Кашин Владимир. День народження (на украинском языке)

   Усi мовчать.
   _Геннадiй._ Сiдай, Денисе... Ти добре знав цього Вiктора?
   _Денис_ (сiдає). Вiн повз мiй будинок ходив, в одному автобусi їздили...
   _Геннадiй._ Не сварилися?
   _Денис._ Що ти?! Нам з ним нiчого було дiлити. (Раптом знову пiдхоплюється). Хлопцi, ви що, й справдi мене пiдозрюєте?!
   _Еврика._ Ми всi тодi добре винили, а п'яний мало що пам'ятає. За Фрейдом, кожна людина потенцiйно здатна на все. В нiй дрiмає звiр, який легко прокидається. Ти от, наприклад, нiби лагiдний, а сам розповiдав, що колись вiкна бив...
   _Геннадiй._ Я його характер краще знаю. З шостого класу. Такий випадок i справдi був. Кинули йому на голову гниле яблуко, i вiн кiлька днiв ходив по всiх поверхах, поки докопався, з якої квартири, i побив там шибки. Але тiльки в iм'я справедливостi.
   _Лада_ (захоплено). Денисе, ти менi вiдкриваєшся з цiкавого боку. Хто б мiг подумати!..
   _Денис._ Причому тут якесь яблуко! Я до Вiктора i пальцем не доторкнувся. Зрештою, я був господар у хатi, сам запросив до столу, як же я мiг!
   _Геннадiй._ А на танцях?
   _Денис._ Я танцював i нiчого не бачив. Коли вже зчепилися, кинувся розбороняти... (Раптом). Так хто ж узяв мiй нiж?!
   _Магнiтофон_ (пiдвiвшись). От що, хлопцi. Хто завгодно мiг це зробити, тiльки не Денис.
   _Геннадiй._ Зараз ми i встановимо iстину. Ми зупинилися на тому...
   _Майя._ Пробачте, Геннадiю. (До Дениса). Денисе, я гадаю... менi, певно, краще пiти? Вам зараз не до святкування. У вас тут свої справи, i я невчасно... Пробачте, я краще iншим разом... (Пiдводиться, щоб пiти).
   _Денис._ Нi, нi, Майє, залиштеся. Це ви нам пробачте. Зараз усе швидко з'ясується, усе буде гаразд, я певен. Залишайтеся, прошу вас!
   _Геннадiй._ Ви нам не заважаєте... (До всiх). Значить, зупинилися на тому, що Вiктор прийшов. У суботу. Сiв на цей гарний стiлець (показує на стiлець, на якому сидить) i сказав: "Зручний..." Так?
   Усi мовчать.
   _Геннадiй._ А що вiн далi сказав?
   _Магнiтофон._ Вiн замовк. Зайшла Лада, i у нього очi повилазили на неї...
   _Еврика._ Ти помиляєшся. Вiн не зводив млосних очей з Ольки.
   _Геннадiй._ А, до речi, де ж вона?
   _Еврика._ Може, захворiла?
   _Геннадiй._ Вiктор вперше потрапив до вашої компанiї?
   _Денис._ Так. Якраз зайшов за поличкою для книжок. Я обiцяв зробити йому.
   _Геннадiй._ I зробив?
   _Денис._ Не встиг... Хотiв її iнкрустувати... Щоб не просто деревина...
   _Геннадiй._ Ви всi чим займалися, коли вiн прийшов?
   _Магнiтофон._ Хто чим. Я, наприклад, шукав музику пiд ямайський ром.
   _Геннадiй._ I знайшли?
   _Магнiтофон._ Так. Весiльний марш Мендельсона.
   _Геннадiй_ (до Еврики). А ви що робили?
   Еврика у вiдповiдь тiльки знизує плечима, бере тюльку i вiдправляє її в рот.
   _Денис._ Я розливав ром... Але чого ти допитуєшся, як слiдчий!
   Пауза.
   _Геннадiй._ А я i є слiдчий.
   _Денис._ Не час жартувати, Гено!
   _Геннадiй._ Я не жартую.
   _Еврика._ Ну що ж. Аби не страховий агент. Я, наприклад, їх найбiльше боюся. Як причепиться, то й сам починаєш вiрити, що ногу зламаєш або й зовсiм дуба врiжеш.
   _Денис._ Покинь, Гено... Мої друзi не всякi хохми сприймають.
   _Санько-Чорний._ I ви теж можете випасти з нашого комплекту.
   _Геннадiй._ Як Вiктор?
   Усi мовчать.
