Страница:
Під зловісні удари барабанів мисливці зібралися в дорогу. Частина вирушила на слонах, навантажених вірьовками, їжею і водою, інші пішли пішки. До них приєднались Каві, Кідого і Пандіон, озброєні своїми міцними списами. Двісті мисливців перейшли річку і пішли степом у північному напрямі, до пасма голих скель, які ледве видно було в синьому серпанку над горизонтом. Мисливці йшли дуже швидко, так що навіть таким ходокам, як наші три друзі, було нелегко встигнути за ними.
Від підошви гірського пасма на південь і схід степ був зовсім плоский, з випаленими великими і рівними-ділянками. Жовта рівнина під вітром укривалася хмарками' куряви, що крутилися над тьмяною зеленню дерев і чагарників. Найближчі урвища було виразно видно, але далекі скелі ховалися під сіроголубим туманом. Закруглені і. уривисті вершини виступали там, наче величезні черепи примарних слонів, нижчі морщилися, нагадуючи спини крокодилів.
Заночувавши біля південного краю скелястого пасма, володарі слонів на світанку вирушили вздовж їх східного схилу. Попереду над рівниною клубочилося червонувате марево, в ньому тремтіли і розпливалися силуети дерев. Велике болото простяглеся на північ. Від юрби мисливців відокремився юнак, звелівши чужоземцям іти слідом за ним, і почав підніматися на гірське пасмо.
Каві, Пандіон і Кідого піднімалися по уступу на висоту в двісті ліктів. Над їх головами височів кам'яний укіс, що аж пашив жаром, на яскравожовтій поверхні скель звивалися чорні тріщини. Мисливець довів друзів до виступу, що видавався проти краю болота, велів сховатися за жмутами жорсткої трави та камінням, дав знак мовчати і зник.
Етруск, негр і еллін довго лежали під палючим промінням сонця, не сміючи розмовляти. Жодного звуку не доносилося з боку долини, що розстилалася внизу.
Раптом ліворуч почувся невиразний хлюпаючий шум, він наближався і посилювався. Пандіон обережно виглянув з-за каменя крізь траву, що злегка коливалася, і завмер.
Темносіра хмара з кількох тисяч слонів укрила болото. Велетенські тварини йшли навскіс від пасма скель і, переходячи межу степу й болота, прямували на південний схід.
Тіла тварин чітко виділялися на жовтосірій траві. Слони йшли стадами від ста до п'ятисот голів, табуни їх сунули один за одним цепом з невеликими проміжками. Кожне стадо купчилося щільною масою, тварини тиснулися одна до одної, і згори здавалося, що рухається суцільна сіра пляма з хвилястою поверхнею сотень спин, яка рябіла білими рисками бивнів.
На грузьких місцях стадо розтягалося у вузьку стрічку. Деякі слони кидалися вбік, розчепірюючи вуха і смішно розставляючи випрямлені задні ноги, але потім знову вливались у потік.
Одні, здебільшого величезні самці, не поспішаючи, переставляли ноги, опустивши голови і вуха; другі важко виступали, високо піднявши передню частину тулуба і перехрещуючи задні ноги; треті часто поверталися боком, відставляючи тонкі хвости. Бивні різної величини і форми, короткі й довгі, що майже торкалися землі, вигнуті і прямі, біліли в темносірій масі величезних тіл. Кідого нахилився до вуха Пандіона.
— Слони переходять на болота і ріки, степ висох, — прошепотів негр.
— А де ж мисливці? — спитав молодий еллін.
— Вони сховалися, чекають стадо, де багато маленьких слонят, — таке стадо йтиме позаду всіх. Тут, бачиш, тільки дорослі.
— Чому в одних слонів короткі бивні, а в інших вони довгі?
— У них бивні зламані.
— У бою між собою?
— Мені казали: між собою слони б'ються дуже рідко. Значно частіше слон ламає бивні, коли валить дерева. Бивнями він вивертає дерева, щоб з'їсти плоди, листя й тонкі гілки. У лісових слонів бивні куди міцніші, ніж у степових, — ось чому з лісів іде для торгівлі тверда слонова кістка, а з степів м'яка.
