Вiнниченко Володимир. Бiля машини

личко було витерте вiд пороху i приваблювало здоровим i свiжим рум'янцем.
- Граблi? - спитав Гудзик i подивився на Янека, що зараз же впився в
Химу очима, озираючи ©© з нiг до голови.
- А ся пiде? - спитав вiн по-лядськи у Гудзика.
- Пiде, пiде, prosze рапа... З тобою там хто одгорта ?
- Федоська, Килина Галасенкова...
- Ну, то от що: кидай граблi, хай там хтось за тебе одгорта , пiдеш у
двiр...

- Зараз?

- Авжеж!

- Чого?

- Там панич дадуть тобi квiтки... Хима зам'ялась.
- Ну?

- Не хочу...

- Що? Що ж, тебе прохати, чи що? Не базiкай же, забирайсь!.. Нiчого...

- Я до двору не пiду! - твердо промовила Хима й повернулася йти.
- Як не пiдеш? - скрикнув Гудзик. - Значить...
- Хiба я такий страшний, - перебив його Ян, холодно усмiхаючись до
Хими. - Я не кусаюсь...
Хима кинула на його поглядом, трохи подержала його в невинних та ясних
очах панича й повернулсь до Гудзика:
- Ну да, щоб вигадали що-небудь...
- Дурна! Нiхто нiчого не вигада ...

- Еге, не вигада ... Ось i тепер усi дивляться сюди...

- Та хай дивляться, може, повилазить... А панич дадуть тобi заразом i
виплату за той тиждень... Тобi ж грошей треба?

- Атож...
- Ну, от... Prosze рапа, ©й за тиждень руб вiсiмдесят. Янек хитнув
головою, глянув iще раз на Химу й рушив до велосипеда.
- Вона пiде, prosze pana, тiльки так... гедзка ться... пiде...
Янек пхнув йому руку, стрибнув на велосипеда i, торкнувшись злегка до
кругленького картузика, хутко задрiботiв ступирями. Гудзик ще трохи
постояв, подивився на дорогу, чи не видко часом "модиски", i тихо пiшов
назад.
- Ху! От нема чогось модиски! - крикнув Карпо, кидаючи вила й дивлячись
на Гудзика, що проходив бiля його. - Пошила б менi пальчатки... А я б ©й
зуби вставив iз оцих вилок... Однак, рiжки випадають!..
- У модиски кiнськi зуби,
На модисцi гарнi шуби,
Гей, модиска моя, розлюбезная моя! -
на весь голос узяв вiн i цiлий гурт зараз же пiдхопив твiр Карпа, що
спiвавсь на голос "Баринi".
Гудзик, нiби не чуючи нiчого, але укусивши трохи губи, пройшов трохи й
зараз же гукнув:

- Химо! Кидай граблi, iди до двору!
- Я не пiду-у-у! - почувся голос Хими, i з-за машини виступила ©©
постать з граблями.

- А я кому кажу йти!? Зараз же менi ступай... Вiзьмеш квiти i квитанцiю
на дворець... Чу ш?

- Ну да-а-а! - плаксиво крикнула Хима. - Я не хо-о-чу, нехай хтось
другий пiде...

- Гаврило! А ти зна ш, скiльки ряботиння у модиски? - гукнув Карпо до
високого тонкого парубка, що стояв недалеко вiд Гудзика бiля воза з
снопами. - Так не зна ш? Мiлiйон, та ще й двадцять, та пiд носом
вiсiмнадцять. А приданого зна ш скiльки? П'ятсот!
- Карпо!! - ледве здержуючись, скрикнув Гудзик. - Як хочеш робити, так
роби, а не хочеш, так забирайся к чортовiй матерi!
- Хе? - насмiшкувато скривив губи Карпо. - Скажiть, якi вони сердитi...
Не люблять...

Вiн пiдняв вила i, схопивши ними навильник соломи, далеко шпурнув ©©
вiд себе.

