Страница:
У радянський період на розвиток українського національного іменника негативно вплинули такі два чинники, як його ідеологізація та русифікація. До використання власних імен людей з ідеологічною метою, тобто для пропаганди певних світоглядних ідей, вдалися більшовики зразу після Жовтневої революції. Правильно оцінюючи важливість імені людини у системі її духовних цінностей, більшовики з властивою їм гарячковістю та безкомпромісністю взялися за перебудову іменників народів СРСР, у тому числі й українського. Оголосивши церкву та все, що з нею пов'язано, пережитком минулого, виявами мракобісся і т. п., більшовики поставили перед собою завдання створити новий, пролетарський іменник, комуністичний на змістом.
Ідеологізація більшовицької іменотворчості на теренах України мала такі три характерні ознаки: 1) нігілізм, тобто невіглаське ігнорування або навіть визнання шкідливою величезної духовної спадщини, пов'язаної з вибором, мотивами надання та вживанням численних християнських імен; 2) войовничий інтернаціоналізм – прагнення витворити наднаціональний іменник через невизнання та заперечення його національного характеру; 3) культотворення – використання імен для поширення культу партійних вождів. Так, намагаючись відкинути реєстр традиційних українських імен, головним чином християнських за походженням, ідеологи більшовизму заохочували замість них називати дітей новими, пролетарськими, іменами. Такі нові, пролетарські, імена найактивніше витворювали у середовищі низькокваліфікованих, малоосвічених, навіть злюмпенізованих робітників на базі апелятивів, як правило, чужомовних за походженням, котрі в той час нерідко можна було почути на численних мітингах та якими рясніли більшовицькі агітки. Так постали нові пролетарські імена на зразок Авангард, Барикада, Вагон, Герб, Геній, Герой, Граніт, Евакуац, Енергія, Електрифікація, Електростанція, Ера, Індустріалізація, Ідея, Іскра, Колективізація, Коментарія, Мир, Муза, Олімпіада, Свобода, Трактор та багато ін. Усього, на думку мовознавців, таких ідеологічно вмотивованих імен було близько 10 тисяч (!), однак у більшості випадків їх вживання не стало масовим. Прикметно, що первісне значення пролетарських імен-неологізмів далеко не завжди усвідомлювали й самі йменотворці.
Більшовицькі принципи інтернаціоналізму та марення світовою революцією створили сприятливі умови для масового, неконтрольованого запозичення численних чужомовних імен, прізвищ, прізвиськ і навіть теонімів, які в середовищі ідеологічно свідомих громадян Країни Рад стають новими пролетарськими іменами. Наприклад: Альфред, Геракл, Едмунд, Еразм, Марат, Радій, Рейнгольд, Роберт, Спартак, Тимур, Фрідріх, Леонард, Аврора, Аеліта, Альбертина, Альвіна, Альфреда, Анджела, Аріадна, Афродіта, Белла, Берта, Венера, Віргінія, Гертруда, Елеонора, Елла, Ельвіна, Ельза, Емма, Жанна, Клеопатра, Лаура, Луїза, Люсьєна, Матильда, Римма, Стелла та ін. Навіть побіжний аналіз поданих вище імен-неологізмів міжвоєнної доби показує, що їх творці особливо не переймалися (або через низький освітній ценз не могли цього зробити) походженням та функцією цих імен у мові-джерелі. Так, наприклад, у цьому списку пролетарських імен разом з іменами Марат або Спартак, які були утворені від прізвища французького революціонера Марата та, відповідно, прізвиська керівника повстання римських рабів Спартака, фігурують імена Тимур та Клеопатра, які утворено від прізвиськ ідеологічних ворогів більшовиків – визискувачів та гнобителів робітничого люду – середньоазіатського еміра Тимурленга та єгипетської цариці Клеопатри. Зовсім не зрозуміло, як узгоджувалася з атеїстичними принципами ідеології більшовиків пропаганда імен Аврора, Аріадна, Афродіта, Венера, утворених на базі теонімів. Очевидно, більшовицькі йменотворці належно не дбали про дотримання чистоти власних ідеологічних догм, їм важливо було побороти тисячолітні християнські традиції, а також зруйнувати реєстр самобутнього українського іменника.
Щоб посилити ідеологічну заангажованість окремих імен-неологізмів, зокрема чужомовного походження, у радянський період розвитку українського іменника непоодинокими були спроби переосмислити первісне значення окремих імен, пов’язавши чи нав’язавши їм комуністичну ідеологічну значущість. Так, наприклад, німецьке за походженням ім’я Гертруда (від давньоверхньонімецького gçr «спис» та trűt «сильний, міцний») почали трактувати як пролетарське російське ім’я-неологізм з первісним значенням «героїня труда». Так само жіноче ім’я Карина тлумачили не як запозичення з латинської, де саrina означало «корабельне днище або човен», а як похідне від Карське (море), бо саме у Карському морі народилася дівчинка під час відомої арктичної експедиції 1933 р. на пароплаві «Челюскін». Ім’я Майя, що, як відомо, постало від імені однієї з давньогрецьких плеяд чи давньоіталійської богині природи, почали пов’язувати з російською назвою місяця травня, а точніше, відомого свята Міжнародної солідарності трудящих, яке в СРСР відзначали першого та другого травня.
Використання власних імен людей для поширення культу компартійних вождів як один із виявів ідеологізації українського іменника радянської доби спричинилося до масового творення імен на честь вождів пролетаріату, а особливо В. І. Лєніна, І. В. Сталіна. Так, лише на честь «вождя світового пролетаріату Владіміра Ільіча Лєніна» було утворено цілу низку імен на зразок Вілен, Вілена (пор. рос: Владимир+Ільич+Ленин), Віленін, Віленіна (пор. рос: Владимир+Ильич+Ленин), Віль (Владимир+Ильич+Ленин), Владилен, Владилена (Владимир+Ильич+Ленин), Владлен, Владлена (Владимир+Ленин), Вілор, Вілора (Владимир Ильич Ленин организатор революции), Нінель (анаграма від рос Ленин), Леніна, Леніана та ін. За зразком імені Ленίна на честь іншого комуністичного вождя згодом утворили ім’я Сталíна. Не бракувало серед комуністичних імен-неологізмів і своєрідних композитів, ідеологічний заряд яких помножувався, бо вони утворювалися та надавалися на честь одразу двох або й трьох видатних діячів комуністичного руху, наприклад: Марлен (Маркс+Ленин), Лентрозіні (Ленин+Троцкий+Зиновьев) та ін. У повоєнний період популярність ідеологічно витриманих імен-неологізмів помітно падає, а в окремих випадках українські інтелектуали дозволяли собі публічно засудити практику вживання деяких ідеологічно мотивованих імен. Так, Олесь Гончар у романі «Тронка» устами однієї з своїх героїнь засуджує практику називання дітей на честь комуністичних вождів, які, виявляється, були жахливими злочинцями: «…батько мав необережність запропонувати дочці змінити ім’я, бо звати її, власне, було не Ліна, а Сталіна, але на батькову раду перейменувати його Ліна-Сталіна так і скипіла, так і кинулася: – Я вам не колгосп, щоб мене перейменовувати! Раніш треба було думати!»
