Страница:
пола... Де ж вона, та цифра? А бодай тебе... Мiшають раз у раз...
Загубив... Женська пила... жен-ська пола... Чого тобi треба?
Петро_. Хiба я знаю, чого покликали.
Писар_. От ти й роби тут статистiку! (Пiднiма голову.) _А, це ти,
Петре?
Петро_. Я. Що тут за дiло таке?
Писар_. На тебе учитель жалiвся, казав, що ти требував вивчить твою
собаку в школi, тодi будеш платить грошi на школу.
Петро_. Ну так що ж, що казав? Велике цабе ваш учитель! А за вiщо я
буду даремно грошi платить? Може, це й не на школу, - почiм я знаю? Хiба
ви книги нам показу те.
Писар_. Ти, Петре, не вчись у Панаса, бо й тобi те буде, що йому.
Петро_. За вiщо? От яку обiду зробив учителевi! Я ж i не йому казав, а
Сидоровi! Та де ж- лiзе та й лiзе. в вiчi:
давай грошi на школу! А я йому й кажу: не дам, бо в мене дiтей нема в
школi, нехай, кажу, той да , чи© дiти в школi вчаться, а як хочете, кажу,
з мене грошi править, то нехай учитель вивчить мого собаку Гарапа читать i
писать, однаково у мене дiтей нема. Ото тiльки всього й казав, для шутки.
Який великий грiх!
Писар_. Бо й великий! Як ти мiг сказать, щоб учитель вчив твою собаку
там, де християнськi дiти вчаться? Тепер он яка тобi покута: вiзьмеш оцю
бумагу i пiдеш з нею до всiх учителiв. Нехай прочитають ©© i розпишуться,
що ти в них був.
Петро_. Що ж то за бумага? Може, ще всякий учитель штовхана менi дасть,
як прочита ©©!
Писар (бере бумагу i чита)._ Слухай: "Господам учителям и учительницам.
Волостное правление просыть покорнейше вас, гг. учытеля и учытельныци,
розъясныть посылаемому при сем крестьянину Петру Червоненку, как должно
обращаться крестьянину к народным учителям, и учительницам, и школам, ибо
дозволительно ли выражение его, Червоненка, против учителя в том, что
сельския власти понуждали его, Червоненка, к платежу на школу оклада по
разверстке общества, то Червоненко выражался против чести народных
учителей, как не имеет детей, то говорит: пусть учитель выучит мою собаку
читать и писать в той-школе, где обучаются крестьянски диты, и тогда
только он согласится платить повинности на сельскую школу, как не имеет
детей, не имевши детей, то волостное правление предполагает лучше идти ему
самому в школу и учиться грамоте, а не оскорблять тем народных учителей,
ибо хотя собак и обучают, но не такие учителя и не в народных школах, и
более того, что собаки грамоте писать и читать выучить нельзя, то
разъясните ему, гг. учителя и учительницы, суть дела, как он должен
обращаться к учителям и народным школам, не оскорбляя таковых своими
выражениями". (Да бумагу Петровi.)_ На та iди здоров, бо менi нiколи.
Петро_. Що ж воно таке, я нiчого не розберу! То це волость хоче мене в
школу оддать, чи що?
Писар_. Та нi. Пiдеш до учителiв, вони з тебе поглузують трохи, -
тямиш?
Петро_. А як не пiти?
Писар_. То в холодну запремо.
Петро_. А бодай тебе! I так гiрко жить, а тут ще паничiв учителями
понадавали! Бiйся за нього i поза очi що-небудь казать! (Взяв бумагу.)_
Треба повiсить, бiсово© пари, Гарапа, а то через нього ходи тепер, а все
Сидiр, це вже Сидiр, це вже його масло!
ЯВА V
Сидiр_ (з пляшкою)._ А цей чого тут?
Петро_. Хотiв був тобi ребра полiчить, та нiколи - пiду до учителiв,
може, порозумнiщаю. Прощайте! (Iдучи.)_ А тi©, _Сидоре, за брехнi сво ю
смертю не вмреш. (Вийшов.)_
Сидiр_. Ти не дуже...
Писар_. Годi вам, давайте! (Потира руки, слину ковта, а далi,
сплюнувши, каже.)_ Та давайте-бо вже, а то неначе хто крючками тягне за
печiнку!
Сидiр (налива)._ Нате, нате!
Писар п' помалу, смакуючи. Сидiр вийма кусочок хлiба i пода ;
писар спльову , нюха хлiб i вiдда назад.
Писар_. Ну, бiльше сьогодня не треба. Тепер покурю та й за статистiку!
(Робить цигарку.)_
Сидiр п' . Чути дзвiнок поштарський. Сидiр торопко хова пляшку i
чарку, а писар пiдбiга до вiкна.
Тьфу! Думав - становий!
Сидiр_. А то ж хто?
Писар_. Земська пошта... Мабуть, вже що-небудь за статистiку! Коли б
мерщiй ©© здихаться - зда ться, аж поздоровшаю.
ЯВА VI
Поштар (з сумкою через плече)._ Здрастуйте!
Писар_. А, мо вам почтенi , Полiкарп Данилович! А що новенького?
Поштар_. От вам письмо вiд Казюки, а от вам пошта, може, тут i що
нове. Я вже третiй день з города. Поспiшаю оце, щоб хоч сьогодня на нiч
вернуться, - просрочив трохи. А у вас пошти нема?
Писар_. Та сть тут срочнi бумаги про статистiку, та не готово, а через
не© й другi бумаги лежать...
Поштар_. Ну, бувайте здоровi! Нiколи менi... Ще дiло е до попа.
(Чоломка ться i виходить.)_
Писар_. Ану, зараз прочита мо письмо Казюки... (Чита.) _Бач, iрод !
Сидiр (тривожно)._ А що там?
Писар_. Панас наш у городi, подав донос, що грошi оброчнi розтрачено,
представив приговори пiдложнi; i де вiн, чорт, достав ©х?
Сидiр (тривожно)._ Що ж воно буде тепер?
Писар_. Побачимо.
Сидiр_. Покиньте ви оцю статистiку та робiть, що нам нужнiще: пишiть
приговор за Панаса, щоб його зараз у острог, тодi й доносовi його не так
поймуть вiри.
Писар (невдоволено)._ Де ще те теля, а ви з довбнею бiга те!
Сидiр_. Як де? Та я завтра сам по©ду у город, заарештую Панаса i
приведу.
Писар (сердито)._ Постривайте, ще ж не все прочитав. (Чита.)_ Бач!
Сидiр (тривожно)._ А що?
Писар_. Не мiшайте! (Чита.)_ Он як! Олексу випустять. Панас знайшов у
городi нашого попа, i той дав бумагу, що в нього i мати i що вiн один
син в сем'©, та ще Петро являвся i дав показанi , що Олекса один син у
матерi.
Сидiр_. Я ж казав старшинi: не сварiться з попом, бо пригодиться, - не
послухав!..
Писар (розпечату пакети i чита)._ От тобi й за Олексу требують
об'ясн нi . I статистiку требують! А, бодай тебе в жито головою! Не зна ш,
за вiщо й браться!
Сидiр_. Нам найперше треба Бурлаки здихаться. Вiн всьому причина!
Писар (розпечатавши послiдню бумагу, радiсно)._ Попався, попався!
Сидiр_. Хто? Хто?
Писар (потира руки)._ Панаса арештовано в городi. Постривайте. Еге,
вже п'ять день, як його заарештували. Що ж воно за знак, що й досi не
привели? Може, втiк? Ну, причепилась сатана! Як було гарно, поки не було в
селi цього пройдисвiта, а тепер хоч тiкай. Наробить вiн клопоту!
Сидiр_. Приведуть, а ми його з приговором назад, у острог!
Писар_. А оброчнi грошi де? Хiба не зна те! Як присiкаються зараз, що
тодi буде, де ©х вiзьмеш?
Сидiр_. Та не лякайте, ну вас к бiсу! Неначе маленькi, хiба первина!
Коли б тiлько старшина сьогодня вернувся, щоб назавтра в город до Казюки
по©хать, а там вже дiло повернуть...
Писар_. А де ж старшина?
