Михановский Владимир Наумович. Пастка (на украинском языке)

Михановский Владимир
Пастка (на украинском языке)

   Володимир Мiхановський
   Пастка
   Що далi вiдходила стрiмка яхта од берега, то вищими ставали хвилi. Несподiваний порив вiтру так трусонув легке суденце, що Карранса iнстинктивно вчепився обома руками за бильця крiсла, намертво прикрiпленого до пiдлоги сфероїда. Вiтер, справжнiй морський вiтер, пругко штовхав в обличчя, забирався пiд розстебнутий комбiнезон, до самої води пригинав бiлий парус.
   - Витримає? - Карранса вказав на парус, що тремтiв од напруги, i напiвобернувся до сусiда. Щоб пересилити гул розгойданого моря, йому доводилось кричати на все горло.
   - Це релон - рiч надмiцна, - швидше прочитав з губ, нiж почув вiн вiдповiдь Стафо, першого штурмана "Ренати".
   Нiс яхти то високо задирався над водою, то глибоко заривався в хвилю, пiдкидаючи догори бiлi буруни. Сонце вже висiло низько, i його променi ковзали по зелених хвилях пiвденного моря. До червоного сонця швидко летiла сiра пухнаста хмарка.
   Яхта рiзко змiнила курс, i солонi бризки, справжнi морськi бризки, окропили обличчя Карранси. Вiн крутнув головою i навiть примружився вiд задоволення.
   А в молочно-бiлiй далечi вже виростали строгi лiнiї пристанi, гордо пiднесенi вгору куполи...
   Слiдом за iншими членами екiпажу Стафо i Карранса покинули сфероїд, де демонструвався сферофiльм, i йшли тепер досить вузьким коридором, освiтленим приємним зеленкуватим свiтлом.
   - Непогано прогулялись, га? - хитро пiдморгнув Карранса.
   - Чудово, - посмiхнувся Стафо, - але якби менше хитало на хвилях. Справжня тобi Бiскайська затока...
   Втiм, Стафо добре знав, що бiлоснiжна яхта, борт якої вони щойно залишили, розтинала гостиннi води Чорного моря бiля Аю-Дагу, де знiмався сферофiльм, який вони щойно дивилися: на зйомках його був присутнiй капiтан "Ренати" Петро Брагiн. I вiн сам подав думку - щосуботи здiйснювати всiм екiпажем зорельота цi збудливi прогулянки на легкокрилiй яхтi.
   - Ти куди тепер?
   - У мене вахта, - зiтхнув Карранса. - Нудота.. Мене чекають шiсть годин мертвого штилю на екранi. Уже вiсiм мiсяцiв у нас жодної, навiть незначної пригоди!
   - I ти невдоволений з цього?
   - Та... ну, хоча б щось трапилось!
   Розмовляючи, друзi дiйшли до масивних круглих дверей, що замикали коридор.
   - Менi час, - мовив Карранса, вiдхиляючи коричневi дверi. - Щасливого чергування.
   - Коли звiльнишся, теленькни менi по вiдеофону. Зустрiнемось i зiграємо в шахи.
   - Прагнеш реваншу? - примружився Карранса.
   - Звичайно!
   - Добре, подзвоню.
   Карранса зачинив дверцята лiфта i натиснув кнопку центральної рубки управлiння. Куляста кабiна смикнулась i безшумно помчала, нарощуючи швидкiсть. Крiзь прозору оболонку кабiни миготiли складнi сплетiння труб i хвилеводiв, схiдцевi майданчики. Кабiна то злiтала вертикально вгору, то ковзала по похилiй, то рухалась по дузi.
   В головнiй рубцi все було як звичайно. Величезний екран, що займав майже всю передню стiну, сяяв рiвним блакитним свiтлом. На нього з усiх бокiв дивились чутливi очi фотоелементiв. Зображення з екрана передавалось до рiзних аналiзаторiв. Перш за все данi поступали до головного електронного мозку зорельота, а мозок, залежно вiд одержаної iнформацiї, вносив вiдповiднi корективи в ракетну траєкторiю. Одночасно працювала дублююча система, що контролювала висновки головного електронного мозку. Автопiлот вносив змiни в траєкторiю лише тодi, коли вирахуванi поправки в обох випадках збiгалися.
