Северсон поплескав Мадараша по спинi:
   - Це правда. "Навiть курча недаремно гребеться!" - як каже Навратiл. Але зараз ви все це облиште, ходiмо снiдати.
   ***
   - Вертолiт загалом не пошкоджено, - повiдомив Краус, заходячи до лiтака. - Бiльшiсть ящикiв ми також вiдшукали. Не вистачає тiльки одного. Що в ньому було, зараз дiзнаємось - Грубер саме перевiряє за списком.
   Нарештi повернувся до "Стрiли" й Грубер. Вже з виразу його обличчя можна було судити, що вiн несе недобру звiстку.
   - Я сподiвався знайти найголовнiше - пропелер... Ну, i... - Грубер безнадiйно махнув рукою. - Ящик я справдi вiдшукав: якимсь чином його занесло аж на дерево. Але в ньому - нi дна, нi кришки. А пiд деревом нiчого... Ходiмте зi мною, може, я погано дивився.
   Тепер уже всi гуртом оглянули мiсце, де було знайдено останнiй ящик,лазили на дерева, розгортали й трусили кущi - i все марно.
   - Дивiться, дивiться! - вигукнула Алена, нахиляючись до землi.
   На м'якiй глинi виднiлись свiжi слiди якоїсь тварини. Вона явно ходила на двох ногах, i на кожнiй мала по чотири пальцi.
   - Ходiмте по слiдах! Не виключено, що їх лишила якась вища iстота, можливо, мислячий мешканець Кварти.
   Вона одразу ж подалась у похмурий пралiс. За нею - Северсон.
   - Куди ви? - затримав їх Навратiл. - Для подорожi в джунглi треба озброїтись, з голими руками вирушати туди не можна. Крiм того, всiм iти не варто, треба комусь подбати про "Стрiлу"... До того ж Алена повинна дослiдити тутешню рослиннiсть. Не забувайте, що нам треба якнайшвидше знайти будь-якi джерела харчування.
   - Я виявила цi слiди, а тепер повинна братись до ботанiки?! обурилась Алена. - До того ж мої апарати лежать десь у пiску... Признайтесь: ви просто боїтесь за мене?
   Навратiл знизав плечима:
   - Ходiмо краще готуватись до майбутньої розвiдки. Йдеться не тiльки про слiди. Я не дуже вiрю у ваших квартян... - Перед лiтаком Навратiл зупинився i здивовано пiдвiв густi брови. - Ви йшли останнiм, Краус? То було не дуже обачно - лишати дверi лiтака вiдчиненими.
   - Я справдi йшов останнiм... - збентежено вiдповiв Краус. - Але дверi я зачинив, пам'ятаю твердо. Може, вiтер...
   - Вiтер? - перепитав академiк. - Але ж зараз повний штиль!
   Краус швидко забiг до лiтака.
   - Погляньте, тут хтось був! - показав вiн на розкиданi по пiдлозi чашки, якi пiсля снiданку лишились на столi. - Мабуть, сюди проникла якась тварина, бо мисляче створiння їх просто забрало б... Але постривайте: одна, двi, три...
   - Чотири! - охнула Алена. - Двох не вистачає! Так, двi чашки зникли, i знайти їх не вдалось.
   - Може, справдi квартяни? - неначе сам себе запитав Навратiл. Вiн вийшов з лiтака, пильно роздивився навколо. - Еге, друзi, та тут слiди! Такi самi, як i отi, в джунглях!.. - академiк пройшов кiлька крокiв i знизав плечима. - А ось тут вони зникають, - так, нiби загадкова iстота випарувалась у повiтря...
   Це здавалось неймовiрним, але кожен мiг переконатись на власнi очi: слiди зникали там, де вони мусили бути найвиднiшими.
   - Що ж це за iстоти? Може, вони для нас небезпечнi? - мiркував уголос Краус. - Чи мають вони зброю?
   Груберу, який понад вiсiм рокiв тiшив себе думкою про зустрiч з квартянами - "майбутнiми рабами",- стало страшно.