— А ці слони степові чи лісові?
— Степові, он подивися сам. — Кідого показав на старого слона, що затримався недалеко від скелі, де сиділи друзі.
Сірий велетень, стоячи по коліна в траві, повернувся прямо до них. Широко розкинуті вуха розчепірились, шкіра їх натягувалася, наче парус, нижні краї обвисали невеликими складками. Слон опустив голову. Від цього руху похилий лоб тварини висунувся наперед, глибокі ями позападали між очима і тім'ям, і вся голова здалася схожою на товсту колону, що тоншала донизу і непомітно переходила в прямовисно опущений хобот. Глибокі поперечні складки, схожі на темні кільця, пересікали хобот на рівних проміжках. Там, де починався він, косо в різні боки і донизу розходилися шкірясті трубки, з яких стирчали, широко розходячись, бивні, дуже товсті і короткі.
— Я не розумію, як ти взнав, що цей слон степовий, — прошепотів Пандіон, уважно оглянувши спокійного старого велетня.
— Бачиш його бивні? Вони не зламані, а стерті. У старого слона вони не ростуть так, як у слона в розквіті сил, і він дуже стер їх, бо вони м'які. В лісового слона не побачиш таких бивнів — вони частіше бувають тонкі й довгі…
Друзі стиха перемовлялися. Час минав. Передні слони зникли за обрієм, уже виднілися не слони, а якась темна смуга.
Ліворуч показалося ще одне велике стадо. На чолі його йшли чотири самці навдивовижу величезні — близько восьми ліктів заввишки. Вони рухалися, похитуючи головами, і довгі, трохи вигнуті бивні то піднімалися, та торкалися трави гострими кінцями.
У стаді було багато слоних, які відрізнялися запалими спинами і великими складками шкіри на боках. За ними, впритул до задніх ніг, невпевнено йшли маленькі слонята, а трохи збоку, весело ступала підросла молодь. Маленькі бивні і вуха, невеликі довгасті голови, великі животи і однакова висота передніх і задніх ніг відрізняли їх від дорослих.
Друзі зрозуміли, що наближається рішучий момент полювання. Маленьким слонам важко було йти болотом, і стадо відхилилося праворуч, вибравшись на твердий грунт між чагарниками і рідкими деревами.
— Чому слон, такий важкий, не грузне в болоті? — знову спитав Пандіон.
— У нього особливі ноги, — почав Кідого, — він…
Оглушливий грім металевих листів і бубнів, нестямні зойки враз розляглися по степу, — у друзів аж дух перехопило від несподіванки.
Слонове стадо в паніці кинулося до болота, але там з трави цепом вискочили люди з бубнами і сурмами. Слони, що йшли попереду, відсахнулися назад, зупинивши напір задніх. Пронизливий трубний рев зляканих слонів, гуркотіння металевих листів, хрускіт гілок, — у цьому пекельному шумі зрідка пробивалися тоненькі, жалісні крики слонят. Тварини заметалися, то збиваючись докупи, то кидаючись врозтіч. У цьому хаосі серед велетнів, що металися туди й сюди, в хмарах густої куряви мелькали люди. Вони не наближались до стада, перебігали, шикувалися і знову били в листи. Поступово друзі зрозуміли, що робили мисливці: вони відбивали молодих слонів від дорослих і відтісняли їх праворуч, у широке гирло сухої долини, що врізалася в скелясте пасмо і була перегороджена смугою дерев. Сірі велетні кинулися на мисливців, щоб розтоптати, розтрощити ворога, який невідомо звідки взявся. Але люди, високо підстрибуючи, на мить зникали в чагарниках і між деревами. Поки розлючені тварини розмахували хоботами, розшукуючи ворога, що сховався від них, з другого боку з'являлися нові лави воїнів, які шалено галасували і гуркотіли металевими листами. Слони кидалися на цих мисливців, і люди знову повторювали той самий маневр, намагаючись відокремити молодих тварин.
