Страница:
тижні нововбраний гетьман повів Запорозьке військо до Кодака. Бурляй з
тисячею козаків плив Дніпром, а Сулима з двома тисячами йшов степом до
того місця, де річка Сура впала у Дніпро. Там обидва війська
сполучилися, і Сулима, лишивши козаків у діброві, сам з курінними
отаманами пішов оглядати Кодак. З Гострої Могили він уже добре
розгледів башти й вали Кодацького замчища і зрозумів, що з степу
неможливо наблизитись до нього непомітно, а треба підходити з одного
боку глибоким байраком, а з другого - попід скелями Дніпра Як
смерклося, Сулима з курінними отаманами обійшов байраком та скелями
понавколо всього Кодаку, обдивився всі лощини й всі скелі, щоб
товариші знали, як підходити поночі до окопів, і умовився з курінними,
де якому куреню бути під час штурму. Повернувшись ранком до війська.
Сулима загадав козакам робити драбини та рубати чагарники й гілля
дерев, щоб в'язати з того в'язки: надвечір же, коли в кожного козака
була за плечима в'язанка хмизу, а на кожні півсотні козаків була
драбина, все військо рушило до ворожої фортеції. У Кодаці тоді стояв
полк жовнірів [5]під командою француза, полковника Маріона. Жовніри
там нудилися, не любили полковника-чужинця і ремствували на
Конецпольського, що поставив їх посередині порожніх степів. На землю
впала темна ніч. Зірки ховалися за хмарами. Вітер тягнув з-за Дніпра,
завиваючи голодним звіром по надбережних скелях. Глибоко під горою,
розбиваючи собі груди об гострі скелі, старий Дніпро голосно стогнав і
ревів спересердя на кинуту у поперек його шляху перепону, допомагаючи
гудінням свого порога козакам нечутно облягти ворожу фортецію. Військо
польське вже спало. Спав і полковник-чужинець, нічого не відаючи про
похід Сулими, і тільки вартові чатували по баштах, перегукуючись поміж
себе, щоб легше змагатися з дрімотою. За темрявою ночі та через
голосіння порога вартові не бачили й не чули, що запорожці облягли
Кодак з усіх боків і підступають під самі окопи. Без гомону, без
галасу, то дряпаючись на скелі, то припадаючи до землі, наближалися
козаки до окопів з боку Дніпра і з боку байраку; з поля Сулима тільки
оддалеки поставив три сотні вершників, щоб переймати втікачів. Чують
польські вартові, що за окопами почали погукувати сичі, та й
дивуються, звідкіля їх така сила налетіла, а того й не гадають, що то
не сичі, а гасло передавалося од куреня до куреня навкруг окопів. Враз
по тому гаслові у рівчаки полетіли в'язанки хмизу, і кожний курінь
почав накидати собі через рівчак греблю, щоб нею перейти до валу.
Тільки тепер зрозуміли вартові, що за окопами робиться щось непевне, а
що саме, того за темрявою вони не бачили, і поки вибухнув з польського
боку перший постріл, козаки вже накидали собі греблі й бурхливими
потоками посунули на шанці. Тепер запорожці вже не мали рації таїтися,
і враз навкруг Кодака збилася буча. Дехто з козаків стріляв у
вартових, другі тягли до стін драбини, щоб лізти через засіки, треті
рубали ті засіки сокирами, а подекуди намагалися підпалити їх,
розпалюючи хмиз. Збився гомін і в середині Кодака. Прокинувся
полковник, посхоплювалися й жовніри, але поки всі з несподіванки
прочуняли та вбралися й узброїлися, козаки вже лізли через стіни, а
подекуди вже й підрубали засіки сокирами й поробили собі пролази.
Маріонові не пощастило упорядкувати свій полк, і він похапцем посилав
на окопи жовнірів купками, хто скоріше узброївся... Та вже не
помоглося, бо Сулима з двома куренями вже вдерся у фортецію з
північного боку, а з півдня вже лізли запорожці, що прибули з Бурляєм.
