Сковорода Григорій. Сад божественних пісень

Григорій Савович Сковорода. Сад божественних пісень

Пісня 1-ша

   Складена 1757 року на цю силу: «Блаженнi непорочнi в дорозi, що ходять законом Господнiм» ^[1].

 
Боїтъся народ зiйти гнить у гроб
I впасти в жереб нещасний,
В якому вогонь незгасний.
А смерть є свята, зло певне стопта,
Зведе навiть вiйни в спокiй.
О смерть ця свята!
Коли совiсть в тебе чиста, не страшний Перун огнистий, нi!
Пекла вогнем вiн не палить,
А має життя райське, хвалить.
Грiхи смерть народять - живу смерть наводять,
Iз смертi - ад; тлить душу глад.
О люта смерть та!
Блажен, о блажен, хто з перших пелен
Себе присвятив Христовi,
День-нiч в його мислить словi,
Взяв iгo благеє, ярмо взяв легкеє,
До того звик, до цього навик -
Це жереб святий!
Солодке це взнавши, впасти не зможеш в мирське й пропасти, нi!
В гopi й бiдi не скучить,
Hi меч, нi вогонь не розлучить -
Все сладiсть розводить, на серце не сходить,
Хiба тому, знати кому
Скус далось дорогий.
Життя ти, - Христе, за мене вмер теж!
Мав початки дати швидко
Лiт моїх, а дав послiдки,
Зiтри серця твердiсть, вогню пали щедрicть;
На смерть марнотi i злому в життi
Живу тобi, мiй свiт!
Коли ж вiд грiхiв воскресну, вдягну я плоть небесну,
Ти в менi - в тобi вселюся
I солодкого нап'юся,
3 тобою в бесiдi, з тобою в совiтi,
Сонце зайде, сонце зiйде -
Це вiк злотих лiт!
 

Пісня 2-га

   Iз цього зерна: «Що на землi ти зв'яжеш, те зв'язане буде на нeбi» ^[2].

 
Залиш, о дух мiй, скоро всi землянiї мiста!
Зiйди, мiй душе, в гори, де правда живе свята,
Спокiй де, тишина царюють з вiдвiчних лiт,
Країна де вабна, де неприступний є свiт.
Залиш печалi свiту и марнотнiсть мирських дiянь!
Щоб в небо возлетiти, хоч на хвилю чистий стань!
Де Господь Яковий ^[3]є, де невечiрня зоря,
Ангелiв рiд встає - вид його священний зрять.
Це сiлоамськi води! ^[4]3 очей полуду омий,
Тут тiло змить нагода - до небес лети мерщiй!
Бо серцем хто брудний, не може Бога уздрiть
И до мiсць отих земний не здолає долетiтъ.
А душу лиш тiлесним не можна задовольнить,
Вона лише небесним смуток хоче наситить,
Як в море рiчка мчить, так сталь до магнiту пливе,
До гip вогонь тремтить, так дух до Бога зiр рве.
Кинь свiт цей злотворний. Вiн завжди є темний ад.
Хай летить геть ворог чорний, в горнiй пiдiймися град.
Хоч по землi йдеш ти, поселись на небесах,
Павло так вчить святий ^[5]тебе в чистих словесах.
Спiши на вiчну радiсть, крильми розуму вдягнись,
Ти там обновиш радicть, як орел, пiдеш у вись.
О триблаженна стать! А найбiльше словеса!
Їх-бо в розум може взять, хто побув у небесах.
 

Пісня 3-тя

   Iз цього сiменi. «Нехай земля вродить траву, ярину» ^[6]. Або: «I як трава молода, розцвiтуть вашi костi» ^[7].

 
Весна люба, ах, прийшла! Зима люта, ах, пройшла!
Уже сади розцвiли й солов'їв навели.
Геть, печале, геть вiдсiль! Не нiвеч ти красних сiл!
Бiжи co6i в болот, у пiдземнi ворот.
В пекло повертай назад! Не для тебе рай i сад!
Душа моя процвiл, радостi менi дала.
Щасний той i без утiх, хто подужав смертний гpix.
Душа його - Божий град, душа його - Божий сад.
Завжди родить сад квiтки, завжди плiд згина гiлки,
I весною все пахтить, - листя тут не облетить.
Боже мiй! Це ти - мiй град! Боже мiй! Це ти - мiй сад,
А невиннicть - то мiй квiт, мир, любов - ото наш плiд.
Бо душа моя верба, ти для неї, як вода,
Буду жить на тiй водi, втiш мене у цiй бiдi.
Я нiчого не боюсь, лиш гpixa я стережусь,
В менi вбий усякий гpix - це є ключ моїх yтix!
 