   _Геннадiй._ Але саме цього я й хочу.
   _Еврика._ Товариш слiдчий входить у роль покiйника. (До Саньки-Бiлого). Зараз же постав чарку назад!
   _Денис_ (до Геннадiя). Ти ж працював шофером. Стiльки рокiв у Сибiру.
   _Геннадiй._ I вчився. Заочно.
   _Санько-Чорний_ (до Геннадiя). Я, здається, дурницю сказав. Пробачте менi.
   _Денис_ (до Геннадiя, похмуро). Вам папiр i ручку?
   _Геннадiй._ Ручка у мене є. Паперу поки що не треба. Поговоримо без протоколу. I можеш називати мене на "ти". Як i ранiше... Тепер пiдемо далi. Вiктор вам заважав чимось?
   _Магнiтофон._ Кого ви питаєте?
   _Геннадiй._ Того, хто захоче вiдповiсти.
   _Лада._ Це нагадує вiкторину.
   _Денис._ Ладо, помовчи хоч зараз. (До Геннадiя). Справа в тому, що Вiктор, я вже говорив, вперше потрапив до нашого товариства i не знав, як триматися. Менi це, звичайно, було прикро, i, зрештою, ображало. Я навiть пошкодував, що запросив його до столу.
   _Магнiтофон._ Але все це нiчого не значить. Вiн i менi не сподобався.
   _Денис._ Звичайно, не тiльки я образився. Якби мої стiльцi вмiли говорити, вони теж образилися б. Вiн i для них був чужий. Вiн не розумiв краси... Говорить, нащо менi iнкрустацiя...
   _Геннадiй_ (до Танi). А вам?
   _Таня._ Менi страшно, Денисе...
   _Денис_ (до Танi). Що з тобою?
   Таня мовчить.
   _Геннадiй._ Вiн що, - робив зауваження кому-небудь?..
   _Еврика._ Хвилиночку, товаришу слiдчий. Дозвольте запитання Танi.
   _Геннадiй._ Будь ласка.
   _Еврика._ Скажи, Таню, чому тiльки тобi стало вiдомо, що Вiктора ударили ножем? I ти навiть знаєш, яким саме!
   _Таня._ (розгублено). Я ж сказала... Я була в лiкарнi...
   _Еврика._ А чому саме ти бiгала у лiкарню?
   Таня мовчить.
   _Еврика._ Не скажеш зараз, скажеш на допитi.
   Таня продовжує мовчати.
   _Еврика_ (до Геннадiя). Я правильно кажу, товаришу слiдчий?
   _Геннадiй._ Залишимо ваше питання поки що вiдкритим... Отже, я запитую. Вiктор чимось заважав вам? Робив зауваження?..
   _Магнiтофон._ Робив.
   _Геннадiй._ Якi?
   _Магнiтофон._ Мовчки. Очима.
   _Геннадiй._ Погляд можна було б i пробачити. От i у мене, сказали, очi неприємнi, алюмiнiєвi.
   _Санько-Чорний._ Ви - слiдчий. Вам i з такими очима можна ходити. А вiн - що?!
   _Геннадiй._ Кожна людина трохи слiдчий. Природна цiкавiсть робить людину дослiдником, можна сказати - слiдчим... Це - людська властивiсть.
   _Магнiтофон._ Товаришу слiдчий, ви самi - молода людина, зрозумiйте... Як це вам пояснити?.. У життi iнодi настає такий антракт, коли замовкають баси i валторни, вимикається свiтло, i люди танцюють, прислухаючись лише до ритмiв своєї душi... А цей, вперше допущений у товариство, двiчi вмикав нам свiтло... Ви розумiєте двiчi!
   _Лада._ Правда, що двiчi. Я запам'ятала.
   _Геннадiй._ Чому вмикав? Може, якiсь причини були?
   _Еврика._ Якi причини?! Пуританство.
   _Санько-Чорний._ Вiн ще й музику хотiв вимкнути...
   _Таня._ Почекайте... Здається, вiн щось намагався сказати.
   _Еврика._ Сказати, що мода на темнi танцi минула. Або що це некультурно.
   _Магнiтофон_ (до Еврики). Звiдки ти знаєш? Тебе ж тодi, здається, не було в кiмнатi.
   _Денис._ Менi було незручно перед друзями за його поведiнку.
   _Санько-Чорний._ Та вiн просто перебрав. Не промах випити на дурняк.
   _Денис._ Чого "на дурняк"?! Коли я запросив його, вiн сказав: "Хвилинку!" - i вибiг у гастроном. Принiс пляшку вина.
