Страница:
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- 6
- 7
- Следующая »
- Последняя >>
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
, - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
1943 рiк
26/Х/1943
Сьогоднi я знову в Москвi. Привiз з Ки ва стареньку свою матiр.
Сьогоднi ж узнав од Большакова i тяжку новину: моя повiсть "Укра©на в
огнi" не вподобалася Сталiну, i вiн ©© заборонив для друку i для
постановки.
Що його робити, ще не знаю. Тяжко на душi i тоскне. I не тому тяжко, що
пропало марно бiльше року роботи, i не тому, що возрадуються вразi i
дрiбнi чиновники перелякаються мене i стануть зневажати. Менi важко од
свiдомостi, що "Укра©на в огнi" - це правда. Прикрита i замкнена моя
правда про народ i його лихо.
Значить, нiкому, отже, вона не потрiбна i нiщо, видно, не потрiбно,
крiм панегiрика.
28/Х/ 1943
Умираючи в Ки вi од голоду, од голодно© водянки, нещасний мiй батько не
вiрив у нашу перемогу i в наше повернення. Вiн вважав, дивлячись на
колосальну нiмецьку силу, що Укра©на загинула навiки разом з укра©нським
народом. Вiн не мав надi© зустрiтися уже з сво©ми дiтьми, що поневолi
кинули його на поталу. Вiн думав, що ми житимем усе сво життя десь по
чужих кра©нах. Так в тяжкiй безнадiйностi i помер у великих муках...
Життя батькове було нещасливе. Вiн помер вiсiмдесяти рокiв. Вiн був
неграмотний, красивий, подiбний зовнiшньо на професора чи академiка,
розумний i благородний чоловiк. Родись i вирости вiн не в наших умовах, з
нього вийшов би великий чоловiк.
Прожив вiн усе сво життя невдоволений, не здiйснений пi в чому, хоч i
готовий народженням сво©м до всього найвищого i тонкого, що в життi
людства.
Шiсть день лежав вiн непохованим, поки мати не зробила йому гроб,
продавши рештки сво © одежi, i не одвезла його, стара, самотня, кинута
всiма, на кладовище.
Мати каже, що вiн у гробу був як живий i красивий. У нього i в гробi
було чорне хвилясте волосся i бiла, мо©! снiг, борода.
Його вигнали з мо © i сестрино© квартири нiмцi i навiть сильно побили,
так сильно, що вiн довгий час ходив i увесь синiй од побо©в. Його було
пограбовано, обкрадено i вигнано на вулицю. Батькове життя - це цiлий
роман, повний iсторичного смутку i жалю.
5/ХI/ 1943
Розпочну я краще писати новий сценарiй про народ. I не буду я його
писати нi про дважди геро©в, нi про трижди зрадникiв, нi про во:дiв, що
самою присутнiстю сво ю вже прикрашають твiр i збуджують надi©
постановщикiв на безапеляцiйнi путеводнi сентенцi©, а напишу я сценарiй
про людей простих, звичайних, отих самих, що звуться у нас широкими
масами, що понесли найтяжчi втрати на вiйнi, не маючи нi чинiв, нi
орденiв. Напишу, як ©м жити i що робити i як i що думати, щоб краще жилося
по вiйнi по закону божеському i людському. Дiя почина ться поверненням на
ру©ну родини.
6/ХI/ 1943
Укра©на поруйнована, як нi одна кра©на в свiтi. Поруйнованi й
пограбованi всi мiста. У нас нема нi шкiл, нi iнститутiв, нi музе©в, -аi
бiблiотек. Загинули нашi iсторичнi архiви, загинуло малярство, скульптура,
архiтектура. Поруйнованi всi мости, шляхи, розорила вiйна народне
господарство, понищила людей, побила, повiшала, розiгнала в неволю. У нас
нема майже вчених, обмаль митцiв...
11/ХII 1943
Сьогоднi записав од матерi десять чудесних колядок i п'ять нових старих
пiсень. Так було при мно записувати. Просто сльози наверталися од радостi
чи зворушення. Колядки мати наспiвувала. У не© лишився чудесний слух. Вона
потонула у спогади дитинства i проспiвала менi п'ять пiсень улюблених
свого батька, а мого дiда, ткача Ярмоли, що дуже любив спiвати було за
сво©м верстатом. "Ото було тче i так спiва , тiльки човник бiга .У Л часом
спiва -спiва та й заплаче, ©й-богу, правда".
Мати розповiла менi, як позаминуло© зими, вигнанi нiмцями, зимували
вони з батьком десь на Бессарабському ринку в темнiй холоднiй кiмнатцi в
якiйсь пiдозрiлiй квартирi базарникiв-циякiв.
В нiч рiздвяну батько, згадавши, очевидно, молодiсть свою, дитинство
усе сво , одним словом, життя, попросив матiр заспiвати йому колядок. Мати
почала, спiвати. Згадав батько, слухаючи старечий голос матерi, молодi
сво© лiта, рiздво дома, кутю, пiснi, гостей, колядки - увесь згинувший у
небуття на©вний i прекрасний свiй свiт, почав тихо плакати.
Раптом одчинилися дверi. Сусiди п'яненькi, почувшi© материн спiв,
прийшли запросити старих на колядки до себе.
- Нi, не пiйдемо.
Так ми й не пiшли.
21/ХI/ 1943
Починаю негайно й уперто правити "Укра©ну в огнi". Зараз менi починав
здаватися, що я зробив велику помилку, що погодився з ... редакцi ю
"Знамени" друкуватися. По сутi кажучи, ця ... редакцiя вирвала у мене
сценарiй, бодай ©й добра не було. Безумовно, був правий Щербаков, радивши
менi не поспiшати з друком i працювати над повiстю далi. Так менi й треба.
Не мiг одмовити двом редакцiйним манiячкам, тепер буду довго каятись.
1944 рiк
1 I1 1944
Новий рiк стрiчав у симпатичного старого руського генерала О. О.
Iгнать ва. Обо вони - i Iгнать в, i дружина його Наталiя Георгi©вна -
були виключно добрими i зворушливими. Я згадую сьогоднi свою зустрiч з
ними з почуттям тепло© подяки. Мене зворушила ©х iнтелiгентнiсть...
19 I1 1944
З великою при мнiстю працюю над лiтературним сценарi м "Мiчурiн". Я
розпочав сю роботу перед вiйною i зараз повернувся до не© як до тепло©
рiдно© хати. Се нiби не в'яжеться трохи з мо©м "нацiоналiзмом". Адже се
тема руська, про руський народ, проте я думаю, що менi не заборонять
писати про його добре, люблячи палко i свiй народ.
Свiте мiй, чому любов до свого народу нацiоналiзм? В чiм його злочин?
Якi нелюди придумали оте от знущання над життям людським? Ну, цур йому.
Пишу про во©на-мученика i борця велико© i рiдно© менi iде©: облагородження
нашого народу радянського через сади. Мiчурiн. Так, отже, нi. Оказу ться,
що ее "уход от действительности, могущий навлечь на себя..." i т. iн. А
мiж тим мiй фiльм про Мiчурiна сказав би радянському (всiм!) глядачевi,
©й-богу, багато бiльш, нiж усi нашi камери тортур на екранi, iмену мi
фiльмами на "военном материале", з вбивством дiтей, жiнок, i криком, i
жахом, i жорстокiстю, що ©х i так пребагато у нашому життi. Про людину,
про життя, про труд i благородство високо© мети.
25/1 1944
Я нiколи не був метким. У днi диспутiв, якими таке рясне було мо
життя, я знаходжу потрiбнi слова не зразу, а вже пiсля бою, десь на
самотi, встромивши голову в подушку. Отодi я знаходжу для свого противника
найсильнiшi аргументи, я обдаровую його найгострiшою словесною збро ю, я
пiдставляю пiд них сво© слабкi мiсця терпеливо, зате тут же побиваю його
вщент такими досконалими, яскравими влучаннями, що все тремтить в
захопленнi навколо, все радi , та вже запiзно, марно. Нема нi бою вже, нi
перемоги. Одна досада i нещастя реальностi.