Пісня 4-та

   Рiздву Христовому з цього зерна: «3 нами Бог, розумiйте народи», тобто «Дихнув ти був духом своїм» ^[8]. «Бог сина свого однородженого послав у cвiт, щоб ми з нього жили» ^[9].

 
Ангели, знижайтеся, до землi спускайтеся,
Бог, що сотворив нам вiки, живе нинi з чоловiком,
Станьте з хором, всiм собором,
Веселиъся, адже з нами Бог!
Це час наближається! Це син посилається!
Це лiта прийшла кончина. Це Бог посилає сина.
День приходить - Дiва родить.
Веселiться, адже з нами Бог!
Звiщений пророками, отчими нароками,
В останнiм буде лiтi, це є в Новiм Заповiтi.
Дух свободи нас в нас родить,
Веселпъся, адже з нами Бог!
Даниловий каменю! ^[10]Iз купини пламеню! ^[11]
Несiчений одпадаєш! Вогнем сiна не спаляєш.
Це наш камiнь! Це наш пламiнь.
Веселiться, адже з нами Бог!
Рости, благодавче наш, новий ходотавче наш!
Рости, щоб мiг повстати - i попалиш супостати.
Свiт даремний, хоч спасенний.
Веселiмся всi, адже з нами Бог!
Ми ж тобi, рожденному, гостевi блаженному,
Серия вcix нас розчиняєм, у дiм духа запрошаєм.
Пiсень спiваем i гукаєм:
Веселiмося, адже з нами Бог!
 

Пісня 5-та

   Рiздву Христовому. Iз цього зерна: «I породила вона свого первенця та, i иого сповила, i до ясел поклала його» ^[51].

 
Тайна явна i преславна!
Це - вертеп замiсть небес!
Дiва, херувимiв панна,
Iз престолом вишнiм днесь.
Тут у ясла i поклали
Того, кому мiсця мало
I серед самих небес.
О блаженнi тiї oчi,
Що на тайну цю зорять
I яких в мирянськiй ночi
К Богу привела зоря.
Розум ангела це видить,
Плотський муж це ненавидить,
Буйство тим шаленим є.
Ми секрет такий небесний
Серцем всепалким чтимо,
Як товар ми безсловесний,
Сiно з-пiд Христа їмо ^[52].
Доки в мужа досконало
Не зростем, тодi б лиш мали
Бога справжнього пiзнать.
 

Пісня 6-та

   Ha кiнець такого: «I пустив змiй за жiнкою з вуст своїх воду, як рiчку, щоб рiчка схопила iї» ^[61]. «Але розтрощить Бог голову» ^[62].

 
Слухай, небо i земля! Нинi ужаснися,
Море, безднами вciма, погiдно двигнися!
I ти, швидкотекучий, повернися, Iордане,
Прийди скоро хрестити Христа, Ioанне! ^[63]
Красногляднiї лicи, стежки вiдслонiте,
Передтечу Iоанна до Христа впустiте.
Рiзномовнiї народи, разом з нами порадiйте,
Ангельськiї хори всi в небi славу пiйте!
3iйде Спас во Iордан, стане у глибинi -
Це зiйде на нього дух в тiлi голубинiм:
- Це улюблений мiй син є, - батько хмар такеє вicтить, -
Це месiя, вiн єство людськеє очистить.
Освяти струмки i нам, змiя ж - в порохняву!
Твого духа, Христе, дай нам росу i славу.
Не потопить нехай змiй. I ми всi з земного краю
Полетiмо, щоб спочить, до твойого раю.
 

Пісня 7-ма

   Воскресiнню Христовому. Iз цього зерна: «Одинадцять же учнiв пiшли в Галiлею на гору, куди звелiв їм Icyc» ^[71]. Паска!