Сидiр_. Казав учора, що раненько по©де на базар у Мазурiвку. Пiду
лишень я оце довiдаюсь, чи не при©хав старшина. (Виходить.)_
ЯВА VII
Писар (один)._ Нi, скiнчу статистiку та й в одставку! Цей Бурлака -
чоловiк непевний. Олексу вже вернув. Тепера, як громада дiзна ться, що вiн
Олексу вернув, зараз на його сторону повернеться, побаче, що можна
воювать, а тут ще й оброчних грошей нема!! Що Казюка зробе? Хiба дiло до
весни затягне, побачимо! Черкнем приговор! (Бере бумагу й пише, написавшi©
трохи, чита, перше тихо, а потiм голосно.)_ "Односелець наш Афанасий
Зинченко, возвратившись з бродяжничества, де пробыв более двадцати годов,
постоянно предается пьянству и разврату, а з такового поводу бунтует
общество, чинит обиды старшим, невзирая на звание..." Зда ться, добре.
(Знову пише.)_
ЯВА VIII
Входить провожатии з палицею i бумагою в руках.
Провожатий_. Здрастуйте.
Писар (не слуха його i не бачить. Чита)._ "По таковым прычынам, а равно
принимая во внимание неисправимость Зинченка, приговорили: вышеупомянутого
Афанасия Зинченка, как испорченного, неисправимого, развратного и
порочного
члена общества нашего, бывшего однажды под следствием, который может
иметь пагубное влияние на своих односельчан, - выселить в Сибирь, для
каковой надобности и передать его в распоряжение правительства, приняв все
издержки на общественный счет. Приговор сей представить на утверждение в
крестьянское присутствие, а до того оного Афанасия Зинченка, по приводе
его из бродяжества, в котором он вновь состоит, дабы он не скрылся,
содержать под арестом при волостном правлении". Ну, слава богу, одною
роботою менше! (Глянувши на провожатого.)_ А тобi чого треба?
Провожатий _пода бумагу.
(Прочитавши бумагу.)_ Якраз поспiв: приговор готов, i Бурлаку привели!
От радий буде старшина! Де ж арештант?
Провожатий_. Нема.
Писар_. Як нема? Це ж бумага, що вiн препровожда ться за строгим
караулом? (Чита.)_ "Препровождать и наблюдать, дабы арестант в пути
следования или во время ночлега не мог учинить побега".
Провожатий_. Та вiн i не бiг, а так пiшов собi, та й годi.
Писар_. Так ти його пустив?
ЯВА Х
Сидiр (входить)._ Ну, слава богу, при©хав Михайло Михайлович! Якось не
так страшно, як вiн дома, а то ви мене
зовсiм перелякали тими гаспидськими бумагами. Зараз
i старшина iде за мною.
Писар_. От вам нова закуска!
Сидiр (тривожно)._ А що там таке?
Писар_. Ось, бачите що! (Показу бумагу.) _
Сидiр_. Та бога ви бiйтесь, кажiть мерщiй, що там таке, хiба я
грамотний, що ви менi бумагу тика те!
Писар_. Панас з дороги втiк! Оце й Провожатий.
Сидiр_. О!? Так ти такий, голубчику, сторож? Як же ти
смiв пустить арештанта?
Провожатий_. Хiба я його пускав?
Сидiр_. А хто ж його пустив?
ЯВА Х
Старшина (входить)._ Кого пустив?
Сидiр_. Панаса.
Старшина_. Хто?
Писар_. Оцей чоловiк.
Старшина_. Га?.. Що?.. Вiн пустив Панаса?! Закувать його в кандали!
Перебрить голову йому! Мало... Убить його як собаку! Бач, як служать
обществу! Ти зна ш, кого пустив? Зна ш? Розбiйника випустив, вiн у нас в
Сибiр при-говорений. (До писаря.)_ Пишiть протокол.
Писар сiда писать.
Сидiр_. Пишiть, Омельян Григорович! -
Писар_. Та вiдчепiться!
Провожатий_. А навiщо ж розбiйника посилають з одним чоловiком? На
такого арештанта i п'ятьох мало! Що я йому зроблю, коли вiн якби загилив
мене по потилицi, то, мабуть, би i до завтрього не дожив.
Старшина_. Хоч би вiн i убив тебе, то ти не смiв його пускать; куди
вiн, туди й ти!
Сидiр_. Куди вiн, туди i ти!
Провожатий_. Я йому кажу: ходiм, дядюшка, у волость, - а вiн i не
слуха. "Iди, - каже, - коли тобi треба, я там нiчого не забув", - та й
пiшов собi другою дорогою убiк.
Старшина_. Нехай iде, а ти повинен назирцi за ним.
Сидiр_. За ним назирцi.
Старшина (до Сидора)._ Не мiшайся!
Провожатий_. Я за ним. Вiн каже: "Покинь лучче мене, я додому шлях знаю
i сам прийду. А щоб мене водили як арештанта - не привик!"
Старшина_. А ти злякався та мерщiй навтьоки!
Провожатий_. Злякалися б i ви такого чоловiка. Вiн оглянувся та й каже:
"Iди ж, iди, чоловiче, прямо у волость, i я туди прийду!" Та так цi© слова
сказав, що, менi зда ться, i ви б послухали!
Старшина (до писаря)._ Пишiть все оце в протокол! А ти, Сидоре, бiжи,
позви сюди десяцьких та ще вiзьми чоловiка п'ять з добрими кiлками. Тепер
я бачу, що вiн не хотiв безчестя, щоб його, такого хороброго лицаря,
привели, а незабаром i сам буде! Певно, що вiн пiде зараз до Галi з
звiсткою, що Олексу випустять; а ми його там i зв'яжемо зараз та в
арештантську, а завтра з приговором в острог. Нехай не гвалту , iродiв
син! Отут вiн менi сидить! Та ззивай людей на сход. (Загляда до писаря в
бумагу.)_ А приговор готов?
Писар (не пiднiма голови)._ Готовий.
Старшина (показу на провожатого)._ Вiн вам не нужен?
Писар (пише)._ Нi.
Старшина (до Сидора)._ Одведи його в холодну, а сам бiжи ззивай
десяцьких i понятих, та людей на сход, що вони баряться?!
Сидiр_. Зараз. Зна те що? Я зайду з людьми в шинок та дам ©м по добрiй
чарцi, так вони будуть смiливiiцi, як прийдеться з тим iродом воювать, бо
вiн же так не здасться, хiба ви його не зна те?
Старшина_. Добре, добре! Розумно пригадав. Веди ж оцього дурня в
холодну.
Сидiр (до провожатого)._ Ходiм!
Провожатий_. Змилуйтесь, господин старшина! За вiщо ж ви хочете
занапастить мене? Хiба ж я винен, що мене одного послали провожатим з
розбiйником?
ЯВА XI
Панас тихо входить i сто©ть бiля дверей.
Старшина_. От ми змилу мся! Пустив арештанта, тепер сам будеш арештант
i замiсть його в Сибiр пiдеш!
Провожатий_. Помилуйте, за вiщо ж?
Старшина (до Сидора)._ Веди його! Не пускай арештантiв!
Бурлака_. Вiн арештанта не впустив, ось тобi i арештант!
На хвилину картина: старшина, почувши Панасiв голос, поверта ться до
нього i мов онiмiв; писар скочив з стiльця, звалив ш,оти, а Сидiр,
одхилившись, неначе на нього хто замахнувся, хутко виходить.
Полякались, нечестивi! За вiщо ти хочеш чоловiка садовить? Вiд злостi,
що не по-твойому вийшло? Бачиш, прийшов сам, без провожатого.
Старшина_. Прийшов без провожатого, а пiдеш звiдцiля з провожатим!
Громада приговорила вислать тебе в Сибiр! Сьогодня i приговор пiдпишуть,
уже готов он. А прочитайте йому.
Писар _одкашлю ться i вста .
Бурлака_. Не треба!
Писар сiда .
Мовчав би ти лучче! Я знаю, що пiдлогом можна зробить усе! Але
побачимо, як воно дальше буде! Може, ще замiсть мене ти пiдеш у Сибiр,
воряга! Прийде незабаром i на тебе твоя! Ти дума ш, що так тобi пройде?
Нi, я тобi кiсткою у горлi стану, подавишся! Не справдяться тво© гидкi
замiри, - не справдяться! Подивись ти в свою душу: хiба тобi щвидко других
вииосатнть, коли ти сам замазаний, як та ганчiрка, що каглу затикають? У
вiчi не глянеш смiливо! Старшина_, Не смiй розказувать у волостi,, я тобi
тут рот заткну!
Бурлака_. Нi, я тобi заткну! Украв громадськi грошi Е та й баришу ш з
жидом; пiдлогом хотiв парубка вiддать у москалi, щоб жениться на його
дiвчинi; пiдлогом надiли у людей поодбирав; пiдлогом хочеш i мене
запакувать, та ще й рота затика ш? А не дiждеш ти, фойднику всесвiтнiй,
щоб я мовчав!
