Страница:
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
, - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
Драма в 5 дiях
ДI ВI ЛЮДЕ
Михайло Михайлович - волосний старшина.
Омельян Григорович -писар.
Сидiрзбiрщик, прибiчник старшини.
Петро
Семен
Д i д односельчане.
Микола
Павло
1-й ЧОЛОВIК
2-й ЧОЛОВIК
3-й ЧОЛОВIК
4-й ЧОЛОВIК
Опанас - бурлака.
Олекса - молодий парубок, його племенник.
Галя - Олексина молода.
Олена - сестра Олекси.
Прiська - жiнка Петрова.
Гершко - жид.
Поштар.
Громадяне, десятники, парубки i дiвчата.
ДIЯ ПЕРША
Волосне правленi .Стiл. За столом сидять Писар, старшина Гершко_.
ЯВА I_
Старшина_. Хто ж то базiка?
Гершко_. Первий - Петро. Вiн каже, що замiсть того, щоб заплатить
недо©мку, - я з вами в кумпанi© куповав у мужикiв на громадськi грошi
хлi'б будущего урожаю з великою уступкою. Вредний зовсiм чоловiк! I так
все розказу , наче вiн там був. Декотрi хазя©ни почали забивать йому баки,
то вiн чуть не бив Дмитра.
Старшина_. Нехай собi чешуть язики! Собака бреше, а вiтер несе. Що то
вони щитать нас будуть, чи як? Я ©х пощитаю! А холодна нащо? Поки що цiна
пiднiметься, продамо хлiб i бички, то й грошi покладем на сво мiсце; от
©м i дуля, хоч би й до начальства дiйшло.
Гершко_. Аби все було гаразд - ви лучче зна те.
Старшина_. То-то. (Смi ться.)_ Ти не робiй, Гершку. Омельяне
Григоровичу, що ви там записались так i не слуха те, що тут Гершко
розказу ?
Писар_. Тут статистiка зовсiм голову заморочила.
Старшина_. Покиньте, пощита мо сво© дiла.
Писар_. То ©сть, хоч пропади: одно - статистiка, а другое - скопленi
большое отписки.
Старшина_. Берiть щоти. Кладiть. Ну, Гершку, кажи.
Гершко_. Зараз. Я купив тисячу пуд пшеницi на роз-i; писки. Скидки з
пуда двадцять копiйок проти цiни, яка буде восени, та проценту за те, що
вперед дав грошi, з кожних утрьох рублiв-мiрка жита або ячменю. Записали?
Писар_. Записав.
Гершко_. Тепер роздав п'ятсот рублiв тим, що не схотiли хлiба продавать
пiд розписки, i кожний хазя©н з трьох iрублiв принiс за процент мiрку
пшеницi або двi ячменю, що у кого було. Окрiм того, кожний хазя©н повинен
одробить один день за вигоду.
Старшина_. Ну, це в роздiл не пiде. Це вже мо щастя, тiлько ж у мене й
буде що робить! Цього ви не записуйте в щот!
Писар_. А скiлько ж ячменю i пшеницi принесли?
Гершко_. Це треба подивиться, я з собою записок не брав.
Писар_. Ну то так не дощита шся, це настояща статистiка!
Гершко_. Найкраще ходiм до мене, ми там удвох i пощита мось.
Старшина_. Ай справдi.
Писар_. Ну, а статистiка? Лежатиме?
Гершко_. Полеже, хiба так ©© зараз i схопиш?
Писар_. Та вам байдуже, а мене становий знову буде лаять!
Старшина_. Пусте дiло. А ти, Гершку, все-таки наслухайся, що там
горлата голота базiка, хоч вона i не страш ¾ все ж лучче, коли
зна ш. Тепер, слава богу, страшних нема . Був тут у нас митець бунтовать
громаду. О, тодi погано, а як Панаса не стало, то хоч дехто i дере горло,
але на бо нiчого не тямлять!
Гершко_. Що ж то за птиця, той Панас?
Старшина_. Не бiйся, його тут нема: вiн десять лiт уже в Криму чабану ,
навряд чи й прийде!
Гершко_ (смiючись)._ Нехай його там вовки з'©дять, коли вiн страшний.
Писар_. Та йди вже - може, хоч горло даси промочити, а то зовсiм
засохло. (Склада бумаги.)_ Ну й надо©ла менi та статистiка, ви не
повiрите! Через не© i лишню чарку вип' ш.
Виходять.
ЯВА II
Старшина (один)._ Ехе-хе! Дiла, дiла! Коли-то ти ©х покiнча ш? I усе ,
благодарить бога, а ще мало! Що б то задовольниться. Отже нi, така вже
пелька людська несита. Другу тисячу доклав, а хлiб та скот продам, то з
баришiв закладу третю, i всi грошi громадськi треба здать у казначейство,
щоб не скушали. Ще щоб не пiйматься! Хоч i не показу ш виду, що страшно, а
на душi якийсь неспокiй раз у раз: ну, як начальство довiда ться,що я на
громадськi грошi баришую, пропаде багато працi! Наче аж легше, як тiлько
подума ш, що вернеш грошi - i грiхiв нiяких! Поможи боже! Тодi вже не буду
зачiпать казенних грошей. Оцей тiлько раз коли б благополучно... А тут ще
другий неспокiй! _Ну,_ що ти будеш робить на свiтi божому? Запала в око
дiвка, тут у бiдно© вдови - Галею прозива ться, - i нудюсь свiтом! Та
вже ж стара Марiя не сказилась, щоб не вiддала сво © дочки за мене замiж.
Та й дiвчина ж! Чорт ©© зна , в кого вона игуродилась така хороша! Там
така дiвка, що тiлько гляне... А!.. Аж тодi вже буду задовольнений, як
висватаю Галю. Послав оце Сидора до старо© Марi© - почу мо, що скаже! Не
думав уже й жениться, а от розбагатiв - гарно© жiнки захотiлось... Хто
його зна, коли вже тi дiла покiнчаю... Що ж це Сидора так довго нема?
(Загляда у вiкно.)_ Зда ться, вiн iде. Аж тремтю: що то вiн скаже?
ЯВА III
Входить Сидiр.
Сидiр_. А я думав, що ще застану дома, та заходив до вас.
Старшина_. Ну що, бачив?
Сидiр_. Та чи ви зна те, що Параска провiдала якось, що ви свата тесь,
там репету - мало не вискочила на хату.
Старшина_. А нехай ©й бiс, тiй Парасцi, - обридла вже вона менi! Кажи,
що Галя, чи согласна?
Сидiр_. Та де там вам согласна, не хоче: в нього вже, каже, Параска.
Старшина_. Та що ти менi з Параскою лiзеш у вiчi? Хiба я з нею
вiнчаний, чи як? Ти дiло менi кажи.
Сидiр_. Не хоче в одну душу: лисий, каже, старий!
Старшина_. Тю на ©© батька! Який же я старий? Адже ж нехай прирiвня до
мене якого парубка, чи справиться зо мною?
Сидiр_. Коли ж, бачите, дiвчина вона дуже молода, красива, то де вже ©й
iти замiж за вас.
Старшина_. А чому ж i не йти! Яка ж розумна дiвка
не пiде за багатого хазя©на, хоч би й немолодого?
Сидiр_. От бачите, а вона каже: яка розумна дiвка
пiде, хоч би й за багатого, та за старого.
Старшина_. Чи не брешеш ти?
Сидiр_. I, й-богу, правду вам кажу, не хоче: й руками, ; й ногами
брика ться. Мати каже, що вона коха ться з Олексою Жупаненком, а примусить
©©, каже, не маю сили: як не ,схоче, каже, то вона й повiситься, я ©©
знаю.
Старшина_. То ти так i кажи! Тепер я бачу, через що я й старий, i
сякий, i такий. Це друга рiч! Ну, то постривай, я покажу ©й Олексу!
Постривай... Он що!.. Постривай!.. Еге! Сидоре! Я тебе зробив хазя©ном,
помагай же менi!
Сидiр_. Кажiть, я все зроблю. Менi аби отвiту нiякого.
Старшина_. Який там отвiт! Вiзьми ти Олексу зараз пiд арест, у мене
конi на тiй недiлi, покраденi, скажи, що на його пада пiдозрiнi . Галя вiд
нього вiдкинеться, як вiд злодiя, а там ми ще помiрку мо з писарем, якщо
буде стоять на свойому, чи не можна його в москалi запроторить. Пiсля
завтрього якраз прийом в нашому участку. Так, так! А може, ще що видумаю.
