Скорик (говорит скоро). Нет, ми прахадяща, партийонна каманда. А вот з нами какая гисторія, просимо паслухать. Раз у. прошлом у годі були ми у паході, у диком народі. Сємдесят городов разорили, тридцять полонили, а один траншеями осадили. А у євтом городі как раз сидел вот євтот (указав на Стецька) дикой князь. Войско ево штурмует, а он знай сабе бунтует, паднімаєт угору плечі і гаворит такії речі: з городом вам атдам-ся за всем, толькі патєшгє меня тем, оддайте міне алн птицю, али чорную куницю, али красную дівицу, какую у вас ізберу і до себя приведу. Генерал нас призвал, такиї речі і" сказал: ти, Осип Скорик, па всему свету па-бувал, усю Туреччину ізхадил і в Рассею захадил, ти з ним найди і в Німецію зайди; іщіте таково дива, шукайте, і как найдьош, ему аддавайте. Вот ми как пашли, тридцять гасударств прашли, а такова дива не нашли. Я, було, у ретираду астался, так наш дикой князь затялся; усьо ішли, ішли і учора у єтот город,– как завьотца, не знаєм,– пришли; тут разом пала нам пароша…
Стецько (все слушал со вниманием). Бов-бов-бов! То по москалевій брехні дзвонють. Яка літом пороша?
Скорик (к нему с большим сердцем). Малчи, шпийон! Не дасть закону сполнить.
Стецько (тихо). Дарма, бреши, бреши; до чого-то воно дійдеться.
Скорик. Вот как пала пароша, і на пароші след увидали і слідіть стали. Наш дикой князь татчас па следу взиал і как апеченой закричал: вот мая ні птиця, ні чорная куниця, а красная дівиця! Пайдьом єйо ськать і на пє-йо пароль узять. Вот ми па следу і пайшли, і да вашово дому прийшли. Тепер ми себе розсуждаєм: певно, наша ні птиця, ні куниця, а красная дівиця у вас у хаті, тут єйо і палучить желаем. А па євтой мові будьте усе здарови. Нашому слову канець, а ви дайте делу вінець.
Тымиш (все продолжает). Так-таки, так.
Стецько. Бач, куди карлючка закандзюбилась! Не з чорта хитрий і москаль!
Прокип (все с важностью). Що се за напасть така? Відкіля се ви, панове хранцузи, таку біду на нас накликаєте? І якого нам дикого князя поставляєте? Що воно таке є, кажіть? Щоб нам нашого не втопить.
Скорик. Е! хоч наш князь і дикой, одначе он штукар великой! Как на свет родился, то іщо з сабою не бился; кагда ж ляжет спать, так ат нєво і слова не слихать; і таки з худоби кой-што маєт, і кагда абедаєт, зубов не пози-чаєт, а собственними своїми кусает; ат вади ні разу п'ян не бивал і нікагда у себя грошей не крал; у канпаниї знаєт честь, свічей і сала не єст; ум і.разум за ним ведьотца, он на стену не дерьотца. Тепер ви делом розмишляйте, а нам адвєт давайте.
Одарка (Уляне, котрая стоит неподвижно). Колупай швидше піч, колупай!
Прокип (подумав, важно). Ось що ми зробимо: хліб святий приньмаємо, доброго слова не цураємось; а щоб ви пас не порочили, буцімто ми передержуємо куниці або красні дівиці, так ми вас пов'яжемо. Чи так, жінко?
Одарка (весело и ласково). Роби як знаєш. Ти батько і нам усім голова; як скажеш, так і буде.
Прокип. Еге! Дочко, а годі піч колупати, давай чим оцих хранцузів пов'язати.
Стецько (испугавшись). Ану-ну; до чого дійдеться, то я і навтікача.
Одарка (подойдя к Уляне, весело). Іди ж, іди. Чуєш, що батько велить? Може, нічого не придбала, та вже і соромиться. Не вміла матері слухати, не вчилася прясти, не заробила рушників, в'яжи ж хоч валом. А ке лишень, що в тебе там є? (Тащит ее против воли.) Та іди-бо; ще і опинається.
Скорик (подойдя, удерживает Одарку). Пастой! Дє-лаїш темпи, без флігельманта. Кагда не знаєте порядку, спрашуйте бувалих. Прежде надобно сполнить закон. Ми усьо знаєм: видали, как єто дєлаєтца і у Франції, і у Ту-реччинє, і у Рассєї. Вота што: садись, мать. А ти, дєвка, пакланися батюшці і матушці на-троеча, дякуй за хлєб, і соль, і за науку і праси благаславенія на добройо дело. Вот как усюда дєлаєтца. (Садится.)
Тымиш (все повторяет кстати и некстати). Так-таки так.
Скорик (Уляне). Кланяйся ж у ноги, без темпов, по слову.
Уляна, заливаясь слезами, кланяется в ноги три раза, а Скорик приговаривает.
Раз, у другой, у третьой. Полно.
Прокип (когда она ему кланяется). Та буде ж, буде; та годі ж, годі. Давай швидше по чарці.
Скорик. Ну, тепер матушці: раз, у другой, у третьой, Полно.
Уляна (поклонясь в третий раз, остается пред матерью на коленях и горько плачет, держа ее за руку). Ненечка моя ріднесенька! Лебідочко… перепілочко! У останній раз прошу тебе: не топи свого дитяти!… Дай мені на світі пожити!…
Алексий стоит в стороне и, тронутый, утирает слезы.
Одарка (сквозь слезы). Годі ж, Улясю, годі, доненьку! Устань же, кажу тобі. Сього вже не буде. Давай там, що е. (Видя, что Уляна не встает, начинает сердиться.)
Та кажу ж тобі, що давай. От тільки не винесеш, то я тебе зроду не била, а тут за патли потягну.
Тымиш. Так-таки, так.
Уляна (в отчаянии). Боже мій милосердний! (Идет и, обращаясь к Алексию.) Тепер, Олексію, прощай на віки вічні! (Уходит, заливаясь слезами.)
Одарка. Дурна, дурна! Так і я не хотіла за свого Прокопа, на стіну лізла; а далі – й нічогісінько.
Стецько. Еге! Воно так: спершу не хоче, а далі і сама захоче.
Уляна выносит на деревянной тарелке два шитых рушника, крест-накрест положенные, и подносит прежде к Скорику и кланяется. Когда он возьмет, она другой подносит Тымншу и, отошед к стороне, плачет.
Скорик (взяв рушник, встает и кланяется, держа его в руках). Спасіба батюшці і матушці, што свайо дитя рано будили і доброму дєлу учили. Спасіба і маладой, што рано уставала, тонко пряла і харошенькі рушнички придбала!
Тымиш. Так-таки, так.
Скорик (Тьшишу). Ану, таваришу, зав'яжи мне, а я табе.
Друг другу завязывают рушники через плечо.
От так: штоб не зводили на людей напраслини. Уперьод наука. Завеем – скачи, козак.
