- Оригiнально...
   Кук-Соммерс вiдчув легенький доторк до лiктя, обернувся. Бiля нього стояв сутулуватий чоловiк у бiлiй тенiсцi з чорною краваткою.
   - Вибачте, сер...
   Джеймс почервонiв, побачивши в його руцi фунт стерлiнгiв, той самий фунт, якого вiн дав за ленч. "От халепа! - подумав сердито. - В такому лабiринтi i вистежив! Ще й зуби вишкiрює..."
   - В чiм рiч? - запитав стримано, але досить холодно.
   Той знiтився:
   - Оцей грошовий знак... - пiднiс руку з фунтом мало не до обличчя спантеличеного Джеймса. - Вiн... ваш?
   Вiдступати було нiкуди, i Кук-Соммерс, поглянувши спочатку на Едну, а потiм на той злощасний папiрець, вимовив з гiднiстю:
   - Так, я заплатив за ленч. Може, мало? То я зараз... - Вiн вийняв з бокової кишенi гаманця.
   - Нi, нi, я не хотiв сказати, що мало! - вигукнув молодик зрадiлим голосом. - Навпаки! Старi грошi!.. Розумiєте, я - нумiзмат. Я мушу ще вам заплатити... - Вiн вийняв два новенькi папiрцi i простягнув їх Джеймсовi. Якщо маєте металевi монети... я б з радiстю... Ми, я бачу, колеги.
   - Добре, - сказав Джеймс, ховаючи новi грошi в гаманець, - завтра я знову буду тут, адже так, Мiзинчику, будемо?
   Една спаленiла, не могла й слова вимовити, тiльки закивала головою.
   - То прошу до нас на ленч, - уклонився молодик, приклавши руку до грудей. - На все добре!
   Коли вiн зник за вигином стiни, Кук-Соммерс уже не мiг стриматись:
   - От банан! Щоб ти луснув iз своєю нумiзматикою!
   - Заспокойся, любий, адже нам потрiбнi сьогочаснi грошi, хiба не так? Нема гроша - нема виграшу.
   - Та воно-то так, тут я маю хiба що ключ вiд вулицi, - блискав очима Кук-Соммерс, - але ж ти, певне, перенервувала? Я з-за тебе теж... Влаштував погоню, телепень! Ех, не було бiля мене Няумуко...
   До лекцiйної зали дiсталися завчасно. Ще майже нiкого не було, а на сидiннях лежали невеличкi аркушики,- як виявилось, анотацiя лекцiї, основнi тези. Джеймс мерщiй узяв одну, прочитав заголовок.
   - Слухай, - прихилився до Едни, - це саме те, над чим б'ємося ми, а воно не дається в руки.
   Дiвчина по-змовницькому моргнула:
   - Зараз воно в твоїх руках!
   На це Джеймс не без iронiї сказав:
   - Побачимо, чи вдалося їм узяти невидимого бика за невидимi роги.
   Пожадливим оком перебiгав рядок за рядком дрiбного шрифту. Навiть руку запустив у своє рiдке волосся, неначе сидiв не в чужому залi, а в себе за робочим столом. Оце так... Ого! Зафiксували триплет часточок, вiдповiдальний за слабку взаємодiю в ядрi, плюс гравiтони i хронотони! Молодому фiзику аж дух захопило, коли вiн усвiдомив, який матерiал потрапив до його рук. Це ж треба - в такий день!..
   Люди поволi заповнювали залу, i Една вiдзначила про себе, що бiльшiсть - лiтнi чоловiки i жiнки, молодi було мало. Поглядала на вхiд, щоб не пропустити, коли з'явиться вчений, а його все не було. Прозвучав низький акорд, засвiтилась стiна-екран i з молочного туману вирiзнилась велетенська постать лектора, залунав посилений динамiками голос:
   - Ледi i джентльмени...
   Една штовхнула лiктем Джеймса i з подивом побачила, що очi його свiтяться несамовитiстю.
