Бережной Василий. До Золотої Зорi (на украинском языке)

   - Гляди ж, начувайся!
   Старий повернувся i, навiть не глянувши на присутнiх, наче тут нiкого й не було, рушив до сходiв.
   Капiтановi не хотiлося повертатися з ним, але мусив: так належало. Донизу йшли мовчки, лише неподалiк палацiв, де мали розiйтися, капiтан сказав:
   - Ну що ж, нашi вартовi Неба будуть пильно стежити за ним... Якщо не послухає твоїх заклять, доведеться тобi пристати на наш бiк!
   Старий повернув до капiтана криваве обличчя, прискалив око i вже хотiв щось сказати, але перебило темне кружальце, прикрiплене над верхньою кишенькою капiтанового кiтеля. Звiдти прозвучав голос Кенi:
   - Iмпете, снiданок готовий!
   - Iду, - вiдповiв капiтан, кивнув Маговi i рушив до Великого Будинку, в якому мешкали найзначнiшi прихiдцi з неба.
   Маг i ранiше спостерiгав їхнi перемови на далеких вiдстанях, але кожного разу це його вражало. "Ну звичайно ж, це боги, а не признаються", подумав старий, човгаючи до свого гранiтного палацу.
   Ява первiсної драми
   - Мабуть, сама планета вiдчуває небезпеку i створює для нас надзвичайно сприятливi ситуацiї,- сказав капiтан Iмпет у мiкрофон, коли йому повiдомили, що у визначенiй ними геодезичнiй дiлянцi знайдено простору печеру, вимиту невеликою пiдземною рiчечкою. - Отже, примiщення для машинного залу є?
   - Iдеальне. От побачите - пересвiдчитесь. А щодо сприяння, - голос керiвника пошукової групи забринiв радiстю,- то планета пiдсунула нам ще один гостинець...
   - Який?
   - Комору iз чудовою залiзною рудою. Та ще й зробила широкий вихiд на поверхню - нiби знає, що в нас мало робочої сили.
   - Координати передайте в пам'ять свiтловода.
   Сьогоднi капiтан Iмпет був у пiднесеному настрої: задум, пiдтриманий на колоквiумi, пускає корiння. Звiдусiль, де працюють пошуковi групи (у бiльшостi з них по два чоловiки) надходять добрi вiстi. От лише Маг не хоче поступатися. Та ще й Кепi з її "рацiональною" фiлософiєю життя. А ситуацiя рiзко змiнилася: свiтило стискується - за останню декаду його дiаметр зменшився майже на двадцять дев'ять кiлометрiв.
   Обличчя капiтанове насупилось, вiн провiв долонею по русявому волоссю, пiдвiвся i вiдiйшов од свiтловодної кулi до вiдчиненого вiкна. Подих повiтряного океану приємно освiжав. Центральне Свiтило котилося на захiд. Ген-ген, аж на обрiї, у синьому серпанку ледь маячить смужечка гiр. Тепле вiдчуття наповнило груди: рiдна планета... Тодi, коли в аварiйнiй ситуацiї вони знайшли тут порятунок, вона була чужою, незнайомою. А тепер стала рiдною... Як? Чому? Може, тому, що майже за всiма своїми параметрами вона схожа па їхню далеку, тепер уже назавжди втрачену, праматiр? Чи просто людина в силу iнерцiї звикає до нових обставин життя? Як би там не було, капiтан спостерiг, що цей психологiчний злам стався - планета прийняла їх, а вони - планету. I вчасно: вони врятують її вiд загибелi...
   У пам'ятi капiтана Iмпета залишилися спогади про iсторичнi подiї, здебiльшого - трагiчнi, що сталися там, на прабатькiвщинi. Тут, певне, все буде iнакше, ресурсiв незрiвняно бiльше, отже й цивiлiзацiя розвиватиметься швидше. Якби тiльки пощастило причалити до стацiонарної зiрки! Але Маг нiяк не може збагнути ситуацiї, вiдмовляє у робочiй силi. Тут його не обiйдеш... Упертий дiд. Боїться? Чи просто нiчого не розумiє?
