Джоель Чендлер Гарріс
Казки дядечка Римуса
Братчик Лис і Братчик Кролик
Джоель притулився до дядечка Римуса, довірливо зазираючи в його зморшкувате лагідне обличчя.
І ось що почула матуся.
– Бігав, бігав Братчик Лис за Братчиком Кроликом і усіляко мудрував, аби його впіймати. А Кролик усіляко мудрував, аби Лис його не спіймав.
– Та ну його, – сказав Лис.
І тільки-но промовив ці слова, аж ось він скаче дорогою – гладенький, товстенький і жирненький Кролик!
– Постривай, Братчику Кролику! – радісно вигукнув Лис.
– Ніколи мені, Братчику Лисе.
– Мені з тобою потеревенити кортить, Братчику Кролику.
– Гаразд, Братчику Лисе. Тільки ти з того місця кричи, де стоїш, не підходь до мене близько: бліх у мене сьогодні, ой бліх! – так сказав Кролик.
– Я вчора з Братчиком Ведмедем бачився, – почав Лис. – Він мені такої прочуханки дав за те, що ми з тобою чубимось. «Ви, каже, сусіди, повинні жити дружно». Я пообіцяв йому, що домовлюся з тобою.
Тут Кролик пошкріб лапкою за вухом – ніби то на радощах, – встав і каже:
– Чудово, Братчику Лисе. Приходь до мене завтра, пообідаємо разом. Нічого такого у нас вдома немає, але дружинонька з діточками вигадають і знайдуть вже, чим тебе пригостити.
– З задоволенням! – зрадів Лис.
– Ну, то я чекатиму, – сказав Кролик.
Прийшов Братчик Кролик додому сумний-пресумний.
– Що з тобою, чоловіченьку? – питає Матінка Крільчиха.
– Завтра на гостину обіцяв завітати Братчик Лис, – розповідає Кролик. – Треба нам вуха нагострити, щоб не застав зненацька.
Наступного дня Братчик Кролик і Матінка Крільчиха прокинулись ранесенько, ні світ ні зоря, й пішли на город; набрали капусти, моркви та спаржі, приготували чудовий обід.
Раптом одне з кроленят, яке саме бавилось у дворі, біжить і гукає:
– Ой, мамусю! Ма! Братчик Лис іде!
Тоді Кролик хутенько – дітлахів за вуха і посадив їх за стіл, а сам з Матінкою Крільчихою – біля дверей: чекають на Братчика Лиса.
Чекають вони, чекають – не йде Лис. Трохи згодом визирнув Братчик Кролик за двері тихесенько. Дивиться – з-за рогу стирчить кінчик лисячого хвоста. Тоді причинив Кролик двері, сів, лапками вуха обхопив і заспівав:
Ось пообідав Братчик Кролик, і Матінка Крільчиха, і всі дітлахи, і ніхто їм не заважав. Згодом приходить Братчик Їжак і каже:
Якщо миску кинути,
Розіб’ється миска.
Якщо близько Лиса хвіст,
Значить, сам він близько.
– Братчик Лис просить вибачити: він занедужав і не зміг прийти. Просить, щоб Братчик Кролик завтра прийшов до нього на обід.
Сонечко піднялося зовсім високо, коли Кролик схопився й побіг до домівки Лиса.
Прибігає, чує – стогне хтось. У двері зазирнув і бачить: сидить Лис у кріслі, весь закутаний у байкову ковдру, а вигляд у нього геть кепський. Поглянув Кролик навсібіч – ніде не видно обіду. Миска стоїть на столі, а поряд лежить гострий ножик.
– Це ж що, у тебе курочка на обід, Братчику Лисе? – питає Кролик.
– Так, Братчику Кролику, а яка молоденька та свіженька! – відповідає Лис.
Тут Кролик розгладив вуса та й каже:
– Ти що, Братчику Лисе, без кропу її приготував? Щось мені у горло не лізе курятина без кропу.
