Бердник Олесь. Законсервована планета (на украинском языке)

Бердник Олесь
Законсервована планета (на украинском языке)

   ОЛЕСЬ БЕРДНИК
   Законсервована планета
   ЗАГРОЗА З КОСМОСУ
   - Ну от... Я показав усе, що могло вас цiкавити. Буду дуже радий, якщо нашi роботи допоможуть вам!..
   Сказавши це, iнженер Валерiй Тригуб гаряче потиснув малесеньку нiжну руку Вiкторiї Денiс. Вона захоплено - знизу догори - дивилася милими сiрими очима на велетня-iнженера який своєю сердечнiстю i незвичайною внутрiшньою силою полонив її експансивну душу ще тодi, коли вони зустрiчалися в минулому на конгресах космонавтiв. З першої зустрiчi мiж ними простягнулася незрима нитка хвилюючого почуття, яка тепер була вже дуже мiцною.
   - Спасибi, - калiченою росiйською мовою сказала дiвчина i засмiялася.
   Засмiявся i Валерiй. Йому було приємно дивитися на бiляву, тонесеньку дiвчину. Здавалося - дмухни на неї, i вона полетить!
   Ця дiвчина була керiвником американської делегацiї iнженерiв i вчених, якi приїхали сюди, щоб перейняти досвiд росiйських конструкторiв по будуванню космiчних ракет. Кiлька днiй тому стратоплан примчав їх на Урал, де вони знайомилися з новою конструкцiєю гiгантського зорельота, що був збудований за проектом Тригуба. Потiм росiйська делегацiя повинна була їхати в Америку, щоб подивитися, що зроблено за океаном. Там теж закiнчували будувати космiчний крейсер. Вести його в простiр мала якраз оця тендiтна дiвчинка. Валерiю навiть не вiрилось, що така "пiр'їнка" керуватиме велетенською машиною та ще в такiй небезпечнiй подорожi...
   Вiн сказав їй про це. Вiкторiя усмiхнулась i якось по-хлоп'ячому, задерикувато сказала:
   - Ви не дивiться, що я маленька! Я сильнiша вiд багатьох мужчин! Спробуйте - о!..
   I вона жартiвливо зiгнула руку, а Валерiй теж жартома спробував, якi там в неї бiцепси. Вони справдi були натренованi, як в доброго спортсмена.
   - Вiрю! Тепер вiрю! - засмiявся Тригуб.
   - Ну хоч в моїх здiбностях iнженера ви не сумнiваєтесь? - знову пожартувала Вiкторiя.
   - О нi, нi! Здаюсь i бiльше таких запитань задавати не буду!
   - Дивiться ж,- смiшно погрозила пальцем дiвчина i потiм вже цiлком по-дiловому сказала англiйською мовою:
   - Ми негайно використаємо все, що у вас є цiнного в областi електронiки. Менi дуже сподобалась абсолютна автоматизацiя у вашому зорельотi, мiстер Валерiй...
   - Називайте мене просто - Валя. Адже ми друзi?!- вiдповiв жартiвливо Валерiй.
   - "Валья", - м'яко повторила Вiкторiя. - Ще раз спасибi!.. За дружбу!.. Але я хотiла сказати ось що... Я зовсiм не бачу у вас протиметеоритного захисту! Чому?..
   - Ще немає досконалого проекту. Над цим працюємо. Вважаю, що до вильоту ця проблема буде вирiшена. А можливо навiть перший полiт доведеться робити без захисту. Будемо обминати метеорити по сигналах радiолокаторiв...
   - Нi! Це не годиться,- мовила, заперечливо похитавши головою, Вiкторiя.- У нас уже розроблена конструкцiя дуже простого i вдалого захисту!..
   - Яка ж саме?
   - По сигналу радiолокатора метеорит, що летить назустрiч ракетi, могутнiми розрядами електромагнiтної енергiї роздрiбнюється на пил, потiм заряджається негативним зарядом. А заряджений пил обходить електромагнiтне поле, яке створене навколо ракети. Правда, просто?..