Своєрідними спробами освятити, канонізувати за допомогою ідеологічних імен знакові реалії радянської дійсності можна кваліфікувати появу таких неологізмів, як Октябрина (від російської назви місяця октябрь, у якому за старим стилем відбулося збройне захоплення влади прибічниками В. І. Леніна). Імена Карм, Карма, Кармія утворили на честь «Красной армии», Ревмир, Ревмира – «революции мировой», Ревпуть – «революционного пути», Роблен «родился быть ленинцем», Ревдит констатує, що носій цього імені —революційне дитя. Комуністичний Інтернаціонал молоді комуністичні ідеологи вшанували в імені Кім, а ім’я Лорікерік, мов матрьошка, вмістило основні комуністичні символи – Ленин-Октябрьская-революция-индустриализация-коллективизация-электрификация-радиофикация-коммунизм і т. п. Десяту річницю Жовтневої революції свідомі батьки віддзеркалили в імені сина Окдес (Октябрь десятый), перипетії з полярником О. Шмідтом породили потворно-неартикуляційне ім’я Оюшминальд (Отто Юльевич Шмидт на льдине) та ін. Комуністичні ідеологи вважали доречним утворювати та надавати немовлятам імена, які пропагували чергові партійні кампанії: чергова хвиля атеїстичної пропаганди була відображена в іменах близнюків Небо (рос: нет бога) і Бебо (рос: без бога); клич першого секретаря Комуністичної партії Микити Сергійовича Хрущова догнати і перегнати за економічним розвитком США знайшов свій відгук в іменах Догон і Перегон. Пор. ще: Серп і Молот.
Якщо звернути увагу на мовну основу ідеологічно мотивованих імен-неологізмів радянської доби, то впадає в око, що значна їх кількість утворена на лексичній базі російської мови. Російськомовна основа більшості комуністичних імен-неологізмів не обов’язково означає, що вони постали в комуністичній Росії, а лише засвідчує факт, що під личиною широко пропагованої інтернаціоналізації українського іменника здійснювалася його русифікація.
Русифікація як стрижневий елемент денаціоналізації українського іменника виявлялася й у спробах запровадити до офіційного вжитку українців цілу низку українських рідковживаних вузьколокальних іменних варіантів на зразок Нікола, Дар’я, Мар’я, Соф’я та ін., які є співзвучними з відповідними загальновживаними російськими. Так в СРСР на прикладі національного іменника українців реалізовувалася концепція взаємозближення російської та української мов. На ідею взаємозближення російської та української мов у сфері їх національних іменників «примусили» запрацювати цілу низку архаїчних імен-старослов’янізмів типу Авксентій, Алфей, Ананій, Афанасій, Євсей, Євстафій, Єрофей, Пимон, Аксенія, Даниїла, Соломея і т. п., cтруктура яких ближча до російської, ніж до української літературної мови. Русифікацію українського іменника ХХ століття підтримувала експансія численних та досить популярних, російських за походженням, розмовних іменних варіантів Ваня, Вася, Коля, Петя, Жора, Катя, Маша тощо, які не лише не вписувалися у норми української літературної, а й витісняли питомо українські їх відповідники Ваньо, Васьо, котрим штучно нав’язувалася конотація непрестижних, сільських, архаїчних.
Русифікація українського офіційного іменника радянської доби відбувалася не тільки шляхом нав’язування українській нормі типово російських імених варіантів, а й через навмисне недопущення до офіційного вжитку значної частини колоритних українських іменних варіантів на зразок Гриць, Грицько, Зінько, Лесько, Лесь, Лукаш, Луць, Матій, Оксен, Олесь, Омелько, Онисько, Панько, Проник, Савка, Сафат, Стась, Стецько, Терешко, Терень, Тиміш, Тимко, Федь, Федось, Юрко, Ярко, Ярош, Галя, Ґандзя, Катря, Ксеня, Маруся, Меланка, Мотря, Наталка, Олеся, Одарка, Стефа, Стеха, Христя та ін. У словнику-довіднику «Власні імена людей» (К., 1986), виданому Академією наук УРСР, ці іменні варіанти супроводжують дискримінаційні ремарки чи позначки-натяки, котрі унеможливлюють використання таких імен як офіційних, передусім у метричних записах.
Незважаючи на те, що система власних імен українців радянської доби розвивалася під тиском потужного ідеологічного пресу, все ж не можна не відзначити, що упродовж 20—80-х років XX століття було проведено збір та оцінку стилістичних можливостей значної кількості іменних варіантів, які побутують у мовленні українців у багатьох регіонах України (Закарпаття, Буковина, Галичина, Волинь, Одещина, Херсонщина, Слобожанщина, Наддніпрянщина), а український національний іменник збагатився багатьма колоритними іменними варіантами. Долаючи ідеологічні заборони радянської доби, ризикуючи наразитися на підозри у симпатіях до українського буржуазного націоналізму, українські інтелектуали свідомо називалися іменами на зразок Лесь, Олекса, Олесь, Тодось, Терень, Леся, Ліна та ін., чим сприяли їх допуску у метричні записи та інші офіційні документи.
У радянській Україні важливе значення для популяризації колоритних українських імен мали літературні твори – як класичні, так і сучасні. У національно свідомих сім'ях українців часто вибирали ім'я немовлятам на честь улюблених літературних персонажів – Назар, Марко, Ксеня, Мальва, Наталка, Оксана, Орися, Маруся, Роксолана, які полонили серця читачів. Українські літературні тексти, зокрема історичні романи і повісті, дія яких відбувається у доісторичні часи, стали, на нашу думку, дієвим засобом пропаганди дохристиянських імен Святослав, Володимир, Ратибор, Всеволод, Гостромисл, Мирослава тощо.
