Михановский Владимир
Живий мох (на украинском языке)
Володимир Мiхановський
Живий мох
1
"...Спочатку я не зрозумiв, що сталося. Частина грунту мовби зрушила з мiсця i поповзла на мене. Я вiдступив назад, але грунт посунув за мною. Я швидко озирнувся. До "Снiжинки", гострий нiс якої невиразно маячив на палевому небi, було далеко...
Ми з Миколою, штурманом корабля, на цiй планетi ось уже чотири доби, i сьогоднi я вперше вийшов назовнi.
Перш нiж посадити "Снiжинку", ми довго кружляли навколо планети, що несподiвано випiрнула на нашому шляху до Процiона. Поки ми описували кола, кулi-автозонди, запущенi з "Снiжинки", дослiджували атмосферу планети.
- Як ти гадаєш, тут живi iстоти є? - спитав штурман, вдивляючись у вузьку стьожку, що безперервно повзла iз щiлини дешифрувального апарата.
- Хтозна, - вiдповiв я, не вiдриваючись од екрана, по якому поволi пропливали чудернацькi шпилi, заростi i хвилястi рiвнини чужої планети.
Корабель посадили щасливо.
Коли "Снiжинка" завмерла, опершись на чотири стабiлiзатори, i двигуни змовкли, тиша видалася нам якоюсь неприродною.
Якусь мить ми схвильовано мовчали. Потiм, не змовляючись, кинулись до iлюмiнаторiв. Там, за броньованим прозорим пластиком, вiдкрився дивовижний краєвид. Невiдомi рослини з химерно вигнутими стовбурами майже слалися по червонуватiй землi. Раз у раз скаженi вихори здiймали з землi хмари куряви i все ставало навколо непроглядним. Потiм пилюка поволi осiдала, виднокруг прояснювався аж до наступного шквалу...
- Йти по радiусах на всi чотири сторони, - залунав голос штурмана. Орiєнтир - радiомаяк. Через кожнi двадцять хвилин - рапорт. Програма дослiджень - максимальна, розрахована на чотири доби. Старт!
За командою Миколи дванадцять роботiв рушили вниз.
Тепер нам iз штурманом залишалось чекати. Тiльки пiсля повернення роботiв, якщо фiзичнi умови планети виявляться сприятливими для людського органiзму, ми зможемо вийти на поверхню.
На оглядовому екранi було добре видно, як роботи, допомагаючи собi гнучкими щупальцями, спускаються по зовнiшньому трапу "Снiжинки".
Спокiйно i дiловито ступили вони на грунт i скоро зникли з очей.
Донесення, що надходили вiд роботiв, ми з Миколою уважно проглядали, пiсля чого всi результати записувались на блоки iнформацiйної пам'ятi.
Роботи повiдомляли про вологiсть атмосфери, напрям i силу вiтру, температуру повiтря i - жодного слова про живих iстот.
На другий день всi роботи благополучно повернулись. Тепер настала наша черга. Вирiшили, що перший пiду я.
- Дивись не захоплюйся, - напучував мене друг.
- Пiсля Кiра не страшно, - вiдказав йому.
- Я буду весь час на прийомi. Радируй частiше,-штурман погладив мiй мисливський променемет, посмiхнувсь i додав: - Ну, нi пуху, нi пера!
Я сплигнув з останньої сходинки трапа на пружну червонувату землю i застиг зачудований.
Дивне враження справляв цей свiт! Здавалося, щось невблаганно тисне на навколишню рослиннiсть. Найтовстiшi стовбури на пiвметровiй висотi несподiвано згиналися пiд прямим кутом, i їхнє вiття майже лежало на землi.
Зненацька налетiвши, потужний вихор звалив мене з нiг. Судомливо вхопившись за пругку гiлляку якогось дерева, я перечекав шквал, а потiм рушив далi. Ноги плуталися в повзучих рослинах, шаленi вихори кидали мене на землю, i, швидко знесилившись, я повернув назад, до ракети.
Раптом я помiтив неподалiк якийсь рух. Ворушилися латки грунту, вкритого чимось схожим на мох. Зацiкавлений, я рушив ближче. I тут мох посунув до мене.
Але що це? Окремi гiлочки моху засяяли раптом позмiнно жовтим, зеленим, червоним, фiолетовим свiтлом. Рiзнокольоровi вогники в сутiнках, що непомiтно пiдкралися, швидко перебiгали з мiсця на мiсце.
Обминаючи стовбури дерев, просто на мене рухався живий килим, переливаючись самоцвiтами...
Я прискорив ходу, намагаючись втекти вiд переслiдування. Килим теж рушив швидше. Тодi я побiг, роблячи, як увi снi, гiгантськi стрибки. Але вiдстань мiж мною i килимом невблаганно зменшувалась.
А "Снiжинка" зовсiм близько! її стрункий корпус пiдносився вгору за якихось п'ятсот метрiв. Тут, як на зло, зiпсувався радiопередавач. Вихопивши променемет, я спрямував його на рухливий мох i натиснув гачок. Та iмпульсу не було.
Над килимом з'явилася легка хмаринка. Вона згустилася просто на очах. Потiм вогники водночас мигнули, i хмаринка рушила на мене. Палючий бiль пронизав мене. Не допомогла i нейтритова прокладка скафандра. В кожну клiтину тiла вп'ялась розжарена голка. Втративши рiвновагу, я похитнувсь i впав на спину..."