Стадо відходило все далі й далі в степ, сірі тіла слонів зникли за деревами, і тільки оглушливий гамір та курява, що високо знімалася, показували місце, де відбувалось полювання.
Приголомшені друзі, вражені безстрашністю і спритністю людей, які уникали нападу розлючених чудовиськ і вперто продовжували свою небезпечну справу, мовчки дивилися на спустілий степ з прим'ятим чагарником і поламаними деревами. Кідого стурбовано хмурився, прислухався і, нарешті, стиха сказав:
— Щось погане… Полювання пішло не так, як треба!
— Звідки ти знаєш це? — здивувався Каві.
— Якщо вони привели нас сюди, значить сподівалися, що стадо піде на схід, прямо від нас. А тепер стадо пішло праворуч. Я вважаю, що це недобре.
— Ходімо туди, — запропонував Пандіон: — назад по уступу, як прийшли.
Кідого недовго роздумував і погодився. В сум'ятті бою їх прихід не мав якогось значення.
Ховаючись за травою й камінням, низько пригнувшись, етруск, еллін і негр пройшли на тисячу ліктів назад, уздовж скелястого пасма, поки не опинилися знову над відкритим місцем рівнин.
Друзі побачили ущелину в скелях, куди мисливцям удалося загнати понад десяток молодих слонів. Люди снували поміж деревами, уміло накидаючи на слонят петлі і прив'язуючи до стовбурів.
Мисливці, озброєні широкими списами, ставши цепом, заступили вихід з долини. Гуркіт і крики лунали в двох тисячах ліктів попереду й праворуч, — там, очевидно, була більша частина стада.
Раптом уривчасті й різкі звуки сурм почулися спереду і ліворуч. Кідого здригнувся.
— Слони нападають, — стиха прошепотів він. Протяжно застогнав один з мисливців, гнівні крики другого пролунали як команда.
У далекому кінці відкритої галявини, там, де від двох крислатих дерев падала великими плямами тінь, друзі помітили рух. Мить — і звідти виринув величезний слон з розчепіреними вухами і витягнутим уперед, як колода, хоботом. Поруч з ним постали ще два таких самих велетні,— Пандіон пізнав страшних вожаків стада. Четвертий у супроводі ще кількох слонів біг позаду. Навперейми слонам вискочили праворуч з кущів мисливці. Вони вклинилися поміж них, на бігу кидаючи в слона, який з'явився останнім, списи. Той несамовито затрубив і кинувся за людьми, які швидко бігли до болота. За ним повернули і решта слонів. Три вожаки, не звертаючи уваги на хитрий маневр людей, які відокремили їх від товаришів, мчали далі до галявини в скелях, мабуть приваблені криками молодих слонів.
— Погано, ох і погано, вожаки вернулися з другого боку… — схвильовано шепотів Кідого, стискаючи до болю руку Пандіона.
— Дивися… дивись, які хоробрі! — вигукнув, забувши про обережність, Каві.
Воїни, які заступили вхід у долину, не здригнулися, не сховались від розлючених страховищ. Вони виступили вперед довгим цепом. Вигоріла низька трава не могла приховати жодного руху людей.
Слон, що біг першим, кинувся прямо в середину цепу мисливців. Двоє з них залишилися на місці, а їх сусіди з обох боків враз стрибнули назустріч чудовиську. Слон притишив біг, високо підняв важкий хобот і з злобним свистом, тупочучи, напав на людей. Не більше десяти ліктів відстані залишалося між хоробрими мисливцями і слоном, коли ті миттю відскочили вбік. І зразу ж коло задніх ніг страховища з'явилося по два чоловіки з кожного боку. Двоє ввіткнули широкі списи в черево тварині, а інші двоє, відхилившись назад, ударили слона по задніх ногах.
