Страница:
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
http://www.ukrlib.km.ru/
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
, - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
ДЕЙСIВУЮЩИЕ ЛИЦА
Хома Кичатиб, сотник
Галя, дочь его
Стеха, молодая ключница у Кичатого
Назар Стодоля, друг его
Гнат Карьiй, друг его
Хозяйка на вечерницах
Слепой _кобзарь, жиди-музыканты, молодые козаки
и девушки и сваты от чигиринского полковника.
Действие происходнт в XVII столетии, близ Чигирина, в козацкой слободе,
в ночь на рождество христово.
АКТ ПЕРВЫЙ
Вечер. Внутренность светлицьы, богато убранной коврами й бархатом. В
стороне стол, покрытый дорогим ковром; кругом скамьи под бархатом,
окаймленные золотом. На столе стоят фляги, кубки й разные кушанья; горят
восковые свечи. Стеха убирает стол.
Стеха _(отходит от стола)_
__Усе! зда ться, що все. Стривай лишень, чи не забула чого. Риба,
м'ясо, баранина, свинина, ковбаса, вишнiвка, слив'янка, мед, венгерське -
усе, усе. Тут i ©стiвне, i випити. Коли б лишень гостi. Та що вони так
довго баряться? I надоумило ж сiдоусого у таке свято, коли добрi люди
тiльки колядують, сподiваться гостей, та й ще яких гостей! Старостiв од
такого ж старого дурня, я.к i сам. Побачимо, що то з того буде. Не грiте
залiзо не зогнеш. А якби не крився та пораявся б зо мною отак тижнiв за
два до свят, то певна уже була б рiч; а то схаменувся на самiсiнький
свят-вечiр та й ластиться: "I сяка й така, i добра, i розумна ти, Стехо:
поможи! Я вже тобi i се i те, i трет й десяте". Побачимо, побачимо, як
попадеться нашому телятi вовка пiймати. _(Помолчав.)_ Не сказавши нi слова
дочцi, за кого i як хоче вiддати, дума , що наша сестра-коза: поженеш,
куди схочеш. Е, нi! стривай лишень, голубчику. "Ублагай ©©", каже. Та i що
таки той поганий хорунжий? А полковник хоч старий - нехай йому добре
сниться-так же пан!.. Оце б то вона й стямилася! Iншому дзус, а я-так
вiзьмусь. Дiвцi дiвку недовго збить з пантелику, а ще таку, як моя
панночка - i-i! Та вже ж, як кажуть, пiймав не пiймав, а погнаться можна.
Тодi, як те то, вже ж i погуляю!.. А вона поплаче, посуму , а далi й
нiчогiсiнько. Та й Назар таки не раз спасибi скаже.
_(Из бокових дверей вьiходит_ _Галя.)_
Сте х а
А що? як прибрано?.. Тим-бо й ба!
Галя
Що це ти, Стехо, робиш? Хiба у нас сьогоднi гостi, чи що?
Стеха
Та ще й якi гостi, якби ви знали!
Галя
Якi_ _ж там_ _гостi i. вiдкiля?
Стеха
Угадайте.
Галя
Чи не з Чигирина?.. Так?..
Стеха
Iз Чигирина, та хто такий?
Галя
Якi-небудь старшини?
Стеха
То-то бо й , що_ _не старшини, i...
Галя
Та хто ж такий? Може... та нi! сьогоднi не такий день А менi батюшка
учора i говорив щось таке.
Стеха
Говорив, та не договорив. А я знаю,- тiльки не скажу.
Галя _(обнимая Стеху)_
Стехо, голубочко, ластiвко моя! скажи, не муч мене.
Стеха
А що дасте? Скажу...
Галя
Ще сережки, або перстень, або що хочеш подарую, тiльки скажи.
Стеха
Нiчого не треба; дайте тiльки свiй байбарак надiти сьогоднi на
вечорницi.
Галя
Добре, надiвай, та так, щоб батюшка часом не побачив.
Стеха
Оце ще! Хiба ж я справдi дурна? Слухайте ж. _(Вполголоса.)_ Сьогоднi
прийдуть старости.
Галя _(в восторге)_
Вiд Назара! вiд Назара!
Стеха
Та там вже побачите, вiд кого.
Галя
Хiба ж не вiд Назара, Стехо? Що ж оце мене i справдi ляка ш?
Стеха
Я вас не лякаю, я тiльки так кажу.
Галя
Нi, ти щось зна ш, та не хочеш сказати.
Стеха _(лукаво)_
Я нiчого не знаю. Де менi, ключницi, вiдати про панськi дiла?
Галя
Ти смi шся з мене! Я заплачу, ©й-богу, заплачу i батюшцi скажу.
Стеха
Що ж ви скажете?
Галя
Що ти мене перелякала... Теперечки не дам байбарака. А що, поживилась?
Стеха
Оце, якi-бо ви боязкi© Вже i повiрили!
Галя
Ну, що ж? Вiд Назара?
Стеха
Та вiд кого ж бiльш? Вже пак не вiд старого Молочая, нашого полковника.
Галя
Цур йому, який нехороший! Як при©де до нас, то я зараз iз хати втiкаю.
Менi навдивовижу, як ще його козаки слухають. Тiльки у його, паскудного, i
мови, що про наливку та про вареники.
Стеха
А хiба ж се й не добре?
Галя
Звiсно! Козаку, та ще й полковнику!_ _Ось мiй На-зар, мiй чорнобривий,
усе про вiйну та про походи, про Наливайка, Остряницю та про сине море,
про татар та про турецьку землю. Страшно, страшно, а хороше, так що
слухала б не наслухалась його, та все дивилась би в його карi очi. Мало
дня, мало ночi.
Стеха
Наслуха тесь,_ _ще й налюбу тесь._ _Опiсля, може, i обридне.
Галя
О_,_ крий боже! До само© смертi, поки вмру, все дивилась би та слухала
його. Скажи менi, Стехо, чи_ _ти_ _любила коли, чи обнiмала коли козацький
стан високий, що... дрижать руки, млi серце? А коли цiлу ш... що тодi?_
_Як се, мабуть, любо! Як_ _се весело!
_(В восторге поет й пляшет.)._
Гой, гоя, гоя!
Що зо мною, що_ _я?
Полюбила козака -
Не маю покоя.
Я його боялась...
Що ж опiсля сталось?
На улицi пострiчалась
Та й поцiлувалась.
А мати уздрiла...
Яке тобi дiло!
Вiддаваите замiж,
Коли надо©ла!
Стеха
Гарно, гарно! А од кого це вивчились?
Галя
Та од тебе ж. Хiба ти забула, як на улицi, на тiй недiлi, танцювала?
Тодi ще батюшки не було дома... Згадала?
Стеха
Коли се?_ _Оце ще видумали!
_(Стучатся в_ _дверь.)_
Галя _(торопливо)_
Ох, лишечко! Хтось iде!
_(Убегает.)_
Стеха
Хто там?
Хома _(за дверью)_
Я, я! Вiдчиняй мерщiй.
_(Стеха отворяет дверь. Входит Хома, отряхиеаясь.)_
Хома
Що? Не було? Оце ж яка хуртовина!
Стеха
Кого не було?
Хома
Кого? Гостей!
Стеха
Яких гостей? Од пол...
Хома
Цс!.. еге ж.
Стеха
Нi, не було.
Хома
Гляди_ _ж_,_ анiтелень!.. Отець Данило, спасибi, розрiшив. Не забудь
тiльки завтра вранцi послать йому вишнiвки. Зна ш? тi ©, що недавно
доливали. Нехай собi п на здоров'я. Та що се ©х нема так довго?
Чи не злякались, бува, завiрюхи? А вiтер неначе стиха.
Стеха
Злякаються вони! Де ж пак! I в горобину нiч при©дуть для тако©
панночки, як наша.
Хома
Звичайно, звичайно.
Стеха
Iще пак такий старий... а панночка...
Хома
Сама ти стара, сороко безхвоста!
Стеха
Дивись! Зараз i розсердились. Хiба я на вас?
Хома
Так що ж, що не на мене? Так на мого... ну... полковника.
Стеха
Е, бач що! А панночка? Чи ви ж з нею говорили? Що вона?
Хома
А що вона? ©© дiло таке: що звелять, те й роби. Воно ще молоде, дурне:
а тво дiло навчить ©©, вро-зумить, що любов i все таке прочее... дурниця,
нiкчемне. Ти вже, думаю, розумi ш?
Стеха
Та се розумiю, та з якого кiнця почати, не знаю. Вона, бачите, полюбила
Назара так, що й сказать не можна. Ось i сьогоднi менi говорила. "Моли,
каже, Стехо, бога, щоб швидше я вийшла замiж за Назара,половину добра
свого вiддам!"
