Страница:
[15].
Хто верблюд, той збурення потопної мови п'є, не сягаючи джерельної голови. "Голови ти моєї оливою не намастив" [16]. А Олень до чистої води бiжить з Давидом: "Хто напоїть мене водою з криницi, буде у Вифлеємi при воротяхi (2-га кн. Царств, 23, вiрш 15)" [17]. Слово, iм'я, знак, шлях, слiд, нога, копито — назву має — тлiннi ворота, що ведуть до нетлiнного джерела. Хто не подiляє словесних знакiв на плоть i дух, той не може вбачати рiзницi мiж водою та водою, красою небесною i росою. Поглянь на 33-тю главу, вiрш 13 Второзаконня: “І є худоба нечиста, яка має нероздвоєне копито" [18]. Який є сам, такою буде йому й Бiблiя. Про неї чiтко сказано: “З преподобним преподобний будеш...” Описувачi звiрiв пишуть, що верблюд, перед тим як пити, завжди каламутить воду. А олень любить чисту.
Цю байку написано у Свiтлу недiлю [19]
пiсля полудня 1774 року в Бабаях.
Байка 21. Зозуля та Дрізд
Байка 22. Гній і Діамант
Байка 23. Собака і Вовк
Байка 24. Кріт і Лінкс
[27]
Байка 25. Лев та Мавпи
Байка 26. Щука і Рак
Байка 27. Бджола та Шершень
Байка 28. Олениця та Кабан
Байка 29. Баба та Гончар
Байка 30. Соловей, Жайворонок та Дрізд
Хто верблюд, той збурення потопної мови п'є, не сягаючи джерельної голови. "Голови ти моєї оливою не намастив" [16]. А Олень до чистої води бiжить з Давидом: "Хто напоїть мене водою з криницi, буде у Вифлеємi при воротяхi (2-га кн. Царств, 23, вiрш 15)" [17]. Слово, iм'я, знак, шлях, слiд, нога, копито — назву має — тлiннi ворота, що ведуть до нетлiнного джерела. Хто не подiляє словесних знакiв на плоть i дух, той не може вбачати рiзницi мiж водою та водою, красою небесною i росою. Поглянь на 33-тю главу, вiрш 13 Второзаконня: “І є худоба нечиста, яка має нероздвоєне копито" [18]. Який є сам, такою буде йому й Бiблiя. Про неї чiтко сказано: “З преподобним преподобний будеш...” Описувачi звiрiв пишуть, що верблюд, перед тим як пити, завжди каламутить воду. А олень любить чисту.
Цю байку написано у Свiтлу недiлю [19]
пiсля полудня 1774 року в Бабаях.
Байка 21. Зозуля та Дрізд
Зозуля прилетiла до Чорного Дроздика.
— Чи тобi не нудно? — питає його.— Що робиш?
— Співаю, — вiдказує Дроздик, — хiба не бачиш?
Я спiваю частіше вiд тебе, але однаково нудно...
Та ти ж, панi, тiльки й робиш, що, підкинувши в чуже гнiздо свої яйця, з мiсця на мiсце перелiтаєш, співаєш, п'єш та їси. А я сам вигодовую, бережу i вчу свої дiти, а працю полегшую співома.
С и л а.
Багато хто, занедбавши спорiднену собi працю, лише спiває, п'є та iсть. У цiм гультяйськiм порожнюваннi вони терплять їдучiшу i бiльшу нудьгу, нiж тi, хто працює без ослабу. Спiвати, пити та їсти — не робота, а лише хвостик з призначеного нам. А хто для того їсть, п'є та спiває, щоб бажанiше пiсля вiдпочинку взятися за роботу, як за визначений шлях свiй, цьому нудьгу прогнати небагато труда треба: щодня вiн працює й вiдпочиває, i це про нього приказка: "Добрiй людинi будь-який день свято”. Робота наша — це джерело веселощiв. А коли кого робота не звеселяє, той не має з нею спорiдненостi, хто не є приятелем й вiрним i нiчого бiля неї не любить, той завжди неспокiйний i нещасливий. Але нема солодшого, як спільна для нас усiх робота. Вона визначає пошуки Божого царства i є головою, свiтлом та сiллю будь-якого приватного заняття. Навiть найкраща робота не веселить і є без страху Божого, бо, наче без голови, вона мертва, яку б ми не мали з нею спорiдненiсть. Страх Божий звеселяє серце. Воно, як тiльки почнеш звертати до нього гадки свої, вiдразу оживає, i, як прах, розвiяний вiтром, зникає бiс нудьги та зневiри. Всi ми, усяк добрий чоловiк, лише до цього народженi. Щасливий той, хто поєднав любу собi роботу iз загальною. Це справжнє життя. I тепер можна зрозумiти таке Сократове слово: "Однi живуть для того, щоб їсти й пити, а я п'ю та їм для того, щоб жити”.
а Найкраща справа може бути нудна без ослабу, але в стократ нудніше не робити нічого (прим. Г. Сковороди)
— Чи тобi не нудно? — питає його.— Що робиш?
— Співаю, — вiдказує Дроздик, — хiба не бачиш?
Я спiваю частіше вiд тебе, але однаково нудно...
Та ти ж, панi, тiльки й робиш, що, підкинувши в чуже гнiздо свої яйця, з мiсця на мiсце перелiтаєш, співаєш, п'єш та їси. А я сам вигодовую, бережу i вчу свої дiти, а працю полегшую співома.
С и л а.
Багато хто, занедбавши спорiднену собi працю, лише спiває, п'є та iсть. У цiм гультяйськiм порожнюваннi вони терплять їдучiшу i бiльшу нудьгу, нiж тi, хто працює без ослабу. Спiвати, пити та їсти — не робота, а лише хвостик з призначеного нам. А хто для того їсть, п'є та спiває, щоб бажанiше пiсля вiдпочинку взятися за роботу, як за визначений шлях свiй, цьому нудьгу прогнати небагато труда треба: щодня вiн працює й вiдпочиває, i це про нього приказка: "Добрiй людинi будь-який день свято”. Робота наша — це джерело веселощiв. А коли кого робота не звеселяє, той не має з нею спорiдненостi, хто не є приятелем й вiрним i нiчого бiля неї не любить, той завжди неспокiйний i нещасливий. Але нема солодшого, як спільна для нас усiх робота. Вона визначає пошуки Божого царства i є головою, свiтлом та сiллю будь-якого приватного заняття. Навiть найкраща робота не веселить і є без страху Божого, бо, наче без голови, вона мертва, яку б ми не мали з нею спорiдненiсть. Страх Божий звеселяє серце. Воно, як тiльки почнеш звертати до нього гадки свої, вiдразу оживає, i, як прах, розвiяний вiтром, зникає бiс нудьги та зневiри. Всi ми, усяк добрий чоловiк, лише до цього народженi. Щасливий той, хто поєднав любу собi роботу iз загальною. Це справжнє життя. I тепер можна зрозумiти таке Сократове слово: "Однi живуть для того, щоб їсти й пити, а я п'ю та їм для того, щоб жити”.
а Найкраща справа може бути нудна без ослабу, але в стократ нудніше не робити нічого (прим. Г. Сковороди)
Байка 22. Гній і Діамант
Той самий Гнiй, у якому в давнину Езопiв пiвень
[20]вирив коштовний камiнь, дивувався Дiаманту й зацiкавлено розпитував:
— Скажи менi, будь ласка, чого це тебе так цiнять? I за вiщо тебе так пошановують люди? Я удобрюю ниви, сади, городи i є, власне, творець краси й користi, але навiть на дещицю не можу до тебе дорiвнятися.