Вискочив Кролик за двері та мерщій у кущі, причаївся й чекає на Лиса. Довго чекати не довелося, бо Лис одразу скинув байкову ковдру – і за ним навздогін. А Кролик гукає йому:
– Гей, Братчику Лисе! Ось я тут поклав на пеньок кропу. Бери хутенько, поки не зів’яв!
Так він крикнув і пострибав собі. І Лис його не наздогнав.
Смоляне Опудальце
– Значить, Лис так ніколи й не спіймав Кролика? Так, дядечку Римусе? – запитав Джоель наступного вечора.
– Було й так, друже, що ледь-ледь не впіймав. Пригадуєш, як Братчик Кролик надурив його з кропом?
Ось невдовзі потому пішов Братчик Лис гуляти, набрав смоли і виліпив з неї чоловічка – Смоляне Опудальце.
Узяв він те Опудальце та й посадив край дороги, а сам заховався під кущем. Тільки сховався, зирк – іде Кролик по дорозі, підстрибуючи: стриб-скік, стриб-скік.
Старий Лис лежав тихо. А Кролик, як побачив Опудальце, так здивувався, аж на задні лапки встав. Опудальце сидить собі та й сидить, а Братчик Лис під кущем не ворухнеться.
– Доброго ранку! – привітався Кролик. – Гарна днина сьогодні.
Опудальце мовчить, а Лис і далі тихо лежить.
– Що ж це ти мовчиш? – питає Кролик.
Старий Лис тільки оком моргнув, а Опудальце – воно нічого не відповіло.
– Та ти на вуха слабуєш? – запитує Кролик. – Якщо недочуваєш, я можу й дужче кричати.
Опудальце мовчить, а Старий Лис лежить тихенько.
– Ти грубіян, я тебе провчу за це! Так, таки провчу! – розгнівався Кролик.
Лис ледь зі сміху не луснув, а Опудальце – воно нічого не відповіло.
– Коли до тебе говорять, потрібно відповідати, – обурився Кролик. – Негайно скинь капелюха і привітайся, а то я тобі такої прочуханки дам!
Опудальце мовчить, а Братчик Лис – він і далі лежить тихо.
Ось Кролик відскочив назад, замахнувся та як вгамселить Опудальце по голові кулаком!
Кулак прилип, ніяк не відірвеш його: смола міцно тримає.
А Опудальце знай мовчить, і Старий Лис лежить собі тихо.
– Відпусти негайно, а то вдарю! – вигукнув Кролик.
Вдарив Опудальце другою рукою, і ця прилипла.
А Опудальце – анічичирк, і Братчик Лис – він лежить тихенько.
– Відпусти, бо я тобі всі кістки потрощу! – так сказав Братчик Кролик.
Але Опудальце – воно нічого не відповіло. Не відпускає та й годі.
Тоді Кролик копнув його ногами, і ноги прилипли.
А Братчик Лис лежить тихо.
Кролик кричить:
– Якщо не відпустиш, я буду штовхатися!
Буцнув Опудалко головою – і голова прилипла. Тоді Лис вистрибнув з-під куща.
– Як ся маєш, Братчику Кролику? – каже Лис. – Чом же ти не вітаєшся зі мною?
Впав Лис на землю та й ну сміятися. Ой і реготав він, так реготав, аж у боці закололо.
– Ну, сьогодні ми вже точно разом пообідаємо, Братчику Кролику! Нині я й кропу припас, так що ти у мене не викрутишся, – сказав Лис.
…Тут дядечко Римус замовк і заходився виймати з попелу печену картоплю.
– Старий Лис з’їв Братчика Кролика? – поцікавився хлопчик у дядечка Римуса.
– А хто його знає, – відповів дідусь.
– Казка ж закінчилась. Хто каже – Братчик Ведмідь прийшов, його виручив, а хто каже – ні. Чуєш, мама кличе тебе. Біжи, малий.