Садятся на своих местах.
А што ж? Делайте дело з канцом. Ми приведьонние, ми не стак віноваті, зв'яжіте і колонновожатаво.
Стецько. А князя і забули? Хоч би тобі на сміх чим-небудь оплутали.
Одарка. Давай же, Улясю, хустку молодому.
Прокип. Ну-бо, ну-бо, мерщій; пора частовати.
Уляна (ломая руки). Вже ж, матінко, що хоч роби зо мною: лай, бий, хоч до смерті вбий, а не дам нелюбу хустки!…
Одарка (вскочив к ней). Та що се ти, Уляно? Чи на тебе біс напав, чи що? Кінчай діло, кажу тобі!
Уляна. З місця не піду, хоч вбий!
Стецько. Та чого ти їй у пику дивишся? За патли та в потилицю!
Тымиш. Так-таки, так.
Одарка (рассердясь). Та що се ти задумала? Як се можна хустки не давати? За якого ж ти гаспида рушники подавала? Та я з тебе дух виб'ю!… Та я не подивлюсь, що ти молода…
Скорик (подойдя, разводит их). Пастой, мать, єта не просто. (Посмотрев Уляне в глаза.) Наслано, я вам гаварю, што наслано; та не побаїмся наенлки, умеем і атаслать. Ми бували по свету: бували і у Франції, і у Туреччині, і у Рассеї; видали види і знаєм, што к чему. У меня не долго: скажу французекойо слово, так пражепьом хоч какую насилку. Пайдьом сюда, у куток. Не смей ніхто падхадить к нам.
Отводит Уляну в сторону и говорит с нею. Она делается веселее. Между тем…
Одарка. Наслано! Ох, мені лихо! А хто б то і наслав? Чи врагова Сосюрчиха? Так і є. Колись на базарі полаялись з нею, так і похвалилась: я тобі, каже, віддячу. А учора я і бачила, що усе округ двора сновала, чи збирала що, чи підкладала, а я й байдуже! От же таки і віддячила!
Стецько (громко зевает и потягивается). Цур йому, цьому сватанню: яке довге! Коли б швидше спати!
Уляна (выслушав все от Скорика, в большой радости убегает). Зараз, дядьку, зараз.
Скорик (подходит к месту и садится). Как рукой знял. Вибрикуючи пабєгла і зараз усьо принесьот. Ста хто-то і наслал, та не умеючи. Уж з єтаким не справітца-та! І пагразнєй попадались і у Франції, і у Туреччині, і у Рассеї, і где ми па паходам хадили, та і тих за пояс затикали. Да нас же прихадили вчитца-та.
Одарка. А що, пане старосто, якби я вас попросила: чи не можна що подіяти мому Прокопові? П'є непросипуще! Я б вам спасибі сказала.
Скорик (подходит и долго смотрит ему в глаза). Дано, зразу вижу, што дано; та єта хто-то з умом і дав. Много мине будет мароки. Вота, каби его у службу, та до нашаво хветхвебеля, так тот би атучил. (Хохочет.) Тот би без нагаворов, а просто, палочками; так би і глядеть на сивуху не стал. То-то служба святая! (Поет.)
Тымиш. Так-таки, так.
Скорик. Ну, харашо, когда так; будеш дяковать.
Уляна, веселая, румяная, выносит приготовленное ею и покрытое сложенным шелковым платком, подносит к Стеньку и кланяется.
Стецько (в полной радости встает, засучивает рукава и, не взяв еще, обратясь к отцу и матери, кланяется и говорит, прерывая смехом). Спасибі матері… що вчила батька спати… та будила… прясти…
Пока он говорил, Алексий взял из-за него подносимый платок и проворно зацепил его за пояс. А Стецько, проговорив, схватывает не смотря большую тыкву. Стоит в изумлении, разинув рот, и держит ее перед собой. Уляна бросается к спешащему к ней Алексию.
Алексий. Тепер ти моя на віки вічні!
Уляна. Не покину тебе до смерті!
Одарка (не видавшая, что случилось с Стецьком, а видя обнимающихся Алексия и Уляну, вскакивает с сердцем). Що се, що се таке? Що се?
Стецько (заслонив Алексия и Уляну, подносит ей близко к лицу тыкву). Гарбуз! Хіба повилазило? Ось бач; хоч покуштуй!
Одарка (вне себя от удивления, стоит с поднятыми руками). Що се таке? Та се нас обморочено!
Алексий (бросаясь к ней). Ні, матусенько, се не морока, се правда святая, хоч перехрестись. Таке моє щастя: мені досталася хустка, а урагу мому-гарбуз.
Стецько. Так поміняймось-ке.
Уляна (также бросаясь к матери). Матусенько моя ріднесенька! Божая воля на те, щоб я пожила ще на світі. Благослови ж мене і мого Олексія!
Стецько. Поблагослови їх оцим гарбузом по потилиці.
Одарка (в большом гневе). Щоб я вас благословила? Нехай вас сей та той благословить. Не буде сього, не буде…
Тымиш. Так-таки, так.
Прокип. Та ну-бо швидше благословляй; пора по чарці.
Одарка (скоро и кричит). І ти, п'яниця, туди ж? Знай свою вольну, а у моє діло не мішайся; тебе не довго то й битиму. А вас от як благословляю: тебе, проклятий халахуре, волоцюго, поблагословлю тією чаплією, що мені на лихо сковав. Усю на тобі потрощу, та у придачу трясцями, та болячками, та стонадцять куп лихорадок. А тобі увесь гарбуз розтовчу об голову, усі патли тобі пообриваю, коси твої вирву, та таки з Стецьком і обвінчаю, обвінчаю, таки обвінчаю! А ти, пройдисвіте, вон з моєї хати! Подай лишень хустку сюди; подай, подай, подай… (Задыхается от гнева и хочет отнять платок у Алексия.)
Скорик. Трррр! трррр! трррр! настоящий батальной огонь. Тепер пайдьом у сикурс на штики. (Становится между Одаркою и Алексием.) Паслушай, паньматка, меня, бувалаво…
Одарка. Не хочу, не хочу нічого слухати…
Скорик. Та паслушай…
Одарка. Нехай віддасть хустку Кандзюбенку, а сам віється з хати і щоб мого двора не знав!
Скорик (притопнув ногой). Так цить же, кажу-га-варю табє. Зараз кабилою станеш, вот только скажу французское слово.
Одарка (испугавшись, зажимает рот). Ох, мені ж лихо! не буду ж, не буду!
Стецько (в большой радости). Ану-ну: зроби її кобилою; я ще не бачив, як чоловік звірякою перекидається. Та коли б ще заржала; то-то б сміху було.
Скорик (Стецьку). Малчи і слушай камандних слов. Не бісись, Одарко, і поблагослови своїх дєтушок.
