Ячейкин Юрий. Бiблiйнi пригоди на небi i на землi (на украинском языке)

   - А де ж вiн котiв обдирав... тобто де ти народився, хочу я спитати.
   - У мiстi Гад-Хефер.
   - I хто ж ти за святенницьким фахом?
   - Я, Акуло, пророк.
   - А звiдки це тобi вiдомо?
   - А в мене диплом с! Я закiнчив школу пророкiв, вперше засновану великим Самуулом!
   - I багато таких?
   - Та як сказати... Розрахунок простий: щоб на кожен базар у кожному мiстi стало хоча б по одному пророку...
   - А що воно, власне, таке - пророк? - сдине око капiтана засвiтилося цiкавiстю.
   - Пророк, Акуло, це людина, яка не знас нiчого, але здогадусться про все.
   - Брешеш!
   - Собака бреше, а не пророк!
   - Ану, вiдгадай тодi, навiщо я оголосив додатковий набiр в команду моух розбишак?
   - Ну, це для мене дрiбниця: щоб не боятися нi бога, нi чорта!
   - Ти диви - вгадав! - вiн пiдсiв до мене ближче. - А навiщо це менi не боятися нi бога, нi чорта?
   - Щоб грабувати i скарби збирати.
   - I коли ж я розбагатiю? - вихопилось у нього.
   - Дай червiнця.
   - Навiщо?
   - Iнакше пророцтво не справдиться.
   - На два! То коли?
   - Як тiльки зустрiнеш купецький корабель i випорожниш його, як я оцю пляшку.
   Я узяв у нього пляшку й присмоктався.
   Вiн стежив за процедурою з непiдробним хвилюванням.
   - Не лишай нi краплi! - ще й заблагав наприкiнцi.
   - Будь спок! - втiшив його я.
   Сеанс пророкування проходив напрочуд вдало. Настрiй мiй значно полiпшився. У головi вже не сурмили архангели i твердь небесна не репала. За бортом лагiдно плюскотiли хвилi. У кишенi подзенькували червiнцi. Благодать! Я витяг пачку "Фiмiаму" i з насолодою воскурив.
   - Iоно, ану дай i менi фiмiаму, - попросив капiтан.
   Отакоу! Його прохання мене вкрай засмутило. Ой, як важко було вiдмовляти такiй благороднiй людинi! Але що я мав робити? Адже нас у школi навчали тiльки брати, а давати - не вчили. Хiба ж я винен, що мене випустили у свiт до мирян неуком?
   Однак, з поваги до капiтана, я обрав одну з найбiльш делiкатних форм вiдмови.
   - А чи знасш ти, Акуло, - слейним голосом запитав я, - що палити шкiдливо?
   - Нi, не знаю, - похнюпився скалiчений у битвах ватаг пiратiв, - бо я неписьменний...
   - А мiж тим, - велеречиво повчав його я, - курiння дуже шкодить здоров'ю. Щоб ти знав, одна цигарка вбивас коня!
   - Зроду не бачив коня з цигаркою в зубах, - розгублено промимрив вiн. Та ж я - не кiнь!
   - Тим паче! - наполiг я. - Людинi курiння вкорочус життя наполовину. Примiром, скажи: скiльки тобi зараз рокiв?
   - Неповних сорок п'ять, - вiдповiв морський бувалець.
   - Ну от бачиш, - спiвчутливо зiтхнув я. - А все чому? Бо куриш! А якби не палив, тобi вже було б повних дев'яносто!
   Поки майбутнiй адмiрал майбутньоу флотилiу намагався збагнути цю математичну нiсенiтницю, я спокiйно докурив "Фiмiам".
   - Коли будемо усти? - дiловито запитав я наувного, як дитина, переполовиненого тесаками розбишаку. Я iнтуутивно передбачав, що скоро вiн сам особисто за моум столом слугуватиме. Дарма що з одною ногою! Хiба не святе дiло - зробити з морського вовка покiрну овечку божу?
   Та не встиг Бен-Акула вiдповiсти, як з дозорноу бочки загорлали:
   - Прямо по курсу - "купець"!