Хоробрий Братчик Опосум
– Якось вночі, – сказав дядечко Римус, посадивши хлопчика до себе на коліна і задумливо погладивши по голівці, – так от якось уночі Братчик Опосум завітав до Братчика Єнота; виїли вони велику миску тушкованої моркви, а потім пішли прогулятися, подивитись, як поживають сусіди. Братчик Єнот – все підтюпцем та підтюпцем, Братчик Опосум – вистрибом та вистрибом.
Опосум донесхочу наївся фініків, а Єнот наковтався вдосталь жаб і пуголовків.
Гуляли вони, гуляли. Раптом чують – десь далеко в лісі гавкає пес.
– Раптом він на нас накинеться, Братчику Опосуме. Що тоді будемо робити? – запитав Єнот.
Опосум лише посміхнувся:
– Ну, вже я не дам тебе скривдити, Братчику Єноте. А ти що будеш робити?
– Хто? Я? – запитав Єнот. Хай лише спробує, хай спробує бодай поткнутися – усі ребра переламаю!
А пес побачив їх і вирішив часу не гаяти.
Навіть вітатись не став – одразу кинувся на них.
Братчик Опосум тієї ж миті зуби вишкірив, рот аж до вух, беркицьнувся на спину, ніби мертвий.
А Єнот – той майстер був почубитись. Підім’яв під себе собаку та й ну колошматити. Правду кажучи, від собаки не багато й лишилося, а те, що лишилося, вирвалось – і навтьоки, в саму гущавину, ніби хтось з рушниці стрельнув.
Ось Братчик Єнот поправив свій костюм, обтрусився, а Братчик Опосум усе лежить, ніби мертвий. Потім обережно підвівся, озирнувся та як кинеться бігти, тільки п’яти блиснули.
Наступного разу, як зустрілися Опосум і Єнот, каже Опосум:
– Здоров будь, Братчику Єноте! Як поживаєш?
Але Єнот – руки в кишені, вітатися не хоче.
– Ти чого ж це кирпу гнеш, Братчику Єноте? – питає Опосум.
– Я з боягузами і розмовляти не хочу, – відповідає ображено Єнот. – Йди своєю дорогою!
Опосум страшенно образився.
– Хто ж це боягуз, скажи-но мені?
– Та хто ж, як не ти, – каже Єнот. – Дуже мені потрібні такі приятелі, які на спину падають і мертвими прикидаються, ледь справа до бійки дійде!
Опосум, почувши ці слова, як почав сміятися, як почав реготати.
Невже ти думаєш, Братчику Єноте, що це я зі страху? Чи, бува, не думаєш ти, що я злякався того нещасного собаку? І чого б це мені його боятися? Я ж чудово знав, що коли я не впораюся з тим псом, то вже ти даси йому гарної прочуханки. Отож я просто лежав і дивився, як ти його гамселиш, чекав, коли й моя черга буде з ним розважитись.
Але Єнот лише носа наморщив:
– Казки це все, Братчику Опосуме! Як торкнувся тебе пес, ти відразу впав і прикинувся мертвим.
– Так я ж кажу тобі, Братчику Єноте, що це зовсім не від страху. Я лише однієї речі на світі боюсь – лоскоту. І коли цей пес тицьнув носом мені під ребра, я розсміявся, і так розібрав мене сміх, що ворухнути не міг ані рукою, ані ногою! Йому страшенно пощастило, що я лоскоту боюсь, – ще б хвилька, і я розірвав би його на шматки. Бійки я не боюся, Братчику Єноте, але лоскіт – це інша справа. З ким завгодно можу битися, але – відразу кажу – щоб тільки без лоскоту.
– Ось із того самого дня, – продовжував дядечко Римус, дивлячись, як клубочиться дим з люльки, – і дотепер так боїться лоскоту Братчик Опосум: лише торкни його між ребрами – падає на спину і так регоче, що не може ворухнути ні ногою, ні рукою.
