М. А. Кун. Легенди і міфи Стародавньої Греції

   Тільки-но прийняв її під свій захист пастух, як з’явилася і до нього жорстока Дірка; вона з іншими фіванками справляла в горах веселе свято Діоніса. Блукаючи по горах, у вінку з плюща і з тирсом у руках, вона прийшла випадково до хатини пастуха. Побачила Дірка Антіопу, і вся ненависть до неї спалахнула нестримно в серці жорстокої цариці.
   Вона вирішила згубити нещасну Антіопу. Дірка покликала Зета і Амфіона, обмовила Антіопу і переконала юнаків прив’язати невинну дочку Асопа до рогів дикого бика, щоб він розірвав її. Зет і Амфіон уже готові були послухатись Дірки; вони піймали бика і схопили Антіопу, але тут, на щастя Антіопи, прийшов пастух. Побачивши, що хочуть власні сини прив’язати Антіопу до рогів розлютованого бика, пастух вигукнув:
   – Нещасні, який жахливий злочин хочете ви вчинити! Ви хочете, самі не знаючи, що робите, віддати на страшну смерть вашу рідну матір. Адже це ваша мати.
   Вжахнулися Зет і Амфіон, коли зрозуміли, який страшний злочин могли вони вчинити з вини жорстокої Дірки. В гніві схопили вони Дірку, яка обмовила їхню матір, і прив’язали її до рогів дикого бика, кажучи:
   – Загинь же сама тією смертю, на яку ти прирекла нашу матір! Хай буде ця смерть твоєю заслуженою карою і за жорстокість, і за обмову!
   Тяжкою смертю загинула Дірка. Помстилися за матір Зет і Амфіон і Лікові; вони вбили його і заволоділи владою над Фівами.
   Ставши царями Фів, вирішили брати укріпити своє місто. Тільки висока Кадмея, фортеця Фів, побудована Кадмом, була захищена мурами, а решта міста була беззахисна. Брати самі збудували стіну навколо Фів. Яка різна була їх праця! Могутній, як титан, Зет носив величезні брили каменю, напружуючи всі свої сили, і нагромаджував їх одна на одну. Амфіон же не носив камінних брил; покірні звуку його золотострунної кіфари, самі рухались камені і складалися у високий незламний мур. Далеко розійшлася слава про великих героїв Зета і Амфіона, їх знали навіть далеко за межами Греції. Сам Тантал, улюбленець богів, віддав Амфіонові в дружини дочку свою Ніобу. Зет одружився з Аедоною, дочкою царя Ефеса, Пандарея. Ніоба і Аедона і накликали нещастя на дім синів Антіопи.

Ніоба
Викладено за поемою Овідія «Метаморфози».

