Страница:
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
, - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
Весною, пiсля великодня, ченцi й послушники в одному ки©вському
монастирi запримiтили, що до церкви усе ходить якийсь не то грек, не то
арм'янин. Тiльки вдарять у дзвiн чи на вечерню, чи на службу - в церкву
входить поперед усiх людей якийсь високий, чорнявий, з товстими густими
бровами, здоровими чорними очима вже лiтнiй чоловiк, ста перед чудовною
iконою, молиться, б' поклони, зiтха , знамену ться до образа богородицi й
позад усiх людей виходить з церкви.
Той чоловiк був грек Христофор Хрисанфович Копронiдос. Вiн довго блукав
по селах на Укра©нi, продавав кипарисовi хрестики, образки й чотки,
продавав темним селянам камiнцi, нiбито з русалима, свячену воду, нiби з
Йордану, ладанки од усяких хвороб, навiть пальмовi гiлки, нiбито посвяченi
на вербу в русалимському храмi. Тi камiнцi вiн збирав на березi Росi,
Расави та iнших рiчок, а святу воду набирав у пляшечки просто з криниць i
з ставкiв. Продавав вiн i свячене помiчне зiлля i жебрав на Афон. Набивши
добре кишенi грiшми, видуреними в темних богобоящих селян, вiн пiшов на
хитрощi вже бiльше кориснi: задумав дурити багатих ки©вських ченцiв...
Якось пiсля вечернi вiн пристав до послушникiв, примостився коло ©х в
садку на лавцi, в темнiй але©, на цвинтарi i почав розпитувати, хто з
ченцiв ма багато грошей.
- Чи то пак правду кажуть, що нiбито в отця Палладiя дуже багацько
грошей? Чи то правда, що вiн багатющий? - спитав вiн у послушника.
- Що правда, то правда, - обiзвався келiйник отця Палладiя, - я в його
вже давно служу за келiйника; кажуть, в його тисячок зо три карбованцiв,
коли й не бiльше.
- А з яких вiн: мужикiв, чи з мiщан, чи таки з духовних? - спитав
Копронiдос.
Копронiдос говорив доволi чистою укра©нською мовою, котро© навчився,
тиняючись на селах, але в розмовi примiшував великоруськi слова й шепеляв,
як шепеляють греки, що родились i зросли не в Росi©.
- Отець Палладiй таки з духовних. Вiн був на селi священиком, овдовiв;
кажуть, що вже видав двi дочки замiж, i оце годiв з п'ять живе в
монастирi, - одповiв келiйник.
- Зда ться, вiн богобоящий та богомiльний. Так молиться та б'
поклони... що менi аж кинулося в вiчi... - обiзвався Копронiдос.
- Дуже богомiльний та богобоящий. Ввечерi довго молиться богу, а як
ляга спати, то, мабуть, грошi лiчить, чи всi дома, бо я часом чую в себе,
в другiй келi©, як бряжчать срiбнi карбованцi та, зда ться, i червiнцi, -
сказав келiйник.
- Бряжчать карбованцi! - аж крикнув Копронiдос, i його здоровi банькатi
очi аж закрутились на бiлках, а зiньки аж заблискали.
- Бряжчать, ще й, видно, в його ©х немало, бо лiчить часом отой лапiга
таки довгенько. Усе сидить i ледве ходить помалу, - сказав молодий
проворний келiйник.
- I, певно, благочестиво живе й пiснюка , бо такий захуджений, з лиця
такий тихий, такий добрий.
- Тихий, тихий, але тиха вода греблi рве... Горiлочку п' добре; а
сiльськi бабки та молодицi з того села, де вiн був попом, часто приносять
йому гостинцi: i сало, i масло, i печенi кури. А одна якась удова таки
часто ходить на прощу в наш монастир.
- I до отця Палладiя заходить?
- Атож! Заходить i балака приязно з ним.
- А як ©© звуть? - спитав Копронiдос.
- Вона Хiвря на ймення, - сказав келiйник, - там така здорова, огрядна
та червонопика! А приходить на прощу сливе щомiсяця, бо вона з того ж таки
села, що недалечко од Ки ва.
- А отець Iсакiй та ремiя, певно, так само мають грошi, як i Палладiй?
- спитав Копронiдос.
- Мають, але менше, нiж отець Палладiй. А скупi, скупi обидва, що й
сказати не можна! Грошi мають, а ходять у старому дрантi та драних,
латаних чоботях, - обiзвався другий келiйник.
- А з яких вони? - спитав Копронiдос.
- Хто ©x зна . Зда ться, з мiщан, а може, й селян, - одповiв келiйник.