- Химко! - вмить заревiв Гудзик. - Довго ти там будеш копатись,
закопало б тебе в сиру землю, кукло американська! Що, я жартую з тобою, чи
якого чорта! Ступай менi зараз!
- Ну да-а, як дале-е-ко... - знов плаксиво скривила губи Хима.
- Ет! - рiшуче пiдбiг до не© Гудзик i, схопивши граблi, одкинув ©х до
лантухiв iз пшеницею. - Забирайсь!
Хима хмикнула ще раз, накинула краще хустку й тихо пiшла вiд машини.
Дехто гукнув ©й вслiд погану лайку, дехто мовчки вткнувся в роботу, а
Карпо тiльки зцiпив зуби i навiть не подивився на не©.
Замовкло коло машини, як замовка , бува, серед бурi й негоди.
Робили тихо, не спiваючи, без смiху й жартiв, немов чекаючи чого.
Навiть Гудзик не ходив за паровик, а понуро й суворо сидiв на лантухах,
спiдлоба позираючи iнодi по робiтниках.
Чути було тiльки ревiння й гудiння машини, вигуки хлопчикiв-погоничiв
та тарахкотiння млинкiв.
Пройшов iще деякий час. З-за паровика, трохи задихавшись, з'явилася
рум'яна, здорова Хима. Пошукавши очима й забачивши економа, вона з
дiловитим, поважним виглядом пiдiйшла до його.
- Казали панич, щоб ви ввечерi зайшли до ©х, щось мають казать вам, -
вимовила вона, подаючи якийсь пакуночок, загорнутий в папiр.
- Не казав, про що? - не дивлячись на не©, спитав Гудзик, беручи
пакунок i ховаючи його в кишеню.
- Нi, казали тiльки, щоб зайшли.
- Добре.

Хима повернулась i так само дiловито почала шукати сво©х грабель.

- Ось! - хитнула головою Федоська на землю бiля себе, де лежали Химчинi
граблi. Хима пiдняла й зайняла сво мiсце, маючи все-таки такий вигляд,
нiби нiчого не трапилось i все йде, як слiд йому йти. Дiвчата мовчали.
Карпо зразу ж побачив по ©© лицi, по знайомому йому дуже виразi в очах
i в куточках губ, навiть по тому, як вона ступала, що недурно Янек
при©здив...

Вiн мiцнiше стулив губи, нахмурився i ще з бiльшим запалом замахав
вилами. Солома далеко летiла через голови товаришiв, якi iнодi поглядали
на його, теж похмурi й суворi.
- Кидайте за мене! - вмить зупинився вiн i, кинувши вила, пiшов повз
машину до дiжки з водою. Напившись, вiн утерся, пiдняв окуляри на лоба й
тихо посунув побiля дiвчат, iнодi зупиняючись коло декого з них. Гудзик
пильно слiдкував за ним, не встаючи з лантухiв i похльоскуючи нага м себе
по чоботi. Всi скоса поглядали на них крiзь порох i полову. Машина ревла.
- Федосько! - гукнув Карпо, зупиняючись мiж Федоською й Химою, i скоса
подивився на Химу. Федоська пiдвелась i озирнулась на його. - Тобi Гудзя
не дарував хусток?

- Нi... А що?
- А от нашiй Химi не накупишся нiяк... Хима, зачувши сво iм'я,
озирнулась до них, але, не розiбравши за галасом, незрозумiле подивилась
на Карпа й Федоську. Карпо, нiби ухиляючись вiд воза, що саме пiд'©жджав
до машини, пiдiйшов зовсiм близько до не©.
- Бiдна Хима вже й не зна , куди ©х ховати. То ма хустку за Гудзю, то
за панича Янека, то за панича Станика... Клопiт!
Федоська засмiялась i посунула полову до волока.
- Бреши-и-и! - з погордою кинула Хима, засовуючи граблi пiд машину.
- А що дав панич Янек, чи сережки, чи хустку?
- I сережки, й хустку! Ну, то що? Боюсь тебе, чи що? - повернулась вона
раптом до його i прямо подивилася в очi. - Пхи! Злякалася!..
Карпо трохи змiшався, не чекавши сього, але злiсть зараз же ще дужче
закипiла i здавила йому груди.
- Авжеж! Поганому виду не бува стиду!
- Овва! Ти хороший!.. Зна мо!
- Що ж ти зна ш?
- Нiчого... Зна мо...
- Що ж ти зна ш?.. У-у-у, паршива! - злiсно штовхнув вiн ©© ногою й
повернувся йти.

- Ну, ти! Халамидро!.. Чого б' шся? - скрикнула Хима. - Бо зараз скажу
пановi, як ти пiдмовля ш...
Карпо мовчки повернувся i, не давши навiть скiнчить, знов iще дужче
пацнув ©© ногою.

- Па-а-а-не! - жалiбно закричала Хима, одсовуючись вiд його, -
Халамидро!