У дусі тисячолітніх традицій українського назовництва лише протягом міжвоєнного періоду на теренах маленького Закарпаття утворилися імена Зірка та Зореслав. Зіркою назвав дочку закарпатський письменник, публіцист та громадський діяч Василь Ґренджа-Донський, а ім'я Зореслав утворено від літературного псевдоніма прекрасного поета і отця-василіанина Степана-Севастіана Сабола.
Уже в повоєнний час наукове вивчення складу та функційно-стилістичних можливостей численних українських народнорозмовних за походженням іменних варінтів було узагальнено в «Українсько-російському і російсько-українському словнику власних імен людей» (1956) за редакцією І. М. Кириченка, а також у двох виданнях словника-довідника Л. Г. Скрипник та Η. Π. Дзятківської «Власні імена людей». Попри очевидний ідеологічний тиск, укладачам цих словників-довідників удалося описати стилістичні та емоційно-оцінні особливості найуживаніших українських іменних варіантів, провести граматичну характеристику імен та проаналізували їх правопис, що дало всі підстави вважати український іменник XX століття належно кодифікованим, поліфункціональним, тобто таким, що цілком відповідає статусу національного.
Здобуття Україною незалежності зумовило глибокі зміни в українському іменнику, зокрема в його складі та мотивах присвоєння імен. Реалізація докорінних змін в українському іменнику доби незалежності відбувалася під впливом низки тенденцій, часто взаємозумовлених – деідеологізації, чи декомунізації, демократизації, коренізації та глобалізації.
Процес декомунізації реєстру українських імен розпочався і швидко та успішно завершився ще в кінці 80-х – на початку 90-х років у рамках політики перебудови, яка проводилася тогочасним керівництвом СРСР. Протягом кількох перебудовних років українці довідалися про старанно приховувані нелюдські звірства вождів пролетаріату – В. І. Леніна, Й. В. Сталіна, а також про облудність та примітивізм їхніх послідовників, що остаточно скомпрометувало комуністичну ідею, особливо в очах української молоді. Завдяки радикалізму та безкомпромісності молоді уже на початку 90-х років XX століття український іменник позбавився ідеологічно мотивованих імен на зразок Владлен, Октябрина.
Окрім архаїзації численних ідеологічно мотивованих імен, деідеологізація (декомунізація) українського іменника уможливила його демократизацію. Замість строго регламентованого реєстру імен, які допускалися до офіційного вжитку в радянській Україні, в незалежній Україні держава установила найзагальніші правила зміни та надання імені новонародженим. Президентські укази, інструкції, постанови уряду, а згодом і відповідні положення законів незалежної України не просто пом'якшували, а по суті знімали всі заборони радянської доби, які обмежували право батьків на вибір імені їхньої дитини.
Демократизація іменника українців уможливила допуск до офіційного вжитку цілої низки колоритних українських іменних варіантів, які в радянські часи кваліфікувалися регіональними, застарілими чи емоційно маркованими, а тому тогочасні інструкції забороняли ними офіційно називати дітей.
Однак демократизація українського іменника не лише уможливила реабілітацію численних колоритних українських іменних варіантів на зразок Грицько, Лесь, Панько, Тодось, Юрко та зняла будь-які перешкоди для вживання їх в офіційно-діловому стилі, а й відкрила шлюзи перед хвилею чужомовних, неадаптованих імен, які не мають ніяких традицій вживаня серед українців. Сучасний список імен українців «збагатили» Аурелій, Бартоломео, Віллі, Жорж, Патрік, Пауль, Ральф, Тімоті, Антуанетта, Вівіана, Бріджит, Дагмар, Данієла, Джанет, Джессіка, Долорес, Жаклін, Міхаела, Ніколь, Руф, Хелен, Хенріке, Хіларі, Юдит тощо. Популярність таких ультрамодних імен серед українців стрімко зростає і в окремих регіонах складає 10—12% серед імен, якими називають немовлят.[13]
На нашу думку, популяризації чужомовних імен сприяють щонайменше два чинники. З одного боку, у міщанському середовищі, вихованому сучасною масовою культурою, утвердився погляд на ім’я як модний аксесуар, незвична екстравагантність чи уявна соціальна респектабельність якого має бути очевидною. Тому чим більш незвичним, чим більше «чужомовним» є ім’я, а ще коли воно асоціюється з якоюсь відомою особою, як правило, із сфери шоу-бізнесу, то саме таке ім’я в очах міщанина є респектабельним. Цей погляд активно підтримують численні лубочні видання на зразок «Таємниця вашого імені» Ю. А. Ісхат (Донецьк, 2006), реєстр якого приблизно на 90% і складають саме такі неадаптовані чужомовні імена. Однак, окрім суб’єктивних міщанських смаків, поширенню чужомовних імен сприяють і об’єктивні чинники. Демократизація України забезпечила утвердження тісних міжнародних контактів українців, економічних та гуманітарних, серйозним соціальним чинником стала масова трудова імміграція у країни Заходу, Україна стала невід’ємною частиною світового, глобального культурно-економічного простору, звідки до нас завозять не лише товари, валюту, а й гуманітарні цінності, зокрема імена.
На відміну від імпортних товарів, чужомовні імена потрапляють в Україну, не проходячи ніякої експертизи: не епідеміологічної чи фіто-санітарної, зрозуміло, а лінгвістичної чи культурологічної. Завдяки ліберальному чинному українському законодавству протягом минулих 15—20 років офіційний список імен українців поповнився чужомовними іменами на зразок Антуанетта, Арабелла, Бабетта, Беатрікс, Беатріс, Берініке, Бріджит, Біргіт, Беккі, Ванесса, Габрієль, Габі, Джанні, Ізебілль, Інесс, Ірене, Кейт, Кейтлін, Консуелла, Кунігунде, Лале, Ларісса, Лунетта, Маура, Маурицій, Мелітта, Міллі, Мінетте, Марселла, Метью, Міккі, Оззі, Оттілія, Паула, Педді, Персі, Соннель та багато інших. Такими ультрамодними іменами не лише все частіше, як свідчить Міністерство юстиції України, називають найменших українців, а їх активно пропагують на сторінках різних глянцевих журналів та в лубочних виданнях псевдословників. Зрозуміло, що батьки, котрі не є фахівцями-ономастами, не завжди можуть адекватно оцінити, які незручності чи навіть прикрощі завдаватиме таке чужомовне ультрамодне ім'я вашій найдорожчій істоті. Так, жіночі імена, що мають «чоловічі» закінчення (Беатріс, Берініке, Бріджит, Біргіт, Беккі), часто сприйматимуть за чоловічі імена, а до того вони ще не будуть відмінюватися. Хибний, належно не кодифікований правопис імен часто породжуватиме проблеми при офіційній ідентифікації особи: імовірні помилки у написанні імені обернуться серйозними проблемами під час одержання диплома про освіту, грошового переказу, спадщини або реалізації права голосу тощо.
