Страница:
Прозка не вернулись додому. Який чорт ©х забрав, не можу i втямити. Пане
Лабенцький, тут у передпоко© сидить ще один мiй шляхтич - пан Мишка, з
великими такими вусами, будь ласка, покличте його сюди, може, що й
придума мо.
Л а б е н ц ь к и й. Пан Мишка? Так то ж цiлий кабан, а не мишка. Зараз
(Iде до дверей). А... ось i вона, ця дiвчина. (Залиша ться).
Хутко входить Стеся i зараз же кида ться до Лабенцького.
С т е с я. Ради бога? Де суддя Дубровський?
Л а б е н ц ь к и й (сухо). Пана Дубровського нема .
С т е с я. Боже мiй, коли ж вiн буде? Сьогоднi вiн ще буде?
Л а б е н ц ь к и й. Не знаю. Тут не можна розмовляти. Спитай у
канцелярi©.
С т е с я. Ви не смi те менi так вiдповiдати. Суддя Дубровський дав
менi декрет, я знайшла алмаз, я маю право вимагати, щоб менi дали змогу
показати його судовi!
Л а б е н ц ь к и й (здивований). Ти знайшла алмаз? Та невже?
Р у ж и н с ь к и й (вражений). Як! Ти знайшла камiнь? О, то й щастить
же тво му осавуловi, що ма таку принадну наречену. (Пробу ©© обняти,
вона ухиля ться).
С т е с я. То скажiть же мерщiй, де суддя? Я була в княгинi, але i ©©
нема дома.
Входить жовнiр iз пакетом.
Ж о в н i р. Лист до пана Дубровського вiд регiментаря Стемпковського.
Р у ж и н с ь к и й (злорадно). А, нарештi-таки, нарештi!
Лабенцький прийма лист. Жовнiр виходить.
Р у ж и н с ь к и й. Ну, що, що вiн пише?
Л а б е н ц ь к и й (розпечату листа). Так i сть. Вiн вимага до себе
Хмарного.
С т е с я (скрику ). Нi, нi, цього не може бути!
Л а б е н ц ь к и й (чита ). "Юзеф Стемпковський, регiментар i
комендант вiйськ коронних, каштелян Ки©вський i святого Станiслава
кавалер. За властю i достойнiстю регiментарською даю цей ордер пану
Дубровському, вельможному суддi Житомирському, щоб негайно по прийняттi
цього ордера вiн вiдiслав до мене в Кодню бунтiвника Василя Хмарного
(Стеся скрику ) з усiм судочинством, що до нього належить, а також аби
повiдомив, з яко© саме причини припиня ться виконання смертного декрету
над вищеменованим бунтiвником. Дан в Коднi, Вересня дня, Юзеф
Стемпковський регiментар".
Р у ж и н с ь к и й (злорадно). Ага! Стемпковський не жарту . З Коднi
ще нiхто не повертався живий.
С т е с я (що пiд час читання листа вхопила за руку Лабенцького,
слiдкуючи з жахом за змiстом, зараз скрику ). Нi, нi, ви не зробите, ви не
допустите цього! (Хапа за руки обох). Це ж неможливо - адже ж я знайшла
камiнь. Ради бога, ще ж термiн не минув, ради бога! Господи, що ж
робити...
Р у ж и н с ь к и й. Ага, затрiпотiла, моя перепiлочко. Ну, добре,
слухай. така згода, ми вже зробимо тобi таку послугу. Давай твiй камiнь,
я передам його зараз княгинi. Тiльки умова: за цю послугу ти повинна менi
вiддячити сво ю любов'ю. Розумi ш? (Обiйма ©©). Ми по©демо зараз до мене,
ти там не будеш така соромлива... чу ш? Я ж бачу, що ти палка, як
вакханка... Очi тво© горять, як алмаз. О, не дивись так гнiвно... Якби ти
знала, яка насолода поцiлувати цi гнiвнi очi, кинути на подушку цю горду
голову, розкрити цi пишнi, незайманi дiвочi груди (вiн задиха ться,
розпалений жагою) i припасти до палких уст, забувши все на свiтi...
С т е с я (вирива ться пiсля боротьби i вiдштовху його, обурена).
Ганьба! Менi соромно за вашу честь шляхетську! (Вибiга ).
Р у ж и н с ь к и й (упавши в крiсло, не може отямитись). Яка чарiвна
краса! (Приклада руку до чола). Зда ться, розум мiй помутився вiд жаги.
Л а б е н ц ь к и й (усмiха ться). Зда ться, графа дуже розпалила ця
дiвчина, а все ж таки алмаз, мабуть, у не©.
Р у ж и н с ь к и й (одним стрибком зрива ться на ноги). Чого вартi всi
нашi солодкi панянки поруч з цi ю дiвчиною, палкою, мов огонь, гнучкою i
бистрою, мов турецька шабля. Але все ж таки що робити? Як забрати в не©
цей алмаз?
Л а б е н ц ь к и й. Вельможний граф занадто поспiшив, вона б сама
вiддала камiнь.
Р у ж и н с ь к и й. Яке глупство! Вона вiддала б його в панськiй
присутностi, а це нiчого не варто. Добре, справа ще не загублена.
(Пiдходить до правих дверей i кричить). Пане Мишко!
Увiходить пан Мишка, здоровенний шляхтич з величезними вусами i
дурнувато-лютою фiзiономi ю.
Р у ж и н с ь к и й. Ну, то що ж, пане Мишко?
М и ш к а (несподiвано для його вроди тонким голосом). Та дiвчина
приходила, вельможний пане.
Р у ж и н с ь к и й. Та невже! А ми без тво©х мишачих очей i не бачили.
(Наближа ться до нього, та мно). Слухай. Треба зараз же, за всяку цiну,
перейняти цю дiвчину! Вона по©хала до княгинi - алмаз у не©, розумi ш?
Зараз же бери двох гайдукiв i скачiть чимдуж простою дорогою ©й
навперейми. Затямив? Треба ©© перейняти, поки вона не поспiла до княгинi.
М и ш к а. Розумiю, вельможний граф.
Р у ж и н с ь к и й. Сховайтесь у завулку коло Бернардинського
кляштора, вона повинна про©жджати мимо. Зараз же хапайте i везiть до мене.
Мiсце там глухе, - нiхто не побачить... Тiльки дивись, щоб не було галасу.
М и ш к а. О, то нехай бог милу , ясновельможний графе, хiба ж це
вперше?
Р у ж и н с ь к и й. Дивись. (Кива пальцем у нього пiд носом). Не дай
бог, як не зробиш.
М и ш к а. О, цо то, ясновельможний пане. То хiба ж я яка фуяра або я в
бога не вiрю?
Р у ж и н с ь к и й. Рушай мерщiй. (Пан Мишка виходить). Ну, пане
Лабенцький, я вже бачу, як зоря Станiслава сходить на ваших грудях.
Л а б е н ц ь к и й (захватi). О, ясновельможний графе!
Р у ж и н с ь к и й. Ну, а зараз треба кiнчати другу справу. Дивiться ж
- графиня Брагiнська не при©де на суд, нехай пан Дубровський не дожида .
Iде до дверей i зустрiча ться з Дубровським, що ввiходить. Обидва
холодно вклоняються один одному. Граф виходить.
II
Д у б р о в с ь к и й (сiда в сво крiсло). Чого тут вешта ться цей
граф? Пане Лабенцький, ви мусите, зда ться, знати, що в цiй залi не мiсце
стороннiм особам. Листiв не було?
Л а б е н ц ь к и й (шанобливо). Негайний, вiд регiментаря
Стемпковського... (пода листа) про вiдсилання злочинця Хмарного. 41
Д у б р о в с ь к и й (чита , нахмурившись, листа). "Даю цей ордер
пановi Дубровському" мм... "негайно по прийняттi цього ордера...
вiдiслати... бунтiвника Хмарного... Юзеф Стемпковський". (Злiсно мне i
кида листа. Зрива ться, обурений, з крiсла). Вiн не ма нiякого права
писати менi ордер i втручатися в мою юрисдикцiю... Хiба я вже не суддя на
Укра©нi! Я маю таке ж jus gladii, як i гетьман Бранiцький, маю право
карати на смерть i дарувати горлом. Вiн тiльки солдат i екзекутор i мусить
поважати цивiльний суд! Завтра ж напишiть листи королю з мо ю
протестацi ю! (Сiда в крiсло). Га, я знаю, чи© це iнтриги! Це найяснiший
граф Ружинський забiга i спереду i ззаду, щоб тiльки не вiдчинилася
клiтка i не вирвався на волю звiр, якого вiн роздратував необережно.
