Наумов Євген. Чарівна круговерть

Євген Наумов
Чарівна круговерть

   Повість-казка

Малько-Ванько і допитлива Варвара

   Настала тепла літня ніч.
   Велике місто поволі засинало...
   Один за одним згасали у вікнах яскраво вогні, стихав гуркіт численних моторів.
   На околиці міста, у затишному березовому гайку, розташувався літній дитячий садок "Парасолька". Спокійна тиша панувала в чепурненькому білому будиночку.
   На ліжечках солодко спали діти. В розчинені вікна линуло свіже нічне повітря, насичене духмяними пахощами різнотрав'я.
   На веранді погойдувався гамак, у якому дрімала вихователька Олеся Василівна. Навколо неї літали нічні метелики, обвиваючи прохолодою розпашіле вродливе обличчя. На вустах блукала легенька усмішка...
   Заснув навіть у своїй затишній буді вірний друг дітлахів - пес Яквас. Проте спав він сторожко - після вечері куховарка тітка Килина дала йому велику кістку, яку він не встиг догризти й заховав у найпотаємнішому кутку свого кубла. Отож коли-не-коли спросоння загрозливо гарчав у темряву, щоб налякати кожного, хто зазіхнув би на його скарб.
   Щоправда, гарчав Яквас незлобиво, бо мав добру і лагідну вдачу. З його поведінки діти вгадували й характери людей, які з'являлися в садку. Ось приходить відвідувач, а до нього з гавканням підстрибує Яквас.
   - О-о! - починає загравати гість. - Гарний собачка! І як же його звати?..
   - Яквас! - хором відповідають діти.
   - Що?! - дивується той.
   - Як-вас! - уже виділяючи кожен склад, повторюють усі й нестримно сміються. Якщо відвідувач теж починає сміятися, то у нього добра вдача, бо жарти розуміє і не ображається. Але були й такі, що сердито буцали Якваса і йшли геть з погрозами та лайкою. Ясна річ - погані люди. На таких і Яквас сердито гавкав.
   Але тепер він спав і бачив чудові сни тільки про добрих людей, які його навперебій частували.
   Не спав лише найневгамовніший і найпустотливіший хлопчик - Івасик. За маленький зріст його лагідно кликали - Малько-Ванько. Зараз він з головою укрився ковдрою, щоб усі думали, ніби спить.
   Та як він міг заснути?
   Або хоча б склепити повіки?
   Якщо поруч була...
   ...ЧАРІВНА КІМНАТА!
   Про це сказала Олеся Василівна. А вона ніколи не говорила неправди.
   Та воно й так було зрозуміло, що кімната - чарівна.
   Якось уранці дядьки в комбінезонах занесли до кімнати великий-превеликий ящик, на якому рябіли барвисті написи та незрозумілі малюнки. Від натуги дядьки голосно кректали.
   Цілий день вони там щось робили: грюкали й стукотіли, І нікому, чуєте, нікому з дітей не дозволялося зазирнути навіть у замкову шпаринку цієї кімнати!
   Увечері дядьки пішли, й Олеся Василівна замкнула двері. А коли діти оточили виховательку й почали сипати питаннями та смикати її за сукню, вона сказала, що кімната чарівна.
   - Зараз туди - не можна. Ось завтра вмиєтесь, поснідаєте, отоді й увійдете й дізнаєтесь про щось вельми цікаве.
   - Ой-йой-йой! - аж затупотіли діти з нетерплячки. - А чи не можна сьогодні зайти туди? До завтра ж так довго! Ми не дочекаємось!
   - Ні, не можна, - рішуче мовила Олеся Василівна.
   - Ну, чому? Чому-у-у-у? - заскімлили діти, а жалісніше за всіх Малько-Ванько.
   - Тому, - сказала Олеся Василівна тихим загадковим голосом, і очі в неї зробилися великими, - тому що вночі в кімната щось СТАНЕТЬСЯ. Зараз туди не можна нікому заходити. Навіть мені. А якщо хто-набудь з вас порушить заборону, то він потрапить... побачить...
   - Що? - спитала дівчинка Варя. Вона була такою допитливою, що це, мабуть, про неї приказку склали: "Цікавій Варварі на базарі носа відірвали". Щоправда, носа їй ніхто не відривав, навпаки, він задерикувато стирчав догори і був усіяний жовтенькими веснянками. - Що він побачить?