Iди зараз та гукни Омельяна Григоровича, вiн тут, у Гершка у шинку.
Сидiр_ виходить.
_
ЯВА IV
Старшина (один, гука в дверi)._ Мерщiй писаря зви! От тобi й раз! Хто
ждав, щоб дiвчина, гола як бубон, не пiшла за мене замiж? Але я хочу, щоб
вона була мо ю жiнкою. Хотiв я розбагатiть - розбагатiв; хотiв я почету -
маю; тепер хочу красиву молоду жiнку - та й не добуду?! Нi, добуду! Я
Олексу того й у Сибiр пошлю, як на те пiде! Все спродам... Нi, це вже
лишн : цiлий вiк наживав, та й збуть? Можна й так обiйтись!.. Старий,
каже, дурна, дурна! А грошi, а худоба!! Хотiв би я тепер упирем буть, щоб
причарувать ©©...
ЯВА V
Входить писар.
Писар_. Пощитались. Виходить баришiв п'ятсот рублiв. Сотняжка и менi
перепаде!
Старшина_. Двi! Тiлько зробiть дiло. Омельян Григорович, скажiть менi:
чи можемо ми з вами вкупi заправить так, щоб супротивникам нашо© волi
прийшлося i свербляче, i боляче?
Писар_. Як у якому дiлi, а до того ще й як кому, треба знать
послiдовательно.
Старшина_. Ви вiд мене не обiженi? Еге, нi? То й знайте: помага те менi
- собi помага те.
Писар_. Iстина. Я всегда так думав i так поступав, що
це ви так збентеженi? Яке там дiло? Мабуть, круте?
Старшина_. Многосложне дiло, Омельяне Григоровичу, але як i вигра мо,
то й могорич буде!..
Писар_. Многосложний?
Старшина_. Он який!
Писар_. Кажiть.
Старшина_. Я знаю, що вам багато говорить не треба. Ви зразу мене
урозумi те. сть тут дiвчина прехорошая собою - Галя Королiвна. Менi
захотiлось ©© взять за жiнку. Послав сватать, а вона не захотiла.
Писар_. Це дiло трудне: В душу не залiзеш i туди ©© не навернеш, куди
сама не схоче.
Старшина_. Не те. Слухайте далi. Вона не хоче за мене через одного
парубка - Олексу Жупаненка. От цього-то Олекси треба здихаться - i Галя
Королiвна моя. Розiбрали?
Писар_. Тепер розiбрав. Здихаться? У городi у нас один чоловiк,
Казюкою прозива ться, так той тiлько й порадить, як здихаться.
Старшина_. Як самi не придума мо, то й до Казюки вдаримося, - я Казюку
й сам добре знаю, не одну справу з ним виграв! А поки що самi помiрку мо.
Оце зараз я послав Сидора заарештовать Олексу за те, що буцiмто вiн покрав
мо© конi на тiм тижнi. Менi зда ться, що Галя вiд нього вiдцура ться, як
почу , що вiн злодiй. Та цього мало. Чи не можна його в москалi вiддать?
Бо з кiньми справи не вигра м. Ну лишень розкиньте розумом!
Писар_. А постривайте, справлюсь, яке його посемейство.
Старшина_. Мати-вдова i три сестри.
Писар (шука по списку)._ Один син.
Старшина_. Мати вийшла замiж та живуть при вiтчимовi.
Писар (ударив по списку)._ Ой, постойте, - можна.
Старшина_. Чи сть же таке дiло, щоб воно було невозможно? Хiба ми
сьогоднiшнi? Ну, кажiть, як?
Писар_. Мати, значить, Вербенчиха, дочки при нiй, а Олекса Жупаненко
особо остався - одиночка, значить, а одиночки йдуть! Так i по списку
показано.
Старшина (цiлу писаря)._ Голова!
Писар_. Постривайте, а як по справцi скажеться...
Старшина_. То друга рiч, нехай оказу ться, а тим часом не буде мiшать.
Писар_. Та чи так? А як хто заступиться, як мати пожалу ться?
Старшина_. Куди ©й к бiсу жалуваться! Та ми ©© охолодну запрем на той
час, поки приймуть Олексу; а менi би Галя побачила, що Олекса в москалi
пiшов, то вона моя.
Писар_. Як так, то й так! Значить, пiдженем свою полiзу. Глядiть же:
двi сотнi з баришiв i могорич! А тим часом аайте здоровi, я пiду до
Гершка, там ще щоти зоставив, треба кiнчать.
Старшина_. Я вже знаю, якi то щоти, лучче б ви ©х не кiнчали, бо ще
рано, може трапиться яке дiло, а як щоти скiнчите, то...
Пиcap_. Я свою степень понiмаю! От тiлько статистiка менi в печiнках
сидить - та нiчого, не ударим в грязь лицем: таку статистiку пiдведем, що
тiлько руками становий розведе. (Виходить.)_
ЯВА VI
Старшина (один)._ От i хороший чоловiк, тiлько торка багато! А голова
золота! Ну, зда ться, дiло iде на лад! Коли б менi тiлько це дiло виграть
- годi! Буду в церквi щопразника отаку свiчку ставить!.. О, зда ться, це
Сидiр iде. Так, вiн, i Олекса з ним. Ану, попробую ще ласкаво заспiвать.
ЯВА VII
Сидiр i Олекса.
Сидiр_. Так, так, голубчику! Нiчого тут крутить i сюди i туди, у на то
свiдки, що ти коней вiддав злодiям!
Олекса _Та бога ви побiйтеся, я вам десять свiдкiв подам, що як у
старшини коней покрадено, я був аж у Висцi, на весiллi, там i ночував, там
i на другий день зостався i тiлько в обiд третього дня при©хав.
Старшина_. Та вже як не вертись, а треба буде признаться, бо з города я
получив звiстку, що злодiй пiймався i на тебе показав.
Олекса_. А щоб вiн катовi на свого батька показав! Не паскудьте ви
мене, ви зна те, що ми були хазя©ни i мiй дядько Панас був старшиною, як i
ви, а що тепер зубожiли, то це не порок, може, ще й ми хазя©нами будемо.
За що ж ви таку бiду наклика те на мене.
Старшина_. Бач, у дядька пiшов! Дуже цiкавий! Гляди, щоб i тобi, як i
дядьковi, не втерли носа. Були хазя©ни! А тепер твiй дядько - бурлака,
чабаном десь служить, а все через те, що розумний дуже.
Олекса_. Дай боже всiм такого розуму.
Сидiр_. Ти лучче попроси старшину, а то ти все гостро одказу ш.
Старшина_. А вийди, Сидоре, в сiни, я з ним побалакаю. То вiн тебе
соромиться!
Сидiр виходить.
Чу ш, парубче, я тобi i конi подарую, i дiла нiякого не заведу, i ще
дам сто карбованцiв... тiлько вiдсахнись ти вiд Галi Королiвни - я ©©
сватаю! Iди куди в найми, скажи, що коха ш другу - одкинься вiд не©! Бо як
цього не зробиш, то я тебе i в острог посадю, i в москалi вiддам - все
одно пропадеш.
Олекса_. Так ось воно що! Ви б так i казали: це ви купу те у мене мою
дiвчину? Нi, дядьку, бiдний я, правда, i сто карбованцiв грошi, але я
повiсився б на другий день або й зараз, якби взяв у вас сто рублiв для
того, щоб розпанахать свою душу, зсушить сво серце разом з чужим серцем!
Нi, дядьку, цього не буде! Ви мене не зляка те тим, що посадите. Посадите
- то й випустите. А в москалi пiду, то не по вашiй волi, а так, значить,
слiд, тепер усi iдуть. Тiлько менi писав дядько Панас, що я вiльготний...
Старшина_. Я тобi покажу вiльготу, коли так! Бач, який завзятий! Я до
тебе ласкою, а ти гуком на мене! Е, собачий сину, стривай же, я тебе поки
в москалi вiддам, то ще й рiзками випорю, волосним судом. Сидоре! Вiзьми
його в холодну, ми з ним завтра розправимося, ач яке зiллячко!
Сидiр_. Iди.
Олекса_. Грiх вам буде, дядько! Я всiм людям розкажу, за вiщо ви надо
мною згнуща тесь.
Старшина_. Посади його та поклич писаря.
Сидiр_. Та онде й вiн, i Гершко бiжать сюди обидва.
Сидiр з Олексою виходять.
