Тунель завертав то лiворуч, то праворуч, але не вужчав. Навпаки, мiсцями вiн перетворювався на просторi печери, якi тисячами блискiток вiдбивали промiння прожектора.
- Тут лишатись ми не можемо, ящiр сюди пролiзе... I справдi, пiдземеллям котився шум, багатократно посилений вiдлунням.
Вченi уже втратили уявлення про те, як глибоко забралися в надра скелi. А шум безперервно наближався.
- Туди! - вказав Мадараш на розколину в стiнi i без роздумiв прослизнув у неї. Iншi полiзли за ним.
Переслiдуванi притиснулись одне до одного i, затамувавши подих, чекали на появу потвори. Вона, очевидно, пересувалась цiлком вiльно i в темрявi; гудiння посилювалось з кожною секундою. Але ось воно замовкло.
I в ту ж мить почувся оглушливий пострiл. Ще один...
- Ви чули? - невпевнено запитала Алена.
- Дуже схоже на пострiли рушницi...
- Це, безперечно, нашi! - зрадiв Мадараш i швидко почав просуватись назад у печеру.
- Зачекайте! Береженого й бог береже! - затримав його Навратiл, який навiть у найтяжчi хвилини не забував приказок.
Всi знову притихли, з напруженням чекаючи, що ж буде далi.
- Товаришi, ви живi? - долетiв здалеку приглушений крик.
- Це - нашi!.. Ми тут, тут!..
- Як ви нас тут знайшли? - вигукнув Северсон, коли друзi наблизились.
- Як? Я теж дивуюсь цьому! - засмiялась Молодiнова. - Вас можна спокiйно посилати на спартакiаду - не осоромитесь!
- Хай я буду королем квартян, якщо ви не завоювали б там усi золотi медалi! Але то був спринт! - сказав Фратев схвально. - Мало не втекли вiд нас разом з потворою.
- Ну, через неї голову сушити вже не варто. Трьох пострiлiв їй цiлком вистачило! - Мак-Гардi з насолодою зважив рушницю в руцi.
- Так воно вже йдеться на бiлому свiтi: "Коли лихо найбiльше, - божа помiч найближче!" - знову повернувся гумор до Навратiла. - Так ще моя бабуся говорила.
Вся експедицiя повiльно поверталася назад, щоб оглянути ящера зблизька. В сяйвi електричних лiхтарiв вiн справляв ще страшнiше враження, анiж здалеку.
- Насувається буря! - почувся голос Вроцлавського, який лишився на вартi бiля входу в печеру. - Тiльки що зiйшло червоне сонце, а воно, видно, завжди вiщує негоду.
Вирiшили заночувати в пiдземеллi.
- Будемо тут в захистку i вiд бурi, i вiд дванадцятиногих красенiв! схвалив це рiшення Мак-Гардi.
Роздiл VI
Перша
оселя
У Заяцiв сьогоднi смеркують. Свiтло в кiмнатi загашено, в камiнi палахкотять кiлька ялинових полiн. Весело трiщить i приємно пахне смола. Юрко сидить на краєчку крiсла, лiктями уткнувся в колiна, обличчя сховав у долонi. Замрiяно дивиться на полум'я i слухає.
Доктор Заяц, як уже ввiйшло у звичку, в цi години смеркування розповiдає про свою молодiсть, згадує цiкавi випадки, що трапилися на роботi. Миготливi вогники на стiнах збуджують фантазiю, дають їй крила, щоб вона вiльно линула у простiр.
- Татуню... - тихо озвався Юрко, коли доктор Заяц на хвилину замовк. Скажи, будь ласка, чи долетiв уже "Промiнь" до планети Iкс, чи, може, ще в дорозi? Пiд час учорашньої телепередачi з "Променя" Северсон сказав, що вони вже пройшли три чвертi шляху...
Запитання хлопчика вивело доктора Заяца з мрiйного настрою.
- Коли б то я знав! - зiтхнув вiн. - Але це вiдомо тiльки їм, на "Променi". Будемо сподiватись, що вони щасливо прибули. Можливо, саме домовляються з тамтешнiми мешканцями випробуваною мiжнародною мовою жестiв, - невесело пожартував вiн. - Шкода, що нашi засоби зв'язку надто повiльнi для такої колосальної вiдстанi. З учорашнього репортажу ми не дiзнались нiчого нового: адже за три роки польоту Всесвiтом вiн значно постарiвся. Не забувай, що репортаж, який надсилають з "Променя" саме зараз, долетить до нас аж через чотири з гаком роки, бо радiохвилi, якi його несуть, не можуть летiти швидше за свiтло... Я турбуюсь, власне, не про "Промiнь". Вiн добре збудований i бездоганно обладнаний. Непокоять мене люди. Тi троє злочинцiв, якi летять з ними, можуть щось встругнути. То безумцi.
- Слiд сподiватись, що все скiнчиться гаразд, - сказала заспокiйливо Гана Заяцова. - Злочинцi не пiдуть так далеко, щоб забити своїх супутникiв, адже вони лишилися б тiльки втрьох проти цiлої планети. А крiм того, я переконана, що незабаром удасться попередити екiпаж.
- Коли б так! Хоч принцип використання гравiтацiї для зв'язку на велику вiддаль вже вiдкрито, до його практичного застосування нам ще далеко.
- А чи дiзнаються на "Променi", що ви вже навчились використовувати гравiтацiю? - запитав Юрко.
Доктор Заяц посмiхнувся:
- Ти хочеш сказати, що на "Променi" нема приймача, який би мiг перехопити нашi гравiтацiйнi хвилi? Не турбуйся, такий приймач є. Це звичайний астрогравiметр. Коли його брали з собою в подорож, звiсно, ще не уявляли, яку важливу роль зможе вiн зiграти. Лише через кiлька мiсяцiв пiсля старту ми повiдомили їх, над чим працюємо, i попросили, щоб один з астрогравiметрiв був завжди скерований на Землю,- на випадок, якщо нам вдасться використати гравiтацiю.
- А як швидко поширюється гравiтацiя у просторi? - запитала Заяцова.
- Точно ще не знаю, але, безперечно, набагато швидше за свiтло.
- Здається, хтось подзвонив. Юрко, бiжи подивись... - урвала розмову Заяцова.
- Так, тато вдома. Прошу, заходьте! - почувся за хвилину голос хлопця в передпокої. Заяц швидко пiдвiвся i ввiмкнув свiтло.
До кiмнати зайшов високий широкоплечий чоловiк з чорним кучерявим волоссям i усмiхненим обличчям.
- Пробачте, що турбую вас на квартирi, але справа в мене дуже спiшна. В лабораторiї на Петржалцi я вас уже не застав... Я - iнженер Краскiн з Москви.
Заяцова з сином пiшли геть, щоб не заважати серйознiй розмовi, а iнженер Краскiн розкрив портфель i витягнув товстий стос паперiв.
- Я вже давно працюю над тiєю ж проблемою, що й ви: шукаю шлях використання гравiтацiйного поля для технiки зв'язку. Довго не мiг зрушити з мiсця. Тiльки ваше вiдкриття розкрило менi очi. Пiд час своїх дослiдiв я йшов трохи iншим шляхом, але прийшов до того ж висновку. На основi вашого вiдкриття та свого власного досвiду я опрацював проект гравiтацiйної передавальної станцiї. Хочете його переглянути?
Заяц пожадливо перегортав папери i перебiгав очима складнi розрахунки.
- Так, це правильний шлях - квадратична система передавача, - сказав вiн нарештi. - Дозвольте вас привiтати з величезним успiхом. Ви вже запропонували свiй проект Всесвiтнiй Академiї?