Одарка. Як собі хочете; біситись не буду і благословляти не хочу. Нехай віддасть хустку. Я в нього з горла видеру…
Скорик. Не шуметь! Паслушай толком. Вот сколько я земель ні прахадил, бил у Франції, у Німеції, у Рассеї і у Туреччині, та вот і до вас прийшол…
Стецько. А за Харковом що був, так і не кажеш?
Скорик (грозит ему). Смирно! Ну, так во всех землях такой закон; каму дана хустка, тот і жених, каму пад-несуть гарбуз, вот как би нашому Кандзюбенку, тот ступай вон. Єта ужо снаконвєку так, і закону переменіть не можно. А хто ад єтаво закону адступитца, таму грех смертельной і на скатину падьож будет.
Одарка. Та у нас ні волика, ні коровки. Усе мій старий попропивав, нічому і здихати.
Скорик. А миру хрестьянскаво не жалсєш? А што тогда скажеш, как у всьом свєті повиздихаєт скатина?
Так што табе тагда будет? Зараз тебя на абвахту та над вагиной суд.
Прокип. А під суд як підложуть, так там і поворушитись не можна.
Стецько. Ану-ну; до чого-то воно дійдеться?
Скорик. Сто первое дело. А другую речь пагаваря: зачим ти не хочеш аддать дочки за Алексія? Парень важной, разумной, ремесной, да іщо ж і пламенник мой.
Одарка. Так кренак…
Скорик. Ех! Што мне з табой как з рекрутом гаварить! Ти военнаво артикула не знаєш і усьо здор пореш. Паслушай меня, я присяжнай чалавєк: я не мажу неправди гаварить. У казьонних мужичков начальники, а у подданих памещики камандери, а усем галава батюшка гасударь. Ат ево миласти приказано усєм нікаво не абіждать. У Алексеева барина людям житьйо славнайо, і у них усево довольно.
Прокип. А в них у селі чи кабаки, чи вольна?
Скорик. Вольная, брат, вольная. На десять верстов кругом кабацкаво духа і не слихать.
Прокип. От сторона! Так чого тут і думати? Не дрочись, Одарко!
Одарка. Але тривай лишень!… Так бач, пане старосто, у Кандзюбенка худоба… Серце болить, як згадаю!…
Скорик. Ага! Так ета уж не просто. Харашо; ми умеем, как і з єтім справітца-та. А поставте сюда ослончик. (Исполняют.) Так. Тепер азьми миску, єтима четирмя пальцами, і принеси сюда. Та сматри, іменно єтима пальцами.
Одарка. Ох, мені лихо! Чи не будете ворожити?
Скорик. Нічаво, не пугайся; єто не ворожка, а снять з тєбя нада-тє насилку. Ми недаром по усєм местам хадили. Зніму, штоб ти ад неї не зачахла.
Одарка (низко кланяясь). Ох, батечку, голубчику! робіть швидше, що знаєте; так і чую, як мене з-за плечей бере. Так миску вам подати?
Скорик. Миску, та вот єфтими пальцами.
Она приносит, и он ставит ее на скамейку и, сняв свой рушник, отдает Тымишу.
На, таваришу; падерж пачотной знак. У єфтаком делі не следует прапускать нікакой еволюції. Держи ж єво, вот так, по-нашому, ваєнному: пад курок. Да зделай дружбу, не зварачивай єво, а то штоб либо меня, либо тебя у три погибелі не звернуло. Тепер, стара, азьми водянчик з водою і держи тутеча, а я кой-шта палажу. (Вынимает нз кармана бумажку и достает вещи.) Вот из французскава каравая весільная шишка; ми єйо паложим у миску. Так. Тепер усе атайдіть на аванпости, у куток, і ніхто ні пари з уст. А ти з рушником стань тут. (Ставит Тымиша подле себя.) Тепер, Одаріє, лий у миску воду та приговорюй французское слово голосно: плюх, плюх, плюх!
Одарка сделала, приговаривая.
Тепер на з турецкой церкви свєчичка; засвіти єйо і неси сюди, та не погаси, а то только тебе і на свєті жить.
Засучивает рукава; Одарка, вся трепещущая, приносит зажженный восковой огарок.
Дай сюда. (Прилепливает его к миске.) Теперича усе зажмуртесь, і не маги ніхто шевельнуться. Ну… начинаеться нашее дело… Гу!… а самаво так лихорадка і бйот. Сто уміючи наслано; та нічаво, не пасилуєш. Одаріє, рожденная, молитвенная, крещенная, вінчанная, покритая!., скажи… как тебя: чи із плечей берьот али у очах рябієт?
Одарка (дрожа). Та… із-за… плечей… і у очах…
Скорик. Французская, па усьому вижу, што французская насилка; у нас, у ваєнних, єто не диковина. Злая насилка! Адначе справимся-та. (Поет.)
Банжур, мадам Одаріє, снято! Ат каво прийшло, на таво пайшло. Паздравляю, мадам Одаріє! не рябєй! Вота, смат-рітє усе у воду смєлаво: хоч би тебе адна скатинка, али каровка, али што-небудь із Кандзюбиной худоби. Нічаво нєт; усьо пашло геть. Сматріт, сматріт!
Прокип (подходит и с боязнью заглядывает в миску). Але і справді! Хоч би тобі воловий хвіст, нема нічого.
Стецько (внимательно глядя в миску). Хоч би тобі одна скотина; тільки сама моя пика зосталася.
Тымиш (также смотрит). Так-таки, так.
Одарка (приходя в себя). Чому ж там і зостатися, коли я сама бачила, як усе повиплигувало геть!
Скорик. От так же, Одаріє, повиплигуєт і уся худоба Кандзюбина з тваєй пам'яті, как ти єфтую воду вип'єш, п'ючи єйо каждоденно по напьорстку, натощака. Как воду кончині, так і жалковать перестанеш. А наші молодиї, как будут любитца, та дружно жить, та не лінуючись работать, так і зберут іщо паболш, чим у Стецька. Да пот і Я; хадил па Туреччинє, па Франції, па Рассеї да і сабрал п'ятьдесят целкових: так па смерті маей усьо запавєдаю Алексею; он меня і пахаваєт…
Стецько. Якби мені гроші віддав, я б тебе, урагового москаля, сьогодня б у домовину. Вже я бачу, до чого воно іде.
Одарка (наконец, отдохнув). О, спасибі ж тобі, папе старосто! Таки як руками зняв. Тепер мені не тільки що Стецька, та і усії його худоби нічогісінько не жалко. А Олексія вже полюбила, мов ріднесенького сина. Ходіте ж, діточки, сюди. (Обнимает Алексия и Уляну.) Будьте ж здорові, як вода, а багаті, як земля, а красиві, як весна!
Скорик (вскрикивает). Ура! наша взяла!
Стецько (задумавшийся, испугался от его крика). Тю! на твою голову! Ще й весілля не було, а він вже і гука. Оттака-то московська віра!
