Кашин Владимир. День народження (на украинском языке)

   _Еврика_ (до Магнiтофона). А як ти доведеш, що нiякого злочину не вчинив?
   _Магнiтофон._ У мене є свiдок.
   _Еврика._ Хто?
   _Магнiтофон._ Ось - Чорний.
   _Таня._ Ага! Чорний теж тодi зник i у фанти навiть не грав.
   _Еврика_ (скептично). Який свiдок! Я його у ваннi знайшов.
   _Денис_ (до Санька-Чорного). А чого ти раптом у ванну полiз?
   _Санько-Чорний._ Хотiв скупатися.
   _Лада._ Не бреши!
   _Санько-Чорний._ Ну, значить, хотiв вiдкрутити ванну i продати "налiво".
   _Еврика._ Дивлюсь, а вiн хропе у сухiй ваннi, голий, в самих трусах. Добре, що хоч воду забув пустити.
   _Магнiтофон._ Коли ти його там знайшов? Пiсля фантiв? Це коли уже всi танцювали. А ми з ним iз кiмнати виходили ранiше.
   _Денис._ Так ви разом десь тинялися? Оце новина!
   _Лада_ (до Санька-Чорного). Того ти хотiв зараз утекти (передражнює). "Я вас не знаю! Я вас не хочу!.." Значить, совiсть нечиста. Куди ви ходили?
   _Санько-Чорний._ Не ходили, а їздили... тобто пiдiймалися...
   _Еврика._ Як це - "пiдiймалися"?
   _Санько-Чорний._ У лiфтi...
   _Денис._ Каталися, дiтоньки?
   _Лада_ (зло). "Дiтоньки"! Нахлисталися!..
   _Санько-Чорний._ Вiн мене вивiв на сходи, посадив у лiфт i повiз на останнiй поверх.
   _Денис_ (похмуро, до Магнiтофона). Для чого ти його вiз?
   _Магнiтофон._ Я вже сказав - заради справедливостi.
   _Лада_ (нервово до Магнiтофона). Ти будеш розповiдати чи нi?
   _Магнiтофон._ Та не треба цього ворушити. Дурна iсторiйка.
   _Таня._ Кажи!
   _Магнiтофон_ (знизуючи плечима). Ну, якщо хочете... Чорний, розказуй...
   _Санько-Чорний._ Та що тут розказувати! Ну повiз мене нагору, ну, дав по мордi, ну...
   _Денис._ За що?
   _Санько-Чорний._ Значить, було за що.
   _Еврика._ А знаєте, це схоже на правду. Чи не той самий це злочин, на який натякав слiдчий? Бити людину у безпорадному станi, коли вона через своє фiзичне або психiчне знесилення не може чинити опiр, є карним злочином.
   _Денис._ Я не думаю, що це стосується п'яних. I Маг також не був тверезий.
   _Магнiтофон._ Я йому дав кiлька ляпасiв - i все. З виховною метою.
   _Еврика._ Для цього не треба везти людину на останнiй поверх.
   _Магнiтофон._ Я боявся, що вiн завищить. Не хотiв, щоб Денисовi неприємностi були вiд сусiдiв.
   _Лада._ Ну i як: завищав?
   _Магнiтофон._ Нi, мовчки облизнувся... Але тепер, сподiваюсь, бiльше не буде говорити непристойностi про наших дiвчат. А вже пiсля цього вiн, може, й пiшов у ванну - прополоскати душу. А я повернувся до компанiї. Еге ж, Чорний?
   _Санько-Чорний._ Умгу.
   _Денис._ Значить, Маг i Чорний вiдпадають. Хто iще виходив?
   _Лада._ До речi, ти теж на мiсцi не сидiв, бiгав по квартирi.
   _Денис._ Але ж я господар. В мене - обов'язки: то попiльничку витрусити, то з пляшками розiбратися, то...
   Несподiвано дзвонить телефон. Нiма сцена.
   _Денис_ (бере трубку злякано). Так... Веприк слухає... Клуб? Який клуб? (Повертається до друзiв i робить заспокiйливий жест. Зовсiм iншим тоном). Це не клуб!.. Ах, ви - клуб!.. Ясно... Оздобити? Гаразд... Можна. Можна рiзьбу зробити... Iнктрустацiя, звичайно, теж приємна рiч... Що-що?.. Рiзьба завжди доречна!.. Не розумiю... Сосновi рами? Каркаси?! Якi каркаси?!! (Гнiвно кидає трубку).
   _Магнiтофон._ Знову кличуть цвяхи у дошки забивати? Такого майстра! Iдiоти!