   - Ну,, Iоно, - вразився моум пророкуванням капiтан, - ти як у воду дивився...
   - Свистати всiх нагору! - хутко нагадав йому я.
   12. ДЕ ХРАМ - I Я ТАМ
   "Лякас миша кицьку, та сама з нори не вилазить".
   Народне прислiв'я.
   Морськi розбишаки - хлопцi всi такi, що й у дiдька на рогах хвоста зав'яжуть - миттю облiпили борти та щогли. Майбутнiй адмiрал Бен-Акула грiзно гупав протезом на капiтанському мiстку. Корабель "Зi святими упокiй" наужачився списами, алебардами, абордажними гаками. Один я лишився у трюмi: менi й звiдси все добре видко i чутно.
   Два судна невiдворотно наближалися одне до одного.
   - Будем битися чи миритися? - гучно заволав Бен-Акула, коли кораблi наблизились на звук голосу.
   - Битися! - вiдповiли з купецького судна. - I вам зиск буде, i нам втрат менше!
   "Про що це вони?" - здивувався я.
   - Молодця! - схвалив героучне рiшення гендлярiв наш капiтан. - А що у вас на борту?
   - Сандалове дерево, червоне дерево, золото...
   - Оце нам! - заволав капiтан. - Золотом бийтеся!
   - Так у нас золото чорне - невiльники.
   - Тьху на вас! Нiколи не повiрю, що ви без грошви! Невже анi шеляга не масте?
   - Та дещо с... А до того ще - кокосовi горiхи з прохолоджувальним напосм! Та кiлька ящикiв рому, по двадцять пляшок у кожному!
   - Оце усе - нам!
   - Зараз!
   I за мить з купецького корабля долинула суто вiйськова команда:
   - Балiсти заряджай! З лiвого борту - прицiл на палубу грабiув пострiл!
   Заскреготали натягнутi линви. Бiля бойових споруд застигли балiстiарiу. Дружно гахкнули велетенськi ложки балiст. Злетiли ядра i з моторошним виттям швигонули до нас. Але не долетiли i шубовснули у воду.
   - Ви що, подурiли? - обурився Бен-Акула. - Ще один такий пострiл, i я вас усiх перевiшаю на реях! Я нiкому не дозволю отак безглуздо губити добро!
   - Та це лише пристрiлка! - поспiшили з поясненням купцi. - А стрiляли ми кокосовими горiхами. Вони у водi не тонуть. Можна виловити.
   I схидно запитали:
   - А ви що, хотiли б, щоб ми одразу бабахнули по вас шрапнеллю з монет?
   - Ну-ну, - примирливо пробу бнявив знiяковiлий Бен-Акула. - Ну, погарячкував... З ким не бувас... А ви розумно вчинили, нiчого не скажеш!
   - З правого борту - пострiл!
   Знову рвучко злетiли ложки балiст. Гуркiт розiтнув повiтря. Кокосовi горiхи прошили вiтрила i покотилися палубою.
   - рсть! - радiсно повiдомив капiтан. - Влучили! Бийте нас далi!
   - З лiвого борту - пострiл!
   Лiвий борт ляснув ложками, а на палубу рясно сипонуло монетами.
   Пiратiв вмить нiби з нiг позбивало. Усi враз попадали навкарачки.
   - З правого борту - пострiл!
   На палубу порснуло коштовним камiнням. Усiх немов ураганним подмухом з нiг змело. Нiхто не встояв! Ну й бiйка - жахна!
   - Ура! - гукнули на купецькому суднi. - Добиваймо бандюг пляшками!
   - Полундра! - злякано заметушився капiтан.
   Я теж затамував подих.
   Що ж це буде, о господи?
   Та хлопцi-молодцi всi, як один, трималися напохватi. Жодна пляшка не ляснула на палубi. Хлопцi спритно виловлювати ух на льоту, не даючи розбитися.
   Ото вишкiл - зразковий!
   Аж раптом морська битва вщухла. Певно, у купцiв вичерпався запас.
   Однак Бен-Акула про всяк випадок запитав:
   - Це вже все?
   На купецькому суднi щиро здивувалися:
   - А вам хiба мало?
