Михановский Владимир Наумович. Оранжеве серце (рассказы) (на украинском языке)

   Над позицiєю Удiно, незважаючи на хитромудрий захист, стали покволом збиратися хмари. Удiно неспокiйно позирав на партнера, силкуючись збагнути його таємниче перетворення. I раптом дещо видалося йому пiдозрiлим.
   Рука Джонi, як i ранiше, блукала над дошкою. Пальцi його завмирали то над однiєю фiгурою, то над iншою. "Якщо вiн пiде конем, буде кепсько", подумав Удiно. Джонi непевно простяг руку до фiгурки коня. В цю мить Удiно випустив на пiдлогу запальничку i, прожогом нагнувшись, устиг побачити, як нога робота, що байдуже спостерiгав за грою, торкнулася черевика Джонi. Пiднявши запальничку, Удiно поклав її в кишеню. В цю мить Джонi пiшов конем! Кров припливла до голови Удiно. Вiн розгадав шахрайство Джонi. Та що робити далi? Змiшати фiгури? Здiйняти гвалт? Але де докази? Окрiм того, гру буде зразу ж припинено. А це значить: прощай виграш, що його Удiно вже вiдчував у своїй кишенi. Нi, вiн, людина, перехитрує робота!
   Удiно вдав, нiби нiчого не помiтив, i грав далi. Коли Джонi, обираючи дальший хiд, знову почав здiйснювати над дошкою свої манiпуляцiї, Удiно затамував подих, мов кiт, що чигає на мишу. Рука Джонi на якусь мить зависла над крайнiм пiшаком, i Удiно обережно, можна сказати, з нiжнiстю торкнувся до ноги свого супротивника. I що ж? Джонi пiшов пiшаком. Це був не то що слабкий, а зовсiм безглуздий хiд, i вболiвальники довкола здивовано перезирнулися.
   Здогад Удiно пiдтвердивсь, i вiн знову заспокоївся. Час вiд часу торкаючись ноги Джонi, Удiно без особливих зусиль розхитав ворожу позицiю, i вже за кiлька ходiв вона стала дiрявою, мов решето.
   - Мат! - нарештi виголосив Удiно й пiдвiвся.
   Тi, хто ставив на нього, - а таких була бiльшiсть, - тепер всiляко виказували свою приязнь до переможця i радiсть з приводу власного виграшу. Прибiчники Джонi юрмились похмурою купкою, обговорюючи всi перипетiї матчу. Сам Джонi, грубо вiдштовхнувши вайлуватого робота, що стояв побiля нього, понуро зашкандибав до виходу. Удiно провiв його поглядом i, коли грюкнули дверi, зареготав.
   - Ти чого? - спитав у нього якийсь окадькуватий уболiвальник.
   - Розумiєш... Я сьогоднi здобув не звичайну перемогу.
   - А яку ж? - здивувався товстун.
   - Подвiйну! Так, так, подвiйну! - i Удiно пiдняв руку, як боксер, що нокаутував свого супротивника.
   МАЙСТЕРНЯ ЧАРЛI МАКГРОУНА
   Мiстечко Тристаун невелике. Стоячи в однiм його кiнцi, бачиш iнший. Масивний банк, ратуша та хiба ще тюрма - ось i всi його, так би мовити, визначнi мiсця. Життя в мiстечку спливало тихо, сонно... Проте зi снiв усе й почалося.
   1
   Дебелий iз гривою сивого волосся Чарлi i цiєї ночi боявся заснути. Десь опiвночi вiн опустив ноги в старi розтоптанi пантофлi й пiдiйшов до вiкна ковтнути свiжого повiтря. Кругловидий самовдоволений мiсяць щедро освiтлював спадистi дахи схожих мiж собою, наче близнюки, будинкiв, шпиль ратушi, що незграбно стримiв оддалiк, вузьку кривулясту рiчечку, вiд якої долинав таємничий перегук жаб.