Високий свистячий звук вирвався з піднятого хобота вожака. Опустивши його, слон повернув голову праворуч до мисливця, що стояв найближче від нього. Той не встиг чи не зумів ухилитись. Бризнула кров, і три друзі виразно побачили оголені на плечі і боці людини кістки. Поранений впав не ойкнувши, але й велетенський слон важко осів на задні ноги і повільно, боком рушив геть. Мисливці, залишивши його, приєднались до товаришів, які билися з двома іншими вожаками. Ті були розумніші або вже мали досвід у боротьбі з людиною: велетенські страховища кидалися в різні боки, не даючи можливості підкрастись до них ззаду, і задавили трьох мисливців.
У промінні призахідного сонця багровіла курява, що застилала всю ділянку. Слони здавалися величезними чорними баштами, коло підніжжя яких снували безстрашні люди. Вони стрибали, уникаючи довгих іклів, підставляли під хоботи вперті в землю списи, з криками забігали ззаду, відволікаючи нападаючих слонів від товаришів, які б неминуче загинули.
Оскаженілі тварини без упину трубили. Коли вони поверталися головами до скелі, на якій сиділи троє друзів, то здавалися надзвичайно високими; широкі плями розчепірених вух похитувалися над людьми. Збоку слон з опущеною головою здавався нижчим, бивні майже загрібали землю, готові от-от підчепити людину. Пандіон, Кідого і Каві розуміли, що бачать тільки частину бою. Він відбувався і вдалині за деревами, де знаходилося все стадо, і ліворуч на болоті, куди побігли мисливці, відволікаючи четвертого вожака і слонів, які пробилися з ним. Що робилося там, було таємницею для друзів, але вони не могли думати про це — вся їх увага була звернена на кривавий бій.
З-за дерев загриміли, наближаючись, бубни — загін в кілька десятків воїнів прибув на підмогу до тих, що билися. Вожаки слонового стада зупинилися, мовби в нерішучості, люди грізно закричали, розмахуючи списами, і тоді страховища відступили. Вони кинулися до свого третього товариша, який лежав на землі, і, підігнувши ноги, стали обабіч пораненого слона, підсунули під нього бивні і підняли на ноги. Потім, стиснувши пораненого своїми тулубами, велетні потягли його за дерева, випустили, знову підняли і зникли. Кілька мисливців кинулося навздогін, але їх спинив розпорядник полювання.
— Не втече… скоро покинуть… знову розлютуються, — переклав Кідого його слова.
Гамір, що лунав праворуч, усе віддалявся й стихав; битву, очевидно, було виграно. З боку болота, з півночі, показалося кілька мисливців, вони несли два нерухомих тіла. На трьох друзів ніхто не звертав уваги. Негр, етруск і еллін обережно зійшли із скелі в степ, щоб оглянути поле бою. Друзі пішли туди, де була головна частина стада. Продираючись крізь кущі, Кідого раптом злякано відскочив — на зламаній від падіння слонової туші вершині дерева лежав умираючий слон. Кінець його хобота трохи ворушився. Далі дерева були рідші, і між ними видно було сіру купу — це другий слон лежав на череві, з підібганими ногами, з вигнутою горбом спиною. Почувши, що наближаються люди, слон підвів голову.
Довкола його померклих і запалих очей звисли глибокі складки шкіри, що надавали слонові старечого виразу надзвичайної втоми. Велетень похилив голову, спершись на довгі бивні, потім з глухим стуком упав на бік.
Навколо перегукувалися мисливці. Кідого махнув рукою і повернув назад — з півдня показалося знову стадо слонів. Друзі поспішили до скель, але тривога була даремною — це підходили слони, навчені їхніми володарями.
Прив'язані до дерев молоді слони стовбурчили хвости і люто кидалися на людей, намагаючись дістати їх витягнутими хоботами. Погоничі ставили приручених слонів обабіч кожного полоненого слоняти. Стискаючи піймане слоня своїми тілами, слони вели його до селища. Про всякий випадок до шиї і задніх ніг слоняти були прив'язані канати; кожен канат тримали п'ятнадцять мисливців, які йшли спереду й позаду.
Обличчя в людей, стомлені і змарнілі від страшенного напруження, були похмурі. Вже одинадцять нерухомих тіл було покладено на плетені помости на спинах слонів, а люди все ще бігали й шукали в кущах двох товаришів, що десь пропали.
