Страница:
перегукуючись помiж себе, щоб легше змагатися з дрiмотою.
За темрявою ночi та через голосiння порога вартовi не бачили й не чули,
що запорожцi облягли Кодак з усiх бокiв i пiдступають пiд самi окопи.
Без гомону, без галасу, то дряпаючись на скелi, то припадаючи до землi,
наближалися козаки до окопiв з боку Днiпра i з боку байраку; з поля Сулима
тiльки оддалеки поставив три сотнi вершникiв, щоб переймати втiкачiв.
Чують польськi вартовi, що за окопами почали погукувати сичi, та й
дивуються, звiдкiля ©х така сила налетiла, а того й не гадають, що то не
сичi, а гасло передавалося од куреня до куреня навкруг окопiв.
Враз по тому гасловi у рiвчаки полетiли в'язанки хмизу, i кожний курiнь
почав накидати собi через рiвчак греблю, щоб нею перейти до валу. Тiльки
тепер зрозумiли вартовi, що за окопами робиться щось непевне, а що саме,
того за темрявою вони не бачили, i поки вибухнув з польського боку перший
пострiл, козаки вже накидали собi греблi й бурхливими потоками посунули на
шанцi.
Тепер запорожцi вже не мали рацi© та©тися, i враз навкруг Кодака
збилася буча. Дехто з козакiв стрiляв у вартових, другi тягли до стiн
драбини, щоб лiзти через засiки, третi рубали тi засiки сокирами, а
подекуди намагалися пiдпалити ©х, розпалюючи хмиз.
Збився гомiн i в серединi Кодака. Прокинувся полковник, посхоплювалися
й жовнiри, але поки всi з несподiванки прочуняли та вбралися й узбро©лися,
козаки вже лiзли через стiни, а подекуди вже й пiдрубали засiки сокирами й
поробили собi пролази.
Марiоновi не пощастило упорядкувати свiй полк, i вiн похапцем посилав
на окопи жовнiрiв купками, хто скорiше узбро©вся... Та вже не помоглося,
бо Сулима з двома куренями вже вдерся у фортецiю з пiвнiчного боку, а з
пiвдня вже лiзли запорожцi, що прибули з Бурля м. Почався смертельний бiй.
Поляки зрозумiли, що ©м нема куди рятуватися, i билися завзято, але ще
завзятiше билися козаки. Скоро у Кодаку запалали засiки й будинки,
зайнялися й башти по стiнах, i велике полум'я освiтило криваву боротьбу
братнiх народiв, що не вмiли порозумiтися й жити у згодi.
Високо до самих хмар сягало сяйво полум'я. Видно було його й у Самарi
за великими Лiсами, i по степах понад Сурою та Базавлуком, i навiть з
далеко© Хортицi[6]; у хвилях же Кодацького порога воно одбивалося то щирим
золотом, то гарячою кров'ю. Пополохалося вiд сяйва пожежi птаство по гаях
i завили байраками вовки-сiроманцi... А брати рiзалися уперто...
завзято...
Гинули один по одному польськi хорунжi, осавули й iнша вiйськова
старшина. Щохвилини меншало й жовнiрiв, козаки все прибували й
прибували... Нарештi поляки зрозумiли, що змагання ©хнi марнi, попросили
милосердя.
Коли гомiн бойовища почав стихати, до Сулими привели полковника
Марiона.
- Гетьмане! - спитали козаки.Що чинити з цим бранцем?
Сулима глянув на полковника-чужинця суворо:
- Волю нашу помагав гнобити, а вмерти по-лицарському й не спромiгся?
Розстрiляти!
Гетьман махнув рукою, i нещасного чужинця повели на страту.
- А тепер, пани брати,сказав згодом Сулима козакам,руйнуйте й палiть у
Кодаку все дощенту, щоб бiля наших рiдних порогiв i згадки не лишилося про
полякiв!
Козаки щиро виконали наказ гетьмана i не лишили у Кодаку жодного
будинку й жодного крата[7] з засiки. Зiйшло сонце й освiтило ру©ни Кодака
та купи трупу, тiльки й лишилися од нього вали та рiвчаки, такi великi, що
©х навiть не знищили столiття.
Упоравшись з Кодаком i дiждавши з Сiчi ще три тисячi товариства, Сулима
через два тижнi пiдняв сво вiйсько до походу.
