Страница:
про заробок, до котрого при тiм не мав нi вмiлостi, нi охоти. Кiлька день
вiн жив яко-тако на одержанi грошi, але коли побачив, що грошi минаються,
i подумав, що опiсля вiн зiстане зовсiм без нiчого, голий i голоден,
перелякся дуже i завзявся - радше тут згибати, а не кивати бiльше тих
грошей. Розумi ться, з того завзяття також не було б нiчого вийшло, коли б
не щасливий случай, котрий показав йому який-такий заробок. В шинку, в
котрiм вiн ночував, зiйшлися одного вечора якiсь чорнi, страшнi люди.
Герман зразу боявся ©х, але, почувши, що бесiдують мiж собою по-жидiвськи,
пiдiйшов ближче i став слухати. Се були самi молодi, 18 - 20-лiтнi
парубки, котрi завтра вибиралися до Борислава "л и б а т й" кип'ячку.
Герман довго слухав ©х бесiди про те "либання", але не знав, що воно таке.
Вiн запитався одного з них, котрий вiдповiв йому, випиваючи душком склянку
пива:
- Ну, а що? Хiба ти не зна ш, що в Бориславi на всiх водах i багнах
виступа чорна ропа, така, як нею хлопи вози смаруют. Ну, то береся
кiнський хвiст, згонится ним поверх води, то тота ропа набира ся на
волосiнь, а з не© рукою зсува ся до коновки. Тото назива ся "либати".
- Ну, i де ж дiва ся тоту ропу? - спитав зацiкавлений Герман.
- Носится сюда, до Дрогобича, ту такi, що куплят.
- А добре платят?
- Чому нi! За коновку п'ять шiсток. Ну, а як добре звиватися, то за
день двi коновки назбира . Тiльки ось носити бiда!..
Герман почав роздумувати над тою бесiдою. Що ж, воно-то не зле, такий
заробок. Хоть робота негарна, то зато легка. А платиться добре. Чому ж i
йому не взятися до не©? Вiн рiшився таки завтра iти з либаками до
Борислава, i коли сказав ©м о тiм, вони тiшилися, - тiльки жадали
могоричу. Герман на радощах упо©в ©х пивом, щоб "обiлляти" свiй новий
стан.
Вiдтепер почалося для нього нове життя, зовсiм вiдмiнне вiд губицького.
Воно дiлилося на два головнi мiсця:
Борислав i Дрогобич. Хоть дорога неблизька - либаки мусили кождо© доби
отiпатитамi вiдтам: вечором з повними коновками кип'ячки на коромислах до
Дрогобича, а рано з порожнiми назад до Борислава. Перший день ново© роботи
особливо глибоко вдався Германовi в тямку. Вiн живо нагаду ще тепер той
холодний iюранок майовий, коли враз iз п'ятьма другими либаками iшов
стежкою поперек пiль до Борислава. Вони iшли через Тептюж, лишаючи Губиц
збоку. Сонце сходило над Дрогобичем i облило кровавим свiтлом ратуш,
костел i церков свято© Тройцi. Сюди ближче вилася, блискотячи, мов золота
змiя, Тисьмениця i шваркотiла в вiддалi по камiннi. Дуби в Тептюжi iно що
зачинали розвиватися, зато сподом лiщина шевелiла вже сво©м широким
темно-зеленим листям. Вони йдуть швидко, не розмовляють, квач у кождого
через плече, - хто молитву, а хто i так собi дещо спiва . У кождого при
боцi торба з хлiбом i цибулею, - се його цiлоденна пожива. Ось вони минули
Тептюж, - передними поле зелене, свiже, далi лука, зама на цвiтами, знов
горбок, через котрий гадиною звива ться стежка, - i ось бориславська
кiтлина. Не доходячи самого села, вони розiйшлися по луках, по мочарах,
кождий вишукав собi мiсце, i стали до роботи.
Бориславська кiтлина виглядала тодi ще зовсiм не так, як тепер. Бiдне
пiдгiрське звичайне село розстелювалося невеличкими купками будинкiв по
пiднiжжi Дiлу понад потоком. На пригiрках вiд Банi i Тустанович були поля
господарськi, а нижче - луки i мочари. Але при всiм тiм земля була якась
не така, як звичайно. Якийсь дивний сопух виходив з не©, особливо теплими
вечорами. Весною, коли розтаяли снiги i зм'якла глина, чути було виразно
якiсь рухи в землi, щось немов тихий вiддих, немов пульсування гарячо©
кровi в глибоких, невидимых жилах. Помiж народ ходили слухи, що на тiм
мiсцi, де сто©ть Борислав, були давнiми часами великi братобiйчi вiйни, що
тут поховано багато люду, невинно побитого, i що трупи щороку силуються
встати на свiт i силуватися будуть доти, доки не прийде ©х час. А тодi
вони проломлять землю, розвалять весь Борислав i пiдуть в свiт воювати. Не
знали бiднi бориславцi, говорячи собi зимовими вечорами сесю казку, що
вона аж надто швидко справдиться, що страшна пiдземна потвора небавцi вже
прорве земну опону, розвалить ©х бiдне, сумирне село i зруйну дотла ©х i
©х дiтей! А тим менше знали i гадали вони, що тота потвора - то зовсiм не
трупи давнiх рицарiв, а тота гидка, чорна, воняча ропа, котра тепер
випалювала ©м сiножатi, а швидко мала розiйтися по всiм свiтi прочищеною
нафтою на зиск панам та жидам, а ©м на горе та на втрату!
Герман все ще думав про перший день сво © ново© роботи. I чим довше
думав, чим виразнiше ставала йому перед очима кожда подрiбнiсть того дня,
тим тяжче i сумнiше робилося йому. Се був такий самий хороший, теплий,
погiдний день! Саме в такий день, перед 20 лiтами, перший раз обхватив
його удушливий нафтовий сопух i швидко погасив перед ним i сонце, i денну
яснiсть, прогнав з-перед нього запах цвiтiв, заглушив спiви пташкiв,
перемiнив його в якусь тяжку глинисту масу, що котиться далi горою,
давлячи i гнетучи все, - оживлену тiльки жадобою грошей, зиску, багатства!
20 лiт минуло вiд того першого дня, а удушливий нафтовий сопух все ще не
розсiявся, все ще обвива його немов густою паморокою, здавлю йому груди,
глушить i убива хорошi, людськi пориви серця!
- Ох, на волю, на волю з то© погано© тюрми! - прошептав вiн без
свiдома, сам ще не знаючи, що се за тюрма i чи можна з не© видобутися на
волю.
А споминки йдуть безпереривним рядом, насувають йому образи минулих
лiт, не питаючи, чи радiсть по них оста в серцi, чи жаль i горе. Його
заробок вiдразу пiшов добре. З невидимих джерел пiдходила кип'ячка
ненастанно i спливала блискучими перстенями на поверхнiсть каламутно©
води. Герман, либаючи цiлими годинами, дивувався, що се за сила пре наверх
той жовтавий острий плин i де його джерело. Вiн думав собi, що якби
добувся до самого джерела, то тодi аж мiг би розбагатiти. Але його
товаришi балакали частенько, що се тiльки земля "потиться", що джерела
нiякого Герман не добуде, бо його i зовсiм нема, а щодо збагачення, то
може ще добрий час заждати. Герман не любив тих насмiшок i покинув
говорити, а далi i думати про нафтовi джерела.