 
Чи хто мене вiд тебе зможе вiдвернуть,
А чи вогонь iз неба схочу я задуть?
Хай весь свiт - у забуття,
Лиш в тобi життя, о Icyce!
Веди мене з собою, в горну путь на хрест,
Радий жить над горою, кину земну персть.
Смерть твоя - то життя,
Жовч - солодке пиття, о Icyce!
Рани твoї бiдовi - то моя печать,
А твiй вiнок терновий - слави благодать,
Твiй цей поносний хрест,
Хвала менi i честь, о Icyce!
Пшеничная зернина хоч в нивi згнива,
Та з мертвого рослина i плiд ожива.
Одне зерно оте
В наступний рiк зросте, сторицею - плiд.
Розпни моє ти тiло, прибий на той хрест,
Хай зовнi я не цiлий, в нутрi ж бо воскрес.
Засохну зовнi я,
В нутрi заквiтну я, це смерть - не життя.
О мiй новий Адаме! Прегарний ти син!
О всьогосвiтнiй сраме! О буйство Афiн! ^[72]
Пiд буйством твоїх свiт,
Пiд смертю - безлiч лiт. Як темний покрив!
 

Пісня 8-ма

   Воскресiнню Христовому. Iз цього зерна: «О, о! Бiжiте за гори» (Захарiя) ^[81]. «Чого ти спиш, уставай» ^[82]. «Спокiй дасть Бог на горi цiй» (Iсая) ^[83].

 
Мене посiли рани смертоноснi,
Пекельнi бiди обсiли незноснi,
Найде страх i тьма. Ах, люта година -
Злая хвилина!
Терно хвороби нутро шматує,
Душа сумує, до смертi сумує.
Ах, хто мене зможе з цieї митi
Якось зцiлити?
Так африканський i олень страждає,
Вiн в гори швидше пташок вилiтає,
Вiд з'їдених гадiв жага його в'ялить,
Трутою палить.
Иду на Голгофу, бiжу i поспiю,
Висить там лiкар помiж двох злодiїв ^[84],
Це Iоанн тут при хрестi ридає,
Хрест обiймає.
О Йсусе, нам ти люба вiдраднiсть!
Чи тут живеш ти? О страдальцям радiсть!
Дай менi лiки, цiльб вiд напастi,
Не дай пропасти!
 

Пісня 9-та

   Святому Духу. Iз цього: «Добрий дух твiй нехай попровадить мене пo piвнiй землi» ^[91]. «Тож зiйдiмо i змiшаймо там їxнi мoви, щоб не розумiли вони мови один одного» ^[92].

 
Свiй смисл усяка голова трима,
А серце всяке - свою любов,
В думках одного у людей нема,
У вiвцях, козах хтось смак знайшов.
Менi ж свобода лиш одна вабна
I безпечальна, препроста путь,
В життi це мiрка є основна,
3'єднае коло циркуль отут.
Святий мiй Боже i вiкiв творець,
Стверди, що клав був ти на скрижаль,
Нехай потягне з кiнця в кiнець
Наш свiт, як тягнуть магнiти сталь.
Коли неправо бачить десь око,
Навчи хуткiше, отче ти мiй,
Людей ти бачиш, сидиш високо, -
Думок даремних в них рiзнобiй.
Один на схiдний, той - вечiрнiй край
Пливуть по щастя з ycix вiтрил,
Той у пiвнiчнiм краю уздрiв рай,
На пiвдень iнший шлях свiй вiдкрив.
Один та й каже: «Онде хтось косить» ^[93],
А iнший мовить: «Мабуть, стриже».
А цей: «У воза п'ять колic», - голосить.
Скажи: який бic мислi сiче?
 

Пісня 10-та

   Iз цього зерна: «Блажен муж, що в премудростi помре i що в разумi своїм повчається святинi» (Сирах) ^[101].

