Нагорі біля високих різьблених дверей їх зустріла бабуся з добрим обличчям і привітними очима. Від її шовкового блакитного вбрання з рожевими й золотавими квітами повіяло пахощами польових трав.
   - Ідіть сюди, дітки, ідіть, жадані! - запросила вона, лагідно взяла обох за руки й повела до палацу.
   Великий зал з полірованими білими стінами, по яких пробігали мерехтливі відблиски, був порожній і холодний.
   - Ой, як тут незатишно, - мовила бабуся і плеснула в долоні.
   І вони відразу ж опинились у маленькій затишній світлиці, посередині якої знаходився стіл. А на столі стояли тарілки з тістечками, варенням, пирогами, цукерками.
   - Ось тепер будете пити чай, мою розповідь слухати. Вона швидко наповнила блюдечка суничним варенням.
   - Спочатку, як годиться, приказка, а казка попереду. Ви повернули на дорогу, де стояв знак "Кінець обмежень", і потрапили до цього палацу. Це означає, що ви захотіли безтурботного життя. Добре це чи погано - буде видно. Одне тільки вам скажу: безклопітного життя взагалі не буває. Я добре це знаю, недарма мене Провісницею називають.
   Старенька зітхнула.
   - А тепер до казки-правди перейдемо. Я знаю про ваші добрі діла. Ви багато зробили для врятування Чарівної Круговерті. Визволивши дружину Знавця-Моргунця, велику біду відвели. Та головне лихо сталося тут, у палаці.
   - Яке лихо? - Діти нашорошили вуха.
   - Живе в цьому палаці могутня чародійка Краса - Мідна Коса, яка Круговертю править. Усі машини їй підкоряються, ніхто не сміє перечити.
   - А Знавець-Моргунець?- не витримав Малько-Ванько.
   - Велику силу й мудрість має Знавець-Моргунець, - усміхнулася бабуся. - Та Краса сильніша. Вся її могутність - у Мідній Косі. Триста тридцять три тисячі найтонших волосинок у косі, і всі вони повинні бути укладені одна до одної. І якщо хоч одна переплутається - у Круговерті почнеться сум'яття. Триста тридцять три майстри заплели кожен по кісці та уклали в одну велику косу. А сьогодні вночі розтріпалася коса у чародійки, та так, що заснула вона мертвим сном і прокинутися ніяк не може.
   Провісниця зажурилася, потім додала:
   - От і нікому заплести дивну могутню косу, розбудити Красу, щоб знову спокій і порядок настали у Круговерті.
   Друзі перезирнулися. Малько-Ванько подивився на тугі Варині кіски. Вони були заплетені на славу - жодна волосинка не вибивалася з них. Навіть Провісниця звернула на них увагу, похвалила:
   - Гарні коси! Сама заплітала?
   - Я завжди сама заплітаю! - гордовито відповіла Варя і поглянула на Малька-Ванька.
   - Адже ти... вмієш? - спитав він.
   - Вмію.
   - То й заплети Мідну Косу, розбуди її!
   - Еге, я боюсь!
   - Чого боятися? - не вгавав Малько-Ванько. - Раз-раз - і заплела! Ви, дівчатка, швидко це робите!
   - Ага, тут "раз-раз" не годиться, - втрутилася Провісниця. Заплітати косу треба дуже обережно. Якщо хоч одну волосинку не так покладеш - триста тридцять три блискавки вилетять і спалять тебе на місці!
   - Оце так! - вирвалося у Малька-Ванька. - Тоді й справді страшно...
   - Виходить, - сказала Варя, - якщо Красу не розбудити, то всі автомашини так і залишаться на Замкненому Колі, з якого ми ледь вирвалися.
   Старенька сумно хитнула головою.
   - Тоді я заплету її косу, - підхопилась Варя. - Де вона? Ведіть мене до неї, швидше!
   - Оце по-нашому! - зраділа Провісниця.
   Зашумів вітер, усіх оповив густий морок. Друзі злякано схопилися за руки. Все зникло: світлиця, самовар, старенька Провісниця, і наші герої опинились у небачених голубих покоях. Перед ними на слабо освітленому кришталевому ліжку спала рожевощока дівчина, Навколо її голови пишною хмаркою мерехтіло вогняно-червоне волосся із золотавим відблиском. Пухнасті вії кидали на ніжні щоки темні тіні.
   - Ось вона, Краса!
   Довго заплітала Варя дивне волосся, її тонкі пальці заніміли, очі почервоніли від напруження...
   Нарешті остання, триста тридцять третя, кіска була сплетена. Та володарка Чарівної Круговерті не прокидалась.
   - Може, розбудити? - запропонував Малько-Ванько.
   - Мабуть, я переплутала десь волосинку! - зажурилась Варя. - А де?
   Малько-Ванько на хвилину задумався.
   - А чому ж тоді блискавки не вилітають? Провісниця попереджала...
   Варя зраділа. І справді, блискавки не вилетіли, не спопелили її на місці. За роботою вона зовсім забула про велику небезпеку, що загрожувала їй. Вона думала про тата, маму, бабусю...