22/ 1/ 1944
Дописую "Мiчурiна". Чим бiльш пишу i вдумуюсь в написане, тим бiльше
люблю сю людину. Може, вiн був i не такий, напевне не такий. Я одкинув
майже всю суму невеликих приватних побутових правд, прямуючи до дино©
головно© правди сi © Людини. Се менi да багато для думання. Менi при мно
писати про сього справжнього сподвижника Ленiна, скромного i органiчно
глибоко вiдданого комунiзму трудного i складного чоловiка. Я почуваю в
ньому себе, прости менi, свiте, за порiвняння..,
I/Ill [19]44
...Письменник, коли вiн щось пише, повинен почувати себе врiвнi, на
висотi найвищого полiтичного дiяча, а не учня чи прикажчика,,,
I/Ill 1944
Учора N, привiз менi з Ки ва звiстку про зняття мене з посади
художнього керiвника студi©. Таким чином, я повернуся до Ки ва на студiю
хоча й ще бiльше посивiлим, але убогим, побитим i пораненим.
Понесу стид свiй по Шулявцi на довгi, очевидно, часи, поки не
забудеться.
Годi б уже менi мучитися i спокутувати свiй грiх перед Сталiним. Треба
прийматись за роботу i роботою довести йому, що я радянський митець..., а
не одiозна талановита постать з "обмеженим свiтоглядом".
Треба взяти себе в руки, закувати серце в залiзо, волю i нерви, бодай
останнi, i, забувши про все на свiтi, створити сценарiй i фiльм, достойний
велико© нашо© ролi у велику iсторичну добу.
Учора у Козловського сказав менi Самосуд: коли Москвiн узнав по
усунення мене з Сталiнського премiального комiтету, вiн сказав: "Як жаль.
З комiтету вийняли серце й душу".
Смутно менi, смутно.
8/IV 1944
//Якою б не була страхiтливо руйнiвна вiйна, яким би брудним ураганом
не пройшлась вона по Укра©нi, ©© величезне позитивне значення для iсторi©
укра©нського народу безперечне. У цiй пожежi, хаосi й кровi злились
во дино всi укра©нськi землi. I якою б не була, очевидно, напочатку ©хня
доля тяжкою i трудною, в кiнцевому рахунку укра©нський народ робить
рiшучий i неминучий крок вперед. До речi, об' днання - кiнець
нацiональному дрiбному, другорядне кон'юнктурному, [...несе кiнець].
Очевидно, його пiдставою була розiрванiсть земель i рiзнобожжя.//
91 IV 1944
Москва
//Уся Росiя ©де сьогоднi на бабi. Те, на що виявилась здатною росiйська
баба, незбагненне.
Так само незбагненний i так само сповнений величi наш наступ. Наступ
нашого радянського во©на в це бездорiжжя - бiльше, нiж чудо. Це
непосильний, немислимий труд. Люде нiби бояться, що зменшиться ©хнiй
священний гнiв, i прагнуть швидше його реалiзувати, не шкодуючи нi працi
для цього, нi життя, нi страждань.
Що е в бруднiй, некрасивiй, непричесанiй росiйськiй людинi? Споконвiчне
прагнення чуда, великого, найкращого, всезагальностi... Прагнення
перебудувати свiт. Звiдси i Жовтень. Вiн живе в нiй i сьогоднi для
великого, кiнець кiнцем, щастя всього людства.//
9/IV 1944
Америка одмовилась дивитися мiй фiльм "Битва ва н[ашу] Р[адянську]
Укра©ну".
Вона, пiдла, i перекупка, i спекулянтка, не захотiла навiть глянути на
ту кров, яку купу вона за свiй свинячий бекон у консервних банках.
Будь же ви проклятi, панове i (нраб) американцi, а усiм вашим
добробутом i лагiдними: усмiшками.
Проклина вас мiй батько, мати i я з усiм народом укра©нським.
S6 / IV [19]44
Я не вмiю писати.
Або я зовсiм не вмiю писати i все те, що я роблю, лише зда ться
писанням за принципом - на безриб'© i рак риба, або ж я втомився i
виснажився увесь вщент. Написати пiвсторiнки для мене вже канальський
труд. Я втомлююсь часом вiд одного рядка.
Тисячi думок i картин збиваються в купу i мучать мене. А витiкають вони
з голови неначе через мiкронне тоненьку щiлинку, i все написане мною
зда ться завжди менi нiкчемною краплинкою того, iцо я так пристрасно хотiв
сказати.
Тодi я журюся i знову мучуся од знесилення.
28 / 1V 1944
Учора в ВОКСi шанували творчiсть Чаплiна. Гарно виступив англiйською
мовою Пудовкiн.
...Потiм дивилися "Золоту лихорадку" - чудесну молоду картину Чаплiна.
Я смiявся, як давно не смiявсь.
Був Литвинов. Сiра форма зробила його трохи подiбним до старого
швейцара в гарному домi. I нащо завели форму для мiжнародного Наркомату -
не знаю, господи прости!
29 / IV 1944
Учора дзвонив менi мiй главковерх кiно. Bin повiдомив мене, що мiй
сценарiй (лiтературний) "Жизнь в цвету" вiн прийма . Що сценарiй "ничего
себе, только надо его сократить, особенно в первой части, в первой
половине, менее удавшейся (якраз навпаки). Потом я предлагаю вам выбросить
началоцарей. Не трогайте их. Ну их, бог с ними. Знаете, сейчас царей лучше
не трогать. Выбросьте их".
30/IV 1944
Якщо вибирати мiж красою i правдою, я вибираю красу. У нiй бiльш
глибоко© iстини, нiж у однiй лише голiй правдi. Iстинне тiльки те, що
прекрасне.
I коли ми не постигнемо краси, ми нiколи не зрозумi мо правди нi в
минулому, нi в сучаснiм, нi в майбутньому. Краса нас всьому учить. Ся
проста iстина лишилася, проте, не признаною, особливо ворогами високих
мислей i почуттiв. Краса - верховний учитель.
Доказ цьому мистецтво - малярi, скульптори, архiтектори, поети. Що б
нам лишилося од Риму, од Ренесансу, коли б ©х не було?
У всьому людському я хочу шукати красу, себто iстину.
З А. Ф[ранса].
(Без дати. Листок мiститься пiсля запису вiд 30/IV 1944 p.)
Записати Iсторiю постановки фiльму "Щорс" вiд самого початку до кiнця.
Роль Шумяцького, Панаса, Кошара. Розмова на дачi Панаса з Будьонним.
Читання сценарiю на У[кр]полiтбюро. Знiмання фiльму.
Арешт Дубового. Дзвiнок N. в справi ново© версi© смертi Щорса.
По©здка в Москву до Сталiна.
Як родивсь у мене кiнець фiльму... i т. д.
На "Щорсi" я заболiв грудною хворобою.
Фiльм у Москвi. "Прийом" у Дукельського. Прийом у Сталiна.
З IV [19]44
"Повiсть полум'яних лiт" не повинна бути звичайним оповiданням на
екранi з боку побутового, натуралiстичного, манерою тлумачення реалiзму.
Се мусить бути рiч реалiстична в розумiннi високому, мистецькому, ©©
поетичний дух, мистецький хiд узагальнень, вибору прекрасного серед
красивого, вiчного в тривалому, епiчного у звичайному - все мусить бути
пiдпорядкованим диному стильовому комплексу строгого мистецького твору.
Не повинно бути нi одного порожнього, байдужого метра, нi одного
випадкового, нiчого не значущого слова.
