------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
, - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
При першому поглядi на дiйснiсть це питання не да нам покою. Воно
врiза ться в нашу свiдомiсть, воно переслiду нас вдома, на вулицi, в
установi, на базарi, у трамва©... На кожному кроцi наших трагiчних буднiв
у першу чергу бачимо чорним по бiлому писане: Хто ми? Нарiд чи чернь?
Нацiя чи маса?... Органiзована, свiдома, вигранена збiрна одиниця чи юрба
без'язиких i безликих постатей? I дати на це одразу, без вагань, виразну
вiдповiдь ми тодi вага мось.
Чому? Бо ми не переконанi внутрiшньо, що весь той людський матерiал,
який заповню будинки i вулицi наших мiст, вповнi i незастережно
заслугову на назву нарiд Бачимо явища, бачимо обличчя, чу мо мову,
оцiню мо вчинки i з потрясаючим душу жалем стверджу мо, що величезна маса
живих людиноподiбних iстот 1941 року по народженнi Христа не розумi i не
усвiдомлю в собi двох дуже важливих i основних первнiв (елементiв):
людську гiднiсть i нацiональну свiдомiсть. Що це таке людська гiднiсть? Чи
це щось подiбне на мiшок картоплi, чи на порванi чоботи? Не всiм ясно. Що
таке - нацiональна свiдомiсть i для чого ©© можна практично вжити? Також
не кожному вмiщу ться в головi.
При певних обставинах нам було б це абсолютно байдуже. Це явище не
нове. Воно вже з прадавна iсну на нашiй планетi. людськi громади, якi
живуть споконвiку сво©м первiсним життям. суспiльнiсть, що склада ться з
раси кулi. Iлотiв чи чорношкiрих рабiв. I нам, вропейцям, це явище
свiдчить лише про те, що нi на одну хвилину ми не бажали б опинитися в
станi тих виставлених на поталу випадковостi людських iстот. Наша душа
приготовлена для сприйняття лише таких суспiльних форм, у яких може вiльно
дiяти i розвиватися наша людська гiднiсть.
Почувати себе людиною, почувати себе тим, як ще колись казали, першим
творiнням Найбiльшого Творця, почувати себе свiдомим у всiх сво©х вчинках
та поступованнях - ось основна заповiдь людини- вропейця. Зламати цю
заповiдь - значить зламати самих себе, це значить втратити основний
стрижень буття, це значить перекреслити сво моральне обличчя.
Большевизм багато говорив про свiдомiсть. Але його свiдомiсть зводилась
не до людсько© свiдомостi, а, як тодi говорилося, до свiдомостi класово©,
чи соцiально©. А це далеко не те саме. Основою життя не клас, а
людина. Той чи iнший подiл людей не повинен замiняти основного. Не важно,
до якого класу належить порядна творча свiдома людина. Важно, щоб вона
такою була. Бо коли привiлейований той чи iнший клас склада ться з юрби
бандитiв чи людського шумовиння, то будь вiн тричi пролетарський чи
буржуазний - вiн сам по собi не ма найменшо© вартостi. Не в пролетарiатi
i не в буржуазi© справа. А в людинi. I тiльки в людинi.
Подiбне явище помiча мо щодо нацiонально© свiдомостi. Багатьом ця
справа вида ться туманною. Що за нацiональна свiдомiсть? Чи це, скажемо,
те саме, що мiшок картоплi? I ©сти того не можна, i дiди нашi цiлком
вiльно жили, бувши нацiональними туманами, то чому ж не можемо лишитись i
ми такими? Не торкати нацiонально© свiдомостi, не вiдшлiфовувати себе,
бути нацiональною протоплазмою - ось iдеал нацiонально несвiдомого
осiбняка.
Поганий, фальшивий, розрахований на самознищення iдеал. Хто цього не
розумi , той насамперед засуджу себе на небуття. Нацiональна свiдомiсть -
це перша передумова широко© свiдомо© i творчо© чинностi взагалi. Без цi ©
передумови немислима нiяка велика творчiсть. Денацiоналiзацiя - це те
саме, що коли б хтось порядну з моральними основами жiнку силою зводив до
ролi повi©. Денацiоналiзована людина не може бути сильною, не може мати
мiцного морального хребта, не може бути повним характером.
I найбiльшим нещастям укра©нського народу було те, що цiла його iсторiя
- перманентне намагання когось зробити з нас не те, чим призначила нас
природа. Втручалися до нашо© рiдно© мови. Втручалися до нашого побуту.
