Страница:
ПАНІ ПІРС. Прошу вас, пане Гіґінс!
ГІҐІНС (виправляючись). Цебто, у вас дуже кумедний вигляд.
ЕЛІЗА. З капелюхою лучче буде. (Вдягає свого капелюха і велично пливе до каміна).
ГІҐІНС. Та це ж нова мода! Їй-Богу, і хто б міг подумати!
ДУЛ ІТЛ (із батьківською гордістю). Ти ба! Я й не гадав, шо її аж до такої краси мона відмить. За таку може гордицця батько, еге ж, хазяїне?
ЕЛІЗА. А шоб ви знали, так митою тут ходить – раз плюнуть. Тут тобі й гаряча вода, й холодна. Хлюпайся собі, скіки хоч! Рушники пухнаті, а вішалки під ними такі гарячі, шо аж пальці мона попекти. Шітки мнякі, шоб шкрябаця, якась деревяна мисочка з милом. А запах же ж від ньо’о, ну прям як од первоцвіту. Т’ер ясно, чо’ всі леді такі помиті ходять. Їм же ж мицця – одна втіха. Знали б вони, як це нам достаєця!
ГІҐІНС. Радий, що ванна вам до вподоби.
ЕЛІЗА. Та до якої там подоби! Оно пані Пірс не дасть збрехать.
ГІҐІНС. Що сталося, пані Пірс?
ПАНІ ПІРС (лагідно). Нічого, пане Гіґінс. Не звертайте уваги.
ЕЛІЗА. Ше трохи – я б йо’ точно потовкла! А то не знаєш, куди тобі очі з сорому дівать. Так я взяла та й рушника на ньо’ почепила. От!
ГІҐІНС. На кого почепила?
ПАНІ ПІРС. На дзеркало, Пане Гіґінс.
ГІҐІНС. Дулітле, ви надто суворо виховали дитину.
ДУЛІТЛ. Я?! Та хто там її виховував! Пройдеся, бувало, ремінцем – ото й усе тобі виховання. Так шо не виніть мене, хазяїне. Не привикла вона ше. Та нічо’! Поживе у вас – навчиця вільної поведінки.
ЕЛІЗА. Не хочу я вільної поведінки! Я ж порядна!
ГІҐІНС. Елізо, іще хоч раз скажете, що ви порядна, – і батько забере вас додому.
ЕЛІЗА. Ага! Ше як забере! Ви йо’о ше не знаєте. Він же ж прийшов, шоб тіки гроші у вас видурить, бо нема за шо нализацця.
ДУЛІТЛ. А шо ж мені ше з тими грошима робить? Церкві жертвувать чи шо? (ЕЛІЗА показує йому язика. ДУЛІТЛА це так розлючує, що ПІКЕРИНҐУ доводиться стати між ними). Ти мені тут язика не розпускай! І диви, шоб оцей жинтільмен на те’е не жалівсь! Бо як дам!
ГІҐІНС. У вас будуть іще якісь настанови для доньки? Може, хочете благословити її на прощання?
ДУЛІТЛ. Е, нє-є, хазяїне. Не такий я дурний, шоб дітям розповідать, чого сам учився. З ними й так одна морока! Хоч’те, шоб вона розуму набралась, так беріть ременяку та й учіть самі! Ну, бувайте, панове! (Збирається йти).
ГІҐІНС (тоном наказу). Стійте! Ви повинні регулярно навідувати дочку. Це ваш батьківський обов’язок. Мій брат – священик. Він допоможе вам напучувати дитину.
ДУЛІТЛ (ухильно). Ну, добре, добре. Прийду. Тіки на цьому тижні не зможу. Працюю, бачте, далеченько. А от потім зато мо’ете на мене розраховувать. Всьо’о вам добро’о, панове. (Поштиво підіймає капелюха перед ПАНІ ПІРС, проте вона не відповідає на вітання, і він рушає до дверей. Обернувшись, підморгує ГІҐІНСОВІ, мабуть, співчуваючи з приводу непростої вдачі ПАНІ ПІРС, після чого виходить слідом за нею).
ЕЛІЗА. Старий брехун! Не вірте ні одному йо’о слову. Та він лучче погодиця, шоб ви на ньо’о бульдога нацькували, чим священика! Т’ер не скоро він до нас заявиця.
ГІҐІНС. Та мені його, чесно кажучи, і не треба. А вам, Елізо?
ЕЛІЗА. Мені тим більш. Очі б мої йо’о не бачили! Шо з ньо’о возьмеш, крім сорому? Чим ото в помиях борсаця, так лучче б ділом зайнявсь!
ПІКЕРИНҐ. А яка його справжня робота?
ЕЛІЗА. Видурювать у людей гроші. Це він уміє! А так він грабарем робив. Ше, бува, й зара’ бере лопату, шоб розімняця. Та й непогано цим заробля. А ви шо, вже не хоч’те казать мені «панна»?
ПІКЕРИНҐ. Перепрошую, панно Дулітл. Я обмовився.
ЕЛІЗА. Та нічо’; то я так… Просто воно гарно виходить: «панна Дулітл». А т’ер мона, я таксі найму та й проїдусь по Друрі-Лейн? Я б там вийшла й веліла б шохверу мене підо ждать. Тіки шоб же ж дівки наші побачили! Хай знають своє місце! Балакать з ними, ясне діло, я не буду!
ПІКЕРИНҐ. Ліпше зачекайте на новий одяг.
ГІҐІНС. Крім того, навіть світським дамам не годиться забувати давніх друзів. Ми називаємо це снобізмом.
ЕЛІЗА. От тіки ж не записуйте їх мені в друзі! То такі, шо не раз брали мене на глузи! Ну нічо’. Я їм носа втру! Шо ж, як тре’ підождать одежу, так я підожду. Ой же ж мені кортить одіцця по-модньому! Пані Пірс говоре, шо дасте різне, шоб спать і шоб днем ходить. Хоч, як на мене, то я б не тратилась на те, в чім нікому й не покажусь. А потім, мені й подумать страшно, шо оце зимою перед сном тра’ холодну одежу надягать.
ПАНІ ПІРС (повертається). Елізо, принесли нове вбрання, ходімо поміряти.
ЕЛІЗА. Уй-й-й! (У захваті вибігає з кімнати).
ПАНІ ПІРС (виходячи за нею). Не бігайте стрімголов по дому, дитя моє. (Зачиняє за собою двері).
ГІҐІНС. Пікеринґ, перед нами тяжка робота.
ПІКЕРИНҐ (переконано). Так, Гіґінсе, дуже тяжка.
Певно, вам цікаво, як ГІҐІНС працюватиме з ЕЛІЗОЮ. Ось один із його уроків. У кабінеті за столом сидить він, поруч нього – ПІКЕРИНҐ, навпроти – ЕЛІЗА. В новій сукні вона – мовби з картинки. В голові у неї все переплуталося від незвичної атмосфери, в якій минули сніданок та обід. Вона почувається, як пацієнт на першому прийомі в лікаря. Тим більше, що ГІҐІНС довго всидіти на місці не може й починає нервово ходити по кабінету. І якби не присутність полковника, ЕЛІЗА давно б уже втекла світ за очі, навіть назад у свою комірчину на Друрі-Лейн.
ГІҐІНС. Розкажіть мені алфавіт.
ЕЛІЗА. Тю! Я ж не дитина, шоб мене так учить!
ГІҐІНС (гримає на неї). Розказуйте алфавіт!
ПІКЕРИНҐ. Спробуйте, панно Дулітл. Згодом ви зрозумієте, навіщо це треба. В нього своя методика, робіть, як він каже.