- Я бiльше од ycix ченцiв люблю отця Tapaciя: такий проворний та
жвавий, наче в вiйську служив. Зда ться, i цей ма грошаки, бо на йому
одежа нова, чиста... - казав далi Копронiдос.
- I цей ма , - обiзвався один келiйник, - бо часто ши одежу! О, цей
любить чепуритись! Як принесе часом кравець рясу або кафтан, а вiн як
почне примiрять, то виварить воду кравцевi незгiрше будлi-яко© панни: по
три рази часом кравець перешива одежу та приганя до стану.
- А не зна те, з яких вiн? - спитав Копронiдос.
- 3 бурсакiв; його вигнали з бурси. Але вiн був у москалях: казав, що
навiть служив унтер-офiцером. Та це знати й по ходi, бо як ходить по
церквi, то задира голову вгору, мов москаль на муштрi, - сказав келiйник.
- Про що ж вiн розмовля в келi©, як часом зiйдуться гостi? - спитав
Копронiдос.
- Розказу , якi штуки виробляв вчителям у бypci; часом говорить про
свою давню службу в москалях. А з молодими дияконами усе балака за
червонi щоки та високi перси одно© удовицi... Вона тут недалечко од
монастиря й живе, - сказав келiйник i зареготався на все горло.
"Отже ж, варто закидати мережi в цьому монастирi. Ловитва, мабуть, буде
велiя... Чотири цiновитi осятри маю на примiтi... 3 котрого б почати... -
думав Копронiдос. - Мабуть, з Палладiя. Палладiй ма показну роль в
монастирi, бо з вчених... Треба б зробить початок з його..."
Копронiдос сам пробував послушником в усяких монастирях у Грецi© та
Болгарi© i добре дiзнався за норови й звички монастирських осятрiв.
- Чи не крикливий та не лайливий отой отець Тарасiй? - сказав нiби сам
до себе стиха Копронiдос.
- Ого-го! Не крикливий! - обiзвався послушник. - Як не встигнемо
наставити самовар, то вхопить тебе за коси та як сiпне, то трохи голови не
одiрве з волоссям. А ла ться гидко, як москаль, та палкий, та битливий!
Часом i приступити до його страшно. Та такий товкущий, непосидящй, що все
тотвчеться то по келi©, то по садку.
"Ну, з цього страшно починать: не пiде в мо© мережi; треба почитати з
святих та побожних... хоч би з грошовитого лапiги, що не любить вештаться
та ходить, мов качка... з отця Палладiя: тут менi буде менше притичин", -
подумав Копронiдос i встав з лавки та й розпрощався з келiйниками.
II_
Другого дня, тiльки що вдарили в дзвiн на ранню службу божу, Копронiдос
прийшов до церкви. Отець Палладiй сидiв коло низького аналоя. Кругом його
стовпились сiльськi бабки, прочанки. Отець Палладiй записував у книгу
"жертви" бабок: бабки та й молодицi наймали акафiсти, молебнi та панахиди.
Копронiдос держав у руцi здоровий пучок пiвонiй, нарцисiв та тюльпанiв, а
пiд пахвою щось завернуте в червону хустину. Баби й молодицi товпились
кругом отця Палладiя, неначе овечки кругом ясел з сiном. Копронiдос поклав
на вiкнi сво© приносини, вдарив три поклони перед чудовним образом,
приложився, а потiм став навколiшки височенько на сходах i молився, доки
баби одiйшли од отця Палладiя. Тодi вiн узяв з вiкна букет та те, що було
загорнуте в хустинi, i якось по-лисичому, навшпиньки пiдступив до отця
Палладiя й поклонився йому до пояса.
- Прошу прийняти од мене вбогу лепту во славу божiю i поставить перед
чудовним образом богородицi, - сказав солодким, благочестивим голосом
Копронiдос i подав отцевi Палладi вi здоровий пучок квiток.
Отець Палладiй пiдвiв толову й хотiв покласти перо на столик, але
глянув на поетичну жертву i тiльки тикнув рукою з пером на чудовний образ
i на букети квiток, що стояли в вазках перед образом на столику,
застеленому шовковим червоним покрiвцем.
- А це прошу прийняти й записать на монастир мою малу лепту: ладан,
смирну i лей, - промовив нишком, якось смирно Копронiдос i почав
розв'язувать червону хустку. - Приймiть, отче Палладiю, i пом'янiть мене в
ваших святих молитвах, - сказав Копронiдос.
- Яке ж ваше святе ймення? - спитав отець Палладiй, вже ласкавiше
дивлячись на грека.
- Раб божий Христофор, - сказав тихо Копронiдос.
- Ви ревнi до божого храму: щодня ходите до нашо© церкви. Я вас
запримiтив, - обiзвався отець Палладiй. - А з яких ви будете?