- Поки що нi. Хотiв би запропонувати його разом з вами: втiлюється в життя все-таки ваша думка. До того ж ще не вистачає кiлькох креслень, якi ми могли б виконати разом. Якщо ви не дуже втомились, можемо взятися за роботу хоч зараз. Адже йдеться про життя людей на "Променi"...
Заяц охоче погодився.
Не минуло й пiвгодини, як у темрявi засяяли вiкна лабораторiї на Петржалцi.
***
Перша нiч у печерi минула неспокiйно. Хоч як втомились мандрiвники, але гуркiт кулястих блискавок, що долiтав аж у надра скель, гнав вiд очей сон.
Рано-вранцi всi були вже на ногах. Пересвiдчившись, що "Ластiвка" цiла й неушкоджена, i одержавши аналогiчне повiдомлення по радiо вiд Грубера щодо "Стрiли", вченi взялись до роботи. Насамперед дослiдили пiдземний лабiринт i знайшли пiдходящу печеру для атомної електростанцiї.
Чудесне вiдкриття зробив Мадараш. Випадково притулившись до кам'яної стiни, вiн почув дивний шум - плюскання, булькiт i дзюрчання. Спочатку вiн не зрозумiв, що це, але потiм догадався:
- Друзi, десь тут дзюрчить вода! Недалеко вiд нас є пiдземний водоспад.
Пробна свердловина пiдтвердила припущення Мадараша: метрiв за два вiд головного коридора вертикальною шахтою в темну глибiнь спадав потiк холодної води. Де брав початок пiдземний струмок - нiхто не знав. Та над цим i не сушили голови. Вода є, а це - найголовнiше. До того ж ще й придатна для пиття, як встановила Свозилова в своїй похiднiй лабораторiї.
Важче було з транспортуванням атомних котлiв. З "Променя" на "Ластiвку" група Молодiнової перенесла їх без будь-яких зусиль, бо там не було сили тяжiння, яка безжально давала про себе знати внизу, на планетi. А такий атомний котел - не якась там дрiбничка. Навiть при найбiльшiй економiї матерiалу i найдосконалiшiй конструкцiї вiн важить кiлька тонн, бо не можна обiйтись без захисної оболонки, яка робиться з найважчих металiв
Спочатку спробували переправити атомнi реактори через крутий схил на плоскогiр'я, використавши як возик шасi "Ластiвки". До скелi над схилом прикрiпили великi блоки i протягли через них довжелезний трос. Один його кiнець прив'язали до шасi з реактором, а другий - до лiтака на рiчцi.
Фратев сiв до важелiв управлiння i ввiмкнув двигуни "Ластiвки". Трос натягнувся. Шасi з котлом трохи просунулось пiщаною мiлиною до схилу.
Однак радiти було зарано. Тiльки-но шасi дiйшло до пiднiжжя горба, лiтак рвонуло назад. Фратев посилив дiю ракетних двигунiв, та це вже не допомагало: почав трiщати трос.
День було втрачено, а результатiв нiяких. Тiльки Грубер та Краус повiдомили по радiо, що їм вдалося прокласти в хащах десятиметрову смугу i цим частково звiльнити "Стрiлу" з полону.
Хоч цiлоденна праця страшенно виснажила всiх, мандрiвники довго не могли заснути в своїй пiдземнiй спальнi: кожен думав про те, як би знайти спосiб переправити реактори до печери.
Вже було далеко за пiвнiч, коли Северсон нахилився до Навратiла i зашепотiв:
- Не спите?.. Почуваю, що ви теж сушите собi голову... А в мене вже готово...
- Як? - тихо запитав Навратiл.
- Хай це буде для вас сюрпризом. За результат я ручаюсь, можете спокiйно спати. На добранiч!
Вранцi Северсон розкрив свiй план:
- Використати вертолiт ми не можемо. Отже, нам повинна допомогти "Ластiвка". Завантажимо реактори на неї знову, на плоскогiр'ї побудуємо аеродром i приземлимось точно проти входу в пiдземелля. Що ви на це скажете?
- Не забувайте, що для "Ластiвки" потрiбна посадочна смуга завдовжки мiнiмум п'ятсот метрiв, - заперечив Навратiл.
- А що нам перешкоджає зробити її ще довшою? Все одно рано чи пiзно вона буде потрiбна. Чи, може, ви хочете всi вантажi тягати через гору на плечах?
Северсон зрештою переконав своїх товаришiв. Надiя Молодiнова, обрана начальником усiєї експедицiї на Квартi, роздiлила екiпаж на двi робочi групи. Перша дiстала завдання дослiдити умови життя на планетi, а друга обладнати аеродром.
Свозилова з Вроцлавським взялись за дослiдження фауни i флори.
Квартянськi рослини дуже вiдрiзнялись вiд земних. Їхнi клiтини мали довгасту форму, а в дiаметрi були набагато бiльшi, анiж клiтини рослин на Землi. На щастя, вони мiстили великий процент вуглецю, як i нашi рослини, так що могли служити й паливом.
Вивчення величезного ящера також дало чимало цiкавого. З форми зубiв Свозилова зробила висновок, що ця тварина - травоїдна. Розтин пiдтвердив це: у шлунку потвори знайшли рослини, схожi на морськi водоростi. Розкрилась i таємниця незвичайних дванадцяти нiг: то були, власне, вiдростки ребер, якi давали змогу незграбнiй тваринi швидше пересуватися по суходолу. її предки, мабуть, жили виключно у водi,- про це свiдчили недорозвиненi зябра. Згодом природнi умови змусили ящера перебратися на суходiл. Рух з допомогою ребер, як пересуваються нашi плазуни, обмежувався великою вагою тiла, тож природа видовжила i перетворила на якусь подобу нiг ребра колосального звiра.
- Нiяк не можу збагнути, чому ящiр переслiдував вас, якщо вiн харчується виключно рослинами? - дивувався Вроцлавський.
Ця таємниця лишалась нерозгаданою.
Всi працювали наполегливо, проте за цiлий день роботи не встигли навiть прорубати просiку до печери вiд майбутнього аеродрому.
- Справа просувається надто повiльно, - втомлено сказала Молодiнова, коли всi зiбралися на борту "Ластiвки", щоб повечеряти. - Треба щось робити.
- Хай я стану бронтозавром, якщо оцi скафандри не замучать нас зовсiм! - Фратев роздратовано шпурнув шолом на крiсло. - Прiємо, як лицарi в панцерах, а в iм'я чого? Чи не краще розвiдати мiсцевiсть i знайти придатнiше мiсце для поселення, щоб на шляху не стояла гора принаймнi? Добре було б на березi рiчки: тодi лiтаки сiдали б на воду...
- Я також думаю про це, - кивнула на знак згоди Молодiнова. - Але не забувайте, Димитрiю, що ми - на становищi первiсних людей i, як вони, змушенi ховатись вiд негоди i звiрiв у печерах. Ось коли налагодимо атомну електростанцiю, то... - вона спантеличено замовкла. - Стривайте, а чому б нам не взятись до цього негайно?
- Чудесна iдея! - палко пiдхопив Фратев. - Справдi, реактор може тимчасово попрацювати й просто неба...
- А коли так, - пiдтримав Чан-су, - то вiзьмемось до роботи негайно.
Тiєї ночi про встановленi шiсть годин сну нiхто навiть не згадав. Северсон з Мадарашем взяли на себе монтаж насосiв i труб, Навратiл з Молодiновою порались бiля реактора, Чан-су з Вроцлавським прокладали тимчасову електричну мережу до печери. "Ластiвку" було поставлено на якiр бiля берега так, щоб її прожектори освiтлювали мiсце роботи.
