Страница:
Звiстка, наче електричний розряд, миттю пронеслася по всьому кораблю.
- Планети?!
- Невже це правда?
- Пристань...
- Нарештi!..
Люди нiби прокинулись зi сну: вигуки, смiх, жарти, - усiх охопила ейфорiя.
А в рубцi керування йшла iнтенсивна робота. Дослiджувались параметри планет, спектр центрального свiтила, яке мало незвичайну будову, плескатий, видовжений диск, його фотографiя тремтiла в руцi Нескуби, капiтан з гiркотою думав: "Чуже сонце..."
Майже пiвроку бортового часу втратили на попереднє вивчення планетної системи. Iз вiсiмнадцяти масивних планет для посадки обрали п'яту, яку одразу ж i охрестили: Гантеля. Маса її майже втричi перевищує масу Землi, а за формою вона скидається на гiгантську гантелю. (Iншi також мають неправильну форму - то схожi на бруски, то на зрiзанi пiрамiди тощо).
Основнi характеристики Гантелi:
- Атмосфера має приблизно 32% кисню, 65% азоту;
- тяжiння помiтно рiзниться на полюсах i в центрi, в середньому
на якихось 15-20% перевищує земне;
- гiдросфера - 31% усiєї поверхнi в основному зосереджена в
океанi, який заповнює центральну впадину помiж двома пiвкулями, тобто
покриває ручку "гантелi". Досить велика хмарнiсть;
- щiльнiсть - 7,5 г/см3.
- Гантеля робить один оберт навколо своєї вiсi за 13 годин.
- Тривалiсть року - 218 земних дiб.
- Ну, що ж, дiм нiбито непоганий, - сказав Iлвала, сподiваючись хоч трохи розворушити капiтана, що похмуро переглядав картки, виданi електронним мозком, - усього є доволi.
Нескуба, помовчавши, буркнув:
- Невiдомо тiльки, чи цей дiм порожнiй...
- О, якщо там є господарi - це ще цiкавiше! Капiтан поглянув на нього, як на пiдлiтка:
- Цiкавiше... А що, коли вони агресивнi? Що, коли їхня мораль велить проганяти непроханих гостей? Ви над цим не замислювались?
- Правду кажучи, менi це й на думку не спадало, - спокiйно вiдповiв Iлвала.
- А ми ж зовсiм беззбройнi. Це вас не турбує?
- Анiскiлечки. Я глибоко впевнений, що свiй витвiр, який зветься "Людство", Природа видала в одному-єдиному екземплярi.
- Цей висновок, можливо, справедливий щодо нашого Всесвiту, поступився капiтан. - А де гарантiя, що в цiй, сусiднiй сферi немає ще одного примiрника?
Павзевей, що сидiв за пультом керування, обернувся до спiврозмовникiв:
- Нiчого, якщо й є, то ми встигнемо пiдготуватись! Вийдемо на планетарну орбiту - пильнiше придивимось до планети...
- Звичайно, таких гарантiй немає,- замислено сказав психолог,- але вiрогiднiше припустити: раз фундаментальнi закони Природи зберiгають свою силу i тут...
- Саме з огляду на це, - перебив Нескуба, - можна сподiватись, що й тут виникла мисляча матерiя!
- Якщо виходити з припущення iзольованостi, окремiшностi свiтiв, - не вiдступав Iлвала. - А я дотримуюсь того погляду, що всi вони, скiльки б їх не було, поєднанi мiж собою i становлять, якщо хочете, єдиний Надвсесвiт.
На це Нескуба не вiдповiв нiчого, лише знизав плечима i знову взявся перебирати картки.
Iлвала подався до обсерваторiї, де Лойо Майо та Олександр Осипов навперемiну спостерiгали жадану для землян планету.
З усього екiпажу чи не найбiльше радiв Алк. Це ж тiльки подумати: тридцять два вiдсотки кисню! Отже, чого-чого, а хлорофiлу на Гантелi хоч вiдбавляй, рослинне життя, певне, буяє. Отам вiн зможе селекцiонувати... I Космiчну Алку вiдродить.
Зустрiвши Еолу, яка поверталась iз медичного блоку, запросив її до оранжереї.
- Вiдкрию вам секрет, - сказав, схиляючись до неї i нiби ненароком черкнувшись щокою її щоки. - Окрiм зерен злакiв, я тут маю насiння квiтiв... Як ви гадаєте, приживуться на Гантелi земнi квiти?
Подих ботанiка грiв Еолину щоку, i жiнка вiдхилилася. "Невже таки закохався? - думка про це збентежила її. - Цiкаво б почути, як вiн освiдчується..."
Промовила чомусь занадто голосно:
- А чого ж! Може, Гантеля буде до них ласкава.
- Ну, а ви, Еоло, - все дужче розпалювався Алк, - ви будете ласкавою... до них?
- Ще б пак! - не стримала усмiшки. - Кожна жiнка любить квiти.
Алк необережно схопився з мiсця, присоски його пiдошов з ляскотом одiрвалися од пiдлоги, вiн замахав руками i... поплив по оранжереї, вигукуючи:
- Я прикрашу квiтами всю планету! От побачите...
Палку ботанiкову балачку перервав зойк i чортихання - Алк зненацька вдарився колiном об арматуру. Перебираючи руками, дiстався до металевого стiльця i вже й рота розкрив, щоб продовжити розповiдь про свої плани пiдкорення планети, коли з гучномовця пролунало:
- Увага, увага! Всiм зайняти свої мiсця!
- Можете лишатися тут, - великодушно запропонував Алк.
- Нi, я пiду, - вона вiдчинила дверi. - Сказано ж: свої мiсця!
Ботанiк дивився на зачиненi дверi i на сiрому тлi бачив її бiлий силует. "Оце космiчна квiтка! - подума-лось ботанiку. - Пишна, як... як..." В уявi одна за одною виникали троянди, пiвонiї, лiлеї...
А гучномовець закликав:
- Негайно зайняти свої мiсця!..
"Певне, виходимо на планетарну орбiту, - подумав Алк, вмощуючись у протиперевантажувальне крiсло. - Хоча б уже швидше..."
- Починаю вiдлiк часу. Дванадцять, одинадцять, десять...
"Нехай би краще замiсть Кантора - Нескуба... - снувалося в Алковiй головi. - Отодi б Еола... Ну й дурнi ж з'являються думки... Нечесно так, погано. Нехай вiн буде живий i здоровий... А Еола... Еола хай розлюбить його, покине... Дуже просто: "Обрид ти менi, Гордiю, осточортiв. Тiльки й знаєш свiй пульт. А квiтку хоч одну виростив?"
Цiєї митi загримiли двигуни, по велетенському тiлу "Вiкiнга" пройшов дрож.
11
Все вирувало на "Вiкiнгу": готувалася висадка експедицiї на Гантелю. Iнженери-механiки перевiряли "Гондолу", яка має облетiти Гантелю на невеликiй висотi - "заглянути планетi в очi", як сказав Iлвала, i визначити мiсце для висадки землян. Звичайно, капiтан не полишив без уваги нi операторiв зв'язку, що готували лазерну лiнiю, нi вчених, що перевiряли бортову апаратуру, нi працiвникiв харчоблоку, якi вкладали iндивiдуальнi пайки в герметичнi пакети, нi медикiв, що комплектували аптечки, - встигав за всiм простежити, пiдказати, порадити. Лише про Еолу вiн, здається, забув, зате вона поглядала на нього люблячим оком, отакий - у русi, в кипучiй дiяльностi - чоловiк пiдносився над сiрiстю буднiв, робився iнакшим, натхненним.
Згодом (уперше, коли вiн хапливо обiдав) запримiтила ознаки нервозностi. Жестикуляцiя, рiзкий голос. Чому б це? Перевтомився?
- Ти б вiдпочив хоч годину, - сказала якось, торкнувшись його плеча.
- Для вiдпочинку ще час буде, - блиснув очима Нескуба. - А зараз не до цього!