- Я купець: держу магазин з тютюном на Хрещатику. а на Подолi маю дiла
торговельнi: скуповую та перепродую пшеницю, - сказав Копронiдос.
Отець Палладiй несподiвано схопився з мiсця.
- Як же вас звати? - спитався Палладiй.
- Христофор Хрисанфович Копронiдос. Прошу вашого благословення i
знайомостi.
Отець Палладiй поблагословив його великим хрестом i подав йому
по-панiбратськi руку. Копронiдос, одначе, поцiлував ченця в руку.
- Спасибi за жертву, спасибi!.. Бог вас не зоставить! Богу прийому! Бог
прi м вашу жертву! Дякую господовi милосердному за те, що вас напутив,
навiв на добру путь.
- А це прошу записати лепту на молебень за здоров'я мо . Маю ще дещо
пожертвувать на монастир... та говорити в церквi... якось грiх... Ви
зага те для мене багацько часу... - сказав Копронiдос, запикуючись.
- То прошу до мене в келiю пiсля служби божо©! Там ми за чайком i
побалака мо, - сказав отець Палладiй.
Вiн подав Копронiдосовi руку на прощання, здоровою кремезною ходою
пiшов до олтаря й так швидко шугнув у дверi, що намiтка од клобука
заколивалась, майнула i вкрила вирiзанi й позолоченi квiти та виноградне
листя на колонах iконостаса.
"Осятрина йде в мою мережу. Непогано!" - подумав Копронiдос i цiлу
службу молився та бив поклони перед чудовним образом богородицi, благаючи
поспiху собi.
Пiсля служби божо© Копронiдос пождав отця Палладiя, поки вiн вийде з
олтаря, i разом з ним пiшов до його в келiю, де послушник вже ставив на
стiл самовар, що парував пiд саму стелю та клекотiв, мов скажений. Келiя
отця Палладiя була просторна й чиста. Дво вiкон виходило в старий овочний
садок. На вiйнах стояли вазони. Один куток був обчеплений i прйкрашеий
образами в позолочених рамках. Перед образами телiпалися лампадки. Через
келiю був простелений дорогий килим. В келi© було чистенько прибрано; було
знать, що тут живе чоловiк заможний, котрий колись жив сiм' ю й
господарював.
Отець Палладiй в мирi звався отець Павел Андрi вський. Вiн був з тих
священикiв-аристократiв, якi почали вже подекуди заводитись в Ки©вщинi.
Вiн був священиком на багатiй парафi©. Село було велике; окрiм церковно©
землi, до церкви були приписанi ще й ерекцiоннi поля, надарованi давнiми,
ще не споляченими православними дiдичами. Отець Павел вiв велике
хазяйство, брав з селян-багатирiв чималу плату за церковнi треби й
забагатiв. Дочки його грали на дорогому фортеп'янi. В його домi була
багата панська обстава: м'яка мебiль, дорогi килими, на дверях важкi
порть ри... Отець Павел ©здив фаетоном, держав баскi конi, вбирався в
дорогi ряси та шовковi яснокольоровi кафтани... З селянами вiн поводився
гордо, по-панськiй, говорив до них великоруською мовою для
аристократичного шику, а ще бiльше задля того, щоб його парафiяни боялися
й лучче послухали в роботi. Пишний, гордий, розумний та честолюбний, вiн
домагався ролi мiж сiльським духовенством, i його таки обiбрали за
благочинного.
Отець Павел любив говорити проповiдi, що рiдко трапля ться мiж
сiльськими батюшками. Говорив вiн ©х, зда ться, бiльше для себе, нiж для
селян, бо говорив великоруською мовою та ще й по-вченому. Чесна громада
слухала тi проповiдi й нудилась, аж позiхала голосно на всю церкву.
Чоловiки без сорому позiхали, а баби таки просто куняли та клювали в спину
одна одну носами. Чи постерiгав батюшка це, чи нi, але вiн часто при людях
нарiкав на селян, що на селi завелися злодi©, завелася розпуста. Вiн
забув, що його парафiя не чула од його десятки год живо© морально©
проповiдi на зрозумiливiй для селян народнiй мовi. Але ж за тi проповiдi
йому почепили на шию золотий хрест. Народ гомонiв на отця Павла... Отець
Павел i не примiтив, що його житло, через його ненависнiсть до народу,
через пиху, через панський шик та через полiцейську мову, засяло для
народу не ореолом пастирським, а ореолом квартири станового пристава...
запахло панським двором. Вiн i незчувся, як у фалдах дорогих завiс та
порть р заховалась i прита©лася штунда. Штунда й справдi з'явилась на
селi...
