Потiм, через два десятирiччя, коли в Пiвденнiй пiвкулi почали розвиватися китобiйний промисел i добування морського звiра, Фолкленди впали в око Англiї. Це було зручне мiсце для берегових промислових баз.
Щоб заволодiти архiпелагом, Великобританiї не треба було вдаватися до якихось баталiй. На Схiдному Фолклендi разом з двадцятьма втiкачами-злочинцями iспанського походження i трьома жiнками патагонською iндiанкою та двома негритянками, жив англiєць, якийсь Генрi Дженiсон, колишнiй пiрат, що не помирився з Алеком Девiсом сином Дональда Девiса. Дженiсону дали королiвський прапор, наказали пiдняти його якомога вище i пильно охороняти. На тому вся процедура з органiзацiєю британської опiки над островами i скiнчилася. Архiпелаг почали заселяти англо-iрландськi колонiсти.
Пiзнiше, вже пiсля другої свiтової вiйни, в Буенос-Айресi заговорили, що дiлок, якому уряд Аргентини пiвтора столiття тому продав Фолкленди (аргентинцi називають їх Мальвiнами), був аргентинським громадянином. Зазiхнувши на приватну власнiсть громадянина суверенної країни, Англiя тим самим вчинила недружнiй акт по вiдношенню не тiльки до цiєї людини, а й до його вiтчизни. А якщо так, то Фолклендськi острови треба повернути Аргентинi. Тим бiльше, що й мiстяться вони в її територiальних водах.
Коли у 1833 роцi Англiя пiдняла над Фолклендським архiпелагом свiй прапор, вона не збиралася виправдувати цi дiї. Британська iмперiя була найсильнiшою державою свiту. Хто їй мiг перечити? Але пiсля другої свiтової вiйни сили у великого Альбiона стало менше i йому не лишалося нiчого iншого, як ритися в архiвнiй курявi, силкуючись знайти докази, що коли в iсторiї Фолклендських островiв i була якась вiроломнiсть, то тiльки з боку Францiї. Вона, мовляв, незаконно захопила й так само незаконно продала Iспанiї архiпелаг, на який мала юридичне право тiльки Англiя.
I знову, через три з половиною столiття, на свiт з'явилося давно забуте iм'я Джеремi Девiса, або Джона Фредерiка Девiса. Колись прокляте, воно звучало тепер як найпереконливiший аргумент в утвердженнi прав Великобританiї на Фолклендський архiпелаг. Хiба Девiс не був англiйцем? То кому ж, крiм Англiї, повинно належати його вiдкриття?
- Як це - кому? - обурилися в Буенос-Айресi. - Звiсно, Францiї!
Як вiдомо, задовго до вiдкриття Фолклендського архiпелагу англiйський королiвський суд присудив горезвiсного Джеремi Девiса, або Джона Фредерiка Девiса, до страти через повiшення. Отже, визнати його, Джона Фредерiка Девiса, громадянином Великобританiї нiяк не можна, бо за всiма минулими й нинiшнiми законами, в тому числi й законами Великобританiї, людина, засуджена до смертної кари, нiяких прав громадянства не має. Не мали таких прав i iншi члени команди "Блек дез", оскiльки бригантина була кораблем пiратським. А пiрати в усiх країнах свiту завжди були поза законом.
На час вiдкриття Фолклендського архiпелагу на борту "Блек дез" була тiльки одна людина, чиї права громадянства залишалися в силi, - французька графиня Тереза де Будже. Згодом, ставши дружиною розбiйника Девiса, вона їх втратила, оскiльки сама, незважаючи на своє шляхетне походження, перетворилась у жорстоку пiратку, вiдому пiд прiзвиськом Бiлява Бестiя. Але тодi, в день вiдкриття архiпелагу, вона, графиня Тереза де Бурже, ще була повноправною громадянкою Францiї, бо на розбiйницький корабель її взяли силомiць i перебувала вона там як полонянка. Отже, юридичне тiльки Францiя може сказати, що Фолкленди вiдкрив її громадянин. Тому французька колонiзацiя названих островiв була обгрунтованою i законнiсть франко-iспанської угоди про перепродаж архiпелагу не викликає сумнiву. Що ж до Аргентини, то в пiвденно-схiднiй частинi Америки, куди прилягають i Фолклендськi острови, вона є законною спадкоємницею Iспанiї. Як колишня колонiя, що скинула ярмо тиранiї.
Таким був меморандум аргентинських юристiв у вiдповiдь на архiвну довiдку англiйцiв.
У Лондонi, однак, з цим не погодились. Британському уряду було вигiдно поселити Девiса на Фолклендах (живий нащадок першовiдкривача), i вiн дешево продав йому безлюдний на той час Нью-Айленд.
У Джека i Агнес тут народились Еннi i Редмонд. I ось тепер, коли довгожданi онуки виросли, у сiм'ю Девiсiв прийшло нове горе.