Л а б е н ц ь к и й (шанобливо). Але, якщо пан дозволить, зараз нiчого
не можна зробити. Адже ж смертний декрет пiдписано, а вiдстрочка, що дав
пан суддя, кiнча ться сьогоднi о восьмiй годинi.
Д у б р о в с ь к и й (хмуро). Княгинi не було?
Л а б е н ц ь к и й. Нi, ясновельможний пане.
Д у б р о в с ь к и й (про себе). Проклята баба, вона заварила це пиво
i хоче, щоб я сам його пив. (Задуму ться, похиливши голову на руку.
Лабенцький чека , зiгнувшись). I дiвчина ця десь загинула. (До
Лабенцького). I дiвчини цi © не було?
Л а б е н ц ь к и й (збентежившись). Яко© дiвчини?
Д у б р о в с ь к и й. Дiвчини, якiй я дав ордер, - наречено© Хмарного?
Л а б е н ц ь к и й (ще бiльше збентежений). Так, вельможний пане,
була.
Д у б р о в с ь к и й. То що ж ви мовчите! Що ж вона казала? Може, вона
знайшла камiнь?
Л а б е н ц ь к и й (остаточно розгублений). Не знаю, ясновельможний
пане. (Не витримуючи проникливого погляду Дубровського). Себто,
звичайно... вона каже, що знайшла, але вiдкiля ж я знаю... Вона хотiла
бачити пана суддю.
Д у б р о в с ь к и й (розлючений). Як! I ви ©© не допитали, поки я
прийду, i вiдпустили з цим алмазом, який у не© можуть просто вiдняти. А! Я
бачу, що у вас тут згода з графом Ружинським!
Л а б е н ц ь к и й. Але що ж я мiг зробити? Вона навiть не давала менi
цього каменя, та хоч би й давала, то хiба ж я ювелiр, щоб знати, який це
камiнь? Може, це зовсiм не алмаз, а як алмаз, то не той. Тiльки одна
княгиня Вiлькомiрська ма право атестацi© в цiй справi.
Д у б р о в с ь к и й (береться за голову). Неначе сам сатана обплутав
цю справу тисячею судових закарлюк. Що в нас на сьогоднi?
Л а б е н ц ь к и й. Тiльки одна справа тих трьох музик, що ©х
затримали бiля кордону.
Д у б р о в с ь к и й. Викликали графиню Брагiнську? Злочинцi i свiдки
тут?
Л а б е н ц ь к й й. Тут, шановний пане.
Д у б р о в с ь к и й. Добре. Починайте.
III
Лабенцький iде до середнiх дверей i розчиня ©х навстiж. Зараз же по
обидва боки дверей становляться величезнi гайдуки з топiрцями. Увiходять
Ружикський i пан Мишка. Сiдають праворуч.
В о з н и й (увiходить). Суд його королiвсько© милостi.
Дубровський, Лабенцькнй, Виверський i секретар займають мiсця. Возний
зачиня середнi дверi.
Д у б р о в с ь к и й. Iменем його королiвсько© милостi i найяснiшо©
республiки суд нинiшнiй оголошую вiдкритим. (Перегорта справу).
Соntinuatio* (* Продовження (лат.).) справи лотрiв i людей свавiльних -
музик Прокопа Скряги, Мусiя Шенчика i Лук'яна Iлька, яку справу було
перенесено до очевистого виклику перед судом графинi лени Брагiнсько©.
Пане возний, введiть перших двох злочинцiв.
Возний вiдчиня дверi. Вартовi вводять Скрягу i Шенчика, що займають
влаштованi для них мiсця посерединi бiля задньо© стiни зали. Секретар, що
займа мiсце за окремим столом, весь час запису запитання i вiдповiдi у
велику книгу.
Д у б р о в с ь к и й. Мусiю Шенчику! Значить, ти стверджу ш, що нiколи
не приставав до гайдамацьких куп i в жодних ексцесах або лотровських
вчинках участi не брав?
Ш е н ч й к. Так, ясновельможний пане. Зроду був музика, нiколи чужого
не хотiв i за багатим не гнався, - коли мав миску вареникiв, то друго© не
шукав, ясновельможний пане.
Д у б р о в с ь к и й (хмуро). Добра твоя вдача, Мусiю Шенчику, але
вiдкiля ж це в тебе панська камiзелька взялася?
Ш е н ч й к. Що ж, вельможний пане, доводиться i юшку сьорбати, коли
риби нема , - прийшлося взяти ©© за роботу, коли грав у корчмi якимсь
добродiям.
Д у б р о в с ь к и й. Ой, чи не зi списами були тi добродi©, Шенчику?
А де ж ти пострiчався з цими музиками - це тво© давнi товаришi?
Ш е н ч и к. Прокопа Скрягу знав i ранiш, але вкупi не грали нiколи, а
про Iлька тiльки чув, що добре гра на скрипцi. I дiйсно, вельможний пане,
кращо© скрипки нема на цiм боцi.
Д у б р о в с ь к и й. А чого ж це ви опинилися бiля самого кордону? Та
ще розпитували корчмаря, як би перебратись на той бiк?
Ш е н ч и к. Що ж, ясновельможний пане, це тiльки чортовi, кажуть,
добре грати, сидячи в очеретi, а музикам потрiбнi широкi свiти; тут нашу
музику вже чули, хотiли ще подивитись, чи добрi пампушки на тiм боцi.
Д у б р о в с ь к и й. Так. Пане возний, введiть хорунгового товариша
Пшепюрковського. (До Скряги, який усмiха ться). Зда ться, ти не дуже
весела людина, Прокопе Скряго. Чого ж це ти всмiха шся?
Увiходить пан Пшепюрковський з обв'язаною головою, сiда на мiсце для
свiдкiв - праворуч.
С к р я г а. Так, вельможний пане. Каже Шенчик, що нашу музику тут уже
чули. Зда ться менi, що, наприклад, у пана коменданта (показу на
Пшепюрковського) од мо © бандури ще й досi в головi гуде.
Пшепюрковський виявля сво обурення.
Д у б р о в с ь к и й (усмiха ться хмуро). Боюсь я, добродiю Скряго, що
твоя голова скоро й рада буде густи, та не зможе.
С к р я г а. Що ж, пане, раз козi смерть.
Д у б р о в с ь к и й (перегортаючи справу). А вiдкiля в тебе срiбне
люстро, Прокопе Скряго? (Скряга мовчить). Мовчиш? (Перегорта справу). А з
ким це ти наводив донських козакiв на пана Спендовського - теж iз тро©стою
музикою чи вже соло, без акомпанементу?
С к р я г а. Сам наводив, пiвтора лиха.
Д у б р о в с ь к и й. I сам теж бив i грабував?
С к р я г а. Та вже ж не дивився, коли панiв били.
Д у б р о в с ь к и й. Я гадаю, панове, що нiчого його допитувати про
iншi його ексцеси та злi вчинки. Пане Пшепюрковський!
Пшепюрковський наближа ться до стола.
Д у б р о в с ь к и й. В той день, як ви затримали цих музик, ви робили
трус навколо, по хуторах?
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Так, ясновельможний пане, робив.
Д у б р о в с ь к и й. Чи не затримали ви яких-небудь спiльникiв цих
лотрiв?
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Аякже, вельможний пане, навiть забили
одного рiзуна, що збирався втекти за кордон. О, в мене на гайдамакiв
жадливе око, пане суддя. В мене такий звичай: бий сороку i ворону -
доб' шся i до ясного сокола.
Д у б р о в с ь к и й. Ви плута те, пане товаришу, - той козак, що ви
забили, прожива на тiм боцi. А чого це у вас голова зав'язана, пане?
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Це шляхетнi рани, пане суддя, що я одержав
у бою з цими розбiйниками й лотрами, не жалкуючи життя для блага короля i
Речi Посполито©.
Д у б р о в с ь к и й. I багато, крiм вас, одержало рани?
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Ще сiм, пане суддя, - два капрали, два
шерегових i три жовнiри.
Д у б р о в с ь к и й. (нiбито не зна ). То якою ж збро ю заподiяно
пановi тi рани?
П ш е п ю р к о в с ь к и й. (збентежений, з досадою). Адже ж пан зна ,
що бандурою...