Треба вкласти в уста персонажiв все краще i високе, що сприяло б
художнiй висотi i високiй житт вiй поетичнiй правдi твору. Треба
вiдповiдно мистецькому стильовому плану i вибрати i персонажiв, i одежу, i
особливо пейзаж. Останнiй мусить вiдiгравати особливу, вирiшальну в
великiй мiрi роль.
А народ увесь в цiлому треба поставити над вiйною. Щоб вiн у картинi
був бiльший за вiйну, народ радянський, смертю смерть поправший.
19/VI [19]44
//Жахливi речi творяться в менi.
Я не можу писати статей. У мене в головi нiби обiрвались усi абсолютно
проводи, i жодна думка не може вилетiти з не©, не може ширяти, не може
линути на крилах до читача. Що сталося зi мною? Менi зда ться, що читач не
чита мене, ненавидить i недовiря менi в великi часи Вiтчизняно© вiйни.
Керiвництво навiяло йому думку, що я ворог народу, небезпечна i шкiдлива
людина, нацiоналiст, контрреволюцiонер, поплiчник Гiтлера i диявола. Я
душевно захворiв. Те, що зi мною вчинили, не треба було чинити...//.
9/VII [19]I4
Каже менi сьогоднi мати:
- Ти зна ш, Сашко. Отже, як хочеш, а наш виграв. Оце ворожила, вигра .
- Хто?
- Сталiн. Ось побачиш. А на того ворожила, так буде вбитий. На
нiмецького, як його?
- Гiтлера?
- Еге. Все, що набрав, заберуть i той... i вб'ють, от побачиш, щоб я
так жила.
Я засмiявся, дивлячись на стару-стару свою матiр з ©© мiжнародною
ворожбою на картах. Вона слiдку за всiма самольотами, скiльки гармат коли
вдарили, яке мiсто забрали, укра©нське чи бiлоруське, хочеться й ©й
вигнати нiмецьких ворогiв з нашо© пограбовано© нещасно© i нещасливо©
землi.
IЗ/IХ [19]44 Москва
Сьогоднi менi сповнилось п'ятдесят рокiв. Коли б я вiрив у бога, я
попросив, помолився б йому, аби послав вiн менi ясного розуму на десять
лiт, аби зробити щось добре для свого народу, i бiльш нiчого б не
просив...
1945 рiк
15/11 [19]45
//Незмiрний, неприступний розумiнню захiдно© людини гнiв одних...
Незмiрний, неприступний розумiнню старо© захiдно© душi всеперемагаючий
гнiв слов'янина зiткнувся на рубежах тисячолiть з холодним методом
злочинного германця i, скоряючись уже не тiльки рукам полководцiв, а нiби
самому iнстинкту життя... (Пропуск у записках), тут бились вороги,
здавалось, па тисячу лiт вперед, так не жалiли життя i добра. Тут у
розжарених небачених тиглях виплавлялася iсторiя нового свiту...
Свiт огидний i страшний. Планетарне безумство цiлком очевидне, коли
дивлюсь пiдряд коробок двадцять хронiки-кiно, нiмецько©, нашо©,
англiйсько© i американсько©. Все як на долонi. Вся розтерзана, споганена
земля...
24 / II [19]45
//Радянський народ весь вихований у прагненнi подвигу.
I все його життя, не вiдоме i не зрозумiле нiяким iноземцям i глибоко
приховане вiд них, - це життя подвижникiв, що проходило саме в
спрямованостi подвижництва.
Чверть столiття цього життя, сповненого подiй, безприкладних злигоднiв
i обмежень во iм'я всесвiтнього щастя, були нiби пiдготовкою до
велетенського подвигу, який потряс на довгi вiки весь свiт.
- "Чому ви перемогли? У нас в Америцi думають усi: тому що у вас кожен
такий бiдний, що йому нiчого втрачати i тому не шкода розлучатися з
життям" (мiс Чiнтер).
- Дурницi говорять у вашiй Америцi.
"Дорога моя, любима мама. На мо му бойовому рахунку вже п'ятнадцять
фашистiв. Так що тепер уже якщо мене i вб'ють - не шкода..." - з листа
бiйця.
Розiйшлись поняття про щастя.
Щастя Спарти i Афiн.//
28 / III [19]45
Дивився випуск "Од Вiсли до Одера". сцени бо©в у Познанi величнi.
Полоненi нiмцi на вулицях, де ©х б'ють люде, як собак, чим попало. Се
картина епохи потрясаюча, як потрясаючi й величезнi натовпи розстрiляних
нiмцями в'язнiв у дворi тюрми. Знову женуть полонених, що залишились пiсля
нечуваних бо©в у Цитаделi. Багато старих, багато ранених...
141IV [19]45
Сьогоднi п'ятнадцятi роковини смертi найбiльшого поета нашо© доби
Володимира Маяковського. Як сумно згадувати, що найбiльший поет нашо©
епохи покинув нашу епоху.
Пригадую, напередоднi самогубства ми сидiли з ним у садочку Дома
Герцена обидва в тяжкому душевному станi, я з приводу звiрювань, учинених
у вiдношенню до мо © "Землi", вiн - знесилений
раппiвсько-спекулянтсько-людожорськими бездарами i пройдами. "Заходьте
завтра до мене вдень, давайте порадимось, може, нам удасться створити хоч
невеличку групу творцiв на захист мистецтва, бо те, що дi ться навколо, -
се нестерпне, неможливе". Я обiцяв прийти i потиснув востанн йото
величезну руку. На другий день, у недiлю, збираючись до нього з Юлею, я
почув моторошну новину...
Пройшло п'ятнадцять лiт. Недавно у кремлiвськiй лiкарнi престарiлий...
Дем'ян Б дний зустрiв мене i каже:
"Не знаю, забыл уже, за что я тогда обругал вашу "Землю". Но скажу вам
- ни до, ни после я такой картины уже не видел. Что это было за
произведение подлинного великого искусства".
Я промовчав...
5 / VI [19]45
Пригадую: основна риса характеру нашо© сiм'© - насмiхались над усiм i в
першу чергу один над одним i над самим собою. Ми любили смiятись, дражнити
одне одного, смiялись у добрi i в горi, смiялися над владою, над богом i
над чортом, мали велику любов i смак до смiшного, дотепного, гострого.
Дiд, батько, мати, брати i сестри.
Слiз нам випало, проте, в життi багато, бiльш нiж смiху.
I всi ми були добрi до людей.
Сво рiднiсть гумору було нашою родинною i нацiональною ознакою...
Я патрiот Радянського Союзу i комунiст, хоча й недосконалий, проте в
великiй мiрi вищий за добру половину гнобителiв мо©х.
//Народ може бути великий у кожен даний момент тiльки в однiй областi.
Нема поетiв - генерали, маршали. Бувають епохи художникiв, бувають i
iншi епохи, якi породжують людей розумних i сильних, надзвичайно мужнiх.
Але все ж, щоб бути художником, треба мати залiзну мужнiсть...//
30/Vl [19]45
Сьогоднi, в суботу, ЗО/VI 1945, сталася велика подiя в життi мого
народу. Уперше за тисячу лiт, за всю свою нещасливу iсторiю, об' днався
вiн в дину сiм'ю...
Сповнилась мрiя столiть. Сповнилась i моя мрiя, мрiя мого красивого
Кравчини. Благословенна будь, моя многостраждальна земле! Щасти тобi,
доле! Дай розуму i сумлiння керiвникам тво©м. Благословенний будь, народе
мiй ласкавий, добрий! Будь сильний, терпеливий.
Пом'яни мене, мученика. Не презри мо©х слiз, коли плакав я над тво ю
долею в страшнi часи нiмецько© неволi. I коли топтатимуть перед тобою iм'я
мо мале, якщо се буде треба нащось нечистим, злим людям, не одкинь мене г
дай менi вмерти на сво©й землi, що дала менi хлiб i серце, любов i звича©
тво©, i радiсть творчостi, i труд, i велику печаль, i страждання.