   - Що тебе схвилювало? - прошепотiла на вухо.
   Кук-Соммерс, мовчки облизавши пошерхлi губи, склав учетверо i сховав до кишенi анотацiю, перепитав:
   - Що ти сказала?
   - Та нiчого, потiм...
   Екранний лектор спочатку розповiв про гiгантський Полярний Прискорювач, скорочено "ПП", який охоплює обидва магнiтнi полюси Землi.
   - Тобi не набридли цi прискорювачi? - знову зашепотiла Една. - Що тут цiкавого?
   Кук-Соммерс аж прицмокнув:
   - Нашi прискорювачi - дитячi iграшки... їхнiй обкручує всю планету!
   - В тобi прокинувся фiзик...
   - А що? Недаремно мама... Ну, та не заважай.
   Кук-Соммерс похапцем вихопив з кишенi ручку i записник: на екранi з'явилась формула слабкої взаємодiї. "У тезах нема, - подумав, - не зiвай, у закритий рот муха не залетить... Хоча б встигнути. Так, лектони, кварки... Змiнна функцiя хронотонiв? Оце та горошина, якої бракувало у нашому пирiжку! Так, перенесення взаємодiї... Стабiльнiсть атома..." Вiн аж упрiв, переписуючи довгi рядки знакiв, - боявся, що не встигне. Але встиг, тепер пружина однiєї з основних сил матiнки-природи була в його кишенi! Вони таки зафiксували, побачили своїми очима i триплет, i хронотони... От тобi й химери!
   У головi Кук-Соммерса був сумбур, молодий фiзик нiяк не мiг зосередитись, якесь ошмаття думок миттєво з'являлось i так само миттєво зникало. Налягала втома. Виходячи, ледве переставляли ноги.
   "Таки виколупали... А що я скажу? Докопався? Ну, звичайно, спрацювали гени. Батькiвськi. Мiзинчик у фiзицi нi мур-мур... Я маю лампу Аладдiна досить потерти i звiльнити джина. Ух, як здивуються! Статтю... нi, iнтерв'ю почну так: уявiмо надпотужний протонний синхротрон, в якому вiдбуватиметься зiткнення протонiв i антипротонiв... Можна буде спостерiгати не лише триплет, про що нашi теоретики вже говорили, а ще й хронотон. Саме хронотони вiдповiдальнi за стабiльнiсть протонiв i нейтронiв у ядрах атомiв. Он як! А мама зумiє заграти в сурми. Нагорода Нобеля - чому б i нi? Займуся кондитерським виробництвом - Мiзинчик пальчики облизуватиме! Заглядатиму в оце майбутнє - найновiшi рецепти... Хто може конкурувати?"
   - Що з тобою? - Една смикнула його за рукав. - Чи ти оглух?
   - Перепрошую, Мiзинчику, замислився... Та й важко якось, утомився страшенно.
   - Я теж. На плечах наче мiшок з пiском... А он, бачиш, - кволо махнула рукою в кiнець тунелю, - якiсь зблиски...
   - Щось, певне, сталося. - Кук-Соммерс хотiв наддати ходи, але не змiг, на ногах нiби важкi гирi висiли. - Це Няумуко... своїм лазером.
   Коли вони причовгали, робот вимкнув блискавку i вiдступив убiк вiд отвору.
   - Що трапилось, друже Няумуко? - через силу спитав Кук-Соммерс. Навiщо ти пустив у хiд лазера?
   - Непередбачена обставина, - доповiв робот, - отвiр почало затягувати, довелось обтинати.
   - Правильно вчинив, хвалю...
   Джеймс пропустив Едну, допомiг їй перебратися через бар'єр. Нахилився, пiдiбрав два невеликi осколки.
   - Вiзьми ж для аналiзу.