   Знову дзвонить телефон. Денис не хоче брати трубку, гiрко знизує плечима: "Що я їм, шабашник який-небудь..."
   _Магнiтофон_ (бере трубку). Нi, не перервали... Нi, майстер з вами не буде розмовляти... Вiн зайнятий - Венеру Мiлоську зараз рiже. На весь зрiст... Не розумiєте?.. Мiлоську, кажу... А рами самi навчiться збивати. Так-так? Дуже просто: молоток i жменя цвяхiв... Чао! (Кладе трубку. До всiх). Отже, продовжимо. Денис теж вiдпадає. Бiлий нiкуди не виходив. Єдиного зовсiм не було того вечора. Залишається Еврика. Наскiльки я пам'ятаю, Еврика виходив з Олею.
   _Еврика_ (iронiчно). Чiпка в тебе пам'ять. Це було тодi, коли я витягав з ванни Чорного, наприкiнцi фантiв. Ти ж сам був "самоваром" i присудив нашим фантам поцiлуватися.
   _Магнiтофон._ Для цього не обов'язково йти у ванну кiмнату.
   _Еврика._ А може, вона соромилася при всiх.
   _Лада._ Щось довгенько ви там цiлувались. З пiвгодини.
   _Таня._ Скористався, що Єдиного не було!
   _Еврика._ Якi пiвгодини? Може, пiвхвилини. А ти що з хронометром стежила?
   _Лада._ Нi, пiвгодини. Я точно знаю. У мене якраз заболiла печiнка, i я випила лiки. А вони тiльки через двадцять хвилин бiль знiмають. А вас з Олею все не було...
   _Еврика._ А ти нiде не занотувала, скiльки часу я витягував Чорного з ванни, одягав. Може, всi двадцять хвилин.
   _Лада._ I не тiльки цi двадцять хвилин. Потiм ще прийшов Вiктор, всi танцювали, i вiн вмикав свiтло. А тебе все ще не було...
   _Таня._ Ой!..
   _Денис._ Що "ой"? Що?
   _Таня._ Ой, якi ж ми дурнi!.. Як же це вiдразу не спало менi на думку! Все ж так просто.
   _Денис._ Не тягни за душу.
   _Таня._ У квартирi були тiльки ми. I якби стався тут злочин, то хтось би iз нас потерпiв. Все iдiотськи просто! Ми знову тут - i всi живi й здоровi.
   _Лада._ Крiм того Вiктора. Але убивцю знайдено. Правильно, Таню.
   _Денис._ А Оля?
   _Санько-Чорний._ Що "Оля"? Адже дiвчата не беруться до уваги. Якi з них можуть бути злочинцi!
   _Денис._ Я питаю, де Оля? Чому не прийшла сьогоднi? Навiть по телефону не поздоровила.
   _Таня_ (пiдхоплюється). Справдi! Оля тодi теж десь зникла. Може, це з нею щось трапилося?!
   Мовчанка.
   _Еврика_ (роздумливо). Що з нею могло статися...
   _Таня._ Я так бiльше не можу, треба подзвонити Олi i все з'ясувати. (Пiдбiгає до телефону).
   _Еврика._ Не треба.
   _Денис_ (пiдводиться). Я сам подзвоню. (Починає набирати номер).
   _Еврика_ (теж пiдходить до телефону i кладе руку на важiль). Не треба, я сказав!
   _Денис._ Чому?!
   _Еврика._ Не чiпайте. Я знаю, що говорю...
   _Санько-Чорний._ Вiн щось знає!!
   _Лада._ I приховує вiд нас?!
   _Магнiтофон._ Тут щось не так... Ану кажи!
   _Еврика._ Не хотiлося говорити, адже Ольга - наречена. Але ви мене примушуєте...
   Пауза.
   _Таня._ Ой, почекай!.. Може, й справдi не треба зараз...
   _Еврика_ (роздумливо). Та, мабуть, все ж таки треба. Я вагався, не хотiв компрометувати Ольгу. Але тепер скажу - злочин був.
   _Таня._ Оля - i злочин?!
   _Еврика._ Злочинець - Вiктор. Той самий Вiктор. Користуючись тим, що Ольга сп'янiла, вiн намагався... Ну, зрозумiло... I до Лади потiм на танцях чiплявся... Манiяк!
   _Магнiтофон._ I ти це бачив?!