ЕЛІЗА. Ну, добре вже. Розкажу. Як там воно: а… би… ви… ги…
ГІҐІНС (рикнувши, мов поранений лев). Замовкніть! Пікеринґ, ви тільки послухайте! І на таку освіту ми з вами даємо гроші! Це нещасне створіння дев’ять років просиділо в школі, а ми з вами платили за те, щоб її навчали мови Шекспіра й Мілтона. І ось вам результат: «а, би, ви, ги…» (До ЕЛІЗИ). Повторіть: А, Бе, Ве, Ге, Ґе…
ЕЛІЗА (мало не плаче). Так я ж і кажу: А, би, ви, ги, ги…
ГІҐІНС. Досить цього. А тепер скажіть «фіолетова фіалка».
ЕЛІЗА. Хвіолетова хвіалка.
ГІҐІНС. Притисніть нижню губу до верхніх зубів. А тепер скажіть: «Фіалка!»
ЕЛІЗА. Хв-хв-хв! Хф! Ф! Фіалка!
ПІКЕРИНҐ. Добре. Просто чудово, панно Дулітл!
ГІҐІНС. Чорт забирай! Їй це вдалося з першого разу! Ми таки зробимо з неї герцогиню! (До ЕЛІЗИ). Тільки добре собі затямте: ще хоч раз ви скажете мені «проХВесор», «мНякий» чи «не Филюйтесь», я сам, цими руками, візьму вас за коси й тричі проволочу довкола кімнати. (Наголошуючи на вимові). Проф-ф-фесор! М-й-й-акий! Не хвилюйтесь!
ЕЛІЗА (хлипаючи). Я чую, шо у вас виходе якось по-шляхецькому! А сама ше так не можу!
ГІҐІНС. Якщо ви вже відчуваєте різницю, то якого ж біса розрюмсались?! Пікеринґ, дайте їй шоколадку.
ПІКЕРИНҐ. Заспокойтеся, панно Дулітл… Не треба плакати. У вас усе так добре виходить! Учитися – зовсім не боляче. Даю слово, що не дозволю йому волокти вас за коси.
ГІҐІНС. Ну, все на сьогодні. Ідіть до пані Пірс і розкажіть їй, чого вас тут навчили. Тільки добре старайтеся! І не ковтайте «ч», коли вимовляєте «що»! Наступний урок сьогодні о пів на п’яту. Все, вільні.
ЕЛІЗА, все ще хлипаючи, мерщій вибігає з кімнати. Такі муки вона терпітиме ще не один місяць, перш ніж ми знову зустрінемося з нею під час її дебюту в товаристві лондонської еліти.
Дія третя
Прийомний день у помешканні ПАНІ ГІҐІНС на набережній Челсі.[16] Гостей ще немає. Усі три вікна просторої вітальні виходять на річку. Щоправда, стеля у кімнаті не така висока, яка була б у такому ж будинку давнішої забудови. Через навстіж відчинені вікна видно балкон, а на ньому – горщики з квітами. Ліворуч, якщо стояти обличчям до вікон, – камін, а праворуч, ближче до кутка, – двері. ПАНІ ГІҐІНС вихована на Морісі[17] та Берн-Джонсі,[18] і її помешкання дуже відрізняється від оселі її сина на Вімпол-стріт: тут ви не побачите ані зайвих меблів, ані купи дрібничок незрозумілого призначення. Посеред кімнати – велика канапа. Подушки й парчеве укривало на канапі, морісівські шпалери й морісівські набивні гардини на вік нах – ось і всі оздоби вітальні, але вони дібрані з таким смаком, що гріх було б захарастити їх непотребом. На стінах – кілька гарних олійних картин (у манері Берн-Джонса, а не Віслера[19]): років три дцять тому вони виставлялися в Галереї Гровнер.[20] Пейзаж лише один: це Сесіл Лоусон[21] у масштабах Рубенса. Поруч – портрет молодої ПАНІ ГІҐІНС: на ній, попри тодішню моду, один з тих чудових россеттівських костюмів, які так карикатурно копіювали невігласи, що й породили абсурдний естетизм кінця дев’ятнадцятого сторіччя.
У кутку, навскоси від дверей, за простим, проте елегантним письмовим столиком з кнопкою дзвінка під рукою сидить ПАНІ ГІҐІНС і пише листа. Тепер, коли їй за шістдесят, вона не завдає собі клопоту вдягнутися всупереч моді. За письмовим столиком, ближче до крайнього вікна, стоїть чіпендейлівський[22] стілець. З протилежного боку кімнати, поодаль від вікна, – єлизаветинське крісло з грубим різьбленням у манері Індиго Джонса.[23] Там само – рояль у гаптованому чохлі. У кутку між каміном та вікном – диванчик, обтягнутий морісівським ситцем. Наближається п’ята пополудні. Раптом з гуркотом розчиняються двері – і входить ГІҐІНС, не скидаючи капелюха.
ПАНІ ГІҐІНС (стривожено). Генрі! (З докором). Ти обіцяв не приходити в мої прийомні дні. (Схилившись, ГІҐІНС цілує матір, а вона тим часом знімає з його голови капелюх і подає йому).
ГІҐІНС. А чорт з ними! (Кидає капелюха на стіл).
ПАНІ ГІҐІНС. Зараз же йди додому. Навіщо ти прийшов?
ГІҐІНС (цілуючи матір). Я навмисне прийшов!
ПАНІ ГІҐІНС. А тепер іди. Я не жартую, Генрі. Ти відсахав усіх моїх друзів. Варто їм зустрітися з тобою, як вони перестають у мене бувати.
ГІҐІНС. Дурниці! Світські розмови у мене справді не дуже виходять, але людям до цього байдуже! (Сідає на диван).
ПАНІ ГІҐІНС. Ти так думаєш?… Світські розмови! А несвітські у тебе виходять? Справді, Генрі, тобі краще піти.
ГІҐІНС. Не можу. Я до тебе у справі. Це стосується фонетики.
ПАНІ ГІҐІНС. Ні, любий. На жаль, я неспроможна розшифрувати твої голосні. Мені приємно одержувати від тебе листівки, транскрибовані за твоєю системою. Але читати мені все одно доводиться копії, написані звичайним письмом, які ти люб’язно надсилаєш.
ГІҐІНС. Тоді вважай, що фонетика тут ні до чого.
ПАНІ ГІҐІНС. Але ж ти сам кажеш…
ГІҐІНС. Принаймні ти до фонетики стосунку не матимеш. Я тут одну дівчину підчепив.
ПАНІ ГІҐІНС. Тобто, ти хочеш сказати, що це вона тебе підчепила?
ГІҐІНС. Зовсім ні! Про кохання тут не йдеться.
ПАНІ ГІҐІНС. Дуже шкода.
ГІҐІНС. Чому?
ПАНІ ГІҐІНС. Ти ще ні разу не цікавився жінкою, молодшою за сорок п’ять. Коли ти нарешті збагнеш, що навколо так багато гарних дівчат?
ГІҐІНС. Не хочу я клопотати собі голову дівчатами. Мій ідеал – це жінка, якнайбільше схожа на тебе! Жодна дівчина ніколи не зацікавить мене всерйоз: старі смаки важко змінити. (Зненацька підхоплюється і починає ходити з кутка в куток, брязкаючи ключима й монетами у кишенях брюк). А до того ж, усі вони дурепи!
ПАНІ ГІҐІНС. А знаєш, Генрі, що б ти зробив, якби справді любив мене?
ГІҐІНС. От Господи! Ну, і що ж?! Взяв би та й одружився? Чи як, по-твоєму?
ПАНІ ГІҐІНС. Ні. Ти б, напевне, вийняв руки з кишень і перестав маячити в мене перед очима. (З жестом розпачу він скоряється і знову сідає). От, слухняний хлопчик. А тепер розкажи про цю дівчину.