   Лягати в постiль не хотiлося. Напiвпорожня холостяцька кiмнатка гнiтила, як склеп. У голову лiзли невеселi думки. Все життя Чарлi гнув спину на Компанiю. I без толку. Хоч би якусь дещицю вiдклав про чорний день. Але де - ледь кiпцi з кiнцями зводить.
   Чарлi перевiв погляд на споруду банку, далi глянув на похмурий куб тюрми i зiтхнув. Нi, операцiя горла йому надто дорога. Лiкар, правда, взявши за вiзит свої п'ятнадцять монет, дещо втiшив Чарлi. Вiн сказав, нiбито хвороба не смертельна. Але що це за життя, коли тебе невiдступно змагають нiчницi?
   Може, податися куди-небудь свiт за очi? Перетнути континент? Та хiба вiд себе втечеш?
   Чарлi плюнув униз, на брукiвку. Нi, хай там що, а лишатися тут далi неможливо. Тiльки заплющиш очi, тебе звiдусiль починають обступати такi видiння, що мурахи по спинi повзуть. Хтось душить тебе кiстлявими пальцями. Важким каменем налягає на груди. Ти хрипиш, силкуєшся вирватись... i прокидаєшся весь у холодному поту. Це повторюється майже щоночi... Проклята хвороба, де вона тiльки взялася на Чарлi. "Подумайте над операцiєю",- стали на думцi слова лiкаря. Легко сказати - подумайте!
   Чарлi позирнув на банк i знову зiтхнув. Поруч iз банком сяяло iлюмiнацiєю нiчне кабаре. Подих вiтру доносив до Чарлi схлипування джазу, котре час вiд часу перекривав веселий жiночий вереск i басовитi вигуки п'яних чоловiкiв.
   Чарлi презирливо скривився, вiдвернув голову вiд цього огидного гнiзда розпусти.
   Нiчний птах, пролопотiвши крильми, навскiс пролетiв над будинком. Чарлi протер чоло, вiдганяючи важкi видiння, що знову облягли його.
   Ще, здавалось би, зовсiм недавно вiн був непоганий iнженер. Певний час з ним, Чарлзом Макгроуном, провiдним спецiалiстом Уестерна, ручкалися великi тузи. Все це тривало недовго, власне, поки не приключилося нещастя з Кiсом. Бiдний Кiс. Вiдтодi, як шеф з усiєї сили гепнув ним об стiну кабiнету, вiн так i не змiг оговтатись.
   Бiлковий Кiс, створений i вихований Макгроуном, повинен був збирати iнформацiю про поверхню Плутона i передавати її на Землю. Та ракета, що польотом її керував Кiс, вiдхилилась од курсу й, обминувши Мiсяць, вернулася на Землю. Радiограми, котрi справно передавав Кiс, про все, що зустрiчалось йому на земнiй путi, попервах вважали за передачi з далекого Плутона. Це призвело до великих непорозумiнь.
   Ехе-хе скiльки довелось пережити!.. Макгроун знову зиркнув на похмуру будiвлю тюрми. Мабуть, цi споруди скрiзь однаковi,- подумав невесело. А далi думки знов обступили його, сiрi й важкi, наче осiннi хмари.
   Компанiя викинула Чарлi, мов ганчiрку, не порахувавшись нi з чим. Спасибi, хоч маленьку лабораторiю не описали. Вона, власне, й дає йому невеличкий зиск...
   Стало прохолоднiше. Макгроун позiхнув, щiльнiше загорнувся в халат i вийшов у коридор. Прочинивши дверi в крихiтну комiрчину, яка правила йому за лабораторiю, натис кнопку вимикача. На столику, пiдвiконнi, полицях i просто на пiдлозi стояли рiзнi прилади й лежали iнструменти.