   _Лада._ Правда. Але наш Бiлий узяв ту пляшку "бiомiцину" двома пальцями i вiднiс на кухню, у вiдро. "Мужчини таке не п'ють, - сказав вiн, - тiльки алкашi i жебраки!" - "Мужчини, може, й не п'ють, вiдповiв Вiктор, - а тобi, пацан, i такого не можна".
   _Геннадiй._ I що було далi?
   _Лада._ Нiчого. У Бiлого тiльки почервонiли вуха, i вiн замовк. У нього вуха завжди червонiють, коли хвилюється.
   _Геннадiй._ Але смiливо напав на чужого?
   _Магнiтофон._ Бо Еврика сказав, коли той вибiг: "Денисе, що це за тюлька, стрижена "пiд бокс"... А Бiлому бiльше нiчого й не треба було...
   _Геннадiй._ Ну, стрижений... Он i в Дениса коротке волосся.
   _Санько-Чорний._ А що такого, товаришу слiдчий, коли довге?! Це - не злочин. Менi волосся богом дане, як руки, як ноги, як очi, i нехай росте, скiльки може. (Показує рукою до пояса). Аж сюди (показує на колiна), сюди (нахиляється до землi) i сюди!.. Я себе тiльки так бачу, так вiдчуваю, так розумiю. З волоссям. Без нього буду я - не я!
   _Геннадiй._ Отже, що було пiсля того, як Вiктор намагався увiмкнути свiтло?
   _Лада._ Усiм набридла ця мишача вовтузня у квартирi, i ми пiшли на танцмайданчик.
   _Геннадiй._ I Вiктор?
   _Лада._ Нi.
   _Геннадiй._ Чому?
   _Лада._ Вiн хотiв ув'язатися за нами. Але на сходах Чорний таки не витримав i трошки постукав його головою об стiнку.
   _Майя_ (здивовано). Нiчого собi! I ви всi спокiйно дивилися, як б'ють людину головою об стiнку?! I тепер спокiйно про це говорите?!
   _Еврика._ Зараз я готовий заридати, дiвчино Майя. Але що це дасть?..
   _Лада_ (до Майї). Ви краще сидiть там i не втручайтесь.
   _Санько-Чорний._ Ну, постукав, ну... У всiх руки чесалися. Але мене вiн першого штовхнув.
   _Таня._ Його штовхнули на тебе.
   _Лада._ Вiн i сам на ногах не тримався. Щось белькотiв... I пiсля цього десь зник. А ми всi пiшли на танцмайданчик...
   _Таня._ Нi, не всi. Олi не було. Вона теж десь зникла.
   _Еврика._ Тепер ясно "де"? З ним пiшла, з цим Вiктором.
   _Таня._ Що ти! У неї скоро весiлля! Їй, мабуть, набридло з нами, без свого Єдиного...
   _Еврика._ Вона теж не була тверезою, товаришу слiдчий.
   _Геннадiй._ А коли цього вечора Вiктор знову з'явився у вашiй компанiї?
   _Санько-Чорний._ Вiн прийшов на площадку вже iз своєю компанiєю.
   _Геннадiй._ I як почалася бiйка?
   _Еврика._ Вiн був агресивно настроєний i почав чiплятися до наших дiвчат.
   _Геннадiй._ А хто перший з ним завiвся? Знову Чорний?
   _Санько-Чорний._ Нi, нi, не я.
   _Геннадiй._ А хто ж?
   Усi мовчать.
   _Геннадiй._ У кого в руках був нiж?
   Усi мовчать.
   _Геннадiй._ Не раджу мовчати. Все одно довiдаємось.
   _Санько-Чорний._ Як?!
   _Геннадiй._ Простiше простого. Нiж зараз на експертизi, у всiх вас знiмуть вiдбитки пальцiв i установлять, хто тримав його останнiй.
   _Магнiтофон._ Якщо так просто, то навiщо це розслiдування?
   _Еврика_ (раптом до Санька-Бiлого). Постав чарку назад!
   _Геннадiй._ Щоб з'ясувати мотиви. I дати можливiсть злочинцю самому признатися.
   Санько-Бiлий, ставлячи чарку, перекидає тарiлку на пiдлогу.
   _Еврика._ Телепень!
   _Санько-Бiлий_ (до Геннадiя). Я пiду руки помию. Можна?
   _Геннадiй._ Чого ж. Iди, мий.
   Санько-Бiлий виходить.