Д у б р о в с ь к и й. Не дуже ж шляхетнi тi рани, коли один музика мiг
переколошкати бандурою двадцять польських жовнiрiв - цiлу пiд'яздову
команду. (Гнiвно). А що ж було б, коли б вас почали лупити ще цимбалами
або якби у Скряги була шабля замiсть бандури...
С к р я г а (пiдiйма руку в захватi). О, якби, пiвтора лиха.
П ш е п ю р ко в с ь к и й. (на©вно). То коли б пан бачив, яка то
бандура... справжня сатана - тридцять струн, всi мiднi.
Д у б р о в с ь к и й. I всi заграли на панськiй головi - добра,
мабуть, була музика! Сiдайте.
Пшепюрковський виходить, весь червоний.
Д у б р о в с ь к и й. Прокiп Скряга, що ма ш сказати в останньому
словi?
С к р я г а. Не вмiю я говорити, пане суддя, i шкода, що нiколи нема в
мене того, що менi в той час потрiбно, пiвтора лиха. Якби була в мене в
корчмi шабля, то не бачили б ви мене тут, вельможний пане, а коли б тут у
мене була бандура, то заспiвав би я вам про Хмельницького або Перебийноса,
що засiяли Укра©ну лядськими костями. Але не спiвати менi бiльше на цьому
свiтi,- тiльки не загине наша пiсня - ще заспiва ©© вiльний народ
укра©нський.
Д у б р о в с ь к и й. Пане возний, одведiть злочинцiв i введiть
Лук'яна Iлька.
Вартовi виводять Скрягу i Шенчика в середнi дверi i зараз же вводять
Iлька, що становиться на мiсцi пiдсудних.
Д у б р о в с ь к и й. Лук'ян Iлько, чи продовжу ш ти стверджувати, що
цього (показу ) наперстка дала тобi панночка, яку ти нiбито вирятував в
Яблунцях пiд час грабування гайдамаками замку пана Калиновича?
I л ь к о. Так, ясновельможний пане.
Д у б р о в с ь к и й. Значить, ти призна шся, що був укупi з рiзунами,
що грабували цей замок?
I л ь к о. (помовчавши). Так, я був у цьому загонi музикою.
Д у б р о в с ь к и й. (суворо). А ти зна ш, якi великi кривди i шкоди
вчинили гайдамаки в цьому замку? Ти зна ш, що не тiльки все пограбували i
зруйнували - золото, перли i шати коштовнi, - але, не дбаючи про страх
божий, майже двадцять чоловiка забили i на смерть замордували, шляхетних
жiнок згвалтували. Важко ж повiрити, що ти вийшов з чистими руками з цього
кривавого пекла.
I л ь к о. Я був музикою, вельможний пане, а коли б хотiв убивати або
гвалтувати, то не вирятував би од товаришiв тi © панночки.
Д у б р о в с ь к и й. I ти мiг би пiзнати цю панночку?
I л ь к о. (палко). Я пiзнав би ©© серед тисячi дiвчат. Приведiть сюди
тисячу красунь i поставте ©х рядом, я пiдiйду й одразу пiзнаю ту, що дала
менi наперсток тi © незабутньо© ночi.
Д у б р о в с ь к и й. Це ще не доказ: ти мiг ©© бачити там, коли
хто-небудь iнший рятував ©© вiд гайдамакiв - шляхетний рицар, а не рiзун,
як ти. Чи зна ш ти, як ©© iм'я?
I л ь к о. Так, знаю. Гельця. Але хто вона i якого роду - не знаю, та й
не думав про це, коли нiс ©©, тремтячу й непритомну, при свiтлi пожежi
серед руйнування й крику.
Д у б р о в с ь к и й. Пане возний, одведiть його поки в кордегардiю.
(Iлька виводять у середнi дверi). Попросiть графиню Брагiнську.
IV
У залi напружена увага.
Возний iде в дверi праворуч, i через хвилину входить графиня
Брагiнська, блiда й схвильована, але спокiйна на вигляд. Вона зупиня ться
недалеко вiд стола.
Д у б р о в с ь к и й. Графиня Брагiнська, чи знайомий вам цей
наперсток?
Б р а г i н с ь к а (ще наближа ться до стола). Так -це мiй наперсток.
Д у б р о в с ь к и й. Коли так, то розкажiть судовi, кому ви його
вiддали.
Б р а г i н с ь к а (почина розказувати спочатку тихо й нерiшучо, а
далi все бiльш переконливо i натхненно. Обстанова суду, урочистiсть
моменту i загальна увага надають ©© словам виразностi закiнчено© промови).
Тi © жахливо© ночi я сидiла одна в сво©й кiмнатi, роздягаючись перед сном.
Золотий наперсток залишився на пальцi, бо перед тим я гаптувала кошулю...
Зненацька страшенний гвалт залунав по замку i захитав його стiни... галас,
тупiт, стрiльба розлагалися з усiх бокiв. Мов безумна, вихопилася я з
свiтлицi i побiгла в парк... Але в ту ж мить дво чи тро гайдамакiв
схопили мене на руки i понесли в темряву ночi... (Не може продовжувати вiд
хвилювання). Даремно я билася в ©хнiх руках i кликала на порятунок.
Звiдусiль чула стогони i крики... i крiзь гiлля дерев червонiла висока
заграва. I враз, коли я вже втратила надiю i майже була непритомна,
з'явився невiдомий рицар. Одним могучим ударом уразив вiн лотрiв i вихопив
мене з ©хнiх рук. Обгорнувши сво ю кере ю, однiс вiн мене в сусiдн село i
залишив там у безпецi... I перше нiж зайнялася зоря, вiн зник так само
несподiвано, як i з'явився. I тiльки, прощаючись, спитав мо iм'я на
спомин. Три речi дала я тодi йому на спомин - цей наперсток, мо iм'я...
i... (зупиня ться, дуже тихо) i мiй поцiлунок, бо нiчого бiльше не було в
мене в той час. Але вся моя душа належить цьому рицаревi з тi © пори, - i
йому досить тiльки прийти, щоб повести мене за собою, куди вiн схоче.
Довга пауза.
Д у б р о в с ь к и й. Графиня Брагiнська, чи зна цей рицар, хто ви i
якого роду?
Б р а г i н с ь к а. Нi, тiльки хрещене iм'я сказала я йому в той час.
Д у б р о в с ь к и й. Графиня Брагiнська, чи припуска те ви думку, щоб
ваш збавитель мiг оддати кому-небудь ваш наперсток?
Б р а г i н с ь к а (палко). Нi. Мiй рицар вiддав би цей наперсток
тiльки разом iз життям.
Д у б р о в с ь к и й. Графиня Брагiнська, обмiрковуйте вашi слова.
Багато золотих мрiй ро©ться в дiвочому серцi, але грубе й жорстоке життя,
i не так, як у мрiях, складаються його шляхи. Пам'ятайте, що вашi слова
кидають смертну тiнь на iншу людину.
Б р а г i н с ь к а (гордо). Я знаю, що кажу.
Д у б р о в с ь к и й (суворо). Графиня Брагiнська, чому ви такi певнi,
що тiльки рицарем мiг бути ваш збавитель? Темно© ночi, смертельно злякана,
майже непритомна, бачили ви цього чоловiка. Хiба не мiг це бути один з
гайдамакiв? Знов нагадую вам - не змiшуйте дiвочих мрiй з грубим, але
правдивим життям.
Б р а г i н с ь к а (обурена, гордо). Я не хочу навiть вiдповiдати на
цю образу.
Д у б р о в с ь к и й (усмiхнувшись). Це ваше право. Пане возний,
введiть злочинця.
V
Брагiнська залиша ться стояти бiля стола, трохи вiдступивши, поклавши
руки на спинку крiсла.
Знов вiдчиняються середнi дверi, увiходить Iлько. Брагiнська скрику i
робить невiльний рух до Iлька.
I л ь к о. Гельця!
На обличчi графинi тяжка, болiсна боротьба. Радiсть змiню ться жахом,
розчаруванням i нарештi огидою. Не витримавши, вона закрива лице руками.
Д у б р о в с ь к и й. Графиня Брагiнська, зна те ви цього чоловiка?
Б р а г i н с ь к а (ступа крок до Iлька, очi ©© широко розкритi, руки
стискують серце. Вона шепче, мов непритомна). Хлоп... Гайдамака...
(Голосно, рiшуче). Нi! Нi! Я не знаю цього чоловiка!
