Страница:
випустили у свiт до мирян неуком?
Однак, з поваги до капiтана, я обрав одну з найбiльш делiкатних форм
вiдмови.
- А чи знасш ти, Акуло, - слейним голосом запитав я, - що палити
шкiдливо?
- Нi, не знаю, - похнюпився скалiчений у битвах ватаг пiратiв, - бо я
неписьменний...
- А мiж тим, - велеречиво повчав його я, - курiння дуже шкодить
здоров'ю. Щоб ти знав, одна цигарка вбивас коня!
- Зроду не бачив коня з цигаркою в зубах, - розгублено промимрив вiн. -
Та ж я - не кiнь!
- Тим паче! - наполiг я. - Людинi курiння вкорочус життя наполовину.
Примiром, скажи: скiльки тобi зараз рокiв?
- Неповних сорок п'ять, - вiдповiв морський бувалець.
- Ну от бачиш, - спiвчутливо зiтхнув я. - А все чому? Бо куриш! А якби
не палив, тобi вже було б повних дев'яносто!
Поки майбутнiй адмiрал майбутньоу флотилiу намагався збагнути цю
математичну нiсенiтницю, я спокiйно докурив "Фiмiам".
- Коли будемо усти? - дiловито запитав я наувного, як дитина,
переполовиненого тесаками розбишаку. Я iнтуутивно передбачав, що скоро вiн
сам особисто за моум столом слугуватиме. Дарма що з одною ногою! Хiба не
святе дiло - зробити з морського вовка покiрну овечку божу?
Та не встиг Бен-Акула вiдповiсти, як з дозорноу бочки загорлали:
- Прямо по курсу - "купець"!
- Ну,, Iоно, - вразився моум пророкуванням капiтан, - ти як у воду
дивився...
- Свистати всiх нагору! - хутко нагадав йому я.
"Лякас миша кицьку, та сама з нори не вилазить".
Народне прислiв'я.
Морськi розбишаки - хлопцi всi такi, що й у дiдька на рогах хвоста
зав'яжуть - миттю облiпили борти та щогли. Майбутнiй адмiрал Бен-Акула
грiзно гупав протезом на капiтанському мiстку. Корабель "Зi святими
упокiй" наужачився списами, алебардами, абордажними гаками. Один я лишився
у трюмi: менi й звiдси все добре видко i чутно.
Два судна невiдворотно наближалися одне до одного.
- Будем битися чи миритися? - гучно заволав Бен-Акула, коли кораблi
наблизились на звук голосу.
- Битися! - вiдповiли з купецького судна. - I вам зиск буде, i нам
втрат менше!
"Про що це вони?" - здивувався я.
- Молодця! - схвалив героучне рiшення гендлярiв наш капiтан. - А що у
вас на борту?
- Сандалове дерево, червоне дерево, золото...
- Оце нам! - заволав капiтан. - Золотом бийтеся!
- Так у нас золото чорне - невiльники.
- Тьху на вас! Нiколи не повiрю, що ви без грошви! Невже анi шеляга не
масте?
- Та дещо с... А до того ще - кокосовi горiхи з прохолоджувальним
напосм! Та кiлька ящикiв рому, по двадцять пляшок у кожному!
- Оце усе - нам!
- Зараз!
I за мить з купецького корабля долинула суто вiйськова команда:
- Балiсти заряджай! З лiвого борту - прицiл на палубу грабiув -
пострiл!
Заскреготали натягнутi линви. Бiля бойових споруд застигли балiстiарiу.
Дружно гахкнули велетенськi ложки балiст. Злетiли ядра i з моторошним
виттям швигонули до нас. Але не долетiли i шубовснули у воду.
- Ви що, подурiли? - обурився Бен-Акула. - Ще один такий пострiл, i я
вас усiх перевiшаю на реях! Я нiкому не дозволю отак безглуздо губити
добро!
- Та це лише пристрiлка! - поспiшили з поясненням купцi. - А стрiляли
ми кокосовими горiхами. Вони у водi не тонуть. Можна виловити.
I схидно запитали:
- А ви що, хотiли б, щоб ми одразу бабахнули по вас шрапнеллю з монет?
- Ну-ну, - примирливо пробу бнявив знiяковiлий Бен-Акула. - Ну,
погарячкував... З ким не бувас... А ви розумно вчинили, нiчого не скажеш!
- З правого борту - пострiл!
Знову рвучко злетiли ложки балiст. Гуркiт розiтнув повiтря. Кокосовi
горiхи прошили вiтрила i покотилися палубою.
- рсть! - радiсно повiдомив капiтан. - Влучили! Бийте нас далi!
- З лiвого борту - пострiл!
Лiвий борт ляснув ложками, а на палубу рясно сипонуло монетами.
Пiратiв вмить нiби з нiг позбивало. Усi враз попадали навкарачки.
- З правого борту - пострiл!
На палубу порснуло коштовним камiнням. Усiх немов ураганним подмухом з
нiг змело. Нiхто не встояв! Ну й бiйка - жахна!
- Ура! - гукнули на купецькому суднi. - Добиваймо бандюг пляшками!
- Полундра! - злякано заметушився капiтан.
Я теж затамував подих.
Що ж це буде, о господи?
Та хлопцi-молодцi всi, як один, трималися напохватi. Жодна пляшка не
ляснула на палубi. Хлопцi спритно виловлювати ух на льоту, не даючи
розбитися.
Ото вишкiл - зразковий!
Аж раптом морська битва вщухла. Певно, у купцiв вичерпався запас.
Однак Бен-Акула про всяк випадок запитав:
- Це вже все?
На купецькому суднi щиро здивувалися:
- А вам хiба мало?
- Ну, тодi бувайте!
- I ви теж!
- Iдiть з миром!
- А вам попутного вiтру!
Судна розiйшлися як у морi кораблi.
- Боцмане! - гукнув Бен-Акула.
- Я тут, капiтане!
- Якi у нас втрати?
- Жахливi, капiтане, - винувато похнюпився боцман.
- Доповiдай, нiчого не криючи.
- Бiда сталась! Не встиг я взяти пляшки на облiк, як ух з пiвсотнi вже
встигли висмоктати.
- Ого!
- Авжеж! Мабуть, взяли на борт зайвих вiдмiнникiв з пиятики. Ондечки -
ходять з червоними пиками, аж затинаються...
- Ну-ну, бувас! Такi збитки навiть у винмагах передбаченi. Називаються
- склобiй.
- А так, щоб було чим з-пiд поли торгувати та ще й у неурочний час з
випивох три шкури дерти...
- Облишмо зайвi балачки.
- Ваша правда, капiтане...
Аж тут Бен-Акула велично випростався i змахнув сдиною рукою, закликаючи
ватагу до уваги.
- Гей, хлопцi! - владно гукнув вiн. - Грошi i коштовностi - на бочку!
Не будемо чинитися - будемо дiлитися! Кожному катюзi стане по заслузi!
Як? Отаке всенародне свято та без мене?
Я прожогом рвонув на палубу.
- Ось i я!
- Чувати, хоче вiн наставити на путь iстинну, - Фанфулик зневажливо
сплюнув.
- Хай робить, чого його навчили, - мирно озвався Бочан. - Нам вже
однаково нiчого не допоможе.
Ярослав ГАШЕК.
Усе було б добре, але я нiяк не мiг викишкати з пам'ятi оте чарiвне
видовисько - добряча, мало не до колiн купа сонцесяйних монет i набагато
менша, але й набагато коштовнiша купка зiрчастих дiамантiв.
А де зараз ота купа i ота купка?
Розпорошилися по чужих кишенях!
I як би це менi примудритися та зiбрати ух знову докупи?
Мета нiби не з досяжних...
А загалом до мене ставляться добре. Авторитету я набув неабиякого. Моя
популярнiсть з дня на день зростас. В очах команди я стаю зразком i
прикладом. Кожне зречене мною слово жадiбно ловлять i побожно переказують.
От i зараз мимохiдь чую оповiдку про мою принципову сутичку з боцманом,
другою пiсля капiтана людиною на суднi:
- Боцман каже йому: "Iоно, вип'смо винця натурального?" А святий отець
твердо стоуть на свосму: "Краще денатурального". Дотепна людина наш
капелан!