Хома
А ти й повiрила!
Стех а
А чому ж i нi? вона така добренька.
Хома
Дурна ти, дурна! А як же я сам тобi все добро вiддам, тодi що буде? га?
Що ти дума ш? _(Ласкает ее.)_ То-то бо i , дурочка ти безсережна!
Стеха
Що менi робить, коли я дурочка?
Хома
А то, що велять. Чу ш? Усе, що в мене , тво .
Стеха
Не треба менi вашого добра; я i без нього була б щаслива, якби ви не
забули бiдно© Стехи i тодi, коли зробитесь великим паном. Я вас так вiрно
люблю, так вбиваюсь за вами, а ви...
_(Притворно грустит.)_
Хома
От же i нагадали козi смерть! Знов сво . Сказав, так i зроблю.
Стеха
Чи мало що люди обiщають, коли ©м припаде нужда?
Хома
Годi не знать що базiкать. Пiди лишень до Галi та поговори з нею
хорошенько по-сво му, i коли те ... то завтра i мiж нами оне .
Стеха
Казав пан - кожух дам, та й слово його тепле. I я тiльки грiх на душу
вiзьму.
Хома
Який тут грiх? Дурниця все_ _те_!_
Стеха
Забожiться, що женитесь, тодi, ©й-богу, все зроблю! А без мене, кажу
вам, нiчого не буде, ©й-богу!
Хома
От же ©й-богу, далебi!
Стеха
Женитесь?
Хома
Еге!
Стеха
На менi?
Хома
Як коржа, так коржа! Як спечемо, так i даi Уже ти менi в печiнках сидиш
з сво©ми витребеньками.
Стеха
Якi тут витребеньки?
Хома
Ну, добре, добре! Тiльки слухай. Треба дiло сконувати так, щоб вона не
знала, вiд кого старости а то - чого доброго - усе пiде шкереберть.
Стеха
Та вже менi не вчиться, як дiлом повернуть. Наговорю такого дива мо©й
панночцi - що твiй кобзар. Старий, скажу, чоловiк, як подума ш, усiм, усiм
лучче вiд молодого. Молодий... та що й казать? нiкуди не годиться, а до
того ще докучливий та ревнивий, а старий - тихий-тихий i покiрний.
Хома
Так, так! О, ти дiвка розумна! Iди ж до Галi, та гляди - гарненько
побалакай з нею.
Стеха
А потiм чи можна менi буде пiти на вечорниiцi. Я вже зовсiм упоралась.
Пустiть, будьте ласкавi, хоч в послiднiй разочок.
Хома
У тебе тiльки й на думцi, що вечорницi._ _О, в. I менi та Мотовилиха!
Стеха
Мотовилиха? Чи не казала вам вона, стара паплюга, чого? Що ж, що я з
козаками танцюю? А як ви жарту те з молодицями, так я й нiчого!
Хома
Iди ж, iди та поклич менi Галю, а затим сама павгодь рушники.
Стеха
Та вже усе напоготовi.
_(Уходит.)_
Хома
Злигався я з дияволом... _(Огляд__ы__вается.)_ Що ж? Не можна без
цього. У такому дiлi як не верти, треба або чорта, або жiнки. _(Немного
помолчав.)_ Чого доброго! Ще, може, й мене обдурить, тодi i остався
навiки-вiчнi в дурнях. Та нi, лиха матерi! Аби б тiльки ти менi сво©ми
хитрощами помогла породнитися з полковником, а там уже що буде-побачимо.
Iш ти, мужичка! Куди кирпу гне! Стривай! _(Продолжительное молчание.)_
Думай собi, голубко, та гадай, що... а воно зовсiм не так буде. Закинь
тiльки удочку, сама рибка пiде. Шутки-тесть полковника!.. А що далi-се
наше дiло. Аби б через порiг, то ми й за порiг глянем. У яких-небудь
Черкасах, а може, у самому Чигиринi гуляй собi з полковничою булавою! I
слава, i почет, i червiнцi до себе гарбай: все тво . А пуще всього
червiнцi, ©х люди по духу чують; хоч не показуй, все кланятимуться...
Ха-ха-ха! от тобi й сотник! Ще в Братськiм серце мо чуло, що з мене буде
великий пан. Було говорю одно, а роблю друге; за се називали мене
двуличним. Дурнi, дурнi! Хiба ж як говорим про огонь, так i лiзти в огонь?
Або як про чорнобриву сироту, так i жениться на ©й? Брехня! Вiд огня
по-дальш. Женись не на чорних бровах, не на карих очах, а на хуторах i
млинах, так i будеш чоловiком, а не дурнем.
_(Входит Галя.)_
Галя
_(весело)_
Добривечiр, батюшка! Де це ви так довго барились? Ви мене кликали, чи
що?
Хома
Та кликав, кликав. _(Осматривает ее.)_ Що ти не всi_ _стрiчки
почiпляла? Та нехай! Поки буде i сих. Послухай. Менi треба поговорити з
тобою об важнiм дiлi. Ти зна ш,_ _ми сьогоднi старостiв сподiва мось?
Галя
Сьогоднi© На первий день празника,- на самiсiньке рiздво?
Хома
Так що ж? Отець Данило, спасибi, розрiшив. Гляди ж, не пiднеси гарбуза.
Галя
Як се можна! Хiба вiн дуже старий, чи що? Ось послухайте, яко©
нiсенiтницi наговорила менi_ _Стеха_. _Смiх та й годi!
Хома
А що тобi вона наговорила?
Галя
Каже, буцiмто старi... та нi, не скажу, далебi не скажу, бо казна-що©
Вона й сама не зна , що говорить.
Хома
Хiба ж не правда? Старий чоловiк кращи[й] молодого.
Галя
Та й вона те ж казала.
Хома
А тобi як зда ться?
Галя
Як таки можна? То старий, а то молодий.
Хома
Так, по-тво му, молодий-краще?
Галя
Отож пак!
Хома
Помiркуй лишень гарненько, так i побачиш, що батькова правда, а не
твоя. Ну, що молодий? Хiба те, що чорнi уси? Та й тiльки ж. Не вiк тобi
ним любуваться: прийде пора - треба подумати об_ _чiм i другiм. Може, коли
захочеться почоту, поваження, поклеп нiв. Кому ж се звичайнiше?
Полковницi..; се я так примiром говорю... а не якiй-небудь жiнцi
хорунжого; бо у його тiльки й худоби, тiльки й добра, що чорний ус. Повiр
менi, дочко, на тебе нiхто i дивиться не захоче.
Галя
Та я й не хочу, щоб на мене другi дивились.
Хома
Не знать що верзеш ти! Хiба ти дума ш, що не обридне цiлiсiнький вiк
дивиться на тебе одну? Хiба ти одна на божiм свiтi? й кращi тебе. Того i
гляди, що розлюбить.
Галя
Назар? Мене?_ _О, нi! нi, нiколи на свiтi!
Хома
Я й не кажу, що воно справдi_ _так буде, а так, наприклад,- щоб ти
тямила, що ми всi на один шталт шитi.
Галя
О, нi! Не всi! Вiн не такий, вiн не розлюбить.
Хома
А що ж? Хiба вiн тобi побожився?
Галя
Атож!
Хома
А ти й повiрвла©
Галя
Я i без божби повiрила б.
Хома
Дурне ти, дурне! Чи зна ш ти, що хто багацько обiща , той нiчого не
да ? Ой, схаменись та послухай батькiвського совiту. Добре, що я вже
такий-що обiщав, те й зроблю. Ну, не дай я тобi приданого, - що тодi, га?
Пожалуй, вiн i так тебе вiзьме: мало яких дурнiв нема на свiтi! Та що ж в
тiм? Подумай, що
тодi ти робитимеш?
Галя
Те, що i всi роблять - заробляла б.
Хома
А що лучче: чи самiй робити, чи дивитися, як другi на тебе роблять?
Галя
Як кому.
Хома
То-то i горе,_ _що ти ще дурне. Я тобi б i багацько дечого сказав, та
нiколи: того i гляди, що_ _старости на порiг. А чи сть у тебе рушники?
Галя _(весело)_
, ! Як я рада! В мене серце не на мiсцi! Чи й вам так весело?
Хома
Весело, дуже весело. Iди ж та_ _не забудь сказати, що коли прийдуть
колядувати, так щоб гнали ©х у потилицю.
Галя
За що ж? Се ж дiло законне! Та воно ж i раз тiльки в году!
Хома
А старости раз на вiку.