Вона сто©ть скам'янiла, вхопившись за спинку крiсла.
Д у б р о в с ь к и й (до Iлька). Лук'ян Iлько, чим вiддячила тобi
панночка, крiм цього наперстка?
Р у ж и н с ь к и й (пiдводиться, обурений). Я протестую проти цього
запитання! Це глум з шляхетно© панни!
Д у б р о в с ь к и й (суворо). Граф Ружинський, ви не ма те тут
нiякого голосу! Я примушу вас шанувати суд. Лук'ян Iлько, вiдповiдай.
I л ь к о. Вона... вона... (Вага ться). Вона поцiлувала мене.
Загальний рух.
Б р а г i н с ь к а (вiдразу почервонiла, кричить iстерично). Хлопа!
Нi... Нi... Не його, не його, нi! (Пада в крiсло i здрига ться вiд
iстеричних ридань). Який глум... який сором, роздягли, намучили... перед
всiма.
Р у ж и н с ь к и й пiдходить до не©, да ©й склянку води, заспокою i
щось шепче.
Д у б р о в с ь к и й. Графиня Брагiнська, ще останн питання. Ще раз
обдумайте вашi слова, чи зна те ви цього чоловiка? Я не можу примусити вас
присягнути, але не забувайте, що коли вiн дiйсно врятував вас у ту нiч, то
це дине, що може дарувати йому горло, бо, вказуючи на вас, вiн бере на
себе вину за всi ексцеси i злочинства тi © ночi.
Л а б е н ц ь к и й. Я протестую проти цього запитання. Це натиск на
сумлiння свiдка.
Б р а г i н с ь к а (пiдводиться, рiшуче). Нi. Я не знаю цього
чоловiка. (Пада в крiсло).
I л ь к о. Спасибi вам, пане суддя, ви бажали менi добра. Але тричi
зреклася хлопа вельможна панна, бо нiколи не простить панянка, що хлоповi
завдячу життям, що забив вошивий гайдамака золотого рицаря, якого берегла
вона в сво©й шляхетськiй душi.
Брагiнська пiдводиться, схвильована, i знову сiда .
Д у б р о в с ь к и й (бере вiд Лабенцького заготовлений аркуш i тихо
кiлька хвилин радиться з Виверським). Пане возний, введiть перших двох
злочинцiв.
VI
Вартовi вводять Скрягу i Шенчика, якi становляться рядом з Iльком.
Напружене мовчання. Дубровський надiва шапку, обидва пiдсудки роблять те
саме.
Д у б р о в с ь к и й (пiдводиться). Пане возний! Одчинiть дверi, щоб
усi вислухали смертний декрет.
Брагiнська скрику . Загальний рух.
В о з н и й (пiдходить до середнiх дверей i тричi вiдчиня i зачиня ©х
з гуркотом, залишивши востанн одчиненими). Silentium* (* Мовчання
(лат.).), панове! Втихомиртесь для вислухання декрету смертного. (Гучно
повторю тричi цi слова).
Д у б р о в с ь к и й (чита ). "Iменем його королiвсько© милостi i
найяснiшо© республiки, я, Дубровський, суддя Житомирський, з пiдсудками
Виверським i Лабенцьким, обмiркувавши фортельнi вчинки i гайдамацькi
ексцеси нижчеменованих лотрiв i людей свавiльних перед судом нинiшнiм
очевисто ставших: музик Прокопа Скряги, Мусiя Шенчика i Лук'яна Iлька,
вирозумiвши i зауваживши вини кожного, а меновите* (* Поiменно (лат.).):
Прокопа Скрягу, яко бунтiвника i бродягу, що наводив донських козакiв на
пана Спендовського i сам його бив i грабував, i, яко сам признався, iнших
шляхетних панiв окрутне забив i грабував; Лук'яна Iлька, як бродягу i
лотра, що вкупi з iншими гайдамаками замок пана Калиновича в Яблунцях
розграбив, великi шкоди, гвалт i душогубство вчинив, не дбаючи нiчого на
боязнь божую i на право посполите, - суд нинiшнiй за такови ©х виступи i
вини горлови вищеменованих Прокопа Скрягу i Лук'яна Iлька на стинання ши©
декрету i на екзекуцiю до регiментаря Стемпковського в Кодню надсила .
Мусiя Шенчика, що його участь в гайдамацьких ексцесах не доказано,
залишити аd resolutionem* (* До вирiшення (лат.).). Пане возний, виведiть
злочинцiв.
Брагiнська скрику i пiдводиться.
С к р я г а (Iльковi). Не помiг тобi панянський поцiлунок, Iлько.
I л ь к о (до Брагiнсько© з презирством). Прощавай, ясновельможна
графине. (Зараз же нiжно). Прощай i ти, Гельцю, дiвчино з золотим
наперстком, що пригорнулася в однiй льолi в мене на грудях в ту чудову
нiч...
Вартовi виводять усiх трьох.
Б р а г i н с ь к а ревно плаче. Ружинський ©© виводить. Пан Мишка
виходить за ними.
VII
Сутенi . Гайдук запалю канделябри на столi.
Д у б р о в с ь к и й. Пане возний, введiть Василя Хмарного.
Возний вiддав розпорядження. Ружинський поверта ться в залу i сiда на
перше сво мiсце.
Д у б р о в с ь к и й (дивиться на свiй годинник.) Пане Лабенцький, чи
повiдомили ви княгиню Вiлькомiрську про скiнчення вiдстрочки?
Л а б е н ц ь к и й. Так, вельможний пане.
Р у ж и н с ь к и й (пiдходить i кида на стiл папiр). Ось лист вiд
княгинi Вiлькомiрсько©, що уповноважу мене зректися викупу з огляду на
скiнчення строку.
Д у б р о в с ь к й й. Занадто вже зрiкаються сьогоднi шляхетнi панi.
За яким дияволом було заводити цю собачу комедiю? (Кида папiр).
Р у ж и н с ь к и й (спалахнувши i хапаючись за шаблю). Занадто ви
дозволя те собi, пане Дубровський!
Д у б р о в с ь к и й (у страшнiм гнiвi). Графе Ружинський! Я звелю
зняти вам голову за те, що ви осмiлю тесь хапатись за шаблю перед судом!
Не досить того, що ви клопочетесь, мов стара баба, щоб не випустили звiра,
якого ви роздратували! (Ружинський вiдходить на сво мiсце, зiгнувшись i
злiсно стискуючи кулаки). Але ви допнетесь лише того, що я помилую його
власним мо©м правом.
Л а б е н ц ь к и й. Але цього не можна зробити, пане суддя. Декрет уже
пiдписано всi ю колегi ю.
Ж о в н i р (увiходить i пода листа Дубровському). Вельможному пану
Дубровському вiд регiментаря Стемпковського. (Поверта ться i виходить).
Д у б р о в с ь к и й (розпечату листа, чита ). Загнано звiра з усiх
бокiв. Зда тся, що не втекти вже йому.
Чути, як дзвенять залiза за дверима. Вартовi вводять Хмарного.
Д у б р о в с ь к и й (ставить перед собою пiсочний годинник). Василь
Хмарний! Строк мо © лiцензi©* (* Тут: дозвiл.) кiнча ться. Викуп за тебе
нiхто не внiс, алмазного жорна не знайдено. Пiсок пересипа ться, i тiльки
десять хвилин залиша ться в склянцi. За тобою вже прислано варту з Коднi.
Тобi належить останн слово.
Х м а р н и й. Не просив я у вас цього викупу, пане суддя, i не ждав
милостi вiд панського суду. Жаль тiльки Стесi, що витерпiла даремно
стiльки мук за брехливу панську принаду. Нiколи не буде спiльного мiж
паном i хлопом. Ви заморду те тисячi нас, але сотнi тисяч виростуть нам на
змiну, i знову повстануть цi тисячi, щоб довершити ту справу, що нам не
вдалася сьогоднi. I не вряту вас тодi й цариця, бо й на царицю прийде
козацький мороз. Бо недаремно пролили ми кров, а щоб скинути ваше ярмо,
щоб визволити з панського гнiту вiльний народ укра©нський. I хоч не швидко
мелють нашi млини, та завзято. I прийде день, коли жорна, твердi, як
алмаз, розтрощать i царськi корони, i вашу могутнiсть, i силу, i живi
будуть хлопи на власнiй укра©нськiй землi. А ти (до Ружинського), ти ще
згада ш мене, тхорева душеI Не я, так iнший козак вiдплатить тобi i за
Лабенцький, тут у передпоко© сидить ще один мiй шляхтич - пан Мишка, з
великими такими вусами, будь ласка, покличте його сюди, може, що й
придума мо.