 
Всякому мiсту звичай, права,
Всяка тримає свiй ум голова,
Всякому серцю любов своя є,
Всякому горлу до смаку своє.
А я у полонi одних лиш дум,
Одне непокоїтъ тiльки мiй ум.
Панськi Петро для чинiв тре кутки,
Федiр-купець обдурити прудкий.
Той зводить дiм свiй на новий манiр,
Iнший гендлює, вiзьми перевiр.
А я у полонi одних лиш дум,
Одне непокоїтъ тiльки мiй ум.
Той безперервно стягає поля,
Той iноземних завозить телят,
Ti на ловецтво готують собак,
В цих дiм, як вулик, гуде вiд гуляк.
А я у полонi одних лиш дум,
Одне непокоїтъ тiльки мiй ум.
Той панегiрик сплiтає з брехнi,
В лiкаря мертвi iдуть в пiдряднi.
Туза картяр i шанує, й честить,
В позов Степан, як на свято, бiжить.
А я у полонi одних лиш дум,
Одне непокоїтъ тiльки мiй ум.
Ладить юриста на тон свiй права,
З диспуту учню трiщить голова,
Тих непокоїтъ Венерин амур,
Всякому голову крутить свiй дур.
В мене ж турботи лише однi,
Щоб безрозумно не вмерти менi.
Знаю, що смерть, як коса замашна,
Навiтъ царя не обiйде вона,
Байдуже смертi, мужик то чи цар,
Все пожере, як солому пожар.
Хто ж бо зневажить страшну iї сталь?
Той, чия coвicть, як чистий кришталь.
 

Пісня 11-та

   В кiнець такого: «Прикликає безодня бозодню» ^[111], тобто «В законi Господнiм його воля» ^[112]. «Дав би тo6i воду живу, волi волю, a пpipвi твоїй npipвy мою».

 
Годi прiрви океану жменями землi забить,
Годi гненного стану краплею води залить.
Не зможе в яскинi орел розгорнути крил?
У край пiднебесний таки полетiв звiдсiль.
Не буде плоттю ситий дух.
Прiрва - дух у чоловiку, ширша всiх небес та вод,
Не наситишся довiку, чим звабляється народ.
Вiд цього-бо скука i скрежет, нудьга, печаль,
Вiд цього неситiсть, iз краплi бiльший став жаль.
Не буде плоттю ситий дух.
Роде плотський! Невiгласи! Доки будеш тяжкосерд?
Серце обмуруй, тим часомна небесну поглянь твердь.
Чому ти не хочеш знати, де таїтъся Бiг?
Чому ти не дбаеш, щоб побачить його мiг?
Прiрва пpipвy вдоволить враз.
 

Пісня 12-та

   Iз цього зерна: «Блаженнi вбогi духом» ^[121], тобто «Премудрicть книжника в доброчасностi святкування, а коли умаляеється в дiяннях cвoїx, упремудриться» (Сирах). «Змалiйте i розумiйте...» ^[122].

 
В город не пiду багатий - на полях я буду жить,
Biк свiй буду коротати там, де тихо час бiжить.
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселнна тишу, спокiй розгорта.
Бо мiста, хоча й високi, в море розпачу штовхнуть,
А ворота, хоч широкi, у неволю заведуть.
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.
Hi, не хочу їздить в море, красних не вiзьму одеж,
Бо вони ховають горе, сум, сум'яття, страх без меж.
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.
Йти гидую з барабаном завойовувать мicта
Чи лякать цивiльним саном, щоб хилилась бiднота.
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.
Не бажаю наук нових, крiм здорового ума,
Kpiм розумностей Христових, бо солодкiсть там сама.
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.
I нiчого не бажаю, окрiм хлiба та води,
Вбогiсть приятелем маю - з нею ми давно свати.
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.
За маєток земний маю спокiй, воленьку святу,
Окрiм вiчностi бажаю я дорогу цю просту.
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.
А коли до всього того гpix збороти до кiнця,
Так тодi скажи: якого треба прагнути вiнця?
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.
Здрастуй, любий мiй спокою! Ти навiки будеш мiй,
Добре буть менi з тобою: ти для мене, а я твiй.
О дiброво! О свободо! Я в тобi почав мудрiть
I в тo6i, моя природo, шлях свiй хочу закiнчить.
 

Пісня 13-та

   Iз цього: «3iйдiть iз серeдовища їxньoго...». «Iдiть у село, яке перед вами» ^[131]. «Там повила тебе мати твоя...» ^[132].