Як Братчик Кролик перехитрував Братчика Лиса
– Дядечку Римусе, – запитав Джоель ввечері, коли старенький, здається, був вільний від роботи, – скажи, коли Лис упіймав Кролика Опудальцем, він не вбив його і не з’їв?
– Хіба ж я не розповів тобі про це, друже? Я, певно, сонний був, і в голові в мене все переплуталось, та й мама саме покликала тебе.
Про що ми тоді говорили? Пригадую, пригадую. Та ти вже й оченята треш? Ні, стривай, плакати за Братчиком Кроликом не треба. Хіба ж дарма він був такий метикуватий? Слухай-но, що далі буде.
Приклеївся, значить, Братчик Кролик до Опудальця, а Старий Лис давай качатись по землі й сміятися. А потім каже:
– Здається мені, Братчику Кролику, цього разу я тебе спіймав. Може, я й помиляюсь, але здається мені, що таки спіймав.
Ти все тут стрибав та кепкував з мене, але тепер кінець твоїм жартам. І хто просив тебе пхати носа не в свою справу? І навіщо потрібне було тобі те Опудальце? І хто це приліпив тебе до нього? Ніхто, ніхто у цілому світі! Ніхто не просив тебе, а просто ти сам узяв та й прилип до Опудальця! І сам ти у всьому винен, Братчику Кролику! Так і треба тобі, так і будеш сидіти, доки я не наберу хмизу та не розкладу багаття, бо я, звичайно ж, підсмажу тебе сьогодні, Братчику Кролику.
Так сказав Старий Лис.
А Кролик відповідає так сумирно, слухняно:
– Роби зі мною що хочеш, Братчику Лисе, лише, будь ласка, не кидай мене у той терновий кущ. Смаж мене, якщо хочеш, Братчику Лисе, тільки не кидай у терновий кущ!
– Забагато мороки з тим вогнищем, – каже Лис. – Я, певно, краще тебе повішу, Братчику Кролику.
– Вішай, якщо хочеш, Братчику Лисе, – благає Кролик, – тільки б ти не надумався кинути мене у той терновий кущ.
– Ех, мотузки ж у мене немає! – каже Лис. – Так що, мабуть, я втоплю тебе.
– Топи мене так глибоко, як захочеш, Братчику Лисе, – каже Кролик, – тільки не кидай мене у цей терновий кущ.
Але Братчик Лис хотів поквитатися з Кроликом якнайдужче.
– Ну, – каже, – раз ти так боїшся, то я візьму і кину тебе у терновий кущ.
– Та де тобі! – кепкує Братчик Кролик. – З Опудальцем я надто важкий, не докинеш.
Схопив Лис Кролика за вуха та як струсоне! Відклеїлось Опудальце і впало.
– А ось і докину, – вихваляється Лис.
Як розмахнеться, як кине Кролика у самісіньку середину тернового куща, тільки хруснуло.
Звівся Лис на задні лапи, дивиться, що буде з Кроликом. Раптом чує – кличе його хтось. Зирк – там, на горбочку, Братчик Кролик на колоді, нога на ногу, сидить, ніби нічого й не сталося, тріскою смолу з хутра вичісує.
Втямив тут Лис, що знову його в дурні пошили. А Братчику Кролику позлити його кортить, він і гукає:
– Терновий кущ – моя рідна домівка, Братчику Лисе! Терновий кущ – моя рідна домівка!
Стрибнув і зник, як минулорічний сніг.
Казка про коня Братчика Кролика
Якось після вечері хлопчик прибіг до дядечка Римуса, щоб послухати ще про Братчика Кролика і його приятелів.
Дядечко Римус був дуже веселий цього дня.
Тільки-но Джоель прочинив двері, як почув пісеньку:
І хлопчик одразу згадав, як гнався за Кроликом Старий Лис.
Де ти, Братчику Кролику?
Сидиш на ґаночку,
Куриш люльку,
Пускаєш дим кільцями?