Надвечiр другого дня реактор дав струм. В печерах засяяло електричне свiтло. Новiтнi робiнзони радiли з цього, мов дiти.
О, з атомною енергiєю справа пiшла вже по-iншому! Чан-су i Навратiл негайно змонтували високочастотний випромiнювач, який не тiльки спалював дерева до пня, але й руйнував найтвердiше камiння. Протягом тижня на плоскогiр'ї були випаленi всi рослини i розтрощено на порох бiльшiсть валунiв. Ще тиждень витратили на вирiвнювання аеродрому та на приготування мiсця для атомної електростанцiї в печерному лабiринтi.
I ось нарештi настала довгождана мить. Реактори навантажили на "Ластiвку", лiтак знявся в повiтря i через кiлька секунд вже почав знижуватись над аеродромом. Северсон вiв його майстерно: шасi торкнулись землi точно на початку стартової смуги; "Ластiвка" зупинилась якраз бiля головного входу в пiдземелля. А через кiлька годин на аеродромi приземлилась i звiльнена вiд зелених пут "Стрiла". Мандрiвники були знову вкупi.
Навряд чи слiд описувати наступний мiсяць життя експедицiї. Вiн був повнiстю вiдданий монтуванню пiдземної атомної електростанцiї та обладнанню житла, - виснажливiй працi, коли доводилось часом використовувати навiть такi примiтивнi знаряддя, як лом та важiль.
Пiсля пуску реакторiв можна було б i спочити. Але на мандрiвникiв навалилися новi турботи: запаси урану, торiю та iнших ядерних матерiалiв вичерпувались; харчiв лишалось не бiльш як на два мiсяцi. Всi мусили перетворитись на геологiв i вирушити на розшук радiоактивних елементiв.
Спочатку дослiдили надра планети в печерах, але геологiчна розвiдка не дала позитивних результатiв. Через кiлька днiв марної працi стало ясно, що за ураном треба вирушити кудись далi.
Лiкарi експедицiї - Алена i Вроцлавський - не гаяли часу марно. З допомогою поляризатора радiоактивного випромiнювання вони винищили хвороботворнi бактерiї в печерному лабiринтi та в околицях аеродрому; виготували i прищепили кожному з мандрiвникiв спецiальнi унiверсальнi вакцини проти можливих квартянських хвороб.
Члени експедицiї поскидали скафандри. Вперше за багато рокiв ученi вдихнули в себе повiтря вiльної природи.
Роздiл VII
Свiтло
в долинi
Група Навратiла лишилась у пiдземеллi, щоб закiнчити побудову житлових примiщень i подбати про атомну електростанцiю, а група Молодiнової вирушила в похiд по атомне пальне. Спочатку дослiдили прямовисну кам'яну стiнку осторонь головного входу в лабiринт. Показання приладiв та геологiчна структура скель давали надiю, що десь поблизу мають бути значнi поклади корисних копалин, але розпочинати роботу в цих мiсцях навряд чи варто.
Вище вгору було знайдено ще один хiд, що вiв у надра скель.
- Чудесно! - вигукнула Молодiнова. - Скидається на те, нiби сама природа заощаджує нашi сили. Мабуть, вона шкодує, що так негостинно зустрiла нас.
Прожектори освiтили широкий коридор. Вiн одразу ж круто повернув лiворуч, а потiм подерся вгору. Пiдйом ставав усе важчим.
В одному з мiсць коридор розширився у печеру.
- Я знайшов жилу вольфраму! - почувся голос Чан-су.
- А я - цинк i молiбден, - додала через хвилину Молодiнова.
Грубер обiйшов печеру i зазирнув до одного з отворiв у стiнi.
- Казка! - вигукнув вiн так, що всi злякались. - Йдiть швидше сюди! Б'юсь об заклад, що нiчого схожого ви досi не бачили!
Поки мандрiвники добiгли, Грубер зник у глибинi скелi. За ним обережно посунулись i iншi. Тiльки-но вони вступили в печеру, як їх заслiпило яскраве сяйво. Свiтло прожекторiв тисячами вiдблискiв вiдбивалося од золотої стiни.
Грубер швидко вiдкрив пляшечку з кислотою i капнув з неї на один з виступiв.
- Це справдi щире золото! Ми в печерi, яка вся з золота!
Молодiнова зразу ж опам'яталась вiд здивування:
- Це справдi прекрасна знахiдка, але далеко кориснiшим був би уран або торiй. З золота багато енергiї не дiстанеш.
- Це так! - погодився Грубер. - Але згадайте лишень, яку роль воно вiдiграло в iсторiї людства на Землi. Може, буде корисним i тут. Не виключена можливiсть, що ми скоро зустрiнемось з квартянами i що золото в них - такий же платiжний засiб, яким було ранiше в нас. Воно не завадить, якщо доведеться торгувати з ними. Та i в разi конфлiкту, можливо, деяких з них за золото перетягнемо на свiй бiк...
- Ви здатнi на такий пiдлий вчинок, Грубер?! - жахнулась Молодiнова. Якщо зустрiнемося тут з мислячими iстотами, пiдiйдемо до них по-дружньому. Вони не заплатять нам злом за добро!
- Та звiсно ж, звiсно! - виправдувався Грубер. - Хiба ви не зрозумiли, що я жартую?
- Пробачте, не зрозумiла. Тобто менi здавалося, що з питанням про вiйну i мир не жартують.
Грубер прикусив язика. Злостився сам на себе, що так необережно дав можливiсть зазирнути в свої думки.
- Продовжимо дослiдження, час не жде! - намагався виручити товариша Краус.
Бiля входу в другу печеру вiн пiдiйшов до Грубера, нiби ненароком штовхнув його лiктем у бiк i глузливо прошепотiв:
- Герой!
Грубер промовчав.
Через кiлька хвилин було знайдено свинець. Йому зрадiли бiльше, нiж золоту: там, де є свинець, повинен бути i уран.
I справдi, вже в сусiднiх печерах апарати зафiксували пiдвищену радiоактивнiсть.
Молодiнова глянула на годинник.
- Ми виграли. Але на сьогоднi - досить.
- Якщо вже ми так далеко забралися, слiд було б дослiдити, куди ведуть цi пiдземнi ходи, - запропонував Краус. - Ми пiднялись бiльш як на сто метрiв над входом в печеру, - можливо, що вершина скелi десь недалеко.
Цiкавiсть перемогла втому. Вченi рушили далi.
Краус, який увесь час iшов першим, раптом обернувся i вигукнув:
- Бачу небо!
За кiлька хвилин мандрiвники опинилися на маленькому майданчику серед диких скель. Обидва бiльших сонця вже давно сховались за обрiй. Серед мерехтливих зiрок сяяла тiльки червона Проксима.
Грубер пiднявся на великий плескуватий уламок скелi, роздивився навколо. Перед його очима вiдкрився чудесний краєвид улоговини, посеред якої блищало озеро.
"Мабуть, з цього водоймища i бере початок наш струмок, - подумав вiн i повернувся в другий бiк. - Стривайте, а це що?"
В широкiй долинi сяяли сотнi вогнiв...
- Йдiть усi сюди! Можливо, мене зраджують очi... Я виявив мiсто, освiтлене електрикою!
Не встиг Грубер i обернутись, як всi стояли поруч нього.
- Отже, я не помилилася! - прошепотiла Молодiнова i швидко ввiмкнула передавач. - Говорить група Молодiнової. Ви чуєте нас, Навратiл?! Чуєте нас, товаришi на "Променi"?! Ми виявили мiсто мислячих створiнь. Окремих предметiв поки що не можемо розгледiти навiть у бiнокль. Нам перешкоджає лiс, а свiтло вiд нас надто далеко. Воно має жовтуватий колiр, який давали стародавнi електричнi лампочки...