Галя
Справдi, щоб не помiшали... Ще 6 законно© речi не дадуть сповнить. Так
побiжу ж я i скажу, щоб заперли ворота i хвiртку.
_(Уходит.)_
Хома
_(ходит задумавшись)_
Зда ться, дiло добре йде. Вона думатиме, що На-зар свата, здуру i
согласиться; старости не промовляться; весiлля можна одкинути аж геть до
того тижня; а через таку годину i нашого брата, мужика, угомониш, щоб не
брикався, не то що дiвку. Коли б тiльки який гаспид не принiс того горобця
безперого! Тодi пиши пропало. Наробить бешкету! _(С важностию.)_ А
подума ш i те: яке йому дiло до Галi? Се ж моя дитина, мо добро,
слiдовательно моя вдасть, моя i сила над нею. Я отець, я цар ©©. Та цур
йому, пек! Се дiло ще не таке, щоб об йому довго думати. Не дуже треба
плошати, бо береженого бог береже, або_ - _як там ще кажуть - рiвнiш
згладиш, тiснiш ляжеш.
Галя
_(вбегает в восторге)_
При©хали, при©хали!
Хома
_(вздрогнув)_
Оце ж як ти мене злякала! Пiди у свою кiмна© та прийдеш, як кликну.
Галя
Чого у кiмнату? Я тут зостанусь, нiхто не побачить.
Хома
Незвичайно: закон не велить.
Галя
Ну, так я пiду.
_(Уходит.)_
(Хома с важностию садится за стол. За дверью стучат три раза. Входят
два свата с хлебом и, низко кланяясь хозяину,кладут хлеб на стол.)
Свати
Дай, боже, вечiр добрий, вельможний пане!
Хома
Добривечiр i вам. _(Дает знак свату. Тот кланяется. Хома шепчет ему на
ухо и потом првдолжает.)_ Добривечiр, люди добрi! Просимо сiдати; будьте
гостями. А вiдкiля се вас бог несе? Чи здалека, чи зблизька? Може, ви
охотники якi? Може, рибалки або, може, вольнi© козаки?
Сват
_(тихо покашливает)_
I рибалки, i вольнi© козаки. Ми люди нiмецькi©, iдемо з землi
турецько©. Раз дома у нашiй землi випала пороша. Я й кажу товаришу: "Що
нам дивиться на погоду? Ходiм лишень шукати звiриного слiду". От i пiшли.
Ходили-ходили, нiчого не знайшли. Аж гульк - назустрiч нам iде князь,
пiднiма угору плечi i говорить нам такi© речi: "Ей ви, охотники,
ловцi-молодцi! Будьте ласкавi, покажiте дружбу. Трапилась менi
куниця-красна дiвиця; не ©м, не п'ю i не сплю вiд того часу, а все думаю,
як би ©© достати. Поможiть менi ©© пiймати; тодi чого душа ваша забажа,
усе просiте, усе дам: хоч десять городiв, або тридев'ять кладiв, або чого
хочете". Ну, нам того й треба. Пiшли ми по слiдам, по всiм городам, по
усiх усюдах, i у Нiмеччину, i у Туреччину; всi царства й государства
пройшли, а все куницi не знайшли. От ми i кажемо князю: "Що за диво та
звiрюка? Хiба де кращо© нема? Ходiм друго© шукати". Так де тобi! Наш князь
i слухати не хоче. "Де вже, каже, я не з'©здив, в яких царствах, в яких
государствах не бував, а тако© куницi, сирiч красно© дiвицi, не видав".
Пiшли ми вп'ять по слiду i якраз у се село зайшли; як його дражнять, не
зна мо. Тут вп'ять випала пороша. Ми, ловцi-молодцi, ну слiдить, ну
ходить; сьогоднi вранцi встали i таки на слiд напали. Певно, що звiр наш
пiшов у двiр ваш, а з двору в хату та й сiв у кiмнату; тут i мусимо
пiймати; тут застряла наша куниця, в вашiй хатi красная дiвиця. Оце ж
нашому слову кiнець, а ви дайте дiлу вiнець. Пробi, оддайте нашому князю
куницю, вашу красну дiвицю. Кажiть же дiлом, чи оддасте, чи нехай ще
пiдросте?
Хома
(притворно с сердцем)
Що за напасть така! Вiдкiля се ви бiду таку наклика те! Галю! чи чу ш?
Галю! порай же, будь ласкава, що менi робити з оцими ловцями-молодцями.
(Галя вьiходi©т на средину светлицьi, останавлiiвается и, стьiдливо
потупив глаза, перебирает пальцами передник.)
Хома
Бачите ви, ловцi-молодцi, чого ви натворили? Мене старого з дочкою
пристидили!.. Гай-гай! Так ось же що ми зробимо: хлiб святий прийма мо,
доброго слова не цура мся, а за те, щоб ви нас не лякали, буцiм ми
передержу мо куницю, або красну дiвицю, вас пов'яжемо. Прийшов i наш черед
до ладу слово прикладать. Ну, годi ж тобi; дочко, посупившись стояти; чи
нема в тебе чим сих ловцiв-молодцiв пов'язати? Чу ш-бо, Галю? А може,
рушникiв нема? Може, нiчого не придбала? Не вмiла прясти, не вмiла шити-i
в'яжи ж чим зна ш,хоч мотузком, коли ще й вiн .'
_(Галя уходит в свою светлицу и немедленно возвра-щается, неся на
серебряном блюде два вьiшит__ы__е_ _полотенца й кладет на хлеб,
принесенньш сватами; потом подходит к отцу й низко кланяется й целует
руку; потом берет блюдо с полотенцами и подносит сватам - сперва одному,
потом другому. Свати, взявши полотенца, кланяются Хоме.)_
Сват
Спасибi ж батьковi, що свою дитину рано будив i усякому добру учив.
Спасибi й тобi, дiвко, що рано вставала, тонку пряжу пряла, придане
придбала.
(Галя берет полотенца й перевязьiва т через плеча одному й другому,
лотом отходит й робко поглядьiвает на двери.)
Хома
_(к Гале)_
Догадався, догадався! Ти хочеш i князя зв'язати. Нехай завтра обо його
зв'яжемо. Бач, мабуть, злякався, що не показався. Стривай, попадешся, не
втечеш!
Сват
Вiн i сам прилетить, як зачу , що_ _так похваля тесь.
Хома
Ну, поки вже долетить, нам нiчого ждати. Просимо сiдати. Що там ,
по©мо; що дадуть, поп' мо та побалака мо дещо. А тимчасом ти, Галю, не
гуляй, в корт меду наливай та гостям пiднеси хлiба-солi, проси з привiтом
i з ласкою.
(Сватьi чинно садятся за стол. Галя принимает от отца чарку й флягу й
подносит старшему свату. Сват не принимает.)
Сват
Ми вам тако© халепи натворили, що бо©мося, щоб ви нас не потру©ли...
Призволяйтесь самi.
_(Кланяется.)_
(Галя. посматривая на отца робко й стьiдливо, подносит к губам й подает
свату.)
Сват
_(подняв чару)_
Тепера так? Пошли ж, боже,_ _нашим молодим_ _щастя, i багатства, i
доброго_ _здоров'я, щоб i внукiв
женити, i правнукiв дождати...
_(Свата прер__ы__вает хор колядников под окнами. Все слушают со
вниманием. Хома с досадою покручивает усьi; Галя весело посматривает на
окно. Сват в про-должение колядки повторяет.)_
Гарно колядують нашi козаки!
КОЛЯДКА
Бачить же бог, бачить творець,
Що мир погиба ,
Архангела Гаври©ла
В Назарет посила .
Благовiстив в Назаретi -
Стала слава у вертепi.
О, прекрасний Вихлi ме!
Отверзи врата Едема.
Хома
_(к Гале, с сердцем)_
Я ж тобi наказував, щоб нiкого не пускали! Задумалась, забула!
(Входит Назар с молодими козаками.)
Назар
Дай, боже, вечiр добрий! Помагай-бi вам на все добре!
_(Все козаки повторяют то же. Назар, не снимая шапки, в ужасе
останавливается; посматривает то на гостей, то на Галю.)_
_(Все молчат.)_
Хома
_(смешавшись)_
Спасибi, спасибi... Милостi просимо. Просимо сiдати,
(Молчание продолжается. Галя, уль©баясь, украдкой поглядьiвает на
Назара.)
Назар
Сядемо, сядемо, аби було де: ми гостi непроханi. Може, помiшали; дак ми
i пiдемо, вiдкiля прийшли. _(Смотрит на сватов.)_ Так бач, через що
полковник послав мене з грамотами в Гуляй-Поле! _(Глядя на Галю.)_ Весело,
весело! Наливай швидше горiлки, i я вип'ю за тво здоров'я! Не лякайся,_
_не лякайся, наливай.