   - Ну, тодi бувайте!
   - I ви теж!
   - Iдiть з миром!
   - А вам попутного вiтру!
   Судна розiйшлися як у морi кораблi.
   - Боцмане! - гукнув Бен-Акула.
   - Я тут, капiтане!
   - Якi у нас втрати?
   - Жахливi, капiтане, - винувато похнюпився боцман.
   - Доповiдай, нiчого не криючи.
   - Бiда сталась! Не встиг я взяти пляшки на облiк, як ух з пiвсотнi вже встигли висмоктати.
   - Ого!
   - Авжеж! Мабуть, взяли на борт зайвих вiдмiнникiв з пиятики. Ондечки ходять з червоними пиками, аж затинаються...
   - Ну-ну, бувас! Такi збитки навiть у винмагах передбаченi. Називаються - склобiй.
   - А так, щоб було чим з-пiд поли торгувати та ще й у неурочний час з випивох три шкури дерти...
   - Облишмо зайвi балачки.
   - Ваша правда, капiтане...
   Аж тут Бен-Акула велично випростався i змахнув сдиною рукою, закликаючи ватагу до уваги.
   - Гей, хлопцi! - владно гукнув вiн. - Грошi i коштовностi - на бочку! Не будемо чинитися - будемо дiлитися! Кожному катюзi стане по заслузi!
   Як? Отаке всенародне свято та без мене?
   Я прожогом рвонув на палубу.
   - Ось i я!
   13. НЕ БУДЕ РИБА РАКОМ
   - Чувати, хоче вiн наставити на путь iстинну, - Фанфулик зневажливо сплюнув.
   - Хай робить, чого його навчили, - мирно озвався Бочан. - Нам вже однаково нiчого не допоможе.
   Ярослав ГАШЕК.
   Усе було б добре, але я нiяк не мiг викишкати з пам'ятi оте чарiвне видовисько - добряча, мало не до колiн купа сонцесяйних монет i набагато менша, але й набагато коштовнiша купка зiрчастих дiамантiв.
   А де зараз ота купа i ота купка?
   Розпорошилися по чужих кишенях!
   I як би це менi примудритися та зiбрати ух знову докупи?
   Мета нiби не з досяжних...
   А загалом до мене ставляться добре. Авторитету я набув неабиякого. Моя популярнiсть з дня на день зростас. В очах команди я стаю зразком i прикладом. Кожне зречене мною слово жадiбно ловлять i побожно переказують.
   От i зараз мимохiдь чую оповiдку про мою принципову сутичку з боцманом, другою пiсля капiтана людиною на суднi:
   - Боцман каже йому: "Iоно, вип'смо винця натурального?" А святий отець твердо стоуть на свосму: "Краще денатурального". Дотепна людина наш капелан!
   - А як вiн здорово виступив на лекцiу про шкiдливiсть випивки, яку заходився читати капiтан! - захлинасться iнший. - Iона встав i смиренно мовив: "Капiтан вам розкаже, а я його оповiдку проiлюструю". I до того наiлюструвався, що аж до ранку у трюмi зелених бiсенят ловив... Гiдна наслiдувань людина!
   Словом, дiла iдуть, язики плетуть, а нiхто й гадки не мас, що я весь час обмiзковую, як би ото ще раз побачити двi чарiвнi купи, сполученi докупи. Нiхто не чус, як нишком щовечора я уклiнно молю Всевишнього:
   - Господи, нашли на нас хоч такого-сякого штормягу!
   А зранку я знову - серед грiшникiв. Дивлюся, як дурять вони один одного, кидаючи на бочку чорнi кубики з бiлими цяточками, або ловлять акул i шукають в ухнiх неситих утробах пляшки (закоркованi, звичайно). Нудота сказитися можна.
   А на морi - гладiнь. Навiть за борт поглянути гидко.
   - Господи, коли ти нашлеш на нас хоч миршаву бурю? Адже один твiй подмух, о господи, i море враз збуриться...