Старшина (до провожатого)._ Бери його, це твiй ареш|тант, i веди в
холодну, а то я тебе запру!
Провожатий хоче брать.
Бурлака_. Не зачiпай, дурню! Вiн бреше. Ти бачиш, I' я осьде у волостi
стою i не втiкаю нi вiд тебе, нi вiд нього, нехай сам бере, як йому треба!
(Пiдступа до старшини, .а той вiдходить до писарського стола.)_
Писар нi в сих нi в тих.
Чого ж ти тiка ш вiд мене? Я хочу тобi подякувати за твiй приговор!
Старшина (перелякано)._ Чого тобi треба?.. Не лiзь! Омельян Григорович,
де ви у бiсового батька? Вiн тут задавить мене!.. Пишiть протокол!
Писар_. Де два б'ються, третiй не мiшайся.
Бурлака (припер старшину до столу)._ Злодюга, де твоя честь? У!!
(Неначе хотiв кинуться на нього, та опам'ятався.)_ Тьфу! Смердючий, рук
паскудить не хочу! (Вiдходить.)_ В Сибiр! За що ж? Я не вкрав, не вбив,
кривди нiкому не зробив; хотiв овець оборонить вiд вовка, а вони самi йому
в зуби лiзуть! Пропадайте ж, коли так! (До старшини.) _Пам'ятай, Михайло,
що буде каяття - не буде вороття, i з Сибiру сюди шлях!.. (Виходить.)_
Завiса.
ДIЯ П'ЯТА
У Галi в хатi.
ЯВА I
Галя (сидить за столом замислившись)._ Нещасна моя Доля! От уже друга
недiля, як Олексу приняли у москалi, а дядько Панас пiшов з села i вiстки
не пода . Мати сердяться, щодня силують, щоб iшла за противного,
осоружного старшину. Що його робить у свiтi божому, i сама не знаю.
Зеленая лiщинонько,
Чом не гориш, та все куришся,
Гей, молодая та дiвчинонько,
Чого плачеш, чого журишся?
Ой якби я суха була,
Я б горiла - не курилася,
Ой коли б знала, що за ним буду,
То не плакала й не журилася.
I не плакала б, i не журилася.
А як його не вернуть, а мене присилують вийти за старого Михайла, сама
собi смерть заподiю.
ЯВА II
Олена (входить)._ Добривечiр, сестричко!
Галя (сполохнувшись)._ _Ох,_ як ти мене злякала! Ну тебе!
Олена_. Ото, яка-бо ти стала полохлива! А все через те, що журишся. Ти
вже й на себе не похожа. Не журися, сестро, бог милостивий, Олекса
вернеться: мати казали, що якусь бумагу дядько Панас подав, i началник
обiщав вiдпустить Олексу зовсiм.
Галя_. А мати коли бачили дядька Панаса?
Олена_. Та вже, мабуть, днiв п'ять, як вони при©хали з города.
Галя_. Чом же й досi ти не забiгла до мене? Розкажи ж, сестро, що мати
казали, чи бачили Олексу?
Олена_. Та я за тим же й забiгала, щоб розказать. Я сама тiлько вчора
прийшла вiд Шуляка - була коло машини. Оце зараз iду до Палажки, щоб
вiддала хлiб, - вона у нас позичала, - а мати ждуть сьогодня Олексу
кажуть, що безпремiнно буде. Вони, ненько, цiлий сувiй полотна вiддали
якомусь писаревi, щоб скорiще Олексу пустили. Обiщав, що в п'ятницю, цебто
сьогодня, Олекса вернеться.
Галя_. Дай боже! Ти не чула, сестро, що то вчора про дядька Панаса всi
громадяне судили у волостi!
Олена_. Ох, чула! Бодай не казать! Вiтчим казали, що дядька Панаса
засудять кудись далеко.
Галя_. За вiщо ж?
Олена_. Не знаю.
Галя_. I нi один не заступився?
Олена_. Заступався, кажуть, Петро, боже, як заступався, i ще дехто; так
Петра кудись послали, а сьогодня сход; оце зараз пiшов вiтчим туди.
Прощай, сестро, менi нiколи.
Галя_. Посидь трошки, матерi нема, пiшли до Савчука на той бiк, а менi
важко однiй сидiть, аж плакать хочеться.
Олена_. З радiстю посидiла б, та нема часу. Якщо Олекса прийде
сьогодня, то я дам тобi звiстку.
Галя_. Скажеш йому, щоб до мене зайшов, менi якось нiяково iти до вас.
Олена_. Добре. Вiн тебе визве, як перше викликав! Прощай! (Виходить.)_
ЯВА III
Галя (одна)._ Бiдний дядько Панас! Вони за всiма оступаються, а всi
проти них! А може, сть такi, що жалiють, але що з того: тут вiн тебе
жалi , а тут же бiда трапилась, не посмi голосу одвести, щоб зарятувать
чим! (Мовчить.) _Ох, як важко на душi! Дядько Панас був менi i Олексi
замiсть рiдного батька, а скiлько вiн помагав i другим?! От тобi дяка яка!
Коли б йому звiстку подать про те, що тут без нього сталось, може б, вiн
сюди не вертався?:. (Мовчить.) _Яле тепер менi з Олексою щастя буде, коли
такого чоловiка, що замiсть рiдного батька був, запакують... i запакують,
певне, через мене!.. Господи! Не допусти дядьковi Панасовi попастись в
руки ворогам його! Тiлько подумаю про це, то зараз за серце вхопить, мов
гадина коло нього обiв' ться! Нудно ж менi тепер отут в селi сидiть,
покинула б все i пiшла б свiт за очi, якби не мати!
Ой глибокий колодязю,
Золоти© ключi,
А вже ж менi докучило,
В свiтi горюючи.
ЯВА IV
Входить Бурлака i слуха послiднi слова пiснi.
Бурлака_. Чого тобi, дочко, горювать? _Твоя доля ще не вмерла!
Галя (здригнувши, оберта ться)._ Дядько! (Кида ться йому на шию i
цiлу .)_ Батьку мiй рiднесенький!
Бурлака_. Годi, дочко, годi, заспокойся!
Галя (усмiха ться i сльози утира)._ Як менi радiсно i як менi тяжко, що
ви прийшли!
Бурлака_. Чого ж так: i радiсно, i тяжко?
Галя_. Ви ще не зна те, що тут...
Бурлака_. Знаю вже. Я давненько прийшов в село, та декуди заходив i де
про що довiдався. Старшина хоче здихатися мене. Вже скiлько днiв по©ть
громаду, щоб зробили приговор вислать мене в Сибiр. Сьогодня й я його
бачив у волостi, вiн хотiв арештувать мене, та побоявся силою лiзти, бо
нiкого у волостi, як на те, не було. У мене в головi миттю пронеслась
думка там же задавить його, анафему, i вже пiдступив до нього, всерединi
аж трусилось, i в головi почало шумiть. Якби ще одна хвилина, одна ураза -
i закипiло б отут. (Показу на груди.)_ I зробив би те, що тiлько думкою
пронеслось в головi; але вiн так злякався i таким гидким менi здався, що я
тiлько плюнув йому межи очi та й пiшов. Там сход збира ться. Заходив оце
до Петра, - дома нема, кажуть, кудись послали. Тепер не буде кому i
заступиться. Важко менi, дочко, на душi, грiха боюся, а без грiха не
обiйдеться, бо мене всього вогнем палить, як я подумаю, яку неправду
хочуть дурнi вiвцi зробить! Просив Семена, щоб прийшов сказать, що там
громада зробе. Якщо приговорять, - то, щоб не лiзти грiховi в вiчi, я
зараз-таки вп'ять змандрую. По©ду знов у город, там найшов доброго
чоловiчка, вiн порадить, як i що робить. I зайшов тiлько для того, щоб
тебе побачить i розказать тобi, що Олексу не сьогоднi-завтра вернуть. Я
доказав, що його пiдлогом одрiзнено вiд матерi i показано одинцем. Недовго
воювать старшинi, скоро повинен при©хать на слiдство непремiнний член.
Галя_. Тяжко бачить, що ви нам щастя готу те, а собi напасть
наклика те. Не радiсно менi тепер i Олексу бачить, коли вас на старiсть
зашлють в чужий далекий край.
Бурлака_. Не кажи так, дочко, бо ти мене розсердиш! Що б ти сказала,
якби чоловiк топився, а я кинувся рятувать його та й сам потонув? "Божа
воля", - сказала б. Отже, й тут так. Я потону, а ти i Олекса будете жить.