Тим часом, i не добуваючися до джерел, вiн умiв тягнути зиск з того, що
було. Недовго двигав вiн кип'ячку на коромислi до Дрогобича i швидко
побачив, що воно погана рiч. Але у нього були грошi, - пощо йому мучитися,
коли мож i самому собi полегшити, i ще вiд других скористати. Ось вiн,
змовившися з другими либаками, купив за сво© грошi коня i вiзок, щоб
возити кип'ячку до Дрогобича. Этого вийшла потрiйна користь для нього. Раз
то, що не потребував щодня двигати коновок до Дрогобича на продаж, бо мiг
возити ©х, та и то що другий день, - тим самим i часу менше тратив, i мiг
бiльше улибатн, - а ще i другi либаки давали йому для перевозу i продажi
свою кип'ячку, а за кождих п'ять коновок ©х кип'ячки додавали шосту для
нього. Кiнь не потребував також багато, бо за коновку смаровила, котрого
самим нiколи було налибатн, селяни давали Германов} сiна i ще не боронили
йому поставити коня з вiзком через вiльний час пiд сво ю шопою.
Так воно iшло кiлька лiт, а за той час Германiв каппал не тiльки не
розтратився, а при його зручностi i хитростi майже взатро вирiс. Вiн за
той час жив дуже нужденно i ощадно: не пив нiчого, окрiм води, ©в мало i
плохо, i для того i сила його, при нездоровiм воздусi серед багна, почала
упадати. Але Герман не дбав на те. Жадоба грошей чимраз сильнiше
опановувала його, чимраз частiше вiн думав над тим, яким би тут способом
розбагатiти. Зимою вiн сидiв в Дрогобичi, - звичайно у того-таки жида, що
лiтом купував у нього надибану кип'ячку. Се був нестарий ще, сухий,
поганий жид. Вiн торгував маззю, мотуззям, залiззям i всякою всячиною, яка
потрiбна для селян. Герман, прибуваючи у нього зимою, помагав йому не раз
торгувати, при чiм багато йому придалася давня його онучкарська-вправа.
Жид звичайно зазначував цiну за всякий товар, здаючи Германовi до
розпродажi, а що йому удалося взяти звиш то© цiни - се його. Розумi ться,
що Герман не був з тих людей, котрi для яко©сь там чесностi готовi самi
собi шкоду робити. Вiн шахрував купуючих i дер з них що мiг, а коли не раз
деякий селянин зачав сваритися або проклинати, вiн, смiючись, витручував
його за дверi. Таким способом Герман дороблявся. Про його грошi не знав
пiхто, i всi уважали його простим наемником. У свого господаря вiн повнив
зимою всяку службу i немало не раз натерпiвся вiд його жiнки i вiд других
жидiв всiляко© сварки, а то i биття. Однако вiн хилився перед ними i та©в
у собi злiсть.
Само собою розумi ться, що таке життя йому швидко збридло i що вiн ждав
весни, як спасенiя душi. Навеснi отвирався для нього свобiднiший свiт, а
життя в Бориславi, хоть нужденне i невигiдне, все-таки якось швидше i
веселiше збiгало серед смiху i жартiв других либакiв. Але не того бажав
Герман. Вiн пiзнав цiну грошей в нуждi, пiзнав, що без них жити плохо, що
вони однi можуть вибавити його вiд то© нужди, поганi i унижения, якi так
часто мусить тепер терпiти. Поволi в його душi розгорялася стрiнiша,
гаряча, слiпа жадоба грошей, заглушувала всякi другi чуття, закривала
перед його очима всi завади i манила його тiльки одною метою - багатством.
Вiн з тривогою берiг сво© грошi, заощадженi в днях недостатку з Iцкового
промислу, рахував ©х щотижня, ховав як найдорожчу надiю i не проговорився
о них нi перед одним товаришем, боячися, щоб вони не всилували його
як-небудь пропустити ©х. Але вiн знав, що грiш, лежачи, не росте, д^я того
обзирався пильно довкола, ловив всякi слухи, розпитував незначно про
кориснi гешефти. Гешефт незадовго лучився. Ряд почав будувати в Дрогобичi
депо вiйськове i шукав пiдрядчикiв на рiзнi будiвничi матерiали. Часи були
бiднi, пiдрядчикiв зголошувалося не багато, а ряд, хотячи приспiшити дiло,
поставив легкi i кориснi вимiнки. Того тiльки треба було Германовi. Вiн
нанявся достарчувати дерева i вапна, але його власних грошей на те далеко
недоставало. Вiн крутився, мучився, кидався сюди-туди, але надармо.
Посторонньо© помочi годi було надiятись, i Германовi недалеко було до
того, [щоб] стратити все дочиста та iти знов дибати кип'ячку до Борислава.
Несподiвана, хоть i не зовсiм для нього щаслива приключка вирятувала його
тим разом.
Жид, у котрого пробував Герман кiлька лiт, дiзнавшись, що його слуга,
простий либак, взявся рядовi достарчувати матерiалiв до будiвлi, зразу
ухам сво©м не повiрив, вiдтак розсмiявся, вкiнцi, видячи, що Герман не на
жарт таки заходиться коло роботи (i кавцi© кiлькасот гульденiв зложив, i
дерева та вапна довозить), розлютився дуже на нього, чому йому того не
сказав вперед, чого не пiшов з ним на спiлку i т. д.; а коли вкiнець
Гермап зачав просити у нього позички кiлькохсот гульденiв, гнiв його
дiйшов до того, що не тiльки вiдмовив грошей, але ще, вилаявши молодого
спекулянта, вигнав зi сво © хати.
- Марш, забирайся! - кричав розлючений жид. - Хто зна , вiдки ти грошi
взяв! Може, то крадене, ще менi бiда буде! Рушай, най тя на очi не виджу!
Герман забрав сво© манатки i пiшов. Його не так дiткнула образа i
погане пiдозрiння, як завiд i вiдмова позички. Що дiяти? Тут наставники
наганяють, щоб швидко достарчувати всього, а тут нi за що нi матерiалу
бiльше закупити, нi навiть фiри заплатити. Правда, матерiал i перевiз були
тодi в дрогобицьких околицях вп'ятеро дешевшi против теперiшнього, але у
Германа не було майже нiяких грошей.
Вiн задумався важко. Як на термiн не поставить усього, пропаде кавцiя,
а тут i надi© нема на яку-небудь помiч.
Вже вечорiло. Забиралося на сльотаву, погану нiч. Гермап iшов, не
думаючи нi о чiм, крiм свого "гешефту", не обзнраючись нi на пору, нi на
погоду. В руцi. нiс невеличкий пакунок. Думки його, мов потривоженi
воробцi в самотрiску, шибались в рiзнi сторони, шукаючи виходу. Холодний
пiт виступав на лице, коли наверталась йому думка, що "прийдеся на все
махнути рукою та й...". Махнути рукою на те, на чiм вiн довгi лiта будував
всю надiю сво © будучностi! Нi, сього не буде! Вiн мусить найти ще спосiб,
мусить щось придумати! Поволi стемнiлося, холодний дощ почав кропити в
лице Германа. Дрiбнi, гризькi, студенi краплi упали так несподiвано на
його розгарячене лице, що вiн в однiй хвилi зупинився i оглянувся довкола,
немов пробуджений зi сну, пригадуючи собi, де се вiн i що з ним робиться.
Аж тепер вiн нагадав собi, що його вигнано з хати, що треба шукати
де-небудь нiчлiгу.
"Треба iти до шинку спати", - подумав вiн собi i оглянувся довкола, на
якiм то вiн передмiстi.
- Та се Лан! - проворкотiв вiн сам до себе. - А я ту коли зайшов аж iз
Зварицького передмiстя? Тьфу!
I вiн обернувся як стiй, щоб вернути на Зварицьке i пiти там на нiч до
знакомого шинку, в котрiм звичайно збиралися либаки. Обертаючись живо на
краю улицi, вiн в сумерках зачепив лiктем якусь людину i мало не струтив
©© до глибокого рову край дороги.