   Все було зроблено як слід, а Краса не прокидається!
   - От соня! - кинув зневажливо Малько-Ванько й навіть тупнув ногою. - Спить собі... А ще називається чародійкою... Красою - Мідною Косою!
   - Косою! - вигукнула Варя. - Одна коса! А їх тут триста тридцять три. Виходить, треба сплести одну косу...
   І вона знову взялась за роботу: зібрала розсипані на подушках кіски та сплела їх у пишну золотаво-червону косу.
   - Оце коса... - Вона заздрісно зітхнула. - На славу! Коли б мені така!
   Вона попросила Малька-Ванька потримати косу, поки перев'язувала її блакитним шовковим бантом. І тут трапилося несподіване...
   Тільки-но Малько-Ванько відчув у своїй руці таку прекрасну товсту косу, він не втримався і...
   ...СМИКНУВ ЇЇ!!!
   - Що ти зробив? - жахнулась Варя.
   А Краса прокинулась!
   - А-ах, хто це мене розбудив? Я лише задрімала, - мовила Краса спроквола і всміхнулася, широко розкривши великі променисто-смарагдові очі.
   Яскраве буйне світло залило напівтемні покої - аж діти замружились.
   А коли розплющили очі, то побачили, що стоять посеред залу, який не мав стін. Точніше, стіни були, але такі прозорі, що їх важко помітити. Вулиці, провулки, площі, будинки, сквери й палаци Чародійної Круговерті - все було як на долоні.
   І Замкнене Коло з нерухоме закляклими автомобілями на ньому.
   І пелюстки величезного лабіринту на околиці.
   А Краса - Мідна Коса стояла поруч з дітьми і стурбовано хмурилася.
   - Що це таке? Чому всі машини опинилися в Замкненому Колі? Я не дозволяла їм туди їхати... Що трапилося? - І вона обернулася до дітей.
   Її голос, хоч і стурбований, був такий лагідний і щирий, що діти відразу навперебій почали розповідати про події у Чарівній Круговерті, які відбулися під час її довгого сну.
   - Виходить, це ви розбудили мене? Ви заплели мою косу? - спитала вона здивовано.
   Варя зніяковіло опустила голову, а Малько-Ванько пробурчав:
   - Вона заплела, а я... тільки смикнув. - І додав: - Ненавмисне.
   Краса - Мідна Коса знову засміялася дивним чарівним сміхом, її пальці пробігли по косі.
   - Ну, а за те, що смикнув, пробачаю тобі. Тут одна волосинка трішечки перекрутилася, і ти її розпрямив. Інакше б я не прокинулась...
   Малько-Ванько гордовито поглянув на Варю. А володарка Чарівної Круговерті промовила:
   - А що ви мене від темного сну розбудили, Круговерть урятували, просіть у мене все, що забажаєте. Ось ти, хоробра дівчинко Варю?
   У Варі відразу ж вирвалося:
   - Нічого я не хочу, тільки щоб автомашини знову слухались і розвозили людям усе, що їм потрібно. Мама... бабуся...
   Добра чарівниця стріпнула своєю дивною косою - і місто змінилось на очах.
   Вулицями швидко й заклопотано засновигали машини - і кожна займалася своєю справою.
   Фургони розвозили по магазинах смачні булочки.
   Автоцистерни - свіже молоко й пінистий квас.
   Автодвірники чистили й підмітали вулиці.
   Поливальники зрошували асфальт.
   А на площі, посеред найбільшого перехрестя, стояв Знавець-Моргунець і командував рухом машин. Добродушно, але суворо підморгував він червоними, жовтими, зеленими очима!
   Від щастя Варя засміялась. Краса - Мідна Коса повернулася до Малька-Ванька:
   - А ти що хочеш, сміливий хлопче Малько-Ванько?
   Він здивувався, що вона знає його ім'я, але тут же випалив:
   - Дід Драндулет і П'яте Колесо... пропали! Мені казали, що з твоїх володінь ніхто не повертається... Так шкода! Поверни їх!
   Чародійка всміхнулась:
   - З моїх володінь справді ніхто не повертається...
   - Ось бачиш! - вихопився Малько-Ванько, та вона легким порухом руки спинила його.
   - ...таким, як був, - закінчила вона. - А повертається оновленим - не впізнати!
   Вона знову стріпнула своєю дивною косою - і друзі побачили внизу Діда Драндулета, що котив вулицею у супроводі жвавого П'ятого Колеса. Тільки це був уже не колишній Дід Драндулет - старий і деренчливий. Усі його нікельовані деталі блищали, сяяв свіжовідлакований кузов, і він зовсім не трусився і не деренчав. І з П'ятого Колеса зникли всі латки й подряпини...
   Краса - Мідна Коса промовила:
   - Я дуже рада, що ви подумали й попросили не за себе, а за інших. У вас добрі й щирі серця. Відтепер ви знатимете Закон Вулиць і Доріг. Вас ніколи не спіткає лихо, і життя ваше буде радісним і веселим!