Втручалися до нашого господарства. Всяка влада, яка тiльки не була на
нашiй землi,-росiйська чи польська, нiчим iншим не займалася, а лиш
доводила нам, що ми - не ми, а щось iнше. Це було постiйне ламання нас,
нищення нас. I тодi нiде iнде, лише у наших мiстах, наших селах, наших
школах, наших родинах, нам залазили в саму душу, плювали там на все, що
для нас святого, не давали змоги боронитися. Останнi роки панування
большевизму особливо яскраво довели нам, що значить таке втручання. Навiть
тi чи iншi лiтери казали нам вимовляти так, як хочуть вони. Диктували нам
наше вiдношення до чужого, до того, що нам вороже.
Наслiдки з усього цього на сьогоднi такi, що величезна частина нашого,
особливо мiського, населення з нацiонального погляду явля собою не що
iнше, як юрбу, що не належить нi до якого народу, що не ма нiчого
святого, що не говорить нi одною мовою. Це не нарiд. Це - чернь,
це-безлика, без'язика юрба. Особливо це стосу ться до нашо© молодi, яка з
нацiонального погляду - саме велике порожн мiсце. Соромно, боляче i
огидно бачити таке явище на вропейському суходолi, на берегах Днiпра, на
вулицях Ки ва 1941 року!
Це - боляче ранить наше людське самолюбство. Це принижу нас в очах
свiдомих чужинцiв. Це, нарештi, вiдбира у нас безлiч творчо© активностi й
енергi©. Це явище - перше i основне зло, яке треба вирвати з коренем! Тому
- не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, якi книжки чита . Не
все одно, якими iменами названi вулицi наших мiст, не все одно, чи
домiнуючим для нас Шевченко, чи Пушкiн. Не все одно, як це часто
доводиться чути, кого ми вчимо у школi, не все одно, яке наше вiдношення
до росiйсько© лiтератури. Нi! Це не все одно... А коли - все одно, то це
значить, що все одно для вас, хто ми самi! Це значить, що ми не нарiд,
не якась спiльна iсторична збiрна сила, а невиразна юрба, сiра маса, вiчно
принижена без всяких iдеалiв чернь.
1941
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
, - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
При першому поглядi на дiйснiсть це питання не да нам покою. Воно
врiза ться в нашу свiдомiсть, воно переслiду нас вдома, на вулицi, в
установi, на базарi, у трамва©... На кожному кроцi наших трагiчних буднiв
у першу чергу бачимо чорним по бiлому писане: Хто ми? Нарiд чи чернь?
Нацiя чи маса?... Органiзована, свiдома, вигранена збiрна одиниця чи юрба
без'язиких i безликих постатей? I дати на це одразу, без вагань, виразну
вiдповiдь ми тодi вага мось.
Чому? Бо ми не переконанi внутрiшньо, що весь той людський матерiал,
який заповню будинки i вулицi наших мiст, вповнi i незастережно
заслугову на назву нарiд Бачимо явища, бачимо обличчя, чу мо мову,
оцiню мо вчинки i з потрясаючим душу жалем стверджу мо, що величезна маса
живих людиноподiбних iстот 1941 року по народженнi Христа не розумi i не
усвiдомлю в собi двох дуже важливих i основних первнiв (елементiв):
людську гiднiсть i нацiональну свiдомiсть. Що це таке людська гiднiсть? Чи
це щось подiбне на мiшок картоплi, чи на порванi чоботи? Не всiм ясно. Що
таке - нацiональна свiдомiсть i для чого ©© можна практично вжити? Також
не кожному вмiщу ться в головi.
При певних обставинах нам було б це абсолютно байдуже. Це явище не
нове. Воно вже з прадавна iсну на нашiй планетi. людськi громади, якi
живуть споконвiку сво©м первiсним життям. суспiльнiсть, що склада ться з
раси кулi. Iлотiв чи чорношкiрих рабiв. I нам, вропейцям, це явище
свiдчить лише про те, що нi на одну хвилину ми не бажали б опинитися в
станi тих виставлених на поталу випадковостi людських iстот. Наша душа
приготовлена для сприйняття лише таких суспiльних форм, у яких може вiльно
дiяти i розвиватися наша людська гiднiсть.
