------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
, - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
Лежить Гуляй-Поле в кровi i в сльозах,
Потоптане, смертю розоране,
В бомбових кратерах i черепах,
В гiльзах,
В ожугах,
В м'язах,
В трiсках...
I навiть не крячуть ворони -
Жахаються круки, минають здаля, -
Шкiриться жаско, смердить земля.
Смердить i душить фосфором i тротилом,
Паленим м'ясом i динамiтом...
I вже не збагнеш тут, де ж було тiло?!
Де були очi?! Де ж тут могили?!
Де матерi, а де дiти!?
В смерчах землi, в гекатомбах ру©н,
В чорних роздзяплених кратерах
Вiд дiтей, вiд дрiбних, тiльки пил один...
I не плаче мати, i не тужить дзвiн,
I нiхто вже ©х не збиратиме.
Не пригорне ©х вiтер - лиш сажа сама.
Брат брата не знайде, i сестер нема.
I дiтям уже матерiв не знайти.
I навiть не знати, де ж ставить хрести? -
Пiроксилiновий сморiд i пил.
Мiльйони мерцiв обiйшлись без могил.
Розметанi костi згниють без хреста...
Гей, ти ж, Земля моя золота!
Перед ким, перед чим завинила си?
I яких не кормила ще крукiв!?
Та i хто не знущався з тво © краси?!
I яких бракувало ще Юдиних сил,
Щоб i костi дiдiвськi пiднесли з могил
Й перемiшали
З костями онукiв?!
Мовчить Гуляй-Поле, мовчить Гуляй-Поле,
Спалене хтивiстю й зрадою Юдиною,
I лежать його дiти - лежать соколи...
I нiхто не скаже нiколи-нiколи,
Що й вони, що й вони ж були люди.
Гей, i були люди - гордi орли!
Тiльки ж простi й не лукавi були.
О ви, що цей келих страшний пiднесли,
Чи самi ж ви його пили?!
Не тужить дiвчина, не плаче сестра,
I рук не лама матуся стара, -
Одплакали доста - не чути нiде.
Нi вiтер не вi , нi крук не паде.
I пташка тужлива тiка також...
Гей, ти. Земле моя!
За що ж!?
За те, що Ти дика була i плiдна,
Ясна, як червона калина,
За те, що Ти сонцю близька i рiдна
I мила, як тая дiвчина!
За те, що Ти в злиднях росла, а цвiла!
Що Волi вiтчизною завжди була.
Грiмлива, спiвливая Земле моя! -
Хто ж розсудить!? Який судiя!?
Мовчить Гуляй-Поле, жаске i руде.
А стрiлка помалу iде та й iде...
Хай iде. Хай стiка жалоби мить.
Хай жахтить ця земля й мовчить.
Нехай неминучiсть присуд веде.'
Хай стрiлка до риски йде, -
Аж поки не стане на гранi отiй,
Що сто©ть Страшний Суд на нiй,
Аж поки не крикне хтось в мряцi страшнiй
Жаске й невблаганне - "СТIЙ!!!"
Схитнулись тумани, як фата-моргана.
Хтось уже кличе. Десь уже манить...
Вже вiтер жалобу вiдбув, i вста ,
I хмару несе, як знамено сво .
Вже вiтер шумитиь i полин гуде...
...Хтось там понурний, мов тiнь, iде, -
Ступа задумливий i мовчазний
В кере© сво©й бойовiй.
I кiнь десь, засiдланий, кований вже,
Пряде одним вухом i тоскно iрже,
I оком кривавим у нiч позира...
То не тiнь - то страшна мара.
Вста вiд розритих могил i ру©н,
Iде Гуляй-Поле - проходить один.
Iде мовчазний i блiдий, мов туман, -
Грiзний,
страшний отаман.
Iде отаман по ру©нах, мов тiнь.
Ступа на уламках усiх поколiнь.
Над кратером чорним понуро ста .
Рукою затриму серце сво .
Торка ногою три черепи вiн -
I чорний,
i жовтий,
i бiлий один:
...Прапрадiд був,
Прадiд...
I син...
Було Гуляй-Поле, було Гуляй-Поле! -
Як буряне море, кипiло й гуло.
Були в нього дiти, гей, були соколи!
I не було сили тако© нiколи,
Щоб скорило, щоб ©х знесло.
Три черепи повнi сиро© землi...