- Ой Химко, гляди! - ледве здержуючись, проскрипiв зубами Карпо,
ненависно дивлячись на не©. - Бо i тво му пановi буде, i тобi перепаде...
- А чого б' шся?.. Я тебе зачiпала?
- Ти чого чiпля шся до дiвки? - вмить почувся за ним голос Гудзика. -
Iди на мiсце!

- Я не подивлюся нi на твого батька, нi на паршивого Гудзика, а так
дам, що знатимеш! - не вважаючи на Гудзика i не повертаючись, промовив
Карпо. - Я тобi покажу, який я халамидро, ляцька помийнице.
- Карпе, ступай до соломотряса! - I мiж Химою й Карпом з'явилась
постать Гудзика. Всi покинули роботу i, то посхилявшись, то виступивши
з-за машини, пильно дивились до ©х. Тiльки машина ревла й торохкотiла
порожнiм барабаном.

Карпо мовчки подивився на Гудзика й, повертаючись iти, кинув до Хими:
- Я тобi покажу, паскудо, пiдожди!
- Сам ти паскуда... Халамидро!
Карпо вмить скажено сiпнувся й кинувся до Хими.
- Па-а-не! - заверещала та перелякано i, як опечена, зiрвалася з мiсця.

- Карпе! - погрозливо крикнув Гудзик, перепиняючи йому дорогу. - Не
смiй ©© б"iти!

- А тобi яке дiло? - раптом спиняючись, люто повернувся до його Карпо.
- Ти якого бiса лiзеш? Тобi яке дiло? Га?
- Я тут хазя©н!
- Плювать я на тебе хотiв!
- Я тебе плюну!
- Ти? - змiрив його з погордою з нiг до голови Карпо i зареготався. -
Ану, попробуй!

- Попробу ш!

- Ану ж, ну, попробуй! - насуваючись на його, пiдставляв йому бiк
Карпо. - Ну, бий же, бий!..

- Забирайся до чорта, мурло! Чого лiзеш?..
- Та чого ти дивишся на його, Карпе? - почулось десь iз купи
робiтникiв, що почали збiгатись звiдусюди. - Бий його, миро©да
проклятого!.. Грошi хай да ... Бий його!..

Гудзик зблiд i, як, бува , маленький завзятий цуцик, що попав на чужу
вулицю, мiж чужих псiв, озирнувся на всi боки. I побачив - в той саме час,
манiрно пiдтримуючи подiл ситцево© бiло© сукнi, жахливо, мов по багнюцi,
ступаючи по розкиданiй половi, з-за паровика наближалась "модиска".
- Гу-у-у! Гу-у-у! Го-о-о! Тю-у-у! Тю-ю! Мо-ди-и-с-с-ка, мо-ди-и-с-с-ка!
- вмить заревли, зашипiли, засичали в валцi. - Тю-у-у! Тю! Учга-а! тю!
Модиска здивовано-перелякано зупинилась i незрозумiле стала дивитись в
©х бiк. З-за скирт, вiд возiв, од волокiв, зачувши крик i галас, збiгались
дiвчата, хлопцi й поважнi навiть дядьки.
- Ну, чого ж ти не б' ш? Ну, ти! Бий же, бий! Он i модиска твоя
прийшла... Та бий же! - ще ближче насунувся Карпо.
Гудзик, блiдий весь, тiльки одсувався потроху i, зцiпивши зуби, важко
сопiв носом.

- Та вдар же хоч раз... Он же й гарапник ма ш! - хитнув головою Карпо
i, раптом зiгнувшись, схопився за нагай. Гудзик перелякано сiпнувся назад
i, шарпнувши рукою, вперiщив Карпа нага м. - А-а, так он як! - заревiв
несамовито Карпо i всiм тiлом кинувся на Гудзика.
Той побачив тiльки, як бiла ситцева сукня вмить повернулась назад i
замиготiла за паровиком, почув, що його зiм'яла якась сила, i не вспiв
оглянутись, як опинився на землi. Потiм щось дуже гостро вдарило по зубах,
по носi, в ротi зробилось солоно-солоно, потiм почувся якийсь крик, його
чогось возили по землi й, нарештi, вiн опинився на ногах. По лицi й по
грудях текла кров, i в ухах гукало так, нiби туди уставлено паровика.
Карпо, червоний, з розбитими окулярами на грудях, стояв серед купи
робiтникiв i палко говорив щось, повертаючись до всiх. Дехто теж кричав
щось, дехто похмуро слухав, а дехто i смiявся. Машина вже не гудiла,
стояла, так що чуть було все.