Невиразне, пiдсвiдоме передчуття якоїсь бiди непокоїло Еолу, та хiба можна було здогадатися, що обмiрковував, яке рiшення приймав капiтан Нескуба, гарячково готуючи висадку на невiдому планету? Це потiм, повертаючись думкою до подiй цього часу, Еола згадає промовистi деталi, риси, якi мали б насторожити її. А зараз... Така подiя! Зараз усi були неначе в лихоманцi, нервове напруження охопило навiть врiвноважених. Чи прийме їх Гантеля? Чи стане для них другою матiр'ю?
- Вiльним вiд вахти зiбратися бiля "Гондоли"!
От i настало те, чого так нетерпляче ждали, до чого прагнули.
...Перед вхiдним люком "Гондоли" стояло троє космонавтiв на чолi з Павзевеєм. У Саке Мацу зосереджене, навiть суворе лице. Сiагуру усмiхався, i зуби в нього бiлiли, як разок намиста. Потиски рук, побажання, поради. У жiнок зблискують сльози на очах, а коли урочисто зазвучав "Гiмн планети Земля", Павзевеєва дружина не змогла погамувати нерви i зайшлася плачем.
- Дорогi друзi! - капiтанiв голос бринiв стриманою радiстю i, може, щоб приховати її, Нескуба насуплював брови. - Усе готове до польоту. Системи життєзабезпечення перевiренi якнайпильнiше. "Гондола" оснащена комп'ютером, який, враховуючи змiни ситуацiй, зможе мiняти програму, задану електроннiй автоматицi. На випадок необхiдностi - перейдете на ручне управлiння. Бережiть машину, i вона збереже вас. - Капiтан окинув поглядом Павзевея i його товаришiв. - Отже, технiчнi засоби в цiлковитiй готовностi. А ви - чи готовi перекинути мiст до чужої планети?
- Готовi!
- Претензiї? Вимоги?..
- Нема, - Павзевей зиркнув на Саке Мацу i Сiагуру, вони лише кивнули головами.
- Тодi - щасливо! - Капiтан потиснув космонавтам руки.
- До побачення! - гукнув Павзевей до всiх.
Дружини кинулись обнiмати своїх чоловiкiв, неначе прощалися з ними назавжди.
- Щасливого повернення!
- Привiт Гантелi!
- А ви тут не нудьгуйте без нас! - махнув рукою Сiагуру.
Пiд звуки гiмну екiпаж зайняв свої мiсця в "Гондолi". Люк закрився, i всi поспiшили iз шлюзу. "Гондола" спокiйно лежала мiж рейками, немов зернина в стручку, ждучи, коли її вилущать з нього.
Капiтан уже був за пультом керування. На одному з екранiв почали проступати тьмавi обриси кабiни "Гондоли", ось уже видно й самих космонавтiв.
- Як ви там? - спитав Нескуба.
- Все нормально, - вiдгукнувся Павзевей. - Готовi до старту.
- Даю старт.
Нечутно розсунулися шлюзовi ворiтницi, "Гондола" посунулась спочатку повiльно, ледь помiтно, потiм швидше, швидше, змигнуло кiлька секунд - i вона зiсковзнула у вiльний простiр. "Вiкiнг" злегка гойднувся, а "Гондолу" вже можна було бачити не лише на екранi, а й у вiдшторенi iлюмiнатори. Освiтлений променями плескатого сонця, космiчний човен, як показували контрольнi прилади, швидко виходив на розраховану траєкторiю...
З "Вiкiнга" пильно стежили за "Гондолою", її екiпаж був ось тут поряд екран показував усе, що вiдбувалось у їхнiй забитiй апаратурою кабiнi.
Павзевей наче прикипiв до пульта керування, обидва його товаришi вже працювали з приладами, скеровуючи об'єктиви на планету.
"Цi прокладуть шлях, - спокiйно думав Нескуба. - Досвiдченi, не пiдведуть. От якби тiльки не пiдвела "Гантеля..."
Еола удвох з дружиною Павзевея спостерiгала за "Гондолою" в iлюмiнатор правої прогулянкової палуби. Спочатку вона скидалась на золоту рибину, а вже через кiлька хвилин зробилася кометою.
- Все-таки могли б i мене включити... - зiтхнула Павзевеєва. - Занадто самовпевненi... А без нас, лiкарiв... Усе ж може трапитись.
- Не журися, Ренато. - Еола погладила подругу по спинi. - Ось побачиш усе буде гаразд.
- Але ти, я бачу, теж хвилюєшся?
- Та всi, мабуть, хвилюються перед висадкою... Як ми там будемо жити? Що, коли справдi на Гантелi є аборигени?
- Може, й є. Родильний будинок наче непоганий, чому ж вiн має бути порожнiм?
- Добре, якщо напiвдикi...
- Чому ж добре?
- Вважали б нас за богiв. Ти б хотiла пожити богинею?
- Не мели дурниць, - усмiхнулась Рената. - Якщо вони антропоїди...
- Нi, в принципi, ти б не заперечувала? Так, як ото змальовували колись у фантастичних романах: з неба на вогненних колiсницях спускаються космонавти, i темне населення, охоплене страхом, падає перед ними ниць.
- Читала... їхнi автори вважали, що вiра в бога виникала зi страху. Я їх розумiю: в їхнiй час на Землi панував Страх. А первiсна людина, може, якраз нiчого й не боялася. Все це дуже складне...
- Ну, а все-таки, - жартiвливо наполягала Еола, - невже ти вiдмовилася б вiд статусу богинi?
- Якщо Павзевей оголосить - не вiдмовлюся, - засмiялась Рената. Подивилась в iлюмiнатор, i обличчя її враз спохмурнiло. Зiрочка "Гондоли" така малесенька, така беззахисна - вже наближалася до планети, вкутаної сувоями хмар. - Наче падає сльоза, - прошепотiла Рената.
- Заспокойся, кажу тобi - все буде добре.
- Але ж ти не богиня, щоб це знати, - сумовито усмiхнулась Павзевеєва. - Планета... незвичайна, не вивчена, чужа... Це дуже складний органiзм, який живе за своїми законами. Як цей органiзм реагуватиме на втручання ззовнi? Чи полюбить нас, дiтей iншої планети, i чи полюбимо ми її, як другу матiр?
- Ми пристосуємось, - зiтхнула Еола. - Iншого виходу в нас нема. Пристосуємось i звикнемо...
Жiнки ще довго дивилися в iлюмiнатор, аж поки золота краплина не зникла з очей.
12
"Гондола" кружляла навколо планети майже три мiсяцi. Комплексна програма дослiджень вимагала напруженої роботи екiпажу, i, щоб пiдбадьорити колег, Павзевей iронiчно вигукував:
- Нiчого, працюємо для її величностi Iсторiї!..
Це й справдi було так - суспiльна iсторiя Гантелi тiльки оце починалася, i вони вперше вiдкривали завiсу нової сцени для людського дiйства. Звичайно, жоден iз космiчних вiкiнгiв не мiг не те що знати, а навiть i здогадуватись, яких метаморфоз цi подiї зазнають у майбутньому. Iнформацiя про заселення Гантелi через довгий ряд столiть змiниться настiльки, що перекази про iсторичний початок далекi нащадки вважатимуть мiфами, якi не мають нiякого реального грунту. "Небесний цикл" розглядатимуть як втiлення одвiчної мрiї людини про полiт у космос.
Та все це - в iмлi майбутнього. А поки що - буденна робота. "Гондола", снуючи свою траєкторiю навколо Гантелi, приглядалася до неї численними об'єктивами, промацувала її пульс, прислухалася до биття її серця, намагаючись уточнити хоча б найголовнiшi параметри. Показники були не оптимальнi, але з кожним витком ставало ясно: земляни зможуть пристосуватися до цих умов.