Секунди бiжать у ©дучiй iмлi -
Стрiлка iде до сво © мети...
Та нiщо не виповню пустоти.
Марево блiдне, хистке, як омана, -
Фата-моргана, фата-моргана.
Вiтер шумить. I полин гуде.
I кiнь iрже...
Та нiхто не йде!
Не чу нiхто i не бачить його,
Мов нема роду того!
Мов нема вже гордих,
лиш ницi й покiрнi, -
Нiкчемнi пророки, i брехуни,
Дрiбненькi полiтики й говоруни,
I паралiтики... - лише вони -
Проданi, зрадженi i невiрнi.
Меч не трима ться в ©хнiй руцi,
I переляк на лицi.
О, де Ти, Мужнiй, Простий i Великий -
Благословенний на меч i бо©!?!.
Вибухають воплем, вибухають криком, -
Ждуть Тебе сироти тво©, й калiки,
Й невiдомщенi малята тво©!
Удар громами. Смерчем прийди.
I поведи!
I поведи...
О, де Ти, Грiзний, Страшний, Непоборний!?
Як Бог, Вогнеликий! Як земля, Чорний!
Меч Правосуддя! Кара Господня! -
Де ж Ти -
Меснику всенародний!?!
Безжалiсний, i невблаганний,
I безрозсудний, i предковiчний.
Iз всiх жорстоких дино правий!
Страшний,
Апокалiптичний!
Неповинная кров - клятьба Твоя.
Ти - диний з усiх Судiя.
Тiнь Твоя ходить. Вiтер гуде...
Iде по кiстках вiн.
Iде...
Iде!!!
(Стрiлка доходить сво © межi). -
Ходою тяжкою iде, мов чужий,
Вдивля ться мовчки до серця свого, -
Дивиться вглиб - i не бачить його, -
В муках, в вогнi обернулось в такий
Камiнь
Обсмалений i тяжкий.
Вiн виходить на дике бескиддя ру©н.
Мов чорний орел, позира один.
Вiтер керею йому роздима...
- Нема!.. Ще орлят нема...
Ще лежать мiж розритих дiдiвських могил.
Ще ковтають глину, сльози i пил.
Ще ©х не окрилив вiдчай i гнiв
Для страшносудних бо©в.
Келих не повен. Ще крапля паде.
Ще стрiлка До риски сво © iде...
Вiн пестить ефес i жде:
...Вам мало на свiтi сирiт i калiк?!?
Гряде ж
М I Й !
Р I К !!
I свисне Вiн так, що туман впаде.
Застогне земля i загуде.
Задвигтить Гуляй-Поле небачено ще.
I - лявiна потече, -
Невблаганна. Безодвiчна.
Страшна. Апокалiптична.
I приб'ють вони серце, мов стяг, на стовпi...
I встануть калiки... I встануть слiпi...
I кинуться юнi... Мужнi... Старi...
I сестри згвалтованi, i матерi...
I дитя подаватиме крiс i набiй
В цей святий, страшносудний бiй...
Прокотиться смерч.
Й не поможе нi "Боже мiй!",
I не вряту "Пробi" повалених ниць...
Гей, вiдмiряно ж буде та й мiрою гожою!
Загатяться кратери кiстками ворожими,
Черепами грабiжникiв i дiтовбивць.
Над головами гвалтiвникiв i паскуд
Довготерпеливi довершать Суд.
I розвiють пил. I розвiють прах.
I ляжуть самi на чужих кiстках.
I вiтер над ними, як щит, приб' -
Як Меч Правосуддя - iм'я Тво .
Лежатимуть так, щоб колись розцвiсти.
Лежатимуть всi. I над всiми - Ти
I серце Тво . I не вiзьме ©х тлiнь -
Офiруваних
В iм'я поколiнь.
Пливтимуть свiти мимо серця Твого.
Цвiстиме чебрець. I не буде того,
Хто б Тебе осудив за дiла Тво©, -
Такого
Нема судi©!
А якщо десь - убий i його!
Щоб знав мiру горя Твого.
Пливтимуть свiти мимо серця Твого.
Густиме над маками соняшний гонг.
I густиме в вiках Тво iм'я -
диний, найбiльший з усiх Судiя!
Благословенний. Могутнiй, як ниви i синь.
Вiчний
В с е р ц я х п о к о л i н ь !
Сiчень, 1944 р. Тернопiль.
