Сковорода Григорій. Сад божественних пісень

Час безслідно промайне!
Не наше то уже, що пройшло мимо нас,
Не наше, що принесе прийдешня пора,
Сущий день тільки наш, а не ранковий час,
Не знаєм, що принесе вечорова зоря.
Як не вмієш так-от жити,
Вивчи-бо фiгypy ту!
Ах, не може умістити
Розум хитрість цю просту.
Знаю, наше життя сповнене брехунів,
Знаю, що вельми дурний у світі чоловік,
Знаю, чим більш прожив, тим більше подурнів,
Знаю, сліпий є той, що заклада собі вік ^[232].
 

Пісня 24-та

   римського пророка Горація ^[241], перетлумачена малоросійським діалектом у 1765 році. Вона починаеться так: «Otium divos rogat in patenti...» ^[242]і так далі. - Схиляє-бо добре наставления до спокійного життя.

 
О спокою наш небесний! Де тебе знайти в наш час?
Ти усім нам є чудесний, врізнобіч розкинув нас.
За тобою ген вітрила розгорнули кораблі,
Щоб могли тебе ті крила на чужій знайти землі.
За тобою марширують, палять, знищують міста,
Цілий вік бомбардирують, а чи зможе хто дістать?
Мабуть, там живутьпечалі, де велично-пишний дім,
А в малому менше жалю, як є все потрібне в нім.
Невдовольні нічим ми - то печалей джерело!
Помислами повні злими - ось бунтарства де зело!
Потримаймо дух неситий! Годі мучити свій вік!
Не шукай край знаменитий! Будеш також чоловік.
Бо ж печаль ускрізь літае, по землі та по воді,
Швидше блискавок ширяє, знайде i в добрі, й біді.
Жартом треба смуток бити, будь в житті, як Бог подав,
Годі червам нас точити - час до того не настав.
Славні прикладом repoї, та побиті на полях,
Довго хто живе в спокої, той стражда в старих літах.
Одарив вас Бог грунтами - це пропасти може, знай.
Жеребок мій з бідняками, та Бог мудрості дав пай ^[243].
 

Пісня 25-та

   На відхід отцю Гервасію Якубовичу ^[251], який відходить із Переяслава в Білгород на архімандричий та судейський чин у 1758 році. Із цього зерна: «Господь збереже вхід твій та вихід твій, не дасть у сум'яття ноги твоєї» ^[252].

 
Їдеш, нас покинуть хочеш?
Їдь здоровий, цілий, отче.
Будуть хай вітри погодні,
Тихі, жаркі, нехолодні,
У щасливу путь хай шляхи ведуть!
Мандрівні хай щезнуть страхи,
Спіте, подорожні прахи,
А слухняні добрі коні
Хай несуть як по долоні
У щасливий слід, мов гладенький лід.
Оболоки геть невірні!
Хлющі не ідіть надмірні!
Не печи пал полуденний,
Місяцем твій озаренний
Доброщасний путь у ніч всюди будь!
Той твої направить ноги,
Хто дав землю i дороги.
І оте, котре високо,
Хай твій шлях хоронить око.
Щасний хай відхід доброславить вхід.
Краю, порадій, щасливий, -
Муж приходить добротливий.
Кинь заздроснії звичаї!
Щасний, хто його пізнає.
На ясний вінець добрий хай кінець.
 

Пісня 26-та

   епископу Ioaннy Козловичу ^[261], що входить у мiсто Переяслав на престол епископськ.ий, із 1753 року. Із цього зерна: «Отож хай просвітиться світло ваше перед людьми, щоб бачили вашi добрi справи...»