_На безталаннi одного вироста щастя другого! Все од бога! Та ще
поборемося, може, ще й не потону. Не журися, будь розумна, люби, Олексу
по-прежньому, то й будете щасливi, а я свiй вiк прожив горюючи - менi
однаково. А мати де?
Галя_. Та пiшли на той бiк, вже скоро повиннi б i прийти. Може, ви,
дядечку, чого-небудь попо©ли б?
Бурлака_. Хотiлось дуже ©сти, та й перехотiлось спересердя.
ЯВА V
Семен входить.
Бурлака_. Ну що?
Семен_. I не розбереш, такий гвалт. Бiльша половина так iде, щоб
пiдписать приговор, i вже пiшли у волость.
Бурлака_. Продають! (До Галi.)_ Якщо лишнiй хлiб, то дай менi на
дорогу та знайди мо© сакви i пояс, що я зоставив у вас, як ©хав у город.
Галя_. Зараз, дядечку, сакви й пояс, зда ться, в комору мати поклали.
(Виходить)._
Бурлака_. А ти, Семене, бiжи зараз запрягай коней та повезеш мене у
город. Я зараз до тебе зайду.
Семен_. Я скоро справлюся, а ти не барись. (Виходить.)_
ЯВА VI
Бурлака (один, довго мовчить)._ От тобi й дожив вiка меж сво©ми людьми!
Рiс, у степу, старiти став у степу, в степу й помру! Важко на серцi! Один,
скрiзь один! Чудно склалась моя доля! Чи воно без_ талану чоловiк
уродиться, чи талану у бога не заробить?.. Голово, вже стара голово, де
прихилишся? У Крим... Знов перекопськi степи... Там всякий кущ i камiнець
буде нагадувать молодiсть, що марно, марно пройшла!.. _Ох! Що, де я? Ще
розкисну чого доброго! Якось так гидко на душi, i нiби аж плакать
хочеться, цього ще нiколи не було.
ЯВА VII
Входить Галя, несе сакви i пояс, на которому в пiхвi нiж чабанський
прив'язаний.
Галя_. Нате, дядечку, сакви - тут я поклала кусок сала i хлiб.
Бурлака_. Спасибi тобi. Що ж це матерi нема так довго? (Знiма з пояса
нiж i пiдперiзу ться, надiва через плече сакви.)_ Нехай нiж зостанеться,
бо по городу недобре якось з ножем ходить. (Кладе нiж на стiл.)_
Галя_. А хiба ви зараз-таки й пiдете?
Бурлака_. Менi нiчого тут ждать, дочко, бо вони знущаться будуть надо
мною. По©ду в город, i якщо по закону не можна буде дулi пiднести громадi,
то подамся знову в степи - там легше жить з вовками-сiроманцями, нiж тут з
темними людьми, ще дурнiщi вiд овець, а лукавi, як сам сатана.
Галя_. Дядечку, голубчику! Я .покину все, прийду до вас i буду
доглядать вашу старiсть!
Бурлака_. Золоте в тебе серце! I я рад, що воно достанеться. мо му
племеннику. Живiть тут, як вам бог дасть; про себе ж дам тiлько тодi
звiстку, коли можна буде обох вас бiля себе поселить i хазя©нами зробить.
Не журись, дитино моя. Одно вже те, що я буду знать про ваше з Олексою
щастя, надасть менi сил легше перенести все те, що зо мною може бути. Ви
молодi, ваша доля попереду, а моя що? Менi не страшне нiяке горе! Досада
тiлько ©сть мою душу, як згадаю овець, котрих по©дом ©сть Михайло, а вони
ще й прислужують йому. Та що ма ш робить? Ет, тiлько розвередиш болячку,
як почнеш про це балакать! Прощай, мабуть, я матерi не дiждуся, а менi не
хочеться з Михайлом знову побачиться.
Галя (обнiна його)._ Мiй батько, наша оборона, не здолаю свого горя! Я
день i нiч буду молить бога, щоб вiн послав вам луччий талан на старiсть.
О, якби ви знали, як у мене серце болить! Я рада лучче зараз умерти, нiж
роз' днаться з вами, та ще, може, й навiки!
ЯВА.VIII
Тi ж i Олекса, входить хутко i весело.
Олекса_. Здрастуйте! О, й дядько тут! (Обнiма Панаса i цiлу . До
Галi.)_ Зоре моя, чого ж ти така смутна, не ясна? Мене зовсiм пустили,
тепер ми будемо щасливi! Ти мовчиш? А ви, дядьку, що це, в дорогу.наче
налагодилися? Я ума не приложу, що тут ско©лось?
Бурлак _. Я в дорогу, а зоря твоя пояснiша , як хмара, що трошки
затягнула ©©, одiйде далi. Галю, не сумуй! От тво щастя! (Показу на
Олексу.)_ Живiть любенько, i менi в далекiй сторонi буде радiсно згадать
про вас. Прощайте ж! Де буду - дам звiстку.
Олекса_. Що ж це таке, дядьку?
Бурлака_. Старшина пiдвiв громаду зробить приговор, щоб заслать мене на
Сибiр, так я оце пiду шукать правди, а не знайду - утечу туди, де людей
нема! Менi нiколи балакать. От_ вам мiй заповiт: поберiться на цiм же
тижнi - я "вас благословляю. (Обнiма Олексу, а потiм Галю.)_ Е! Ще
розплачусь. (Iде до дверей.)_
Дверi одчиняються, i в хату входять Михаило i чоловiка п'ять з
дрючками; Панас одступа трохи.
Шукають мо © погибелi! Серце чуло лихо, недурно воно щемiло!
Старшина_. Тепер, голубе, тобi нiкуди тiкать бiльш! (Показу на людей з
дрючками.)_ Й ще надворi стiлько ж.
Бурлака (до старшини)._ Диявол ти лютий - гiрш диявола! (До понятих.)_
Ви куди лiзете? Чого вам треба? Нехай вiн зна, чого шука, а ви хiба
зна те? Кожний з вас i рiдно© дитини сво © не захистить, як оцей диявол
захоче ©© з'©сти. Вiн кров вашу п' , а вам дасть чвертку горiлки, куплено©
на вашi ж грошi, то ви радi помагать його диявольським замiрам!
Старшина_. Що ви на нього дивитесь? Вiн всiх вас у вiчi ла ! Берiть
його, йому найкраще мiсце в острозi. Накладай на нього залiза, щоб знов не
втiк.
Сидiр_ Ось i путо.
Бурлака_. Бiднi, бiднi ви люде! Темнi! Хто бiльш усього вас любе, -
того ви женете вiд себе. Що ж я вам зробив? Чим против вас провинився? За
що ви таким соромом покрива те мою голову на старiсть? За те, що вам хотiв
послужить? Iуди, iуди! Прода те вашу душу i совiсть!
Галя (пада на шию Бурлацi i рида )._ Дядечку, голубчику, сиротами нас
покида ш...
Старшина_. Що ви слуха те його теревенi! Сидоре, накладай на нього
залiза!
Бурлака (здригнув, мов гадина полiзла за пазуху, а потiм до старшини)._
Згнущайся, згнущайся! Тепер твоя сила!
Сидiр наклада залiза.
(До понятих.)_ Будьте ж ви тричi проклятi! Весь грiх на вашi голови
ляже!
Старшина (придивля ться, як путо надiто)._ Поверни замок у той бiк -
ногу буде мулять.
Олекса_. Дядьку, Михайло Михайловичу, господин старшина! Змилуйтесь, не
згнущайтесь над дядьком. Пустiть його; вiн не втiче! Що хочете, зроблю для
вас: два годи буду наймитом без жодно© заплати.
Бурлака_. Олексо, не проси його, смердючого, розбiйника! Не варт вiн
того, щоб до нього й балакать, а не то просить таку гадину!
Старшина_. То ти ще й тепер будеш лаяться? Безштанько, голодранець! На
ж тобi! (Б' Бурлаку в лице.)_
Бурлака_. О-о-о! (Хвата з столу нiж.)_ Так здихай же, пекельна душа!
(Кида ться на старшину.)_
Галя (переступа йому дорогу)._ Дядьку, не занапастiть себе!
Старщина_. Вiзьмiть його, розбiйника!
Бурлака хвата його за барки.
Рятуйте!
Писар (вбiга торопко)._ Михайло Михайлович! При©хав iсправник i
непрем нний член, волость запечатали...
Бурлака (випуска старшину, кида нiж)._ Впору при©хали! Не допустив
мене господь многомилостивий до великого грiха!
Старшина сто©ть як громом прибитий.