   - Генiально! - вигукнув Валерiй.
   - Я негайно передам вам всi матерiали, як тiльки ми прилетимо додому...
   - Гаразд! А тепер - пiдемо... Дивiться - яка краса.
   Вiкторiя подивилася навколо. Справдi, тут було дуже красиво. Вдалинi танули в осiннiй позолотi схили Уральських гiр. З барвистими килимами пожовтiлих листяних дерев приємно контрастували темнозеленi пасма ялин... А над всiм цим летiли десь у далеч блiдi хмаринки.
   - Чудесно! - сказала Вiкторiя. Потiм глянула на Валерiя, що замрiяно дивився в далечiнь, i подумала з незвичайною нiжнiстю:
   "А ти ще чудеснiший вiд цього пейзажу любий велетню!"
   Вiн справдi був хлопець хоч куди. Високий на зрiст, широкоплечий, з веселим вiдкритим обличчям i шапкою каштанового волосся - вiн зовсiм не був подiбним до вченого.
   Вiкторiя думала: "Як дивно - вiн такий земний зовнi, а який мрiйник в душi! Надзвичайно дивне поєднання!"
   Вони зiйшли зi сходiв будинку, де розмiстилося управлiння будiвництвом, i пiшли по територiї космодрому до центра великої площi. Там стояв зорельот. В ньому наяву втiлювалися багаторiчнi мрiї Тригуба, багатьох iнших конструкторiв та численної когорти вчених, якi провадили рiзнi пiдготовчi роботи.
   Метрiв за двiстi закiнчувався другий такий же апарат. Там ще тривали внутрiшнi роботи по монтуванню приладiв.
   Людей майже не було видно. Тут тепер не до гуляння. Члени делегацiї одержували потрiбну консультацiю в iнженерiв будiвництва - тому весь космодром був безлюдним...
   Валерiй i Вiкторiя зупинилися i замилувалися зорельотом, який неосяжною громадою здiймався над їхнiми головами, поблискуючи матовими металiчними боками.
   Корабель повинен був стартувати прямо з землi, без нiяких спецiальних естакад, як це робилося в минулi роки. Вiн був звичайної яйцевидної форми, загострений спереду, з трьома стабiлiзаторами по боках, якi також виконували роль своєрiдних пiднiжок.
   Лише восьма частина п'ятдесятиметрового корабля була вiдведена для житлових примiщень i складiв продуктiв. Все iнше заповнювали апарати руху, запаси пального. На зорельотi була невелика атомна станцiя, яка давала електроенергiю кiльком фазотронам. У магнiтному полi фазотронiв розганявся до величезних швидкостей заряджений пил вуглецю, який, виходячи з фазотрона, зустрiчався з паралельним потоком кисню, спалахував i надпотужним струменем - з швидкiстю вiд трьохсот до п'ятисот кiлометрiв на секунду виривався з дюзи, даючи рух кораблю. Такий двигун давав можливiсть долетiти до зовнiшнiх планет, повернутися назад i навiть зробити кiлька посадок на зустрiчнi планети без додаткової заправки пальним.
   До цього часу для перельотiв на Марс i Венеру або навiть на Мiсяць використовували промiжнi станцiї - штучнi супутники Землi або Сонця, запущенi по певних орбiтах в сонячнiй системi. Але тепер, коли були сконструйованi кораблi з такими необмеженими можливостями, необхiднiсть в штучних супутниках майже вiдпадала, i їх можна було використовувати для суто наукових робiт...
   Валерiй i Вiкторiя обiйшли навколо зорельота i зупинилися.
   - Мiсяцiв через два, - промовив Валерiй, - цей корабель приземлиться на Плутонi... Ви розумiєте - на Плутонi! Десять рокiв тому ми мрiяли про Марс i Мiсяць, а тепер - Плутон! Край Системи! А там - дорога до iнших Систем! Ви теж, здається, летите на одну з зовнiшнiх планет?..