   Една поклала гострi уламки в сумку, i всi троє, обминаючи непорушний прохiдницький комбайн, рушили по траншеї до пiдйомника. Тут, "на цьому боцi", їм одразу полегшало, вiдчули себе такими молодими, як i були насправдi, не пленталися, неначе старi, ступали пружно й сягнисто.
   Сонце вже зайшло, лабiринт наповнювали сизуватi, але ще прозорi тiнi. Кук-Соммерс iшов, мовчки схиливши голову, Една теж не обзивалася, щоб не порушити його зосередженостi. У кабiнi пiдйомника вже чергував iнший лiфтер - м'ясисте обличчя, обрамлене густими бакенбардами, кашкет, насунутий на лоба, - цей, так само, як i його напарник, вмикаючи рубильника, з якоюсь пiдозрою зиркнув на робота.
   Сiвши в машину, Кук-Соммерс одразу ж зв'язався з редакцiєю журналу "Нью саєнс". Робочий день скiнчився, кореспондента Патрика, звичайно, не було, але черговий дав його домашнiй телефон. Джеймс не рушив з мiсця, поки не зв'язався з ним i не домовився про зустрiч.
   III.
   - Няумуко, увiмкни телевiзор, - наказав Кук-Соммерс, поглянувши на годинника. Якраз мала початися програма "Новини науки i технiки".
   Як тiльки замерехтiв екран i гарненька дикторка оголосила, що темою сьогоднiшньої передачi є "сенсацiйне вiдкриття молодого фiзика-ядерника Кук-Соммерса", Джеймс почав обдзвонювати друзiв i знайомих:
   - Телевiзiю дивишся? Вмикай сьомий канал!
   - Передають новини науки - може, поцiкавишся?
   - Швидше вмикай сьомий канал - сенсацiя!
   Сповiстив i мамi:
   - Мерщiй до телевiзора - почуєш i побачиш те, про що мрiяла!
   Мадам Кук-Соммерс тiльки й встигла прошепотiти: "Таки спрацювали гени..."
   Тим часом екранна красуня просторiкувала, як було непросто добитися iнтерв'ю в нащадка Нобелiвського лауреата i яку велику люб'язнiсть виявив кореспондент журналу "Нью саєнс", записавши бесiду з ученим не лише на магнiтофонну, а й на вiдеострiчку.
   Джеймс нетерпляче кружляв по лабораторiї. Кортiло, щоб швидше вибухнула сенсацiйна бомба, ну та нiчого, нехай теревенить. Зрештою, вся ця вода - на його млин. Вiн таки теоретик, бiс його мамi! Те, що вiн вивiдав у тому... е-е... Барбiкен-центрi, пройшло через його мозок, всоталося... I хто ж наважиться... Та и те сказати: хiба ж це погано вихопити добре пiдсмажений каштан?
   Тим часом на екранi з'явилося його обличчя. Вираз трiшечки перенахмурений, ну, та нiчого, йдеться про серйознi речi, тут не до усмiшечок. Запускати руку в чуприну, може б, i не варт... А взагалi, цей Патрик - молодчина! От i сама формула крупним планом.
   - Чи не змогли б ви прокоментувати цi знаки для наших глядачiв?
   - От якби ми мали надпотужний синхротрон, то в ньому вiдбулася б отака реакцiя, - зазвучав його впевнений голос, i рука пiднесла вгору списаний аркуш. - У цiй формулi розкрита одна з найбiльших таємниць свiтобудови: слабка ядерна взаємодiя. Звичайно, людям, не втаємниченим у теоретичну фiзику, цi знаки мало що скажуть. Зате фахiвцi... - Тут Кук-Соммерс криво посмiхнувся. - Хоча Ейнштейна зрозумiли всього десяткiв два учених...
   Це ефектно: заручитися пiдтримкою одного з великих.
   - А що скаже Няумуко - електронний друг ученого?
   Робот зблискує скляними очима, комiчний, ну достеменно живий.