2
Штурман "Снiжинки" невiдривно стежив, як капiтан корабля, обережно ступаючи, заглиблюється в хащi.
Штурман чiтко бачив, як його товариш зупинявся бiля зiгнутих стовбурiв, пiднiмав гiлки, роздивлявся. Вiн заздрив капiтану.
Водночас його турбувало вiдчуття якоїсь небезпеки, що загрожує капiтановi. I вiн полегшено зiтхнув, коли капiтан нарештi повернув назад.
Яскраво-зелене свiтило схилилось до обрiю. Запали сутiнки, стали довгими тiнi.
Для iнфращупа не було нiякої рiзницi - день чи нiч. Однак видимiсть на кольоровому екранi помiтно погiршала. Спочатку вицвiли i поблякли яскравi кольори. Дерева, грунт, оранжевий скафандр капiтана - все набрало якогось непевного сiрого вiдтiнку. Пасмуги туману тягнулись знизу i запинали екран, перетворюючи його в великий квадрат брудно-сiрого полотна.
Постать капiтана танула на очах. Радiозв'язок з ним почав слабнути i незабаром перервався зовсiм.
Розмiрковувати не було коли.
Швидко одягнувши скафандр, Микола покликав робота Кiра i вибрався назовнi.
3
"...Я опам'ятався вiд страшенного холоду. Руки й ноги задерев'янiли так, що не можна було ними володати. Я лежав горiлиць, i надi мною яскраво сяяли небаченi досi сузiр'я. Спробував звестися, однак щось чiпко тримало мене. "Як Гуллiвер, коли потрапив у полон до лiлiпутiв", - майнула думка.
Вiдчайдушно борсаючись, звiльнив трохи праву руку. I одразу все ожило. Рiзнокольоровi вогники забiгали навколо мене. З завмерлим серцем я чекав, що мене знову прониже гарячий струмiнь болю. Але болю не було.
Видалося, що в свiтiннi вогникiв є якийсь ритм, але я нiяк не мiг зрозумiти його закономiрностi.
Килим на мить спалахнув слiпучим синiм полум'ям, i все поринуло в абсолютну пiтьму. Навiть зiрки i тi згасли...
Невдовзi вiдчув, що кудись рухаюсь.
Рухались довго, дуже довго.
Темрява, чорна i густа, як туш, почала трохи розвiюватись. Повз мене пропливали тепер безформнi тiнi.
Раптом далеко попереду, на обрiї, з'явилось темно-червоне з прозеленню полум'я. "Пожежа", - спалахнуло в мозку. Та через хвилину зрозумiв, що помилився: сходило "сонце".
Пообiч мене i спереду рухались поверхнею грунту, повторюючи всi його згини, свiтнi килими.
Невдовзi я опинився бiля пiднiжжя вузького пiка, що вражав правильнiстю геометричних форм.
Килими зупинились. Потiм хвилин з десять (а може й довше - у мене пропало вiдчуття часу) килими переморгувались, наче подавали якiсь знаки один одному. Нарештi один килим наблизився до пiка. На бiчнiй поверхнi вiдчинилась вузька горизонтальна щiлина, i килим ковзнув усередину. Через деякий час вiн знову з'явився i засяяв всiма кольорами веселки. Здавалось, вiн виголошував мовчазну промову, а решта уважно слухала його..."
4
Задихаючись од швидкого бiгу, Микола заглиблювався в заростi. Кiр не одставав вiд нього нi на крок. Вiдчувши, що вибивається iз сил, штурман подав команду, i Кiр обережно пiдхопив його могутнiми щупальцями. Тепер вони рухались значно швидше.
- Тримай курс до капiтана, - повторював Микола, гарячково мiркуючи, що робити далi. Променевий пiстолет вiн залишив на "Снiжинцi", - забув спохвату, - i тепер уся надiя на щупальця Кiра та на його невеликий променемет, схований пiд панциром.
- Капiтан iде нам назустрiч, - повiдомив Кiр, безперервно обертаючи на бiгу кущики антени. - Капiтан прискорив ходу... Бiжить... зупинився...
- Ну, ну? - квапив Микола.
- Капiтана наздоганяє рухлива поверхня...
- Що ж то таке? - нетерпляче спитав штурман, коли Кiр замовк. Але робот не вiдповiдав: уперше вiн зустрiвся з явищем, яке, не змiг пояснити.
"Нiчого, - подумав Микола, не дочекавшись вiдповiдi, - тут, на чужiй планетi, ти, голубе, матимеш непогану практику. 1 в наступному польотi будеш бiльше знати й розумiти. Полечу i я з тобою в нову експедицiю... Якщо живий залишуся..."
- Капiтан зникає, - сказав раптом Кiр.
- Як це - зникає? - у вiдчаї закричав Микола. - Шукай пильнiше! Збiльш потужнiсть iнфращупа!
- Потужнiсть iнфращупа гранична. Бачу лише тулуб капiтана... Тiльки голову... Обличчя... Капiтана... нема...
- Вперед, вперед, - мов божевiльний, повторював штурман. - Ми його знайдемо, хоч всю планету перериємо!
