ПІКЕРІНГ, ледь перевівши подих, падає у крісло. ФРЕДІ вибігає на балкон, аби ще раз глянути на ЕЛІЗУ.
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (ще не отямившись від приголомшення). Ох, ніяк не звикну до цих нових звичаїв.
КЛАРА (з невдоволеним виглядом падаючи в єлизаветинське крісло). Годі, мамо, годі! Ви такі старомодні, що люди подумають, ніби ми ніде не буваємо.
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Можливо, я й справді дуже старомодна. Але, сподіваюся, що ти, Кларо, уникатимеш таких слів. Я вже звикла, що в тебе на кожному кроці як не «гидота», то «свинство», а чоловіки – не інакше, як «паскуди». Проте я глибоко переконана, що такі манери – непристойні й нешляхетні. А те, що ми допіру чули, – то й поготів! А як гадаєте ви, полковнику?
ПІКЕРИНҐ. Мене не питайте. Кілька років я прожив в Індії, а за цей час уявлення про манери настільки змінилося, що іноді навіть важко сказати, чи ти на званому обіді, чи в портовій таверні.
КЛАРА. Це справа звички. В цьому нема нічого ані поганого, ані доброго. Здебільшого на такі слівця ніхто не звертає уваги, а тим часом їхня незвичність додає буденним фразам певного шику. І взагалі, ця нова говірка здалася мені цілком безневинною і навіть дуже милою.
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (встає). Ну, що ж… Гадаю, нам час іти.
ПІКЕРИНҐ та ГІҐІНС підводяться.
КЛАРА (теж підводиться). Ой, справді! В нас же на сьогодні ще аж три візити. До побачення, пані Гіґінс! До побачення, полковнику! До побачення, пане професоре!
ГІҐІНС (вкрай неохоче підводиться з канапи й супроводжує її до дверей). До побачення! І не забудьте випробувати нову говірку – під час своїх аж трьох візитів! Головне – не хвилюйтеся і добряче їм ушкварте!
КЛАРА (розпливаючись усмішкою). Обов’язково! До побачення! Вся ця вікторіанська благопристойність – така дурість!
ГІҐІНС (спокушаючи її). Хай їй чорт!
КЛАРА. Дідька їй лисого!
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (яку аж пересмикує). Кларо!
КЛАРА. Ха-ха! (Виходить, безмежно рада, що так швидко засвоїла нову світську моду. Зі сходів лунає її дзвінкий сміх).
ФРЕДІ (немов звертається до небес). І скажіть мені після цього… (Неспроможний впоратися з напливом почуттів, уриває свою риторику й підходить до ПАНІ ГІҐІНС). До побачення.
ПАНІ ГІҐІНС (прощаючись із ним за руку). На все доб ре. Ви б хотіли знову побачитися з панною Дулітл?
ФРЕДІ (палко). О, так! Страшенно б хотів!
ПАНІ ГІҐІНС. Тоді до зустрічі. Ви знаєте мої прийомні дні.
ФРЕДІ. Так, так! Страшенно вам вдячний! До побачення! (Виходить).
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. На все вам добре, пане Гіґінс.
ГІҐІНС. І вам.
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (до ПІКЕРИНҐА). Що вдієш… Я ніколи не призвичаюся до таких слів.
ПІКЕРИНҐ. І не варто. Це зовсім не обов’язково. Запевняю, що й без них ви чудово дасте собі раду.
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Але ж Клара знов дорікатиме, що я нехтую модні вислови. До побачення!
ПІКЕРИНҐ. До побачення. (Тиснуть одне одному руки).
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (до ПАНІ ГІҐІНС). Будь ласка, не зважайте на Клару. (Почувши, що ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ понизила голос, ПІКЕРИНҐ делікатно відходить до вікна, де стоїть ГІҐІНС). Ми такі бідні, і вона так рідко буває на прийомах. Їй просто нема де навчитися сучасних манер… Бідолашна дівчинка… (ПАНІ ГІҐІНС, побачивши, що на очі в гості навертаються сльози, співчутливо бере її за руку й проводжає до дверей). А хлопчик у мене дуже славний, правда?
ПАНІ ГІҐІНС. Так, він дуже милий. Я завжди буду рада його бачити.
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Дякую вам, моя люба. На все вам добре. (Іде).
ГІҐІНС (нетерпляче). Ну, як? Можна виводити Елізу на люди? (Тягне матір до канапи. Вона сідає на місці Елізи, ГІҐІНС ліворуч від неї. ПІКЕРИНҐ повертається на свій стілець).
ПАНІ ГІҐІНС. Звісно ж ні, мій дурнику! Вона витвір мистецтва – твого та її кравчині. Але якщо ти справді не бачиш, що її походження проступає в кожному її слові, значить, вона просто звела тебе з розуму.
ПІКЕРИНҐ. Отже, ви гадаєте, що нічого не можна вдіяти? Я маю на увазі, невже не вдасться відучити її від лайки?
ПАНІ ГІҐІНС. Доки вона під опікою Генрі – ні!
ГІҐІНС (з прикрістю). Значить, те, як я висловлююсь, вам не підходить.
ПАНІ ГІҐІНС. Ні, любий, чому ж? Для вантажної пристані підходить якнайкраще. Проте для прийому – навряд.
ГІҐІНС (глибоко ображений). Ну, знаєте!..
ПІКЕРИНҐ (перебиває його). Не гарячкуйте, Гіґінсе! Просто частіше дивіться на себе збоку. Такого, як від вас, я не чув, відколи ми збирали волонтерів Гайд-парку[24] – років двадцять тому.
ГІҐІНС (похнюпившись). Ну, що ж. Можливо, ви маєте рацію. Я не завжди висловлююсь, як єпископ.
ПАНІ ГІҐІНС (заспокоює його дотиком руки). Пане Пікеринґ, може, ви розкажете мені, як стоять справи на Вімпол-стріт?
ПІКЕРИНҐ (із пожвавленням, ніби це запитання цілком змінило тему розмови). Я переїхав до Генрі й живу зараз у нього. Ми удвох працюємо над моєю книжкою «Індійські діалекти». Гадаємо, так нам буде зручніше…
ПАНІ ГІҐІНС. Так, так, все це мені відомо. Ви справді все дуже розумно влаштували. А де мешкає ця дівчина?
ГІҐІНС. Як де? З нами, певна річ! Де ж іще їй жити?
ПАНІ ГІҐІНС. Але на яких правах? Як покоївка? Чи як хто?
ПІКЕРИНҐ (роздумливо). Здається, я розумію, що ви маєте на увазі, пані Гіґінс.
ГІҐІНС. А я ні біса не второпаю! Я знаю одне: вже три місяці, день у день, я б’юся над тим, щоб ця дівчина вилюдніла. До того ж, мені з неї чимало користі. Вона завжди знає, де шукати мої речі, пам’ятає, де й з ким я призначаю зустрічі…
ПАНІ ГІҐІНС. А як із нею ладить економка?
ГІҐІНС. Пані Пірс? Радіє, що з її голови звалилося стільки мороки. Адже до появи Елізи це вона мала шукати мої речі й нагадувати мені про зустрічі. І все ж Еліза – це її настирлива ідея, весь час тільки й править: «Пане Гіґінс, подумайте про дівчину!» Скажіть, Пік!
ПІКЕРИНҐ. Так, це її незмінна фраза. Нею закінчується кожна розмова про Елізу.
ГІҐІНС. А я ж тільки про Елізу й думаю! Про ці її кляті голосні та приголосні! Я вже змучився спостерігати за її губами, зубами та язиком! Не кажу вже про її душу: це для мене найважче!
ПАНІ ГІҐІНС. Ви немов двійко дітей, які бавляться живою лялькою.
ГІҐІНС. Бавляться?! Мамо, в житті я не брався за щось поважніше! Якби ти знала, як цікаво майже повністю змінити людину, наділивши її зовсім іншою мовою. Адже це означає знищити найглибшу прірву, що розділяє людей і класи.