   План я розробив простий, але, з огляду на морськi забобони, дуже дiйовий. Ледве господь дасть шторм, я нишком повипускаю з мишоловок корабельних пацюкiв i першим запанiкую:
   - Щури тiкають! Рятуйся, хто може! Спасiння наше - в десницi божiй!
   Безумовно, у штормовому хаосi нiхто не добере, куди голоднi тварюки тiкають: за борт чи в камбуз по недоудки. Масовою втечею щурiв з мишоловок я досягну приголомшливого морального ефекту. Це буде для них немов грiм з ясного неба. Адже завдяки мудрiй вигадцi капiтана пiрати звикли почувати себе у цiлковитiй безпецi, мов у бога за пазухою.
   На цьому перший етап залякувальноу обробки грiшникiв буде завершено.
   Етап другий: серед грому i блискавок (декорацiу - во!) я пророкую близький кiнець судна, по самi бильця навантаженого неспокутаними грiхами, лихом та кривдою. У зв'язку з цим я миттю засновую i очолюю житлово-кооперативне товариство для вимолювання теплого мiстечка на небi з окремим персональним райським кущем.
   За готiвку - монети i нiкчемнi коштовнi камiнцi - благополучна й успiшна подорож за маршрутом "Земля - Небо" гарантована.
   Примiтка: хто зажилить хоч копiйку, до самiсiнького Страшного Суду кипiтиме у пекельному казанi, з головою занурений у смолу та сiрку. Та ще дiдьки рогатi штрикатимуть в бiк iржавими вилами...
   Коротко кажучи, наслiдок операцiу пiд кодовою назвою "Рятуйте вашi душi" мусить бути один - усе награбоване й накрадене опиниться в моуй торбi.
   На цьому другий етап обробки буде завершено.
   Третiй етап, тобто роз'яснювальний, чому не вiдбувся кiнець судна, я вирiшив не проводити. Лiпше одразу по акцiу "Рятуйте вашi душi" сяду в шлюпку (торба, звiсно, при менi) i вiддам швартовi кiнцi.
   Та на превелику мою скорботу, усе це - в непевному майбуттi. Навiть благенького вiтерця катма...
   Я спересердя плюнув за борт в свiчадо неозороу калюжi (хiба ж то море без хвиль з баранцями?) i вже вкотре подумки взмолився:
   - О господи, подай штормягу!
   14. ТОРОХ, ТОРОХ ОБ СТIНУ ГОРОХ!
   "Перебила свиня "Отче наш",
   нехай тепер сама молиться".
   Народне прислiв'я.
   Буря шаленiла.
   Блискавки несамовито шматували хмари i пiрнали у чорнi хвилi, що насувалися стiною.
   Оглушливо реготав грiм.
   З усього було видно, що божий посланець Iллягромовержець цiсу ночi виконас тижневу норму. Бач, яку розвинув штормiвщину! То байдикував, а тепер, немов здурiлий, наддас до плану...
   Корабель "Зi святими упокiй" стогнав усiма шпангоутами. Страхiтливо скрипiли щогли. Замiсть вiтрил на реях лопотiло якесь незугарне шмаття. Морськi розбишаки попадали на колiна i палко молилися своум однооким, одноруким та одноногим божкам.
   Аж раптом велетенська хвиля пiдняла нашу посудину мало не до роз'ятреного Iллюшею неба, а звiдти вдарив такий грiм, нiби твердь небесна розкололася.
   У цей слушний момент я й запанiкував:
   - Щурi тiкають!
   Ефект був надзвичайний.
   У непевному освiтленнi блискавок я з присмнiстю спостерiг, що навiть боцман пополотнiв, хоч мав таку чорну шкiру, нiби одвiку коптився у пеклi i вмивався самiсiнькою смолою.
   - Рятуйся, хто може! - заволав якийсь придурок. У нашiй святенницькiй справi що добре - завжди знайдеться дурень, який ладен щиро увiрувати в будь-яку нiсенiтницю. Увiрувати i гаряче пiдтримати палким галасом.
   Я вже встиг вдертися на iмпровiзовану трибуну, складену з рятувальних кiл (обережнiсть нiколи не завадить!) й розвинув мудре гасло невiдомого менi придурка:
   - Грiшники! Не тiло, а душi своу безсмертнi рятуйте! Божий суд ось зараз гряде!
