Страница:
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
, - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
I
Пiвдень. Сонце пече, наче пiдрядилося зробить за сьогодня з землi
перепiчку. Де не станеш, зда ться, круг тебе i згори i знизу пала якась
велетенська пiч i шуга безперестанку пекельним полум'ям. Дихати важко.
У полi пусто вже. Не веселять очей густi, довгi ряди кiп, не луна у яру
дзвiн коси; голо й сумно, подиха осiнню.
По шляхах i по межах подекуди суне поважно гарба зi снопами. На нiй,
задравши догори голову, лежить собi який-небудь засмалений, з бiлими
плямами хлопець i хльоска iнодi згори батiжком. Йому сонце не вадить.
Часом, пiдвiвшись, вiн крикне лiниво "гей", плюне через губу i знов
розляжеться й тягне безкраю пiсню свою.
Гiн на тро вiд села Цурупалок йде машина пана Скшембжховського. Тут
уже чисте пекло. Попадеш сюди - i спочатку нiчого не розумi ш: стук, гряк,
гвалт, якийсь рев, якийсь свист, чогось кричать, десь смiються, порох,
полова, дим... Крiзь туман, що сто©ть навкруги, видно щось велике й
червоне, чути, як сердито гуде i грюкоче воно. Тiльки оговтавшись трохи,
почина ш розумiти сю просту картину. Сто©ть собi добросердна, ненажерлива
звiрюка, гуде, грюкотить, а люди пхають ©й в пащу i не вспiвають
нагодувати ©©. З радiсним ревом хапа вона снiп за снопом, трощить його
залiзними зубами сво©ми i знов голодно й жалiбно реве та гуде. Не вспiють
п'ятнадцятеро засмалених, запорошених, живих iстот вигребти з-пiд не©, як
треба знов пхати ©й в пащу, бо сердито гуде вже i клаца порожнiм
барабаном. Не вспiють всунути снопа, як уже летить полова й солома,
пiднiма ться горою пiд соломотрясом. I п'ятнадцятеро прислужникiв,
гукаючи, поспiшаючи, одкидають, розмазують нашвидку пiт по лицi, i знов
пiдхоплюють з-пiд не©, i знов одкидають до хлопчикiв. А сi теж не
дрiмають: зачепивши купу волоком, тягнуть до великих, жовтих ожередiв, на
яких видно тiльки брилi дядькiв та довгi вила. Робота кипить.
А машина гуде й наче аж радiсно ревне, як попаде зразу добрий шматок. В
таких випадках машинiст Арсентiй Трохимович звичайно сердиться i щось
кричить до барабанщикiв; але тi нiби недочувають. I цiлiсiнький день ©©
годують i пiдбирають з-пiд не©. Вiз пiд'©жджа за возом, гарба за гарбою.
Вже позвозили з Розкопаного Яру, вже почали з Чортово© Пасiки, а звiрюка
все реве та голодно клаца сво©ми колесами, пасами, соломотрясами.
А сонце пече. Пiт уже не витирають, i вiн вiльними шляхами розходиться
по запорошених лицях, вибираючи, де менше пороху.
Молодий економ, пан Гудзiнський, або, як звуть його селяни, Гудзик,
ходить злий i темний, як хмара. Вiн то пiдiйде до паровика, байдуже нiби
подивиться на дорогу, що йде до села, то знов верта ться назад, злий i
похмурий. На йому черкасиновий, стальово© мастi пiджачок, високi
ковнiрчики з червоним гальштучком i риженькi штанцi в чоботи. На головi
ярусний, синiй картуз iз ремiнцем, на руцi довгий, зложений удво нагай.
Всi люди коло машини непримiтне, але пильно слiдкують за ним. Всi
бачать, як гостреньке, засмалене личко його щоразу робиться гострiше, губи
тоншають i вся невеличка постать iще бiльше зменшу ться. Вiн се зна , i се
пiднiма у його тупу, глуху ненависть до ©х. Вiн зна , що ©м усiм до
одного вiдомо, кого вiн вигляда так пильно i чого так вигляда . Вiн зна ,
що ©м навiть вiдомо, коли вiн буде вiнчатись з Гликерою Парменовною;
вiдомо, скiльки да йому батько-монопольщик викупного за надзвичайно
великi зуби, за косi очi, за 28 лiт сво © дочки, "модиски". Вiдомо ©м i
те, що вiн кожного дня прийма ©© бiля машини, привча до хазяйства (бо
вона була в городi "модискою"); вiдомо, що вiн iз великою охотою замiсть
сього запхнув би ©© в пiч паровика, якби дала вперед грошi; вiдомо, що вiн
ненавидить ©© так, як ненавидить зараз усiх, що бiля машини.
А по дорозi, що йде до села, анi лялечки. Гудзик корчить байдуже лице,
поверта ться i злiсно накида ться на першого, хто попадеться пiд руку.
Ла ться гостро, хидно, з ненавистю.
- Ах, яка з не© робота! - з погордою тика вiн нага м пiд машину. - То
по-твойому робота? То робота, питаю, кукло ти американська?!
- Як граблi короткi... - почина дiвчина i змовка : пан Гудзик зараз же
вихоплю в не© граблi, засову далеко пiд машину й вигорта купу полови.
- Кукла! - шипить вiн, кидаючи на не© граблищем. Дiвчина винувато
ухиля ться i ловить граблi.
- Тобi до машини ставати! Дiтей няньчить у жидiв, жидiвська помийнице
ти!.. Ач, яка красуля!.. Ку-ди-и-и ж сунеш, герге-е-по! - знов хапа вiн
граблi й поверта в другий бiк. Дiвчина покiрно посува ться за граблями.
- Кукла гипетська! - злiсно кида вiн i одходить.
На-а-а моди-и-сцi сарахв-а-н...
Бiля не© Гудзик-пан... -
чу ться десь за соломотрясом, i на всiх лицях з'явля ться весела
усмiшка.
"Добре, добре! - дума Гудзик, ©дучи до паровика. - Заспiва те ви у
мене не так! Я вам заспiваю. Що то ви заспiва те, як за грiшми
прийдете!.."
I вiн виразно собi уявля , як у суботу прийдуть "вони" за рощотом, а
вiн нахилить голову набiк i, нiби жалкуючи дуже, сумно одповiсть ©м:
"Бiда, хлопцi! Не прислав пан грошей, вiзьмете вже, мабуть, у ту
суботу..."
I хоча вони добре знають, що се правдива брехня, хоча знають, що вiн
вiдда ©м ©хнi ж грошi за проценти, що навiть зараз у його в кишенi
грошi, постоять, погомонять, почухаються i пiдуть собi з богом до друго©
суботи. Бо не ©хня тут сила, а його, бо не вiн у ©хнiх руках, а вони у
його. I зна вiн, що ненавидять вони його, що покiрливiсть ся до часу до
години, зна , що погано буде йому, як i вiн попадеться, але вiд сього ще
бiльша ненависть закипить до них.
По дорозi нi душi. Гудзик знов робить байдуже лице i повагом iде до
машини. Пiсня ще дужчою хвилею несеться з-за соломотряса й жене кров
Гудзиковi в голову. Настрiй накипа . Хочеться когось ударить, пригнiтить,
хочеться чим-небудь виявить напружене почуття.
- Карпе! - гука вiн до присадкуватого, широкоплечого парубка в синiх
пукатих окулярах, якi носять, звичайно, тi, що стоять бiля соломотряса, -
Ти на гулянку прийшов сюди? Забирайся на мiсце.
Карпо поверта до його запорошене лице з широким носом та товстими
губами i зараз же знов нахиля ться до парубка, що вигортав полову з-пiд
машини.
- А як не схоче сьогодня заплатить усiм, кидати зараз же всiм роботу...
До одного! - бурмоче вiн. - А як буде хто... те ... значить, не приставать
до нас, пiд ребра - й амiнь...
- Карпо!..
- I не зацiпить iдолу! - усмiха ться Карпо, не дивлячись на Гудзика. -
Гудзя проклята!.. Так ти ж гляди: як з'явиться модиска, зараз же катай до
мене...
Парубок пiдводиться, виправля спину й витира пiт.