   Добре хоч робота є. Мiсiс Джонсон принесла вчора вранцi руку скаржиться, що пальцi перестали згинатися. Мабуть, знов щось iз координацiєю рухiв. Треба буде ретельно перевiрити контакти. З того часу, як мiсiс Джонсон ампутували правицю - сталося це, либонь, рокiв зо три тому,бiдолаха вже хтозна-скiльки зверталась до Чарлi. Негiдники з протезної компанiї пiдсунули їй абсолютний брак. Кiнцiвка потребувала безперервного ремонту. Нерiдко треба було мiняти не тiльки окремi деталi, а й цiлi вузли. З тим самим приходили до Чарлi й iншi клiєнти. Накидати бiдним калiкам брак було з боку протезникiв пiдлiстю. Та якби не цi шахраї - довелось би закинути Чарлi свої зуби на полицю.
   Годинник пробив пiв на четверту.
   Покiнчивши з протезом мiсiс Джонсон, Макгроун стомлено присiв на стiлець i одяг навушники бiопам'ятi: вiн полюбляв вести щоденник - уся нижня полиця шафи була заставлена геть списаними магнiтними стрiчками. Хтозна-нащо, але вони берегли хронiку життя Чарлi з його лiричними вiдступами й велемовними коментарями.
   Крiзь вiконце цiдився тьмяний свiтанок. Чарлi скинув навушники. Ступив кiлька крокiв до дверей.
   Раптом вiн боляче вдарився об гострий кут якоїсь скриньки. Макгроун нагнувсь i не без зусиль поставив на стiл старий бiоперетворювач. Чарлi випадково купив його ще за тих щасливих лiт, коли працював в Уестернi. Вiдтодi користуватись випромiнювачем якось не випадало, не було нагоди.
   Макгроун рукавом стер пил з антени. Замрiявся. А що, коли... Вражений ще не зовсiм визрiлою думкою, вiн метнувся назад до шафи, сквапно вiдчинивши дверцi, ухопив перший-лiпший блок i вернувся до бiоперетворювача. Руки по-старечому тремтiли. В химерному передранiшньому свiтлi Чарлi ледве розгледiв на блоцi давнiй злинялий напис: "Захiд. Бабине лiто. Моя перша вiдпустка".
   Пульт настройки... Реле часу... Чарлi вилаявся: перегорiв середнiй нерв, треба змiнити...
   Наступної ночi Макгроун вперше по такому тривалому часi спав спокiйно, його нiхто не душив. А сновидiння були одне прекраснiше за iнше. Макгроуновi снилися зеленi луки пiд далеким Пiтерстоуном, де вiн працював багато лiт тому, духмянi ночi Захiдного узбережжя i ласкавi руки мiс Шелл.
   Чарлi прокинувся з блаженною усмiшкою. Мiстечко ще дрiмало. По вулицi, здiймаючи куряву, проїхав реабiль, ущерть завантажений колодами, i Чарлi, пчихнувши вiд пилу, незадоволено грюкнув вiкном.
   У коридорчику почулися кроки.
   - Доброго ранку, Чарлi, - сказала мiсiс Джонсон. - Як моя рука?
   - Що можна, зроблено, - кволо усмiхнувся Макгроун. - Проте центральний нерв виготовлено, як вам вiдомо, досить невдало.
   - Замучила вона мене, - поскаржилась мiсiс Джонсон, беручи пiд пахву рожевий протез.
   - Купiть нову, - чи не в двадцяте порадив Чарлi.
   - Нова дорого коштує, - сказала мiсiс Джонсон.
   Макгроун промовчав.
   - Ви вiрите, навiть увi снi нема вiд неї спокою, - по паузi знову стала до розмови вiдвiдувачка.
   - Увi снi? - пожвавiшав Чарлi. - Та ви присядьте.
   - Знаєте, вночi навiть гiрше, нiж удень.
   - А хотiлось би вам, щоб уночi рука вас не мучила? - запитав Чарлi з загадковою усмiшкою.
   - Чи хотiлось би? Господи! Та я все вiддала б за допомогу, - вигукнула мiсiс Джонсон.
   - Це коштуватиме куди дешевше, -зауважив Чарлi. - Ви будете бачити сни.
   - Сни? - розчаровано протягла клiєнтка.
   - Так, сни, сни на замовлення, яких вам тiльки заманеться. I ви забудете про все...
   Мiсiс Джонсон мовчала, не знаючи, що вiдповiсти.