— Сам не знаю, — вiдповiв Дiамант. — Я так само, як i ти, — земля, чи навiть гiрший за тебе. Я, власне, перепалений сонцем жужiль. Але в сухих моїх водах величною красою вiдбивається полиск сонячного свiтла, без якого всi твої удобрення стають порожнi, а проростi мертвi, як каже стародавня приказка: в полi пшениця роком родиться, а не нивою, нi гноєм.
С и л а.
Свiтськi книги, безсумнiвно, наповненi великою користю та красою. Коли б вони спитали Бiблiю: чому перед нею вони й дещицi тi слави не мають i нащо їй створюють вiвтарi та храми, "Сама не вiдаю,— вiдповiла б вона. — Я складена з тих-таки слiв i речень, що й ви, i навiть ще з гiрших та варварських. Але в безсмаковитих моїх водах, як у дзеркалi, чудово сяє невидиме, проте свiтле око Боже, без якого ваша користь порожня, а краса мертва".
Звичайно, цим-от деревом життя усолоджуеться несмачних речей його гiркота, коли вибуяла вода його перетворюється у вино, що звеселяє серце людинi. Це про неї каже Соломон таке: "Звеличилась ти над усiма. Брехливої догоди i суєтної доброти жiночої немає в тобi". Поглянь на закінчення притч [21]. Бог у Бiблiї зчаста позначений роком, погодою, благоденством, наприклад: "Лiто Боже приємне...", "Цей нинiшнiй час погожий..." Прочитай початок Соломонових приповiсток про час [22]. Час — римське tempus, вiн означае не лише рух у небесних колах, але й мiру руху, що зветься у стародавнiх грекiв <...> . Це слово означає те ж таки, що й такт, а це вiд грецького слова (<...> — розкладаю) походить. Та й у нинiшнiх музикантiв мiра в русi спiву зветься темпо. Отже, темпо в руховi планет, годинникiв i музичного спiву є те ж саме, що й у фарбах малюнок. Тепер видно, що значить <...> i tempus. Мудро каже прислiв'я: "В полi пшениця роком родиться..." Мудро й у римлян казали:
Annus producit, non agerа. Малюнок i темпо є невидимiсть. І хай завершиться наша байка. Арiстотелевими словами про музику:
<...>б.
Хто це розжує, той знає, що значить ритм. Ця думка в Росїї [23]у багатьох на вустах, але не в багатьох на умi.
а Рік виробляє, не поле (латин.)
б У ритмі нам дає насолоду знання і порядок (гр.)
— Скажи менi, будь ласка, чого це тебе так цiнять? I за вiщо тебе так пошановують люди? Я удобрюю ниви, сади, городи i є, власне, творець краси й користi, але навiть на дещицю не можу до тебе дорiвнятися.
— Сам не знаю, — вiдповiв Дiамант. — Я так само, як i ти, — земля, чи навiть гiрший за тебе. Я, власне, перепалений сонцем жужiль. Але в сухих моїх водах величною красою вiдбивається полиск сонячного свiтла, без якого всi твої удобрення стають порожнi, а проростi мертвi, як каже стародавня приказка: в полi пшениця роком родиться, а не нивою, нi гноєм.
С и л а.
Свiтськi книги, безсумнiвно, наповненi великою користю та красою. Коли б вони спитали Бiблiю: чому перед нею вони й дещицi тi слави не мають i нащо їй створюють вiвтарi та храми, "Сама не вiдаю,— вiдповiла б вона. — Я складена з тих-таки слiв i речень, що й ви, i навiть ще з гiрших та варварських. Але в безсмаковитих моїх водах, як у дзеркалi, чудово сяє невидиме, проте свiтле око Боже, без якого ваша користь порожня, а краса мертва".
Звичайно, цим-от деревом життя усолоджуеться несмачних речей його гiркота, коли вибуяла вода його перетворюється у вино, що звеселяє серце людинi. Це про неї каже Соломон таке: "Звеличилась ти над усiма. Брехливої догоди i суєтної доброти жiночої немає в тобi". Поглянь на закінчення притч [21]. Бог у Бiблiї зчаста позначений роком, погодою, благоденством, наприклад: "Лiто Боже приємне...", "Цей нинiшнiй час погожий..." Прочитай початок Соломонових приповiсток про час [22]. Час — римське tempus, вiн означае не лише рух у небесних колах, але й мiру руху, що зветься у стародавнiх грекiв <...> . Це слово означає те ж таки, що й такт, а це вiд грецького слова (<...> — розкладаю) походить. Та й у нинiшнiх музикантiв мiра в русi спiву зветься темпо. Отже, темпо в руховi планет, годинникiв i музичного спiву є те ж саме, що й у фарбах малюнок. Тепер видно, що значить <...> i tempus. Мудро каже прислiв'я: "В полi пшениця роком родиться..." Мудро й у римлян казали:
Annus producit, non agerа. Малюнок i темпо є невидимiсть. І хай завершиться наша байка. Арiстотелевими словами про музику:
<...>б.
Хто це розжує, той знає, що значить ритм. Ця думка в Росїї [23]у багатьох на вустах, але не в багатьох на умi.
а Рік виробляє, не поле (латин.)
б У ритмі нам дає насолоду знання і порядок (гр.)
Байка 23. Собака і Вовк
У Тiтира
[24], пастуха, жили Левкон та Фирiдам, два пси, у великiй дружбi. Вони прославились i серед диких i серед домашнiх звiрiв. Вовк од заздростi на їхню сдаву вишукав момент i став набиватися до них у друзi.
— Прошу мене любити та жалувати, панове мої,— сказав Вовк iз придворною чемнiстю. — Ви мене надзвичайно ущасливите, коли дозволите менi, на вашу ласку, бути третiм вашим товаришем, що вважатиму собi за велику честь.
Потiм понарозказував їм про славетних i багатих своїх предкiв, про моднi науки, в яких стараннями батькiв був вихований.
— Коли ж, — додав Вовк, — станом та науками хвалитись у розумних сердець вважається за дурноту, то можу ще краще сказати, аби ви мене полюбили. Я зовсім цiлком схожий на вас обох, а голосом i шерстиною — на пана Фирiдама. Є стародавня приказка: Simile ducit deus ad simileа. В одному лише не криюсь — маю лисячий хвiст, а погляд — вовчий“ [25].
Левкон вiдповiв Вовковi, що хоч Тiтир на них зовсiм не схожий, але є їхнiм третiм товаришем i що вiн без Фирiдама нiчого не починає й не вирiшує.
Тодi Фирiдам сказав таке:
— Голосом та шерстиною ти справдi на нас схожий, але серце твоє стоїть далеко. Ми стережемо вiвцi, задоволенi вовною й молоком, а ви шкуру дерете i їсте їх замiсть хлiба. Найбiльше ж не подобається нам свiчадо душi твоєї — хитрий погляд твiй, що косо зирить на баранця, який ходить ген недалеко вiд тебе.
С и л а.
I походження, i багатство, i чин, i спорiдненiсть, i тiлесне обдарування, i науки безсильнi ствердити дружбу. Але серця; в думках узгодженi, й однакова чеснiсть людинолюбної душi, що живе у двох, а то й у трьох тiлах, — ось справдешня любов та єднiсть, про що погляньте на главу 4, вiрш 32 у Дiях [26]i про що Павло каже: "Нема юдея, нi грека...", "Бо всi ви один у Христi Iсусi..." (До галатiв, 111, 28)
а Бог веде подібне до подібного (лат.)