Темрява густiшала, i, хоч Кiр "бачив" у нiй не гiрше, нiж удень, Микола звелiв йому ввiмкнути прожектор. Тремтячий, плигаючий струмiнь свiтла вихоплював з мороку то стовбур рослини, зiгнутої, як кобра перед стрибком, то пучки блискучих ниток, що легко розривались вiд дотику.
5
"...Всерединi конус був залитий мертвотним бузковим свiтлом. Коли очi трохи звикли, я став розрiзняти окремi предмети.
Конiчна вершина здiймалась високо вгору, гублячись у сутiнках.
Я лежав, не маючи змоги поворухнутися, а надi мною, здiймаючись пiд купол, перетинались складнi лiнiї невiдомих конструкцiй.
Раптом я вiдчув, що можу рухатись. Я пiдвiвся i випростав занiмiлi руки й ноги. Тої ж хвилi менi легенько шпигнуло в колiнах. Зробив кiлька непевних крокiв, i бiль щез. Але варт було зупинитись, як у колiнах знову зашпигало.
I я поволi пiшов уперед. Нарештi попереду виник у хаосi дивовижних конструкцiй невеликий овальний отвiр. Я зупинився перед ним у нерiшучостi, i бiль у колiнах одразу став нестерпний.
Наважившись, полiз в отвiр.
Стiнки його були еластичнi i пружнi. Несподiвано вiдчув пiд ногами порожняву i полетiв униз, боляче вдарившись об тверду ввiгнуту поверхню.
Люк, у який я впав, зачинився за мною з глухим стуком.
Трохи очумавшись пiсля падiння, оглянувся. Стiни раптом замерехтiли аквамарином, i я зрозумiв, що лежу на днi величезної сфери.
Потiм пiдлога вислизнула з-пiд нiг. Схопитись i втриматись не було за що. Невiдома сила пiдняла мене над пiдлогою. Я борсався в повiтрi, безпомiчний, мов кошеня, яке схопили за шкiрки.
Приблизно в центрi сфери я завис, злегка гойдаючись. "Можливо, це збалансоване електромагнiтне поле", - подумав я..."
6
Все сталося так швидко i настiльки фантастично, що Микола до ладу не встиг i змiркувати.
Перед очима з'явився килим, сяючи рiзнокольоровими вогниками. Вогники швидко перебiгали з мiсця на мiсце. Потiм килим посунув на робота i людину.
I тодi Кiр зробив те, що йому було наказано робити в разi гострої небезпеки: ввiмкнув променемет...
Якась сила вдарила Миколу так, що в очах попливли кола i, вiдiрвавши од робота, кинула на землю. Юр пiдплигнув угору i, падаючи, звалився набiк. Щупальця його безпомiчно засмикались.
А коли Микола отямився i звiвся на лiкоть - навколо вирувало полум'я... З усiх бокiв наступала рiвна ревуча стiна вогню.
- Радiальна швидкiсть руху полум'я до центра кола - два сантиметри на секунду, - повiдомив робот, знайшовши, нарештi, рiвновагу.
"До центра, цебто до нас", - вжахнувся Микола.
- Скiльки од нас до фронту?
- Сiмдесят п'ять метрiв по радiусу, - чiтко, як завжди, вiдповiв Кiр.
Нестерпна спека дихала в обличчя.
I раптом високе полум'я щезло.
Микола стрибнув на робота - його обережно обхопило одне з щупалець. Пробiгши метрiв з п'ятдесят, робот рiзко зупинився. Микола глянув униз - о жах! - пiд ногами була прiрва, на днi якої клекотiла темно-багряна лава. Вона пiдмивала берег, великi брили гучно обвалювались униз i, зiткнувшись з лавою, перетворювалися в пару.
- Спрямована реакцiя розпаду охопила грунт, - сказав Кiр, повiльно задкуючи.
- Кiр, ми повиннi припинити реакцiю.
- Це неможливо. Вона припиниться, якщо радiус кола, всерединi якого ми стоїмо, дорiвнюватиме нулю.
За вогняною прiрвою темнiла пустельна рiвнина.
- Треба перестрибнути, Кiр!
- Неможливо, - вiдповiв робот, моргаючи очима-фотоелементами.
- Чому? - Вони з Кiром помалу вiдступали до центра кола. - Адже для тебе, зважаючи на мiсцеву силу тяжiння...
- Ось, - Кiр показав штурмановi два перебитi щупальця.
- Де ж це ти, Кiр? - Микола приторкнувся до пошкоджених щупалець.
- Коли падав на грунт.
Вогняне кiльце звужувалось...
7
"...Стiни сфери, всерединi якої я висiв, свiтилися все яскравiше - аж очам було боляче. I раптом свiтло погасло. Щезли стiни, нiби розтанули. Тепер я висiв у порожнечi. Десь у страшнiй далечинi засвiтився блакитний вогник. Другий, третiй, четвертий... Разом вони утворили знайому конфiгурацiю. Процiон!
Внизу, пiд ногами, праворуч, лiворуч, над головою - скрiзь спалахували зорi...
- Хто ви? - закричав я, i луна гучно повторила мiй голос.
Отже, стiни не зникли? Просто вони стали прозорi. От би Кiра сюди, вiн би допомiг вирiшити цю загадку.
Тiльки я подумав про це - зоряне шатро погасло. Навколо мене безмовно закружляли в шаленому танцi якiсь срiблястi хмарки. Потiм замiсть них з'явились оранжевi нитки, вони складалися в чудернацькi iєроглiфи. А може, це просто гра свiтлових променiв? Але занадто вже правильними рядками рухались iєроглiфи. I деякi з них повторювались.