   Чародійниця лагідно провела долонями - очі дітей заплющились.
   - А зараз я відправляю вас додому, в свої ліжечка, де ви будете міцно спати й бачити чудові-пречудові сни...
   Тієї ж миті все зникло...

Тс-с-с!

   ...Малько-Ванько розплющив очі з відчуттям чогось таємничого й дивовижного, що сталося з ним уві сні. Всі його пригоди в Чарівній Круговерті згадалися до найменших подробиць. "Ну й сон! - подумав він. - А може, то був не сон?"
   Як же дізнатися, приснилося усе це йому чи було насправді? Лютий Громобій, мудрий Знавець-Моргунець, добрий старий Дід Драндулет і П'яте Колесо, могутня чародійка Краса - Мідна Коса...
   Запитати у Варі?
   Ага, а якщо сон? Якими очима вона подивиться на нього! Та ще й сміятися почне, глузувати з нього... Ні, не можна. Краще почекати, якось саме відкриється...
   За сніданком він так і свердлив Варю очима. Та позирала на нього якось дивно, але нічого не говорила. І Малько-Ванько не знав, що робити.
   - А зараз, діти, - промовила Олеся Василівна після сніданку, - ми вирушимо до чарівної кімнати.
   - Ур-а-а! - залементували всі, і тільки Малько-Ванько мовчав - від хвилювання у нього несподівано перехопило дух. Зараз, зараз відкриється загадка чарівної кімнати та його таємничих нічних пригод!
   Він останнім ступнув до кімнати. І завмер.
   Перед ним лежала Чарівна Круговерть.
   Тепер вона була освітлена яскравими сонячними променями, але точнісінько така сама, яку він бачив уві сні - тобто вночі. Ті ж вулиці, площі, будинки, палаци... Ті ж автомобільчики, що нерухомо застигли на вулицях.
   Діти розсипалися навколо Чарівної Круговерті з радісними вигуками:
   - Яке гарне місто!
   - Це наше місто, діти, - сказала урочисто Олеся Василівна. - Воно точнісінько таке, як те, де ми живемо. Якщо ви уважно придивитесь, то впізнаєте свої будинки, вулиці, магазини й кінотеатри.
   Не змовкали захоплені вигуки - кожен шукав свій будинок.
   - Восени ви підете до школи, - заговорила знову Олеся Василівна. - Ходитимете самостійно, і вам доведеться переходити вулиці, площі, перехрестя. То ж вам треба дуже добре знати правила вуличного руху, а ми їх називатимемо Законом Вулиць і Доріг.
   Малько-Ванько здригнувся і подивився на Варю, а Варя на нього.
   Очі в обох були великі і здивовані. Вони зрозуміли одне одного.
   - Отже, сьогодні ми почнемо вивчати ці правила, цей Закон.
   - Стій! - раптом вигукнув Малько-Ванько. - Не чіпай!
   Один хлопчик, який стояв навпочіпки, злякано відсмикнув руку, яку вже простягнув до білого блискучого автомобіля спортивної форми.
   - Т-ти чого?
   - А нічого! Не чіпай, бо...
   - Бо що?
   - Бо трапиться... щось трапиться, - таємниче прошепотів Малько-Ванько. Всі засміялись, та Олеся Василівна несподівано підтримала його:
   - Нічого сміятися, він правий, діти! Я вас суворо попереджаю: ніхто не повинен нічого чіпати в місті. Інакше ми не зможемо вивчити дуже потрібний нам Закон Вулиць і Доріг.
   - Чому?
   - А тому, що кожен буде ставити машини, як йому заманеться, і в місті почнеться безладдя... хаос...
   - Круговерть! - раптом вирвалось у Малька-Ванька.
   - Правильно - круговерть! - зраділа Олеся Василівна і лагідно подивилася на нього. - Розумник!
   У цей момент "розумника" так штовхнули в бік, що він ледве не зойкнув. Малько-Ванько рвучко повернувся і побачив Варю.
   - Ти чого?
   Варя притулила палець до губів і прошепотіла:
   - Ні слова про Чарівну Круговерть!
   - Чому? - теж пошепки спитав Малько-Ванько. І тут же зрозумів, що то був не сон - усі його неймовірні пригоди сталися насправді! Його та Варі.
   - Тому, - прошепотіла Варя, - що нам ніхто не повірить. Засміють... - І вона чомусь почервоніла.
   "Справді, - подумав Малько-Ванько, - ніхто не повірить".
   - А Олеся Василівна тебе покарає, - продовжувала шепотіти Варя. Адже ти не послухався її, поліз уночі до чарівної кімнати...
   І вона глузливо примружилась.
   - А ти не лізла, чи що? - наблизив до неї обурене обличчя Малько-Ванько.
   - От і я кажу, що покарає нас Олеся Василівна, - всміхнулася Варя. - Вона сувора!
   І вони вирішили нікому нічого не розповідати про свої незвичайні пригоди.
   І справді не розповіли.
   Ось тільки мені...
   А я - вам!