   - Для дослiдження супутникiв Сатурна i Урана!.. Таке офiцiальне завдання експедицiї! Але, може, я в польотi передумаю та й махну вслiд за вами! - сказала Вiкторiя i дзвiнко засмiялася.
   Валерiй жартiвливо взяв й за плечi, заглянув променистим поглядом до сiрих очей.
   - I раптом, дорога Вiкторiє, ми з вами зустрiнемось на якiйсь дикiй i суворiй планетi!.. Скажу одверто-менi дуже хотiлося б цього!..
   Дiвчина опустила вiї, тепла хвиля пiдкотила до її грудей. Почервонiвши, вона тихо вiдповiла:
   - Менi чомусь здається... чи, може, хочеться, щоб зустрiч з вами, Валья, була... на Землi!..
   Усмiшка збiгла з лиця Валерiя Вiн вiдчув якiсь незвичайнi нотки в голосi дiвчини i тепер намагався збагнути, що вiдбулося, дивлячись в сяючi сiрi очi Вiкторiї. Ось ворухнулися його губи, певно вiн хотiв щось сказати, але не встиг.
   Над космодромом загримiв голос з радiорепродуктора:
   - Iнженера Тригуба та iнженера Денiс просять негайно зайти до директора будiвництва в термiновiй справi!
   - Що трапилося? - захвилювалася Вiкторiя.
   - Я гадаю, що нiчого особливою, - заспокоював Валерiй. - Може, вас викликають додому, або ще що-небудь...
   Вони швидко пройшли широким коридором будинку управлiння i вiдкрили дверi до кабiнету директора.
   Там уже зiбралися всi члени делегацiї i iнженери та службовцi космодрому.
   Директор - сухорлявий, сивий iнженер - був блiдий i схвильований
   - Друзi! - сказав вiн. - Справа, ради якої я турбую вас, надзвичайно важлива, хоч i не стосується нашої безпосередньої роботи. Я тiльки що одержав телеграми вiд уряду i вiд Всесвiтньої Академiї Наук. Те, що в них говориться, страшна несподiванка для всiєї Землi. Слухайте текст телеграми...
   Присутнi були схвильованi таким вступом, але нiхто не чекав того, що прочитав директор. А вiн прочитав таке:
   "Всiм урядам Держав, Нацiональним Академiям! Всiм народам Землi!
   Три днi тому обсерваторiя Маунт-Вiльсон сповiстила Всесвiтню Академiю про страшну звiстку. Академiя не обнародувала її, доки не була пiдтверджена її вiрогiднiсть. Дослiдженнями Пулковської, Грiнвiчської i ряду iнших обсерваторiй свiту ця звiстка пiдтверджена.
   Люди Землi! З глибини Космосу, вiд сузiр'я Плеяд, до нас наближається темне плането-подiбне тiло. Це було встановлено з допомогою вдосконалених радiотелескопiв. Маса космiчного тiла дорiвнює приблизно масi Землi чи Венери.
   Швидкiсть тiла надзвичайно велика - а саме - бiля п'ятисот кiлометрiв на секунду. Можливо, ця планета з iншої системи, вiдкинута вiд свого сонця якоюсь катастрофою. Дуже швидко тiло ввiйде в нашу систему. Орiєнтовно визначено, що шлях його проходитиме через орбiту Землi. Це значить, що нам загрожує свiтова катастрофа.
   Ми закликаємо учених Землi шукати шляхи для врятування людства! Ми закликаємо всiх людей зберiгати спокiй в цей тривожний час!
   Наступають днi екзамену - або наша наука, наш Розум знайде вихiд з цього становища, або ми загинемо!..
   Всесвiтня Академiя наук".