   Зрозумiло, такоу ахiнеу морськi вовки ще нiколи не чули, тому вона справила належне враження: всi голови повернулися на мiй закличний глас.
   А я не вгавав:
   - Iстинно кажу: щурi тiкають - настас кiнець судна. Погляньте на небо!
   Усi слухняно звели очi горi.
   - Що ви бачите? - запитав я.
   - Хмари та блискавки! - пролунало у вiдповiдь одразу кiлька голосiв.
   Отут я наполiг:
   - А я хмари наскрiзь прозираю i бачу: на блискучому престолi Всевишнiй сидить, один у трьох лицях...
   Усi з подивом втупились в мене.
   - А вiн що - триголовий? - запитав чорношкiрий боцман, явно темний язичник.
   - Це в нього пiсля перепою в очах троуться, - з усмiшкою гiсни пояснив капiтан Бен-Акула. - Не звертайте уваги, хлопцi. Зараз наш п'яничка почне у трюмi бiлих слонiв ловити. А тепер слухайте мою команду: баласт за борт!
   Спокiй капiтана подiяв на пiратiв благодiйно. Вони повеселiшали, нiби й буря вже вщухла.
   - Стiйте, грiшники! - у розпачi вiдчайдушне заволав я. - Не слухайте капiтана! То не ваш славний Бен каже, а сам князь пiтьми Вельзевул глаголить його безбожними вустами!
   - Що? - нараз визвiрився капiтан. - Бунт у мене на борту?!
   - Всевишнiй все бачить, все чус! - пiдвищив я свiй пророчий глас. - Вiн бачить, як ви погрузли в грiхи, немов у смердюче баговиння. Вiн чус, як радiсно скрегочуть зубами чорти у пеклi, весело i завзято готуючи казани для чистки ваших чорних душ.
   - Ну? - запитав капiтан боцмана.
   - Меле, неначе з гарячки, - висловив припущення той, виблискуючи бiлими зубами.
   Та я ух заглушив громоподiбним закликом:
   - Грiшники! Купуйте у мене, поки не пiзно, небесне блаженство за грошi та камiнцi, здобутi злодiйством i розбосм! Спокутуйте грiхи вашi тяжкi. А грiхiв у вас ой як багато! Господь сказав - "не убiй"! Таж хiба ви слухастесь? Господь суворо наказав - "не кради"? А ви що дiсте? Зирите неситими очима на праведно накопичене добро ближнього! Навiть один у одного намагастесь останню копiйчину видурити! Жах! Господь радить "вдарили тебе по кишенi... тьху!.. по щоцi, пiдставляй другу", а ви хiба засвоули божеську науку? Ой, буде вам непереливки, ой, буде!..
   Капiтан Бен-Акула усе бiльше хмурнiв, слухаючи мою пастирську проповiдь.
   - Боцмане, - нарештi зловiсне процiдив вiн, - чи не здасться тобi, що цей знахабнiлий п'яндига розхитус нашу залiзну дисциплiну?
   - Так точно, капiтане!
   - Морально розкладас наш бойовий колектив?
   - Ваша правда, капiтане!
   - Сiс у наших рядах чорну зневiру?
   - Факт, капiтане!
   - То що з ним робити?
   - На рею його, капiтане! - кровожерно прохрипiв чорний, як iз печi, боцман.
   - Нi, краще за борт - замiсть баласту. Нiчого з ним не станеться, бо п'яному море по колiна. А прочумас - знову людиною буде.
   Не встиг я отямитися, як боцман зробив з професiйного пророка позапланового мученика. Схопив мене здоровезними ручиськами, пiдняв угору, мов пух-перо, та й швиргонув у морську пучину.
   Хана тобi, Iоно!
   Гаплик!
   15. ДИВО ЯК СИТО, А ЧУДО ЯК РЕШЕТО
   "Чудеса там, де в них вiрять, i чим бiльше вiрять, тим частiше вони трапляються".
   Денi ДIДРО.
   Аж тут сталося чудо.