— Прошу мене любити та жалувати, панове мої,— сказав Вовк iз придворною чемнiстю. — Ви мене надзвичайно ущасливите, коли дозволите менi, на вашу ласку, бути третiм вашим товаришем, що вважатиму собi за велику честь.
Потiм понарозказував їм про славетних i багатих своїх предкiв, про моднi науки, в яких стараннями батькiв був вихований.
— Коли ж, — додав Вовк, — станом та науками хвалитись у розумних сердець вважається за дурноту, то можу ще краще сказати, аби ви мене полюбили. Я зовсім цiлком схожий на вас обох, а голосом i шерстиною — на пана Фирiдама. Є стародавня приказка: Simile ducit deus ad simileа. В одному лише не криюсь — маю лисячий хвiст, а погляд — вовчий“ [25].
Левкон вiдповiв Вовковi, що хоч Тiтир на них зовсiм не схожий, але є їхнiм третiм товаришем i що вiн без Фирiдама нiчого не починає й не вирiшує.
Тодi Фирiдам сказав таке:
— Голосом та шерстиною ти справдi на нас схожий, але серце твоє стоїть далеко. Ми стережемо вiвцi, задоволенi вовною й молоком, а ви шкуру дерете i їсте їх замiсть хлiба. Найбiльше ж не подобається нам свiчадо душi твоєї — хитрий погляд твiй, що косо зирить на баранця, який ходить ген недалеко вiд тебе.
С и л а.
I походження, i багатство, i чин, i спорiдненiсть, i тiлесне обдарування, i науки безсильнi ствердити дружбу. Але серця; в думках узгодженi, й однакова чеснiсть людинолюбної душi, що живе у двох, а то й у трьох тiлах, — ось справдешня любов та єднiсть, про що погляньте на главу 4, вiрш 32 у Дiях [26]i про що Павло каже: "Нема юдея, нi грека...", "Бо всi ви один у Христi Iсусi..." (До галатiв, 111, 28)
а Бог веде подібне до подібного (лат.)
Байка 24. Кріт і Лінкс
[27]
За казками, звiр Лiнкс має настiльки гострий зiр, що проглядає землю на кiлька аршинiв. Забачив вiн якось у землi Крота i почав насмiхатися над його слiпотою:
— Коли б ти, мiзерна тваринко, мав би мой прозiрливостi хоч на соту частку, то мiг би проникнути навiть крiзь центр землi. А натомiсть усе вимацуєш, слiпий, як нiч без мiсяця.
— Будь ласка, не вельми хвались, — вiдповiв Крiт.— Зiр твiй гострий, зате розум — зовсiм слiпий. Ти маєш те, чого позбавлений я, а я — чого немає в тебе. Коли хвалишся своїм гострим зором, не забувай про мiй не менш гострий слух. Можливо, i я давно мав би вже очi, коли б були вони менi потрiбнi. Вiковiчна правда блаженної натури нiколи не образить. Вона, рiвняючи всi нерiвностi, гостротою слуху замiстила менi силу очей.
С и л а.
Недоумство у багатствi пишається i лається, а в бiдностi осiдає i впадає у вiдчай. В обох долях воно нещасне. Там бiситься, як у вар'ятськiй гарячцi, а тут з нiг валиться, мов стерво. Ця болячка тому зроджується, що не навчаються царствовi Божому i правдi його, а гадають, що все на свiтi визначає талан, як у беззаконнiм володiннi. Але розпошир, бiдна тваринко, зiр твiй — побачиш, що все робиться за точною правдою та рiвнiстю, i цим заспокоїшся. Коли є в багатствi те, чого немає у злиднях, задумайся — i знайдеш у злиднях те, чого нема у статках. Де земля менше родить плодiв, нагородою там — свiжiше повiтря. Де менше клюкви й чорниць, там менше скорбутної хвороби; менше лiкарiв — менше хворих; менше золота — менше потреб; менше ремесел — менше розтратникiв; менше наук — менше дурнiв; менше прав — менше беззаконня; менше зброї — менше воєн; менше кухарiв — менше зiпсованого смаку; менше честi — менше страху; менше солодощiв — менше суму; менше слави — менше неслави; менше друзiв — менше ворогiв; менше здоров'я — менше пристрастей. Столiття i столiття, країна й країна, народ i народ, мiсто й село, юнiсть i старiсть, хворiсть i здоров'я, смерть i життя, нiч i день, зима й лiто — кожен стан, стать i вiк, i всяке твариння має власнi свої вигоди. Але слiпа дурнота i слiпа невiра цього не розумiють, одне лише зло в усьому бачать — вони подiбнi до цирульничих п'явок, котрi висмоктують погану кров. Для цього столiття над столiттям пiдносять, народ вище народу, невдоволенi нi станом своїм, нi країною, нi вiком, нi призначенiстю, нi участю, нi хворобою, нi здоров'ям, нi смертю, нi життям, нi старiстю, нi юнiстю, нi лiтом, нi зимою, нi нiччю, нi днем, i при щастi пiдносяться до неба, а при невдачi падають у прiрву вiдчаю, позбавленi як свiтла i духу вiри, так i солодкого миру та рiвноваги i спалюються у полум'ї власної печалi, аби збулось у тiм: "А невiруючий все осуджений є". Все ж є благе, окрiм зневiри в царство Боже i його правди, окрiм хвороб душевних i мук вiд незадоволеного ремства — це одне зло. Нещастям i сатанинська гордiсть, що виявляється у прагненнi сiсти на престолi вишнього. Ось де центр пекла i отець пристрастей. "I не дасть йов безумства Боговi". "Благословлю Господа у всякий час". Ось де iстинне свiтло i пiзнання Божого. Тому i священики звуться серцями, що сидять серед невiри, Божим свiтлом осяваючи. "Ви є свiтло свiту". "Якi краснi ноги тих, що благовiстять мир..." "Святи їх у iстину свою”.
— Коли б ти, мiзерна тваринко, мав би мой прозiрливостi хоч на соту частку, то мiг би проникнути навiть крiзь центр землi. А натомiсть усе вимацуєш, слiпий, як нiч без мiсяця.
— Будь ласка, не вельми хвались, — вiдповiв Крiт.— Зiр твiй гострий, зате розум — зовсiм слiпий. Ти маєш те, чого позбавлений я, а я — чого немає в тебе. Коли хвалишся своїм гострим зором, не забувай про мiй не менш гострий слух. Можливо, i я давно мав би вже очi, коли б були вони менi потрiбнi. Вiковiчна правда блаженної натури нiколи не образить. Вона, рiвняючи всi нерiвностi, гостротою слуху замiстила менi силу очей.
С и л а.