Першу посадку "Гондола" зробила на невисокому плато, власне, узгiр'ї, яке круто обривалося в океан. Павзевей сподiвався, що грунт у цих мiсцях злежаний, твердий, i не помилився. Навколо - вiд берега аж до самiсiнької гiрської гряди - крiзь рiденьку сизувату траву проступав гранiт чи, може, якась iнша тверда порода.
"Гондола" осiдала на газовiй подушцi повiльно, плавно, сантиметр за сантиметром. Рiдка пилова запона огорнула фюзеляж, та коли замовкла силова установка, пил почав швидко осiдати, вкриваючи тонким шаром крила та iлюмiнатори.
- Ну, що ж, вiтаю з прибуттям, - втомлено обiзвався Павзевей до своїх товаришiв, якi також мали не дуже бадьорий вигляд. Обснувати велетенську планету, зазнаючи перевантажень, було нелегко. Тим бiльше, що в умовах невагомостi на "Вiкiнгу" вони зовсiм детренувались.
- I ми вас вiтаємо, - сказав Саке Мацу, крiсло якого стояло поруч з командирським.
- А я вас обох! - вигукнув Сiагуру, що розташувався в кiнцi кабiни.
- Прибрати крила, - наказав Павзевей, i Саке Мацу пустив у дiю механiзм. Крiзь запиленi iлюмiнатори все-таки можна було бачити, як втягуються у свої гнiзда трикутники крил.
Деякий час десантники сидiли мовчки, наче до чогось прислухаючись.
Повiки в Сiагуру склепилися, гудiння в головi стихло, натомiсть учений почув шум прибою i нiби побачив Сахарське море. Ах, як йому зробилося гарно пiд щедрим африканським сонцем!..
А Саке Мацу, трохи повернувши голову, дивився на зубцi гiр, що вхромлювалися в небо, i згадував довершений конус Фудзi, який нiби пливе в повiтрi...
Павзевей, глянувши на годинника, ввiмкнув систему зв'язку.
- Я - "Гондола", ви мене чуєте? Я - "Гондола"...
- I чуємо, i бачимо! - пролунало з овального екрана, де виринуло обличчя капiтана Нескуби. - Як там у вас?
- Посадку зробили успiшно. Почуваємо себе... - Павзевей глянув на Саке Мацу - той кивнув головою, - потiм на сонного Сiагуру, - почуваємось трохи втомлено, але добре.
"Трохи втомлено..." Не буде ж Павзевей доповiдати капiтановi, що кiлька разiв - над гiрськими пасмами i над океаном - вони потрапляли в жахливi ситуацiї, коли, здавалось, загибель неминуча. Над горами на "Гондолу" налетiв лютий шквал, закрутив, пожбурив у шалену круговерть, вони втратили керування, орiєнтацiю. I все ж таки Павзевею якимось чудом пощастило вирватись iз цiєї зони. Вiд кам'яного бескеття "Гондолу" вiддiляв промiжок не бiльше десятка метрiв.
Або над океаном. Буря виникла цiлком раптово, небо змiшалося з водою, i в цьому хаосi почалися такi електричнi розряди, якi хiба що могли приснитися в страхiтливому снi. Не блискавки, а цiлi стовпи яскраво-синьої плазми постали в океанi, i кожен тримався по кiлька хвилин. В якомусь екстазi природа споруджувала грiзний у своїй величi храм, невдоволена, трощила його, кидала в безодню i тут же зводила новий - ще грандiознiший.
Павзевей скеровував "Гондолу" в коридори помiж електричними колонадами, потерпаючи на саму думку, що може зiткнутися...
Було вiд чого "трохи втомитися"...
- Вiтаю вас! - Нескубин голос потеплiшав.
- Дякую. Сподiваюсь, на "Вiкiнгу" все гаразд?
- Так, усi здоровi, настрiй пiднесений. Радiють, що не виявлено аборигенiв, i цивiлiзацiю на планетi випадає починати з нуля.
- Мабуть, так воно й буде, - кивнув Павзевей. - Жодних ознак дiяльностi мислячих iстот ми не помiтили.
Так, нi шляхiв, нi мостiв, перекинутих через рiки, їхнi об'єктиви не зафiксували. А от кам'янi споруди... "Гондола" пролiтала над величезною рiвниною, коли на обрiї з'явився силует мiста. Першим його помiтив Сiагуру, що вiв спостереження по лiвому борту. "Мiсто!" - вигукнув планетолог, i в усiх стрепенулися серця. Невже справдi? А може, то мiраж? Павзевей скерував "Гондолу" в той бiк. I в мiру того, як вони наближалися, мiсто ширилось, виростало. Нi, це не мiраж. Ось уже добре видно потужнi фортечнi стiни, високi вежi, бiлостiннi палаци... Покружляли навколо, не зважуючись одразу пролетiти над мiстом, а коли перетнули його, то побачили, що це витвiр природи, її архiтектурна фантазiя...
- Жодних ознак? - перепитав Нескуба. - Це полегшує ситуацiю.
- Правда, одне мiсто ми вiдкрили...
- Що ви сказали? - нахмурив брови капiтан.
- Мiсто... збудоване природою. Справжнi архiтектурнi ансамблi в монументальному стилi. Майдани, вулицi, арки...
- То, може... мертва цивiлiзацiя?
- Виключається. Ми переконалися - гра природи. Але в майбутньому... Павзевей оглянувся на сонного Сiагуру. - В майбутньому, може, й виникне мiсто... Першим це чудо помiтив планетолог, то чи не назвати його iменем?
- Мiсто Сiагуру, - капiтан скинув бровами, - звучить непогано. Що збираєтесь робити зараз?
- Кортить якнайшвидше вийти на поверхню планети. Пил уже, здається, осiв...
- Можете виходити, - кивнув з екрана капiтан. - Зв'язок не вимикайте: ми всi тут хочемо побачити цю знаменну подiю.
- Зрозумiло.
- I хоча нi тварин, нi птахiв, за вашими спостереженнями, на планетi нема, ви мусите добре пильнувати, - по-товариському суворо нагадав капiтан. - Згодьтеся: не виключена можливiсть мiмiкрiї.
- Звичайно.
- I в синiх заростях, може, причаївся синiй дракон, - усмiхнувся Нескуба.
- Вiд "Iнструкцiї" не вiдхилимось нi на йоту, - запевнив командир "Гондоли".
- Не забувайте: "Iнструкцiя" не може передбачити усi можливi випадки.
- Там є пункт про iнiцiативу, iнтуїцiю, - спокiйно вiдповiв Павзевей. Вiн добре зрозумiв капiтанiв натяк на його, Павзевея, гiпертрофовану пунктуальнiсть.
- Бажаю успiху.
Екiпаж "Гондоли" одразу почав готуватися до виходу. Вони ще висаджуватимуться у бiлих полярних областях i в синiх лiсних масивах, у гiрськiй мiсцевостi i на берегах рiчок серед широких блакитних рiвнин, зрештою, звикнуть до цього. Але перший вихiд на планету не забудеться довiку.
Павзевей поторсав планетолога за плече i в такий спосiб швидко повернув його з берегiв Сахарського моря сюди, на Гантелю.
- Приготуватись до виходу назовнi, - дав команду Павзевей. - Ви удвох виходите, я залишаюсь бiля пульта.
- Iсторичний момент, - сказав планетолог Сiагуру, пiдводячись iз свого крiсла. - О, Гантеля вже накинула на нас гравiтацiйну сiть.
- Адаптуємось, - обiзвався Саке Мацу. - I невагомiсть остогидла.
Сiагуру, за звичкою, хапаючись то за спинки сидiнь, то за петлi, що звисали з обшивки, похилитав до вихiдного люка.
- Скафандр, - сказав Павзевей.
- Навiщо? - здивувався Сiагуру. - Склад атмосфери вiдомий... - Його бiлозуба посмiшка могла обеззброїти хоч кого, але тiльки не Павзевея. - I температура оптимальна... як у тропiках...