   Тiльки-но я шубовснув у воду, як одразу зiп'явся на ноги. Хоч i похитувало, та стояв твердо.
   Неймовiрно, але факт!
   Спершу я власним очам не повiрив - море було менi точнiсiнько по колiна.
   До того ж i буря вщухла: певно, Iллюша вже вiдгасав тижневу норму.
   За кiлька лiктiв вiд мене погойдувався на розлогих хвилях грiзний пiратський корабель "Зi святи-ми упокiй". А я стояв серед безмежного морського простору, мов у справжнiсiнькiй дощовiй калюжi!
   Команда отетерiло лупала очима на мене, а я очманiло лупав очима на команду.
   Капiтан Бен-Акула полiз сдиною рукою у власну чуприну.
   - А таки правду старi люди кажуть, - нарештi вичавив вiн iз себе, - що п'яному море по колiна. Я ж казав, що вiн насмоктався, як лин мулу. Казав чи не казав?
   - Казали, - засвiдчив боцман. - А все-таки краще було б його на рею.
   Ач який!..
   - Якщо на рею, - зауважив капiтан, - то вiн би засмердiв нам усю палубу.
   - Але рея мас i переваги, - обстоював своу переконання боцман. Уявiть, що поряд з чорним клаптем з черепом та кiстками висить вискалений кiстяк i вистукус суглобами склянки. Та купцi вiд жаху самi споряджали б до нас кораблi з доброхотними лаяннями!..
   Поки мiж капiтаном та боцманом точилася чисто теоретична дискусiя про принади й переваги умоглядних постулатiв "за борт" та "на рею", я гарячкове оцiнював ситуацiю. Згiдно випробуваних, канонiчних настанов з першооснов пророцтва серед неорганiзованого базарного натовпу.
   У мене на руках було три козирi: щурячий забобон i два чуда - море по колiна i раптове припинення бурi.
   Ото дав менi господь!
   Не скористатися з цих виняткових умов - все одно що взяти найтяжчий грiх на душу. Та я нiзащо не припущу й натяку на грiховнi помисли! Праведник я чи нiкчемна ганчiрка?
   Якби я не скористався цiсю чудовою нагодою з трьома козирними тузами на руках, а братiя дiзналася про цей вiроломний злочин, колегiя, поза усякими сумнiвами, прирекла б мене до спалення живцем як огидного вiдступника i мерзотного сретика. Та я й сам з отакого знавiснiлого запроданця вiри святоу з живого б шкiру зiдрав! Сiллю б його рани посипав! На тоненьких патичках смажив би його! Аби усвiдомив негiдник, що то значить - вчинити злочин...
   Ху, аж сам розхвилювався!
   Канон глаголить: будь-яке чудо - це золоте дно. Хоч би дивовижа й сталася посеред моря...
   Та й справдi: якби чудо не давало прибутку, навiщо тодi були б чудеса?
   16. БАГАТО р ДУРНIВ, ТА НЕ ВСI ВКУПI
   "Небесний царю! Суд твiй всус,
   I всус царствiс твос".
   Т.Г.ШЕВЧЕНКО
   Вiд усiх тих благочестивих думок я споважнiв i знову подав глас пророчий:
   - Грiшники! Iстинно глаголю вам з пучини морськоу: бачите, Всевишнiй явив перед негiднi його милостi очi вашi справжнс чудодiйне диво - пiдклав пiд ноги моу серед бурхливих хвиль надiйну твердь i одним помахом припинив бурю, яка мала поглинути вас усiх без покаяння та вiдпущення страхiтливих грiхiв ваших.
   Я врочисто помовчав, щоб надати словам моум ще бiльшоу ваги. А тодi спитав:
   - А що це означас? А ось що: гряде божий суд! Всевишнiй на престол сяде з точними лихварськими терезами у руках. Сяде i покличе на суд, примiром, боцмана: "Чорний душогубе, де ти?"
   - Ось я! - озвався з борту спантеличений моум дивовижним нахабством боцман.
   - I запитас Всевишнiй, мов суворий митар: "Боцмане, чи брав ти на душу грiх убiснiя людськоу плотi без мого дозволу?"