- О, Гудзя вже бiжить сюди! - тихо промовля вiн до Карпа i знов
нахиля ться пiд машину.
- Хай бiжить! - байдуже, крiзь зуби цiдить Карпо i тихо йде собi до
соломотряса.
- На модисцi-i-i сарахва-а-н... -
голосно заводить вiн, проходячи повз Гудзика, що вже наблизився до
його, й заклада руки за спину.
Коло не© Гудзя-пан...
- Карпо!! - визвiря ться Гудзик. - Ти на проходку прийшов сюди? Мурляка
чортова!
- Гей, модиска моя, ти любезная моя!..
Бiля машини прокочу ться регiт, i Карпо важно проходить до соломотряса,
голосно виспiвуючи.
- Н-ну! - дивлячись йому вслiд, промовля Гудзик i, стиснувши губи, йде
за паровик. - Се тобi не минеться так!
Ненависть давить йому груди до болю. Кожне засмалене лице, кожний
хриплий 'голос робiтника драту його i виклика бажання помститися,
придавити, показати, що сила його, а не ©хня.
- Знов солому розкидав, вахля-яко! - зупиня ться вiн бiля паровика i
пильно дивиться прямо в лице кочегаровi. - Знов тобi говорити це, бодай з
тобою лихо говорило, чорта дурного шматок!
Кочегар, високий, млявий Данило, одводить погляд вiд печi, мовчки,
понуро обдивля ться навкруги i знов задумливо дивиться в червоне полум'я.
- Та до кого ж я говорю?! - вмить скажено вирива ться у Гудзика
фiстулою. - Солому менi!
Данило мовчки поверта ться й почина пiдкидати солому ногами.
- Ач, дурне бидло, чим пiдгорта . Граблi, йолопе, вiзьми, граблi!..
Данило iде кудись за граблями.
- А ти ж куди? Куди бiжиш? - накида ться Гудзик на дiвчину, що,
витираючись фартухом, наближалась до дiжки з водою.
- А вже ж не виглядати когось! - насмiшкувато кида та й пiдставля рота
пiд чiп.
Гудзику хочеться кинутись на не©, здавити за горло, загризти ©©, але...
дивиться тiльки, як вода тонесенькою цiвкою збiга з-пiд чопа у витягнутi
губи дiвчини й почува , як злiсть наче грудкою важкою проходить по його
грудях.
- Ху, - напившись, втира ться дiвчина й нiби до себе дода з
здивуванням: - I чого ©© так довго нема ? Кумедно! - I, зареготавшись,
хутко бiжить до машини.
II
А модиски нема. Сонце, немов утомившись, стало сiдати, i з поля повiяло
свiжим повiтрям. Здаьалось, робота повинна б iти жвавiше, а тим часом бiля
машини ко©лось щось чудне. Починаючи з барабанщика Андрона i кiнчаючи
погоничем Михалком, всiма опанувала якась млявiсть i неохота. Бiля
ожередiв стояли навезенi й не викиданi копицi; коло соломотрясiв iнодi
Набиралось стiльки, що треба було спиняти машину, щоб дати ©й хiд; полова
пiдпирала машину i спиняла колеса, що черкались по нiй; навiть жидки бiля
вiялок чимсь були заклопотанi й не звертали уваги на роботу. Гудзик не
переставав лаятись. Кине одного, треба бiгти до другого; розiгнав одну
купку, що палко про щось говорила, в другому кутку вже держить промову
Карпо. На барабанi смiх, регiт, пiд барабаном палкi балачки, всiма
опанував якийсь iнтерес. Машина все частiш i частiш голодно гуде й гурка ,
возi© все частiш чогось баряться, а всi навiть на се й не звертають уваги.
Гудзик почина догадуватись, почина розумiть сей настрiй, i страх
холодить йому серце. З ненавистю дивиться вiн, як настрiй охоплю навiть
кочегара Данила, примушуючи його жвавiше сунуть солому й повертать
здоровенною коцюбою.
"Нiчого, нiчого, я вам покажу, пiдождiть, ви, мурляки проклятi!" -
дума Гудзик i ще енергiйнiше бiга й ла ться.
- Чого ж став? Чого став? Пiд'©жджай, пiд'©жджай! - накида ться вiн на
возiя - парубка, що, балакаючи з дiвчатами, пiдiбрав вiжки та збирався
пiд'©жджать до машини. Парубок здригнувся й, поспiшаючи, шарпнув i
зацмокав на коней.
- Куди ж ти? Куди? Куди вернеш, гаспиде? В м-а-а-шину, проклятий, в
машину, iроде, в'©деш, бодай ти на могилки ви©хав! Соб держи! Соб тобi
говорю!.. - скажено, несамовито говорить Гудзик i пiдбiга до коней.
Схопивши за вiжки, вiн круто поверта ; вiз раптом перехиля ться i вкупi з
парубком, пiд акомпанемент крикiв i смiху, тихо, поважно ляга на землю.
Земля навкруги вкрива ться снопами.
- Ну от!.. - похмуро бурка парубок, встаючи з-пiд снопiв, i сердито
почина шукать картуза. Гудзиковi й нiяково, i досадно за сю нiяковiсть, i
злiсть аж кипить до "мурлякiв", що, прикладаючи i глузуючи, регочуться з
його.
- Бач, що наробив! Бач, кукла американська, що наробив! - шипить вiн до
парубка. - Покорчило б тобi, анафема!
- А чого ж шарпали... - не дивлячись на його й витрусюючи картуза,
кида "анафема". - Тепер пiднiмай...
- "Пiднiма-а-й!" - перекривля Гудзик. - За печiнки б тебе пiдняло,
iроде... Пiднiмай же, чого ж сто©ш, дубом би тебе поставило!..
- А що, я сам його буду пiднiмати? - вмить визвiря ться парубок i люто
пха ногою снiп. - Та хай воно тобi сказиться!.. Сам шарпнув, перекинув,
ще й ла ться... Грошi дай, он що!..
Вiн скiнчив поганою лайкою й нервово одiйшов до коней. У Гудзика аж
серце завмерло вiд "тобi", "сам", "дай" i гидко© лайки. Що ж се? Коли се
було, щоб який-небудь хлоп насмiлився сказать йому, пановi економовi,
"ти"? Коли було, щоб вони до того забули сво становище, щоб висловлювати
голосно сво незадоволення? Було ж навiть, що робили йому мало не задурно
- i то не казали "грошi давай". Бувало, не тиждень, а мiсяцi не бачили
зароблених грошей, а все ж не кричали; мовчали, чекали i, може, й лаялись,
та все се нишком. А тепер?.. I Гудзик пильно, зi страхом обдивля ться
навкруги i... трохи заспокою ться. Лиця хоча й похмурi, сердитi, але
чого-небудь нового не видно. Щоб заховать сво нiякове мовчання пiсля
парубкових слiв, вiн так само мовчки одходить.
Парубок же, постоявши бiля коней, повозившись там, пiдiйшов знов до
воза й, суворо гукнувши возi©в на допомогу, став пiдсовувать плече пiд
драбину. Возi© позлiзали з возiв i теж стали ходить i вишукувать мiсця, де
б зручнiше пiдмостити спину. Почалось пiднiмання з лайкою, смiхом, з
одпочинками й балачками. А тим часом машина голодно ревла, лящала пасом i
наче сердилась, що барабанщики стоять собi й весело балакають,
подивляючись на обидва боки униз. I з другого боку теж щось трапилось, бо
нiхто й не гадав подавати снопiв. Всi спочивали i з цiкавiстю слiдкували
за пiдiйманням воза. За скиртами лаявся Гудзик.
- Ей, чорнява!.. Чорнява на три пальцi пiд носом, бодай ти виросла! -
чу ться вмить iз барабана, i пiд машину загляда запорошене, з пукатими
синiми окулярами на носi лице барабанщика Андрона. I крiм сих окулярiв,
чорних якихсь купок на мiсцi вусiв i носа, нiчого за порохом не видно.
Губи зложенi зовсiм серйозно, тiльки куточки здригаються посмiшкою.
