Довженко О.. Оповiдання

пiдбираючи ранком загиблих бiйцiв, подумали, нiби перед ними труп з
розкритими, застиглими очима.
- Живу...прошепотiв Карналюк.
В обличчi його не було вже нi кровинки.
Битва гримiла день i нiч.
В оббитiй ряднами i простиралами сiльськiй хатi хiрург працював без
перерви оце вже кiлька днiв.
Перед його очима на столi розверзались такi безоднi страждань, що всяка
свiжа людина зомлiла б або зiйшла б слiзьми, наблизившись хоч на годину до
цього жахливого жертовника вiйни.
Вже винесли двох сестер в безтямi вiд багатьох безсонних ночей. Вже
iншi сестри й санiтари клали на стiл пошматованих людей. Смерть жерла
багату здобич в цiм бою, i решток од бенкету старо© перепадало хiрурговi
чимало. Хата тремтiла вiд гуркоту й вибухiв бомб. Надворi лежали просто на
землi бiйцi. х покладено в три черги, за характером поранення - головнi,
порожниннi й iншi.
Хiрург стомився. Щоб пiдтримати сили й заощадити час, йому подавали
©сти сюди ж, до операцiйного столу. Вiн був дуже здоровий з природи, але i
в нього вже не вистачало сил. Вiн валився з нiг вiд утоми i занудьгував.
Всяке дiло ма свою нудьгу. Йому не подобались пораненi i не подобалось
вже навiть те, чим завжди вiн захоплювався в людях.
"Ну, що за чорт! Звiдки стiльки терпiння? Чотирнадцять мiсяцiв рiжу, i
хоч би тобi один загукав, почав клясти, ненавидiти смерть, лаяти ©©, суку!
Нi! Мовчать, покiрливi",- думав вiн знесилено i знов, у тисячний раз, шив
людину з рваного, кривавого дрантя.
- Слiдуючий!
Перед хiрургом лежав Карналюк.
Вiдколи його поранило, минуло три днi. I дедалi йому все гiршало. Жар в
його знекровленому тiлi перевалив давно вже за сорок перший градус.
Страшна газова гангрена вразила його. Рука лежала бiля нього, роздута до
величезних розмiрiв, темна, в багрово-синiх плямах та пухирях i нестерпно
смердюча. Три днi не зводив з не© очей Карналюк. Вiн дивився на не©, як на
смертельного ворога, i мовчав.
Хiрург чудово лiкував газову гангрену новим сво©м методом, але руку
Карналюка врятувати було вже неможливо.
- Пiзно,сказав вiн безсило сво му помiчниковi,- Доведеться вiдтяти
руку.
- Вiдтинайте! Рiжте швидше! - рiшуче й хутко сказав раптом Карналюк.
Здивований хiрург повернув голову. На нього дивились широко розплющенi
сiрi Карналюковi очi.
- Рiжте швидше! - наказав вiн ще раз i навiть хитнув головою, мов
зважившись одкинути геть непотрiбну руку.
Та не допомогла Карналюковi ампутацiя руки. Не допомогла i
протигангренозна сироватка, введена в його органiзм за особливим методом
хiрурга. Спроба перелити кров також не допомогла йому. Спорожнiли його
кровоноснi судини.
Газова гангрена росла. Вiд плечового суглоба вона поповзла вже через
надплiччя до ши©. Роз'ятрене плече являло собою картину грiзну й
нестерпну.
Коли його перевезли до шпиталю, вiн був уже без пульсу, в безнадiйному
станi. Життя покидало його. Але вiн не здавався. Свiдомiсть не залишала
його нi на хвилину, i нi одна душа в палатi не почула вiд нього жодного
зойку. Вiн мовчав, i вся його воля пiшла на цей напружений мовчазний опiр
смертi.
- Як ся ма ш? - запитав його хiрург пiд час обходу палат i взяв за
руку. Пульсу майже не було.
- Нiчого... Добре... Скажiть, докторе, жити буду? - прошепотiв
Карналюк, вдивляючись докторовi, здавалось, в самiсiньку душу.
- Жити? Обов'язково, аякже! - вдався хiрург, як завжди, до сво ©
рятiвно© неправди i, помiчаючи, що Карналюк уже вмира , що жити йому
зосталось лiченi хвилини, одiйшов до iншого пораненого, не призначивши нi
перев'язки вже, нi яких-будь процедур.
Карналюк зрозумiв, що позбувся надi© назавжди.
- Чекайте... Докторе!
Хiрург нiяково озирнувся. Карналюк угадав всi його думки.
- А перев'язки вже не треба? Га? - запитав вiн, палаючи у вогнi
гангрени i обпiкаючи хiрурга незабутнiм поглядом.
А що сказати хiрурговi? Що говорити хiрургам щодня коло лiжка
вмираючих? Що?
- Нi, нi... Житимеш...
I пiшов хiрург з лiкарями й милосердними сестрами до перев'язочно©, а
Карналюк вiдкинувсь на подушку й заридав.
Згадав вiн сво Подiлля - золоту свою кра©ну, сво© широкi безмежнi
лани, сади, багатi череди, i владику свого стада - бичка Мину, i стару
Буг-рiку, i Галину - любу свою, з якою вiн мрiяв прожити над Бугом життя.
- Де ти, Галю, де ти? Подивись на свого Iвана!.. Бач...