   _Еврика._ Розповiм все по порядку. Пiшли ми з Олею спершу на кухню. А там Вiктор сидить, смалить сигарету... Заглянув я у ванну кiмнату. Там - Чорний хропе. Поки приводив його до пам'ятi, випихав на сходи, ставив пiд стiнку, щоб вiн прочумався на свiжому повiтрi, цей Вiктор почав залицятися до Олi. Повертаюся, дивлюся - Ольги на кухнi вже немає, Вiктора теж. I чую раптом крик у ваннiй кiмнатi. Смикнув за дверi, замкнено...
   _Денис._ А чому ми не чули крику?
   _Еврика._ У вас тут гримiла музика!.. Значить, смикаю дверi, стукаю, нiякого результату... Ольга там плаче, кричить. Ну, я зiрвав гачок, вирвав Ольгу з його рук i дав цьому Вiктору в морду.
   Пауза.
   _Денис._ Чого ж ти вiдразу нам не сказав?!
   _Еврика._ Заради Ольги.
   _Денис._ Певно, тому у Вiктора був такий божевiльний вигляд, коли вiн прибiг i став вмикати в кiмнатi свiтло.
   _Майя._ Нi, товаришi. Злочинець не став би у такий момент вмикати свiтло. Навпаки.
   _Магнiтофон._ Звичайно, вiн вiв би себе iнакше.
   _Еврика._ Вiн був п'яний i лiз на рожен. Йому хотiлося скандалу, бiйки. Особливо пiсля того, як я йому врiзав. Або просто хотiв засвiдчити свою присутнiсть у кiмнатi, створити собi алiбi.
   _Магнiтофон._ Ти, до речi, повернувся пiзнiше вiд нього...
   _Еврика._ Я заспокоював Ольгу. Вона ридала, плаття в неї було подерте, i вона побiгла додому... Тепер злочинець убитий... Мабуть, це мав на увазi слiдчий, коли сказав про другий злочин...
   _Лада._ Оце так... Ми нiчого не чули i навiть не здогадувалися!
   _Денис._ А я думав, хто у ваннiй кiмнатi гачок одiрвав?!. До речi, Чорний, ти усе ще стояв на сходах, коли пiшла Оля?
   _Еврика._ Чорний на той час уже сповз по стiнцi i спав навпочiпки у кутку. Я знову його розбудив i упхав у кiмнату, поки Оля на кухнi приходила в себе... Вiн нiчого не бачив... Тепер ви розумiєте, чому я не хотiв, щоб дзвонили Ользi. Не слiд травмувати людину. I давайте умовимося: я вам нiчого не говорив, ви нiчого не знаєте. I слiдчому не треба цього знати. Зробленого не повернеш, а злочинця вже покарано...
   _Магнiтофон._ Й справдi, де ж подiвся той слiдчий?
   _Таня._ Може, подзвонити у прокуратуру?
   _Санько-Чорний._ Здурiла!
   _Денис._ Ви ж чули - вiн у лiкарнi.
   _Санько-Чорний._ А я не можу бiльше тут сидiти. На мене стеля давить!
   _Денис._ Давайте змiнимо обстановку. Ходiмо на кухню пити каву.
   _Санько-Чорний._ Каву?! Годиться!
   Санько-Чорний пiдхоплюється i виходить, за ним iдуть усi, крiм Майї, Лади та Санька-Бiлого, який i далi лежить на розкладушцi, зарившись головою пiд подушку.
   Пауза.
   _Лада_ (поволi пiдводиться i пiдходить до Санька-Бiлого, якийсь час мовчки дивиться на нього, цiдить крiзь зуби). У-бив-ця...
   Санько-Бiлий нiяк не реагує на це.
   _Майя_ (спокiйно). Вiн ударив Вiктора, захищаючи вас, Ладо.
   _Лада._ А чого ви радiєте?
   _Майя._ Я не радiю.
   _Лада._ Не ваше засипалось, не ваше i мелеться. I що взагалi ви тут робите? Чого стовбичите i вуха розпустили? Приємно ритися у чужiй бруднiй бiлизнi?!
   _Майя._ Я не можу пiти. Слiдчий сказав нiкому з квартири не виходити.
   _Лада._ Тебе це не стосувалося! (Тупає ногами). Забирайся геть! Негайно!..
   _Майя._ А тепер я сама не хочу.
   _Лада._ А-а, може, ти теж з прокуратури, шпигуєш тут?! Хто ти така?!
   _Майя_ (дуже спокiйно). А знаєте, вам у парику було краще.
   Входить _Санько-Чорний_ з чашкою кави в руцi.
   _Санько-Чорний._ Чого ви настовбурчили пiр'я як пiвнi?.. Пробачте, як дикi курки...