   - Щось таке, про що я навіть боюся казати, - відповіла Олеся Василівна. Потім стурбовано подивилася на годинника. - Ну, дітоньки, час спати. В ліжечка, в ліжечка!.. - проспівала вона.
   Ви самі розумієте, що цього вечора діти ще довго крутилися у своїх ліжечках та гадали: що там у тій загадковій кімната?
   То тут, то там жебоніло обережне - щоб Олеся Василівна не почула - перешіптування:
   - А я знаю, що там!
   - Космічний корабель, ось що! І завтра вранці він полетить!
   - Е-ет... Хіба космічні ракети вилітають з кімнат? - пирхнув хтось. - Вони з Байконура стартують.
   Худенька задумлива Ванда сказала, що там Котигорошко битиметься із Змієм. Рудий Грицько заперечив: у цій кімната показуватимуть мультфільми - триста серій "Ну, постривай!". А товстун Микита був переконаний, що за дверима схована бочка з морозивом.
   - Його прямо з Північного полюса привезли. Ось трохи розморозиться за ніч, і вранці ласуватимемо. Суничне, з вершками! - Він аж плямкав у темряві.
   - Але ж дядьки несли ящик, а не бочку!
   - А в ящику - бочка, - не розгубився ласун.
   Помалу всі вгамувалися і поснули. Всі, крім Малька-Ванька - він лежав і напружено прислухався, чекаючи, коли діти поснуть міцно-преміцно!
   Тоді він підведеться й увійде до чарівної кімнати.
   Адже він помітив те, чого інші не побачили.
   Олеся Василівна забула в дверях...
   КЛЮЧ!
   Малько-Ванько вистромив голову з-під ковдри.
   Спальню заливало місячне сяйво.
   Панувала тиша. Всі спали. Одні дихали тихо, інші злегка сопіли, а деякі навіть хропли...
   Малько-Ванько спустив з ліжка ліву ногу і подивився довкола.
   Ніхто не поворушився.
   Тоді він спустив праву ногу. І знову тихо.
   Він зліз зовсім і ступив до дверей. Пролунало верескливе р-р-рипіння! То зарипіла підлога.
   З сусіднього ліжка підвелася голівка цікавої Варвари, і в Малька-Ванька уп'ялися великі очі.
   Дівчинка була такою цікавою, що навіть спала сторожко, боячись проґавити щось незвичайне.
   Коли пролунало рипіння, Варя прокинулась і побачила, що біля дверей чарівної кімнати стоїть Малько-Ванько й простягає руку до ключа. Озирнувшись, він відразу ж відсахнувся.
   Та було пізно: цікава Варвара скочила з ліжка.
   Малько-Ванько заступив собою ключ і замахав на неї руками:
   - Тс-сс-сс! Тихіше! - сичав він і насторожено позирав довкола. На його щастя, ніхто більше не прокинувся - усі міцно спали.
   - Ти чого? - теж пошепки спитала Варя. - Ти навіщо?
   Вона хотіла запитати: "Ти чого встав? Ти навіщо йдеш до чарівної кімнати?", та спросоння не могла вимовити все. Проте Малько-Ванько дуже добре зрозумів її.
   - Я нічого, - забурмотів він. - Це я хочу... води напитись.
   Але обманути цікаву Варвару було не так просто! Тим більше, що вона вже прокинулась.
   - А вода в коридорі! - проспівала вона глузливо і спробувала зазирнути за спину Малька-Ванька. - Там ключ, у дверях, так? Я бачила, бачила!
   - Забирайся геть! - нагримав він на Варю. - Немає чого тобі тут робити. Йди спати...
   - Не піду! - затялася Варя.
   - Підеш! - Малько-Ванько штовхнув її.
   - Сам іди!
   - Ну ось, я тобі зараз... - почав він рішуче. Та Варя наблизилась до нього, витріщила очі й підкреслено прошепотіла:
   - Я ось як заверещу!
   Малько-Ванько заціпенів. Коли Варя вищала, навіть Яквас тікав і ховався у своєму кублі. У дитсадку зчинялася тривога, всі - малі та старі - поспішали Варі на допомогу.
   Ось і зараз вона звично наморщила носика й трохи відкрила рота.
   А що як справді завищить?
   Діти схопляться...
   Прокинеться Олеся Василівна!