Дуже висока, зовсiм бiлява дiвчина, до яко© гука вiн, навiть не
поворухнеться, задивившись на воза.
- Ей ти! Чорнява!.. Бiла хустина!.. Тю! Федоська! Федоська здрига ться
й почина шукати очима.
- Сюди! Сюди лупни!
Федоська пiднiма голову й, забачивши Андрона, усмiха ться.
- Iди сюди... - кива той головою. Дiвчата круг його весело
посмiхаються i наперед почувають задоволення.
- Чого?
- Та йди, дурна!.. Iди, я тебе сподобав... Iди, мо серце...
Дiвчата смiються, а з ними й Федоська.
- Та йди, не бiйсь: я м'який... як вiск на морозi. Ну?.. Води
принесеш... - дода вiн, пiднiмаючи вiдро.
Дiвка неймовiрно дивиться на дiвчат, на вiдро й руша . Через хвилину
голова ©© з'явля ться на барабанi.
- Ти вирости хочеш? - вмить серйозно поверта ться до не© Андрон i
пильно дивиться в лице.
Дiвчата, що дивились на його, й собi поробили серйознi обличчя, вмить
пирскають зо смiху й чекають одповiдi вiд сторопiло© Федоськи.
- Ну, видно, що хоче, - не посмiхаючись навiть, провадить далi Андрон i
бере Федоську за кiнець хустки.
- Так, коли на се вже йде дiло, - говорить вiн, - то ти зроби от що...
Та стiй, дурна! Чого ж тут соромиться? Хочеш вирости, то рости, бог з
тобою... Що ж тут? Так, значить, зробиш так...
- А, та ну вас! Смiються!.. Пустiть... - вирива ться Федоська i хоче
злазити вниз.
- Стiй, стiй! Пiдожди... Я маю справдi сказати тобi дещо, Чекай-но!
Карпо говорив там у вас, щоб завтра не йти на роботу?..
- Говорив... I про модиску...
- Усiм?
- А я знаю? Чула, як казав...
- Дак от що: пiди зараз, найди Карпа i скажи йому так: коли буде вже
все гаразд, хай прийде на барабан. Треба, щоб починалось у нас...
Розумi ш? - нахилився вiн до Федоськи i несподiвано зробив ©й по губах
"тпруньки". Федоська аж одкинулась назад i плюнула, коли тим часом дiвчата
весело реготались. - Скажеш же?
- Та скажу... А як модиска прийде?
- Тодi все буде... Ну, рушай... Висока рости!
- Ет! - соромливо махнула Федоська рукою й зникла. Але не встигла ще
зовсiм сховатись ©© хустка, як зараз же зачувся голос Гудзика:
- Чого... треба... лазила?..
- О, Гудзя вже! - ненависно муркнула одна з дiвчат i стала готуватись,
щоб приймати снопи вiд парубка, що вилазив уже на поставлений вiз.
- А ти, Андроне, замiсть того щоб згребти та подати в барабан смiття,
регiт iз ними заводиш? - почувся через пiвхвилини незадоволений, але
здержаний голос Гудзика, i на барабанi з'явилася його голова. - Так робити
не можна!
- А якого ж бiса не дають снопiв? - похмуро кинув Андрон, дивлячись
кудись убiк. - Пальцi ж сво© не посуну. Я теж не каторжний... Хоч би ще
знав, що грошi матиму й за таку роботу, а то робиш за панське "спасибi"...
Гудзик нiби недочув i злiз з барабана, нiчого не одпо-вiдаючи. Вiн зна,
що з барабанщиком поводитись, як iз простим робiтником, не можна. "В
барабан давати - не в соломi спати", - кожний скаже, й кожний барабанщика
поважа .
- Та й iз смiттям для тебе возитись не буду, - дода Андрон, дивлячись
Гудзиковi вслiд. - Хiба сей снiп укинуть? Ух! - вмить поверта ться вiн i
робить руками, нiби згорта снiп, i хапа тим часом одну з дiвчат за ноги.
Та злякано одскаку i, регочучись зо всiма, пiдхоплю снопи, що, як грушi,
сипляться вiд сердитого парубка. Машина реве, дзижчить i вкрива ться згори
донизу туманом пороху й полови. I всi за нею, хоч i мляво, нiби оживають.
Дiвчата, перегукуючись й iнодi лаючись, тягають лантухи з зерном з-пiд
машини до великого вороху. Хлопчики, з стурбованими й поважними личками,
не встигають тягати купа за купою жовто© побито© соломи. Соломотряси,
половотряси зi стуком, з гряком безперестану викидають солому й полову i
сiрим шаром пороху вкривають лиця робiтникiв, що, як комашня, обсiли
навкруги машину. Навiть Андрон затих. Мiцно насунувши на лоб картуза,
розставивши лiктi, вiн iз запалом якимсь хапа снiп за снопом i, майстерно
розiславши його, суне в залiзну пащу машини. Раз за разом чу ться
дзижчання й ревiння машини-звiрюки, яку все бiльше розпалю Данило. До
сього прилуча ться жалiсна пiсня жидкiв-млинщикiв бiля вороху зерна i
стукотiння вiялок та решет. На рядах лантухiв, що в три поверхи наложенi
бiля них, сидять замурзанi жиденята з лушпайками iз динi в руках i
традицiйними хвостиками ззаду.
Один тiльки Карпо не бере участi в сьому концертi. Не вважаючи на
Гудзика, вiн походжа собi мiж робiтниками, зупиня ться, балака i
пробира ться далi. Пiсля його появи розмови стають живiшi, а робота
млявiша.
- Плачеш? - протискуючись помiж граблями, що ними дiвчата одгородили
полову, нiби байдуже кида вiн до дiвчини в чорнiй хустцi й зупиня ться.
Та швидко пiдводиться й дивиться на його.
- Еге! Драстуй, Химо! - iронiчно уклоня ться вiн. - Нiби не розумi ...
Через мiсяць Гудзине весiлля ж...
- Ну, то що?
Карпо трохи одходить набiк вiд купи полови, яку суне якась жiноча
постать, i нацiля ться говорити.
- Ну то що, що жениться?
- Байдуже?
- Пхи! - хита з погордою головою Хима i знов нахиля ться, але, зараз же
пiдвiвшися, дода : - Не бачила твого Гудзя!.. От то! Пхи! Вiн менi
потрiбний!..
Але Карпо по очах, по занадто байдужому голосi бачить, що ©й не зовсiм
уже так i байдуже, як би бажалось вдати. I заздрiсть ущипливе пронизу
груди i кривить товстi його губи злою посмiшкою. Вiн скида синi окуляри й
почина для чогось м'яти ©х у руках. Маленькi сiрi очi його чудно бiлiють
сво©ми чистими вiками серед запорошених щок i пильно розглядають шнурок iз
окулярiв.
- Тобто тобi аж нiщо-нiчогiсiнько? - якомога байдуже й навiть
насмiшкувато знов кида вiн.
Хима не одповiда i старанно вигорта з-пiд машини полову.
- I вчора, може, скажеш, того до мене не вийшла, що знов батько не
пустив?
- Авжеж...
- Хм... А кого ж то вчора Сидiр бачив бiля економово© кухнi?
_ I-i-i! - сплеснувши руками, пiдвелась зразу Хима i так подивилась
розкритими очима на Карпа, що кожний, глянувши на не©, зразу сказав би, що
©© i здивувала, й образила така брехня. Але Карпо по цьому саме й побачив,
що вона тiльки вжива дуже знайомого йому засобу брехнi.
- Тобто так не було?
- От нехай мене господь поб' , коли я вчора бачила ту кухню й того
економа, хай вiн сказиться! Вiн менi потрiбний, як сиротi трясця... Ото
причепився! Не бачила якогось економа... Яке щастя, пхи!
- А де ж у тебе взялася з китицями хустка?
- О!.. Хустка... Тiтка при©жджали й купили...
- А Гудзя казав, що купив, i ще сам показував Сидоровi...
- О!.. Сидоровi?.. Так... - змiшалась Хима й скорiше нагнулась до
полови.
- Ага, пiймалась!..