Я вiдчув сильний голод. На щастя, в мене був пакет НЗ.
Коли я почав їсти, екран погас, i на мене звiдусiль ринуло промiння. Потiм на невидимому екранi, що оточував мене, з'явився якийсь величезний пульсуючий клубок. Вiн ритмiчно скорочувався, женучи темну рiдину по гiллястих судинах. А це що? Хребет... Кiнцiвки. Шлунок, в який повiльно опускається грудка їжi... Та це ж я!
Мене вивчають, нiби комаху пiд мiкроскопом! Але де ж вони, цi iстоти хазяї планети? Чому вони не з'являються?
Менi здалось, що я плавко опускаюсь. I справдi, через кiлька секунд мої ноги торкнулись основи сфери.
Екран погас..."
8
- Кiр, ми зараз загинемо, - прошепотiв штурман. - Ти повинен спробувати.
- Я не можу ризикувати вашим життям.
Тодi Микола швидко натиснув на один з численних клапанiв робота i, коли клапан вiдчинився, перервав тоненьку нитку запобiжника. Тепер Кiр мiг виконати будь-який наказ, навiть найбезглуздiший.
Штурман скочив на робота й закричав:
- Стрибай на той бiк!
Кiр блискавкою майнув у повiтрi i опустився на чорний грунт. Але одразу ж пiдскочив - грунт був розжарений. А попереду синiли заростi.
Перелетiвши кiлька метрiв, вони впали зверху на кущi.
Трохи опам'ятавшись, штурман скомандував:
- Вперед! Треба розшукати капiтана.
9
"...Я знову повиснув у центрi сфери. Знову її оболонка нiби розтанула. Нескiнченним потоком попливли по екрану конструкцiї.
Раптом серед потоку незнайомих речей помiтив великий плаский диск, що рiвномiрно обертався. Я мимоволi простяг до нього руку. I зразу ж рух припинився. Все, крiм диска, щезло. Диск перестав обертатися. В його бiчних торцях були отвори, схожi на ракетнi дюзи. Лiтальний апарат? Але хто зможе лiтати на диску, товщина якого не перевищує п'яти сантиметрiв?
I раптом мене пройняв здогад: килими!
Це вони - розумнi iстоти. Це вони полонили мене й помiстили в центрi сфери. А свiтлова сигналiзацiя килимiв - це, певно, їхня мова.
Те, що було потiм, пiдтвердило мiй здогад. Поруч з нерухомим диском молочно засвiтився великий прямокутник. У лiвому верхньому кутку замигтiла жовта цятка. Ну, звичайно! Адже коли мене переносили, на килимках спалахували жовтi цятки. Мабуть, жовта цятка означала iдею руху.
За цей сеанс менi вдалося узнати бiля десяти свiтлових сигналiв, що вiдповiдали рiзним поняттям.
Потiм мене опустили на дно сфери. Вiдкрився отвiр. Я опинився в вузькому коридорi, слабо освiтленому синюватим свiтлом.
Раптом щось темне кинулось менi назустрiч. Я iнстинктивно притиснувся до стiни. Вiдчув на своєму обличчi щось холодне i...
- Капiтане! Як ви себе почуваєте?
- Кiр! - закричав я. - Ти з "Снiжинки"? А де Микола?
- Штурман Микола у сусiдньому примiщеннi.
Скафандр у штурмана був закiптюжений, обличчя змарнiле.
Знову ми були разом.
10
...Гарно думається пiд мiрне гудiння авто-фiксатора. Тепер, коли "Снiжинка" лягла на стацiонарний курс, ми з субсвiтловою швидкiстю летимо до Землi.
Через три з половиною роки пристанемо до Карантинного супутника. А потiм - Земля. Трибуна Прощань i Зустрiчей... Обiйми друзiв i родичiв, якi що вдiєш! - постарiшали набагато бiльше за нас.
Знову й знову згадую нашi дивовижнi пригоди на цiй планетi, згадую, як ми порозумiлися з Живим Мохом.
Неоцiненним помiчником виявився Кiр. його бездоганна електронна пам'ять досить швидко засвоїла систему свiтлових сигналiв мiсцевих жителiв. Кiр став рухомим словником, без якого нi я, нi штурман не могли обiйтись.
Живий Мох! Можливо, це не зовсiм вдала назва для розумних iстот, що населяють планету. Хай ученi Землi придумають кращу назву.
Мов зачарованi, блукали ми по гiгантських спорудах, де синтезується їжа для Живого Моху. З вершин гiр милувалися планетою, її синiми гаями, спостерiгали оранжевi вихори, що кружляли на рiвнинах. I з кожним днем цi iстоти здавалися нам все менш незвичайними...
11
Щойно до мене в рубку вбiг Кiр i сказав, що робот Енквен спiймав позивнi маяка космiчного зв'язку Карантинного супутника.
Отже, наша подорож наближається до кiнця. Незабаром земляни побачать нас на блакитних екранах телевiзорiв. Ми, за давньою традицiєю, розкажемо про все побачене й пережите.
А потiм вони побачать... Живий Мох! Авжеж, Живий Мох..."
Капiтан на мить одiрвався вiд бортового журналу й подивився на боковий стелаж, де мирно дрiмав Живий Килим - почесний гiсть Землi...