Оглянувся Карналюк. Довкола самi тiльки пораненi.
- Ось де я! Як далеко... вмираю...
Заметався Iван Карналюк на сво му смертному ложi, затрiпотiв, як
пiдбитий птах. Не вмирати, мститись над ворогом хотiлось Карналюковi.
Жити!
- Проклятi, о проклятi! Нi, понесу помсту на вашу голову хоч в однiй
руцi... Понесу-у!..
Застогнав во©н, заскреготав зубами i вщух.
Пiсля обходу палат хiрург пiшов до перев'язочно©, дав розпорядження
щодо порядку перев'язувань i присiв бiля вiкна.
Ранок був хмарний, сiрий. Хiрург опустив голову на руки i замислився.
Раптом сильний грюкiт у дверi змусив його здригнутись. Хiрург глянув -
Карналюк! Вiн стояв у дверях у самiй бiлизнi, в мокрих од кровi та гною
бинтах i весь у холодному поту.
- Перев'язку!..-застогнав Карналюк i, простягнувши вперед праву руку,
рушив до операцiйного столу.
- Жить хочу! Давайте менi перев'язку i все, що треба!..
Карналюк iшов до операцiйного столу, розхитуючись, немов на палубi
корабля в ураганному морi.
Вражений небаченим видовищем, хiрург прикипiв до мiсця. Страшний був
Карналюк i прекрасний.
- Ви дума те, я вже помер?.. Перев'язку! Дайте!.. Жить хочу!.. Чого ж
ви сто©те?! А-ай...
I Карналюк упав на руки лiкарiв.
Схвильований хiрург пiдняв його, як хлоп'я, i поклав на стiл.
- Ви дума те, вам пощастить його врятувати? - спитав у нього асистент,
вбiгаючи в перев'язочну.
- Вiн уже сам себе врятував,- проказав хiрург дзвiнким голосом.-
Держiть... Так... Ну, держiть же, чорт би вас забрав!
Асистент подавав йому iз звичайною точнiстю й швидкiстю потрiбнi
iнструменти.
З хiрургом сталось щось дивне. Вiн нiби весь перетворився. Вiн почав
працювати весело, з надзвичайною енергi ю i, працюючи, милувався з
Карналюка.
- Ах! Ви гляньте, який велетень! Яка грудна клiтка! А плече яке! Га?!-
говорив захоплено хiрург, обробляючи моторошну рану Карналюка перекисом
водню i накладаючи на не© асептичну пов'язку.
- А ноги якi! А шия! А хода ж! Ви бачили, як вiн ввiйшов? Стрункий, як
бог. Камфору!.. Кофе©н!.. Так. Чудово... Оце юнак! Ви подивiться, якi
м'язи. Як вiн ввiйшов, га!
- I як це вiн ввiйшов! Адже вiн лежачий хворий! - дивувалась сестра.
- Ат, що ви в цьому тямите?
- Але ж де вiн набрався тi © снаги? У нього ж не було пульсу,- говорила
друга.
- У нього була воля... Держiть...
- Ви дума те, вiн житиме?
- Вiн житиме бiльше за нас з вами! Держiть!.. Так... Повiрте менi, вiн
зробив для свого життя уже в багато разiв бiльше, нiж ми оце тут робимо...
Бинт!
Хiрург працював з надзвичайним натхненням i любов'ю. Нiколи ще не
хотiлось йому так палко врятувати життя людини, як зараз. Iван лежав перед
ним у глибокiй нестямi, але його могутня воля до життя передалась лiкаревi
i сповнила його вщерть. Вiн забув свою втому, сво© безсоннi ночi i
працював, як пiсля живодайного сну i освiжно© ванни, працював легко й
радiсно, i сонце, що зазирнуло було на хвилину з-за хмар в операцiйну, мов
усмiхнулось йому, наче обiцянка щастя. Так сила опору смертi помножила
силу лiкаря, i цю силу лiкар вертав хворому. Вливши йому ще раз
протигангренозно© сироватки i пiвлiтра кровi, хiрург велiв дати
оперованому теплого вина й гарячого чаю i довго зогрiвати його в лiжку.
Згодом у того почав помiчатися пульс, порожевiли щоки, i Карналюк вiдкрив
очi.
В сiрих очах, як i перше, горiло те ж саме питання.
Всi четверо - хiрург, i асистент, i сестри - ствердливо хитнули йому
головами i одвернулись, схвильованi.
Карналюк глянув на хiрурга i осмiхнувся.
- Ви виграли генеральну битву майже без всяких засобiв до перемоги,-
сказав зворушено хiрург.- Дякую вам. Ви навчили мене жити. Я схиляюсь
перед благородством вашо© волi.
Коли Карналюка виносили з операцiйно© на койку, йому аплодувала вся
палата. Пораненi з гордiстю дивились на свого товариша i радiсно дякували
йому. м також передавалась його воля до життя.
Подумайте, брати мо©, про це, i коли з ким в бою що трапиться,- все
бува ,- вирiшуйте тодi на койках перемогу кожен для себе. Виймайте тодi з
чудодiйно© прадiдiвсько© скриньки дорогоцiнне зiлля, корiнь життя, i
нюхайте його, вбирайте в себе його дух, i гризiть, i живiться ним день i
нiч, Волю!