   Раптом до капiтана долетiли звуки рiжкiв. Далекi й близькi, вони то знiмалися до високостi, то згасали десь унизу, за обрiєм. Зайшла Кенi, по її обличчю вiн побачив: щось сталося.
   - Чуєш? То Маг скликає племена...
   - Що ж надумав цей невiглас?
   Кенi пiдiйшла до Iмпета впритул, поклала руку йому на плече, промовила заспокiйливо:
   - Не треба дратуватися, любий. Бачиш, у нього зовсiм iнший погляд на свiт, а ти не хочеш на це зважати.
   - Ну чого ж? Хiба мало ми змарнували часу, а особливо ти?
   - Не втрачай терпiння, - лагiдно сказала Кенi. - Вся природа для нього одухотворена, старий годинами сидить пiд гiллястим дубом, вслухаючись у шелестiння листя, силкуючись зрозумiти вiщу мову дерева.
   - Ну й що, розшифрував? - У голосi капiтана чулася iронiя.
   - Звичайно, на те ж вiн i Маг, щоб розумiти мову дерев, птахiв, звiрiв. Свiтанок цивiлiзацiї. Хiба нашi пращури не так само...
   - Ти хочеш пофiлософствувати, - сказав капiтан, вмикаючи кулю свiтловода. - Може, краще на прогулянцi, коли мене змiнять на посту?
   - Я хочу тебе застерегти: Маг щось задумав, ходить похмурий, то вiдводить очi, то раптом зиркає зухвало. Може, треба вжити заходiв для нашої безпеки?
   - Перебiльшуєш, Кенi. В могутностi "прихiдцiв з неба" вiн давно вже пересвiдчився.
   Куля свiтловода, досi наповнена бiлястим туманом, прозорiшала, в нiй усе чiткiше проступали обриси навколишнього: стежки в густiй травi, лiс, Обсерваторна гора з кам'яними сходами.
   - А он i той дуб, - сказала з якимось острахом Кенi, - бачиш, туди стiкаються люди...
   Iмпет уже й сам помiтив чимало напiвголих, зарослих чоловiкiв, що скупчилися на узлiссi. До них приєднувались усе новi й новi постатi, нiби виникали з повiтря.
   - Отой пiдлiток, то Магiв син?
   Кенi поглянула на кулю:
   - Ага, це Дан, поглянь - у нього в руках звiрятко.
   - Мабуть, упiймав кошеня. - Каштан сфокусував зображення. - Так i є, це буде перший приручений тут кiт.
   - Та вони вже давно приручають тварин, - докинула Кенi. - О, прошкує до нашого будинку.
   - Певне, хоче показати Вадовi.
   Зненацька на узлiссi почався рух. Кiлька чоловiкiв стали кружка, мов у танцi. Потiм, коли Маг змахнув бiлою кам'яною дощечкою, взялися виривати траву, дерев'яними копачками зiскрiбати землю. Незабаром з'явилося заглиблення, схоже на чорну тарiль дiаметром у кiлька метрiв.
   - Що вони роблять? - не вiдриваючи погляду вiд кулi, обiзвалась Кенi.
   - Мабуть, якесь ритуальне дiйство. Побачимо.
   Тим часом iншi чоловiки носили каменi - округлi, завбiльшки з голову. Тими каменями вони вимостили "тарiль", а тодi накрили сухим гiлляччям i зеленим хмизом. Коли таким робом приготування були закiнченi, всi трохи вiдiйшли i сiли на травi. Маг, узявши двi сухi палички, почав терти, видобуваючи вогонь.
   - Може, кинути їм пучок променiв? - усмiхнувся Iмпет. - А то в нього трохи застарiла технологiя.
   - Не втручайся, - спохмурнiла Кенi.
   Нарештi Маг запалив багаття. Сизий димок пiднявся над хмизом саме тодi, коли зайшло Свiтило. Незабаром полум'я затанцювало над усiєю "тарiллю", люди вiдсунулися подалi - в сутiнки, один лише Маг лишився сидiти вiч-на-вiч iз Духом Вогню. У свiтну кулю було добре видно, як тремтять вiдблиски вогню на його сухорлявому обличчi, як ворушаться старечi губи: вiн щось говорив Духовi Вогню, мабуть, благав його, умовляв допомогти, бо i мiмiка, i жести рук, i похитування корпусу виражали упокорення. Нi погроз, нi найменшого залякування!