Живий мох
1
"...Спочатку я не зрозумiв, що сталося. Частина грунту мовби зрушила з мiсця i поповзла на мене. Я вiдступив назад, але грунт посунув за мною. Я швидко озирнувся. До "Снiжинки", гострий нiс якої невиразно маячив на палевому небi, було далеко...
Ми з Миколою, штурманом корабля, на цiй планетi ось уже чотири доби, i сьогоднi я вперше вийшов назовнi.
Перш нiж посадити "Снiжинку", ми довго кружляли навколо планети, що несподiвано випiрнула на нашому шляху до Процiона. Поки ми описували кола, кулi-автозонди, запущенi з "Снiжинки", дослiджували атмосферу планети.
- Як ти гадаєш, тут живi iстоти є? - спитав штурман, вдивляючись у вузьку стьожку, що безперервно повзла iз щiлини дешифрувального апарата.
- Хтозна, - вiдповiв я, не вiдриваючись од екрана, по якому поволi пропливали чудернацькi шпилi, заростi i хвилястi рiвнини чужої планети.
Корабель посадили щасливо.
Коли "Снiжинка" завмерла, опершись на чотири стабiлiзатори, i двигуни змовкли, тиша видалася нам якоюсь неприродною.
Якусь мить ми схвильовано мовчали. Потiм, не змовляючись, кинулись до iлюмiнаторiв. Там, за броньованим прозорим пластиком, вiдкрився дивовижний краєвид. Невiдомi рослини з химерно вигнутими стовбурами майже слалися по червонуватiй землi. Раз у раз скаженi вихори здiймали з землi хмари куряви i все ставало навколо непроглядним. Потiм пилюка поволi осiдала, виднокруг прояснювався аж до наступного шквалу...
- Йти по радiусах на всi чотири сторони, - залунав голос штурмана. Орiєнтир - радiомаяк. Через кожнi двадцять хвилин - рапорт. Програма дослiджень - максимальна, розрахована на чотири доби. Старт!
За командою Миколи дванадцять роботiв рушили вниз.
Тепер нам iз штурманом залишалось чекати. Тiльки пiсля повернення роботiв, якщо фiзичнi умови планети виявляться сприятливими для людського органiзму, ми зможемо вийти на поверхню.
На оглядовому екранi було добре видно, як роботи, допомагаючи собi гнучкими щупальцями, спускаються по зовнiшньому трапу "Снiжинки".
Спокiйно i дiловито ступили вони на грунт i скоро зникли з очей.
Донесення, що надходили вiд роботiв, ми з Миколою уважно проглядали, пiсля чого всi результати записувались на блоки iнформацiйної пам'ятi.
Роботи повiдомляли про вологiсть атмосфери, напрям i силу вiтру, температуру повiтря i - жодного слова про живих iстот.
На другий день всi роботи благополучно повернулись. Тепер настала наша черга. Вирiшили, що перший пiду я.
- Дивись не захоплюйся, - напучував мене друг.
- Пiсля Кiра не страшно, - вiдказав йому.
- Я буду весь час на прийомi. Радируй частiше,-штурман погладив мiй мисливський променемет, посмiхнувсь i додав: - Ну, нi пуху, нi пера!
Я сплигнув з останньої сходинки трапа на пружну червонувату землю i застиг зачудований.
Дивне враження справляв цей свiт! Здавалося, щось невблаганно тисне на навколишню рослиннiсть. Найтовстiшi стовбури на пiвметровiй висотi несподiвано згиналися пiд прямим кутом, i їхнє вiття майже лежало на землi.
Зненацька налетiвши, потужний вихор звалив мене з нiг. Судомливо вхопившись за пругку гiлляку якогось дерева, я перечекав шквал, а потiм рушив далi. Ноги плуталися в повзучих рослинах, шаленi вихори кидали мене на землю, i, швидко знесилившись, я повернув назад, до ракети.
Раптом я помiтив неподалiк якийсь рух. Ворушилися латки грунту, вкритого чимось схожим на мох. Зацiкавлений, я рушив ближче. I тут мох посунув до мене.
Але що це? Окремi гiлочки моху засяяли раптом позмiнно жовтим, зеленим, червоним, фiолетовим свiтлом. Рiзнокольоровi вогники в сутiнках, що непомiтно пiдкралися, швидко перебiгали з мiсця на мiсце.
Обминаючи стовбури дерев, просто на мене рухався живий килим, переливаючись самоцвiтами...
Я прискорив ходу, намагаючись втекти вiд переслiдування. Килим теж рушив швидше. Тодi я побiг, роблячи, як увi снi, гiгантськi стрибки. Але вiдстань мiж мною i килимом невблаганно зменшувалась.
А "Снiжинка" зовсiм близько! її стрункий корпус пiдносився вгору за якихось п'ятсот метрiв. Тут, як на зло, зiпсувався радiопередавач. Вихопивши променемет, я спрямував його на рухливий мох i натиснув гачок. Та iмпульсу не було.
Над килимом з'явилася легка хмаринка. Вона згустилася просто на очах. Потiм вогники водночас мигнули, i хмаринка рушила на мене. Палючий бiль пронизав мене. Не допомогла i нейтритова прокладка скафандра. В кожну клiтину тiла вп'ялась розжарена голка. Втративши рiвновагу, я похитнувсь i впав на спину..."