Скорик. Тепер, таваришу, падавай знак сюда. (Навязывает рушник.) Спасіба ж вам, панове-сватове, за ваше наслушапіє і любов. Тепер нада-тє сполнить закон і канчать дело. Сідайте ж ви тут. (Усаживает стариков на их места.) А ми, таваришу, тут. А маладиї пастойте.
Стецько (садясь подле старост). А князь осьдечки сяде.
Скорик (сводит его). І нєг, брат; уж не здивуй. Минулось твайо княжество! Али сядь себе, али вон найди. Нуте ж, скажем законнойо слово: нанове-сватове!
Прокип и Одарка (вместе). А ми раді слухати.
Скорик. Што ви жалали, то ми зделали. А за сії речі дайте нам горілки гречи.
Одарка. Просимо на хліб, на сіль і на сватання!
Скорик. Вот тепер нада-тє садавитца по закону. Мо-лодиї! Просимо на посад. (Усаживает Алексия и Уляну на большом месте; отца и мать – подле Уляны.) Тут батюшка, а матушка здєся, штоб близько поратись. А ми, таваришу, здесь. (Садится с Тымишем подле Алексия.)
Прокип. Та мерщій давайте страву; пора по чарці.
Стецько. Бач, як попаровались! Я вже бачу, до чого воно дійдеться.
Одарка. Та сідай, Стецю, з нами, та й повечеряєш. А от скоро і дружечки прийдуть, то й потанцював би з ними.
Стецько (поет).
Между тем Одарка выносит тарелки и другие принадлежности; расставив все по порядку, подает на стол миску и проч
Скорик (между тем нарезал хлеба). Вот теперь па трудах можно і порцію подавать.
Прокип. Насилу за увесь вечір розумне слово сказали. (Наливает водку и подносит к Скорику.) Пожалуйте, пане старосто!
Скорик (тихо отводит его руку). Пожалуйте, плие свате, ви вперьод викушайте. Может, намішали французскої бурди, што і на стену падерьомся. Да і у Туреччині завсігда приговорюють: у каво у руках, у таво і в устах.
Прокип. Будьте ж здорові! (Выпивает поспешно.) А!… кабацька!., розведена! Що б то на вольній узяти! (Погнивает Скорика.)
Скорик (взяв рюмку, говорит скоро). Єщо п'ю за здравье, вам скажу какое: чарочка моя кругленька, налита з краями ровненька; тим, тим ти мне мила, што оченно полна. Кагда втоплю в тебе свої уста, так вам скажу: многая лета! Не бойсь, чарка, я тебя не струшу, лейся в горло, возвесели салдацкую душу; а штоб мне не сухо пить, так при чарке вот што стану гаварить: здравствуй, батька с маткой, веселітеся своєю дитяткой; радость вашу величайте і нас не забувайте. Здравствуй, князь с княгинею, з молодою господинею! Любітесь, пийте, гуляйте і человечество розпложайте. А наконец, вот мой пароль: здаров'я всей канпаниї часной! (Выпивает и брыжжет вверх.) Штоб так наші маладиї иибрикивали!
Одарка. Кушайте ж страву, просимо. От же і дружечки ідуть.
Прокип потчует водкою пришедших девок; они не пьют, он все выпивает.
Хор девок (начинает петь за кулисами).
Алексий и Уляна, привстав, кланяются.
Одарка. Спасибі, дружечки! Просимо на хліб, на сіль і на сватання. Сідайте сюди, дівчата. (Усаживает их подле Уляны.) От же вам і ложечки; брусуйте, друженьки, брусуйте…
Скорик (продолжает есть). Вот єдак і у Франції: перва пакушают страву, а там і яловичину покришуть.
2-я девка. Та нам же при людях їсти не подоба!
3-я девка. Лучче ми вам заспіваємо та ваших молодих возвеличаємо.
Скорик (оставив есть). Ех, девушки! патеште нас, патєште пісеньками.
Хор девок.
Скорик. Нечего плакать; вот тут-то і пайдьот тебе дабро.
Одарка. Де вже добра ськати! Прок и п. Добра? Осьде добро.
Одарка.
Так-таки, так.
Алексий и Уляна.
Так-таки, так.
Скорик.
Хор.
Стецько.
Стецько (все слушал со вниманием). Бов-бов-бов! То по москалевій брехні дзвонють. Яка літом пороша?
Скорик (к нему с большим сердцем). Малчи, шпийон! Не дасть закону сполнить.
Стецько (тихо). Дарма, бреши, бреши; до чого-то воно дійдеться.
Скорик. Вот как пала пароша, і на пароші след увидали і слідіть стали. Наш дикой князь татчас па следу взиал і как апеченой закричал: вот мая ні птиця, ні чорная куниця, а красная дівиця! Пайдьом єйо ськать і на пє-йо пароль узять. Вот ми па следу і пайшли, і да вашово дому прийшли. Тепер ми себе розсуждаєм: певно, наша ні птиця, ні куниця, а красная дівиця у вас у хаті, тут єйо і палучить желаем. А па євтой мові будьте усе здарови. Нашому слову канець, а ви дайте делу вінець.
Тымиш (все продолжает). Так-таки, так.
Стецько. Бач, куди карлючка закандзюбилась! Не з чорта хитрий і москаль!
Прокип (все с важностью). Що се за напасть така? Відкіля се ви, панове хранцузи, таку біду на нас накликаєте? І якого нам дикого князя поставляєте? Що воно таке є, кажіть? Щоб нам нашого не втопить.
Скорик. Е! хоч наш князь і дикой, одначе он штукар великой! Как на свет родился, то іщо з сабою не бился; кагда ж ляжет спать, так ат нєво і слова не слихать; і таки з худоби кой-што маєт, і кагда абедаєт, зубов не пози-чаєт, а собственними своїми кусает; ат вади ні разу п'ян не бивал і нікагда у себя грошей не крал; у канпаниї знаєт честь, свічей і сала не єст; ум і.разум за ним ведьотца, он на стену не дерьотца. Тепер ви делом розмишляйте, а нам адвєт давайте.
Одарка (Уляне, котрая стоит неподвижно). Колупай швидше піч, колупай!
Прокип (подумав, важно). Ось що ми зробимо: хліб святий приньмаємо, доброго слова не цураємось; а щоб ви пас не порочили, буцімто ми передержуємо куниці або красні дівиці, так ми вас пов'яжемо. Чи так, жінко?
Одарка (весело и ласково). Роби як знаєш. Ти батько і нам усім голова; як скажеш, так і буде.
Прокип. Еге! Дочко, а годі піч колупати, давай чим оцих хранцузів пов'язати.
Стецько (испугавшись). Ану-ну; до чого дійдеться, то я і навтікача.
Одарка (подойдя к Уляне, весело). Іди ж, іди. Чуєш, що батько велить? Може, нічого не придбала, та вже і соромиться. Не вміла матері слухати, не вчилася прясти, не заробила рушників, в'яжи ж хоч валом. А ке лишень, що в тебе там є? (Тащит ее против воли.) Та іди-бо; ще і опинається.