   Багаття палало цiлiсiньку нiч, i десь передсвiтом тишу розкололи лункi вибухи - то вiд жару трiскалось камiння. Першi променi Свiтила позолотили верхiвки дерев, i тодi пролунав рiзкий звук рiжка, будячи сонних. Майже всi "прихiдцi з неба" вже були на ногах, а Кенi та Iмпет чи не найпершi. Вони вже знали, що зараз вiдбудеться ритуал на догоду Духовi Вогню, i поспiшили на узлiсся.
   Видовище було вражаюче. До "тарiлi", що пашiла жаром, пiдiйшов невеликий гурт босих i майже голих чоловiкiв, стегна яких були прикритi свiжим листям iз рiзних дерев. На мить вони зупинились, Маг кинув кiлька зелених гiллячок на камiння i змахнув рукою. Присутнi спокiйно, без вагання рушили на "тарiль", один за одним ходили по колу, ступаючи на розпечене камiння.
   - Божевiльнi! - iз жахом прошепотiла Кенi.
   Тим часом старий Маг почав кидати на "тарiль" зелене листя - його жмутами подавали дiти. Задимiло, зашипiло, - наче пiд ногами виконавцiв ритуалу звивалися гадюки. Картина одразу змiнилася: учасники "ходiння по вогню" взялися за руки i почали танцювати, щось вигукуючи. А потiм, узявши в дiтей невеликi дерев'янi дзбани, почали чимось поливати камiння, затим усю "тарiль" засипали землею. Оговтавшись, Кенi пiдiйшла до них, оглянула кожного, але нi в кого - найменшого опiку! Наче вони й не ступали на розжарене камiння.
   Iмпет наблизився до Мага. Старий випростався i наче повищав, очi йому сухо блищали, i важко було визначити, чого в них було бiльше: лютої затятостi чи торжества. Капiтан, не вiдводячи погляду вiд Магових палаючих зiниць, поцiкавився, коли чекати допомоги, адже треба вести землянi роботи.
   - Я питав Духа Лiсу, - урочисто вiдповiв Маг, - i вiн загадав благати Духа Вогню. Ти бачив, як Дух Вогню ласував камiнням, чув, як воно трiщало в його зубах?
   - Нам давно вiдомо, що вогонь зажерливий, - промовив капiтан, спохмурнiвши, - але ми втрачаємо час. Центральне Свiтило покарає усiх за таке зволiкання. Треба негайно розпочинати роботу.
   Маг прискалив око, i капiтановi на мить здалося: старий наскрiзь пройнятий отим жаром, що жеврiв тут усю нiч.
   - Дух Вогню наказав: син мiй - Дан - мусить вiдправитися до самого Духа Свiтила!
   - Як це? - здивувався капiтан.
   - Його перенесе дротик. Дан дiзнається про все. Вернеться з мандрiвки стане на моє мiсце, буде Магом.
   - А коли не повернеться?
   - Якщо Дух Свiтила залишить його в себе, нам не випадає переходити до iншого Свiтила. Все буде, як було.
   - Ти сказав - дротик. Як вiн його перенесе? Вiн же летить недалеко.
   - Дротик випустить дух, той полине вгору.
   - А чому саме Дан?
   - Так звелiв Дух Вогню.
   Старий знову прискалив око, i капiтана обпалив хижий погляд.
   Бiльше не питав нi про що. Хитнувши головою, поспiшив до себе.
   - Бачиш, бачиш, яке звiрятко подарував Дан? - Малий Бад з розгону обхопив батька рученятами.- Зловив у хащах! Вiн ще ввечерi принiс...
   Дан, опецькуватий пiдлiток, сидячи навпочiпки на пiдлозi, погладжував пухнасте кошеня по спинi.
   - Це з тих, що полюють на зовсiм маленьких, - сказав, поглянувши на капiтапа.
   - Я знаю, це - кошенятко, з нього виросте великий кiт.
   - А можна, хай вiн у нас живе? - з надiєю в голосi попросив Бад.
   - Нехай. Годуватимеш, вiн i звикне. Це буде наш перший приручений кiт.