   Лада рвучко повертається i виходить.
   _Санько-Чорний_ (до Майї). А ви хiба не хочете кави? Денис там уже i вам налив.
   Майя виходить. Санько-Чорний сiдає у крiсло, п'є каву i просторiкує.
   _Санько-Чорний._ Найжахливiше - це замкнутий простiр. (Ставить чашку на стiл, пiдводиться). Чотири кроки вперед... чотири назад. (Пiдводить голову). Хоч би стеля обвалилася, i то було б легше... Не маю права вийти звiдси... Я - чесна людина i не маю права!.. (Вибухає). Я бiльше не можу!.. Я бiльше не хочу!.. Я не витерплю!.. Цей замкнутий квадрат, цi стiни!.. (Роззирається i раптом звертає увагу на Санька-Бiлого). Лежиш?.. Ну лежи! Вскочив ти в халепу, братухо. М-да... А менi, зрештою, наплювати на вас всiх. Я нiкого не вбивав i нi за кого не хочу страждати. Я буду їсти i пити, пити i їсти, а потiм - "смiятися, як дiти". (Сiдає за стiл). О, сайра! Годиться! Ковбаска. (Наливає собi чарку). I вип'ємо...
   Входить _Лада._
   _Лада._ Не можу. Не можу її бачити! Мене всю тiпає. I на кухню приперлася. Крива, перехняблена, ноги нi те нi се, а теж корчить iз себе. Цяця!..
   _Санько-Чорний._ Ти про кого?
   _Лада._ Та про цю - Майку. А ти чого тут усамiтнився?
   _Санько-Чорний._ Розумiєш, Ладо... Давить...
   _Лада._ Що давить?
   _Санько-Чорний._ Усе... Ти вiдчувала коли-небудь жах замкненого простору? Я - вiдчуваю. Декотрi люди не можуть довго перебувати серед одних i тих самих стiн. Я - теж. I ця квартира, пiсля того, як заборонили виходити, стала менi нестерпною.
   _Лада._ Еге ж, все тут якесь незугарне. Меблi розставлено без смаку, безглуздо. А якi гидкi, похмурi оцi стiльцi, очi мої їх не бачили б! (Саркастично). "Краса, краса!", "Золотi руки!", "Чудо!.." А краса - це зовсiм iнше... I у всьому тут якась нiсенiтниця! (Починає переставляти стiльцi). Безглузда розстановка!.. I важкi якi!.. (Намагається пересунути диван). Та ну його!.. (До Санька-Чорного). Дай сигарету.
   _Санько-Чорний._ Немає. Ходiм вiзьмемо у хлопцiв.
   Обоє виходять.
   _Санько-Бiлий._ (пiдводить голову, озирається, сiдає на розкладушцi, жалiсно). Ма-мо...
   Входять _Денис_ i _Магнiтофон._ Санько-Бiлий миттю знову ховає голову пiд подушку.
   _Магнiтофон._ От i кажу: не можна бути таким добрягою до всiх. У тебе ж на головi сидять. Ти не людина, а - пластилiн. Якби не твоя м'якотiлiсть, такого б у квартирi не сталося.
   _Денис._ Так що, по-твоєму, треба по мордi бити, як ти Чорного?
   _Магнiтофон._ Iнодi треба. Навiть необхiдно.
   _Денис._ Ну, скажи, кого я, по-твоєму, повинен бити?!
   _Магнiтофон._ Якщо хочеш знати мою думку, то насамперед Еврику... Не бити, звичайно, але звiдси вiднадити.
   _Денис._ Чого ти завжди до нього прискiпуєшся?
   _Магнiтофон._ I справа не тiльки у тому, що вiн фарцовщик, ганчiрник i що в тебе i через це могли бути неприємностi. Вiн взагалi якийсь нещирий, слизький. На кожнiй його фразi боїшся посковзнутися...
   _Денис._ Ну що ви за люди! Ти не терпиш Еврику...
   _Магнiтофон._ Еврика - великий нахаба i це своє нахабство вмiє красиво подати. Так що навiть захоплюєшся ним. Поки не придивишся.
   _Денис._ ...А Еврика терпiти не може Чорного... Та й ти його бив...
   _Магнiтофон._ За дiло. Але Чорний хоч i плутана iстота, та не шкiдлива. Не те що Еврика.
   _Денис._ Менi не подобається, як ви один до одного ставитесь. Я давно хотiв про це поговорити. Павуки у банцi! Не можете навiть мирно ужитися, не кажу вже про дружбу...