   - Ні, ні! Ти тільки смирною будь, - хлопчик схопив Варю за руку.
   - Буду смирною, якщо візьмеш і мене з собою, - швидко пообіцяла Варя.
   Ну що ти з нею вдієш?
   Взагалі Малько-Ванько і Варя частенько гралися разом, ділились ласощами, їх навіть мали за друзів, якщо можна назвати друзями дівчинку й хлопчика, у яких такі різні вподобання. Коли Варя шила платтячко для своєї ляльки Катрусі, Малько-Ванько майстрував автомашину. А коли Малько-Ванько ліз на шовковицю, Варя тягла його до басейну. Та все ж вони доходили спільної думки і тоді разом лізли на шовковицю або хлюпалися у теплій воді басейну.
   Але одне діло гратися у басейні, і зовсім інше - розкрити Велику таємницю чарівної кімнати!
   Малько-Ванько важко зітхнув.
   - Гаразд, - він щосили намагався насупити білі бровенята. - Тільки ж гляди мені!
   А якщо говорити щиро, то він був навіть радий, що не сам піде до чарівної кімнати. Бо невідомо, що там за дверима...

Ось так чудастія!

   Вони обережно зайшли до кімнати й зупинились.
   Двері за ними повільно зачинилися.
   Клацнув зловісно замок.
   З переляку діти здригнулись.
   У кімнаті нічого не було. Тобто - ні стола, ні стільців, ні ліжка - геть нічого, що буває у звичайних кімнатах. Навіть телевізора.
   Але зате тут було...
   ...МІСТО!
   Велике іграшкове місто починалося біля самих ніг Варі та Малька-Ванька й розкинулося на підлозі в усі кутки кімнати. Сріблясте місячне сяйво заливало його з вікон.
   Будинки були маленькі-маленькі, але, як і в справжньому місті, одно- та багатоповерхові.
   Дивне місто перетинали вулиці - не ширші за стрічечки у Вариних кісках.
   Окремо височіли корпуси заводів з трубами завтовшки з олівець.
   Мов дротинки, виблискували трамвайні колії, на яких позавмирали трамваї завбільшки з сірникову коробку.
   Вулиці були забиті нерухомими крихітними машинами - вантажними, легковими, автобусами, тролейбусами...
   І над усім цим сяяли величезні блакитні літери. Малько-Ванько й Варя вже вміли читати і тому без особливих труднощів розібрали слова:

Чарівна Круговерть

   - Мабуть, так місто називається, - мовив Малько-Ванько.
   - Яке гарне місто! - прошепотіла Варя і присіла, щоб краще роздивитися. - Онде стадіон, кінотеатр, пам'ятник. Дивись, дивись, тут навіть магазини є!
   Та хлопчика магазини не цікавили. Коли він побачив автомобілі, відразу ж потягся до них, бо дуже любив розбирати іграшки. Щоправда, після того як Малько-Ванько розбирав автомашину, зібрати її вже ніхто не міг...
   Та ці автомобілі чимось різнились від іграшкових. Усе в них було, як у справжніх, і навіть здавалося, що там, у темних кабінах, сидять справжні водії. І хоча Мальку-Ваньку дуже кортіло взяти якусь машину в руки й розібрати її, все-таки його щось стримувало. Нарешті він примостився навпочіпки біля Варі й обережно потягся до найближчого автомобіля.
   Раптом йому здалося, що він рушив з місця. Рука Малька-Ванька завмерла в повітрі.
   Та нічого не сталося. Машина стояла на місці. Тоді хлопчик доторкнувся до неї і трохи підштовхнув.
   Десь угорі щось жалібно забриніло, ніби лопнула струна. Діти вп'ялися одне в одного великими очима.
   - Що це?
   - Не знаю... Дивись, машина!
   Автомобіль легко їхав по вулиці. Він прискорював хід! Малько-Ванько спробував було схопити втікача, але той припустив швидше!
   Діти отетеріли. Іграшковий автомобіль щодуху мчав вулицями такого ж іграшкового міста!
   Ось у машини засвітились фари і, мов крихітні світлячки, попливли по місту. Й там, де вони пропливали, спалахували інші вогники, їх ставало дедалі більше.
   Усі автомашини в місті зарухались!
   Діти злякано відсахнулися.
   - Зараз з будинків ліліпути повискакують, - хрипко сказав Малько-Ванько.