   Пiдiйшла Кенi - обличчя схвильоване, в очах тривога.
   - Дан приречений,- прошепотiла, озирнувшись на хлопчикiв, що вовтузились з кошенятком. - Я не сподiвалася, що старий такий пiдступний i жорстокий.
   - Я знаю про його намiри, - зiтхнув Iмпет. - Дикiсть, звичайно, але...
   - Якi можуть бути "але", якi вагання? - Кенi насупила брови. - Треба вiдвернути це ритуальне вбивство хлопця.
   Капiтан пiдiйшов до Дана.
   - Ти вже знаєш, куди тебе хочуть послати?
   - До самого Духа Свiтила! - юне лице засяяло радiстю.
   - I тобi не страшно?
   - Страшнувато, - похнюпився Дан. - Зате, як повернуся, - буду Магом!
   - Ох ти... - захоплено вигукнув Бад. - Невже станеш Магом?
   - Так.
   - А навiщо це тобi? - подивився йому в вiчi капiтан.
   - Мага всi мисливцi слухаються. Я поведу їх уполювати величезного мамута.
   - Полювання - це добре, але потрiбно ще й працювати.
   - Мисливцi полюють, працювати не вмiють.
   - Ми навчимо, Дане. - Капiтан по-батькiвському поплескав хлопця по плечу. - I разом збудуємо таке... що зрушить планету, перекотить її до iншого Свiтила...
   Зазвучав рiжок - тягуче, тривожно. Наче якесь невидиме звукове ласо звивалося в повiтрi. Дан стрепенувся, мить постояв, прислухаючись, а тодi кинувся до виходу.
   - Мисливцi збираються! - гукнув, оглянувшись у дверях, i зник. Той вигук збудив тривогу, передчуття бiди. Навiть малий Бад занепокоївся, облишив кошеня i дослухався, про що так швидко говорили батько з мамою.
   ...Мисливцi стоять великим пiвколом, чатуючи лiс, наче з його хащ от-от має вибiгти якийсь лютий звiр. Обличчям до них пiд крислатим дубом стоїть Маг, Iз шиї звисають магiчнi разки зубiв, костяних кружалець, на широкому поясi телiпаються висушенi дзьобастi голови птахiв.
   Деякий час i мисливцi, i Маг стоять непорушно, за ними стежать - не змигнуть - сотнi, а може, й тисячi очей одноплемiнникiв. "Прибульцi з неба" теж тут - вони нiколи не бачили такого ритуального дiйства. Кенi - в бiлому халатi, обома руками тримає перед себе чималу скриньку. Бiля неї колеги з медичного сектора: двi стрункi дiвчини i широкоплечий, з бородою чоловiк.
   Раптом тишу прорiзав рiзкий скрик Мага. Загупали удари кийкiв об землю, i з лiсу вибiг Дан. Майже голий, тiльки спiдничка з листя прикривала стан, вiн бiг, як молодий олень, викидаючи ноги вперед. Кенi побачила, як один з мисливцiв, що стояли довкруж, пiднiс угору засмаглу руку, в якiй гостро зблиснув дротик. Хлопець, наче спiткнувшись, повiльно падає на траву... До нього, мов шулiка, пiдбiг старий Маг, схилився над ним, прикривши своїм одягом, щось вигукнув, i раптом з-пiд його кiстлявої руки випурхнув птах, шугнув у високостi. Той птах прикував до себе погляди присутнiх: то ж полетiв дух забитого - далеко, аж до Свiтила...
   Лише "прибульцi з неба" не проводжали птаха очима. Кенi, а за нею й колеги, що були напоготовi, кинулись до забитого. Кенi так нервувала, що в неї тремтiли руки, дрож проймав усе тiло.
   - Тепер вiдступiться, шановний. - Бородатий хiрург вiдтiснив Мага вiд розпростертого на травi Дана. - Ви свою справу зробили... - I до Кенi: - Тут почнемо?
   - Тут. Швидше, швидше! - Руки її вже масували ще теплi хлопцевi груди. - Кисневу маску!