   - Може, нам з Краусом слiд одразу ж узятись за ремонт лiтака? звернувся вiн до Навратiла. - А ви тим часом оглянете околицi. Не виключено, що незнайомi iстоти мають житло десь недалеко вiд нас.
   - Це слушно, - погодився Навратiл. - Ми вирушимо в дорогу негайно.
   Крiм механiчних пилок та найнеобхiднiших приладiв, вирiшили взяти й зброю - звiсно, про найгiрший випадок. Слiд було уникати будь-яких конфлiктiв, берегти природу й життя незнайомих тварин та iстот.
   Що глибше просувалась у джунглi невеличка експедицiя, то важчою ставала дорога. Слiди загадкового створiння незабаром загубились у хащах.
   - В цьому напрямку ми далеко не проберемось, - сказав Северсон, що йшов перший. - До того ж ми не натрапили досi нi на одну рiч, яка свiдчила б про будь-яку цивiлiзацiю. Тут немає навiть протоптаних стежок. Мабуть, краще повернутись до моря й вирушити в глиб континенту рiчкою, яку ми бачили недалеко звiдси.
   - Вiрно, - погодилась Алена. - Понад рiчкою можна швидше виявити яке-небудь селище.
   Групка звернула праворуч, продовжуючи продиратись крiзь плетиво лiан. Хащi були такими густими, що довелося ввiмкнути кишеньковi лiхтарики. їхнє свiтло в кiлькох мiсцях потривожило дивних дрiбних птахiв. Трiпотливим льотом вони втiкали вiд небажаних гостей у крони дерев. Поки що це були єдинi живi створiння, з якими зiткнулась експедицiя.
   Години через двi, подолавши хiба метрiв триста, вченi несподiвано вибрались на узлiсся. Вони стали на березi рiчки, про яку згадував Северсон, i з захопленням дивились на чуднi рослини, що коливались над гладiнню води.
   - Таких прекрасних i таких величезних квiтiв я ще нiколи не бачила! вигукнула Алена.
   - Хочеш, нарву тобi букет? - запропонував Северсон Вiн схопився за найближчу рослину, але вона, як гумова, вигнулась у нього пiд рукою. Велика квiтка опустилась майже до землi i одразу ж знову пiднялась.
   - Надзвичайно! - здивувався Мадараш. - Скидається на те, що вона плаває в повiтрi.
   - Мабуть, вона легша за нього, - мiркувала Алена. - Зараз ми перевiримо, чи так це?
   Дiвчина витягла з сумки механiчну пилку i перерiзала стовбур на рiвнi своєї голови. Велика квiтка легенько затремтiла i, як повiтряна куля, повiльно попливла догори.
   - Неймовiрно! - вигукнув Северсон. - Я почуваю себе, як увi снi.
   Вiдрiзавши шматок стовбура, Алена уважно розглядала його крiзь збiльшувальне скло.
   - Таємницю вiдкрито! Такий букет можеш менi вiльно нарвати, Лайфе! Його буде легко нести, бо клiтини цiєї рослини наповненi якимсь легким газом.
   - Лишiть поки що цей букет, нарвете, коли повертатиметесь, голубчики! - зауважив Навратiл. - Незабаром нам, мабуть, будуть потрiбнi вiльнi руки. Сюрпризами тут хоч греблю гати.
   Як i запропонував Северсон, далi вирiшили продовжувати подорож рiчкою. Мадараш видобув з рюкзака гумовий човен i наповнив його киснем з балона скафандра. Северсон дбайливо поскладав речi членiв експедицiї.
   - Мене вражає, що рiчка тече не праворуч, в напрямку моря, а в зворотному напрямку, - сказав Навратiл, коли човен вiдплив уже досить далеко.
   - Мабуть, в цих мiсцях вона робить крутий поворот, - припустив Северсон.
   Пливли повiльно: гребти проти течiї було важко, а до того ж їм хотiлося краще розглянути пралiс обабiч рiчки. Береги її в багатьох мiсцях були зовсiм не прохiднi; над водою схилялись могутнi, химерно покрученi дерева з великим товстим листям. На превелике їх здивування, рiчка текла увесь час рiвно, без будь-яких закутiв.