   Звiстка була такою страшною, що в кабiнетi настала тривала мовчанка. Люди переглядалися, не знаючи - вiрити цiй химернiй звiстцi чи нi! Але тут було не до сумнiвiв! Папiрець телеграми тремтiв у руках сивої людини, гiпнотизуючи присутнiх...
   - Американських колег прошу готуватись до вильоту,- додав директор.Вас викликає ваша академiя.
   Вiдразу стало шумно. Тривожно коментуючи телеграму, iнженери виходили надвiр. Перед управлiнням вже стояли два реактивнi лiтаки для гостей...
   Валерiй нiяк не мiг опам'ятатися. Все переплуталося в його головi недавня радiсть, готування до польоту, а тепер якась страшна сила - слiпа i невблаганна - хоче зруйнувати не тiльки його мрiї, а й усе життя на Землi...
   Хтось смикнув його за рукав. Це була Вiкторiя.
   - Я вилiтаю... Валья... - тихо мовила вона. - Бачте - ми замрiялися i не подумали про те, що щось може перешкодити нашим мрiям. ...навiть громадським... не кажучи про особистi... Прощайте, милий друже!
   Валя здригнувся.
   - Чому прощайте?.. Ми будемо боротися! Ми знайдемо вихiд! Вiрте цьому, Вiкторiя! I самi теж шукайте вихiд!.. Невже людський генiй буде безсилим вiдвернути лихо, яке нависло над нами?! Нi! Не вiрю!
   У Вiкторiї засяяла очi.
   - Який ви сильний! Я вiрю вам! Я...
   Але дальшi слова заглушив рев реактивних моторiв. Валерiй нахилився вперед, щоб розiбрати, що вона сказала. Дiвчина щось промовила, i знову нiчого не було чути...
   Вiкторiя махнула рукою. На ЇЇ головi звихрилося волосся. Вона мiцно потиснула руку Тригубу i побiгла до стратоплана, де вже були всi члени американської делегацiї.
   Ось один за другим заходять в дверцi лiтака iнженери. Нарештi, в чорному отворi зникла Вiкторiя Дверцi закрилися.
   Мотори заревли сильнiше, i срiбнокрилий птах, легко розiгнавшись, полинув у небо.
   Щось обiрвалося в серцi Валерiя Вiн пiдсвiдомо простягнув руки вслiд стратоплана, який понiс в далеку Америку малесеньку тендiтну дiвчинку. I хто знає - чи побачаться ще вони?..
   "Серце, скажи - хочеш ти цього чи нi?.."
   Нiчого прислухатися, друже, до серця! Воно рветься вслiд лiтакам, якi малесенькими цятками тануть на обрiї...
   ЗЛОЧИННИЙ ПЛАН
   Як завжди, вiн був приємним i люб'язним - син мiльярдера Гершера, президент Академiї наук. Зачекавши, доки всi сiли, вiн не пiднiмаючи очей, сказав:
   - Я зiбрав вас для того, щоб запропонувати свiй план врятування Землi...
   Потiм поглянув своїми недоречно веселими очима на присутнiх учених i фiнансистiв, серед яких була i Вiкторiя та члени делегацiї, що сьогоднi повернулися з Росiї.
   Почувши слова Гершера-молодшого, присутнi зацiкавлено насторожилися. Тепер весь свiт гарячково думав лише над одною проблемою - врятування Землi! Що ж надумав Гершер?..
   А той продовжував говорити:
   - Я хочу знати, що ви скажете про наукову основу цього плану! I тiльки!.. Нiяких моральних чи психологiчних категорiй!..
   Нiхто не здивувався, почувши такий вступ. Всi знали, що президент Академiї нiколи не був прихильником гуманiстичних iдей.
   - Отже, мiй план такий, - сказав Гершер. - Ми в товщi Землi, в районi Гренландiї, зробимо велетенськi штольнi у виглядi дюз ракети. У нас досить технiчного потенцiалу, щоб провести цi роботи в найкоротший час! Ми перетворимо всю Землю в зорельот i, користуючись ядерним пальним, надпотужними зарядами виштовхнемо її в свiтовий простiр, коли космiчне тiло, що загрожує нам, наблизиться до орбiти Землi. Планета пролетить геть, а ми, описавши в свiтовому просторi складну криву, яка проляже трохи далi за орбiту Плутона, повернемо Землю на її старе мiсце...