Скорик (подойдя, удерживает Одарку). Пастой! Дє-лаїш темпи, без флігельманта. Кагда не знаєте порядку, спрашуйте бувалих. Прежде надобно сполнить закон. Ми усьо знаєм: видали, как єто дєлаєтца і у Франції, і у Ту-реччинє, і у Рассєї. Вота што: садись, мать. А ти, дєвка, пакланися батюшці і матушці на-троеча, дякуй за хлєб, і соль, і за науку і праси благаславенія на добройо дело. Вот как усюда дєлаєтца. (Садится.)
Тымиш (все повторяет кстати и некстати). Так-таки так.
Скорик (Уляне). Кланяйся ж у ноги, без темпов, по слову.
Уляна, заливаясь слезами, кланяется в ноги три раза, а Скорик приговаривает.
Раз, у другой, у третьой. Полно.
Прокип (когда она ему кланяется). Та буде ж, буде; та годі ж, годі. Давай швидше по чарці.
Скорик. Ну, тепер матушці: раз, у другой, у третьой, Полно.
Уляна (поклонясь в третий раз, остается пред матерью на коленях и горько плачет, держа ее за руку). Ненечка моя ріднесенька! Лебідочко… перепілочко! У останній раз прошу тебе: не топи свого дитяти!… Дай мені на світі пожити!…
Алексий стоит в стороне и, тронутый, утирает слезы.
Одарка (сквозь слезы). Годі ж, Улясю, годі, доненьку! Устань же, кажу тобі. Сього вже не буде. Давай там, що е. (Видя, что Уляна не встает, начинает сердиться.)
Та кажу ж тобі, що давай. От тільки не винесеш, то я тебе зроду не била, а тут за патли потягну.
Тымиш. Так-таки, так.
Уляна (в отчаянии). Боже мій милосердний! (Идет и, обращаясь к Алексию.) Тепер, Олексію, прощай на віки вічні! (Уходит, заливаясь слезами.)
Одарка. Дурна, дурна! Так і я не хотіла за свого Прокопа, на стіну лізла; а далі – й нічогісінько.
Стецько. Еге! Воно так: спершу не хоче, а далі і сама захоче.
Уляна выносит на деревянной тарелке два шитых рушника, крест-накрест положенные, и подносит прежде к Скорику и кланяется. Когда он возьмет, она другой подносит Тымншу и, отошед к стороне, плачет.
Скорик (взяв рушник, встает и кланяется, держа его в руках). Спасіба батюшці і матушці, што свайо дитя рано будили і доброму дєлу учили. Спасіба і маладой, што рано уставала, тонко пряла і харошенькі рушнички придбала!
Тымиш. Так-таки, так.
Скорик (Тьшишу). Ану, таваришу, зав'яжи мне, а я табе.
Друг другу завязывают рушники через плечо.
От так: штоб не зводили на людей напраслини. Уперьод наука. Завеем – скачи, козак.
Садятся на своих местах.
А што ж? Делайте дело з канцом. Ми приведьонние, ми не стак віноваті, зв'яжіте і колонновожатаво.
Стецько. А князя і забули? Хоч би тобі на сміх чим-небудь оплутали.
Одарка. Давай же, Улясю, хустку молодому.
Прокип. Ну-бо, ну-бо, мерщій; пора частовати.
Уляна (ломая руки). Вже ж, матінко, що хоч роби зо мною: лай, бий, хоч до смерті вбий, а не дам нелюбу хустки!…
Одарка (вскочив к ней). Та що се ти, Уляно? Чи на тебе біс напав, чи що? Кінчай діло, кажу тобі!
Уляна. З місця не піду, хоч вбий!
Стецько. Та чого ти їй у пику дивишся? За патли та в потилицю!
Тымиш. Так-таки, так.
Одарка (рассердясь). Та що се ти задумала? Як се можна хустки не давати? За якого ж ти гаспида рушники подавала? Та я з тебе дух виб'ю!… Та я не подивлюсь, що ти молода…
Скорик (подойдя, разводит их). Пастой, мать, єта не просто. (Посмотрев Уляне в глаза.) Наслано, я вам гаварю, што наслано; та не побаїмся наенлки, умеем і атаслать. Ми бували по свету: бували і у Франції, і у Туреччині, і у Рассеї; видали види і знаєм, што к чему. У меня не долго: скажу французекойо слово, так пражепьом хоч какую насилку. Пайдьом сюда, у куток. Не смей ніхто падхадить к нам.
Отводит Уляну в сторону и говорит с нею. Она делается веселее. Между тем…
Одарка. Наслано! Ох, мені лихо! А хто б то і наслав? Чи врагова Сосюрчиха? Так і є. Колись на базарі полаялись з нею, так і похвалилась: я тобі, каже, віддячу. А учора я і бачила, що усе округ двора сновала, чи збирала що, чи підкладала, а я й байдуже! От же таки і віддячила!
Стецько (громко зевает и потягивается). Цур йому, цьому сватанню: яке довге! Коли б швидше спати!
Уляна (выслушав все от Скорика, в большой радости убегает). Зараз, дядьку, зараз.
Скорик (подходит к месту и садится). Как рукой знял. Вибрикуючи пабєгла і зараз усьо принесьот. Ста хто-то і наслал, та не умеючи. Уж з єтаким не справітца-та! І пагразнєй попадались і у Франції, і у Туреччині, і у Рассеї, і где ми па паходам хадили, та і тих за пояс затикали. Да нас же прихадили вчитца-та.
Одарка. А що, пане старосто, якби я вас попросила: чи не можна що подіяти мому Прокопові? П'є непросипуще! Я б вам спасибі сказала.
Скорик (подходит и долго смотрит ему в глаза). Дано, зразу вижу, што дано; та єта хто-то з умом і дав. Много мине будет мароки. Вота, каби его у службу, та до нашаво хветхвебеля, так тот би атучил. (Хохочет.) Тот би без нагаворов, а просто, палочками; так би і глядеть на сивуху не стал. То-то служба святая! (Поет.)
Адначе не бойся, старой, не бойся; я пашутіл. (Садится.) Справимся і без палочок. Недаром хадили па Франції, па Туреччині, да у Рассею заиертали-ста: што-небудь да знаем. А вот што сделаем: даждьом маладика, так нада-те будет ево, как яструба, тридевять зарей виводить та кає-што па-французски гаварнть, што знаем, а там падкурим та напоїм. (Тымишу.) Иок, мусье?
Ми, как в службу поступаем,
Всю натуру оставляем.
Бил ти п'яніца і мот,-
В службе будеш ти не тот.
Палка! дело ти святое;
Ум і разум нам дайош.
Бросиш, брат, ти всьо пустое,
Как к фельтфебелю попадьош!
Ах, фельтфебель, друг любезной!
Вместо крьостнаво отца.
Полтораста ти улєпиш
І поправиш маладца!