- "Iнструкцiя", - твердо сказав командир, вставляючи мiнiатюрного навушника.
Планетолог перестав усмiхатися, бо коли вже йдеться про основний закон зореплавцiв, то тут не до жартiв. Дiстав свiй бiлий, як снiг, скафандр i почав надягати. Те саме робив i Саке Мацу, тiльки в нього скафандр був яскраво-жовтий. Перевiрили один в одного численнi застiбки, взяли деякi прилади (магнiтометр, спектрометр тощо), не забули й про iнструмент,- все це настовбурчило накладнi кишенi, наповнило ранцi, що горбились на плечах.
Дивлячись на їхнi незграбнi постатi, Павзевей вибачливо сказав:
- Пiсля того, як зробимо хiмiчнi аналiзи повiтря, грунту, рослин i якщо вони виявляться прийнятними, коли визначимо рiвень радiацiї i вiн не перевищуватиме норми, - отодi можна буде i в звичайних робочих костюмах...
- Все буде нормально! - прозвучав у командирському навушничку голос Сiагуру. - Ця планета вже на такiй стадiї розвитку... .
- Не "ця планета", - перебив Саке Мацу, - а наша Гантеля. Пора звикати.
- Слушно, - докинув i собi Павзевей.
- Згода, - провадив далi Сiагуру, - наша Гантеля, наша Гантеля! Так от, ця планета, тобто наша Гантеля, перебуває на такiй стадiї розвитку, коли їй не вистачає нас...
- Можна заходити до шлюзової камери, - сказав Павзевей.
З висоти вiсiмнадцяти тисяч кiлометрiв - там пролягає стацiонарна орбiта "Вiкiнга" - земляни, затамувавши серце, стежили, як "Гондола" викинула драбинчастий пандус i як по ньому зiйшли на поверхню планети два їхнi товаришi.
Сталося!
Сiагуру i Саке Мацу переставляли ноги обережно, нiби вивiряючи грунт на мiцнiсть, нiби ще не вiрячи, що тут, на цiй неймовiрно далекiй планетi, такiй не схожiй на рiдну Землю, доведеться боротись за життя їм, їхнiм дiтям, онукам i правнукам...
Та ось першi люди на Гантелi оговтались, пiшли твердiшим кроком, хоча й перевальцем, бо вiд незвички їх похитувало, наче п'яних. Вони таки й справдi сп'янiли вiд радостi, що пiсля довгих рокiв, сповнених небезпек, мiжзоряний Гольфстрiм винiс їх до справжнього порту.
Саке Мацу i Сiагуру обернулися, щоб їх обличчя видно було на екранах "Гондоли" i "Вiкiнга", i привiтально помахали руками.
Сталося!
Планетолог хотiв щось сказати, але тiльки поворушив губами: так схвилювався, що йому забракло повiтря, не мiг вимовити й слова.
А Саке Мацу подумки прощався зi своїм Фудзi, то вiн йому, бiлоголовому, помахував рукою, Фудзi i всiй Землi.
Сталося!..
13
- От i скiнчилася наша одiссея! - в голосi Алка бринiла дитяча радiсть, очi поблискували. - Я марив цим днем! Вiдкрию вам секрет, Еоло: крiм насiння основних поживних культур, я прихопив чимало й iншого. Будуть у нас i дерева, потрiбнi в господарствi. Негайно оброблю дослiднi дiлянки, проведу лабораторнi експерименти. I почнеться на Гантелi рослинна революцiя!
Евакуацiя "Вiкiнга" iшла повним ходом, вони здибались у шлюзовiй камерi, куди Алк принiс довгого ящика, а вона - кiлька пакункiв з медикаментами. В її присутностi учений розгублювався, говорив занадто голосно i червонiв, як дiвчина. Це смiшило Еолу, та вона не показувала виду. Говорила стримано, холоднувато.
- А чи приживуться? - висловила сумнiв. - Середовище тут незвичне.
- Упевнений - ростимуть. Виведу гiбриди, вони швидше пристосуються. Взагалi, генетична iнженерiя вiдкриває такi можливостi...
Поклавши свiй вантаж, вийшли iз шлюзової камери, пропускаючи туди iнших. "Вiкiнг" скидався на потривожений мурашник: кожен щось пакував i нiс до камери. Коли її заповнювали, вхiд герметично закривався, i двоє чоловiкiв у скафандрах, вiдчинивши вихiдний люк, все те перевантажували в товсте черево так званого спускового контейнера, який здiйснював човниковi рейси "Вiкiнг"-Гантеля-"Вiкiнг".
Алк поспiшав за Еолою, i жiнка вiдчувала його дихання на своїй шиї.
- Виростуть i плодовi дерева, i твердi породи... - вигукував, неначе клятву.
- Шкода тiльки, що не пурхатимуть птахи, - зiтхнула Еола. - I спiв соловейка почуємо хiба в запису...
Ботанiк засмiявся:
- Спiв соловейка! Та навiщо вiн вам? Чи без того тьохкання не можна прожити? Хiба з нього матимеш якiсь калорiї?
Еола зиркнула на нього через плече i нiчого не сказала. Тiльки якась тiнь пробiгла в її очах.
- От якщо фiзiологи мають у своїх колбах курячi зародки... - дихав на її шию Алк. - У них там великий набiр. Почути на Гантелi кукурiкання пiвня оце була б радiсть! Згодьтеся, що куряча нiжка до пюре з хлорели не завадила б.
Еола знизала плечима, їй явно не хотiлось продовжувати цю кулiнарну тему. Знала, що для генетичних дослiджень на борт "Вiкiнга" було взято чимало живого матерiалу, але, зрештою, космiчний корабель - це не ноїв ковчег, де було всякої живностi по парi, та й програма польоту не передбачала заселення невiдомої планети... А що беруть для експериментiв? Культури бактерiй, маленьких акварiумних рибок, iкру деяких iнших видiв, може, ще - жаби, бiлi мишi. А спiвочi птахи... Та невже ж у лiсах Гантелi немає птахiв? Планетолог Сiагуру висловив припущення: життя на цiй планетi ще перебуває в рослиннiй стадiї. Але ж... Що означає це "але ж" - Еола й сама не знала. Просто їй дуже хотiлося, щоб лiтали, пурхали, щебетали птахи. Уява без найменшого зусилля миттю витворила живу картину - на поручнях, скобах, повсюди в коридорi сидять великi й маленькi, сiрi та яскравi птахи. Шугають над головами в оцих заклопотаних людей, якi поспiшають випотрошити корабель, щоб якнайскорiш спуститися на планету.
Клiпнула очима, i видиво зникло. "Що ж ми ще не склали? - намагалася пригадати Еола. - Здається, все. Електронного дiагноста нехай iнженери... А що робить Гордiй? Щось вiн не дуже квапиться..."
Попрямувала до рубки керування.
- Ну, як там медслужба? - спитав Нескуба, як тiльки вона переступила порiг. - Упорались?
- Майже, - кивнула головою Еола. - Залишається демонтувати дiагноста.
Окрiм Нескуби, тут були фiзик Iдерський, психолог Iлвала та двоє iнженерiв.
- А ми тут займаємось прогнозами, - сказав Нескуба. Еола звернула увагу: вираз обличчя в нього якийсь розгублений.
- Я не заважатиму?
- Навпаки, може, щось порадиш.
Еола вмостилася в крiсло, защiпнула пасок, щоб не попливти вгору, i настроїлась слухати.
- Отже, енергетика... - Нескуба замислено цокав пальцями по пiдлокiтнику.
- Чи є можливiсть збудувати хоч невеличку електростанцiю? - обiзвався Iлвала.
- Яку ти маєш на увазi?
- Ну, атомну, водяну чи теплову - яка рiзниця? Головне, щоб давала струм.
- Так, це головне. I побут, i електронiка - все життя колонiї потребуватиме електроенергiї. Вирiшальне слово за нашими фiзиками та iнженерами. - Нескуба поглянув у бiк Iдерського.