   _Геннадiй._ Навiщо ви споюєте хлопця?
   _Еврика._ Нiхто не споює. Це тiльки сьогоднi йому воля, заради свята.
   _Лада_ (насмiшкувато). У Бiлого зараз перiод самоствердження.
   _Магнiтофон_ (до Лади). А ти чого мучиш хлопця? (До Геннадiя). Цей дурник по вуха закохався в неї, а вона ного навмисне дратує. До слiз.
   _Лада_ (обурено). Потрiбне менi це щеня?
   _Майя._ Та хiба тiльки малому треба стверджуватися у життi. Справа не в роках.
   _Магнiтофон._ Маєте рацiю, Майя. У кожного це по-своєму. Ось хоч би наша Лада. (До Лади). Скiльки я тебе, красуне, знаю - вся твоя багата фантазiя працює на феєрверки. Коли не збиваєш кого-небудь з нiг якимсь вибриком, то почуваєш себе обiкраденою. Хiба не так?
   _Лада_ (ображено). Яке глибоке спостереження!.. Спасибi, хоч не обпльованою...
   _Санько-Чорний._ Я теж, мабуть, ще росту, тому що у снi все лiтаю... лiтаю...
   _Таня._ А наяву все нижче падаєш... З нас усiх, мабуть, тiльки Еврика вже ствердився. Але, можливо, я його просто не розумiю...
   _Магнiтофон._ А що його розумiти?! Еврика типовий алкоголiк. У цьому званнi вiн уже давно утвердився.
   _Еврика._ Це в мене спадкове. Батько помер вiд запою.
   _Магнiтофон._ У тебе ж i мати була.
   _Еврика._ Матерi не було.
   _Санько-Чорний._ Ги-и!..
   _Еврика._ Не пам'ятаю її. Можливо, мала крильця. Як зозуля... А що, є претензiї до мене?
   _Магнiтофон._ Нi, єдина людина серед нас, котра доказує себе дiлом, - це Денис. Лада. А Таня?..
   Магнiтофон мовчки знизує плечима.
   _Лада_ (до Магнiтофона). Коли вже почав, говори пiдряд. (До Геннадiя). Це ж як ота гра у брехню. Треба казати правду, щоб побачити, хто бреше. Отже - Таня.
   _Магнiтофон._ Що про неї сказати. Про неї - нелегко. Надто вона правильна, калiграфiчна, як пiдручник чистописання. Вiд того i здається далекою, майже нереальною.
   _Еврика._ Досi її й справдi немов вiдгороджував вiд нас паркан iз непiдкупної чесностi i порядностi... Але ось ця iсторiя з Вiктором вселила менi тепер деякi сумнiви (до Танi). Слухай, може, вiн чiплявся до тебе на танцмайданчику, липнув, а ти просто оборонялася i ненароком... По закону за оборону не судять... Особливо якщо дiвчина... Адже так, товаришу слiдчий?.. Якщо, звичайно, була межа...
   Таня мовчить.
   _Еврика._ Говори!
   _Таня_ (нi до кого не звертаючись). Менi холодно. (Обiймає себе руками).
   _Магнiтофон_ (до Еврики). Не чiпляйся до Танi!
   _Еврика._ А ти, либонь, чи не закоханий в неї, як Денис?
   _Денис_ (схвильовано). Я тож прошу тебе, Еврико. Облиш свої жарти. Тут справа серйозна.
   _Лада._ А про себе Магнiтофончик забув iз скромностi?
   _Магнiтофон._ Себе не видно без дзеркала. (До Геннадiя). I взагалi, товаришу слiдчий, чи не здається вам, що вже почалося у нас словоблудство. Це з переляку, мабуть...
   _Геннадiй._ Я не кваплюся. Поговорiть. Так потроху всi нарештi й познайомитеся по-справжньому. (До Лади). Ладо, а де ви працюєте?
   _Лада_ (пихато). У Будинку моделей. Демонстранткою. (Пiдводиться, повертається). Хiба не видно?
   _Еврика_ (до Геннадiя). Лада працює красунею. їй пощастило в життi. Можемо всi вiдрекомендуватися, якщо цiкаво. Я, наприклад, скромний службовець з книжкової бази... Магнiтофон - годинникар. Маленьке вiконечко у великий свiт з вивiскою: "Гарантiя на шiсть мiсяцiв..."
   _Геннадiй._ З Денисом давно знайомi?
   _Еврика._ Як вам сказати? Не дуже.
   _Геннадiй_ (до Магнiтофона). А ви?