Тымиш. Так-таки, так.
Скорик. Ну, харашо, когда так; будеш дяковать.
Уляна, веселая, румяная, выносит приготовленное ею и покрытое сложенным шелковым платком, подносит к Стеньку и кланяется.
Стецько (в полной радости встает, засучивает рукава и, не взяв еще, обратясь к отцу и матери, кланяется и говорит, прерывая смехом). Спасибі матері… що вчила батька спати… та будила… прясти…
Пока он говорил, Алексий взял из-за него подносимый платок и проворно зацепил его за пояс. А Стецько, проговорив, схватывает не смотря большую тыкву. Стоит в изумлении, разинув рот, и держит ее перед собой. Уляна бросается к спешащему к ней Алексию.
Алексий. Тепер ти моя на віки вічні!
Уляна. Не покину тебе до смерті!
Одарка (не видавшая, что случилось с Стецьком, а видя обнимающихся Алексия и Уляну, вскакивает с сердцем). Що се, що се таке? Що се?
Стецько (заслонив Алексия и Уляну, подносит ей близко к лицу тыкву). Гарбуз! Хіба повилазило? Ось бач; хоч покуштуй!
Одарка (вне себя от удивления, стоит с поднятыми руками). Що се таке? Та се нас обморочено!
Алексий (бросаясь к ней). Ні, матусенько, се не морока, се правда святая, хоч перехрестись. Таке моє щастя: мені досталася хустка, а урагу мому-гарбуз.
Стецько. Так поміняймось-ке.
Уляна (также бросаясь к матери). Матусенько моя ріднесенька! Божая воля на те, щоб я пожила ще на світі. Благослови ж мене і мого Олексія!
Стецько. Поблагослови їх оцим гарбузом по потилиці.
Одарка (в большом гневе). Щоб я вас благословила? Нехай вас сей та той благословить. Не буде сього, не буде…
Тымиш. Так-таки, так.
Прокип. Та ну-бо швидше благословляй; пора по чарці.
Одарка (скоро и кричит). І ти, п'яниця, туди ж? Знай свою вольну, а у моє діло не мішайся; тебе не довго то й битиму. А вас от як благословляю: тебе, проклятий халахуре, волоцюго, поблагословлю тією чаплією, що мені на лихо сковав. Усю на тобі потрощу, та у придачу трясцями, та болячками, та стонадцять куп лихорадок. А тобі увесь гарбуз розтовчу об голову, усі патли тобі пообриваю, коси твої вирву, та таки з Стецьком і обвінчаю, обвінчаю, таки обвінчаю! А ти, пройдисвіте, вон з моєї хати! Подай лишень хустку сюди; подай, подай, подай… (Задыхается от гнева и хочет отнять платок у Алексия.)
Скорик. Трррр! трррр! трррр! настоящий батальной огонь. Тепер пайдьом у сикурс на штики. (Становится между Одаркою и Алексием.) Паслушай, паньматка, меня, бувалаво…
Одарка. Не хочу, не хочу нічого слухати…
Скорик. Та паслушай…
Одарка. Нехай віддасть хустку Кандзюбенку, а сам віється з хати і щоб мого двора не знав!
Скорик (притопнув ногой). Так цить же, кажу-га-варю табє. Зараз кабилою станеш, вот только скажу французское слово.
Одарка (испугавшись, зажимает рот). Ох, мені ж лихо! не буду ж, не буду!
Стецько (в большой радости). Ану-ну: зроби її кобилою; я ще не бачив, як чоловік звірякою перекидається. Та коли б ще заржала; то-то б сміху було.
Скорик (Стецьку). Малчи і слушай камандних слов. Не бісись, Одарко, і поблагослови своїх дєтушок.
Одарка. Як собі хочете; біситись не буду і благословляти не хочу. Нехай віддасть хустку. Я в нього з горла видеру…
Скорик. Не шуметь! Паслушай толком. Вот сколько я земель ні прахадил, бил у Франції, у Німеції, у Рассеї і у Туреччині, та вот і до вас прийшол…
Стецько. А за Харковом що був, так і не кажеш?
Скорик (грозит ему). Смирно! Ну, так во всех землях такой закон; каму дана хустка, тот і жених, каму пад-несуть гарбуз, вот как би нашому Кандзюбенку, тот ступай вон. Єта ужо снаконвєку так, і закону переменіть не можно. А хто ад єтаво закону адступитца, таму грех смертельной і на скатину падьож будет.
Одарка. Та у нас ні волика, ні коровки. Усе мій старий попропивав, нічому і здихати.
Скорик. А миру хрестьянскаво не жалсєш? А што тогда скажеш, как у всьом свєті повиздихаєт скатина?
Так што табе тагда будет? Зараз тебя на абвахту та над вагиной суд.
Прокип. А під суд як підложуть, так там і поворушитись не можна.
Стецько. Ану-ну; до чого-то воно дійдеться?
Скорик. Сто первое дело. А другую речь пагаваря: зачим ти не хочеш аддать дочки за Алексія? Парень важной, разумной, ремесной, да іщо ж і пламенник мой.
Одарка. Так кренак…
Скорик. Ех! Што мне з табой как з рекрутом гаварить! Ти военнаво артикула не знаєш і усьо здор пореш. Паслушай меня, я присяжнай чалавєк: я не мажу неправди гаварить. У казьонних мужичков начальники, а у подданих памещики камандери, а усем галава батюшка гасударь. Ат ево миласти приказано усєм нікаво не абіждать. У Алексеева барина людям житьйо славнайо, і у них усево довольно.
Прокип. А в них у селі чи кабаки, чи вольна?
Скорик. Вольная, брат, вольная. На десять верстов кругом кабацкаво духа і не слихать.
Прокип. От сторона! Так чого тут і думати? Не дрочись, Одарко!
Одарка. Але тривай лишень!… Так бач, пане старосто, у Кандзюбенка худоба… Серце болить, як згадаю!…
Скорик. Ага! Так ета уж не просто. Харашо; ми умеем, как і з єтім справітца-та. А поставте сюда ослончик. (Исполняют.) Так. Тепер азьми миску, єтима четирмя пальцами, і принеси сюда. Та сматри, іменно єтима пальцами.
Одарка. Ох, мені лихо! Чи не будете ворожити?
Скорик. Нічаво, не пугайся; єто не ворожка, а снять з тєбя нада-тє насилку. Ми недаром по усєм местам хадили. Зніму, штоб ти ад неї не зачахла.
Одарка (низко кланяясь). Ох, батечку, голубчику! робіть швидше, що знаєте; так і чую, як мене з-за плечей бере. Так миску вам подати?
Скорик. Миску, та вот єфтими пальцами.
Она приносит, и он ставит ее на скамейку и, сняв свой рушник, отдает Тымишу.