ЯВА VIII
Старшина (дивиться у вiкно)._ Диви, й справдi, неначе ©х хто в потилицю
турлить, - бiжать. Чи не побився, бува, Гершко з писарем?! Ще мало
клопiт-розбирай сво©х. Ну, вже той Омельян Григорович, з духовних, а не
по-духовному поступа...
ЯВА IX
Гершко i писар разом в дверi вскочили i застряли. Гершко виборсався
первий, а писар, п'яний, говоре з дверей.
Писар (в дверях)._ Постой, Гершку, ти не розкажеш, загарчиш тiлько, бо
ти захакався, як собака.
Гершко_. Не журiться за мене, глядiть, щоб самi не впали!
Старшина_. Бачите, Омельяне Григоровичу, а казали, що свою степень
понiмаете!
Писар (пiдходе)._ Всеконечно понiмаю! Ето не ваша, а моя печаль!
Старшина_. Що ви там натворили?
Писар_. Все як слiд. Постойте, я вам по порядку. Тiлько що я випив
послiдню чарку i закусив хваршированою щукою, у нього славна щука...
Старшина_. Та кажiть вже: чи ви побились, чи що?
Писар_. Боже сохрани! Вот (цiлу жида),_ значить, мир i любов! А тiлько
дело важное сть. Гершку, повествуй!
Гершко_. Пам'ята те, як ви сьогодня сказали, що тут у вас був бунтовщик
Опанас Бурлака?
Старшина_. То бий вас сила божа, якi полохливi! Так же ж був, а тепер
чорт його зна , де вiн! Кажiть толком - що там трапилось?
Гершко_. Ну, слухайте ж сюда: оцей самий Бурлака сидить у мене в шинку,
тiлько що прийшов. Там його обступили люде! Розказують, що Олексу
заарештували, чули, як Сидiр гвалтував, що вiн коней ваших покрав; i той
Панас сюди збира ться. Я затим i прибiг, щоб вам сказать.
Старшина_. Та нi, то не вiн! Де йому тут узяться? То тебе лякали.
Гершко_. Вiн! Перелякав мене на смерть: ножем ударив по столу - загнав
його по саму колодочку.
Писар_. Верно, как статистiка!
ЯВА X
Входить Бурлака, в постолах, в свитi, з торбою за плечима i з
чабанською гирлигою в руках. Писар присiда бiля столу, жид задом крадеться
за дверi i щеза.
Бурлака_. Здрастуйте вам. Не пiзнали?
Старшина (стривожений трохи, але не показу виду). _Ба нi, пiзнав.
Давно прийшов?
Бурлака_. Та оце тiлько що ввiйшов в село! Як же ти пожива ш, Михайло?
(Iде до нього, хоче почоломкаться.)_
Старшина_. Ти знай честь, пам'ятай, з ким говориш! Зда ться, бачиш, що
старшина (показу знак),_ то треба й говорить якось iначе.
Бурлака (трохи одступа назад)._ Це так товарища стрiча ш? Ну,
вибачайте, господин старшина. А я й чув вiд людей, що ви стали великий,
пан, що до вас нi приступу тепер, та i не вiрив, аж воно i справдi так.
Вибачайте ще раз.
Старшина_. Яке менi дiло до людського пащекування! Всяк повинен знать
сво стiйло. Чого тобi треба?
Бурлака_. Бачите, я йшов додому спочивать, на старiсть надо©ло менi мiж
чужими людьми тиняться. Сивiть почав, i нi до кого було голову прихилить!
А тут у мене зостався племенник - Олекса Жупаненко, - думав у нього
доживать старiсть. Приходжу сьогодня в село, питаю про свого Олексу, а
менi й кажуть, що його тiльки що заарештовано. Так я й додому не заходив;
розпитав, хто старшина, зараз i сюди - думаю собi: старий приятель Михайло
дасть братерську раду. Одначе бачу, що ради не буде. Ну, хоч скажiть менi,
будь ласка: за вiщо ж хлопця посаджено пiд арешт?
Старшина_. А ти що менi? Начальник, чи як, що я тобi буду розказувать,
за вiщо кого в холодну посадю?!
Бурлака_. Ба нi! Ви менi начальник, а всякий начальник повинен
заступаться за правду i кожному мирянину давать i пораду, i одповiдь на
його питання!
Старшина_. Та я знаю, що ти дуже розумний, з тобою не збалака ш! То ти
тiлько за цим прийшов? Менi нiколи, iди собi з богом!
Бурлака_. Як же це буде? То ви й не скажете, за вiщо мого племенника
посадили?
Старшина_. Пiшов собi геть! Що ти менi молитву прийшов читать?
Бурлака (пiдходить, старшина одступа)._ Слухай, Михайло! Я не
подивлюсь, що ти старшина, а тiлько не заговориш по-людськи, то виволочу
тобою всю хату! Кажи, не дратуй мене: за вiщо взяли парубка? Я не одступлю
за порiг, поки не довiдаюсь!
Старшина (огляда ться.)_ Омельян Григорович, де ви?
Писар_. Я тут - на мiсцi. (Шука наче чого.)_ Перо десь упало.
Старшина_. Пишiть протокол! Чули, що вiн казав?
Писар (пiдiйма ться, витрiщив очi i дивиться)._ Не уро-зумiв!
Бурлака_. Шкода, пане-брате, твiй писар тепер тiлько мислiте може
писать. Бач, який гарний - мов сова! Ще раз просю тебе, Михайло
Михайлович, не дратуй мене, скажи: за вiщо ти арештовав Олексу?
Старшина_. Твiй Олекса - злодiй, за то й сидить, чув?
Бурлака_. Злодiй?! Брехня! Люде зараз казали менi, що Олекса смирний,
роботящий i чесний хлопець! Не шуткуйте цим словом, господин старшина! Все
мо щастя в цьому парубковi: вiн мiй племенник, вiн мiй хрещений син, я
задля нього тiлько сюди й вернувся. Коли правда, що Олекса злодiй, я вiд
нього вiдцураюсь i завтра ж вернусь назад, а коли довiдаюсь, що нi...
Глядiть! У Бурлаки та сама душа зосталась i те саме серце б' ться в
грудях, котрi дванадцять лiт тому назад водили його скрiзь шукать правди.
Я i тепер знайду правду!.. (Виходить.)_
Старшина (до писаря)._ Шукай, шукай! Вiтра в полi... Ну, а ви - хоч
викрути: яка тепер з вас порада?
Писар_. К вечеру - как стьоклушко!
Завiса.
ДIЯ ДРУГА
Дворище волосного будинку.
ЯВА I
Сидiр i писар.
Сидiр_. Ви ще не зна те Бурлаки, - вiн нiчого не подару . Бачите, не
вспiв у село увiйти, вже й колотить миром, а все через кого? Через дiвку!
Писар_. Михайло Михайлович дуже ласий на баб'ячий рiд, нiгде правди
дiть!
Сидiр_. Наробить йому Галька клопоту! I то ти скажи, на милость божу,
заманулось чоловiковi! Хiба мало цi © поганi?
Писар_. Коли ж гарна бiсова дiвчина: оком поведе - й слабого з постелi
зведе.
Сидiр_. Так засватана ж уже!
Писар_. Тим вона ще краща: засватана дiвка вподоби!
Сидiр_. Глядiть, щоб не було бiди!
Писар_. Пусте дiло, нiяко© бiди не буде. Ми на законном основанi©
вiддамо Олексу у москалi.
Сидiр_. А як же вiн витягне далекий жеребок?
Писар_. А доктор нащо? Доктору заплатить, то вiн буде бiльше бракувать,
щоб добраться до Олекси.
Сидiр_. Хiба! Ну й голова! Сьогодня буде война. Бурлака радив пощитать
волость, там така буча вийшла, що страх: однi за Михайла, а другi протiв
нього!
Писар_. Ти б iшов до шинку, там вже зiбралися, треба могоричить декого.
Утремо носа Бурлацi.
Сидiр_. _Та ми вже радилися з Михайлом Михайловичем. Зна те, що я вам
скажу: й-богу, страшно iти, ще битимуть. Вчора похвалявся Петро. Що буде,
то буде, побачимо, - пiду! (Виходить.)_
ЯВА II
Писар_. Що воно за чоловiк цей Бурлака? Може, й справдi його послухають
i причепляться щитать волость? Та, впрочем, що ж вони зроблять, як не дать
©м книг? Одна морока! Пiду, поки сход, може, скiнчу вiдомость про заводи.
Ну вже менi ця статистiка обiсiла, аж нудно робиться, як згадаю про не©!