   - Чи не зрадила мене здатнiсть орiєнтуватись? - крутив головою Мадараш. - Ми увесь час пливемо проти течiї i в напрямку моря.
   - Нi, до моря не доберемось, - показав перед собою Навратiл. - Рiчка, звiсно, повертає. Б'юсь об заклад, що за отим он вигином ми повернемось на сто вiсiмдесят градусiв та й попрямуємо в глиб континенту.
   Коли б академiк справдi побився об заклад, вiн неодмiнно програв би. За поворотом джунглi розступились, перед здивованими мандрiвниками з'явилось море.
   - От так штука! - вигукнув Северсон. - Виявляється, рiчка не впадає в море, а витiкає з нього!.. Ну, що ж, таємниця розгадана.
   - Не розгадана, а тiльки виявлена. Але нам, я гадаю, ця квартянська особливiсть нiяк не перешкоджатиме, за течiєю буде плисти легше, - правда, друзi? - весело сказав Навратiл, беручись за весла. - Отже - вгору, а власне, вниз, в глиб континенту!
   Вiдтепер мандрiвники попливли значно швидше.
   Рiчка незабаром покинула прибережну рiвнину i потекла долиною помiж скелястих схилiв. Ще кiлька кiлометрiв її облямовували джунглi; вони все рiдшали i, нарештi, зникли зовсiм.
   Мiсцевiсть тут була пустельна, мертва. Тiльки де-не-де понад рiчкою височiли яскраво-зеленi рослини, схожi на очерет. То тут, то там в рiчку водоспадами котились з гiр бурхливi струмки.
   - Навряд чи зустрiнемо ми тут квартянське селище! - сказав Северсон з сумнiвом.
   - То давайте видеремось на оту он гору, - запропонувала Алена. Можливо, побачимо щось цiкаве, а може, виявиться вигiдна мiсцина для нашого майбутнього житла.
   Пропозицiю Свозилової схвалили. Мандрiвники пристали до берега, човен склали в рюкзак i продовжували подорож пiшки.
   Пiдйом на гору був важкий. її схили, вкритi численними трiщинами й канавами, всiянi камiнням найрiзноманiтнiшої величини й форми, були голi й крутi.
   - Наскiльки зручнiше було б дослiджувати Кварту з нашого вертольота! зiтхнув Северсон, коли мандрiвники зупинились, щоб трохи перепочити.
   Рiчка вже лежала глибоко пiд ними. Ще кiлька кiлометрiв вона текла рiвно, а на обрiї зникала за крутим поворотом. На протилежному березi, трошки вiддалiк, проти неба вимальовувався високий конус. З його вершини виходила пара.
   - Неприємний сусiда! - зауважив Навратiл. - Будемо сподiватись, що вулкан перебуває в станi спокою... Ну, рушаймо далi!
   Все вище й вище - крок за кроком крутим схилом. I ось, нарештi, пiдйом скiнчився. Вченi опинились на плоскогiр'ї.
   - Яка краса! - захоплено вигукнув Мадараш. Весь край було вкрито зеленим килимом, перетканим барвистими цяточками квiток. Чагарник на передньому планi поступово переходив у густий пралiс. А за ним рiвнину замикали прямовиснi гори.
   - Менi здається, нiби я несподiвано сiла до накритого столу! торжествувала Алена.
   - Гарне порiвняння! - погодився Северсон. - Цю рiвнину нанесемо на нашi карти пiд назвою "Накритий стiл", - що ви на це скажете, друзi?
   Поки мандрiвники милувалися чудесним краєвидом, позаду, над горами, зiйшло ще одне сонце. Велике зелене листя дерев i кущiв у його сяйвi перетворилось на щире золото.
   - Край справдi чудесний! - сказав Навратiл.
   ***
   Допомiжний лiтак "Ластiвка" повернувся з розвiдки. Вiн облiтав Кварту, щоб знову приєднатись до материнського корабля. Всi члени екiпажу уважно вивчали незнайому планету.