***
На аеродромi Всесвiтньої Академiї наук горять тисячi вогнiв. Зелене свiтло та потужнi прожектори вказують шлях лiтаку "Ракета", який мчить стартовою смугою. Ось вiн одривається вiд землi i зникає в пiтьмi беззоряної ночi.
Тiльки аж над суцiльною запоною хмар та iмли з'являється усмiхнений Мiсяць i небо з ледве помiтним сузiр'ям Центавра. Перший погляд доктора Заяца та iнженера Краскiна скеровано саме туди, до трьох скромних зiрочок.
- Побоююсь, що наше повiдомлення надто запiзниться, - порушує мовчанку доктор Заяц. - За мiсяць ми навряд чи налагодимо всi чотири передавачi...
- То я бiльший оптимiст, нiж ви, - посмiхнувся iнженер Краскiн. - Я вже бував у Африцi i знаю її людей. Працював на будiвництвi гiдроцентралi на водоспадi Вiкторiя, брав участь у побудовi атомної електростанцiї на Зiмбабвi i наглядав за регулюванням рiвня води в рiчцi Замбезi. Ви не можете собi уявити, з яким запалом працюють люди, якi звiльнились вiд колонiальної тиранiї. Не маю сумнiву, що з чудовим народом Родезiї ми скiнчимо передавач ранiше анiж заплановано.
Краскiн розклав на столику карту Пiвденної Африки.
- Металургiйний завод бiля водоспаду Вiкторiя був нещодавно перебудований на новий спосiб плавки. Вiн виробляє сталь безпосередньо з руди. Це означає, що спецiальну конструкцiю виготовлять ранiше анiж за чотирнадцять днiв, як ми розраховуємо. У Зiмбабвi, як ви знаєте, для передавача вже готують площу. В Капiрi Мпошi мiсце приготувала нам сама природа. Єдиною затримкою стане побудова передавача перед гирлом Замбезi, але й там ми знайдемо вихiд. Побудуємо просто на скелi. Якщо роботу органiзуємо добре, передавач здамо вчасно.
Лiтак приземлився на аеродромi поблизу Лiвiнгстона. Вченi пересiли у вертолiт i попрямували до вiдомого водоспаду Вiкторiя. Аж у кабiну пасажирiв долiтав потужний шум рiки, що спадає з висоти 110 метрiв. Два потоки понад берегами скутi волею людини i змушенi працювати на її користь. I тiльки середина прекрасного водоспаду залишена в природному виглядi - на втiху туристам, якi приїжджають сюди з усього свiту.
Вертолiт повис у повiтрi над самiсiньким водоспадом. Щiточки-двiрники на вiкнах кабiни тихо поскрипували i з монотонною ретельнiстю витирали краплини вiчного дощу, який далеко круг себе розбризкував бурхливий потiк.
Доктор Заяц задумливо спостерiгав освiтлену мiсяцем захоплюючу картину i пригадував вiдомих мандрiвникiв минулого. Пiд шум води вони мрiяли про майбутнє Африки, про її пробудження, яке сьогоднi вже стало дiйснiстю.
***
У просторiй печерi, що правила за вiтальню, панувало пожвавлення. Всi були схвильованi загадковими вогнями в долинi за згаслим вулканом, пiдземний лабiринт якого став першою оселею робiнзонiв на Квартi.
- Я не згодний з Молодiновою, - жестикулює присадкуватий кремезний Краус. - Я за те, щоб у сусiднє мiсто вирушити одразу ж, тобто вранцi, як тiльки розвидниться. Хоч дiзнаємось про стан речей. А то будемо повсякчас боятись сюрпризiв з боку квартян. Хто знає, що то за iстоти? Миролюбнi чи ворожi?
Навратiл задивився на настiннi малюнки, якими Вроцлавський i Мадараш прикрасили "вiтальню".
- Я, навпаки, цiлком погоджуюсь з Молодiновою, - задумливо озвався вiн. - До речi, треба поважати її рiшення, адже ми обрали її керiвником експедицiї. А вона вирiшила правильно. Квартяни в сусiдньому мiстi нам нiяк не заважають. Вiрогiдно, що вони про нас навiть не знають. Не можна дiяти необачно i пiддаватися авантюристичним бажанням, Краус. Насамперед мусимо добре зважити, як пiдiйти до мiсцевих мешканцiв, щоб їх не злякати й не роздратувати. Адже недарма кажуть у нас: "Добре слово залiзнi ворота вiдчиняє!" - правда, ця мудрiсть нам тут багато не допоможе, - посмiхнувся вiн. - Поговори з квартянином, коли його не розумiєш! Найкраще було б За ними деякий час таємно постежити. Коли познайомимось з їхнiм побутом i звичаями, зможемо краще до них пристосуватись.
- Боюсь, що ви не зовсiм правi. I насамперед у тому, що квартяни про нас досi не знають. Вони, безперечно, бачили наш лiтак, коли вiн кружляв над Накритим столом, i таємно нас вiдвiдують. Пригадайте хоча б украденi чашки. Клептоманiя у них, як менi здається, досить поширена хвороба. Гадаю, що вони вкрали також пропелер з вертольота. Слiди на узлiссi говорять про це.
- Хiба це крадiжка? - палко заперечила Алена. - Якби ви, Мак-Гардi, на прогулянцi в околицях Пiтсбурга знайшли частину крила мiжпланетного корабля марсiан або навiть наткнулися б на цiлий лiтак, - безперечно, ви хоч що-небудь узяли б з собою. I нiхто не змiг би сказати, що ви це вкрали.
- Цiлком можливо, що наша поява на планетi викликала у квартян велике хвилювання, - зауважив Чан-су. - Жодна їхня делегацiя нас досi офiцiйно не вiдвiдала. Мабуть, вони бояться i роблять те саме, що хочемо зробити ми: стежать за нами.
- Добре, якщо вони просто бояться виткнути носа з дому! - встряв у розмову Грубер. - А що, коли вони мають небезпечну зброю i кого-небудь з нас пiдступно застрелять? Я згоден з Краусом. Найкраще було б, коли б ми добре озброїлись i попрямували у мiсто. Обидва лiтаки хай кружляють над нами - для охорони. Хай квартяни приймають нас дружньо, iнакше ми оголосимо їм вiйну. Коли вже боротьба, то боротьба. Такого вогняного дощу, яким би ми їх покропили, вони ще не бачили!
- Це вже занадто! - почервонiла Молодiнова. - Ви в запалi говорите, немов якийсь агресор-iмперiалiст, а не як учений. За яким правом ми б почали вiйну з мiсцевими мешканцями? Ми тут тiльки гостi, - не забувайте про це навiть тодi, коли втрачаєте владу над собою. Хто сiє вiтер, - збирає бурю! Ми прийшли сюди з добрими намiрами, i квартяни це зрозумiють, який би не був їх спосiб мислення...
Мак-Гардi вдав, що так само обурений з слiв Грубера:
- Куди завiв вас страх, Грубер?! Знаю, у вас запальна вдача, але вмiння володiти собою вам не завадило б. Це зрештою смiшно, - пустi фрази, висловленi в нестямi. Хто з нас, - скажiть менi, - хто з нас, людей, якi звiльнились вiд жаху вiйни, серйозно думав би сьогоднi про вiйну?
- Не будемо бiльш про це говорити. Грубер справдi, мабуть, сказав це не подумавши, - намагався заспокоїти товариство Северсон. - Безперечно, я погоджуюсь, щоб ми тепер дiяли дуже обережно i щоб була посилена нiчна охорона. Не завадило б також час од часу поглядати в напрямку мiста.