– Дядечку Римусе, – поцікавився Джоель, – а Кролик геть утік, коли відклеївся від Опудальця?
– Що ти, друже! Навіщо ж йому було геть тікати? Щоб Братчик Кролик – і раптом накивав п’ятами! Звичайно ж, він посидів вдома, поки не вишкріб із хутра смолу; день, другий посидів – і знову за своє: скаче то тут, то там, наче нічого не сталося.
Всі сусіди кепкують із Кролика:
– Ну ж бо, Братчику Кролику, розкажи-но, що там сталось у тебе зі Смоляним Опудальцем?
І так йому це допекло. Ось зайшов він якось провідати свою сусідку Матінку Мідоус з доньками, а дівчатка як почали насміхатися з нього, як почали кепкувати. Братчик Кролик сидів спокійно, ніби недочуває.
– А хто це – Матінка Мідоус? – поцікавився хлопчик.
– Не перебивай, друже. Просто у казці так говориться: Матінка Мідоус з доньками, а більше я нічого не знаю.
Слухав, слухав Кролик, як вони потішаються та кепкують з нього, потім поклав ногу на ногу, підморгнув дівчаткам та й каже:
– Милі ви мої, та ж Братчик Лис у мого татуся тридцять років був за їздового коня: може, і більше, але тридцять – то напевно.
Так він сказав, встав, вклонився і пішов геть повільно та поважно.
Наступного дня зазирнув до Матінки Мідоус Братчик Лис.
Тільки-но згадав він про Опудальце, як Матінка Мідоус тут же й сказала, що їй Кролик розповів.
– Ось як! – сказав Старий Лис. – Гаразд! Я примушу Братчика Кролика прожувати і виплюнути ці слова на цьому самому місці.
З тим і пішов.
Вибрався на битий шлях, струсив росу із хвоста та й попрямував до будиночка Кролика. Але Кролик вже чекав на нього, і двері були міцно замкнені. Старий Лис постукав.
Ніхто не відгукнувся. Знову постукав. Знову нікого. Тоді він постукав гучніше: тук! тук!
Тут Кролик відгукнувся слабким голосочком:
– Це ти, Братчику Лисе? Будь ласка, збігай за лікарем. З’їв я вранці квасолі й так мені стало кепсько! Прошу тебе, Братчику Лисе, біжи хутчіше!
– А я за тобою, Братчику Кролику, – відповідає Лис. – Нині у Матінки Мідоус свято буде, я обіцяв тебе привести.
– Куди мені! – зітхає Кролик. – Я і встати нездужаю.
– Та ж тут недалечко! – відповідає Братчик Лис.
– Заслаб я, не дійду.
– Ну то я понесу тебе.
– Як, Братчику Лисе?
– Ну, на руках, Братчику Кролику.
– А якщо я впаду?
– Не впадеш.
– Ну гаразд, лише ти на спині мене повези, Братчику Лисе.
– Добре, Братчику Кролику.
– А сідла ж у мене немає, Братчику Лисе.
– Не біда, сідло я дістану, Братчику Кролику.
– Як же я сидітиму в сідлі без вуздечки?
– А я й вуздечку дістану.
– Тобі ще шори на очі потрібні, Братчику Лисе, а то ще злякаєшся дорогою – я з сідла вилечу.
– Гаразд, і шори на очі будуть, Братчику Кролику.
– Ну, тоді домовились, Братчику Лисе.
Старий Лис сказав, що довезе Кролика майже до самісінької хатини Матінки Мідоус, а там йому доведеться злізти і йти пішки. Кролик дав згоду, і Лис побіг за сідлом та вуздечкою.
Звісно, Кролик знав, що Лису вірити не можна, от він і вирішив його перехитрувати.
Тільки-но встиг Кролик хутро розчесати і вуса закрутити, зирк – повернувся Лис із сідлом та вуздечкою, сумирний на вигляд, як поні в цирку. Підбіг до дверей, зупинився, лапою землю шкребе, гризе вуздечку, ну чисто тобі кінь.