   - Правда? Ой, як цікаво! - прошепотіла Варя.
   Та вікна в будинках були темними, і ніхто з квартир не вискакував.
   - Сердешні! - загримів нелюдський металевий голос. - Ви увімкнули без дозволу пекельний механізм Чарівної Круговерті! Горе вам, горе! Горе всім мешканцям міста!
   А з будинками коїлося щось незрозуміле.
   Вони росли на очах!
   - Зараз стелю проб'ють! - вжахнулася Варя.
   Малько-Ванько задер догори голову, але стелі не побачив!
   Куди ж вона поділася? Угорі щось невиразно синіло - ніби небо літнього вечора.
   - Двері! Дивись... тікають двері!
   Двері швидко віддалялись. Пластмасова ручка, наче ракета, злетіла вгору. Стін уже не видно, а там, де раніше були вікна, пливли по небу світлі хмаринки.
   Варя притулилася до Малька-Ванька й злякано прошепотіла:
   - Ми кудись провалюємось!
   - Ось в-воно, чар-родійство, - простукотів зубами він. Спочатку хлопчик затремтів від страху, та одразу похопився - йому стало соромно перед дівчинкою.
   Малько-Ванько розправив плечі й швидко роздивився довкола.
   Нікуди вони не провалювалися, а стояли на околиці великого справжнього міста. Позаду чорніло широке поле. А перед ними пролягла світла бетонна дорога.
   Поруч височів стовп, до якого була прикріплена смугаста жердина. Коло стовпа на землі виблискували залізничні рейки.
   - Де це ми? Де це ми? - скімлила Варя. - Я хочу додому!
   В її голосі бриніли сльози. Ще хвилина - й розрюмсається.
   Що робити?
   Та тут зчинився страшенний галас!

Відчайдушний Рукастик-Смугастик

   З-за рогу з ревінням вихопились чудовиська з палаючими очима.
   Вони мчали прямо на дітей, що заціпеніли з переляку.
   - Стій! Тр-р-имай його! Хапай! - лунали вигуки.
   Попереду чудовиська бігла маленька смугаста фігурка, освітлювана яскравими фарами. Миготіли тоненькі ручки, блискучий шолом збився набік. Коротенькі ніжки дріботіли так швидко, що їх навіть не було видно.
   Переслідувачі наздоганяли дивного втікача. Ще мить - і шалений натовп настигне його.
   Сніп світла впав на смугасту жердину, що тяглася від стовпа поперек шляху. На жердині засвітилось червоне...
   ...ОКО!
   - Гальмуй! Тпр-р-ру! Гальмуй! - залунали зойки.
   Пронизливий скрегіт гальм розітнув повітря. Хмара куряви накрила і натовп, і маленького втікача.
   Та за мить він уже вискочив з хмари, пірнув під смугасту планку й обернувся до своїх переслідувачів.
   - Ну що, спіймали? Облизня спіймали!- вигукував він тоненьким голоском, пританцьовуючи. - Злякались мого старшого братика?
   Переслідувачі з гарчанням підсунулись до смугастої жердини. Курява вляглася, і діти побачили, що то ніякі не чудовиська, а...
   ...ЗВИЧАЙНІСІНЬКІ АВТОМОБІЛІ!
   Вони заповнили весь шлях, їхні фари яскраво освітлювали смугасту планку з палаючим червоним оком та жваву смугасту фігурку за нею. Автомобілі сердито буркотіли. Та не просто буркотіли, а, виявляється, розмовляли між собою!
   Варя і Малько-Ванько розуміли кожне їхнє слово!
   А говорили вони ось про що.
   - Цього разу тобі пощастило! - величезний Ваговоз грізно поводив фарами. - Та ще попадешся. Все одно від нас не втечеш!
   - Назад тобі немає вороття! - пихато заявив блискучий Лімузин. Тепер ми самі собі господарі...
   - Тільки поткнись ще, Рукастику-Смугастику! - заверещав схожий на жучка маленький автомобільчик. - Скінчились ваші часи, Рукастики-Смугастики...
   - Дружки-Кружки! - підхопив хтось.
   - Трикутники-Супутники!
   - Ратники-Порадники! - вигукували з усіх боків навперебій.
   А Рукастик-Смугастик хвацько стрибав і кричав:
   - Не боюсь! Не боюсь! Ось почекайте, прийде великий Знавець-Моргунець з своєю дружиною, він швидко наведе порядок. Він вам управить свічки!