Де ж, однiх хворм дванадцять! Шутка сказать! (Виходить.)_
ЯВА III
Старшина (один)._ Сьогодня треба дiло повернуть круто. Як зiб'ю Бурлацi
пиху, то знову буду панувать. Держись, Михайло! Коли б менi завтра тiлько
Олекси здихаться, а там, поки його вернуть, поки що - то ми Галю
висвата мо. Не знаю ж, чи писар у волостi? Вже й на сход збираються.
Сьогодня ще й на весiлля треба пiти - просили. Може, там i Галя буде? Пiду
безпремiнно - чи не влучу години, щоб побалакать з нею! (Iде у волость.)_
ЯВА IV
3-й чоловiк. _Я ще малий був тодi, як вiн пiшов з села, то i негаразд
його знаю. Скажiть менi, чи його так-таки Бурлакою i прозивають, чи це вiд
того, що вiн бурлакував?
Петро_. Через те, що бурлакував, через те й Бурлакою звуть. Щоб ти
знав, що вiн за чоловiк, то я тобi розкажу. Давно це було, ще за
крепацтва, - бодай не верталось! Ми вмiстi з Опанасом пасли валахiв
панських, - лiт нам було, може, по п'ятнадцять. Раз надвечiр попасом
прийшли ми з валахами до лiска, - ось що за Варчиною балкою, - де не
взявся, сучо© пари, вовк i задавив двох валахiв. Бiда - битимуть. А Панас
такий був, що не доведи боже, якби його вибили - пiдпалив би двiр,
сердитий та завзятий! Ото Панас й надумав тiкать на Басарабiю , а ми
сиротами були. Пригнали ми валахiв додому, - ввечерi ©х не лiчать.
Повечеряли, вкрали хлiба та й подались. Де та Бесарабiя - нi вiн, нi я не
зна мо! Йшли навпростець, куди Панас вiв. Вiн був цiкавий i чув, що
Басарабiя в той бiк, де сонце сто©ть в обiдню пору. То так i йшли на
сонце. Не стало у нас хлiба, я зовсiм пiдбився, почав плакать i лаяться.
Опанас довiв мене до якогось села i сказав: iди, каже, в село i признайся,
звiдкiля ти, то тебе назад пошлють, бо не тобi, каже, бурлакувать!
Попрощався зо мною та й пiшов. Так Опанас пропадав лiт двадцять, а може, й
бiльше. Як же настала воля, вiн i прийшов додому. Розказував, був аж коло
Дунаю, а послi попав до якогось нiмця в Крим, там чабанував, та й грамоти
добре вивчився.
3-й чоловiк_. От чоловiк - свiта побачив!
Петро_. Еге! Та й недурно ходив. Скоро прийшов, зараз хазяйство почав
заводити, - грошенята були. Тодi ще якраз уставнi грамоти робили, от ми
його й вибрали старшиною.
3-й чоловiк_. Так вiн i старшиною був? Тепер пам'ятаю, пригадав! Коло
його хати раз у раз народ збирався, i вiн ©м розказував. Через що ж вiн
знову подався бурлакувать? Тодi ж воля вже була.
Пiдходять люди: 1-й i 2-й чоловiки i ще дехто.
Петро_. А був у нас посередник, чоловiк нiчого собi, тiлько все грошi
позичав, через те i промотався. Один раз причепився до Панаса, щоб той
позичив йому з громадських грошей тисячу рублiв. Опанас не дав. Ну, i
завелися. Посередник його змiнив i настановив Михайла Михайловича, що й
досi хазяйну , а Михайло зараз i позичив грошей посередниковi, значить.
Ото тут i пiшло. Опанас почав правди дошукуваться i таки добився, що
губернатор посередника змiнив, але ж i сам, ©здючи то сюди, то туди,
спустив всi грошi, якi привiз з Криму. Тодi i каже: я свого добився, грошi
громадськi вернув i посередника вигнав, а тепер знову пiду зароблять собi
грошi. - та й пiшов до прежнього хазя©на в Крим. I оце вже, мабуть, лiт
бiльше десятка, як його не було в селi, тiлько iнодi грошi присилав сестрi
Горпинi.
1-й чоловiк. _Так вiн, мабуть, знову грошей принiс. I я його добре
пам'ятаю, вiн же наш сусiда i з покiйним батьком був приятель, то я часто
слухав, як вiн, бувало, в недiлю почне розказувать про божественне i про
всякi землi. Батько казали, що вiн усю Библiю прочитав.
2-й чоловiк_. Як же то вiн ще й досi з ума не зiйшов, бо, кажуть, як
Библiю всю прочита ш,, то безпременно з ума зiйдеш! Я чув, як баба Ярина
казала, що Бурлакiв дiд був запорожець i накладав, каже, з чортами. Може,
й вiн через те такий тямущий вийшов.
1-й чоловiк. _Отак ушквар! Хiба чорти стали б його вчить святому
письму?
Всi смiються_.
Ну й вигадав!
2-й чоловiк_. Чого ти зуби скалиш? Послухав би, що Ярина каже!..
1-й чоловiк_. Сидiв' три днi-та й висидiв злиднi!
Смiються._
ЯВАV
Приходить Семен.
Семен_. Здрастуйте вам! А хто то висидiв злиднi?
1-й чоловiк_. Та тут комедiя: вiн каже, що чор©и вивчили Панаса Бурлаку
святому письму. (Регоче.)_
2-й чоловiк_. Брешеш! (Сердито передразню .)_ Ге-ге-ге! Якого бiсового
батька смi шся?
1-й чоловiк_. Не кажи нiчого, не подумавши, то й смiяться не будуть.
2-й чоловiк_. Тьфу! (Виходить.) _
1-й чоловiк_. Не дай бог, який гарячий, плюнь у друге мiсце.
Петро_. Та годi вже вам! Всi. Ба й справдi, завелися, наче малi дiти!
3-й чоловiк. _Он Бурлака iде, i люде з ним.
Петро_. Може, хоч трохи приборка крила нашому Михайловi Михайловичу. I
що тiлько вони виробляють, то й сказать не можна.
ЯВА VI
Приходять Опанас, Микола, дiд, Павло i ще люди.
Бурлака_. Таке-то, люде добрi, робиться у вас: взяв парубка i нi за
вiщо посадив у холодну та й держить. Тепера вiн один син у матерi, а
старшина ставить його без вiльготи
по списках! Захотiлось йому, бач, молоду Олексину собi
висватать, а та йому гарбуза пiднесла, i то вiн так мститься. Вiн вас
усiх заставе робить на нього, як ви будете
мовчать!
Дiд_. Бодай не казать. Роблять, що хотять: Сидiр Кавун
та писар орудують всiм. Котрi багатшенькi, тягнуть за ними. От хоч би й
з надiлами: хто не мав сили-поприбирали у надiли до себе, а тепер нiяк не
вiдтяга мо. Поки дiти були малi, то й я сво© надiли вiддав, - аби
виплачували; а тепер дiти пiдросли, став требувать назад, - кажуть, нiби я
продав, ще й документи якiсь показують.
Бурлака_. То це, виходить, пiдлоги.
Дiд_. А пiдлоги.
Бурлака_. Так чого ж ви дивитеся? Сход ма право повертать усi надiли
тим, кому вони належать.
Дiд_. А так, так!
Бурлака_. От сьогоднi виберемо щотчикiв, пощита мо його. Як я розiбрав
дiло, то вiн багато грошей замотав, а ви мовчите, кожний про себе дба , а
за громадське байдуже. А там i до надiлiв доберемось.
Дiд_. Та це правда.
Петро_. Нi, братцi, не так нам Михайло допiк, щоб i тепер йому мовчать!
Аби був чоловiк, щоб шлях показав, то ми його приструнчим! Звiсно, ми люде
темнi, а вiн з писарем i робе, що схоче.
Микола_. А що ти йому зробиш? Базiка ш тiлько!
Дiд_. Вiн скрiзь руку ма , а ми що?
Петро_. Одсохне йому та рука, як Опанас вiзьметься.
Микола_. Там уже побачимо.
Петро_. Та й побачимо! Треба, братцi, тiлько за Панасом тягти, а як
пiдемо урозтiч, - нiчого не вийде.
Павло_. А хто ж то руку буде тягти? Старшина як вийде, то й ти язика
прикусиш.
Микола_. Бо й прикусе!
Петро_. Аби ти не прикусив, а я не з тих.