ПІКЕРИНҐ (зацікавлений розмовою, підсунувши свого стільця ближче до ПАНІ ГІҐІНС й нахилившись до неї). Справді, це надзвичайно цікаво. Запевняю вас, пані Гіґінс, ми ставимося до Елізи дуже серйозно. Щотижня, ба навіть щодня, помічаємо в ній усе нові зміни. (Підсувається ще ближче). Фіксуємо кожен її поступ. Робимо десятки записів та фотографій…
ГІҐІНС (атакуючи з іншого боку). Чорт забирай! Ця дівчина – найцікавіший з усіх моїх експериментів. Зараз ми нею тільки й живемо! Скажіть, Пік!
ПІКЕРИНҐ. Тільки про неї й говоримо.
ГІҐІНС. Вчимо її.
ПІКЕРИНҐ. Одягаємо.
ПАНІ ГІҐІНС. Що?!
ГІҐІНС. Винаходимо нову Елізу!
ГІҐІНС. Знаєш, у неї просто дивовижний…
ПІКЕРИНҐ Запевняю вас, люба пані Гіґінс…
ГІҐІНС…слух! Вона як папуга! Я…
ПІКЕРИНҐ…ця дівчина – геніальна!
ГІҐІНС…перевірив її на всі звуки, що…
ПІКЕРИНҐ. Вона вже непогано грає на…
ГІҐІНС…існують у людському мов…
ПІКЕРИНҐ…роялі. Ми водимо її на концерти…
ГІҐІНС…ленні, в європейських та…
ПІКЕРИНҐ…класичної музики та в мюзик…
ГІҐІНС…африканських діалектах, у…
ПІКЕРИНҐ…-холи. Повернувшись додому…
ГІҐІНС…мові готтентотів. Це звуки…
ПІКЕРИНҐ…вона з легкістю підбирає…
ГІҐІНС…яких я сам навчався…
ПІКЕРИНҐ…будь-яку мелодію, чи то…
ГІҐІНС…роками! А вона хапає все…
ПІКЕРИНҐ…Бетховен чи Брамс, Легар чи…
ГІҐІНС…на льоту, неначе все…
ПІКЕРИНҐ…Лайонел Монктон. Хоча…
ГІҐІНС…життя тільки це…
ПІКЕРИНҐ…раніше ніколи не сідала…
ГІҐІНС…й робила.
ПІКЕРИНҐ…за рояль.
ПАНІ ГІҐІНС (затуляє від цього галасу вуха, бо чоловіки намагаються перекричати один одного). Тс-с-с! (Вони замовкають).
ПІКЕРИНҐ. Перепрошую, пані Гіґінс. (Зніяковілий, відсувається від неї).
ГІҐІНС. Вибач. Та коли Пікеринґ починає галасувати, то й слова не вставиш!
ПАНІ ГІҐІНС. Вгамуйся, Генрі! Полковнику, невже ви не розумієте, що разом з Елізою в будинок на Вімпол-стріт увійшло ще дещо?
ПІКЕРИНҐ. Справді, заходив її батько. Але Генрі швидко його виставив.
ПАНІ ГІҐІНС. Було б краще, якби прийшла її мати. Та річ не в тім. З’явилося дещо інше.
ПІКЕРИНҐ. Але що ж?!
ПАНІ ГІҐІНС (несвідомо видаючи цим словом свої старосвітські погляди). Ускладнення.
ПІКЕРИНҐ. Он воно що! Ускладнення в тому, як зробити з неї світську даму?
ГІҐІНС. З цим я впораюсь. Власне, уже впорався.
ПАНІ ГІҐІНС. Якими безмежно тупими бувають чоловіки! Ускладнення в тому, що робити з Елізою потім.
ГІҐІНС. Якраз тут я не бачу жодної проблеми. Житиме, як їй захочеться. Завдяки мені перед нею тепер відкрито безліч можливостей.
ПАНІ ГІҐІНС. Яких можливостей? Ти хочеш, щоб вона жила, як жінка, котру ми щойно бачили? Ти навчив Елізу манер та звичок світської дами, але не дав їй прибутків світської дами! А заробляти собі на життя вона вже не зможе. І це ти називаєш «безліч можливостей»?
ПІКЕРИНҐ (дещо поблажливо; розмова почала йому надокучати). Все якось уладнається, пані Гіґінс. (Підводиться, готовий іти).
ГІҐІНС (також підводиться). Знайдемо для неї якусь неважку роботу.
ПІКЕРИНҐ. Вона й так цілком щаслива. Не турбуйтеся, пані Гіґінс. Бувайте здорові. (Тисне їй руку з таким виглядом, ніби заспокоює сполохану дитину, а потому прямує до виходу).
ГІҐІНС. Хай там як – а вже нічого не зміниш. Справу зроблено. До побачення, мамо! (Цілує матір і йде за ПІКЕРИНҐОМ).
ПІКЕРИНҐ (щоб заспокоїти її наостанок). Є маса варіантів. Ми влаштуємо все, як належить. До побачення.
ГІҐІНС (виходячи, до ПІКЕРИНҐА). Ми поведемо її на Шекспірівську виставку до Ерлскорта!
ПІКЕРИНҐ. А справді! Уявіть-но лише її коментарі! От буде сміху!
ГІҐІНС. А вдома вона почне передражнювати всю публіку!
ПІКЕРИНҐ. Чудова думка! (Чути, як обидва сміються, спускаючись по сходах).
ПАНІ ГІҐІНС (рвучко підводиться з місця, підходить до письмового столу. Відсуває вбік розкидані папери, сідає, виймає із бювару чистий аркуш і рішуче береться до написання листа. За третьою спробою гнівно відкидає перо, впирається руками в стіл і вигукує). Ох, ці чоловіки! Ох, чоловіки!
Ясно, що ЕЛІЗІ ще далеко до герцогині, а втім, ГІҐІНС ще має попереду час, і заклад ще не програний! Справді, рівно через півроку ЕЛІЗА знову виходить у світ, де її приймають… за принцесу! Та перш ніж удатися до подробиць, коротко про обставини цієї події. Лондон, посольський прийом літнього вечора. Невеличка юрма біля посольства спостерігає за приїздом гостей. Під’їжджає «Роллс-ройс» і зупиняється перед сходами до парадного входу. ПІКЕРИНҐ у вечірньому костюмі, при орденах і медалях, виходить з автомобіля, подає руку ЕЛІЗІ й допомагає їй вийти. На ній елегантне манто, вечірня сукня, діаманти; в руках віяло, квіти – одне слово, всі належні аксесуари. За ними виходить ГІҐІНС. Машина від’їжджає – і всі троє йдуть у будинок. Перед ними відчиняють двері – і вони опиняються у просторій залі, з якої широкі сходи ведуть нагору. ПІКЕРИНҐ каже щось ЕЛІЗІ на вухо і вказує на вбиральню для дам. ЕЛІЗА прямує туди, а ГІҐІНС та ПІКЕРИНҐ тим часом знімають плащі та йдуть по картки зі своїми іменами. Перед ними в черзі стоїть якийсь поважний молодий пан із розкішними вусами, які переходять у пишні бакенбарди. Його чоло прикривають густі кучері. На потилиці волосся в нього старанно пригладжене й блищить від брильянтину. На грудях – кілька нічого не вартих медалей, а загалом він має приємну зовнішність. Можна припустити, що це іноземець. Упізнавши ГІҐІНСА, вусань радо кидається до нього з розкритими обіймами.
ВУСАНЬ. Пане вчителю! Пане вчителю! (Обіймає ГІҐІНСА й цілує в обидві щоки). Ви мене пам’ятаєте?
ГІҐІНС. Ні. Якого біса? А хто ви такий?
ВУСАНЬ. Я ваш учень! Ваш найперший, найкращий і найвидатніший учень. Це я, симпатяга-малюк Непомук! Я прославив ваше ім’я на всю Європу! Я навчався у вас фонетики. Мене ви не могли забути!
ГІҐІНС. А чому ви не голитесь?
НЕПОМУК. В мене не така примітна зовнішність, як у вас. Не таке підборіддя, не таке чоло; і якби я поголився, то мене б ніхто не помічав. А таким мене впізнають і навіть прозвали «Волохатим Нишпоркою».