 
Гей, поля, поля зеленi,
Поля, цвiтом оздоблннi,
Ах, долини, балки,
I могили, й пагорки!
Ах ви, вод потоки чистi!
Береги рiчок травистi!
Ах, кучерi якi у дiбров цих i гайкiв.
Жайворонок мiж полями,
Соловейко мiж садами, -
Той угорi дзвенить, iнший на гiллi свистить.
А коли зiйшла денниця,
То спiва пiд той час птиця.
Музика тут навкруг - у повiтрi шум i pyx.
Тiльки сонце визирає, -
Вiвчар вiвцi виганяє,
На сопiлку свою котить трелi по гаю.
Пропадайте, думи труднi
I мiста багатолюднi
Я й на хлiбi сухiм житиму в раю такiм.
 

Пісня 14-та

   Стародавня малоросiйська ^[141]про марноту i звабу. На цю силу:
   «Нexaй я стою на сторожi своїй, i нехай на облозi я стану» (Авакум) ^[142]. Обновлена в 1782 poцi.

 
1
То яка ж та слава нинi?
Глянь на бучу в цiй годинi!
Iзраїле! Гiдри-звiра ^[143]
Чи велика в ньому мipa,
Треба зрозумiти.
2
Булава i скипетр сяє,
Рано вставши - слава злая,
Серце пробива тривога,
Руки зв'язанi i ноги,
Як минути ciтi?
3
Нинi п'яна скаче воля,
Рано вставши- марна доля.
Iзраїле! Того звiра
Куди цiль ведуть i мipa?
Треба вже прозрiти.
4
Шле сирен ^[144]iз океану
Пicню солодко-оманну,
Бiдная душа - в розпуттi,
Хоче назавжди заснути,
Землi не сягнувши.
5
Плоть i свiте! Пекло люте!
Все в тобi наскрiзь отрута,
Щелепами позiхаєш
I усе пiдряд ковтаєш,
Як минути ciтi?
6
Ця пучина вcix ковтає,
Ця щелепа всiх з'їдає,
Iзраїле! Кита-звiра ^[145]
Це мета, i глузд, i мipa,
Плоть ту не наситиш!
7
Розпусти свoї вiтрила,
Розуму свойого крила,
Пливучи по буйнiм морю ^[146],
Возведи зiницi вгору -
Шлях знайдеш правдивий.
8
Краще жити у пустинi,
Зачинившись у яскинi,
По безвiддях вiк пробути,
Знадних голосiв не чути.
Будь менi, Iраклiй тщивий,
Будь Iона прозорливий,
Голови спали змiїнi,
З китової блювотини ^[147]
Скочить дай на кефу ^[148].
 

Пісня 15-та

   Великiй cy6oтi. Iз цього зерна: «I вiн вiдпочив у днi сьомiм» ^[151]. «Ще ввiйдуть у cпокiй мiй» ^[152].

 
Лежит у трунi, святкуєш суботу,
По працi важкiй, по кривавiм поту.
До тебе вже справ князь зовсiм не має,
Князь свiту цього, що всiми владає.
О нерозгаданий це слiд!
О перемоги новий рiд!
О сине Давидiв!
Давидiв сину, Лазаря ти поставив
Iз мудростi землi до небесної слави.
Убий тiлесну у менi роботу -
I будем разом святкувать суботу.
Дозволь ступити у твiй слiд,
Пiзнавшиперемоги рiд,
О сине Давидiв! ^[153]
 

Пісня 16-та

   На цю силу: «Я веселку свою дав у хмapi» ^[161].

 
Вже хмара пройшла. Веселка радiсно грає.
Минула нудьга. Свiт любо сяє.
Веселicть сердечна - це ведро ^[162]неба ясного,
Коли преминув морок, шум вiтру мирського.
О свiте вабний! Ти менi океан, пучина,
Вихор ти, хмари i тьма, тужлива година.
Проте вже веселка менi яскраво заграла,
Неначе голубка менi мир звiщувала.
Печале, прощай! Прощай! Прощай, зла утробо!
Вже кволостi край, встав я iз гроба.
О пагiнь Давида! Менi ти берег i кифа,
Веселка, мир, свiтло, життя, погода, олива.
 

Пісня 17-та

   Житейське море, що даремно хвилюється, та їнше.