- Пхи! Пiймалась... Нiяко© я хустки вiд його не брала. Ти раз у раз
чiпля шся... Як батько не пускали, то чим я винна?.. Потрiбний вiн менi...
Мале, погане...
З-за воза з снопами з'явився Гудзик, i Хима хутко нахилилась, старанно
засуваючи граблi пiд машину.
- Ага!.. Гудзя йдуть... Ось вони тобi зараз скажуть солодке слово...
Стерво!
I, похмуривши лице, Карпо одiйшов до соломотряса.
- Знов iз Карпом? - пропустивши з суворим поглядом повз себе Карпа й
зупиняючись бiля Хими, промовив Гудзик.
- О! "З Карпом!" Вiн менi потрiбний!.. То вiн граблi менi набив, бо усе
чогось спадають... "З Карпом!"
I ображена Хима енергiйно засунула граблi пiд машину.
- Що ж вiн тобi тут говорив таке, що ти так руками плескала?
- "Що говорив"... Говорив, що... А ви нащо усiм розказу те, що
подарували менi хустку... Усi парубки вже знають... Гарно як!
- Хто розказував? - здивувався Гудзик.
- Хм... ще й нiби не знають!
- Та йди к чорту! Що я, дурний розказувать?
- Ну да... А Карпо казав, що ви казали Сидору...
- Бреше! То вiн випитать у тебе хотiв... А ти й перелякалась свого
коханого та й плетеш чортзна-що...
- Еге, "коханого"! Так... потрiбний вiн менi... Пхи!..
- Брешеш!
- О! "Брешеш!"...
- Авжеж, брешеш, бо Мошко сам тебе бачив з ним за старим млином...
- I-i-i! - сплеснула руками Хима i широко розплющеними очима подивилась
на Гудзика. Але той подивився ©й у вiчi, плюнув i одiйшов. Хима з погордою
подивилась йому вслiд, хитнула головою i знов нахилилась пiд машину.
"Нi, сей Карпо щось-таки затiва , - думав Гудзик, iдучи повагом до
свого доглядного пункту, - тут щось... Хм... Нехай, нехай... Он навiть i
сей щось коверзу ... Ач... проклятi мурляки!"
- Чого ж рота роззявив? Поганяй! - накинувсь вiн на хлопчика в картузi
по самi вуха, що стирчали, як у мишi, i бiлих штанцях на однiй шлейцi.
- Та волок одчепи, мацапуро!.. Повилазило?
Хлопчик перелякано сьорбнув носом, спинив конячинку, яку вiв за
недоуздок, i став возитись бiля каната.
- У-у, кукли! - муркнув з невимовною злiстю Гудзик i, одiйшовши трохи,
став дивитися на шлях. Бiля самого села по дорозi ворушилось щось чорне.
Через хвилину воно було вже бiльше, через двi - ще бiльше, видко, що
наближалося дуже хутко.
"Нiби верхи, нiби пiшки... - дивувався Гудзик, приставивши руку до
козирка з ремiнцем. - Бiжить швидко... А-а-а. Пан Ян на велосипедi!"
I Гудзик з досадою згадав, що вiн на сьогоднi обiцяв пану Яну послать
до двору гарненьку дiвчину вiд машини. Не послать не можна, тим паче
тепер, коли вiн гада вiдходить i поживиться на шлюб у старого
Скшембжховського; послать же нема кого, бо тепер, мабуть, нi одна не пiде.
I дивлячись, як чорне все побiльшувалось, вiн хутко став перебирати в
думцi всiх дiвчат, що були бiля машини.
"Ага!.. Хима!.. Послуха м, що тепер Карпо заспiва ... Хм..."
I навiть дуже задоволений, вiн став нетерпляче чекати Скшембжховського.
Через якийсь час вже можна було розiбрати гарненьке бiленьке личко пана
Яна з блакитними, невинними, великими очима й свiжими, пухкими, рум'яними
губками, над якими ледве примiтно чорнiли маленькi вуса; можна було навiть
побачить на сьому дитячому лицi якусь тупiсть, сухiсть i надзвичайну
чваньковитiсть.
Зiстрибнувши з велосипеда, вiн обережно зiпер його на лантухи з зерном
i недбало тицьнув Гудзиковi руку. Той, звичайно, удав дуже задоволеного з
сього.
- Prosze раnа, сьогоднi зовсiм мало гарненьких. Але я пану покажу,
prosze pana... - пiдморгнув вiн напiв по-приятельськи, напiв по-рабськи,
але з тою мiною, що бува у кiмнатних льока©в, - Дiвчинка... пан сам
забачить.
Але пан тiльки холодно дивився сво©ми ясними, дитячими очима i,
прямуючи до машини, силкувався пронизати оком туман полови й навiть
хустки, якими дiвчата й молодицi захищали сво© лиця вiд пороху й сонця.
Бiля машини замовкло. Парубки ще бiльше нахмурились i люто махали граблями
й вилками, мов уявляючи на них що iнше замiсть полови та соломи. Навiть
дiвчата не прояснiли, що бувало раз у раз, як з'являвся панич.
Тiльки деякi, не втерпiвши, бiгали нiби за дiлом до Гудзика i кидали в
Янека гострим, метким, як блискавка, поглядом. З барабана чувся веселий
смiх i голос Андрона.
Карпо стежив за Химою, i злiсть все бiльше розпливалась йому по грудях.
"Ач! ач!" - думав вiн, дивлячись, як вона то зазирала пiд машину, то
забiгала на другий бiк i весь час мала такий вигляд, нiби бiгала за дiлом
i не знала навiть, що прийшов панич Янек.
Слiдкував вiн i за Гудзиком, слiдкував i за його злорадною, злою
усмiшкою, з якою вiн, нiби жартуючи, хльоскав дiвчат нага м i показував
Скшембжховському; слiдкував за його поглядами, якi кидав той на всiх, нiби
бажаючи сказати: "От же вам! от же вам!"
Але до смаку Янека не знаходилось. Та занадто тонка була, та висока, та
великi зуби мала. Янек, нiчого не говорячи, тiльки одвертався й рушав
далi. Всi мовчки дивились просто перед себе, i коли-не-коли перекидався
дехто словом.
- Ану, ти!.. Повернись! - хльоснув Гудзик нага м товсту дiвчину в бiлiй
сорочцi з червоними, товстими литками, що аж вилискувались з-пiд коротко©
спiдницi. - Ти з Цурупалок?
Дiвка повернулась i, соромлячись, засмiялась.
- Ну?
- Ба нi...
- А звiдки ж?
- Хи-хи-хи! Янек рушив.
- Се погана, prosze pana... - йдучи позаду, з нiяковiстю промовив
Гудзик. - Ось... Горпино, Горпино!
Висока чорнява дiвчина поважно повернулась i зиркнула в ©х бiк.
- Iди сюди!..
- Чого ще треба?
- Та йди... Треба...
Дiвка знехотя сперла граблi на машину й, не поспiшаючи, стала
наближатись до них. Гарнi ©© очi дивились спокiйно й холодно.
- Ти там... е... е... Ти одгорта ш полову?
- Атож...
- Ну, так... той... А чи не багато там дiвчат? Може... е... е... зайва
котра?..
- А я знаю?
- Ну да... але... Ти от що .. Передаси комусь граблi й пiдеш до
двору... Там панич передадуть тобою квiтки... Бо менi сьогодня на
залiзничний дворець треба...
Дiвчина подивилась на його з погордою i з насмiшкою i мовчки пiшла
назад.
- Coz to? - здивовано пiдняв брови пан Ян i подивився незрозумiле на
Гудзика.
- Не хоче, хлопка! - злiсно кинув Гудзик i рушив далi. Панич Янек ще
раз озирнувся на високу поважну постать Горпини й пiшов за Гудзиком.
Перейшли на другий бiк машини. Гудзик ще одвертiше став показувать Янековi
всi вдачi дiвчат, ще злораднiше повертав ©х на всi боки перед ним i
навмисне хльоскав нага м, як коров на базарi.