   Машини ще дужче забубоніли.
   - Знавець-Моргунець з своєю дружиною ув'язнений у кам'яному Триколірному замку, - відповів Лімузин. - І ми не дозволимо випустити його звідти. А країна Чарівна Круговерть тепер під нашою владою.
   Рукастик-Смугастик насмішкувато взявся в боки:
   - Хто ж вам дав таку владу?
   І автомашини хором відповіли:
   - Це зробили дурненькі й неслухняні Малько-Ванько й дівчинка Варя. Хвала і слава їм!
   І вони заспівали:
   А зараз ми влаштуємо
   Гуляння хоч куди!
   І всіх Знавців,
   всіх Моргунців
   Під три біди,
   під три біди!
   Тут чиїсь фари мало не засліпили Варю і Малька-Ванька.
   - Ось вони! - пролунало багатоголосе ревіння. - Ось вони, наші нерозумні визволителі!
   Щось підхопило дітей і підняло у повітря високо-превисоко! Це Екскаватор схопив їх своєю металевою лапою, проніс у повітрі й опустив на майданчик Автовежі.
   - Вперед! Гайда на площу! - гукнув хтось.
   Машини здійняли таке ревище, що в дітей аж вуха позакладало!
   Довгою низкою автомашини мчали по вулицях, розтинаючи темряву потужними променями світла. На поворотах вузенький майданчик Автовежі хилився набік, і Варя злякано хапалась то за поручень, то за Малька-Ванька.
   - Ой, упаду!
   - Тр-римайся! - підбадьорював він її тремтячим голосом. Хлопчик намагався не показати свого страху.
   Машини стишили хід. Варя раптом вигукнула:
   - Глянь! Та це ж наш гастроном!
   За склом вітрини магазину промені фар освітили велетенський торт-вежу. Зубці вежі були викладені з горіхів. Між ними червоніли троянди з крему, а на стіні красувався намальований Карлсон з банкою варення в руках. І називалась ця гора ласощів так: "Торт Карлсона". Коли Варя ходила з бабусею до магазину, вона завжди милувалася цим тортом і ковтала слину. Але ніколи не просила, щоб його купили. Та й ніхто з дітей не виявляв такого бажання, бо хіба може людина з'їсти такий торт? Хіба що Карлсон...
   - Справді! - Малько-Ванько витріщив очі. - А онде стадіон...
   - І парк з каруселлю!
   - І кінотеатр "Барвінок"!
   - І кіоск з морозивом!
   Вони подивились одне на одного:
   - Це - наше місто!
   Виходить, зовсім недалечко їхній будинок - великий, багатоповерховий, з просторими білими балконами. Там, у квартирі номер три на першому поверсі, зараз сплять Варині мама, тато й бабуся, а в сімнадцятій, що на третьому поверсі, сплять мама, тато, старший брат і молодша сестричка Малька-Ванька.
   Сплять і нічого не знають, не відають.
   Якби зіскочити з клятої Автовежі й побігти додому!
   Та зіскочити аж ніяк не можна. Машини мчали так швидко, що аж дух перехоплювало...
   - Куди нас везуть?
   - На площу - вони ж казали! - вигукнув Малько-Ванько.
   А на площі машин зібралося - сила-силенна! Вони гурчали, гули, ревіли...
   Тільки-но показалась Автовежа, як по всій площі розляглися вигуки:
   - Ось вони! Ось наші визволителі!
   Автовежа вдоволено заворкотіла й почала піднімати майданчик з дітьми все вище й вище... "Визволителі" мружилися від яскравого світла.
   Коли майданчик піднявся вище найвищих дахів, Малько-Ванько розплющив очі й побачив навколо море вогнів.
   - Ой! Як високо! - схлипнула Варя. - А якщо впадемо?
   - Н-не бійся... Головне - не боятися!
   - Я не боюсь... але мені страшно!
   У цей час машини оглушливо заревли:
   - Слава нашим визволителям! Слава нашим нерозумним, допитливим, неслухняним визволителям!
   Машини стали в коло, й почалися дивовижні веселощі!
   Спочатку загуркотів басом Ваговоз:
   Я - великий і нестримний,
   Я - могутній і невпинний.
   Перехожі, геть з дороги,
   Відчавлю усім я ноги!