На засiданнi сценарно© студi© Червень 1945
//Трудно було письменниковi N. викладати сво© думки. Не було в думках
нi ясностi, нi ваги, не те що прозрiння.
Письменник почав збиватися, екати, нукати: ну, ну, ну! Я сказав, що я
не придумав усiх деталей. Я хочу - ну, ну! - показати в сво му творi (де
вiн?), вирiшити ось яке завдання - ну, ну, ну! - дностi протилежностей,
показати, що не можна рiзати купони... Пiсля вiйни ми повиннi жити ще
краще i ще бiльше працювати. Ну, ну, ну, все, мабуть.
Нi ще трошки. Цi думки прийшли менi в голову недавно, днiв п'ять тому.
Тепер усе.
Директор студi©. Так, товаришi, зрозумiло? Почнемо обговорення.//
Червень [19]45
Розмова батька чи дiда з синами офiцерами-льотчиками далечезних рейдiв,
що повернулися з вiйни.
- Розкажiть же, де ви були?
- Були скрiзь. Лiтали над усi ю землею.
- Над чи ю?
- Над усi ю. Над цiлою планетою.
- А, планета. Знаю. I комету бачив. Гуркотiла колись, з великим
хвостом. Вiщувала турецьку вiйну.
- Кидали бомби на землю. (Планету).
- Тьху.
- Нищили ворогiв на всьому свiтi.
- Ну, який же вiн, свiт?
- Малий. Маленький, тату.
- Маленький, кажете? Як жалько менi вас.
- Така нудьга.
- Ранiше й свiт великий був. Такий великий. Було ©деш до Кременчука, а
там же ще степи на Бессарабiю. Великий був свiт. Повний та мниць. I повний
краси. Ви©деш було в степ, а степ широкий!.. i т. д. (широокий).
- А де загинув Владимир?
- В Мадрiдi.
- Там десь за Одесою.
Червень Дитинство диву ться. Молодiсть обурю ться. Тiльки лiта дають
нам мирну рiвновагу i байдужiсть.
- Найбiльший скарб всього людства сама людина. Хiба не так?
- Чому ж людське суспiльство трима ться на жорстокостi? На злi i
насильствi?
- Народились новi умови iснування. Вони так же неухильно примусять
народи до загального миру, як ранiше примушували до обов'язково© вiйни.
Правда!
Се зовсiм, проте, не визначатиме, що люде стануть кращими. Нi.
Сьогоднi ми не належим уже собi. Ми належим вiйнi, яка змiнить свiт. Ми
належим майбутньому, бредучи по колiна в кровi, окрашенi минулим, якому
також ми належим.
4/VII [19]45
Я кiнорежисер. За все сво творче життя я по бачив нi одно© сво ©
картини в хорошому кiнотеатрi на хорошому справжньому екранi, видрукувано©
на хорошiй плiвцi квалiфiкованими лаборантами.
Кiнотеатри жалюгiднi, екрани подiбнi до поштових марок, маленькi, як
правило, скрiзь, i нiкому в голову не приходить, що екрани можут бути
великими i враження од картини зовсiм iншим - величним i прекрасним. Звук
аморальний i аморальна обробка плiвки, брудно©, з миготiнням "брильянтiв",
засвiчено© i вбого©. На мене находив завжди гнiтючий сум при однiй лише
думцi про перегляд картини. Вона скрiзь i завжди була гiршою, нiж я уявляв
©© i творив. I се було одним з нещасть мого життя. Я був мученик в
результатах сво © творчостi. Я нi разу не мав- насолоди, навiть спокою од
споглядання результатiв сво © безмiрно тяжко© i складно© працi. I чим
далi, тим все бiльш переконуюсь я, що 20 рокiв кращого свого життя
потратив я марно. Що б я мiг створити!
17/VII [19]45
Читав "Повiсть полум'яних лiт" на сценарнiй студi©. Таким чином, у мене
сьогоднi знаменитий день.
"Повiсть" на них справила велике враження, але що вони могли менi
сказати?
...Яка буде доля "Повiстi" - не знаю. Може, попаду з "Огня" да в
"Полум'я", може, нi, - всi ми ходимо пiд одним богом, всi в його властi.
Читаючи, помiтив, як багато ще треба над нею працювати, i помiтив ще свое
невмiння все ж таки писати. Трудно писати. Трудно викласти душу, безмежно
трудно бути точним i ясним. Недостача слiв, образiв раптом забиваються
навалою многослiв'я, епiтети лiзуть скрiзь, як комарi, i нi видавити ©х,
пi прогнати. Мова одноманiтна. Дiя надмiрна. Недостаток ерудицi© затулив
гiперболами. Довго ще треба вчитися.
27/VII [19]45
N. розповiдав менi про свою бесiду з N.N. А в зв'язку з цим виникла
знову Укра©на...
Товаришу мiй Сталiн, коли б Ви були навiть богом, я й тодi не повiрив
би Вам, що я нацiоналiст, якого треба плямувати й тримати в чорнiм тiлi.
Коли нема ненавистi принципово©, i зневаги нема, i недоброзичливостi нi
до одного народу в свiтi, нi до його долi, нi до його щастя, нi гiдностi
чи добробуту, - невже любов до свого народу нацiоналiзм? Чи нацiоналiзм
в непотураннi глупотi людей чиновних, холодних дiляг, чи в невмiннi
художника стримати сльози, коли народу боляче?..
З / VII / [19]45
З великим задоволенням прочитав меморандум Берлiнсько© конференцi©.
Тепер я вже вiрю, що огидне гнiздо вропейських бандитiв - Германiя -
осiдлана всерйоз i обеззбро на. Слава богу. Почина ться нова ера життя в
вропi i у нас. Перед нашою молоддю одкриваються величезнi перспективи.
Народ - герой i переможець у такiй тотальнiй вiйнi! Пошли йому, доле, сили
вiдновити утрати, народити дiтей i вирости в перемозi до заслужених висот.
Ми стали свiтовою державою, наша культура мусить стати свiтовою культурою.
Врештi-решт, не повиннi пропасти марно нi краплини поту, анi кровi нашо©.
Сьогоднi на стадiонi фiзкультурного параду репетицiю дививсь. Милувався
з молодi, з юно© пластики, з молодих м'язiв, руху. Багато краси, радостi,
сили. Багато виявлено справжнього смаку i таланту...
Радуюсь за всiх добрих людей Союзу.
5 / VII / [19]45
...I не Укра©нi однiй я належу. Я належу людству, як художник, i йому я
служу.
Мистецтво мо - мистецтво всесвiтн . Буду творити в ньому, скiльки
вистачить сил i талану. Буду, хочу жити добром i любов'ю до людства, до
найдорожчого й великого, що створило життя, - до людини, до Ленiна. I де я
вмру, однаково менi. Якщо сьогоднi я не можу найти в Ки вi могилу
замученого мого батька, - однаково менi.
14/ VII / [19]45 Учора стрiв на вулицi Москви артиста-естрадника А., що
вже другий рiк чита мо оповiдання "На колючому дротi" скрiзь на
гастролях з безупинним, як вiн каже, громовим успiхом, провiреним на самих
рiзноманiтних авдиторiях. В Днiпропетровську i десь коло Криворiжжя йому
читати заборонили, спираючись на заборону взагалi читати мо© твори. Щоб не
зривати програму i, так би мовити, "коронного" номера артиста, йому
дозволяють читати мо оповiдання або без вживання мого прiзвища, або
вигадуючи якесь iнше прiзвище автора...
Треба знайти артиста i докладно розпитати про деталi мого духовного
життя на вкра©нських землях.
14/VII / [19]45
Ходив "закрiплятись" на "Мосфiльм". Директор Миша Калатозов прийняв
мене гарно, як i завжди. Я подививсь на жахливу споруду "Мосфiльм",
пройшовся, як по тюрмi, згадав мою Ки©вську студiю, де пройшла моя
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
, - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
1943 рiк
26/Х/1943
Сьогоднi я знову в Москвi. Привiз з Ки ва стареньку свою матiр.