   - Коли б я мiг на хвильку забути, що ми вiсiм рокiв летiли Всесвiтом, нiхто не переконав би мене, що пiд нами - не наша Земля. Погляньте: моря i континенти, смуги хмар... - радiв академiк Ватсон, який управляв лiтаком.
   Перед "Ластiвкою" далеко на темному тлi неба з'явилась слiпуча цятка залитий променями сонць велетенський космiчний корабель. Цятка швидко виростала, перетворювалась на пляму. Все ближче i ближче.
   - Щось трапилось! - стривожено вигукнула Молодiнова. - Погляньте-но на задню частину "Променя"!.. Пробито величезний отвiр... Розтрощено "Чайку" й "Сокола"!.. Поспiшаймо, можливо, ми ще встигнемо їх врятувати!
   - В кабiнi управлiння свiтиться!
   - Живi! - вигукнув Ватсон. - Я бачу Цагена, Вроцлавського i Чан-су!
   Тiльки-но "Ластiвка" пришвартувалась до "Променя", як вiдчинилися головнi дверi. З них виплив одягнений у скафандр Чан-су.
   - Дуже радий, що ми знову разом, друзi, - сказав вiн. - На нас чекає важка боротьба за життя. Допомоги з Землi не можна чекати ранiше як через тринадцять рокiв: адже тiльки звiстка про катастрофу долетить туди через чотири роки. Не менш року триватиме побудова нового мiжзоряного корабля, та вiсiм рокiв подорожi сюди...
   Екiпаж "Ластiвки" був приголомшений лихом, що звалилось не знати звiдки. Тепер уже всi разом оглянули пошкодження i зiбрались в примiщеннi клубу.
   - Неушкодженi реактори треба якнайшвидше переправити на Кварту i вiдбудувати там атомну електростанцiю, - сказала пiсля довгої паузи Молодiнова. - Без атомної енергiї ми нiчого не зможемо зробити
   - Я - Навратiл! Викликаємо "Промiнь"! - почулося раптом з динамiка приймача.
   - Я - Чан-су. Слухаємо.
   - Бiля рiчки, яку ми назвали рiка Надiя, знайшли зручне мiсце для будiвництва тимчасового житла. За даними попередньої розвiдки небезпечних тварин та комах немає. Повiтря - без отруйних випарiв. Все плоскогiр'я захищено вiд вiтрiв високою кам'яною стiною. В скелях є розгалужений печерний лабiринт, що нас дуже втiшило. Це буде чудесний захисток вiд бурi й поганої погоди, а також зручнi сховища-склади. Водночас цi печери полегшать нам геологiчну розвiдку нижчих шарiв грунту.
   Роздiл V
   Неприємна
   зустрiч
   - Працює як годинник! - спокiйно сказав Краус i вимкнув двигун "Стрiли". - Це була таки каторжна робота, але ми з нею впорались. Мабуть, скоро почне розвиднятись. Не завадило б трохи поспати, що ти на це скажеш?
   - Не заперечую, - озвався Грубер. - Треба тiльки добре замкнутись. Отим загадковим чотирипалим, якi вкрали в нас чашки, може хтозна-що спасти на думку. Добре, хоч стiнки лiтака броньованi.
   Вони ще з хвилину розмовляли про незнайомих iстот, а потiм поснули.
   Першим прокинувся Грубер. Вiн хруснув суглобами, сiв. Його дуже здивувало те, що в кабiнi лiтака темно.
   "Невже я проспав аж до вечора?" - подумав вiн i, глянувши у вiкно, ахнув з подиву.
   До лiтака прихилився величезний лист з товстим мiцелiєм. За цим - ще один i ще. Все довкола було так щiльно заповнене лускатими стовбурами, паростками та листям, що неба зовсiм не було видно.
   - Вставай, вставай! - Грубер почав торсати свого товариша. - Хтось перенiс нашу "Стрiлу" в чагарник!