Недоумство у багатствi пишається i лається, а в бiдностi осiдає i впадає у вiдчай. В обох долях воно нещасне. Там бiситься, як у вар'ятськiй гарячцi, а тут з нiг валиться, мов стерво. Ця болячка тому зроджується, що не навчаються царствовi Божому i правдi його, а гадають, що все на свiтi визначає талан, як у беззаконнiм володiннi. Але розпошир, бiдна тваринко, зiр твiй — побачиш, що все робиться за точною правдою та рiвнiстю, i цим заспокоїшся. Коли є в багатствi те, чого немає у злиднях, задумайся — i знайдеш у злиднях те, чого нема у статках. Де земля менше родить плодiв, нагородою там — свiжiше повiтря. Де менше клюкви й чорниць, там менше скорбутної хвороби; менше лiкарiв — менше хворих; менше золота — менше потреб; менше ремесел — менше розтратникiв; менше наук — менше дурнiв; менше прав — менше беззаконня; менше зброї — менше воєн; менше кухарiв — менше зiпсованого смаку; менше честi — менше страху; менше солодощiв — менше суму; менше слави — менше неслави; менше друзiв — менше ворогiв; менше здоров'я — менше пристрастей. Столiття i столiття, країна й країна, народ i народ, мiсто й село, юнiсть i старiсть, хворiсть i здоров'я, смерть i життя, нiч i день, зима й лiто — кожен стан, стать i вiк, i всяке твариння має власнi свої вигоди. Але слiпа дурнота i слiпа невiра цього не розумiють, одне лише зло в усьому бачать — вони подiбнi до цирульничих п'явок, котрi висмоктують погану кров. Для цього столiття над столiттям пiдносять, народ вище народу, невдоволенi нi станом своїм, нi країною, нi вiком, нi призначенiстю, нi участю, нi хворобою, нi здоров'ям, нi смертю, нi життям, нi старiстю, нi юнiстю, нi лiтом, нi зимою, нi нiччю, нi днем, i при щастi пiдносяться до неба, а при невдачi падають у прiрву вiдчаю, позбавленi як свiтла i духу вiри, так i солодкого миру та рiвноваги i спалюються у полум'ї власної печалi, аби збулось у тiм: "А невiруючий все осуджений є". Все ж є благе, окрiм зневiри в царство Боже i його правди, окрiм хвороб душевних i мук вiд незадоволеного ремства — це одне зло. Нещастям i сатанинська гордiсть, що виявляється у прагненнi сiсти на престолi вишнього. Ось де центр пекла i отець пристрастей. "I не дасть йов безумства Боговi". "Благословлю Господа у всякий час". Ось де iстинне свiтло i пiзнання Божого. Тому i священики звуться серцями, що сидять серед невiри, Божим свiтлом осяваючи. "Ви є свiтло свiту". "Якi краснi ноги тих, що благовiстять мир..." "Святи їх у iстину свою”.
Байка 25. Лев та Мавпи
Лев спить горiлиць, а сплячий вельми схожий на мертвого. Юрба всiляких Мавп, вважаючи його за мертвого, наблизились до нього, почали стрибати i лаятись, забувши страх i повагу до свого царя. А коли настав час збудитися зi сну, зворухнувся Лев. Тодi Мавпи, прийшовши до нього одним шляхом, седмицею дорiг розсипалися. Старша iз них, отямившись, сказала:
— І предки нашi ненавидiли Лева, але Лев i нинi Лев i навiк-вiки.
С и л а.
Лев — це образ Бiблi, проти якої повстають i лаються поганськi мудрецi. Вони гадають, що вона мертва i свiдчить про стихiйну мертвоту, не враховуючи, що в тлiнних її образах криється вiчне життя i що все те встає і пiдноситься до такого. "Бог наш на небi i на землi..." I, не тямлячи, що вихiд її — то вихiд життя, лаються, чуючи таке:
"Згори мудрствуйте... Не тут”а.
А як тiльки блиснуло свiтло повстання її, тодi переходить на них:
"Розженуться вороги її..." Ось чому Василiй Великий [29]каже про Євангелiє, що воно — воскресiння мертвих.
Іуда, син Яков [30], замiсть Лева образом невидимого царя i Бога лежить, а тому й написано: "Лiг спочити, яко лев. Хто пiдiйме його?" Лежить левиця й цариця наша, чиста дiва — Бiблiя i про її життя та воскресiння наше повiдає Христос: "Бо не вмерло дiвча, але спить..." [31]
Блажен, хто не заплющується перед сяйвом її! Цей хай i спiває з Давидом: "Ти вподобав собi свою землю" [32], "Якщо краснi будинки твої, Якове...” [33]
Описувачi звiрiв кажуть, що лев, народившись, лежить мертвий, доки жахливим риком не збудить його батько, а це робить вiн на третiй день. Чи ж можна знайти чудовiший образ для божественної книги?
а Це Хамове плем'я сміється з наготи батьківської [28](прим. Г. Сковороди)
— І предки нашi ненавидiли Лева, але Лев i нинi Лев i навiк-вiки.
С и л а.
Лев — це образ Бiблi, проти якої повстають i лаються поганськi мудрецi. Вони гадають, що вона мертва i свiдчить про стихiйну мертвоту, не враховуючи, що в тлiнних її образах криється вiчне життя i що все те встає і пiдноситься до такого. "Бог наш на небi i на землi..." I, не тямлячи, що вихiд її — то вихiд життя, лаються, чуючи таке:
"Згори мудрствуйте... Не тут”а.
А як тiльки блиснуло свiтло повстання її, тодi переходить на них:
"Розженуться вороги її..." Ось чому Василiй Великий [29]каже про Євангелiє, що воно — воскресiння мертвих.
Іуда, син Яков [30], замiсть Лева образом невидимого царя i Бога лежить, а тому й написано: "Лiг спочити, яко лев. Хто пiдiйме його?" Лежить левиця й цариця наша, чиста дiва — Бiблiя i про її життя та воскресiння наше повiдає Христос: "Бо не вмерло дiвча, але спить..." [31]
Блажен, хто не заплющується перед сяйвом її! Цей хай i спiває з Давидом: "Ти вподобав собi свою землю" [32], "Якщо краснi будинки твої, Якове...” [33]
Описувачi звiрiв кажуть, що лев, народившись, лежить мертвий, доки жахливим риком не збудить його батько, а це робить вiн на третiй день. Чи ж можна знайти чудовiший образ для божественної книги?
а Це Хамове плем'я сміється з наготи батьківської [28](прим. Г. Сковороди)
Байка 26. Щука і Рак
Щука, винюхавши солодку поживу, жадiбно її проковтнула. Та раптом вiдчула, що в ласощi заховано гачка, який уже застряг у її нутрi. Рак це здаля побачив i на ранок, стрiвши Щуку, запитав:
— Чого це ви, панi, сумнi? Де подiлася ваша бадьорiсть?
— Не вiдаю, брате, щось вельми сумно. Гадаю для веселощiв попливти з Кременчука [34]в Дунай. Набридло вже менi Днiпро.
— А я знаю джерело вашого суму, — вiдказав Рак. — Ви ковтнули гачка. Вiдтепер вам не допоможе анi швидкий Дунай, нi плодоносний Нiл, нi веселовидний Меандр [35], нi золотi крильця.
С и л а.
Рак достеменну правду мовить. Без Бога i за морем погано, а мудрому чоловiковi весь свiт — рiдний край, скрiзь йому й завжди добре. Бо добро вiн не збирає з мiсць, а носить його в собi. Воно йому як сонце у всi часи i як скарб у всiх країнах. Не мiсце його, а вiн оживлює мiсце, не вигнанець, а подорожнiй i не вiтчизну кидає, а лише змiнює її; куди прийшов — тiєї землi й син, бо несе в собi народне право, про яке казав Павло: "Закон духовний" [36].