   Карранса спершу зиркнув на iнфралокатор: опуклий градуйований екран його був зовсiм чистий - простiр попереду "Ренати" на сотнi тисяч кiлометрiв вiльний... На цьому гiгантському вiдрiзку шляху зорельоту нiщо не загрожувало, орбiту його не перетинало жодне небесне тiло.
   Карранса зручнiше вмостився в крiслi перед головним пультом. Рiвномiрний басовитий гул автофiксатора навiвав легеньку дрiмоту.
   Так минуло пiвтори години.
   Раптом на пультi заблимало зелене вiчко. Автофiксатор теж перейшов на вищi тони. Щось трапилось!.. Карранса вмить пiдiбрався, готуючись до ще не вiдомої небезпеки. Насамперед - спокiй. Не хвилюватись! Швидкий погляд на iнфралокатор пiдтвердив, що шлях попереду вiльний. Можливо, iоннi двигуни? Перевiримо. Нi, двигуни працюють нормально, у вiдповiдностi з завданим режимом.
   Напружений погляд Карранси гарячково ковзав по довгих рядах циферблатiв i шкал, i жоден прилад не повiдомляв йому нiчого тривожного.
   Ага, нарештi! Досвiдченому оку Карранси вистачило десяти секунд, щоб виявити, в чому справа. Швидкiсть! Вiн не повiрив своїм очам. Пiдскочив до зеленуватої шкали. Сумнiву не було: оранжева яскрава крапка, яка показувала швидкiсть корабля, помiчно вiдокремилась од вертикальної лiнiї, що позначала завдану нормальну швидкiсть "Ренати", i поволi попливла влiво... Швидкiсть зорельота падала. Правда, зменшення швидкостi було вiдносно мiзерним чутливий прилад реєстрував змiни швидкостi, що складали мiльйонну частку секунди.
   Головне зараз - визначити причину зменшення швидкостi.
   Перед схвильованим Каррансою спалахнув екран вiдеофона. Капiтанський виклик!
   Обличчя Петра Брагiна було стривожене.
   - Що там у вас, Карранса? Чому ввiмкнувся сигнал малих вiдхилень од курсу?
   - Гасне швидкiсть корабля.
   - Цифри!
   - Поки що за сорок секунд швидкiсть зменшилась на три десятимiльйоннi процента.
   - I далi зменшується?
   - Так.
   - Причини?
   - Поки що не можу знайти.
   - А як головнi прилади?
   - Всi показують повний лад.
   - Добре, зараз буду у вас. Ще одне...
   - Слухаю.
   - Про те, що сталося, нiкому нi слова.
   - Гаразд.
   Карранса витер спiтнiле чоло. Ще раз окинув зором струнку шеренгу приладiв на пультi: над кожним заспокiйливо сяяли зеленi вiчка. А спiдометр? Карранса поглянув на нього з таємною надiєю, що оранжевої крапки вже немає, що вона знову злилася з вертикальною лiнiєю на шкалi. Але оранжева крапка горiла, до того ж вона вiддалилась од вертикалi ще на кiлька мiлiметрiв.
   В рубку зайшов капiтан. Карранса враз вiдчув полегшення. З цiєю людиною нiчого не страшно. Адже Петро Брагiн належав до десятка кращих астронавiгаторiв Землi.
   Насамперед капiтан пильно перевiрив кожен прилад, по черзi вмикаючи в рiзних комбiнацiях всi контролюючi i слiдкуючi схеми. Карранса зосереджено допомагав капiтановi.
   Вони напружено працювали разом вже кiлька годин, але всi їхнi зусилля зводились на марне: причина зменшення швидкостi "Ренати", як i ранiше, залишалась невiдомою.
   - Ми зробимо ось що, - вирiшив нарештi капiтан. - Збiльшить потужнiсть центральних дюз.
   - Наскiльки?
   - Поки не вiдновимо попередню швидкiсть.
   - Але ж iонне паливо...
   - Ми не можемо втрачати швидкiсть. Не можемо...