   В примiщеннi залунав страшний галас. Завжди спокiйнi вченi тепер не могли стриматися, почувши такий страшний проект. Один з академiкiв закричав:
   - Це божевiлля! Не кажучи про те, що вiд поштовху мiста i народи Землi зазнають страшних руйнувань, - все живе загине в холодi мiжзоряного простору, коли Земля буде проходити поза орбiтами зовнiшнiх планет! Ми втратимо бiльшу частину атмосфери i зовсiм не будемо впевненi, чи знову повернемось на старе мiсце, чи назавжди залишимося блукати в Космосi... Яке ж це врятування людства?!
   - Ми збудуємо пiдземнi мiста з штучною атмосферою i освiтленням, спокiйно вiдповiв Гершер. - Не велика бiда, якщо ми залишимось в Космосi, далеко вiд Сонця, назавжди. Ми маємо можливiсть спокiйно i щасливо жити пiд землею, використавши нашi досягнення в галузi фiзики i хiмiї...
   - Ви збудуєте мiста пiд землею для ста-двохсот тисяч чоловiк! - знову вигукнув академiк. - А iншi?..
   - У нас немає iншого виходу. Треба зберегти хоч мiнiмум. А потiм... може, це воля божа! Так вирiшиться всяка соцiальна i фiлософська плутанина! - цинiчно проскрипiв Гершер.
   Вiкторiя внутрiшньо здригнулася вiд огиди. Ще сильнiший шум пiднявся в кiмнатi. Та президент жестом закликав до спокою всiх присутнiх.
   - Не будемо дискутувати! Час не жде! Зараз ви всi одержите конкретнi завдання по пiдготовцi плану, i я повiдомлю свiт про майбутнє Землi. Ми зможемо зробити сховища на пiвтора мiльйона чоловiк. Право на життя в майбутньому свiтi одержать тi, хто купить спецiальнi акцiї нашої органiзацiї на суму п'ятсот тисяч доларiв!.. Це краща рекомендацiя людям, якi будуть жити в новому свiтi. Дармоїдiв i ледарiв нам не потрiбно! Отже, почнемо!..
   Включивши телефони, Гершер вiддав накази в радiостудiю...
   Пiсля цього вiн повернув обличчя до принишклих вчених.
   - Мiс Денiс, - сказав вiн. - Ви будете керувати пiдготовкою розрахункiв потужностi зарядiв...
   - Гаразд! - вiдповiла Вiкторiя. - Але чи не краще проконсультуватися з iншими академiями?..
   - Нi! Кожна хвилина дорога! А потiм... що вони можуть додати! Гуманних викрутасiв нам не потрiбно! Все!..
   Гершер давав вказiвки iншим ученим, а Вiкторiї все вчувався рiдний-рiдний голос далекого росiйського друга:
   "Ми будемо боротися! Ми знайдемо вихiд!"
   Незважаючи на жорстоку дiйснiсть, в її серцi не згасала дивна надiя на рятунок. Може, це була химера, та серце тепер було сильнiше розуму...
   ....................
   Через кiлька хвилин запрацювала радiостанцiя Гершера. На весь свiт транслювалися такi слова:
   - Всiм урядам, всiм народам Землi!
   - Зважаючи на те, що в даний час кожен день вагань наближає Землю до катастрофи, наша академiя взяла на себе iнiцiативу негайно здiйснити розроблений нею проект врятування нашої планети. Земля буде виштовхнута в мiжзоряний простiр, коли небесне тiло наблизиться на небезпечну вiдстань. Люди будуть захованi в спецiальнi пiдземнi мiста. Через чотири роки Земля повернеться на своє мiсце. За право жити в майбутньому свiтi треба заплатити п'ятсот тисяч доларiв!