Почався смертельний бій. Поляки зрозуміли, що їм нема куди рятуватися,
і билися завзято, але ще завзятіше билися козаки. Скоро у Кодаку
запалали засіки й будинки, зайнялися й башти по стінах, і велике
полум'я освітило криваву боротьбу братніх народів, що не вміли
порозумітися й жити у згоді. Високо до самих хмар сягало сяйво
полум'я. Видно було його й у Самарі за великими Лісами, і по степах
понад Сурою та Базавлуком, і навіть з далекої Хортиці [6]; у хвилях же
Кодацького порога воно одбивалося то щирим золотом, то гарячою кров'ю.
Пополохалося від сяйва пожежі птаство по гаях і завили байраками
вовки-сіроманці... А брати різалися уперто... завзято... Гинули один
по одному польські хорунжі, осавули й інша військова старшина.
Щохвилини меншало й жовнірів, козаки все прибували й прибували...
Нарешті поляки зрозуміли, що змагання їхні марні, попросили милосердя.
Коли гомін бойовища почав стихати, до Сулими привели полковника
Маріона. - Гетьмане! - спитали козаки. - Що чинити з цим бранцем?
Сулима глянув на полковника-чужинця суворо: - Волю нашу помагав
гнобити, а вмерти по-лицарському й не спромігся? Розстріляти! Гетьман
махнув рукою, і нещасного чужинця повели на страту. - А тепер, пани
брати, - сказав згодом Сулима козакам, - руйнуйте й паліть у Кодаку
все дощенту, щоб біля наших рідних порогів і згадки не лишилося про
поляків! Козаки щиро виконали наказ гетьмана і не лишили у Кодаку
жодного будинку й жодного крата [7]з засіки. Зійшло сонце й освітило
руїни Кодака та купи трупу, тільки й лишилися од нього вали та
рівчаки, такі великі, що їх навіть не знищили століття. Упоравшись з
Кодаком і діждавши з Січі ще три тисячі товариства, Сулима через два
тижні підняв своє військо до походу. Коли отамани вишикували свої
курені на степу за брамою, Сулима з булавою у руці виїхав поперед
війська і звернувся до запорожців зі словом: - Панове товариство,
славне Військо Запорозьке! Прийшов час, щоб визволити нам рідну неньку
Україну з лядської неволі, а православну віру од загибелі. Рушаймо ж
на Україну і будемо битись на смерть з нашими гнобителями! 3 тим
гетьман повернув коня на північ, махнув булавою - і полки рушили у
похід, лишивши позад себе порожню руїну Кодака. Ні одна жива душа не
проводжала запорожців, тільки Кодацький поріг так голосно під ту добу
гудів і бринів, неначе вигукував услід козакам славу. Коли до
Конецпольського дійшла звістка про те, що Сулима зруйнував Кодак і йде
з запорожцями на Україну, він страшенно розпалився і найбільше через
те, що на всю Польщу він похвалявся і королю доводив, що Кодак -
фортеція непоборима. Зруйнування Кодака було йому особистою образою,
бо збудування його було ділом його рук, і він завзявся, щоб звести зі
світу запеклого козацького гетьмана. Маючи під рукою добре польське
військо і шість тисяч реєстрових козаків, що саме тільки повернулися
з-за Німану після війни з шведами, коронний гетьман рушив з тим
військом назустріч запорожцям. Сулима ж до того часу щасливо добув
Чигирин, Черкаси та Корсунь, повиганяв звідусюди поляків і зібрав уже
до себе чимало козаків «виписчиків» та всякої голоти з усіх кутків
України. Конецпольський перестрів козацьке військо за Корсунем, але не
наважувався зчепитися з ним, бо знав запорозьке завзяття. Сулима ж теж
не поспішався битись, бо у нього було ще менше війська, ніж у
Конецпольського, і йому було корисне прогаяти який час, бо до нього
щодня підходили нові й нові ватаги повстанців. Коронний гетьман
зрозумів, що становище його гіршає, і надумав узяти Сулиму зрадою.