   У дружини царя Фів Амфіона, Ніоби, було сім синів і сім дочок. Пишалася своїми дітьми дочка Тантала. Прекрасні, як юні боги, були її діти. Щастя, багатство і прекрасних дітей дали боги Ніобі, але не була вдячна їм дочка Тантала.
   Одного разу дочка сліпого віщуна Тіресія, віща Манто, проходячи вулицями семибрамних Фів, закликала всіх фіванок принести жертви Латоні та її дітям-близнятам: золотокудрому, далекоразящому Аполлону і незайманій Артеміді. Послушні покликові Манто, фіванки пішли до вівтарів богів, прикрасивши голови лавровими вінками. Одна лише Ніоба, горда своєю могутністю і посланим їй богами щастям, не хотіла йти приносити жертви Латоні.
   Збентежили фіванок гордовиті слова Ніоби. Але все ж принесли вони жертви. Смиренно благали жінки Фів велику Латону не гніватись.
   Почула богиня Латона зарозумілі слова Ніоби. Вона покликала дітей своїх, Аполлона і Артеміду, і, скаржачись на Ніобу, сказала:
   – Тяжко образила мене, вашу матір, горда дочка Тантала. Вона не вірить, що я богиня! Мене не визнає Ніоба, хоч тільки перед великою дружиною Зевса, Герою, поступаюсь я могутністю і славою. Невже ви, діти, не помститесь за цю образу? Адже коли ви залишите Ніобу без відплати, то перестануть люди шанувати мене і зруйнують мої вівтарі. Адже й вас образила дочка Тантала. Вона рівняє вас, безсмертних богів, із своїми смертними дітьми. Вона така ж зневажлива, як і її батько Тантал!
   Перебив свою матір стріловержець Аполлон:
   – О, кінчай швидше! Не говори більше нічого! Адже своїми скаргами ти віддаляєш кару!
   – Досить! Не говори! – вигукнула й гнівна Артеміда.
   Оповиті хмарою, гнівні брат і сестра швидко понеслися з вершини Кінту до Фів. Золоті стріли зловісно гриміли в їх сагайдаках. Примчали вони до семибрамних Фів. Аполлон невидимим зупинився на рівному полі біля міських мурів, де фіванські юнаки вправлялися у войовничих іграх. Коли далекоразящий Аполлон, оповитий хмарою, став біля фіванських мурів, два сини Ніоби, Ісмен і Сипіл, мчали на гарячих конях, одягнені в пурпурні плащі. Раптом скрикнув Ісмен, пронизала йому золота стріла Аполлона груди. Випустив він золоті поводи і мертвим упав на землю. Почув Сипіл грізний дзвін тятиви Аполлонового лука, він хоче врятуватися на швидкому коні від грізної небезпеки. Несеться щодуху Сипіл по полю, як несеться по морю, розпустивши всі паруси на кораблі, моряк, рятуючись від грізної хмари. Наздогнала сина Ніоби смертоносна стріла, вона вп’ялася йому в спину біля самої шиї. Сини Ніоби, Файдім і Тантал, боролися, міцно обхопивши один одного руками. Блиснула в повітрі стріла і пронизала обох. Зі стогоном упали вони. Смерть одночасно погасила в їх очах світло життя, одночасно випустили вони свій останній віддих. Поспішає до них брат їх Альпенор, він хоче підняти їх, він обіймає їх похололі тіла, але глибоко вп’ялася і йому в серце стріла Аполлона, і впав він трупом на тіла своїх братів. Дамасіхтона вразив Аполлон у стегно біля самого коліна, хоче вирвати з рани золоту стрілу син Ніоби, раптом із свистом впивається друга стріла йому в горло. Здійняв до неба руки останній із синів Ніоби, юний Іліоней, він благає богів:
   – О, олімпійські боги, згляньтеся, помилуйте!
   Зворушило його благання грізного Аполлона. Але пізно! Уже злетіла з тятиви золота стріла, не можна вернути її. Пронизала вона серце й останньому синові Ніоби. Швидко донеслася чутка про велике нещастя до Ніоби. Зі сльозами розповідають слуги і Амфіону про загибель його синів.
   Не переніс їх утрати Амфіон, він сам пробив собі груди гострим мечем.
   Схилившись над тілами синів і чоловіка, ридає Ніоба. Вона цілує їх похололі вуста. Розривається від страждання серце Ніоби. В розпачі простягає нещасна руки до неба. Але не про милість благає вона. Горе не зм’якшило її серця. Гнівно вигукує вона:
   – Радій, жорстока Латоно! Веселись, поки не насититься твоє серце моєю скорботою! Ти перемогла, супернице! О, ні, що кажу я, не перемогла ти! У мене, нещасної, все ж більше дітей, ніж у тебе, щасливої! І хоч багато навколо мене мертвих тіл моїх дітей, все ж я перемогла тебе, все ж більше зосталося дітей у мене, ніж у тебе.
   Тільки замовкла Ніоба, як пролунав грізний дзвін тятиви. Жах охопив усіх. Тільки Ніоба лишалася спокійною, нещастя додало їй сміливості. Недаремно рознісся дзвін тятиви лука Артеміди. Одна з дочок Ніоби, які стояли в глибокому смутку навколо тіл братів, падає, вбита стрілою. Ось знову дзвенить тятива, і падає друга дочка Ніоби. Шість золотих стріл одна за одною злетіли з тятиви лука Артеміди, і мертвими лежать шість прекрасних юних дочок Ніоби. Лишилася тільки наймолодша дочка. Вона кинулась до матері і сховалась у неї в колінах, у зборках її вбрання.
   Горе зломило горде серце Ніоби.
   – Лиши мені хоч наймолодшу доньку, велика Латоно! – благає Ніоба, сповнена скорботи, – хоч одну залиш мені!
   Але не зглянулась богиня, і пронизує стріла Артеміди й наймолодшу дочку.
   Стоїть Ніоба, оточена тілами дочок, синів і чоловіка. Немов заціпеніла вона з горя. Не колише вітер її волосся. В її обличчі немає й кровинки, не світяться життям її очі, не б’ється в грудях серце, тільки сльози скорботи ллються їй з очей. Холодним каменем скувало її члени. Знявся бурхливий вихор і переніс Ніобу на її батьківщину, в Лідію. Там, високо на горі Сипілі, стоїть обернена в камінь Ніоба і вічно ллє сльози скорботи.

Геракл^[105]
Міфи про Геракла викладено за трагедіями Софокла («Трахінянки») і Єврипіда («Геракл»), а також за сказаннями, що згадуються в «Описі Еллади» Павсанія.