Л а б е н ц ь к и й. Пан Мишка? Так то ж цiлий кабан, а не мишка. Зараз
(Iде до дверей). А... ось i вона, ця дiвчина. (Залиша ться).
Хутко входить Стеся i зараз же кида ться до Лабенцького.
С т е с я. Ради бога? Де суддя Дубровський?
Л а б е н ц ь к и й (сухо). Пана Дубровського нема .
С т е с я. Боже мiй, коли ж вiн буде? Сьогоднi вiн ще буде?
Л а б е н ц ь к и й. Не знаю. Тут не можна розмовляти. Спитай у
канцелярi©.
С т е с я. Ви не смi те менi так вiдповiдати. Суддя Дубровський дав
менi декрет, я знайшла алмаз, я маю право вимагати, щоб менi дали змогу
показати його судовi!
Л а б е н ц ь к и й (здивований). Ти знайшла алмаз? Та невже?
Р у ж и н с ь к и й (вражений). Як! Ти знайшла камiнь? О, то й щастить
же тво му осавуловi, що ма таку принадну наречену. (Пробу ©© обняти,
вона ухиля ться).
С т е с я. То скажiть же мерщiй, де суддя? Я була в княгинi, але i ©©
нема дома.
Входить жовнiр iз пакетом.
Ж о в н i р. Лист до пана Дубровського вiд регiментаря Стемпковського.
Р у ж и н с ь к и й (злорадно). А, нарештi-таки, нарештi!
Лабенцький прийма лист. Жовнiр виходить.
Р у ж и н с ь к и й. Ну, що, що вiн пише?
Л а б е н ц ь к и й (розпечату листа). Так i сть. Вiн вимага до себе
Хмарного.
С т е с я (скрику ). Нi, нi, цього не може бути!
Л а б е н ц ь к и й (чита ). "Юзеф Стемпковський, регiментар i
комендант вiйськ коронних, каштелян Ки©вський i святого Станiслава
кавалер. За властю i достойнiстю регiментарською даю цей ордер пану
Дубровському, вельможному суддi Житомирському, щоб негайно по прийняттi
цього ордера вiн вiдiслав до мене в Кодню бунтiвника Василя Хмарного
(Стеся скрику ) з усiм судочинством, що до нього належить, а також аби
повiдомив, з яко© саме причини припиня ться виконання смертного декрету
над вищеменованим бунтiвником. Дан в Коднi, Вересня дня, Юзеф
Стемпковський регiментар".
Р у ж и н с ь к и й (злорадно). Ага! Стемпковський не жарту . З Коднi
ще нiхто не повертався живий.
С т е с я (що пiд час читання листа вхопила за руку Лабенцького,
слiдкуючи з жахом за змiстом, зараз скрику ). Нi, нi, ви не зробите, ви не
допустите цього! (Хапа за руки обох). Це ж неможливо - адже ж я знайшла
камiнь. Ради бога, ще ж термiн не минув, ради бога! Господи, що ж
робити...
Р у ж и н с ь к и й. Ага, затрiпотiла, моя перепiлочко. Ну, добре,
слухай. така згода, ми вже зробимо тобi таку послугу. Давай твiй камiнь,
я передам його зараз княгинi. Тiльки умова: за цю послугу ти повинна менi
вiддячити сво ю любов'ю. Розумi ш? (Обiйма ©©). Ми по©демо зараз до мене,
ти там не будеш така соромлива... чу ш? Я ж бачу, що ти палка, як
вакханка... Очi тво© горять, як алмаз. О, не дивись так гнiвно... Якби ти
знала, яка насолода поцiлувати цi гнiвнi очi, кинути на подушку цю горду
голову, розкрити цi пишнi, незайманi дiвочi груди (вiн задиха ться,
розпалений жагою) i припасти до палких уст, забувши все на свiтi...
С т е с я (вирива ться пiсля боротьби i вiдштовху його, обурена).
Ганьба! Менi соромно за вашу честь шляхетську! (Вибiга ).
Р у ж и н с ь к и й (упавши в крiсло, не може отямитись). Яка чарiвна
краса! (Приклада руку до чола). Зда ться, розум мiй помутився вiд жаги.
Л а б е н ц ь к и й (усмiха ться). Зда ться, графа дуже розпалила ця
дiвчина, а все ж таки алмаз, мабуть, у не©.
Р у ж и н с ь к и й (одним стрибком зрива ться на ноги). Чого вартi всi
нашi солодкi панянки поруч з цi ю дiвчиною, палкою, мов огонь, гнучкою i
бистрою, мов турецька шабля. Але все ж таки що робити? Як забрати в не©
цей алмаз?
Л а б е н ц ь к и й. Вельможний граф занадто поспiшив, вона б сама
вiддала камiнь.
Р у ж и н с ь к и й. Яке глупство! Вона вiддала б його в панськiй
присутностi, а це нiчого не варто. Добре, справа ще не загублена.
(Пiдходить до правих дверей i кричить). Пане Мишко!
Увiходить пан Мишка, здоровенний шляхтич з величезними вусами i
дурнувато-лютою фiзiономi ю.
Р у ж и н с ь к и й. Ну, то що ж, пане Мишко?
М и ш к а (несподiвано для його вроди тонким голосом). Та дiвчина
приходила, вельможний пане.
Р у ж и н с ь к и й. Та невже! А ми без тво©х мишачих очей i не бачили.
(Наближа ться до нього, та мно). Слухай. Треба зараз же, за всяку цiну,
перейняти цю дiвчину! Вона по©хала до княгинi - алмаз у не©, розумi ш?
Зараз же бери двох гайдукiв i скачiть чимдуж простою дорогою ©й
навперейми. Затямив? Треба ©© перейняти, поки вона не поспiла до княгинi.
М и ш к а. Розумiю, вельможний граф.
Р у ж и н с ь к и й. Сховайтесь у завулку коло Бернардинського
кляштора, вона повинна про©жджати мимо. Зараз же хапайте i везiть до мене.
Мiсце там глухе, - нiхто не побачить... Тiльки дивись, щоб не було галасу.
М и ш к а. О, то нехай бог милу , ясновельможний графе, хiба ж це
вперше?
Р у ж и н с ь к и й. Дивись. (Кива пальцем у нього пiд носом). Не дай
бог, як не зробиш.
М и ш к а. О, цо то, ясновельможний пане. То хiба ж я яка фуяра або я в
бога не вiрю?
Р у ж и н с ь к и й. Рушай мерщiй. (Пан Мишка виходить). Ну, пане
Лабенцький, я вже бачу, як зоря Станiслава сходить на ваших грудях.
Л а б е н ц ь к и й (захватi). О, ясновельможний графе!
Р у ж и н с ь к и й. Ну, а зараз треба кiнчати другу справу. Дивiться ж
- графиня Брагiнська не при©де на суд, нехай пан Дубровський не дожида .
Iде до дверей i зустрiча ться з Дубровським, що ввiходить. Обидва
холодно вклоняються один одному. Граф виходить.
II
Д у б р о в с ь к и й (сiда в сво крiсло). Чого тут вешта ться цей
граф? Пане Лабенцький, ви мусите, зда ться, знати, що в цiй залi не мiсце
стороннiм особам. Листiв не було?
Л а б е н ц ь к и й (шанобливо). Негайний, вiд регiментаря
Стемпковського... (пода листа) про вiдсилання злочинця Хмарного. 41
Д у б р о в с ь к и й (чита , нахмурившись, листа). "Даю цей ордер
пановi Дубровському" мм... "негайно по прийняттi цього ордера...
вiдiслати... бунтiвника Хмарного... Юзеф Стемпковський". (Злiсно мне i
кида листа. Зрива ться, обурений, з крiсла). Вiн не ма нiякого права
писати менi ордер i втручатися в мою юрисдикцiю... Хiба я вже не суддя на
Укра©нi! Я маю таке ж jus gladii, як i гетьман Бранiцький, маю право
карати на смерть i дарувати горлом. Вiн тiльки солдат i екзекутор i мусить
поважати цивiльний суд! Завтра ж напишiть листи королю з мо ю
протестацi ю! (Сiда в крiсло). Га, я знаю, чи© це iнтриги! Це найяснiший
граф Ружинський забiга i спереду i ззаду, щоб тiльки не вiдчинилася
клiтка i не вирвався на волю звiр, якого вiн роздратував необережно.