(Галя в ужасе роняет поднос й флягу.)
Хома
_(в бешенстве)_
Хто смi знущаться над мо ю дочкою?
Назар
Я! Хiба не бачиш? Я, Назар Стодоля! Той самий, за кого ти вчора обiщав
видать дочку свою, той самий, якого ти знав ще з тi © пори, як вiн тебе
вирвав iз-пiд ножа гайдамаки! Згадай iще, що я той самий, хто й самому
гетьману не дасть себе на посмiх! Пiзнав?
Хома
Пiзнав. _(Равнодушно.)_ Що дальш?
Галя
Хiба ж не ти прислав?
Хома
Мовчи! Геть собi!
Назар
(останавливает Галю)
Стривай,_ _стiй тут! I тебе_ _обманюють?__
Хома
Не обманюю, а так як батько велю. Вона просватана за чигиринського
полковника.
Назар _(с презрением)_
Полковника! Учора була моя, сьогоднi полковникова, а завтра чия буде?
Чу ш, Галю?
Галя
_(падая на руки Назара)_
Чую!_ _О_,_ чбм менi не позакладало!
Сват
Осмiлююсь долежить...
Назар
Мовчи, поганець, шипотиннику!
Хома
Вiддай менi дочку мою.
(Робко подходит к Назару.)
Назар
Геть, Юда'
Хома
(в ужаге)
Прохор, Максим, Iван, Стехо! Гей, хто там ? Воз-'" мiть його,
харцизяку,-вiн уб' мене!
Назар
Нехай бог тебе поб' , дiтопродавець! _(К Гале.) _Галю! серце мо !
Промов менi хоть одне слово: ти не знала - за кого? Скажи: не знала?
Галя
_(приходит в себя)_
__Не знала, ©й-богу, не знала!
Назар
(к Хоме)
__Чи чу ш ти?
Хома
Не чую; я оглух!
Назар
_(к гостям)_
Люди добрi, коли ви не оглухли, так послухайте. Вiн мене називав сво©м
сином, а я його сво©м батьком, i вiн се чув тодi, а сьогоднi оглух. Де ж
його правда? Чи чесний же_ _вiн чоловiк? Правдивий, га?
_(Гости молчат.)_
Гнат
(подходит к Назару)
Вiн не чоловiк. Кинь його: таке ледащо не сто©ть путнього слова!
(Берет его за руку.)
Назар
Стривай! Нi,_ _вiн чоловiк, вiн називав_ _мене сииом_. __(К. Хоме.)_
Правда?
Хома
Не тобi вчити, як менi кого називати. Я ©© батько, а не твiй: так у
мо©й волi оддать ©© за кого схочу.
Назар
А як же вона не захоче, тодi що?
Хома
Я заставлю.
Назар
Чи можна ж кого заставить утопиться або повiситься? Хiба ти бог, що
ма ш силу чудеса творить Хiба ти диявол, коли ти не ма ш жалю до рiдно©
сво © дитини? Ти бачиш, у не© серце, i ©й замiсть його кладеш каменюку.
Слухай: i ти ж колись був молодим, i ти ж мав коли-небудь радiсть i горе.
Скажи, що чуло, що казало тво серце, коли тобою кепкували?
Хома_ _
Го-во-ри!
Назар
_(в и ступлении)_
Так ти глузу ш надо мною! Хiба я не стопчу тебе, як жабу? Брехун?
_(Быстро подходит к нему_ _и хватает его за горло.)_
Галя
_(схватив руку Назара)_
Що ти робиш? Убий мене, на, рiж.
(Назар молча опускает руки.)
Хома
_(подбегает к сватам)_
Ви бачили? Хотiв мене задушити!
(Свати молчат.)
Гнат
_(к Назару)_
Ми не так розплатимося iншим часом. Ходiм з сього базару.
Назар
Не пiду! Мене вiдсiль ноги не винесуть.
Гнат
Ну, так торгуйсь. Може, дешевше уступлять.
Галя
Боже мiй, боже мiй! Вони знущаються надо мною!
Хома
Не_ _знущаються, а торгуються.
Гнат
Годi, брате; ходiм: ми опiзнились.
Назар
Стривай, не опiзнились. _(Подходит к Хоме)._ Прости мене, я згарячу
забувся. Ти добрий чоловiк. Прости або зарiж мене, тiльки не кажи, що вона
не моя, не кажи! Дивись: я гетьману нiколи не кланявсь. _(Падает на
колени.)_ Для спасенiя сво © душi, коли у тебе у серцi бог, для угоди
всiх святих, коли ти вiру ш у кого, для спасенiя тво © дитини, коли вона
тобi мила, зглянься на мене! Нехай старости з сво©м хлiбом вдуть додому.
Христом-богом молю, не занапасти ©©, бiдно©! Кращо© ©© нема; за що ти
хочеш_ _©© убити? На голову мою! Возьми ©©, розбий обухом - не треба менi
©©: тiльки дай дочцi сво©й ще пожити на свiтi, не за©дай ©© вiку, вона не
винувата!
(Хома дрожа посматривает на гостей.)
Гнат
_(бистро подбегает к Назару)_
Кого ти просиш? Кому кланя шся? Перед ким пада ш? Я на тебе пiсля сього
й дивиться не хочу:
прощай!.. Кланя ться дияволу! Вiн тебе кип'ячою смолою напо©ть!
(Хочет итти.)
Назар
_(удерживает_ _его)_
Постiй, дай ще слово скажу.
Галя
_(обнимая ноги отца)_
Ви покiйнiй матерi, як вона умирала, бiля домовини обiщали мене видать
за Назара. Що ж ви робите? Чим я вас прогнiвила? За що мене хочете убить?
Хiба ж я не дочка ваша?
(Заливается слезами.)
Назар
Камiнь! Залiзо! Ти огню хочеш! Буде огонь, буде! Для тебе все пекло
визову... ти жди мене. _(Гале.) _Бiдна, бiдна! В тебе нема батька, в тебе
кат сть, а не батько! Бiдненька, серденько мо , пташечко моя безприютна!
_(Целует ее.)_ А я ще бiднiший тебе: у мене й ката нема, нiкому i
зарiзати! Прощай, мо серце, прощай! Не забаримось побачиться.
(Галя безмолвная падает на руки Назара. Он целует:Хома силится вирвать
ее. Назар отталкивает_ _его и снова целует Галю.)
Назар
_(к сватам)_
Розкажiть полковнику, що бачили i що чули. Скажiть, що його молода при
ваших очах цiлувалась зо мною. _(Галя обнимает его й целует.)_ Бачите,
бачите! Прощай же, мо серце, моя голубочко! _(Целуеу ее.) _Я знаю, що
менi робить. Я знайду правду. Прощай! Вернусь, сподiвайся.
(Галя падает без чувств. Назар, закрьiв лицо руками, удаляется. Гнат й
козаки за ним. Хома и свати подбегают к Гале.)
АКТ ВТОРОЙ
Внутренность простой хати, опрятно убранной. На столе горят свечи.
Хозяйка прибирает около печки.
Хозяйка
Господи, господи! Як подума ш, коли ще_ _ми дiвували, зачу ш де-небудь
вечорницi, так аж тини трiщать; а тепер... От скоро i третi пiвнi
заспiвають, а вечорницi ще й не зачинались. Нехай воно хоч i свято, звiсно
- колядують, а все-таки час би. Нi, що не кажи, а свiт перемiнився. Хоть
би i запорожцi... Ну, якi вони запорожцi? Тьфу на ©х хисгь, та й годi! Чи
такi були попереду? Як налетять було з сво © Сiчi, так що тво©
орли-соколи! Було як схопить тебе котрий, так до землi не допустить, так i
носить... Ой-ой-ой! Куди то все дiвалось?..
_(Покачавши грустно головой,_ _поет.)_
Зоря з мiсяцем над долиною
Пострiчалася;
Дожидалася до бiло©_ _зорi,
Не дiждалася;
Я додому прийшла, гiрко плакала,
Не молилася, -
Нерозумная, неутiшная,
Положилася,
Ой не спала ж я, все верзлась менi
Нiчка темная
I вишневий сад, очi карi©,
Брови чорнi©.
На зорi-зорi я проч'нулася
I сказала так:
За Дунай-рiку чорнобривий твiй
На гнiдiм конi
Полетiв орлом!.. Я все плакала,
Все смiялася.
I додому козаки, з-за Дунай-рiки,
Заверталися.
Не вернувся мiй... молодi_ _лiта
За що трачу я?