- Та плювать я на його хотiв! - кричав Карпо. - Хай грошi вiддасть за
роботу! Що? Та я й на судi це саме скажу... Проценти з нас дере за нашi ж
грошi, а ми мовчи?.. Ого!.. У його нема грошей? Ну-ну! Та зараз обшукайте
його та й знайдете... Грошi давай!! - вмить скажено сiпнувся вiн до
Гудзика, що обтирався мокрою хусткою, яку намочив йому машинiст. Карпа
здержали.
- Я тобi покажу грошi, пiдожди! - промовив понуро Гудзик, держачи
хустку коло носа. - Ти у мене ще побачиш, як людей убивати...
Вiн устав i пiшов до дiжки з водою. Постоявши трохи бiля не©, вiн
мовчки вмивсь i тихо вернувся до купи. Нiс йому розпух, почервонiв i
блищав, як намазаний салом, пiд лiвим оком свiтив синяк.
- Пускайте машину! - повернувся вiн до машинiста, що балакав iз
Андроном. - А ви йдiть по мiсцях!.. - кинув вiн до робiтникiв, не
дивлячись на них.
Але нiхто й не рухнувся, тiльки Карпо знов шарпнувся до його i щось
закричав, але його знов спинили.
Гудзик подивився спiдлоба на всiх i знов, одвертаючись, тихiше
промовив:

- Iдiть же до роботи... нема чого...
- Зробiть виплату! - гукнув хтось iз валки.
- Яку виплату? - нiби не розумiючи, подивився Гудзик у той бiк, де
зачувся голос.

- Не зна те? - тихо й серйозно обiзвався Андрон, що пiдiйшов ближче.
- Не знаю.

- Ну, то можна вам сказати. Давайте нам зараз тi грошi, що ми заробили
у вас. О!.. Давайте зараз... Ось так виймайте з кишенi та й давайте...

Гудзик мовчки подивився на його злим i похмурим поглядом.
- Чого дивитесь так, наче поцiлувати мене хочете? Хочете, щоб пiшла
машина, - робiть виплату... Хочете, щоб стояла... то не давайте...
- Та нема в мене зараз грошей...
- А ви пошукайте...
- Та бреше вiн! У кишенi... - закричав Карпо, але Андрон озирнувся до
його, зробив рукою, щоб мовчав, i знов повернувся до Гудзика.
- Нема , кажете?
- Нема... в суботу...
- Ну, то прощавайте... Гайда додому!.. Пошукайте краще!
Гудзик тiльки стиснув плечима й пильно подивився на похмурi, рiшучi
лиця робiтникiв, що почали вже рухатись i вiдходити.
- Почекайте! - бовкнув вiн. Андрон зараз же зупинився. - Я дам тепер
половину, а в суботу...

- Слухайте, пане економе, - перебив його сердито Андрон, - коли хочете
говорити, то говорiть дiло, а не крутiть! Не думайте, що ми такi вже
дурнi, як ви собi справдi гада те. Що морочить голову? Нема у вас грошей?
А давайте на що, що зараз знайду у вас у два рази стiльки, скiльки нам
треба? Що ж ви дума те, що ми не зна мо, якi ви грошi да те нам на
проценти? Нашi ж, нашi! Тi самi грошi, що ми заробля мо у вас. Годi!..
Тепер iнший час наста ! Дума те, що й довiку мужик дурний буде? Чекайте
трохи!.. Iроди! Мироiди! Ще дурить голову!

Невеличкi запорошенi очi Андрона гнiвно засвiтилися, i голос мов
подужчав i задзвенiв.