   _Магнiтофон._ Скоро чотири роки. З армiї. Нашi лiжка поряд стояли.
   _Денис._ З того часу i дружимо. Цей дивак завжди виручав мене. Iнодi через це сам потрапляв у халепу i вiдсиджував на гауптвахтi. I замiсть мене добровiльно нужники чистив. Дивна людина! Загадка природи.
   _Магнiтофон._ Нiчого ти, Денисе, так i не зрозумiв. (До Геннадiя). Вiн привiз iз собою кiлька своїх фiгурок. У нього ж золотi руки. I щоб я дозволив рукам, якi вирiзали Кентавра, нужники скребти!
   _Геннадiй_ (до Магнiтофона). А чому вами займався карний розшук?
   _Денис._ Справа давня. Його годинникова артiль оркестру, звичайно, не мала. В iншi оркестри чужу людину не приймали. От вiн i вирiшив свiй створити, iз вiльних хлопцiв... Але iнструментiв немає, грошей так само. Хотiв у багатих клубiв тим часом позичити. Непомiтно... Але тут мiлiцiя втрутилася...
   _Геннадiй._ Музична крадiжка?
   _Магнiтофон._ У всякому разi, до суду справа не дiйшла.
   _Еврика._ Дзигарики-ходики на поруки взяли.
   _Санько-Чорний_ (пiдхоплюється, з викликом). Задля повного комплекту, товаришу слiдчий, я - дармоїд! Уже другий тиждень. А що?! По закону можна тимчасово не працювати!
   _Лада._ Нате i мої п'ять, щоб було - десять! Не вибрикуй. Сядь.
   _Геннадiй._ А де там ваш Бiлий подiвся? Денисе, пiди-но поглянь.
   Денис виходить.
   _Санько-Чорний._ Вiн, мабуть, вирiшив за одним рипом i душ прийняти.
   Раптом за дверима щось падає, звiдти долiтав несамовитий крик Дениса.
   _Денис._ Щеня! Iдiот! Додумався! Йолоп малахольний! (Втягує за комiр Санька-Бiлого до кiмнати, трусить його, продовжуючи кричати. Замахується кулаком). Я тобi зараз як врiжу! Я тебе навчу вiшатися, лушпайка, сопляк! Теж менi - самогубець знайшовся. Ох, iдiот який!.. (Випускає його з рук).
   Санько-Бiлий знесилено стоїть серед кiмнати.
   _Денис_ (збуджено, до всiх). Заходжу у ванну, а вiн вже вилiз на табуретку, i вiрьовка на шиї... Руки йому помити! (Знову замахуеться на Санька-Бiлого). Убив би гада!
   _Геннадiй._ Облиш його.
   _Санько-Чорний_ (пiдхоплюється, жахаючись). Бiлий, так, значить, це ти... ти - Вiктора!..
   Санько-Бiлий раптом починає несамовито ридати. Його садовлять за стiл. Усi мовчать.
   _Майя_ (наливає склянку води). На. Випий води.
   _Санько-Бiлий_ (п'є i, впавши головою на стiл, знову ридає).
   _Лада._ Я ж казала що кiнець кiнцем вiн сьогоднi зареве!
   _Магнiтофон_ (зло). Досить, Ладо! (Смикнувши, знiмає парик з її голови). Може, оце заважає тобi говорити по-людськи.
   _Лада_ (вихоплює з рук Магнiтофона свiй парик, розлючено). Хамло! (Мало не плачучи). I всi ви тут хами! Не хочу бiльше вас бачити (пiдхоплюється i йде до дверей).
   _Магнiтофон._ Нехай iде. Набридла.
   _Геннадiй_ (до Лади). Залишiться!
   Лада покiрно сiдає у кутку на диванi, ховає парик у сумочку i починає причiсуватися.
   _Геннадiй_ (до Санька-Бiлого). Перестаньте ревти i вiдповiдайте на мої запитання. Ви вдарили ножем Вiктора?
   Санько-Бiлий продовжує схлипувати.
   _Геннадiй._ Був у вас нiж?
   _Санько-Бiлий._ Був...
   _Геннадiй._ Ви взяли його з цього ременя? (Показує на ремiнь з ножами на стiнi).
   _Санько-Бiлий._ Я не пам'ятаю...
   _Геннадiй._ Як це не пам'ятаєте?
   _Санько-Бiлий._ Я був п'яний. Дуже...
   _Еврика._ Сп'янiла людина не може не тiльки точно оцiнювати свiй внутрiшнiй стан, але й наслiдки своїх вчинкiв.