- Тут лишатись ми не можемо, ящiр сюди пролiзе... I справдi, пiдземеллям котився шум, багатократно посилений вiдлунням.
Вченi уже втратили уявлення про те, як глибоко забралися в надра скелi. А шум безперервно наближався.
- Туди! - вказав Мадараш на розколину в стiнi i без роздумiв прослизнув у неї. Iншi полiзли за ним.
Переслiдуванi притиснулись одне до одного i, затамувавши подих, чекали на появу потвори. Вона, очевидно, пересувалась цiлком вiльно i в темрявi; гудiння посилювалось з кожною секундою. Але ось воно замовкло.
I в ту ж мить почувся оглушливий пострiл. Ще один...
- Ви чули? - невпевнено запитала Алена.
- Дуже схоже на пострiли рушницi...
- Це, безперечно, нашi! - зрадiв Мадараш i швидко почав просуватись назад у печеру.
- Зачекайте! Береженого й бог береже! - затримав його Навратiл, який навiть у найтяжчi хвилини не забував приказок.
Всi знову притихли, з напруженням чекаючи, що ж буде далi.
- Товаришi, ви живi? - долетiв здалеку приглушений крик.
- Це - нашi!.. Ми тут, тут!..
- Як ви нас тут знайшли? - вигукнув Северсон, коли друзi наблизились.
- Як? Я теж дивуюсь цьому! - засмiялась Молодiнова. - Вас можна спокiйно посилати на спартакiаду - не осоромитесь!
- Хай я буду королем квартян, якщо ви не завоювали б там усi золотi медалi! Але то був спринт! - сказав Фратев схвально. - Мало не втекли вiд нас разом з потворою.
- Ну, через неї голову сушити вже не варто. Трьох пострiлiв їй цiлком вистачило! - Мак-Гардi з насолодою зважив рушницю в руцi.
- Так воно вже йдеться на бiлому свiтi: "Коли лихо найбiльше, - божа помiч найближче!" - знову повернувся гумор до Навратiла. - Так ще моя бабуся говорила.
Вся експедицiя повiльно поверталася назад, щоб оглянути ящера зблизька. В сяйвi електричних лiхтарiв вiн справляв ще страшнiше враження, анiж здалеку.
- Насувається буря! - почувся голос Вроцлавського, який лишився на вартi бiля входу в печеру. - Тiльки що зiйшло червоне сонце, а воно, видно, завжди вiщує негоду.
Вирiшили заночувати в пiдземеллi.
- Будемо тут в захистку i вiд бурi, i вiд дванадцятиногих красенiв! схвалив це рiшення Мак-Гардi.
Роздiл VI
Перша
оселя
У Заяцiв сьогоднi смеркують. Свiтло в кiмнатi загашено, в камiнi палахкотять кiлька ялинових полiн. Весело трiщить i приємно пахне смола. Юрко сидить на краєчку крiсла, лiктями уткнувся в колiна, обличчя сховав у долонi. Замрiяно дивиться на полум'я i слухає.
Доктор Заяц, як уже ввiйшло у звичку, в цi години смеркування розповiдає про свою молодiсть, згадує цiкавi випадки, що трапилися на роботi. Миготливi вогники на стiнах збуджують фантазiю, дають їй крила, щоб вона вiльно линула у простiр.
- Татуню... - тихо озвався Юрко, коли доктор Заяц на хвилину замовк. Скажи, будь ласка, чи долетiв уже "Промiнь" до планети Iкс, чи, може, ще в дорозi? Пiд час учорашньої телепередачi з "Променя" Северсон сказав, що вони вже пройшли три чвертi шляху...
Запитання хлопчика вивело доктора Заяца з мрiйного настрою.
- Коли б то я знав! - зiтхнув вiн. - Але це вiдомо тiльки їм, на "Променi". Будемо сподiватись, що вони щасливо прибули. Можливо, саме домовляються з тамтешнiми мешканцями випробуваною мiжнародною мовою жестiв, - невесело пожартував вiн. - Шкода, що нашi засоби зв'язку надто повiльнi для такої колосальної вiдстанi. З учорашнього репортажу ми не дiзнались нiчого нового: адже за три роки польоту Всесвiтом вiн значно постарiвся. Не забувай, що репортаж, який надсилають з "Променя" саме зараз, долетить до нас аж через чотири з гаком роки, бо радiохвилi, якi його несуть, не можуть летiти швидше за свiтло... Я турбуюсь, власне, не про "Промiнь". Вiн добре збудований i бездоганно обладнаний. Непокоять мене люди. Тi троє злочинцiв, якi летять з ними, можуть щось встругнути. То безумцi.
- Слiд сподiватись, що все скiнчиться гаразд, - сказала заспокiйливо Гана Заяцова. - Злочинцi не пiдуть так далеко, щоб забити своїх супутникiв, адже вони лишилися б тiльки втрьох проти цiлої планети. А крiм того, я переконана, що незабаром удасться попередити екiпаж.
- Коли б так! Хоч принцип використання гравiтацiї для зв'язку на велику вiддаль вже вiдкрито, до його практичного застосування нам ще далеко.
- А чи дiзнаються на "Променi", що ви вже навчились використовувати гравiтацiю? - запитав Юрко.
Доктор Заяц посмiхнувся:
- Ти хочеш сказати, що на "Променi" нема приймача, який би мiг перехопити нашi гравiтацiйнi хвилi? Не турбуйся, такий приймач є. Це звичайний астрогравiметр. Коли його брали з собою в подорож, звiсно, ще не уявляли, яку важливу роль зможе вiн зiграти. Лише через кiлька мiсяцiв пiсля старту ми повiдомили їх, над чим працюємо, i попросили, щоб один з астрогравiметрiв був завжди скерований на Землю,- на випадок, якщо нам вдасться використати гравiтацiю.
- А як швидко поширюється гравiтацiя у просторi? - запитала Заяцова.
- Точно ще не знаю, але, безперечно, набагато швидше за свiтло.
- Здається, хтось подзвонив. Юрко, бiжи подивись... - урвала розмову Заяцова.
- Так, тато вдома. Прошу, заходьте! - почувся за хвилину голос хлопця в передпокої. Заяц швидко пiдвiвся i ввiмкнув свiтло.
До кiмнати зайшов високий широкоплечий чоловiк з чорним кучерявим волоссям i усмiхненим обличчям.
- Пробачте, що турбую вас на квартирi, але справа в мене дуже спiшна. В лабораторiї на Петржалцi я вас уже не застав... Я - iнженер Краскiн з Москви.
Заяцова з сином пiшли геть, щоб не заважати серйознiй розмовi, а iнженер Краскiн розкрив портфель i витягнув товстий стос паперiв.
- Я вже давно працюю над тiєю ж проблемою, що й ви: шукаю шлях використання гравiтацiйного поля для технiки зв'язку. Довго не мiг зрушити з мiсця. Тiльки ваше вiдкриття розкрило менi очi. Пiд час своїх дослiдiв я йшов трохи iншим шляхом, але прийшов до того ж висновку. На основi вашого вiдкриття та свого власного досвiду я опрацював проект гравiтацiйної передавальної станцiї. Хочете його переглянути?
Заяц пожадливо перегортав папери i перебiгав очима складнi розрахунки.
- Так, це правильний шлях - квадратична система передавача, - сказав вiн нарештi. - Дозвольте вас привiтати з величезним успiхом. Ви вже запропонували свiй проект Всесвiтнiй Академiї?