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
, - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
Лежить Гуляй-Поле в кровi i в сльозах,
Потоптане, смертю розоране,
В бомбових кратерах i черепах,
В гiльзах,
В ожугах,
В м'язах,
В трiсках...
I навiть не крячуть ворони -
Жахаються круки, минають здаля, -
Шкiриться жаско, смердить земля.
Смердить i душить фосфором i тротилом,
Паленим м'ясом i динамiтом...
I вже не збагнеш тут, де ж було тiло?!
Де були очi?! Де ж тут могили?!
Де матерi, а де дiти!?
В смерчах землi, в гекатомбах ру©н,
В чорних роздзяплених кратерах
Вiд дiтей, вiд дрiбних, тiльки пил один...
I не плаче мати, i не тужить дзвiн,
I нiхто вже ©х не збиратиме.
Не пригорне ©х вiтер - лиш сажа сама.
Брат брата не знайде, i сестер нема.
I дiтям уже матерiв не знайти.
I навiть не знати, де ж ставить хрести? -
Пiроксилiновий сморiд i пил.
Мiльйони мерцiв обiйшлись без могил.
Розметанi костi згниють без хреста...
Гей, ти ж, Земля моя золота!
Перед ким, перед чим завинила си?
I яких не кормила ще крукiв!?
Та i хто не знущався з тво © краси?!
I яких бракувало ще Юдиних сил,
Щоб i костi дiдiвськi пiднесли з могил
Й перемiшали
З костями онукiв?!
Мовчить Гуляй-Поле, мовчить Гуляй-Поле,
Спалене хтивiстю й зрадою Юдиною,
I лежать його дiти - лежать соколи...
I нiхто не скаже нiколи-нiколи,
Що й вони, що й вони ж були люди.
Гей, i були люди - гордi орли!
Тiльки ж простi й не лукавi були.
О ви, що цей келих страшний пiднесли,
Чи самi ж ви його пили?!
Не тужить дiвчина, не плаче сестра,
I рук не лама матуся стара, -
Одплакали доста - не чути нiде.
Нi вiтер не вi , нi крук не паде.
I пташка тужлива тiка також...
Гей, ти. Земле моя!
За що ж!?
За те, що Ти дика була i плiдна,
Ясна, як червона калина,
За те, що Ти сонцю близька i рiдна
I мила, як тая дiвчина!
За те, що Ти в злиднях росла, а цвiла!
Що Волi вiтчизною завжди була.
Грiмлива, спiвливая Земле моя! -
Хто ж розсудить!? Який судiя!?
Мовчить Гуляй-Поле, жаске i руде.
А стрiлка помалу iде та й iде...
Хай iде. Хай стiка жалоби мить.
Хай жахтить ця земля й мовчить.
Нехай неминучiсть присуд веде.'
Хай стрiлка до риски йде, -
Аж поки не стане на гранi отiй,
Що сто©ть Страшний Суд на нiй,
Аж поки не крикне хтось в мряцi страшнiй
Жаске й невблаганне - "СТIЙ!!!"
Схитнулись тумани, як фата-моргана.
Хтось уже кличе. Десь уже манить...
Вже вiтер жалобу вiдбув, i вста ,
I хмару несе, як знамено сво .
Вже вiтер шумитиь i полин гуде...
...Хтось там понурний, мов тiнь, iде, -
Ступа задумливий i мовчазний
В кере© сво©й бойовiй.
I кiнь десь, засiдланий, кований вже,
Пряде одним вухом i тоскно iрже,
I оком кривавим у нiч позира...
То не тiнь - то страшна мара.
Вста вiд розритих могил i ру©н,
Iде Гуляй-Поле - проходить один.
Iде мовчазний i блiдий, мов туман, -
Грiзний,
страшний отаман.
Iде отаман по ру©нах, мов тiнь.
Ступа на уламках усiх поколiнь.
Над кратером чорним понуро ста .
Рукою затриму серце сво .
Торка ногою три черепи вiн -
I чорний,
i жовтий,
i бiлий один:
...Прапрадiд був,
Прадiд...
I син...
Було Гуляй-Поле, було Гуляй-Поле! -
Як буряне море, кипiло й гуло.
Були в нього дiти, гей, були соколи!
I не було сили тако© нiколи,
Щоб скорило, щоб ©х знесло.
Три черепи повнi сиро© землi...