- А як вiн здорово виступив на лекцiу про шкiдливiсть випивки, яку
заходився читати капiтан! - захлинасться iнший. - Iона встав i смиренно
мовив: "Капiтан вам розкаже, а я його оповiдку проiлюструю". I до того
наiлюструвався, що аж до ранку у трюмi зелених бiсенят ловив... Гiдна
наслiдувань людина!
Словом, дiла iдуть, язики плетуть, а нiхто й гадки не мас, що я весь
час обмiзковую, як би ото ще раз побачити двi чарiвнi купи, сполученi
докупи. Нiхто не чус, як нишком щовечора я уклiнно молю Всевишнього:
- Господи, нашли на нас хоч такого-сякого штормягу!
А зранку я знову - серед грiшникiв. Дивлюся, як дурять вони один
одного, кидаючи на бочку чорнi кубики з бiлими цяточками, або ловлять акул
i шукають в ухнiх неситих утробах пляшки (закоркованi, звичайно). Нудота -
сказитися можна.
А на морi - гладiнь. Навiть за борт поглянути гидко.
- Господи, коли ти нашлеш на нас хоч миршаву бурю? Адже один твiй
подмух, о господи, i море враз збуриться...
План я розробив простий, але, з огляду на морськi забобони, дуже
дiйовий. Ледве господь дасть шторм, я нишком повипускаю з мишоловок
корабельних пацюкiв i першим запанiкую:
- Щури тiкають! Рятуйся, хто може! Спасiння наше - в десницi божiй!
Безумовно, у штормовому хаосi нiхто не добере, куди голоднi тварюки
тiкають: за борт чи в камбуз по недоудки. Масовою втечею щурiв з мишоловок
я досягну приголомшливого морального ефекту. Це буде для них немов грiм з
ясного неба. Адже завдяки мудрiй вигадцi капiтана пiрати звикли почувати
себе у цiлковитiй безпецi, мов у бога за пазухою.
На цьому перший етап залякувальноу обробки грiшникiв буде завершено.
Етап другий: серед грому i блискавок (декорацiу - во!) я пророкую
близький кiнець судна, по самi бильця навантаженого неспокутаними грiхами,
лихом та кривдою. У зв'язку з цим я миттю засновую i очолюю
житлово-кооперативне товариство для вимолювання теплого мiстечка на небi з
окремим персональним райським кущем.
За готiвку - монети i нiкчемнi коштовнi камiнцi - благополучна й
успiшна подорож за маршрутом "Земля - Небо" гарантована.
Примiтка: хто зажилить хоч копiйку, до самiсiнького Страшного Суду
кипiтиме у пекельному казанi, з головою занурений у смолу та сiрку. Та ще
дiдьки рогатi штрикатимуть в бiк iржавими вилами...
Коротко кажучи, наслiдок операцiу пiд кодовою назвою "Рятуйте вашi
душi" мусить бути один - усе награбоване й накрадене опиниться в моуй
торбi.
На цьому другий етап обробки буде завершено.
Третiй етап, тобто роз'яснювальний, чому не вiдбувся кiнець судна, я
вирiшив не проводити. Лiпше одразу по акцiу "Рятуйте вашi душi" сяду в
шлюпку (торба, звiсно, при менi) i вiддам швартовi кiнцi.
Та на превелику мою скорботу, усе це - в непевному майбуттi. Навiть
благенького вiтерця катма...
Я спересердя плюнув за борт в свiчадо неозороу калюжi (хiба ж то море
без хвиль з баранцями?) i вже вкотре подумки взмолився:
- О господи, подай штормягу!
"Перебила свиня "Отче наш",
нехай тепер сама молиться".
Народне прислiв'я.
Буря шаленiла.
Блискавки несамовито шматували хмари i пiрнали у чорнi хвилi, що
насувалися стiною.
Оглушливо реготав грiм.
З усього було видно, що божий посланець Iллягромовержець цiсу ночi
виконас тижневу норму. Бач, яку розвинув штормiвщину! То байдикував, а
тепер, немов здурiлий, наддас до плану...
Корабель "Зi святими упокiй" стогнав усiма шпангоутами. Страхiтливо
скрипiли щогли. Замiсть вiтрил на реях лопотiло якесь незугарне шмаття.
Морськi розбишаки попадали на колiна i палко молилися своум однооким,
одноруким та одноногим божкам.
Аж раптом велетенська хвиля пiдняла нашу посудину мало не до
роз'ятреного Iллюшею неба, а звiдти вдарив такий грiм, нiби твердь небесна
розкололася.
У цей слушний момент я й запанiкував:
- Щурi тiкають!
Ефект був надзвичайний.
У непевному освiтленнi блискавок я з присмнiстю спостерiг, що навiть
боцман пополотнiв, хоч мав таку чорну шкiру, нiби одвiку коптився у пеклi
i вмивався самiсiнькою смолою.
- Рятуйся, хто може! - заволав якийсь придурок. У нашiй святенницькiй
справi що добре - завжди знайдеться дурень, який ладен щиро увiрувати в
будь-яку нiсенiтницю. Увiрувати i гаряче пiдтримати палким галасом.
Я вже встиг вдертися на iмпровiзовану трибуну, складену з рятувальних
кiл (обережнiсть нiколи не завадить!) й розвинув мудре гасло невiдомого
менi придурка:
- Грiшники! Не тiло, а душi своу безсмертнi рятуйте! Божий суд ось
зараз гряде!
Зрозумiло, такоу ахiнеу морськi вовки ще нiколи не чули, тому вона
справила належне враження: всi голови повернулися на мiй закличний глас.
А я не вгавав:
- Iстинно кажу: щурi тiкають - настас кiнець судна. Погляньте на небо!
Усi слухняно звели очi горi.
- Що ви бачите? - запитав я.
- Хмари та блискавки! - пролунало у вiдповiдь одразу кiлька голосiв.
Отут я наполiг:
- А я хмари наскрiзь прозираю i бачу: на блискучому престолi Всевишнiй
сидить, один у трьох лицях...
Усi з подивом втупились в мене.
- А вiн що - триголовий? - запитав чорношкiрий боцман, явно темний
язичник.
- Це в нього пiсля перепою в очах троуться, - з усмiшкою гiсни пояснив
капiтан Бен-Акула. - Не звертайте уваги, хлопцi. Зараз наш п'яничка почне
у трюмi бiлих слонiв ловити. А тепер слухайте мою команду: баласт за борт!
Спокiй капiтана подiяв на пiратiв благодiйно. Вони повеселiшали, нiби й
буря вже вщухла.
- Стiйте, грiшники! - у розпачi вiдчайдушне заволав я. - Не слухайте
капiтана! То не ваш славний Бен каже, а сам князь пiтьми Вельзевул
глаголить його безбожними вустами!
- Що? - нараз визвiрився капiтан. - Бунт у мене на борту?!
- Всевишнiй все бачить, все чус! - пiдвищив я свiй пророчий глас. - Вiн
бачить, як ви погрузли в грiхи, немов у смердюче баговиння. Вiн чус, як
радiсно скрегочуть зубами чорти у пеклi, весело i завзято готуючи казани
для чистки ваших чорних душ.
- Ну? - запитав капiтан боцмана.
- Меле, неначе з гарячки, - висловив припущення той, виблискуючи бiлими
зубами.
Та я ух заглушив громоподiбним закликом:
- Грiшники! Купуйте у мене, поки не пiзно, небесне блаженство за грошi
та камiнцi, здобутi злодiйством i розбосм! Спокутуйте грiхи вашi тяжкi. А
грiхiв у вас ой як багато! Господь сказав - "не убiй"! Таж хiба ви
слухастесь? Господь суворо наказав - "не кради"? А ви що дiсте? Зирите
неситими очима на праведно накопичене добро ближнього! Навiть один у
одного намагастесь останню копiйчину видурити! Жах! Господь радить -
"вдарили тебе по кишенi... тьху!.. по щоцi, пiдставляй другу", а ви хiба
засвоули божеську науку? Ой, буде вам непереливки, ой, буде!..