Страх Божий — джерело мудростi, i веселощiв, i довговiчностi, а зневiра — солодка їжа, що ховає в собi гiрку отруту. Важко помiтити цю отруту. Важко увiйти у беззаконня. "Грiхопадiння хто зрозумiє?" Той, хто пiзнав суть страху Божого. Корiнь його гiркий, але плоди солодкi. А беззаконня є гачок, захований у ласощi, який ранить душу.
Марнославство веде тебе до грiха? Воно той ласощ, що приховує гачка. Плотська рознiженiсть тебе полонила? Проковтнув ти гачка. За срiблом, може, погнався i впав у неправду? Заполонений ти вудкою. Заздрiсть, чи помста, чи гнiв, чи вiдчай зав'язли у твоїй душi? Проковтнув ти гачка, про який сказав Павло: "Жало ж смертi — грiх" [37]. Безбожжя ввiйшло в твоє серце? Проковтнув ти гачка, про якого сказав Ісая [38]: "Для безбожних спокою нема", "Мовить безумний у своїм серцi: немає Бога..." Ворожнеча з Богом, може, вселилась у тебе? Пожер ти гачка, про якого оповiв Мойсей [39]": "Проклятий ти в мiстi, проклятий ти в полi..." Мучить душу твою жах плотської смертi? Загруз у нiй гачок, за який мовить Ісая: "Беззаконнi схвилюються i вспокоїтися не зможуть" [40]. Грiх, отже, — жити за законом плотських пут i пристрастей наших, котрi воюють проти закону розуму нашого. Такий де сховається? Яке мiсце звеселить його? Який пожиток схвилює серце його? В душi своїй, i в серцi своїм, i завжди носить вiн лихо. Поглянь i послухай нещасного раба! "Ще хотiти менi належить, а робити — нi!"
Ось i правдешнiй полон! "Всякий грiшник є раб свого грiха!”
— Чого це ви, панi, сумнi? Де подiлася ваша бадьорiсть?
— Не вiдаю, брате, щось вельми сумно. Гадаю для веселощiв попливти з Кременчука [34]в Дунай. Набридло вже менi Днiпро.
— А я знаю джерело вашого суму, — вiдказав Рак. — Ви ковтнули гачка. Вiдтепер вам не допоможе анi швидкий Дунай, нi плодоносний Нiл, нi веселовидний Меандр [35], нi золотi крильця.
С и л а.
Рак достеменну правду мовить. Без Бога i за морем погано, а мудрому чоловiковi весь свiт — рiдний край, скрiзь йому й завжди добре. Бо добро вiн не збирає з мiсць, а носить його в собi. Воно йому як сонце у всi часи i як скарб у всiх країнах. Не мiсце його, а вiн оживлює мiсце, не вигнанець, а подорожнiй i не вiтчизну кидає, а лише змiнює її; куди прийшов — тiєї землi й син, бо несе в собi народне право, про яке казав Павло: "Закон духовний" [36].
Страх Божий — джерело мудростi, i веселощiв, i довговiчностi, а зневiра — солодка їжа, що ховає в собi гiрку отруту. Важко помiтити цю отруту. Важко увiйти у беззаконня. "Грiхопадiння хто зрозумiє?" Той, хто пiзнав суть страху Божого. Корiнь його гiркий, але плоди солодкi. А беззаконня є гачок, захований у ласощi, який ранить душу.
Марнославство веде тебе до грiха? Воно той ласощ, що приховує гачка. Плотська рознiженiсть тебе полонила? Проковтнув ти гачка. За срiблом, може, погнався i впав у неправду? Заполонений ти вудкою. Заздрiсть, чи помста, чи гнiв, чи вiдчай зав'язли у твоїй душi? Проковтнув ти гачка, про який сказав Павло: "Жало ж смертi — грiх" [37]. Безбожжя ввiйшло в твоє серце? Проковтнув ти гачка, про якого сказав Ісая [38]: "Для безбожних спокою нема", "Мовить безумний у своїм серцi: немає Бога..." Ворожнеча з Богом, може, вселилась у тебе? Пожер ти гачка, про якого оповiв Мойсей [39]": "Проклятий ти в мiстi, проклятий ти в полi..." Мучить душу твою жах плотської смертi? Загруз у нiй гачок, за який мовить Ісая: "Беззаконнi схвилюються i вспокоїтися не зможуть" [40]. Грiх, отже, — жити за законом плотських пут i пристрастей наших, котрi воюють проти закону розуму нашого. Такий де сховається? Яке мiсце звеселить його? Який пожиток схвилює серце його? В душi своїй, i в серцi своїм, i завжди носить вiн лихо. Поглянь i послухай нещасного раба! "Ще хотiти менi належить, а робити — нi!"
Ось i правдешнiй полон! "Всякий грiшник є раб свого грiха!”
Байка 27. Бджола та Шершень
— Скажи менi, Бджоло, чого ти така дурна? Знаєш, що плоди твой працi не так тобi, як людям кориснй тобi навiть часто шкодять, приносячи замiсть винагороди смерть, одначє не перестаєш у дурнотi своїй тягати мед. Багато у вас голiв, але всi безмозкi. Очевидно, ви до нестями закоханi в мед.
— Ти поважний дурень, пане раднику, — вiдповiла Бджола. — Медом любить поласувати i Ведмiдь, а Шершень теж хитро його достає. I ми могли б по-злодiйському здобувати, як часом наша братiя й робить, коли б ми лише їсти любили. Але нам незрiвнянно бiльшу радiсть дає збирати мед, анiж його споживати. До цього ми народженi й будемо такi, доки не помремо. Без того жити, навiть купаючись у медовi, для нас люта смерть.
С и л а.
Шершень — це образ людей, котрi живуть крадiжкою чужого i народженi на те, щоб їсти, пити i таке iнше. А бджола — герб мудрого чоловiка, який у спорiдненiй працi трудиться. Багато Шершнiв без пуття кажуть: нащо цей, до прикладу, студент учився, коли це не дає багатства? Кажуть це, не уважаючи на слова Сираха: "Веселе серце — життя для людини" — i не тямлячи, що спорiднена праця для нього найсолодший бенкет. Гляньте на життя блаженної натури й навчiться. Спитайте вашого мисливського пса: коли йому веселiше?
— Тодi, — вiдповiсть вам, — коли жену зайця.
— А коли заєць смачнiший?
— Тодi,— вiдповiдає мисливець,— коли поганяюсь за ним.
Погляньте на кота, що сидить перед вами. Коли вiн веселiший? Тодi, коли всю нiч бродить або сидить бiля нiрки, хоча, зловивши мишу, й не їсть її. Залий бджолу медом, чи не помре вона з туги в той час, коли може лiтати по квiтоносних луках. Що є болiснiше, нiж купатись у багатствi i смертельно мучитись iз того, що не маєш спорiдненої працi? Немає гiршої муки, як хворiти думками, а думками хворiєш, коли позбавлений спорiдненої працi. І немає нiчого радiснiшого, анiж жити за призначенням. Солодкi тодi труд тілесний, терпіння тiла i навiть смерть, бо душа, володарка людини, насолоджується спорiдненою собi працею. Треба чи так жити, а чи вмерти. Старий Катон [41]з чого мудрий i щасливий? Не з багатства, анi з чину, лише з того, що вiдповiдає своїй природi, як видно з Цицеронової книжечки "Про старiсть". Ця думка — премилосердна мати премудра проводирка. Ця преблага домобудiвниця неситому дарує багато, а мало дає тому, хто задоволений малим.