Знаючи, що реєстрові козаки сподівалися собі од короля подяки за вірну
службу під час шведського походу [8], він зібрав до себе старших з
реєстрових козаків, почав їх улещувати, вихваляв за вірність королю і
нахвалявся, що неодмінно дійде до короля і добуде реєстровим козакам
більші права і навіть побільшення козацького реєстру, аби тільки вони
зрадою взяли Сулиму і привели до нього. - Нащо нам проливати кров свою
й запорозьку? - говорив він. - А вам нащо бити своїх братів? Всьому
заколоту призвідник Сулима, його треба взяти з козацького табору, і
все його військо зараз же розійдеться по хатах. То ж все наволоч,
хлопи... Тільки ви - реєстровики - певні козаки і, як зробите мені цю
службу, то, не проливаючи крові, добудете собі великі права, а дітям
вашим кращу долю. Козацька старшина вагалася: бити своїх братів нікому
не хотілося, перейти ж на бік Сулими було боязно, бо поляки зразу
поруйнували б їхні хати й поодбирали б грунти; принада ж побільшити
козацький реєстр, придбати нові права була дуже велика і в очах трохи
уже споляченої козацької старшини виправдовувала навіть зраду. Були й
такі поміж старшиною, що сперечалися, кажучи, що такого славного
лицаря, як Сулима, гріх і сором губити, але таких голосів було менше,
і вони могли обстояти тільки за те, щоб коронний гетьман привселюдно
дав обіцянку, що Сулимі не буде од поляків ніякої кари, і як тільки
запорожці розійдуться, то його буде випущено на волю. Конецпольський
урочисто дав присягу, що й волос не спаде з голови Сулими, бо він і
сам, мовляв, шанує такого великого вояку й оборонця святого хреста.
Тоді дехто з козацької старшини, а між ними й Ілляш та Барабаш, пішли
до запорозького табору і упевнили Сулиму, що реєстрові козаки, як і
під час постання Тараса Трясила, хочуть перейти на бік запорожців.
Сулима дуже зрадів, цілувався з реєстровими і просив скоріше
переходити з козаками до його табору, щоб тоді разом вдарити на
поляків. На другий день всі шість тисяч реєстрових козаків увійшли в
табір запорожців, гадаючи, що вони справді стають з запорожцями до
спілки; старші ж реєстровиків робили своє діло: вони ввечері пили й
їли разом з сулимою, а уночі, коли той уже спав, заткнули йому рота,
зв'язали руки і одвели до Конецпольського, а той зразу ж під великою
вартою вирядив його до Варшави. Кинулися ранком запорожці гетьмана, аж
нема його. Поки довідалися, що сталося, минуло півдня, і Сулима був
уже далеко. Хотіли запорожці битися з реєстровими козаками за їхню
зраду, але ті ні в чому не були винні, старшина ж їхня, зробивши своє
діло, не вернулася більше до запорозького табору. Довго держали поляки
славного запорозького гетьмана у Варшавській в'язниці. Королеві шкода
було карати його смертю, як засудив сейм, бо ц ті часи боротьби
хритиянських народів з бусурманами Сулима був красою й славою цієї
боротьби; проте польське панство вимагало у короля смерті козацькому
гетьману за те, що через нього повстанці поруйнували їхні маєтки, і
наостанку король мусив скоритись панам. Одного ранку привели
зав'язаного козацького гетьмана у Старе Місто на майдан. Там на
високому помості, побачив він ката з великою сокирою у руці й
зрозумів, що має статись. Не страхався смерті славний козак, але
нудьга, мов гадюка, омотала йому серце й ссала з нього кров… нудьга з
того, що гине через зраду своїх братів. Та зласкавилася доля до
славного лицаря в останній час і не дала йому вмерти з одчаєм в серці:
вона послала йому надію, що розбрат між українцями й зрада минуться і
між ними запанує єднання. З такою надією він гордо підвів своє чоло і
сказав до натовпу панів: - Прощайте, панове, та сподівайтеся лиха, бо
моя кров вам дурно не минеться! Високо підкинув кат угору свою
блискучу сокиру, і покотилася голова славного сина України додолу.