 
Посішай, гостю, поспішай,
Haшi надії ти увінчай,
Як музикальний гарний звук
Радісно живить тіло i дух,
Так всебажаний твій прихід
Здвигнув i мicтo, i весь нарід.
Граде печальний, Переяслав!
Часто сирітство власне взнавав,
Вишнього зміну бачиш ти.
Се світлий день тебе освітив,
В хвилях вітрильник твій шалів -
В корабель знову керманич ciв.
Шлях вiн направить до небес,
Сонде Христових знісши словес.
В ньому духовний видно плід,
Як в чистім плесі-дзеркалі квіт.
Агнцю подібно i Христу,
Тихо очистить нечистоту.
Biн як i ділом, так в словах
Дух твій ізцілить весь у гpixax.
Скільки чесніший плоті дух,
Скільки земного взяв небокруг,
Сильки душевних страстей збив,
Плотських сильніший він лікарів.
Христе, ти витік благ святий,
Тож дух на пастиря вилий свій.
Оригіналом будь йому,
Щоб в його приклад проганяв тьму
3 пастви його всяк чоловік,
Здовжуй щасливий ти йому вік!
 

Пісня 27-ма

   Білгородському єпископу Іоасафу Миткевичу ^[271], котрий відвідав сад духовного училища в Харкові. Із цього зерна: «Боже Саваофе... Споглянь із небес, i побач, i відвідай цього виноградника, i охорони його...» ^[272]. «А плід духа: любов, радість, мир» та інше ^[273].

 
Вишніх наук саде святий,
Лист рожевий i цвіт твій красний,
Прийми co6i весняний вид!
Се возсія день твій благий!
Освітив тебе світ ясний,
Зверху-бо дух благословить.
Возвеселися, о дерев сад,
Більших i менших, які є підряд.
Пастирю наш - образ Христа, -
Тихий, благий, милосердии,
Дзеркало чистеє всіх доброт!
Красні неси ноги, отак
Мир благовість усім твердий,
Глянь на святий цей оплот;
Помочі в тебе просить co6i,
Серце i руки тягне тобі.
Ти сад нaпiй, цей святий сад,
Течивом вод благочесних,
Які з апостльських струмків.
Не допусти єресей ядь
I віджени вcix безчесних,
Родить нехай духовних царів,
Царство царя, обнявши ycix,
Пекельний скиптр скидай, як гpix.
Бачить його зір смілий твій
При твоїм несплячім зорі,
І лист його не відпаде,
Не лист на нім буде пустий,
Облудно звабний, а скоро
Духовний плід весь приведе:
Bipy, мир, радість, покірністьтеж,
Й інше, що в ряді святім назвеш.
Ось він тобі: сам царів цар,
Цього народ святий просить.
Що може буть цього миліш?
Чи ж є Христу найліпший дар?
Перший це дар, що приносить
Пастир овечкам свят-святіш,
Скріпить на діло сам він оте,
Здовжить тобі життя так святе.
 

Пісня 28-ма

   Про таємну в нутрі та вічну веселіть боголюбних сердець. Із цих зерен: «Веселість серця - життя чоловіку, а радування мужа - довгоденне». «Коли хто погубить душу свою заради мене, той спасе iї  ^[281]. «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь cвiт, але душу свою занапастить?» ^[282].

 
Возлети на небеса, у версальські хоч ліса ^[283],
Одягни одежу злотну,
Шапку царськую добротну,
Як у серці нуда, буде тобі біда.
Проживи хоч триста літ, проживи хоч цілий світ,
Що тобі те помагає,
Коли серденько ридає?
Як у сердці нуда, буде смерть i біда.
Хоч всю землю завоюй, над усім хоч зацарюй,
Що тo6i те помагає,
Коли вся душа ридає?
Як у серці нуда, буде підлість, біда.
Так, про місяць знать дарма, є там люди чи нема,
Кинь Коперников! сфери ^[284],
В серця свого глянь печери!
Глагол у нутрі твоім, веселий будеш з ним.
Бог найкращий астроном i найвищий економ.
Вічная натура ^[285], мати,
Зайвини не може мати.
Що потрібно тобі, знайдеш лиш у co6i.
Придивись в нутро тобі: друга знайдеш у co6i,
Стрінеш там ти іншу волю,
Стрінеш в злій блаженну долю:
У тюрмі твоїй там світ, в болоті твоїм - цвіт.
Правду Августин ^[286]трима: аду ^[287]не було й нема,
Пекло - воля твоя клята,
Воля наша - пічка ада,
Заріж волю ту, тьму - i нi пекла, ані мук.
Воле! О неситий ад! Трута ти, а всі - то ядь.
Пашею ти позіхаеш
I підряд ycix ковтаєш;
Убий душу ту, брат, так побореш весь ад.
Боже! Вислів ти живий! Хто без тебе не смутний?
Радість i життя єдині,
Рай, солодкість самі нині!
Вбий ти волю злу в нас, володіє хай твій глас!
Дайнам дар оцей, засів! Славимо царя царів!
Всесвіт весь співа про тебе,
Створений законом неба, -
Що потрібне - легке, непотрібне ж- важке! ^[288].
 