   _Денис_ (до Санька-Бiлого). Де ж ти напився?
   _Санько-Бiлий._ Тут.
   _Денис._ Як тут? Тобi не давали.
   _Санько-Бiлий._ Еврика дав.
   _Денис._ Неправда. Нащо брешеш? Еврика тобi нiчого не давав.
   _Санько-Бiлий._ Ви нiчого не бачили. Коли свiтло погасили i всi танцювали.
   _Еврика._ Ти щось, чоловiче, плутаєш. Сам, мабуть, крадькома налив собi.
   _Санько-Бiлий._ А що ж такого, що ти налив? Ти ще сказав: "Пий, почувай себе мужчиною! Затирають тебе". А що такого?!
   _Геннадiй._ Стаття така е. За споювання неповнолiтнiх. (До Санька-Бiлого). Нiж хто вам дав?
   _Санько-Бiлий._ Я не пам'ятаю... Якийсь туман був у головi.
   _Геннадiй._ А лiзти у бiйку була причина, Бiлий?.. Майте на увазi, сп'янiння не є пом'якшуючою обставиною. Навпаки. Розкажiть, що ви запам'ятали.
   _Санько-Бiлий._ Вiн кудись Ладу тяг, i я його вдарив.
   _Геннадiй._ Хто "вiн"?
   _Санько-Бiлий._ Ну, Вiктор... На танцмайданчику.
   _Лада_ (зло). Рятiвничок!
   _Геннадiй._ Ладо, Вiктор i справдi вас кудись тяг?
   _Лада._ Вiн, як тiльки прийшов на танцi, схопив мене за руку i сказав: "Вийдемо звiдси. Повинен негайно щось сказати тобi!" А вигляд у нього був!
   _Еврика._ "Щось сказати"? Зрозумiло, чого вiн вiд тебе хотiв.
   _Лада_ (до Еврики). Зрозумiло чи не зрозумiло, тiльки раптом навколо мене зчинилася штовханина. Пам'ятаєш? Ти ледве витяг мене з цiєї бiйки.
   _Денис_ (до Еврики). Ну от. А ти тут Таню приплутав...
   _Геннадiй_ (до Лади). I Вiктор нiчого вам не сказав?
   _Лада._ Вiн не встиг.
   _Еврика._ Ревнивець Бiлий, недовго думаючи, ударив його ножем... Ну тепер все ясно... (До Геннадiя). Всi iншi можуть бути вiльнi, товаришу слiдчий?
   _Геннадiй._ Менi, на жаль, не все ясно. Зокрема, що ще трапилося тут, у квартирi. Перед тим, як пiшли на танцi.
   _Санько-Чорний._ Яке це має значення тепер?
   _Геннадiй._ Певно, має, коли я цiкавлюсь.
   Дзвонить телефон. Нiхто не бере трубки. Всi мовчки дивляться на апарат. До телефону пiдходить Геннадiй.
   _Геннадiй._ Слухаю... Так, Андрiю, це - я. Ти звiдки дзвониш?.. З лiкарнi?.. Добре. Зараз приїду. (Кладе трубку. До всiх). У нас дуже цiкава бесiда. Але мусимо перервати її. На пiвгодини. Всiх прошу залишатися в квартирi.
   _Еврика._ Навiщо?
   _Геннадiй._ У цiй квартирi у суботу було вчинено ще один злочин... I ми повиннi до кiнця у всьому розiбратися.
   Геннадiй виходить. Згори раптом знову долiтають звуки фортепiано. Знову - "Собачий вальс".
   _Магнiтофон_ (розгублено). Подумати тiльки: люди спецiально купують пiанiно, щоб мати змогу грати "Собачий вальс"...
   Лада хапає з полицi металевий свiчник i з усiх сил б'є ним по трубi парового опалення. Звуки пiанiно обриваються.
   Кiнець першої подiї
   Подiя друга
   Та сама кiмната. Той самий святковий стiл. Всi нерухомо сидять на своїх мiсцях у тих самих позах, як i в кiнцi першої подiї. Немає тiльки Геннадiя. Довга пауза. Еврика повiльно i розмiрено стукав виделкою по тарiлцi.
   _Денис_ (раптом кричить Еврицi). За-мов-кни!!
   _Еврика._ А я нiчого не сказав. (Перестає стукати).
   Мовчанка. Магнiтофон пiднiмається i починає ходити по кiмнатi. Всi стежать за ним. Вiн пiдходить до полицi з книжками i дмухає на книжки.