- Прошу пана, можна менi граблi набити, бо чисто злазять, - пiдбiгла
вмить до них Хима й кинула гострим, палким поглядом на Янека. Гарненьке ©©
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
, - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
I
Пiвдень. Сонце пече, наче пiдрядилося зробить за сьогодня з землi
перепiчку. Де не станеш, зда ться, круг тебе i згори i знизу пала якась
велетенська пiч i шуга безперестанку пекельним полум'ям. Дихати важко.
У полi пусто вже. Не веселять очей густi, довгi ряди кiп, не луна у яру
дзвiн коси; голо й сумно, подиха осiнню.
По шляхах i по межах подекуди суне поважно гарба зi снопами. На нiй,
задравши догори голову, лежить собi який-небудь засмалений, з бiлими
плямами хлопець i хльоска iнодi згори батiжком. Йому сонце не вадить.
Часом, пiдвiвшись, вiн крикне лiниво "гей", плюне через губу i знов
розляжеться й тягне безкраю пiсню свою.
Гiн на тро вiд села Цурупалок йде машина пана Скшембжховського. Тут
уже чисте пекло. Попадеш сюди - i спочатку нiчого не розумi ш: стук, гряк,
гвалт, якийсь рев, якийсь свист, чогось кричать, десь смiються, порох,
полова, дим... Крiзь туман, що сто©ть навкруги, видно щось велике й
червоне, чути, як сердито гуде i грюкоче воно. Тiльки оговтавшись трохи,
почина ш розумiти сю просту картину. Сто©ть собi добросердна, ненажерлива
звiрюка, гуде, грюкотить, а люди пхають ©й в пащу i не вспiвають
нагодувати ©©. З радiсним ревом хапа вона снiп за снопом, трощить його
залiзними зубами сво©ми i знов голодно й жалiбно реве та гуде. Не вспiють
п'ятнадцятеро засмалених, запорошених, живих iстот вигребти з-пiд не©, як
треба знов пхати ©й в пащу, бо сердито гуде вже i клаца порожнiм
барабаном. Не вспiють всунути снопа, як уже летить полова й солома,
пiднiма ться горою пiд соломотрясом. I п'ятнадцятеро прислужникiв,
гукаючи, поспiшаючи, одкидають, розмазують нашвидку пiт по лицi, i знов
пiдхоплюють з-пiд не©, i знов одкидають до хлопчикiв. А сi теж не
дрiмають: зачепивши купу волоком, тягнуть до великих, жовтих ожередiв, на
яких видно тiльки брилi дядькiв та довгi вила. Робота кипить.
А машина гуде й наче аж радiсно ревне, як попаде зразу добрий шматок. В
таких випадках машинiст Арсентiй Трохимович звичайно сердиться i щось
кричить до барабанщикiв; але тi нiби недочувають. I цiлiсiнький день ©©
годують i пiдбирають з-пiд не©. Вiз пiд'©жджа за возом, гарба за гарбою.
Вже позвозили з Розкопаного Яру, вже почали з Чортово© Пасiки, а звiрюка
все реве та голодно клаца сво©ми колесами, пасами, соломотрясами.
А сонце пече. Пiт уже не витирають, i вiн вiльними шляхами розходиться
по запорошених лицях, вибираючи, де менше пороху.
Молодий економ, пан Гудзiнський, або, як звуть його селяни, Гудзик,
ходить злий i темний, як хмара. Вiн то пiдiйде до паровика, байдуже нiби
подивиться на дорогу, що йде до села, то знов верта ться назад, злий i
похмурий. На йому черкасиновий, стальово© мастi пiджачок, високi
ковнiрчики з червоним гальштучком i риженькi штанцi в чоботи. На головi
ярусний, синiй картуз iз ремiнцем, на руцi довгий, зложений удво нагай.
Всi люди коло машини непримiтне, але пильно слiдкують за ним. Всi
бачать, як гостреньке, засмалене личко його щоразу робиться гострiше, губи
тоншають i вся невеличка постать iще бiльше зменшу ться. Вiн се зна , i се
пiднiма у його тупу, глуху ненависть до ©х. Вiн зна , що ©м усiм до
одного вiдомо, кого вiн вигляда так пильно i чого так вигляда . Вiн зна ,
що ©м навiть вiдомо, коли вiн буде вiнчатись з Гликерою Парменовною;
вiдомо, скiльки да йому батько-монопольщик викупного за надзвичайно
великi зуби, за косi очi, за 28 лiт сво © дочки, "модиски". Вiдомо ©м i
те, що вiн кожного дня прийма ©© бiля машини, привча до хазяйства (бо
вона була в городi "модискою"); вiдомо, що вiн iз великою охотою замiсть
сього запхнув би ©© в пiч паровика, якби дала вперед грошi; вiдомо, що вiн
ненавидить ©© так, як ненавидить зараз усiх, що бiля машини.
А по дорозi, що йде до села, анi лялечки. Гудзик корчить байдуже лице,
поверта ться i злiсно накида ться на першого, хто попадеться пiд руку.
Ла ться гостро, хидно, з ненавистю.
- Ах, яка з не© робота! - з погордою тика вiн нага м пiд машину. - То
по-твойому робота? То робота, питаю, кукло ти американська?!
- Як граблi короткi... - почина дiвчина i змовка : пан Гудзик зараз же
вихоплю в не© граблi, засову далеко пiд машину й вигорта купу полови.
- Кукла! - шипить вiн, кидаючи на не© граблищем. Дiвчина винувато
ухиля ться i ловить граблi.
- Тобi до машини ставати! Дiтей няньчить у жидiв, жидiвська помийнице
ти!.. Ач, яка красуля!.. Ку-ди-и-и ж сунеш, герге-е-по! - знов хапа вiн
граблi й поверта в другий бiк. Дiвчина покiрно посува ться за граблями.
- Кукла гипетська! - злiсно кида вiн i одходить.
На-а-а моди-и-сцi сарахв-а-н...
Бiля не© Гудзик-пан... -
чу ться десь за соломотрясом, i на всiх лицях з'явля ться весела
усмiшка.
"Добре, добре! - дума Гудзик, ©дучи до паровика. - Заспiва те ви у
мене не так! Я вам заспiваю. Що то ви заспiва те, як за грiшми
прийдете!.."
I вiн виразно собi уявля , як у суботу прийдуть "вони" за рощотом, а
вiн нахилить голову набiк i, нiби жалкуючи дуже, сумно одповiсть ©м:
"Бiда, хлопцi! Не прислав пан грошей, вiзьмете вже, мабуть, у ту
суботу..."
I хоча вони добре знають, що се правдива брехня, хоча знають, що вiн
вiдда ©м ©хнi ж грошi за проценти, що навiть зараз у його в кишенi
грошi, постоять, погомонять, почухаються i пiдуть собi з богом до друго©
суботи. Бо не ©хня тут сила, а його, бо не вiн у ©хнiх руках, а вони у
його. I зна вiн, що ненавидять вони його, що покiрливiсть ся до часу до
години, зна , що погано буде йому, як i вiн попадеться, але вiд сього ще
бiльша ненависть закипить до них.
По дорозi нi душi. Гудзик знов робить байдуже лице i повагом iде до
машини. Пiсня ще дужчою хвилею несеться з-за соломотряса й жене кров
Гудзиковi в голову. Настрiй накипа . Хочеться когось ударить, пригнiтить,
хочеться чим-небудь виявить напружене почуття.
- Карпе! - гука вiн до присадкуватого, широкоплечого парубка в синiх
пукатих окулярах, якi носять, звичайно, тi, що стоять бiля соломотряса, -
Ти на гулянку прийшов сюди? Забирайся на мiсце.
Карпо поверта до його запорошене лице з широким носом та товстими
губами i зараз же знов нахиля ться до парубка, що вигортав полову з-пiд
машини.
- А як не схоче сьогодня заплатить усiм, кидати зараз же всiм роботу...
До одного! - бурмоче вiн. - А як буде хто... те ... значить, не приставать
до нас, пiд ребра - й амiнь...
- Карпо!..
- I не зацiпить iдолу! - усмiха ться Карпо, не дивлячись на Гудзика. -
Гудзя проклята!.. Так ти ж гляди: як з'явиться модиска, зараз же катай до
мене...
Парубок пiдводиться, виправля спину й витира пiт.