- A ruach an daanen tat'n arani - крикнув на нього дзвiнкий дiвчачий
голос, i при тiм двi м'якi руки обхватили його руку так нагло, що вiн
задрижав цiлим тiлом i мало що сам не стратив рiвноваги.
- Nu, wus is? - запитав вiн, обертаючися в той бiк, де грозило
небезпеченство. Помимо неласкавих слiв, якими привiтала його незнайома
людина, в голосi його не було нi гнiву, нi прикро© жорстокостi. Дотик
м'яких рук зробив на нього якесь дивне враження; вiн сам не знав, що воно
таке, i почав крiзь сумерки приглядатися незнайомiй особi.
Се була жидiвська дiвчина, лiт, може, коло двадцяти, повнолиця,
чорноока, хоть i не зовсiм хороша собою. Подiбних лиць бачив Герман
день-денно цiлi десятки на улицях, але тодi, вечiрньою добою, пiд
влiяiiпям м'якого дотику ©© рук бачилось йому, що те лице якесь принаднiше
вiд других, очi живiшi, голос при мнiший; одним словом, вiн став немов
причарований i з глупою мiною дивився на незнайому дiвчину. Ще i тепер,
пригадавши собi тоту стрiчу i цiлу сцену на улицi, Герман сплюнув з
досади.
- От, не мало мене де лихо здибати, та догонило на гладкiй дорозi! -
проворкотiв вiн, морщачи чоло. - Дурень з мене був, та й годi!
Але тодi, при першiй стрiчi з Рифкою, Герман дуже а дуже далекий був
вiд подiбних неделiкатних думок i викликiв. Впрочiм, на хвилю вiн не мiг
прийти нi до яких загалом думок, доки йому над ухом не прозвучав дзвiнкий
смiх дiвчини. Смiх той протверезив його.
- Ну, чого сто©ш, очi випуливши! - проговорила вона. - Ади, дощ буде,
махай!
Вона хотiла вiдiйти, - Герман мимоволi, машинально хопив ©© за рукав,
осмiхаючись. Вона поглянула на нього якимось дивним, напiвгнiвним,
напiввизиваючим поглядом. Герман осмiлився, почав розмовляти, iдучи поруч
не©. Так зав'язалося ©х перше знакомство.
Рифка, як i Герман, була сирота, ©© родичi померли також на холеру,
вона лишилася маленькою дитиною в опiцi старо© тiтки, у котро© жила i
тепер. Тiтка тота, бездiтна вдова по орендарю з Залiсся, взяла ©© за свою,
обiцяючи при виходi замуж дати ©й п'ятсот гульденiв посагу i виправу.
Рифка розповiла про все то Германовi зараз першого вечора, закнм зайшли до
©© хати. Герман, вiдпровадивши ©© аж до дверей, пiшов, задуманий, ночувати
до шинку. "Щасливий случай, - гадав вiн собi, - коб лиш удалося! Возьму
оженюся з Рифкою, а © вiном мож буде порятуватися бодай що-то!" Тота
думка засiла йому в голову, i вiн твердо рiшився виповiсти ©©. Притiм i
часу годi було тратити, - дiло пильне, а Герман хотiв якнайшвидше доп'ята
свого. Зараз на другий вечiр вiн пiдстерiг Рифку, як iшла до мiста, i
розповiв ©й свою думку. Вона зразу завстидалася i почестувала його
звичайним сво©м "a ruach an daanen tat'n aran!", але, коли Герман розповiв
докладно про себе i свiй заробок, стала трохи ласкавiша, час вiд часу
поглядала спiдлоба на нього i вкiнець велiла поговорити з тiткою. Дiло
удалося, хоть не без звичайних торгiв i передирок, а за двi недiлi Рифка
вже була жiнкою Германа, а Германiв "гешефт", попертий Рифчиними грiшми,
пiшов живо вгору, приносячи Германовi значний зиск. Оженившися, Герман
почув ще гарячiшу жадобу грошей, - вiн знав, що незадовго на його головi
буде удержання численнiшо© родини, прокормления кiлькох голодних а
непрацьовитих ротiв. А йому так не хотiлося попасти знов в стару нужду, а
ще до того з родиною. Дрож холодна проходила по його тiлi, коди подумав
собi щось подiбного, - для того кинувся всею силою в "гешефт": уривав всiм
i кождому, крутив, вився, кривдив кого мiг, ошукував ряд на якостi дерева,
на вазi вапна, на всiм, пiдплачував злiсних i половину кльоцiв брав
задармо з панських лiсiв, - одним словом, був всюди i дер лико, де тiльки
дрiбку вiдставало. Така праця, дрiбна, томляча, гидка, серед вiчних
сварiв, проклять, крикiв i унижень, прийшла якраз до смаку Германовi. Вона
забирала всi його сили, всi його думки, не давала йому нi над чим
застановитися, заглушувала всякий внутрiшнiй людський голос, окрiм
невгомонно©, несито© жадоби зиску. Рифка i ©© тiтка (Герман жив в ©х
домику) дивилися на його невсипучу запобiгливiсть i тiшились, подивляючи
сприт i розум Германа, коли той вечором в шабас розповiдав ©м про сво©
штуки та обороти. Всi тро вони жили по-давньому, - крайн ощадно. Рифка i
©© тiтка занiмалися деякою роботою, котра ©х прокормлювала, а i Германовi
також небагато було треба. Таким способом грошi призбирувались докупи, i
незадовго Герман мiг уже виняти з обороту жiнчин посаг - як чистий зиск.
Коли до будiвлi не треба вже було нi дерева, нi вапна, Герман пiднявся
доставки гонт, лат i других потрiбних знадобiв i на всiм виходив з зиском
через свою спритнiсiь i часто безсовiсне туманення го©в - фiрманiв та
злiсних. Будування депо протяглося цiлих 4 роки, а за той час Германiв
капiтал успiв нарости до значно© цифри 10 тисяч. Iнший на мiсцi Германа
затер би в долонi з-радостi, що удалось так гарно зискати, i, пам'ятаючи
стару приповiдку:
"По зиску утрати надiйся", сховав би грошики в безпечне мiсце та й
зачав сяк-так жити процентами. Але Герман був не з таких. Боротьба задля
крейцара, задля гульдена, а то i сотнi гульденiв, боротьба завзята, тяжка
i ненастанна, розгарячила його. Вiн шукав другого поля, на котрiм би мiг
сейчас стати до бею з новими противниками. Таке поле еж iснувало, а
iснувало воно не де, а в Бориславi.
Доме, знаменитий прусський капiталiст, котрому наша Галичина майже в
кождiй галузi промислу винна перший товчок, про©жджаючи раз через
Дрогобич, звернув увагу надивну мазь, котру жиди в коновках розносили на
продаж селянам по ринку. Переконавшись, що се нафта, занечищена земляними
i другими мiнеральними примiтками, сiп забажав побачити те мiсце, де
добувають ту мазь. Йому сейчас вказали бориславськi мочари. Селяни
розповiли йому, як вона пiдходить наверх води, як випалю траву i всяку
ростиннiсть, - а деякi заговорили навiть про пiдземних заклятих
бойовникiв, котрих перегнила кров виплива наверх. Доме, практичний
чоловiк, розумi ться, небагато там зважав на такi казки, але швидко
покмiтив, що нафтовi жили мусять бути неглибоко, коли нафта сама пiдходить
догори, i що мусять вони бути неабиякi багатi. Вiн по©хав до Борислава,
звидiв мiсцевiсть i рiшив сейчас зачати першу пробу. У кiлькох бiднiших
вiн позакупляв за безцiнок частки поля i, нанявши бориславських-таки
парубкiв, почав копати вузенькi "дучки". По трьох-чотирьох сажнях
показалася нафта. Доме трiумфував. Вiн швидко кинувся будувати дестилярнi,
почав радитися з ученими iнженерами та гутниками. А тим часом збоку
натягла iнша хмара, котра швидко затемнила його надi©.