   - Що?.. Що таке?.. - загорлав спросоння Краус. - Що за дурницi ти плетеш? - вiн схопив пiстолет i пiдскочив до вiкна. - Овва!.. Негайно треба подивитись, чи не сталося чого з лiтаком!
   Вiн пiдбiг до дверей, вiдiмкнув. Але знадвору їх щось тримало. Тiльки при дуже сильному натиску вони трошки вiдчинились. Краус ледве просунув голову назовнi.
   - Дверi пiдпирає товста гiлка... Як ми могли потрапити в цi хащi - не розумiю!
   - Замкнись! Можливо, для нас тут приготували якусь пастку, - крикнув Грубер i пiдбiг до радiостанцiї. - Я негайно покличу на допомогу Навратiла.
   Одчайдушний заклик Грубера зразу зiпсував приємний настрiй розвiдувальнiй групi, яка вже вирушила назад до рiчки пiсля огляду плоскогiр'я.
   - "Стрiла" важить кiлька десяткiв тонн, адже це не iграшка! - похмуро сказав Мадараш.
   - Таку iграшку може зрушити з мiсця хiба тiльки велетень, - додала пригнiчена Свозилова. - Я так тiшила себе думкою про майбутню зустрiч з мислячими створiннями, а тепер треба боятися, що нас ненароком розчавлять...
   Северсону хотiлося пiдбадьорити Алену, але вiн марно шукав заспокiйлих слiв.
   Подорож проти течiї рiки була значно важчою. Чоловiки часто змiнювали один одного бiля весел. Свозилова боязко озиралася на всi боки.
   - Не знаю гiршого почуття, анiж невизначенiсть i невiдомiсть, яка витiкає з незнання, - урвав напружену мовчанку Мадараш. - Ми зараз на становищi первiсних людей, якi вiд страху перед невiдомим вигадували рiзноманiтних духiв, релiгiю. Зважимо тверезо: якщо квартяни - велетнi, як могли вони пролiзти в наш лiтак i вкрасти двi чашки?
   Слова Мадараша трохи заспокоїли вчених.
   - Тваринний свiт планети також цього не пiдтверджує, - жваво погодився Навратiл. - Ми тут не бачили досi бiльшої тварини, анiж...
   Вiн не закiнчив. Весла креснули повiтря. За iнерцiєю академiк похитнувся назад i випав з човна.
   Северсон i Мадараш одночасно перехилилися через борт, щоб допомогти товаришевi, i враз вигукнули злякано. Човен, пiднятий невiдомою силою, був уже за кiлька метрiв вiд поверхнi рiки. Навратiл одчайдушно махав руками у водi. Вiн показував кудись перед собою i швидко, наскiльки вистачало сили, поплив до берега.
   Тiльки тепер ученi помiтили, в яку небезпеку вони потрапили. З води висувався величезний ящiр. Човен з пасажирами сидiв на його головi.
   Потворi, видно, не сподобалась незвична шапка. Велетень стрiпнувся i одним махом скинув з себе неприємний тягар.
   - До берега! Аленко, тримайся мене!! - вигукнув Северсон, тiльки-но троє потерпiлих виринули на поверхню.
   Гнанi iнстинктом самозбереження, вони через кiлька секунд були бiля Навратiла. Вiн допомiг їм вибратись на твердий грунт.
   Часу на тривалi роздуми не лишалося. В такi хвилини єдине правильне рiшення - втеча. На щастя, берег в цих мiсцях був пустельний, i нiщо не заважало пересуванню.
   Мадараш озирнувся.
   - Зачекайте, зачекайте! - сказав вiн, одсапуючи. - Потвора видається миролюбною. Слiд було б трохи подивитись на неї.
   Величезна тварина з плескуватою головою була, очевидно, потривожена мандрiвниками так само, як i вони нею. Вона витягувала шию i вилуплювала червонуватi очi, щоб краще розглядiти небачених гостей, але за хвилину втратила iнтерес до людей, якi стояли нерухомо. Потiм зацiкавилась човном. Нахилилась до нього, розкрила хвилясто викроєну пащеку i спробувала схопити його зубами. Рот був замалий для того великого шматка: човен вислизнув i поплив за течiєю. Потвору це вразило. Вона пiдвела голову i скоса стежила за рухомим предметом; потiм, набравшись хоробростi, посунула за ним.