Сьогоднi ж узнав од Большакова i тяжку новину: моя повiсть "Укра©на в
огнi" не вподобалася Сталiну, i вiн ©© заборонив для друку i для
постановки.
Що його робити, ще не знаю. Тяжко на душi i тоскне. I не тому тяжко, що
пропало марно бiльше року роботи, i не тому, що возрадуються вразi i
дрiбнi чиновники перелякаються мене i стануть зневажати. Менi важко од
свiдомостi, що "Укра©на в огнi" - це правда. Прикрита i замкнена моя
правда про народ i його лихо.
Значить, нiкому, отже, вона не потрiбна i нiщо, видно, не потрiбно,
крiм панегiрика.
28/Х/ 1943
Умираючи в Ки вi од голоду, од голодно© водянки, нещасний мiй батько не
вiрив у нашу перемогу i в наше повернення. Вiн вважав, дивлячись на
колосальну нiмецьку силу, що Укра©на загинула навiки разом з укра©нським
народом. Вiн не мав надi© зустрiтися уже з сво©ми дiтьми, що поневолi
кинули його на поталу. Вiн думав, що ми житимем усе сво життя десь по
чужих кра©нах. Так в тяжкiй безнадiйностi i помер у великих муках...
Життя батькове було нещасливе. Вiн помер вiсiмдесяти рокiв. Вiн був
неграмотний, красивий, подiбний зовнiшньо на професора чи академiка,
розумний i благородний чоловiк. Родись i вирости вiн не в наших умовах, з
нього вийшов би великий чоловiк.
Прожив вiн усе сво життя невдоволений, не здiйснений пi в чому, хоч i
готовий народженням сво©м до всього найвищого i тонкого, що в життi
людства.
Шiсть день лежав вiн непохованим, поки мати не зробила йому гроб,
продавши рештки сво © одежi, i не одвезла його, стара, самотня, кинута
всiма, на кладовище.
Мати каже, що вiн у гробу був як живий i красивий. У нього i в гробi
було чорне хвилясте волосся i бiла, мо©! снiг, борода.
Його вигнали з мо © i сестрино© квартири нiмцi i навiть сильно побили,
так сильно, що вiн довгий час ходив i увесь синiй од побо©в. Його було
пограбовано, обкрадено i вигнано на вулицю. Батькове життя - це цiлий
роман, повний iсторичного смутку i жалю.
5/ХI/ 1943
Розпочну я краще писати новий сценарiй про народ. I не буду я його
писати нi про дважди геро©в, нi про трижди зрадникiв, нi про во:дiв, що
самою присутнiстю сво ю вже прикрашають твiр i збуджують надi©
постановщикiв на безапеляцiйнi путеводнi сентенцi©, а напишу я сценарiй
про людей простих, звичайних, отих самих, що звуться у нас широкими
масами, що понесли найтяжчi втрати на вiйнi, не маючи нi чинiв, нi
орденiв. Напишу, як ©м жити i що робити i як i що думати, щоб краще жилося
по вiйнi по закону божеському i людському. Дiя почина ться поверненням на
ру©ну родини.
6/ХI/ 1943
Укра©на поруйнована, як нi одна кра©на в свiтi. Поруйнованi й
пограбованi всi мiста. У нас нема нi шкiл, нi iнститутiв, нi музе©в, -аi
бiблiотек. Загинули нашi iсторичнi архiви, загинуло малярство, скульптура,
архiтектура. Поруйнованi всi мости, шляхи, розорила вiйна народне
господарство, понищила людей, побила, повiшала, розiгнала в неволю. У нас
нема майже вчених, обмаль митцiв...
11/ХII 1943
Сьогоднi записав од матерi десять чудесних колядок i п'ять нових старих
пiсень. Так було при мно записувати. Просто сльози наверталися од радостi
чи зворушення. Колядки мати наспiвувала. У не© лишився чудесний слух. Вона
потонула у спогади дитинства i проспiвала менi п'ять пiсень улюблених
свого батька, а мого дiда, ткача Ярмоли, що дуже любив спiвати було за
сво©м верстатом. "Ото було тче i так спiва , тiльки човник бiга .У Л часом
спiва -спiва та й заплаче, ©й-богу, правда".
Мати розповiла менi, як позаминуло© зими, вигнанi нiмцями, зимували
вони з батьком десь на Бессарабському ринку в темнiй холоднiй кiмнатцi в
якiйсь пiдозрiлiй квартирi базарникiв-циякiв.
В нiч рiздвяну батько, згадавши, очевидно, молодiсть свою, дитинство
усе сво , одним словом, життя, попросив матiр заспiвати йому колядок. Мати
почала, спiвати. Згадав батько, слухаючи старечий голос матерi, молодi
сво© лiта, рiздво дома, кутю, пiснi, гостей, колядки - увесь згинувший у
небуття на©вний i прекрасний свiй свiт, почав тихо плакати.
Раптом одчинилися дверi. Сусiди п'яненькi, почувшi© материн спiв,
прийшли запросити старих на колядки до себе.
- Нi, не пiйдемо.
Так ми й не пiшли.
21/ХI/ 1943
Починаю негайно й уперто правити "Укра©ну в огнi". Зараз менi починав
здаватися, що я зробив велику помилку, що погодився з ... редакцi ю
"Знамени" друкуватися. По сутi кажучи, ця ... редакцiя вирвала у мене
сценарiй, бодай ©й добра не було. Безумовно, був правий Щербаков, радивши
менi не поспiшати з друком i працювати над повiстю далi. Так менi й треба.
Не мiг одмовити двом редакцiйним манiячкам, тепер буду довго каятись.
1944 рiк
1 I1 1944
Новий рiк стрiчав у симпатичного старого руського генерала О. О.
Iгнать ва. Обо вони - i Iгнать в, i дружина його Наталiя Георгi©вна -
були виключно добрими i зворушливими. Я згадую сьогоднi свою зустрiч з
ними з почуттям тепло© подяки. Мене зворушила ©х iнтелiгентнiсть...
19 I1 1944
З великою при мнiстю працюю над лiтературним сценарi м "Мiчурiн". Я
розпочав сю роботу перед вiйною i зараз повернувся до не© як до тепло©
рiдно© хати. Се нiби не в'яжеться трохи з мо©м "нацiоналiзмом". Адже се
тема руська, про руський народ, проте я думаю, що менi не заборонять
писати про його добре, люблячи палко i свiй народ.
Свiте мiй, чому любов до свого народу нацiоналiзм? В чiм його злочин?
Якi нелюди придумали оте от знущання над життям людським? Ну, цур йому.
Пишу про во©на-мученика i борця велико© i рiдно© менi iде©: облагородження
нашого народу радянського через сади. Мiчурiн. Так, отже, нi. Оказу ться,
що ее "уход от действительности, могущий навлечь на себя..." i т. iн. А
мiж тим мiй фiльм про Мiчурiна сказав би радянському (всiм!) глядачевi,
©й-богу, багато бiльш, нiж усi нашi камери тортур на екранi, iмену мi
фiльмами на "военном материале", з вбивством дiтей, жiнок, i криком, i
жахом, i жорстокiстю, що ©х i так пребагато у нашому життi. Про людину,
про життя, про труд i благородство високо© мети.
25/1 1944
Я нiколи не був метким. У днi диспутiв, якими таке рясне було мо
життя, я знаходжу потрiбнi слова не зразу, а вже пiсля бою, десь на
самотi, встромивши голову в подушку. Отодi я знаходжу для свого противника
найсильнiшi аргументи, я обдаровую його найгострiшою словесною збро ю, я
пiдставляю пiд них сво© слабкi мiсця терпеливо, зате тут же побиваю його
вщент такими досконалими, яскравими влучаннями, що все тремтить в
захопленнi навколо, все радi , та вже запiзно, марно. Нема нi бою вже, нi
перемоги. Одна досада i нещастя реальностi.