Але треба розiбратися, що то значить — жити за призначенням. Це не закон тваринних членiв i похотi нашої, але означає це блаженне єство, що зветься в богословiв трисонячне, котре всякiй живiй iстотi й призначення i вiдповiднiсть приписує. Про це єство сказав древнiй Епiкур таке: "Вдячнiсть моя блаженнiй натурi за те, що потрiбне зробила неважким, а важке — непотрiбним”.
А оскiльки Бог не є нi чоловiчої, нi жiночої статi, але все в нiм одразу, то мовить Павло: "Всяке є у всьому”.
— Ти поважний дурень, пане раднику, — вiдповiла Бджола. — Медом любить поласувати i Ведмiдь, а Шершень теж хитро його достає. I ми могли б по-злодiйському здобувати, як часом наша братiя й робить, коли б ми лише їсти любили. Але нам незрiвнянно бiльшу радiсть дає збирати мед, анiж його споживати. До цього ми народженi й будемо такi, доки не помремо. Без того жити, навiть купаючись у медовi, для нас люта смерть.
С и л а.
Шершень — це образ людей, котрi живуть крадiжкою чужого i народженi на те, щоб їсти, пити i таке iнше. А бджола — герб мудрого чоловiка, який у спорiдненiй працi трудиться. Багато Шершнiв без пуття кажуть: нащо цей, до прикладу, студент учився, коли це не дає багатства? Кажуть це, не уважаючи на слова Сираха: "Веселе серце — життя для людини" — i не тямлячи, що спорiднена праця для нього найсолодший бенкет. Гляньте на життя блаженної натури й навчiться. Спитайте вашого мисливського пса: коли йому веселiше?
— Тодi, — вiдповiсть вам, — коли жену зайця.
— А коли заєць смачнiший?
— Тодi,— вiдповiдає мисливець,— коли поганяюсь за ним.
Погляньте на кота, що сидить перед вами. Коли вiн веселiший? Тодi, коли всю нiч бродить або сидить бiля нiрки, хоча, зловивши мишу, й не їсть її. Залий бджолу медом, чи не помре вона з туги в той час, коли може лiтати по квiтоносних луках. Що є болiснiше, нiж купатись у багатствi i смертельно мучитись iз того, що не маєш спорiдненої працi? Немає гiршої муки, як хворiти думками, а думками хворiєш, коли позбавлений спорiдненої працi. І немає нiчого радiснiшого, анiж жити за призначенням. Солодкi тодi труд тілесний, терпіння тiла i навiть смерть, бо душа, володарка людини, насолоджується спорiдненою собi працею. Треба чи так жити, а чи вмерти. Старий Катон [41]з чого мудрий i щасливий? Не з багатства, анi з чину, лише з того, що вiдповiдає своїй природi, як видно з Цицеронової книжечки "Про старiсть". Ця думка — премилосердна мати премудра проводирка. Ця преблага домобудiвниця неситому дарує багато, а мало дає тому, хто задоволений малим.
Але треба розiбратися, що то значить — жити за призначенням. Це не закон тваринних членiв i похотi нашої, але означає це блаженне єство, що зветься в богословiв трисонячне, котре всякiй живiй iстотi й призначення i вiдповiднiсть приписує. Про це єство сказав древнiй Епiкур таке: "Вдячнiсть моя блаженнiй натурi за те, що потрiбне зробила неважким, а важке — непотрiбним”.
А оскiльки Бог не є нi чоловiчої, нi жiночої статi, але все в нiм одразу, то мовить Павло: "Всяке є у всьому”.
Байка 28. Олениця та Кабан
У польських та угорських горах
[42]Олениця, побачивши домашнього Кабана, стала вiтатися:
— Бажаю здоровлячка, пане Кабан. Радiю, що вас...
— Пощо ти, негiдна простачко, настiльки непоштива! — крикнув, набурмосившись, Кабан.— Чому мене звеш Кабаном? Хiба не вiдаєш, що я вже почесно названий Бараном? На те маю патент i що рiд мiй походженням iз найшляхетнiших бобрiв, а замiсть єпанчi я для характеру ношу на публiцi здерту з вiвцi шкуру.
— Ласкаво перепрошую, ваше благородіє, — сказала Олениця, — я не знала! Ми, простi, судимо не за одежею та словами, а за справами. Ви так само, як i ранiше, риєте землю i ламаєте тини. Дай вам Боже бути й конем.
С и л а.
Годi начудуватись із дурнiв, що вельми зневажили i вiдкинули чистий i безцiнний бiсер добродiйства лише для того, щоб продертися до чину, зовсiм не спорiдненого собi. Який змiй їм нашептав на вухо, що iм'я та одiж змiнить їхне буття, а не чесне життя, гiдне чиновi? Чи це не достеменнi Езоповi граки [43], котрi вдягаються в чуже пiр'я? Подiбне, отак створене, життя нагадує корабля, в якому їхали морем одягнутi по—людському мавпи, а жодна не вмiла керувати. Коли хто має освiчене око, скiльки бачить вiн ослiв, одягнутих у левинi шкури! А пощо одягнутi? Для того, щоб повнiше жити рабськими своїми вибаганками, турбувати людей i проламуватися крiзь паркани цивiльних законiв. I нiхто з достойних честi за непоштивiсть не сердиться бiльше за тих мавп, ослiв та кабанiв. Є стародавня еллiнська приказка: "Мавпа мавпою i в золотiм уборi”.
Згадує й Соломон про свиню iз золотим кiльцем у нiздрях (Притч., глава 11, вiрш 22)" [44]. Знаю, що це вiн каже про тлiнних i смертних, у яких загрузло й сховалося кiльце вiчного царства Божого, а лише кажу, що можна приточити його й до тих, вiд кого взято воно для особливої просвiти в Бiблiю. Добросерднi й прозiрливi люди рiзними подобами зображали погану душу тих опудал, якi живуть і рухаються лише на зло. Є i в Малоросiї приказка: "Далеко свинi до коня".
— Бажаю здоровлячка, пане Кабан. Радiю, що вас...
— Пощо ти, негiдна простачко, настiльки непоштива! — крикнув, набурмосившись, Кабан.— Чому мене звеш Кабаном? Хiба не вiдаєш, що я вже почесно названий Бараном? На те маю патент i що рiд мiй походженням iз найшляхетнiших бобрiв, а замiсть єпанчi я для характеру ношу на публiцi здерту з вiвцi шкуру.
— Ласкаво перепрошую, ваше благородіє, — сказала Олениця, — я не знала! Ми, простi, судимо не за одежею та словами, а за справами. Ви так само, як i ранiше, риєте землю i ламаєте тини. Дай вам Боже бути й конем.
С и л а.
Годi начудуватись із дурнiв, що вельми зневажили i вiдкинули чистий i безцiнний бiсер добродiйства лише для того, щоб продертися до чину, зовсiм не спорiдненого собi. Який змiй їм нашептав на вухо, що iм'я та одiж змiнить їхне буття, а не чесне життя, гiдне чиновi? Чи це не достеменнi Езоповi граки [43], котрi вдягаються в чуже пiр'я? Подiбне, отак створене, життя нагадує корабля, в якому їхали морем одягнутi по—людському мавпи, а жодна не вмiла керувати. Коли хто має освiчене око, скiльки бачить вiн ослiв, одягнутих у левинi шкури! А пощо одягнутi? Для того, щоб повнiше жити рабськими своїми вибаганками, турбувати людей i проламуватися крiзь паркани цивiльних законiв. I нiхто з достойних честi за непоштивiсть не сердиться бiльше за тих мавп, ослiв та кабанiв. Є стародавня еллiнська приказка: "Мавпа мавпою i в золотiм уборi”.