Коли отамани вишикували сво© куренi на степу за брамою, Сулима з
булавою у руцi ви©хав поперед вiйська i звернувся до запорожцiв зi словом:
- Панове товариство, славне Вiйсько Запорозьке! Прийшов час, щоб
визволити нам рiдну неньку Укра©ну з лядсько© неволi, а православну вiру
од загибелi. Рушаймо ж на Укра©ну i будемо битись на смерть з нашими
гнобителями!
3 тим гетьман повернув коня на пiвнiч, махнув булавою - i полки рушили
у похiд, лишивши позад себе порожню ру©ну Кодака. Нi одна жива душа не
проводжала запорожцiв, тiльки Кодацький порiг так голосно пiд ту добу
гудiв i бринiв, неначе вигукував услiд козакам славу.
Коли до Конецпольського дiйшла звiстка про те, що Сулима зруйнував
Кодак i йде з запорожцями на Укра©ну, вiн страшенно розпалився i найбiльше
через те, що на всю Польщу вiн похвалявся i королю доводив, що Кодак -
фортецiя непоборима. Зруйнування Кодака було йому особистою образою, бо
збудування його було дiлом його рук, i вiн завзявся, щоб звести зi свiту
запеклого козацького гетьмана.
Маючи пiд рукою добре польське вiйсько i шiсть тисяч ре стрових
козакiв, що саме тiльки повернулися з-за Нiману пiсля вiйни з шведами,
коронний гетьман рушив з тим вiйськом назустрiч запорожцям. Сулима ж до
того часу щасливо добув Чигирин, Черкаси та Корсунь, повиганяв звiдусюди
полякiв i зiбрав уже до себе чимало козакiв "виписчикiв" та всяко© голоти
з усiх куткiв Укра©ни.
Конецпольський перестрiв козацьке вiйсько за Корсунем, але не
наважувався зчепитися з ним, бо знав запорозьке завзяття. Сулима ж теж не
поспiшався битись, бо у нього було ще менше вiйська, нiж у
Конецпольського, i йому було корисне прогаяти який час, бо до нього щодня
пiдходили новi й новi ватаги повстанцiв.
Коронний гетьман зрозумiв, що становище його гiрша , i надумав узяти
Сулиму зрадою. Знаючи, що ре стровi козаки сподiвалися собi од короля
подяки за вiрну службу пiд час шведського походу[8], вiн зiбрав до себе
старших з ре стрових козакiв, почав ©х улещувати, вихваляв за вiрнiсть
королю i нахвалявся, що неодмiнно дiйде до короля i добуде ре стровим
козакам бiльшi права i навiть побiльшення козацького ре стру, аби тiльки
вони зрадою взяли Сулиму i привели до нього.
- Нащо нам проливати кров свою й запорозьку? - говорив вiн.А вам нащо
бити сво©х братiв? Всьому заколоту призвiдник Сулима, його треба взяти з
козацького табору, i все його вiйсько зараз же розiйдеться по хатах. То ж
все наволоч, хлопи... Тiльки ви - ре стровики - певнi козаки i, як зробите
менi цю службу, то, не проливаючи кровi, добудете собi великi права, а
дiтям вашим кращу долю.
Козацька старшина вагалася: бити сво©х братiв нiкому не хотiлося,
перейти ж на бiк Сулими було боязно, бо поляки зразу поруйнували б ©хнi
хати й поодбирали б грунти; принада ж побiльшити козацький ре стр,
придбати новi права була дуже велика i в очах трохи уже сполячено©
козацько© старшини виправдовувала навiть зраду. Були й такi помiж
старшиною, що сперечалися, кажучи, що такого славного лицаря, як Сулима,
грiх i сором губити, але таких голосiв було менше, i вони могли обстояти
тiльки за те, щоб коронний гетьман привселюдно дав обiцянку, що Сулимi не
буде од полякiв нiяко© кари, i як тiльки запорожцi розiйдуться, то його
буде випущено на волю.
Конецпольський урочисто дав присягу, що й волос не спаде з голови
Сулими, бо вiн i сам, мовляв, шану такого великого вояку й оборонця
святого хреста.
Тодi дехто з козацько© старшини, а мiж ними й Iлляш та Барабаш, пiшли
до запорозького табору i упевнили Сулиму, що ре стровi козаки, як i пiд
час постання Тараса Трясила, хочуть перейти на бiк запорожцiв.