   - Що ви, примiром, забажали б побачити сьогоднi вночi? - запитав Макгроун.
   2
   - Я замовила на три години ночi недiльну проповiдь преподобного Мартiна, - сказала сива дама, побожно зводячи догори очi, - а ви натомiсть пiдсунули менi бiй бикiв.
   - Очевидно, сталось невеличке змiщення...
   - Можливо, з вашого погляду, преподобний Мартiн i бик - це те саме? не слухаючи, докинула дама.
   - Я такого не казав, - м'яко заперечив Макгроун.
   - Ще цього бракувало! - на якусь мить дамi перехопило вiд обурення подих.
   - Однак погодьтеся, що всi вашi попереднi замовлення...
   - Але бики, розумiєте - бики! - буклi дами аж тремтiли вiд гнiву.
   - Думаю, цього бiльше не станеться, - сказав Макгроун примирливо. Бачите, зараз стiльки замовлень зi всього Тристауна!..
   - Я розумiю, - сказала дама.
   - Може, ви бiльше не хочете? - запитав Макгроун, нетерпляче махнувши рукою.
   - О, що ви, мiстере Чарлз, - злякалася дама. Вона поклала на стiл акуратно запечатаний конверт i сказала: - Сьогоднi вночi я хотiла б побачити покiйного чоловiка.
   На цiм словi вона пiднесла до очей мережаного носовичка.
   - Ви маєте з нього фото? - запитав Чарлi.
   - Звичайно, я ж знаю, - заметушилась дама. - Я ж знаю... Будь ласка.
   Вона простягла Макгроуновi бляклу фотокартку. На Чарлi з легкою мiною презирства дивився худорлявий вилицюватий чоловiк у новенькiй формi космонавта.
   - Що ж, це можна, - сказав Макгроун, кладучи фотокартку на конверт.
   - О, дякую вам! - аж засяяла дама i, пiдвiвшись, попростувала до дверей.
   - Хто далi? - крикнув Макгроун у коридор.
   Мало не зiткнувшись з дамою, до кiмнати увiйшов дебелий юнак зi спортивною статурою.
   - Грошi знову потiм? - суворо запитав Макгроун.
   - Чесне слово, востаннє, - винувато усмiхнувся хлопець.
   - Чого тобi хочеться на нiч?
   - Замовлення те саме. Який-небудь незаселений острiв. Щоб жодної живої душi не було... Й тиша. Проклятий конвейєр скоро доведе мене до божевiлля, це напевне.
   - Ну, гаразд, - сказав Макгроун. - Пiдшукаємо тобi острiв. Ти мешкаєш там же?
   - Так, координати тi самi.
   - Можеш iти.
   Зрадiлий хлопець швидко попростував до виходу, очевидно, побоюючись, що Макгроун може передумати.
   - Ось що, - сказав Чарлi навздогiн, - скажи там, що сьогоднi я бiльше не приймаю. Все. Лавочку прикрито.
   Крiзь прочиненi дверi долинув гомiн невдоволених голосiв.
   - Тридцять замовникiв - межа, - проголосив Макгроун, пiдводячись. - Вас багато, а я один. Приходьте завтра зранку, якнайранiше.
   - Зараз я на черзi, - сказала ще зовсiм юна дiвчина з блiдим лицем. Може, ви мене приймете?
   - Нi, люба, нiчого не буде. I так потужнiсть завантажено до краю, сказав Макгроун i зачинив дверi.
   Вiн не збрехав. Бiопередавач його щоночi працював на повну потужнiсть. I все одно виконати всi замовлення Чарлi не мав змоги. Щодень їх надходило дедалi бiльше. Той хотiв зустрiтися ввi снi з другом дитячих лiт, що давно загубився в житейському морi. Iншому забаглося пополювати в джунглях, як вiн прочитав про те в якiйсь пригодницькiй книжцi. Ще iнший цiкавився - з пiзнавальною метою - нiчними кабаре на Монмартрi...