   - Таким вiдкриттям пишався б найдосконалiший комп'ютер!
   Кук-Соммерс (не на екранi, а в лабораторiї) гукнув:
   - Дивись, дивись, Няумуко! Впiзнаєш себе?
   - Так, це моє дзеркальне вiдображення.
   "Мудрий з бiса, - подумає Кук-Соммерс, - нiхто ж йому не пiдказував, сам змикитив. Як людина. Гiрше, коли людина як машина, хоча й електронна..."
   Були й ще запитання, цей Патрик добре набив руку, вмiє "оживити" сухий матерiал, спитав навiть, чи є наречена, i вiн мало не обмовився про Мiзинчика, та вчасно схаменувся, на екранi це помiтно: хапнув повiтря ротом, вибалушив очi, ну та нiчого, все о'кей. Бомба вибухнула: ось воно епохальне вiдкриття!
   Кук-Соммерс потирав руки вiд солодкого самозадоволення. Гарненька дикторка, усмiхаючись, оголосила:
   - А тепер слово нашому науковому коментатору...
   Джеймс поморщився: коментатору? Приший кобилi хвiст. Дивився на екран спочатку насторожено, пiдозрiливо, а далi... його почала розпирати лють. Що вiн собi дозволяє, цей хамило?! Одна пика чого варта...
   А коментатор тим часом вправлявся у красномовствi, в'їдливо висмiюючи i "вiдкриття", зроблене Кук-Соммерсом, i самого "вченого".
   - Нi, в нас iще не перевелися таланти, хоч їх i не сiють i не поливають! - iронiзував цей крокодил. - А яким ефектним методом вони рухають науку вперед! Ви чули, що сказав наш дослiдник: "От якби ми мали надпотужний синхротрон..." Достоту як у тiй байцi:
   Якби всi моря в одно море
   От величезне море було б!
   Якби всi дерева в одно дерево
   От величезне дерево було б!
   Та якби всi сокири в одну сокиру
   От величезна сокира була б!
   Та якби всiх чоловiкiв злiпить в одного
   От величезний був би чоловiк!
   I якби той величезний чоловiк
   Узяв оту величезну сокиру
   Та рубонув величезне дерево,
   А воно упало б у величезне море
   Ото був би сплеск!
   Ось така наукова пiдвалина блискучої гiпотези нашого вельмишановного...
   Кук-Соммерса нiби пружиною пiдкинуло, пiдбiг до телевiзора i щосили вдарив ногою по екрану. Огидна ко-ментаторова пика розсипалась на друзки i миттю зникла.
   - Телепень! Дундук! Заглянув би в майбутнє...
   Почувся зумер телефону. Робот, що досi непорушно стояв бiля столу, взяв трубку.
   - Вiтаю, мiс Една.
   Рiвний, майже без iнтонацiй, роботiв голос подiяв на Джеймса заспокiйливо. Провiвши долонею по своїй рiдкiй чупринi, вiн пiдiйшов до апарата. Невже вона слухала того... блазня? Нi, Една клопочеться своїм. Та порода, яку вони пiдiбрали для аналiзу, зникла, ну, розтопилася, наче крижина, випарувала, її нема. Чи не мiг би...
   - Добре, добре, - нетерпляче заговорив Кук-Соммерс, - поїдемо! I туди ж нам треба заглянути, вловлюєш? Клуб i кафе. Якщо нiчого не змiнилося... Ми з Няумуко зараз пiд'їдемо.
   IV.
   Кук-Соммерс i Една сiли за той самий столик у кафе Барбiкен-центру, i офiцiантка усмiхнулась до них, як до знайомих. Нумiзмат пiдiйшов, коли вони скiнчили їсти i допивали зеленкуватий сiк. Шумiли фонтани, приглушуючи людськi голоси, поряд плюскотiли хвилi.