В околицi рознеслася вiсть помiж всiми ма тнiшими або i бажаючими
швидко доробитися - про Домсову нахiдку i про "чистий iнтерес", який з
того дасться зробити. Всi, а особливо жиди, лавою поперли в Борислав, хто
з готовими грiшми, а хто i так, на щастя. Почалася боротьба, яко© досi не
бачила Галичина. Слизький, влiзливий елемент жидiвський, мов вода пiд час
повенi, вдирався у всi закутини, всi шпарки, немов тисячi хробакiв, i
показувався всюди, де його нiхто й не надiявся. Докладне знання простого
люду, умiлiсть використувати його, ошукувати в дрiбницях на кождiм кроцi -
надавали жидам велику перевагу над нiмецькими капiталiстами i всякими
фаховими людьми. Доме не мiг видержати ©х конкуренцi© i хоть не перестав
держатися в Бориславi, однако дiло не приносило тако© користi, яко©
надiявся. Тiльки жиди зi сво©м "рабiвницьким господарюванням" могли
удержатися. Вони не зважали на нi на що, щоби тiльки добути "кип'ячку".
Закопи роблено вузькi, огороджувано хворостом, вентиляцiя зразу була дуже
мiзерна, нiяких приписiв безпеченства на здоров'я не заховувано, - тисячi
i тисячi робiтникiв гибли за марний зиск, а жиди збивали тисячi i
мiльйони. Вони i один другому не пропускали. Де один добув нафту, другий
копав ту ж побiч нього, брав глибше, пiдкопувався пiд тамтого. Уряд не мiг
собi з тим дати ради, бо довгий час не було в Бориславi майже нiякого
урядового контролю, майже нiякого надзору над публiчним безпеченством.
Всiлякого роду проступки, а то i страшнi справки були дуже звичайнi. Село
Борислав поволi щезало в тiм непрослiдимiм хаосi, мов пiна на водi. Давнi,
побитi бо©вники встали з могил, а встаючи, розвалили село, котре виросло
було над ними!
Герман Гольдкремер був один з перших спекулянтiв, що злетiли на
Борислав, мов хижi ворони на падло. Незадовго у нього були вже три ями з
"матками", с. . з головними нафтовими жилами. Герман став напруго
багачем. Досi вiн тiльки боровся, - тепер став безпечно на ноги. Капiтал
плив йому сам до рук. Але ще довгий час не покидала його тота гарячка, з
якою колись взявся до першо© спекуляцi©. Довго ще вiн цiлими днями лiтав
по Бориславi, заглядав вiд ями до ями, сварився, кричав, штуркав
робiтникiв, - одним словом, як говорили рiпники, "квапився, немов завтра
вже мали его нести на окопище". Вiн зразу немов сам не вiрив свому щастю,
боявся, що ось-ось воно розслизнеться, розвi ться, мов дим. Не раз
вечорами вiн заглядував в тiснi темнi горла ям, i дрож пробiгала по його
тiлi. Вiн пригадував собi сво либацьке життя, пригадував собi селянськi
оповiдання про людську кров в землi, про поганих "песьоглавцiв", що живi
лежать в могилах i ждуть, поки хто ©х не випустить на свiт. Йому ставало
страшно. Його забобонна фантазiя рисувала йому почварнi образи, йому
причувалися навiть в снi стогнання, котрi нiби добуваються з ям серед
пiтьми i мертво© тишi. Але такi хвилi, не то рефлйксi©, не то мускулярного
змучення i успокоения, були дуже рiдкi. Гарячкова дiяльнiсть затопляла
Германа, вiн був немов слiпий, немов сновида, що пiд проводом невидимз©
сили ступа понад пропасть i тим тiльки щасливо переходить над нею, що не
бачить нiчого коло себе. Так само не бачив Герман в сво©й гарячцi деяких
важних речей, котрi вiдтак тим дужче дали йому почутися. Передовсiм вiн не
бачив того, як розвивалося за тi лiта його родинне життя. У нього родився
один син, Готлiб, але Германовi нiколи було уважати (впрочiм, нi умiння
анi спосiбностi до того в нього не було), як розвива ться, пiд якими
влiяннями рзсте його син. Вiн знав тiльки то, що на четвертiм роцi вiку
малий Готлiб почав учитися вiд звичайного, трохи поряднiше одiтого
бсльфсра гсбрсйсько© мови i письма св[ятого], а на шостiм роцi пiшов до
"нiмецько©" школи в Дрогобичi. Знав також i то (учителi частенько йому о
тiм говорили), що Готлiб дуже тупа голова i плохо учиться. Але розважити
докладнiше над тим всiм вiн не мiг i не мав коли, тому-то i збував все
грiшми, - платив добре учителям, що "пiдучували" його Го'глiба приватно,
дома, платив вино та цукри оо. василiанам, пiд котрих зарядом була школа,
- i Готлiб поволi, з тяжкою бiдою iшов з класу до класу.
Та недовго ж тяглося образования Готлiба. Скiнчивши четвертий
нормальний, вiн навiдрiз об'явив вiтцю, щоделi "мучитися в тiй проклятiй
школi" не дума . Отець спершу зачудувався, далi розлютився i почав
грозити, а видячи, що все то не помага , пристав на жадання сина i дав
його до склепу на науку торгово© практики. Там пробував Готлiб i досi.
Сцена з сином по скiнченнi нормалок перший раз створила очi батьковi,
розгарячкованому грошовими спекуляцiями. Вiн побачив, що його син, попри
всiм лiнивствi, попри всiй оспалостi, близькiй до iдiотизму, вмi бути
таким упертим, таким завзятим, що йому аж страшно стало. Довгi часи стояла
Германовi перед очима маленька, груба, буцмата фiгурка його сина з низьким
чолом, щетинистим, вгору стирчачим волоссям, з грубими, посинiлими зi
злостi губами, з маленькими сiрими очима, в котрих палала така тупа
завзятiсть, така злоба i лютiсть, яко© вiн досi нiколи не бачив у дитини.
З затисненими кулаками i з страшним криком Готлiб кидався на нього, сам не
знаючи чого. Напад лютостi небагато рiзнився у нього вiд нападу епiлепсi©.
Але спекуляцiйна гарячка Германа тодi ще зовсiм була не устала. Готлiб
успоко©вся, поставивши на сво©м, хоть з лиця його, - ее Герман аж тепер
побачив, - нiколи не сходила понура упертiсть iдiота, котра знов часом
напруго переходила в безмисну, iдiотичну веселiсть. Друге, що Гермай
вiдтепер мав час розважити на сво©м сину, - се була жадоба грошей, - нi,
жадоба розкидання ©х. Вiн купував рiзнi забавки i тут-таки псував та товк
©х, книжок, бувало, на курс у нього переводилося бiльше копи, одежа щезала
на нiм, мов на огнi, - одним словом, Готлiб вiдмалу перемiнювався поволi в
якогось кобольда, в якогось духа-мучителя, котрому все на завадi, все в
дорозi i котрий все стара ться змести i знищити, до чого тiльки може руку
приложити. Стiни в його поко© повнi були дiр, виверчених в мурi ножиками,
а тут-таки, в тих дiрах, виднiлися ще поламанi вiстря ножикiв. Слуги i
служницi мали з ним iсте пекло: нiколи не дав ©м спокiйно перейти попри
себе, щобнешвякнути батогом, не вдарити каменем, не бризнути болотом.