- О, Гудзя вже бiжить сюди! - тихо промовля вiн до Карпа i знов
нахиля ться пiд машину.
- Хай бiжить! - байдуже, крiзь зуби цiдить Карпо i тихо йде собi до
соломотряса.
- На модисцi-i-i сарахва-а-н... -
голосно заводить вiн, проходячи повз Гудзика, що вже наблизився до
його, й заклада руки за спину.
Коло не© Гудзя-пан...
- Карпо!! - визвiря ться Гудзик. - Ти на проходку прийшов сюди? Мурляка
чортова!
- Гей, модиска моя, ти любезная моя!..
Бiля машини прокочу ться регiт, i Карпо важно проходить до соломотряса,
голосно виспiвуючи.
- Н-ну! - дивлячись йому вслiд, промовля Гудзик i, стиснувши губи, йде
за паровик. - Се тобi не минеться так!
Ненависть давить йому груди до болю. Кожне засмалене лице, кожний
хриплий 'голос робiтника драту його i виклика бажання помститися,
придавити, показати, що сила його, а не ©хня.
- Знов солому розкидав, вахля-яко! - зупиня ться вiн бiля паровика i
пильно дивиться прямо в лице кочегаровi. - Знов тобi говорити це, бодай з
тобою лихо говорило, чорта дурного шматок!
Кочегар, високий, млявий Данило, одводить погляд вiд печi, мовчки,
понуро обдивля ться навкруги i знов задумливо дивиться в червоне полум'я.
- Та до кого ж я говорю?! - вмить скажено вирива ться у Гудзика
фiстулою. - Солому менi!
Данило мовчки поверта ться й почина пiдкидати солому ногами.
- Ач, дурне бидло, чим пiдгорта . Граблi, йолопе, вiзьми, граблi!..
Данило iде кудись за граблями.
- А ти ж куди? Куди бiжиш? - накида ться Гудзик на дiвчину, що,
витираючись фартухом, наближалась до дiжки з водою.
- А вже ж не виглядати когось! - насмiшкувато кида та й пiдставля рота
пiд чiп.
Гудзику хочеться кинутись на не©, здавити за горло, загризти ©©, але...
дивиться тiльки, як вода тонесенькою цiвкою збiга з-пiд чопа у витягнутi
губи дiвчини й почува , як злiсть наче грудкою важкою проходить по його
грудях.
- Ху, - напившись, втира ться дiвчина й нiби до себе дода з
здивуванням: - I чого ©© так довго нема ? Кумедно! - I, зареготавшись,
хутко бiжить до машини.
II
А модиски нема. Сонце, немов утомившись, стало сiдати, i з поля повiяло
свiжим повiтрям. Здаьалось, робота повинна б iти жвавiше, а тим часом бiля
машини ко©лось щось чудне. Починаючи з барабанщика Андрона i кiнчаючи
погоничем Михалком, всiма опанувала якась млявiсть i неохота. Бiля
ожередiв стояли навезенi й не викиданi копицi; коло соломотрясiв iнодi
Набиралось стiльки, що треба було спиняти машину, щоб дати ©й хiд; полова
пiдпирала машину i спиняла колеса, що черкались по нiй; навiть жидки бiля
вiялок чимсь були заклопотанi й не звертали уваги на роботу. Гудзик не
переставав лаятись. Кине одного, треба бiгти до другого; розiгнав одну
купку, що палко про щось говорила, в другому кутку вже держить промову
Карпо. На барабанi смiх, регiт, пiд барабаном палкi балачки, всiма
опанував якийсь iнтерес. Машина все частiш i частiш голодно гуде й гурка ,
возi© все частiш чогось баряться, а всi навiть на се й не звертають уваги.
Гудзик почина догадуватись, почина розумiть сей настрiй, i страх
холодить йому серце. З ненавистю дивиться вiн, як настрiй охоплю навiть
кочегара Данила, примушуючи його жвавiше сунуть солому й повертать
здоровенною коцюбою.
"Нiчого, нiчого, я вам покажу, пiдождiть, ви, мурляки проклятi!" -
дума Гудзик i ще енергiйнiше бiга й ла ться.
- Чого ж став? Чого став? Пiд'©жджай, пiд'©жджай! - накида ться вiн на
возiя - парубка, що, балакаючи з дiвчатами, пiдiбрав вiжки та збирався
пiд'©жджать до машини. Парубок здригнувся й, поспiшаючи, шарпнув i
зацмокав на коней.
- Куди ж ти? Куди? Куди вернеш, гаспиде? В м-а-а-шину, проклятий, в
машину, iроде, в'©деш, бодай ти на могилки ви©хав! Соб держи! Соб тобi
говорю!.. - скажено, несамовито говорить Гудзик i пiдбiга до коней.
Схопивши за вiжки, вiн круто поверта ; вiз раптом перехиля ться i вкупi з
парубком, пiд акомпанемент крикiв i смiху, тихо, поважно ляга на землю.
Земля навкруги вкрива ться снопами.
- Ну от!.. - похмуро бурка парубок, встаючи з-пiд снопiв, i сердито
почина шукать картуза. Гудзиковi й нiяково, i досадно за сю нiяковiсть, i
злiсть аж кипить до "мурлякiв", що, прикладаючи i глузуючи, регочуться з
його.
- Бач, що наробив! Бач, кукла американська, що наробив! - шипить вiн до
парубка. - Покорчило б тобi, анафема!
- А чого ж шарпали... - не дивлячись на його й витрусюючи картуза,
кида "анафема". - Тепер пiднiмай...
- "Пiднiма-а-й!" - перекривля Гудзик. - За печiнки б тебе пiдняло,
iроде... Пiднiмай же, чого ж сто©ш, дубом би тебе поставило!..
- А що, я сам його буду пiднiмати? - вмить визвiря ться парубок i люто
пха ногою снiп. - Та хай воно тобi сказиться!.. Сам шарпнув, перекинув,
ще й ла ться... Грошi дай, он що!..
Вiн скiнчив поганою лайкою й нервово одiйшов до коней. У Гудзика аж
серце завмерло вiд "тобi", "сам", "дай" i гидко© лайки. Що ж се? Коли се
було, щоб який-небудь хлоп насмiлився сказать йому, пановi економовi,
"ти"? Коли було, щоб вони до того забули сво становище, щоб висловлювати
голосно сво незадоволення? Було ж навiть, що робили йому мало не задурно
- i то не казали "грошi давай". Бувало, не тиждень, а мiсяцi не бачили
зароблених грошей, а все ж не кричали; мовчали, чекали i, може, й лаялись,
та все се нишком. А тепер?.. I Гудзик пильно, зi страхом обдивля ться
навкруги i... трохи заспокою ться. Лиця хоча й похмурi, сердитi, але
чого-небудь нового не видно. Щоб заховать сво нiякове мовчання пiсля
парубкових слiв, вiн так само мовчки одходить.
Парубок же, постоявши бiля коней, повозившись там, пiдiйшов знов до
воза й, суворо гукнувши возi©в на допомогу, став пiдсовувать плече пiд
драбину. Возi© позлiзали з возiв i теж стали ходить i вишукувать мiсця, де
б зручнiше пiдмостити спину. Почалось пiднiмання з лайкою, смiхом, з
одпочинками й балачками. А тим часом машина голодно ревла, лящала пасом i
наче сердилась, що барабанщики стоять собi й весело балакають,
подивляючись на обидва боки униз. I з другого боку теж щось трапилось, бо
нiхто й не гадав подавати снопiв. Всi спочивали i з цiкавiстю слiдкували
за пiдiйманням воза. За скиртами лаявся Гудзик.
- Ей, чорнява!.. Чорнява на три пальцi пiд носом, бодай ти виросла! -
чу ться вмить iз барабана, i пiд машину загляда запорошене, з пукатими
синiми окулярами на носi лице барабанщика Андрона. I крiм сих окулярiв,
чорних якихсь купок на мiсцi вусiв i носа, нiчого за порохом не видно.
Губи зложенi зовсiм серйозно, тiльки куточки здригаються посмiшкою.