Микола_. Та то ти смiливий оце зараз, а як у холодну посадять, то не те
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
, - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
Драма в 5 дiях
ДI ВI ЛЮДЕ
Михайло Михайлович - волосний старшина.
Омельян Григорович -писар.
Сидiрзбiрщик, прибiчник старшини.
Петро
Семен
Д i д односельчане.
Микола
Павло
1-й ЧОЛОВIК
2-й ЧОЛОВIК
3-й ЧОЛОВIК
4-й ЧОЛОВIК
Опанас - бурлака.
Олекса - молодий парубок, його племенник.
Галя - Олексина молода.
Олена - сестра Олекси.
Прiська - жiнка Петрова.
Гершко - жид.
Поштар.
Громадяне, десятники, парубки i дiвчата.
ДIЯ ПЕРША
Волосне правленi .Стiл. За столом сидять Писар, старшина Гершко_.
ЯВА I_
Старшина_. Хто ж то базiка?
Гершко_. Первий - Петро. Вiн каже, що замiсть того, щоб заплатить
недо©мку, - я з вами в кумпанi© куповав у мужикiв на громадськi грошi
хлi'б будущего урожаю з великою уступкою. Вредний зовсiм чоловiк! I так
все розказу , наче вiн там був. Декотрi хазя©ни почали забивать йому баки,
то вiн чуть не бив Дмитра.
Старшина_. Нехай собi чешуть язики! Собака бреше, а вiтер несе. Що то
вони щитать нас будуть, чи як? Я ©х пощитаю! А холодна нащо? Поки що цiна
пiднiметься, продамо хлiб i бички, то й грошi покладем на сво мiсце; от
©м i дуля, хоч би й до начальства дiйшло.
Гершко_. Аби все було гаразд - ви лучче зна те.
Старшина_. То-то. (Смi ться.)_ Ти не робiй, Гершку. Омельяне
Григоровичу, що ви там записались так i не слуха те, що тут Гершко
розказу ?
Писар_. Тут статистiка зовсiм голову заморочила.
Старшина_. Покиньте, пощита мо сво© дiла.
Писар_. То ©сть, хоч пропади: одно - статистiка, а другое - скопленi
большое отписки.
Старшина_. Берiть щоти. Кладiть. Ну, Гершку, кажи.
Гершко_. Зараз. Я купив тисячу пуд пшеницi на роз-i; писки. Скидки з
пуда двадцять копiйок проти цiни, яка буде восени, та проценту за те, що
вперед дав грошi, з кожних утрьох рублiв-мiрка жита або ячменю. Записали?
Писар_. Записав.
Гершко_. Тепер роздав п'ятсот рублiв тим, що не схотiли хлiба продавать
пiд розписки, i кожний хазя©н з трьох iрублiв принiс за процент мiрку
пшеницi або двi ячменю, що у кого було. Окрiм того, кожний хазя©н повинен
одробить один день за вигоду.
Старшина_. Ну, це в роздiл не пiде. Це вже мо щастя, тiлько ж у мене й
буде що робить! Цього ви не записуйте в щот!
Писар_. А скiлько ж ячменю i пшеницi принесли?
Гершко_. Це треба подивиться, я з собою записок не брав.
Писар_. Ну то так не дощита шся, це настояща статистiка!
Гершко_. Найкраще ходiм до мене, ми там удвох i пощита мось.
Старшина_. Ай справдi.
Писар_. Ну, а статистiка? Лежатиме?
Гершко_. Полеже, хiба так ©© зараз i схопиш?
Писар_. Та вам байдуже, а мене становий знову буде лаять!
Старшина_. Пусте дiло. А ти, Гершку, все-таки наслухайся, що там
горлата голота базiка, хоч вона i не страш ¾ все ж лучче, коли
зна ш. Тепер, слава богу, страшних нема . Був тут у нас митець бунтовать
громаду. О, тодi погано, а як Панаса не стало, то хоч дехто i дере горло,
але на бо нiчого не тямлять!
Гершко_. Що ж то за птиця, той Панас?
Старшина_. Не бiйся, його тут нема: вiн десять лiт уже в Криму чабану ,
навряд чи й прийде!
Гершко_ (смiючись)._ Нехай його там вовки з'©дять, коли вiн страшний.
Писар_. Та йди вже - може, хоч горло даси промочити, а то зовсiм
засохло. (Склада бумаги.)_ Ну й надо©ла менi та статистiка, ви не
повiрите! Через не© i лишню чарку вип' ш.
Виходять.
ЯВА II
Старшина (один)._ Ехе-хе! Дiла, дiла! Коли-то ти ©х покiнча ш? I усе ,
благодарить бога, а ще мало! Що б то задовольниться. Отже нi, така вже
пелька людська несита. Другу тисячу доклав, а хлiб та скот продам, то з
баришiв закладу третю, i всi грошi громадськi треба здать у казначейство,
щоб не скушали. Ще щоб не пiйматься! Хоч i не показу ш виду, що страшно, а
на душi якийсь неспокiй раз у раз: ну, як начальство довiда ться,що я на
громадськi грошi баришую, пропаде багато працi! Наче аж легше, як тiлько
подума ш, що вернеш грошi - i грiхiв нiяких! Поможи боже! Тодi вже не буду
зачiпать казенних грошей. Оцей тiлько раз коли б благополучно... А тут ще
другий неспокiй! _Ну,_ що ти будеш робить на свiтi божому? Запала в око
дiвка, тут у бiдно© вдови - Галею прозива ться, - i нудюсь свiтом! Та
вже ж стара Марiя не сказилась, щоб не вiддала сво © дочки за мене замiж.
Та й дiвчина ж! Чорт ©© зна , в кого вона игуродилась така хороша! Там
така дiвка, що тiлько гляне... А!.. Аж тодi вже буду задовольнений, як
висватаю Галю. Послав оце Сидора до старо© Марi© - почу мо, що скаже! Не
думав уже й жениться, а от розбагатiв - гарно© жiнки захотiлось... Хто
його зна, коли вже тi дiла покiнчаю... Що ж це Сидора так довго нема?
(Загляда у вiкно.)_ Зда ться, вiн iде. Аж тремтю: що то вiн скаже?
ЯВА III
Входить Сидiр.
Сидiр_. А я думав, що ще застану дома, та заходив до вас.
Старшина_. Ну що, бачив?
Сидiр_. Та чи ви зна те, що Параска провiдала якось, що ви свата тесь,
там репету - мало не вискочила на хату.
Старшина_. А нехай ©й бiс, тiй Парасцi, - обридла вже вона менi! Кажи,
що Галя, чи согласна?
Сидiр_. Та де там вам согласна, не хоче: в нього вже, каже, Параска.
Старшина_. Та що ти менi з Параскою лiзеш у вiчi? Хiба я з нею
вiнчаний, чи як? Ти дiло менi кажи.
Сидiр_. Не хоче в одну душу: лисий, каже, старий!
Старшина_. Тю на ©© батька! Який же я старий? Адже ж нехай прирiвня до
мене якого парубка, чи справиться зо мною?
Сидiр_. Коли ж, бачите, дiвчина вона дуже молода, красива, то де вже ©й
iти замiж за вас.
Старшина_. А чому ж i не йти! Яка ж розумна дiвка
не пiде за багатого хазя©на, хоч би й немолодого?
Сидiр_. От бачите, а вона каже: яка розумна дiвка
пiде, хоч би й за багатого, та за старого.
Старшина_. Чи не брешеш ти?
Сидiр_. I, й-богу, правду вам кажу, не хоче: й руками, ; й ногами
брика ться. Мати каже, що вона коха ться з Олексою Жупаненком, а примусить
©©, каже, не маю сили: як не ,схоче, каже, то вона й повiситься, я ©©
знаю.
Старшина_. То ти так i кажи! Тепер я бачу, через що я й старий, i
сякий, i такий. Це друга рiч! Ну, то постривай, я покажу ©й Олексу!
Постривай... Он що!.. Постривай!.. Еге! Сидоре! Я тебе зробив хазя©ном,
помагай же менi!
Сидiр_. Кажiть, я все зроблю. Менi аби отвiту нiякого.
Старшина_. Який там отвiт! Вiзьми ти Олексу зараз пiд арест, у мене
конi на тiй недiлi, покраденi, скажи, що на його пада пiдозрiнi . Галя вiд
нього вiдкинеться, як вiд злодiя, а там ми ще помiрку мо з писарем, якщо
буде стоять на свойому, чи не можна його в москалi запроторить. Пiсля
завтрього якраз прийом в нашому участку. Так, так! А може, ще що видумаю.