- Поки що нi. Хотiв би запропонувати його разом з вами: втiлюється в життя все-таки ваша думка. До того ж ще не вистачає кiлькох креслень, якi ми могли б виконати разом. Якщо ви не дуже втомились, можемо взятися за роботу хоч зараз. Адже йдеться про життя людей на "Променi"...
Заяц охоче погодився.
Не минуло й пiвгодини, як у темрявi засяяли вiкна лабораторiї на Петржалцi.
***
Перша нiч у печерi минула неспокiйно. Хоч як втомились мандрiвники, але гуркiт кулястих блискавок, що долiтав аж у надра скель, гнав вiд очей сон.
Рано-вранцi всi були вже на ногах. Пересвiдчившись, що "Ластiвка" цiла й неушкоджена, i одержавши аналогiчне повiдомлення по радiо вiд Грубера щодо "Стрiли", вченi взялись до роботи. Насамперед дослiдили пiдземний лабiринт i знайшли пiдходящу печеру для атомної електростанцiї.
Чудесне вiдкриття зробив Мадараш. Випадково притулившись до кам'яної стiни, вiн почув дивний шум - плюскання, булькiт i дзюрчання. Спочатку вiн не зрозумiв, що це, але потiм догадався:
- Друзi, десь тут дзюрчить вода! Недалеко вiд нас є пiдземний водоспад.
Пробна свердловина пiдтвердила припущення Мадараша: метрiв за два вiд головного коридора вертикальною шахтою в темну глибiнь спадав потiк холодної води. Де брав початок пiдземний струмок - нiхто не знав. Та над цим i не сушили голови. Вода є, а це - найголовнiше. До того ж ще й придатна для пиття, як встановила Свозилова в своїй похiднiй лабораторiї.
Важче було з транспортуванням атомних котлiв. З "Променя" на "Ластiвку" група Молодiнової перенесла їх без будь-яких зусиль, бо там не було сили тяжiння, яка безжально давала про себе знати внизу, на планетi. А такий атомний котел - не якась там дрiбничка. Навiть при найбiльшiй економiї матерiалу i найдосконалiшiй конструкцiї вiн важить кiлька тонн, бо не можна обiйтись без захисної оболонки, яка робиться з найважчих металiв
Спочатку спробували переправити атомнi реактори через крутий схил на плоскогiр'я, використавши як возик шасi "Ластiвки". До скелi над схилом прикрiпили великi блоки i протягли через них довжелезний трос. Один його кiнець прив'язали до шасi з реактором, а другий - до лiтака на рiчцi.
Фратев сiв до важелiв управлiння i ввiмкнув двигуни "Ластiвки". Трос натягнувся. Шасi з котлом трохи просунулось пiщаною мiлиною до схилу.
Однак радiти було зарано. Тiльки-но шасi дiйшло до пiднiжжя горба, лiтак рвонуло назад. Фратев посилив дiю ракетних двигунiв, та це вже не допомагало: почав трiщати трос.
День було втрачено, а результатiв нiяких. Тiльки Грубер та Краус повiдомили по радiо, що їм вдалося прокласти в хащах десятиметрову смугу i цим частково звiльнити "Стрiлу" з полону.
Хоч цiлоденна праця страшенно виснажила всiх, мандрiвники довго не могли заснути в своїй пiдземнiй спальнi: кожен думав про те, як би знайти спосiб переправити реактори до печери.
Вже було далеко за пiвнiч, коли Северсон нахилився до Навратiла i зашепотiв:
- Не спите?.. Почуваю, що ви теж сушите собi голову... А в мене вже готово...
- Як? - тихо запитав Навратiл.
- Хай це буде для вас сюрпризом. За результат я ручаюсь, можете спокiйно спати. На добранiч!
Вранцi Северсон розкрив свiй план:
- Використати вертолiт ми не можемо. Отже, нам повинна допомогти "Ластiвка". Завантажимо реактори на неї знову, на плоскогiр'ї побудуємо аеродром i приземлимось точно проти входу в пiдземелля. Що ви на це скажете?
- Не забувайте, що для "Ластiвки" потрiбна посадочна смуга завдовжки мiнiмум п'ятсот метрiв, - заперечив Навратiл.
- А що нам перешкоджає зробити її ще довшою? Все одно рано чи пiзно вона буде потрiбна. Чи, може, ви хочете всi вантажi тягати через гору на плечах?
Северсон зрештою переконав своїх товаришiв. Надiя Молодiнова, обрана начальником усiєї експедицiї на Квартi, роздiлила екiпаж на двi робочi групи. Перша дiстала завдання дослiдити умови життя на планетi, а друга обладнати аеродром.
Свозилова з Вроцлавським взялись за дослiдження фауни i флори.
Квартянськi рослини дуже вiдрiзнялись вiд земних. Їхнi клiтини мали довгасту форму, а в дiаметрi були набагато бiльшi, анiж клiтини рослин на Землi. На щастя, вони мiстили великий процент вуглецю, як i нашi рослини, так що могли служити й паливом.
Вивчення величезного ящера також дало чимало цiкавого. З форми зубiв Свозилова зробила висновок, що ця тварина - травоїдна. Розтин пiдтвердив це: у шлунку потвори знайшли рослини, схожi на морськi водоростi. Розкрилась i таємниця незвичайних дванадцяти нiг: то були, власне, вiдростки ребер, якi давали змогу незграбнiй тваринi швидше пересуватися по суходолу. її предки, мабуть, жили виключно у водi,- про це свiдчили недорозвиненi зябра. Згодом природнi умови змусили ящера перебратися на суходiл. Рух з допомогою ребер, як пересуваються нашi плазуни, обмежувався великою вагою тiла, тож природа видовжила i перетворила на якусь подобу нiг ребра колосального звiра.
- Нiяк не можу збагнути, чому ящiр переслiдував вас, якщо вiн харчується виключно рослинами? - дивувався Вроцлавський.
Ця таємниця лишалась нерозгаданою.
Всi працювали наполегливо, проте за цiлий день роботи не встигли навiть прорубати просiку до печери вiд майбутнього аеродрому.
- Справа просувається надто повiльно, - втомлено сказала Молодiнова, коли всi зiбралися на борту "Ластiвки", щоб повечеряти. - Треба щось робити.
- Хай я стану бронтозавром, якщо оцi скафандри не замучать нас зовсiм! - Фратев роздратовано шпурнув шолом на крiсло. - Прiємо, як лицарi в панцерах, а в iм'я чого? Чи не краще розвiдати мiсцевiсть i знайти придатнiше мiсце для поселення, щоб на шляху не стояла гора принаймнi? Добре було б на березi рiчки: тодi лiтаки сiдали б на воду...
- Я також думаю про це, - кивнула на знак згоди Молодiнова. - Але не забувайте, Димитрiю, що ми - на становищi первiсних людей i, як вони, змушенi ховатись вiд негоди i звiрiв у печерах. Ось коли налагодимо атомну електростанцiю, то... - вона спантеличено замовкла. - Стривайте, а чому б нам не взятись до цього негайно?
- Чудесна iдея! - палко пiдхопив Фратев. - Справдi, реактор може тимчасово попрацювати й просто неба...
- А коли так, - пiдтримав Чан-су, - то вiзьмемось до роботи негайно.
Тiєї ночi про встановленi шiсть годин сну нiхто навiть не згадав. Северсон з Мадарашем взяли на себе монтаж насосiв i труб, Навратiл з Молодiновою порались бiля реактора, Чан-су з Вроцлавським прокладали тимчасову електричну мережу до печери. "Ластiвку" було поставлено на якiр бiля берега так, щоб її прожектори освiтлювали мiсце роботи.
Надвечiр другого дня реактор дав струм. В печерах засяяло електричне свiтло. Новiтнi робiнзони радiли з цього, мов дiти.