   _Магнiтофон._ Дружба? Ми з Еврикою не "дiти рiзних народiв", а люди з рiзних планет... Ти думаєш, що вiн тут когось любить? Вiн людина байдужа, поверхова. Йому подобається грати серед нас роль Iсуса Христа, коли той ще не був мучеником, а пророком. Любить, щоб усi йому в рот дивилися. Того й ходить сюди - знайшов аудиторiю... А мене це дратує! Якби моя воля, давно з ним розiбрався б...
   _Денис._ Усi ви - мої друзi, i люди всi хорошi... Кожний по-своєму. Ти от за музику готовий на плаху iти. I в iнших душа є. У кожного - своя... I запам'ятай, я нiкого не буду тут ображати або кривдити!
   _Магнiтофон_ (похмуро). Ти i в армiї завжди обходив гострi кути, ховаючись за фразу: "Легше бути скривдженим, нiж кривдити". Бачиш, до чого приводить твоя фiлософiя... А, думаєш, вони тебе розумiють? Твою душу, твої роботи?!
   _Денис._ Вiдчепись нарештi! Як я втомився вiд усього цього! Ну й деньок!..
   _Магнiтофон_ (повiльно). Народження...
   _Денис._ Хоч не нагадуй! (Мовчанка). От кого б тiльки я зараз прибив, так оцю (киває на Санька-Бiлого) гниду... Залюбки!
   _Магнiтофон._ Тепер пiзно. Про це треба було ранiше думати. В тебе є сигарети?
   _Денис._ Тут була пачка. "Столичних" (шукає на полицi). Певно, хтось узяв.
   У дверi заглядає _Таня._
   _Таня._ Денисе, можна тебе на хвилинку?
   _Магнiтофон._ Ну, я пiшов. Невже нi в кого не залишилося сигарети?!
   Магнiтофон виходить. Входить Таня.
   _Таня._ Денисе... (Мовчанка). Денисе, пробач менi... Ну, любий, ну прошу тебе... (Мовчанка). Ну, хочеш - я тебе благаю... Пожалiй мене... Менi так страшно тут... весь вечiр...
   _Денис._ Але як ти могла навiть припустити таке! Голови не береться! Ти, моя Таня, могла таке про мене подумати?!
   _Таня._ Я сама перелякалась на смерть, коли почула про нiж. I тому вирiшила все вiдразу з'ясувати... Я за тебе боялася...
   _Денис._ "З'ясувати", "боялася". Значить, все ж таки запiдозрила. Ти не любиш мене, Таню, - любовi без довiр'я не буває... Нащо тодi усi цi розмови... Даруй, але менi зараз не хочеться навiть бачити тебе.
   _Таня._ Денисе, ти хочеш, щоб я заплакала, впала навколiшки, хочеш?! Хочеш, щоб я зараз що-небудь заподiяла собi. Ти цього хочеш?!
   Входить _Еврика._
   _Еврика_ (до Танi). Ти - i "заподiяла"? Це було б справдi цiкаво. I я вперше сьогоднi здивувався б. Може, стрибнеш з вiкна? Щасливого польоту!..
   Таня вибiгає з кiмнати.
   _Еврика._ Ось що таке - справжня любов!
   _Денис._ Ти менi Таню не чiпай!
   _Еврика._ О'кей! А закурити в тебе нема?
   _Денис._ Та була запасна пачка. Хтось взяв. Спитай у хлопцiв.
   _Еврика._ Питав, нiхто не признається. Ще одна кримiнальна iсторiя.
   В кiмнату заглядає _Лада._
   _Лада._ Денисе, вийди сюди.
   _Денис_ (роздратовано). Чого там iще?
   _Лада._ Є в тебе валер'янка? Таня твоя тут плаче. Божевiльний дiм!
   Денис виходить.
   _Еврика_ (швидко пiдходить до Санька-Бiлого, пiднiмає на розкладушцi). Бiлий, ти що, i справдi не в собi?.. Що це ти наробив, дурню... А звiдки у тебе нiж взявся? Хоч це ти пам'ятаєш?! Де взяв той нiж?!.
   _Санько-Бiлий_ (тихо, не розплющуючи очей). Iди вiд мене...
   _Еврика_ (термосить його). Та покинь прикидатися! Це я - Еврика, мене не обдуриш. Я питаю: пам'ятаєш, де взяв нiж? Скажи менi, поки нiкого немає. Може, тобi його сам Денис дав... або Магнiтофон?..
   _Санько-Бiлий._ Iди геть!.. Я нiчого не пам'ятаю...