- Планети?!
- Невже це правда?
- Пристань...
- Нарештi!..
Люди нiби прокинулись зi сну: вигуки, смiх, жарти, - усiх охопила ейфорiя.
А в рубцi керування йшла iнтенсивна робота. Дослiджувались параметри планет, спектр центрального свiтила, яке мало незвичайну будову, плескатий, видовжений диск, його фотографiя тремтiла в руцi Нескуби, капiтан з гiркотою думав: "Чуже сонце..."
Майже пiвроку бортового часу втратили на попереднє вивчення планетної системи. Iз вiсiмнадцяти масивних планет для посадки обрали п'яту, яку одразу ж i охрестили: Гантеля. Маса її майже втричi перевищує масу Землi, а за формою вона скидається на гiгантську гантелю. (Iншi також мають неправильну форму - то схожi на бруски, то на зрiзанi пiрамiди тощо).
Основнi характеристики Гантелi:
- Атмосфера має приблизно 32% кисню, 65% азоту;
- тяжiння помiтно рiзниться на полюсах i в центрi, в середньому
на якихось 15-20% перевищує земне;
- гiдросфера - 31% усiєї поверхнi в основному зосереджена в
океанi, який заповнює центральну впадину помiж двома пiвкулями, тобто
покриває ручку "гантелi". Досить велика хмарнiсть;
- щiльнiсть - 7,5 г/см3.
- Гантеля робить один оберт навколо своєї вiсi за 13 годин.
- Тривалiсть року - 218 земних дiб.
- Ну, що ж, дiм нiбито непоганий, - сказав Iлвала, сподiваючись хоч трохи розворушити капiтана, що похмуро переглядав картки, виданi електронним мозком, - усього є доволi.
Нескуба, помовчавши, буркнув:
- Невiдомо тiльки, чи цей дiм порожнiй...
- О, якщо там є господарi - це ще цiкавiше! Капiтан поглянув на нього, як на пiдлiтка:
- Цiкавiше... А що, коли вони агресивнi? Що, коли їхня мораль велить проганяти непроханих гостей? Ви над цим не замислювались?
- Правду кажучи, менi це й на думку не спадало, - спокiйно вiдповiв Iлвала.
- А ми ж зовсiм беззбройнi. Це вас не турбує?
- Анiскiлечки. Я глибоко впевнений, що свiй витвiр, який зветься "Людство", Природа видала в одному-єдиному екземплярi.
- Цей висновок, можливо, справедливий щодо нашого Всесвiту, поступився капiтан. - А де гарантiя, що в цiй, сусiднiй сферi немає ще одного примiрника?
Павзевей, що сидiв за пультом керування, обернувся до спiврозмовникiв:
- Нiчого, якщо й є, то ми встигнемо пiдготуватись! Вийдемо на планетарну орбiту - пильнiше придивимось до планети...
- Звичайно, таких гарантiй немає,- замислено сказав психолог,- але вiрогiднiше припустити: раз фундаментальнi закони Природи зберiгають свою силу i тут...
- Саме з огляду на це, - перебив Нескуба, - можна сподiватись, що й тут виникла мисляча матерiя!
- Якщо виходити з припущення iзольованостi, окремiшностi свiтiв, - не вiдступав Iлвала. - А я дотримуюсь того погляду, що всi вони, скiльки б їх не було, поєднанi мiж собою i становлять, якщо хочете, єдиний Надвсесвiт.
На це Нескуба не вiдповiв нiчого, лише знизав плечима i знову взявся перебирати картки.
Iлвала подався до обсерваторiї, де Лойо Майо та Олександр Осипов навперемiну спостерiгали жадану для землян планету.
З усього екiпажу чи не найбiльше радiв Алк. Це ж тiльки подумати: тридцять два вiдсотки кисню! Отже, чого-чого, а хлорофiлу на Гантелi хоч вiдбавляй, рослинне життя, певне, буяє. Отам вiн зможе селекцiонувати... I Космiчну Алку вiдродить.
Зустрiвши Еолу, яка поверталась iз медичного блоку, запросив її до оранжереї.
- Вiдкрию вам секрет, - сказав, схиляючись до неї i нiби ненароком черкнувшись щокою її щоки. - Окрiм зерен злакiв, я тут маю насiння квiтiв... Як ви гадаєте, приживуться на Гантелi земнi квiти?
Подих ботанiка грiв Еолину щоку, i жiнка вiдхилилася. "Невже таки закохався? - думка про це збентежила її. - Цiкаво б почути, як вiн освiдчується..."
Промовила чомусь занадто голосно:
- А чого ж! Може, Гантеля буде до них ласкава.
- Ну, а ви, Еоло, - все дужче розпалювався Алк, - ви будете ласкавою... до них?
- Ще б пак! - не стримала усмiшки. - Кожна жiнка любить квiти.
Алк необережно схопився з мiсця, присоски його пiдошов з ляскотом одiрвалися од пiдлоги, вiн замахав руками i... поплив по оранжереї, вигукуючи:
- Я прикрашу квiтами всю планету! От побачите...
Палку ботанiкову балачку перервав зойк i чортихання - Алк зненацька вдарився колiном об арматуру. Перебираючи руками, дiстався до металевого стiльця i вже й рота розкрив, щоб продовжити розповiдь про свої плани пiдкорення планети, коли з гучномовця пролунало:
- Увага, увага! Всiм зайняти свої мiсця!
- Можете лишатися тут, - великодушно запропонував Алк.
- Нi, я пiду, - вона вiдчинила дверi. - Сказано ж: свої мiсця!
Ботанiк дивився на зачиненi дверi i на сiрому тлi бачив її бiлий силует. "Оце космiчна квiтка! - подума-лось ботанiку. - Пишна, як... як..." В уявi одна за одною виникали троянди, пiвонiї, лiлеї...
А гучномовець закликав:
- Негайно зайняти свої мiсця!..
"Певне, виходимо на планетарну орбiту, - подумав Алк, вмощуючись у протиперевантажувальне крiсло. - Хоча б уже швидше..."
- Починаю вiдлiк часу. Дванадцять, одинадцять, десять...
"Нехай би краще замiсть Кантора - Нескуба... - снувалося в Алковiй головi. - Отодi б Еола... Ну й дурнi ж з'являються думки... Нечесно так, погано. Нехай вiн буде живий i здоровий... А Еола... Еола хай розлюбить його, покине... Дуже просто: "Обрид ти менi, Гордiю, осточортiв. Тiльки й знаєш свiй пульт. А квiтку хоч одну виростив?"
Цiєї митi загримiли двигуни, по велетенському тiлу "Вiкiнга" пройшов дрож.
11
Все вирувало на "Вiкiнгу": готувалася висадка експедицiї на Гантелю. Iнженери-механiки перевiряли "Гондолу", яка має облетiти Гантелю на невеликiй висотi - "заглянути планетi в очi", як сказав Iлвала, i визначити мiсце для висадки землян. Звичайно, капiтан не полишив без уваги нi операторiв зв'язку, що готували лазерну лiнiю, нi вчених, що перевiряли бортову апаратуру, нi працiвникiв харчоблоку, якi вкладали iндивiдуальнi пайки в герметичнi пакети, нi медикiв, що комплектували аптечки, - встигав за всiм простежити, пiдказати, порадити. Лише про Еолу вiн, здається, забув, зате вона поглядала на нього люблячим оком, отакий - у русi, в кипучiй дiяльностi - чоловiк пiдносився над сiрiстю буднiв, робився iнакшим, натхненним.
Згодом (уперше, коли вiн хапливо обiдав) запримiтила ознаки нервозностi. Жестикуляцiя, рiзкий голос. Чому б це? Перевтомився?
- Ти б вiдпочив хоч годину, - сказала якось, торкнувшись його плеча.
- Для вiдпочинку ще час буде, - блиснув очима Нескуба. - А зараз не до цього!