   - Iншого виходу немає, i ми починаємо роботи!..
   Ще до цього повiдомлення людство було охоплене панiкою пiсля телеграми Всесвiтньої Академiї Наук Уряди ледве стримували спокiйними вiдозвами свої народи, запевняючи, що наукова думка свiту знайде можливiсть рятунку... Та, незважаючи нi на що, кожного дня тисячi людей закiнчували життя самогубством, а деякi кинулися в розпусту, чекаючи смертi. В рядi мiст Європи та Америки прямо на вулицях органiзовувались п'янi оргiї, i в чорне тривожне небо, назустрiч планетi, яка мчалася у Всесвiтi, несучи смерть цивiлiзацiї, линули дикi крики нещасних людей.
   ...В цей час людство дiзналося про план Гершера Ще бiльша панiка охопила народи Цей план був ясним доказом того, що надiятись нема на що Тiльки поодинокi багатiї могли купити акцiї органiзацiї по "врятуванню Землi". Всi iншi - бiля двох мiльярдiв людей - мусили загинути...
   НЕСПОДIВАНА НАДIЯ
   Пiсля вiд'їзду делегацiї Валерiй вдень i вночi гарячково думав над тим, що можна було зробити для врятування Землi. Це завдання стояло й перед всiма iншими ученими комунiстичної конфедерацiї, а також Америки. Францiї, Англiї, та iнших держав Було створено багато проектiв, але їх надзвичайна рада Всесвiтньої Академiї Наук не затвердила. Серед цих проектiв були такi, наприклад, як побудування багатьох велетенських космiчних кораблiв для переселення на iншi планети. Цей проект не затвердили тому, що не вистачало часу для побудування такої кiлькостi кораблiв. Крiм того, в сонячнiй системi не було планети, яка була б хоч трохи придатною для колонiзацiї...
   Потiм свiт потряс божевiльний проект Гершера. Свiтова думка запротестувала. Преса, радiо, парламенти гаряче коментували цей проект. Ряд європейських академiй, в тому числi всi академiї соцiалiстичних країн, були категорично проти того, щоб роботи в Гренландiї починалися. Але свiтова громадськiсть, паралiзована навалою страшних подiй, розгубилася... Тому Гершер змiг без перешкоди розпочати гiгантське будiвництво на пiвнiчному березi Гренландiї. Всесвiтня Академiя мовчала. В нiй панувало декiлька рiзних думок в питаннi здiйснення цього плану. Деякi вченi i окремi уряди схилялися до тої думки, що треба врятувати хоча б частину людства, а насамперед дiтей...
   Та багато найвидатнiших вчених безперервно шукали бiльш достойних шляхiв для врятування людства.
   I ось серед бурi зовсiм протилежних думок пролунав тверезий голос росiйського iнженера.
   3 листопада 19... року була скликана надзвичайна сесiя Всесвiтньої Академiї Наук за проханням Росiйської Академiї Доповiдь робив iнженер Тригуб.
   В конференц-залi академiї, де зiбралися сотнi великих вчених, панувала мертва тиша. В минулi роки засiдання вiдбувалися в атмосферi диспутiв, дружнiх i навiть ворожих суперечок. Але тепер було не до цього Академiя уважно розглядала кожен проект Визначалася його доцiльнiсть для врятування Землi, i бiльш-менш реальний проект передавався надзвичайнiй радi.
   Тригуба вченi свiту знали, як талановитого iнженера i вченого, творця космiчного велетня. Тому в залi вдоволено загомонiли, коли атлетична фiгура Валерiя з'явилася на трибунi...
   На його обличчi був спокiй. Вiн сказав:
   - Дорогi друзi! Те, що я скажу,- не буде перебiльшенням! Я i ряд членiв нашої академiї знайшли вихiд з тяжкого становища, в якому опинилися наша планета i людство! Час не жде - i я буду лаконiчним!..