Отець Павел вже видав двi дочки замiж, вже наскладав кiлька тисяч
карбованцiв, як несподiвано вмерла його жiнка. Засмутився отць Павел,
сидячи сам в сво©х покоях, став понурий, смутний, впав у тугу й навiть
потроху почав запивати з горя та нудьги. А честолюбство та гординя гризли
йому серце, як iржа залiзо. Вiн пiшов у монастир, щоб протоптать собi
стежку до iгуменства й митри.
"Тепер студенти з духовних академiй чомусь вже не йдуть у ченцi.
Архi реями ставляють ченцiв з протоi ре©в удiвцiв. Може... може, й моя
вигра ", - думав отец Павел i постригся в ченцi.
Увiйшовши в келiю, отець Палладiй перехрестився тричi до образiв,
поклав на столик проскуру з вийнятими часточками, потiм зняв клобук,
пригладив довгi коси, зiбрав у жменю намiтку клобука й, уткнувши ©© в
клобук, поставив його на косому столику, що стояв в куточку пiд образами.
Копронiдос перехрестився й собi тричi, низько поклонився отцевi Палладi вi
й привiтався з ним.
Отець Палладiй попросив гостя сiсти за стiл, застелений бiлою
скатертиною. Увiйшов келiйник, налив два здоровецькi стакани чаю й
поставив ©х перед отцем Палладi м та перед гостем.
- Спасiння буде вам од бога за вашi жертви на наш монастир, - почав
отець Палладiй розмову, колотячи чай ложечкою й пригладжуючи долонею
широку сивувату бороду.
- Приношу жертви, скiльки можу, - обiзвався Копронiдос i почав i собi
нiби розчiсувать довгими сухими пальцями чорну, як смола, бороду.
- Ви, мабуть, здалека зайшли до нашого краю? - спитав отець Палладiй.
- Здалека, отче Палладiю. Я родом з острова Пароса i вже давненько
торгую в Росi©. Переднiше колись я торгував в Одесi, а тепер завiв магазин
у Ки вi, - сказав Копронiдос.
- Слава богу! Слава богу! I добре йдуть вашi дiла в Ки вi? - спитав
отець Палладiй.
- Хвалить бога, добренько, непогано.
- Чи були ж на Афонi в святих монастирях? Петре, подай лиш нам до чаю
проскур! - гукнув отець Палладiй.
Келiйник побiг в опрiчну вузеньку келiю, одчинив дверцi в пiчурку,
вхопив три черствi проскури, поклав на тарiлку й поставив ©© на стiл.
- Молився i на святому Афонi; сподобив господь молитись i в русалимi,
коло гробу господа бога, - сказав Копронiдос.
- Скажiть! Були i в русалимi! - сказав з дивуванням отець Палладiй.
- Я люблю монастирi, люблю монастирське життя, та не сподобив мене
господь жити в монастирi, бо батько мене оженив i приставив до
торговельного дiла, - сказав Копронiдос смиренним голосом.
Вiн вiв розмову тоном смиренного, покiрливого й тихого послушника, що
розмовля з сво©м iгуменом.
- А от я овдовiв та й пiшов у монастир; був священиком на селi...
- В якому селi? - спитав Копронiдос.
- В Мар'янiвцi, - одповiв отець Палладiй. Копронiдос замовк i неначе
трохи заметушився. Вiн знав ту Мар'янiвку. Покинувши торг чотками,
хрестиками та камiнцями з русалима, вiн надiв кафтан та рясу, назвав себе
священиком з Персi© й ©здив по селах за поданням, буцiмто на убогi
християнськi храми, ограбованi й обдертi нiбито персами, випрошував навiть
у батюшок старi ряси та кафтани й перепродував вреям-кравцям ту
старовизну. Блукаючи по селах, вiн колись за©здив i в Мар'янiвку до самого
таки отця Палладiя.
Копронiдос пильно придивлявся до отця Палладiя, але примiтив, що
чернець його не впiзнав, бо дiя дiялась таки давненько.
- Яку ж жертву дума те принести на наш монастир? - спитав отець
Палладiй.
- У вас вже дуже старi покрiвцi на аналоях, котрi стоять перед чудовним
образом богородицi. Бог напутював мене й оце навiв на думку справить новi
покрiвцi ради прочан, бо вони на виднотi, та не знаю, якого кольору
набирати в крамницях парчу, - сказав Копронiдос.
- В честь богородицi треба брати бiлу парчу з золотими або срiбними
квiтками; а в честь преподобних - синю, - сказав отець Палладiй.
- От тепер я й знатиму! А то ми не духовнi люди, нiчого того не зна мо,
- сказав Копронiдос.