Невиразне, пiдсвiдоме передчуття якоїсь бiди непокоїло Еолу, та хiба можна було здогадатися, що обмiрковував, яке рiшення приймав капiтан Нескуба, гарячково готуючи висадку на невiдому планету? Це потiм, повертаючись думкою до подiй цього часу, Еола згадає промовистi деталi, риси, якi мали б насторожити її. А зараз... Така подiя! Зараз усi були неначе в лихоманцi, нервове напруження охопило навiть врiвноважених. Чи прийме їх Гантеля? Чи стане для них другою матiр'ю?
- Вiльним вiд вахти зiбратися бiля "Гондоли"!
От i настало те, чого так нетерпляче ждали, до чого прагнули.
...Перед вхiдним люком "Гондоли" стояло троє космонавтiв на чолi з Павзевеєм. У Саке Мацу зосереджене, навiть суворе лице. Сiагуру усмiхався, i зуби в нього бiлiли, як разок намиста. Потиски рук, побажання, поради. У жiнок зблискують сльози на очах, а коли урочисто зазвучав "Гiмн планети Земля", Павзевеєва дружина не змогла погамувати нерви i зайшлася плачем.
- Дорогi друзi! - капiтанiв голос бринiв стриманою радiстю i, може, щоб приховати її, Нескуба насуплював брови. - Усе готове до польоту. Системи життєзабезпечення перевiренi якнайпильнiше. "Гондола" оснащена комп'ютером, який, враховуючи змiни ситуацiй, зможе мiняти програму, задану електроннiй автоматицi. На випадок необхiдностi - перейдете на ручне управлiння. Бережiть машину, i вона збереже вас. - Капiтан окинув поглядом Павзевея i його товаришiв. - Отже, технiчнi засоби в цiлковитiй готовностi. А ви - чи готовi перекинути мiст до чужої планети?
- Готовi!
- Претензiї? Вимоги?..
- Нема, - Павзевей зиркнув на Саке Мацу i Сiагуру, вони лише кивнули головами.
- Тодi - щасливо! - Капiтан потиснув космонавтам руки.
- До побачення! - гукнув Павзевей до всiх.
Дружини кинулись обнiмати своїх чоловiкiв, неначе прощалися з ними назавжди.
- Щасливого повернення!
- Привiт Гантелi!
- А ви тут не нудьгуйте без нас! - махнув рукою Сiагуру.
Пiд звуки гiмну екiпаж зайняв свої мiсця в "Гондолi". Люк закрився, i всi поспiшили iз шлюзу. "Гондола" спокiйно лежала мiж рейками, немов зернина в стручку, ждучи, коли її вилущать з нього.
Капiтан уже був за пультом керування. На одному з екранiв почали проступати тьмавi обриси кабiни "Гондоли", ось уже видно й самих космонавтiв.
- Як ви там? - спитав Нескуба.
- Все нормально, - вiдгукнувся Павзевей. - Готовi до старту.
- Даю старт.
Нечутно розсунулися шлюзовi ворiтницi, "Гондола" посунулась спочатку повiльно, ледь помiтно, потiм швидше, швидше, змигнуло кiлька секунд - i вона зiсковзнула у вiльний простiр. "Вiкiнг" злегка гойднувся, а "Гондолу" вже можна було бачити не лише на екранi, а й у вiдшторенi iлюмiнатори. Освiтлений променями плескатого сонця, космiчний човен, як показували контрольнi прилади, швидко виходив на розраховану траєкторiю...
З "Вiкiнга" пильно стежили за "Гондолою", її екiпаж був ось тут поряд екран показував усе, що вiдбувалось у їхнiй забитiй апаратурою кабiнi.
Павзевей наче прикипiв до пульта керування, обидва його товаришi вже працювали з приладами, скеровуючи об'єктиви на планету.
"Цi прокладуть шлях, - спокiйно думав Нескуба. - Досвiдченi, не пiдведуть. От якби тiльки не пiдвела "Гантеля..."
Еола удвох з дружиною Павзевея спостерiгала за "Гондолою" в iлюмiнатор правої прогулянкової палуби. Спочатку вона скидалась на золоту рибину, а вже через кiлька хвилин зробилася кометою.
- Все-таки могли б i мене включити... - зiтхнула Павзевеєва. - Занадто самовпевненi... А без нас, лiкарiв... Усе ж може трапитись.
- Не журися, Ренато. - Еола погладила подругу по спинi. - Ось побачиш усе буде гаразд.
- Але ти, я бачу, теж хвилюєшся?
- Та всi, мабуть, хвилюються перед висадкою... Як ми там будемо жити? Що, коли справдi на Гантелi є аборигени?
- Може, й є. Родильний будинок наче непоганий, чому ж вiн має бути порожнiм?
- Добре, якщо напiвдикi...
- Чому ж добре?
- Вважали б нас за богiв. Ти б хотiла пожити богинею?
- Не мели дурниць, - усмiхнулась Рената. - Якщо вони антропоїди...
- Нi, в принципi, ти б не заперечувала? Так, як ото змальовували колись у фантастичних романах: з неба на вогненних колiсницях спускаються космонавти, i темне населення, охоплене страхом, падає перед ними ниць.
- Читала... їхнi автори вважали, що вiра в бога виникала зi страху. Я їх розумiю: в їхнiй час на Землi панував Страх. А первiсна людина, може, якраз нiчого й не боялася. Все це дуже складне...
- Ну, а все-таки, - жартiвливо наполягала Еола, - невже ти вiдмовилася б вiд статусу богинi?
- Якщо Павзевей оголосить - не вiдмовлюся, - засмiялась Рената. Подивилась в iлюмiнатор, i обличчя її враз спохмурнiло. Зiрочка "Гондоли" така малесенька, така беззахисна - вже наближалася до планети, вкутаної сувоями хмар. - Наче падає сльоза, - прошепотiла Рената.
- Заспокойся, кажу тобi - все буде добре.
- Але ж ти не богиня, щоб це знати, - сумовито усмiхнулась Павзевеєва. - Планета... незвичайна, не вивчена, чужа... Це дуже складний органiзм, який живе за своїми законами. Як цей органiзм реагуватиме на втручання ззовнi? Чи полюбить нас, дiтей iншої планети, i чи полюбимо ми її, як другу матiр?
- Ми пристосуємось, - зiтхнула Еола. - Iншого виходу в нас нема. Пристосуємось i звикнемо...
Жiнки ще довго дивилися в iлюмiнатор, аж поки золота краплина не зникла з очей.
12
"Гондола" кружляла навколо планети майже три мiсяцi. Комплексна програма дослiджень вимагала напруженої роботи екiпажу, i, щоб пiдбадьорити колег, Павзевей iронiчно вигукував:
- Нiчого, працюємо для її величностi Iсторiї!..
Це й справдi було так - суспiльна iсторiя Гантелi тiльки оце починалася, i вони вперше вiдкривали завiсу нової сцени для людського дiйства. Звичайно, жоден iз космiчних вiкiнгiв не мiг не те що знати, а навiть i здогадуватись, яких метаморфоз цi подiї зазнають у майбутньому. Iнформацiя про заселення Гантелi через довгий ряд столiть змiниться настiльки, що перекази про iсторичний початок далекi нащадки вважатимуть мiфами, якi не мають нiякого реального грунту. "Небесний цикл" розглядатимуть як втiлення одвiчної мрiї людини про полiт у космос.
Та все це - в iмлi майбутнього. А поки що - буденна робота. "Гондола", снуючи свою траєкторiю навколо Гантелi, приглядалася до неї численними об'єктивами, промацувала її пульс, прислухалася до биття її серця, намагаючись уточнити хоча б найголовнiшi параметри. Показники були не оптимальнi, але з кожним витком ставало ясно: земляни зможуть пристосуватися до цих умов.