   Джеймс поставив порожню склянку, витер серветкою губи, а тодi вже дiстав з правої кишенi пiджака жменю металевих монет i з дзенькотом висипав їх на столик. Обличчя нумiзмата освiтилося радiстю, вiн заклiпав очима, смикнув свою чорну краватку.
   - О... о, яка в вас колекцiя! - Почав мацати їх пальцями, та так обережно, неначе вони були гарячi. - Всi обмiняємо?
   - Авжеж.
   - Чудово! Я вам дуже вдячний, дуже...
   Вiн зовсiм не поспiшав, милувався монетами, розглядаючи їх i так i сяк. Чи не найбiльше йому сподобалася срiбна крона: аж око прискалив, розглядаючи вершника з коротким мечем у руцi, а на другому боцi - одутле обличчя короля Георга III. А Кук-Соммерсовi не терпiлося швидше закiнчити цю процедуру мав ще розшукати того вченого, чию лекцiю вони слухали минулого разу. Отож вiн зцiплював зуби, щоб не заскреготати зi злостi. Завваживши, що Една нудиться, не витримав:
   - Я поспiшаю, сер.
   - Перепрошую, захопився.
   Нумiзмат винувато поглянув на втомленi лиця своїх спiврозмовникiв, спритними пальцями поскладав монети у стовпчики - пенси, шилiнги, американськi центи, дiстав з кишеньки своєї бiлої тенiски плескатого комп'ютерика i миттю пiдрахував, скiльки заплатити. Розрахувавшись, уклонився, попросив навiдуватись до їхнього кафе i пiшов радiсною, пружною ходою, так, наче придбав хтозна-який скарб.
   - Тепер у нас буде чим тут платити, - сказав Джеймс, ховаючи до кишенi пачку банкнотiв. - А то почуваєшся, наче безбiлетний пасажир.
   - А я почуваюся, як бабуся, - зiтхнула Една, пiдводячись. - Мабуть, нездужаеться.
   - Тримайсь, Мiзинчику, знайдемо того фiзика - i назад. Я також - як побитий пес.
   Справдi, цього разу вилазка в майбутнє давалась їм тяжко. їхнi тiла нiби поважчали, пiдвестися ось iз-за столика i то треба було чималого зусилля. Уже спускаючись у лiфтi, Кук-Соммерс казав сердито:
   - Уявляєш, найновiшi досягнення науки, ну, ти ж чула лекцiю, у нас там заперечують! Вiдкидають!
   - Та ну їх, не звертай уваги. - Една буквально повисла на його руцi. Слухай, а чому ти не поголився? Щетина, як на вепрi.
   - Нi, чого ж, я, здається, голився... - Джеймс торкнувся долонею бороди. - Ого! Це... Гм... Старiємо, Мiзинчику, iнтенсивно старiємо.
   - То, може б, ми не заходили до лекцiйного залу? - позiхнула Една. Давай вернемось, га?
   - Ну, що ти, старушенцiе, ми тут довго не затримаємось. Нi, нi, я мушу, що б там не було.
   Оте "старушенцiє" не сподобалось Еднi, вона закрутила носом, але помовчала, була занадто перевтомлена i нiби сонна. їй хотiлось одного добрести до своєї квартири. Джеймс щось говорив про якогось ученого, iнтерв'ю, а їй хотiлося впасти i заснути. Холи, коридори, килими, по яких важко ходити, сходи... Чи цей лабiринт скiнчиться коли-небудь?
   Дiставшись до лекцiйного залу, вона зiтхнула з полегшенням: там нiкого не було, тьмавi свiтильники над входами i виходами пунктиром охоплювали порожнечу. Отже, нiякої лекцiї...
   Та Джеймс не хотiв повертатися нi з чим. Лишивши Едну в залi, кинувся шукати когось iз працiвникiв i таки набрiв на кабiнет, в якому сидiв за невеличким столиком зарослий дiдок, схожий на Бернарда Шоу.