Завiса.
1883. лисаветград
Загубив... Женська пила... жен-ська пола... Чого тобi треба?
Петро_. Хiба я знаю, чого покликали.
Писар_. От ти й роби тут статистiку! (Пiднiма голову.) _А, це ти,
Петре?
Петро_. Я. Що тут за дiло таке?
Писар_. На тебе учитель жалiвся, казав, що ти требував вивчить твою
собаку в школi, тодi будеш платить грошi на школу.
Петро_. Ну так що ж, що казав? Велике цабе ваш учитель! А за вiщо я
буду даремно грошi платить? Може, це й не на школу, - почiм я знаю? Хiба
ви книги нам показу те.
Писар_. Ти, Петре, не вчись у Панаса, бо й тобi те буде, що йому.
Петро_. За вiщо? От яку обiду зробив учителевi! Я ж i не йому казав, а
Сидоровi! Та де ж- лiзе та й лiзе. в вiчi:
давай грошi на школу! А я йому й кажу: не дам, бо в мене дiтей нема в
школi, нехай, кажу, той да , чи© дiти в школi вчаться, а як хочете, кажу,
з мене грошi править, то нехай учитель вивчить мого собаку Гарапа читать i
писать, однаково у мене дiтей нема. Ото тiльки всього й казав, для шутки.
Який великий грiх!
Писар_. Бо й великий! Як ти мiг сказать, щоб учитель вчив твою собаку
там, де християнськi дiти вчаться? Тепер он яка тобi покута: вiзьмеш оцю
бумагу i пiдеш з нею до всiх учителiв. Нехай прочитають ©© i розпишуться,
що ти в них був.
Петро_. Що ж то за бумага? Може, ще всякий учитель штовхана менi дасть,
як прочита ©©!
Писар (бере бумагу i чита)._ Слухай: "Господам учителям и учительницам.
Волостное правление просыть покорнейше вас, гг. учытеля и учытельныци,
розъясныть посылаемому при сем крестьянину Петру Червоненку, как должно
обращаться крестьянину к народным учителям, и учительницам, и школам, ибо
дозволительно ли выражение его, Червоненка, против учителя в том, что
сельския власти понуждали его, Червоненка, к платежу на школу оклада по
разверстке общества, то Червоненко выражался против чести народных
учителей, как не имеет детей, то говорит: пусть учитель выучит мою собаку
читать и писать в той-школе, где обучаются крестьянски диты, и тогда
только он согласится платить повинности на сельскую школу, как не имеет
детей, не имевши детей, то волостное правление предполагает лучше идти ему
самому в школу и учиться грамоте, а не оскорблять тем народных учителей,
ибо хотя собак и обучают, но не такие учителя и не в народных школах, и
более того, что собаки грамоте писать и читать выучить нельзя, то
разъясните ему, гг. учителя и учительницы, суть дела, как он должен
обращаться к учителям и народным школам, не оскорбляя таковых своими
выражениями". (Да бумагу Петровi.)_ На та iди здоров, бо менi нiколи.
Петро_. Що ж воно таке, я нiчого не розберу! То це волость хоче мене в
школу оддать, чи що?
Писар_. Та нi. Пiдеш до учителiв, вони з тебе поглузують трохи, -
тямиш?
Петро_. А як не пiти?
Писар_. То в холодну запремо.
Петро_. А бодай тебе! I так гiрко жить, а тут ще паничiв учителями
понадавали! Бiйся за нього i поза очi що-небудь казать! (Взяв бумагу.)_
Треба повiсить, бiсово© пари, Гарапа, а то через нього ходи тепер, а все
Сидiр, це вже Сидiр, це вже його масло!
ЯВА V
Сидiр_ (з пляшкою)._ А цей чого тут?
Петро_. Хотiв був тобi ребра полiчить, та нiколи - пiду до учителiв,
може, порозумнiщаю. Прощайте! (Iдучи.)_ А тi©, _Сидоре, за брехнi сво ю
смертю не вмреш. (Вийшов.)_
Сидiр_. Ти не дуже...
Писар_. Годi вам, давайте! (Потира руки, слину ковта, а далi,
сплюнувши, каже.)_ Та давайте-бо вже, а то неначе хто крючками тягне за
печiнку!
Сидiр (налива)._ Нате, нате!
Писар п' помалу, смакуючи. Сидiр вийма кусочок хлiба i пода ;
писар спльову , нюха хлiб i вiдда назад.
Писар_. Ну, бiльше сьогодня не треба. Тепер покурю та й за статистiку!
(Робить цигарку.)_
Сидiр п' . Чути дзвiнок поштарський. Сидiр торопко хова пляшку i
чарку, а писар пiдбiга до вiкна.
Тьфу! Думав - становий!
Сидiр_. А то ж хто?
Писар_. Земська пошта... Мабуть, вже що-небудь за статистiку! Коли б
мерщiй ©© здихаться - зда ться, аж поздоровшаю.
ЯВА VI
Поштар (з сумкою через плече)._ Здрастуйте!
Писар_. А, мо вам почтенi , Полiкарп Данилович! А що новенького?
Поштар_. От вам письмо вiд Казюки, а от вам пошта, може, тут i що
нове. Я вже третiй день з города. Поспiшаю оце, щоб хоч сьогодня на нiч
вернуться, - просрочив трохи. А у вас пошти нема?
Писар_. Та сть тут срочнi бумаги про статистiку, та не готово, а через
не© й другi бумаги лежать...
Поштар_. Ну, бувайте здоровi! Нiколи менi... Ще дiло е до попа.
(Чоломка ться i виходить.)_
Писар_. Ану, зараз прочита мо письмо Казюки... (Чита.) _Бач, iрод !
Сидiр (тривожно)._ А що там?
Писар_. Панас наш у городi, подав донос, що грошi оброчнi розтрачено,
представив приговори пiдложнi; i де вiн, чорт, достав ©х?
Сидiр (тривожно)._ Що ж воно буде тепер?
Писар_. Побачимо.
Сидiр_. Покиньте ви оцю статистiку та робiть, що нам нужнiще: пишiть
приговор за Панаса, щоб його зараз у острог, тодi й доносовi його не так
поймуть вiри.
Писар (невдоволено)._ Де ще те теля, а ви з довбнею бiга те!
Сидiр_. Як де? Та я завтра сам по©ду у город, заарештую Панаса i
приведу.
Писар (сердито)._ Постривайте, ще ж не все прочитав. (Чита.)_ Бач!
Сидiр (тривожно)._ А що?
Писар_. Не мiшайте! (Чита.)_ Он як! Олексу випустять. Панас знайшов у
городi нашого попа, i той дав бумагу, що в нього i мати i що вiн один
син в сем'©, та ще Петро являвся i дав показанi , що Олекса один син у
матерi.
Сидiр_. Я ж казав старшинi: не сварiться з попом, бо пригодиться, - не
послухав!..
Писар (розпечату пакети i чита)._ От тобi й за Олексу требують
об'ясн нi . I статистiку требують! А, бодай тебе в жито головою! Не зна ш,
за вiщо й браться!
Сидiр_. Нам найперше треба Бурлаки здихаться. Вiн всьому причина!
Писар (розпечатавши послiдню бумагу, радiсно)._ Попався, попався!
Сидiр_. Хто? Хто?
Писар (потира руки)._ Панаса арештовано в городi. Постривайте. Еге,
вже п'ять день, як його заарештували. Що ж воно за знак, що й досi не
привели? Може, втiк? Ну, причепилась сатана! Як було гарно, поки не було в
селi цього пройдисвiта, а тепер хоч тiкай. Наробить вiн клопоту!
Сидiр_. Приведуть, а ми його з приговором назад, у острог!
Писар_. А оброчнi грошi де? Хiба не зна те! Як присiкаються зараз, що
тодi буде, де ©х вiзьмеш?
Сидiр_. Та не лякайте, ну вас к бiсу! Неначе маленькi, хiба первина!
Коли б тiлько старшина сьогодня вернувся, щоб назавтра в город до Казюки
по©хать, а там вже дiло повернуть...
Писар_. А де ж старшина?