Зоря_ _з мiсяцем пострiчалася -
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
http://www.ukrlib.km.ru/
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
, - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
ДЕЙСIВУЮЩИЕ ЛИЦА
Хома Кичатиб, сотник
Галя, дочь его
Стеха, молодая ключница у Кичатого
Назар Стодоля, друг его
Гнат Карьiй, друг его
Хозяйка на вечерницах
Слепой _кобзарь, жиди-музыканты, молодые козаки
и девушки и сваты от чигиринского полковника.
Действие происходнт в XVII столетии, близ Чигирина, в козацкой слободе,
в ночь на рождество христово.
АКТ ПЕРВЫЙ
Вечер. Внутренность светлицьы, богато убранной коврами й бархатом. В
стороне стол, покрытый дорогим ковром; кругом скамьи под бархатом,
окаймленные золотом. На столе стоят фляги, кубки й разные кушанья; горят
восковые свечи. Стеха убирает стол.
Стеха _(отходит от стола)_
__Усе! зда ться, що все. Стривай лишень, чи не забула чого. Риба,
м'ясо, баранина, свинина, ковбаса, вишнiвка, слив'янка, мед, венгерське -
усе, усе. Тут i ©стiвне, i випити. Коли б лишень гостi. Та що вони так
довго баряться? I надоумило ж сiдоусого у таке свято, коли добрi люди
тiльки колядують, сподiваться гостей, та й ще яких гостей! Старостiв од
такого ж старого дурня, я.к i сам. Побачимо, що то з того буде. Не грiте
залiзо не зогнеш. А якби не крився та пораявся б зо мною отак тижнiв за
два до свят, то певна уже була б рiч; а то схаменувся на самiсiнький
свят-вечiр та й ластиться: "I сяка й така, i добра, i розумна ти, Стехо:
поможи! Я вже тобi i се i те, i трет й десяте". Побачимо, побачимо, як
попадеться нашому телятi вовка пiймати. _(Помолчав.)_ Не сказавши нi слова
дочцi, за кого i як хоче вiддати, дума , що наша сестра-коза: поженеш,
куди схочеш. Е, нi! стривай лишень, голубчику. "Ублагай ©©", каже. Та i що
таки той поганий хорунжий? А полковник хоч старий - нехай йому добре
сниться-так же пан!.. Оце б то вона й стямилася! Iншому дзус, а я-так
вiзьмусь. Дiвцi дiвку недовго збить з пантелику, а ще таку, як моя
панночка - i-i! Та вже ж, як кажуть, пiймав не пiймав, а погнаться можна.
Тодi, як те то, вже ж i погуляю!.. А вона поплаче, посуму , а далi й
нiчогiсiнько. Та й Назар таки не раз спасибi скаже.
_(Из бокових дверей вьiходит_ _Галя.)_
Сте х а
А що? як прибрано?.. Тим-бо й ба!
Галя
Що це ти, Стехо, робиш? Хiба у нас сьогоднi гостi, чи що?
Стеха
Та ще й якi гостi, якби ви знали!
Галя
Якi_ _ж там_ _гостi i. вiдкiля?
Стеха
Угадайте.
Галя
Чи не з Чигирина?.. Так?..
Стеха
Iз Чигирина, та хто такий?
Галя
Якi-небудь старшини?
Стеха
То-то бо й , що_ _не старшини, i...
Галя
Та хто ж такий? Може... та нi! сьогоднi не такий день А менi батюшка
учора i говорив щось таке.
Стеха
Говорив, та не договорив. А я знаю,- тiльки не скажу.
Галя _(обнимая Стеху)_
Стехо, голубочко, ластiвко моя! скажи, не муч мене.
Стеха
А що дасте? Скажу...
Галя
Ще сережки, або перстень, або що хочеш подарую, тiльки скажи.
Стеха
Нiчого не треба; дайте тiльки свiй байбарак надiти сьогоднi на
вечорницi.
Галя
Добре, надiвай, та так, щоб батюшка часом не побачив.
Стеха
Оце ще! Хiба ж я справдi дурна? Слухайте ж. _(Вполголоса.)_ Сьогоднi
прийдуть старости.
Галя _(в восторге)_
Вiд Назара! вiд Назара!
Стеха
Та там вже побачите, вiд кого.
Галя
Хiба ж не вiд Назара, Стехо? Що ж оце мене i справдi ляка ш?
Стеха
Я вас не лякаю, я тiльки так кажу.
Галя
Нi, ти щось зна ш, та не хочеш сказати.
Стеха _(лукаво)_
Я нiчого не знаю. Де менi, ключницi, вiдати про панськi дiла?
Галя
Ти смi шся з мене! Я заплачу, ©й-богу, заплачу i батюшцi скажу.
Стеха
Що ж ви скажете?
Галя
Що ти мене перелякала... Теперечки не дам байбарака. А що, поживилась?
Стеха
Оце, якi-бо ви боязкi© Вже i повiрили!
Галя
Ну, що ж? Вiд Назара?
Стеха
Та вiд кого ж бiльш? Вже пак не вiд старого Молочая, нашого полковника.
Галя
Цур йому, який нехороший! Як при©де до нас, то я зараз iз хати втiкаю.
Менi навдивовижу, як ще його козаки слухають. Тiльки у його, паскудного, i
мови, що про наливку та про вареники.
Стеха
А хiба ж се й не добре?
Галя
Звiсно! Козаку, та ще й полковнику!_ _Ось мiй На-зар, мiй чорнобривий,
усе про вiйну та про походи, про Наливайка, Остряницю та про сине море,
про татар та про турецьку землю. Страшно, страшно, а хороше, так що
слухала б не наслухалась його, та все дивилась би в його карi очi. Мало
дня, мало ночi.
Стеха
Наслуха тесь,_ _ще й налюбу тесь._ _Опiсля, може, i обридне.
Галя
О_,_ крий боже! До само© смертi, поки вмру, все дивилась би та слухала
його. Скажи менi, Стехо, чи_ _ти_ _любила коли, чи обнiмала коли козацький
стан високий, що... дрижать руки, млi серце? А коли цiлу ш... що тодi?_
_Як се, мабуть, любо! Як_ _се весело!
_(В восторге поет й пляшет.)._
Гой, гоя, гоя!
Що зо мною, що_ _я?
Полюбила козака -
Не маю покоя.
Я його боялась...
Що ж опiсля сталось?
На улицi пострiчалась
Та й поцiлувалась.
А мати уздрiла...
Яке тобi дiло!
Вiддаваите замiж,
Коли надо©ла!
Стеха
Гарно, гарно! А од кого це вивчились?
Галя
Та од тебе ж. Хiба ти забула, як на улицi, на тiй недiлi, танцювала?
Тодi ще батюшки не було дома... Згадала?
Стеха
Коли се?_ _Оце ще видумали!
_(Стучатся в_ _дверь.)_
Галя _(торопливо)_
Ох, лишечко! Хтось iде!
_(Убегает.)_
Стеха
Хто там?
Хома _(за дверью)_
Я, я! Вiдчиняй мерщiй.
_(Стеха отворяет дверь. Входит Хома, отряхиеаясь.)_
Хома
Що? Не було? Оце ж яка хуртовина!
Стеха
Кого не було?
Хома
Кого? Гостей!
Стеха
Яких гостей? Од пол...
Хома
Цс!.. еге ж.
Стеха
Нi, не було.
Хома
Гляди_ _ж_,_ анiтелень!.. Отець Данило, спасибi, розрiшив. Не забудь
тiльки завтра вранцi послать йому вишнiвки. Зна ш? тi ©, що недавно
доливали. Нехай собi п на здоров'я. Та що се ©х нема так довго?
Чи не злякались, бува, завiрюхи? А вiтер неначе стиха.
Стеха
Злякаються вони! Де ж пак! I в горобину нiч при©дуть для тако©
панночки, як наша.
Хома
Звичайно, звичайно.
Стеха
Iще пак такий старий... а панночка...
Хома
Сама ти стара, сороко безхвоста!
Стеха
Дивись! Зараз i розсердились. Хiба я на вас?
Хома
Так що ж, що не на мене? Так на мого... ну... полковника.
Стеха
Е, бач що! А панночка? Чи ви ж з нею говорили? Що вона?
Хома
А що вона? ©© дiло таке: що звелять, те й роби. Воно ще молоде, дурне:
а тво дiло навчить ©©, вро-зумить, що любов i все таке прочее... дурниця,
нiкчемне. Ти вже, думаю, розумi ш?
Стеха
Та се розумiю, та з якого кiнця почати, не знаю. Вона, бачите, полюбила
Назара так, що й сказать не можна. Ось i сьогоднi менi говорила. "Моли,
каже, Стехо, бога, щоб швидше я вийшла замiж за Назара,половину добра
свого вiддам!"