22/ 1/ 1944
Дописую "Мiчурiна". Чим бiльш пишу i вдумуюсь в написане, тим бiльше
люблю сю людину. Може, вiн був i не такий, напевне не такий. Я одкинув
майже всю суму невеликих приватних побутових правд, прямуючи до дино©
головно© правди сi © Людини. Се менi да багато для думання. Менi при мно
писати про сього справжнього сподвижника Ленiна, скромного i органiчно
глибоко вiдданого комунiзму трудного i складного чоловiка. Я почуваю в
ньому себе, прости менi, свiте, за порiвняння..,
I/Ill [19]44
...Письменник, коли вiн щось пише, повинен почувати себе врiвнi, на
висотi найвищого полiтичного дiяча, а не учня чи прикажчика,,,
I/Ill 1944
Учора N, привiз менi з Ки ва звiстку про зняття мене з посади
художнього керiвника студi©. Таким чином, я повернуся до Ки ва на студiю
хоча й ще бiльше посивiлим, але убогим, побитим i пораненим.
Понесу стид свiй по Шулявцi на довгi, очевидно, часи, поки не
забудеться.
Годi б уже менi мучитися i спокутувати свiй грiх перед Сталiним. Треба
прийматись за роботу i роботою довести йому, що я радянський митець..., а
не одiозна талановита постать з "обмеженим свiтоглядом".
Треба взяти себе в руки, закувати серце в залiзо, волю i нерви, бодай
останнi, i, забувши про все на свiтi, створити сценарiй i фiльм, достойний
велико© нашо© ролi у велику iсторичну добу.
Учора у Козловського сказав менi Самосуд: коли Москвiн узнав по
усунення мене з Сталiнського премiального комiтету, вiн сказав: "Як жаль.
З комiтету вийняли серце й душу".
Смутно менi, смутно.
8/IV 1944
//Якою б не була страхiтливо руйнiвна вiйна, яким би брудним ураганом
не пройшлась вона по Укра©нi, ©© величезне позитивне значення для iсторi©
укра©нського народу безперечне. У цiй пожежi, хаосi й кровi злились
во дино всi укра©нськi землi. I якою б не була, очевидно, напочатку ©хня
доля тяжкою i трудною, в кiнцевому рахунку укра©нський народ робить
рiшучий i неминучий крок вперед. До речi, об' днання - кiнець
нацiональному дрiбному, другорядне кон'юнктурному, [...несе кiнець].
Очевидно, його пiдставою була розiрванiсть земель i рiзнобожжя.//
91 IV 1944
Москва
//Уся Росiя ©де сьогоднi на бабi. Те, на що виявилась здатною росiйська
баба, незбагненне.
Так само незбагненний i так само сповнений величi наш наступ. Наступ
нашого радянського во©на в це бездорiжжя - бiльше, нiж чудо. Це
непосильний, немислимий труд. Люде нiби бояться, що зменшиться ©хнiй
священний гнiв, i прагнуть швидше його реалiзувати, не шкодуючи нi працi
для цього, нi життя, нi страждань.
Що е в бруднiй, некрасивiй, непричесанiй росiйськiй людинi? Споконвiчне
прагнення чуда, великого, найкращого, всезагальностi... Прагнення
перебудувати свiт. Звiдси i Жовтень. Вiн живе в нiй i сьогоднi для
великого, кiнець кiнцем, щастя всього людства.//
9/IV 1944
Америка одмовилась дивитися мiй фiльм "Битва ва н[ашу] Р[адянську]
Укра©ну".
Вона, пiдла, i перекупка, i спекулянтка, не захотiла навiть глянути на
ту кров, яку купу вона за свiй свинячий бекон у консервних банках.
Будь же ви проклятi, панове i (нраб) американцi, а усiм вашим
добробутом i лагiдними: усмiшками.
Проклина вас мiй батько, мати i я з усiм народом укра©нським.
S6 / IV [19]44
Я не вмiю писати.
Або я зовсiм не вмiю писати i все те, що я роблю, лише зда ться
писанням за принципом - на безриб'© i рак риба, або ж я втомився i
виснажився увесь вщент. Написати пiвсторiнки для мене вже канальський
труд. Я втомлююсь часом вiд одного рядка.
Тисячi думок i картин збиваються в купу i мучать мене. А витiкають вони
з голови неначе через мiкронне тоненьку щiлинку, i все написане мною
зда ться завжди менi нiкчемною краплинкою того, iцо я так пристрасно хотiв
сказати.
Тодi я журюся i знову мучуся од знесилення.
28 / 1V 1944
Учора в ВОКСi шанували творчiсть Чаплiна. Гарно виступив англiйською
мовою Пудовкiн.
...Потiм дивилися "Золоту лихорадку" - чудесну молоду картину Чаплiна.
Я смiявся, як давно не смiявсь.
Був Литвинов. Сiра форма зробила його трохи подiбним до старого
швейцара в гарному домi. I нащо завели форму для мiжнародного Наркомату -
не знаю, господи прости!
29 / IV 1944
Учора дзвонив менi мiй главковерх кiно. Bin повiдомив мене, що мiй
сценарiй (лiтературний) "Жизнь в цвету" вiн прийма . Що сценарiй "ничего
себе, только надо его сократить, особенно в первой части, в первой
половине, менее удавшейся (якраз навпаки). Потом я предлагаю вам выбросить
началоцарей. Не трогайте их. Ну их, бог с ними. Знаете, сейчас царей лучше
не трогать. Выбросьте их".
30/IV 1944
Якщо вибирати мiж красою i правдою, я вибираю красу. У нiй бiльш
глибоко© iстини, нiж у однiй лише голiй правдi. Iстинне тiльки те, що
прекрасне.
I коли ми не постигнемо краси, ми нiколи не зрозумi мо правди нi в
минулому, нi в сучаснiм, нi в майбутньому. Краса нас всьому учить. Ся
проста iстина лишилася, проте, не признаною, особливо ворогами високих
мислей i почуттiв. Краса - верховний учитель.
Доказ цьому мистецтво - малярi, скульптори, архiтектори, поети. Що б
нам лишилося од Риму, од Ренесансу, коли б ©х не було?
У всьому людському я хочу шукати красу, себто iстину.
З А. Ф[ранса].
(Без дати. Листок мiститься пiсля запису вiд 30/IV 1944 p.)
Записати Iсторiю постановки фiльму "Щорс" вiд самого початку до кiнця.
Роль Шумяцького, Панаса, Кошара. Розмова на дачi Панаса з Будьонним.
Читання сценарiю на У[кр]полiтбюро. Знiмання фiльму.
Арешт Дубового. Дзвiнок N. в справi ново© версi© смертi Щорса.
По©здка в Москву до Сталiна.
Як родивсь у мене кiнець фiльму... i т. д.
На "Щорсi" я заболiв грудною хворобою.
Фiльм у Москвi. "Прийом" у Дукельського. Прийом у Сталiна.
З IV [19]44
"Повiсть полум'яних лiт" не повинна бути звичайним оповiданням на
екранi з боку побутового, натуралiстичного, манерою тлумачення реалiзму.
Се мусить бути рiч реалiстична в розумiннi високому, мистецькому, ©©
поетичний дух, мистецький хiд узагальнень, вибору прекрасного серед
красивого, вiчного в тривалому, епiчного у звичайному - все мусить бути
пiдпорядкованим диному стильовому комплексу строгого мистецького твору.
Не повинно бути нi одного порожнього, байдужого метра, нi одного
випадкового, нiчого не значущого слова.