   - Перше. Абсолютно точно не визначено, чи справдi планетоподiбне тiло загрожує нам! Радiотелескоп може дати не зовсiм точнi данi, а розбiжнiсть навiть незначна - в розрахунках має величезне значення при застосуваннi цих розрахункiв до таких колосальних космiчних вiдстаней.
   - Отже - треба визначити точно, чи насправдi це космiчне тiло загрожує нам?!
   Аудиторiя здивовано зашумiла Тригуб говорив далi:
   - Яким чином це можна з'ясувати? Дуже просто!..
   - Ми закiнчили будувати два зорельоти для польоту на зовнiшнi планети системи. Я полечу негайно назустрiч планетi i спущусь на неї. Там я точно визначу з допомогою досконалих приладiв шлях цього тiла згiдно орбiти Землi i його швидкiсть. Якщо воно пройде, не заподiявши лиха нам,- то взагалi не буде нiякої проблеми, i людство заспокоїться А якщо. - Тригуб передихнув... - якщо планета несе нам смерть - тодi ми пропонуємо на розгляд Академiї такий проект...
   Всi присутнi занiмiли, витягнувши голови до оратора.
   - Другий росiйський зорельот,- сказав далi Тригуб,- а коли буде потрiбно, то i американський, ми пропонуємо негайно заповнити потужними термоядерними зарядами. Я буду невпинно тримати радiо-телезв'язок з Академiєю i коли сповiщу вам про загрозу, з Землi необхiдно буде вислати цей другий корабель, керований по радiо в напрямку планети. Корабель, розвинувши велетенську швидкiсть, глибоко врiжеться в тiло планети, а вибух величезної кiлькостi термоядерного пального розiрве планету на шматки, а залишки її перетворяться на рiй астероїдiв...
   В переднiх рядах встав старий учений-математик. Вiн, хвилюючись, перебив Тригуба:
   - А чи не здається вам, що такий проект трохи наївний? Ви хочете розбити велетенську планету, таку, скажiмо, як наша Земля, з допомогою зорельота, заповненого атомним зарядом, який при всiй своїй потужностi завдасть планетi шкоди не бiльше, нiж комар слону!..
   Тригуб спокiйно вiдповiв:
   - Елементарнi розрахунки показують, що це не так. Термоядерного пального вистачить на те, щоб порушити рiвновагу сил, якi тримають планету в станi стабiльностi. Якщо вона навiть не розлетиться на дрiбнi шматки, то все одно зiйде з свого небезпечного для нас шляху!..
   - Але ми розраховуємо на iнше!.. В мiсцi зiткнення корабля з планетою виникне температура бiля ста мiльйонiв градусiв. Електроннi орбiти всiх вiдомих елементiв при цiй температурi будуть зiрванi, i я вважаю, що ми викличемо в корi планети ланцюгову реакцiю розпаду радiоактивних речовин, а також синтезу легких елементiв!.. А це... це приведе до того, що планета перетвориться на хмару газiв за кiлька секунд!..
   Вченi завмерли, нiби намагалися уявити таке грандiозне небесне явище.
   - Планета знаходиться на вiдстанi кiлькох орбiт Плутона! - сказав далi Тригуб. - Часу поки що досить, щоб попередити лихо! Я сказав усе!..
   Тригуб зiйшов з трибуни. На його мiсце вийшов сивий, високий Президент Академiї - найвiдомiший спецiалiст в галузi синтезу органiчних речовин. Вiн на диво дзвiнким голосом сказав:
   - Вважаю, що коментувати виступ росiйського представника не будемо. Це - реально, розумно, ефективно! Ставлю на голосування!
   Ще нiколи не були такими одностайними вченi рiзних напрямкiв. Академiя одноголосно затвердила простий i разом з тим найефективнiший проект Тригуба.