Герман, котрий дуже рiдко бував дома i котрого Готлiб впочатках трохи
боявся, не знав або мало знав о тiм; аж сцена вищезгадана створила йому
очi. Та й тодi вiн над тим так багато не застановлявся. "От дитина, -
погадав собi, - звiсна рiч, живе, вразливе". Вiн успоко©вся, вiддавши його
вiн жив яко-тако на одержанi грошi, але коли побачив, що грошi минаються,
i подумав, що опiсля вiн зiстане зовсiм без нiчого, голий i голоден,
перелякся дуже i завзявся - радше тут згибати, а не кивати бiльше тих
грошей. Розумi ться, з того завзяття також не було б нiчого вийшло, коли б
не щасливий случай, котрий показав йому який-такий заробок. В шинку, в
котрiм вiн ночував, зiйшлися одного вечора якiсь чорнi, страшнi люди.
Герман зразу боявся ©х, але, почувши, що бесiдують мiж собою по-жидiвськи,
пiдiйшов ближче i став слухати. Се були самi молодi, 18 - 20-лiтнi
парубки, котрi завтра вибиралися до Борислава "л и б а т й" кип'ячку.
Герман довго слухав ©х бесiди про те "либання", але не знав, що воно таке.
Вiн запитався одного з них, котрий вiдповiв йому, випиваючи душком склянку
пива:
- Ну, а що? Хiба ти не зна ш, що в Бориславi на всiх водах i багнах
виступа чорна ропа, така, як нею хлопи вози смаруют. Ну, то береся
кiнський хвiст, згонится ним поверх води, то тота ропа набира ся на
волосiнь, а з не© рукою зсува ся до коновки. Тото назива ся "либати".
- Ну, i де ж дiва ся тоту ропу? - спитав зацiкавлений Герман.
- Носится сюда, до Дрогобича, ту такi, що куплят.
- А добре платят?
- Чому нi! За коновку п'ять шiсток. Ну, а як добре звиватися, то за
день двi коновки назбира . Тiльки ось носити бiда!..
Герман почав роздумувати над тою бесiдою. Що ж, воно-то не зле, такий
заробок. Хоть робота негарна, то зато легка. А платиться добре. Чому ж i
йому не взятися до не©? Вiн рiшився таки завтра iти з либаками до
Борислава, i коли сказав ©м о тiм, вони тiшилися, - тiльки жадали
могоричу. Герман на радощах упо©в ©х пивом, щоб "обiлляти" свiй новий
стан.
Вiдтепер почалося для нього нове життя, зовсiм вiдмiнне вiд губицького.
Воно дiлилося на два головнi мiсця:
Борислав i Дрогобич. Хоть дорога неблизька - либаки мусили кождо© доби
отiпатитамi вiдтам: вечором з повними коновками кип'ячки на коромислах до
Дрогобича, а рано з порожнiми назад до Борислава. Перший день ново© роботи
особливо глибоко вдався Германовi в тямку. Вiн живо нагаду ще тепер той
холодний iюранок майовий, коли враз iз п'ятьма другими либаками iшов
стежкою поперек пiль до Борислава. Вони iшли через Тептюж, лишаючи Губиц
збоку. Сонце сходило над Дрогобичем i облило кровавим свiтлом ратуш,
костел i церков свято© Тройцi. Сюди ближче вилася, блискотячи, мов золота
змiя, Тисьмениця i шваркотiла в вiддалi по камiннi. Дуби в Тептюжi iно що
зачинали розвиватися, зато сподом лiщина шевелiла вже сво©м широким
темно-зеленим листям. Вони йдуть швидко, не розмовляють, квач у кождого
через плече, - хто молитву, а хто i так собi дещо спiва . У кождого при
боцi торба з хлiбом i цибулею, - се його цiлоденна пожива. Ось вони минули
Тептюж, - передними поле зелене, свiже, далi лука, зама на цвiтами, знов
горбок, через котрий гадиною звива ться стежка, - i ось бориславська
кiтлина. Не доходячи самого села, вони розiйшлися по луках, по мочарах,
кождий вишукав собi мiсце, i стали до роботи.
Бориславська кiтлина виглядала тодi ще зовсiм не так, як тепер. Бiдне
пiдгiрське звичайне село розстелювалося невеличкими купками будинкiв по
пiднiжжi Дiлу понад потоком. На пригiрках вiд Банi i Тустанович були поля
господарськi, а нижче - луки i мочари. Але при всiм тiм земля була якась
не така, як звичайно. Якийсь дивний сопух виходив з не©, особливо теплими
вечорами. Весною, коли розтаяли снiги i зм'якла глина, чути було виразно
якiсь рухи в землi, щось немов тихий вiддих, немов пульсування гарячо©
кровi в глибоких, невидимых жилах. Помiж народ ходили слухи, що на тiм
мiсцi, де сто©ть Борислав, були давнiми часами великi братобiйчi вiйни, що
тут поховано багато люду, невинно побитого, i що трупи щороку силуються
встати на свiт i силуватися будуть доти, доки не прийде ©х час. А тодi
вони проломлять землю, розвалять весь Борислав i пiдуть в свiт воювати. Не
знали бiднi бориславцi, говорячи собi зимовими вечорами сесю казку, що
вона аж надто швидко справдиться, що страшна пiдземна потвора небавцi вже
прорве земну опону, розвалить ©х бiдне, сумирне село i зруйну дотла ©х i
©х дiтей! А тим менше знали i гадали вони, що тота потвора - то зовсiм не
трупи давнiх рицарiв, а тота гидка, чорна, воняча ропа, котра тепер
випалювала ©м сiножатi, а швидко мала розiйтися по всiм свiтi прочищеною
нафтою на зиск панам та жидам, а ©м на горе та на втрату!
Герман все ще думав про перший день сво © ново© роботи. I чим довше
думав, чим виразнiше ставала йому перед очима кожда подрiбнiсть того дня,
тим тяжче i сумнiше робилося йому. Се був такий самий хороший, теплий,
погiдний день! Саме в такий день, перед 20 лiтами, перший раз обхватив
його удушливий нафтовий сопух i швидко погасив перед ним i сонце, i денну
яснiсть, прогнав з-перед нього запах цвiтiв, заглушив спiви пташкiв,
перемiнив його в якусь тяжку глинисту масу, що котиться далi горою,
давлячи i гнетучи все, - оживлену тiльки жадобою грошей, зиску, багатства!
20 лiт минуло вiд того першого дня, а удушливий нафтовий сопух все ще не
розсiявся, все ще обвива його немов густою паморокою, здавлю йому груди,
глушить i убива хорошi, людськi пориви серця!
- Ох, на волю, на волю з то© погано© тюрми! - прошептав вiн без
свiдома, сам ще не знаючи, що се за тюрма i чи можна з не© видобутися на
волю.
А споминки йдуть безпереривним рядом, насувають йому образи минулих
лiт, не питаючи, чи радiсть по них оста в серцi, чи жаль i горе. Його
заробок вiдразу пiшов добре. З невидимих джерел пiдходила кип'ячка
ненастанно i спливала блискучими перстенями на поверхнiсть каламутно©
води. Герман, либаючи цiлими годинами, дивувався, що се за сила пре наверх
той жовтавий острий плин i де його джерело. Вiн думав собi, що якби
добувся до самого джерела, то тодi аж мiг би розбагатiти. Але його
товаришi балакали частенько, що се тiльки земля "потиться", що джерела
нiякого Герман не добуде, бо його i зовсiм нема, а щодо збагачення, то
може ще добрий час заждати. Герман не любив тих насмiшок i покинув
говорити, а далi i думати про нафтовi джерела.