Кролик сів у сідло, і вони рушили. Старому Лису в шорах не видно, що позаду коїться, але раптом відчув – Кролик підняв ногу.
– Що ти там робиш, Братчику Кролику?
– Штани поправляю, Братчику Лисе.
А тим часом Кролик прив’язав шпори. Як під’їхали вони близько до хатини Матінки Мідоус, де Кролику треба було вже самому йти, почав Лис зупинятися. Тут Кролик як штрикне його шпорами в боки, і погнав, і погнав!..
Під’їхали вони до будинку. Матінка Мідоус з усіма доньками сиділа на ґанку. Братчик Кролик проскакав повз них, під’їхав до конов’язі, прив’язав Лиса. А потім зайшов у дім, потиснув руки дівчаткам, сів і каже:
– Хіба ж я не розповідав вам, що Братчик Лис ще мого татуся катав? Він вже трохи не такий прудкий, але я за місяць-другий поверну йому форму.
Тут Братик Кролик посміхнувся, дівчатка – в регіт, а Матінка Мідоус все нахвалює коня Братчика Лиса.
– І це все, дядечку Римусе? – поцікавився хлопчик.
– Все чи не все, але досить. А то буде забагато полотна на пару штанів, – відповів приказкою старий.
Як Братчик Кролик знову перехитрував Братчика Лиса
Наступного дня хлопчик прийшов до дядечка Римуса послухати, чим же закінчилася історія з конем Братчика Кролика. Але дядечко Римус був не в гуморі.
– Поганим дітям я не розповідаю ніяких казок, – сказав він.
– Але ж я не поганий, дядечку Римусе!
– А хто курей ганяв сьогодні вранці?
І хто стріляв з рогатки? І хто в обід нацькував собаку на моє поросятко? І до мене на дах камінці хто кидав?
– Я не навмисно, дядечко Римусе, і я більше не буду. Будь ласка, дядечку Римусе, а я коржиків тобі принесу.
– Коржики – вони, звичайно, кращі на смак, ніж на слух…
Не встиг старий закінчити, як Джоель стрімголов помчав геть, а за хвилину повернувся назад із повними кишенями коржиків.
– Певно, твоя матінка подумає, що у навколишніх пацюків животи полопались! – посміхнувся дядечко Римус. – Ось ці я відразу з’їм, – продовжував він, розкладаючи коржики на дві однакові купки, – а ось ці залишу на неділю… Так на чому ми спинились? Я вже й забув, що у нас робили Братчик Лис і Братчик Кролик.
– Кролик приїхав верхи на Лисі до Матінки Мідоус і прив’язав Лиса до конов’язі.
– Еге ж! – сказав дядечко Римус.
– Так от, прив’язав він свого коня, а сам пішов у хатину. Вони базікали з Матінкою Мідоус і з дівчатками, співали, і дівчатка грали на піаніно. Потім Братчику Кролику настав час іти.
Попрощався він і пішов до конов’язі, та такий поважний, наче пан який. Сів на Лиса і поїхав геть.
Старий Лис нічого не сказав. Він лише стиснув зуби і поскакав уперед. Але Братчик Кролик знав, що Лис так і кипить від люті. Ну й злякався ж він!
А Лис все біг, поки не вибрався на галявинку, подалі від домівки Матінки Мідоус. Тут він наче з ланцюга зірвався. Так вже казився: і фиркав, і лаявся, і верещав, і стрибав, і кружляв… І так, і сяк намагався скинути Братчика Кролика зі спини. Але Кролик міцно тримався. Вигне спину Лис, а Кролик його шпорами. Старий Лис і вгору, і вбік, клацає зубами – ледь власного хвоста не відгриз.
Потім на землю впав – і давай качатись. Тут Кролик і вилетів із сідла. Але поки Лис схопився на ноги, Кролик у кущі – і навтьоки. А Лис за ним, і так хутко – ледве встиг Кролик пірнути в дупло.