Треба вкласти в уста персонажiв все краще i високе, що сприяло б
художнiй висотi i високiй житт вiй поетичнiй правдi твору. Треба
вiдповiдно мистецькому стильовому плану i вибрати i персонажiв, i одежу, i
особливо пейзаж. Останнiй мусить вiдiгравати особливу, вирiшальну в
великiй мiрi роль.
А народ увесь в цiлому треба поставити над вiйною. Щоб вiн у картинi
був бiльший за вiйну, народ радянський, смертю смерть поправший.
19/VI [19]44
//Жахливi речi творяться в менi.
Я не можу писати статей. У мене в головi нiби обiрвались усi абсолютно
проводи, i жодна думка не може вилетiти з не©, не може ширяти, не може
линути на крилах до читача. Що сталося зi мною? Менi зда ться, що читач не
чита мене, ненавидить i недовiря менi в великi часи Вiтчизняно© вiйни.
Керiвництво навiяло йому думку, що я ворог народу, небезпечна i шкiдлива
людина, нацiоналiст, контрреволюцiонер, поплiчник Гiтлера i диявола. Я
душевно захворiв. Те, що зi мною вчинили, не треба було чинити...//.
9/VII [19]I4
Каже менi сьогоднi мати:
- Ти зна ш, Сашко. Отже, як хочеш, а наш виграв. Оце ворожила, вигра .
- Хто?
- Сталiн. Ось побачиш. А на того ворожила, так буде вбитий. На
нiмецького, як його?
- Гiтлера?
- Еге. Все, що набрав, заберуть i той... i вб'ють, от побачиш, щоб я
так жила.
Я засмiявся, дивлячись на стару-стару свою матiр з ©© мiжнародною
ворожбою на картах. Вона слiдку за всiма самольотами, скiльки гармат коли
вдарили, яке мiсто забрали, укра©нське чи бiлоруське, хочеться й ©й
вигнати нiмецьких ворогiв з нашо© пограбовано© нещасно© i нещасливо©
землi.
IЗ/IХ [19]44 Москва
Сьогоднi менi сповнилось п'ятдесят рокiв. Коли б я вiрив у бога, я
попросив, помолився б йому, аби послав вiн менi ясного розуму на десять
лiт, аби зробити щось добре для свого народу, i бiльш нiчого б не
просив...
1945 рiк
15/11 [19]45
//Незмiрний, неприступний розумiнню захiдно© людини гнiв одних...
Незмiрний, неприступний розумiнню старо© захiдно© душi всеперемагаючий
гнiв слов'янина зiткнувся на рубежах тисячолiть з холодним методом
злочинного германця i, скоряючись уже не тiльки рукам полководцiв, а нiби
самому iнстинкту життя... (Пропуск у записках), тут бились вороги,
здавалось, па тисячу лiт вперед, так не жалiли життя i добра. Тут у
розжарених небачених тиглях виплавлялася iсторiя нового свiту...
Свiт огидний i страшний. Планетарне безумство цiлком очевидне, коли
дивлюсь пiдряд коробок двадцять хронiки-кiно, нiмецько©, нашо©,
англiйсько© i американсько©. Все як на долонi. Вся розтерзана, споганена
земля...
24 / II [19]45
//Радянський народ весь вихований у прагненнi подвигу.
I все його життя, не вiдоме i не зрозумiле нiяким iноземцям i глибоко
приховане вiд них, - це життя подвижникiв, що проходило саме в
спрямованостi подвижництва.
Чверть столiття цього життя, сповненого подiй, безприкладних злигоднiв
i обмежень во iм'я всесвiтнього щастя, були нiби пiдготовкою до
велетенського подвигу, який потряс на довгi вiки весь свiт.
- "Чому ви перемогли? У нас в Америцi думають усi: тому що у вас кожен
такий бiдний, що йому нiчого втрачати i тому не шкода розлучатися з
життям" (мiс Чiнтер).
- Дурницi говорять у вашiй Америцi.
"Дорога моя, любима мама. На мо му бойовому рахунку вже п'ятнадцять
фашистiв. Так що тепер уже якщо мене i вб'ють - не шкода..." - з листа
бiйця.
Розiйшлись поняття про щастя.
Щастя Спарти i Афiн.//
28 / III [19]45
Дивився випуск "Од Вiсли до Одера". сцени бо©в у Познанi величнi.
Полоненi нiмцi на вулицях, де ©х б'ють люде, як собак, чим попало. Се
картина епохи потрясаюча, як потрясаючi й величезнi натовпи розстрiляних
нiмцями в'язнiв у дворi тюрми. Знову женуть полонених, що залишились пiсля
нечуваних бо©в у Цитаделi. Багато старих, багато ранених...
141IV [19]45
Сьогоднi п'ятнадцятi роковини смертi найбiльшого поета нашо© доби
Володимира Маяковського. Як сумно згадувати, що найбiльший поет нашо©
епохи покинув нашу епоху.
Пригадую, напередоднi самогубства ми сидiли з ним у садочку Дома
Герцена обидва в тяжкому душевному станi, я з приводу звiрювань, учинених
у вiдношенню до мо © "Землi", вiн - знесилений
раппiвсько-спекулянтсько-людожорськими бездарами i пройдами. "Заходьте
завтра до мене вдень, давайте порадимось, може, нам удасться створити хоч
невеличку групу творцiв на захист мистецтва, бо те, що дi ться навколо, -
се нестерпне, неможливе". Я обiцяв прийти i потиснув востанн йото
величезну руку. На другий день, у недiлю, збираючись до нього з Юлею, я
почув моторошну новину...
Пройшло п'ятнадцять лiт. Недавно у кремлiвськiй лiкарнi престарiлий...
Дем'ян Б дний зустрiв мене i каже:
"Не знаю, забыл уже, за что я тогда обругал вашу "Землю". Но скажу вам
- ни до, ни после я такой картины уже не видел. Что это было за
произведение подлинного великого искусства".
Я промовчав...
5 / VI [19]45
Пригадую: основна риса характеру нашо© сiм'© - насмiхались над усiм i в
першу чергу один над одним i над самим собою. Ми любили смiятись, дражнити
одне одного, смiялись у добрi i в горi, смiялися над владою, над богом i
над чортом, мали велику любов i смак до смiшного, дотепного, гострого.
Дiд, батько, мати, брати i сестри.
Слiз нам випало, проте, в життi багато, бiльш нiж смiху.
I всi ми були добрi до людей.
Сво рiднiсть гумору було нашою родинною i нацiональною ознакою...
Я патрiот Радянського Союзу i комунiст, хоча й недосконалий, проте в
великiй мiрi вищий за добру половину гнобителiв мо©х.
//Народ може бути великий у кожен даний момент тiльки в однiй областi.
Нема поетiв - генерали, маршали. Бувають епохи художникiв, бувають i
iншi епохи, якi породжують людей розумних i сильних, надзвичайно мужнiх.
Але все ж, щоб бути художником, треба мати залiзну мужнiсть...//
30/Vl [19]45
Сьогоднi, в суботу, ЗО/VI 1945, сталася велика подiя в життi мого
народу. Уперше за тисячу лiт, за всю свою нещасливу iсторiю, об' днався
вiн в дину сiм'ю...
Сповнилась мрiя столiть. Сповнилась i моя мрiя, мрiя мого красивого
Кравчини. Благословенна будь, моя многостраждальна земле! Щасти тобi,
доле! Дай розуму i сумлiння керiвникам тво©м. Благословенний будь, народе
мiй ласкавий, добрий! Будь сильний, терпеливий.
Пом'яни мене, мученика. Не презри мо©х слiз, коли плакав я над тво ю
долею в страшнi часи нiмецько© неволi. I коли топтатимуть перед тобою iм'я
мо мале, якщо се буде треба нащось нечистим, злим людям, не одкинь мене г
дай менi вмерти на сво©й землi, що дала менi хлiб i серце, любов i звича©
тво©, i радiсть творчостi, i труд, i велику печаль, i страждання.