Тим часом, i не добуваючися до джерел, вiн умiв тягнути зиск з того, що
було. Недовго двигав вiн кип'ячку на коромислi до Дрогобича i швидко
побачив, що воно погана рiч. Але у нього були грошi, - пощо йому мучитися,
коли мож i самому собi полегшити, i ще вiд других скористати. Ось вiн,
змовившися з другими либаками, купив за сво© грошi коня i вiзок, щоб
возити кип'ячку до Дрогобича. Этого вийшла потрiйна користь для нього. Раз
то, що не потребував щодня двигати коновок до Дрогобича на продаж, бо мiг
возити ©х, та и то що другий день, - тим самим i часу менше тратив, i мiг
бiльше улибатн, - а ще i другi либаки давали йому для перевозу i продажi
свою кип'ячку, а за кождих п'ять коновок ©х кип'ячки додавали шосту для
нього. Кiнь не потребував також багато, бо за коновку смаровила, котрого
самим нiколи було налибатн, селяни давали Германов} сiна i ще не боронили
йому поставити коня з вiзком через вiльний час пiд сво ю шопою.
Так воно iшло кiлька лiт, а за той час Германiв каппал не тiльки не
розтратився, а при його зручностi i хитростi майже взатро вирiс. Вiн за
той час жив дуже нужденно i ощадно: не пив нiчого, окрiм води, ©в мало i
плохо, i для того i сила його, при нездоровiм воздусi серед багна, почала
упадати. Але Герман не дбав на те. Жадоба грошей чимраз сильнiше
опановувала його, чимраз частiше вiн думав над тим, яким би тут способом
розбагатiти. Зимою вiн сидiв в Дрогобичi, - звичайно у того-таки жида, що
лiтом купував у нього надибану кип'ячку. Се був нестарий ще, сухий,
поганий жид. Вiн торгував маззю, мотуззям, залiззям i всякою всячиною, яка
потрiбна для селян. Герман, прибуваючи у нього зимою, помагав йому не раз
торгувати, при чiм багато йому придалася давня його онучкарська-вправа.
Жид звичайно зазначував цiну за всякий товар, здаючи Германовi до
розпродажi, а що йому удалося взяти звиш то© цiни - се його. Розумi ться,
що Герман не був з тих людей, котрi для яко©сь там чесностi готовi самi
собi шкоду робити. Вiн шахрував купуючих i дер з них що мiг, а коли не раз
деякий селянин зачав сваритися або проклинати, вiн, смiючись, витручував
його за дверi. Таким способом Герман дороблявся. Про його грошi не знав
пiхто, i всi уважали його простим наемником. У свого господаря вiн повнив
зимою всяку службу i немало не раз натерпiвся вiд його жiнки i вiд других
жидiв всiляко© сварки, а то i биття. Однако вiн хилився перед ними i та©в
у собi злiсть.
Само собою розумi ться, що таке життя йому швидко збридло i що вiн ждав
весни, як спасенiя душi. Навеснi отвирався для нього свобiднiший свiт, а
життя в Бориславi, хоть нужденне i невигiдне, все-таки якось швидше i
веселiше збiгало серед смiху i жартiв других либакiв. Але не того бажав
Герман. Вiн пiзнав цiну грошей в нуждi, пiзнав, що без них жити плохо, що
вони однi можуть вибавити його вiд то© нужди, поганi i унижения, якi так
часто мусить тепер терпiти. Поволi в його душi розгорялася стрiнiша,
гаряча, слiпа жадоба грошей, заглушувала всякi другi чуття, закривала
перед його очима всi завади i манила його тiльки одною метою - багатством.
Вiн з тривогою берiг сво© грошi, заощадженi в днях недостатку з Iцкового
промислу, рахував ©х щотижня, ховав як найдорожчу надiю i не проговорився
о них нi перед одним товаришем, боячися, щоб вони не всилували його
як-небудь пропустити ©х. Але вiн знав, що грiш, лежачи, не росте, д^я того
обзирався пильно довкола, ловив всякi слухи, розпитував незначно про
кориснi гешефти. Гешефт незадовго лучився. Ряд почав будувати в Дрогобичi
депо вiйськове i шукав пiдрядчикiв на рiзнi будiвничi матерiали. Часи були
бiднi, пiдрядчикiв зголошувалося не багато, а ряд, хотячи приспiшити дiло,
поставив легкi i кориснi вимiнки. Того тiльки треба було Германовi. Вiн
нанявся достарчувати дерева i вапна, але його власних грошей на те далеко
недоставало. Вiн крутився, мучився, кидався сюди-туди, але надармо.
Посторонньо© помочi годi було надiятись, i Германовi недалеко було до
того, [щоб] стратити все дочиста та iти знов дибати кип'ячку до Борислава.
Несподiвана, хоть i не зовсiм для нього щаслива приключка вирятувала його
тим разом.
Жид, у котрого пробував Герман кiлька лiт, дiзнавшись, що його слуга,
простий либак, взявся рядовi достарчувати матерiалiв до будiвлi, зразу
ухам сво©м не повiрив, вiдтак розсмiявся, вкiнцi, видячи, що Герман не на
жарт таки заходиться коло роботи (i кавцi© кiлькасот гульденiв зложив, i
дерева та вапна довозить), розлютився дуже на нього, чому йому того не
сказав вперед, чого не пiшов з ним на спiлку i т. д.; а коли вкiнець
Гермап зачав просити у нього позички кiлькохсот гульденiв, гнiв його
дiйшов до того, що не тiльки вiдмовив грошей, але ще, вилаявши молодого
спекулянта, вигнав зi сво © хати.
- Марш, забирайся! - кричав розлючений жид. - Хто зна , вiдки ти грошi
взяв! Може, то крадене, ще менi бiда буде! Рушай, най тя на очi не виджу!
Герман забрав сво© манатки i пiшов. Його не так дiткнула образа i
погане пiдозрiння, як завiд i вiдмова позички. Що дiяти? Тут наставники
наганяють, щоб швидко достарчувати всього, а тут нi за що нi матерiалу
бiльше закупити, нi навiть фiри заплатити. Правда, матерiал i перевiз були
тодi в дрогобицьких околицях вп'ятеро дешевшi против теперiшнього, але у
Германа не було майже нiяких грошей.
Вiн задумався важко. Як на термiн не поставить усього, пропаде кавцiя,
а тут i надi© нема на яку-небудь помiч.
Вже вечорiло. Забиралося на сльотаву, погану нiч. Гермап iшов, не
думаючи нi о чiм, крiм свого "гешефту", не обзнраючись нi на пору, нi на
погоду. В руцi. нiс невеличкий пакунок. Думки його, мов потривоженi
воробцi в самотрiску, шибались в рiзнi сторони, шукаючи виходу. Холодний
пiт виступав на лице, коли наверталась йому думка, що "прийдеся на все
махнути рукою та й...". Махнути рукою на те, на чiм вiн довгi лiта будував
всю надiю сво © будучностi! Нi, сього не буде! Вiн мусить найти ще спосiб,
мусить щось придумати! Поволi стемнiлося, холодний дощ почав кропити в
лице Германа. Дрiбнi, гризькi, студенi краплi упали так несподiвано на
його розгарячене лице, що вiн в однiй хвилi зупинився i оглянувся довкола,
немов пробуджений зi сну, пригадуючи собi, де се вiн i що з ним робиться.
Аж тепер вiн нагадав собi, що його вигнано з хати, що треба шукати
де-небудь нiчлiгу.
"Треба iти до шинку спати", - подумав вiн собi i оглянувся довкола, на
якiм то вiн передмiстi.
- Та се Лан! - проворкотiв вiн сам до себе. - А я ту коли зайшов аж iз
Зварицького передмiстя? Тьфу!
I вiн обернувся як стiй, щоб вернути на Зварицьке i пiти там на нiч до
знакомого шинку, в котрiм звичайно збиралися либаки. Обертаючись живо на
краю улицi, вiн в сумерках зачепив лiктем якусь людину i мало не струтив
©© до глибокого рову край дороги.
- A ruach an daanen tat'n arani - крикнув на нього дзвiнкий дiвчачий
голос, i при тiм двi м'якi руки обхватили його руку так нагло, що вiн
задрижав цiлим тiлом i мало що сам не стратив рiвноваги.