ГІҐІНС. А як ви опинилися серед цих вельмож?
НЕПОМУК. Я перекладач. Володію тридцятьма двома мовами. Без мене не обходиться жоден міжнародний прийом. Ви неперевершений знавець кокні, й вам досить одного слова, аби в межах Лондона визначити, звідки людина. Я ж визначаю це у межах цілої Європи.
На сходах з’являється ЛАКЕЙ і швидко збігає до НЕПОМУКА.
ЛАКЕЙ. Вас просять нагору. Її світлість не можуть порозумітися з греком.
НЕПОМУК. Дякую. Так, так, іду негайно.
ЛАКЕЙ відходить і губиться в натовпі.
НЕПОМУК (до ГІҐІНСА). Теж мені грек! Удає, що не розуміє англійської! А насправді він – син йоркширського годинникаря. Щоб приховати своє походження, він і слова не наважується мовити. Я, звичайно, йому підігрую, але це дається йому в кругленьку суму. Тут у мене з кожним вигідна угода. Ха-ха! (Поспішає сходами нагору).
ПІКЕРИНҐ. Цей Непомук справді фахівець? А що, як він викриє нам Елізу й почне нас шантажувати?
ГІҐІНС. Побачимо. Якщо викриє, я програю заклад.
ЕЛІЗА виходить із гардеробу й приєднується до них.
ПІКЕРИНҐ. Ну що, Елізо? Зараз почнеться. Ви готові?
ЕЛІЗА. Полковнику, ви хвилюєтесь?
ПІКЕРИНҐ. Страшенно. Почуваюся, як перед першим боєм. Уперше завжди лячно.
ЕЛІЗА. Для мене це не вперше. Скільки разів я снила цим у своїй норі на Енджел-Корт! І тепер я, наче в давньому сні. Не дайте пану Гіґінсу мене розбудити, інакше я забудуся й заговорю, як тоді на Друрі-Лейн.
ПІКЕРИНҐ. Ані слова, чуєте, Гіґінсе! (До ЕЛІЗИ). Тепер ви готові?
ЕЛІЗА. Готова.
ПІКЕРИНҐ. Тоді вперед.
ЛАКЕЙ (оголошує). Пані Дулітл, полковник Пікеринґ, професор Гіґінс.
Нагорі сходів стоїть посол зі своєю дружиною, біля неї НЕПОМУК.
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ (тиснучи ЕЛІЗІ руку). Вітаю вас.
ГОСПОДАР ПРИЙОМУ (робить те саме). Вітаю вас. Доброго дня, полковнику!
ЕЛІЗА (із чарівною грацією, чим приводить господиню прийому в захват). Доброго вечора. (Іде в прийомну залу).
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Це ваша прийомна дочка, полковнику? Я певна, вона стане окрасою вечора.
ПІКЕРИНҐ. Ви такі люб’язні, що запросили нас обох. (Відходить).
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ (до НЕПОМУКА). Вивідайте все про неї якнайдокладніше.
НЕПОМУК (кланяється). Так, ваша світлість. (Іде до гостей).
ГОСПОДАР ПРИЙОМУ. Вітаю вас, пане Гіґінс. Сьогодні у вас буде конкурент. Як сам він каже, ваш учень. Він справді чогось вартий?
ГІҐІНС. Він здатний вивчити мову за два тижні. Володіє кількадесятьма. Проте особливим розумом не відзначається. А як фонетист – цілковитий нездара.
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Вітаю вас, професоре.
ГІҐІНС. Доброго дня. Уявляю, як це нудно – повторювати одне й те саме. Даруйте, що зайвий раз потурбував. (Іде далі).
У залі для прийомів та в суміжних вітальнях світський раут у повному розпалі. Входить ЕЛІЗА. Вона в такій напрузі, що це більше схоже на появу сновиди, ніж на світський дебют. Гості уривають розмови, щоб поглянути на неї, захоплено обговорюють її сукню, прикраси та її незвичну привабливість. Молодші навіть попідводилися з місць, аби краще її розгледіти.
ГОСПОДАРІ ПРИЙОМУ з’являються з боку сходів і спілкуються з гостями. ГІҐІНС із виглядом похмурої байдужості долучається до їхнього товариства.
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. А ось і професор Гіґінс: він нам усе розповість. Професоре, що ви можете сказати про цю чарівну юну леді?
ГІҐІНС (похмуро). Про яку?
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Ви добре знаєте, про яку. Кажуть, у Лондоні вже давно не бачили такої чарівної вроди – відколи в театрах публіка ставала на стільці, щоб подивитись на пані Лангтрі.[25]
НЕПОМУК підходить до них, назбиравши чимало цікавих подробиць.
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Ну ось, нарешті й ви, Непомук. Ви все вивідали про юну леді?
НЕПОМУК. Так, мені уже все відомо. Вона видає себе зовсім за іншу.
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Та що ви кажете?! Не може бути!
НЕПОМУК. Так, так! Мене їй не ошукати. Її справжнє прізвище не Дулітл.
ГІҐІНС. Чому?
НЕПОМУК. Тому, що Дулітл – англійське прізвище. А вона не англійка!
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Не може бути! Її вимова – бездоганна.
НЕПОМУК. Аж надто бездоганна. Де ви бачили англійку, яка б так правильно розмовляла англійською? Так розмовляють лиш іноземки, яких спеціально цього навчають.
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. По правді, мене й саму стривожило це її «Доброго веЧора». Директорка школи, де я вчилася, вимовляла це точно так само, чим лякала мене до смерті. Але якщо вона не англійка, тоді звідки ж вона?
НЕПОМУК. Вона з Угорщини.
УСІ ДОВКОЛА. З Угорщини!
НЕПОМУК. Так, так! І до того ж, із королівського роду. Я сам угорець благородної крові. Мене не одуриш.
ГІҐІНС. А ви пробували заговорити з нею по-угорському?
НЕПОМУК. Звичайно! Але вона виявилась надто розумною. Вона сказала: «Будь ласка, розмовляймо англійською: я не розумію французької». Французької! Вона вдає, ніби не відрізняє угорської від французької! Такого не може бути! Виходить, вона знає обидві ці мови!
ГІҐІНС. І походження в неї королівське? А як ви це визначили?
НЕПОМУК. Інстинкт, пане вчителю, інстинкт. Лише мадяри відзначаються такою граційністю манер, такою рішучістю в погляді. Не маю жодного сумніву: вона – принцеса!
ГОСПОДАР ПРИЙОМУ. А що ви на це, професоре?
ГІҐІНС. Я б сказав, що це – проста дівчина з Лондона. Судячи з усього, це Друрі-Лейн. Просто з нею попрацював фахівець.
НЕПОМУК. Ха-ха-ха! Ой, учителю, учителю! Та ви просто зациклені на кокні. Лондонські нетрі – для вас цілий всесвіт.
ГІҐІНС (до господині прийому). А як ви гадаєте, ваша світлість?
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Я абсолютно згодна з Непомуком. Вона щонайменше принцеса.
ГОСПОДАР ПРИЙОМУ. Можливо, і не повнокровна, а від змішаного шлюбу. Проте, без сумніву, у ній тече королівська кров.
ГІҐІНС. Я, однак, залишуся при своїй думці.
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Професоре, ви не виправний.
Товариство розходиться, залишаючи ГІҐІНСА на самоті. До нього підходить ПІКЕРИНҐ.
ПІКЕРИНҐ. А де Еліза? Не лишаймо її саму.
Підходить ЕЛІЗА.
ЕЛІЗА. Мені вже несила цього терпіти. Тут усі просто не зводять із мене очей. Щойно якась літня пані сказала, що я розмовляю, як королева Вікторія. Мені дуже прикро, якщо через мене ви програєте свій заклад. Я зробила все, що могла, але мені ніколи не стати схожою на цих людей.
ПІКЕРИНҐ. Що ви, моя люба! Ви аж ніяк не програли! Навпаки! Ви удесятеро перевершили наші сподівання!