Копронiдос брехав: вiн добре знав за це й без отця Палладiя.
Отець Палладiй строщив за ча м черствi проскури, що лежали на тарiлцi.
Biн устав, вийшов в спочивальню й одчинив дверi в сiни. В пiчурках майнули
пляшки, бутлi й повнi усяких на©дкiв тарiлки, прикритi рушником.
Копронiдос кинув гострим оком на ту пiчурку. Пробуваючи послушником у
грецьких монастирях, вiн добре знав, що хова ться в тих пiчурках. Отець
Палладiй взяв там ще одну черству проскуру й поклав перед Копронiдосом.
Перегодя прийшов отець Iсакiй, сухий, тонкий та високий на зрiст, з
довгою сивою бородою. Короткi посiченi коси настовбурчились на його
головi, неначе колючки на ©жаковi. Вiн прiвiтався до отця Палладiя. Отець
Палладiй заповiстив йому купця Копронiдоса. Не встиг отець Iсакiй сiсти,
як дверi знов рипнули i в келiю увiйшов отець ремiя, сухий, як опеньок,
низькоокий, ще й видроокий, з скалкою на одному оцi. Отець Палладiй
порекомендував i йому Копронiдоса. Копронiдос обвiв ченцiв гострими,
вивiдуючими та допитливими очима. На обох ченцях були дуже старi,
обстрьопанi вовнянi ряси, що вже зблякли, полиняли, а на спинi зовсiм
порудiли. На ногах телiпались старi, давно не чищенi зашкарублi шкарбани.
На шкарбанах було рясненько латок.
"Скупi й смиреннi оцi скнарi... Певно, в скринях у цих ченцiв безлiч
грошей. Коли б натрапить на якесь дурне м'яло!" - подумав Копронiдос.
Ченцi несмiливо посiдали й дивились у землю. Вони неначе соромились
свiтського чоловiка i таки добре смирялись перед отцем Палладi м. Отець
Палладiй був з вчених i мiг несподiвано стати iгуменом або й
apxiмандрнтом... Хитрi й смиреннi на взiр, цi ченцi були з простих селян.
Вони сидiли перед Палладi м, неначе тi чоловiки, що прийшли до батюшки
годити вiнчання або похорон. Але горiлочку в отця Палладiя хилили таки
добре.
- От шановний купець, либонь, дуже любить наше монастирське життя й
ладен давати жертви на наш монастир, - промовив отець Палладiй до отця
Iсакiя.
- Спасенне дiло! Добре дiло! Тепер такий час... Час грiшний, бо люди
стали якiсь скупi на жертви, - обiзвався некрасномовно отець Iсакiй.
- Стали скупi... Ой, якi скупi! А колись було не те... Благодарнi
боляри й боляринi давали жертви на монастирi, - промовив отець ремiя
тоненьким тенорцем, дивлячись одним оком на Копронiдоса, а другим косим на
отця Палладiя.
- Перевелись тепер благочестивi та щедрi до монастирiв боляри та
боляринi, - обiзвався отець Палладiй. - Тепер боляри шугнули за границю до
Парижа, а боляринi все в театрi, та в оперi, та на балах, а не в церквах.
- Грiх плодиться на свiтi, як бур'ян на городi: поли, поли, а вiн росте
та розкорiню ться, - сказав отець Iсакiй, очевидячки, на практицi дуже
знайомий з цi ю спецiальнiстю.
- Слава вам i спасiння на небi, що ви не такi, - сказав отець ремiя,
неначе кiт пронявкав, i знов опустив очi додолу, неначе засоромився, що
вчинив грiх, бо став хвалеником свiтського незнайомого гостя.
Дверi в келiю неначе рвонулись i одскочили, неначе в дверi бурхнула
буря... На порозi, нiби з землi вирiс, з'явився отець Тарасiй, високий,
поставний, рум'яний, з широкими, повними, червоними устами, в новiй рясi,
що прилипла до стану, неначе модна сукня в яко©сь гладко© боляринi.
- А отець пастернак вже тут! О! Та й отець карлючка тут! - крикнув
голосно отець Тарасiй i не зареготався, а нiби весело заржав, мов молодий
баский кiнь.
Вiн продражнив отця Iсакiя пастернаком, а отця ремiю карлюкою-небогою,
що була у бога, як спiвають в пiснi. Iсакiй i справдi був схожий на
пастернака, на цю довгу та трохи кострубату огородню овоч. Побачивши
стороннього та ще й свiтського чоловiка, отець Тарасiй раптом стулив
широкого рота з якоюсь гримасою, котра нiби казала: "От туди к чорту!
Удрав штуку, та невлад!"