   - Перепрошую, сер, - звернувся до старого. - Тут у вас минулого разу вiдбулася лекцiя... е-е... фiзика... слабка взаємодiя... Чи не допоможете менi зв'язатися з ним?
   Дiдок пiдвiв голову i кинув на Джеймса погляд:
   - Хiба ви не чули, що сталося? - Старий поплямкав губами. - Нашого славетного вченого знеславили.
   Кук-Соммерс поблiд, вхопився руками за краї столика, наче збираючись пiдняти i торохнути ним дiда.
   - Невже... невже його теорiя виявилась неспроможною?
   - Заспокойтесь, мiстер, присядьте. Отак. Ви, мабуть, не належите... до науковцiв, якщо досi не чули цiєї сенсацiї?
   - Я - фiзик-теоретик, - гамуючи нетерпеливiсть, сказав Джеймс, - i хотiв би...
   - Цiкаво... - Старий скинув бровами. - Ну, гаразд, трапляється... Так от, його формула слабкої ядерної взаємодiї точно описує процес, до того ж надзвичайно елегантна, витончена. Це - формула-красуня!
   - То що ж сталося? - прохопився Кук-Соммерс.
   - Його обвинувачують, як це не дивно, в плагiатi.
   - Невже такий учений...
   Старий скрушно зiтхнув:
   - Це було так несподiвано. Витягли на свiт божий один iз старих номерiв журналу "Нью саєнс", в якому цю саму формулу опублiкував... заждiть, пригадаю... ага - Соммерс! Здасться, Нобелiвський лауреат... Джеймс Соммерс. Звичайно, вони могли зробити вiдкриття незалежно один вiд одного, мабуть, так воно й було, прiоритет тут нi до чого. Але, знаєте, знайшлися заздрiсники... Роздмухали скандал. Серце вченого не витримало... - Дiдок знову зiтхнув. - А яка благородна була людина!
   - Та-ак... - Джеймс пiдвiвся, рвучко, знервовано пiдступив до столика. Очi йому палали, голос помiтно дужчав.- Так от, формулу в тому журналi опублiкував не Соммерс, а Кук-Соммерс, його син.
   - Син? - скинув кошлатими бровами старий. - Уперше чую, щоб у генiя i син був генiальний.
   - Але це так... - зам'явся Джеймс. - Формулу цю опублiкував син Соммерса - Джеймс Кук-Соммерс.
   - Нiякого Кука! Там надруковано - Джеймс Соммерс, тепер я точно пригадав.
   "Невже це Патрик пiдклав свиню? - подумав Джеймс. - Ну, зажди..."
   - Саме Кук! - роздратовано вигукнув, нiби старий оглух.
   - Та звiдки ви знаєте?
   - Ще б пак не знати! - зблиснув очима Джеймс. - Це ж я сам, я її опублiкував! Розумiєте - я!
   На якусь мить дiдок зацiпенiв, потiм силувано посмiхнувся:
   - Чудасiя, та й годi. Якщо це так... Вам мусить бути понад сто рокiв, добродiю!
   - Завдяки щiлинi в часi, я змiг проникнути... Та хiба ви повiрите?
   Кук-Соммерс опiк його таким поглядом, що старий зiщулився, злякано промимрив:
   - Хоча, може бути... а чого ж... Чорна курка несе бiлi яйця... Суцiльнi парадокси.
   Переляк старого потiшив Джеймса. Гамуючи смiх, що не раз пiдступав йому до горла, обернувся i вийшов. Було прикро, що його переплутали iз славетним татусем, але вiн цю помилку виправить, i його iм'я лишиться в iсторiї фiзики. Вже наближаючись до Едни, - вона задрiмала в крiслi, - подумав про спадщину Нобелiвського лауреата. Цiлком можливо, що вiн - єдиний спадкоємець! А там же мiльйони й мiльйони... Треба тiльки взяти метикованого адвоката.
   - Ходiмо, Мiзинчику! - торкнув її за плече.