   Слiд сказати, не всi клiєнти йшли вiд Макгроуна вдоволенi. Декому доводилось i вiдмовляти. Це було тодi, коли Макгроун не мав вiдповiдної iнформацiї. Таке iнколи траплялося, хоча книжковi полицi Чарлi вгинались од грубезних довiдникiв i сувоїв кiноплiвки. Та все одно на його поточний рахунок надходили новi й новi суми...
   Макгроун пiдiйшов до вiкна i з задоволенням зупинив погляд на солiдному будинковi банку.
   За пiвроку iнженер Чарлз Макгроун перебрався в новий комфортабельний особняк. Попереднiй власник особняка, фабрикант фотоелементiв для роботiв, не витримавши конкуренцiї, збанкрутував. Вiн переїхав у бiдняцький квартал. А коли передавав Макгроуновi ключi вiд свого будинку, то заручився словом, що Чарлi безкоштовно постачатиме йому сни.
   На той час фiрма Чарлза Макгроуна так розрослася, що штат iз трьох десяткiв пiдручних ледве мiг упоратися зi зливою замовлень. Свiй винахiд Макгроун тримав у глибокiй таємницi. Новi вдосконаленi бiопередавачi було встановлено в бетонованому пiдвалi, вiкна котрого ще попереднiй власник укрiпив гратами. Не вдовольнившись цим, Макгроун поставив iще й електростатичний захист. Тепер навiть горобцi не могли безкарно пiдлетiти до вiкон таємничого пiдвалу.
   З висоти балкона Макгроун нерiдко позирав у бiк банку i майже нiколи не скидав оком на тюрму. Останнiм часом вiн дедалi частiше зорив на мiську ратушу, i рожевi думки про посаду мера приємно тiшили його марнолюбство.
   Кiлька разiв у Макгроуна то в тiй, то в тiй частинi мiстечка з'являлися конкуренти. Вони робили спроби перейняти клiєнтуру Чарлi, збити цiну на сни. Але методи конкурентiв були недосконалi, i замовники вже наступного дня вiдвертались од них. Головна таємниця Чарлза Макгроуна - настроювання передавача в резонанс iз альфа-ритмом замовника- лишалася нерозгаданою. I все одно Макгроуновi доводилось чотири рази давати об'яви в газети: "Остерiгайтеся сурогатiв! Справжнi багатобарвнi сни найвищого гатунку на бажання замовника гарантує тiльки фiрма Чарлза Макгроуна. Остерiгайтеся сурогатiв!"
   Останнiм часом темпи життя в Тристаунi безумовно уповiльнились.
   Надвечiр мiстечко завмирало. Вулицi порожнiли. Кожен поспiшав додому якнайшвидше дiстатись до постелi, забути на якийсь час деннi клопоти й турботи i зустрiтися увi снi з тими, хто дорогий i милий, з тими, кого, можливо, давно вже нема...
   Дивна байдужiсть обiйняла мешканцiв Тристауна. Поспiль панували апатiя та бездiяльнiсть. Майже згасла цiкавiсть до рiзних видовиськ. Кiнозали стояли порожнi. Розважальнi заклади один по одному лопали, наче мильнi бульбашки. Популярне кафе-шантан "Рожева баня", що поблизу вiд нього колись жив, а точнiше, гибiв Макгроун, теж розгубило всiх своїх клiєнтiв, i його власник тодi застрелився.
   Неабияк пригас попит на вiдеозори. Нащо вечорами сидьма сидiти коло екрана, марнувати час, дивлячись безглуздi передачi? Можна лягти спати, заздалегiдь на потрiбну годину замовивши в Чарлi все, що тiльки заманеться.
   Компанiї, котрi досi забезпечували обивателя рiзними видовиськами, попервах здiйняли галас, хотiли позивати Макгроуна i навiть завдали йому кiлька неприємних хвилин. Та, на щастя, дiло швидко зам'яли фармацевтичнi фiрми, прибутки котрих надзвичайно пiдскочили. Фiрми не встигали настачити снотворних таблеток, якi розкуповувались блискавично. Попит на снотворне безперервно зростав, бо кожному кортiло подовжити райдужнi сновидiння.