Слонів із спійманими слонятами повели. Мисливці сиділи і лежали на землі, відпочиваючи після бою. Друзі підійшли до розпорядника полювання, і Кідого спитав його, чи не можуть вони чим-небудь допомогти. Розпорядник гнівно подивився на них І грубо сказав:
— Допомогти? Чим ви, чужоземці, можете допомогти? Полювання було важким, ми втратили багато хоробрих людей… Чекайте, де вам наказано, не заважайте нам!
Друзі відійшли до скель і посідали осторонь, боячись посваритися з людьми, від яких залежало все їх майбутнє.
Каві, Пандіон і Кідого лежали, чекаючи, коли їх покличуть, і тихо розмовляли. Сонце сідало, чорні тіні від зубчастих скель просувалися в степ.
— Я не розумію все ж, як це отакі величезні слони не знищують у бою всіх мисливців, — задумливо промовив Каві. — Коли б слони билися завзятіше, вони просто стерли б людей на порох.
— Ти маєш рацію, — озвався Кідого. — Щастя людей у тому, що в слона слабке серце…
— Як це може бути? — здивувався етруск.
— Просто слон не звик битися. Він такий великий і сильний, що на нього ніхто не нападає, йому не загрожує небезпека, і тільки людина насмілюється полювати на нього. Тому сірий велетень не стійкий боєць, його воля легко ламається, і він не витримує довгого бою, якщо не зімне ворога відразу… От буйвол — інша річ. Коли б він був такий великий і розумний, як слон, загинули б усі мисливці…
Каві промугикав щось невиразне, не знаючи, вірити негрові чи ні, але згадав, яку нерішучісь виявляли слони в найважчий момент бою сьогодні у нього на очах, і промовчав.
— У володарів слонів списи зовсім інші, ніж у нас: лезо у вісім пальців завширшки, — втрутився Пандіон. — Яку ж силу треба мати для удару таким списом?
Кідого раптом встав і прислухався. Жодного звуку не доносилося з того боку, де розташувалися мисливці. Золоте від зорі небо швидко померкло.
— Вони пішли і забули про нас! — вигукнув негр і вибіг з-за виступу скелі.
Навкруги все було пусто. Вдалині чулися ледве розбірливі голоси — мисливці пішли в селище, покинувши трьох друзів.
— Ходімо за ними швидше, дорога далека, — заквапився Пандіон, але негр спинив друга.
— Пізно, зараз погасне зоря, і ми в темряві зіб'ємося з дороги, — сказав Кідого. — Краще підождати, поки зійде місяць, це буде скоро.
Каві і Пандіон погодилися і прилягли відпочити.
Розділ восьмий
СИНИ ВІТРУ
У непроникній пітьмі завили гієни, тужливо заголосили шакали. Кідого нервувався, часто поглядаючи на схід, де попелястосірий просвіт неба над вершинами дерев провіщав, що незабаром зійде місяць.
— Я не знаю, є тут дикі собаки чи нема, — бурмотів Кідого. — Якщо вони прийдуть, буде біда. Собаки нападають дружно, всією зграєю, і перемагають навіть буйволів…
Небо все світлішало, нарешті скелі, що похмуро чорніли, засріблилися, дерева на степу виділились чорними силуетами. Зійшов місяць.
Міцно стискаючи списи, оглядаючись і прислухаючись, етруск, негр і еллін пішли на південь, уздовж скелястого пасма. Вони поспішали покинути похмуре місце битви, де за кущами і деревами валялися трупи слонів і бенкетували пожирачі падла. Виття позаду затихло, степ мовчав. Здавалося, все навкруги вимерло, — тільки швидка хода подорожніх порушувала нічну тишу.
Кідого старанно обминав густі гаї і чагарникові зарості, що тут і там височіли на степу таємничими чорними горбами. Негр вибирав дорогу посередині відкритих галявин, що біліли між заростями, як озера в лабіринті чорних островів.