   _Магнiтофон._ Ну й пилюки зiбралося.
   _Таня_ (до всiх, тихо). Що ж це робиться?.. Як же це?.. Який iще такий злочин?..
   Мовчанка.
   _Еврика._ I це називається друг дитинства? Менi жаль твого дитинства.
   Мовчанка.
   _Магнiтофон_ (продовжуючи ходити, бере в руки колоду карт i машинально перетасовує їх). Ось тобi i казенний дiм... Ось i благородний король... I рання дорога... Одним словом, оце тобi, бабусю, й Юрiя!..
   _Денис_ (розгублено). Щось неймовiрне...
   _Санько-Чорний._ Невже ще одне вбивство?!.
   _Магнiтофон._ А тобi, Чорний, i передачi нiкому буде носити...
   Санько-Чорний пiдхоплюється i мовчки прямує до дверей.
   _Денис._ Ти куди?
   _Санько-Чорний_ (зупиняється бiля дверей, обводить всiх поглядом). Менi з вами бiльше нiчого тут робити!
   _Магнiтофон._ Нiхто звiдси поки що не вийде.
   _Санько-Чорний_ (урочисто). Я вам бiльше нi в чому не вiрю. Хто ви такi зрештою?!
   _Магнiтофон._ А ти хто?
   _Еврика._ Вiн? Жалюгiдний боягуз. Дуже поширений у природi тип. Коли страшно - кусається першим. Краще випий i заспокойся. (Наливає йому i собi чарку). Одна з головних причин утворення неврозiв - так звана "конфлiктна ситуацiя". Пий!
   _Санько-Чорний._ А може, я не хочу бiльше пити з тобою!
   _Еврика._ Чому "зi мною"?
   _Санько-Чорний._ Нi з ким не хочу!
   _Магнiтофон._ В лавах жерцiв Бахуса починається розкол.
   Колода вислизає з рук Магнiтофона, i карти вiялом лягають на пiдлогу. Нiхто їх не пiднiмає.
   _Еврика._ Вiн нас не знає! Вiн нам не вiрить! (До Санька-Чорного). Так чому ти сюди ходиш?.. Хто тебе тягне?
   Санько-Чорний мовчить.
   _Еврика_ (пiдiймає пляшку горiлки). Може, вона, рiдненька? А крiм того, хлiб, сосиски, сир голландський та iнша гастрономiя. Одне слово, можливiсть надудлитися i нажертися за його рахунок (киває на Дениса). А цей ударник виробництва вколює, цей фiлантроп ладен поїти i годувати тебе, дармоїда, цiлими тижнями. Чорний, а ти сам розумiєш, що ти паразит, блощиця, нахлiбник?!. Що?! Не подобається? Чи, може, я помиляюсь, Денисе?
   _Денис_ (знiяковiло). Нащо ти його так... Хiба справа в сосисках... I, зрештою, я сам знаю, з ким i як менi дружити.
   _Еврика._ Денисе, я просто пояснив йому, що вiн являє собою на сьогоднiшнiй день i що його з тобою зв'язує. А ти вiзьми ще одну халтурку, щоб Чорний мiг повалятися тут i взавтра (показує на розкладушку у кутку). Будь ласка!
   _Магнiтофон._ Якщо вже почали, засукавши рукава, боротися за справедливiсть, Еврико, не забудь i про таку дрiбницю: за чий рахунок у цьому домi з'являється трикляте вино i закусь для всiх. За рахунок того ж самого благодiйника i годувальника Дениса. Може, ти думав, що все з неба падає? Ти теж, до речi, не вiдмовляєшся. I вiд його кустарних подарункiв так само...
   _Еврика._ Маг, я не думаю, що ми такi дрiб'язковi...
   _Магнiтофон._ Ти перший почав - я продовжив. Легко бути широкою натурою за чужий рахунок... Ось Денис мовчить, але ж ми всi його боржники, Еврико. Тiльки якого бiса вiн усе це робить?!
   _Денис._ Припинiть цi дурнi розмови.
   _Еврика_ (до Дениса). Почекай! (До Магнiтофона). Поясню i це. Денис людина самотня. I ми його сiм'я...
   _Майя_ (до хлопцiв). Пробачте, але чому ви говорите про присутню людину у третiй особi? Адже це неприємно. Негарно. Образливо!
   _Еврика_ (не звертаючи на Майю уваги) ...Ми його сiм'я! Без нас вiн що?.. Бедуїн у пустелi. Обруч без дiжки.