Капiтан Бен-Акула усе бiльше хмурнiв, слухаючи мою пастирську
проповiдь.
- Боцмане, - нарештi зловiсне процiдив вiн, - чи не здасться тобi, що
цей знахабнiлий п'яндига розхитус нашу залiзну дисциплiну?
- Так точно, капiтане!
- Морально розкладас наш бойовий колектив?
- Ваша правда, капiтане!
- Сiс у наших рядах чорну зневiру?
- Факт, капiтане!
- То що з ним робити?
- На рею його, капiтане! - кровожерно прохрипiв чорний, як iз печi,
боцман.
- Нi, краще за борт - замiсть баласту. Нiчого з ним не станеться, бо
п'яному море по колiна. А прочумас - знову людиною буде.
Не встиг я отямитися, як боцман зробив з професiйного пророка
позапланового мученика. Схопив мене здоровезними ручиськами, пiдняв угору,
мов пух-перо, та й швиргонув у морську пучину.
Хана тобi, Iоно!
Гаплик!
"Чудеса там, де в них вiрять, i чим бiльше вiрять, тим частiше вони
трапляються".
Денi ДIДРО.
Аж тут сталося чудо.
Тiльки-но я шубовснув у воду, як одразу зiп'явся на ноги. Хоч i
похитувало, та стояв твердо.
Неймовiрно, але факт!
Спершу я власним очам не повiрив - море було менi точнiсiнько по
колiна.
До того ж i буря вщухла: певно, Iллюша вже вiдгасав тижневу норму.
За кiлька лiктiв вiд мене погойдувався на розлогих хвилях грiзний
пiратський корабель "Зi святи-ми упокiй". А я стояв серед безмежного
морського простору, мов у справжнiсiнькiй дощовiй калюжi!
Команда отетерiло лупала очима на мене, а я очманiло лупав очима на
команду.
Капiтан Бен-Акула полiз сдиною рукою у власну чуприну.
- А таки правду старi люди кажуть, - нарештi вичавив вiн iз себе, - що
п'яному море по колiна. Я ж казав, що вiн насмоктався, як лин мулу. Казав
чи не казав?
- Казали, - засвiдчив боцман. - А все-таки краще було б його на рею.
Ач який!..
- Якщо на рею, - зауважив капiтан, - то вiн би засмердiв нам усю
палубу.
- Але рея мас i переваги, - обстоював своу переконання боцман. -
Уявiть, що поряд з чорним клаптем з черепом та кiстками висить вискалений
кiстяк i вистукус суглобами склянки. Та купцi вiд жаху самi споряджали б
до нас кораблi з доброхотними лаяннями!..
Поки мiж капiтаном та боцманом точилася чисто теоретична дискусiя про
принади й переваги умоглядних постулатiв "за борт" та "на рею", я
гарячкове оцiнював ситуацiю. Згiдно випробуваних, канонiчних настанов з
першооснов пророцтва серед неорганiзованого базарного натовпу.
У мене на руках було три козирi: щурячий забобон i два чуда - море по
колiна i раптове припинення бурi.
Ото дав менi господь!
Не скористатися з цих виняткових умов - все одно що взяти найтяжчий
грiх на душу. Та я нiзащо не припущу й натяку на грiховнi помисли!
Праведник я чи нiкчемна ганчiрка?
Якби я не скористався цiсю чудовою нагодою з трьома козирними тузами на
руках, а братiя дiзналася про цей вiроломний злочин, колегiя, поза усякими
сумнiвами, прирекла б мене до спалення живцем як огидного вiдступника i
мерзотного сретика. Та я й сам з отакого знавiснiлого запроданця вiри
святоу з живого б шкiру зiдрав! Сiллю б його рани посипав! На тоненьких
патичках смажив би його! Аби усвiдомив негiдник, що то значить - вчинити
злочин...
Ху, аж сам розхвилювався!
Канон глаголить: будь-яке чудо - це золоте дно. Хоч би дивовижа й
сталася посеред моря...
Та й справдi: якби чудо не давало прибутку, навiщо тодi були б чудеса?
16. БАГАТО р ДУРНIВ, ТА НЕ ВСI ВКУПI
"Небесний царю! Суд твiй всус,
I всус царствiс твос".
Т.Г.ШЕВЧЕНКО
Вiд усiх тих благочестивих думок я споважнiв i знову подав глас
пророчий:
- Грiшники! Iстинно глаголю вам з пучини морськоу: бачите, Всевишнiй
явив перед негiднi його милостi очi вашi справжнс чудодiйне диво - пiдклав
пiд ноги моу серед бурхливих хвиль надiйну твердь i одним помахом припинив
бурю, яка мала поглинути вас усiх без покаяння та вiдпущення страхiтливих
грiхiв ваших.
Я врочисто помовчав, щоб надати словам моум ще бiльшоу ваги. А тодi
спитав:
- А що це означас? А ось що: гряде божий суд! Всевишнiй на престол сяде
з точними лихварськими терезами у руках. Сяде i покличе на суд, примiром,
боцмана: "Чорний душогубе, де ти?"
- Ось я! - озвався з борту спантеличений моум дивовижним нахабством
боцман.
- I запитас Всевишнiй, мов суворий митар: "Боцмане, чи брав ти на душу
грiх убiснiя людськоу плотi без мого дозволу?"
- Брав, о господи! - скрушно простогнав боцман.
- Запитас Всемилостивий: "Чи крав ти, чи бажав добра ближнього свого?"
- Крав i бажав, пане, - похнюпився боцман.
- "Чи плюндрував ти, мов препоганий козлище, чесноти дiв непорочних? Чи
стрибав ти, яко хижий тигр, на доброчесних жон ближнiх своух?
- Плюндрував, мов козлище, i стрибав, яко тигр, - зi сльозами каяття в
голосi заскиглив боцман. - Нiкуди правди дiти, ваше Верховенство...
- "Ай-яй-яй! - засудливо похитас сивою головою Всевишнiй. - I як тобi
не сором, боцмане?"
- Ой, сором, ваша Вельможнiсть! Ой, сором...
- "Отож, горiти тобi, боцмане, довiку в геснi вогненнiй, бо твоуй
зчорнiлiй душi вже нiяка чистка не допоможе".
Нещасний боцман затремтiв, немов скрутила його люта пропасниця.
А я неухильно виспiвував свосу:
- "Але, о господи, - змолиться наш боцман, бо щиро усвiдомив свою
злодiйську провину, - грошву i камiнцi, що випали на мою долю пiсля
розбiйного нападу, я вiддав у храм божий на свiчки. Прошу списати цей
ганебний грiх пограбування з мого вкрай обтяжливого для душi балансу".
Боцман одразу пожвавiшав i кинув на своух спiльникiв радiсний погляд.
- А далi боцман скаже: "А на тi кошти, боже мiй, слуги твоу навiть
тонюсiнькоу свiчечки не купили..."
- Куди ж ви, облудники, ух подiли? - вмить збурився чорний боцман. - У
шинок понесли? З дiвками на моу кревнi бестились?
- Ще чого? - обурився i я. - У головi твоуй - одне неподобство! А ще до
каяття узявся... Та ми, смиреннi слуги божi, твоу кошти нишком, бо нам
мирська слава нi до чого, пустили на утримання згорьованих удiв та сирiт
убогих. А цi сiромахи вибiлили твою душу чистими сльозами подяки краще вiд
усякоу пекельноу чистки. Збагнув?
- Ну, то це - iнша справа! - мовив боцман.
- I тодi скаже тобi Всевишнiй: "Всеньке життя свос, боцмане, ти був на
землi затятим грiшником, а на небесi зробився праведником. Таке вже не раз
траплялося. Бери, боцмане, крила за розмiром, бери арфу до рук i паняй в
райськi кущi, якi тобi лишень любi. Там тебе чарiвнi янголицi, усi - мов з
писанки, почастують нектаром з амброзiсю, пригорнуть й приголублять..."
Я знову врочисто промовчав, щоб це захоплююче небесне видовисько
достеменного раювання вкорiнилося в найтупiшi голови.
А по тому - рiшуче наполiг.