   ***
   Король Стафо був пiд загрозою. Жертвою коня Карранса розкрив позицiю бiлих i тепер методично посилював натиск.
   Обхопивши голову руками, Стафо низько схилився над шахiвницею. Карранса вдоволено вiдкинувся на спинку крiсла.
   - Гм... Щось не бачу рятунку, - нарештi мовив Стафо.
   - Зiзнаюсь, що i я такої ж думки, - вiдгукнувся Карранса.
   - Однак вихiд є, - пролунав збоку впевнений голос. - I дуже простий. Погляньте-но! Слон б'є на ф7 з шахом, причому є два варiанти. Або ж чорнi вiзьмуть жертву i поб'ють слона, або вiдходять королем... - Гнучкi щупальця Роба заходилися швидко пересовувати фiгури, показуючи варiанти.
   - Чекай, чекай, - зрадiло мовив Стафо, - далi я сам бачу. Я роблю нiчию вiчним шахом. Тiльки, Роб, чому ти завжди втручаєшся, заважаєш? Скiльки разiв ми домовлялися, щоб ти нiкому не пiдказував.
   - Я пiдказав, бо жоден з вас не бачив правильного продовження, вiдповiв Роб.
   - Тебе нiколи не переспориш, ти залiзний, - зауважив Стафо, складаючи шаховi фiгури в коробку.
   - Ось що, Роб, - сказав Карранса, пильно дивлячись в iлюмiнатор, принеси нам по склянцi чаю.
   Роб нечутно вислизнув з каюти.
   - Чого це ти сьогоднi похмурий? - Стафо поклав руку на плече Карранси. - Жалкуєш, що втратив виграш?
   - Нi, що ти.
   - Може, щось трапилось на чергуваннi?
   - Та нi, чергування тут нi до чого. Поясни-но менi краще одну рiч... перевiв на iнше розмову Карранса.
   В цей час розчинились дверi i в каюту ввiйшов Роб. Вiн обережно поставив на звiльнений шаховий столик тацю з склянками.
   - Ага, ти щось хотiв? - спитав Стафо, пiдсовуючи Каррансi склянку.
   Але Карранса вiдповiсти не встиг. Злегка клацнув вiдеофон, i пролунав ледь хриплуватий капiтанiв голос.
   - Пiлот Карранса, негайно зайдiть в головну рубку.
   На ходу пiдсмикнувши застiбку комбiнезона, Карранса кинувся до виходу. Згiдно суворої iнструкцiї, виходити з каюти в коридор можна було тiльки в наглухо закритому комбiнезонi з спецiальним приладом, що захищав од випромiнювання. В цьому районi Простору, де перебувала "Рената", космiчнi променi - цi "вiчнi мандрiвники" Всесвiту - були надзвичайно iнтенсивнi...
   Капiтан зовнi був спокiйний.
   - Ну, як вiдпочили?
   - Трохи, - вiдповiв Карранса.
   - Погляньте, - Петро Брагiн кивнув на спiдометр.
   Години зо двi тому, коли Карранса з наказу капiтана збiльшив потужнiсть центральних iонних двигунiв, оранжева крапка злилася з вертикаллю на шкалi спiдометра. Тепер крапка знов, нiби нехотя, вiдповзла вбiк од вертикалi.
   - Давайте ще раз перевiримо як слiд прилади.
   - А коли знову... - не втримався Карранса.
   - Тодi повiдомимо про гальмування "Ренати" всьому екiпажу, - рiшуче вiдповiв капiтан.
   ***
   Марiя Аверiна займалась своїми буденними справами. А справ у неї, астробiолога "Ренати", вистачало. її давно вже цiкавила проблема рiзних форм життя в космосi. Марiя ретельно дослiджувала численнi метеорити i мiкрометеорити, вiддаючи улюбленiй справi кожну вiльну хвилину. Багато оригiнальних зразкiв дiставав їй Стафо, молодий штурман. Вони були майже однолiтки - Стафо лише на рiк старший за Марiю.
   Марiя, заклопотана дослiдом, не вiдразу звернула увагу на сяючий екран вiдеофона.