Сидiр_. Казав учора, що раненько по©де на базар у Мазурiвку. Пiду
лишень я оце довiдаюсь, чи не при©хав старшина. (Виходить.)_
ЯВА VII
Писар (один)._ Нi, скiнчу статистiку та й в одставку! Цей Бурлака -
чоловiк непевний. Олексу вже вернув. Тепера, як громада дiзна ться, що вiн
Олексу вернув, зараз на його сторону повернеться, побаче, що можна
воювать, а тут ще й оброчних грошей нема!! Що Казюка зробе? Хiба дiло до
весни затягне, побачимо! Черкнем приговор! (Бере бумагу й пише, написавшi©
трохи, чита, перше тихо, а потiм голосно.)_ "Односелець наш Афанасий
Зинченко, возвратившись з бродяжничества, де пробыв более двадцати годов,
постоянно предается пьянству и разврату, а з такового поводу бунтует
общество, чинит обиды старшим, невзирая на звание..." Зда ться, добре.
(Знову пише.)_
ЯВА VIII
Входить провожатии з палицею i бумагою в руках.
Провожатий_. Здрастуйте.
Писар (не слуха його i не бачить. Чита)._ "По таковым прычынам, а равно
принимая во внимание неисправимость Зинченка, приговорили: вышеупомянутого
Афанасия Зинченка, как испорченного, неисправимого, развратного и
порочного
члена общества нашего, бывшего однажды под следствием, который может
иметь пагубное влияние на своих односельчан, - выселить в Сибирь, для
каковой надобности и передать его в распоряжение правительства, приняв все
издержки на общественный счет. Приговор сей представить на утверждение в
крестьянское присутствие, а до того оного Афанасия Зинченка, по приводе
его из бродяжества, в котором он вновь состоит, дабы он не скрылся,
содержать под арестом при волостном правлении". Ну, слава богу, одною
роботою менше! (Глянувши на провожатого.)_ А тобi чого треба?
Провожатий _пода бумагу.
(Прочитавши бумагу.)_ Якраз поспiв: приговор готов, i Бурлаку привели!
От радий буде старшина! Де ж арештант?
Провожатий_. Нема.
Писар_. Як нема? Це ж бумага, що вiн препровожда ться за строгим
караулом? (Чита.)_ "Препровождать и наблюдать, дабы арестант в пути
следования или во время ночлега не мог учинить побега".
Провожатий_. Та вiн i не бiг, а так пiшов собi, та й годi.
Писар_. Так ти його пустив?
ЯВА Х
Сидiр (входить)._ Ну, слава богу, при©хав Михайло Михайлович! Якось не
так страшно, як вiн дома, а то ви мене
зовсiм перелякали тими гаспидськими бумагами. Зараз
i старшина iде за мною.
Писар_. От вам нова закуска!
Сидiр (тривожно)._ А що там таке?
Писар_. Ось, бачите що! (Показу бумагу.) _
Сидiр_. Та бога ви бiйтесь, кажiть мерщiй, що там таке, хiба я
грамотний, що ви менi бумагу тика те!
Писар_. Панас з дороги втiк! Оце й Провожатий.
Сидiр_. О!? Так ти такий, голубчику, сторож? Як же ти
смiв пустить арештанта?
Провожатий_. Хiба я його пускав?
Сидiр_. А хто ж його пустив?
ЯВА Х
Старшина (входить)._ Кого пустив?
Сидiр_. Панаса.
Старшина_. Хто?
Писар_. Оцей чоловiк.
Старшина_. Га?.. Що?.. Вiн пустив Панаса?! Закувать його в кандали!
Перебрить голову йому! Мало... Убить його як собаку! Бач, як служать
обществу! Ти зна ш, кого пустив? Зна ш? Розбiйника випустив, вiн у нас в
Сибiр при-говорений. (До писаря.)_ Пишiть протокол.
Писар сiда писать.
Сидiр_. Пишiть, Омельян Григорович! -
Писар_. Та вiдчепiться!
Провожатий_. А навiщо ж розбiйника посилають з одним чоловiком? На
такого арештанта i п'ятьох мало! Що я йому зроблю, коли вiн якби загилив
мене по потилицi, то, мабуть, би i до завтрього не дожив.
Старшина_. Хоч би вiн i убив тебе, то ти не смiв його пускать; куди
вiн, туди й ти!
Сидiр_. Куди вiн, туди i ти!
Провожатий_. Я йому кажу: ходiм, дядюшка, у волость, - а вiн i не
слуха. "Iди, - каже, - коли тобi треба, я там нiчого не забув", - та й
пiшов собi другою дорогою убiк.
Старшина_. Нехай iде, а ти повинен назирцi за ним.
Сидiр_. За ним назирцi.
Старшина (до Сидора)._ Не мiшайся!
Провожатий_. Я за ним. Вiн каже: "Покинь лучче мене, я додому шлях знаю
i сам прийду. А щоб мене водили як арештанта - не привик!"
Старшина_. А ти злякався та мерщiй навтьоки!
Провожатий_. Злякалися б i ви такого чоловiка. Вiн оглянувся та й каже:
"Iди ж, iди, чоловiче, прямо у волость, i я туди прийду!" Та так цi© слова
сказав, що, менi зда ться, i ви б послухали!
Старшина (до писаря)._ Пишiть все оце в протокол! А ти, Сидоре, бiжи,
позви сюди десяцьких та ще вiзьми чоловiка п'ять з добрими кiлками. Тепер
я бачу, що вiн не хотiв безчестя, щоб його, такого хороброго лицаря,
привели, а незабаром i сам буде! Певно, що вiн пiде зараз до Галi з
звiсткою, що Олексу випустять; а ми його там i зв'яжемо зараз та в
арештантську, а завтра з приговором в острог. Нехай не гвалту , iродiв
син! Отут вiн менi сидить! Та ззивай людей на сход. (Загляда до писаря в
бумагу.)_ А приговор готов?
Писар (не пiднiма голови)._ Готовий.
Старшина (показу на провожатого)._ Вiн вам не нужен?
Писар (пише)._ Нi.
Старшина (до Сидора)._ Одведи його в холодну, а сам бiжи ззивай
десяцьких i понятих, та людей на сход, що вони баряться?!
Сидiр_. Зараз. Зна те що? Я зайду з людьми в шинок та дам ©м по добрiй
чарцi, так вони будуть смiливiiцi, як прийдеться з тим iродом воювать, бо
вiн же так не здасться, хiба ви його не зна те?
Старшина_. Добре, добре! Розумно пригадав. Веди ж оцього дурня в
холодну.
Сидiр (до провожатого)._ Ходiм!
Провожатий_. Змилуйтесь, господин старшина! За вiщо ж ви хочете
занапастить мене? Хiба ж я винен, що мене одного послали провожатим з
розбiйником?
ЯВА XI
Панас тихо входить i сто©ть бiля дверей.
Старшина_. От ми змилу мся! Пустив арештанта, тепер сам будеш арештант
i замiсть його в Сибiр пiдеш!
Провожатий_. Помилуйте, за вiщо ж?
Старшина (до Сидора)._ Веди його! Не пускай арештантiв!
Бурлака_. Вiн арештанта не впустив, ось тобi i арештант!
На хвилину картина: старшина, почувши Панасiв голос, поверта ться до
нього i мов онiмiв; писар скочив з стiльця, звалив ш,оти, а Сидiр,
одхилившись, неначе на нього хто замахнувся, хутко виходить.
Полякались, нечестивi! За вiщо ти хочеш чоловiка садовить? Вiд злостi,
що не по-твойому вийшло? Бачиш, прийшов сам, без провожатого.
Старшина_. Прийшов без провожатого, а пiдеш звiдцiля з провожатим!
Громада приговорила вислать тебе в Сибiр! Сьогодня i приговор пiдпишуть,
уже готов он. А прочитайте йому.
Писар _одкашлю ться i вста .
Бурлака_. Не треба!
Писар сiда .
Мовчав би ти лучче! Я знаю, що пiдлогом можна зробить усе! Але
побачимо, як воно дальше буде! Може, ще замiсть мене ти пiдеш у Сибiр,
воряга! Прийде незабаром i на тебе твоя! Ти дума ш, що так тобi пройде?
Нi, я тобi кiсткою у горлi стану, подавишся! Не справдяться тво© гидкi
замiри, - не справдяться! Подивись ти в свою душу: хiба тобi щвидко других
вииосатнть, коли ти сам замазаний, як та ганчiрка, що каглу затикають? У
вiчi не глянеш смiливо! Старшина_, Не смiй розказувать у волостi,, я тобi
тут рот заткну!
Бурлака_. Нi, я тобi заткну! Украв громадськi грошi Е та й баришу ш з
жидом; пiдлогом хотiв парубка вiддать у москалi, щоб жениться на його
дiвчинi; пiдлогом надiли у людей поодбирав; пiдлогом хочеш i мене
запакувать, та ще й рота затика ш? А не дiждеш ти, фойднику всесвiтнiй,
щоб я мовчав!