- Грiшники! Берiть приклад з вашого чорного праведника! Впровадимо
гiдний подиву почин святого боцмана в широкi маси розбишак! Вивертайте
кишенi! Здавайте менi, рабу смиренному, все, що в гаманах подзвонюс та в
пояси зашито! Я сам донесу вашу дещицю до храму божого. Донесу, будьте
певнi! Бачите: море менi по колiна!
- А таки донесе, - розчулено мовив боцман, розмазуючи на своуй бруднiй
пицi чи то чистi сльози каяття, чи то морськi бризки - не добереш. - "
Донесе аж до першоу корчми...
На борту корабля "Зi святими упокiй" вибухнули глузливим реготом.
Виявлясться, цей негiдник весь час тiльки клеув iз себе дурня! От же
гад повзучий...
- Що, не вiрите? - заволав я, вражений у саме серце нечуваним
блюзнiрством цього пiдступного вiдступника. - Хiба не бачите чуда? Море
менi по колiна!
- Ще пару пляшок, - лагiдно мовив боцман, - i ти, Iоно, ходитимеш по
водi, яко по суху.
О господи! Якоу репутацiу я зажив! Правильно люди кажуть: з ким-
поведешся, з тим i наберешся. А я вочевидь весь час ще й перебирав...
Однак я ще мав надiю на щасливий кiнець: раптом станеться ще одне чудо?
- Грiшники! - загорлав я. - уй-богу, я не брешу!
- Iоно, - поблажливо озвався капiтан БенАкула, - ходь на борт. Як пить
дать дамо тобi випити... А ти, боцмане, якоу думки?
- Ну що ж, вистава варта чарки...
Ото й усе за всi моу труди?
- Не пiду! - затявся я. - Не пiду, коли менi не вiрують. Бач, з пророка
брехуна зробили!
А капiтан на те - миролюбно:
- Та звiдки нам знати, брешеш ти чи нi? Он уже скiльки лантухiв
гречаноу вовни намолов...
I тут я зважився на вiдчайдушний крок.
Цiкавитесь який?
Почав сам на себе небесну кару накликати! Аби настановити закоренiлих у
розбоях грабiжникiв на путь iстинну до справжнього багатства...
- Хай мене грiм поб'с, коли брешу! - заприсягнувся я, сам жахаючись
свого вчинку.
Подивився на небо - пронесло.
- Хай мене блискавка спопелить, коли щось криве мовив! - мовив уже
смiливiше.
Поглянув угору - пронесло.
- Хай хлябi воднi розверзнуться, коли хоч грiш втаю! - вже зовсiм
хоробро збрехав я i на доказ тупнув ногою.
Нараз твердь пiдi мною захиталася, розверзлася чорна безодня i вмить
поглинула мене.
17. У ПЕКЛI ХОЧ I ТЕПЛО, ТА ХТО ТУДИ ЗАБАЖАр
"Цього Iона не чекав. Але оскiльки зробити щось було неможливо, вiн
вирiшив терпляче очiкувати наступних подiй в свосму дивному новому
примiщеннi".
Лео ТАКСIЛЬ.
Я опинився в абсолютно темнiй i вогкiй камерi. Пiтьма - хоч в око
стрель. Звiдкiлясь повiвало смородом, нiби я вскочив прямiсiнько в гальюн.
Я витягнув руки i сунувся навмання. Тицьнувся сюди, тицьнувся туди -
скрiзь були вогкi i драглистi стiни, нiби ух слимаками вимазали. Заходився
було обтирати одну стiну полою, коли це вона раптом конвульсивне
здригнулася, а потiм дрiбнодрiбно затрусилася.
Хтось зареготав страшним утробним басом:
- Ха-ха-ха! Ой, не лоскочи, бо я не втримаюсь, i тебе перетравлю...
Хи-хи! Ой, не можу!.. Ха-ха-ха!
Волосся в мене стало сторч, а сам я з ляку задубiв, як на лютому
морозi, хоч у камерi було тепло i навiть задушливо.
- Ц-ц-ц-ц-це де я? - тiльки й спромiгся, що процокотiти зубами.
- У черевi китовому, - вiдповiв той же утробний голос. - Хо-хо...
- А хто ц-ц-ц-це говорить?
- Черево.
- Яке черево?
- Мос, китове.
"Дурить, гнида, - вирiшив я. - Морочить менi голову, бо знас - тут не
дуже роздивишся..."
- Значить, у черевi?
- Авжеж.
- У китовому, кажеш?
- Точно.
- А хiба ж може черево розмовляти?
- Це як у кого, - охоче пояснив утробний голос. - У мене, наприклад,
може, бо я кит-черевомовець. Та й подумати: треба ж арештантовi хоч з
кимось слiвцем перекинутись. Хоч би й з наглядачем.
- Так ти наглядач?
- Передусiм - в'язниця.
- Як же так?
- А просто - за сумiсництвом.
- Виходить, я - ув'язнений?
- Виходить, що так.
- I надовго?
- На п'ятнадцять дiб.
- Ото!
- Не огокай! Строк покарання вiдмiряли в самий раз, бо твою провину
вирiшили вважати дрiбною. З деяких мiркувань...
- Це ж яких, цiкаво?
- Тобi краще знати.
- А тобi доля в'язня байдужа?
- Мос дiло мале: за наказом згори хапати i тримати, поки строк
покарання не мине.
- I щось за це масш?
- Та не так щоб i розкiшно - за харчi.
- I добре годують?
- Найдрiбнiшим планктоном! Можна сказати, на голоднiй пайцi тримають...
- А ти що?
- Та нiчого... Славословлю i за турботи дякую! Бо коли що не так, у
море одразу отруйних медуз накидають... Тьху, гидота яка!
Обидва сумовито замовкли. Невеселi думки заснували в моуй головi.
- Боже мiй! - заскиглив я. - Змилуйся над смиренним рабом твоум.
- Молодця! - похвалив мене голос. - Повiдомляю: термiн ув'язнення буде
значно скорочений, якщо ти доброчесно розкасшся i невтомно вихвалятимеш
Всевишнього.
- То це вiн мене сюди запроторив?
- А хто ж iще?
- Виходить, ти слугусш Всевишньому?
- Нi, богу морiв Посейдону. Однак брат Посейдона верховний олiмпiсць
Зевс уклав з твоум Всевишнiм угоду про товариську взасмодопомогу. Отож, у
вiдповiдь на дружнс клопотання канцелярiу Сьомого Неба про затримання у
володiннях Посейдона небезпечного злочинця, що спритно втiк з терену,
пiдвладному Всевишньому...
- Ясно! - урвав я його осоружну канцелярську мову. - Можеш
перепочити...
Тiльки тепер я усвiдомив до кiнця власну приреченiсть. Оце влип! З
корабля та в стравохiд. Сiв я просто у калюжку (певно, шлункового соку) i
зажурився. Трапилось як у того невдахи: хотiв минути пень, та за колоду
перечепився...
А кит-черевомовець питас:
- Як тебе, злодюжко, звати?
- Iоною, - вiдповiдаю, про всяк випадок не реагуючи на образу: зневага
до в'язня - святий обов'язок наглядача. - А тебе як величати?
- Невже не знасш?
- Звiдки? Я ж уперше...
- I то правда! А звуть мене Левiафаном.
- Що ж, будьмо знайомi!
- А куди дiтися? Ти, Iоно, той - влаштовуйся. Зараз я вiдкрию
вентиляцiйнi отвори, свiтлiше стане. Роздивися в черевi, що там i до
чого...
I справдi, вгорi розсунулися два очка, крiзь якi кити фонтани пускають,
i в черевi одразу посвiтлiшало.
18. НЕ ЛЯКАЙ В'ЯЗНЯ ТЮРМОЮ: ТО ЙОГО ХАТА
"Перший: Да, веселий разговор.
Другий (зiтхас): Що да, то да".
Федiр МАКIВЧУК.
Я озирався навсiбiч. Черево Левiафана було не таке вже й велике: три
кроки вздовж, два кроки впоперек. Вузенький оберемок водоростей мав,
очевидно, правити за лiжко.