ГІҐІНС. Ходімо звідси! Маю досить балачок із цими дурнями.
ПІКЕРИНҐ. Еліза стомлена. Я голодний. Ходімо десь повечеряймо!
Дія четверта
Кабінет ГІҐІНСА на Вімпол-стріт. У кімнаті нікого немає. Камін не розпалено. Годинник на каміні б’є північ. Надворі погожа літня ніч. Зі сходів лунають голоси ГІҐІНСА й ПІКЕРИНҐА.
ГІҐІНС (гукає вниз до ПІКЕРИНҐА). Послухайте, Пік! Замкніть, будь ласка, вхідні двері. Я більше нікуди не виходитиму.
ПІКЕРИНҐ. Гаразд. Чи пані Пірс може йти спати? Нам сьогодні вже нічого не знадобиться?
ГІҐІНС. Звісно, ні. Хай лягає.
ЕЛІЗА відчиняє двері й, осяяна світлом з холу, постає в дорогих прикрасах та розкішному вечірньому вбранні, в якому щойно виграла ГІҐІНСІВ заклад. Підходить до каміна і вмикає світло. Видно, що вона стомлена: блідий колір обличчя, сповненого трагізму, різко контрастує з темними очима й волоссям. Вона знімає плащ, кладе його разом із рукавичками й віялом на рояль – і мовчки опускається на лавку. Невдовзі з’являється ГІҐІНС у вечірньому костюмі, плащі й циліндрі. В руках у нього домашня куртка, яку він відшукав надолі. Циліндр і плащ він кидає на журнальний столик, потім вивільняється зі смокінга.
Вдягає домашню куртку – і втомлено падає в крісло біля каміна. За ним входить ПІКЕРИНҐ, теж у вечірньому костюмі. Знімає циліндр, плащ і вже мало не кидає їх на одяг ГІҐІНСА, одначе похоплюється.
ПІКЕРИНҐ. Аби нам не дісталося від пані Пірс, що ми покидали тут речі.
ГІҐІНС. А спустіть їх по бильцях до холу. Вранці вона все позбирає і повісить на місце. Подумає, що ми були напідпитку – та й усе.
ПІКЕРИНҐ. А ми таки веселенькі прийшли. Листів не було?
ГІҐІНС. Я не дивився. (ПІКЕРИНҐ бере пальта й циліндри. ГІҐІНС, позіхаючи, починає наспівувати арію з «La Fanciulla del Golden West»,[26] коли раптом вигукує). А де це, в біса, мої пантофлі?!
ЕЛІЗА похмуро дивиться на нього – раптом підхоплюється і виходить з кімнати. ГІҐІНС позіхає і знов починає наспівувати. Повертається ПІКЕРИНҐ із поштою.
ПІКЕРИНҐ. Самі проспекти та якесь любовне послання із графською короною для вас. (Кидає проспекти у вогонь і стає на килимок спиною до каміна).
ГІҐІНС (поглянувши на листа). Лихвар. (Лист долучається до проспектів).
ЕЛІЗА повертається з великими пантофлями зі стоптаними п’ятками. Ставить їх на килимок перед ГІҐІНСОМ і сідає на попереднє місце.
ГІҐІНС (знову позіхаючи). Господи! Ну й вечір! Що за товариство! Збіговисько блазнів! (Підносить ногу, щоб розшнурувати черевика, і помічає пантофлі. Облишивши черевика, дивиться на пантофлі з таким щирим подивом, ніби вони з’явилися тут самі собою). А, ось вони де!
ПІКЕРИНҐ (потягується). Щиро кажучи, я дещо стомився. Нелегкий видався день. Уранці – прийом у саду, потім – званий обід, ще й на додачу прийом у посольстві! Забагато радості, як на один день! А заклад ви таки виграли! Еліза блискуче впоралась із роллю!
ГІҐІНС (емоційно). Слава Богу, все вже позаду!
ЕЛІЗУ аж пересмикує, проте чоловіки навіть не звертають на неї уваги. Вона знов опановує себе й сидить, як доти, незворушно.
ПІКЕРИНҐ. Ви нервували на прийомі? Я страшенно! А Еліза здавалася такою спокійною!
ГІҐІНС. Вона навіть не хвилювалася. Я знав, що вона впорається. А от я за ці місяці перевтомився, й тепер це дається взнаки. Спершу, коли ми займалися фонетикою, було досить цікаво, а потім мені це смертельно надокучило. Якби не заклад, я послав би все під три чорти ще місяців зо два тому. Замір-бо по суті дурний: нудьга, та й годі!
ПІКЕРИНҐ. Я б так не сказав. Прийом у саду був видовищним! У мене так калатало серце!
ГІҐІНС. Так, перші хвилини зо три. Та коли я побачив, що ми виграємо без бою, то почувся, наче ведмідь у клітці. Тинявся, не знаючи, куди себе діти. А цей обід! Цілу годину сиди й обжирайся! Не було навіть до кого заговорити. Лише якась вичепурена дурепа. Ні, Пікеринґ: це було вперше й востаннє! Годі з мене цих тортур, годі підробних герцогинь!
ПІКЕРИНҐ. Вам просто бракує світської муштри. (Йде до рояля). А я не від того, аби часом поринути в цю атмосферу. Знов почуваєшся молодим. Хай там як, а це – ваш успіх, неперевершений успіх! Раз чи двічі мені аж лячно було, а от Еліза чудово трималася! Не кожна справжня герцогиня так зможе. Ці дурепи вважають, що манери всотуються ще до народження разом із суспільним статусом і тому навіть не прагнуть учитися. А тим часом, аби по-справжньому знатися на своїй справі, треба бути фахівцем.
ГІҐІНС. Ось це мене й бісить! Ті дурепи навіть не усвідомлюють своєї дурості! (Встає). В усякому разі, усе вже позаду. Можна спокійнісінько завалитися спати й не перейматися тим, що буде завтра.
Краса ЕЛІЗИ набуває зловісного вигляду.
ПІКЕРИНҐ. Мабуть, і я піду до сну. Що не кажи, а день був визначний! Це ваш справжній тріумф! Добраніч. (Іде).
ГІҐІНС (іде за ним). Добраніч. (Через плече до ЕЛІЗИ). Елізо, повимикайте світло і скажіть пані Пірс, аби вранці не варила каву. Я питиму чай. (Виходить).
ЕЛІЗА намагається опанувати себе й не звертати уваги. Вона встає, підходить до каміна вимкнути світло, але в цю мить мало не заходиться плачем. Падає на ГІҐІНСОВЕ крісло й міцно тримається за підлокітники. Раптом, з криком болючого гніву, підхоплюється на ноги й кидається на підлогу.
ГІҐІНС (роздратовано кричить у коридорі). Куди, в біса, заподілися ці кляті пантофлі?! (З’являється у дверях).
ЕЛІЗА (хапає пантофлі і щосили жбурляє їх один за одним просто в ГІҐІНСА). Ось вам ваші пантофлі! Ось вам! Бодай вам долі в них не знати!
ГІҐІНС (здивований). Що таке?! (Підходить до неї). Що сталося? Вставайте! (Підіймає її). Вам недобре?
ЕЛІЗА (задихаючись). Зате вам дуже добре! Я виграла вам заклад, а ви про мене навіть не подумали, бо я вам уже не потрібна!
ГІҐІНС. Це ви виграли мені заклад?! Самовпевнена нікчемо! Це я його виграв! Як ви сміли жбурнути в мене пантофлями?
ЕЛІЗА. Бо я хотіла розтрощити вам фізіономію! Я б залюбки прикінчила вас, пихатий ви егоїсте! Навіщо ви підібрали мене, якщо зараз дякуєте Богу, що все позаду? Я вам більше ні до чого, й тепер мене можна викинути на вулицю?! Так?! (Розпачливо заламує пальці).
ГІҐІНС (споглядаючи її з холодним подивом). Які ми вразливі! І хто б міг подумати…
ЕЛІЗА видає здушений крик люті й кидається на ГІҐІНСА, готова видряпати йому очі.