Iди зараз та гукни Омельяна Григоровича, вiн тут, у Гершка у шинку.
Сидiр_ виходить.
_
ЯВА IV
Старшина (один, гука в дверi)._ Мерщiй писаря зви! От тобi й раз! Хто
ждав, щоб дiвчина, гола як бубон, не пiшла за мене замiж? Але я хочу, щоб
вона була мо ю жiнкою. Хотiв я розбагатiть - розбагатiв; хотiв я почету -
маю; тепер хочу красиву молоду жiнку - та й не добуду?! Нi, добуду! Я
Олексу того й у Сибiр пошлю, як на те пiде! Все спродам... Нi, це вже
лишн : цiлий вiк наживав, та й збуть? Можна й так обiйтись!.. Старий,
каже, дурна, дурна! А грошi, а худоба!! Хотiв би я тепер упирем буть, щоб
причарувать ©©...
ЯВА V
Входить писар.
Писар_. Пощитались. Виходить баришiв п'ятсот рублiв. Сотняжка и менi
перепаде!
Старшина_. Двi! Тiлько зробiть дiло. Омельян Григорович, скажiть менi:
чи можемо ми з вами вкупi заправить так, щоб супротивникам нашо© волi
прийшлося i свербляче, i боляче?
Писар_. Як у якому дiлi, а до того ще й як кому, треба знать
послiдовательно.
Старшина_. Ви вiд мене не обiженi? Еге, нi? То й знайте: помага те менi
- собi помага те.
Писар_. Iстина. Я всегда так думав i так поступав, що
це ви так збентеженi? Яке там дiло? Мабуть, круте?
Старшина_. Многосложне дiло, Омельяне Григоровичу, але як i вигра мо,
то й могорич буде!..
Писар_. Многосложний?
Старшина_. Он який!
Писар_. Кажiть.
Старшина_. Я знаю, що вам багато говорить не треба. Ви зразу мене
урозумi те. сть тут дiвчина прехорошая собою - Галя Королiвна. Менi
захотiлось ©© взять за жiнку. Послав сватать, а вона не захотiла.
Писар_. Це дiло трудне: В душу не залiзеш i туди ©© не навернеш, куди
сама не схоче.
Старшина_. Не те. Слухайте далi. Вона не хоче за мене через одного
парубка - Олексу Жупаненка. От цього-то Олекси треба здихаться - i Галя
Королiвна моя. Розiбрали?
Писар_. Тепер розiбрав. Здихаться? У городi у нас один чоловiк,
Казюкою прозива ться, так той тiлько й порадить, як здихаться.
Старшина_. Як самi не придума мо, то й до Казюки вдаримося, - я Казюку
й сам добре знаю, не одну справу з ним виграв! А поки що самi помiрку мо.
Оце зараз я послав Сидора заарештовать Олексу за те, що буцiмто вiн покрав
мо© конi на тiм тижнi. Менi зда ться, що Галя вiд нього вiдцура ться, як
почу , що вiн злодiй. Та цього мало. Чи не можна його в москалi вiддать?
Бо з кiньми справи не вигра м. Ну лишень розкиньте розумом!
Писар_. А постривайте, справлюсь, яке його посемейство.
Старшина_. Мати-вдова i три сестри.
Писар (шука по списку)._ Один син.
Старшина_. Мати вийшла замiж та живуть при вiтчимовi.
Писар (ударив по списку)._ Ой, постойте, - можна.
Старшина_. Чи сть же таке дiло, щоб воно було невозможно? Хiба ми
сьогоднiшнi? Ну, кажiть, як?
Писар_. Мати, значить, Вербенчиха, дочки при нiй, а Олекса Жупаненко
особо остався - одиночка, значить, а одиночки йдуть! Так i по списку
показано.
Старшина (цiлу писаря)._ Голова!
Писар_. Постривайте, а як по справцi скажеться...
Старшина_. То друга рiч, нехай оказу ться, а тим часом не буде мiшать.
Писар_. Та чи так? А як хто заступиться, як мати пожалу ться?
Старшина_. Куди ©й к бiсу жалуваться! Та ми ©© охолодну запрем на той
час, поки приймуть Олексу; а менi би Галя побачила, що Олекса в москалi
пiшов, то вона моя.
Писар_. Як так, то й так! Значить, пiдженем свою полiзу. Глядiть же:
двi сотнi з баришiв i могорич! А тим часом аайте здоровi, я пiду до
Гершка, там ще щоти зоставив, треба кiнчать.
Старшина_. Я вже знаю, якi то щоти, лучче б ви ©х не кiнчали, бо ще
рано, може трапиться яке дiло, а як щоти скiнчите, то...
Пиcap_. Я свою степень понiмаю! От тiлько статистiка менi в печiнках
сидить - та нiчого, не ударим в грязь лицем: таку статистiку пiдведем, що
тiлько руками становий розведе. (Виходить.)_
ЯВА VI
Старшина (один)._ От i хороший чоловiк, тiлько торка багато! А голова
золота! Ну, зда ться, дiло iде на лад! Коли б менi тiлько це дiло виграть
- годi! Буду в церквi щопразника отаку свiчку ставить!.. О, зда ться, це
Сидiр iде. Так, вiн, i Олекса з ним. Ану, попробую ще ласкаво заспiвать.
ЯВА VII
Сидiр i Олекса.
Сидiр_. Так, так, голубчику! Нiчого тут крутить i сюди i туди, у на то
свiдки, що ти коней вiддав злодiям!
Олекса _Та бога ви побiйтеся, я вам десять свiдкiв подам, що як у
старшини коней покрадено, я був аж у Висцi, на весiллi, там i ночував, там
i на другий день зостався i тiлько в обiд третього дня при©хав.
Старшина_. Та вже як не вертись, а треба буде признаться, бо з города я
получив звiстку, що злодiй пiймався i на тебе показав.
Олекса_. А щоб вiн катовi на свого батька показав! Не паскудьте ви
мене, ви зна те, що ми були хазя©ни i мiй дядько Панас був старшиною, як i
ви, а що тепер зубожiли, то це не порок, може, ще й ми хазя©нами будемо.
За що ж ви таку бiду наклика те на мене.
Старшина_. Бач, у дядька пiшов! Дуже цiкавий! Гляди, щоб i тобi, як i
дядьковi, не втерли носа. Були хазя©ни! А тепер твiй дядько - бурлака,
чабаном десь служить, а все через те, що розумний дуже.
Олекса_. Дай боже всiм такого розуму.
Сидiр_. Ти лучче попроси старшину, а то ти все гостро одказу ш.
Старшина_. А вийди, Сидоре, в сiни, я з ним побалакаю. То вiн тебе
соромиться!
Сидiр виходить.
Чу ш, парубче, я тобi i конi подарую, i дiла нiякого не заведу, i ще
дам сто карбованцiв... тiлько вiдсахнись ти вiд Галi Королiвни - я ©©
сватаю! Iди куди в найми, скажи, що коха ш другу - одкинься вiд не©! Бо як
цього не зробиш, то я тебе i в острог посадю, i в москалi вiддам - все
одно пропадеш.
Олекса_. Так ось воно що! Ви б так i казали: це ви купу те у мене мою
дiвчину? Нi, дядьку, бiдний я, правда, i сто карбованцiв грошi, але я
повiсився б на другий день або й зараз, якби взяв у вас сто рублiв для
того, щоб розпанахать свою душу, зсушить сво серце разом з чужим серцем!
Нi, дядьку, цього не буде! Ви мене не зляка те тим, що посадите. Посадите
- то й випустите. А в москалi пiду, то не по вашiй волi, а так, значить,
слiд, тепер усi iдуть. Тiлько менi писав дядько Панас, що я вiльготний...
Старшина_. Я тобi покажу вiльготу, коли так! Бач, який завзятий! Я до
тебе ласкою, а ти гуком на мене! Е, собачий сину, стривай же, я тебе поки
в москалi вiддам, то ще й рiзками випорю, волосним судом. Сидоре! Вiзьми
його в холодну, ми з ним завтра розправимося, ач яке зiллячко!
Сидiр_. Iди.
Олекса_. Грiх вам буде, дядько! Я всiм людям розкажу, за вiщо ви надо
мною згнуща тесь.
Старшина_. Посади його та поклич писаря.
Сидiр_. Та онде й вiн, i Гершко бiжать сюди обидва.
Сидiр з Олексою виходять.