Діра була маленька, Лису ніяк не пролізти. Ось він ліг, перевів подих, став мізкувати, що тепер робити з Кроликом. А поки так лежав Старий Лис, пролітав повз нього Братчик Канюк.
Побачив, що Лис лежить, наче дохлий, і вирішив перекусити дохлятинкою. Сів на гілку, полопотів крильми. Схилив голову набік та й каже, буцімто сам до себе:
– Помер Братчик Лис. Як же мені шкода!
– Ні, я живий, – каже Лис. – Я загнав сюди Братчика Кролика. Цього разу він точно не втече, хоч до Нового року чекатиму тут.
Поговорили вони ще. Канюк погодився постерегти Кролика, доки Братчик Лис збігає за сокирою. Лис побіг, а Канюк став біля дупла – чатує. Ось як все стихло Кролик підійшов ближче до діри та й кричить:
– Братчику Лисе! Братчику Лисе, агов!
Та Лис був уже далеко, і ніхто не відповів. Тоді Кролик закричав:
– То ти не хочеш відповідати, Братчику Лисе? І не треба! Все одно я знаю, що ти тут стоїш. А мені й байдуже. Я просто хотів сказати тобі: от якби тут був Братчик Канюк!
Тоді Канюк відповів лисячим голосом:
– А навіщо тобі Братчик Канюк?
– Та це тут сіра білка в дуплі, а жирна, – скільки живу, такої не бачив. Був би тут Братчик Канюк, ото б він уже поласував білкою.
Канюк знову лисячим голосом:
– А як би спіймав її Братчик Канюк?
– А тут, з другого боку дерева, маленька дірочка, – каже Кролик. – Був би тут Братчик Канюк, став би він біля тієї дірочки, а я б вигнав звідси білку.
– Ну жени, жени, – сказав Канюк, – а я постараюсь, щоб вона не втекла від Братчика Канюка.
Тоді Кролик підняв шум, ніби жене когось, і Канюк побіг на другий бік дерева ловити білку. А Кролик шусть із дупла – і чимдуж додому.
Тут дядечко Римус узяв коржик, відкинув назад голову, поклав коржик до рота. Потім заплющив очі і заходився жувати, муркочучи під носа пісеньку.
Як Братчик Канюк перехитрував Братчика Лиса
– Якщо я не помиляюсь, – почав дядечко Римус, – Канюк все стеріг дупло, куди сховався Кролик і звідки він давно вже вискочив. На цьому ми спинились, Джоелю?
Братчик Канюк геть зажурився. Але він обіцяв Лису, що постереже Кролика.
«Що ж, – думає, – почекаю Братчика Лиса, вже якось обману його».
Зирк – вистрибує з лісу Лис із сокирою на плечі.
– Ну, що чути, Братчику Канюче? Братчик Кролик усе там?
– Там, звісно, – відповідає Канюк. – Причаївся – видно, задрімав.
– Ну, вже я його розбуджу, – каже Лис.
Скинув він тут свій піджак, поплював на руки, узяв сокиру. Розмахнувся та як вдарить по дереву – цюк! Щоразу, як вдарить сокира, – цюк! Канюк поряд підстрибує та все примовляє:
– Він там, Братчику Лисе! Він там, він там!
Відлетить від дерева тріска, підскочить Канюк, голову набік, кричить:
– Він там, Братчику Лисе! Я чую, він там!
А Лис знай рубає та й рубає. Вже зовсім мало лишилось рубати, поклав Лис сокиру, щоб подих перевести, раптом бачить – сидить у нього за спиною Канюк, посміхається.
Зметикував Лис, що тут справа нечиста. А Канюк знай торочить:
– Він там, Братчику Лисе! Він там, я бачу його хвостик!
Тут Лис зазирнув у дупло і кричить:
– А ну ж поглянь, Братчику Канюче, що там стирчить? Чи не нога це Братчика Кролика?
Конец бесплатного ознакомительного фрагмента