Почувши про страту Сулими, вдарили руками об поли ті, що продали свого
гетьмана. Як Христа продав Іуда… Одурив їх Конецпольський, сказавши,
що й волос не впаде з голови Сулими, одурив він їх, обіцяючи й права,
й ласку короля… нічого не придбали вони за свою зраду. Кров же сулими
справді не минулася полякам дурно: поміж реєстровими козаками почалося
велике ремствування на польську неправду й утиски, і через дванадцять
років, при початку повстання Хмельницького, всі казаки: і запорозькі,
й реєстрові - одностайно стали за права й воля свого народу. Плакали й
тужили запорожці, вертаючись з України човнами повз Кодацький поріг
без того, з ким за невеликий час, до того ж такою славою зруйнували
Кодак, а разом з козаками тужив і голосив поріг Кодацький, сумуючи, як
і зараз, про розбрат поміж дітми України. Не один ще раз після того
Кодацька фортеція переходила з рук до рук, не один ще раз Кодацькі
скелі умивалися гарячою кров'ю, аж поки, нарешті, зникло тут все: і
вибухи гармат, і гомін бойовища, й пісні волі… І лишився тільки один
живий свідок давніх подій - поріг Кодацький, що й досі тужить за
дітьми волі та співає про минуле.
1913 р. ---------------------------
Примітки: [9]Реєстр - список козаків, які визнавалися польським
урядом законною збройною силою. [10]Шанці - окопи. [11]Микитин Ріг -
острів на Дніпрі. [12]Тароки - ремені ззаду сідла для прив'язування
речей або прив'язаний до сідла дорожній мішок. [13]Жовніри - солдати
польської армії. [14]Базавлук, Хортиця - острови на Дніпрі, де в різні
часи розміщалася Запорізька Січ. [15]Крати - грати; клітки на чомусь.
[16]Шведський похід козаків - мається на увазі козацький похід в
Прибалтику в 30-ті рр. XVII ст.
- -- КІНЕЦЬ ---
У *. txt форматував Віталій Стопчанський
Файл взято з е-бібліотеки www. chtyvo. org. ua
тисячею козаків плив Дніпром, а Сулима з двома тисячами йшов степом до
того місця, де річка Сура впала у Дніпро. Там обидва війська
сполучилися, і Сулима, лишивши козаків у діброві, сам з курінними
отаманами пішов оглядати Кодак. З Гострої Могили він уже добре
розгледів башти й вали Кодацького замчища і зрозумів, що з степу
неможливо наблизитись до нього непомітно, а треба підходити з одного
боку глибоким байраком, а з другого - попід скелями Дніпра Як
смерклося, Сулима з курінними отаманами обійшов байраком та скелями
понавколо всього Кодаку, обдивився всі лощини й всі скелі, щоб
товариші знали, як підходити поночі до окопів, і умовився з курінними,
де якому куреню бути під час штурму. Повернувшись ранком до війська.
Сулима загадав козакам робити драбини та рубати чагарники й гілля
дерев, щоб в'язати з того в'язки: надвечір же, коли в кожного козака
була за плечима в'язанка хмизу, а на кожні півсотні козаків була
драбина, все військо рушило до ворожої фортеції. У Кодаці тоді стояв
полк жовнірів [5]під командою француза, полковника Маріона. Жовніри
там нудилися, не любили полковника-чужинця і ремствували на
Конецпольського, що поставив їх посередині порожніх степів. На землю
впала темна ніч. Зірки ховалися за хмарами. Вітер тягнув з-за Дніпра,
завиваючи голодним звіром по надбережних скелях. Глибоко під горою,
розбиваючи собі груди об гострі скелі, старий Дніпро голосно стогнав і
ревів спересердя на кинуту у поперек його шляху перепону, допомагаючи
гудінням свого порога козакам нечутно облягти ворожу фортецію. Військо
польське вже спало. Спав і полковник-чужинець, нічого не відаючи про
похід Сулими, і тільки вартові чатували по баштах, перегукуючись поміж
себе, щоб легше змагатися з дрімотою. За темрявою ночі та через
голосіння порога вартові не бачили й не чули, що запорожці облягли
Кодак з усіх боків і підступають під самі окопи. Без гомону, без
галасу, то дряпаючись на скелі, то припадаючи до землі, наближалися
козаки до окопів з боку Дніпра і з боку байраку; з поля Сулима тільки
оддалеки поставив три сотні вершників, щоб переймати втікачів. Чують
польські вартові, що за окопами почали погукувати сичі, та й
дивуються, звідкіля їх така сила налетіла, а того й не гадають, що то
не сичі, а гасло передавалося од куреня до куреня навкруг окопів. Враз
по тому гаслові у рівчаки полетіли в'язанки хмизу, і кожний курінь
почав накидати собі через рівчак греблю, щоб нею перейти до валу.