Отець Палладiй заповiстив i йому Копронiдоса.
"Спливаються осятри до купи! - подумав Копронiдос. - Сам бог неначе
жене ©х бовтом в мою мережу; випала добра година познайомиться з багатшими
ченцями".
Ченцi збиралися до отця Палладiя, щоб побалакать до обiду та й по чарцi
в компанi© випити перед ©жею, бо вiльного часу в ©х було так багацько, що
вони не знали, де дiтись з нудьги. Отець Тарасiй, бадьористий та жвавий,
як москаль, перейшов через келiю, задравши голову вгору. Клобук стримiв на
його головi, неначе великий кiвер на солдатовi за часiв Миколи I. Три
кiнцi чорно© намiтки клобука метлялись на спинi, як метляються на вiтpi
стрiчки в дiвчат. Tapaciй аж вiтер погнав по хатi сво ю широкою рясою.
Тоненькi, позлiплюванi, неначе котами позасмоктуванi кiски отця ремi©
трохи заколивались, мов пейси.
- Наш знайомий добродiй, Христофор Хрисанфович, жертву новi покрiвцi
на анало© перед чудовним образом, - почав отець Палладiй, обертаючись до
нового гостя.
- Спасибi, спасибi! Спаси вас, господи! Пiде за душу й за cпaciння. Ви
купець чи прикажчик? - спитав у Копронiдоса отець Тарасiй.
- Купець. Держу магазин на Хрещатику, - одповiв Копронiдос.
- 3 бакалiями чи з винами? - спитав отець Тарасiй, бо найбiльше любив
такi магазини.
- 3 тютюном, - промовив Копронiдос.
- I то добра рiч; але якби з винами, то було б краще. Це смачний крам,
а ченцям не можна вживать курива, - сказав отець Тарасiй i навiщось
облизав свою широку спiдню губу, висолопивши широкого червоного язика.
Отець Iсакiй спустив очi додолу. Отець ремiя почав швидко перебирати
пальцями зерна чоток.
- Думаю завести магазин i з винами; маю агентiв од значних виноградарiв
в Грецi©. Менi зда ться, що торг винами тутечки пiшов би непогано, -
сказав Копронiдос.
- Як будете заводити магазин з винами; то заводьте недалечко од нашого
монастиря, - сказав отець Тарасiй, - бо, зна те, часом при©дуть з сiл
гостi, то буде недалеко посилать.
- Для братi© ж по чину монастирському положено в великi свята по
красовулi вина, - сказав Копронiдос.
- В нашому монacтиpi й красовулi дають не знають якi, нема чим горла
помочити, - сказав отець Тарасiй, - ковтнеш, як муху, i незчу шся. От
красовулi од добродiйних приносин - то зовсiм iнша рiч.
- Були приносини колись - то од боляр та од боляринь, - несмiливо почав
отець Iсакiй, - а тепер...
- Та боляри тепер щось скапцанiли! - перебив його отець Тарасiй.
- А боляринi кинулись на су ту; тiльки й знають тi золотi зап'ястя та
ожерелiя... а до монастирiв... - знов почав отець Iсакiй, очевидячки, дуже
сердитий на скупих боляринь.
- Боляринi тепер тiльки й знають, що натирати ланiти червоними
рум'янами та замiтать тротуари шовковими хвостами од спiдниць. А вже тi
вихання головою та станом... - почав отець Тарасiй.
- Та моргання бровами, та покивання вiями й очима навiть у церквi, -
сказав отець Палладiй.
- Спокуса тiльки од нечистого чорноризцям, - обiзвався отець Iсакiй.
- Нашi купцi не такi. Ми ще не впали в грiховну су ту, - обiзвався
Копронiдос. - Треба менi, отче Палладiю, зняти мiрку з анало©в. А потiм
пiду в магазин i виберу покрiвцi.
- Зайдiть на вечерню. А пiсля вечернi й мiрку вiзьмете, - сказав отець
Палладiй.
- Добре! А завтра прошу вас, чеснi отцi, до себе на вечiрнiй чай та на
трапезу. Я люблю духовний чин, а найпаче чорноризцiв. Моя квартира проти
само© монастирсько© брами, - сказав Копронiдос i встав, щоб попрощатись з
ченцями.
- Прошу вас усiх... Моя супружниця богобояща. Вона зросла недалечке од
свято© Афонсько© гори й буде рада привiтати вас у сво©й господi, - додав
Копронiдос, цiлуючи в руки ченцiв.
Вiн поклонився низенько аж у пояс ченцям, вийшов якось по-котячому,
тихо, навшпиньки й тихесенько причинив за собою дверi.
- Бог посила нам жертвователя, - сказав отець Iсакiй.