ГІҐІНС (хапає її за руки). Ви ще й дряпатись?! Не розпускайте пазурі, скажена кішко! Свої коники викидайте деінде! Сядьте – і щоб тихо мені! (Грубо кидає її в крісло).
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (ще не отямившись від приголомшення). Ох, ніяк не звикну до цих нових звичаїв.
КЛАРА (з невдоволеним виглядом падаючи в єлизаветинське крісло). Годі, мамо, годі! Ви такі старомодні, що люди подумають, ніби ми ніде не буваємо.
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Можливо, я й справді дуже старомодна. Але, сподіваюся, що ти, Кларо, уникатимеш таких слів. Я вже звикла, що в тебе на кожному кроці як не «гидота», то «свинство», а чоловіки – не інакше, як «паскуди». Проте я глибоко переконана, що такі манери – непристойні й нешляхетні. А те, що ми допіру чули, – то й поготів! А як гадаєте ви, полковнику?
ПІКЕРИНҐ. Мене не питайте. Кілька років я прожив в Індії, а за цей час уявлення про манери настільки змінилося, що іноді навіть важко сказати, чи ти на званому обіді, чи в портовій таверні.
КЛАРА. Це справа звички. В цьому нема нічого ані поганого, ані доброго. Здебільшого на такі слівця ніхто не звертає уваги, а тим часом їхня незвичність додає буденним фразам певного шику. І взагалі, ця нова говірка здалася мені цілком безневинною і навіть дуже милою.
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (встає). Ну, що ж… Гадаю, нам час іти.
ПІКЕРИНҐ та ГІҐІНС підводяться.
КЛАРА (теж підводиться). Ой, справді! В нас же на сьогодні ще аж три візити. До побачення, пані Гіґінс! До побачення, полковнику! До побачення, пане професоре!
ГІҐІНС (вкрай неохоче підводиться з канапи й супроводжує її до дверей). До побачення! І не забудьте випробувати нову говірку – під час своїх аж трьох візитів! Головне – не хвилюйтеся і добряче їм ушкварте!
КЛАРА (розпливаючись усмішкою). Обов’язково! До побачення! Вся ця вікторіанська благопристойність – така дурість!
ГІҐІНС (спокушаючи її). Хай їй чорт!
КЛАРА. Дідька їй лисого!
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (яку аж пересмикує). Кларо!
КЛАРА. Ха-ха! (Виходить, безмежно рада, що так швидко засвоїла нову світську моду. Зі сходів лунає її дзвінкий сміх).
ФРЕДІ (немов звертається до небес). І скажіть мені після цього… (Неспроможний впоратися з напливом почуттів, уриває свою риторику й підходить до ПАНІ ГІҐІНС). До побачення.
ПАНІ ГІҐІНС (прощаючись із ним за руку). На все доб ре. Ви б хотіли знову побачитися з панною Дулітл?
ФРЕДІ (палко). О, так! Страшенно б хотів!
ПАНІ ГІҐІНС. Тоді до зустрічі. Ви знаєте мої прийомні дні.
ФРЕДІ. Так, так! Страшенно вам вдячний! До побачення! (Виходить).
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. На все вам добре, пане Гіґінс.
ГІҐІНС. І вам.
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (до ПІКЕРИНҐА). Що вдієш… Я ніколи не призвичаюся до таких слів.
ПІКЕРИНҐ. І не варто. Це зовсім не обов’язково. Запевняю, що й без них ви чудово дасте собі раду.
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Але ж Клара знов дорікатиме, що я нехтую модні вислови. До побачення!
ПІКЕРИНҐ. До побачення. (Тиснуть одне одному руки).
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (до ПАНІ ГІҐІНС). Будь ласка, не зважайте на Клару. (Почувши, що ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ понизила голос, ПІКЕРИНҐ делікатно відходить до вікна, де стоїть ГІҐІНС). Ми такі бідні, і вона так рідко буває на прийомах. Їй просто нема де навчитися сучасних манер… Бідолашна дівчинка… (ПАНІ ГІҐІНС, побачивши, що на очі в гості навертаються сльози, співчутливо бере її за руку й проводжає до дверей). А хлопчик у мене дуже славний, правда?
ПАНІ ГІҐІНС. Так, він дуже милий. Я завжди буду рада його бачити.
ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Дякую вам, моя люба. На все вам добре. (Іде).
ГІҐІНС (нетерпляче). Ну, як? Можна виводити Елізу на люди? (Тягне матір до канапи. Вона сідає на місці Елізи, ГІҐІНС ліворуч від неї. ПІКЕРИНҐ повертається на свій стілець).
ПАНІ ГІҐІНС. Звісно ж ні, мій дурнику! Вона витвір мистецтва – твого та її кравчині. Але якщо ти справді не бачиш, що її походження проступає в кожному її слові, значить, вона просто звела тебе з розуму.
ПІКЕРИНҐ. Отже, ви гадаєте, що нічого не можна вдіяти? Я маю на увазі, невже не вдасться відучити її від лайки?
ПАНІ ГІҐІНС. Доки вона під опікою Генрі – ні!
ГІҐІНС (з прикрістю). Значить, те, як я висловлююсь, вам не підходить.
ПАНІ ГІҐІНС. Ні, любий, чому ж? Для вантажної пристані підходить якнайкраще. Проте для прийому – навряд.
ГІҐІНС (глибоко ображений). Ну, знаєте!..
ПІКЕРИНҐ (перебиває його). Не гарячкуйте, Гіґінсе! Просто частіше дивіться на себе збоку. Такого, як від вас, я не чув, відколи ми збирали волонтерів Гайд-парку[24] – років двадцять тому.
ГІҐІНС (похнюпившись). Ну, що ж. Можливо, ви маєте рацію. Я не завжди висловлююсь, як єпископ.
ПАНІ ГІҐІНС (заспокоює його дотиком руки). Пане Пікеринґ, може, ви розкажете мені, як стоять справи на Вімпол-стріт?
ПІКЕРИНҐ (із пожвавленням, ніби це запитання цілком змінило тему розмови). Я переїхав до Генрі й живу зараз у нього. Ми удвох працюємо над моєю книжкою «Індійські діалекти». Гадаємо, так нам буде зручніше…
ПАНІ ГІҐІНС. Так, так, все це мені відомо. Ви справді все дуже розумно влаштували. А де мешкає ця дівчина?
ГІҐІНС. Як де? З нами, певна річ! Де ж іще їй жити?
ПАНІ ГІҐІНС. Але на яких правах? Як покоївка? Чи як хто?
ПІКЕРИНҐ (роздумливо). Здається, я розумію, що ви маєте на увазі, пані Гіґінс.
ГІҐІНС. А я ні біса не второпаю! Я знаю одне: вже три місяці, день у день, я б’юся над тим, щоб ця дівчина вилюдніла. До того ж, мені з неї чимало користі. Вона завжди знає, де шукати мої речі, пам’ятає, де й з ким я призначаю зустрічі…
ПАНІ ГІҐІНС. А як із нею ладить економка?
ГІҐІНС. Пані Пірс? Радіє, що з її голови звалилося стільки мороки. Адже до появи Елізи це вона мала шукати мої речі й нагадувати мені про зустрічі. І все ж Еліза – це її настирлива ідея, весь час тільки й править: «Пане Гіґінс, подумайте про дівчину!» Скажіть, Пік!
ПІКЕРИНҐ. Так, це її незмінна фраза. Нею закінчується кожна розмова про Елізу.
ГІҐІНС. А я ж тільки про Елізу й думаю! Про ці її кляті голосні та приголосні! Я вже змучився спостерігати за її губами, зубами та язиком! Не кажу вже про її душу: це для мене найважче!
ПАНІ ГІҐІНС. Ви немов двійко дітей, які бавляться живою лялькою.
ГІҐІНС. Бавляться?! Мамо, в житті я не брався за щось поважніше! Якби ти знала, як цікаво майже повністю змінити людину, наділивши її зовсім іншою мовою. Адже це означає знищити найглибшу прірву, що розділяє людей і класи.