Пісня 29-та

   Укінець такого: «Повели 6ypi» та інше. «Хтож це такий, що вітрам i воді наказує, i вони його слухають?» ^[291]

 
Човен бypi вихр хитає,
Піднесе чи вниз кидає!
Нема мені миру
І нема навкліру ^[292].
Море це мене зжирає!
Хвиля, мов гора, здіймає,
Друга в прірву укидає.
Надія спливає,
Душа вже зникає,
Жду - i це не допоможе!
О пристанище безбідне,
Тихе, миле, безнавітне!
О Маріїн сине!
Ти оте єдине,
Берегом що може стати.
Спиш в моєму кораблі ти,
Встань! Почуй мої плачі ти!
I утиш це море.
Поміч подай скору!
Вздродися, моя славо!
Збав мене ти від напасті,
Смири, душе, тлінні страсті,
Дух вони шматують
I життя руйнують.
Петре, порятуй, молюся!
 

 

Пісня 30-та

   Із цього давнього вipшa ^[301]:

 
Радість май із днів твoix, все-бо скоро cтapiє:
В одне літо з козлятка став кошлатий цап.
 

 

 
Осінь нам проходить, а весна пройшла,
Коза козля родить, як весна прийшла.
Ледве літо запало, а козля цапом стало,
Цап бородатий!
Ах, відкинем печалі! Biк короткотривалий!
Будь солодке, життя!
Хто журбу в утробі завжди був носив,
Той лежить у гpo6i и ніколи не жив.
Ах, утіхо і радість! О сердечная сладість!
Пряме ж ти, життя!
Не красне довгогою, та красне добротою,
Як пісня, життя!
Бог мій милосердии, я його люблю,
Бо то камінь твердий, сум любо терплю,
Він живий, не вмирає, бо жива з ним палає
I душа моя.
А кому він не служить, то нехай, бідний, тужить,
Бо то сирота!
Солодке бажаеш? Завидь усю вбий!
Ситий будь, чим маєш, i нічого не бійсь.
Плюнь на гробнії прахи й на дитячії страхи,
Смерть - не шкода, спокій.
Жив отак ув Афінах, жив отак в Палестині
Eniкyp - Христос ^[302].
 

   Складена в час відкриття Харківського нaмicництва ^[303], коли я перебував в усамітненні в монастирі Сіннянському. Григорій Варсава Сковорода
 

МЕЛОДІЯ ^[311]

   На образ зачаття пречистої Богоматері, що має під ногами коло світу, місяць, який змлюеться, i змя з яблуком своїм. Цей образ стоїть у Богословській школі у Xapкoвi. Створено цю мелодію 1760 року, як був я учителем поетичної школи.

 
Глянь-но! Це Діва стоїть, утробою пречиста!
Яблуко, змій, місяць, світ унизу променистий.
Яблуко - плотська то є принада безчесна,
Тягне, як змій, тебе плоть ця хитра й чудесна.
Світг - то накописько злих думок усіяких,
Місяць - це тінь i мирських маєтків познака.
Перемагай! І Христос у тебе вселться,
Мудрість в солодкім ніяк не може вміститься.