Хома
А ти й повiрила!
Стех а
А чому ж i нi? вона така добренька.
Хома
Дурна ти, дурна! А як же я сам тобi все добро вiддам, тодi що буде? га?
Що ти дума ш? _(Ласкает ее.)_ То-то бо i , дурочка ти безсережна!
Стеха
Що менi робить, коли я дурочка?
Хома
А то, що велять. Чу ш? Усе, що в мене , тво .
Стеха
Не треба менi вашого добра; я i без нього була б щаслива, якби ви не
забули бiдно© Стехи i тодi, коли зробитесь великим паном. Я вас так вiрно
люблю, так вбиваюсь за вами, а ви...
_(Притворно грустит.)_
Хома
От же i нагадали козi смерть! Знов сво . Сказав, так i зроблю.
Стеха
Чи мало що люди обiщають, коли ©м припаде нужда?
Хома
Годi не знать що базiкать. Пiди лишень до Галi та поговори з нею
хорошенько по-сво му, i коли те ... то завтра i мiж нами оне .
Стеха
Казав пан - кожух дам, та й слово його тепле. I я тiльки грiх на душу
вiзьму.
Хома
Який тут грiх? Дурниця все_ _те_!_
Стеха
Забожiться, що женитесь, тодi, ©й-богу, все зроблю! А без мене, кажу
вам, нiчого не буде, ©й-богу!
Хома
От же ©й-богу, далебi!
Стеха
Женитесь?
Хома
Еге!
Стеха
На менi?
Хома
Як коржа, так коржа! Як спечемо, так i даi Уже ти менi в печiнках сидиш
з сво©ми витребеньками.
Стеха
Якi тут витребеньки?
Хома
Ну, добре, добре! Тiльки слухай. Треба дiло сконувати так, щоб вона не
знала, вiд кого старости а то - чого доброго - усе пiде шкереберть.
Стеха
Та вже менi не вчиться, як дiлом повернуть. Наговорю такого дива мо©й
панночцi - що твiй кобзар. Старий, скажу, чоловiк, як подума ш, усiм, усiм
лучче вiд молодого. Молодий... та що й казать? нiкуди не годиться, а до
того ще докучливий та ревнивий, а старий - тихий-тихий i покiрний.
Хома
Так, так! О, ти дiвка розумна! Iди ж до Галi, та гляди - гарненько
побалакай з нею.
Стеха
А потiм чи можна менi буде пiти на вечорниiцi. Я вже зовсiм упоралась.
Пустiть, будьте ласкавi, хоч в послiднiй разочок.
Хома
У тебе тiльки й на думцi, що вечорницi._ _О, в. I менi та Мотовилиха!
Стеха
Мотовилиха? Чи не казала вам вона, стара паплюга, чого? Що ж, що я з
козаками танцюю? А як ви жарту те з молодицями, так я й нiчого!
Хома
Iди ж, iди та поклич менi Галю, а затим сама павгодь рушники.
Стеха
Та вже усе напоготовi.
_(Уходит.)_
Хома
Злигався я з дияволом... _(Огляд__ы__вается.)_ Що ж? Не можна без
цього. У такому дiлi як не верти, треба або чорта, або жiнки. _(Немного
помолчав.)_ Чого доброго! Ще, може, й мене обдурить, тодi i остався
навiки-вiчнi в дурнях. Та нi, лиха матерi! Аби б тiльки ти менi сво©ми
хитрощами помогла породнитися з полковником, а там уже що буде-побачимо.
Iш ти, мужичка! Куди кирпу гне! Стривай! _(Продолжительное молчание.)_
Думай собi, голубко, та гадай, що... а воно зовсiм не так буде. Закинь
тiльки удочку, сама рибка пiде. Шутки-тесть полковника!.. А що далi-се
наше дiло. Аби б через порiг, то ми й за порiг глянем. У яких-небудь
Черкасах, а може, у самому Чигиринi гуляй собi з полковничою булавою! I
слава, i почет, i червiнцi до себе гарбай: все тво . А пуще всього
червiнцi, ©х люди по духу чують; хоч не показуй, все кланятимуться...
Ха-ха-ха! от тобi й сотник! Ще в Братськiм серце мо чуло, що з мене буде
великий пан. Було говорю одно, а роблю друге; за се називали мене
двуличним. Дурнi, дурнi! Хiба ж як говорим про огонь, так i лiзти в огонь?
Або як про чорнобриву сироту, так i жениться на ©й? Брехня! Вiд огня
по-дальш. Женись не на чорних бровах, не на карих очах, а на хуторах i
млинах, так i будеш чоловiком, а не дурнем.
_(Входит Галя.)_
Галя
_(весело)_
Добривечiр, батюшка! Де це ви так довго барились? Ви мене кликали, чи
що?
Хома
Та кликав, кликав. _(Осматривает ее.)_ Що ти не всi_ _стрiчки
почiпляла? Та нехай! Поки буде i сих. Послухай. Менi треба поговорити з
тобою об важнiм дiлi. Ти зна ш,_ _ми сьогоднi старостiв сподiва мось?
Галя
Сьогоднi© На первий день празника,- на самiсiньке рiздво?
Хома
Так що ж? Отець Данило, спасибi, розрiшив. Гляди ж, не пiднеси гарбуза.
Галя
Як се можна! Хiба вiн дуже старий, чи що? Ось послухайте, яко©
нiсенiтницi наговорила менi_ _Стеха_. _Смiх та й годi!
Хома
А що тобi вона наговорила?
Галя
Каже, буцiмто старi... та нi, не скажу, далебi не скажу, бо казна-що©
Вона й сама не зна , що говорить.
Хома
Хiба ж не правда? Старий чоловiк кращи[й] молодого.
Галя
Та й вона те ж казала.
Хома
А тобi як зда ться?
Галя
Як таки можна? То старий, а то молодий.
Хома
Так, по-тво му, молодий-краще?
Галя
Отож пак!
Хома
Помiркуй лишень гарненько, так i побачиш, що батькова правда, а не
твоя. Ну, що молодий? Хiба те, що чорнi уси? Та й тiльки ж. Не вiк тобi
ним любуваться: прийде пора - треба подумати об_ _чiм i другiм. Може, коли
захочеться почоту, поваження, поклеп нiв. Кому ж се звичайнiше?
Полковницi..; се я так примiром говорю... а не якiй-небудь жiнцi
хорунжого; бо у його тiльки й худоби, тiльки й добра, що чорний ус. Повiр
менi, дочко, на тебе нiхто i дивиться не захоче.
Галя
Та я й не хочу, щоб на мене другi дивились.
Хома
Не знать що верзеш ти! Хiба ти дума ш, що не обридне цiлiсiнький вiк
дивиться на тебе одну? Хiба ти одна на божiм свiтi? й кращi тебе. Того i
гляди, що розлюбить.
Галя
Назар? Мене?_ _О, нi! нi, нiколи на свiтi!
Хома
Я й не кажу, що воно справдi_ _так буде, а так, наприклад,- щоб ти
тямила, що ми всi на один шталт шитi.
Галя
О, нi! Не всi! Вiн не такий, вiн не розлюбить.
Хома
А що ж? Хiба вiн тобi побожився?
Галя
Атож!
Хома
А ти й повiрвла©
Галя
Я i без божби повiрила б.
Хома
Дурне ти, дурне! Чи зна ш ти, що хто багацько обiща , той нiчого не
да ? Ой, схаменись та послухай батькiвського совiту. Добре, що я вже
такий-що обiщав, те й зроблю. Ну, не дай я тобi приданого, - що тодi, га?
Пожалуй, вiн i так тебе вiзьме: мало яких дурнiв нема на свiтi! Та що ж в
тiм? Подумай, що
тодi ти робитимеш?
Галя
Те, що i всi роблять - заробляла б.
Хома
А що лучче: чи самiй робити, чи дивитися, як другi на тебе роблять?
Галя
Як кому.
Хома
То-то i горе,_ _що ти ще дурне. Я тобi б i багацько дечого сказав, та
нiколи: того i гляди, що_ _старости на порiг. А чи сть у тебе рушники?
Галя _(весело)_
, ! Як я рада! В мене серце не на мiсцi! Чи й вам так весело?
Хома
Весело, дуже весело. Iди ж та_ _не забудь сказати, що коли прийдуть
колядувати, так щоб гнали ©х у потилицю.
Галя
За що ж? Се ж дiло законне! Та воно ж i раз тiльки в году!
Хома
А старости раз на вiку.