ПІКЕРИНҐ (зацікавлений розмовою, підсунувши свого стільця ближче до ПАНІ ГІҐІНС й нахилившись до неї). Справді, це надзвичайно цікаво. Запевняю вас, пані Гіґінс, ми ставимося до Елізи дуже серйозно. Щотижня, ба навіть щодня, помічаємо в ній усе нові зміни. (Підсувається ще ближче). Фіксуємо кожен її поступ. Робимо десятки записів та фотографій…
ГІҐІНС (атакуючи з іншого боку). Чорт забирай! Ця дівчина – найцікавіший з усіх моїх експериментів. Зараз ми нею тільки й живемо! Скажіть, Пік!
ПІКЕРИНҐ. Тільки про неї й говоримо.
ГІҐІНС. Вчимо її.
ПІКЕРИНҐ. Одягаємо.
ПАНІ ГІҐІНС. Що?!
ГІҐІНС. Винаходимо нову Елізу!
ГІҐІНС. Знаєш, у неї просто дивовижний…
ПІКЕРИНҐ Запевняю вас, люба пані Гіґінс…
ГІҐІНС…слух! Вона як папуга! Я…
ПІКЕРИНҐ…ця дівчина – геніальна!
ГІҐІНС…перевірив її на всі звуки, що…
ПІКЕРИНҐ. Вона вже непогано грає на…
ГІҐІНС…існують у людському мов…
ПІКЕРИНҐ…роялі. Ми водимо її на концерти…
ГІҐІНС…ленні, в європейських та…
ПІКЕРИНҐ…класичної музики та в мюзик…
ГІҐІНС…африканських діалектах, у…
ПІКЕРИНҐ…-холи. Повернувшись додому…
ГІҐІНС…мові готтентотів. Це звуки…
ПІКЕРИНҐ…вона з легкістю підбирає…
ГІҐІНС…яких я сам навчався…
ПІКЕРИНҐ…будь-яку мелодію, чи то…
ГІҐІНС…роками! А вона хапає все…
ПІКЕРИНҐ…Бетховен чи Брамс, Легар чи…
ГІҐІНС…на льоту, неначе все…
ПІКЕРИНҐ…Лайонел Монктон. Хоча…
ГІҐІНС…життя тільки це…
ПІКЕРИНҐ…раніше ніколи не сідала…
ГІҐІНС…й робила.
ПІКЕРИНҐ…за рояль.
ПАНІ ГІҐІНС (затуляє від цього галасу вуха, бо чоловіки намагаються перекричати один одного). Тс-с-с! (Вони замовкають).
ПІКЕРИНҐ. Перепрошую, пані Гіґінс. (Зніяковілий, відсувається від неї).
ГІҐІНС. Вибач. Та коли Пікеринґ починає галасувати, то й слова не вставиш!
ПАНІ ГІҐІНС. Вгамуйся, Генрі! Полковнику, невже ви не розумієте, що разом з Елізою в будинок на Вімпол-стріт увійшло ще дещо?
ПІКЕРИНҐ. Справді, заходив її батько. Але Генрі швидко його виставив.
ПАНІ ГІҐІНС. Було б краще, якби прийшла її мати. Та річ не в тім. З’явилося дещо інше.
ПІКЕРИНҐ. Але що ж?!
ПАНІ ГІҐІНС (несвідомо видаючи цим словом свої старосвітські погляди). Ускладнення.
ПІКЕРИНҐ. Он воно що! Ускладнення в тому, як зробити з неї світську даму?
ГІҐІНС. З цим я впораюсь. Власне, уже впорався.
ПАНІ ГІҐІНС. Якими безмежно тупими бувають чоловіки! Ускладнення в тому, що робити з Елізою потім.
ГІҐІНС. Якраз тут я не бачу жодної проблеми. Житиме, як їй захочеться. Завдяки мені перед нею тепер відкрито безліч можливостей.
ПАНІ ГІҐІНС. Яких можливостей? Ти хочеш, щоб вона жила, як жінка, котру ми щойно бачили? Ти навчив Елізу манер та звичок світської дами, але не дав їй прибутків світської дами! А заробляти собі на життя вона вже не зможе. І це ти називаєш «безліч можливостей»?
ПІКЕРИНҐ (дещо поблажливо; розмова почала йому надокучати). Все якось уладнається, пані Гіґінс. (Підводиться, готовий іти).
ГІҐІНС (також підводиться). Знайдемо для неї якусь неважку роботу.
ПІКЕРИНҐ. Вона й так цілком щаслива. Не турбуйтеся, пані Гіґінс. Бувайте здорові. (Тисне їй руку з таким виглядом, ніби заспокоює сполохану дитину, а потому прямує до виходу).
ГІҐІНС. Хай там як – а вже нічого не зміниш. Справу зроблено. До побачення, мамо! (Цілує матір і йде за ПІКЕРИНҐОМ).
ПІКЕРИНҐ (щоб заспокоїти її наостанок). Є маса варіантів. Ми влаштуємо все, як належить. До побачення.
ГІҐІНС (виходячи, до ПІКЕРИНҐА). Ми поведемо її на Шекспірівську виставку до Ерлскорта!
ПІКЕРИНҐ. А справді! Уявіть-но лише її коментарі! От буде сміху!
ГІҐІНС. А вдома вона почне передражнювати всю публіку!
ПІКЕРИНҐ. Чудова думка! (Чути, як обидва сміються, спускаючись по сходах).
ПАНІ ГІҐІНС (рвучко підводиться з місця, підходить до письмового столу. Відсуває вбік розкидані папери, сідає, виймає із бювару чистий аркуш і рішуче береться до написання листа. За третьою спробою гнівно відкидає перо, впирається руками в стіл і вигукує). Ох, ці чоловіки! Ох, чоловіки!
Ясно, що ЕЛІЗІ ще далеко до герцогині, а втім, ГІҐІНС ще має попереду час, і заклад ще не програний! Справді, рівно через півроку ЕЛІЗА знову виходить у світ, де її приймають… за принцесу! Та перш ніж удатися до подробиць, коротко про обставини цієї події. Лондон, посольський прийом літнього вечора. Невеличка юрма біля посольства спостерігає за приїздом гостей. Під’їжджає «Роллс-ройс» і зупиняється перед сходами до парадного входу. ПІКЕРИНҐ у вечірньому костюмі, при орденах і медалях, виходить з автомобіля, подає руку ЕЛІЗІ й допомагає їй вийти. На ній елегантне манто, вечірня сукня, діаманти; в руках віяло, квіти – одне слово, всі належні аксесуари. За ними виходить ГІҐІНС. Машина від’їжджає – і всі троє йдуть у будинок. Перед ними відчиняють двері – і вони опиняються у просторій залі, з якої широкі сходи ведуть нагору. ПІКЕРИНҐ каже щось ЕЛІЗІ на вухо і вказує на вбиральню для дам. ЕЛІЗА прямує туди, а ГІҐІНС та ПІКЕРИНҐ тим часом знімають плащі та йдуть по картки зі своїми іменами. Перед ними в черзі стоїть якийсь поважний молодий пан із розкішними вусами, які переходять у пишні бакенбарди. Його чоло прикривають густі кучері. На потилиці волосся в нього старанно пригладжене й блищить від брильянтину. На грудях – кілька нічого не вартих медалей, а загалом він має приємну зовнішність. Можна припустити, що це іноземець. Упізнавши ГІҐІНСА, вусань радо кидається до нього з розкритими обіймами.
ВУСАНЬ. Пане вчителю! Пане вчителю! (Обіймає ГІҐІНСА й цілує в обидві щоки). Ви мене пам’ятаєте?
ГІҐІНС. Ні. Якого біса? А хто ви такий?
ВУСАНЬ. Я ваш учень! Ваш найперший, найкращий і найвидатніший учень. Це я, симпатяга-малюк Непомук! Я прославив ваше ім’я на всю Європу! Я навчався у вас фонетики. Мене ви не могли забути!
ГІҐІНС. А чому ви не голитесь?
НЕПОМУК. В мене не така примітна зовнішність, як у вас. Не таке підборіддя, не таке чоло; і якби я поголився, то мене б ніхто не помічав. А таким мене впізнають і навіть прозвали «Волохатим Нишпоркою».