На, таваришу; падерж пачотной знак. У єфтаком делі не следует прапускать нікакой еволюції. Держи ж єво, вот так, по-нашому, ваєнному: пад курок. Да зделай дружбу, не зварачивай єво, а то штоб либо меня, либо тебя у три погибелі не звернуло. Тепер, стара, азьми водянчик з водою і держи тутеча, а я кой-шта палажу. (Вынимает нз кармана бумажку и достает вещи.) Вот из французскава каравая весільная шишка; ми єйо паложим у миску. Так. Тепер усе атайдіть на аванпости, у куток, і ніхто ні пари з уст. А ти з рушником стань тут. (Ставит Тымиша подле себя.) Тепер, Одаріє, лий у миску воду та приговорюй французское слово голосно: плюх, плюх, плюх!
Одарка сделала, приговаривая.
Тепер на з турецкой церкви свєчичка; засвіти єйо і неси сюди, та не погаси, а то только тебе і на свєті жить.
Засучивает рукава; Одарка, вся трепещущая, приносит зажженный восковой огарок.
Дай сюда. (Прилепливает его к миске.) Теперича усе зажмуртесь, і не маги ніхто шевельнуться. Ну… начинаеться нашее дело… Гу!… а самаво так лихорадка і бйот. Сто уміючи наслано; та нічаво, не пасилуєш. Одаріє, рожденная, молитвенная, крещенная, вінчанная, покритая!., скажи… как тебя: чи із плечей берьот али у очах рябієт?
Одарка (дрожа). Та… із-за… плечей… і у очах…
Скорик. Французская, па усьому вижу, што французская насилка; у нас, у ваєнних, єто не диковина. Злая насилка! Адначе справимся-та. (Поет.)
(Топит свечку в воде.)
Тара, бара, мара, деларжан!
Пуру, буру, туру, акерман!
Бендер, кардаш,
Дюпень, мар'яж,
Йок пшик, йок пшик.
Банжур, мадам Одаріє, снято! Ат каво прийшло, на таво пайшло. Паздравляю, мадам Одаріє! не рябєй! Вота, смат-рітє усе у воду смєлаво: хоч би тебе адна скатинка, али каровка, али што-небудь із Кандзюбиной худоби. Нічаво нєт; усьо пашло геть. Сматріт, сматріт!
Прокип (подходит и с боязнью заглядывает в миску). Але і справді! Хоч би тобі воловий хвіст, нема нічого.
Стецько (внимательно глядя в миску). Хоч би тобі одна скотина; тільки сама моя пика зосталася.
Тымиш (также смотрит). Так-таки, так.
Одарка (приходя в себя). Чому ж там і зостатися, коли я сама бачила, як усе повиплигувало геть!
Скорик. От так же, Одаріє, повиплигуєт і уся худоба Кандзюбина з тваєй пам'яті, как ти єфтую воду вип'єш, п'ючи єйо каждоденно по напьорстку, натощака. Как воду кончині, так і жалковать перестанеш. А наші молодиї, как будут любитца, та дружно жить, та не лінуючись работать, так і зберут іщо паболш, чим у Стецька. Да пот і Я; хадил па Туреччинє, па Франції, па Рассеї да і сабрал п'ятьдесят целкових: так па смерті маей усьо запавєдаю Алексею; он меня і пахаваєт…
Стецько. Якби мені гроші віддав, я б тебе, урагового москаля, сьогодня б у домовину. Вже я бачу, до чого воно іде.
Одарка (наконец, отдохнув). О, спасибі ж тобі, папе старосто! Таки як руками зняв. Тепер мені не тільки що Стецька, та і усії його худоби нічогісінько не жалко. А Олексія вже полюбила, мов ріднесенького сина. Ходіте ж, діточки, сюди. (Обнимает Алексия и Уляну.) Будьте ж здорові, як вода, а багаті, як земля, а красиві, як весна!
Скорик (вскрикивает). Ура! наша взяла!
Стецько (задумавшийся, испугался от его крика). Тю! на твою голову! Ще й весілля не було, а він вже і гука. Оттака-то московська віра!
Скорик. Тепер, таваришу, падавай знак сюда. (Навязывает рушник.) Спасіба ж вам, панове-сватове, за ваше наслушапіє і любов. Тепер нада-тє сполнить закон і канчать дело. Сідайте ж ви тут. (Усаживает стариков на их места.) А ми, таваришу, тут. А маладиї пастойте.
Стецько (садясь подле старост). А князь осьдечки сяде.
Скорик (сводит его). І нєг, брат; уж не здивуй. Минулось твайо княжество! Али сядь себе, али вон найди. Нуте ж, скажем законнойо слово: нанове-сватове!
Прокип и Одарка (вместе). А ми раді слухати.
Скорик. Што ви жалали, то ми зделали. А за сії речі дайте нам горілки гречи.
Одарка. Просимо на хліб, на сіль і на сватання!
Скорик. Вот тепер нада-тє садавитца по закону. Мо-лодиї! Просимо на посад. (Усаживает Алексия и Уляну на большом месте; отца и мать – подле Уляны.) Тут батюшка, а матушка здєся, штоб близько поратись. А ми, таваришу, здесь. (Садится с Тымишем подле Алексия.)
Прокип. Та мерщій давайте страву; пора по чарці.
Стецько. Бач, як попаровались! Я вже бачу, до чого воно дійдеться.
Одарка. Та сідай, Стецю, з нами, та й повечеряєш. А от скоро і дружечки прийдуть, то й потанцював би з ними.
Стецько (поет).
(Собирает шапку и тыкву, прянет ее и выходит, все продолжая петь: «Крепачка!» Затворив дверь, опять выглядывает и кричит: «Крепачка!» и опять по временам выглядывает и то же кричит.)
Бодай не дождали,
Щоб я з вами їв!
А ось що скажу
Оттут вам усім:
Мати, ісказися,
Батько, подавись,
Жених, провалися,
Москаль, утопись.
Тепер же ти, Уляно,
Аж ось мене послухай:
Ой, плач тепер, небого,
Потилицю чухай.
Жених твій крепак
(Нехай йому болячка!),
Через нього і ти стала
Не хто, як крепачка.
Крепачка, крепачка,
Крепачка, крепачка,
Крепачка…
Между тем Одарка выносит тарелки и другие принадлежности; расставив все по порядку, подает на стол миску и проч
Скорик (между тем нарезал хлеба). Вот теперь па трудах можно і порцію подавать.
Прокип. Насилу за увесь вечір розумне слово сказали. (Наливает водку и подносит к Скорику.) Пожалуйте, пане старосто!
Скорик (тихо отводит его руку). Пожалуйте, плие свате, ви вперьод викушайте. Может, намішали французскої бурди, што і на стену падерьомся. Да і у Туреччині завсігда приговорюють: у каво у руках, у таво і в устах.
Прокип. Будьте ж здорові! (Выпивает поспешно.) А!… кабацька!., розведена! Що б то на вольній узяти! (Погнивает Скорика.)