   - Брав, о господи! - скрушно простогнав боцман.
   - Запитас Всемилостивий: "Чи крав ти, чи бажав добра ближнього свого?"
   - Крав i бажав, пане, - похнюпився боцман.
   - "Чи плюндрував ти, мов препоганий козлище, чесноти дiв непорочних? Чи стрибав ти, яко хижий тигр, на доброчесних жон ближнiх своух?
   - Плюндрував, мов козлище, i стрибав, яко тигр, - зi сльозами каяття в голосi заскиглив боцман. - Нiкуди правди дiти, ваше Верховенство...
   - "Ай-яй-яй! - засудливо похитас сивою головою Всевишнiй. - I як тобi не сором, боцмане?"
   - Ой, сором, ваша Вельможнiсть! Ой, сором...
   - "Отож, горiти тобi, боцмане, довiку в геснi вогненнiй, бо твоуй зчорнiлiй душi вже нiяка чистка не допоможе".
   Нещасний боцман затремтiв, немов скрутила його люта пропасниця.
   А я неухильно виспiвував свосу:
   - "Але, о господи, - змолиться наш боцман, бо щиро усвiдомив свою злодiйську провину, - грошву i камiнцi, що випали на мою долю пiсля розбiйного нападу, я вiддав у храм божий на свiчки. Прошу списати цей ганебний грiх пограбування з мого вкрай обтяжливого для душi балансу".
   Боцман одразу пожвавiшав i кинув на своух спiльникiв радiсний погляд.
   - А далi боцман скаже: "А на тi кошти, боже мiй, слуги твоу навiть тонюсiнькоу свiчечки не купили..."
   - Куди ж ви, облудники, ух подiли? - вмить збурився чорний боцман. - У шинок понесли? З дiвками на моу кревнi бестились?
   - Ще чого? - обурився i я. - У головi твоуй - одне неподобство! А ще до каяття узявся... Та ми, смиреннi слуги божi, твоу кошти нишком, бо нам мирська слава нi до чого, пустили на утримання згорьованих удiв та сирiт убогих. А цi сiромахи вибiлили твою душу чистими сльозами подяки краще вiд усякоу пекельноу чистки. Збагнув?
   - Ну, то це - iнша справа! - мовив боцман.
   - I тодi скаже тобi Всевишнiй: "Всеньке життя свос, боцмане, ти був на землi затятим грiшником, а на небесi зробився праведником. Таке вже не раз траплялося. Бери, боцмане, крила за розмiром, бери арфу до рук i паняй в райськi кущi, якi тобi лишень любi. Там тебе чарiвнi янголицi, усi - мов з писанки, почастують нектаром з амброзiсю, пригорнуть й приголублять..."
   Я знову врочисто промовчав, щоб це захоплююче небесне видовисько достеменного раювання вкорiнилося в найтупiшi голови.
   А по тому - рiшуче наполiг.
   - Грiшники! Берiть приклад з вашого чорного праведника! Впровадимо гiдний подиву почин святого боцмана в широкi маси розбишак! Вивертайте кишенi! Здавайте менi, рабу смиренному, все, що в гаманах подзвонюс та в пояси зашито! Я сам донесу вашу дещицю до храму божого. Донесу, будьте певнi! Бачите: море менi по колiна!
   - А таки донесе, - розчулено мовив боцман, розмазуючи на своуй бруднiй пицi чи то чистi сльози каяття, чи то морськi бризки - не добереш. - " Донесе аж до першоу корчми...
   На борту корабля "Зi святими упокiй" вибухнули глузливим реготом.
   Виявлясться, цей негiдник весь час тiльки клеув iз себе дурня! От же гад повзучий...
   - Що, не вiрите? - заволав я, вражений у саме серце нечуваним блюзнiрством цього пiдступного вiдступника. - Хiба не бачите чуда? Море менi по колiна!
   - Ще пару пляшок, - лагiдно мовив боцман, - i ти, Iоно, ходитимеш по водi, яко по суху.
   О господи! Якоу репутацiу я зажив! Правильно люди кажуть: з кимповедешся, з тим i наберешся. А я вочевидь весь час ще й перебирав...