ГІҐІНС. Сьогодні вона прийде до тебе з візитом.
ПАНІ ГІҐІНС. Не пригадую, щоб я її запрошувала.
ГІҐІНС. Не ти. Я сам її запросив. Якби ти знала, хто вона, то напевне б не запросила.
ПАНІ ГІҐІНС. Цікаво! І чому ж?
ГІҐІНС. Справа ось яка… Вона проста квіткарка. Я підібрав її коло базару.
ПАНІ ГІҐІНС. І запросив до мене в прийомний день?!
ГІҐІНС (підходить до матері та намагається її задобрити). Усе буде гаразд. Я навчив її правильно говорити і дав суворі вказівки, як поводитися. Їй велено торкатися лише двох тем: погоди та здоров’я. Тобто, «який чудовий сьогодні день» або «як ви себе почуваєте?». Жодних розмов на загальні теми. Це буде цілком безпечно.
ПАНІ ГІҐІНС. Безпечно?! Розмовляти про наше здоров’я?! Про наш організм?! Може, навіть про нашу зовнішність?! Генрі, як можна бути таким нерозважливим!
ГІҐІНС (нетерпляче). Треба ж їй про щось говорити! (Вчасно бере себе в руки й знову сідає). Та не хвилюйся ти! Все буде гаразд. Пікеринґ теж бере в цьому участь. Ми з ним заклалися, що за півроку я зможу вивести її у світ як герцогиню. Кілька місяців уже минули, і вона робить просто блискучі успіхи! Я точно виграю заклад! В неї добрий слух, навчати її куди легше, ніж моїх мільйонерів, адже я фактично переучую її заново, як навчають чужої мови. Англійською вона вже говорить майже як ти французькою.
ПАНІ ГІҐІНС. Обнадійлива обставина.
ГІҐІНС. І так, і ні…
ПАНІ ГІҐІНС. Про що ти?
ГІҐІНС. Вимову їй я вже поставив. Проте річ не лише в тому, як вона говорить, а й що вона говорить! І ось тут якраз…
Розмову уриває ПОКОЇВКА, яка доповідає про гостей.
ПОКОЇВКА. Пані й панна Айнсфорд Гіл. (Іде).
ГІҐІНС. А, чорти б їх узяли! (Підхоплюється, хапає зі столу свого капелюха й поспішає до виходу, але перш ніж він устигає вийти, мати вже рекомендує його гостям).
На порозі ті самі мати й дочка, що ховалися від дощу біля Ковент Ґардена. Мати – добре вихована спокійна жінка, проте відчувається, що вона в постійній напрузі, як всі люди з обмеженими статками. Дочка засвоїла ексцентричний світський тон: бідність схована за бравадою.
ПАНІ АЙНСФОРДГІЛ (до ПАНІ ГІҐІНС). Добрий день. (Вони вітаються за руку).
ПАННА АЙНСФОРД ГІЛ. Добрий день! (Вітаються).
ПАНІ ГІҐІНС (відрекомендовує ГІҐІНСА). Мій син Генрі.
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Ваш знаменитий син! Пане професоре, я так чекала на це знайомство!
ГІҐІНС (похмуро, навіть не зворухнувшись, щоб підійти до неї). Дуже приємно. (Спирається на рояль і недбало киває).
ПАННА АЙНСФОРД ГІЛ (довірливо й фамільярно підходить до нього). Добрий день!
ГІҐІНС (вирячившись на неї). А я вас уже бачив. Не уявляю собі, де й коли, але голос – точно чув! (Похмуро). Втім – яка різниця?! Чого ви стоїте? Сідайте!
ПАНІ ГІҐІНС. На жаль, маю признатися, що мій знаменитий син зовсім не вміє поводитись у товаристві. Будь ласка, не ображайтесь на нього.
ПАННА АЙНСФОРД ГІЛ (весело). Що ви, що ви! (Сідає у чіпендейлівське крісло).
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (дещо розгублено). Так, так, звичайно. (Опускається на канапу ліворуч від дочки й праворуч від ПАНІ ГІҐІНС, яка розвернула до них своє крісло за письмовим столом).
ГІҐІНС. Я що, когось образив? Я ненавмисно.
Підходить до центрального вікна і, ставши спиною до присутніх, споглядає річку та квіти Бетерсі-парку з таким виразом обличчя, ніби перед ним вічна мерзлота. Вертається ПОКОЇВКА, за нею входить ПІКЕРИНҐ.
ПОКОЇВКА. Полковник Пікеринґ. (Іде).
ПІКЕРИНҐ. Доброго дня, пані Гіґінс!
ПАНІ ГІҐІНС. Дуже рада вас бачити, полковнику. Будь ласка, познайомтеся з моїми гостями: пані Айнсфорд Гіл, панна Айнсфорд Гіл. (Обмінюються поклонами. ПОЛКОВНИК ставить чіпендейлівського стільця між ПАНІ ГІҐІНС та ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ і сідає).
ПІКЕРИНҐ. Генрі вже розповів про мету нашого візиту?
ГІҐІНС (через плече). Та не дали, чорт забирай!
ПАНІ ГІҐІНС. Генрі, Генрі, прошу тебе!
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (вдавши, ніби підводиться на ноги). Може, ми невчасно?…
ПАНІ ГІҐІНС (встає і затримує гостю). Ну, що ви! Навпаки! Дуже добре, що ви прийшли! Ми якраз хотіли познайомити вас з однією нашою приятелькою.
ГІҐІНС (з ентузіазмом у голосі). А й справді, чорт забирай! Нам же потрібен хтось для проби – ви теж підходите.
Вертається ПОКОЇВКА, за нею йде ФРЕДІ.
ПОКОЇВКА. Пан Айнсфорд Гіл.
ГІҐІНС (мало не на повен голос). Ще одного принесло!
ФРЕДІ (тиснучи руку ПАНІ ГІҐІНС). Вітаювасс!
ПАНІ ГІҐІНС. Дуже рада вас бачити! (Знайомлячи). Полковник Пікеринґ.
ФРЕДІ (вклоняється). Вітаювасс!
ПАНІ ГІҐІНС. Ви, мабуть, не знайомі з моїм сином, професором Гіґінсом?
ФРЕДІ (підходить до ГІҐІНСА). Вітаювасс!
ГІҐІНС (дивлячись на ФРЕДІ так, ніби перед ним кишеньковий злодій). Побий мене грім! І вас я вже бачив! Але ж де?
ФРЕДІ. Щось не пригадую…
ГІҐІНС (відмовляється від спроби згадати). Зрештою – яка різниця?! Сідайте!
Тисне ФРЕДІ руку і мало не кидає його на канапу обличчям до вікна. Сам переходить на протилежний бік.
ГІҐІНС. Ну, ось ми й посідали… (Опускається на канапу біля ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ). І що ж будемо робити до Елізиного приходу? Може, в біса, поговоримо про щось?
ПАНІ ГІҐІНС. Генрі, на королівських прийомах ти, певно, душа товариства, але на менш урочистих подіях витримати тебе непросто.
ГІҐІНС. Правда? Шкода… (Раптом прояснівши). А втім, знаєте, мабуть справді непросто! (Заходиться гучним сміхом).
ПАННА АЙНСФОРД ГІЛ (якій ГІҐІНС здається цілком прийнятною партією). Як я вас розумію! Я й сама не здатна до світських розмов. Ох, і чому люди так рідко бувають відвертими і говорять зовсім не те, що думають!
ГІҐІНС (знову набундючившись). І слава Богу!
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (підлаштувавшись під настрій дочки). Але ж чому?