   Радiо рознесло радiсну звiстку по всiй Землi. I нiколи ще люди не вiдзначали торжествами будь-яке свято так, як цей день великої надiї...
   ....................
   Того ж дня стратоплан приземлився на Уральському космодромi. Валерiй i члени делегацiї Росiйської Академiї вийшли з лiтака. їх зустрiчали члени уряду, директор будiвництва та iнженери. Тут уже одержали повiдомлення, що Всесвiтня Академiя затвердила проект Тригуба, i спецiальна група монтувала в другому кораблi потужнi термоядернi заряди...
   Гаряче потиснувши руки тим, хто його зустрiчав, Валерiй сказав:
   - Товаришi! Говорити нема коли! Я вiдлiтаю негайно! В апаратi буду сам! Iнших членiв екiпажу не беру! Протиметеоритний захист ще не устаткований, i ми не маємо права ризикувати життям багатьох людей!
   - А якщо ваш космольот загине? - перебив директор будiвництва.
   - Тодi висилайте корабель з зарядом i спрямовуйте його до планети. її треба буде розбити в будь-якому випадку, щоб врятувати людство вiд загибелi!
   Бiльше не треба було говорити. Останнi обiйми. Потиски рук. Побажання щастя.
   Всi присутнi зайшли до будинку управлiння, а Валерiй попрямував до зорельота.
   Вiн вийшов на спецiальний майданчик, який був на висотi входу в апарат. Оглянувся.
   - Люба, рiдна Земля, далека чудова Вiкторiя, дорогi друзi i Батькiвщина - прощайте!..
   З вiкон, з дверей будинку замахали руками друзi. Валерiй вiдповiв прощальним жестом i сховався в дверцях зорельота.
   Майданчик зi сходами автоматично вiд'їхав...
   А через кiлька хвилин велетенський корабель здригнувся, пiдстрибнув i, залишаючи слiпучу вогненну дорогу серед скуйовджених хмар, помчав у далеке небо - назустрiч невiдомiй дивнiй планетi...
   Земля напружено чекала...
   ТРИВОЖНI ДНI
   ...За бортом реактивною вертольота блискавично промайнули води пiвнiчної частини Атлантичного океану, потiм безкiнечнi бiлi крижанi поля Гренландiї i нарештi серед суцiльної снiгової пустелi зачорнiли будiвлi велетенського табору, де почалися роботи по здiйсненню проекту Гершера.
   Тримаючись на слiпучих стовпах ядерних спалахiв, вертольот повiльно сiв на снiг. Вiкторiя в супроводi пiлота вийшла вниз по алюмiнiєвих слiдцях В ту ж мить до неї пiдбiг начальник будiвництва - енергiйний, сухорлявий iнженер.
   - Менi потрiбно погодити з вами деякi питання тут на мiсцi, перше нiж я передам до реалiзацiї розрахунки потужностi зарядiв, - сказала Вiкторiя. - Я б хотiла познайомитися з ходом робiт!
   - До ваших послуг, мiс, - з офiцiальною люб'язнiстю вiдповiв начальник. - Але зараз треба буде вiдлетiти подалi, бо вiдбудуться атомнi вибухи, з допомогою яких ми робимо штольнi...
   - Гаразд,- промовила Вiкторiя. Разом з начальником вона зайшла в вертольот i дала знак летiти. Знову заревли мотори, i через кiлька хвилин вертольот опустився на майданчику за горою, що прикривала їх вiд атомної радiацiї вибуху.
   Начальник поглянув на хронометр, вийняв портативний радiопередавач, тихо промовив у малесенький мiкрофон:
   - Можна!..
   I в ту ж мить здригнулася земля. Багряним вогнем зайнялося небо. Над головою - далеко в небi поплив чорнозелений гриб вибуху. Ще один вибух! Ще!..
   - Все, - повернувшись до Вiкторiї, мовив начальник. - Можна летiти. Поглянемо згори на будiвництво а потiм - до моєї резиденцiї, де ви зупинитесь...