   Маг, знову, сiвши пiд облюбованим дубом, похмуро спостерiгав за чаклуванням "прибульцiв з неба". Вже шкодував, що погодився на їхню спробу повернути малого з тих мандрiв, з яких ще нiхто не повертався. Ну, та поки що це не затримує їхнього обряду, мисливцi ще зносять сухе гiлляччя, жiнки вичавлюють iз ягiд горючий сiк, останки Дана запалають на багаттi, тодi нiхто не загрожуватиме посiсти мiсце старого Мага. А прибульцi скоро втихомиряться.
   Нараз його мов шпигонуло - рiзко пiдвiв голову, обiперся руками об корiння старого дуба, наче збирався встати. Невже Дановi груди зворухнулися?! Неймовiрно. Це йому здалося. Зиркнув на купу сухого гiлля над камiнням - треба ще, ще, носять поволi. А тi - пiдводять Дана. Хлопець розплющує очi. Повернувся звiдти? Мана! Дротик стримiв у самiсiнькому серцi!
   Маг схопився, як ошпарений, але тут же оговтався, змусив себе рухатися статечно, хоч у ногах несподiвано з'явилась слабiсть i дрижали колiна. Та для капiтана - головного серед "прибульцiв з неба" - це було непомiтно. Видати хвилювання старого могло тiльки часте дихання, упоратися з яким нiяк не вдавалось.
   Доки Маг скрадався, Дан пiдвiвся на повен зрiст i став на ноги, пiдтримуваний з одного боку дiвчиною в бiлому, з другого - бороданем.
   - Це новий Маг, - сказав капiтан, коли старий пiдiйшов, невiдривно дивлячись на Дана повними жаху очима. Капiтанової реплiки наче не чув, тiльки пересмикнулось сухорляве обличчя. Рiзко спитав сина:
   - Що сказав тобi Дух Свiтила?
   - У нього чорне сердите око, - ще слабким голосом промовив Дан. Гнiвається. Звелiв забиратись далеко.
   Старий метнув погляд на капiтана, нiби дротик, i обидва зрозумiли один одного: вiднинi i назавжди вони - непримиреннi вороги!
   Маг почав скидати свої магiчнi обладунки i вiшати на шию Дановi, проте вiддав ледь половину. Мовчки повернувся i пiшов у хащi. За ним посунули старшi мисливцi. А молодi з веселими вигуками оточили Дана.
   Хронiка, записана в iнформаторiї
   "Клiмат у пiвнiчних широтах суворiшає буквально на очах. Снiговi бурi почастiшали, подовшали, температура повiтря неухильно знижується. Вище 70-ї паралелi спостерiгається утворення численних центрiв обледенiння, iнтенсивне поширення (на пiвдень) i з'єднання криги в тисячокiлометровi фронти. Автохтони перекочовують на пiвдень, втрат майже немає. Iнша картина з фауною - важкi й неповороткi крупнi звiрi, яких рiзке похолодання застало зненацька, загинули у великiй кiлькостi..."
   "Сповiщаємо про смерть Iнвестигатора. Цього вiтряного дня вiн замiрював добове потовщення льодовика, небезпечно наблизився до самiсiнького краю, пiдсковзнувся i впав з крижаної стiни висотою 37 м. Знизу був товстий снiжний покрив, що пом'якшило удар, але при падiннi роздерся скафандр, i хоч допомога приспiла не бiльше, як за 6-7 хвилин, Iнвестигатор загинув од холоду..."
   "Iнтенсивнiсть радiацiї Центрального Свiтила почала несподiвано падати стрибкоподiбно, що може призвести до катастрофи уже ближчим часом. Запуск штучного свiтила необхiдно прискорити, iнакше - обледенiння сягне екватора..."
   "Подих крижаного панцира, що суне вiд полюсiв, уже вiдчувається i тут, у зонi екватора. Мисливськi племена, якi ранiше ледь прикривали тiло широким листям, почали надягати звiринi шкури. Вечорами грiються бiля вогнищ".
   "Запуск штучного свiтила. Натовп цiкавих, що тiснилися навколо гравiтацiйної пращi, бажаючи побачити обряд "прибульцiв з неба", мало не перешкодив його здiйсненню. З великими труднощами вдалося вчасно вивести їх iз небезпечної зони.