О, з атомною енергiєю справа пiшла вже по-iншому! Чан-су i Навратiл негайно змонтували високочастотний випромiнювач, який не тiльки спалював дерева до пня, але й руйнував найтвердiше камiння. Протягом тижня на плоскогiр'ї були випаленi всi рослини i розтрощено на порох бiльшiсть валунiв. Ще тиждень витратили на вирiвнювання аеродрому та на приготування мiсця для атомної електростанцiї в печерному лабiринтi.
I ось нарештi настала довгождана мить. Реактори навантажили на "Ластiвку", лiтак знявся в повiтря i через кiлька секунд вже почав знижуватись над аеродромом. Северсон вiв його майстерно: шасi торкнулись землi точно на початку стартової смуги; "Ластiвка" зупинилась якраз бiля головного входу в пiдземелля. А через кiлька годин на аеродромi приземлилась i звiльнена вiд зелених пут "Стрiла". Мандрiвники були знову вкупi.
Навряд чи слiд описувати наступний мiсяць життя експедицiї. Вiн був повнiстю вiдданий монтуванню пiдземної атомної електростанцiї та обладнанню житла, - виснажливiй працi, коли доводилось часом використовувати навiть такi примiтивнi знаряддя, як лом та важiль.
Пiсля пуску реакторiв можна було б i спочити. Але на мандрiвникiв навалилися новi турботи: запаси урану, торiю та iнших ядерних матерiалiв вичерпувались; харчiв лишалось не бiльш як на два мiсяцi. Всi мусили перетворитись на геологiв i вирушити на розшук радiоактивних елементiв.
Спочатку дослiдили надра планети в печерах, але геологiчна розвiдка не дала позитивних результатiв. Через кiлька днiв марної працi стало ясно, що за ураном треба вирушити кудись далi.
Лiкарi експедицiї - Алена i Вроцлавський - не гаяли часу марно. З допомогою поляризатора радiоактивного випромiнювання вони винищили хвороботворнi бактерiї в печерному лабiринтi та в околицях аеродрому; виготували i прищепили кожному з мандрiвникiв спецiальнi унiверсальнi вакцини проти можливих квартянських хвороб.
Члени експедицiї поскидали скафандри. Вперше за багато рокiв ученi вдихнули в себе повiтря вiльної природи.
Роздiл VII
Свiтло
в долинi
Група Навратiла лишилась у пiдземеллi, щоб закiнчити побудову житлових примiщень i подбати про атомну електростанцiю, а група Молодiнової вирушила в похiд по атомне пальне. Спочатку дослiдили прямовисну кам'яну стiнку осторонь головного входу в лабiринт. Показання приладiв та геологiчна структура скель давали надiю, що десь поблизу мають бути значнi поклади корисних копалин, але розпочинати роботу в цих мiсцях навряд чи варто.
Вище вгору було знайдено ще один хiд, що вiв у надра скель.
- Чудесно! - вигукнула Молодiнова. - Скидається на те, нiби сама природа заощаджує нашi сили. Мабуть, вона шкодує, що так негостинно зустрiла нас.
Прожектори освiтили широкий коридор. Вiн одразу ж круто повернув лiворуч, а потiм подерся вгору. Пiдйом ставав усе важчим.
В одному з мiсць коридор розширився у печеру.
- Я знайшов жилу вольфраму! - почувся голос Чан-су.
- А я - цинк i молiбден, - додала через хвилину Молодiнова.
Грубер обiйшов печеру i зазирнув до одного з отворiв у стiнi.
- Казка! - вигукнув вiн так, що всi злякались. - Йдiть швидше сюди! Б'юсь об заклад, що нiчого схожого ви досi не бачили!
Поки мандрiвники добiгли, Грубер зник у глибинi скелi. За ним обережно посунулись i iншi. Тiльки-но вони вступили в печеру, як їх заслiпило яскраве сяйво. Свiтло прожекторiв тисячами вiдблискiв вiдбивалося од золотої стiни.
Грубер швидко вiдкрив пляшечку з кислотою i капнув з неї на один з виступiв.
- Це справдi щире золото! Ми в печерi, яка вся з золота!
Молодiнова зразу ж опам'яталась вiд здивування:
- Це справдi прекрасна знахiдка, але далеко кориснiшим був би уран або торiй. З золота багато енергiї не дiстанеш.
- Це так! - погодився Грубер. - Але згадайте лишень, яку роль воно вiдiграло в iсторiї людства на Землi. Може, буде корисним i тут. Не виключена можливiсть, що ми скоро зустрiнемось з квартянами i що золото в них - такий же платiжний засiб, яким було ранiше в нас. Воно не завадить, якщо доведеться торгувати з ними. Та i в разi конфлiкту, можливо, деяких з них за золото перетягнемо на свiй бiк...
- Ви здатнi на такий пiдлий вчинок, Грубер?! - жахнулась Молодiнова. Якщо зустрiнемося тут з мислячими iстотами, пiдiйдемо до них по-дружньому. Вони не заплатять нам злом за добро!
- Та звiсно ж, звiсно! - виправдувався Грубер. - Хiба ви не зрозумiли, що я жартую?
- Пробачте, не зрозумiла. Тобто менi здавалося, що з питанням про вiйну i мир не жартують.
Грубер прикусив язика. Злостився сам на себе, що так необережно дав можливiсть зазирнути в свої думки.
- Продовжимо дослiдження, час не жде! - намагався виручити товариша Краус.
Бiля входу в другу печеру вiн пiдiйшов до Грубера, нiби ненароком штовхнув його лiктем у бiк i глузливо прошепотiв:
- Герой!
Грубер промовчав.
Через кiлька хвилин було знайдено свинець. Йому зрадiли бiльше, нiж золоту: там, де є свинець, повинен бути i уран.
I справдi, вже в сусiднiх печерах апарати зафiксували пiдвищену радiоактивнiсть.
Молодiнова глянула на годинник.
- Ми виграли. Але на сьогоднi - досить.
- Якщо вже ми так далеко забралися, слiд було б дослiдити, куди ведуть цi пiдземнi ходи, - запропонував Краус. - Ми пiднялись бiльш як на сто метрiв над входом в печеру, - можливо, що вершина скелi десь недалеко.
Цiкавiсть перемогла втому. Вченi рушили далi.
Краус, який увесь час iшов першим, раптом обернувся i вигукнув:
- Бачу небо!
За кiлька хвилин мандрiвники опинилися на маленькому майданчику серед диких скель. Обидва бiльших сонця вже давно сховались за обрiй. Серед мерехтливих зiрок сяяла тiльки червона Проксима.
Грубер пiднявся на великий плескуватий уламок скелi, роздивився навколо. Перед його очима вiдкрився чудесний краєвид улоговини, посеред якої блищало озеро.
"Мабуть, з цього водоймища i бере початок наш струмок, - подумав вiн i повернувся в другий бiк. - Стривайте, а це що?"
В широкiй долинi сяяли сотнi вогнiв...
- Йдiть усi сюди! Можливо, мене зраджують очi... Я виявив мiсто, освiтлене електрикою!
Не встиг Грубер i обернутись, як всi стояли поруч нього.
- Отже, я не помилилася! - прошепотiла Молодiнова i швидко ввiмкнула передавач. - Говорить група Молодiнової. Ви чуєте нас, Навратiл?! Чуєте нас, товаришi на "Променi"?! Ми виявили мiсто мислячих створiнь. Окремих предметiв поки що не можемо розгледiти навiть у бiнокль. Нам перешкоджає лiс, а свiтло вiд нас надто далеко. Воно має жовтуватий колiр, який давали стародавнi електричнi лампочки...