Народження і виховання Геракла

   В Мікенах^[106] правив цар Електріон. У нього викрали телебої^[107], під проводом синів царя Птерелая, стада. Телебої вбили синів Електріона, коли вони хотіли відбити викрадене. Цар Електріон оповістив тоді, що він віддасть свою красуню-дочку Алкмену за того, хто поверне йому стада і помститься за смерть синів. Героєві Амфітріону вдалося без бою повернути стада Електріону, тому що цар телебоїв Птерелай доручив охороняти викрадені стада царю Еліди^[108] Поліксенові, а той віддав їх Амфітріону. Повернув Амфітріон Електріонові його стада і отримав руку Алкмени. Недовго залишався Амфітріон у Мікенах. Під час весільного бенкету, в спорі через стада, Амфітріон убив Електріона, і довелося йому з дружиною Алкменою тікати з Мікен. Алкмена пішла за своїм молодим чоловіком на чужину тільки з тією умовою, що він помститься на синах Птерелая за вбивство її братів. Тому, прибувши у Фіви до царя Креонта, в якого знайшов собі пристановище Амфітріон, він вирушив з військом проти телебоїв. Під час його відсутності Зевс, захоплений вродою Алкмени, з’явився до неї, прибравши образ Амфітріона. Незабаром повернувся і Амфітріон. І от від Зевса і Амфітріона мали народитися в Алкмени два сини-близнята.
   Того дня, коли повинен був народитися великий син Зевса і Алкмени, зібралися боги на високому Олімпі. Радіючи, що скоро народиться в нього син, егідодержавний Зевс сказав богам:
   – Вислухайте, боги і богині, що я скажу вам: велить мені сказати це моє серце! Сьогодні народиться великий герой; він пануватиме над усіма своїми родичами, які ведуть свій рід від сина мого, великого Персея.
   Але дружина Зевса, царственна Гера, яка гнівалася, що Зевс одружився із смертною Алкменою, вирішила хитрощами позбавити влади над усіма персеїдами сина Алкмени – вона вже перед народженням ненавиділа Зевсового сина. Тому, заховавши в глибині серця свою хитрість, Гера сказала Зевсові:
   – Ти говориш неправду, великий громовержцю! Ніколи не виконаєш ти свого слова! Дай мені велику, незламну клятву богів, що той, який народиться сьогодні першим у роду персеїдів, буде панувати над своїми родичами.
   Опанувала розумом Зевса богиня обману Ата, і, не підозрюючи хитрощів Гери, громовержець дав незламну клятву. Зараз же покинула Гера світлий Олімп і на своїй золотій колісниці понеслася в Аргос. Там прискорила вона народження сина у богорівної дружини персеїда Сфенела, і з’явилася на світ цього дня в роду Персея квола, хвора дитина, син Сфенела, Еврісфей. Швидко повернулася Гера на світлий Олімп і сказала великому хмарогонцеві Зевсу:
   – О, Зевсе-отче, що мечеш блискавицями, вислухай мене! Зараз народився в славному Аргосі у персеїда Сфенела син Еврісфей. Він першим народився сьогодні і повинен панувати над усіма нащадками Персея.
   Засмутився великий Зевс, тільки тепер зрозумів він усю підступність Гери. Він розгнівався на богиню обману Ату, що оволоділа його розумом; у гніві схопив її Зевс за волосся і скинув із світлого Олімпу. Повелитель богів і людей заборонив їй з’являтися на Олімп. З того часу богиня обману Ата живе серед людей.
   Зевс полегшив долю свого сина. Він уклав з Герою непорушний договір, що син його не все своє життя перебуватиме під владою Еврісфея. Лише дванадцять великих подвигів зробить він з доручення Еврісфея, а потім не тільки звільниться з-під його влади, а навіть дістане безсмертя. Громовержець знав, що багато великих небезпек доведеться подолати його синові, тому він наказав своїй улюбленій дочці Афіні-Палладі допомагати синові Алкмени. Часто доводилося потім сумувати Зевсові, коли він бачив, як син його несе великі труди на службі у кволого і боягузливого Еврісфея, але не міг він порушити даної Гері клятви.
   В один день з народженням сина Сфенела народились і в Алкмени близнята: старший – син Зевса, названий при народженні Алкідом, і молодший – син Амфітріона, названий Іфіклом. Алкід і був найбільшим героєм Греції. Його назвала пізніш віщунка піфія Гераклом. Під цим ім’ям прославився він, дістав безсмертя і був прийнятий у сонм світлих богів Олімпу.
   Гера почала переслідувати Геракла з самого першого дня його життя. Дізнавшись, що Геракл народився і лежить, сповитий у пелюшки, з братом своїм Іфіклом, вона, щоб згубити новонародженого героя, послала дві змії. Була вже ніч, коли вповзли, блискаючи очима, до покою Алкмени змії. Тихо підповзли вони до колиски, де лежали близнята, і вже хотіли, обвившись навколо тіла маленького Геракла, задушити його, як прокинувся син Зевса. Він простяг свої маленькі рученята до змій, схопив їх за шиї і здавив з такою силою, що відразу задушив їх. Вжахнувшись, скочила Алкмена зі свого ложа; побачивши змій у колисці, голосно закричали жінки, що були в покоях. Всі кинулися до колиски Алкіда. На крик жінок з видобутим мечем прибіг Амфітріон. Обступили всі колиску й побачили надзвичайне чудо: маленький новонароджений Геракл тримав двох величезних задушених змій які ще слабо звивалися в його манюсіньких ручках. Вражений силою свого прийомного сина, Амфітріон покликав віщуна Тіресія і запитав його про долю новонародженого. Тоді віщий старець повідав, скільки великих подвигів звершить Геракл, і провістив, що він стане в кінці свого життя безсмертним.
   Дізнавшись, яка велика слава чекає старшого сина Алкмени, Амфітріон дав йому виховання, гідне героя. Не тільки про розвиток сили Геракла дбав Амфітріон, він клопотався і про його освіту. Його вчили читати, писати, співати та грати на кіфарі. Та далеко не такі успіхи мав у науках і музиці Геракл, яких досягав він у боротьбі, стрільбі з лука і вмінні володіти зброєю. Часто доводилося вчителеві музики, брату Орфея Лінові, гніватися на свого учня і навіть карати його. Одного разу під час уроку Лін ударив Геракла, роздратований тим, що він не хоче вчитися. Розгніваний Геракл схопив кіфару і вдарив нею Ліна по голові. Не розрахував сили удару юний Геракл. Удар кіфари був такий сильний, що Лін упав мертвим на місці. Покликали до суду Геракла за це вбивство. Виправдуючись, сказав син Алкмени:
   – Адже ж каже найсправедливіший із суддів Радаманф, що кожний, кого вдарять, може відповісти ударом на удар.
   Виправдали судді Геракла, але вітчим його Амфітріон, боячись, щоб не сталося ще чогось подібного, послав Геракла в лісистий Кіферон пасти стада.