Сулима дуже зрадiв, цiлувався з ре стровими i просив скорiше переходити
з козаками до його табору, щоб тодi разом вдарити на полякiв.
На другий день всi шiсть тисяч ре стрових козакiв увiйшли в табiр
запорожцiв, гадаючи, що вони справдi стають з запорожцями до спiлки;
старшi ж ре стровикiв робили сво дiло: вони ввечерi пили й ©ли разом з
сулимою, а уночi, коли той уже спав, заткнули йому рота, зв'язали руки i
одвели до Конецпольського, а той зразу ж пiд великою вартою вирядив його
до Варшави.
Кинулися ранком запорожцi гетьмана, аж нема його. Поки довiдалися, що
сталося, минуло пiвдня, i Сулима був уже далеко. Хотiли запорожцi битися з
ре стровими козаками за ©хню зраду, але тi нi в чому не були виннi,
старшина ж ©хня, зробивши сво дiло, не вернулася бiльше до запорозького
табору.
Довго держали поляки славного запорозького гетьмана у Варшавськiй
в'язницi. Королевi шкода було карати його смертю, як засудив сейм, бо ц тi
часи боротьби хритиянських народiв з бусурманами Сулима був красою й
славою цi © боротьби; проте польське панство вимагало у короля смертi
козацькому гетьману за те, що через нього повстанцi поруйнували ©хнi
ма тки, i наостанку король мусив скоритись панам.
Одного ранку привели зав'язаного козацького гетьмана у Старе Мiсто на
майдан.Там на високому помостi, побачив вiн ката з великою сокирою у руцi
й зрозумiв, що ма статись.
Не страхався смертi славний козак, але нудьга, мов гадюка, омотала йому
серце й ссала з нього кров... нудьга з того, що гине через зраду сво©х
братiв.
Та зласкавилася доля до славного лицаря в останнiй час i не дала йому
вмерти з одча м в серцi: вона послала йому надiю, що розбрат мiж
укра©нцями й зрада минуться i мiж ними запану днання. З такою надi ю вiн
гордо пiдвiв сво чоло i сказав до натовпу панiв:
- Прощайте, панове, та сподiвайтеся лиха, бо моя кров вам дурно не
минеться!
Високо пiдкинув кат угору свою блискучу сокиру, i покотилася голова
славного сина Укра©ни додолу.
Почувши про страту Сулими, вдарили руками об поли тi, що продали свого
гетьмана. Як Христа продав Iуда... Одурив ©х Конецпольський, сказавши, що
й волос не впаде з голови Сулими, одурив вiн ©х, обiцяючи й права, й ласку
короля... нiчого не придбали вони за свою зраду. Кров же сулими справдi не
минулася полякам дурно: помiж ре стровими козаками почалося велике
ремствування на польську неправду й утиски, i через дванадцять рокiв, при
початку повстання Хмельницького, всi казаки: i запорозькi, й ре стровi -
одностайно стали за права й воля свого народу.
Плакали й тужили запорожцi, вертаючись з Укра©ни човнами повз Кодацький
порiг без того, з ким за невеликий час, до того ж такою славою зруйнували
Кодак, а разом з козаками тужив i голосив порiг Кодацький, сумуючи, як i
зараз, про розбрат помiж дiтми Укра©ни.
Не один ще раз пiсля того Кодацька фортецiя переходила з рук до рук, не
один ще раз Кодацькi скелi умивалися гарячою кров'ю, аж поки, нарештi,
зникло тут все: i вибухи гармат, i гомiн бойовища, й пiснi волi... I
лишився тiльки один живий свiдок давнiх подiй - порiг Кодацький, що й досi
тужить за дiтьми волi та спiва про минуле.
1913 р.
[1] Ре стр - список козакiв, якi визнавалися польським урядом законною
збройною силою.
[2] Шанцi - окопи.
[3] Микитин Рiг - острiв на Днiпрi.
[4] Тароки -_ ременi ззаду сiдла для прив'язування речей або
прив'язаний до сiдла дорожнiй мiшок.
[5] Жовнiри -_ солдати польсько© армi©.
[6] Базавлук, Хортиця - острови на Днiпрi, де в рiзнi часи розмiщалася
Запорiзька Сiч.
[7] Крати - грати; клiтки на чомусь.
[8] Шведський похiд козакiв - ма ться на увазi козацький похiд в
Прибалтику в ЗО-тi рр. XVII ст.