   _Еврика_ (дає Саньку-Бiлому ляпаса). Ну i чорт з тобою, пропадай, щеня!
   Санько-Бiлий знову заривається головою в подушку.
   Еврика пiдходить до столу, стоячи, п'є вино прямо з пляшки.
   Входить _Лада._
   _Лада._ Знову п'єш?!
   _Еврика_ (спокiйно). П'ю. Тобi налити?
   _Лада._ Таки довели Таню до iстерики. (Пауза). I ця iсторiя з Олькою - бiда на нашi голови... А що буде, коли Єдиний повернеться з вiдрядження!..
   _Еврика._ Нiчого не буде. Ми про все це промовчимо. А Оля тим бiльше. Незабаром у них весiлля.
   _Лада_ (зiтхнувши). Весiлля. У всiх весiлля... Усi мої подружки одна за одною вискакують замiж...
   _Еврика._ I що з того?
   _Лада_ (нервово). А я хiба гiрша вiд них?!
   _Еврика_ (байдуже). Виходь i ти...
   _Лада._ Ти ще довго будеш знущатися?! Не розумiєш, що ходжу сюди тiльки заради тебе?!
   _Еврика._ Тихше! Знайшла час для таких розмов. Я сьогоднi не на. цю хвилю настроєний. Переключись на iншу програму.
   _Лада._ У тебе нiколи немає нi часу, нi бажання поговорити зi мною чесно. Ти просто боягуз!
   _Еврика._ Чого ти вiд моєї душi хочеш? Щоб я з тобою одружився? Так я поки що не маю такого бажання. I взагалi, покинь цi одноманiтнi розмови. Набридло!.. (Поривається вийти).
   _Лада_ (злякано). Ну, гаразд, не сердься. Адже я люблю тебе, Костю! Я ще нiкого так не любила!.. Але сил моїх немає, я втомилася... (Обiймає його за плечi). Ти не уявляєш, як важко менi без тебе!
   _Еврика._ Чому важко?
   _Лада._ Тому що я красива... А красивою бути нелегко, Костенько... Американець недавно повну шапку доларiв пропонував... А югослав один навiть женитися хотiв...
   _Еврика._ Ну й дурна!..
   _Лада._ Костю!
   _Еврика_ (поглядає на дверi). Припини нарештi цю мелодраму! Не мiсце i не час. Зайде хто-небудь. Бачиш, он Бiлий теж тут. (Тихо). А я не хочу, щоб вони пронюхали про наш зв'язок.
   _Лада._ Бiлий п'яний i непритомний. Вiн нiчого не чує. Та й плювати на нього, шмаркача! Це iще не людина - так собi, напiвфабрикат, недоважок...
   _Еврика_ (насмiшкувато). А вiн, цей "напiвфабрикат", до вуха закоханий у тебе! От бачиш, не цiнуєш ти справжньої любовi.
   _Лада._ Нащо ти мене принижуєш! Уже забув свої обiцянки?..
   _Еврика._ Вiдчепись! Я нiчого не пам'ятаю.
   _Лада_ (зiтхнувши). Нехай не пам'ятаєш, що обiцяв минулого року, але невже не встиг забути, що говорив цiєї суботи, коли ночував у мене... Ну, добре. Не хочеш женитися - не женись, але хоч стався до мене, як до людини. Адже я жiнка, Костю...
   _Еврика._ У нас з тобою виникла психологiчна несумiснiсть.
   _Лада._ Чого ж ти ходиш до мене, Костенько?!
   _Еврика_ (роздратовано). За iнерцiєю. Можу не ходити... Та йди ти собi!
   _Лада._ Значить, забув! Отак, значить?! Так?!
   _Еврика._ Забув. Вiд цiєї хвилини, вважай, нiчого не пам'ятаю. I тобi раджу!
   Еврика йде до дверей, але раптом Санько-Бiлий пiдхоплюється з розкладушки.
   _Санько-Бiлий_ (кричить). Зате я пам'ятаю, Еврико!..
   _Еврика._ Заткни пельку!
   Входять галасливо _Санько-Чорний,_ _Магнiтофон,_ _Денис,_ _Майя,_ _Таня._ Санько-Бiлий знову лягає.
   _Магнiтофон._ Вуха попухли без курива (Порпається у столi). Хоч би недопалка знайти! I немає... Що ж робити?
   _Денис._ Без хлiба можна хоч цiлий день, а без курива i години не витримаєш.
   _Магнiтофон._ Гастроном ще вiдкрито - можна збiгати. А в крайньому разi - настрiляти у перехожих.