- Ей, Андроне, гляди! За такi слова зна ш що бува ? - з погрозою
буркнув Гудзик, але Андрона наче ще бiльше пiдогрiло се.
- Що буде? Що? У тюрму посадять? Вiйсько покличеш? Чорт вас бери!
Кличте, бийте!.. Пропада мо все одно з пансько© ласки. Грошi нашi давай!
Давай хоч те, що да те! Дума те, не бачимо, на кого робимо? Не бачимо, що
той, хто наших дiвчат за п'ятака соромить на все село, живе з нашо© працi.
Не зна мо, що ми оцими руками заробили тi п'ятаки, що вiн нам кида !!
Годi! Чорта з два тепер! Давай грошi, що заробили! А потiм давай по 80
копiйок у день, то й робитимем. А не хочеш, шукай собi других дурнiв... А
ми вже порозумнiшали.
- По 80? - скрикнув Гудзик.
- По 80, по 80!
- Та ти не здурiв часом?
- Дурiй сам!.. А ми вже були дурнi, що ми робили по 30 копiйок у день,
та ще й позичали у тебе сво© грошi...
- Та якi грошi? - перебив Гудзик. - Якi грошi? Чого ви до мене
чiпля тесь? Чим я винен, що пан не да грошей вам? Що я, сво© даватиму
вам?
- Брехня! Пан давав, та ти ховав тiльки. Зна мо!.. Та яке нам дiло до
пана? Ви всi однi чорти! Ти наймав нас, ти й давай! Да ш?
- Hi!

- Hi??

- Hi!

- Хлопцi! Додому! Всi додому! - палко закричав Андрон до всiх, - Хто
зостанеться, тому сам розiб'ю пику. Хай шука собi...
- Чекайте! - знов бовкнув Гудзик, але Андрон уже не зупинився. Махнувши
тiльки рукою, повернувся злегка i крикнув:
- Нема чого чекати!
- Чекайте, я... Дам по 60!
- По 80!

Зачувши "60", деякi почали зупинятись i нерiшуче м'ятись. Але Андрон,
Карпо i ще дехто зараз же накинулись на тих i рушили-таки.
- Глядiть! - закричав раптом Гудзик. - Це вам так не минеться!..
Начальство про це сьогодня ж узна !
- Плювать хотiли ми й на тебе, й на тво начальство! Що, ти нас можеш
примусить, щоб ми у тебе робили? Га? - зразу ж озирнувся i навiть ступив
до його декiлька крокiв Андрон. - Можеш? Ого!.. Побачимо!
- Побачите!

- Побачимо! А от чи пустиш ти свою машину, то ми теж побачимо!
Хлопцi!.. Берiть паса!.. Таскайте додому!.. Хай кличе сво начальство...
Даси нашi грошi, та по 80 у день, тодi вернемо! Берiть паса!
Гудзик перелякано здригнувся й хотiв щось сказати, але тiльки розкрив
рота й мовчки смiшно якось став дивитись, як декiлька хлопцiв в один мент
згорнули пас, з реготом понесли його кудись i сховали у валцi.
I це всiх ще бiльш нiби пiдпалило. Пiднявся галас, крики, замахали
руками, загомонiли, забалакали навiть тi, якi перше ховались за других,
кожний хотiв вилить те, що накипiло за день. Гудзик пригнiчений ходив вiд
паровика до машини, заговорював то до одного, то до другого, але, почувши
гидку лайку або смiх, одходив i з жахом дивився, як усi до одного збирали
свитки, торби i всi сво© манатки. Йому не вiрилось, що вони справдi
заберуть паса, що вони покинуть роботу й лишать його тут самого з
машинiстом; йому не вiрилось, що машина стане i вiн не встигне на
пiслязавтра доставить на дворець уже продану пшеницю. Не хотiлось вiрити,
що вони повстали проти його i вже бiльше не послухають його.
А робiтники вже рушали вiд машини, дiвчата навiть i пiснi затягли. I
нiяко© надi© не лишалося Гудзиковi. Лиця були серйознi, з твердим i
рiшучим виразом, в очах просвiчувала ненависть до його.
- Андроне! - гукнув Гудзик.
Всi раптом зупинились, i з купи вийшов Андрон.
- Я дам зараз усiм виплату! - похмуро й безсильно кинув Гудзик i став
виймать iз боково© кишенi якусь невеличку книжечку.
- I по 80?

- I по 80.

Всi весело зупинились i почали вертатись. Почалася виплата.
Коли через деякий час до машини, засапавшись, прибiгла "модиска" з
сво©м батьком i якимсь iще синеньким ляшком, Гудзик, сидячи на лантухах,
уже долiчував останнiм робiтникам грошi. Нiс йому рознесло, одне око
заплило i обвелося синьою смугою, на губах iще лишилася суха запекла кров.
Машина вже ревла, гудiла, вкривала порохом усе навкруги й нiби
акомпанiювала гучнiй пiснi дiвчат.
Скiнчивши виплату, Гудзик, "модиска", ©© батько i синенький ляшок
почали радитись...