   - Рухається дуже швидко! - занепокоєно зауважив Навратiл.
   - Будемо сподiватись, що тiльки в водi, - прошепотiла Свозилова:
   - Не втрачаймо виграного часу, - сказав Мадараш. - Адже ми зовсiм беззбройнi: рушницi лежать десь на днi рiчки.
   Северсон стурбовано роздивився круг себе.
   - Треба якнайшвидше досягти безпечного мiсця. Погляньте - iдеальнi обороннi позицiї! - показав вiн на схил, усiяний величезними брилами камiння. - За мною!
   Як тiльки потвора помiтила, що люди тiкають, вона залишила човен i кiлькома моторними рухами досягла берега.
   - Це не плазун! Дивiться, воно має ноги! - вигукнув Северсон.
   Справдi, насилу витягаючи з води своє важке тiло, чудовисько гупало по мокрому пiску чотирма товстими кiнцiвками; за мить над гладiнню води з'явилась наступна пара нiг, а потiм - ще одна...
   - Жах! Має нiг бiльше, анiж усi ми вкупi! - прошепотiла Алена. - А за нами - голий схил...
   - Угору! Швидше! - Северсон, тягнучи за собою Алену, почав видиратися на високий уламок скелi. Слiдом за ним видерлися й Навратiл з Мадарашем. Майданчик на вершинi скелi був такий крихiтний, що довелось притиснутись одному до одного.
   - Якщо судити з лебединої шиї, це мав би бути плезiозавр, який харчується рибою... - мiркував Мадараш. - А втiм, кiнцiвки в нього - як у нашої сороконiжки, а загалом нагадує травоїдного бронтозавра.
   Ящiр витягнув на берег уже все тiло. У водi лишався тiльки кiнець лускатого хвоста.
   - Не рухайтесь! - прошепотiв Навратiл. - Вiн, мабуть, звертає увагу лише на рухомi речi.
   Здавалось, припущення академiка пiдтверджується. Якийсь час потвора допитливо озиралась, нiби шукала свою жертву, потiм простягнула ноги i всiєю вагою лягла жовтим черевом на пiсок Вона спокiйно грiлась пiд променями двох сонць i тiльки час од часу махала важким хвостом, аж виляски йшли по водi. Голова її була звернена до групи вчених, що нерухомо стояли на скелi.
   Збiгали секунди, хвилини...
   - Ця гра в схованку мене дратує! - сказав пошепки Северсон. - Не будемо ж ми стояти тут до вечора!
   - Спокiй i розсудливiсть! - озвався Навратiл. - Незабаром усе це скiнчиться.
   ***
   - Не будемо гаяти часу, друзi! - пiдвелась з крiсла Молодiнова. Цаген i Балдiк лишаться на "Променi", а ми всi полетимо на Кварту. Мене не стiльки турбує оте загадкове перенесення "Стрiли", скiльки мовчанка групи Навратiла... Чи не могли б ви встановити, де мiститься рiка Надiя, яку вони дослiджують? - звернулась вона до Мак-Гардi.
   Стрункий високий мужчина витяг з кишенi карту i розстелив її на столi.
   - Приблизно в цьому районi, - показав вiн на широку протоку мiж континентами. - Карта ще не точна, спостереження ускладнюють хмари та туман. Але протоку знайдемо легко, бо вона роздiляє два найбiльшi суходоли. Той, де зараз перебуває наша експедицiя, ми назвали Новою Європою.
   - Гаразд. А як справи у Фратева?
   - Хвилину тому вiн повiдомив, що атомнi реактори вже в "Ластiвцi". Там же i непошкодженi деталi електростанцiї. Лишається перенести до лiтака лабораторiю, припаси i можна стартувати.