   - Всьому екiпажу "Ренати"... Всьому екiпажу "Ренати"... Наказую негайно зiбратись у Великiй каютi. Нагляд i контроль доручити кiберсхемам...
   Марiя трохи загаялася з термостатами. Встановивши суворо стацiонарний режим на головнiй установцi, дiвчина накинула на легеньке ситцеве плаття червону шерстяну кофту, натягнула зверху сiрий комбiнезон. Затим вибiгла з бiолабораторiї i, ставши на стрiчку транспортера, натиснула кнопку.
   У Великiй каютi вже зiбрались усi члени екiпажу, i Марiя примостилася ззаду.
   - ...Збiльшення потужностi iонних дюз аж на двадцять одиниць теж нiчого не дало, - говорив капiтан. - Головна небезпека в тому, що ми нiчого не знаємо про причини гальмування "Ренати". Жоден прилад не показав вiдхилень од норми. Таке становище. Перш нiж щось вирiшувати, я хотiв би порадитись з вами. Прошу висловлюватись.
   Обговорення тривало хвилин двадцять. Вирiшили бiльше не гаяти часу на виявлення причин гальмування.
   - Таким чином, - пiдсумував капiтан, - ще раз спробуємо вирватися з небезпечної зони. Через десять хвилин всi двигуни "Ренати" буде ввiмкнуто на повну потужнiсть. Наказую всiм одягнути протиперевантажнi костюми й зайняти свої мiсця. Оголошую готовнiсть номер один!..
   - Марiє, - Стафо зупинив дiвчину, котра разом з усiма поспiшала до виходу. - Пiдемо зi мною?
   - Куди?
   - В рубку-два. Розумiєш, там є зайве протиперевантажне крiсло, ну, i, крiм того, ми будемо разом. Тобi ж зовсiм не обов'язково зараз бути в бiолабораторiї. Ходiмо?
   Дiвчина на секунду завагалась.
   - Нi, Стафо... Менi потрiбно ще убезпечити вiд перевантаження свою установку. Я не можу...
   В головнiй рубцi настала тиша. Чуткi удари хронометра видавались дуже гучними.
   - Залишається двi з половиною хвилини, - мовив капiтан. - Доповiдайте про готовнiсть.
   - Готовий! - сказав Карранса, завмерши бiля пульту управлiння.
   - Готовий! - доповiв Стафо, не вiдриваючи погляду од свого штурманського екрана.
   - Готовий, - пробасував Iван Скала, гравiст, людина з "залiзними нервами", як називали його товаришi.
   - Готовий, - вiдгукнувся телерадист Лiно Вара, вiдкинувши з лоба непокiрний юнацький чуб.
   Петро Брагiн востаннє глянув на шкалу спiдометра, Клята оранжева крапка змiстилась уже так далеко, що мiж нею й вертикаллю вiльно лягли б двi долонi.
   - Ввiмкнути дюзи! - скомандував капiтан, i Карранса повернув до краю рукоятку потужностей.
   Густа хвиля ваги навалилась на людей, наливаючи свинцем кiнцiвки, притискаючи до спинки протиперевантажного крiсла. На автоматично ввiмкнутому екранi огляду перед капiтаном виник стрiмкий силует "Ренати". З усiх її дюз вилiтало слiпуче полум'я, язики якого тягнулись на багато десяткiв кiлометрiв. Кущики антен кругового спостереження на боках i на носi "Ренати" рiвномiрно обертались, посилаючи зображення на екрани головної рубки. Все було як звичайно. Незвичайним було лише одне: загальна потужнiсть двигунiв зовсiм не вiдповiдала фактичнiй силi ваги. При такiй потужностi у випадку вiльного руху ракети людей буквально втиснуло б в спинки крiсел. Прискорення повинно було скласти величину щось коло 5 "ж", а тим часом стрiлка прискорення показувала ледве 1,9. Здавалось, хтось прив'язав ззаду до "Ренати" мотузку й утримує зорелiт. Петро Брагiн не вiдривав очей од оранжевої плями. Хвилини минати так довго, що, здавалось, час застиг.