На засiданнi сценарно© студi© Червень 1945
//Трудно було письменниковi N. викладати сво© думки. Не було в думках
нi ясностi, нi ваги, не те що прозрiння.
Письменник почав збиватися, екати, нукати: ну, ну, ну! Я сказав, що я
не придумав усiх деталей. Я хочу - ну, ну! - показати в сво му творi (де
вiн?), вирiшити ось яке завдання - ну, ну, ну! - дностi протилежностей,
показати, що не можна рiзати купони... Пiсля вiйни ми повиннi жити ще
краще i ще бiльше працювати. Ну, ну, ну, все, мабуть.
Нi ще трошки. Цi думки прийшли менi в голову недавно, днiв п'ять тому.
Тепер усе.
Директор студi©. Так, товаришi, зрозумiло? Почнемо обговорення.//
Червень [19]45
Розмова батька чи дiда з синами офiцерами-льотчиками далечезних рейдiв,
що повернулися з вiйни.
- Розкажiть же, де ви були?
- Були скрiзь. Лiтали над усi ю землею.
- Над чи ю?
- Над усi ю. Над цiлою планетою.
- А, планета. Знаю. I комету бачив. Гуркотiла колись, з великим
хвостом. Вiщувала турецьку вiйну.
- Кидали бомби на землю. (Планету).
- Тьху.
- Нищили ворогiв на всьому свiтi.
- Ну, який же вiн, свiт?
- Малий. Маленький, тату.
- Маленький, кажете? Як жалько менi вас.
- Така нудьга.
- Ранiше й свiт великий був. Такий великий. Було ©деш до Кременчука, а
там же ще степи на Бессарабiю. Великий був свiт. Повний та мниць. I повний
краси. Ви©деш було в степ, а степ широкий!.. i т. д. (широокий).
- А де загинув Владимир?
- В Мадрiдi.
- Там десь за Одесою.
Червень Дитинство диву ться. Молодiсть обурю ться. Тiльки лiта дають
нам мирну рiвновагу i байдужiсть.
- Найбiльший скарб всього людства сама людина. Хiба не так?
- Чому ж людське суспiльство трима ться на жорстокостi? На злi i
насильствi?
- Народились новi умови iснування. Вони так же неухильно примусять
народи до загального миру, як ранiше примушували до обов'язково© вiйни.
Правда!
Се зовсiм, проте, не визначатиме, що люде стануть кращими. Нi.
Сьогоднi ми не належим уже собi. Ми належим вiйнi, яка змiнить свiт. Ми
належим майбутньому, бредучи по колiна в кровi, окрашенi минулим, якому
також ми належим.
4/VII [19]45
Я кiнорежисер. За все сво творче життя я по бачив нi одно© сво ©
картини в хорошому кiнотеатрi на хорошому справжньому екранi, видрукувано©
на хорошiй плiвцi квалiфiкованими лаборантами.
Кiнотеатри жалюгiднi, екрани подiбнi до поштових марок, маленькi, як
правило, скрiзь, i нiкому в голову не приходить, що екрани можут бути
великими i враження од картини зовсiм iншим - величним i прекрасним. Звук
аморальний i аморальна обробка плiвки, брудно©, з миготiнням "брильянтiв",
засвiчено© i вбого©. На мене находив завжди гнiтючий сум при однiй лише
думцi про перегляд картини. Вона скрiзь i завжди була гiршою, нiж я уявляв
©© i творив. I се було одним з нещасть мого життя. Я був мученик в
результатах сво © творчостi. Я нi разу не мав- насолоди, навiть спокою од
споглядання результатiв сво © безмiрно тяжко© i складно© працi. I чим
далi, тим все бiльш переконуюсь я, що 20 рокiв кращого свого життя
потратив я марно. Що б я мiг створити!
17/VII [19]45
Читав "Повiсть полум'яних лiт" на сценарнiй студi©. Таким чином, у мене
сьогоднi знаменитий день.
"Повiсть" на них справила велике враження, але що вони могли менi
сказати?
...Яка буде доля "Повiстi" - не знаю. Може, попаду з "Огня" да в
"Полум'я", може, нi, - всi ми ходимо пiд одним богом, всi в його властi.
Читаючи, помiтив, як багато ще треба над нею працювати, i помiтив ще свое
невмiння все ж таки писати. Трудно писати. Трудно викласти душу, безмежно
трудно бути точним i ясним. Недостача слiв, образiв раптом забиваються
навалою многослiв'я, епiтети лiзуть скрiзь, як комарi, i нi видавити ©х,
пi прогнати. Мова одноманiтна. Дiя надмiрна. Недостаток ерудицi© затулив
гiперболами. Довго ще треба вчитися.
27/VII [19]45
N. розповiдав менi про свою бесiду з N.N. А в зв'язку з цим виникла
знову Укра©на...
Товаришу мiй Сталiн, коли б Ви були навiть богом, я й тодi не повiрив
би Вам, що я нацiоналiст, якого треба плямувати й тримати в чорнiм тiлi.
Коли нема ненавистi принципово©, i зневаги нема, i недоброзичливостi нi
до одного народу в свiтi, нi до його долi, нi до його щастя, нi гiдностi
чи добробуту, - невже любов до свого народу нацiоналiзм? Чи нацiоналiзм
в непотураннi глупотi людей чиновних, холодних дiляг, чи в невмiннi
художника стримати сльози, коли народу боляче?..
З / VII / [19]45
З великим задоволенням прочитав меморандум Берлiнсько© конференцi©.
Тепер я вже вiрю, що огидне гнiздо вропейських бандитiв - Германiя -
осiдлана всерйоз i обеззбро на. Слава богу. Почина ться нова ера життя в
вропi i у нас. Перед нашою молоддю одкриваються величезнi перспективи.
Народ - герой i переможець у такiй тотальнiй вiйнi! Пошли йому, доле, сили
вiдновити утрати, народити дiтей i вирости в перемозi до заслужених висот.
Ми стали свiтовою державою, наша культура мусить стати свiтовою культурою.
Врештi-решт, не повиннi пропасти марно нi краплини поту, анi кровi нашо©.
Сьогоднi на стадiонi фiзкультурного параду репетицiю дививсь. Милувався
з молодi, з юно© пластики, з молодих м'язiв, руху. Багато краси, радостi,
сили. Багато виявлено справжнього смаку i таланту...
Радуюсь за всiх добрих людей Союзу.
5 / VII / [19]45
...I не Укра©нi однiй я належу. Я належу людству, як художник, i йому я
служу.
Мистецтво мо - мистецтво всесвiтн . Буду творити в ньому, скiльки
вистачить сил i талану. Буду, хочу жити добром i любов'ю до людства, до
найдорожчого й великого, що створило життя, - до людини, до Ленiна. I де я
вмру, однаково менi. Якщо сьогоднi я не можу найти в Ки вi могилу
замученого мого батька, - однаково менi.
14/ VII / [19]45 Учора стрiв на вулицi Москви артиста-естрадника А., що
вже другий рiк чита мо оповiдання "На колючому дротi" скрiзь на
гастролях з безупинним, як вiн каже, громовим успiхом, провiреним на самих
рiзноманiтних авдиторiях. В Днiпропетровську i десь коло Криворiжжя йому
читати заборонили, спираючись на заборону взагалi читати мо© твори. Щоб не
зривати програму i, так би мовити, "коронного" номера артиста, йому
дозволяють читати мо оповiдання або без вживання мого прiзвища, або
вигадуючи якесь iнше прiзвище автора...
Треба знайти артиста i докладно розпитати про деталi мого духовного
життя на вкра©нських землях.
14/VII / [19]45
Ходив "закрiплятись" на "Мосфiльм". Директор Миша Калатозов прийняв
мене гарно, як i завжди. Я подививсь на жахливу споруду "Мосфiльм",
пройшовся, як по тюрмi, згадав мою Ки©вську студiю, де пройшла моя