Тільки тепер зрозуміли вартові, що за окопами робиться щось непевне, а
що саме, того за темрявою вони не бачили, і поки вибухнув з польського
боку перший постріл, козаки вже накидали собі греблі й бурхливими
потоками посунули на шанці. Тепер запорожці вже не мали рації таїтися,
і враз навкруг Кодака збилася буча. Дехто з козаків стріляв у
вартових, другі тягли до стін драбини, щоб лізти через засіки, треті
рубали ті засіки сокирами, а подекуди намагалися підпалити їх,
розпалюючи хмиз. Збився гомін і в середині Кодака. Прокинувся
полковник, посхоплювалися й жовніри, але поки всі з несподіванки
прочуняли та вбралися й узброїлися, козаки вже лізли через стіни, а
подекуди вже й підрубали засіки сокирами й поробили собі пролази.
Маріонові не пощастило упорядкувати свій полк, і він похапцем посилав
на окопи жовнірів купками, хто скоріше узброївся... Та вже не
помоглося, бо Сулима з двома куренями вже вдерся у фортецію з
північного боку, а з півдня вже лізли запорожці, що прибули з Бурляєм.
Почався смертельний бій. Поляки зрозуміли, що їм нема куди рятуватися,
і билися завзято, але ще завзятіше билися козаки. Скоро у Кодаку
запалали засіки й будинки, зайнялися й башти по стінах, і велике
полум'я освітило криваву боротьбу братніх народів, що не вміли
порозумітися й жити у згоді. Високо до самих хмар сягало сяйво
полум'я. Видно було його й у Самарі за великими Лісами, і по степах
понад Сурою та Базавлуком, і навіть з далекої Хортиці [6]; у хвилях же
Кодацького порога воно одбивалося то щирим золотом, то гарячою кров'ю.
Пополохалося від сяйва пожежі птаство по гаях і завили байраками
вовки-сіроманці... А брати різалися уперто... завзято... Гинули один
по одному польські хорунжі, осавули й інша військова старшина.
Щохвилини меншало й жовнірів, козаки все прибували й прибували...
Нарешті поляки зрозуміли, що змагання їхні марні, попросили милосердя.
Коли гомін бойовища почав стихати, до Сулими привели полковника
Маріона. - Гетьмане! - спитали козаки. - Що чинити з цим бранцем?