Галя
Справдi, щоб не помiшали... Ще 6 законно© речi не дадуть сповнить. Так
побiжу ж я i скажу, щоб заперли ворота i хвiртку.
_(Уходит.)_
Хома
_(ходит задумавшись)_
Зда ться, дiло добре йде. Вона думатиме, що На-зар свата, здуру i
согласиться; старости не промовляться; весiлля можна одкинути аж геть до
того тижня; а через таку годину i нашого брата, мужика, угомониш, щоб не
брикався, не то що дiвку. Коли б тiльки який гаспид не принiс того горобця
безперого! Тодi пиши пропало. Наробить бешкету! _(С важностию.)_ А
подума ш i те: яке йому дiло до Галi? Се ж моя дитина, мо добро,
слiдовательно моя вдасть, моя i сила над нею. Я отець, я цар ©©. Та цур
йому, пек! Се дiло ще не таке, щоб об йому довго думати. Не дуже треба
плошати, бо береженого бог береже, або_ - _як там ще кажуть - рiвнiш
згладиш, тiснiш ляжеш.
Галя
_(вбегает в восторге)_
При©хали, при©хали!
Хома
_(вздрогнув)_
Оце ж як ти мене злякала! Пiди у свою кiмна© та прийдеш, як кликну.
Галя
Чого у кiмнату? Я тут зостанусь, нiхто не побачить.
Хома
Незвичайно: закон не велить.
Галя
Ну, так я пiду.
_(Уходит.)_
(Хома с важностию садится за стол. За дверью стучат три раза. Входят
два свата с хлебом и, низко кланяясь хозяину,кладут хлеб на стол.)
Свати
Дай, боже, вечiр добрий, вельможний пане!
Хома
Добривечiр i вам. _(Дает знак свату. Тот кланяется. Хома шепчет ему на
ухо и потом првдолжает.)_ Добривечiр, люди добрi! Просимо сiдати; будьте
гостями. А вiдкiля се вас бог несе? Чи здалека, чи зблизька? Може, ви
охотники якi? Може, рибалки або, може, вольнi© козаки?
Сват
_(тихо покашливает)_
I рибалки, i вольнi© козаки. Ми люди нiмецькi©, iдемо з землi
турецько©. Раз дома у нашiй землi випала пороша. Я й кажу товаришу: "Що
нам дивиться на погоду? Ходiм лишень шукати звiриного слiду". От i пiшли.
Ходили-ходили, нiчого не знайшли. Аж гульк - назустрiч нам iде князь,
пiднiма угору плечi i говорить нам такi© речi: "Ей ви, охотники,
ловцi-молодцi! Будьте ласкавi, покажiте дружбу. Трапилась менi
куниця-красна дiвиця; не ©м, не п'ю i не сплю вiд того часу, а все думаю,
як би ©© достати. Поможiть менi ©© пiймати; тодi чого душа ваша забажа,
усе просiте, усе дам: хоч десять городiв, або тридев'ять кладiв, або чого
хочете". Ну, нам того й треба. Пiшли ми по слiдам, по всiм городам, по
усiх усюдах, i у Нiмеччину, i у Туреччину; всi царства й государства
пройшли, а все куницi не знайшли. От ми i кажемо князю: "Що за диво та
звiрюка? Хiба де кращо© нема? Ходiм друго© шукати". Так де тобi! Наш князь
i слухати не хоче. "Де вже, каже, я не з'©здив, в яких царствах, в яких
государствах не бував, а тако© куницi, сирiч красно© дiвицi, не видав".
Пiшли ми вп'ять по слiду i якраз у се село зайшли; як його дражнять, не
зна мо. Тут вп'ять випала пороша. Ми, ловцi-молодцi, ну слiдить, ну
ходить; сьогоднi вранцi встали i таки на слiд напали. Певно, що звiр наш
пiшов у двiр ваш, а з двору в хату та й сiв у кiмнату; тут i мусимо
пiймати; тут застряла наша куниця, в вашiй хатi красная дiвиця. Оце ж
нашому слову кiнець, а ви дайте дiлу вiнець. Пробi, оддайте нашому князю
куницю, вашу красну дiвицю. Кажiть же дiлом, чи оддасте, чи нехай ще
пiдросте?
Хома
(притворно с сердцем)
Що за напасть така! Вiдкiля се ви бiду таку наклика те! Галю! чи чу ш?
Галю! порай же, будь ласкава, що менi робити з оцими ловцями-молодцями.
(Галя вьiходi©т на средину светлицьi, останавлiiвается и, стьiдливо
потупив глаза, перебирает пальцами передник.)
Хома
Бачите ви, ловцi-молодцi, чого ви натворили? Мене старого з дочкою
пристидили!.. Гай-гай! Так ось же що ми зробимо: хлiб святий прийма мо,
доброго слова не цура мся, а за те, щоб ви нас не лякали, буцiм ми
передержу мо куницю, або красну дiвицю, вас пов'яжемо. Прийшов i наш черед
до ладу слово прикладать. Ну, годi ж тобi; дочко, посупившись стояти; чи
нема в тебе чим сих ловцiв-молодцiв пов'язати? Чу ш-бо, Галю? А може,
рушникiв нема? Може, нiчого не придбала? Не вмiла прясти, не вмiла шити-i
в'яжи ж чим зна ш,хоч мотузком, коли ще й вiн .'
_(Галя уходит в свою светлицу и немедленно возвра-щается, неся на
серебряном блюде два вьiшит__ы__е_ _полотенца й кладет на хлеб,
принесенньш сватами; потом подходит к отцу й низко кланяется й целует
руку; потом берет блюдо с полотенцами и подносит сватам - сперва одному,
потом другому. Свати, взявши полотенца, кланяются Хоме.)_
Сват
Спасибi ж батьковi, що свою дитину рано будив i усякому добру учив.
Спасибi й тобi, дiвко, що рано вставала, тонку пряжу пряла, придане
придбала.
(Галя берет полотенца й перевязьiва т через плеча одному й другому,
лотом отходит й робко поглядьiвает на двери.)
Хома
_(к Гале)_
Догадався, догадався! Ти хочеш i князя зв'язати. Нехай завтра обо його
зв'яжемо. Бач, мабуть, злякався, що не показався. Стривай, попадешся, не
втечеш!
Сват
Вiн i сам прилетить, як зачу , що_ _так похваля тесь.
Хома
Ну, поки вже долетить, нам нiчого ждати. Просимо сiдати. Що там ,
по©мо; що дадуть, поп' мо та побалака мо дещо. А тимчасом ти, Галю, не
гуляй, в корт меду наливай та гостям пiднеси хлiба-солi, проси з привiтом
i з ласкою.
(Сватьi чинно садятся за стол. Галя принимает от отца чарку й флягу й
подносит старшему свату. Сват не принимает.)
Сват
Ми вам тако© халепи натворили, що бо©мося, щоб ви нас не потру©ли...
Призволяйтесь самi.
_(Кланяется.)_
(Галя. посматривая на отца робко й стьiдливо, подносит к губам й подает
свату.)
Сват
_(подняв чару)_
Тепера так? Пошли ж, боже,_ _нашим молодим_ _щастя, i багатства, i
доброго_ _здоров'я, щоб i внукiв
женити, i правнукiв дождати...
_(Свата прер__ы__вает хор колядников под окнами. Все слушают со
вниманием. Хома с досадою покручивает усьi; Галя весело посматривает на
окно. Сват в про-должение колядки повторяет.)_
Гарно колядують нашi козаки!
КОЛЯДКА
Бачить же бог, бачить творець,
Що мир погиба ,
Архангела Гаври©ла
В Назарет посила .
Благовiстив в Назаретi -
Стала слава у вертепi.
О, прекрасний Вихлi ме!
Отверзи врата Едема.
Хома
_(к Гале, с сердцем)_
Я ж тобi наказував, щоб нiкого не пускали! Задумалась, забула!
(Входит Назар с молодими козаками.)
Назар
Дай, боже, вечiр добрий! Помагай-бi вам на все добре!
_(Все козаки повторяют то же. Назар, не снимая шапки, в ужасе
останавливается; посматривает то на гостей, то на Галю.)_
_(Все молчат.)_
Хома
_(смешавшись)_
Спасибi, спасибi... Милостi просимо. Просимо сiдати,
(Молчание продолжается. Галя, уль©баясь, украдкой поглядьiвает на
Назара.)
Назар
Сядемо, сядемо, аби було де: ми гостi непроханi. Може, помiшали; дак ми
i пiдемо, вiдкiля прийшли. _(Смотрит на сватов.)_ Так бач, через що
полковник послав мене з грамотами в Гуляй-Поле! _(Глядя на Галю.)_ Весело,
весело! Наливай швидше горiлки, i я вип'ю за тво здоров'я! Не лякайся,_
_не лякайся, наливай.