ГІҐІНС. А тому! Те, що – як вони гадають – їм слід думати, вже огидне саме по собі. А те, що в них справді на думці – не доведи Боже нам почути! Ви гадаєте, комусь сподобається, якщо я розповім уголос про те, що справді думаю?
ПАННА АЙНСФОРД ГІЛ (весело). Це буде щось дуже цинічне, так?
ГІҐІНС. Цинічне?! До чого тут, у біса, цинічне?! Просто це буде не те, що ми називаємо пристойним.
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (серйозно). Я певна, що ви жартуєте, пане Гіґінс…
ГІҐІНС. Розумієте, усі ми тією чи іншою мірою дикуни. Теоретично, усі ми повинні бути вихованими й культурними – знатися на поезії, філософії, науці, мистецтві і таке інше. Але скажіть-но мені, чи багато з нас насправді розуміють, що це таке? (До ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ). От що, наприклад, ви знаєте про поезію? (До ПАННИ АЙНСФОРД ГІЛ). Чи ви про науку? (Показуючи на ФРЕДІ). Або ось він – що він тямить у мистецтві чи в науці, чи хай там у чому? Та й сам я, зрештою, – чи маю я, в біса, хоч якесь уявлення про філософію?!
ПАНІ ГІҐІНС (застережливо). Або про вміння поводитись у товаристві.
ПОКОЇВКА (розчинивши двері). Панна Дулітл. (Іде).
ГІҐІНС (поспішає до матері). Мамо, це вона! (Стає навшпиньки позаду матері й дає Елізі знак, що це – господиня дому).
ЕЛІЗА, вишукано вдягнена, справляє таке враження своєю красою, що при її появі усі встають. Керована сигналами ГІҐІНСА, із відтренованою граційністю вона підходить до його матері.
ЕЛІЗА (вимовляючи все педантично правильно, із музикою в інтонаціях). Доброго дня, пані Гіґінс. (Пильно стежить за кожним своїм звуком. Трохи сповільнює темп перед [ґ], вимовляючи «ГіҐінс», але переживання ці даремні – її вимова бездоганна). Пан Гіґінс передав мені ваше запрошення.
ПАНІ ГІҐІНС (люб’язно). Так, так! Я дуже рада вас бачити.
ПІКЕРИНҐ. Доброго дня, панно Дулітл!
ЕЛІЗА (подає йому руку). Полковник Пікеринґ, якщо не помиляюся?
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Я певна, що ми з вами вже зустрічалися, панно Дулітл. Я пригадую ваші очі.
ЕЛІЗА. Доброго дня! (Підходить до канапи й граційно сідає на місце, щойно звільнене ГІҐІНСОМ).
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (знайомлячи). Моя дочка Клара.
ЕЛІЗА. Доброго дня!
КЛАРА (збуджено). Доброго дня! (Сідає поряд з ЕЛІЗОЮ, пожираючи її поглядом).
ФРЕДІ (підходить до них). А я вже мав щастя…
ЕЛІЗА. Доброго дня!
ФРЕДІ вклоняється і, цілковито зачарований, сідає в єлизаветинське крісло.
ГІҐІНС (зненацька). А, побий мене лихо! Тепер і я пригадую! (Усі на нього дивляться). Ковент Ґарден! (Скрушно). От чорт!
ПАНІ ГІҐІНС. Генрі, прошу тебе, не сідай на стіл, бо зламаєш.
ГІҐІНС (похмуро). Вибач.
Іде до канапи. По дорозі зачіпається об камінні ґратки і спотикається об щипці. Лайнувшись крізь зуби, приводить усе в порядок і, завершивши свій невдалий перехід, падає на канапу з такого розгону, що чути тріск. ПАНІ ГІҐІНС, докладаючи всіх зусиль, аби стриматись, мовчки спостерігає за сином. Западає гнітюча тиша.
ПАНІ ГІҐІНС (урвавши мовчанку, тоном світської невимушеності). Як вам здається, чи буде сьогодні дощ?
ЕЛІЗА. Незначне пониження атмосферного тиску, що охопило західну частину Британських островів, поступово переміститься на східні райони. За даними синоптиків, істотних метеорологічних змін не передбачається.
ФРЕДІ. Ха-ха! Як кумедно!
ЕЛІЗА. У чому справа, юначе? Б’юсь об заклад, я все правильно сказала.
ФРЕДІ. Неперевершено!
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Сподіваюся, похолодань більше не буде. Навколо стільки випадків інфлюенци, а наша родина надзвичайно вразлива – і щовесни захворює.
ЕЛІЗА (похмуро). От і моя тітка померла від інфлюенци.
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (співчутливо поклацує язиком).
ЕЛІЗА (з тим самим трагізмом у голосі). Це вони так кажуть. Та як на мене, стару замочили.
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (зачудовано). Замочили?
ЕЛІЗА. Ну! А то чого б це їй помирати від інфлюенци? За рік до того в неї дифтерія була. Я сама бачила: вона аж посиніла вся! Вже думали, гаплик старій. А батько мій узяв ложку та й улив їй джину в горлянку. Так слухайте, раз-два оклигалась, ще й півложки відгризла!
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (приголомшена). Боже мій!
ЕЛІЗА (додаючи нові аргументи). Ну, скажіть ви, на милість, чого б оце така здоров’яга та й померла від інфлюенци? А хто тепер знає, де її солом’яний капелюх – той, що до мене мав перейти?! Поцупили – точно вам кажу! Тут справа ясна, хто капелюха поцупив, той і тітку замочив!
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. А що означає «замочив»?
ГІҐІНС (поспіхом). А… це таке модне світське слівце. «Замочити» значить «убити».
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (до ЕЛІЗИ, з жахом). Невже ви справді вважаєте, що вашу тітку вбили?
ЕЛІЗА. Атож! Ті, з ким вона жила, і за шпильку могли вбити. А тут цілий капелюх!
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. А проте, гадаю, не слід було вашому татові вливати хворій алкоголь. Це справді могло її вбити.
ЕЛІЗА. Кого?! Її?! Та для неї джин був – як материнське молоко! А батько мій сам стільки того джину перехиляв, що знав-таки що й до чого.
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Цебто, ви хочете сказати, що ваш батько випивав?
ЕЛІЗА. Випивав?! Та він і зараз не просихає!
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Бідолашна, уявляю, як ви від цього потерпаєте!
ЕЛІЗА. Анітрохи! Я ж бачу, що воно йому лише на користь. Не те щоб він гатив без передиху. (Весело). А тільки так… Часом, коли, так би мовити, находить. А тоді як вип’є – то хоч до болячки прикладай. Мати й сама, бувало, дасть йому чотири пенси, та й наказує не вертатись, доки не нап’ється як слід, бо він тоді одразу робився веселий та лагідний. І скільком-бо жінкам приходиться споювати чоловіків! Бо інакше життя ж од них нема! (Почувшись зовсім як удома). Воно ж от яка штука… Коли в людини, приміром, є якась совість, так вона ж тверезу душу гризе та й гризе! І що тоді за настрій! А перекине людина чарочку – так де те горе й ділося! (До ФРЕДІ, який корчиться від невтримного сміху). Що таке?! Чого це ви ржете?
ФРЕДІ. Ця нова світська говірка! Як здорово це у вас виходить!
ЕЛІЗА. Якщо я розмовляю як треба, то навіщо сміятися? (До ГІҐІНСА). Може, я щось зайве сказала?
ПАНІ ГІҐІНС (випередивши сина). Ні, ні! Що ви, панно Дулітл!
ЕЛІЗА. Слава тобі Господи! (Захоплено). От! Так я ж і кажу…
ГІҐІНС (підводиться й дивиться на годинник). Гм!