За темрявою ночi та через голосiння порога вартовi не бачили й не чули,
що запорожцi облягли Кодак з усiх бокiв i пiдступають пiд самi окопи.
Без гомону, без галасу, то дряпаючись на скелi, то припадаючи до землi,
наближалися козаки до окопiв з боку Днiпра i з боку байраку; з поля Сулима
тiльки оддалеки поставив три сотнi вершникiв, щоб переймати втiкачiв.
Чують польськi вартовi, що за окопами почали погукувати сичi, та й
дивуються, звiдкiля ©х така сила налетiла, а того й не гадають, що то не
сичi, а гасло передавалося од куреня до куреня навкруг окопiв.
Враз по тому гасловi у рiвчаки полетiли в'язанки хмизу, i кожний курiнь
почав накидати собi через рiвчак греблю, щоб нею перейти до валу. Тiльки
тепер зрозумiли вартовi, що за окопами робиться щось непевне, а що саме,
того за темрявою вони не бачили, i поки вибухнув з польського боку перший
пострiл, козаки вже накидали собi греблi й бурхливими потоками посунули на
шанцi.
Тепер запорожцi вже не мали рацi© та©тися, i враз навкруг Кодака
збилася буча. Дехто з козакiв стрiляв у вартових, другi тягли до стiн
драбини, щоб лiзти через засiки, третi рубали тi засiки сокирами, а
подекуди намагалися пiдпалити ©х, розпалюючи хмиз.
Збився гомiн i в серединi Кодака. Прокинувся полковник, посхоплювалися
й жовнiри, але поки всi з несподiванки прочуняли та вбралися й узбро©лися,
козаки вже лiзли через стiни, а подекуди вже й пiдрубали засiки сокирами й
поробили собi пролази.
Марiоновi не пощастило упорядкувати свiй полк, i вiн похапцем посилав
на окопи жовнiрiв купками, хто скорiше узбро©вся... Та вже не помоглося,
бо Сулима з двома куренями вже вдерся у фортецiю з пiвнiчного боку, а з
пiвдня вже лiзли запорожцi, що прибули з Бурля м. Почався смертельний бiй.
Поляки зрозумiли, що ©м нема куди рятуватися, i билися завзято, але ще
завзятiше билися козаки. Скоро у Кодаку запалали засiки й будинки,
зайнялися й башти по стiнах, i велике полум'я освiтило криваву боротьбу
братнiх народiв, що не вмiли порозумiтися й жити у згодi.
Високо до самих хмар сягало сяйво полум'я. Видно було його й у Самарi
за великими Лiсами, i по степах понад Сурою та Базавлуком, i навiть з
далеко© Хортицi[6]; у хвилях же Кодацького порога воно одбивалося то щирим
золотом, то гарячою кров'ю. Пополохалося вiд сяйва пожежi птаство по гаях
i завили байраками вовки-сiроманцi... А брати рiзалися уперто...
завзято...
Гинули один по одному польськi хорунжi, осавули й iнша вiйськова
старшина. Щохвилини меншало й жовнiрiв, козаки все прибували й
прибували... Нарештi поляки зрозумiли, що змагання ©хнi марнi, попросили
милосердя.
Коли гомiн бойовища почав стихати, до Сулими привели полковника
Марiона.
- Гетьмане! - спитали козаки.Що чинити з цим бранцем?
Сулима глянув на полковника-чужинця суворо:
- Волю нашу помагав гнобити, а вмерти по-лицарському й не спромiгся?
Розстрiляти!
Гетьман махнув рукою, i нещасного чужинця повели на страту.
- А тепер, пани брати,сказав згодом Сулима козакам,руйнуйте й палiть у
Кодаку все дощенту, щоб бiля наших рiдних порогiв i згадки не лишилося про
полякiв!
Козаки щиро виконали наказ гетьмана i не лишили у Кодаку жодного
будинку й жодного крата[7] з засiки. Зiйшло сонце й освiтило ру©ни Кодака
та купи трупу, тiльки й лишилися од нього вали та рiвчаки, такi великi, що
©х навiть не знищили столiття.
Упоравшись з Кодаком i дiждавши з Сiчi ще три тисячi товариства, Сулима
через два тижнi пiдняв сво вiйсько до походу.