Сулима глянув на полковника-чужинця суворо: - Волю нашу помагав
гнобити, а вмерти по-лицарському й не спромігся? Розстріляти! Гетьман
махнув рукою, і нещасного чужинця повели на страту. - А тепер, пани
брати, - сказав згодом Сулима козакам, - руйнуйте й паліть у Кодаку
все дощенту, щоб біля наших рідних порогів і згадки не лишилося про
поляків! Козаки щиро виконали наказ гетьмана і не лишили у Кодаку
жодного будинку й жодного крата [7]з засіки. Зійшло сонце й освітило
руїни Кодака та купи трупу, тільки й лишилися од нього вали та
рівчаки, такі великі, що їх навіть не знищили століття. Упоравшись з
Кодаком і діждавши з Січі ще три тисячі товариства, Сулима через два
тижні підняв своє військо до походу. Коли отамани вишикували свої
курені на степу за брамою, Сулима з булавою у руці виїхав поперед
війська і звернувся до запорожців зі словом: - Панове товариство,
славне Військо Запорозьке! Прийшов час, щоб визволити нам рідну неньку
Україну з лядської неволі, а православну віру од загибелі. Рушаймо ж
на Україну і будемо битись на смерть з нашими гнобителями! 3 тим
гетьман повернув коня на північ, махнув булавою - і полки рушили у
похід, лишивши позад себе порожню руїну Кодака. Ні одна жива душа не
проводжала запорожців, тільки Кодацький поріг так голосно під ту добу
гудів і бринів, неначе вигукував услід козакам славу. Коли до
Конецпольського дійшла звістка про те, що Сулима зруйнував Кодак і йде
з запорожцями на Україну, він страшенно розпалився і найбільше через
те, що на всю Польщу він похвалявся і королю доводив, що Кодак -
фортеція непоборима. Зруйнування Кодака було йому особистою образою,
бо збудування його було ділом його рук, і він завзявся, щоб звести зі
світу запеклого козацького гетьмана. Маючи під рукою добре польське
військо і шість тисяч реєстрових козаків, що саме тільки повернулися
з-за Німану після війни з шведами, коронний гетьман рушив з тим
військом назустріч запорожцям. Сулима ж до того часу щасливо добув
Чигирин, Черкаси та Корсунь, повиганяв звідусюди поляків і зібрав уже
до себе чимало козаків «виписчиків» та всякої голоти з усіх кутків
України. Конецпольський перестрів козацьке військо за Корсунем, але не
наважувався зчепитися з ним, бо знав запорозьке завзяття. Сулима ж теж
не поспішався битись, бо у нього було ще менше війська, ніж у
Конецпольського, і йому було корисне прогаяти який час, бо до нього
щодня підходили нові й нові ватаги повстанців. Коронний гетьман
зрозумів, що становище його гіршає, і надумав узяти Сулиму зрадою.
Знаючи, що реєстрові козаки сподівалися собі од короля подяки за вірну
службу під час шведського походу [8], він зібрав до себе старших з
реєстрових козаків, почав їх улещувати, вихваляв за вірність королю і
нахвалявся, що неодмінно дійде до короля і добуде реєстровим козакам
більші права і навіть побільшення козацького реєстру, аби тільки вони
зрадою взяли Сулиму і привели до нього. - Нащо нам проливати кров свою
й запорозьку? - говорив він. - А вам нащо бити своїх братів? Всьому
заколоту призвідник Сулима, його треба взяти з козацького табору, і
все його військо зараз же розійдеться по хатах. То ж все наволоч,
хлопи... Тільки ви - реєстровики - певні козаки і, як зробите мені цю
службу, то, не проливаючи крові, добудете собі великі права, а дітям
вашим кращу долю. Козацька старшина вагалася: бити своїх братів нікому
не хотілося, перейти ж на бік Сулими було боязно, бо поляки зразу
поруйнували б їхні хати й поодбирали б грунти; принада ж побільшити
козацький реєстр, придбати нові права була дуже велика і в очах трохи
уже споляченої козацької старшини виправдовувала навіть зраду. Були й
такі поміж старшиною, що сперечалися, кажучи, що такого славного
лицаря, як Сулима, гріх і сором губити, але таких голосів було менше,
і вони могли обстояти тільки за те, щоб коронний гетьман привселюдно
дав обіцянку, що Сулимі не буде од поляків ніякої кари, і як тільки
запорожці розійдуться, то його буде випущено на волю. Конецпольський
урочисто дав присягу, що й волос не спаде з голови Сулими, бо він і
сам, мовляв, шанує такого великого вояку й оборонця святого хреста.
Тоді дехто з козацької старшини, а між ними й Ілляш та Барабаш, пішли
до запорозького табору і упевнили Сулиму, що реєстрові козаки, як і
під час постання Тараса Трясила, хочуть перейти на бік запорожців.