ЕЛІЗА (озирається на нього і, збагнувши натяк, теж підводиться). Що ж, мені час іти. (Усі встають. ФРЕДІ прямує до дверей). Було дуже приємно познайомитись. До побачення. (Прощається за руку з ПАНІ ГІҐІНС).
ПАНІ ГІҐІНС. На все добре.
ЕЛІЗА. До побачення, полковнику!
ПІКЕРИНҐ. До побачення, панно Дулітл! (Тисне їй руку).
ЕЛІЗА (кивком голови прощається з рештою). До побачення!
ФРЕДІ (відчиняє перед нею двері). Ви йтимете через парк, панно Дулітл? Дозвольте мені…
ЕЛІЗА (бездоганно артикулюючи). Пішки?! Чорта з два! (Усі приголомшені). На таксі поїду! (Виходить).
ГІҐІНС (виправляючись). Цебто, у вас дуже кумедний вигляд.
ЕЛІЗА. З капелюхою лучче буде. (Вдягає свого капелюха і велично пливе до каміна).
ГІҐІНС. Та це ж нова мода! Їй-Богу, і хто б міг подумати!
ДУЛ ІТЛ (із батьківською гордістю). Ти ба! Я й не гадав, шо її аж до такої краси мона відмить. За таку може гордицця батько, еге ж, хазяїне?
ЕЛІЗА. А шоб ви знали, так митою тут ходить – раз плюнуть. Тут тобі й гаряча вода, й холодна. Хлюпайся собі, скіки хоч! Рушники пухнаті, а вішалки під ними такі гарячі, шо аж пальці мона попекти. Шітки мнякі, шоб шкрябаця, якась деревяна мисочка з милом. А запах же ж від ньо’о, ну прям як од первоцвіту. Т’ер ясно, чо’ всі леді такі помиті ходять. Їм же ж мицця – одна втіха. Знали б вони, як це нам достаєця!
ГІҐІНС. Радий, що ванна вам до вподоби.
ЕЛІЗА. Та до якої там подоби! Оно пані Пірс не дасть збрехать.
ГІҐІНС. Що сталося, пані Пірс?
ПАНІ ПІРС (лагідно). Нічого, пане Гіґінс. Не звертайте уваги.
ЕЛІЗА. Ше трохи – я б йо’ точно потовкла! А то не знаєш, куди тобі очі з сорому дівать. Так я взяла та й рушника на ньо’ почепила. От!
ГІҐІНС. На кого почепила?
ПАНІ ПІРС. На дзеркало, Пане Гіґінс.
ГІҐІНС. Дулітле, ви надто суворо виховали дитину.
ДУЛІТЛ. Я?! Та хто там її виховував! Пройдеся, бувало, ремінцем – ото й усе тобі виховання. Так шо не виніть мене, хазяїне. Не привикла вона ше. Та нічо’! Поживе у вас – навчиця вільної поведінки.
ЕЛІЗА. Не хочу я вільної поведінки! Я ж порядна!
ГІҐІНС. Елізо, іще хоч раз скажете, що ви порядна, – і батько забере вас додому.
ЕЛІЗА. Ага! Ше як забере! Ви йо’о ше не знаєте. Він же ж прийшов, шоб тіки гроші у вас видурить, бо нема за шо нализацця.
ДУЛІТЛ. А шо ж мені ше з тими грошима робить? Церкві жертвувать чи шо? (ЕЛІЗА показує йому язика. ДУЛІТЛА це так розлючує, що ПІКЕРИНҐУ доводиться стати між ними). Ти мені тут язика не розпускай! І диви, шоб оцей жинтільмен на те’е не жалівсь! Бо як дам!
ГІҐІНС. У вас будуть іще якісь настанови для доньки? Може, хочете благословити її на прощання?
ДУЛІТЛ. Е, нє-є, хазяїне. Не такий я дурний, шоб дітям розповідать, чого сам учився. З ними й так одна морока! Хоч’те, шоб вона розуму набралась, так беріть ременяку та й учіть самі! Ну, бувайте, панове! (Збирається йти).
ГІҐІНС (тоном наказу). Стійте! Ви повинні регулярно навідувати дочку. Це ваш батьківський обов’язок. Мій брат – священик. Він допоможе вам напучувати дитину.
ДУЛІТЛ (ухильно). Ну, добре, добре. Прийду. Тіки на цьому тижні не зможу. Працюю, бачте, далеченько. А от потім зато мо’ете на мене розраховувать. Всьо’о вам добро’о, панове. (Поштиво підіймає капелюха перед ПАНІ ПІРС, проте вона не відповідає на вітання, і він рушає до дверей. Обернувшись, підморгує ГІҐІНСОВІ, мабуть, співчуваючи з приводу непростої вдачі ПАНІ ПІРС, після чого виходить слідом за нею).
ЕЛІЗА. Старий брехун! Не вірте ні одному йо’о слову. Та він лучче погодиця, шоб ви на ньо’о бульдога нацькували, чим священика! Т’ер не скоро він до нас заявиця.
ГІҐІНС. Та мені його, чесно кажучи, і не треба. А вам, Елізо?
ЕЛІЗА. Мені тим більш. Очі б мої йо’о не бачили! Шо з ньо’о возьмеш, крім сорому? Чим ото в помиях борсаця, так лучче б ділом зайнявсь!
ПІКЕРИНҐ. А яка його справжня робота?
ЕЛІЗА. Видурювать у людей гроші. Це він уміє! А так він грабарем робив. Ше, бува, й зара’ бере лопату, шоб розімняця. Та й непогано цим заробля. А ви шо, вже не хоч’те казать мені «панна»?
ПІКЕРИНҐ. Перепрошую, панно Дулітл. Я обмовився.
ЕЛІЗА. Та нічо’; то я так… Просто воно гарно виходить: «панна Дулітл». А т’ер мона, я таксі найму та й проїдусь по Друрі-Лейн? Я б там вийшла й веліла б шохверу мене підо ждать. Тіки шоб же ж дівки наші побачили! Хай знають своє місце! Балакать з ними, ясне діло, я не буду!
ПІКЕРИНҐ. Ліпше зачекайте на новий одяг.
ГІҐІНС. Крім того, навіть світським дамам не годиться забувати давніх друзів. Ми називаємо це снобізмом.
ЕЛІЗА. От тіки ж не записуйте їх мені в друзі! То такі, шо не раз брали мене на глузи! Ну нічо’. Я їм носа втру! Шо ж, як тре’ підождать одежу, так я підожду. Ой же ж мені кортить одіцця по-модньому! Пані Пірс говоре, шо дасте різне, шоб спать і шоб днем ходить. Хоч, як на мене, то я б не тратилась на те, в чім нікому й не покажусь. А потім, мені й подумать страшно, шо оце зимою перед сном тра’ холодну одежу надягать.
ПАНІ ПІРС (повертається). Елізо, принесли нове вбрання, ходімо поміряти.
ЕЛІЗА. Уй-й-й! (У захваті вибігає з кімнати).
ПАНІ ПІРС (виходячи за нею). Не бігайте стрімголов по дому, дитя моє. (Зачиняє за собою двері).
ГІҐІНС. Пікеринґ, перед нами тяжка робота.
ПІКЕРИНҐ (переконано). Так, Гіґінсе, дуже тяжка.
Певно, вам цікаво, як ГІҐІНС працюватиме з ЕЛІЗОЮ. Ось один із його уроків. У кабінеті за столом сидить він, поруч нього – ПІКЕРИНҐ, навпроти – ЕЛІЗА. В новій сукні вона – мовби з картинки. В голові у неї все переплуталося від незвичної атмосфери, в якій минули сніданок та обід. Вона почувається, як пацієнт на першому прийомі в лікаря. Тим більше, що ГІҐІНС довго всидіти на місці не може й починає нервово ходити по кабінету. І якби не присутність полковника, ЕЛІЗА давно б уже втекла світ за очі, навіть назад у свою комірчину на Друрі-Лейн.