   І всі підхопили:
   Перехожі, геть з дороги!
   Повідчавлюємо ноги...
   Звідкись вигулькнув маленький автомобільчик і пронизливо заверещав:
   Зростом я всього з вершок,
   А зовуть мене Жучок,
   Їду-їду, де захочу
   І в шпаринку я проскочу...
   Знову загув хор:
   Перехожі, геть з дороги!
   Повідчавлюємо ноги...
   Від машин відділився блискучий Лімузин і також заспівав:
   Хто прудкіший всіх на світі?
   Дожену я навіть вітер...
   Я шпаринок не шукаю,
   Сам в шпаринку всіх забгаю!
   Раптом натовп стих і розступився. З'явився низький білий автомобіль - той, що тікав від руки Малька-Ванька. Хлопчик його відразу впізнав, хоча тепер він був великий та грізний. Його фари яскраво палали.
   - Громобій! Гоночний Громобій! - загомоніли машини.
   Голос Громобоя залунав над площею:
   - Дуже доб-р-ре, що ми стали господарями прекрасної країни Чарівної Круговерті. Нестерпний Знавець-Моргунець зі своєю дружиною ув'язнений у Триколірному замку. Але вранці жителі вийдуть із своїх осель, визволять його, і він знову почне приндитися, знущатися і командувати нами. Як цьому перешкодити?
   Натовп стривожено загув. Потім у коло, важко покректуючи, вибрався Самоскид.
   - Я, - прохрипів він, - можу цьому перешкодити. Я і ніхто більше!
   - Як? - підсунувся до нього Громобій.
   - Засиплю двері всіх будинків піском та гравієм щоб жителі не змогли відчинити їх і вийти на вулицю.
   - А якщо вони полізуть у вікна? - вигукнув хтось.
   - Тоді я обіллю їх холодною-прехолодною водою, - сказав Автополивальник і випустив такі водограї, що інші машини злякано позадкували:
   - Ой-ой! Не бризкайся!
   - Люди занедужають і сидітимуть вдома, - продовжував задоволено Автополивальник. - Вони тремтітимуть, загорнуться у ковдри, залізуть під перини.
   - А я не стану їх рятувати й розвозити по домівках ліки, - додала Швидка Допомога.
   - Це добр-ре! - прогарчав Громобій. - Дуже добр-р-ре.
   - Я більше не служитиму людям! - заверещав громіздкий та незграбний Фургон з написом на борту: "Булки". - Краще я сам поїм булочки, тістечка, маківники, торти. Вони такі смачні, м'які, солодкі, завжди так чудово пахнуть...
   І він апетитно заплямкав, переступаючи з колеса на колесо.
   - А я вип'ю усе молоко! - заявив жовтий Молоковоз.
   Діти завмерли.
   - Чуєш, що вони кажуть? - сплеснула руками Варя.
   - Чую, - похмуро кинув Малько-Ванько.
   - Що ж їстиме моя бабуся? І мама, і тато...
   - А мої тато й мама? А братик Віктор? Він по три окрайці з варенням відразу вминає, зрозуміла?
   Варя заголосила:
   - Вони кашлятимуть...
   - І нездужатимуть, - додав Малько-Ванько. - Адже Швидка Допомога відмовилась їм допомагати.
   - Треба щось робити! - Варя стукнула кулачком по бильцю. - Треба рятувати жителів міста!
   - А як?
   Вони подивилися вниз. До землі було так далеко, що діти злякано відсахнулись.
   А тим часом автомобілі кружляли в танці, наспівуючи врізнобій якусь скрипучу пісню.
   - Що ж нам робити? - знову забідкалась Варя.
   І тут вони почули чийсь тоненький голосок:
   - Егей! Ей там, на вежі!
   Вони обернулись. Поруч, на самому краєчку залізного даху багатоповерхового будинку, хиталася знайома смугаста фігурка в блискучому шоломі набакир.
   - Рукастик-Смугастик?!

Пастка

   Рукастик-Смугастик розмахував руками й гукав:
   - Стрибайте, швидше стрибайте сюди!
   Малько-Ванько знову подивився вниз.
   Ой леле! Яка височінь! Зірвешся - кісток не визбираєш.
   - Стрибайте! - волав Рукастик-Смугастик. - не бійтеся!
   Майданчик тихо погойдувався у повітрі. Він то наближався до краю даху, то віддалявся.