   Час, що його вiдводили тристаунцi на сон, дедалi збiльшувався. Робота i сон - це, власне, складало добу. Та ось сон став катастрофiчно наповзати на робочий час. Володарiв мiстечка охопила тривога. Ажiотаж пiдiгрiвали численнi карликовi компанiї Тристауна, котрi почували себе досить незатишно внаслiдок бурхливої дiяльностi Чарлi.
   О першiй порi Макгроун за допомогою солiдних внескiв гамував пристрастi. Але тривати довго це не могло.
   Поєднавши кiнець кiнцем свої зусилля, ворожi Чарлi компанiї домоглися свого: Макгроун став перед судом.
   Його звинуватили в злiсному розкраданнi суспiльного часу.
   Тепер, коли пристрастi вляглися, безстороннiй лiтописець має змогу обкласти себе пожовклими комплектами газет i в усiх подробицях вiдтворити цей грандiозний процес, що набрав розголосу на всю країну.
   Ми спробуємо коротко переказати хiд судового засiдання.
   - Ей ти, сурогате! - гукнув Макгроун, вiдриваючись од дiлових паперiв.
   Перед Чарлi вмить виросла струнка постать iз робленою посмiшкою на пластиковому лицi.
   - Сигару! - наказав Макгроун.
   Робот запопадливо простяг своєму метровi невеличку чорного дерева скриньку. Та закурити Чарлi не встиг. Дверi кабiнету без стуку розчинилися, й на порозi з'явилось двоє здорованiв у блакитнiй формi полiсменiв.
   - Чарлз Макгроун? - запитав один п них, пильно дивлячись на хазяїна кабiнету.
   Чарлi зблiд.
   - Ви не помилились, панове, - поважно сказав робот з тiєю ж, здавалося, приклеєною усмiшкою.
   - Ви заарештованi! - кинув один iз представникiв закону.
   Вiн лiктем вiдштовхнув робота i ступив до Чарлi.
   Макгроун безпорадно озирнувся.
   - ...Отже, пiдсудний Макгроун, ви вiдмовляєтесь визнати себе винним?
   - У чому? - вдавано спокiйно запитав Чарлi, незважаючи на репортерiв, що метушились коло нього.
   - В тому, що, вдаючись до осудливих засобiв, надмiру подовжили сон громадян Тристауна i тим самим внесли хаос у дiлове життя мiста.
   - Але, шановнi суддi, я зовсiм не намагався подовжити час сну. Я тiльки виконував замовлення, про якi тут стiльки вже йшлося. Замовлення на сни. Свобода дiлової iнiцiативи...
   - То хто ж, як на вас, винуватий? - перебив його прокурор. - Хто викликав у Тристаунi "сонну небезпеку", котра загрожує охопити всю країну?
   - Винуватi фабриканти снотворного, - сказав Макгроун.
   По залу покотив шумок.
   - А чи не здається вам дивним, Чарлзе Макгроун, що до того, як з'явилась ваша фiрма, снотворнi пилюлi не були такi популярнi? - саркастично зронив прокурор, обсмикнувши на грудях бляклу мантiю.
   Багатозначна пауза примусила всiх затамувати подих.
   - Нi, в усьому виннi ви, Чарлзе Макгроун, - урочисто проголосив прокурор.
   - З усiєю вiдповiдальнiстю заявляю: я нi в чому не винуватий! Макгроун несподiвано перейшов на крик. - Та якщо хочете знати, не судити мене треба, а пам'ятник ще за життя поставиш. Вписати моє iм'я золотими лiтерами в книгу почесних громадян Тристауна.
   Вкрай переповнений зал тепер був схожий на розбурканий вулик. Таке не часто випадає чути. Слiпучi спалахи юпiтерiв освiтлювали натхненне обличчя Макгроуна i його простягнену руку.
   - Я давав людям радiсть, - басовито гукав Макгроун, незважаючи на заперечний жест суддi.
   - Але тiльки ввi снi, - встиг зауважити прокурор, коли Чарлi на мить змовк, щоб перевести подих.