- Бог посила нам дурня, та, зда ться, ще й грошовитого, багатенького,
- додав отець Тарасiй i зареготався на всю келiю. - Ходiм лиш до його,
панотцi! Хоч по добрiй красовулi смикнемо. Греки знають смак у винi. Та й
м'ясця печеного попо©мо, бо вже тi холоднi шинки та ковбаси чомусь в
пельку не лiзуть. Пастерначе! Нагодую-таки я вас м'ясцем! Еге, так?
- О, борони й заступи мене, мати божа! - обiзвався отець Iсакiй. - У
вас усе жарти. Не подоба чорноризцевi так жартувати. Ви все гнiвите бога
та сатану звеселя те, а вiн, мабуть, од радощiв аж танцю .
Пiсля вечернi Копронiдос зостався в церквi й ждав отця Палладiя. Вийшов
з олтаря отець Палладiй, зняв мiрку з попокpiвцiв i оддав ©©
Копронiдосовi.
- Заходьте ж до мене завтра пiсля вечернi на вечiрню трапезу! - знов
просив Копронiдос отця Палладiя. - Та попросiть од мене ромонахiв, що я
бачив у вас в келi©.
III _
Другого дня пiсля вечернi отець Палладiй з отцями Iсакi м, ремi ю та
Tapaci м прямували до брами по гycтiй але© монастиря. Тiльки що вони
вийшли по сходах в дзвiницю, через котру був головний вихiд з монастиря,
назустрiч ©м iшов Копронiдос.
- Зустрiчаю вас, чеснi отцi, як колись у давню давнину Авраам стрiчав
трьох странникiв, - сказав Копронiдос, знявши бриля й низенько кланяючись.
Копронiдос пiшов поруч з ченцями й привiв ©x до свого житла. Ченцi
увiйшли в кiмнату Копронiдоса, перехрестились по тричi до образiв, а потiм
привiтались з Копронiдосом.
Копронiдос попросив ©x сiдати. Ченцi посiдали на стiльцях, але
Копронiдос попросив отця Палладiя пе-pecicти на турецьку канапу.
Копронiдосова кiмната зовсiм була схожа на чернечу келiю. Два кутки були
обвiшанi образами, i в кутках горiли двi лампадки. В одному кутку на
косому столику були наставленi святощi, принесенi нiбито з Афона та з
русалима: пляшечки з свяченою водою, якiсь камiнцi, кипарисовi хрестики
та образки; в самому куточку стояли двi пальмовi cyxi гiлки. Через кiмнату
був простелений узький килимок, виплетений з чорних та бiлих крайок. В
кiмнатi пахло смирною та кипарисом, тхнуло монастирським духом далекого
Сходу.
Незабаром у дверях з'явилась не дуже молода, але гарна з лиця така
добра товстуля, низька, кругленька, i, неначе клубок, помаленьку
покотилась з дверей по килимку. Голова в не© була напнута чорною шовковою
хусткою; кiнцi хустки телiпались на повних грудях; шия була обгорнута
бiлою хусточкою. На чорнiй сукнi ясно вирiзувались жовтi зернистi чотки,
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
, - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
Весною, пiсля великодня, ченцi й послушники в одному ки©вському
монастирi запримiтили, що до церкви усе ходить якийсь не то грек, не то
арм'янин. Тiльки вдарять у дзвiн чи на вечерню, чи на службу - в церкву
входить поперед усiх людей якийсь високий, чорнявий, з товстими густими
бровами, здоровими чорними очима вже лiтнiй чоловiк, ста перед чудовною
iконою, молиться, б' поклони, зiтха , знамену ться до образа богородицi й
позад усiх людей виходить з церкви.
Той чоловiк був грек Христофор Хрисанфович Копронiдос. Вiн довго блукав
по селах на Укра©нi, продавав кипарисовi хрестики, образки й чотки,
продавав темним селянам камiнцi, нiбито з русалима, свячену воду, нiби з
Йордану, ладанки од усяких хвороб, навiть пальмовi гiлки, нiбито посвяченi
на вербу в русалимському храмi. Тi камiнцi вiн збирав на березi Росi,
Расави та iнших рiчок, а святу воду набирав у пляшечки просто з криниць i
з ставкiв. Продавав вiн i свячене помiчне зiлля i жебрав на Афон. Набивши
добре кишенi грiшми, видуреними в темних богобоящих селян, вiн пiшов на
хитрощi вже бiльше кориснi: задумав дурити багатих ки©вських ченцiв...
Якось пiсля вечернi вiн пристав до послушникiв, примостився коло ©х в
садку на лавцi, в темнiй але©, на цвинтарi i почав розпитувати, хто з
ченцiв ма багато грошей.