Дуже висока, зовсiм бiлява дiвчина, до яко© гука вiн, навiть не
поворухнеться, задивившись на воза.
- Ей ти! Чорнява!.. Бiла хустина!.. Тю! Федоська! Федоська здрига ться
й почина шукати очима.
- Сюди! Сюди лупни!
Федоська пiднiма голову й, забачивши Андрона, усмiха ться.
- Iди сюди... - кива той головою. Дiвчата круг його весело
посмiхаються i наперед почувають задоволення.
- Чого?
- Та йди, дурна!.. Iди, я тебе сподобав... Iди, мо серце...
Дiвчата смiються, а з ними й Федоська.
- Та йди, не бiйсь: я м'який... як вiск на морозi. Ну?.. Води
принесеш... - дода вiн, пiднiмаючи вiдро.
Дiвка неймовiрно дивиться на дiвчат, на вiдро й руша . Через хвилину
голова ©© з'явля ться на барабанi.
- Ти вирости хочеш? - вмить серйозно поверта ться до не© Андрон i
пильно дивиться в лице.
Дiвчата, що дивились на його, й собi поробили серйознi обличчя, вмить
пирскають зо смiху й чекають одповiдi вiд сторопiло© Федоськи.
- Ну, видно, що хоче, - не посмiхаючись навiть, провадить далi Андрон i
бере Федоську за кiнець хустки.
- Так, коли на се вже йде дiло, - говорить вiн, - то ти зроби от що...
Та стiй, дурна! Чого ж тут соромиться? Хочеш вирости, то рости, бог з
тобою... Що ж тут? Так, значить, зробиш так...
- А, та ну вас! Смiються!.. Пустiть... - вирива ться Федоська i хоче
злазити вниз.
- Стiй, стiй! Пiдожди... Я маю справдi сказати тобi дещо, Чекай-но!
Карпо говорив там у вас, щоб завтра не йти на роботу?..
- Говорив... I про модиску...
- Усiм?
- А я знаю? Чула, як казав...
- Дак от що: пiди зараз, найди Карпа i скажи йому так: коли буде вже
все гаразд, хай прийде на барабан. Треба, щоб починалось у нас...
Розумi ш? - нахилився вiн до Федоськи i несподiвано зробив ©й по губах
"тпруньки". Федоська аж одкинулась назад i плюнула, коли тим часом дiвчата
весело реготались. - Скажеш же?
- Та скажу... А як модиска прийде?
- Тодi все буде... Ну, рушай... Висока рости!
- Ет! - соромливо махнула Федоська рукою й зникла. Але не встигла ще
зовсiм сховатись ©© хустка, як зараз же зачувся голос Гудзика:
- Чого... треба... лазила?..
- О, Гудзя вже! - ненависно муркнула одна з дiвчат i стала готуватись,
щоб приймати снопи вiд парубка, що вилазив уже на поставлений вiз.
- А ти, Андроне, замiсть того щоб згребти та подати в барабан смiття,
регiт iз ними заводиш? - почувся через пiвхвилини незадоволений, але
здержаний голос Гудзика, i на барабанi з'явилася його голова. - Так робити
не можна!
- А якого ж бiса не дають снопiв? - похмуро кинув Андрон, дивлячись
кудись убiк. - Пальцi ж сво© не посуну. Я теж не каторжний... Хоч би ще
знав, що грошi матиму й за таку роботу, а то робиш за панське "спасибi"...
Гудзик нiби недочув i злiз з барабана, нiчого не одпо-вiдаючи. Вiн зна,
що з барабанщиком поводитись, як iз простим робiтником, не можна. "В
барабан давати - не в соломi спати", - кожний скаже, й кожний барабанщика
поважа .
- Та й iз смiттям для тебе возитись не буду, - дода Андрон, дивлячись
Гудзиковi вслiд. - Хiба сей снiп укинуть? Ух! - вмить поверта ться вiн i
робить руками, нiби згорта снiп, i хапа тим часом одну з дiвчат за ноги.
Та злякано одскаку i, регочучись зо всiма, пiдхоплю снопи, що, як грушi,
сипляться вiд сердитого парубка. Машина реве, дзижчить i вкрива ться згори
донизу туманом пороху й полови. I всi за нею, хоч i мляво, нiби оживають.
Дiвчата, перегукуючись й iнодi лаючись, тягають лантухи з зерном з-пiд
машини до великого вороху. Хлопчики, з стурбованими й поважними личками,
не встигають тягати купа за купою жовто© побито© соломи. Соломотряси,
половотряси зi стуком, з гряком безперестану викидають солому й полову i
сiрим шаром пороху вкривають лиця робiтникiв, що, як комашня, обсiли
навкруги машину. Навiть Андрон затих. Мiцно насунувши на лоб картуза,
розставивши лiктi, вiн iз запалом якимсь хапа снiп за снопом i, майстерно
розiславши його, суне в залiзну пащу машини. Раз за разом чу ться
дзижчання й ревiння машини-звiрюки, яку все бiльше розпалю Данило. До
сього прилуча ться жалiсна пiсня жидкiв-млинщикiв бiля вороху зерна i
стукотiння вiялок та решет. На рядах лантухiв, що в три поверхи наложенi
бiля них, сидять замурзанi жиденята з лушпайками iз динi в руках i
традицiйними хвостиками ззаду.
Один тiльки Карпо не бере участi в сьому концертi. Не вважаючи на
Гудзика, вiн походжа собi мiж робiтниками, зупиня ться, балака i
пробира ться далi. Пiсля його появи розмови стають живiшi, а робота
млявiша.
- Плачеш? - протискуючись помiж граблями, що ними дiвчата одгородили
полову, нiби байдуже кида вiн до дiвчини в чорнiй хустцi й зупиня ться.
Та швидко пiдводиться й дивиться на його.
- Еге! Драстуй, Химо! - iронiчно уклоня ться вiн. - Нiби не розумi ...
Через мiсяць Гудзине весiлля ж...
- Ну, то що?
Карпо трохи одходить набiк вiд купи полови, яку суне якась жiноча
постать, i нацiля ться говорити.
- Ну то що, що жениться?
- Байдуже?
- Пхи! - хита з погордою головою Хима i знов нахиля ться, але, зараз же
пiдвiвшися, дода : - Не бачила твого Гудзя!.. От то! Пхи! Вiн менi
потрiбний!..
Але Карпо по очах, по занадто байдужому голосi бачить, що ©й не зовсiм
уже так i байдуже, як би бажалось вдати. I заздрiсть ущипливе пронизу
груди i кривить товстi його губи злою посмiшкою. Вiн скида синi окуляри й
почина для чогось м'яти ©х у руках. Маленькi сiрi очi його чудно бiлiють
сво©ми чистими вiками серед запорошених щок i пильно розглядають шнурок iз
окулярiв.
- Тобто тобi аж нiщо-нiчогiсiнько? - якомога байдуже й навiть
насмiшкувато знов кида вiн.
Хима не одповiда i старанно вигорта з-пiд машини полову.
- I вчора, може, скажеш, того до мене не вийшла, що знов батько не
пустив?
- Авжеж...
- Хм... А кого ж то вчора Сидiр бачив бiля економово© кухнi?
_ I-i-i! - сплеснувши руками, пiдвелась зразу Хима i так подивилась
розкритими очима на Карпа, що кожний, глянувши на не©, зразу сказав би, що
©© i здивувала, й образила така брехня. Але Карпо по цьому саме й побачив,
що вона тiльки вжива дуже знайомого йому засобу брехнi.
- Тобто так не було?
- От нехай мене господь поб' , коли я вчора бачила ту кухню й того
економа, хай вiн сказиться! Вiн менi потрiбний, як сиротi трясця... Ото
причепився! Не бачила якогось економа... Яке щастя, пхи!
- А де ж у тебе взялася з китицями хустка?
- О!.. Хустка... Тiтка при©жджали й купили...
- А Гудзя казав, що купив, i ще сам показував Сидоровi...
- О!.. Сидоровi?.. Так... - змiшалась Хима й скорiше нагнулась до
полови.
- Ага, пiймалась!..