2
Штурман "Снiжинки" невiдривно стежив, як капiтан корабля, обережно ступаючи, заглиблюється в хащi.
Штурман чiтко бачив, як його товариш зупинявся бiля зiгнутих стовбурiв, пiднiмав гiлки, роздивлявся. Вiн заздрив капiтану.
Водночас його турбувало вiдчуття якоїсь небезпеки, що загрожує капiтановi. I вiн полегшено зiтхнув, коли капiтан нарештi повернув назад.
Яскраво-зелене свiтило схилилось до обрiю. Запали сутiнки, стали довгими тiнi.
Для iнфращупа не було нiякої рiзницi - день чи нiч. Однак видимiсть на кольоровому екранi помiтно погiршала. Спочатку вицвiли i поблякли яскравi кольори. Дерева, грунт, оранжевий скафандр капiтана - все набрало якогось непевного сiрого вiдтiнку. Пасмуги туману тягнулись знизу i запинали екран, перетворюючи його в великий квадрат брудно-сiрого полотна.
Постать капiтана танула на очах. Радiозв'язок з ним почав слабнути i незабаром перервався зовсiм.
Розмiрковувати не було коли.
Швидко одягнувши скафандр, Микола покликав робота Кiра i вибрався назовнi.
3
"...Я опам'ятався вiд страшенного холоду. Руки й ноги задерев'янiли так, що не можна було ними володати. Я лежав горiлиць, i надi мною яскраво сяяли небаченi досi сузiр'я. Спробував звестися, однак щось чiпко тримало мене. "Як Гуллiвер, коли потрапив у полон до лiлiпутiв", - майнула думка.
Вiдчайдушно борсаючись, звiльнив трохи праву руку. I одразу все ожило. Рiзнокольоровi вогники забiгали навколо мене. З завмерлим серцем я чекав, що мене знову прониже гарячий струмiнь болю. Але болю не було.
Видалося, що в свiтiннi вогникiв є якийсь ритм, але я нiяк не мiг зрозумiти його закономiрностi.
Килим на мить спалахнув слiпучим синiм полум'ям, i все поринуло в абсолютну пiтьму. Навiть зiрки i тi згасли...
Невдовзi вiдчув, що кудись рухаюсь.
Рухались довго, дуже довго.
Темрява, чорна i густа, як туш, почала трохи розвiюватись. Повз мене пропливали тепер безформнi тiнi.
Раптом далеко попереду, на обрiї, з'явилось темно-червоне з прозеленню полум'я. "Пожежа", - спалахнуло в мозку. Та через хвилину зрозумiв, що помилився: сходило "сонце".
Пообiч мене i спереду рухались поверхнею грунту, повторюючи всi його згини, свiтнi килими.
Невдовзi я опинився бiля пiднiжжя вузького пiка, що вражав правильнiстю геометричних форм.
Килими зупинились. Потiм хвилин з десять (а може й довше - у мене пропало вiдчуття часу) килими переморгувались, наче подавали якiсь знаки один одному. Нарештi один килим наблизився до пiка. На бiчнiй поверхнi вiдчинилась вузька горизонтальна щiлина, i килим ковзнув усередину. Через деякий час вiн знову з'явився i засяяв всiма кольорами веселки. Здавалось, вiн виголошував мовчазну промову, а решта уважно слухала його..."
4
Задихаючись од швидкого бiгу, Микола заглиблювався в заростi. Кiр не одставав вiд нього нi на крок. Вiдчувши, що вибивається iз сил, штурман подав команду, i Кiр обережно пiдхопив його могутнiми щупальцями. Тепер вони рухались значно швидше.
- Тримай курс до капiтана, - повторював Микола, гарячково мiркуючи, що робити далi. Променевий пiстолет вiн залишив на "Снiжинцi", - забув спохвату, - i тепер уся надiя на щупальця Кiра та на його невеликий променемет, схований пiд панциром.
- Капiтан iде нам назустрiч, - повiдомив Кiр, безперервно обертаючи на бiгу кущики антени. - Капiтан прискорив ходу... Бiжить... зупинився...
- Ну, ну? - квапив Микола.
- Капiтана наздоганяє рухлива поверхня...
- Що ж то таке? - нетерпляче спитав штурман, коли Кiр замовк. Але робот не вiдповiдав: уперше вiн зустрiвся з явищем, яке, не змiг пояснити.
"Нiчого, - подумав Микола, не дочекавшись вiдповiдi, - тут, на чужiй планетi, ти, голубе, матимеш непогану практику. 1 в наступному польотi будеш бiльше знати й розумiти. Полечу i я з тобою в нову експедицiю... Якщо живий залишуся..."
- Капiтан зникає, - сказав раптом Кiр.
- Як це - зникає? - у вiдчаї закричав Микола. - Шукай пильнiше! Збiльш потужнiсть iнфращупа!
- Потужнiсть iнфращупа гранична. Бачу лише тулуб капiтана... Тiльки голову... Обличчя... Капiтана... нема...
- Вперед, вперед, - мов божевiльний, повторював штурман. - Ми його знайдемо, хоч всю планету перериємо!
Темрява густiшала, i, хоч Кiр "бачив" у нiй не гiрше, нiж удень, Микола звелiв йому ввiмкнути прожектор. Тремтячий, плигаючий струмiнь свiтла вихоплював з мороку то стовбур рослини, зiгнутої, як кобра перед стрибком, то пучки блискучих ниток, що легко розривались вiд дотику.