ЯВА VIII
Старшина (дивиться у вiкно)._ Диви, й справдi, неначе ©х хто в потилицю
турлить, - бiжать. Чи не побився, бува, Гершко з писарем?! Ще мало
клопiт-розбирай сво©х. Ну, вже той Омельян Григорович, з духовних, а не
по-духовному поступа...
ЯВА IX
Гершко i писар разом в дверi вскочили i застряли. Гершко виборсався
первий, а писар, п'яний, говоре з дверей.
Писар (в дверях)._ Постой, Гершку, ти не розкажеш, загарчиш тiлько, бо
ти захакався, як собака.
Гершко_. Не журiться за мене, глядiть, щоб самi не впали!
Старшина_. Бачите, Омельяне Григоровичу, а казали, що свою степень
понiмаете!
Писар (пiдходе)._ Всеконечно понiмаю! Ето не ваша, а моя печаль!
Старшина_. Що ви там натворили?
Писар_. Все як слiд. Постойте, я вам по порядку. Тiлько що я випив
послiдню чарку i закусив хваршированою щукою, у нього славна щука...
Старшина_. Та кажiть вже: чи ви побились, чи що?
Писар_. Боже сохрани! Вот (цiлу жида),_ значить, мир i любов! А тiлько
дело важное сть. Гершку, повествуй!
Гершко_. Пам'ята те, як ви сьогодня сказали, що тут у вас був бунтовщик
Опанас Бурлака?
Старшина_. То бий вас сила божа, якi полохливi! Так же ж був, а тепер
чорт його зна , де вiн! Кажiть толком - що там трапилось?
Гершко_. Ну, слухайте ж сюда: оцей самий Бурлака сидить у мене в шинку,
тiлько що прийшов. Там його обступили люде! Розказують, що Олексу
заарештували, чули, як Сидiр гвалтував, що вiн коней ваших покрав; i той
Панас сюди збира ться. Я затим i прибiг, щоб вам сказать.
Старшина_. Та нi, то не вiн! Де йому тут узяться? То тебе лякали.
Гершко_. Вiн! Перелякав мене на смерть: ножем ударив по столу - загнав
його по саму колодочку.
Писар_. Верно, как статистiка!
ЯВА X
Входить Бурлака, в постолах, в свитi, з торбою за плечима i з
чабанською гирлигою в руках. Писар присiда бiля столу, жид задом крадеться
за дверi i щеза.
Бурлака_. Здрастуйте вам. Не пiзнали?
Старшина (стривожений трохи, але не показу виду). _Ба нi, пiзнав.
Давно прийшов?
Бурлака_. Та оце тiлько що ввiйшов в село! Як же ти пожива ш, Михайло?
(Iде до нього, хоче почоломкаться.)_
Старшина_. Ти знай честь, пам'ятай, з ким говориш! Зда ться, бачиш, що
старшина (показу знак),_ то треба й говорить якось iначе.
Бурлака (трохи одступа назад)._ Це так товарища стрiча ш? Ну,
вибачайте, господин старшина. А я й чув вiд людей, що ви стали великий,
пан, що до вас нi приступу тепер, та i не вiрив, аж воно i справдi так.
Вибачайте ще раз.
Старшина_. Яке менi дiло до людського пащекування! Всяк повинен знать
сво стiйло. Чого тобi треба?
Бурлака_. Бачите, я йшов додому спочивать, на старiсть надо©ло менi мiж
чужими людьми тиняться. Сивiть почав, i нi до кого було голову прихилить!
А тут у мене зостався племенник - Олекса Жупаненко, - думав у нього
доживать старiсть. Приходжу сьогодня в село, питаю про свого Олексу, а
менi й кажуть, що його тiльки що заарештовано. Так я й додому не заходив;
розпитав, хто старшина, зараз i сюди - думаю собi: старий приятель Михайло
дасть братерську раду. Одначе бачу, що ради не буде. Ну, хоч скажiть менi,
будь ласка: за вiщо ж хлопця посаджено пiд арешт?
Старшина_. А ти що менi? Начальник, чи як, що я тобi буду розказувать,
за вiщо кого в холодну посадю?!
Бурлака_. Ба нi! Ви менi начальник, а всякий начальник повинен
заступаться за правду i кожному мирянину давать i пораду, i одповiдь на
його питання!
Старшина_. Та я знаю, що ти дуже розумний, з тобою не збалака ш! То ти
тiлько за цим прийшов? Менi нiколи, iди собi з богом!
Бурлака_. Як же це буде? То ви й не скажете, за вiщо мого племенника
посадили?
Старшина_. Пiшов собi геть! Що ти менi молитву прийшов читать?
Бурлака (пiдходить, старшина одступа)._ Слухай, Михайло! Я не
подивлюсь, що ти старшина, а тiлько не заговориш по-людськи, то виволочу
тобою всю хату! Кажи, не дратуй мене: за вiщо взяли парубка? Я не одступлю
за порiг, поки не довiдаюсь!
Старшина (огляда ться.)_ Омельян Григорович, де ви?
Писар_. Я тут - на мiсцi. (Шука наче чого.)_ Перо десь упало.
Старшина_. Пишiть протокол! Чули, що вiн казав?
Писар (пiдiйма ться, витрiщив очi i дивиться)._ Не уро-зумiв!
Бурлака_. Шкода, пане-брате, твiй писар тепер тiлько мислiте може
писать. Бач, який гарний - мов сова! Ще раз просю тебе, Михайло
Михайлович, не дратуй мене, скажи: за вiщо ти арештовав Олексу?
Старшина_. Твiй Олекса - злодiй, за то й сидить, чув?
Бурлака_. Злодiй?! Брехня! Люде зараз казали менi, що Олекса смирний,
роботящий i чесний хлопець! Не шуткуйте цим словом, господин старшина! Все
мо щастя в цьому парубковi: вiн мiй племенник, вiн мiй хрещений син, я
задля нього тiлько сюди й вернувся. Коли правда, що Олекса злодiй, я вiд
нього вiдцураюсь i завтра ж вернусь назад, а коли довiдаюсь, що нi...
Глядiть! У Бурлаки та сама душа зосталась i те саме серце б' ться в
грудях, котрi дванадцять лiт тому назад водили його скрiзь шукать правди.
Я i тепер знайду правду!.. (Виходить.)_
Старшина (до писаря)._ Шукай, шукай! Вiтра в полi... Ну, а ви - хоч
викрути: яка тепер з вас порада?
Писар_. К вечеру - как стьоклушко!
Завiса.
ДIЯ ДРУГА
Дворище волосного будинку.
ЯВА I
Сидiр i писар.
Сидiр_. Ви ще не зна те Бурлаки, - вiн нiчого не подару . Бачите, не
вспiв у село увiйти, вже й колотить миром, а все через кого? Через дiвку!
Писар_. Михайло Михайлович дуже ласий на баб'ячий рiд, нiгде правди
дiть!
Сидiр_. Наробить йому Галька клопоту! I то ти скажи, на милость божу,
заманулось чоловiковi! Хiба мало цi © поганi?
Писар_. Коли ж гарна бiсова дiвчина: оком поведе - й слабого з постелi
зведе.
Сидiр_. Так засватана ж уже!
Писар_. Тим вона ще краща: засватана дiвка вподоби!
Сидiр_. Глядiть, щоб не було бiди!
Писар_. Пусте дiло, нiяко© бiди не буде. Ми на законном основанi©
вiддамо Олексу у москалi.
Сидiр_. А як же вiн витягне далекий жеребок?
Писар_. А доктор нащо? Доктору заплатить, то вiн буде бiльше бракувать,
щоб добраться до Олекси.
Сидiр_. Хiба! Ну й голова! Сьогодня буде война. Бурлака радив пощитать
волость, там така буча вийшла, що страх: однi за Михайла, а другi протiв
нього!
Писар_. Ти б iшов до шинку, там вже зiбралися, треба могоричить декого.
Утремо носа Бурлацi.
Сидiр_. _Та ми вже радилися з Михайлом Михайловичем. Зна те, що я вам
скажу: й-богу, страшно iти, ще битимуть. Вчора похвалявся Петро. Що буде,
то буде, побачимо, - пiду! (Виходить.)_
ЯВА II
Писар_. Що воно за чоловiк цей Бурлака? Може, й справдi його послухають
i причепляться щитать волость? Та, впрочем, що ж вони зроблять, як не дать
©м книг? Одна морока! Пiду, поки сход, може, скiнчу вiдомость про заводи.
Ну вже менi ця статистiка обiсiла, аж нудно робиться, як згадаю про не©!