Я звiв очi i аж застиг вiд захвату - над ложем було повно парсун
Однак, з поваги до капiтана, я обрав одну з найбiльш делiкатних форм
вiдмови.
- А чи знасш ти, Акуло, - слейним голосом запитав я, - що палити
шкiдливо?
- Нi, не знаю, - похнюпився скалiчений у битвах ватаг пiратiв, - бо я
неписьменний...
- А мiж тим, - велеречиво повчав його я, - курiння дуже шкодить
здоров'ю. Щоб ти знав, одна цигарка вбивас коня!
- Зроду не бачив коня з цигаркою в зубах, - розгублено промимрив вiн. -
Та ж я - не кiнь!
- Тим паче! - наполiг я. - Людинi курiння вкорочус життя наполовину.
Примiром, скажи: скiльки тобi зараз рокiв?
- Неповних сорок п'ять, - вiдповiв морський бувалець.
- Ну от бачиш, - спiвчутливо зiтхнув я. - А все чому? Бо куриш! А якби
не палив, тобi вже було б повних дев'яносто!
Поки майбутнiй адмiрал майбутньоу флотилiу намагався збагнути цю
математичну нiсенiтницю, я спокiйно докурив "Фiмiам".
- Коли будемо усти? - дiловито запитав я наувного, як дитина,
переполовиненого тесаками розбишаку. Я iнтуутивно передбачав, що скоро вiн
сам особисто за моум столом слугуватиме. Дарма що з одною ногою! Хiба не
святе дiло - зробити з морського вовка покiрну овечку божу?
Та не встиг Бен-Акула вiдповiсти, як з дозорноу бочки загорлали:
- Прямо по курсу - "купець"!
- Ну,, Iоно, - вразився моум пророкуванням капiтан, - ти як у воду
дивився...
- Свистати всiх нагору! - хутко нагадав йому я.
"Лякас миша кицьку, та сама з нори не вилазить".
Народне прислiв'я.
Морськi розбишаки - хлопцi всi такi, що й у дiдька на рогах хвоста
зав'яжуть - миттю облiпили борти та щогли. Майбутнiй адмiрал Бен-Акула
грiзно гупав протезом на капiтанському мiстку. Корабель "Зi святими
упокiй" наужачився списами, алебардами, абордажними гаками. Один я лишився
у трюмi: менi й звiдси все добре видко i чутно.
Два судна невiдворотно наближалися одне до одного.
- Будем битися чи миритися? - гучно заволав Бен-Акула, коли кораблi
наблизились на звук голосу.
- Битися! - вiдповiли з купецького судна. - I вам зиск буде, i нам
втрат менше!
"Про що це вони?" - здивувався я.
- Молодця! - схвалив героучне рiшення гендлярiв наш капiтан. - А що у
вас на борту?
- Сандалове дерево, червоне дерево, золото...
- Оце нам! - заволав капiтан. - Золотом бийтеся!
- Так у нас золото чорне - невiльники.
- Тьху на вас! Нiколи не повiрю, що ви без грошви! Невже анi шеляга не
масте?
- Та дещо с... А до того ще - кокосовi горiхи з прохолоджувальним
напосм! Та кiлька ящикiв рому, по двадцять пляшок у кожному!
- Оце усе - нам!
- Зараз!
I за мить з купецького корабля долинула суто вiйськова команда:
- Балiсти заряджай! З лiвого борту - прицiл на палубу грабiув -
пострiл!
Заскреготали натягнутi линви. Бiля бойових споруд застигли балiстiарiу.
Дружно гахкнули велетенськi ложки балiст. Злетiли ядра i з моторошним
виттям швигонули до нас. Але не долетiли i шубовснули у воду.
- Ви що, подурiли? - обурився Бен-Акула. - Ще один такий пострiл, i я
вас усiх перевiшаю на реях! Я нiкому не дозволю отак безглуздо губити
добро!
- Та це лише пристрiлка! - поспiшили з поясненням купцi. - А стрiляли
ми кокосовими горiхами. Вони у водi не тонуть. Можна виловити.
I схидно запитали:
- А ви що, хотiли б, щоб ми одразу бабахнули по вас шрапнеллю з монет?
- Ну-ну, - примирливо пробу бнявив знiяковiлий Бен-Акула. - Ну,
погарячкував... З ким не бувас... А ви розумно вчинили, нiчого не скажеш!
- З правого борту - пострiл!
Знову рвучко злетiли ложки балiст. Гуркiт розiтнув повiтря. Кокосовi
горiхи прошили вiтрила i покотилися палубою.
- рсть! - радiсно повiдомив капiтан. - Влучили! Бийте нас далi!
- З лiвого борту - пострiл!
Лiвий борт ляснув ложками, а на палубу рясно сипонуло монетами.
Пiратiв вмить нiби з нiг позбивало. Усi враз попадали навкарачки.
- З правого борту - пострiл!
На палубу порснуло коштовним камiнням. Усiх немов ураганним подмухом з
нiг змело. Нiхто не встояв! Ну й бiйка - жахна!
- Ура! - гукнули на купецькому суднi. - Добиваймо бандюг пляшками!
- Полундра! - злякано заметушився капiтан.
Я теж затамував подих.
Що ж це буде, о господи?
Та хлопцi-молодцi всi, як один, трималися напохватi. Жодна пляшка не
ляснула на палубi. Хлопцi спритно виловлювати ух на льоту, не даючи
розбитися.
Ото вишкiл - зразковий!
Аж раптом морська битва вщухла. Певно, у купцiв вичерпався запас.
Однак Бен-Акула про всяк випадок запитав:
- Це вже все?
На купецькому суднi щиро здивувалися:
- А вам хiба мало?
- Ну, тодi бувайте!
- I ви теж!
- Iдiть з миром!
- А вам попутного вiтру!
Судна розiйшлися як у морi кораблi.
- Боцмане! - гукнув Бен-Акула.
- Я тут, капiтане!
- Якi у нас втрати?
- Жахливi, капiтане, - винувато похнюпився боцман.
- Доповiдай, нiчого не криючи.
- Бiда сталась! Не встиг я взяти пляшки на облiк, як ух з пiвсотнi вже
встигли висмоктати.
- Ого!
- Авжеж! Мабуть, взяли на борт зайвих вiдмiнникiв з пиятики. Ондечки -
ходять з червоними пиками, аж затинаються...
- Ну-ну, бувас! Такi збитки навiть у винмагах передбаченi. Називаються
- склобiй.
- А так, щоб було чим з-пiд поли торгувати та ще й у неурочний час з
випивох три шкури дерти...
- Облишмо зайвi балачки.
- Ваша правда, капiтане...
Аж тут Бен-Акула велично випростався i змахнув сдиною рукою, закликаючи
ватагу до уваги.
- Гей, хлопцi! - владно гукнув вiн. - Грошi i коштовностi - на бочку!
Не будемо чинитися - будемо дiлитися! Кожному катюзi стане по заслузi!
Як? Отаке всенародне свято та без мене?
Я прожогом рвонув на палубу.
- Ось i я!
- Чувати, хоче вiн наставити на путь iстинну, - Фанфулик зневажливо
сплюнув.
- Хай робить, чого його навчили, - мирно озвався Бочан. - Нам вже
однаково нiчого не допоможе.
Ярослав ГАШЕК.
Усе було б добре, але я нiяк не мiг викишкати з пам'ятi оте чарiвне
видовисько - добряча, мало не до колiн купа сонцесяйних монет i набагато
менша, але й набагато коштовнiша купка зiрчастих дiамантiв.
А де зараз ота купа i ота купка?
Розпорошилися по чужих кишенях!
I як би це менi примудритися та зiбрати ух знову докупи?
Мета нiби не з досяжних...
А загалом до мене ставляться добре. Авторитету я набув неабиякого. Моя
популярнiсть з дня на день зростас. В очах команди я стаю зразком i
прикладом. Кожне зречене мною слово жадiбно ловлять i побожно переказують.
От i зараз мимохiдь чую оповiдку про мою принципову сутичку з боцманом,
другою пiсля капiтана людиною на суднi:
- Боцман каже йому: "Iоно, вип'смо винця натурального?" А святий отець
твердо стоуть на свосму: "Краще денатурального". Дотепна людина наш
капелан!