Однак навіть така свавільна псевдодемократична, що межує з анархією, практика вживання чужомовних імен в Україні обмежує антропонімічну фантазію окремих батьків, які вдаються до власної іменотворчості. Така іменотворчість просто шокує своєю легковажністю чи прагненням заперечити тисячолітні традиції українського назовництва. У цьому легко пересвідчитися, коли ознайомитися із «творчими знахідками» українських батьків 2009 p., оприлюдненими Міністерством юстиції України: Алладін, Бріліант, Діаманта, Диско, Голуб-Мірра, Злата Гевал, Еудіт, Емір, Кукла, Мадонна, Малина, Панна, Принц, Радість, Рим, Стерх, Цезар, Халва та інші. Якщо тут навіть абстрагуватися від культурно-історичного аспекту, то з погляду суто прагматичного для дитини таке винятково дивовижне ім'я нічого, крім прикрощів, не завдасть. Однак цього не хочуть зрозуміти батьки-іменотворці ні в Україні, ні поза її межами, де також не бракує подібних випадків.[14]
Проте не такі легковажні дивацтва визначають обличчя сучасного реєстру імен українців. Лише повага до апробованих часом національних та сімейних традицій, в тому числі й щодо запозичених імен, використання потужного потенціалу українського іменника мають бути надійною платформою для розвитку імен українців у сучасному глобалізованому світі.
Офіційні й розмовні варіанти імен
Ідеологізація більшовицької іменотворчості на теренах України мала такі три характерні ознаки: 1) нігілізм, тобто невіглаське ігнорування або навіть визнання шкідливою величезної духовної спадщини, пов'язаної з вибором, мотивами надання та вживанням численних християнських імен; 2) войовничий інтернаціоналізм – прагнення витворити наднаціональний іменник через невизнання та заперечення його національного характеру; 3) культотворення – використання імен для поширення культу партійних вождів. Так, намагаючись відкинути реєстр традиційних українських імен, головним чином християнських за походженням, ідеологи більшовизму заохочували замість них називати дітей новими, пролетарськими, іменами. Такі нові, пролетарські, імена найактивніше витворювали у середовищі низькокваліфікованих, малоосвічених, навіть злюмпенізованих робітників на базі апелятивів, як правило, чужомовних за походженням, котрі в той час нерідко можна було почути на численних мітингах та якими рясніли більшовицькі агітки. Так постали нові пролетарські імена на зразок Авангард, Барикада, Вагон, Герб, Геній, Герой, Граніт, Евакуац, Енергія, Електрифікація, Електростанція, Ера, Індустріалізація, Ідея, Іскра, Колективізація, Коментарія, Мир, Муза, Олімпіада, Свобода, Трактор та багато ін. Усього, на думку мовознавців, таких ідеологічно вмотивованих імен було близько 10 тисяч (!), однак у більшості випадків їх вживання не стало масовим. Прикметно, що первісне значення пролетарських імен-неологізмів далеко не завжди усвідомлювали й самі йменотворці.
Більшовицькі принципи інтернаціоналізму та марення світовою революцією створили сприятливі умови для масового, неконтрольованого запозичення численних чужомовних імен, прізвищ, прізвиськ і навіть теонімів, які в середовищі ідеологічно свідомих громадян Країни Рад стають новими пролетарськими іменами. Наприклад: Альфред, Геракл, Едмунд, Еразм, Марат, Радій, Рейнгольд, Роберт, Спартак, Тимур, Фрідріх, Леонард, Аврора, Аеліта, Альбертина, Альвіна, Альфреда, Анджела, Аріадна, Афродіта, Белла, Берта, Венера, Віргінія, Гертруда, Елеонора, Елла, Ельвіна, Ельза, Емма, Жанна, Клеопатра, Лаура, Луїза, Люсьєна, Матильда, Римма, Стелла та ін. Навіть побіжний аналіз поданих вище імен-неологізмів міжвоєнної доби показує, що їх творці особливо не переймалися (або через низький освітній ценз не могли цього зробити) походженням та функцією цих імен у мові-джерелі. Так, наприклад, у цьому списку пролетарських імен разом з іменами Марат або Спартак, які були утворені від прізвища французького революціонера Марата та, відповідно, прізвиська керівника повстання римських рабів Спартака, фігурують імена Тимур та Клеопатра, які утворено від прізвиськ ідеологічних ворогів більшовиків – визискувачів та гнобителів робітничого люду – середньоазіатського еміра Тимурленга та єгипетської цариці Клеопатри. Зовсім не зрозуміло, як узгоджувалася з атеїстичними принципами ідеології більшовиків пропаганда імен Аврора, Аріадна, Афродіта, Венера, утворених на базі теонімів. Очевидно, більшовицькі йменотворці належно не дбали про дотримання чистоти власних ідеологічних догм, їм важливо було побороти тисячолітні християнські традиції, а також зруйнувати реєстр самобутнього українського іменника.
Щоб посилити ідеологічну заангажованість окремих імен-неологізмів, зокрема чужомовного походження, у радянський період розвитку українського іменника непоодинокими були спроби переосмислити первісне значення окремих імен, пов’язавши чи нав’язавши їм комуністичну ідеологічну значущість. Так, наприклад, німецьке за походженням ім’я Гертруда (від давньоверхньонімецького gçr «спис» та trűt «сильний, міцний») почали трактувати як пролетарське російське ім’я-неологізм з первісним значенням «героїня труда». Так само жіноче ім’я Карина тлумачили не як запозичення з латинської, де саrina означало «корабельне днище або човен», а як похідне від Карське (море), бо саме у Карському морі народилася дівчинка під час відомої арктичної експедиції 1933 р. на пароплаві «Челюскін». Ім’я Майя, що, як відомо, постало від імені однієї з давньогрецьких плеяд чи давньоіталійської богині природи, почали пов’язувати з російською назвою місяця травня, а точніше, відомого свята Міжнародної солідарності трудящих, яке в СРСР відзначали першого та другого травня.