5
"...Всерединi конус був залитий мертвотним бузковим свiтлом. Коли очi трохи звикли, я став розрiзняти окремi предмети.
Конiчна вершина здiймалась високо вгору, гублячись у сутiнках.
Я лежав, не маючи змоги поворухнутися, а надi мною, здiймаючись пiд купол, перетинались складнi лiнiї невiдомих конструкцiй.
Раптом я вiдчув, що можу рухатись. Я пiдвiвся i випростав занiмiлi руки й ноги. Тої ж хвилi менi легенько шпигнуло в колiнах. Зробив кiлька непевних крокiв, i бiль щез. Але варт було зупинитись, як у колiнах знову зашпигало.
I я поволi пiшов уперед. Нарештi попереду виник у хаосi дивовижних конструкцiй невеликий овальний отвiр. Я зупинився перед ним у нерiшучостi, i бiль у колiнах одразу став нестерпний.
Наважившись, полiз в отвiр.
Стiнки його були еластичнi i пружнi. Несподiвано вiдчув пiд ногами порожняву i полетiв униз, боляче вдарившись об тверду ввiгнуту поверхню.
Люк, у який я впав, зачинився за мною з глухим стуком.
Трохи очумавшись пiсля падiння, оглянувся. Стiни раптом замерехтiли аквамарином, i я зрозумiв, що лежу на днi величезної сфери.
Потiм пiдлога вислизнула з-пiд нiг. Схопитись i втриматись не було за що. Невiдома сила пiдняла мене над пiдлогою. Я борсався в повiтрi, безпомiчний, мов кошеня, яке схопили за шкiрки.
Приблизно в центрi сфери я завис, злегка гойдаючись. "Можливо, це збалансоване електромагнiтне поле", - подумав я..."
6
Все сталося так швидко i настiльки фантастично, що Микола до ладу не встиг i змiркувати.
Перед очима з'явився килим, сяючи рiзнокольоровими вогниками. Вогники швидко перебiгали з мiсця на мiсце. Потiм килим посунув на робота i людину.
I тодi Кiр зробив те, що йому було наказано робити в разi гострої небезпеки: ввiмкнув променемет...
Якась сила вдарила Миколу так, що в очах попливли кола i, вiдiрвавши од робота, кинула на землю. Юр пiдплигнув угору i, падаючи, звалився набiк. Щупальця його безпомiчно засмикались.
А коли Микола отямився i звiвся на лiкоть - навколо вирувало полум'я... З усiх бокiв наступала рiвна ревуча стiна вогню.
- Радiальна швидкiсть руху полум'я до центра кола - два сантиметри на секунду, - повiдомив робот, знайшовши, нарештi, рiвновагу.
"До центра, цебто до нас", - вжахнувся Микола.
- Скiльки од нас до фронту?
- Сiмдесят п'ять метрiв по радiусу, - чiтко, як завжди, вiдповiв Кiр.
Нестерпна спека дихала в обличчя.
I раптом високе полум'я щезло.
Микола стрибнув на робота - його обережно обхопило одне з щупалець. Пробiгши метрiв з п'ятдесят, робот рiзко зупинився. Микола глянув униз - о жах! - пiд ногами була прiрва, на днi якої клекотiла темно-багряна лава. Вона пiдмивала берег, великi брили гучно обвалювались униз i, зiткнувшись з лавою, перетворювалися в пару.
- Спрямована реакцiя розпаду охопила грунт, - сказав Кiр, повiльно задкуючи.
- Кiр, ми повиннi припинити реакцiю.
- Це неможливо. Вона припиниться, якщо радiус кола, всерединi якого ми стоїмо, дорiвнюватиме нулю.
За вогняною прiрвою темнiла пустельна рiвнина.
- Треба перестрибнути, Кiр!
- Неможливо, - вiдповiв робот, моргаючи очима-фотоелементами.
- Чому? - Вони з Кiром помалу вiдступали до центра кола. - Адже для тебе, зважаючи на мiсцеву силу тяжiння...
- Ось, - Кiр показав штурмановi два перебитi щупальця.
- Де ж це ти, Кiр? - Микола приторкнувся до пошкоджених щупалець.
- Коли падав на грунт.
Вогняне кiльце звужувалось...
7
"...Стiни сфери, всерединi якої я висiв, свiтилися все яскравiше - аж очам було боляче. I раптом свiтло погасло. Щезли стiни, нiби розтанули. Тепер я висiв у порожнечi. Десь у страшнiй далечинi засвiтився блакитний вогник. Другий, третiй, четвертий... Разом вони утворили знайому конфiгурацiю. Процiон!
Внизу, пiд ногами, праворуч, лiворуч, над головою - скрiзь спалахували зорi...
- Хто ви? - закричав я, i луна гучно повторила мiй голос.
Отже, стiни не зникли? Просто вони стали прозорi. От би Кiра сюди, вiн би допомiг вирiшити цю загадку.
Тiльки я подумав про це - зоряне шатро погасло. Навколо мене безмовно закружляли в шаленому танцi якiсь срiблястi хмарки. Потiм замiсть них з'явились оранжевi нитки, вони складалися в чудернацькi iєроглiфи. А може, це просто гра свiтлових променiв? Але занадто вже правильними рядками рухались iєроглiфи. I деякi з них повторювались.