Почувати себе людиною, почувати себе тим, як ще колись казали, першим
творiнням Найбiльшого Творця, почувати себе свiдомим у всiх сво©х вчинках
та поступованнях - ось основна заповiдь людини- вропейця. Зламати цю
заповiдь - значить зламати самих себе, це значить втратити основний
стрижень буття, це значить перекреслити сво моральне обличчя.
Большевизм багато говорив про свiдомiсть. Але його свiдомiсть зводилась
не до людсько© свiдомостi, а, як тодi говорилося, до свiдомостi класово©,
чи соцiально©. А це далеко не те саме. Основою життя не клас, а
людина. Той чи iнший подiл людей не повинен замiняти основного. Не важно,
до якого класу належить порядна творча свiдома людина. Важно, щоб вона
такою була. Бо коли привiлейований той чи iнший клас склада ться з юрби
бандитiв чи людського шумовиння, то будь вiн тричi пролетарський чи
буржуазний - вiн сам по собi не ма найменшо© вартостi. Не в пролетарiатi
i не в буржуазi© справа. А в людинi. I тiльки в людинi.
Подiбне явище помiча мо щодо нацiонально© свiдомостi. Багатьом ця
справа вида ться туманною. Що за нацiональна свiдомiсть? Чи це, скажемо,
те саме, що мiшок картоплi? I ©сти того не можна, i дiди нашi цiлком
вiльно жили, бувши нацiональними туманами, то чому ж не можемо лишитись i
ми такими? Не торкати нацiонально© свiдомостi, не вiдшлiфовувати себе,
бути нацiональною протоплазмою - ось iдеал нацiонально несвiдомого
осiбняка.
Поганий, фальшивий, розрахований на самознищення iдеал. Хто цього не
розумi , той насамперед засуджу себе на небуття. Нацiональна свiдомiсть -
це перша передумова широко© свiдомо© i творчо© чинностi взагалi. Без цi ©
передумови немислима нiяка велика творчiсть. Денацiоналiзацiя - це те
саме, що коли б хтось порядну з моральними основами жiнку силою зводив до
ролi повi©. Денацiоналiзована людина не може бути сильною, не може мати
мiцного морального хребта, не може бути повним характером.
I найбiльшим нещастям укра©нського народу було те, що цiла його iсторiя
- перманентне намагання когось зробити з нас не те, чим призначила нас
природа. Втручалися до нашо© рiдно© мови. Втручалися до нашого побуту.
Втручалися до нашого господарства. Всяка влада, яка тiльки не була на
нашiй землi,-росiйська чи польська, нiчим iншим не займалася, а лиш
доводила нам, що ми - не ми, а щось iнше. Це було постiйне ламання нас,
нищення нас. I тодi нiде iнде, лише у наших мiстах, наших селах, наших
школах, наших родинах, нам залазили в саму душу, плювали там на все, що
для нас святого, не давали змоги боронитися. Останнi роки панування
большевизму особливо яскраво довели нам, що значить таке втручання. Навiть
тi чи iншi лiтери казали нам вимовляти так, як хочуть вони. Диктували нам
наше вiдношення до чужого, до того, що нам вороже.
Наслiдки з усього цього на сьогоднi такi, що величезна частина нашого,
особливо мiського, населення з нацiонального погляду явля собою не що
iнше, як юрбу, що не належить нi до якого народу, що не ма нiчого
святого, що не говорить нi одною мовою. Це не нарiд. Це - чернь,
це-безлика, без'язика юрба. Особливо це стосу ться до нашо© молодi, яка з
нацiонального погляду - саме велике порожн мiсце. Соромно, боляче i
огидно бачити таке явище на вропейському суходолi, на берегах Днiпра, на
вулицях Ки ва 1941 року!
Це - боляче ранить наше людське самолюбство. Це принижу нас в очах
свiдомих чужинцiв. Це, нарештi, вiдбира у нас безлiч творчо© активностi й
енергi©. Це явище - перше i основне зло, яке треба вирвати з коренем! Тому
- не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, якi книжки чита . Не
все одно, якими iменами названi вулицi наших мiст, не все одно, чи
домiнуючим для нас Шевченко, чи Пушкiн. Не все одно, як це часто
доводиться чути, кого ми вчимо у школi, не все одно, яке наше вiдношення
до росiйсько© лiтератури. Нi! Це не все одно... А коли - все одно, то це
значить, що все одно для вас, хто ми самi! Це значить, що ми не нарiд,
не якась спiльна iсторична збiрна сила, а невиразна юрба, сiра маса, вiчно
принижена без всяких iдеалiв чернь.
1941