Згадує й Соломон про свиню iз золотим кiльцем у нiздрях (Притч., глава 11, вiрш 22)" [44]. Знаю, що це вiн каже про тлiнних i смертних, у яких загрузло й сховалося кiльце вiчного царства Божого, а лише кажу, що можна приточити його й до тих, вiд кого взято воно для особливої просвiти в Бiблiю. Добросерднi й прозiрливi люди рiзними подобами зображали погану душу тих опудал, якi живуть і рухаються лише на зло. Є i в Малоросiї приказка: "Далеко свинi до коня".
Байка 29. Баба та Гончар
Баба купувала горщики. Амури молодих лiт i тодi ще нагадували їй про себе.
— Почому цей гарненький?
— Вiзьму хоч три полушкиа,— вiдповiв Гончар.
— А за отого гидкого, онде вiн, звичайно, полушка?
— А за того менше двох копійок не вiзьму...
— Що за диво?
— У нас, бабо,— вiдповiв майстер,— не очима вибирають: ми вибираємо, чи чисто дзвенить. Баба, хоч i не мала поганого смаку, однак нiчого на те не змогла сказати, а лише сповiстила, що вона те давно знала, але зараз не подумала.
С и л а.
Звичайно, ця премудра баба — прабаба всiм тим штукарям, котрi людину цiнують за одежею, за тiлом, за грiшми, за кутком, за iменем, а не за плодами його життя. Цi правнуки, маючи той-таки смак, достеменне доводять, що вони — плоди тiєї райської яблунi. Чисте i (як казали римляни, candidum — бiле) незаздрiсне серце, милосердне, терпеливе, збадьорене, прозiрливе, повстримне, мирне, з вiрою в Бога i сподiваннями на нього в усьому — ось чистий дзвiн i чесної душi нашої цiна! Згадує й Павло посудину вибрану з посудин чесних i безчесних (2 до Тимофiя, глава 2, вiрш 20 i до римлян, глава 9, вiрш 21)" [45]. "Нутро буйного — як розбита посудина i будь—якого розуму не втримає" (Сирах, 21, вiрш 17).
Вiдомо, що в царських хоромах є порцеляновий, срiбний i золотий посуд, але проти нього глиняний i дерев'яний, що наповнюється їжею, так само почеснiший, як старий сiльський храм Божий шановнiший панського, прикрашеного оксамитом афедронуб. Гарно каже про те росiйська приказка: "Не красна изба углами, а красна пирогами”.
Випало менi в Харковi бачити мiж премудрих емблематiвв i таке: вималюваний там, схожий на черепаху, гад з довгим хвостом; посеред черепа, прикрашаючи його, сяє велика золота зiрка. Може, тому в римлян звався вiн steiiio, а зiрка — stellа, а iд ним пiдписано таке: Sub luce lues, тобто: "Пiд сяйвом виразка". Сюди добре лучиться i приказка з Евангелiя: "Гроби побiленi" [46].
а - Полушка - дрібна російська монета, 1/4 копійки.
б - Афедрон - зад (гр.)
в - Емблемат(емблема) - малюнок із символічним значенням.
— Почому цей гарненький?
— Вiзьму хоч три полушкиа,— вiдповiв Гончар.
— А за отого гидкого, онде вiн, звичайно, полушка?
— А за того менше двох копійок не вiзьму...
— Що за диво?
— У нас, бабо,— вiдповiв майстер,— не очима вибирають: ми вибираємо, чи чисто дзвенить. Баба, хоч i не мала поганого смаку, однак нiчого на те не змогла сказати, а лише сповiстила, що вона те давно знала, але зараз не подумала.
С и л а.
Звичайно, ця премудра баба — прабаба всiм тим штукарям, котрi людину цiнують за одежею, за тiлом, за грiшми, за кутком, за iменем, а не за плодами його життя. Цi правнуки, маючи той-таки смак, достеменне доводять, що вони — плоди тiєї райської яблунi. Чисте i (як казали римляни, candidum — бiле) незаздрiсне серце, милосердне, терпеливе, збадьорене, прозiрливе, повстримне, мирне, з вiрою в Бога i сподiваннями на нього в усьому — ось чистий дзвiн i чесної душi нашої цiна! Згадує й Павло посудину вибрану з посудин чесних i безчесних (2 до Тимофiя, глава 2, вiрш 20 i до римлян, глава 9, вiрш 21)" [45]. "Нутро буйного — як розбита посудина i будь—якого розуму не втримає" (Сирах, 21, вiрш 17).
Вiдомо, що в царських хоромах є порцеляновий, срiбний i золотий посуд, але проти нього глиняний i дерев'яний, що наповнюється їжею, так само почеснiший, як старий сiльський храм Божий шановнiший панського, прикрашеного оксамитом афедронуб. Гарно каже про те росiйська приказка: "Не красна изба углами, а красна пирогами”.
Випало менi в Харковi бачити мiж премудрих емблематiвв i таке: вималюваний там, схожий на черепаху, гад з довгим хвостом; посеред черепа, прикрашаючи його, сяє велика золота зiрка. Може, тому в римлян звався вiн steiiio, а зiрка — stellа, а iд ним пiдписано таке: Sub luce lues, тобто: "Пiд сяйвом виразка". Сюди добре лучиться i приказка з Евангелiя: "Гроби побiленi" [46].
а - Полушка - дрібна російська монета, 1/4 копійки.
б - Афедрон - зад (гр.)
в - Емблемат(емблема) - малюнок із символічним значенням.
Байка 30. Соловей, Жайворонок та Дрізд
Серед широкого степу стояв сад — пристанище солов'їв та дроздiв. Жайворонок, прилетiвши до Солов'я, сказав йому:
— Доброго дня, пане спiваку.
— Вiтаю й тебе, пане Соловею, — вiдповiв йому спiвак.
— Нащо ти мене своїм iменем кличеш? — спитав Жайворонок.
— А чому ти мене звеш спiваком?..
Ж а й в о р о н о к. Я тебе недаремне назвав співаком: твоє iм'я у стародавнiх грекiв було <..>, тобто спiвак, а <...> — пiсня.
С о л о в е й. А твоє iм'я у стародавнiх римлян було alauda, тобто славiй, а славлю — Laudo.
Ж а й в о р о н о к. Коли так, я починаю вiдчувати до тебе все бiльше приязнi i ось прилетiв просити твоєї дружби.
С о л о в е й. О простаку! Хiба можна випросити дружбу? Потрiбно зродитися до неїа. Я часто спiваю пiсеньку, котру таку вивчив iще вiд батька:
<..........................................................................>б
Ж а й в о р о н о к. Мiй батько теж цю пiсню спiвав. А я до тебе як у всьому iншому, так i тут подiбний: ти оспiвуєш Христа, пана усього живого, а я його славлю — i в тому, врештi, вся наша забава.
С о л о в е й. Гаразд, я з тобою потоваришую, якщо ти житимеш у саду.
Ж а й в о р о н о к. А я буду щирий твiй прихильник, коли житимеш у степу.
С о л о в е й. Ой нi, не тягни мене в степ: степ — моя погибель. Як це ти в ньому живеш?
Ж а й в о р о н о к. Ой нi, не тягни мене в сад: сад — моя смерть, як це ти в ньому живеш?