Скелясте пасмо повернуло на захід, вузький гай притиснув подорожніх до скель. Кідого звернув праворуч і пішов довгою кам'янистою площинкою, що спускалася на південь. Раптом негр зупинився і, круто повернувшись назад, став прислухатись. Пандіон і Каві насторожилися, але жодного звуку не було чути навкруги. Як і раніше, панувала глибока тиша.
Кідого нерішуче пішов далі, прискорюючи ходу і не відповідаючи на тихі запитання етруска та елліна. Вони пройшли ще тисячу ліктів, і негр знову зупинився. Його очі при місячному світлі тривожно блищали.
— Хтось іде слідом за нами, — прошепотів він і припав вухом до землі.
Пандіон зробив те саме, а етруск залишився стояти, примруживши очі і намагаючись що-небудь розглядіти крізь сріблясту завісу місячного сяйва, що закривало далечінь.
Пандіон, притискаючи вухо до гарячого кам'янистого грунту, спершу чув тільки власне дихання. Мовчазна грізна непевність тривожила його. Раптом здалеку донісся слабкий, ледве чутний шум, переданий твердим грунтом. Звуки, все частіші, рівномірно повторювалися, як чіткі брязкаючі удари — клік, клік! Пандіон швидко підвів голову і враз перестав чути ці звуки. Кідого ще якийсь час припадав до землі то одним, то другим вухом, потім схопився, наче підкинутий пружиною.
— За нами слідом іде великий звір, погано, що я не знаю, який. У нього кігті назовні, як у собаки чи гієни, — значить, це не лев, не леопард…
— Буйвол або носорог, — висловив гадку Каві. Кідого енергійно захитав головою.
— Ні, це хижак, — упевнено відрізав негр. — Треба рятуватись. Погано, що поблизу нема жодного дерева, — тривожно оглядаючись, шепотів він.
Перед ними простягалася щебениста рівнина. Тільки жмутки рідкої трави і невеличкі кущики стирчали на її схилі.
— Уперед, швидше! — квапив Кідого, і друзі обережно побігли, побоюючись великих колючок і тріщин у пересохлій землі.
А позаду, тепер уже зовсім виразно, чути було розмірений стукіт важких кігтів. Цей стукіт став частіший, і друзі зрозуміли, що звір теж прискорив біг і наздоганяє їх. Клік, клік, клік! — тупий брязкіт чути було все ближче.
Пандіон оглянувся і побачив високий силует, що, похитуючись, сірою примарою біг позаду слідом за ними.
Кідого крутив головою, намагаючись побачити десь попереду дерева, розмірити відстань і швидкість бігу невідомого звіра. Зміркувавши, що дерева ще дуже далеко і добігти друзі не встигнуть, негр зупинився.
— Звір наздоганяє, нам більше не можна залишатися спиною до нього, — загинемо жалюгідною смертю!.. — схвильовано крикнув негр.
— Треба битись, — похмуро пробурчав Каві.
Троє друзів стали поруч, повернувшись обличчям до грізної сірої примари, що наближалася в нічній тиші. Звір за весь час погоні ані писнув, і ця незвичайна для степових хижаків властивість найбільше лякала друзів.
Сірий розпливчастий силует ставав темнішим, його контури визначалися все різкіше. Не більше трьохсот ліктів лишалося між друзями і звіром, коли той притишив біг і пішов далі розмашистою ходою, упевнений, що намічені жертви не втечуть від нього.
Друзі ніколи не бачили такого звіра. Масивні передні лапи його були значно довші від задніх, передня половина тулуба дуже піднімалася над кряжем, спина була похила. На товстій шиї прямо сиділа важка голова з масивними щелепами і крутим опуклим лобом. Коротка світла шерсть рябіла темними плямами. На загривку і потилиці дибом стирчало довге жорстке волосся. Звір трохи нагадував плямисту гієну, але небаченого, величезного розміру: голова його була на відстані п'яти ліктів від землі. Широкі груди, плечі й загривок вражали своєю масивністю, могутні мускули випиналися буграми, а величезні криві кігті зловісно стукотіли, наганяючи страх.