   Оранжева пляма рушила в далекий шлях до чорної вертикальної нитки. Вона повзла так повiльно, що хотiлося пiдштовхнути її.
   Минуло пiвгодини, i прискорення почало слабнути. Кожен в рубцi вiдчував невимовне полегшення. Але це не порадувало людей: адже це означало, що "Рената" мiцно прикована до чогось невiдомого, i це невiдоме чiпко утримує її в своїх смертоносних обiймах...
   Оранжева пляма, не пройшовши i пiвдороги, уповiльнила свiй рух, завмерла, нiби в нерiшучостi, на одному мiсцi, затим поволi, але невiдворотно поповзла назад, геть вiд чорної вертикальної ниточки...
   ***
   Минуло вже чотири доби з тої хвилини, як оранжева крапка, що її вперше помiтив пiлот Карранса, почала свiй фатальний шлях. Хоч iоннi двигуни працювали на повну потужнiсть, швидкiсть зорельота катастрофiчно гасла.
   Велика рада корабля засiдала недовго.
   - При максимальному режимi палива нам вистачить ненадовго, - заявив Карранса, важко пiдвiвшись з мiсця. Повiки його почервонiли вiд недосипання, пiд очима набрякли "мiшки". Вiн був першим пiлотом корабля, i йому дiставалось бiльше, нiж iншим.
   - Конкретнiше, - попросив капiтан.
   - Ось данi, одержанi вiд головного електронного мозку,- Карранса простягнув капiтану кiлька вузьких бiлих смужок, поцяцькованих цифрами. Петро Брагiн низько схилився над ними. Потiм передав iншим.
   - Та-ак, - протяг капiтан, - при максимальному режимi ми спалимо все за кiлька мiсяцiв.
   Всi промовчали.
   - Тому я вважаю, - повiльно, з паузами говорив капiтан, i слова його важко падали в напруженiй тишi,- що двигуни "Ренати" слiд вимкнути...
   - Повнiстю? - вихопилось у Стафо.
   - Так, повнiстю. I лягти в дрейф до вияснення причин... - капiтан повагався,- причин гальмування. А спалювати зараз iонне паливо, як ми переконались, недоцiльно.
   - Дозвольте? - попросив Iван Скала.
   - Будь ласка, - кивнув капiтан.
   - Повнiстю вимкнути двигуни ми не можемо.
   - Чому?
   - Тому що з цiєї таблицi, - гравiст подав капiтану одну iз вузьких смужок, - видно - ми попали в середовище, яке зовсiм не пасивно гальмує рух. На "Ренату" дiють невiдомi активнi сили, що тягнуть її назад. А це означає, що коли ми вимкнемо всi дюзи, "Рената" почне падати назад з прискоренням... - Скала помовчав, дивлячись в таблицi, - так, з прискоренням порядку двадцяти чотирьох "ж". Таке прискорення людський органiзм не в змозi витримати.
   - Тодi ми можемо залишити ввiмкнутими боковi дюзи гальмування, запропонував Карранса.
   - Це вирiшує питання лише частково, - мовив капiтан. - Боковi дюзи в даному випадку надто малопотужнi. Доведеться всiм нам зайняти на час зворотного руху анабiотичнi ванни. Ось що, - обернувся вiн до невисокого кремезного чоловiка з посивiлими скронями i вольовим пiдборiддям, - вам, Iскро Гор, треба якнайшвидше розрахувати для кожного члена екiпажу криву охолодження бiорозчину, його концентрацiю i все iнше.
   Iскра Гор, керiвник групи кiбернетикiв, коротко кивнув.
   - Скiльки часу вам потрiбно для розрахункiв?
   - Двi години.
   - Гаразд. У Лiно Вара вiзьмiть рентгенiвськi i структурнi схеми кожного члена екiпажу для вихiдних даних. Дiйте.
   Iскра Гор по-молодечому пiдхопився i швидко вийшов з капiтанської рубки.
   Капiтан провiв рукою по обличчю.
   - Перший пiлот!
   - Слухаю! - Карранса хотiв звестись i вiдповiсти, як звичайно, швидко i чiтко, але цьому заважила дивна слабiсть, що розлилася по всьому тiлу. Незборима дрiмота стулювала повiки. Язик пересох i розпух.