   Не минуло й години, як "Ластiвка" була готова до старту. А ще через годину, облетiвши навколо планети, щоб знизити швидкiсть тертям об атмосферу, вона опустилась у безiменнiй протоцi, про яку згадував Мак-Гардi.
   Повз круглi вiкна ракетоплана промчало вiяло водяних бризок. Через мить "Ластiвка", сповiльнюючи рух, уже спокiйно пливла морем. Оранжеве сонце саме заходило. Хилилося до обрiю також i жовте.
   - Нам пощастило! - вигукнув Фратев, оглянувши узбережжя в бiнокль. Ми в гирлi рiки. Сподiваюсь, що це й є наша Надiя.
   Але коли "Ластiвка" наблизилась до берега, Чан-су розчаровано похитав головою:
   - Бачите буруни? Ця рiка впадає в море, а не витiкає з нього. Отже, це не Надiя.
   Вроцлавський, що виконував обов'язки головного пiлота, дужче натиснув на педаль. Лiтак помчав уперед ще швидше, ледь торкаючись поплавками води.
   Вже й друге сонце сховалось за щiльною запоною туману, яка висiла низько над обрiєм. День згасав у райдужному сяйвi вечiрньої заграви.
   Вигляд узбережжя мiнявся на очах. Стрiмкоспаднi скелi, пiщанi рiвнини, порослi джунглями плоскогiр'я. Перетворений на своєрiдний кратер, лiтак саме минав велику затоку, коли Мак-Гардi раптом подав знак:
   - Зупинiться, Вроцлавський! Тут, мабуть, i починається рiка Надiя... Вiн увiмкнув радiостанцiю i сiв перед мiкрофоном. - Грубер, Краус! Ми бiля затоки, з якої витiкає рiка в центральну частину континенту... Чуєте нас?
   - Чуємо! - пролунало з динамiка. - Праворуч - дикi хвилястi скелi?
   - Точно. А лiвий берег зводиться похило, вкритий густим чагарником.
   - Вiрно. Приблизно за вiсiмсот метрiв звiдти знайдете широченну пiщану мiлину з пеньками дерев. Там лежала наша "Стрiла". Пошукайте гарненько, певно ж, лишились слiди, якi приведуть до нас.
   - Хай тобi атомний вибух! - засмiявся Фратев. - Ми таки їх знайшли!
   Тi вiсiмсот метрiв, якi лишились, "Ластiвка" пройшла за кiлька секунд. Але даремно всi напружували зiр: нiде не було й слiду пiщаної мiлини з пеньками. Характер берега лишався увесь час однаковим: вузька прибережна смуга пiску, а зразу ж за нею - густi хащi.
   - Мабуть, це не тут, - сказав Мак-Гардi. - Попливемо далi.
   - Постривайте! - махнув рукою Фратев. - На березi щось блищить.
   Вроцлавський скерував туди лiтак. Поплавки "Ластiвки" торкнулись мiлини.
   - Хай я провалюсь на двадцять метрiв пiд землю, коли це не мiкроскоп! - вигукнув Фратев i кинувся до дверей. Молодiнова марно намагалась затримати його: кiлькома стрибками вiн досягнув берега i пiдняв напiвзасипаний пiском прилад.
   - Нi, - засмiявся Мак-Гардi, - Грубер похвалитись окомiром не може. Оця смужечка пiску, за його визначенням, - широченна!
   - Як би там не було, ми йдемо їхнiми слiдами, - сказала Молодiнова. Тепер швидко готуйте пилки, сокири i зброю. Ми повиннi оглянути мiсцевiсть, поки не смеркло.
   Вроцлавський лишився охороняти лiтак, а всi iншi вiдважно рушили в темнi хащi. Фратев i Чан-су прокладали шлях, Мак-Гардi з Молодiновою тримали напоготовi зброю. Гiлки та стовбури дивного чагарника були, на щастя, такi м'якi, що експедицiя просувалась вперед досить швидко. За нею лишалась вузенька стежка, схожа на тунель.
   Механiчна пилка Фратева раптом дзенькнула об щось металеве, в присмерку блиснуло кiлька iскор.