   _Еврика_ (зло). Сам казав: нiхто звiдси не вийде. От i сиди.
   _Денис._ Недавно ж була цiла пачка "Столичних". Невже викурили?
   Усi хлопцi, крiм Санька-Чорного, шукають недопалки по всiй кiмнатi.
   _Еврика_ (раптом). Чорний, iди сюди! (Манить пальцем). Iди, йди!.. У тебе випадком не завалялося сигаретки?
   _Санько-Чорний._ Чого це в мене?!
   _Еврика_ (спокiйно). Сам вiддаси чи будемо витрушувати?
   _Санько-Чорний_ (обурено). Чому?! Навiщо витрушувати?!. (Жалiсно). Я випадково... Слово честi... Я не хотiв... Я знайшов...
   _Еврика._ Коротше!
   Санько-Чорний мовчки задирає холошу штанiв i витягає засунуту за резинку шкарпетки пачку сигарет "Столичнi". Всi накидаються на неї.
   _Еврика._ Отже, i цей злочин розкрито.
   Чути дзвiнок у передпокої. Пауза.
   _Магнiтофон._ А тепер i слiдчий прийшов.
   Чути вдруге настiйливий дзвiнок.
   Санько-Чорний. Вiдчиняй же, Денисе!
   Денис натискає на кнопку на дошцi.
   _Лада_ (зiтхнувши). Зараз усе почнеться спочатку.
   Входить _Єдиний_ з чемоданом i великим iграшковим ведмедиком у руках.
   _Санько-Чорний_ (здивовано). Оце так!.. Диви - Єдиний...
   _Єдиний._ Салют, браття!
   _Магнiтофон._ Здоров, Єдиний. Є така картина "Не чекали".
   _Єдиний._ Я прямо з аеропорту. (До Дениса). Новонародженому довгих лiт, мiцного здоров'я i лудженої горлянки! Прийми мiй скромний дар. (Подає Денису ведмедика). Вiд самої Риги вiз. (Роззирається). А де Оля?
   Мовчанка.
   _Єдиний_ (до Дениса). Я думав вона тут... А Бiлий уже, я бачу, набрався, кайф ловить?..
   Мовчанка.
   _Єдиний._ Так що, Олi немає?.. I не було?.. Може, вона захворiла?.. Якого бiса ви мовчите?! Ну, кретини очманiлi. (Пiдходить до телефону, набирає номер). Зайнято. Хотiв з аеропорту подзвонити, монети не знайшов. (Знову набирає номер). Знову зайнято!.. В Олi така балакуча сусiдка, що не переждеш... Швидше доїду. Ну, чао... (Затримується бiля столу, пiднiмає чарку). За тебе, Денисе!.. (До всiх). Запрошую всiх у недiлю на весiлля! Подробицi телеграфом. (Швидко виходить).
   Мовчанка
   _Таня_ (неголосно). Боже мiй! Крiзь землю провалитися!
   В передпокої знову чути дзвiнок. Денис натискає на кнопку. Входить _Геннадiй._
   _Геннадiй._ Що це за хлопець вiд вас вискочив - мало з нiг не збив.
   _Денис._ Наш Єдиний.
   _Геннадiй._ А-а... Я трохи затримався. З'явилися деякi новi обставини (нахиляється, пiднiмає з пiдлоги одну карту). Чого це ви насмiтили?.. (Роздивляється карту). Ага, рання дорога... А де ж казенний дiм?
   _Магнiтофон_ (теж нахиляється до розкиданих карт). Тут все є... (Збирає карти). Це поки вас не було, товаришу слiдчий, я пасьянс розкладав. Вiд нудьги.
   _Геннадiй._ А я подумав - ворожили. (Глянувши у куток). А що то з вашим Бiлим? Захворiв?
   _Лада_ (зло). Перечiкує, доки стихнуть овацiї.
   _Санько-Бiлий_ (раптом пiдхоплюється з розкладушки). Я все знаю, товаришу слiдчий! Я все пам'ятаю!.. Я все скажу!.. Менi дали нiж!..
   _Геннадий._ Хто?
   _Санько-Бiлий._ Еврика!
   Нiма сцена.
   _Лада_ (до Санька-Бiлого). Брешеш! Брешеш! Брешеш!.. Ти йому заздриш, ти його ненавидиш!
   _Геннадiй._ Вiн не бреше. Нiж йому дав Еврика...
   _Санько-Бiлий._ I сказав. "Рятуй Ладу..."
   _Геннадiй._ Зараз я сам розповiм, що сталося в цiй квартирi у суботу.