***
На аеродромi Всесвiтньої Академiї наук горять тисячi вогнiв. Зелене свiтло та потужнi прожектори вказують шлях лiтаку "Ракета", який мчить стартовою смугою. Ось вiн одривається вiд землi i зникає в пiтьмi беззоряної ночi.
Тiльки аж над суцiльною запоною хмар та iмли з'являється усмiхнений Мiсяць i небо з ледве помiтним сузiр'ям Центавра. Перший погляд доктора Заяца та iнженера Краскiна скеровано саме туди, до трьох скромних зiрочок.
- Побоююсь, що наше повiдомлення надто запiзниться, - порушує мовчанку доктор Заяц. - За мiсяць ми навряд чи налагодимо всi чотири передавачi...
- То я бiльший оптимiст, нiж ви, - посмiхнувся iнженер Краскiн. - Я вже бував у Африцi i знаю її людей. Працював на будiвництвi гiдроцентралi на водоспадi Вiкторiя, брав участь у побудовi атомної електростанцiї на Зiмбабвi i наглядав за регулюванням рiвня води в рiчцi Замбезi. Ви не можете собi уявити, з яким запалом працюють люди, якi звiльнились вiд колонiальної тиранiї. Не маю сумнiву, що з чудовим народом Родезiї ми скiнчимо передавач ранiше анiж заплановано.
Краскiн розклав на столику карту Пiвденної Африки.
- Металургiйний завод бiля водоспаду Вiкторiя був нещодавно перебудований на новий спосiб плавки. Вiн виробляє сталь безпосередньо з руди. Це означає, що спецiальну конструкцiю виготовлять ранiше анiж за чотирнадцять днiв, як ми розраховуємо. У Зiмбабвi, як ви знаєте, для передавача вже готують площу. В Капiрi Мпошi мiсце приготувала нам сама природа. Єдиною затримкою стане побудова передавача перед гирлом Замбезi, але й там ми знайдемо вихiд. Побудуємо просто на скелi. Якщо роботу органiзуємо добре, передавач здамо вчасно.
Лiтак приземлився на аеродромi поблизу Лiвiнгстона. Вченi пересiли у вертолiт i попрямували до вiдомого водоспаду Вiкторiя. Аж у кабiну пасажирiв долiтав потужний шум рiки, що спадає з висоти 110 метрiв. Два потоки понад берегами скутi волею людини i змушенi працювати на її користь. I тiльки середина прекрасного водоспаду залишена в природному виглядi - на втiху туристам, якi приїжджають сюди з усього свiту.
Вертолiт повис у повiтрi над самiсiньким водоспадом. Щiточки-двiрники на вiкнах кабiни тихо поскрипували i з монотонною ретельнiстю витирали краплини вiчного дощу, який далеко круг себе розбризкував бурхливий потiк.
Доктор Заяц задумливо спостерiгав освiтлену мiсяцем захоплюючу картину i пригадував вiдомих мандрiвникiв минулого. Пiд шум води вони мрiяли про майбутнє Африки, про її пробудження, яке сьогоднi вже стало дiйснiстю.
***
У просторiй печерi, що правила за вiтальню, панувало пожвавлення. Всi були схвильованi загадковими вогнями в долинi за згаслим вулканом, пiдземний лабiринт якого став першою оселею робiнзонiв на Квартi.
- Я не згодний з Молодiновою, - жестикулює присадкуватий кремезний Краус. - Я за те, щоб у сусiднє мiсто вирушити одразу ж, тобто вранцi, як тiльки розвидниться. Хоч дiзнаємось про стан речей. А то будемо повсякчас боятись сюрпризiв з боку квартян. Хто знає, що то за iстоти? Миролюбнi чи ворожi?
Навратiл задивився на настiннi малюнки, якими Вроцлавський i Мадараш прикрасили "вiтальню".
- Я, навпаки, цiлком погоджуюсь з Молодiновою, - задумливо озвався вiн. - До речi, треба поважати її рiшення, адже ми обрали її керiвником експедицiї. А вона вирiшила правильно. Квартяни в сусiдньому мiстi нам нiяк не заважають. Вiрогiдно, що вони про нас навiть не знають. Не можна дiяти необачно i пiддаватися авантюристичним бажанням, Краус. Насамперед мусимо добре зважити, як пiдiйти до мiсцевих мешканцiв, щоб їх не злякати й не роздратувати. Адже недарма кажуть у нас: "Добре слово залiзнi ворота вiдчиняє!" - правда, ця мудрiсть нам тут багато не допоможе, - посмiхнувся вiн. - Поговори з квартянином, коли його не розумiєш! Найкраще було б За ними деякий час таємно постежити. Коли познайомимось з їхнiм побутом i звичаями, зможемо краще до них пристосуватись.
- Боюсь, що ви не зовсiм правi. I насамперед у тому, що квартяни про нас досi не знають. Вони, безперечно, бачили наш лiтак, коли вiн кружляв над Накритим столом, i таємно нас вiдвiдують. Пригадайте хоча б украденi чашки. Клептоманiя у них, як менi здається, досить поширена хвороба. Гадаю, що вони вкрали також пропелер з вертольота. Слiди на узлiссi говорять про це.
- Хiба це крадiжка? - палко заперечила Алена. - Якби ви, Мак-Гардi, на прогулянцi в околицях Пiтсбурга знайшли частину крила мiжпланетного корабля марсiан або навiть наткнулися б на цiлий лiтак, - безперечно, ви хоч що-небудь узяли б з собою. I нiхто не змiг би сказати, що ви це вкрали.
- Цiлком можливо, що наша поява на планетi викликала у квартян велике хвилювання, - зауважив Чан-су. - Жодна їхня делегацiя нас досi офiцiйно не вiдвiдала. Мабуть, вони бояться i роблять те саме, що хочемо зробити ми: стежать за нами.
- Добре, якщо вони просто бояться виткнути носа з дому! - встряв у розмову Грубер. - А що, коли вони мають небезпечну зброю i кого-небудь з нас пiдступно застрелять? Я згоден з Краусом. Найкраще було б, коли б ми добре озброїлись i попрямували у мiсто. Обидва лiтаки хай кружляють над нами - для охорони. Хай квартяни приймають нас дружньо, iнакше ми оголосимо їм вiйну. Коли вже боротьба, то боротьба. Такого вогняного дощу, яким би ми їх покропили, вони ще не бачили!
- Це вже занадто! - почервонiла Молодiнова. - Ви в запалi говорите, немов якийсь агресор-iмперiалiст, а не як учений. За яким правом ми б почали вiйну з мiсцевими мешканцями? Ми тут тiльки гостi, - не забувайте про це навiть тодi, коли втрачаєте владу над собою. Хто сiє вiтер, - збирає бурю! Ми прийшли сюди з добрими намiрами, i квартяни це зрозумiють, який би не був їх спосiб мислення...
Мак-Гардi вдав, що так само обурений з слiв Грубера:
- Куди завiв вас страх, Грубер?! Знаю, у вас запальна вдача, але вмiння володiти собою вам не завадило б. Це зрештою смiшно, - пустi фрази, висловленi в нестямi. Хто з нас, - скажiть менi, - хто з нас, людей, якi звiльнились вiд жаху вiйни, серйозно думав би сьогоднi про вiйну?
- Не будемо бiльш про це говорити. Грубер справдi, мабуть, сказав це не подумавши, - намагався заспокоїти товариство Северсон. - Безперечно, я погоджуюсь, щоб ми тепер дiяли дуже обережно i щоб була посилена нiчна охорона. Не завадило б також час од часу поглядати в напрямку мiста.