ГІҐІНС. А як ви опинилися серед цих вельмож?
НЕПОМУК. Я перекладач. Володію тридцятьма двома мовами. Без мене не обходиться жоден міжнародний прийом. Ви неперевершений знавець кокні, й вам досить одного слова, аби в межах Лондона визначити, звідки людина. Я ж визначаю це у межах цілої Європи.
На сходах з’являється ЛАКЕЙ і швидко збігає до НЕПОМУКА.
ЛАКЕЙ. Вас просять нагору. Її світлість не можуть порозумітися з греком.
НЕПОМУК. Дякую. Так, так, іду негайно.
ЛАКЕЙ відходить і губиться в натовпі.
НЕПОМУК (до ГІҐІНСА). Теж мені грек! Удає, що не розуміє англійської! А насправді він – син йоркширського годинникаря. Щоб приховати своє походження, він і слова не наважується мовити. Я, звичайно, йому підігрую, але це дається йому в кругленьку суму. Тут у мене з кожним вигідна угода. Ха-ха! (Поспішає сходами нагору).
ПІКЕРИНҐ. Цей Непомук справді фахівець? А що, як він викриє нам Елізу й почне нас шантажувати?
ГІҐІНС. Побачимо. Якщо викриє, я програю заклад.
ЕЛІЗА виходить із гардеробу й приєднується до них.
ПІКЕРИНҐ. Ну що, Елізо? Зараз почнеться. Ви готові?
ЕЛІЗА. Полковнику, ви хвилюєтесь?
ПІКЕРИНҐ. Страшенно. Почуваюся, як перед першим боєм. Уперше завжди лячно.
ЕЛІЗА. Для мене це не вперше. Скільки разів я снила цим у своїй норі на Енджел-Корт! І тепер я, наче в давньому сні. Не дайте пану Гіґінсу мене розбудити, інакше я забудуся й заговорю, як тоді на Друрі-Лейн.
ПІКЕРИНҐ. Ані слова, чуєте, Гіґінсе! (До ЕЛІЗИ). Тепер ви готові?
ЕЛІЗА. Готова.
ПІКЕРИНҐ. Тоді вперед.
ЛАКЕЙ (оголошує). Пані Дулітл, полковник Пікеринґ, професор Гіґінс.
Нагорі сходів стоїть посол зі своєю дружиною, біля неї НЕПОМУК.
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ (тиснучи ЕЛІЗІ руку). Вітаю вас.
ГОСПОДАР ПРИЙОМУ (робить те саме). Вітаю вас. Доброго дня, полковнику!
ЕЛІЗА (із чарівною грацією, чим приводить господиню прийому в захват). Доброго вечора. (Іде в прийомну залу).
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Це ваша прийомна дочка, полковнику? Я певна, вона стане окрасою вечора.
ПІКЕРИНҐ. Ви такі люб’язні, що запросили нас обох. (Відходить).
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ (до НЕПОМУКА). Вивідайте все про неї якнайдокладніше.
НЕПОМУК (кланяється). Так, ваша світлість. (Іде до гостей).
ГОСПОДАР ПРИЙОМУ. Вітаю вас, пане Гіґінс. Сьогодні у вас буде конкурент. Як сам він каже, ваш учень. Він справді чогось вартий?
ГІҐІНС. Він здатний вивчити мову за два тижні. Володіє кількадесятьма. Проте особливим розумом не відзначається. А як фонетист – цілковитий нездара.
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Вітаю вас, професоре.
ГІҐІНС. Доброго дня. Уявляю, як це нудно – повторювати одне й те саме. Даруйте, що зайвий раз потурбував. (Іде далі).
У залі для прийомів та в суміжних вітальнях світський раут у повному розпалі. Входить ЕЛІЗА. Вона в такій напрузі, що це більше схоже на появу сновиди, ніж на світський дебют. Гості уривають розмови, щоб поглянути на неї, захоплено обговорюють її сукню, прикраси та її незвичну привабливість. Молодші навіть попідводилися з місць, аби краще її розгледіти.
ГОСПОДАРІ ПРИЙОМУ з’являються з боку сходів і спілкуються з гостями. ГІҐІНС із виглядом похмурої байдужості долучається до їхнього товариства.
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. А ось і професор Гіґінс: він нам усе розповість. Професоре, що ви можете сказати про цю чарівну юну леді?
ГІҐІНС (похмуро). Про яку?
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Ви добре знаєте, про яку. Кажуть, у Лондоні вже давно не бачили такої чарівної вроди – відколи в театрах публіка ставала на стільці, щоб подивитись на пані Лангтрі.[25]
НЕПОМУК підходить до них, назбиравши чимало цікавих подробиць.
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Ну ось, нарешті й ви, Непомук. Ви все вивідали про юну леді?
НЕПОМУК. Так, мені уже все відомо. Вона видає себе зовсім за іншу.
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Та що ви кажете?! Не може бути!
НЕПОМУК. Так, так! Мене їй не ошукати. Її справжнє прізвище не Дулітл.
ГІҐІНС. Чому?
НЕПОМУК. Тому, що Дулітл – англійське прізвище. А вона не англійка!
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Не може бути! Її вимова – бездоганна.
НЕПОМУК. Аж надто бездоганна. Де ви бачили англійку, яка б так правильно розмовляла англійською? Так розмовляють лиш іноземки, яких спеціально цього навчають.
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. По правді, мене й саму стривожило це її «Доброго веЧора». Директорка школи, де я вчилася, вимовляла це точно так само, чим лякала мене до смерті. Але якщо вона не англійка, тоді звідки ж вона?
НЕПОМУК. Вона з Угорщини.
УСІ ДОВКОЛА. З Угорщини!
НЕПОМУК. Так, так! І до того ж, із королівського роду. Я сам угорець благородної крові. Мене не одуриш.
ГІҐІНС. А ви пробували заговорити з нею по-угорському?
НЕПОМУК. Звичайно! Але вона виявилась надто розумною. Вона сказала: «Будь ласка, розмовляймо англійською: я не розумію французької». Французької! Вона вдає, ніби не відрізняє угорської від французької! Такого не може бути! Виходить, вона знає обидві ці мови!
ГІҐІНС. І походження в неї королівське? А як ви це визначили?
НЕПОМУК. Інстинкт, пане вчителю, інстинкт. Лише мадяри відзначаються такою граційністю манер, такою рішучістю в погляді. Не маю жодного сумніву: вона – принцеса!
ГОСПОДАР ПРИЙОМУ. А що ви на це, професоре?
ГІҐІНС. Я б сказав, що це – проста дівчина з Лондона. Судячи з усього, це Друрі-Лейн. Просто з нею попрацював фахівець.
НЕПОМУК. Ха-ха-ха! Ой, учителю, учителю! Та ви просто зациклені на кокні. Лондонські нетрі – для вас цілий всесвіт.
ГІҐІНС (до господині прийому). А як ви гадаєте, ваша світлість?
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Я абсолютно згодна з Непомуком. Вона щонайменше принцеса.
ГОСПОДАР ПРИЙОМУ. Можливо, і не повнокровна, а від змішаного шлюбу. Проте, без сумніву, у ній тече королівська кров.
ГІҐІНС. Я, однак, залишуся при своїй думці.
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Професоре, ви не виправний.
Товариство розходиться, залишаючи ГІҐІНСА на самоті. До нього підходить ПІКЕРИНҐ.
ПІКЕРИНҐ. А де Еліза? Не лишаймо її саму.
Підходить ЕЛІЗА.
ЕЛІЗА. Мені вже несила цього терпіти. Тут усі просто не зводять із мене очей. Щойно якась літня пані сказала, що я розмовляю, як королева Вікторія. Мені дуже прикро, якщо через мене ви програєте свій заклад. Я зробила все, що могла, але мені ніколи не стати схожою на цих людей.
ПІКЕРИНҐ. Що ви, моя люба! Ви аж ніяк не програли! Навпаки! Ви удесятеро перевершили наші сподівання!