   Однак я ще мав надiю на щасливий кiнець: раптом станеться ще одне чудо?
   - Грiшники! - загорлав я. - уй-богу, я не брешу!
   - Iоно, - поблажливо озвався капiтан БенАкула, - ходь на борт. Як пить дать дамо тобi випити... А ти, боцмане, якоу думки?
   - Ну що ж, вистава варта чарки...
   Ото й усе за всi моу труди?
   - Не пiду! - затявся я. - Не пiду, коли менi не вiрують. Бач, з пророка брехуна зробили!
   А капiтан на те - миролюбно:
   - Та звiдки нам знати, брешеш ти чи нi? Он уже скiльки лантухiв гречаноу вовни намолов...
   I тут я зважився на вiдчайдушний крок.
   Цiкавитесь який?
   Почав сам на себе небесну кару накликати! Аби настановити закоренiлих у розбоях грабiжникiв на путь iстинну до справжнього багатства...
   - Хай мене грiм поб'с, коли брешу! - заприсягнувся я, сам жахаючись свого вчинку.
   Подивився на небо - пронесло.
   - Хай мене блискавка спопелить, коли щось криве мовив! - мовив уже смiливiше.
   Поглянув угору - пронесло.
   - Хай хлябi воднi розверзнуться, коли хоч грiш втаю! - вже зовсiм хоробро збрехав я i на доказ тупнув ногою.
   Нараз твердь пiдi мною захиталася, розверзлася чорна безодня i вмить поглинула мене.
   17. У ПЕКЛI ХОЧ I ТЕПЛО, ТА ХТО ТУДИ ЗАБАЖАр
   "Цього Iона не чекав. Але оскiльки зробити щось було неможливо, вiн вирiшив терпляче очiкувати наступних подiй в свосму дивному новому примiщеннi".
   Лео ТАКСIЛЬ.
   Я опинився в абсолютно темнiй i вогкiй камерi. Пiтьма - хоч в око стрель. Звiдкiлясь повiвало смородом, нiби я вскочив прямiсiнько в гальюн.
   Я витягнув руки i сунувся навмання. Тицьнувся сюди, тицьнувся туди скрiзь були вогкi i драглистi стiни, нiби ух слимаками вимазали. Заходився було обтирати одну стiну полою, коли це вона раптом конвульсивне здригнулася, а потiм дрiбнодрiбно затрусилася.
   Хтось зареготав страшним утробним басом:
   - Ха-ха-ха! Ой, не лоскочи, бо я не втримаюсь, i тебе перетравлю... Хи-хи! Ой, не можу!.. Ха-ха-ха!
   Волосся в мене стало сторч, а сам я з ляку задубiв, як на лютому морозi, хоч у камерi було тепло i навiть задушливо.
   - Ц-ц-ц-ц-це де я? - тiльки й спромiгся, що процокотiти зубами.
   - У черевi китовому, - вiдповiв той же утробний голос. - Хо-хо...
   - А хто ц-ц-ц-це говорить?
   - Черево.
   - Яке черево?
   - Мос, китове.
   "Дурить, гнида, - вирiшив я. - Морочить менi голову, бо знас - тут не дуже роздивишся..."
   - Значить, у черевi?
   - Авжеж.
   - У китовому, кажеш?
   - Точно.
   - А хiба ж може черево розмовляти?
   - Це як у кого, - охоче пояснив утробний голос. - У мене, наприклад, може, бо я кит-черевомовець. Та й подумати: треба ж арештантовi хоч з кимось слiвцем перекинутись. Хоч би й з наглядачем.
   - Так ти наглядач?
   - Передусiм - в'язниця.
   - Як же так?
   - А просто - за сумiсництвом.
   - Виходить, я - ув'язнений?
   - Виходить, що так.
   - I надовго?
   - На п'ятнадцять дiб.
   - Ото!
   - Не огокай! Строк покарання вiдмiряли в самий раз, бо твою провину вирiшили вважати дрiбною. З деяких мiркувань...
   - Це ж яких, цiкаво?
   - Тобi краще знати.
   - А тобi доля в'язня байдужа?