Секунди бiжать у ©дучiй iмлi -
Стрiлка iде до сво © мети...
Та нiщо не виповню пустоти.
Марево блiдне, хистке, як омана, -
Фата-моргана, фата-моргана.
Вiтер шумить. I полин гуде.
I кiнь iрже...
Та нiхто не йде!
Не чу нiхто i не бачить його,
Мов нема роду того!
Мов нема вже гордих,
лиш ницi й покiрнi, -
Нiкчемнi пророки, i брехуни,
Дрiбненькi полiтики й говоруни,
I паралiтики... - лише вони -
Проданi, зрадженi i невiрнi.
Меч не трима ться в ©хнiй руцi,
I переляк на лицi.
О, де Ти, Мужнiй, Простий i Великий -
Благословенний на меч i бо©!?!.
Вибухають воплем, вибухають криком, -
Ждуть Тебе сироти тво©, й калiки,
Й невiдомщенi малята тво©!
Удар громами. Смерчем прийди.
I поведи!
I поведи...
О, де Ти, Грiзний, Страшний, Непоборний!?
Як Бог, Вогнеликий! Як земля, Чорний!
Меч Правосуддя! Кара Господня! -
Де ж Ти -
Меснику всенародний!?!
Безжалiсний, i невблаганний,
I безрозсудний, i предковiчний.
Iз всiх жорстоких дино правий!
Страшний,
Апокалiптичний!
Неповинная кров - клятьба Твоя.
Ти - диний з усiх Судiя.
Тiнь Твоя ходить. Вiтер гуде...
Iде по кiстках вiн.
Iде...
Iде!!!
(Стрiлка доходить сво © межi). -
Ходою тяжкою iде, мов чужий,
Вдивля ться мовчки до серця свого, -
Дивиться вглиб - i не бачить його, -
В муках, в вогнi обернулось в такий
Камiнь
Обсмалений i тяжкий.
Вiн виходить на дике бескиддя ру©н.
Мов чорний орел, позира один.
Вiтер керею йому роздима...
- Нема!.. Ще орлят нема...
Ще лежать мiж розритих дiдiвських могил.
Ще ковтають глину, сльози i пил.
Ще ©х не окрилив вiдчай i гнiв
Для страшносудних бо©в.
Келих не повен. Ще крапля паде.
Ще стрiлка До риски сво © iде...
Вiн пестить ефес i жде:
...Вам мало на свiтi сирiт i калiк?!?
Гряде ж
М I Й !
Р I К !!
I свисне Вiн так, що туман впаде.
Застогне земля i загуде.
Задвигтить Гуляй-Поле небачено ще.
I - лявiна потече, -
Невблаганна. Безодвiчна.
Страшна. Апокалiптична.
I приб'ють вони серце, мов стяг, на стовпi...
I встануть калiки... I встануть слiпi...
I кинуться юнi... Мужнi... Старi...
I сестри згвалтованi, i матерi...
I дитя подаватиме крiс i набiй
В цей святий, страшносудний бiй...
Прокотиться смерч.
Й не поможе нi "Боже мiй!",
I не вряту "Пробi" повалених ниць...
Гей, вiдмiряно ж буде та й мiрою гожою!
Загатяться кратери кiстками ворожими,
Черепами грабiжникiв i дiтовбивць.
Над головами гвалтiвникiв i паскуд
Довготерпеливi довершать Суд.
I розвiють пил. I розвiють прах.
I ляжуть самi на чужих кiстках.
I вiтер над ними, як щит, приб' -
Як Меч Правосуддя - iм'я Тво .
Лежатимуть так, щоб колись розцвiсти.
Лежатимуть всi. I над всiми - Ти
I серце Тво . I не вiзьме ©х тлiнь -
Офiруваних
В iм'я поколiнь.
Пливтимуть свiти мимо серця Твого.
Цвiстиме чебрець. I не буде того,
Хто б Тебе осудив за дiла Тво©, -
Такого
Нема судi©!
А якщо десь - убий i його!
Щоб знав мiру горя Твого.
Пливтимуть свiти мимо серця Твого.
Густиме над маками соняшний гонг.
I густиме в вiках Тво iм'я -
диний, найбiльший з усiх Судiя!
Благословенний. Могутнiй, як ниви i синь.
Вiчний
В с е р ц я х п о к о л i н ь !
Сiчень, 1944 р. Тернопiль.