   _Лада_ (до Еврики). Нiчого не розумiю!
   _Геннадiй_ (до всiх). Сiдайте. Коли ви грали у фанти, Вiктор вийшов на кухню - чи не сподобалася хлопцевi ця гра, чи вашi погляди у його бiк. Але залишався у цiй квартирi, певно, з принципу. Через кiлька хвилин до ванної кiмнати заглянули (показує на Еврику) ви i дiвчина Оля. У ваннiй спали (показує на Санька-Чорного), ви, п'яний... Вас витягли з ванни...
   _Санько-Чорний._ Неймовiрно!..
   _Денис_ (до Геннадiя). Ти що, Гено, пiдслуховував зараз пiд дверима!..
   _Геннадiй_ (до Санька-Чорного). Отже, вас витягли з ванни i виштовхнули на сходи. Так?
   _Еврика._ Але я його виштовхав, щоб вiн прочумався на свiжому повiтрi...
   _Санько-Чорний._ Неймовiрно! Вам, мабуть, усе вiдомо.
   _Геннадiй._ Так.
   _Лада._ А коли Еврика повернувся, то почув крик у ваннiй кiмнатi. Вiн зiрвав гачок на дверях i вирвав iз рук цього вашого Вiктора бiдолашну Олю!.. Це вам теж вiдомо?!!
   У поривi обурення Лада не помiчає, як Таня смикає її за плаття.
   _Геннадiй._ Нi, було не так... Поки ваш Чорний дихав свiжим повiтрям, а у вас тут гримiла музика, Еврика, тобто громадянин Костянтин Тригуб, замкнув Олю у ваннiй кiмнатi.
   _Денис._ У них фант був такий - поцiлуватися!..
   _Геннадiй._ Вiктор, який, на щастя, ще курив на кухнi, раптом почув з ванної кiмнати крик. (До Еврики). Ви нещадно били Олю (до всiх), а в кiмнатi гримiла музика... (До Еврики). Вiктор зiрвав гачок i вирвав бiдолашну дiвчину з ваших рук. Плаття на нiй було подерте, i вона ледве трималася на ногах... Вiктор вивiв її на вулицю, посадовив у таксi, а сам повернувся сюди, в кiмнату...
   _Еврика._ Так ви були в Ольки? Мало що дiвка наплете... Брехня. Все - навпаки. Брехня!
   _Геннадiй._ Коли Вiктор повернувся на кухню, ви сказали: "Я тобi раджу, хлопче, не плескати язиком!" Той ударив вас i пiшов до кiмнати. "Це тобi дорого обiйдеться!" - крикнули ви навздогiн... Цього ж Оля нiяк розповiсти менi не могла!
   Мовчанка.
   _Геннадiй._ I ви чужими руками вирiшили прибрати Вiктора... Щоб не викрив вас.
   _Денис_ (пригадуючи). Вiрно... Хтось дзвонив, я натискав на кнопку...
   _Магнiтофон_ (до Еврики). Навiщо ти її бив, звiрюко!
   _Еврика_ (зухвало). Моє дiло.
   _Лада._ А вона - наречена... Це гiрше, нiж побити людину до смертi.
   _Магнiтофон._ Великий ти мерзотник, Тригуб.
   _Еврика_ (глумливо). Й справдi?.. А ти - кращий? I всi ви тут кращi? Покажiть менi мужчину, який вiдмовився б вiд чужої нареченої або дружини, якщо вона сподобалась? Або тому, що у нього теж дочка росте! (Озирається). Е тут такi?..
   Лада мовчки пiдходить до Еврики i дає йому ляпаса. Еврика хапав її за руку i боляче стискає. Лада, кривлячись вiд болю, намагається вирвати руку.
   _Майя_ (кидається до Еврики). Облиште її! Вiдпустiть! (Видирає Ладу з його рук i, обiйнявши за плечi, вiдводить вбiк). Заспокойтеся, Ладо. Я все розумiю... Не варто...
   _Лада._ Як я його ненавиджу!
   _Геннадiй_ (до Еврики). Ви взяли нiж тут, з цього ременя, i пiшли з ним на танцмайданчик. А нам нацькували на Вiктора очманiлого вiд горiлки Бiлого. Так було вчинено вами цього вечора другий злочин.
   _Денис_ (до Геннадiя). Звiдки ти це знаєш?
   _Геннадiй._ Вiктор зараз прийшов до пам'ятi i дав показання.
   _Санько-Чорний._ Який Вiктор?! Вiн же помер!