   Згiдно з розрахунками, праща, нейтралiзуючи тяжiння, викинула на задану орбiту кулю дiаметром 9 метрiв - свiтило, яке ще треба "запалити". Його тепла мусить вистачити якраз на той час, доки планета разом з ним перекотиться до визначеної стацiонарної зорi".
   "Старий Маг застерiг Iмпета, щоб той не "викрадав Центрального Свiтила". Юний Маг iз захопленням вивчає технiку "прибульцiв з неба" i в усьому пiдтримує капiтана. Без його допомоги годi було б i думати про здiйснення проекту перемiщення планети. Не одна сотня юнакiв за велiнням свого вождя пiд керiвництвом iнженерiв i вчених видобуває руду, вчиться працювати на ливарних установках, у печерi, де намiчено встановити устаткування за проектом "Гравiтацiйна хвиля".
   "У день "оживлення" штучного свiтила навколо Обсерваторної гори зiйшлася тьма-тьмуща автохтонiв не лише з ближнiх, а й з вiддалених мисливських ареалiв. У них поки що немає нiяких технiчних засобiв зв'язку, проте iнформацiю одержали вчасно. Незрозумiло тiльки, чого надумали примандрувати до нашого Центру, адже спалах можна спостерiгати з будь-якої точки цiєї пiвкулi. Знову довелося докласти великих зусиль, щоб не пустити їх на Обсерваторну гору, звiдки провадилось iнтенсивне опромiнювання штучного свiтила часточками високих енергiй. Процес вимагав надзвичайно точного контролю, бо найменша похибка могла призвести до вибуху. Та ось штучне свiтило почало жеврiти, яскравiти i, нарештi, засяяло слiпучим свiтлом. На планету ринули новi потоки свiтла i тепла".
   "Просування льодовикiв як з пiвночi, так i з пiвдня припинилося. Температурна карта стабiлiзується".
   "Пiд час випробування невеликої фiзичної моделi за проектом "Гравiтацiйна хвиля" сталася аварiя, i капiтан Iмпет мало не втратив праву руку, якою вмикав пусковий механiзм. Обiйшлося переломом передплiччя. Лiкування проходить нормально. В модель доводиться вносити змiни. "Синцi теж рухають науку вперед", - жартує Iмпет, удосконалюючи схему".
   "У Дана виявились неабиякi художнi здiбностi. На стiнi печери, в якiй iнженери монтують устаткування "Гравiхвилi", вiн охрою намалював сцену полювання. Два мисливцi з рiзних бокiв поцiлили списами бiзона, i вiн от-от упаде. Картина сповнена динамiки, зображення звiра пластичне.
   - Чого ти взявся до малювання? - спитав його Фахiвець по контактах.
   - А так... схотiлося... - знiяковiв юнак. - Тепер красива стiна.
   - Красива... Отже, почуття краси... можна сказати, iнстинкт... мiркував уголос Фахiвець. - Чи це функцiя свiдомостi, чи прояв пiдсвiдомого?
   - У нашого Фахiвця - фiлософський iнстинкт! - засмiявся капiтан. Малюй, малюй, Дане!
   - А може, це ритуальне? - провадив далi Фахiвець.
   - Не розумiю, - знiяковiв хлопець i винувато поглянув на спiвбесiдника.
   - Скажiмо, ти збираєшся вполювати бiзона, - явно потiшався Фахiвець.
   - Збираюся. Ми заготували списи.
   - I це зображення вам допоможе?
   - Допоможе.
   - Що й потрiбно було довести. - Фахiвець втiшно поглядав то на Дана, то на його творiння.
   Не витримав капiтан:
   - Висновок iнший. Зображення сцени полювання їм допоможе, але не своїм магiчним впливом на перебiг майбутньої подiї, а в розумiннi пiдготовки, вироблення плану дiї, обрання ефективнiшої позицiї, пози мисливцiв.
   Фахiвець по контактах стенув плечима, мовляв, як собi хочете, а я маю власну точку зору.
   - У нас нема часу на дискусiю, - сказав капiтан. - Мусимо, розумiєте, мусимо кiнчати монтаж... А розмову про мистецтво давайте продовжимо пiд промiнням Золотої Зорi, куди нас перенесе "Гравiхвиля". Згода?