Сулима дуже зрадів, цілувався з реєстровими і просив скоріше
переходити з козаками до його табору, щоб тоді разом вдарити на
поляків. На другий день всі шість тисяч реєстрових козаків увійшли в
табір запорожців, гадаючи, що вони справді стають з запорожцями до
спілки; старші ж реєстровиків робили своє діло: вони ввечері пили й
їли разом з сулимою, а уночі, коли той уже спав, заткнули йому рота,
зв'язали руки і одвели до Конецпольського, а той зразу ж під великою
вартою вирядив його до Варшави. Кинулися ранком запорожці гетьмана, аж
нема його. Поки довідалися, що сталося, минуло півдня, і Сулима був
уже далеко. Хотіли запорожці битися з реєстровими козаками за їхню
зраду, але ті ні в чому не були винні, старшина ж їхня, зробивши своє
діло, не вернулася більше до запорозького табору. Довго держали поляки
славного запорозького гетьмана у Варшавській в'язниці. Королеві шкода
було карати його смертю, як засудив сейм, бо ц ті часи боротьби
хритиянських народів з бусурманами Сулима був красою й славою цієї
боротьби; проте польське панство вимагало у короля смерті козацькому
гетьману за те, що через нього повстанці поруйнували їхні маєтки, і
наостанку король мусив скоритись панам. Одного ранку привели
зав'язаного козацького гетьмана у Старе Місто на майдан. Там на
високому помості, побачив він ката з великою сокирою у руці й
зрозумів, що має статись. Не страхався смерті славний козак, але
нудьга, мов гадюка, омотала йому серце й ссала з нього кров… нудьга з
того, що гине через зраду своїх братів. Та зласкавилася доля до
славного лицаря в останній час і не дала йому вмерти з одчаєм в серці:
вона послала йому надію, що розбрат між українцями й зрада минуться і
між ними запанує єднання. З такою надією він гордо підвів своє чоло і
сказав до натовпу панів: - Прощайте, панове, та сподівайтеся лиха, бо
моя кров вам дурно не минеться! Високо підкинув кат угору свою
блискучу сокиру, і покотилася голова славного сина України додолу.
Почувши про страту Сулими, вдарили руками об поли ті, що продали свого
гетьмана. Як Христа продав Іуда… Одурив їх Конецпольський, сказавши,
що й волос не впаде з голови Сулими, одурив він їх, обіцяючи й права,
й ласку короля… нічого не придбали вони за свою зраду. Кров же сулими
справді не минулася полякам дурно: поміж реєстровими козаками почалося
велике ремствування на польську неправду й утиски, і через дванадцять
років, при початку повстання Хмельницького, всі казаки: і запорозькі,
й реєстрові - одностайно стали за права й воля свого народу. Плакали й
тужили запорожці, вертаючись з України човнами повз Кодацький поріг
без того, з ким за невеликий час, до того ж такою славою зруйнували
Кодак, а разом з козаками тужив і голосив поріг Кодацький, сумуючи, як
і зараз, про розбрат поміж дітми України. Не один ще раз після того
Кодацька фортеція переходила з рук до рук, не один ще раз Кодацькі
скелі умивалися гарячою кров'ю, аж поки, нарешті, зникло тут все: і
вибухи гармат, і гомін бойовища, й пісні волі… І лишився тільки один
живий свідок давніх подій - поріг Кодацький, що й досі тужить за
дітьми волі та співає про минуле.
1913 р. ---------------------------
Примітки: [9]Реєстр - список козаків, які визнавалися польським
урядом законною збройною силою. [10]Шанці - окопи. [11]Микитин Ріг -
острів на Дніпрі. [12]Тароки - ремені ззаду сідла для прив'язування
речей або прив'язаний до сідла дорожній мішок. [13]Жовніри - солдати
польської армії. [14]Базавлук, Хортиця - острови на Дніпрі, де в різні
часи розміщалася Запорізька Січ. [15]Крати - грати; клітки на чомусь.
[16]Шведський похід козаків - мається на увазі козацький похід в
Прибалтику в 30-ті рр. XVII ст.
- -- КІНЕЦЬ ---
У *. txt форматував Віталій Стопчанський
Файл взято з е-бібліотеки www. chtyvo. org. ua