- А як вiн здорово виступив на лекцiу про шкiдливiсть випивки, яку
заходився читати капiтан! - захлинасться iнший. - Iона встав i смиренно
мовив: "Капiтан вам розкаже, а я його оповiдку проiлюструю". I до того
наiлюструвався, що аж до ранку у трюмi зелених бiсенят ловив... Гiдна
наслiдувань людина!
Словом, дiла iдуть, язики плетуть, а нiхто й гадки не мас, що я весь
час обмiзковую, як би ото ще раз побачити двi чарiвнi купи, сполученi
докупи. Нiхто не чус, як нишком щовечора я уклiнно молю Всевишнього:
- Господи, нашли на нас хоч такого-сякого штормягу!
А зранку я знову - серед грiшникiв. Дивлюся, як дурять вони один
одного, кидаючи на бочку чорнi кубики з бiлими цяточками, або ловлять акул
i шукають в ухнiх неситих утробах пляшки (закоркованi, звичайно). Нудота -
сказитися можна.
А на морi - гладiнь. Навiть за борт поглянути гидко.
- Господи, коли ти нашлеш на нас хоч миршаву бурю? Адже один твiй
подмух, о господи, i море враз збуриться...
План я розробив простий, але, з огляду на морськi забобони, дуже
дiйовий. Ледве господь дасть шторм, я нишком повипускаю з мишоловок
корабельних пацюкiв i першим запанiкую:
- Щури тiкають! Рятуйся, хто може! Спасiння наше - в десницi божiй!
Безумовно, у штормовому хаосi нiхто не добере, куди голоднi тварюки
тiкають: за борт чи в камбуз по недоудки. Масовою втечею щурiв з мишоловок
я досягну приголомшливого морального ефекту. Це буде для них немов грiм з
ясного неба. Адже завдяки мудрiй вигадцi капiтана пiрати звикли почувати
себе у цiлковитiй безпецi, мов у бога за пазухою.
На цьому перший етап залякувальноу обробки грiшникiв буде завершено.
Етап другий: серед грому i блискавок (декорацiу - во!) я пророкую
близький кiнець судна, по самi бильця навантаженого неспокутаними грiхами,
лихом та кривдою. У зв'язку з цим я миттю засновую i очолюю
житлово-кооперативне товариство для вимолювання теплого мiстечка на небi з
окремим персональним райським кущем.
За готiвку - монети i нiкчемнi коштовнi камiнцi - благополучна й
успiшна подорож за маршрутом "Земля - Небо" гарантована.
Примiтка: хто зажилить хоч копiйку, до самiсiнького Страшного Суду
кипiтиме у пекельному казанi, з головою занурений у смолу та сiрку. Та ще
дiдьки рогатi штрикатимуть в бiк iржавими вилами...
Коротко кажучи, наслiдок операцiу пiд кодовою назвою "Рятуйте вашi
душi" мусить бути один - усе награбоване й накрадене опиниться в моуй
торбi.
На цьому другий етап обробки буде завершено.
Третiй етап, тобто роз'яснювальний, чому не вiдбувся кiнець судна, я
вирiшив не проводити. Лiпше одразу по акцiу "Рятуйте вашi душi" сяду в
шлюпку (торба, звiсно, при менi) i вiддам швартовi кiнцi.
Та на превелику мою скорботу, усе це - в непевному майбуттi. Навiть
благенького вiтерця катма...
Я спересердя плюнув за борт в свiчадо неозороу калюжi (хiба ж то море
без хвиль з баранцями?) i вже вкотре подумки взмолився:
- О господи, подай штормягу!
"Перебила свиня "Отче наш",
нехай тепер сама молиться".
Народне прислiв'я.
Буря шаленiла.
Блискавки несамовито шматували хмари i пiрнали у чорнi хвилi, що
насувалися стiною.
Оглушливо реготав грiм.
З усього було видно, що божий посланець Iллягромовержець цiсу ночi
виконас тижневу норму. Бач, яку розвинув штормiвщину! То байдикував, а
тепер, немов здурiлий, наддас до плану...
Корабель "Зi святими упокiй" стогнав усiма шпангоутами. Страхiтливо
скрипiли щогли. Замiсть вiтрил на реях лопотiло якесь незугарне шмаття.
Морськi розбишаки попадали на колiна i палко молилися своум однооким,
одноруким та одноногим божкам.
Аж раптом велетенська хвиля пiдняла нашу посудину мало не до
роз'ятреного Iллюшею неба, а звiдти вдарив такий грiм, нiби твердь небесна
розкололася.
У цей слушний момент я й запанiкував:
- Щурi тiкають!
Ефект був надзвичайний.
У непевному освiтленнi блискавок я з присмнiстю спостерiг, що навiть
боцман пополотнiв, хоч мав таку чорну шкiру, нiби одвiку коптився у пеклi
i вмивався самiсiнькою смолою.
- Рятуйся, хто може! - заволав якийсь придурок. У нашiй святенницькiй
справi що добре - завжди знайдеться дурень, який ладен щиро увiрувати в
будь-яку нiсенiтницю. Увiрувати i гаряче пiдтримати палким галасом.
Я вже встиг вдертися на iмпровiзовану трибуну, складену з рятувальних
кiл (обережнiсть нiколи не завадить!) й розвинув мудре гасло невiдомого
менi придурка:
- Грiшники! Не тiло, а душi своу безсмертнi рятуйте! Божий суд ось
зараз гряде!
Зрозумiло, такоу ахiнеу морськi вовки ще нiколи не чули, тому вона
справила належне враження: всi голови повернулися на мiй закличний глас.
А я не вгавав:
- Iстинно кажу: щурi тiкають - настас кiнець судна. Погляньте на небо!
Усi слухняно звели очi горi.
- Що ви бачите? - запитав я.
- Хмари та блискавки! - пролунало у вiдповiдь одразу кiлька голосiв.
Отут я наполiг:
- А я хмари наскрiзь прозираю i бачу: на блискучому престолi Всевишнiй
сидить, один у трьох лицях...
Усi з подивом втупились в мене.
- А вiн що - триголовий? - запитав чорношкiрий боцман, явно темний
язичник.
- Це в нього пiсля перепою в очах троуться, - з усмiшкою гiсни пояснив
капiтан Бен-Акула. - Не звертайте уваги, хлопцi. Зараз наш п'яничка почне
у трюмi бiлих слонiв ловити. А тепер слухайте мою команду: баласт за борт!
Спокiй капiтана подiяв на пiратiв благодiйно. Вони повеселiшали, нiби й
буря вже вщухла.
- Стiйте, грiшники! - у розпачi вiдчайдушне заволав я. - Не слухайте
капiтана! То не ваш славний Бен каже, а сам князь пiтьми Вельзевул
глаголить його безбожними вустами!
- Що? - нараз визвiрився капiтан. - Бунт у мене на борту?!
- Всевишнiй все бачить, все чус! - пiдвищив я свiй пророчий глас. - Вiн
бачить, як ви погрузли в грiхи, немов у смердюче баговиння. Вiн чус, як
радiсно скрегочуть зубами чорти у пеклi, весело i завзято готуючи казани
для чистки ваших чорних душ.
- Ну? - запитав капiтан боцмана.
- Меле, неначе з гарячки, - висловив припущення той, виблискуючи бiлими
зубами.
Та я ух заглушив громоподiбним закликом:
- Грiшники! Купуйте у мене, поки не пiзно, небесне блаженство за грошi
та камiнцi, здобутi злодiйством i розбосм! Спокутуйте грiхи вашi тяжкi. А
грiхiв у вас ой як багато! Господь сказав - "не убiй"! Таж хiба ви
слухастесь? Господь суворо наказав - "не кради"? А ви що дiсте? Зирите
неситими очима на праведно накопичене добро ближнього! Навiть один у
одного намагастесь останню копiйчину видурити! Жах! Господь радить -
"вдарили тебе по кишенi... тьху!.. по щоцi, пiдставляй другу", а ви хiба
засвоули божеську науку? Ой, буде вам непереливки, ой, буде!..