Скорик (взяв рюмку, говорит скоро). Єщо п'ю за здравье, вам скажу какое: чарочка моя кругленька, налита з краями ровненька; тим, тим ти мне мила, што оченно полна. Кагда втоплю в тебе свої уста, так вам скажу: многая лета! Не бойсь, чарка, я тебя не струшу, лейся в горло, возвесели салдацкую душу; а штоб мне не сухо пить, так при чарке вот што стану гаварить: здравствуй, батька с маткой, веселітеся своєю дитяткой; радость вашу величайте і нас не забувайте. Здравствуй, князь с княгинею, з молодою господинею! Любітесь, пийте, гуляйте і человечество розпложайте. А наконец, вот мой пароль: здаров'я всей канпаниї часной! (Выпивает и брыжжет вверх.) Штоб так наші маладиї иибрикивали!
Одарка. Кушайте ж страву, просимо. От же і дружечки ідуть.
Прокип потчует водкою пришедших девок; они не пьют, он все выпивает.
Хор девок (начинает петь за кулисами).
1-я девка (кланяясь, и все за нею). Дай боже вечір добрий! Помагайбі вам на усе добре.
Та ти, душечко, наша Улянко!
Обмітайте двори,
Обмітайте двори,
Застилайте столи,
Кладіте ложечки,
Срібні блюдечки,
Золотії мисочки,
От ідуть дружечки!
Алексий и Уляна, привстав, кланяются.
Одарка. Спасибі, дружечки! Просимо на хліб, на сіль і на сватання. Сідайте сюди, дівчата. (Усаживает их подле Уляны.) От же вам і ложечки; брусуйте, друженьки, брусуйте…
Скорик (продолжает есть). Вот єдак і у Франції: перва пакушают страву, а там і яловичину покришуть.
2-я девка. Та нам же при людях їсти не подоба!
3-я девка. Лучче ми вам заспіваємо та ваших молодих возвеличаємо.
Скорик (оставив есть). Ех, девушки! патеште нас, патєште пісеньками.
Хор девок.
Одарка (во все время сей песни плакала). Ох, дружечки, сизі голубочки! Не розривайте мого серденька жалобними пісеньками. Як здумаю та згадаю, як мені без Уляни зоставатись, так за слізоньками світу не бачу! Зостануся з п'яницею, і вже добра не ждати.
Ой чому, чому
В сім новім дому
Так рано засвічено?
Улянка рано вставала,
Русу косу чесала,
Матінку питала.
Скорик. Нечего плакать; вот тут-то і пайдьот тебе дабро.
Одарка. Де вже добра ськати! Прок и п. Добра? Осьде добро.
ВОДЕВИЛЬ
Прокип.Прокип.
Хто добре п'є, той знай все спить;
А хто все спить, той не грішить.
Чого ж нам тут вередовати?
Приньмімось лишень куликати,
То й вродиться добро той час.
Не було сварки,
Не буде лайки,
Горілочка зупинить нас.
Як нап'ємось та й полягаєм,
Прокинувшись, давай знов пити;
Та так собі і прогуляєм.
А що, Тиміше, як?
Тымиш. Так-таки, так.
Все.
Коли ж тут лаятись і битись?
З горілкою добре нам жити!
Коли ж тут лаятись і битись?
З горілкою добре нам жити!
Одарка.
От тут-то лаятись і битись!
З горілкою нам лихо жити!
Тымиш. Так-таки, так.
Як жінка стане мужика
Товкти і вчити, часто бити,
Тогді нам добре буде жити.
Тепер же правда в вас яка?
Куди ні повернись, старші вони.
Мужик дуріє,
На все він с-міє,
Не слухає ні в чім жони.
Ось нуте лишень нам піддайтесь,
Під нашу дудку гоцака
Скачіть, мовчіть і не брикайтесь.
А що, Тиміше, як?
Одарка.
Все.
Нехай вчить жінка мужика!
То й правда буде не така.
Нехай вчить жінка мужика!
То й правда буде не така.
Тымиш.
Не вчити жінці мужика
На світі правда не така.
Алексий и Уляна.
Тогді на світі правда стане,
Тогді добро меж нас прогляне,
Як щира буде в нас любов,
Не буде лайки ні розмов.
А що, Тиміше, як?
Так-таки, так.
Алексий и Уляна.
Все
Як станемо усі любитись,
За що нам буде вже сваритись?
Скорик.
Як станемо усі любитись,
За що нам буде вже сваритись?
Тимиш.
В паходах всюди пабував,
Каких земель не павидав!
Так знаю всьо, і вот порада:
Вперьод всево так треба-нада
Увесь народ ва фрунт паставіть,
Меня фельтфебелем наставіть.
«Муницу бережи
Аль пряжку падв'яжи».
Кагда ж суд'ям тут брать взятки?
І лекарям народ морить?
Кагда матать нам без аглядки?
На зло не будет часу, вірно.
Чуть што не так, каманда «смірно»!
І фуктель паказал їм бравой,
І «с места марш все: левой, правой!»
І в ногу будуть все хадіть,
Кагда ж тут ссори завадіть?
А што, тавариш, как?
Так-таки, так.
Скорик.
Все.
Ах, матушка, воєнна служба!
В тебе адной любов і дружба!
Стецько (перед тем возвратившийся).
Ах, матушка, воєнна служба!
В тебе одной любов і дружба!
Тымиш. Так-таки, так.
Ось і я до вас вернувся,
Ось і я вже схаменувся;
І женитися не буду,
Ні довіку, ні до суду.
Своїм дітям закажу:
Не казітесь, не женітесь.
Так і батькові скажу:
А чому він оженився?
Я б без нього народився.
Всяк про щастя все питає,
А того ніхто не знає,
Що тогді б прийшло добро,
Якби не женивсь ніхто.
А що, Тиміше, як?
Хор.
Стецько.
Все.
От тогді б прийшло добро,
Якби не женивсь ніхто.
Тымиш.
От і згинуло б добро,
Якби не женивсь ніхто.
(К зрителям.)
Гай-гай, товкуєте об чім!
Тогді добро ми будем знати,
Як що-небудь не так зовсім,-
А нам не спорить, а казати:
Та так-таки, так.
Хоч луплять волость писарі;
Жінки у гречку знай все скачуть,
В горілку воду шинкарі
Знай ллють; та що робить? всі кажуть:
Та так-таки, так.
Багатий дметься, мов шкурат,
І часом бреше, пальці знати!
Сам бачиш! – він чортяці брат,
Не треба спорить, а казати:
Та так-таки, так.
А що, чи можна вас спитать?
Чи сватанням вам не остили?
Як нічого про те сказать;
Плесніть, панове мої милі!
Оттак, оттак!
ФИНАЛ
Все.Загальні танци.
Поки добра на світі ждати,
Так нам оттут хіба дрімати?
Ану! почнем лишень гуляти!
Горілка є, музика гра.
Дівчата! Нуте танцьовати!
Трара-рара, трара-рара.