Старшина (до провожатого)._ Бери його, це твiй ареш|тант, i веди в
холодну, а то я тебе запру!
Провожатий хоче брать.
Бурлака_. Не зачiпай, дурню! Вiн бреше. Ти бачиш, I' я осьде у волостi
стою i не втiкаю нi вiд тебе, нi вiд нього, нехай сам бере, як йому треба!
(Пiдступа до старшини, .а той вiдходить до писарського стола.)_
Писар нi в сих нi в тих.
Чого ж ти тiка ш вiд мене? Я хочу тобi подякувати за твiй приговор!
Старшина (перелякано)._ Чого тобi треба?.. Не лiзь! Омельян Григорович,
де ви у бiсового батька? Вiн тут задавить мене!.. Пишiть протокол!
Писар_. Де два б'ються, третiй не мiшайся.
Бурлака (припер старшину до столу)._ Злодюга, де твоя честь? У!!
(Неначе хотiв кинуться на нього, та опам'ятався.)_ Тьфу! Смердючий, рук
паскудить не хочу! (Вiдходить.)_ В Сибiр! За що ж? Я не вкрав, не вбив,
кривди нiкому не зробив; хотiв овець оборонить вiд вовка, а вони самi йому
в зуби лiзуть! Пропадайте ж, коли так! (До старшини.) _Пам'ятай, Михайло,
що буде каяття - не буде вороття, i з Сибiру сюди шлях!.. (Виходить.)_
Завiса.
ДIЯ П'ЯТА
У Галi в хатi.
ЯВА I
Галя (сидить за столом замислившись)._ Нещасна моя Доля! От уже друга
недiля, як Олексу приняли у москалi, а дядько Панас пiшов з села i вiстки
не пода . Мати сердяться, щодня силують, щоб iшла за противного,
осоружного старшину. Що його робить у свiтi божому, i сама не знаю.
Зеленая лiщинонько,
Чом не гориш, та все куришся,
Гей, молодая та дiвчинонько,
Чого плачеш, чого журишся?
Ой якби я суха була,
Я б горiла - не курилася,
Ой коли б знала, що за ним буду,
То не плакала й не журилася.
I не плакала б, i не журилася.
А як його не вернуть, а мене присилують вийти за старого Михайла, сама
собi смерть заподiю.
ЯВА II
Олена (входить)._ Добривечiр, сестричко!
Галя (сполохнувшись)._ _Ох,_ як ти мене злякала! Ну тебе!
Олена_. Ото, яка-бо ти стала полохлива! А все через те, що журишся. Ти
вже й на себе не похожа. Не журися, сестро, бог милостивий, Олекса
вернеться: мати казали, що якусь бумагу дядько Панас подав, i началник
обiщав вiдпустить Олексу зовсiм.
Галя_. А мати коли бачили дядька Панаса?
Олена_. Та вже, мабуть, днiв п'ять, як вони при©хали з города.
Галя_. Чом же й досi ти не забiгла до мене? Розкажи ж, сестро, що мати
казали, чи бачили Олексу?
Олена_. Та я за тим же й забiгала, щоб розказать. Я сама тiлько вчора
прийшла вiд Шуляка - була коло машини. Оце зараз iду до Палажки, щоб
вiддала хлiб, - вона у нас позичала, - а мати ждуть сьогодня Олексу
кажуть, що безпремiнно буде. Вони, ненько, цiлий сувiй полотна вiддали
якомусь писаревi, щоб скорiще Олексу пустили. Обiщав, що в п'ятницю, цебто
сьогодня, Олекса вернеться.
Галя_. Дай боже! Ти не чула, сестро, що то вчора про дядька Панаса всi
громадяне судили у волостi!
Олена_. Ох, чула! Бодай не казать! Вiтчим казали, що дядька Панаса
засудять кудись далеко.
Галя_. За вiщо ж?
Олена_. Не знаю.
Галя_. I нi один не заступився?
Олена_. Заступався, кажуть, Петро, боже, як заступався, i ще дехто; так
Петра кудись послали, а сьогодня сход; оце зараз пiшов вiтчим туди.
Прощай, сестро, менi нiколи.
Галя_. Посидь трошки, матерi нема, пiшли до Савчука на той бiк, а менi
важко однiй сидiть, аж плакать хочеться.
Олена_. З радiстю посидiла б, та нема часу. Якщо Олекса прийде
сьогодня, то я дам тобi звiстку.
Галя_. Скажеш йому, щоб до мене зайшов, менi якось нiяково iти до вас.
Олена_. Добре. Вiн тебе визве, як перше викликав! Прощай! (Виходить.)_
ЯВА III
Галя (одна)._ Бiдний дядько Панас! Вони за всiма оступаються, а всi
проти них! А може, сть такi, що жалiють, але що з того: тут вiн тебе
жалi , а тут же бiда трапилась, не посмi голосу одвести, щоб зарятувать
чим! (Мовчить.) _Ох, як важко на душi! Дядько Панас був менi i Олексi
замiсть рiдного батька, а скiлько вiн помагав i другим?! От тобi дяка яка!
Коли б йому звiстку подать про те, що тут без нього сталось, може б, вiн
сюди не вертався?:. (Мовчить.) _Яле тепер менi з Олексою щастя буде, коли
такого чоловiка, що замiсть рiдного батька був, запакують... i запакують,
певне, через мене!.. Господи! Не допусти дядьковi Панасовi попастись в
руки ворогам його! Тiлько подумаю про це, то зараз за серце вхопить, мов
гадина коло нього обiв' ться! Нудно ж менi тепер отут в селi сидiть,
покинула б все i пiшла б свiт за очi, якби не мати!
Ой глибокий колодязю,
Золоти© ключi,
А вже ж менi докучило,
В свiтi горюючи.
ЯВА IV
Входить Бурлака i слуха послiднi слова пiснi.
Бурлака_. Чого тобi, дочко, горювать? _Твоя доля ще не вмерла!
Галя (здригнувши, оберта ться)._ Дядько! (Кида ться йому на шию i
цiлу .)_ Батьку мiй рiднесенький!
Бурлака_. Годi, дочко, годi, заспокойся!
Галя (усмiха ться i сльози утира)._ Як менi радiсно i як менi тяжко, що
ви прийшли!
Бурлака_. Чого ж так: i радiсно, i тяжко?
Галя_. Ви ще не зна те, що тут...
Бурлака_. Знаю вже. Я давненько прийшов в село, та декуди заходив i де
про що довiдався. Старшина хоче здихатися мене. Вже скiлько днiв по©ть
громаду, щоб зробили приговор вислать мене в Сибiр. Сьогодня й я його
бачив у волостi, вiн хотiв арештувать мене, та побоявся силою лiзти, бо
нiкого у волостi, як на те, не було. У мене в головi миттю пронеслась
думка там же задавить його, анафему, i вже пiдступив до нього, всерединi
аж трусилось, i в головi почало шумiть. Якби ще одна хвилина, одна ураза -
i закипiло б отут. (Показу на груди.)_ I зробив би те, що тiлько думкою
пронеслось в головi; але вiн так злякався i таким гидким менi здався, що я
тiлько плюнув йому межи очi та й пiшов. Там сход збира ться. Заходив оце
до Петра, - дома нема, кажуть, кудись послали. Тепер не буде кому i
заступиться. Важко менi, дочко, на душi, грiха боюся, а без грiха не
обiйдеться, бо мене всього вогнем палить, як я подумаю, яку неправду
хочуть дурнi вiвцi зробить! Просив Семена, щоб прийшов сказать, що там
громада зробе. Якщо приговорять, - то, щоб не лiзти грiховi в вiчi, я
зараз-таки вп'ять змандрую. По©ду знов у город, там найшов доброго
чоловiчка, вiн порадить, як i що робить. I зайшов тiлько для того, щоб
тебе побачить i розказать тобi, що Олексу не сьогоднi-завтра вернуть. Я
доказав, що його пiдлогом одрiзнено вiд матерi i показано одинцем. Недовго
воювать старшинi, скоро повинен при©хать на слiдство непремiнний член.
Галя_. Тяжко бачить, що ви нам щастя готу те, а собi напасть
наклика те. Не радiсно менi тепер i Олексу бачить, коли вас на старiсть
зашлють в чужий далекий край.
Бурлака_. Не кажи так, дочко, бо ти мене розсердиш! Що б ти сказала,
якби чоловiк топився, а я кинувся рятувать його та й сам потонув? "Божа
воля", - сказала б. Отже, й тут так. Я потону, а ти i Олекса будете жить.