- Nu, wus is? - запитав вiн, обертаючися в той бiк, де грозило
небезпеченство. Помимо неласкавих слiв, якими привiтала його незнайома
людина, в голосi його не було нi гнiву, нi прикро© жорстокостi. Дотик
м'яких рук зробив на нього якесь дивне враження; вiн сам не знав, що воно
таке, i почав крiзь сумерки приглядатися незнайомiй особi.
Се була жидiвська дiвчина, лiт, може, коло двадцяти, повнолиця,
чорноока, хоть i не зовсiм хороша собою. Подiбних лиць бачив Герман
день-денно цiлi десятки на улицях, але тодi, вечiрньою добою, пiд
влiяiiпям м'якого дотику ©© рук бачилось йому, що те лице якесь принаднiше
вiд других, очi живiшi, голос при мнiший; одним словом, вiн став немов
причарований i з глупою мiною дивився на незнайому дiвчину. Ще i тепер,
пригадавши собi тоту стрiчу i цiлу сцену на улицi, Герман сплюнув з
досади.
- От, не мало мене де лихо здибати, та догонило на гладкiй дорозi! -
проворкотiв вiн, морщачи чоло. - Дурень з мене був, та й годi!
Але тодi, при першiй стрiчi з Рифкою, Герман дуже а дуже далекий був
вiд подiбних неделiкатних думок i викликiв. Впрочiм, на хвилю вiн не мiг
прийти нi до яких загалом думок, доки йому над ухом не прозвучав дзвiнкий
смiх дiвчини. Смiх той протверезив його.
- Ну, чого сто©ш, очi випуливши! - проговорила вона. - Ади, дощ буде,
махай!
Вона хотiла вiдiйти, - Герман мимоволi, машинально хопив ©© за рукав,
осмiхаючись. Вона поглянула на нього якимось дивним, напiвгнiвним,
напiввизиваючим поглядом. Герман осмiлився, почав розмовляти, iдучи поруч
не©. Так зав'язалося ©х перше знакомство.
Рифка, як i Герман, була сирота, ©© родичi померли також на холеру,
вона лишилася маленькою дитиною в опiцi старо© тiтки, у котро© жила i
тепер. Тiтка тота, бездiтна вдова по орендарю з Залiсся, взяла ©© за свою,
обiцяючи при виходi замуж дати ©й п'ятсот гульденiв посагу i виправу.
Рифка розповiла про все то Германовi зараз першого вечора, закнм зайшли до
©© хати. Герман, вiдпровадивши ©© аж до дверей, пiшов, задуманий, ночувати
до шинку. "Щасливий случай, - гадав вiн собi, - коб лиш удалося! Возьму
оженюся з Рифкою, а © вiном мож буде порятуватися бодай що-то!" Тота
думка засiла йому в голову, i вiн твердо рiшився виповiсти ©©. Притiм i
часу годi було тратити, - дiло пильне, а Герман хотiв якнайшвидше доп'ята
свого. Зараз на другий вечiр вiн пiдстерiг Рифку, як iшла до мiста, i
розповiв ©й свою думку. Вона зразу завстидалася i почестувала його
звичайним сво©м "a ruach an daanen tat'n aran!", але, коли Герман розповiв
докладно про себе i свiй заробок, стала трохи ласкавiша, час вiд часу
поглядала спiдлоба на нього i вкiнець велiла поговорити з тiткою. Дiло
удалося, хоть не без звичайних торгiв i передирок, а за двi недiлi Рифка
вже була жiнкою Германа, а Германiв "гешефт", попертий Рифчиними грiшми,
пiшов живо вгору, приносячи Германовi значний зиск. Оженившися, Герман
почув ще гарячiшу жадобу грошей, - вiн знав, що незадовго на його головi
буде удержання численнiшо© родини, прокормления кiлькох голодних а
непрацьовитих ротiв. А йому так не хотiлося попасти знов в стару нужду, а
ще до того з родиною. Дрож холодна проходила по його тiлi, коди подумав
собi щось подiбного, - для того кинувся всею силою в "гешефт": уривав всiм
i кождому, крутив, вився, кривдив кого мiг, ошукував ряд на якостi дерева,
на вазi вапна, на всiм, пiдплачував злiсних i половину кльоцiв брав
задармо з панських лiсiв, - одним словом, був всюди i дер лико, де тiльки
дрiбку вiдставало. Така праця, дрiбна, томляча, гидка, серед вiчних
сварiв, проклять, крикiв i унижень, прийшла якраз до смаку Германовi. Вона
забирала всi його сили, всi його думки, не давала йому нi над чим
застановитися, заглушувала всякий внутрiшнiй людський голос, окрiм
невгомонно©, несито© жадоби зиску. Рифка i ©© тiтка (Герман жив в ©х
домику) дивилися на його невсипучу запобiгливiсть i тiшились, подивляючи
сприт i розум Германа, коли той вечором в шабас розповiдав ©м про сво©
штуки та обороти. Всi тро вони жили по-давньому, - крайн ощадно. Рифка i
©© тiтка занiмалися деякою роботою, котра ©х прокормлювала, а i Германовi
також небагато було треба. Таким способом грошi призбирувались докупи, i
незадовго Герман мiг уже виняти з обороту жiнчин посаг - як чистий зиск.
Коли до будiвлi не треба вже було нi дерева, нi вапна, Герман пiднявся
доставки гонт, лат i других потрiбних знадобiв i на всiм виходив з зиском
через свою спритнiсiь i часто безсовiсне туманення го©в - фiрманiв та
злiсних. Будування депо протяглося цiлих 4 роки, а за той час Германiв
капiтал успiв нарости до значно© цифри 10 тисяч. Iнший на мiсцi Германа
затер би в долонi з-радостi, що удалось так гарно зискати, i, пам'ятаючи
стару приповiдку:
"По зиску утрати надiйся", сховав би грошики в безпечне мiсце та й
зачав сяк-так жити процентами. Але Герман був не з таких. Боротьба задля
крейцара, задля гульдена, а то i сотнi гульденiв, боротьба завзята, тяжка
i ненастанна, розгарячила його. Вiн шукав другого поля, на котрiм би мiг
сейчас стати до бею з новими противниками. Таке поле еж iснувало, а
iснувало воно не де, а в Бориславi.
Доме, знаменитий прусський капiталiст, котрому наша Галичина майже в
кождiй галузi промислу винна перший товчок, про©жджаючи раз через
Дрогобич, звернув увагу надивну мазь, котру жиди в коновках розносили на
продаж селянам по ринку. Переконавшись, що се нафта, занечищена земляними
i другими мiнеральними примiтками, сiп забажав побачити те мiсце, де
добувають ту мазь. Йому сейчас вказали бориславськi мочари. Селяни
розповiли йому, як вона пiдходить наверх води, як випалю траву i всяку
ростиннiсть, - а деякi заговорили навiть про пiдземних заклятих
бойовникiв, котрих перегнила кров виплива наверх. Доме, практичний
чоловiк, розумi ться, небагато там зважав на такi казки, але швидко
покмiтив, що нафтовi жили мусять бути неглибоко, коли нафта сама пiдходить
догори, i що мусять вони бути неабиякi багатi. Вiн по©хав до Борислава,
звидiв мiсцевiсть i рiшив сейчас зачати першу пробу. У кiлькох бiднiших
вiн позакупляв за безцiнок частки поля i, нанявши бориславських-таки
парубкiв, почав копати вузенькi "дучки". По трьох-чотирьох сажнях
показалася нафта. Доме трiумфував. Вiн швидко кинувся будувати дестилярнi,
почав радитися з ученими iнженерами та гутниками. А тим часом збоку
натягла iнша хмара, котра швидко затемнила його надi©.