Капiтан Бен-Акула усе бiльше хмурнiв, слухаючи мою пастирську
проповiдь.
- Боцмане, - нарештi зловiсне процiдив вiн, - чи не здасться тобi, що
цей знахабнiлий п'яндига розхитус нашу залiзну дисциплiну?
- Так точно, капiтане!
- Морально розкладас наш бойовий колектив?
- Ваша правда, капiтане!
- Сiс у наших рядах чорну зневiру?
- Факт, капiтане!
- То що з ним робити?
- На рею його, капiтане! - кровожерно прохрипiв чорний, як iз печi,
боцман.
- Нi, краще за борт - замiсть баласту. Нiчого з ним не станеться, бо
п'яному море по колiна. А прочумас - знову людиною буде.
Не встиг я отямитися, як боцман зробив з професiйного пророка
позапланового мученика. Схопив мене здоровезними ручиськами, пiдняв угору,
мов пух-перо, та й швиргонув у морську пучину.
Хана тобi, Iоно!
Гаплик!
"Чудеса там, де в них вiрять, i чим бiльше вiрять, тим частiше вони
трапляються".
Денi ДIДРО.
Аж тут сталося чудо.
Тiльки-но я шубовснув у воду, як одразу зiп'явся на ноги. Хоч i
похитувало, та стояв твердо.
Неймовiрно, але факт!
Спершу я власним очам не повiрив - море було менi точнiсiнько по
колiна.
До того ж i буря вщухла: певно, Iллюша вже вiдгасав тижневу норму.
За кiлька лiктiв вiд мене погойдувався на розлогих хвилях грiзний
пiратський корабель "Зi святи-ми упокiй". А я стояв серед безмежного
морського простору, мов у справжнiсiнькiй дощовiй калюжi!
Команда отетерiло лупала очима на мене, а я очманiло лупав очима на
команду.
Капiтан Бен-Акула полiз сдиною рукою у власну чуприну.
- А таки правду старi люди кажуть, - нарештi вичавив вiн iз себе, - що
п'яному море по колiна. Я ж казав, що вiн насмоктався, як лин мулу. Казав
чи не казав?
- Казали, - засвiдчив боцман. - А все-таки краще було б його на рею.
Ач який!..
- Якщо на рею, - зауважив капiтан, - то вiн би засмердiв нам усю
палубу.
- Але рея мас i переваги, - обстоював своу переконання боцман. -
Уявiть, що поряд з чорним клаптем з черепом та кiстками висить вискалений
кiстяк i вистукус суглобами склянки. Та купцi вiд жаху самi споряджали б
до нас кораблi з доброхотними лаяннями!..
Поки мiж капiтаном та боцманом точилася чисто теоретична дискусiя про
принади й переваги умоглядних постулатiв "за борт" та "на рею", я
гарячкове оцiнював ситуацiю. Згiдно випробуваних, канонiчних настанов з
першооснов пророцтва серед неорганiзованого базарного натовпу.
У мене на руках було три козирi: щурячий забобон i два чуда - море по
колiна i раптове припинення бурi.
Ото дав менi господь!
Не скористатися з цих виняткових умов - все одно що взяти найтяжчий
грiх на душу. Та я нiзащо не припущу й натяку на грiховнi помисли!
Праведник я чи нiкчемна ганчiрка?
Якби я не скористався цiсю чудовою нагодою з трьома козирними тузами на
руках, а братiя дiзналася про цей вiроломний злочин, колегiя, поза усякими
сумнiвами, прирекла б мене до спалення живцем як огидного вiдступника i
мерзотного сретика. Та я й сам з отакого знавiснiлого запроданця вiри
святоу з живого б шкiру зiдрав! Сiллю б його рани посипав! На тоненьких
патичках смажив би його! Аби усвiдомив негiдник, що то значить - вчинити
злочин...
Ху, аж сам розхвилювався!
Канон глаголить: будь-яке чудо - це золоте дно. Хоч би дивовижа й
сталася посеред моря...
Та й справдi: якби чудо не давало прибутку, навiщо тодi були б чудеса?
16. БАГАТО р ДУРНIВ, ТА НЕ ВСI ВКУПI
"Небесний царю! Суд твiй всус,
I всус царствiс твос".
Т.Г.ШЕВЧЕНКО
Вiд усiх тих благочестивих думок я споважнiв i знову подав глас
пророчий:
- Грiшники! Iстинно глаголю вам з пучини морськоу: бачите, Всевишнiй
явив перед негiднi його милостi очi вашi справжнс чудодiйне диво - пiдклав
пiд ноги моу серед бурхливих хвиль надiйну твердь i одним помахом припинив
бурю, яка мала поглинути вас усiх без покаяння та вiдпущення страхiтливих
грiхiв ваших.
Я врочисто помовчав, щоб надати словам моум ще бiльшоу ваги. А тодi
спитав:
- А що це означас? А ось що: гряде божий суд! Всевишнiй на престол сяде
з точними лихварськими терезами у руках. Сяде i покличе на суд, примiром,
боцмана: "Чорний душогубе, де ти?"
- Ось я! - озвався з борту спантеличений моум дивовижним нахабством
боцман.
- I запитас Всевишнiй, мов суворий митар: "Боцмане, чи брав ти на душу
грiх убiснiя людськоу плотi без мого дозволу?"
- Брав, о господи! - скрушно простогнав боцман.
- Запитас Всемилостивий: "Чи крав ти, чи бажав добра ближнього свого?"
- Крав i бажав, пане, - похнюпився боцман.
- "Чи плюндрував ти, мов препоганий козлище, чесноти дiв непорочних? Чи
стрибав ти, яко хижий тигр, на доброчесних жон ближнiх своух?
- Плюндрував, мов козлище, i стрибав, яко тигр, - зi сльозами каяття в
голосi заскиглив боцман. - Нiкуди правди дiти, ваше Верховенство...
- "Ай-яй-яй! - засудливо похитас сивою головою Всевишнiй. - I як тобi
не сором, боцмане?"
- Ой, сором, ваша Вельможнiсть! Ой, сором...
- "Отож, горiти тобi, боцмане, довiку в геснi вогненнiй, бо твоуй
зчорнiлiй душi вже нiяка чистка не допоможе".
Нещасний боцман затремтiв, немов скрутила його люта пропасниця.
А я неухильно виспiвував свосу:
- "Але, о господи, - змолиться наш боцман, бо щиро усвiдомив свою
злодiйську провину, - грошву i камiнцi, що випали на мою долю пiсля
розбiйного нападу, я вiддав у храм божий на свiчки. Прошу списати цей
ганебний грiх пограбування з мого вкрай обтяжливого для душi балансу".
Боцман одразу пожвавiшав i кинув на своух спiльникiв радiсний погляд.
- А далi боцман скаже: "А на тi кошти, боже мiй, слуги твоу навiть
тонюсiнькоу свiчечки не купили..."
- Куди ж ви, облудники, ух подiли? - вмить збурився чорний боцман. - У
шинок понесли? З дiвками на моу кревнi бестились?
- Ще чого? - обурився i я. - У головi твоуй - одне неподобство! А ще до
каяття узявся... Та ми, смиреннi слуги божi, твоу кошти нишком, бо нам
мирська слава нi до чого, пустили на утримання згорьованих удiв та сирiт
убогих. А цi сiромахи вибiлили твою душу чистими сльозами подяки краще вiд
усякоу пекельноу чистки. Збагнув?
- Ну, то це - iнша справа! - мовив боцман.
- I тодi скаже тобi Всевишнiй: "Всеньке життя свос, боцмане, ти був на
землi затятим грiшником, а на небесi зробився праведником. Таке вже не раз
траплялося. Бери, боцмане, крила за розмiром, бери арфу до рук i паняй в
райськi кущi, якi тобi лишень любi. Там тебе чарiвнi янголицi, усi - мов з
писанки, почастують нектаром з амброзiсю, пригорнуть й приголублять..."
Я знову врочисто промовчав, щоб це захоплююче небесне видовисько
достеменного раювання вкорiнилося в найтупiшi голови.
А по тому - рiшуче наполiг.