Використання власних імен людей для поширення культу компартійних вождів як один із виявів ідеологізації українського іменника радянської доби спричинилося до масового творення імен на честь вождів пролетаріату, а особливо В. І. Лєніна, І. В. Сталіна. Так, лише на честь «вождя світового пролетаріату Владіміра Ільіча Лєніна» було утворено цілу низку імен на зразок Вілен, Вілена (пор. рос: Владимир+Ільич+Ленин), Віленін, Віленіна (пор. рос: Владимир+Ильич+Ленин), Віль (Владимир+Ильич+Ленин), Владилен, Владилена (Владимир+Ильич+Ленин), Владлен, Владлена (Владимир+Ленин), Вілор, Вілора (Владимир Ильич Ленин организатор революции), Нінель (анаграма від рос Ленин), Леніна, Леніана та ін. За зразком імені Ленίна на честь іншого комуністичного вождя згодом утворили ім’я Сталíна. Не бракувало серед комуністичних імен-неологізмів і своєрідних композитів, ідеологічний заряд яких помножувався, бо вони утворювалися та надавалися на честь одразу двох або й трьох видатних діячів комуністичного руху, наприклад: Марлен (Маркс+Ленин), Лентрозіні (Ленин+Троцкий+Зиновьев) та ін. У повоєнний період популярність ідеологічно витриманих імен-неологізмів помітно падає, а в окремих випадках українські інтелектуали дозволяли собі публічно засудити практику вживання деяких ідеологічно мотивованих імен. Так, Олесь Гончар у романі «Тронка» устами однієї з своїх героїнь засуджує практику називання дітей на честь комуністичних вождів, які, виявляється, були жахливими злочинцями: «…батько мав необережність запропонувати дочці змінити ім’я, бо звати її, власне, було не Ліна, а Сталіна, але на батькову раду перейменувати його Ліна-Сталіна так і скипіла, так і кинулася: – Я вам не колгосп, щоб мене перейменовувати! Раніш треба було думати!»
Своєрідними спробами освятити, канонізувати за допомогою ідеологічних імен знакові реалії радянської дійсності можна кваліфікувати появу таких неологізмів, як Октябрина (від російської назви місяця октябрь, у якому за старим стилем відбулося збройне захоплення влади прибічниками В. І. Леніна). Імена Карм, Карма, Кармія утворили на честь «Красной армии», Ревмир, Ревмира – «революции мировой», Ревпуть – «революционного пути», Роблен «родился быть ленинцем», Ревдит констатує, що носій цього імені —революційне дитя. Комуністичний Інтернаціонал молоді комуністичні ідеологи вшанували в імені Кім, а ім’я Лорікерік, мов матрьошка, вмістило основні комуністичні символи – Ленин-Октябрьская-революция-индустриализация-коллективизация-электрификация-радиофикация-коммунизм і т. п. Десяту річницю Жовтневої революції свідомі батьки віддзеркалили в імені сина Окдес (Октябрь десятый), перипетії з полярником О. Шмідтом породили потворно-неартикуляційне ім’я Оюшминальд (Отто Юльевич Шмидт на льдине) та ін. Комуністичні ідеологи вважали доречним утворювати та надавати немовлятам імена, які пропагували чергові партійні кампанії: чергова хвиля атеїстичної пропаганди була відображена в іменах близнюків Небо (рос: нет бога) і Бебо (рос: без бога); клич першого секретаря Комуністичної партії Микити Сергійовича Хрущова догнати і перегнати за економічним розвитком США знайшов свій відгук в іменах Догон і Перегон. Пор. ще: Серп і Молот.
Якщо звернути увагу на мовну основу ідеологічно мотивованих імен-неологізмів радянської доби, то впадає в око, що значна їх кількість утворена на лексичній базі російської мови. Російськомовна основа більшості комуністичних імен-неологізмів не обов’язково означає, що вони постали в комуністичній Росії, а лише засвідчує факт, що під личиною широко пропагованої інтернаціоналізації українського іменника здійснювалася його русифікація.
Русифікація як стрижневий елемент денаціоналізації українського іменника виявлялася й у спробах запровадити до офіційного вжитку українців цілу низку українських рідковживаних вузьколокальних іменних варіантів на зразок Нікола, Дар’я, Мар’я, Соф’я та ін., які є співзвучними з відповідними загальновживаними російськими. Так в СРСР на прикладі національного іменника українців реалізовувалася концепція взаємозближення російської та української мов. На ідею взаємозближення російської та української мов у сфері їх національних іменників «примусили» запрацювати цілу низку архаїчних імен-старослов’янізмів типу Авксентій, Алфей, Ананій, Афанасій, Євсей, Євстафій, Єрофей, Пимон, Аксенія, Даниїла, Соломея і т. п., cтруктура яких ближча до російської, ніж до української літературної мови. Русифікацію українського іменника ХХ століття підтримувала експансія численних та досить популярних, російських за походженням, розмовних іменних варіантів Ваня, Вася, Коля, Петя, Жора, Катя, Маша тощо, які не лише не вписувалися у норми української літературної, а й витісняли питомо українські їх відповідники Ваньо, Васьо, котрим штучно нав’язувалася конотація непрестижних, сільських, архаїчних.
Русифікація українського офіційного іменника радянської доби відбувалася не тільки шляхом нав’язування українській нормі типово російських імених варіантів, а й через навмисне недопущення до офіційного вжитку значної частини колоритних українських іменних варіантів на зразок Гриць, Грицько, Зінько, Лесько, Лесь, Лукаш, Луць, Матій, Оксен, Олесь, Омелько, Онисько, Панько, Проник, Савка, Сафат, Стась, Стецько, Терешко, Терень, Тиміш, Тимко, Федь, Федось, Юрко, Ярко, Ярош, Галя, Ґандзя, Катря, Ксеня, Маруся, Меланка, Мотря, Наталка, Олеся, Одарка, Стефа, Стеха, Христя та ін. У словнику-довіднику «Власні імена людей» (К., 1986), виданому Академією наук УРСР, ці іменні варіанти супроводжують дискримінаційні ремарки чи позначки-натяки, котрі унеможливлюють використання таких імен як офіційних, передусім у метричних записах.