   - Так, у снi! - пiдхопив Макгроун. - А хто винуватий, що вони не бачать її насправдi?
   - Припинити! - заволав прокурор. Але Макгроун уже розiйшовся.
   - У мої сни люди тiкали, аби хоч трохи вiдпочити вiд горя й клопотiв, вiд скаженої гуркотняви й дикого ритму, що несе iз собою атомна цивiлiзацiя. Я створив майстерню радощiв.
   - Примарних! - докинув прокурор.
   - А ви можете запропонувати їм iншу? - сказав Макгроун, широким жестом обводячи зал.
   - Засiдання припиняється! - заволав суддя. Та його слова потонули в дикому ревищi...
   Сто двадцять днiв тривало судове засiдання. Було опитано безлiч свiдкiв. Списано десятки грубезних томiв зi свiдченнями Макгроунових клiєнтiв. Замовники горою стояли за Чарлi. Сам вiн переконливо доводив, що в мiру своїх скромних можливостей полiпшував собаче життя людей i тому зовсiм не вiдчуває за собою нiякої вини. Навпаки, вся його дiяльнiсть варта подяки й винагороди, а не покарання.
   Та суд не взяв до уваги його аргументiв.
   Потiм Макгроуновi адвокати оскаржили вирок суду. Зi свого боку, нову ухвалу опротестували позивачi, перед мiж яких вела могутня фiрма "Екран щастя".
   До боротьби стали сили, що в порiвняннi з ними Макгроун видавався жалюгiдним пiшаком.
   Вiд тривалої тяганини по судах Чарлi зовсiм зубожiв. I коли йому кiнець кiнцем пощастило виборсатися з цiєї клейкої павутини, вiн змушений був найнятись кур'єром у контору фiрми "Фармако й К°", що на судi виступала йому на захист.
   Мешканцi Тристауна часто бачать його згорблену постать. Чарлi важко бреде вулицею, похнюпивши голову, намагаючись не дивитися на перехожих.
   ЗАЙВА ЛАНКА
   - Як я це собi уявляю? - перепитав iнженер-кiбернетик Маккензi й на хвилину замислився. - Ну, хоч би так. Етап перший. В один iз спекотливих днiв ти йдеш вулицею. Тобi хочеться пити. Ти пiдходиш до продавщицi, даєш їй монету, i дiвчина притьмом наливає тобi склянку напою.
   - Але де тут автоматизацiя? - здивувався iнженерiв спiврозмовник, молодий лiкар-радiолог. Обоє вони працювали в однiй фiрмi й полюбляли погомонiти пiсля того, як скiнчиться робочий день.
   - Її ще нема тут, автоматизацiї, - сказав iнженер. - Не будемо забiгати наперед. Етап другий. Та сама вулиця i та сама спекота. Тебе мучить спрага. Ти пiдходиш... Нi, не до привiтної продавщицi, а до автомата, кидаєш монету у вiдповiдну щiлину - i бери свiй напiй. Як бачиш, тут уже наявна автоматизацiя, щоправда у зародковому станi.
   - Непоганий етап, - сказав лiкар.
   - Та йому притаманна суттєва вада.
   - Яка?
   - Тут не обiйдешся без людини. Вона - невiд'ємна ланка, - пояснив Маккензi.
   - А третiй етап?
   - Вiн ще не настав. Але вже на пiдступах. Я вiрю в це. Тут уже буде лiквiдовано вади, що властивi другому етаповi. Ще раз уяви собi: вулиця, жаркий день, тротуаром iде робот, йому дуже кортить напитися води.
   Лiкар здивовано зламав брови.
   - Я маю на увазi, - вiв далi Маккензi, - що в робота внаслiдок високої температури зовнiшнього середовища випарувалась уся холодильна рiдина. Невже незрозумiло?
   - Ну, i що ж далi?
   - Робот пiдходить до автомата, кидає в нього жетон, i йому вiдмiряють потрiбну порцiю рiдини.
   - Стривай, а де ж тут людина?