- Грiшники! Берiть приклад з вашого чорного праведника! Впровадимо
гiдний подиву почин святого боцмана в широкi маси розбишак! Вивертайте
кишенi! Здавайте менi, рабу смиренному, все, що в гаманах подзвонюс та в
пояси зашито! Я сам донесу вашу дещицю до храму божого. Донесу, будьте
певнi! Бачите: море менi по колiна!
- А таки донесе, - розчулено мовив боцман, розмазуючи на своуй бруднiй
пицi чи то чистi сльози каяття, чи то морськi бризки - не добереш. - "
Донесе аж до першоу корчми...
На борту корабля "Зi святими упокiй" вибухнули глузливим реготом.
Виявлясться, цей негiдник весь час тiльки клеув iз себе дурня! От же
гад повзучий...
- Що, не вiрите? - заволав я, вражений у саме серце нечуваним
блюзнiрством цього пiдступного вiдступника. - Хiба не бачите чуда? Море
менi по колiна!
- Ще пару пляшок, - лагiдно мовив боцман, - i ти, Iоно, ходитимеш по
водi, яко по суху.
О господи! Якоу репутацiу я зажив! Правильно люди кажуть: з ким-
поведешся, з тим i наберешся. А я вочевидь весь час ще й перебирав...
Однак я ще мав надiю на щасливий кiнець: раптом станеться ще одне чудо?
- Грiшники! - загорлав я. - уй-богу, я не брешу!
- Iоно, - поблажливо озвався капiтан БенАкула, - ходь на борт. Як пить
дать дамо тобi випити... А ти, боцмане, якоу думки?
- Ну що ж, вистава варта чарки...
Ото й усе за всi моу труди?
- Не пiду! - затявся я. - Не пiду, коли менi не вiрують. Бач, з пророка
брехуна зробили!
А капiтан на те - миролюбно:
- Та звiдки нам знати, брешеш ти чи нi? Он уже скiльки лантухiв
гречаноу вовни намолов...
I тут я зважився на вiдчайдушний крок.
Цiкавитесь який?
Почав сам на себе небесну кару накликати! Аби настановити закоренiлих у
розбоях грабiжникiв на путь iстинну до справжнього багатства...
- Хай мене грiм поб'с, коли брешу! - заприсягнувся я, сам жахаючись
свого вчинку.
Подивився на небо - пронесло.
- Хай мене блискавка спопелить, коли щось криве мовив! - мовив уже
смiливiше.
Поглянув угору - пронесло.
- Хай хлябi воднi розверзнуться, коли хоч грiш втаю! - вже зовсiм
хоробро збрехав я i на доказ тупнув ногою.
Нараз твердь пiдi мною захиталася, розверзлася чорна безодня i вмить
поглинула мене.
17. У ПЕКЛI ХОЧ I ТЕПЛО, ТА ХТО ТУДИ ЗАБАЖАр
"Цього Iона не чекав. Але оскiльки зробити щось було неможливо, вiн
вирiшив терпляче очiкувати наступних подiй в свосму дивному новому
примiщеннi".
Лео ТАКСIЛЬ.
Я опинився в абсолютно темнiй i вогкiй камерi. Пiтьма - хоч в око
стрель. Звiдкiлясь повiвало смородом, нiби я вскочив прямiсiнько в гальюн.
Я витягнув руки i сунувся навмання. Тицьнувся сюди, тицьнувся туди -
скрiзь були вогкi i драглистi стiни, нiби ух слимаками вимазали. Заходився
було обтирати одну стiну полою, коли це вона раптом конвульсивне
здригнулася, а потiм дрiбнодрiбно затрусилася.
Хтось зареготав страшним утробним басом:
- Ха-ха-ха! Ой, не лоскочи, бо я не втримаюсь, i тебе перетравлю...
Хи-хи! Ой, не можу!.. Ха-ха-ха!
Волосся в мене стало сторч, а сам я з ляку задубiв, як на лютому
морозi, хоч у камерi було тепло i навiть задушливо.
- Ц-ц-ц-ц-це де я? - тiльки й спромiгся, що процокотiти зубами.
- У черевi китовому, - вiдповiв той же утробний голос. - Хо-хо...
- А хто ц-ц-ц-це говорить?
- Черево.
- Яке черево?
- Мос, китове.
"Дурить, гнида, - вирiшив я. - Морочить менi голову, бо знас - тут не
дуже роздивишся..."
- Значить, у черевi?
- Авжеж.
- У китовому, кажеш?
- Точно.
- А хiба ж може черево розмовляти?
- Це як у кого, - охоче пояснив утробний голос. - У мене, наприклад,
може, бо я кит-черевомовець. Та й подумати: треба ж арештантовi хоч з
кимось слiвцем перекинутись. Хоч би й з наглядачем.
- Так ти наглядач?
- Передусiм - в'язниця.
- Як же так?
- А просто - за сумiсництвом.
- Виходить, я - ув'язнений?
- Виходить, що так.
- I надовго?
- На п'ятнадцять дiб.
- Ото!
- Не огокай! Строк покарання вiдмiряли в самий раз, бо твою провину
вирiшили вважати дрiбною. З деяких мiркувань...
- Це ж яких, цiкаво?
- Тобi краще знати.
- А тобi доля в'язня байдужа?
- Мос дiло мале: за наказом згори хапати i тримати, поки строк
покарання не мине.
- I щось за це масш?
- Та не так щоб i розкiшно - за харчi.
- I добре годують?
- Найдрiбнiшим планктоном! Можна сказати, на голоднiй пайцi тримають...
- А ти що?
- Та нiчого... Славословлю i за турботи дякую! Бо коли що не так, у
море одразу отруйних медуз накидають... Тьху, гидота яка!
Обидва сумовито замовкли. Невеселi думки заснували в моуй головi.
- Боже мiй! - заскиглив я. - Змилуйся над смиренним рабом твоум.
- Молодця! - похвалив мене голос. - Повiдомляю: термiн ув'язнення буде
значно скорочений, якщо ти доброчесно розкасшся i невтомно вихвалятимеш
Всевишнього.
- То це вiн мене сюди запроторив?
- А хто ж iще?
- Виходить, ти слугусш Всевишньому?
- Нi, богу морiв Посейдону. Однак брат Посейдона верховний олiмпiсць
Зевс уклав з твоум Всевишнiм угоду про товариську взасмодопомогу. Отож, у
вiдповiдь на дружнс клопотання канцелярiу Сьомого Неба про затримання у
володiннях Посейдона небезпечного злочинця, що спритно втiк з терену,
пiдвладному Всевишньому...
- Ясно! - урвав я його осоружну канцелярську мову. - Можеш
перепочити...
Тiльки тепер я усвiдомив до кiнця власну приреченiсть. Оце влип! З
корабля та в стравохiд. Сiв я просто у калюжку (певно, шлункового соку) i
зажурився. Трапилось як у того невдахи: хотiв минути пень, та за колоду
перечепився...
А кит-черевомовець питас:
- Як тебе, злодюжко, звати?
- Iоною, - вiдповiдаю, про всяк випадок не реагуючи на образу: зневага
до в'язня - святий обов'язок наглядача. - А тебе як величати?
- Невже не знасш?
- Звiдки? Я ж уперше...
- I то правда! А звуть мене Левiафаном.
- Що ж, будьмо знайомi!
- А куди дiтися? Ти, Iоно, той - влаштовуйся. Зараз я вiдкрию
вентиляцiйнi отвори, свiтлiше стане. Роздивися в черевi, що там i до
чого...
I справдi, вгорi розсунулися два очка, крiзь якi кити фонтани пускають,
i в черевi одразу посвiтлiшало.
18. НЕ ЛЯКАЙ В'ЯЗНЯ ТЮРМОЮ: ТО ЙОГО ХАТА
"Перший: Да, веселий разговор.
Другий (зiтхас): Що да, то да".
Федiр МАКIВЧУК.
Я озирався навсiбiч. Черево Левiафана було не таке вже й велике: три
кроки вздовж, два кроки впоперек. Вузенький оберемок водоростей мав,
очевидно, правити за лiжко.
Я звiв очi i аж застиг вiд захвату - над ложем було повно парсун