 
Бачачи життя оцього горе,
Що кипить, немов Червоне море,
Вихром туги, напастi, бiд,
Я розслабнув, жахнувсь i зблiд, -
Горе сущим у нiм!
Припинив я, бiдний, 6iг свiй скоро,
Щоб не втонуть з фараоном в морi ^[171].
В пристань тиху бiжу я, мчу,
I криком плачевним кричу,
I здiймаю руки.
О Христе! Не дай згорiти в адi!
Дай в твоїм пожить небесному градi.
Хай у свiй не потягне слiд
Блудниця-свiт, цей темний свiт!
О милостi прiрва!
 

Пісня 18-та

   «Бог противиться гордим, а смиренным дає благодать» ^[181].

 
Ой ти пташко-жовтобоко ^[182],
Не клади гнiзда високо,
А клади його на лужку,
На зеленому морiжку.
Яструб ген над головою
Висить, хоче ухопить,
Вашою живе вiн кров'ю,
Глянь же! Пазурi сталить!
Стоїть явiр над горою
I киває головою,
Буйнi вiтри повiвають,
Руки явору ламають.
А вербички шумлять низько,
Заколишуть мене в снах,
Тут тече потiчок близько,
Видно воду аж до дна.
Нащо ж менi гадати,
Що в селi родила мати?
Нехай у тих мозок рветься,
Хто високо вгору дметься.
А я буду co6i тихо
Коротати милий вiк,
Так мине менi все лихо -
Щасний буду чоловiк.
 

Пісня 19-та

   На кiнець цього: «Во ми не маємо боротьби проти кровi та тiла» ^[191]. «Потопчеш ти лева та змiя» ^[192]. «Вiзьмiть... меча духовного, який є слово Боже» ^[193].

 
Ax ти, нудьго проклята! О докучлива печаль!
Гризеш мене затята, як мiль плаття чи ржа сталь.
Ах ти, скуко, ах ти, муко, люта муко!
Де не буду, все з тобою всюди всякий час.
Ти, як риба з водою, завжди бiля нас.
Ах ти, скуко, ах ти муко, люта муко!
Звiряку злу заколеш, коли вiзьмеш гострий нiж,
Нуди нiяк не збореш, хоч меч добре свiй сталиш.
Ах ти, скуко, ах ти, муко, люта муко!
Добросердечнее слово коле звiрiв цих,
Увiйти воно готове до думок твоїх.
Ах ти, скуко, ах ти, муко, люта муко!
Христе, ти меч верховний, а пiхви - плоть повсяк час!
Почуй наш крик, слiз повний, милуй у звiрах цих нас!
Ах ти, скуко, ах ти, муко, люта муко!
Голос нам з неба солодкий буде провiщать,
Як блискавка, полк бридотний звiрiв буде гнать.
Геть ти, скуко, геть ти, муко, з димом, з чадом!
 

   Складена 1758 року в степях переяславських, у селi Ковраї ^[194].

Пісня 20-та

   Названа «Сiгор» ^[201]. Уцiм маленькiм, але високiм градику бенкетує Лот iз дочками ^[202]. «У мiстi Бога нашoго, у горi святiй його» ^[203]. «Подiбний до чоловiка розомного, що свiй дiм збудував на каменi» ^[204]. «Хто зiйде на гору Господню?» ^[205].

 
Iз душею хто ясною,
То нащо йому броня
I шолом над головою?
Не потрiбна i вiйна.
Непорочнicть - ось його броня,
Аневиннiсть - дiамант-стiна.
Щит, меч, шолом - йому сам Бог.
Свiте! Свiте безпорадний!
Вся надiя у царях!
Берег, думаєш, безвадний?
Вихор розмете цей прах.
Непорочнiсть - це Ciгop, пoвip,
А невиннiсть - ось небесний двiр.
Туди лети i там почий!
Бомб цей город не боїться
Hi оббрiхувальних стрiл,
Хитрих мiн не застрашиться,
Завжди цiлий - не горiв.
Непорочнiсть- ось де дiамант,
А невиннiсть - ось священний град.
Туди лети i там почий!
Ворога в цiм градi люблять,
Вiддають добро для них,
Силу для чужого гублять,
А не тiлъки для своїх..
Де ж такий чудовий град шукать?
Сам ти град, як труту змiг прогнать,
Святому Духу храм та град.
 