Вiд матерi Редмонд i Еннi чули розповiдi про Велику землю, про той, невiдомий юним Девiсам свiт, де живуть тисячi й мiльйони таких же, як вони, дiтей. Мати навчила їх грамоти, i вони зачитувалися тими небагатьма книгами, якi Агнес привезла з собою на острiв. Життя на Нью-Айлендi стало для них нестерпним. Вони вимагали вiд батька i дiда залишити остобiсiлий їм острiв i поїхати куди завгодно, аби там були люди. Але слухати їх дiд не хотiв, а вiн був головний у сiм'ї.
Двiчi на рiк до Девiсiв приходив рефрижератор з Монтевiдео, забирав вовну i м'ясо, натомiсть лишав замовленi товари i пошту комплекти журналу "Iлюстрованi лондонськi новини". Редмонд i Еннi вирiшили на цьому суднi втекти в Уругвай. Однак у них нiчого не вийшло. Пiдвела Еннi, закохавшись у матроса, який спокусив її i зразу ж став над нею насмiхатися. Розгнiваний батько дiвчини прогнав з острова всю команду.
Через дев'ять мiсяцiв Еннi народила дочку i заспокоїлась, зате Редмонд нi за що не хотiв лишатися на островi. Виїхати йому не дозволили, i вiн перерiзав собi вени.
Коли я зустрiвся з Джоном, йому було сто три роки, Джеку сiмдесят чотири. Редмонд - єдиний продовжувач прiзвища. Поселившись на Нью-Айлендi, Джон думав про онукiв, про майбутнє поколiння Девiсiв. Саме прагнення зберегти рiд Девiсiв, а не тiльки турбота про старого Джека, дало йому сили диявольською працею освоїти суворий субантарктичний острiв. Тепер втратити Редмонда для нього означало втратити все, заради чого вiн жив i трудився.
Вiдчайдушний вчинок онука примусив старого переоцiнити, переосмислити все, що досi видавалося йому безперечним. Пам'ятаю, на прощання вiн сказав менi:
- Я був нерозумний, Алеку, забрав свою сiм'ю iз свiту людей, щоб заховатись вiд їхнього безумства, але люди повиннi жити серед людей, життя без життя не буває. Так, Алеку, я це зрозумiв. - Вiн подав менi глиняну iндiанську люльку - люльку Джеремi: - Вiзьми, Алеку, ти подарував нам свою кров i тепер маєш право на цю люльку...
По вибоїнах його зморщок текли сльози - сльози змерзлого старого. Вицвiлi вiд довгих рокiв бiлястi очi дивилися з похмурою тугою.
...Люлька пiрата - одна з найдорожчих моїх релiквiй. Беручи її в руки, я знову бачу себе на Фолклендах, у Девiсiв. Чи там вони ще, не знаю. Старий казав, що виїдуть.
До людей...
Щоб заволодiти архiпелагом, Великобританiї не треба було вдаватися до якихось баталiй. На Схiдному Фолклендi разом з двадцятьма втiкачами-злочинцями iспанського походження i трьома жiнками патагонською iндiанкою та двома негритянками, жив англiєць, якийсь Генрi Дженiсон, колишнiй пiрат, що не помирився з Алеком Девiсом сином Дональда Девiса. Дженiсону дали королiвський прапор, наказали пiдняти його якомога вище i пильно охороняти. На тому вся процедура з органiзацiєю британської опiки над островами i скiнчилася. Архiпелаг почали заселяти англо-iрландськi колонiсти.
Пiзнiше, вже пiсля другої свiтової вiйни, в Буенос-Айресi заговорили, що дiлок, якому уряд Аргентини пiвтора столiття тому продав Фолкленди (аргентинцi називають їх Мальвiнами), був аргентинським громадянином. Зазiхнувши на приватну власнiсть громадянина суверенної країни, Англiя тим самим вчинила недружнiй акт по вiдношенню не тiльки до цiєї людини, а й до його вiтчизни. А якщо так, то Фолклендськi острови треба повернути Аргентинi. Тим бiльше, що й мiстяться вони в її територiальних водах.
Коли у 1833 роцi Англiя пiдняла над Фолклендським архiпелагом свiй прапор, вона не збиралася виправдувати цi дiї. Британська iмперiя була найсильнiшою державою свiту. Хто їй мiг перечити? Але пiсля другої свiтової вiйни сили у великого Альбiона стало менше i йому не лишалося нiчого iншого, як ритися в архiвнiй курявi, силкуючись знайти докази, що коли в iсторiї Фолклендських островiв i була якась вiроломнiсть, то тiльки з боку Францiї. Вона, мовляв, незаконно захопила й так само незаконно продала Iспанiї архiпелаг, на який мала юридичне право тiльки Англiя.
I знову, через три з половиною столiття, на свiт з'явилося давно забуте iм'я Джеремi Девiса, або Джона Фредерiка Девiса. Колись прокляте, воно звучало тепер як найпереконливiший аргумент в утвердженнi прав Великобританiї на Фолклендський архiпелаг. Хiба Девiс не був англiйцем? То кому ж, крiм Англiї, повинно належати його вiдкриття?
- Як це - кому? - обурилися в Буенос-Айресi. - Звiсно, Францiї!