Я вiдчув сильний голод. На щастя, в мене був пакет НЗ.
Коли я почав їсти, екран погас, i на мене звiдусiль ринуло промiння. Потiм на невидимому екранi, що оточував мене, з'явився якийсь величезний пульсуючий клубок. Вiн ритмiчно скорочувався, женучи темну рiдину по гiллястих судинах. А це що? Хребет... Кiнцiвки. Шлунок, в який повiльно опускається грудка їжi... Та це ж я!
Мене вивчають, нiби комаху пiд мiкроскопом! Але де ж вони, цi iстоти хазяї планети? Чому вони не з'являються?
Менi здалось, що я плавко опускаюсь. I справдi, через кiлька секунд мої ноги торкнулись основи сфери.
Екран погас..."
8
- Кiр, ми зараз загинемо, - прошепотiв штурман. - Ти повинен спробувати.
- Я не можу ризикувати вашим життям.
Тодi Микола швидко натиснув на один з численних клапанiв робота i, коли клапан вiдчинився, перервав тоненьку нитку запобiжника. Тепер Кiр мiг виконати будь-який наказ, навiть найбезглуздiший.
Штурман скочив на робота й закричав:
- Стрибай на той бiк!
Кiр блискавкою майнув у повiтрi i опустився на чорний грунт. Але одразу ж пiдскочив - грунт був розжарений. А попереду синiли заростi.
Перелетiвши кiлька метрiв, вони впали зверху на кущi.
Трохи опам'ятавшись, штурман скомандував:
- Вперед! Треба розшукати капiтана.
9
"...Я знову повиснув у центрi сфери. Знову її оболонка нiби розтанула. Нескiнченним потоком попливли по екрану конструкцiї.
Раптом серед потоку незнайомих речей помiтив великий плаский диск, що рiвномiрно обертався. Я мимоволi простяг до нього руку. I зразу ж рух припинився. Все, крiм диска, щезло. Диск перестав обертатися. В його бiчних торцях були отвори, схожi на ракетнi дюзи. Лiтальний апарат? Але хто зможе лiтати на диску, товщина якого не перевищує п'яти сантиметрiв?
I раптом мене пройняв здогад: килими!
Це вони - розумнi iстоти. Це вони полонили мене й помiстили в центрi сфери. А свiтлова сигналiзацiя килимiв - це, певно, їхня мова.
Те, що було потiм, пiдтвердило мiй здогад. Поруч з нерухомим диском молочно засвiтився великий прямокутник. У лiвому верхньому кутку замигтiла жовта цятка. Ну, звичайно! Адже коли мене переносили, на килимках спалахували жовтi цятки. Мабуть, жовта цятка означала iдею руху.
За цей сеанс менi вдалося узнати бiля десяти свiтлових сигналiв, що вiдповiдали рiзним поняттям.
Потiм мене опустили на дно сфери. Вiдкрився отвiр. Я опинився в вузькому коридорi, слабо освiтленому синюватим свiтлом.
Раптом щось темне кинулось менi назустрiч. Я iнстинктивно притиснувся до стiни. Вiдчув на своєму обличчi щось холодне i...
- Капiтане! Як ви себе почуваєте?
- Кiр! - закричав я. - Ти з "Снiжинки"? А де Микола?
- Штурман Микола у сусiдньому примiщеннi.
Скафандр у штурмана був закiптюжений, обличчя змарнiле.
Знову ми були разом.
10
...Гарно думається пiд мiрне гудiння авто-фiксатора. Тепер, коли "Снiжинка" лягла на стацiонарний курс, ми з субсвiтловою швидкiстю летимо до Землi.
Через три з половиною роки пристанемо до Карантинного супутника. А потiм - Земля. Трибуна Прощань i Зустрiчей... Обiйми друзiв i родичiв, якi що вдiєш! - постарiшали набагато бiльше за нас.
Знову й знову згадую нашi дивовижнi пригоди на цiй планетi, згадую, як ми порозумiлися з Живим Мохом.
Неоцiненним помiчником виявився Кiр. його бездоганна електронна пам'ять досить швидко засвоїла систему свiтлових сигналiв мiсцевих жителiв. Кiр став рухомим словником, без якого нi я, нi штурман не могли обiйтись.
Живий Мох! Можливо, це не зовсiм вдала назва для розумних iстот, що населяють планету. Хай ученi Землi придумають кращу назву.
Мов зачарованi, блукали ми по гiгантських спорудах, де синтезується їжа для Живого Моху. З вершин гiр милувалися планетою, її синiми гаями, спостерiгали оранжевi вихори, що кружляли на рiвнинах. I з кожним днем цi iстоти здавалися нам все менш незвичайними...
11
Щойно до мене в рубку вбiг Кiр i сказав, що робот Енквен спiймав позивнi маяка космiчного зв'язку Карантинного супутника.
Отже, наша подорож наближається до кiнця. Незабаром земляни побачать нас на блакитних екранах телевiзорiв. Ми, за давньою традицiєю, розкажемо про все побачене й пережите.
А потiм вони побачать... Живий Мох! Авжеж, Живий Мох..."
Капiтан на мить одiрвався вiд бортового журналу й подивився на боковий стелаж, де мирно дрiмав Живий Килим - почесний гiсть Землi...