ГІҐІНС. Розкажіть мені алфавіт.
ЕЛІЗА. Тю! Я ж не дитина, шоб мене так учить!
ГІҐІНС (гримає на неї). Розказуйте алфавіт!
ПІКЕРИНҐ. Спробуйте, панно Дулітл. Згодом ви зрозумієте, навіщо це треба. В нього своя методика, робіть, як він каже.
ЕЛІЗА. Ну, добре вже. Розкажу. Як там воно: а… би… ви… ги…
ГІҐІНС (рикнувши, мов поранений лев). Замовкніть! Пікеринґ, ви тільки послухайте! І на таку освіту ми з вами даємо гроші! Це нещасне створіння дев’ять років просиділо в школі, а ми з вами платили за те, щоб її навчали мови Шекспіра й Мілтона. І ось вам результат: «а, би, ви, ги…» (До ЕЛІЗИ). Повторіть: А, Бе, Ве, Ге, Ґе…
ЕЛІЗА (мало не плаче). Так я ж і кажу: А, би, ви, ги, ги…
ГІҐІНС. Досить цього. А тепер скажіть «фіолетова фіалка».
ЕЛІЗА. Хвіолетова хвіалка.
ГІҐІНС. Притисніть нижню губу до верхніх зубів. А тепер скажіть: «Фіалка!»
ЕЛІЗА. Хв-хв-хв! Хф! Ф! Фіалка!
ПІКЕРИНҐ. Добре. Просто чудово, панно Дулітл!
ГІҐІНС. Чорт забирай! Їй це вдалося з першого разу! Ми таки зробимо з неї герцогиню! (До ЕЛІЗИ). Тільки добре собі затямте: ще хоч раз ви скажете мені «проХВесор», «мНякий» чи «не Филюйтесь», я сам, цими руками, візьму вас за коси й тричі проволочу довкола кімнати. (Наголошуючи на вимові). Проф-ф-фесор! М-й-й-акий! Не хвилюйтесь!
ЕЛІЗА (хлипаючи). Я чую, шо у вас виходе якось по-шляхецькому! А сама ше так не можу!
ГІҐІНС. Якщо ви вже відчуваєте різницю, то якого ж біса розрюмсались?! Пікеринґ, дайте їй шоколадку.
ПІКЕРИНҐ. Заспокойтеся, панно Дулітл… Не треба плакати. У вас усе так добре виходить! Учитися – зовсім не боляче. Даю слово, що не дозволю йому волокти вас за коси.
ГІҐІНС. Ну, все на сьогодні. Ідіть до пані Пірс і розкажіть їй, чого вас тут навчили. Тільки добре старайтеся! І не ковтайте «ч», коли вимовляєте «що»! Наступний урок сьогодні о пів на п’яту. Все, вільні.
ЕЛІЗА, все ще хлипаючи, мерщій вибігає з кімнати. Такі муки вона терпітиме ще не один місяць, перш ніж ми знову зустрінемося з нею під час її дебюту в товаристві лондонської еліти.
Дія третя
У кутку, навскоси від дверей, за простим, проте елегантним письмовим столиком з кнопкою дзвінка під рукою сидить ПАНІ ГІҐІНС і пише листа. Тепер, коли їй за шістдесят, вона не завдає собі клопоту вдягнутися всупереч моді. За письмовим столиком, ближче до крайнього вікна, стоїть чіпендейлівський[22] стілець. З протилежного боку кімнати, поодаль від вікна, – єлизаветинське крісло з грубим різьбленням у манері Індиго Джонса.[23] Там само – рояль у гаптованому чохлі. У кутку між каміном та вікном – диванчик, обтягнутий морісівським ситцем. Наближається п’ята пополудні. Раптом з гуркотом розчиняються двері – і входить ГІҐІНС, не скидаючи капелюха.
ПАНІ ГІҐІНС (стривожено). Генрі! (З докором). Ти обіцяв не приходити в мої прийомні дні. (Схилившись, ГІҐІНС цілує матір, а вона тим часом знімає з його голови капелюх і подає йому).
ГІҐІНС. А чорт з ними! (Кидає капелюха на стіл).
ПАНІ ГІҐІНС. Зараз же йди додому. Навіщо ти прийшов?
ГІҐІНС (цілуючи матір). Я навмисне прийшов!
ПАНІ ГІҐІНС. А тепер іди. Я не жартую, Генрі. Ти відсахав усіх моїх друзів. Варто їм зустрітися з тобою, як вони перестають у мене бувати.
ГІҐІНС. Дурниці! Світські розмови у мене справді не дуже виходять, але людям до цього байдуже! (Сідає на диван).
ПАНІ ГІҐІНС. Ти так думаєш?… Світські розмови! А несвітські у тебе виходять? Справді, Генрі, тобі краще піти.
ГІҐІНС. Не можу. Я до тебе у справі. Це стосується фонетики.
ПАНІ ГІҐІНС. Ні, любий. На жаль, я неспроможна розшифрувати твої голосні. Мені приємно одержувати від тебе листівки, транскрибовані за твоєю системою. Але читати мені все одно доводиться копії, написані звичайним письмом, які ти люб’язно надсилаєш.
ГІҐІНС. Тоді вважай, що фонетика тут ні до чого.
ПАНІ ГІҐІНС. Але ж ти сам кажеш…
ГІҐІНС. Принаймні ти до фонетики стосунку не матимеш. Я тут одну дівчину підчепив.
ПАНІ ГІҐІНС. Тобто, ти хочеш сказати, що це вона тебе підчепила?
ГІҐІНС. Зовсім ні! Про кохання тут не йдеться.
ПАНІ ГІҐІНС. Дуже шкода.
ГІҐІНС. Чому?
ПАНІ ГІҐІНС. Ти ще ні разу не цікавився жінкою, молодшою за сорок п’ять. Коли ти нарешті збагнеш, що навколо так багато гарних дівчат?
ГІҐІНС. Не хочу я клопотати собі голову дівчатами. Мій ідеал – це жінка, якнайбільше схожа на тебе! Жодна дівчина ніколи не зацікавить мене всерйоз: старі смаки важко змінити. (Зненацька підхоплюється і починає ходити з кутка в куток, брязкаючи ключима й монетами у кишенях брюк). А до того ж, усі вони дурепи!
ПАНІ ГІҐІНС. А знаєш, Генрі, що б ти зробив, якби справді любив мене?
ГІҐІНС. От Господи! Ну, і що ж?! Взяв би та й одружився? Чи як, по-твоєму?
ПАНІ ГІҐІНС. Ні. Ти б, напевне, вийняв руки з кишень і перестав маячити в мене перед очима. (З жестом розпачу він скоряється і знову сідає). От, слухняний хлопчик. А тепер розкажи про цю дівчину.
ГІҐІНС. Сьогодні вона прийде до тебе з візитом.
ПАНІ ГІҐІНС. Не пригадую, щоб я її запрошувала.
ГІҐІНС. Не ти. Я сам її запросив. Якби ти знала, хто вона, то напевне б не запросила.
ПАНІ ГІҐІНС. Цікаво! І чому ж?
ГІҐІНС. Справа ось яка… Вона проста квіткарка. Я підібрав її коло базару.
ПАНІ ГІҐІНС. І запросив до мене в прийомний день?!