Коли отамани вишикували сво© куренi на степу за брамою, Сулима з
булавою у руцi ви©хав поперед вiйська i звернувся до запорожцiв зi словом:
- Панове товариство, славне Вiйсько Запорозьке! Прийшов час, щоб
визволити нам рiдну неньку Укра©ну з лядсько© неволi, а православну вiру
од загибелi. Рушаймо ж на Укра©ну i будемо битись на смерть з нашими
гнобителями!
3 тим гетьман повернув коня на пiвнiч, махнув булавою - i полки рушили
у похiд, лишивши позад себе порожню ру©ну Кодака. Нi одна жива душа не
проводжала запорожцiв, тiльки Кодацький порiг так голосно пiд ту добу
гудiв i бринiв, неначе вигукував услiд козакам славу.
Коли до Конецпольського дiйшла звiстка про те, що Сулима зруйнував
Кодак i йде з запорожцями на Укра©ну, вiн страшенно розпалився i найбiльше
через те, що на всю Польщу вiн похвалявся i королю доводив, що Кодак -
фортецiя непоборима. Зруйнування Кодака було йому особистою образою, бо
збудування його було дiлом його рук, i вiн завзявся, щоб звести зi свiту
запеклого козацького гетьмана.
Маючи пiд рукою добре польське вiйсько i шiсть тисяч ре стрових
козакiв, що саме тiльки повернулися з-за Нiману пiсля вiйни з шведами,
коронний гетьман рушив з тим вiйськом назустрiч запорожцям. Сулима ж до
того часу щасливо добув Чигирин, Черкаси та Корсунь, повиганяв звiдусюди
полякiв i зiбрав уже до себе чимало козакiв "виписчикiв" та всяко© голоти
з усiх куткiв Укра©ни.
Конецпольський перестрiв козацьке вiйсько за Корсунем, але не
наважувався зчепитися з ним, бо знав запорозьке завзяття. Сулима ж теж не
поспiшався битись, бо у нього було ще менше вiйська, нiж у
Конецпольського, i йому було корисне прогаяти який час, бо до нього щодня
пiдходили новi й новi ватаги повстанцiв.
Коронний гетьман зрозумiв, що становище його гiрша , i надумав узяти
Сулиму зрадою. Знаючи, що ре стровi козаки сподiвалися собi од короля
подяки за вiрну службу пiд час шведського походу[8], вiн зiбрав до себе
старших з ре стрових козакiв, почав ©х улещувати, вихваляв за вiрнiсть
королю i нахвалявся, що неодмiнно дiйде до короля i добуде ре стровим
козакам бiльшi права i навiть побiльшення козацького ре стру, аби тiльки
вони зрадою взяли Сулиму i привели до нього.
- Нащо нам проливати кров свою й запорозьку? - говорив вiн.А вам нащо
бити сво©х братiв? Всьому заколоту призвiдник Сулима, його треба взяти з
козацького табору, i все його вiйсько зараз же розiйдеться по хатах. То ж
все наволоч, хлопи... Тiльки ви - ре стровики - певнi козаки i, як зробите
менi цю службу, то, не проливаючи кровi, добудете собi великi права, а
дiтям вашим кращу долю.
Козацька старшина вагалася: бити сво©х братiв нiкому не хотiлося,
перейти ж на бiк Сулими було боязно, бо поляки зразу поруйнували б ©хнi
хати й поодбирали б грунти; принада ж побiльшити козацький ре стр,
придбати новi права була дуже велика i в очах трохи уже сполячено©
козацько© старшини виправдовувала навiть зраду. Були й такi помiж
старшиною, що сперечалися, кажучи, що такого славного лицаря, як Сулима,
грiх i сором губити, але таких голосiв було менше, i вони могли обстояти
тiльки за те, щоб коронний гетьман привселюдно дав обiцянку, що Сулимi не
буде од полякiв нiяко© кари, i як тiльки запорожцi розiйдуться, то його
буде випущено на волю.
Конецпольський урочисто дав присягу, що й волос не спаде з голови
Сулими, бо вiн i сам, мовляв, шану такого великого вояку й оборонця
святого хреста.
Тодi дехто з козацько© старшини, а мiж ними й Iлляш та Барабаш, пiшли
до запорозького табору i упевнили Сулиму, що ре стровi козаки, як i пiд
час постання Тараса Трясила, хочуть перейти на бiк запорожцiв.