   - Ви iз своєю групою перевiрите боковi дюзи i пiдготуєте головнi iоннi двигуни до вимкнення.
   - Єсть.
   Намагаючись не похитуватися - це було нелегко, - Карранса попростував до дверей.
   Перед очима попливли нескiнченнi стiни коридору.
   "Невже захворiв? - вiн одiгнав вiд себе тривожну думку. - Певно, перевтомився".
   ***
   В бiозалi - у низькiй, але досить просторiй кiмнатi овальної форми тривали останнi гарячковi приготування. Вздовж стiн тягнулись дверi двадцять сiм дверей, за кiлькiстю членiв екiпажу. Кожнi дверi вели в бiованну - маленьку кiмнатку з дуже складним обладнанням, що дозволяло утримувати людський органiзм на протязi тривалого часу на гранi небуття. Iскра Гор прискiпливо перевiряв апаратуру кожної бiованни, уважно слiдкував, як закладають розрахунковi данi в електроннi запам'ятовуючi пристрої.
   Всi шестеро кiбернетикiв - група Гора - буквально збилися з нiг, налагоджуючи апаратуру. Людям активно допомагали роботи. Там, де вимагались безстороннiсть, точнiсть i терпiння, вони були незамiннi.
   Скоро капiтан подасть команду, i вiн, головний кiбернетик "Ренати", поверне бiлу пластмасову ручку рубильника. I рiвно через десять хвилин спрацює реле часу. Вiд людей уже нiчого тодi не залежатиме. Всi члени екiпажу до того часу лежатимуть кожен в своїй ваннi, намагаючись дихати глибоко i рiвномiрно, розслабивши м'язи. Тiло буде опущене в бiорозчин по горло. Потiм рiвень бiорозчину буде пiднiматись, а органiзм все глибше i глибше провалюватиметься в бездонний сон, близький до небуття...
   Стафо вивiв iз задуми сяючий екран виклику. Штурман був вражений, побачивши, як за кiлька годин змарнiло i постарiло капiтанове обличчя.
   - Як у вас справи, Стафо?
   - Все гаразд, товаришу капiтан
   - Навiгацiйний пульт?
   - Дiє безвiдмовно.
   - Програма поведiнки "Ренати"?
   - Повнiстю завдана кiберсхемi.
   - Iдiть в бiозал.
   - Єсть.
   - Не затримуйтесь: на реле часу вже подана команда. їдьте краще на аварiйному ескалаторi, вiн домчить вас за пiвтори хвилини...
   Екран погас.
   Стафо рвучко звiвся, звично осмикнув комбiнезон. Потiм натиснув на екранi виклику кнопку бiолабораторiї. Перед ним поволi пропливла маленька каюта, вся заставлена приладами. Кольорове зображення було досить чiтке, ї Стафо виразно бачив кожну пробiрку, колбу, реторту Але лабораторiя була порожня. "Певно, Марiйка уже в бiозалi", - вирiшив Стафо. Про всяк випадок вiн увiмкнув екран огляду коридорiв. I одразу побачив, як у кiнцi вiдсiку Марiя смикає i не може вiдчинити дверi. Стафо натиснув кнопку збiльшення, i перед ним на весь екран виросла тоненька постать дiвчини. Особливо впали в око Стафо її руки, що вчепилися в ручку дверей, по-дитячому прикушена губа i повнi слiз очi.
   "Марiйко, я йду до тебе", - хотiв крикнути Стафо, але згадав, що зв'язок з коридорами одностороннiй.
   Марiйка в протилежному кiнцi Великого кiльця. Дiстатись туди по центральному ескалатору можна за сiм хвилин, а у моєму розпорядженнi десять. Отже, бiгом i нi секунди вiдпочинку!
   Коридор Великого кiльця, плавно загинаючись вгору, губився в далечинi. Стафо не пробiг i десяти метрiв, а серце уже глухо забухало, боляче вiддаючись у скронях.
   Кожен крок вимагав неймовiрних зусиль. Пiт рясно зросив усе його тiло, i Стафо змушений був знехтувати iнструкцiєю i трохи розкрити комбiнезон. Вiн хрипко i часто дихав.