Л а б е н ц ь к и й (шанобливо). Але, якщо пан дозволить, зараз нiчого
не можна зробити. Адже ж смертний декрет пiдписано, а вiдстрочка, що дав
пан суддя, кiнча ться сьогоднi о восьмiй годинi.
Д у б р о в с ь к и й (хмуро). Княгинi не було?
Л а б е н ц ь к и й. Нi, ясновельможний пане.
Д у б р о в с ь к и й (про себе). Проклята баба, вона заварила це пиво
i хоче, щоб я сам його пив. (Задуму ться, похиливши голову на руку.
Лабенцький чека , зiгнувшись). I дiвчина ця десь загинула. (До
Лабенцького). I дiвчини цi © не було?
Л а б е н ц ь к и й (збентежившись). Яко© дiвчини?
Д у б р о в с ь к и й. Дiвчини, якiй я дав ордер, - наречено© Хмарного?
Л а б е н ц ь к и й (ще бiльше збентежений). Так, вельможний пане,
була.
Д у б р о в с ь к и й. То що ж ви мовчите! Що ж вона казала? Може, вона
знайшла камiнь?
Л а б е н ц ь к и й (остаточно розгублений). Не знаю, ясновельможний
пане. (Не витримуючи проникливого погляду Дубровського). Себто,
звичайно... вона каже, що знайшла, але вiдкiля ж я знаю... Вона хотiла
бачити пана суддю.
Д у б р о в с ь к и й (розлючений). Як! I ви ©© не допитали, поки я
прийду, i вiдпустили з цим алмазом, який у не© можуть просто вiдняти. А! Я
бачу, що у вас тут згода з графом Ружинським!
Л а б е н ц ь к и й. Але що ж я мiг зробити? Вона навiть не давала менi
цього каменя, та хоч би й давала, то хiба ж я ювелiр, щоб знати, який це
камiнь? Може, це зовсiм не алмаз, а як алмаз, то не той. Тiльки одна
княгиня Вiлькомiрська ма право атестацi© в цiй справi.
Д у б р о в с ь к и й (береться за голову). Неначе сам сатана обплутав
цю справу тисячею судових закарлюк. Що в нас на сьогоднi?
Л а б е н ц ь к и й. Тiльки одна справа тих трьох музик, що ©х
затримали бiля кордону.
Д у б р о в с ь к и й. Викликали графиню Брагiнську? Злочинцi i свiдки
тут?
Л а б е н ц ь к й й. Тут, шановний пане.
Д у б р о в с ь к и й. Добре. Починайте.
III
Лабенцький iде до середнiх дверей i розчиня ©х навстiж. Зараз же по
обидва боки дверей становляться величезнi гайдуки з топiрцями. Увiходять
Ружикський i пан Мишка. Сiдають праворуч.
В о з н и й (увiходить). Суд його королiвсько© милостi.
Дубровський, Лабенцькнй, Виверський i секретар займають мiсця. Возний
зачиня середнi дверi.
Д у б р о в с ь к и й. Iменем його королiвсько© милостi i найяснiшо©
республiки суд нинiшнiй оголошую вiдкритим. (Перегорта справу).
Соntinuatio* (* Продовження (лат.).) справи лотрiв i людей свавiльних -
музик Прокопа Скряги, Мусiя Шенчика i Лук'яна Iлька, яку справу було
перенесено до очевистого виклику перед судом графинi лени Брагiнсько©.
Пане возний, введiть перших двох злочинцiв.
Возний вiдчиня дверi. Вартовi вводять Скрягу i Шенчика, що займають
влаштованi для них мiсця посерединi бiля задньо© стiни зали. Секретар, що
займа мiсце за окремим столом, весь час запису запитання i вiдповiдi у
велику книгу.
Д у б р о в с ь к и й. Мусiю Шенчику! Значить, ти стверджу ш, що нiколи
не приставав до гайдамацьких куп i в жодних ексцесах або лотровських
вчинках участi не брав?
Ш е н ч й к. Так, ясновельможний пане. Зроду був музика, нiколи чужого
не хотiв i за багатим не гнався, - коли мав миску вареникiв, то друго© не
шукав, ясновельможний пане.
Д у б р о в с ь к и й (хмуро). Добра твоя вдача, Мусiю Шенчику, але
вiдкiля ж це в тебе панська камiзелька взялася?
Ш е н ч й к. Що ж, вельможний пане, доводиться i юшку сьорбати, коли
риби нема , - прийшлося взяти ©© за роботу, коли грав у корчмi якимсь
добродiям.
Д у б р о в с ь к и й. Ой, чи не зi списами були тi добродi©, Шенчику?
А де ж ти пострiчався з цими музиками - це тво© давнi товаришi?
Ш е н ч и к. Прокопа Скрягу знав i ранiш, але вкупi не грали нiколи, а
про Iлька тiльки чув, що добре гра на скрипцi. I дiйсно, вельможний пане,
кращо© скрипки нема на цiм боцi.
Д у б р о в с ь к и й. А чого ж це ви опинилися бiля самого кордону? Та
ще розпитували корчмаря, як би перебратись на той бiк?
Ш е н ч и к. Що ж, ясновельможний пане, це тiльки чортовi, кажуть,
добре грати, сидячи в очеретi, а музикам потрiбнi широкi свiти; тут нашу
музику вже чули, хотiли ще подивитись, чи добрi пампушки на тiм боцi.
Д у б р о в с ь к и й. Так. Пане возний, введiть хорунгового товариша
Пшепюрковського. (До Скряги, який усмiха ться). Зда ться, ти не дуже
весела людина, Прокопе Скряго. Чого ж це ти всмiха шся?
Увiходить пан Пшепюрковський з обв'язаною головою, сiда на мiсце для
свiдкiв - праворуч.
С к р я г а. Так, вельможний пане. Каже Шенчик, що нашу музику тут уже
чули. Зда ться менi, що, наприклад, у пана коменданта (показу на
Пшепюрковського) од мо © бандури ще й досi в головi гуде.
Пшепюрковський виявля сво обурення.
Д у б р о в с ь к и й (усмiха ться хмуро). Боюсь я, добродiю Скряго, що
твоя голова скоро й рада буде густи, та не зможе.
С к р я г а. Що ж, пане, раз козi смерть.
Д у б р о в с ь к и й (перегортаючи справу). А вiдкiля в тебе срiбне
люстро, Прокопе Скряго? (Скряга мовчить). Мовчиш? (Перегорта справу). А з
ким це ти наводив донських козакiв на пана Спендовського - теж iз тро©стою
музикою чи вже соло, без акомпанементу?
С к р я г а. Сам наводив, пiвтора лиха.
Д у б р о в с ь к и й. I сам теж бив i грабував?
С к р я г а. Та вже ж не дивився, коли панiв били.
Д у б р о в с ь к и й. Я гадаю, панове, що нiчого його допитувати про
iншi його ексцеси та злi вчинки. Пане Пшепюрковський!
Пшепюрковський наближа ться до стола.
Д у б р о в с ь к и й. В той день, як ви затримали цих музик, ви робили
трус навколо, по хуторах?
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Так, ясновельможний пане, робив.
Д у б р о в с ь к и й. Чи не затримали ви яких-небудь спiльникiв цих
лотрiв?
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Аякже, вельможний пане, навiть забили
одного рiзуна, що збирався втекти за кордон. О, в мене на гайдамакiв
жадливе око, пане суддя. В мене такий звичай: бий сороку i ворону -
доб' шся i до ясного сокола.
Д у б р о в с ь к и й. Ви плута те, пане товаришу, - той козак, що ви
забили, прожива на тiм боцi. А чого це у вас голова зав'язана, пане?
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Це шляхетнi рани, пане суддя, що я одержав
у бою з цими розбiйниками й лотрами, не жалкуючи життя для блага короля i
Речi Посполито©.
Д у б р о в с ь к и й. I багато, крiм вас, одержало рани?
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Ще сiм, пане суддя, - два капрали, два
шерегових i три жовнiри.
Д у б р о в с ь к и й. (нiбито не зна ). То якою ж збро ю заподiяно
пановi тi рани?
П ш е п ю р к о в с ь к и й. (збентежений, з досадою). Адже ж пан зна ,
що бандурою...