Сулима дуже зрадiв, цiлувався з ре стровими i просив скорiше переходити
з козаками до його табору, щоб тодi разом вдарити на полякiв.
На другий день всi шiсть тисяч ре стрових козакiв увiйшли в табiр
запорожцiв, гадаючи, що вони справдi стають з запорожцями до спiлки;
старшi ж ре стровикiв робили сво дiло: вони ввечерi пили й ©ли разом з
сулимою, а уночi, коли той уже спав, заткнули йому рота, зв'язали руки i
одвели до Конецпольського, а той зразу ж пiд великою вартою вирядив його
до Варшави.
Кинулися ранком запорожцi гетьмана, аж нема його. Поки довiдалися, що
сталося, минуло пiвдня, i Сулима був уже далеко. Хотiли запорожцi битися з
ре стровими козаками за ©хню зраду, але тi нi в чому не були виннi,
старшина ж ©хня, зробивши сво дiло, не вернулася бiльше до запорозького
табору.
Довго держали поляки славного запорозького гетьмана у Варшавськiй
в'язницi. Королевi шкода було карати його смертю, як засудив сейм, бо ц тi
часи боротьби хритиянських народiв з бусурманами Сулима був красою й
славою цi © боротьби; проте польське панство вимагало у короля смертi
козацькому гетьману за те, що через нього повстанцi поруйнували ©хнi
ма тки, i наостанку король мусив скоритись панам.
Одного ранку привели зав'язаного козацького гетьмана у Старе Мiсто на
майдан.Там на високому помостi, побачив вiн ката з великою сокирою у руцi
й зрозумiв, що ма статись.
Не страхався смертi славний козак, але нудьга, мов гадюка, омотала йому
серце й ссала з нього кров... нудьга з того, що гине через зраду сво©х
братiв.
Та зласкавилася доля до славного лицаря в останнiй час i не дала йому
вмерти з одча м в серцi: вона послала йому надiю, що розбрат мiж
укра©нцями й зрада минуться i мiж ними запану днання. З такою надi ю вiн
гордо пiдвiв сво чоло i сказав до натовпу панiв:
- Прощайте, панове, та сподiвайтеся лиха, бо моя кров вам дурно не
минеться!
Високо пiдкинув кат угору свою блискучу сокиру, i покотилася голова
славного сина Укра©ни додолу.
Почувши про страту Сулими, вдарили руками об поли тi, що продали свого
гетьмана. Як Христа продав Iуда... Одурив ©х Конецпольський, сказавши, що
й волос не впаде з голови Сулими, одурив вiн ©х, обiцяючи й права, й ласку
короля... нiчого не придбали вони за свою зраду. Кров же сулими справдi не
минулася полякам дурно: помiж ре стровими козаками почалося велике
ремствування на польську неправду й утиски, i через дванадцять рокiв, при
початку повстання Хмельницького, всi казаки: i запорозькi, й ре стровi -
одностайно стали за права й воля свого народу.
Плакали й тужили запорожцi, вертаючись з Укра©ни човнами повз Кодацький
порiг без того, з ким за невеликий час, до того ж такою славою зруйнували
Кодак, а разом з козаками тужив i голосив порiг Кодацький, сумуючи, як i
зараз, про розбрат помiж дiтми Укра©ни.
Не один ще раз пiсля того Кодацька фортецiя переходила з рук до рук, не
один ще раз Кодацькi скелi умивалися гарячою кров'ю, аж поки, нарештi,
зникло тут все: i вибухи гармат, i гомiн бойовища, й пiснi волi... I
лишився тiльки один живий свiдок давнiх подiй - порiг Кодацький, що й досi
тужить за дiтьми волi та спiва про минуле.
1913 р.
[1] Ре стр - список козакiв, якi визнавалися польським урядом законною
збройною силою.
[2] Шанцi - окопи.
[3] Микитин Рiг - острiв на Днiпрi.
[4] Тароки -_ ременi ззаду сiдла для прив'язування речей або
прив'язаний до сiдла дорожнiй мiшок.
[5] Жовнiри -_ солдати польсько© армi©.
[6] Базавлук, Хортиця - острови на Днiпрi, де в рiзнi часи розмiщалася
Запорiзька Сiч.
[7] Крати - грати; клiтки на чомусь.
[8] Шведський похiд козакiв - ма ться на увазi козацький похiд в
Прибалтику в ЗО-тi рр. XVII ст.