   Малько-Ванько поставив ногу на обніжок поручня.
   - Куди ти? Впадеш! - схопила його за руку Варя.
   - Відчепись! - її переляк ніби додав йому сміливості.
   Він стрибнув.
   - А-ах!- Варя затулила обличчя руками. Й тут же пролунав радісний вигук:
   - А я вже на даху! Ур-ра!
   Малько-Ванько радісно пританцьовував і махав Варі руками:
   - Стрибай і ти! Це зовсім не страшно!
   - Ні, ні, - відсахнулася вона. - Страшно!
   Варя тільки хитала головою і відступала від поручнів.
   - Не можу, - жалібно проквилила вона.
   - Ех ти! - кинув зневажливо Малько-Ванько. - А хто ж буде рятувати бабусю? І маму, і тата?
   Варя здригнулася. Бабуся така старенька, слабенька... Весь час п'є ліки. Як вона тепер буде?..
   Невидима сила несподівано відірвала Варю від поручнів, підняла вгору...
   - Па-а-адаю! - в розпачі скрикнула вона і ковзнула по краю даху. Нога зависла в порожнечі...
   Та друзі підхопили дівчину і витягнули на дах.
   - Боляче! - схлипнула вона. - Коліно здерла...
   - Не біда, - утішав її Малько-Ванько. - Ти й так щодня коліна обдираєш...
   - Тікаймо! - поквапив їх Рукастик-Смугастик. - За мною!
   Вони побігли до горищного вікна. Покрівля гуркотіла під ногами.
   - Оточуйте будинок! - почулися вигуки з площі. - Стережіть під'їзди!
   Рукастик-Смугастик відчинив віконце й засвітив прив'язаного до пояса ліхтарика.
   - Обережніше, - приказував він. - Стрибайте, тут невисоко.
   Друзі стрибнули вслід за ним і почали злякано озиратися. Над головами у них перехрещувалися почорнілі дерев'яні бантини, по кутках невиразно біліло павутиння. На одній з них висів донизу головою Кажан. Він заворушився, блимкнув червонястими очицями й проспівав:
   - Вештаються тут... дрімлюги. Нема від них спокою.
   Розправив крила й неквапливо полетів у темряву.
   З горища вони спустилися на сходи і побігли униз.
   Але запізнились. Біля під'їзду вже нетерпляче гурчали машини, лунали вигуки:
   - Пильнуйте їх! Не спускайте фар з дверей!
   Рукастик-Смугастик сів на сходинку й зітхнув:
   - Почекаємо трохи. Посидимо тут, нехай вгамуються.
   - А потім? - з тривогою спитала Варя.
   - Потім щось придумаємо.
   Діти сіли один біля одного. Рукастик-Смугастик усе похитував головою і задумливо повторював:
   - Ну й ну! Знавець-Моргунець ув'язнений у Триколірному замку... Ай-ай-ай!
   Варя поцікавилась:
   - А хто такий Знавець-Моргунець?
   - Це могутній полководець! - відповів Рукастик-Смугастик. - Він надзвичайно добрий і справедливий. Гнів його страшний тільки тим, хто не хоче дотримуватися непорушного Закону Вулиць і Доріг у країні Чарівна Круговерть.
   - Що за Чарівна Круговерть? - перебив Малько-Ванько. - Це ж наше місто!
   - Для вас це, може, й місто, - відповів Рукастик-Смугастик, - а для нас, дружинників Знавця-Моргунця, це країна Чарівна Круговерть. На її вулицях повно-повнісінько коліс - і всі вони шалено крутяться, створюючи одну величезну круговерть. Колись, кажуть, не було дружини Знавця-Моргунця і були велика плутанина й безладдя, колеса котились навсебіч - тоді країна називалася Безнадійна Круговерть. Та прийшов цей чарівник з своїми відданими дружинниками, і вони вказали кожному колесу місце і напрям руху, визначили, куди і як крутитися, з якою швидкістю...
   Малько-Ванько згадав, що вигукували машини там, на околиці, й сказав:
   - Дружки-Кружки!
   - Дружки-Кружки - це тільки один загін. А є ще Трикутники-Супутники, Ратники-Порадники... Вони стоять на всіх дорогах, перехрестях, провулках і керують рухом машин. А на головному, найбільшому, перехресті доріг стоїть сам Знавець-Моргунець. І так було багато літ. А нині...