Геракл у Фівах

   Виріс у лісах Кіферону Геракл і став могутнім юнаком. Він був на цілу голову вищий від усіх на зріст, а сила його далеко перевершувала силу людини. З першого погляду можна було впізнати в ньому сина Зевса, особливо по очах, які світились якимсь незвичайним божественним світлом. Не було рівного Гераклові спритністю у військових вправах, а луком і списом володів він так досконало, що ніколи не давав промаху. Бувши ще юнаком, Геракл убив грізного кіферонського лева, що жив на верхів’ях гір. Юний Геракл напав на нього, вбив і здер з нього шкуру. Цю шкуру одяг він на себе, накинувши її, як плащ, на свої могутні плечі. Лапами зав’язав її у себе на грудях, а шкура з лев’ячої голови була йому шоломом. Геракл зробив собі величезну палицю з вирваного ним з корінням у Німейському гаю твердого, як залізо, ясена. Меч Гераклові подарував Гермес, лук і стріли – Аполлон, золотий панцир зробив йому Гефест, а Афіна сама виткала для нього одяг.
   Змужнівши, Геракл переміг царя Орхомена, Ергіна, якому Фіви платили щороку велику данину. Він убив під час битви Ергіна, а на мінійський Орхомен наклав данину, яка була вдвоє більшою, ніж та, що платили Фіви. За цей подвиг цар Фів Креонт віддав Гераклові в дружини свою дочку Мегару, а боги послали йому трьох прекрасних синів.
   Щасливо жив Геракл у семибрамних Фівах. Але богиня Гера, як і раніш, палала ненавистю до сина Зевса. Вона наслала на Геракла жахливу хворобу. Втратив розум великий герой, божевілля опанувало ним. В припадку нестямності Геракл убив усіх своїх дітей і дітей свого брата Іфікла. Коли ж минув припадок, глибока скорбота пройняла Геракла. Очистившись від гріха вчиненого ним мимовільного вбивства, Геракл покинув Фіви і вирушив у священні Дельфи запитати бога Аполлона, що йому робити. Аполлон звелів Гераклові вирушити на батьківщину його предків у Тіринф і дванадцять років служити Еврісфеєві. Устами піфії син Латони провістив Гераклові, що він дістане безсмертя, якщо здійснить за велінням Еврісфея дванадцять великих подвигів.