Незважаючи на те, що система власних імен українців радянської доби розвивалася під тиском потужного ідеологічного пресу, все ж не можна не відзначити, що упродовж 20—80-х років XX століття було проведено збір та оцінку стилістичних можливостей значної кількості іменних варіантів, які побутують у мовленні українців у багатьох регіонах України (Закарпаття, Буковина, Галичина, Волинь, Одещина, Херсонщина, Слобожанщина, Наддніпрянщина), а український національний іменник збагатився багатьма колоритними іменними варіантами. Долаючи ідеологічні заборони радянської доби, ризикуючи наразитися на підозри у симпатіях до українського буржуазного націоналізму, українські інтелектуали свідомо називалися іменами на зразок Лесь, Олекса, Олесь, Тодось, Терень, Леся, Ліна та ін., чим сприяли їх допуску у метричні записи та інші офіційні документи.
У радянській Україні важливе значення для популяризації колоритних українських імен мали літературні твори – як класичні, так і сучасні. У національно свідомих сім'ях українців часто вибирали ім'я немовлятам на честь улюблених літературних персонажів – Назар, Марко, Ксеня, Мальва, Наталка, Оксана, Орися, Маруся, Роксолана, які полонили серця читачів. Українські літературні тексти, зокрема історичні романи і повісті, дія яких відбувається у доісторичні часи, стали, на нашу думку, дієвим засобом пропаганди дохристиянських імен Святослав, Володимир, Ратибор, Всеволод, Гостромисл, Мирослава тощо.
У дусі тисячолітніх традицій українського назовництва лише протягом міжвоєнного періоду на теренах маленького Закарпаття утворилися імена Зірка та Зореслав. Зіркою назвав дочку закарпатський письменник, публіцист та громадський діяч Василь Ґренджа-Донський, а ім'я Зореслав утворено від літературного псевдоніма прекрасного поета і отця-василіанина Степана-Севастіана Сабола.
Уже в повоєнний час наукове вивчення складу та функційно-стилістичних можливостей численних українських народнорозмовних за походженням іменних варінтів було узагальнено в «Українсько-російському і російсько-українському словнику власних імен людей» (1956) за редакцією І. М. Кириченка, а також у двох виданнях словника-довідника Л. Г. Скрипник та Η. Π. Дзятківської «Власні імена людей». Попри очевидний ідеологічний тиск, укладачам цих словників-довідників удалося описати стилістичні та емоційно-оцінні особливості найуживаніших українських іменних варіантів, провести граматичну характеристику імен та проаналізували їх правопис, що дало всі підстави вважати український іменник XX століття належно кодифікованим, поліфункціональним, тобто таким, що цілком відповідає статусу національного.
Здобуття Україною незалежності зумовило глибокі зміни в українському іменнику, зокрема в його складі та мотивах присвоєння імен. Реалізація докорінних змін в українському іменнику доби незалежності відбувалася під впливом низки тенденцій, часто взаємозумовлених – деідеологізації, чи декомунізації, демократизації, коренізації та глобалізації.
Процес декомунізації реєстру українських імен розпочався і швидко та успішно завершився ще в кінці 80-х – на початку 90-х років у рамках політики перебудови, яка проводилася тогочасним керівництвом СРСР. Протягом кількох перебудовних років українці довідалися про старанно приховувані нелюдські звірства вождів пролетаріату – В. І. Леніна, Й. В. Сталіна, а також про облудність та примітивізм їхніх послідовників, що остаточно скомпрометувало комуністичну ідею, особливо в очах української молоді. Завдяки радикалізму та безкомпромісності молоді уже на початку 90-х років XX століття український іменник позбавився ідеологічно мотивованих імен на зразок Владлен, Октябрина.
Окрім архаїзації численних ідеологічно мотивованих імен, деідеологізація (декомунізація) українського іменника уможливила його демократизацію. Замість строго регламентованого реєстру імен, які допускалися до офіційного вжитку в радянській Україні, в незалежній Україні держава установила найзагальніші правила зміни та надання імені новонародженим. Президентські укази, інструкції, постанови уряду, а згодом і відповідні положення законів незалежної України не просто пом'якшували, а по суті знімали всі заборони радянської доби, які обмежували право батьків на вибір імені їхньої дитини.
Демократизація іменника українців уможливила допуск до офіційного вжитку цілої низки колоритних українських іменних варіантів, які в радянські часи кваліфікувалися регіональними, застарілими чи емоційно маркованими, а тому тогочасні інструкції забороняли ними офіційно називати дітей.
Однак демократизація українського іменника не лише уможливила реабілітацію численних колоритних українських іменних варіантів на зразок Грицько, Лесь, Панько, Тодось, Юрко та зняла будь-які перешкоди для вживання їх в офіційно-діловому стилі, а й відкрила шлюзи перед хвилею чужомовних, неадаптованих імен, які не мають ніяких традицій вживаня серед українців. Сучасний список імен українців «збагатили» Аурелій, Бартоломео, Віллі, Жорж, Патрік, Пауль, Ральф, Тімоті, Антуанетта, Вівіана, Бріджит, Дагмар, Данієла, Джанет, Джессіка, Долорес, Жаклін, Міхаела, Ніколь, Руф, Хелен, Хенріке, Хіларі, Юдит тощо. Популярність таких ультрамодних імен серед українців стрімко зростає і в окремих регіонах складає 10—12% серед імен, якими називають немовлят.[13]
На нашу думку, популяризації чужомовних імен сприяють щонайменше два чинники. З одного боку, у міщанському середовищі, вихованому сучасною масовою культурою, утвердився погляд на ім’я як модний аксесуар, незвична екстравагантність чи уявна соціальна респектабельність якого має бути очевидною. Тому чим більш незвичним, чим більше «чужомовним» є ім’я, а ще коли воно асоціюється з якоюсь відомою особою, як правило, із сфери шоу-бізнесу, то саме таке ім’я в очах міщанина є респектабельним. Цей погляд активно підтримують численні лубочні видання на зразок «Таємниця вашого імені» Ю. А. Ісхат (Донецьк, 2006), реєстр якого приблизно на 90% і складають саме такі неадаптовані чужомовні імена. Однак, окрім суб’єктивних міщанських смаків, поширенню чужомовних імен сприяють і об’єктивні чинники. Демократизація України забезпечила утвердження тісних міжнародних контактів українців, економічних та гуманітарних, серйозним соціальним чинником стала масова трудова імміграція у країни Заходу, Україна стала невід’ємною частиною світового, глобального культурно-економічного простору, звідки до нас завозять не лише товари, валюту, а й гуманітарні цінності, зокрема імена.