Звір рухався якось дивно, нерівно, виляючи низьким задом і кланяючись важкою головою. Морда була опущена вниз так, що нижня щелепа майже притискалася до горла.
— Хто це? — глухо спитав Пандіон, облизуючи пересохлі губи.
— Не знаю, — розгублено відповів Кідого. — Ніколи не чув про таких звірів.
Звір раптом повернувся; великі очі тварини, спрямовані на подорожніх, засвітилися блимаючими вогниками. Звір обійшов праворуч людей, що стояли проти нього, потім знову повернувся до них мордою і зупинився. Закруглені вуха стирчали косо догори обабіч голови.
— Звір розумний: він зайшов так, щоб місяць став навпроти нас, — прошепотів, прискорено дихаючи, Кідого.
Пандіона пройняв нервовий дрож, що завжди траплялося з молодим елліном перед небезпечним боєм.
Звір втягнув у себе повітря і почав поволі наближатись. У рухах тварини, в її зловісній мовчанці, в упертому прямому погляді великих очей під опуклим лобом помітно було щось таке, що відрізняло її від усіх відомих друзям звірів. Люди інстинктивно зрозуміли, що тварина, з якою зустрілися вони, пережиток іншого, стародавнього світу, з іншими законами життя. Пліч-о-пліч, виставивши списи, люди рушили назустріч нічному чудовиську. На мить воно зупинилося, спантеличене, потім, якось дивно хрипнувши, кинулося на трьох друзів. Розкрилася величезна паща, в місячному промінні блиснули товсті зуби, а три довгих леза могутніх списів уп'ялися в широкі груди і шию чудовиська. Люди не могли стримати натиску — звір мав велику силу. Списи, вперті у масивні кістки, вивернулися з рук; етруск, еллін і негр відлетіли назад. Кідого і Пандіон встигли схопитися, а Каві повалив звір. Обидва друзі кинулися на підмогу. Чудовисько присіло на задні лапи і раптом швидко змахнуло передніми. Притуплені кігті ударили Пандіона по стегну так сильно, що він упав, мало не втративши свідомість.
Звір, наступивши здоровенною лапою на ногу еллінові, роздер йому кігтями шкіру і м'ясо, суглоби хруснули, Пандіон відчув гострий біль.
Не випускаючи списа з рук, він одіпхнувся від землі обома руками, силкуючись підвестися, і почув тріск списа Кідого. Ставши на коліна, Пандіон побачив, що звір придавив негра і наближав до нього свою розкриту пащу. Кідого з витріщеними очима упирався руками під щелепу нічного страховища, марно намагаючись одвернути від себе зуби звіра. На очах у Пандіона гинув його вірний друг. Не тямлячи себе, вже не відчуваючи болю, молодий еллін схопився і загнав тварині списа в шию. Звір гучно клацнув зубами і, повернувшись до Пандіона, звалив його цим рухом з ніг. Молодий еллін не випустив списа і, вперши ратище в землю, затримав чудовисько на якусь мить. Кідого тим часом встиг вихопити ніж. Ні негр, ні еллін не побачили, що з другого боку звіра піднявся Каві. Вищиривши зуби, етруск спокійно націлився списом у бік чудовиська і обома руками ввіткнув його під лопатку. Довге лезо увійшло в тіло звіра на лікоть, з розкритої пащі вихопився рев, звір конвульсивно сіпнувся, перекинувшись ліворуч до етруска. Той, увібравши голову у високо підняті плечі, похитнувся, але встояв на ногах. Кідого, несамовито крикнувши, вдарив ножем звіра в горло, і в цю мить спис етруска дійшов до серця чудовиська. Тяжке тіло забилося в корчах, навкруги розійшовся нестерпний сморід. Пандіон вихопив списа, всадив його знову в загривок звіру, але цей останній удар був уже зайвий. Звір, витягши шию і ткнувшись мордою в ноги етруску, відкинув убік задні ноги. Вони ще рухались, кігті скребли грунт, під шкурою ворушилися м'язи, але настовбурчена на загривку шерсть уже осіла.