Де ж, однiх хворм дванадцять! Шутка сказать! (Виходить.)_
ЯВА III
Старшина (один)._ Сьогодня треба дiло повернуть круто. Як зiб'ю Бурлацi
пиху, то знову буду панувать. Держись, Михайло! Коли б менi завтра тiлько
Олекси здихаться, а там, поки його вернуть, поки що - то ми Галю
висвата мо. Не знаю ж, чи писар у волостi? Вже й на сход збираються.
Сьогодня ще й на весiлля треба пiти - просили. Може, там i Галя буде? Пiду
безпремiнно - чи не влучу години, щоб побалакать з нею! (Iде у волость.)_
ЯВА IV
3-й чоловiк. _Я ще малий був тодi, як вiн пiшов з села, то i негаразд
його знаю. Скажiть менi, чи його так-таки Бурлакою i прозивають, чи це вiд
того, що вiн бурлакував?
Петро_. Через те, що бурлакував, через те й Бурлакою звуть. Щоб ти
знав, що вiн за чоловiк, то я тобi розкажу. Давно це було, ще за
крепацтва, - бодай не верталось! Ми вмiстi з Опанасом пасли валахiв
панських, - лiт нам було, може, по п'ятнадцять. Раз надвечiр попасом
прийшли ми з валахами до лiска, - ось що за Варчиною балкою, - де не
взявся, сучо© пари, вовк i задавив двох валахiв. Бiда - битимуть. А Панас
такий був, що не доведи боже, якби його вибили - пiдпалив би двiр,
сердитий та завзятий! Ото Панас й надумав тiкать на Басарабiю , а ми
сиротами були. Пригнали ми валахiв додому, - ввечерi ©х не лiчать.
Повечеряли, вкрали хлiба та й подались. Де та Бесарабiя - нi вiн, нi я не
зна мо! Йшли навпростець, куди Панас вiв. Вiн був цiкавий i чув, що
Басарабiя в той бiк, де сонце сто©ть в обiдню пору. То так i йшли на
сонце. Не стало у нас хлiба, я зовсiм пiдбився, почав плакать i лаяться.
Опанас довiв мене до якогось села i сказав: iди, каже, в село i признайся,
звiдкiля ти, то тебе назад пошлють, бо не тобi, каже, бурлакувать!
Попрощався зо мною та й пiшов. Так Опанас пропадав лiт двадцять, а може, й
бiльше. Як же настала воля, вiн i прийшов додому. Розказував, був аж коло
Дунаю, а послi попав до якогось нiмця в Крим, там чабанував, та й грамоти
добре вивчився.
3-й чоловiк_. От чоловiк - свiта побачив!
Петро_. Еге! Та й недурно ходив. Скоро прийшов, зараз хазяйство почав
заводити, - грошенята були. Тодi ще якраз уставнi грамоти робили, от ми
його й вибрали старшиною.
3-й чоловiк_. Так вiн i старшиною був? Тепер пам'ятаю, пригадав! Коло
його хати раз у раз народ збирався, i вiн ©м розказував. Через що ж вiн
знову подався бурлакувать? Тодi ж воля вже була.
Пiдходять люди: 1-й i 2-й чоловiки i ще дехто.
Петро_. А був у нас посередник, чоловiк нiчого собi, тiлько все грошi
позичав, через те i промотався. Один раз причепився до Панаса, щоб той
позичив йому з громадських грошей тисячу рублiв. Опанас не дав. Ну, i
завелися. Посередник його змiнив i настановив Михайла Михайловича, що й
досi хазяйну , а Михайло зараз i позичив грошей посередниковi, значить.
Ото тут i пiшло. Опанас почав правди дошукуваться i таки добився, що
губернатор посередника змiнив, але ж i сам, ©здючи то сюди, то туди,
спустив всi грошi, якi привiз з Криму. Тодi i каже: я свого добився, грошi
громадськi вернув i посередника вигнав, а тепер знову пiду зароблять собi
грошi. - та й пiшов до прежнього хазя©на в Крим. I оце вже, мабуть, лiт
бiльше десятка, як його не було в селi, тiлько iнодi грошi присилав сестрi
Горпинi.
1-й чоловiк. _Так вiн, мабуть, знову грошей принiс. I я його добре
пам'ятаю, вiн же наш сусiда i з покiйним батьком був приятель, то я часто
слухав, як вiн, бувало, в недiлю почне розказувать про божественне i про
всякi землi. Батько казали, що вiн усю Библiю прочитав.
2-й чоловiк_. Як же то вiн ще й досi з ума не зiйшов, бо, кажуть, як
Библiю всю прочита ш,, то безпременно з ума зiйдеш! Я чув, як баба Ярина
казала, що Бурлакiв дiд був запорожець i накладав, каже, з чортами. Може,
й вiн через те такий тямущий вийшов.
1-й чоловiк. _Отак ушквар! Хiба чорти стали б його вчить святому
письму?
Всi смiються_.
Ну й вигадав!
2-й чоловiк_. Чого ти зуби скалиш? Послухав би, що Ярина каже!..
1-й чоловiк_. Сидiв' три днi-та й висидiв злиднi!
Смiються._
ЯВАV
Приходить Семен.
Семен_. Здрастуйте вам! А хто то висидiв злиднi?
1-й чоловiк_. Та тут комедiя: вiн каже, що чор©и вивчили Панаса Бурлаку
святому письму. (Регоче.)_
2-й чоловiк_. Брешеш! (Сердито передразню .)_ Ге-ге-ге! Якого бiсового
батька смi шся?
1-й чоловiк_. Не кажи нiчого, не подумавши, то й смiяться не будуть.
2-й чоловiк_. Тьфу! (Виходить.) _
1-й чоловiк_. Не дай бог, який гарячий, плюнь у друге мiсце.
Петро_. Та годi вже вам! Всi. Ба й справдi, завелися, наче малi дiти!
3-й чоловiк. _Он Бурлака iде, i люде з ним.
Петро_. Може, хоч трохи приборка крила нашому Михайловi Михайловичу. I
що тiлько вони виробляють, то й сказать не можна.
ЯВА VI
Приходять Опанас, Микола, дiд, Павло i ще люди.
Бурлака_. Таке-то, люде добрi, робиться у вас: взяв парубка i нi за
вiщо посадив у холодну та й держить. Тепера вiн один син у матерi, а
старшина ставить його без вiльготи
по списках! Захотiлось йому, бач, молоду Олексину собi
висватать, а та йому гарбуза пiднесла, i то вiн так мститься. Вiн вас
усiх заставе робить на нього, як ви будете
мовчать!
Дiд_. Бодай не казать. Роблять, що хотять: Сидiр Кавун
та писар орудують всiм. Котрi багатшенькi, тягнуть за ними. От хоч би й
з надiлами: хто не мав сили-поприбирали у надiли до себе, а тепер нiяк не
вiдтяга мо. Поки дiти були малi, то й я сво© надiли вiддав, - аби
виплачували; а тепер дiти пiдросли, став требувать назад, - кажуть, нiби я
продав, ще й документи якiсь показують.
Бурлака_. То це, виходить, пiдлоги.
Дiд_. А пiдлоги.
Бурлака_. Так чого ж ви дивитеся? Сход ма право повертать усi надiли
тим, кому вони належать.
Дiд_. А так, так!
Бурлака_. От сьогоднi виберемо щотчикiв, пощита мо його. Як я розiбрав
дiло, то вiн багато грошей замотав, а ви мовчите, кожний про себе дба , а
за громадське байдуже. А там i до надiлiв доберемось.
Дiд_. Та це правда.
Петро_. Нi, братцi, не так нам Михайло допiк, щоб i тепер йому мовчать!
Аби був чоловiк, щоб шлях показав, то ми його приструнчим! Звiсно, ми люде
темнi, а вiн з писарем i робе, що схоче.
Микола_. А що ти йому зробиш? Базiка ш тiлько!
Дiд_. Вiн скрiзь руку ма , а ми що?
Петро_. Одсохне йому та рука, як Опанас вiзьметься.
Микола_. Там уже побачимо.
Петро_. Та й побачимо! Треба, братцi, тiлько за Панасом тягти, а як
пiдемо урозтiч, - нiчого не вийде.
Павло_. А хто ж то руку буде тягти? Старшина як вийде, то й ти язика
прикусиш.
Микола_. Бо й прикусе!
Петро_. Аби ти не прикусив, а я не з тих.
Микола_. Та то ти смiливий оце зараз, а як у холодну посадять, то не те