   - Згода, - почулося звiдусiль, i всi взялися за роботу.
   - До того ж i майбутнiм дослiдникам треба лишити горiшкiв,- докинув Психолог".
   Примiтка. "Хронiка" мiстить численнi побутовi i технiчнi
   факти, - цi записи будуть розшифрованi згодом.
   Одна тiльки мить
   Сiдаючи в лiтальний апарат, капiтан Iмпет подумки дорiкав дружинi: "Вона ж психолог, а, бач, не розумiє, як потрiбна йому душевна рiвновага саме тепер... Вона боїться! Ну й тримай свої страхи при собi... Невже сподiвалася, що в останнiй момент вiн вiдступить? "У мене передчуття..." Суто жiночий пiдхiд... Не передчуття зараз головне, а точний розрахунок! Пересування планети - це не гра емоцiй, а дiя фундаментальних законiв Природи. Але настрiй затьмарено. "Хоча б не сталось чогось непередбаченого..." Що може статися? Сам я кiлька разiв перевiряв розрахунки. Планета перебуватиме в темрявi лише пiвтори години i вирине в щедрому промiннi Золотої Зорi...
   Апарат беззвучно пiднявся над Обсерваторною горою, що зачаїлась, дивлячись на небо очима телескопiв, i взяв курс туди, де розмiстилась станцiя "Гравiхвиля". Обсерваторiя швидко вiддалялась, капiтан ледве встиг подумати, що астрономи прощаються з оцим небом, як вона зникла в темно-синьому маревi. "Нехай зафiксовують, адже це остання можливiсть, скоро перед нами вiдкриється iнший простiр, з iншою конфiгурацiєю зiрок..."
   Капiтан стиснув губи: "Досить концентрувати увагу на ранковiй розмовi з Кенi, то - спросоння... Ну, звичайно. Сон, пробудження - бiополя мiняються, психiка, може, теж потрапляє на якусь хвилю... Цiкаво тiльки, чи Бад сам пiдбiг до нього, чи Кенi його послала? Вже чималий хлоп'як, певне, багато вiдчуває i розумiє самостiйно. Та й материнi балачки... Треба не думати про це... Так. Орбiта навколо Золотої Зорi проляже на середнiй вiддалi сто п'ятдесят мiльйонiв кiлометрiв. Це оптимальна вiдстань. Дехто з астрономiв припускає, що Золота Зоря має свою планетну сiм'ю. Можливiсть зiткнення один шанс iз мiльйона, можна сказати, дорiвнює нулю. Планета на обранiй орбiтi? Що ж, iмовiрно. Задача трьох тiл на цей випадок розв'язана. А яке життя буде... Планета Земля - це згусток енергiї. Тут розвинеться цивiлiзацiя, яку зараз уявити неможливо. Кам'янi знаряддя, дротики, списи все це будуть релiквiї. Автохтони рiзняться вiд нас лише рiвнем освiченостi, так що ми навчимо їх виготовляти потужнi знаряддя. їм не доведеться винаходити колесо. Мiльйони, мiльярди умiв, може, розкриють найбiльшу з таємниць: що таке людина, яка її функцiя у Всесвiтi? I створять життя... От заглянути б хоч одним оком!" Настрiй у капiтана покращав.
   Земля летiла навстрiч, махаючи вiялами густих пальм. Та ось апарат шугнув помiж мохнатими стовбурами i сiв побiля невеликого дерев'яного павiльйону, де був спуск до печери. Капiтан вибрався з апарата, осмикнув пiджак i окинув поглядом свою чудову машину, що формою нагадувала чи то краплю, чи сльозу. Заходячи до павiльйону, ще раз оглянувся, нiби вiдчув, що бiльше не побачить нi цих буйнолистих пальм, нi лискучої сльози апарата.
   Момент був надзвичайно вiдповiдальний, iсторичний, - капiтан це усвiдомлював, - i водночас усе було звичайним, буденним. Тiсна кабiна, шум спускових механiзмiв, помигування лампочки.