(Галя в ужасе роняет поднос й флягу.)
Хома
_(в бешенстве)_
Хто смi знущаться над мо ю дочкою?
Назар
Я! Хiба не бачиш? Я, Назар Стодоля! Той самий, за кого ти вчора обiщав
видать дочку свою, той самий, якого ти знав ще з тi © пори, як вiн тебе
вирвав iз-пiд ножа гайдамаки! Згадай iще, що я той самий, хто й самому
гетьману не дасть себе на посмiх! Пiзнав?
Хома
Пiзнав. _(Равнодушно.)_ Що дальш?
Галя
Хiба ж не ти прислав?
Хома
Мовчи! Геть собi!
Назар
(останавливает Галю)
Стривай,_ _стiй тут! I тебе_ _обманюють?__
Хома
Не обманюю, а так як батько велю. Вона просватана за чигиринського
полковника.
Назар _(с презрением)_
Полковника! Учора була моя, сьогоднi полковникова, а завтра чия буде?
Чу ш, Галю?
Галя
_(падая на руки Назара)_
Чую!_ _О_,_ чбм менi не позакладало!
Сват
Осмiлююсь долежить...
Назар
Мовчи, поганець, шипотиннику!
Хома
Вiддай менi дочку мою.
(Робко подходит к Назару.)
Назар
Геть, Юда'
Хома
(в ужаге)
Прохор, Максим, Iван, Стехо! Гей, хто там ? Воз-'" мiть його,
харцизяку,-вiн уб' мене!
Назар
Нехай бог тебе поб' , дiтопродавець! _(К Гале.) _Галю! серце мо !
Промов менi хоть одне слово: ти не знала - за кого? Скажи: не знала?
Галя
_(приходит в себя)_
__Не знала, ©й-богу, не знала!
Назар
(к Хоме)
__Чи чу ш ти?
Хома
Не чую; я оглух!
Назар
_(к гостям)_
Люди добрi, коли ви не оглухли, так послухайте. Вiн мене називав сво©м
сином, а я його сво©м батьком, i вiн се чув тодi, а сьогоднi оглух. Де ж
його правда? Чи чесний же_ _вiн чоловiк? Правдивий, га?
_(Гости молчат.)_
Гнат
(подходит к Назару)
Вiн не чоловiк. Кинь його: таке ледащо не сто©ть путнього слова!
(Берет его за руку.)
Назар
Стривай! Нi,_ _вiн чоловiк, вiн називав_ _мене сииом_. __(К. Хоме.)_
Правда?
Хома
Не тобi вчити, як менi кого називати. Я ©© батько, а не твiй: так у
мо©й волi оддать ©© за кого схочу.
Назар
А як же вона не захоче, тодi що?
Хома
Я заставлю.
Назар
Чи можна ж кого заставить утопиться або повiситься? Хiба ти бог, що
ма ш силу чудеса творить Хiба ти диявол, коли ти не ма ш жалю до рiдно©
сво © дитини? Ти бачиш, у не© серце, i ©й замiсть його кладеш каменюку.
Слухай: i ти ж колись був молодим, i ти ж мав коли-небудь радiсть i горе.
Скажи, що чуло, що казало тво серце, коли тобою кепкували?
Хома_ _
Го-во-ри!
Назар
_(в и ступлении)_
Так ти глузу ш надо мною! Хiба я не стопчу тебе, як жабу? Брехун?
_(Быстро подходит к нему_ _и хватает его за горло.)_
Галя
_(схватив руку Назара)_
Що ти робиш? Убий мене, на, рiж.
(Назар молча опускает руки.)
Хома
_(подбегает к сватам)_
Ви бачили? Хотiв мене задушити!
(Свати молчат.)
Гнат
_(к Назару)_
Ми не так розплатимося iншим часом. Ходiм з сього базару.
Назар
Не пiду! Мене вiдсiль ноги не винесуть.
Гнат
Ну, так торгуйсь. Може, дешевше уступлять.
Галя
Боже мiй, боже мiй! Вони знущаються надо мною!
Хома
Не_ _знущаються, а торгуються.
Гнат
Годi, брате; ходiм: ми опiзнились.
Назар
Стривай, не опiзнились. _(Подходит к Хоме)._ Прости мене, я згарячу
забувся. Ти добрий чоловiк. Прости або зарiж мене, тiльки не кажи, що вона
не моя, не кажи! Дивись: я гетьману нiколи не кланявсь. _(Падает на
колени.)_ Для спасенiя сво © душi, коли у тебе у серцi бог, для угоди
всiх святих, коли ти вiру ш у кого, для спасенiя тво © дитини, коли вона
тобi мила, зглянься на мене! Нехай старости з сво©м хлiбом вдуть додому.
Христом-богом молю, не занапасти ©©, бiдно©! Кращо© ©© нема; за що ти
хочеш_ _©© убити? На голову мою! Возьми ©©, розбий обухом - не треба менi
©©: тiльки дай дочцi сво©й ще пожити на свiтi, не за©дай ©© вiку, вона не
винувата!
(Хома дрожа посматривает на гостей.)
Гнат
_(бистро подбегает к Назару)_
Кого ти просиш? Кому кланя шся? Перед ким пада ш? Я на тебе пiсля сього
й дивиться не хочу:
прощай!.. Кланя ться дияволу! Вiн тебе кип'ячою смолою напо©ть!
(Хочет итти.)
Назар
_(удерживает_ _его)_
Постiй, дай ще слово скажу.
Галя
_(обнимая ноги отца)_
Ви покiйнiй матерi, як вона умирала, бiля домовини обiщали мене видать
за Назара. Що ж ви робите? Чим я вас прогнiвила? За що мене хочете убить?
Хiба ж я не дочка ваша?
(Заливается слезами.)
Назар
Камiнь! Залiзо! Ти огню хочеш! Буде огонь, буде! Для тебе все пекло
визову... ти жди мене. _(Гале.) _Бiдна, бiдна! В тебе нема батька, в тебе
кат сть, а не батько! Бiдненька, серденько мо , пташечко моя безприютна!
_(Целует ее.)_ А я ще бiднiший тебе: у мене й ката нема, нiкому i
зарiзати! Прощай, мо серце, прощай! Не забаримось побачиться.
(Галя безмолвная падает на руки Назара. Он целует:Хома силится вирвать
ее. Назар отталкивает_ _его и снова целует Галю.)
Назар
_(к сватам)_
Розкажiть полковнику, що бачили i що чули. Скажiть, що його молода при
ваших очах цiлувалась зо мною. _(Галя обнимает его й целует.)_ Бачите,
бачите! Прощай же, мо серце, моя голубочко! _(Целуеу ее.) _Я знаю, що
менi робить. Я знайду правду. Прощай! Вернусь, сподiвайся.
(Галя падает без чувств. Назар, закрьiв лицо руками, удаляется. Гнат й
козаки за ним. Хома и свати подбегают к Гале.)
АКТ ВТОРОЙ
Внутренность простой хати, опрятно убранной. На столе горят свечи.
Хозяйка прибирает около печки.
Хозяйка
Господи, господи! Як подума ш, коли ще_ _ми дiвували, зачу ш де-небудь
вечорницi, так аж тини трiщать; а тепер... От скоро i третi пiвнi
заспiвають, а вечорницi ще й не зачинались. Нехай воно хоч i свято, звiсно
- колядують, а все-таки час би. Нi, що не кажи, а свiт перемiнився. Хоть
би i запорожцi... Ну, якi вони запорожцi? Тьфу на ©х хисгь, та й годi! Чи
такi були попереду? Як налетять було з сво © Сiчi, так що тво©
орли-соколи! Було як схопить тебе котрий, так до землi не допустить, так i
носить... Ой-ой-ой! Куди то все дiвалось?..
_(Покачавши грустно головой,_ _поет.)_
Зоря з мiсяцем над долиною
Пострiчалася;
Дожидалася до бiло©_ _зорi,
Не дiждалася;
Я додому прийшла, гiрко плакала,
Не молилася, -
Нерозумная, неутiшная,
Положилася,
Ой не спала ж я, все верзлась менi
Нiчка темная
I вишневий сад, очi карi©,
Брови чорнi©.
На зорi-зорi я проч'нулася
I сказала так:
За Дунай-рiку чорнобривий твiй
На гнiдiм конi
Полетiв орлом!.. Я все плакала,
Все смiялася.
I додому козаки, з-за Дунай-рiки,
Заверталися.
Не вернувся мiй... молодi_ _лiта
За що трачу я?
Зоря_ _з мiсяцем пострiчалася -