   Една розплющила очi:
   - Ну як? Щось нове є?
   - Скоро станеш мiльйонершею!
   - Любий... - Една простягла руки i, пiдвiвшись, обняла його за шию. Придбаємо кондитерську?
   - Ну, звичайно! Я перепрограмую Няумуко... Та що там кондитерська... Не той масштаб...
   До тунелю тут було рукою подати, але обоє долали цей простiр з натугою, важко дихаючи. Ось уже й Атланта проминули, а брунатному килиму, здається, не буде кiнця. I навiщо така ворса? Наче трава чiпляється за черевики.
   - О, ми заживем солодким життям... - говорив i говорив, нахиляючись до Едни, Кук-Соммерс. - Нащо менi та лабораторiя? Або тобi - будiвельна фiрма?
   Вiн говорив з якимось острахом, хоча в перспективi - спадщина Соммерса, спадщина ледi Кук... Але радостi не було, вiн навiть голос притишив. З кожним кроком iти ставало важче, неначе земне тяжiння подвоїлось чи навiть потроїлось.
   - Чи ми дiйдемо колись? - шепоче Една. - Я боюсь...
   - Перестань хникати, Мiзинчику, я теж сам не свiй, але не боюся. Та й чого нам полохатись, чорт...
   Якийсь трiск обiрвав його мову. Стали як укопанi, прислухаючись i роззираючись. По стiнах i склепiнню тунелю змiїлись чорнi трiщини. Землетрус? У Лондонi?
   Трiск припинився, та почало тьмянiти свiтло. Вони заспiшили, як могли. Йшли, натужно дихаючи, мовчки; Една лiвою рукою трималася за Джеймса, правою ж час вiд часу торкалася стiни тунелю, наче боялася збитися з правильного напрямку. Раптом сiпнула Кук-Соммерса за лiкоть:
   - Бачиш? Бачиш?
   Ще кiлька крокiв, i вiн розгледiв: бiля отвору вовтузиться Няумуко, вiдламує шматки породи i шпурляє навсiбiч.
   - Няумуко, пропусти мiс Едну, - прохрипiв Джеймс. I до неї: - Швидше, швидше пролазь. Щiлину затягує...
   Робот звiльнив отвiр i став з того боку, простягнувши свої металевi руки навстрiч дiвчинi. Кiлька секунд, i Една, тривожно скрикнувши, опинилась бiля Няумуко. Тим часом отвiр так звузився, що Кук-Соммерс уже це мiг протиснутись. Просунув голову i ледве встиг вiдхилитись назад.
   - Няумуко! - заволав щосили. - Розширюй лазером!
   Кiлька разiв зблиснув тонкий промiнь i погас. "Невже розрядився? промайнула страшна думка в Кук-Соммерса. - Не може бути..."
   - Ламай руками!
   Няумуко схопився за краї, що напливали по всьому периметру, але не змiг вiдламати й крихти. Просунув голову, намагаючись натиснути плечем, застряв, не змiг i поворухнутись. Ще мить, i страхiтлива сила розпанахала його надмiцне сталеве тiло, важка голова з половиною грудей бемкнула об пiдлогу бiля Кук-Соммерса. Враз потемнiло, вiн присiв, обiпершись спиною об стiну, i вже не бачив, як стискується простiр тунелю, як сходяться стiни i склепiння. Його згасаюча свiдомiсть ще встигла прийняти сигнал звiдти - крик, iстеричний крик Едни. Та проаналiзувати цей сигнал вмираючий мозок не змiг. Темрява, шум, зблиск...
   "...на будiвництвi Барбiкен-центру знову загуркотiли екскаватори i прохiдницькi комбайни - поглиблюється котлован, прокладаються тунелi. На великiй глибинi в твердiй породi будiвельники натрапили на останки невiдомої людини i рештки робота..."
   "Темз-Тайм" вiд 21.IX ц. р.