На відміну від імпортних товарів, чужомовні імена потрапляють в Україну, не проходячи ніякої експертизи: не епідеміологічної чи фіто-санітарної, зрозуміло, а лінгвістичної чи культурологічної. Завдяки ліберальному чинному українському законодавству протягом минулих 15—20 років офіційний список імен українців поповнився чужомовними іменами на зразок Антуанетта, Арабелла, Бабетта, Беатрікс, Беатріс, Берініке, Бріджит, Біргіт, Беккі, Ванесса, Габрієль, Габі, Джанні, Ізебілль, Інесс, Ірене, Кейт, Кейтлін, Консуелла, Кунігунде, Лале, Ларісса, Лунетта, Маура, Маурицій, Мелітта, Міллі, Мінетте, Марселла, Метью, Міккі, Оззі, Оттілія, Паула, Педді, Персі, Соннель та багато інших. Такими ультрамодними іменами не лише все частіше, як свідчить Міністерство юстиції України, називають найменших українців, а їх активно пропагують на сторінках різних глянцевих журналів та в лубочних виданнях псевдословників. Зрозуміло, що батьки, котрі не є фахівцями-ономастами, не завжди можуть адекватно оцінити, які незручності чи навіть прикрощі завдаватиме таке чужомовне ультрамодне ім'я вашій найдорожчій істоті. Так, жіночі імена, що мають «чоловічі» закінчення (Беатріс, Берініке, Бріджит, Біргіт, Беккі), часто сприйматимуть за чоловічі імена, а до того вони ще не будуть відмінюватися. Хибний, належно не кодифікований правопис імен часто породжуватиме проблеми при офіційній ідентифікації особи: імовірні помилки у написанні імені обернуться серйозними проблемами під час одержання диплома про освіту, грошового переказу, спадщини або реалізації права голосу тощо.
Однак навіть така свавільна псевдодемократична, що межує з анархією, практика вживання чужомовних імен в Україні обмежує антропонімічну фантазію окремих батьків, які вдаються до власної іменотворчості. Така іменотворчість просто шокує своєю легковажністю чи прагненням заперечити тисячолітні традиції українського назовництва. У цьому легко пересвідчитися, коли ознайомитися із «творчими знахідками» українських батьків 2009 p., оприлюдненими Міністерством юстиції України: Алладін, Бріліант, Діаманта, Диско, Голуб-Мірра, Злата Гевал, Еудіт, Емір, Кукла, Мадонна, Малина, Панна, Принц, Радість, Рим, Стерх, Цезар, Халва та інші. Якщо тут навіть абстрагуватися від культурно-історичного аспекту, то з погляду суто прагматичного для дитини таке винятково дивовижне ім'я нічого, крім прикрощів, не завдасть. Однак цього не хочуть зрозуміти батьки-іменотворці ні в Україні, ні поза її межами, де також не бракує подібних випадків.[14]
Проте не такі легковажні дивацтва визначають обличчя сучасного реєстру імен українців. Лише повага до апробованих часом національних та сімейних традицій, в тому числі й щодо запозичених імен, використання потужного потенціалу українського іменника мають бути надійною платформою для розвитку імен українців у сучасному глобалізованому світі.
Офіційні й розмовні варіанти імен
Прикметною рисою власного особового імені є те, що в мовленні воно часто змінює свою форму, тобто виступає у різних варіантах. У сучасній українській мові популярні імена мають по сто, двісті, а окремі навіть більше трьохсот варіантів: Федір, Федор, Хведір, Педір, Ведір, Хведор, Федько, Хведько, Федур, Федорко, Федорище, Федорисько, Федь, Федик, Федунь, Федуньчик, Фесь, Фесъко, Хвесько та багато інших. При цьому варіант від варіанта може відрізнятися формою, тобто звуковим, морфемним складом, особливостями відмінювання, а також територією і часом вживання, сферою функціонування.
За сферою функціонування сучасні варіанти імен українців поділяються на офіційні та розмовні. Офіційним вважається емоційно нейтральний варіант імені. Його використовують у ділових паперах (метрика, паспорт, атестат, диплом, реєстр виборців тощо). Неофіційний, розмовний, варіант імені – це, як правило, похідне, стилістично марковане утворення, що функціонує в літературно-художньому, побутовому, в тому числі діалектному мовленні. Наприклад: Андрійко, Андрусь, Андрусик, Андрух, Андріїще, Анді; Борисик, Бориско, Боря; Волъга, Олечка, Олюня, Ляля; Люлія, Юлька, Люлъця тощо.
У наш час існує кілька критеріїв розмежування українських офіційних і розмовних варіантів:
1. Структурний. Форма офіційних варіантів імен, тобто їх звуковий та морфемний склад, має відповідати сучасним нормам української літературної мови. Розмовні варіанти імен можуть мати у своїй структурі діалектні риси або архаїчні ознаки. Наприклад: офіційні Андрій, Микола, Федір; розмовні Гандрій, Микула, Феодор, Хведір, Федур, Федорейко та ін.
2. Емоційно-оцінний. Офіційні варіанти імен не повинні мати емоційного забарвлення, тобто вони не можуть виражати ставлення мовця (позитивне чи негативне) до найменованої особи. Єдиним призначенням офіційного варіанта імені є ідентифікація особи. Розмовні варіанти можуть передавати різні емоційно-оцінні відтінки, тобто виражати ставлення мовця до найменованої особи. Наприклад: офіційні Василь, Іван, Ганна, Наталя; розмовні Василище, Івасик, Гандзя, Наталочка.
3. Територіальний. Офіційні варіанти імен поширені на всій території України; побутування розмовних варіантів часто обмежується окремими регіонами. Пор.: офіційні Микола, Оксана, Пелагея; розмовні Никола, Николай, Николъцъо, Поланя, Оксена.