Д у б р о в с ь к и й. Не дуже ж шляхетнi тi рани, коли один музика мiг
переколошкати бандурою двадцять польських жовнiрiв - цiлу пiд'яздову
команду. (Гнiвно). А що ж було б, коли б вас почали лупити ще цимбалами
або якби у Скряги була шабля замiсть бандури...
С к р я г а (пiдiйма руку в захватi). О, якби, пiвтора лиха.
П ш е п ю р ко в с ь к и й. (на©вно). То коли б пан бачив, яка то
бандура... справжня сатана - тридцять струн, всi мiднi.
Д у б р о в с ь к и й. I всi заграли на панськiй головi - добра,
мабуть, була музика! Сiдайте.
Пшепюрковський виходить, весь червоний.
Д у б р о в с ь к и й. Прокiп Скряга, що ма ш сказати в останньому
словi?
С к р я г а. Не вмiю я говорити, пане суддя, i шкода, що нiколи нема в
мене того, що менi в той час потрiбно, пiвтора лиха. Якби була в мене в
корчмi шабля, то не бачили б ви мене тут, вельможний пане, а коли б тут у
мене була бандура, то заспiвав би я вам про Хмельницького або Перебийноса,
що засiяли Укра©ну лядськими костями. Але не спiвати менi бiльше на цьому
свiтi,- тiльки не загине наша пiсня - ще заспiва ©© вiльний народ
укра©нський.
Д у б р о в с ь к и й. Пане возний, одведiть злочинцiв i введiть
Лук'яна Iлька.
Вартовi виводять Скрягу i Шенчика в середнi дверi i зараз же вводять
Iлька, що становиться на мiсцi пiдсудних.
Д у б р о в с ь к и й. Лук'ян Iлько, чи продовжу ш ти стверджувати, що
цього (показу ) наперстка дала тобi панночка, яку ти нiбито вирятував в
Яблунцях пiд час грабування гайдамаками замку пана Калиновича?
I л ь к о. Так, ясновельможний пане.
Д у б р о в с ь к и й. Значить, ти призна шся, що був укупi з рiзунами,
що грабували цей замок?
I л ь к о. (помовчавши). Так, я був у цьому загонi музикою.
Д у б р о в с ь к и й. (суворо). А ти зна ш, якi великi кривди i шкоди
вчинили гайдамаки в цьому замку? Ти зна ш, що не тiльки все пограбували i
зруйнували - золото, перли i шати коштовнi, - але, не дбаючи про страх
божий, майже двадцять чоловiка забили i на смерть замордували, шляхетних
жiнок згвалтували. Важко ж повiрити, що ти вийшов з чистими руками з цього
кривавого пекла.
I л ь к о. Я був музикою, вельможний пане, а коли б хотiв убивати або
гвалтувати, то не вирятував би од товаришiв тi © панночки.
Д у б р о в с ь к и й. I ти мiг би пiзнати цю панночку?
I л ь к о. (палко). Я пiзнав би ©© серед тисячi дiвчат. Приведiть сюди
тисячу красунь i поставте ©х рядом, я пiдiйду й одразу пiзнаю ту, що дала
менi наперсток тi © незабутньо© ночi.
Д у б р о в с ь к и й. Це ще не доказ: ти мiг ©© бачити там, коли
хто-небудь iнший рятував ©© вiд гайдамакiв - шляхетний рицар, а не рiзун,
як ти. Чи зна ш ти, як ©© iм'я?
I л ь к о. Так, знаю. Гельця. Але хто вона i якого роду - не знаю, та й
не думав про це, коли нiс ©©, тремтячу й непритомну, при свiтлi пожежi
серед руйнування й крику.
Д у б р о в с ь к и й. Пане возний, одведiть його поки в кордегардiю.
(Iлька виводять у середнi дверi). Попросiть графиню Брагiнську.
IV
У залi напружена увага.
Возний iде в дверi праворуч, i через хвилину входить графиня
Брагiнська, блiда й схвильована, але спокiйна на вигляд. Вона зупиня ться
недалеко вiд стола.
Д у б р о в с ь к и й. Графиня Брагiнська, чи знайомий вам цей
наперсток?
Б р а г i н с ь к а (ще наближа ться до стола). Так -це мiй наперсток.
Д у б р о в с ь к и й. Коли так, то розкажiть судовi, кому ви його
вiддали.
Б р а г i н с ь к а (почина розказувати спочатку тихо й нерiшучо, а
далi все бiльш переконливо i натхненно. Обстанова суду, урочистiсть
моменту i загальна увага надають ©© словам виразностi закiнчено© промови).
Тi © жахливо© ночi я сидiла одна в сво©й кiмнатi, роздягаючись перед сном.
Золотий наперсток залишився на пальцi, бо перед тим я гаптувала кошулю...
Зненацька страшенний гвалт залунав по замку i захитав його стiни... галас,
тупiт, стрiльба розлагалися з усiх бокiв. Мов безумна, вихопилася я з
свiтлицi i побiгла в парк... Але в ту ж мить дво чи тро гайдамакiв
схопили мене на руки i понесли в темряву ночi... (Не може продовжувати вiд
хвилювання). Даремно я билася в ©хнiх руках i кликала на порятунок.
Звiдусiль чула стогони i крики... i крiзь гiлля дерев червонiла висока
заграва. I враз, коли я вже втратила надiю i майже була непритомна,
з'явився невiдомий рицар. Одним могучим ударом уразив вiн лотрiв i вихопив
мене з ©хнiх рук. Обгорнувши сво ю кере ю, однiс вiн мене в сусiдн село i
залишив там у безпецi... I перше нiж зайнялася зоря, вiн зник так само
несподiвано, як i з'явився. I тiльки, прощаючись, спитав мо iм'я на
спомин. Три речi дала я тодi йому на спомин - цей наперсток, мо iм'я...
i... (зупиня ться, дуже тихо) i мiй поцiлунок, бо нiчого бiльше не було в
мене в той час. Але вся моя душа належить цьому рицаревi з тi © пори, - i
йому досить тiльки прийти, щоб повести мене за собою, куди вiн схоче.
Довга пауза.
Д у б р о в с ь к и й. Графиня Брагiнська, чи зна цей рицар, хто ви i
якого роду?
Б р а г i н с ь к а. Нi, тiльки хрещене iм'я сказала я йому в той час.
Д у б р о в с ь к и й. Графиня Брагiнська, чи припуска те ви думку, щоб
ваш збавитель мiг оддати кому-небудь ваш наперсток?
Б р а г i н с ь к а (палко). Нi. Мiй рицар вiддав би цей наперсток
тiльки разом iз життям.
Д у б р о в с ь к и й. Графиня Брагiнська, обмiрковуйте вашi слова.
Багато золотих мрiй ро©ться в дiвочому серцi, але грубе й жорстоке життя,
i не так, як у мрiях, складаються його шляхи. Пам'ятайте, що вашi слова
кидають смертну тiнь на iншу людину.
Б р а г i н с ь к а (гордо). Я знаю, що кажу.
Д у б р о в с ь к и й (суворо). Графиня Брагiнська, чому ви такi певнi,
що тiльки рицарем мiг бути ваш збавитель? Темно© ночi, смертельно злякана,
майже непритомна, бачили ви цього чоловiка. Хiба не мiг це бути один з
гайдамакiв? Знов нагадую вам - не змiшуйте дiвочих мрiй з грубим, але
правдивим життям.
Б р а г i н с ь к а (обурена, гордо). Я не хочу навiть вiдповiдати на
цю образу.
Д у б р о в с ь к и й (усмiхнувшись). Це ваше право. Пане возний,
введiть злочинця.
V
Брагiнська залиша ться стояти бiля стола, трохи вiдступивши, поклавши
руки на спинку крiсла.
Знов вiдчиняються середнi дверi, увiходить Iлько. Брагiнська скрику i
робить невiльний рух до Iлька.
I л ь к о. Гельця!
На обличчi графинi тяжка, болiсна боротьба. Радiсть змiню ться жахом,
розчаруванням i нарештi огидою. Не витримавши, вона закрива лице руками.
Д у б р о в с ь к и й. Графиня Брагiнська, зна те ви цього чоловiка?
Б р а г i н с ь к а (ступа крок до Iлька, очi ©© широко розкритi, руки
стискують серце. Вона шепче, мов непритомна). Хлоп... Гайдамака...
(Голосно, рiшуче). Нi! Нi! Я не знаю цього чоловiка!
Вона сто©ть скам'янiла, вхопившись за спинку крiсла.