ГІҐІНС (підходить до матері та намагається її задобрити). Усе буде гаразд. Я навчив її правильно говорити і дав суворі вказівки, як поводитися. Їй велено торкатися лише двох тем: погоди та здоров’я. Тобто, «який чудовий сьогодні день» або «як ви себе почуваєте?». Жодних розмов на загальні теми. Це буде цілком безпечно.
ПАНІ ГІҐІНС. Безпечно?! Розмовляти про наше здоров’я?! Про наш організм?! Може, навіть про нашу зовнішність?! Генрі, як можна бути таким нерозважливим!
ГІҐІНС (нетерпляче). Треба ж їй про щось говорити! (Вчасно бере себе в руки й знову сідає). Та не хвилюйся ти! Все буде гаразд. Пікеринґ теж бере в цьому участь. Ми з ним заклалися, що за півроку я зможу вивести її у світ як герцогиню. Кілька місяців уже минули, і вона робить просто блискучі успіхи! Я точно виграю заклад! В неї добрий слух, навчати її куди легше, ніж моїх мільйонерів, адже я фактично переучую її заново, як навчають чужої мови. Англійською вона вже говорить майже як ти французькою.
ПАНІ ГІҐІНС. Обнадійлива обставина.
ГІҐІНС. І так, і ні…
ПАНІ ГІҐІНС. Про що ти?
ГІҐІНС. Вимову їй я вже поставив. Проте річ не лише в тому, як вона говорить, а й що вона говорить! І ось тут якраз…
Розмову уриває ПОКОЇВКА, яка доповідає про гостей.
ПОКОЇВКА. Пані й панна Айнсфорд Гіл. (Іде).
ГІҐІНС. А, чорти б їх узяли! (Підхоплюється, хапає зі столу свого капелюха й поспішає до виходу, але перш ніж він устигає вийти, мати вже рекомендує його гостям).
На порозі ті самі мати й дочка, що ховалися від дощу біля Ковент Ґардена. Мати – добре вихована спокійна жінка, проте відчувається, що вона в постійній напрузі, як всі люди з обмеженими статками. Дочка засвоїла ексцентричний світський тон: бідність схована за бравадою.
ПАНІ АЙНСФОРДГІЛ (до ПАНІ ГІҐІНС). Добрий день. (Вони вітаються за руку).
ПАННА АЙНСФОРД ГІЛ. Добрий день! (Вітаються).
ПАНІ ГІҐІНС (відрекомендовує ГІҐІНСА). Мій син Генрі.
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Ваш знаменитий син! Пане професоре, я так чекала на це знайомство!
ГІҐІНС (похмуро, навіть не зворухнувшись, щоб підійти до неї). Дуже приємно. (Спирається на рояль і недбало киває).
ПАННА АЙНСФОРД ГІЛ (довірливо й фамільярно підходить до нього). Добрий день!
ГІҐІНС (вирячившись на неї). А я вас уже бачив. Не уявляю собі, де й коли, але голос – точно чув! (Похмуро). Втім – яка різниця?! Чого ви стоїте? Сідайте!
ПАНІ ГІҐІНС. На жаль, маю признатися, що мій знаменитий син зовсім не вміє поводитись у товаристві. Будь ласка, не ображайтесь на нього.
ПАННА АЙНСФОРД ГІЛ (весело). Що ви, що ви! (Сідає у чіпендейлівське крісло).
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (дещо розгублено). Так, так, звичайно. (Опускається на канапу ліворуч від дочки й праворуч від ПАНІ ГІҐІНС, яка розвернула до них своє крісло за письмовим столом).
ГІҐІНС. Я що, когось образив? Я ненавмисно.
Підходить до центрального вікна і, ставши спиною до присутніх, споглядає річку та квіти Бетерсі-парку з таким виразом обличчя, ніби перед ним вічна мерзлота. Вертається ПОКОЇВКА, за нею входить ПІКЕРИНҐ.
ПОКОЇВКА. Полковник Пікеринґ. (Іде).
ПІКЕРИНҐ. Доброго дня, пані Гіґінс!
ПАНІ ГІҐІНС. Дуже рада вас бачити, полковнику. Будь ласка, познайомтеся з моїми гостями: пані Айнсфорд Гіл, панна Айнсфорд Гіл. (Обмінюються поклонами. ПОЛКОВНИК ставить чіпендейлівського стільця між ПАНІ ГІҐІНС та ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ і сідає).
ПІКЕРИНҐ. Генрі вже розповів про мету нашого візиту?
ГІҐІНС (через плече). Та не дали, чорт забирай!
ПАНІ ГІҐІНС. Генрі, Генрі, прошу тебе!
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (вдавши, ніби підводиться на ноги). Може, ми невчасно?…
ПАНІ ГІҐІНС (встає і затримує гостю). Ну, що ви! Навпаки! Дуже добре, що ви прийшли! Ми якраз хотіли познайомити вас з однією нашою приятелькою.
ГІҐІНС (з ентузіазмом у голосі). А й справді, чорт забирай! Нам же потрібен хтось для проби – ви теж підходите.
Вертається ПОКОЇВКА, за нею йде ФРЕДІ.
ПОКОЇВКА. Пан Айнсфорд Гіл.
ГІҐІНС (мало не на повен голос). Ще одного принесло!
ФРЕДІ (тиснучи руку ПАНІ ГІҐІНС). Вітаювасс!
ПАНІ ГІҐІНС. Дуже рада вас бачити! (Знайомлячи). Полковник Пікеринґ.
ФРЕДІ (вклоняється). Вітаювасс!
ПАНІ ГІҐІНС. Ви, мабуть, не знайомі з моїм сином, професором Гіґінсом?
ФРЕДІ (підходить до ГІҐІНСА). Вітаювасс!
ГІҐІНС (дивлячись на ФРЕДІ так, ніби перед ним кишеньковий злодій). Побий мене грім! І вас я вже бачив! Але ж де?
ФРЕДІ. Щось не пригадую…
ГІҐІНС (відмовляється від спроби згадати). Зрештою – яка різниця?! Сідайте!
Тисне ФРЕДІ руку і мало не кидає його на канапу обличчям до вікна. Сам переходить на протилежний бік.
ГІҐІНС. Ну, ось ми й посідали… (Опускається на канапу біля ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ). І що ж будемо робити до Елізиного приходу? Може, в біса, поговоримо про щось?
ПАНІ ГІҐІНС. Генрі, на королівських прийомах ти, певно, душа товариства, але на менш урочистих подіях витримати тебе непросто.
ГІҐІНС. Правда? Шкода… (Раптом прояснівши). А втім, знаєте, мабуть справді непросто! (Заходиться гучним сміхом).
ПАННА АЙНСФОРД ГІЛ (якій ГІҐІНС здається цілком прийнятною партією). Як я вас розумію! Я й сама не здатна до світських розмов. Ох, і чому люди так рідко бувають відвертими і говорять зовсім не те, що думають!
ГІҐІНС (знову набундючившись). І слава Богу!
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (підлаштувавшись під настрій дочки). Але ж чому?
ГІҐІНС. А тому! Те, що – як вони гадають – їм слід думати, вже огидне саме по собі. А те, що в них справді на думці – не доведи Боже нам почути! Ви гадаєте, комусь сподобається, якщо я розповім уголос про те, що справді думаю?
ПАННА АЙНСФОРД ГІЛ (весело). Це буде щось дуже цинічне, так?
ГІҐІНС. Цинічне?! До чого тут, у біса, цинічне?! Просто це буде не те, що ми називаємо пристойним.