В околицi рознеслася вiсть помiж всiми ма тнiшими або i бажаючими
швидко доробитися - про Домсову нахiдку i про "чистий iнтерес", який з
того дасться зробити. Всi, а особливо жиди, лавою поперли в Борислав, хто
з готовими грiшми, а хто i так, на щастя. Почалася боротьба, яко© досi не
бачила Галичина. Слизький, влiзливий елемент жидiвський, мов вода пiд час
повенi, вдирався у всi закутини, всi шпарки, немов тисячi хробакiв, i
показувався всюди, де його нiхто й не надiявся. Докладне знання простого
люду, умiлiсть використувати його, ошукувати в дрiбницях на кождiм кроцi -
надавали жидам велику перевагу над нiмецькими капiталiстами i всякими
фаховими людьми. Доме не мiг видержати ©х конкуренцi© i хоть не перестав
держатися в Бориславi, однако дiло не приносило тако© користi, яко©
надiявся. Тiльки жиди зi сво©м "рабiвницьким господарюванням" могли
удержатися. Вони не зважали на нi на що, щоби тiльки добути "кип'ячку".
Закопи роблено вузькi, огороджувано хворостом, вентиляцiя зразу була дуже
мiзерна, нiяких приписiв безпеченства на здоров'я не заховувано, - тисячi
i тисячi робiтникiв гибли за марний зиск, а жиди збивали тисячi i
мiльйони. Вони i один другому не пропускали. Де один добув нафту, другий
копав ту ж побiч нього, брав глибше, пiдкопувався пiд тамтого. Уряд не мiг
собi з тим дати ради, бо довгий час не було в Бориславi майже нiякого
урядового контролю, майже нiякого надзору над публiчним безпеченством.
Всiлякого роду проступки, а то i страшнi справки були дуже звичайнi. Село
Борислав поволi щезало в тiм непрослiдимiм хаосi, мов пiна на водi. Давнi,
побитi бо©вники встали з могил, а встаючи, розвалили село, котре виросло
було над ними!
Герман Гольдкремер був один з перших спекулянтiв, що злетiли на
Борислав, мов хижi ворони на падло. Незадовго у нього були вже три ями з
"матками", с. . з головними нафтовими жилами. Герман став напруго
багачем. Досi вiн тiльки боровся, - тепер став безпечно на ноги. Капiтал
плив йому сам до рук. Але ще довгий час не покидала його тота гарячка, з
якою колись взявся до першо© спекуляцi©. Довго ще вiн цiлими днями лiтав
по Бориславi, заглядав вiд ями до ями, сварився, кричав, штуркав
робiтникiв, - одним словом, як говорили рiпники, "квапився, немов завтра
вже мали его нести на окопище". Вiн зразу немов сам не вiрив свому щастю,
боявся, що ось-ось воно розслизнеться, розвi ться, мов дим. Не раз
вечорами вiн заглядував в тiснi темнi горла ям, i дрож пробiгала по його
тiлi. Вiн пригадував собi сво либацьке життя, пригадував собi селянськi
оповiдання про людську кров в землi, про поганих "песьоглавцiв", що живi
лежать в могилах i ждуть, поки хто ©х не випустить на свiт. Йому ставало
страшно. Його забобонна фантазiя рисувала йому почварнi образи, йому
причувалися навiть в снi стогнання, котрi нiби добуваються з ям серед
пiтьми i мертво© тишi. Але такi хвилi, не то рефлйксi©, не то мускулярного
змучення i успокоения, були дуже рiдкi. Гарячкова дiяльнiсть затопляла
Германа, вiн був немов слiпий, немов сновида, що пiд проводом невидимз©
сили ступа понад пропасть i тим тiльки щасливо переходить над нею, що не
бачить нiчого коло себе. Так само не бачив Герман в сво©й гарячцi деяких
важних речей, котрi вiдтак тим дужче дали йому почутися. Передовсiм вiн не
бачив того, як розвивалося за тi лiта його родинне життя. У нього родився
один син, Готлiб, але Германовi нiколи було уважати (впрочiм, нi умiння
анi спосiбностi до того в нього не було), як розвива ться, пiд якими
влiяннями рзсте його син. Вiн знав тiльки то, що на четвертiм роцi вiку
малий Готлiб почав учитися вiд звичайного, трохи поряднiше одiтого
бсльфсра гсбрсйсько© мови i письма св[ятого], а на шостiм роцi пiшов до
"нiмецько©" школи в Дрогобичi. Знав також i то (учителi частенько йому о
тiм говорили), що Готлiб дуже тупа голова i плохо учиться. Але розважити
докладнiше над тим всiм вiн не мiг i не мав коли, тому-то i збував все
грiшми, - платив добре учителям, що "пiдучували" його Го'глiба приватно,
дома, платив вино та цукри оо. василiанам, пiд котрих зарядом була школа,
- i Готлiб поволi, з тяжкою бiдою iшов з класу до класу.
Та недовго ж тяглося образования Готлiба. Скiнчивши четвертий
нормальний, вiн навiдрiз об'явив вiтцю, щоделi "мучитися в тiй проклятiй
школi" не дума . Отець спершу зачудувався, далi розлютився i почав
грозити, а видячи, що все то не помага , пристав на жадання сина i дав
його до склепу на науку торгово© практики. Там пробував Готлiб i досi.
Сцена з сином по скiнченнi нормалок перший раз створила очi батьковi,
розгарячкованому грошовими спекуляцiями. Вiн побачив, що його син, попри
всiм лiнивствi, попри всiй оспалостi, близькiй до iдiотизму, вмi бути
таким упертим, таким завзятим, що йому аж страшно стало. Довгi часи стояла
Германовi перед очима маленька, груба, буцмата фiгурка його сина з низьким
чолом, щетинистим, вгору стирчачим волоссям, з грубими, посинiлими зi
злостi губами, з маленькими сiрими очима, в котрих палала така тупа
завзятiсть, така злоба i лютiсть, яко© вiн досi нiколи не бачив у дитини.
З затисненими кулаками i з страшним криком Готлiб кидався на нього, сам не
знаючи чого. Напад лютостi небагато рiзнився у нього вiд нападу епiлепсi©.
Але спекуляцiйна гарячка Германа тодi ще зовсiм була не устала. Готлiб
успоко©вся, поставивши на сво©м, хоть з лиця його, - ее Герман аж тепер
побачив, - нiколи не сходила понура упертiсть iдiота, котра знов часом
напруго переходила в безмисну, iдiотичну веселiсть. Друге, що Гермай
вiдтепер мав час розважити на сво©м сину, - се була жадоба грошей, - нi,
жадоба розкидання ©х. Вiн купував рiзнi забавки i тут-таки псував та товк
©х, книжок, бувало, на курс у нього переводилося бiльше копи, одежа щезала
на нiм, мов на огнi, - одним словом, Готлiб вiдмалу перемiнювався поволi в
якогось кобольда, в якогось духа-мучителя, котрому все на завадi, все в
дорозi i котрий все стара ться змести i знищити, до чого тiльки може руку
приложити. Стiни в його поко© повнi були дiр, виверчених в мурi ножиками,
а тут-таки, в тих дiрах, виднiлися ще поламанi вiстря ножикiв. Слуги i
служницi мали з ним iсте пекло: нiколи не дав ©м спокiйно перейти попри
себе, щобнешвякнути батогом, не вдарити каменем, не бризнути болотом.
Герман, котрий дуже рiдко бував дома i котрого Готлiб впочатках трохи
боявся, не знав або мало знав о тiм; аж сцена вищезгадана створила йому
очi. Та й тодi вiн над тим так багато не застановлявся. "От дитина, -
погадав собi, - звiсна рiч, живе, вразливе". Вiн успоко©вся, вiддавши його