   Нарештi поворот! Пiвдороги позаду. Невже лише пiвдороги? Стафо здавалось, що вiн бiжить цiлу годину. Насправдi - Стафо зиркнув на годинник - минуло всього три хвилини.
   "Швидше, швидше", - пiдхльостував себе Стафо. Вiн похитувався i часто хапався за зеленкуватi стiни. А одного разу боляче забився об гострий кут кондицiонера повiтря. Iнколи вiн втрачав свiдомiсть, i маревнi хвилi заливали палаючу голову... Але натренованi ноги Стафо несли його вперед. I коли в хвильку просвiтлiння Стафо оглянувся, вiн побачив, що здолав майже увесь шлях. Останнi метри спiвпали за напрямом з траєкторiєю "Ренати". Сила ваги iз клятого ворога перетворилася в друга. Стафо клубком скотився по коридору i вдарився об люк. Вскочивши у вiдсiк, Стафо гарячково озирнувся. Так, це той вiдсiк. Але Марiї тут не було.
   Задихана вiд швидкої ходьби, Марiя ввiйшла в бiозал. Тут нiкого не було, крiм Петра Брагiна й Iскри Гора.
   - Запiзнюєтесь, - мовив капiтан.
   - Я затрималась, бо заклинився вихiдний люк вiдсiку, - непевна усмiшка торкнулась пересохлих Марiїних вуст.
   - Так, цю скаргу я чув сьогоднi вiд багатьох, - задумливо сказав капiтан. - Дивно, що нiчого подiбного ранiше не траплялося. Ну, що ж, займайте свою ванну. Ваш номер... - капiтан подивився на Iскру Гора, який щойно пiдiйшов.
   - Тринадцятий, ось вiн, перед вами, - Iскра вказав Марiї на матовi низькi дверцi.
   - Щасливий номер. Але поспiшiть, - капiтан легенько пiдштовхнув дiвчину до дверцят.
   - А що, хiба вже всi?.. - Марiї перехопило подих. Вона обвела очима однаковi дверцi, що займали всю окружнiсть бiозалу.
   - Всi, крiм Стафо. Вiн має прибути сюди на аварiйному ескалаторi.
   - Дозвольте менi почекати його? - тихо сказала Марiя.
   - Нi, нi, про це не може бути й мови. Вам ще слiд приготуватися i прийняти синтованну, а у вас залишились лiченi хвилини. - Капiтан подивився на годинник. - За чотири хвилини вимкнуться ведучi дюзи, i на "Ренату" навалиться страшенна вага.
   Капiтан пiдбадьорливо посмiхнувся Марiї i зачинив за нею дверцята.
   Швидко роздягнувшись i акуратно склавши одяг, Марiя ввiйшла у синтованну. Струмочки циркулярного душу впали на неї, у вухах зазвучали хвилi музики. Iз тисяч отворiв у стiнках били сильнi й злi струменi. Та через кiлька секунд тiло Марiї уже стало нечутливим до них: поступово, за складною, спецiально розрахованою для Марiї кривою, вона насичувалась iонами, що дiяли на органiзм, як наркотики.
   Марiя не втрималась, похитнулась, i гнучкi щупальця кiберсхеми бережно пiдхопили її. Марiя знала, що через кiлька хвилин цi ж щупальця виймуть її, уже напiвсвiдому, iз синтованни i легенько опустять у бiованну - залишиться над рiдиною лише пiдборiддя. Вона ще дихатиме, але все рiдше i рiдше. А рiвень рiдини в бiованнi мiлiметр за мiлiметром пiднiматиметься вище i вище... i потiм... потiм провалля в мертвий сон.
   I тi ж автомати покличуть її до життя, коли мине час, що дорiвнює сорока земним добам.
   "Цiкаво, в якiй кабiнi Стафо? От коли б у сусiднiй..."