_На безталаннi одного вироста щастя другого! Все од бога! Та ще
поборемося, може, ще й не потону. Не журися, будь розумна, люби, Олексу
по-прежньому, то й будете щасливi, а я свiй вiк прожив горюючи - менi
однаково. А мати де?
Галя_. Та пiшли на той бiк, вже скоро повиннi б i прийти. Може, ви,
дядечку, чого-небудь попо©ли б?
Бурлака_. Хотiлось дуже ©сти, та й перехотiлось спересердя.
ЯВА V
Семен входить.
Бурлака_. Ну що?
Семен_. I не розбереш, такий гвалт. Бiльша половина так iде, щоб
пiдписать приговор, i вже пiшли у волость.
Бурлака_. Продають! (До Галi.)_ Якщо лишнiй хлiб, то дай менi на
дорогу та знайди мо© сакви i пояс, що я зоставив у вас, як ©хав у город.
Галя_. Зараз, дядечку, сакви й пояс, зда ться, в комору мати поклали.
(Виходить)._
Бурлака_. А ти, Семене, бiжи зараз запрягай коней та повезеш мене у
город. Я зараз до тебе зайду.
Семен_. Я скоро справлюся, а ти не барись. (Виходить.)_
ЯВА VI
Бурлака (один, довго мовчить)._ От тобi й дожив вiка меж сво©ми людьми!
Рiс, у степу, старiти став у степу, в степу й помру! Важко на серцi! Один,
скрiзь один! Чудно склалась моя доля! Чи воно без_ талану чоловiк
уродиться, чи талану у бога не заробить?.. Голово, вже стара голово, де
прихилишся? У Крим... Знов перекопськi степи... Там всякий кущ i камiнець
буде нагадувать молодiсть, що марно, марно пройшла!.. _Ох! Що, де я? Ще
розкисну чого доброго! Якось так гидко на душi, i нiби аж плакать
хочеться, цього ще нiколи не було.
ЯВА VII
Входить Галя, несе сакви i пояс, на которому в пiхвi нiж чабанський
прив'язаний.
Галя_. Нате, дядечку, сакви - тут я поклала кусок сала i хлiб.
Бурлака_. Спасибi тобi. Що ж це матерi нема так довго? (Знiма з пояса
нiж i пiдперiзу ться, надiва через плече сакви.)_ Нехай нiж зостанеться,
бо по городу недобре якось з ножем ходить. (Кладе нiж на стiл.)_
Галя_. А хiба ви зараз-таки й пiдете?
Бурлака_. Менi нiчого тут ждать, дочко, бо вони знущаться будуть надо
мною. По©ду в город, i якщо по закону не можна буде дулi пiднести громадi,
то подамся знову в степи - там легше жить з вовками-сiроманцями, нiж тут з
темними людьми, ще дурнiщi вiд овець, а лукавi, як сам сатана.
Галя_. Дядечку, голубчику! Я .покину все, прийду до вас i буду
доглядать вашу старiсть!
Бурлака_. Золоте в тебе серце! I я рад, що воно достанеться. мо му
племеннику. Живiть тут, як вам бог дасть; про себе ж дам тiлько тодi
звiстку, коли можна буде обох вас бiля себе поселить i хазя©нами зробить.
Не журись, дитино моя. Одно вже те, що я буду знать про ваше з Олексою
щастя, надасть менi сил легше перенести все те, що зо мною може бути. Ви
молодi, ваша доля попереду, а моя що? Менi не страшне нiяке горе! Досада
тiлько ©сть мою душу, як згадаю овець, котрих по©дом ©сть Михайло, а вони
ще й прислужують йому. Та що ма ш робить? Ет, тiлько розвередиш болячку,
як почнеш про це балакать! Прощай, мабуть, я матерi не дiждуся, а менi не
хочеться з Михайлом знову побачиться.
Галя (обнiна його)._ Мiй батько, наша оборона, не здолаю свого горя! Я
день i нiч буду молить бога, щоб вiн послав вам луччий талан на старiсть.
О, якби ви знали, як у мене серце болить! Я рада лучче зараз умерти, нiж
роз' днаться з вами, та ще, може, й навiки!
ЯВА.VIII
Тi ж i Олекса, входить хутко i весело.
Олекса_. Здрастуйте! О, й дядько тут! (Обнiма Панаса i цiлу . До
Галi.)_ Зоре моя, чого ж ти така смутна, не ясна? Мене зовсiм пустили,
тепер ми будемо щасливi! Ти мовчиш? А ви, дядьку, що це, в дорогу.наче
налагодилися? Я ума не приложу, що тут ско©лось?
Бурлак _. Я в дорогу, а зоря твоя пояснiша , як хмара, що трошки
затягнула ©©, одiйде далi. Галю, не сумуй! От тво щастя! (Показу на
Олексу.)_ Живiть любенько, i менi в далекiй сторонi буде радiсно згадать
про вас. Прощайте ж! Де буду - дам звiстку.
Олекса_. Що ж це таке, дядьку?
Бурлака_. Старшина пiдвiв громаду зробить приговор, щоб заслать мене на
Сибiр, так я оце пiду шукать правди, а не знайду - утечу туди, де людей
нема! Менi нiколи балакать. От_ вам мiй заповiт: поберiться на цiм же
тижнi - я "вас благословляю. (Обнiма Олексу, а потiм Галю.)_ Е! Ще
розплачусь. (Iде до дверей.)_
Дверi одчиняються, i в хату входять Михаило i чоловiка п'ять з
дрючками; Панас одступа трохи.
Шукають мо © погибелi! Серце чуло лихо, недурно воно щемiло!
Старшина_. Тепер, голубе, тобi нiкуди тiкать бiльш! (Показу на людей з
дрючками.)_ Й ще надворi стiлько ж.
Бурлака (до старшини)._ Диявол ти лютий - гiрш диявола! (До понятих.)_
Ви куди лiзете? Чого вам треба? Нехай вiн зна, чого шука, а ви хiба
зна те? Кожний з вас i рiдно© дитини сво © не захистить, як оцей диявол
захоче ©© з'©сти. Вiн кров вашу п' , а вам дасть чвертку горiлки, куплено©
на вашi ж грошi, то ви радi помагать його диявольським замiрам!
Старшина_. Що ви на нього дивитесь? Вiн всiх вас у вiчi ла ! Берiть
його, йому найкраще мiсце в острозi. Накладай на нього залiза, щоб знов не
втiк.
Сидiр_ Ось i путо.
Бурлака_. Бiднi, бiднi ви люде! Темнi! Хто бiльш усього вас любе, -
того ви женете вiд себе. Що ж я вам зробив? Чим против вас провинився? За
що ви таким соромом покрива те мою голову на старiсть? За те, що вам хотiв
послужить? Iуди, iуди! Прода те вашу душу i совiсть!
Галя (пада на шию Бурлацi i рида )._ Дядечку, голубчику, сиротами нас
покида ш...
Старшина_. Що ви слуха те його теревенi! Сидоре, накладай на нього
залiза!
Бурлака (здригнув, мов гадина полiзла за пазуху, а потiм до старшини)._
Згнущайся, згнущайся! Тепер твоя сила!
Сидiр наклада залiза.
(До понятих.)_ Будьте ж ви тричi проклятi! Весь грiх на вашi голови
ляже!
Старшина (придивля ться, як путо надiто)._ Поверни замок у той бiк -
ногу буде мулять.
Олекса_. Дядьку, Михайло Михайловичу, господин старшина! Змилуйтесь, не
згнущайтесь над дядьком. Пустiть його; вiн не втiче! Що хочете, зроблю для
вас: два годи буду наймитом без жодно© заплати.
Бурлака_. Олексо, не проси його, смердючого, розбiйника! Не варт вiн
того, щоб до нього й балакать, а не то просить таку гадину!
Старшина_. То ти ще й тепер будеш лаяться? Безштанько, голодранець! На
ж тобi! (Б' Бурлаку в лице.)_
Бурлака_. О-о-о! (Хвата з столу нiж.)_ Так здихай же, пекельна душа!
(Кида ться на старшину.)_
Галя (переступа йому дорогу)._ Дядьку, не занапастiть себе!
Старщина_. Вiзьмiть його, розбiйника!
Бурлака хвата його за барки.
Рятуйте!
Писар (вбiга торопко)._ Михайло Михайлович! При©хав iсправник i
непрем нний член, волость запечатали...
Бурлака (випуска старшину, кида нiж)._ Впору при©хали! Не допустив
мене господь многомилостивий до великого грiха!
Старшина сто©ть як громом прибитий.
Завiса.
1883. лисаветград