ГІҐІНС. Ходімо звідси! Маю досить балачок із цими дурнями.
ПІКЕРИНҐ. Еліза стомлена. Я голодний. Ходімо десь повечеряймо!
Дія четверта
ГІҐІНС (гукає вниз до ПІКЕРИНҐА). Послухайте, Пік! Замкніть, будь ласка, вхідні двері. Я більше нікуди не виходитиму.
ПІКЕРИНҐ. Гаразд. Чи пані Пірс може йти спати? Нам сьогодні вже нічого не знадобиться?
ГІҐІНС. Звісно, ні. Хай лягає.
ЕЛІЗА відчиняє двері й, осяяна світлом з холу, постає в дорогих прикрасах та розкішному вечірньому вбранні, в якому щойно виграла ГІҐІНСІВ заклад. Підходить до каміна і вмикає світло. Видно, що вона стомлена: блідий колір обличчя, сповненого трагізму, різко контрастує з темними очима й волоссям. Вона знімає плащ, кладе його разом із рукавичками й віялом на рояль – і мовчки опускається на лавку. Невдовзі з’являється ГІҐІНС у вечірньому костюмі, плащі й циліндрі. В руках у нього домашня куртка, яку він відшукав надолі. Циліндр і плащ він кидає на журнальний столик, потім вивільняється зі смокінга.
Вдягає домашню куртку – і втомлено падає в крісло біля каміна. За ним входить ПІКЕРИНҐ, теж у вечірньому костюмі. Знімає циліндр, плащ і вже мало не кидає їх на одяг ГІҐІНСА, одначе похоплюється.
ПІКЕРИНҐ. Аби нам не дісталося від пані Пірс, що ми покидали тут речі.
ГІҐІНС. А спустіть їх по бильцях до холу. Вранці вона все позбирає і повісить на місце. Подумає, що ми були напідпитку – та й усе.
ПІКЕРИНҐ. А ми таки веселенькі прийшли. Листів не було?
ГІҐІНС. Я не дивився. (ПІКЕРИНҐ бере пальта й циліндри. ГІҐІНС, позіхаючи, починає наспівувати арію з «La Fanciulla del Golden West»,[26] коли раптом вигукує). А де це, в біса, мої пантофлі?!
ЕЛІЗА похмуро дивиться на нього – раптом підхоплюється і виходить з кімнати. ГІҐІНС позіхає і знов починає наспівувати. Повертається ПІКЕРИНҐ із поштою.
ПІКЕРИНҐ. Самі проспекти та якесь любовне послання із графською короною для вас. (Кидає проспекти у вогонь і стає на килимок спиною до каміна).
ГІҐІНС (поглянувши на листа). Лихвар. (Лист долучається до проспектів).
ЕЛІЗА повертається з великими пантофлями зі стоптаними п’ятками. Ставить їх на килимок перед ГІҐІНСОМ і сідає на попереднє місце.
ГІҐІНС (знову позіхаючи). Господи! Ну й вечір! Що за товариство! Збіговисько блазнів! (Підносить ногу, щоб розшнурувати черевика, і помічає пантофлі. Облишивши черевика, дивиться на пантофлі з таким щирим подивом, ніби вони з’явилися тут самі собою). А, ось вони де!
ПІКЕРИНҐ (потягується). Щиро кажучи, я дещо стомився. Нелегкий видався день. Уранці – прийом у саду, потім – званий обід, ще й на додачу прийом у посольстві! Забагато радості, як на один день! А заклад ви таки виграли! Еліза блискуче впоралась із роллю!
ГІҐІНС (емоційно). Слава Богу, все вже позаду!
ЕЛІЗУ аж пересмикує, проте чоловіки навіть не звертають на неї уваги. Вона знов опановує себе й сидить, як доти, незворушно.
ПІКЕРИНҐ. Ви нервували на прийомі? Я страшенно! А Еліза здавалася такою спокійною!
ГІҐІНС. Вона навіть не хвилювалася. Я знав, що вона впорається. А от я за ці місяці перевтомився, й тепер це дається взнаки. Спершу, коли ми займалися фонетикою, було досить цікаво, а потім мені це смертельно надокучило. Якби не заклад, я послав би все під три чорти ще місяців зо два тому. Замір-бо по суті дурний: нудьга, та й годі!
ПІКЕРИНҐ. Я б так не сказав. Прийом у саду був видовищним! У мене так калатало серце!
ГІҐІНС. Так, перші хвилини зо три. Та коли я побачив, що ми виграємо без бою, то почувся, наче ведмідь у клітці. Тинявся, не знаючи, куди себе діти. А цей обід! Цілу годину сиди й обжирайся! Не було навіть до кого заговорити. Лише якась вичепурена дурепа. Ні, Пікеринґ: це було вперше й востаннє! Годі з мене цих тортур, годі підробних герцогинь!
ПІКЕРИНҐ. Вам просто бракує світської муштри. (Йде до рояля). А я не від того, аби часом поринути в цю атмосферу. Знов почуваєшся молодим. Хай там як, а це – ваш успіх, неперевершений успіх! Раз чи двічі мені аж лячно було, а от Еліза чудово трималася! Не кожна справжня герцогиня так зможе. Ці дурепи вважають, що манери всотуються ще до народження разом із суспільним статусом і тому навіть не прагнуть учитися. А тим часом, аби по-справжньому знатися на своїй справі, треба бути фахівцем.
ГІҐІНС. Ось це мене й бісить! Ті дурепи навіть не усвідомлюють своєї дурості! (Встає). В усякому разі, усе вже позаду. Можна спокійнісінько завалитися спати й не перейматися тим, що буде завтра.
Краса ЕЛІЗИ набуває зловісного вигляду.
ПІКЕРИНҐ. Мабуть, і я піду до сну. Що не кажи, а день був визначний! Це ваш справжній тріумф! Добраніч. (Іде).
ГІҐІНС (іде за ним). Добраніч. (Через плече до ЕЛІЗИ). Елізо, повимикайте світло і скажіть пані Пірс, аби вранці не варила каву. Я питиму чай. (Виходить).
ЕЛІЗА намагається опанувати себе й не звертати уваги. Вона встає, підходить до каміна вимкнути світло, але в цю мить мало не заходиться плачем. Падає на ГІҐІНСОВЕ крісло й міцно тримається за підлокітники. Раптом, з криком болючого гніву, підхоплюється на ноги й кидається на підлогу.
ГІҐІНС (роздратовано кричить у коридорі). Куди, в біса, заподілися ці кляті пантофлі?! (З’являється у дверях).
ЕЛІЗА (хапає пантофлі і щосили жбурляє їх один за одним просто в ГІҐІНСА). Ось вам ваші пантофлі! Ось вам! Бодай вам долі в них не знати!
ГІҐІНС (здивований). Що таке?! (Підходить до неї). Що сталося? Вставайте! (Підіймає її). Вам недобре?
ЕЛІЗА (задихаючись). Зате вам дуже добре! Я виграла вам заклад, а ви про мене навіть не подумали, бо я вам уже не потрібна!
ГІҐІНС. Це ви виграли мені заклад?! Самовпевнена нікчемо! Це я його виграв! Як ви сміли жбурнути в мене пантофлями?
ЕЛІЗА. Бо я хотіла розтрощити вам фізіономію! Я б залюбки прикінчила вас, пихатий ви егоїсте! Навіщо ви підібрали мене, якщо зараз дякуєте Богу, що все позаду? Я вам більше ні до чого, й тепер мене можна викинути на вулицю?! Так?! (Розпачливо заламує пальці).
ГІҐІНС (споглядаючи її з холодним подивом). Які ми вразливі! І хто б міг подумати…
ЕЛІЗА видає здушений крик люті й кидається на ГІҐІНСА, готова видряпати йому очі.
ГІҐІНС (хапає її за руки). Ви ще й дряпатись?! Не розпускайте пазурі, скажена кішко! Свої коники викидайте деінде! Сядьте – і щоб тихо мені! (Грубо кидає її в крісло).
Конец бесплатного ознакомительного фрагмента