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (серйозно). Я певна, що ви жартуєте, пане Гіґінс…
ГІҐІНС. Розумієте, усі ми тією чи іншою мірою дикуни. Теоретично, усі ми повинні бути вихованими й культурними – знатися на поезії, філософії, науці, мистецтві і таке інше. Але скажіть-но мені, чи багато з нас насправді розуміють, що це таке? (До ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ). От що, наприклад, ви знаєте про поезію? (До ПАННИ АЙНСФОРД ГІЛ). Чи ви про науку? (Показуючи на ФРЕДІ). Або ось він – що він тямить у мистецтві чи в науці, чи хай там у чому? Та й сам я, зрештою, – чи маю я, в біса, хоч якесь уявлення про філософію?!
ПАНІ ГІҐІНС (застережливо). Або про вміння поводитись у товаристві.
ПОКОЇВКА (розчинивши двері). Панна Дулітл. (Іде).
ГІҐІНС (поспішає до матері). Мамо, це вона! (Стає навшпиньки позаду матері й дає Елізі знак, що це – господиня дому).
ЕЛІЗА, вишукано вдягнена, справляє таке враження своєю красою, що при її появі усі встають. Керована сигналами ГІҐІНСА, із відтренованою граційністю вона підходить до його матері.
ЕЛІЗА (вимовляючи все педантично правильно, із музикою в інтонаціях). Доброго дня, пані Гіґінс. (Пильно стежить за кожним своїм звуком. Трохи сповільнює темп перед [ґ], вимовляючи «ГіҐінс», але переживання ці даремні – її вимова бездоганна). Пан Гіґінс передав мені ваше запрошення.
ПАНІ ГІҐІНС (люб’язно). Так, так! Я дуже рада вас бачити.
ПІКЕРИНҐ. Доброго дня, панно Дулітл!
ЕЛІЗА (подає йому руку). Полковник Пікеринґ, якщо не помиляюся?
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Я певна, що ми з вами вже зустрічалися, панно Дулітл. Я пригадую ваші очі.
ЕЛІЗА. Доброго дня! (Підходить до канапи й граційно сідає на місце, щойно звільнене ГІҐІНСОМ).
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (знайомлячи). Моя дочка Клара.
ЕЛІЗА. Доброго дня!
КЛАРА (збуджено). Доброго дня! (Сідає поряд з ЕЛІЗОЮ, пожираючи її поглядом).
ФРЕДІ (підходить до них). А я вже мав щастя…
ЕЛІЗА. Доброго дня!
ФРЕДІ вклоняється і, цілковито зачарований, сідає в єлизаветинське крісло.
ГІҐІНС (зненацька). А, побий мене лихо! Тепер і я пригадую! (Усі на нього дивляться). Ковент Ґарден! (Скрушно). От чорт!
ПАНІ ГІҐІНС. Генрі, прошу тебе, не сідай на стіл, бо зламаєш.
ГІҐІНС (похмуро). Вибач.
Іде до канапи. По дорозі зачіпається об камінні ґратки і спотикається об щипці. Лайнувшись крізь зуби, приводить усе в порядок і, завершивши свій невдалий перехід, падає на канапу з такого розгону, що чути тріск. ПАНІ ГІҐІНС, докладаючи всіх зусиль, аби стриматись, мовчки спостерігає за сином. Западає гнітюча тиша.
ПАНІ ГІҐІНС (урвавши мовчанку, тоном світської невимушеності). Як вам здається, чи буде сьогодні дощ?
ЕЛІЗА. Незначне пониження атмосферного тиску, що охопило західну частину Британських островів, поступово переміститься на східні райони. За даними синоптиків, істотних метеорологічних змін не передбачається.
ФРЕДІ. Ха-ха! Як кумедно!
ЕЛІЗА. У чому справа, юначе? Б’юсь об заклад, я все правильно сказала.
ФРЕДІ. Неперевершено!
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Сподіваюся, похолодань більше не буде. Навколо стільки випадків інфлюенци, а наша родина надзвичайно вразлива – і щовесни захворює.
ЕЛІЗА (похмуро). От і моя тітка померла від інфлюенци.
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (співчутливо поклацує язиком).
ЕЛІЗА (з тим самим трагізмом у голосі). Це вони так кажуть. Та як на мене, стару замочили.
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (зачудовано). Замочили?
ЕЛІЗА. Ну! А то чого б це їй помирати від інфлюенци? За рік до того в неї дифтерія була. Я сама бачила: вона аж посиніла вся! Вже думали, гаплик старій. А батько мій узяв ложку та й улив їй джину в горлянку. Так слухайте, раз-два оклигалась, ще й півложки відгризла!
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (приголомшена). Боже мій!
ЕЛІЗА (додаючи нові аргументи). Ну, скажіть ви, на милість, чого б оце така здоров’яга та й померла від інфлюенци? А хто тепер знає, де її солом’яний капелюх – той, що до мене мав перейти?! Поцупили – точно вам кажу! Тут справа ясна, хто капелюха поцупив, той і тітку замочив!
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. А що означає «замочив»?
ГІҐІНС (поспіхом). А… це таке модне світське слівце. «Замочити» значить «убити».
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (до ЕЛІЗИ, з жахом). Невже ви справді вважаєте, що вашу тітку вбили?
ЕЛІЗА. Атож! Ті, з ким вона жила, і за шпильку могли вбити. А тут цілий капелюх!
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. А проте, гадаю, не слід було вашому татові вливати хворій алкоголь. Це справді могло її вбити.
ЕЛІЗА. Кого?! Її?! Та для неї джин був – як материнське молоко! А батько мій сам стільки того джину перехиляв, що знав-таки що й до чого.
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Цебто, ви хочете сказати, що ваш батько випивав?
ЕЛІЗА. Випивав?! Та він і зараз не просихає!
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Бідолашна, уявляю, як ви від цього потерпаєте!
ЕЛІЗА. Анітрохи! Я ж бачу, що воно йому лише на користь. Не те щоб він гатив без передиху. (Весело). А тільки так… Часом, коли, так би мовити, находить. А тоді як вип’є – то хоч до болячки прикладай. Мати й сама, бувало, дасть йому чотири пенси, та й наказує не вертатись, доки не нап’ється як слід, бо він тоді одразу робився веселий та лагідний. І скільком-бо жінкам приходиться споювати чоловіків! Бо інакше життя ж од них нема! (Почувшись зовсім як удома). Воно ж от яка штука… Коли в людини, приміром, є якась совість, так вона ж тверезу душу гризе та й гризе! І що тоді за настрій! А перекине людина чарочку – так де те горе й ділося! (До ФРЕДІ, який корчиться від невтримного сміху). Що таке?! Чого це ви ржете?
ФРЕДІ. Ця нова світська говірка! Як здорово це у вас виходить!
ЕЛІЗА. Якщо я розмовляю як треба, то навіщо сміятися? (До ГІҐІНСА). Може, я щось зайве сказала?
ПАНІ ГІҐІНС (випередивши сина). Ні, ні! Що ви, панно Дулітл!
ЕЛІЗА. Слава тобі Господи! (Захоплено). От! Так я ж і кажу…
ГІҐІНС (підводиться й дивиться на годинник). Гм!
ЕЛІЗА (озирається на нього і, збагнувши натяк, теж підводиться). Що ж, мені час іти. (Усі встають. ФРЕДІ прямує до дверей). Було дуже приємно познайомитись. До побачення. (Прощається за руку з ПАНІ ГІҐІНС).
ПАНІ ГІҐІНС. На все добре.
ЕЛІЗА. До побачення, полковнику!
ПІКЕРИНҐ. До побачення, панно Дулітл! (Тисне їй руку).
ЕЛІЗА (кивком голови прощається з рештою). До побачення!
ФРЕДІ (відчиняє перед нею двері). Ви йтимете через парк, панно Дулітл? Дозвольте мені…
ЕЛІЗА (бездоганно артикулюючи). Пішки?! Чорта з два! (Усі приголомшені). На таксі поїду! (Виходить).