— Годi вам, товариство, дурiти, — сказав, сидячи недалеко, Дрiзд. — Бачу я, ви народженi до дружби, але не тямите гаразд любити. Не шукай того, що тобi до вподоби, але того, що корисно твоєму приятелевi: тодi i я згоден бути третiм вашим другом.
Потiм кожен по-своєму заспiвали i затвердили цим вiчну в Бозi дружбу.
С и л а.
Цими трьома пташками визначається добра дружба. Дружби годi випросити, купити чи силою вирвати. Любимо тих, кого любити призначенi — так як їмо те, що належить нам за природою, а в природи для всякого дихання добрий будь—який харч, але не для всiх. І як не можна впрягти у воза коня iз ведмедем чи собаку iз вовком, так годi сподiватися, щоб не вiдiрвалося трухляве сукно, пришите до нового, а гнила дошка, приклеена до свiжої. Така ж неузгода iснує мiж двома людьми рiзної природи, а найбiльша неспорiдненiсть — мiж добрим та лихим серцем. Жайворонок iз Дроздом та Солов'єм товаришувати може, але з Яструбом чи Нетопирем — нi. Коли Бог роздiлив, чи хто з'єднає?
Премудра i прадавня є приказка: <..> Similem ad similem ducit deus — “Схожого до схожого наближає Бог". Одне лише неспорiднене для жайворонка: жити в саду, так само як солов'євi жити в степу. Це у еллiнiв звалося <...>в. У всьому ж іншому рівна схожiсть мiж ними <...>г.
Не слiд приневолювати товариша до того, що тебе звеселяє, а його мучить. Багато хто згаданiй нами приказцi перечить: треба, мовляв, i ворогiв любити. Безперечно, але дружба така ж сама, як i милостиня: багато що оточує центр престолу її. Всiм добродiйником бути можеш, але не повiрником. Інакше добродiйнi ми до рiдних та родичiв, iнакше — до гостей та подорожнiх. Бог усiм благодiйник, але не до всiх його слово: "Знайдеш Давида, мужа за серцем своїм" [47], а лише до тих, хто серце своє поклав на вiру, про все вдячно вiрять, сподiваються i чують його: "Ви друзi мої" (15, Іван, до євреїв) [48].
Щасливий той, хто хоча б тiнь доброї дружби зумiв здобути. Годi знайти щось дорожче, солодше i кориснiше. У Великiй Росiї про таке кажуть: "В поле пшеница годом родится, а добрый человек всегда пригодится". "Де був?" — "У друга".— "Що пив?" — "Воду, але це краще ворожого меду". Ходить i в Малоросiї приказка: "Не май сто рублiв, а одного друга". Але недогоден товариської любовi той, хто пiдносить щось вище дружби i не кладе її як нарiжний камiнь i пристанище всiх своїх справ та бажань. Соловей iм'я своє преславне вiддає добровiльно приятелевi. Солодка вода з товаришем, славна з ним безiменнiсть. Катон
— Доброго дня, пане спiваку.
— Вiтаю й тебе, пане Соловею, — вiдповiв йому спiвак.
— Нащо ти мене своїм iменем кличеш? — спитав Жайворонок.
— А чому ти мене звеш спiваком?..
Ж а й в о р о н о к. Я тебе недаремне назвав співаком: твоє iм'я у стародавнiх грекiв було <..>, тобто спiвак, а <...> — пiсня.
С о л о в е й. А твоє iм'я у стародавнiх римлян було alauda, тобто славiй, а славлю — Laudo.
Ж а й в о р о н о к. Коли так, я починаю вiдчувати до тебе все бiльше приязнi i ось прилетiв просити твоєї дружби.
С о л о в е й. О простаку! Хiба можна випросити дружбу? Потрiбно зродитися до неїа. Я часто спiваю пiсеньку, котру таку вивчив iще вiд батька:
<..........................................................................>б
Ж а й в о р о н о к. Мiй батько теж цю пiсню спiвав. А я до тебе як у всьому iншому, так i тут подiбний: ти оспiвуєш Христа, пана усього живого, а я його славлю — i в тому, врештi, вся наша забава.
С о л о в е й. Гаразд, я з тобою потоваришую, якщо ти житимеш у саду.
Ж а й в о р о н о к. А я буду щирий твiй прихильник, коли житимеш у степу.
С о л о в е й. Ой нi, не тягни мене в степ: степ — моя погибель. Як це ти в ньому живеш?
Ж а й в о р о н о к. Ой нi, не тягни мене в сад: сад — моя смерть, як це ти в ньому живеш?
— Годi вам, товариство, дурiти, — сказав, сидячи недалеко, Дрiзд. — Бачу я, ви народженi до дружби, але не тямите гаразд любити. Не шукай того, що тобi до вподоби, але того, що корисно твоєму приятелевi: тодi i я згоден бути третiм вашим другом.
Потiм кожен по-своєму заспiвали i затвердили цим вiчну в Бозi дружбу.
С и л а.
Цими трьома пташками визначається добра дружба. Дружби годi випросити, купити чи силою вирвати. Любимо тих, кого любити призначенi — так як їмо те, що належить нам за природою, а в природи для всякого дихання добрий будь—який харч, але не для всiх. І як не можна впрягти у воза коня iз ведмедем чи собаку iз вовком, так годi сподiватися, щоб не вiдiрвалося трухляве сукно, пришите до нового, а гнила дошка, приклеена до свiжої. Така ж неузгода iснує мiж двома людьми рiзної природи, а найбiльша неспорiдненiсть — мiж добрим та лихим серцем. Жайворонок iз Дроздом та Солов'єм товаришувати може, але з Яструбом чи Нетопирем — нi. Коли Бог роздiлив, чи хто з'єднає?
Премудра i прадавня є приказка: <..> Similem ad similem ducit deus — “Схожого до схожого наближає Бог". Одне лише неспорiднене для жайворонка: жити в саду, так само як солов'євi жити в степу. Це у еллiнiв звалося <...>в. У всьому ж іншому рівна схожiсть мiж ними <...>г.
Не слiд приневолювати товариша до того, що тебе звеселяє, а його мучить. Багато хто згаданiй нами приказцi перечить: треба, мовляв, i ворогiв любити. Безперечно, але дружба така ж сама, як i милостиня: багато що оточує центр престолу її. Всiм добродiйником бути можеш, але не повiрником. Інакше добродiйнi ми до рiдних та родичiв, iнакше — до гостей та подорожнiх. Бог усiм благодiйник, але не до всiх його слово: "Знайдеш Давида, мужа за серцем своїм" [47], а лише до тих, хто серце своє поклав на вiру, про все вдячно вiрять, сподiваються i чують його: "Ви друзi мої" (15, Іван, до євреїв) [48].
Щасливий той, хто хоча б тiнь доброї дружби зумiв здобути. Годi знайти щось дорожче, солодше i кориснiше. У Великiй Росiї про таке кажуть: "В поле пшеница годом родится, а добрый человек всегда пригодится". "Де був?" — "У друга".— "Що пив?" — "Воду, але це краще ворожого меду". Ходить i в Малоросiї приказка: "Не май сто рублiв, а одного друга". Але недогоден товариської любовi той, хто пiдносить щось вище дружби i не кладе її як нарiжний камiнь i пристанище всiх своїх справ та бажань. Соловей iм'я своє преславне вiддає добровiльно приятелевi. Солодка вода з товаришем, славна з ним безiменнiсть. Катон