Першу посадку "Гондола" зробила на невисокому плато, власне, узгiр'ї, яке круто обривалося в океан. Павзевей сподiвався, що грунт у цих мiсцях злежаний, твердий, i не помилився. Навколо - вiд берега аж до самiсiнької гiрської гряди - крiзь рiденьку сизувату траву проступав гранiт чи, може, якась iнша тверда порода.
"Гондола" осiдала на газовiй подушцi повiльно, плавно, сантиметр за сантиметром. Рiдка пилова запона огорнула фюзеляж, та коли замовкла силова установка, пил почав швидко осiдати, вкриваючи тонким шаром крила та iлюмiнатори.
- Ну, що ж, вiтаю з прибуттям, - втомлено обiзвався Павзевей до своїх товаришiв, якi також мали не дуже бадьорий вигляд. Обснувати велетенську планету, зазнаючи перевантажень, було нелегко. Тим бiльше, що в умовах невагомостi на "Вiкiнгу" вони зовсiм детренувались.
- I ми вас вiтаємо, - сказав Саке Мацу, крiсло якого стояло поруч з командирським.
- А я вас обох! - вигукнув Сiагуру, що розташувався в кiнцi кабiни.
- Прибрати крила, - наказав Павзевей, i Саке Мацу пустив у дiю механiзм. Крiзь запиленi iлюмiнатори все-таки можна було бачити, як втягуються у свої гнiзда трикутники крил.
Деякий час десантники сидiли мовчки, наче до чогось прислухаючись.
Повiки в Сiагуру склепилися, гудiння в головi стихло, натомiсть учений почув шум прибою i нiби побачив Сахарське море. Ах, як йому зробилося гарно пiд щедрим африканським сонцем!..
А Саке Мацу, трохи повернувши голову, дивився на зубцi гiр, що вхромлювалися в небо, i згадував довершений конус Фудзi, який нiби пливе в повiтрi...
Павзевей, глянувши на годинника, ввiмкнув систему зв'язку.
- Я - "Гондола", ви мене чуєте? Я - "Гондола"...
- I чуємо, i бачимо! - пролунало з овального екрана, де виринуло обличчя капiтана Нескуби. - Як там у вас?
- Посадку зробили успiшно. Почуваємо себе... - Павзевей глянув на Саке Мацу - той кивнув головою, - потiм на сонного Сiагуру, - почуваємось трохи втомлено, але добре.
"Трохи втомлено..." Не буде ж Павзевей доповiдати капiтановi, що кiлька разiв - над гiрськими пасмами i над океаном - вони потрапляли в жахливi ситуацiї, коли, здавалось, загибель неминуча. Над горами на "Гондолу" налетiв лютий шквал, закрутив, пожбурив у шалену круговерть, вони втратили керування, орiєнтацiю. I все ж таки Павзевею якимось чудом пощастило вирватись iз цiєї зони. Вiд кам'яного бескеття "Гондолу" вiддiляв промiжок не бiльше десятка метрiв.
Або над океаном. Буря виникла цiлком раптово, небо змiшалося з водою, i в цьому хаосi почалися такi електричнi розряди, якi хiба що могли приснитися в страхiтливому снi. Не блискавки, а цiлi стовпи яскраво-синьої плазми постали в океанi, i кожен тримався по кiлька хвилин. В якомусь екстазi природа споруджувала грiзний у своїй величi храм, невдоволена, трощила його, кидала в безодню i тут же зводила новий - ще грандiознiший.
Павзевей скеровував "Гондолу" в коридори помiж електричними колонадами, потерпаючи на саму думку, що може зiткнутися...
Було вiд чого "трохи втомитися"...
- Вiтаю вас! - Нескубин голос потеплiшав.
- Дякую. Сподiваюсь, на "Вiкiнгу" все гаразд?
- Так, усi здоровi, настрiй пiднесений. Радiють, що не виявлено аборигенiв, i цивiлiзацiю на планетi випадає починати з нуля.
- Мабуть, так воно й буде, - кивнув Павзевей. - Жодних ознак дiяльностi мислячих iстот ми не помiтили.
Так, нi шляхiв, нi мостiв, перекинутих через рiки, їхнi об'єктиви не зафiксували. А от кам'янi споруди... "Гондола" пролiтала над величезною рiвниною, коли на обрiї з'явився силует мiста. Першим його помiтив Сiагуру, що вiв спостереження по лiвому борту. "Мiсто!" - вигукнув планетолог, i в усiх стрепенулися серця. Невже справдi? А може, то мiраж? Павзевей скерував "Гондолу" в той бiк. I в мiру того, як вони наближалися, мiсто ширилось, виростало. Нi, це не мiраж. Ось уже добре видно потужнi фортечнi стiни, високi вежi, бiлостiннi палаци... Покружляли навколо, не зважуючись одразу пролетiти над мiстом, а коли перетнули його, то побачили, що це витвiр природи, її архiтектурна фантазiя...
- Жодних ознак? - перепитав Нескуба. - Це полегшує ситуацiю.
- Правда, одне мiсто ми вiдкрили...
- Що ви сказали? - нахмурив брови капiтан.
- Мiсто... збудоване природою. Справжнi архiтектурнi ансамблi в монументальному стилi. Майдани, вулицi, арки...
- То, може... мертва цивiлiзацiя?
- Виключається. Ми переконалися - гра природи. Але в майбутньому... Павзевей оглянувся на сонного Сiагуру. - В майбутньому, може, й виникне мiсто... Першим це чудо помiтив планетолог, то чи не назвати його iменем?
- Мiсто Сiагуру, - капiтан скинув бровами, - звучить непогано. Що збираєтесь робити зараз?
- Кортить якнайшвидше вийти на поверхню планети. Пил уже, здається, осiв...
- Можете виходити, - кивнув з екрана капiтан. - Зв'язок не вимикайте: ми всi тут хочемо побачити цю знаменну подiю.
- Зрозумiло.
- I хоча нi тварин, нi птахiв, за вашими спостереженнями, на планетi нема, ви мусите добре пильнувати, - по-товариському суворо нагадав капiтан. - Згодьтеся: не виключена можливiсть мiмiкрiї.
- Звичайно.
- I в синiх заростях, може, причаївся синiй дракон, - усмiхнувся Нескуба.
- Вiд "Iнструкцiї" не вiдхилимось нi на йоту, - запевнив командир "Гондоли".
- Не забувайте: "Iнструкцiя" не може передбачити усi можливi випадки.
- Там є пункт про iнiцiативу, iнтуїцiю, - спокiйно вiдповiв Павзевей. Вiн добре зрозумiв капiтанiв натяк на його, Павзевея, гiпертрофовану пунктуальнiсть.
- Бажаю успiху.
Екiпаж "Гондоли" одразу почав готуватися до виходу. Вони ще висаджуватимуться у бiлих полярних областях i в синiх лiсних масивах, у гiрськiй мiсцевостi i на берегах рiчок серед широких блакитних рiвнин, зрештою, звикнуть до цього. Але перший вихiд на планету не забудеться довiку.
Павзевей поторсав планетолога за плече i в такий спосiб швидко повернув його з берегiв Сахарського моря сюди, на Гантелю.
- Приготуватись до виходу назовнi, - дав команду Павзевей. - Ви удвох виходите, я залишаюсь бiля пульта.
- Iсторичний момент, - сказав планетолог Сiагуру, пiдводячись iз свого крiсла. - О, Гантеля вже накинула на нас гравiтацiйну сiть.
- Адаптуємось, - обiзвався Саке Мацу. - I невагомiсть остогидла.
Сiагуру, за звичкою, хапаючись то за спинки сидiнь, то за петлi, що звисали з обшивки, похилитав до вихiдного люка.
- Скафандр, - сказав Павзевей.
- Навiщо? - здивувався Сiагуру. - Склад атмосфери вiдомий... - Його бiлозуба посмiшка могла обеззброїти хоч кого, але тiльки не Павзевея. - I температура оптимальна... як у тропiках...
- "Iнструкцiя", - твердо сказав командир, вставляючи мiнiатюрного навушника.