   Коли Стафо переконався, що Марiйки у вiдсiку немає, його в першу мить охопила радiсть: значить, вона вiдчинила люк i тепер перебуває в бiозалi. Але, мимоволi глянувши на годинник, не стримав крику - уже минуло п'ятнадцять хвилин, як вiн залишив штурманську рубку. Отже, п'ять хвилин тому реле часу намертво замкнуло всi бiованни...
   Що дiяти? Вiн приречений. Стафо метнувся до люка, але на пiвдорозi безпорадно зупинився, зрозумiвши - пiзно. Всi його товаришi охопленi глибоким анабiотичним сном. I Марiйка, певно, там. Вона обов'язково там!.. Ну, що ж, якщо вiн, Стафо, й загине, це не зiб'є "Ренату" з правильного курсу, його друзi, безперечно, розгадають таємницю гальмування зорельота i знайдуть шлях до рiдної планети.
   Але ж до дiдька безглуздо загинути через дурну випадковiсть. Та нi, вiн так просто не здасться. Стафо облизнув смаглi вуста. Насамперед треба вжити заходiв проти перевантаження. Бiгти назад, в рубку, де є протиперевантажне крiсло? Нi, не встигне...
   Ага! Наглухо затягнувши застiбку комбiнезона, Стафо швидко крутнув регулятор невеликого балона iз стисненим повiтрям, вмонтованого всерединi комбiнезона. Комбiнезон одразу роздувся, мов куля, щiльна прогумована тканина облягла, стиснувши ноги штурмана, i погнала кров у верхню частину тiла. Вiд приливу кровi Стафо вiдчув легке запаморочення.
   Несподiвано тiло його стало важчати, а затим нездоланна сила жбурнула Стафо до стiни коридору. Стафо не встиг викинути руки i боляче вдарився лобом. Штурмана люто швиргонуло ще раз, на крицеву штангу-поручень. Стафо вiдчув у ротi солонуватий присмак. Одночасно до горла пiдступила нудота. "Ну, ось i все", - тiльки й устиг подумати Стафо. Останнiм зусиллям волi вiн забрався в куток вiдсiку, за повiтряний кондицiонер. Кондицiонер мiрно дзижчав, мовби нiчого не трапилось.
   Вiн опам'ятався вiд того, що автосистема комбiнезона ввiмкнула кисневу подачу. Стафо жадiбно ковтав гостру, свiжу цiвку кисню, яка струмувала йому просто в обличчя. Який час минув? Неймовiрним зусиллям Стафо звiльнив з-пiд свого кiлькатонного тiла руку й поволi присунув до очей. На це вiн витратив хвилин з десять. Та зусилля штурмана виявились марними: годинник розбився вiд удару об крицеву штангу.
   Кров важко стукала в скронях. Голова паморочилась, побите тiло болiло.
   Перш за все вимкнути кисневу подачу: кисень треба берегти. Сяк-так дотягнувшись до вузького гумового соска, що вiдходив од шолома, Стафо стиснув його зубами i ледве не скрикнув вiд болю - переднiй зуб, котрим вiн натиснув, був вибитий i тримався на однiй ниточцi. Стафо виплюнув його. Рот знову наповнився кров'ю, перед очима попливли оранжевi кола.
   "Тiльки не розкисати", - наказав собi штурман. Тепер час i пiдживитися. При однiй думцi про їжу Стафо вiдчув нудоту. Та це не зупинило його. Повiльно, дуже повiльно посувались його руки до кишенi, де лежав пакет НЗ. Через кожнi п'ять сантиметрiв дозволяв рукам вiдпочити. Витягнувши пакет, вiн уже не змiг пiднести його до рота: вага пакунка перевищувала його сили. Пакунок вислизнув з пальцiв i глухо стукнувся об стiнку, прилипнувши до неї, - така величезна була сила тяжiння. Тодi Стафо повiльно й обережно нахилився до пакунка й учепився в нього кровоточивими зубами, йому пощастило прогризти полiхлорвiнiлову обгортку, i вiн жадiбно впився в соковиту, ароматну масу хлорели. Чудова їжа, насичена вiтамiнами, швидко вiдновила йому сили, i Стафо вiдчув себе краще. Вiн висмоктав з плаского термоса кiлька ковткiв мiцної кави й пiдвiв голову, вона вже не була така важка.