   - Людина? В даному випадку вона зайва i тiльки порушила б гармонiю, посмiхнувся Маккензi. - Технiчний прогрес, починаючи з певного моменту, не потребує допомоги з боку людини.
   - Гм-м... Але ж кiнцева мета технiки - служити людинi, - вiдзначив радiолог.
   - Хто це сказав? Дурницi! - одрубав Маккензi. - Як колись було виголошено "мистецтво для мистецтва", так тепер треба з усiєю рiшучiстю заявити: "технiка для технiки". Людина тут нi до чого. Вона зi своєю недосконалою органiзацiєю, безпiдставним i незбагненним вередуванням, безконечними хворобами i розмаїтими нервовими розладнаннями тiльки заважатиме чiткiй роботi розумних машин.
   - Отже, як на тебе, людина - не цар природи? Принаймнi - земної?
   - Звичайно, нi.
   - А за кого ж її вважати?
   - В кращому разi - за рабиню машини, - сказав Маккензi. - Рабиня, а не цар!..
   Попрощавшись зi своїм приятелем, Маккензi повернув до станцiї пiдземки: своєї автомашини вiн поки що не мав.
   У метрополiтенi було повно людей. Кожен поспiшав пiсля роботи додому й намагався пролiзти вперед, одтiснивши сусiдiв.
   У проходi до ескалатора Маккензi загаявся, й автоматичний контролер боляче штовхнув його в спину залiзною палицею. Маккензi хотiв був лайнутися, та вчасно подумав, що за це може дiстати вiд того ж таки контролера подвiйну порцiю.
   Пiдземка була повнiстю автоматизована. Її обслуговували роботи, вайлуватi й неоковирнi, як груботесанi шафи.
   Маккензi спустився по ескалатору на перон i вскочив у вагон. Поїзд гойднуло, а потiм вiн iз свистом угвинтився в тунель...
   У холi кiберготелю Маккензi зустрiв портьє. Вручаючи вiд кiмнати ключi, портьє необачно наступив iнженеровi на ногу, стандартно усмiхнувся й попросив пробачення.
   На чотирнадцятому поверсi, в номерi, Маккензi спiткала нова неприємнiсть. Номер, уперше за три роки, не було прибрано. З крана не текла вода.
   - Де Мерi? - запитав iнженер по вiдеофону в чергового робота.
   - Не хвилюйтесь, шановний, - пролунало у вiдповiдь. - В Мерi, мабуть, вийшов з ладу фотоелемент, i вона покусала трьох пожильцiв з вашого поверху.
   - А де вона зараз? - лячно запитав iнженер, мимохiть озираючись.
   - Не хвилюйтеся, шановний. Мерi вiдвезли до кiбермайстернi.
   - Але ж у мене не прибрано!
   - Не хвилюйтеся, шановний.
   - Вода не йде iз крана...
   - Не хвилюйтеся, шановний.
   - Та менi треба вмитися!
   - Не хвил...
   Маккензi люто натиснув вимикача. Голос обiрвався, й екран погас.
   "Господи, хоч би одне людське слово почути", - з тугою, що раптом обiйняла його, подумав iнженер i тяжко зiтхнув.
   ВИЧЕРПНА ВIДПОВIДЬ
   Жарт
   Король транзисторiв Джонi Докфеллер-молодший згасав. Не могли йому зарадити нi антибiотики, нi консилiуми славнозвiсних лiкарiв, нi бiостимулятори... Нiякої хвороби в короля не виявили, а тим часом вiн танув на очах.
   Кiнець кiнцем лiкарi поклали вдатися по допомогу до ШЕДа швидкодiючого електронного дiагноста, монтаж якого було закiнчено зовсiм недавно. Безцiнний ШЕД був особистою власнiстю президента.
   I ось по тому, як дебелi охоронцi пильно перевiрили кожну перепустку, дванадцять медичних свiтил ступило пiд прозоре склепiння зали, де стояв ШЕД. Iнженер, що супроводжував лiкарiв, пояснив їм дещо, вiдтак узяв аналiзи Джонi-молодшого й понiс закодувати.