- Пхи! Пiймалась... Нiяко© я хустки вiд його не брала. Ти раз у раз
чiпля шся... Як батько не пускали, то чим я винна?.. Потрiбний вiн менi...
Мале, погане...
З-за воза з снопами з'явився Гудзик, i Хима хутко нахилилась, старанно
засуваючи граблi пiд машину.
- Ага!.. Гудзя йдуть... Ось вони тобi зараз скажуть солодке слово...
Стерво!
I, похмуривши лице, Карпо одiйшов до соломотряса.
- Знов iз Карпом? - пропустивши з суворим поглядом повз себе Карпа й
зупиняючись бiля Хими, промовив Гудзик.
- О! "З Карпом!" Вiн менi потрiбний!.. То вiн граблi менi набив, бо усе
чогось спадають... "З Карпом!"
I ображена Хима енергiйно засунула граблi пiд машину.
- Що ж вiн тобi тут говорив таке, що ти так руками плескала?
- "Що говорив"... Говорив, що... А ви нащо усiм розказу те, що
подарували менi хустку... Усi парубки вже знають... Гарно як!
- Хто розказував? - здивувався Гудзик.
- Хм... ще й нiби не знають!
- Та йди к чорту! Що я, дурний розказувать?
- Ну да... А Карпо казав, що ви казали Сидору...
- Бреше! То вiн випитать у тебе хотiв... А ти й перелякалась свого
коханого та й плетеш чортзна-що...
- Еге, "коханого"! Так... потрiбний вiн менi... Пхи!..
- Брешеш!
- О! "Брешеш!"...
- Авжеж, брешеш, бо Мошко сам тебе бачив з ним за старим млином...
- I-i-i! - сплеснула руками Хима i широко розплющеними очима подивилась
на Гудзика. Але той подивився ©й у вiчi, плюнув i одiйшов. Хима з погордою
подивилась йому вслiд, хитнула головою i знов нахилилась пiд машину.
"Нi, сей Карпо щось-таки затiва , - думав Гудзик, iдучи повагом до
свого доглядного пункту, - тут щось... Хм... Нехай, нехай... Он навiть i
сей щось коверзу ... Ач... проклятi мурляки!"
- Чого ж рота роззявив? Поганяй! - накинувсь вiн на хлопчика в картузi
по самi вуха, що стирчали, як у мишi, i бiлих штанцях на однiй шлейцi.
- Та волок одчепи, мацапуро!.. Повилазило?
Хлопчик перелякано сьорбнув носом, спинив конячинку, яку вiв за
недоуздок, i став возитись бiля каната.
- У-у, кукли! - муркнув з невимовною злiстю Гудзик i, одiйшовши трохи,
став дивитися на шлях. Бiля самого села по дорозi ворушилось щось чорне.
Через хвилину воно було вже бiльше, через двi - ще бiльше, видко, що
наближалося дуже хутко.
"Нiби верхи, нiби пiшки... - дивувався Гудзик, приставивши руку до
козирка з ремiнцем. - Бiжить швидко... А-а-а. Пан Ян на велосипедi!"
I Гудзик з досадою згадав, що вiн на сьогоднi обiцяв пану Яну послать
до двору гарненьку дiвчину вiд машини. Не послать не можна, тим паче
тепер, коли вiн гада вiдходить i поживиться на шлюб у старого
Скшембжховського; послать же нема кого, бо тепер, мабуть, нi одна не пiде.
I дивлячись, як чорне все побiльшувалось, вiн хутко став перебирати в
думцi всiх дiвчат, що були бiля машини.
"Ага!.. Хима!.. Послуха м, що тепер Карпо заспiва ... Хм..."
I навiть дуже задоволений, вiн став нетерпляче чекати Скшембжховського.
Через якийсь час вже можна було розiбрати гарненьке бiленьке личко пана
Яна з блакитними, невинними, великими очима й свiжими, пухкими, рум'яними
губками, над якими ледве примiтно чорнiли маленькi вуса; можна було навiть
побачить на сьому дитячому лицi якусь тупiсть, сухiсть i надзвичайну
чваньковитiсть.
Зiстрибнувши з велосипеда, вiн обережно зiпер його на лантухи з зерном
i недбало тицьнув Гудзиковi руку. Той, звичайно, удав дуже задоволеного з
сього.
- Prosze раnа, сьогоднi зовсiм мало гарненьких. Але я пану покажу,
prosze pana... - пiдморгнув вiн напiв по-приятельськи, напiв по-рабськи,
але з тою мiною, що бува у кiмнатних льока©в, - Дiвчинка... пан сам
забачить.
Але пан тiльки холодно дивився сво©ми ясними, дитячими очима i,
прямуючи до машини, силкувався пронизати оком туман полови й навiть
хустки, якими дiвчата й молодицi захищали сво© лиця вiд пороху й сонця.
Бiля машини замовкло. Парубки ще бiльше нахмурились i люто махали граблями
й вилками, мов уявляючи на них що iнше замiсть полови та соломи. Навiть
дiвчата не прояснiли, що бувало раз у раз, як з'являвся панич.
Тiльки деякi, не втерпiвши, бiгали нiби за дiлом до Гудзика i кидали в
Янека гострим, метким, як блискавка, поглядом. З барабана чувся веселий
смiх i голос Андрона.
Карпо стежив за Химою, i злiсть все бiльше розпливалась йому по грудях.
"Ач! ач!" - думав вiн, дивлячись, як вона то зазирала пiд машину, то
забiгала на другий бiк i весь час мала такий вигляд, нiби бiгала за дiлом
i не знала навiть, що прийшов панич Янек.
Слiдкував вiн i за Гудзиком, слiдкував i за його злорадною, злою
усмiшкою, з якою вiн, нiби жартуючи, хльоскав дiвчат нага м i показував
Скшембжховському; слiдкував за його поглядами, якi кидав той на всiх, нiби
бажаючи сказати: "От же вам! от же вам!"
Але до смаку Янека не знаходилось. Та занадто тонка була, та висока, та
великi зуби мала. Янек, нiчого не говорячи, тiльки одвертався й рушав
далi. Всi мовчки дивились просто перед себе, i коли-не-коли перекидався
дехто словом.
- Ану, ти!.. Повернись! - хльоснув Гудзик нага м товсту дiвчину в бiлiй
сорочцi з червоними, товстими литками, що аж вилискувались з-пiд коротко©
спiдницi. - Ти з Цурупалок?
Дiвка повернулась i, соромлячись, засмiялась.
- Ну?
- Ба нi...
- А звiдки ж?
- Хи-хи-хи! Янек рушив.
- Се погана, prosze pana... - йдучи позаду, з нiяковiстю промовив
Гудзик. - Ось... Горпино, Горпино!
Висока чорнява дiвчина поважно повернулась i зиркнула в ©х бiк.
- Iди сюди!..
- Чого ще треба?
- Та йди... Треба...
Дiвка знехотя сперла граблi на машину й, не поспiшаючи, стала
наближатись до них. Гарнi ©© очi дивились спокiйно й холодно.
- Ти там... е... е... Ти одгорта ш полову?
- Атож...
- Ну, так... той... А чи не багато там дiвчат? Може... е... е... зайва
котра?..
- А я знаю?
- Ну да... але... Ти от що .. Передаси комусь граблi й пiдеш до
двору... Там панич передадуть тобою квiтки... Бо менi сьогодня на
залiзничний дворець треба...
Дiвчина подивилась на його з погордою i з насмiшкою i мовчки пiшла
назад.
- Coz to? - здивовано пiдняв брови пан Ян i подивився незрозумiле на
Гудзика.
- Не хоче, хлопка! - злiсно кинув Гудзик i рушив далi. Панич Янек ще
раз озирнувся на високу поважну постать Горпини й пiшов за Гудзиком.
Перейшли на другий бiк машини. Гудзик ще одвертiше став показувать Янековi
всi вдачi дiвчат, ще злораднiше повертав ©х на всi боки перед ним i
навмисне хльоскав нага м, як коров на базарi.
- Прошу пана, можна менi граблi набити, бо чисто злазять, - пiдбiгла
вмить до них Хима й кинула гострим, палким поглядом на Янека. Гарненьке ©©