   - Друзi, "Стрiла"!
   Лишилося зрубати кiлька покручених гiлок та лускатих стовбурiв - i вченi опинились перед дверима лiтака, якi вмить вiдчинилися. Не встиг Фратев опам'ятатись, як опинився в обiймах Грубера. Поруч нього обiймались Краус i Чан-су.
   - Де ми перебуваємо? Куди нас отi примари занесли? - запитав Грубер, коли затихли радiснi вигуки.
   - У вас надзвичайний окомiр, герою! - єхидно посмiхнувся Мак-Гардi. "Стрiла" стоїть на тому ж самому мiсцi, куди її посадила вночi буря: не далi як за сто п'ятдесят метрiв вiд берега.
   - Це неможливо. Як далеко ми вiд гирла Надiї?
   - Точно так, як ви визначили. Метрiв за вiсiмсот.
   - Не робiть з мене блазня! - розгнiвався Грубер. - В тих мiсцях була не менш як двохсотметрова смуга голого пiщаного берега...
   Вiн побiг щойно прорубаною просiкою, але через кiлька метрiв озирнувся:
   - Чи не зiткнулись ви часом з якою-небудь потворою?
   - Смiливiше вперед! - посмiхнулась Молодiнова. - Ми не зустрiли жодної живої iстоти. Для певностi я пiду разом з вами.
   На узлiссi вражений Грубер зупинився. За кiлька крокiв вiд нього по пiску плюскотiли неквапливi хвилi спокiйного моря.
   - На цьому мiсцi ми справдi зiйшли на берег... - сказав вiн розгублено. Але звiдки тут взялися хащi?! Вчора їх зовсiм не було...
   - Мабуть, виросли, як же iнакше можна ще з'ясувати? Оце товсте нiздрювате листя нагадує за своєю будовою брилики наших грибiв, а про них навiть дитина вам скаже, що вони з'являються на голому мiсцi за одну нiч.
   Поглянувши на темно-багряний небосхил, Молодiнова стурбувалась:
   - Поки ще не зовсiм смеркло, ми повиннi знайти Навратiла. Увага, по мiсцях!
   "Ластiвка" помчала поверхнею моря.
   ***
   У людей на уламку скелi вiд утоми вже пiдломлювалися колiна.
   - Менi здається, ящiр заснув, - прошепотiла Свозилова.
   - Я теж так гадаю, - погодився Мадараш. - До ранку, однак, тут стояти не будемо, треба знайти мiсце для ночiвлi. Без човна про повернення годi й думати...
   Вони обережно спустилися з каменя i швидкими кроками попрямували вгору по схилу. Алена озирнулась.
   - Потвора повзе за нами! - вигукнула вона з жахом i кинулась бiгти. Северсон схопив її за руку i побiг поруч неї.
   Навратiл на мить зупинився. Ящiр справдi пiдвiвся. Його довге тiло вкрилось брижами, незграбно, але досить-таки швидко ящiр посунув уперед.
   - Хоч ця iстота i пересувається на сушi, але нас не наздожене! вигукнув скоромовкою академiк i побiг за товаришами. - Незабаром ми зникнемо з поля її зору.
   Та, видно, Навратiл поквапився з висновком: хоч як швидко бiгли втiкачi, вiдстань мiж ними й ящером все зменшувалась. А сховатись нiде схили вкривали тiльки трава та низькi кущi. Порятунок можна було б знайти хiба що на приступку кам'яної стiни за неширокою смугою лiсу.
   Северсон рвучко повернув праворуч i разом з Аленою вбiг у лiсок. їх одразу ж поглинули сутiнки хащiв. Зрозумiвши манер, услiд за ними кинулись Мадараш i Навратiл. Не вiдставав i ящiр, - його гучне сопiння й трiск галуззя чулися зовсiм близько.
   - Сюди, сюди! - закричав Северсон. - Тут печера! У вертикальнiй кам'янiй стiнi виднiвся великий темний отвiр. Вченi побiгли широким коридором. Алена ввiмкнула прожектор на скафандрi.