   _Денис_ (пiдхоплюється). А пiшли б ви всi!.. (Вибiгає з кiмнати).
   Пауза.
   _Таня._ Що ви робите?!. (Вибiгає услiд за Денисом).
   _Магнiтофон._ Ти, Еврико, тут усьому бiда. (Пiдходить до вiкна i повертається до всiх спиною).
   _Еврика_ (iронiчно). Ах, скажiть, будь ласка! Вовк та семеро козенят? Може, й ти козеня? (Показуючи на всiх по черзi, крiм Майї). I ти?.. I ти?.. I ти?.. I, може, саме це вас всiх зiгнало в одну полохливу отару? А як гадає стороння дiвчина Майя?
   _Майя._ Я справдi людина стороння, випадкова, i не знаю, що вас гуртувало ранiше... Але в цей момент, зараз, об'єднує звичайнiсiнький страх.
   _Еврика._ Чого нам боятися, дiвчино Майя? Кiнця свiту? Страшного суду?
   _Майя._ Може, й суду, але я говорю не тiльки про злочин i вiдповiдальнiсть за нього. Це - страх елементарний, як гранчаста склянка. Я говорю про iнше: ви всi боїтесь, щоб вашi невисловленi думки не прочитав сусiд по столу. Боїтесь, що справжнє нутро кожного зараз вивернуть, як кишеню, i всi вашi "цiнностi", весь ваш особистий капiтал буде виставлено напоказ. Це було б дуже прикро, особливо для тих, хто виявиться сьогоднi нi в чому не винним.
   _Лада._ Жахливий вечiр!
   _Магнiтофон._ Загибель Помпеї...
   Входить Денис, за ним Таня. Денис пiдходить до столу i наливає собi вина.
   _Таня_ (пiдходить до Магнiтофона). Вiн сказав: через пiвгодини... А вже бiльше минуло...
   _Магнiтофон._ Скучила за ним?
   _Таня_ (до Магнiтофона). Я тебе благаю, Володю... Щось дике тут вiдбувається... Зроби що-небудь... щоб усе знову стало на свої мiсця...
   _Магнiтофон._ Гаразд. Спробую... (До всiх). Все ж таки, хлопцi, що мав на увазi слiдчий? Про який iще злочин могла йти мова? Давайте самi розберемося, поки його нема.
   _Еврика._ А що розбиратися? Денисе, ти цього Геннадiя добре знаєш? Вiн не мiг взяти нас на пушку? Як лопухiв.
   _Денис._ Не думаю. Вiн не такий. Але тут, у квартирi, нiчого не могло статися! Маячня якась!..
   _Таня._ Всi були на очах, разом... Хоч, правда, тiльки в кiмнатi.
   _Еврика._ Виходили, звичайно, на кухню... Але квартири нiбито не залишали.
   _Магнiтофон._ Давайте встановимо, хто куди виходив i що робив. Послiдовно. Хвилину за хвилиною. Крок за кроком.
   _Лада._ Спитайте Бiлого: може, вiн щось встиг i тут накоїти. А ми будемо голову собi сушити, розбиратися.
   _Денис_ (зло). Ну, Бiлий, кажи! (Штовхає його у бiк).
   Санько-Бiлий щось невиразне белькоче, мукає.
   _Майя._ Вiн же не в собi. Навiть не чує нiчого. Зовсiм втратив людський вигляд. Покладiть його де-небудь.
   Еврика пiдводить Санька-Бiлого i влаштовує на розкладушцi у кутку. Пiдкладає йому пiд голову подушку.
   _Санько-Бiлий_ (вiдштовхує Еврику). Iди... (Заривається головою пiд подушку i повертається обличчям до стiнки).
   _Магнiтофон._ Давайте згадаємо той вечiр.
   _Денис._ Ми повернулися з кiно: я, Таня i Оля. Це було десь о восьмiй. Потiм прийшов Чорний. За пiвгодини всi зiбралися. Ну, випили. А потiм цей Вiктор з'явився... Та ви самi все не знаєтє... Iще пили. У фанти грали, танцювали...
   _Лада._ А, до речi, Магнiтофон сам перший i зник. Ще перед фантами.
   _Еврика._ Так, так... пригадую... Довгенько тебе не було. За сигаретами бiгав?
   _Магнiтофон._ Нi.
   _Еврика._ Але ж виходив з кiмнати?
   _Магнiтофон._ Навiть з квартири. Та злочину нiякого не вчинив. Навпаки, захищав справедливiсть.
   _Санько-Чорний_ (гiрко). Умгу!..