Пісня 21-ша

   На кiнець такого: «Скажи ж менi ти, кого викохала душа моя: де ти пасеш, де даєш ти спочити у спеку» ^[211].

 
Щастя, а де ти живеш? Горлицi, скажiте!
Вiвцi у полi пасеш? Голуби, звicтiте!
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися!
Щастя, а де ти живеш? Мудрiї, скажiте!
Чи в небi ти пиво п'єш? Книжники, возвicтiте!
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися!
Книжники мудрi мовчать, птицю ж не спитати,
Де нашу матiр шукать? Годi нам те знати.
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися!
Щастя нема на землi, щастя нема i в небi,
Не вiднайти и у вуглi - iнде шукать треба.
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися...
Небо i мicяць, земля й зорi всi - прощайте!
Гавань лиха ви моя - бiльше не чекайте.
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися...
Bci я минув небеса - що iще шукати?
Був у пiдземних низах - як їx пiзнати?
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися.
Швидше i швидше лечу, скаче мiй олень стрiмко,
Вище небес та гip мчу: крин зеленiє гiнко.
О щастя, свiт мiй преясний!
О щастя, цвiт мiй прекрасний!
Ти мати i дiм, нинi бачу i чую тебе!
Ласощ його - це гортань, очi голубинi,
Все є любов та Харрань ^[212], руки кришталинi.
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися.
Перстом мене не торкай, бо так не пiзнаеш,
Зовнi мене не шукай, бо не вiдшукаеш.
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися.
Ах! Наверни-но свiй зiр - мене окриляє,
Вище стихiй, вище гip мене пiдiймае.
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися.
Сядем co6i, брате мiй, сядем для бесiди,
Слово солодке живе чистить менi бiди.
О щастя, свiте наш ясний,
О щастя, свiте наш красний
Ти мати i дiм, бачу i чую я нинi.
Стадо пасеш ти в кринах, з полудня в горах заснеш,
Не в Гергесенських полях ^[213], - їxнiх долинах живеш.
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися.
 

Пісня 22-га

   «Пам'ятай про останне своє i не согрiшай» (Сирах). «Буває, дорога людинi здається простою, та кiнець iї - стежка до смертi» (Пpипoвicтi) ^[221].

 
Розпошир у даль зiр i розум летючий
I кiнець останнiй поминай
Bcix твoix справ, в яку цiль стрiла улучить,
Спостерiгши бажань власних край.
На яких речах будинок поклав:
Коли камiнь, стоятиме дiм,
Як пiсок пiд ним, то б як не стояв,
Розметнеться за вiтром сухим.
Всяка плоть - пісок той, як мирськая слава,
А жадоба омерзить те, знай,
Полюби шлях вузький, утікай од орави,
Візьми Бога з Давидом ти пай ^[222].
Коли треба все ж вернути в Сіон ^[223],
То спускатись у світ не cпішiм,
Шлях нелегкий у Ієрихон ^[224],
Живи в граді, що мати усім.
Як пустився бува у ці ти дороги,
Бог твій шлях перепинить завжди,
Бо як ступлять раз у те прірвисько ноги,
Розум може не стримать біди.
Ну а ти, який дух той же єси,
I число твоїх не витече літ,
Дух розбійництва ти в нас переміси!
Хай буря твою розірве сіть!
 

Пісня 23-тя

   Із цього: «Зникають у мapнoтi дні» ^[231]. «Час відкупу... Відступіть i зрозумійте».

 
Ми тебе зовем марнуем,
О життя щасливий час!
Мов тягар на спині, чуєм,
Тратим марно повсякчас!
Наче прожитий час та й вернеться назад,
Наче ріки до своіх повернуться струмків,
Наче зможем життю хоч би piк ще додать,
Мов з безмежних життя в нас складається днів.
Тож для чого так бажаем
Жити літдо вiciмсот,
Коли ми життя збуваєм
На дурниць пустомолот?
Краще мить чесно жить, аніж день в мислях злих,
Краще в святі день пробуть, аніж безбожний piк,
Буде чистий хай рік, ліпш ніж десять брудних,
Краще десять корисних, аніж безплідний вік.
Кинь, о друже мій, безділля,
Дорожити варто днем,
Зразу ти берись до діла -