Планетолог перестав усмiхатися, бо коли вже йдеться про основний закон зореплавцiв, то тут не до жартiв. Дiстав свiй бiлий, як снiг, скафандр i почав надягати. Те саме робив i Саке Мацу, тiльки в нього скафандр був яскраво-жовтий. Перевiрили один в одного численнi застiбки, взяли деякi прилади (магнiтометр, спектрометр тощо), не забули й про iнструмент,- все це настовбурчило накладнi кишенi, наповнило ранцi, що горбились на плечах.
Дивлячись на їхнi незграбнi постатi, Павзевей вибачливо сказав:
- Пiсля того, як зробимо хiмiчнi аналiзи повiтря, грунту, рослин i якщо вони виявляться прийнятними, коли визначимо рiвень радiацiї i вiн не перевищуватиме норми, - отодi можна буде i в звичайних робочих костюмах...
- Все буде нормально! - прозвучав у командирському навушничку голос Сiагуру. - Ця планета вже на такiй стадiї розвитку... .
- Не "ця планета", - перебив Саке Мацу, - а наша Гантеля. Пора звикати.
- Слушно, - докинув i собi Павзевей.
- Згода, - провадив далi Сiагуру, - наша Гантеля, наша Гантеля! Так от, ця планета, тобто наша Гантеля, перебуває на такiй стадiї розвитку, коли їй не вистачає нас...
- Можна заходити до шлюзової камери, - сказав Павзевей.
З висоти вiсiмнадцяти тисяч кiлометрiв - там пролягає стацiонарна орбiта "Вiкiнга" - земляни, затамувавши серце, стежили, як "Гондола" викинула драбинчастий пандус i як по ньому зiйшли на поверхню планети два їхнi товаришi.
Сталося!
Сiагуру i Саке Мацу переставляли ноги обережно, нiби вивiряючи грунт на мiцнiсть, нiби ще не вiрячи, що тут, на цiй неймовiрно далекiй планетi, такiй не схожiй на рiдну Землю, доведеться боротись за життя їм, їхнiм дiтям, онукам i правнукам...
Та ось першi люди на Гантелi оговтались, пiшли твердiшим кроком, хоча й перевальцем, бо вiд незвички їх похитувало, наче п'яних. Вони таки й справдi сп'янiли вiд радостi, що пiсля довгих рокiв, сповнених небезпек, мiжзоряний Гольфстрiм винiс їх до справжнього порту.
Саке Мацу i Сiагуру обернулися, щоб їх обличчя видно було на екранах "Гондоли" i "Вiкiнга", i привiтально помахали руками.
Сталося!
Планетолог хотiв щось сказати, але тiльки поворушив губами: так схвилювався, що йому забракло повiтря, не мiг вимовити й слова.
А Саке Мацу подумки прощався зi своїм Фудзi, то вiн йому, бiлоголовому, помахував рукою, Фудзi i всiй Землi.
Сталося!..
13
- От i скiнчилася наша одiссея! - в голосi Алка бринiла дитяча радiсть, очi поблискували. - Я марив цим днем! Вiдкрию вам секрет, Еоло: крiм насiння основних поживних культур, я прихопив чимало й iншого. Будуть у нас i дерева, потрiбнi в господарствi. Негайно оброблю дослiднi дiлянки, проведу лабораторнi експерименти. I почнеться на Гантелi рослинна революцiя!
Евакуацiя "Вiкiнга" iшла повним ходом, вони здибались у шлюзовiй камерi, куди Алк принiс довгого ящика, а вона - кiлька пакункiв з медикаментами. В її присутностi учений розгублювався, говорив занадто голосно i червонiв, як дiвчина. Це смiшило Еолу, та вона не показувала виду. Говорила стримано, холоднувато.
- А чи приживуться? - висловила сумнiв. - Середовище тут незвичне.
- Упевнений - ростимуть. Виведу гiбриди, вони швидше пристосуються. Взагалi, генетична iнженерiя вiдкриває такi можливостi...
Поклавши свiй вантаж, вийшли iз шлюзової камери, пропускаючи туди iнших. "Вiкiнг" скидався на потривожений мурашник: кожен щось пакував i нiс до камери. Коли її заповнювали, вхiд герметично закривався, i двоє чоловiкiв у скафандрах, вiдчинивши вихiдний люк, все те перевантажували в товсте черево так званого спускового контейнера, який здiйснював човниковi рейси "Вiкiнг"-Гантеля-"Вiкiнг".
Алк поспiшав за Еолою, i жiнка вiдчувала його дихання на своїй шиї.
- Виростуть i плодовi дерева, i твердi породи... - вигукував, неначе клятву.
- Шкода тiльки, що не пурхатимуть птахи, - зiтхнула Еола. - I спiв соловейка почуємо хiба в запису...
Ботанiк засмiявся:
- Спiв соловейка! Та навiщо вiн вам? Чи без того тьохкання не можна прожити? Хiба з нього матимеш якiсь калорiї?
Еола зиркнула на нього через плече i нiчого не сказала. Тiльки якась тiнь пробiгла в її очах.
- От якщо фiзiологи мають у своїх колбах курячi зародки... - дихав на її шию Алк. - У них там великий набiр. Почути на Гантелi кукурiкання пiвня оце була б радiсть! Згодьтеся, що куряча нiжка до пюре з хлорели не завадила б.
Еола знизала плечима, їй явно не хотiлось продовжувати цю кулiнарну тему. Знала, що для генетичних дослiджень на борт "Вiкiнга" було взято чимало живого матерiалу, але, зрештою, космiчний корабель - це не ноїв ковчег, де було всякої живностi по парi, та й програма польоту не передбачала заселення невiдомої планети... А що беруть для експериментiв? Культури бактерiй, маленьких акварiумних рибок, iкру деяких iнших видiв, може, ще - жаби, бiлi мишi. А спiвочi птахи... Та невже ж у лiсах Гантелi немає птахiв? Планетолог Сiагуру висловив припущення: життя на цiй планетi ще перебуває в рослиннiй стадiї. Але ж... Що означає це "але ж" - Еола й сама не знала. Просто їй дуже хотiлося, щоб лiтали, пурхали, щебетали птахи. Уява без найменшого зусилля миттю витворила живу картину - на поручнях, скобах, повсюди в коридорi сидять великi й маленькi, сiрi та яскравi птахи. Шугають над головами в оцих заклопотаних людей, якi поспiшають випотрошити корабель, щоб якнайскорiш спуститися на планету.
Клiпнула очима, i видиво зникло. "Що ж ми ще не склали? - намагалася пригадати Еола. - Здається, все. Електронного дiагноста нехай iнженери... А що робить Гордiй? Щось вiн не дуже квапиться..."
Попрямувала до рубки керування.
- Ну, як там медслужба? - спитав Нескуба, як тiльки вона переступила порiг. - Упорались?
- Майже, - кивнула головою Еола. - Залишається демонтувати дiагноста.
Окрiм Нескуби, тут були фiзик Iдерський, психолог Iлвала та двоє iнженерiв.
- А ми тут займаємось прогнозами, - сказав Нескуба. Еола звернула увагу: вираз обличчя в нього якийсь розгублений.
- Я не заважатиму?
- Навпаки, може, щось порадиш.
Еола вмостилася в крiсло, защiпнула пасок, щоб не попливти вгору, i настроїлась слухати.
- Отже, енергетика... - Нескуба замислено цокав пальцями по пiдлокiтнику.
- Чи є можливiсть збудувати хоч невеличку електростанцiю? - обiзвався Iлвала.
- Яку ти маєш на увазi?
- Ну, атомну, водяну чи теплову - яка рiзниця? Головне, щоб давала струм.
- Так, це головне. I побут, i електронiка - все життя колонiї потребуватиме електроенергiї. Вирiшальне слово за нашими фiзиками та iнженерами. - Нескуба поглянув у бiк Iдерського.