   Стоп. Капiтан вийшов у пiдземелля, сповнене сизуватого свiтла. Стiни цього велетенського елiпсоїда тонули в маревi, вгорi проглядало кулясте сузiр'я, i капiтановi раптом здалося, що це палуба космiчного корабля, який завис у незмiряностi Простору. Та, власне, Земля i є космiчним кораблем...
   До капiтана вже поспiшав його друг ї найближчий помiчник iнженер Едхiєрент.
   - Перевiряли сiтку координат? - спитав Iмпет.
   - У першу чергу. Всi точки збiгаються з розрахунковими.
   Розмiреним кроком пiшли попiд стiною, яка служила панеллю для численних приладiв i агрегатiв, що мали зiштовхнути планету на гребiнь гравiтацiйної хвилi. Капiтан дивився на це химерне нагромадження призм, цилiндрiв, куль, проводiв з якимось бентежним почуттям.
   Кожна деталь тут береже тепло їхнiх рук, але зараз, готовi до дiї, цi пристрої набрали чужого, незнайомого вигляду.
   Розпитуючи iнженера, на ходу вiтаючись з технiками, Iмпет часто поглядав на хронометр. До пуску залишалось трохи бiльше години, мозаїку свiтних точок уже ввiмкнули, вона була готова показати роботу генераторiв i перетворювачiв магнiтного поля. "Синхроннiсть - ось що найголовнiше, подумав капiтан, прямуючи до пускового пульта свiтловода, який має спрямувати обидва потоки енергiї - електромагнiтний i гравiтацiйний. Найменша похибка призведе до катастрофи... Та все буде гаразд. Операцiю вiд початку й до кiнця здiйснить свiтловод, а вiн не знає нiяких тривог i передчуттiв..."
   Сiв у жорстке, але зручне крiсло з округлими бильцями. Едхiєрент говорив i говорив без упину, та капiтан уже не дослухався, силкуючись заглушити хвилювання. "Виринемо аж бiля Золотої Зорi... Iнше свiтило, iншi сузiр'я. Пiсля того, як натисну клавiшу, мине всього пiвтори години, i ми опинимось..."
   - Iмпульс!
   Хто це вигукнув? Вiн сам, чи Едхiєрент?
   Раптом шию обпекло вогнем, рiзкий бiль ударив йому в голову. Що це? Одiрвав пальця вiд клавiшi, провiв долонею по шиї. Стрiла!..
   Глухо, нiби з-пiд води, донеслося:
   - Маг!
   - Маг!
   Стрiла, певне, була отруєна, капiтановi потемнiло в очах, голова схилилась набiк, руки впали донизу. Вiн уже не мiг нi побачити, нi почути того, що дiялось у машинному залi. Лише двоє iнженерiв врятувалися вiд пiдступних пострiлiв лiсових мисливцiв, решта загинули.
   Маг, обвiшаний чаклунськими обладунками, торжествував перемогу. Очi його пiд острiшками сивих брiв горiли вогнем, старий вимахував руками, корчив страшнi гримаси, з горла йому виривався клекiт, i всi мисливцi пiдбiгли до нього, руки їхнi сплелися. Ще один скрик старого, i почався ритуальний танок. Нiхто навiть не почув, як просвистiла стрiла, вдаривши Маговi в груди. Опам'ятались тiльки тодi, коли старий скорчився i впав посеред кола, та вже було пiзно: стрiли дзижчали, пронизуючи мисливцiв...
   - Тiла злочинцiв ми вiддамо вовкам! - гукнув поблiдлий Дан. - А "прихiдцiв з неба" поховаємо тут, пiд оцим камiнням. Вони хотiли наблизити нас до Золотої Зорi!
   Остання сторiнка металевих аркушiв прочитана. Академiк Сокальський вирiвняв стосик паперу i, зiтхнувши, вiдкинувся на спинку крiсла. Рукопис викликав багато думок... Отже, в Антарктидi росли пальми. А тепер навiть Обсерваторна гора похована пiд кригою, i не десь далеко, а тут, поблизу. Може, й кам'яна будiвля, в якiй виростав Бад, лишилася цiлою?
   Академiка охопило радiсне передчуття нових археологiчних вiдкриттiв, аж очi йому засяяли - одне зеленкувато, а друге - блакитно.