Як вiдомо, задовго до вiдкриття Фолклендського архiпелагу англiйський королiвський суд присудив горезвiсного Джеремi Девiса, або Джона Фредерiка Девiса, до страти через повiшення. Отже, визнати його, Джона Фредерiка Девiса, громадянином Великобританiї нiяк не можна, бо за всiма минулими й нинiшнiми законами, в тому числi й законами Великобританiї, людина, засуджена до смертної кари, нiяких прав громадянства не має. Не мали таких прав i iншi члени команди "Блек дез", оскiльки бригантина була кораблем пiратським. А пiрати в усiх країнах свiту завжди були поза законом.
На час вiдкриття Фолклендського архiпелагу на борту "Блек дез" була тiльки одна людина, чиї права громадянства залишалися в силi, - французька графиня Тереза де Будже. Згодом, ставши дружиною розбiйника Девiса, вона їх втратила, оскiльки сама, незважаючи на своє шляхетне походження, перетворилась у жорстоку пiратку, вiдому пiд прiзвиськом Бiлява Бестiя. Але тодi, в день вiдкриття архiпелагу, вона, графиня Тереза де Бурже, ще була повноправною громадянкою Францiї, бо на розбiйницький корабель її взяли силомiць i перебувала вона там як полонянка. Отже, юридичне тiльки Францiя може сказати, що Фолкленди вiдкрив її громадянин. Тому французька колонiзацiя названих островiв була обгрунтованою i законнiсть франко-iспанської угоди про перепродаж архiпелагу не викликає сумнiву. Що ж до Аргентини, то в пiвденно-схiднiй частинi Америки, куди прилягають i Фолклендськi острови, вона є законною спадкоємницею Iспанiї. Як колишня колонiя, що скинула ярмо тиранiї.
Таким був меморандум аргентинських юристiв у вiдповiдь на архiвну довiдку англiйцiв.
У Лондонi, однак, з цим не погодились. Британському уряду було вигiдно поселити Девiса на Фолклендах (живий нащадок першовiдкривача), i вiн дешево продав йому безлюдний на той час Нью-Айленд.
У Джека i Агнес тут народились Еннi i Редмонд. I ось тепер, коли довгожданi онуки виросли, у сiм'ю Девiсiв прийшло нове горе.
Вiд матерi Редмонд i Еннi чули розповiдi про Велику землю, про той, невiдомий юним Девiсам свiт, де живуть тисячi й мiльйони таких же, як вони, дiтей. Мати навчила їх грамоти, i вони зачитувалися тими небагатьма книгами, якi Агнес привезла з собою на острiв. Життя на Нью-Айлендi стало для них нестерпним. Вони вимагали вiд батька i дiда залишити остобiсiлий їм острiв i поїхати куди завгодно, аби там були люди. Але слухати їх дiд не хотiв, а вiн був головний у сiм'ї.
Двiчi на рiк до Девiсiв приходив рефрижератор з Монтевiдео, забирав вовну i м'ясо, натомiсть лишав замовленi товари i пошту комплекти журналу "Iлюстрованi лондонськi новини". Редмонд i Еннi вирiшили на цьому суднi втекти в Уругвай. Однак у них нiчого не вийшло. Пiдвела Еннi, закохавшись у матроса, який спокусив її i зразу ж став над нею насмiхатися. Розгнiваний батько дiвчини прогнав з острова всю команду.
Через дев'ять мiсяцiв Еннi народила дочку i заспокоїлась, зате Редмонд нi за що не хотiв лишатися на островi. Виїхати йому не дозволили, i вiн перерiзав собi вени.
Коли я зустрiвся з Джоном, йому було сто три роки, Джеку сiмдесят чотири. Редмонд - єдиний продовжувач прiзвища. Поселившись на Нью-Айлендi, Джон думав про онукiв, про майбутнє поколiння Девiсiв. Саме прагнення зберегти рiд Девiсiв, а не тiльки турбота про старого Джека, дало йому сили диявольською працею освоїти суворий субантарктичний острiв. Тепер втратити Редмонда для нього означало втратити все, заради чого вiн жив i трудився.
Вiдчайдушний вчинок онука примусив старого переоцiнити, переосмислити все, що досi видавалося йому безперечним. Пам'ятаю, на прощання вiн сказав менi:
- Я був нерозумний, Алеку, забрав свою сiм'ю iз свiту людей, щоб заховатись вiд їхнього безумства, але люди повиннi жити серед людей, життя без життя не буває. Так, Алеку, я це зрозумiв. - Вiн подав менi глиняну iндiанську люльку - люльку Джеремi: - Вiзьми, Алеку, ти подарував нам свою кров i тепер маєш право на цю люльку...
По вибоїнах його зморщок текли сльози - сльози змерзлого старого. Вицвiлi вiд довгих рокiв бiлястi очi дивилися з похмурою тугою.
...Люлька пiрата - одна з найдорожчих моїх релiквiй. Беручи її в руки, я знову бачу себе на Фолклендах, у Девiсiв. Чи там вони ще, не знаю. Старий казав, що виїдуть.
До людей...