Д у б р о в с ь к и й (до Iлька). Лук'ян Iлько, чим вiддячила тобi
панночка, крiм цього наперстка?
Р у ж и н с ь к и й (пiдводиться, обурений). Я протестую проти цього
запитання! Це глум з шляхетно© панни!
Д у б р о в с ь к и й (суворо). Граф Ружинський, ви не ма те тут
нiякого голосу! Я примушу вас шанувати суд. Лук'ян Iлько, вiдповiдай.
I л ь к о. Вона... вона... (Вага ться). Вона поцiлувала мене.
Загальний рух.
Б р а г i н с ь к а (вiдразу почервонiла, кричить iстерично). Хлопа!
Нi... Нi... Не його, не його, нi! (Пада в крiсло i здрига ться вiд
iстеричних ридань). Який глум... який сором, роздягли, намучили... перед
всiма.
Р у ж и н с ь к и й пiдходить до не©, да ©й склянку води, заспокою i
щось шепче.
Д у б р о в с ь к и й. Графиня Брагiнська, ще останн питання. Ще раз
обдумайте вашi слова, чи зна те ви цього чоловiка? Я не можу примусити вас
присягнути, але не забувайте, що коли вiн дiйсно врятував вас у ту нiч, то
це дине, що може дарувати йому горло, бо, вказуючи на вас, вiн бере на
себе вину за всi ексцеси i злочинства тi © ночi.
Л а б е н ц ь к и й. Я протестую проти цього запитання. Це натиск на
сумлiння свiдка.
Б р а г i н с ь к а (пiдводиться, рiшуче). Нi. Я не знаю цього
чоловiка. (Пада в крiсло).
I л ь к о. Спасибi вам, пане суддя, ви бажали менi добра. Але тричi
зреклася хлопа вельможна панна, бо нiколи не простить панянка, що хлоповi
завдячу життям, що забив вошивий гайдамака золотого рицаря, якого берегла
вона в сво©й шляхетськiй душi.
Брагiнська пiдводиться, схвильована, i знову сiда .
Д у б р о в с ь к и й (бере вiд Лабенцького заготовлений аркуш i тихо
кiлька хвилин радиться з Виверським). Пане возний, введiть перших двох
злочинцiв.
VI
Вартовi вводять Скрягу i Шенчика, якi становляться рядом з Iльком.
Напружене мовчання. Дубровський надiва шапку, обидва пiдсудки роблять те
саме.
Д у б р о в с ь к и й (пiдводиться). Пане возний! Одчинiть дверi, щоб
усi вислухали смертний декрет.
Брагiнська скрику . Загальний рух.
В о з н и й (пiдходить до середнiх дверей i тричi вiдчиня i зачиня ©х
з гуркотом, залишивши востанн одчиненими). Silentium* (* Мовчання
(лат.).), панове! Втихомиртесь для вислухання декрету смертного. (Гучно
повторю тричi цi слова).
Д у б р о в с ь к и й (чита ). "Iменем його королiвсько© милостi i
найяснiшо© республiки, я, Дубровський, суддя Житомирський, з пiдсудками
Виверським i Лабенцьким, обмiркувавши фортельнi вчинки i гайдамацькi
ексцеси нижчеменованих лотрiв i людей свавiльних перед судом нинiшнiм
очевисто ставших: музик Прокопа Скряги, Мусiя Шенчика i Лук'яна Iлька,
вирозумiвши i зауваживши вини кожного, а меновите* (* Поiменно (лат.).):
Прокопа Скрягу, яко бунтiвника i бродягу, що наводив донських козакiв на
пана Спендовського i сам його бив i грабував, i, яко сам признався, iнших
шляхетних панiв окрутне забив i грабував; Лук'яна Iлька, як бродягу i
лотра, що вкупi з iншими гайдамаками замок пана Калиновича в Яблунцях
розграбив, великi шкоди, гвалт i душогубство вчинив, не дбаючи нiчого на
боязнь божую i на право посполите, - суд нинiшнiй за такови ©х виступи i
вини горлови вищеменованих Прокопа Скрягу i Лук'яна Iлька на стинання ши©
декрету i на екзекуцiю до регiментаря Стемпковського в Кодню надсила .
Мусiя Шенчика, що його участь в гайдамацьких ексцесах не доказано,
залишити аd resolutionem* (* До вирiшення (лат.).). Пане возний, виведiть
злочинцiв.
Брагiнська скрику i пiдводиться.
С к р я г а (Iльковi). Не помiг тобi панянський поцiлунок, Iлько.
I л ь к о (до Брагiнсько© з презирством). Прощавай, ясновельможна
графине. (Зараз же нiжно). Прощай i ти, Гельцю, дiвчино з золотим
наперстком, що пригорнулася в однiй льолi в мене на грудях в ту чудову
нiч...
Вартовi виводять усiх трьох.
Б р а г i н с ь к а ревно плаче. Ружинський ©© виводить. Пан Мишка
виходить за ними.
VII
Сутенi . Гайдук запалю канделябри на столi.
Д у б р о в с ь к и й. Пане возний, введiть Василя Хмарного.
Возний вiддав розпорядження. Ружинський поверта ться в залу i сiда на
перше сво мiсце.
Д у б р о в с ь к и й (дивиться на свiй годинник.) Пане Лабенцький, чи
повiдомили ви княгиню Вiлькомiрську про скiнчення вiдстрочки?
Л а б е н ц ь к и й. Так, вельможний пане.
Р у ж и н с ь к и й (пiдходить i кида на стiл папiр). Ось лист вiд
княгинi Вiлькомiрсько©, що уповноважу мене зректися викупу з огляду на
скiнчення строку.
Д у б р о в с ь к й й. Занадто вже зрiкаються сьогоднi шляхетнi панi.
За яким дияволом було заводити цю собачу комедiю? (Кида папiр).
Р у ж и н с ь к и й (спалахнувши i хапаючись за шаблю). Занадто ви
дозволя те собi, пане Дубровський!
Д у б р о в с ь к и й (у страшнiм гнiвi). Графе Ружинський! Я звелю
зняти вам голову за те, що ви осмiлю тесь хапатись за шаблю перед судом!
Не досить того, що ви клопочетесь, мов стара баба, щоб не випустили звiра,
якого ви роздратували! (Ружинський вiдходить на сво мiсце, зiгнувшись i
злiсно стискуючи кулаки). Але ви допнетесь лише того, що я помилую його
власним мо©м правом.
Л а б е н ц ь к и й. Але цього не можна зробити, пане суддя. Декрет уже
пiдписано всi ю колегi ю.
Ж о в н i р (увiходить i пода листа Дубровському). Вельможному пану
Дубровському вiд регiментаря Стемпковського. (Поверта ться i виходить).
Д у б р о в с ь к и й (розпечату листа, чита ). Загнано звiра з усiх
бокiв. Зда тся, що не втекти вже йому.
Чути, як дзвенять залiза за дверима. Вартовi вводять Хмарного.
Д у б р о в с ь к и й (ставить перед собою пiсочний годинник). Василь
Хмарний! Строк мо © лiцензi©* (* Тут: дозвiл.) кiнча ться. Викуп за тебе
нiхто не внiс, алмазного жорна не знайдено. Пiсок пересипа ться, i тiльки
десять хвилин залиша ться в склянцi. За тобою вже прислано варту з Коднi.
Тобi належить останн слово.
Х м а р н и й. Не просив я у вас цього викупу, пане суддя, i не ждав
милостi вiд панського суду. Жаль тiльки Стесi, що витерпiла даремно
стiльки мук за брехливу панську принаду. Нiколи не буде спiльного мiж
паном i хлопом. Ви заморду те тисячi нас, але сотнi тисяч виростуть нам на
змiну, i знову повстануть цi тисячi, щоб довершити ту справу, що нам не
вдалася сьогоднi. I не вряту вас тодi й цариця, бо й на царицю прийде
козацький мороз. Бо недаремно пролили ми кров, а щоб скинути ваше ярмо,
щоб визволити з панського гнiту вiльний народ укра©нський. I хоч не швидко
мелють нашi млини, та завзято. I прийде день, коли жорна, твердi, як
алмаз, розтрощать i царськi корони, i вашу могутнiсть, i силу, i живi
будуть хлопи на власнiй укра©нськiй землi. А ти (до Ружинського), ти ще
згада ш мене, тхорева душеI Не я, так iнший козак вiдплатить тобi i за