Межа, яка розділяє офіційні та розмовні варіанти імен, є історично мінливою. Частина імен, які раніше належали до офіційних, з часом може втратити цей статус і перейти в розряд розмовних. Так, канонічні іменні варіанти на зразок Александръ, Василий, Михаилъ, Петръ, Иулиана, Елена, Екатерина та ін., які тривалий час вживалися у функції офіційних, нині є стилістично маркованими архаїзмами. їх функціонування часто обмежується конфесійним стилем української мови або ж літературними текстами на історичну тематику. Водночас популярні розмовні варіанти, втративши свою емоційність та розширивши регіон свого побутування, можуть стати офіційними. Це примушує лексикографів, що укладають нормативні словники власних імен людей, переглядати час від часу рекомендаційний список офіційних варіантів імен, вносячи відповідні корективи. Так, у першому виданні «Словника власних імен людей» (Київ, 1954) не рекомендовані для офіційного вжитку іменні варіанти Гапон, Левко, Конаш, Ничипір, Сопрон, Супрун, Танас, Танасій, Устин, Харлам, Домаха, Наталя, Ликера, які п'яте видання цього ж словника (Київ, 1978) кваліфікує як офіційні. У цілому кількість офіційних варіантів імен від першого видання «Словника…» до п'ятого зросла з 846 до 1045.
Основним джерелом поповнення системи офіційних іменувань є розмовні (в тому числі й діалектні) варіанти імен, які на сторінках художніх творів та у засобах масової комунікації зазнають «олітературнення», а також стають відомими по всій Україні. Такі «олітературнені» розмовні варіанти, звукова та морфологічна будова яких відповідає нормам сучасної української літературної мови, здобувають, як правило, статус офіційних, наприклад: Євнух, Конаш, Лахтіон, Сафат, Ярема, Гафія, Дарина, Докія, Наталя, Ярина тощо. Власне, кожен літературний іменний варіант може здобути статус офіційного, якщо не виражає емоційності.
Крім популярних розмовних варіантів, офіційний іменник українців протягом останніх десятиліть активно збагачується завдяки похідним утворенням, у тому числі і із суфіксами -к(о), -к(а), дорогу яким «пробили» письменники, артисти: колишні розмовні іменні варіанти на зразок Ілько, Левко, Кость, Олеся тощо, що вже втратили первісну емоційність, здобули право громадянства в офіційному іменнику. Кожен з таких новоузаконених офіційних варіантів не перестає вживатися і в розмовному мовленні.
За сферою функціонування сучасні варіанти імен українців поділяються на офіційні та розмовні. Офіційним вважається емоційно нейтральний варіант імені. Його використовують у ділових паперах (метрика, паспорт, атестат, диплом, реєстр виборців тощо). Неофіційний, розмовний, варіант імені – це, як правило, похідне, стилістично марковане утворення, що функціонує в літературно-художньому, побутовому, в тому числі діалектному мовленні. Наприклад: Андрійко, Андрусь, Андрусик, Андрух, Андріїще, Анді; Борисик, Бориско, Боря; Волъга, Олечка, Олюня, Ляля; Люлія, Юлька, Люлъця тощо.
У наш час існує кілька критеріїв розмежування українських офіційних і розмовних варіантів:
1. Структурний. Форма офіційних варіантів імен, тобто їх звуковий та морфемний склад, має відповідати сучасним нормам української літературної мови. Розмовні варіанти імен можуть мати у своїй структурі діалектні риси або архаїчні ознаки. Наприклад: офіційні Андрій, Микола, Федір; розмовні Гандрій, Микула, Феодор, Хведір, Федур, Федорейко та ін.
2. Емоційно-оцінний. Офіційні варіанти імен не повинні мати емоційного забарвлення, тобто вони не можуть виражати ставлення мовця (позитивне чи негативне) до найменованої особи. Єдиним призначенням офіційного варіанта імені є ідентифікація особи. Розмовні варіанти можуть передавати різні емоційно-оцінні відтінки, тобто виражати ставлення мовця до найменованої особи. Наприклад: офіційні Василь, Іван, Ганна, Наталя; розмовні Василище, Івасик, Гандзя, Наталочка.
3. Територіальний. Офіційні варіанти імен поширені на всій території України; побутування розмовних варіантів часто обмежується окремими регіонами. Пор.: офіційні Микола, Оксана, Пелагея; розмовні Никола, Николай, Николъцъо, Поланя, Оксена.
Межа, яка розділяє офіційні та розмовні варіанти імен, є історично мінливою. Частина імен, які раніше належали до офіційних, з часом може втратити цей статус і перейти в розряд розмовних. Так, канонічні іменні варіанти на зразок Александръ, Василий, Михаилъ, Петръ, Иулиана, Елена, Екатерина та ін., які тривалий час вживалися у функції офіційних, нині є стилістично маркованими архаїзмами. їх функціонування часто обмежується конфесійним стилем української мови або ж літературними текстами на історичну тематику. Водночас популярні розмовні варіанти, втративши свою емоційність та розширивши регіон свого побутування, можуть стати офіційними. Це примушує лексикографів, що укладають нормативні словники власних імен людей, переглядати час від часу рекомендаційний список офіційних варіантів імен, вносячи відповідні корективи. Так, у першому виданні «Словника власних імен людей» (Київ, 1954) не рекомендовані для офіційного вжитку іменні варіанти Гапон, Левко, Конаш, Ничипір, Сопрон, Супрун, Танас, Танасій, Устин, Харлам, Домаха, Наталя, Ликера, які п'яте видання цього ж словника (Київ, 1978) кваліфікує як офіційні. У цілому кількість офіційних варіантів імен від першого видання «Словника…» до п'ятого зросла з 846 до 1045.
Основним джерелом поповнення системи офіційних іменувань є розмовні (в тому числі й діалектні) варіанти імен, які на сторінках художніх творів та у засобах масової комунікації зазнають «олітературнення», а також стають відомими по всій Україні. Такі «олітературнені» розмовні варіанти, звукова та морфологічна будова яких відповідає нормам сучасної української літературної мови, здобувають, як правило, статус офіційних, наприклад: Євнух, Конаш, Лахтіон, Сафат, Ярема, Гафія, Дарина, Докія, Наталя, Ярина тощо. Власне, кожен літературний іменний варіант може здобути статус офіційного, якщо не виражає емоційності.
Крім популярних розмовних варіантів, офіційний іменник українців протягом останніх десятиліть активно збагачується завдяки похідним утворенням, у тому числі і із суфіксами -к(о), -к(а), дорогу яким «пробили» письменники, артисти: колишні розмовні іменні варіанти на зразок Ілько, Левко, Кость, Олеся тощо, що вже втратили первісну емоційність, здобули право громадянства в офіційному іменнику. Кожен з таких новоузаконених офіційних варіантів не перестає вживатися і в розмовному мовленні.
Конец бесплатного ознакомительного фрагмента