- Чи то пак правду кажуть, що нiбито в отця Палладiя дуже багацько
грошей? Чи то правда, що вiн багатющий? - спитав вiн у послушника.
- Що правда, то правда, - обiзвався келiйник отця Палладiя, - я в його
вже давно служу за келiйника; кажуть, в його тисячок зо три карбованцiв,
коли й не бiльше.
- А з яких вiн: мужикiв, чи з мiщан, чи таки з духовних? - спитав
Копронiдос.
Копронiдос говорив доволi чистою укра©нською мовою, котро© навчився,
тиняючись на селах, але в розмовi примiшував великоруськi слова й шепеляв,
як шепеляють греки, що родились i зросли не в Росi©.
- Отець Палладiй таки з духовних. Вiн був на селi священиком, овдовiв;
кажуть, що вже видав двi дочки замiж, i оце годiв з п'ять живе в
монастирi, - одповiв келiйник.
- Зда ться, вiн богобоящий та богомiльний. Так молиться та б'
поклони... що менi аж кинулося в вiчi... - обiзвався Копронiдос.
- Дуже богомiльний та богобоящий. Ввечерi довго молиться богу, а як
ляга спати, то, мабуть, грошi лiчить, чи всi дома, бо я часом чую в себе,
в другiй келi©, як бряжчать срiбнi карбованцi та, зда ться, i червiнцi, -
сказав келiйник.
- Бряжчать карбованцi! - аж крикнув Копронiдос, i його здоровi банькатi
очi аж закрутились на бiлках, а зiньки аж заблискали.
- Бряжчать, ще й, видно, в його ©х немало, бо лiчить часом отой лапiга
таки довгенько. Усе сидить i ледве ходить помалу, - сказав молодий
проворний келiйник.
- I, певно, благочестиво живе й пiснюка , бо такий захуджений, з лиця
такий тихий, такий добрий.
- Тихий, тихий, але тиха вода греблi рве... Горiлочку п' добре; а
сiльськi бабки та молодицi з того села, де вiн був попом, часто приносять
йому гостинцi: i сало, i масло, i печенi кури. А одна якась удова таки
часто ходить на прощу в наш монастир.
- I до отця Палладiя заходить?
- Атож! Заходить i балака приязно з ним.
- А як ©© звуть? - спитав Копронiдос.
- Вона Хiвря на ймення, - сказав келiйник, - там така здорова, огрядна
та червонопика! А приходить на прощу сливе щомiсяця, бо вона з того ж таки
села, що недалечко од Ки ва.
- А отець Iсакiй та ремiя, певно, так само мають грошi, як i Палладiй?
- спитав Копронiдос.
- Мають, але менше, нiж отець Палладiй. А скупi, скупi обидва, що й
сказати не можна! Грошi мають, а ходять у старому дрантi та драних,
латаних чоботях, - обiзвався другий келiйник.
- А з яких вони? - спитав Копронiдос.
- Хто ©x зна . Зда ться, з мiщан, а може, й селян, - одповiв келiйник.
- Я бiльше од ycix ченцiв люблю отця Tapaciя: такий проворний та
жвавий, наче в вiйську служив. Зда ться, i цей ма грошаки, бо на йому
одежа нова, чиста... - казав далi Копронiдос.
- I цей ма , - обiзвався один келiйник, - бо часто ши одежу! О, цей
любить чепуритись! Як принесе часом кравець рясу або кафтан, а вiн як
почне примiрять, то виварить воду кравцевi незгiрше будлi-яко© панни: по
три рази часом кравець перешива одежу та приганя до стану.
- А не зна те, з яких вiн? - спитав Копронiдос.
- 3 бурсакiв; його вигнали з бурси. Але вiн був у москалях: казав, що
навiть служив унтер-офiцером. Та це знати й по ходi, бо як ходить по
церквi, то задира голову вгору, мов москаль на муштрi, - сказав келiйник.
- Про що ж вiн розмовля в келi©, як часом зiйдуться гостi? - спитав
Копронiдос.
- Розказу , якi штуки виробляв вчителям у бypci; часом говорить про
свою давню службу в москалях. А з молодими дияконами усе балака за
червонi щоки та високi перси одно© удовицi... Вона тут недалечко од
монастиря й живе, - сказав келiйник i зареготався на все горло.
"Отже ж, варто закидати мережi в цьому монастирi. Ловитва, мабуть, буде
велiя... Чотири цiновитi осятри маю на примiтi... 3 котрого б почати... -
думав Копронiдос. - Мабуть, з Палладiя. Палладiй ма показну роль в
монастирi, бо з вчених... Треба б зробить початок з його..."
Копронiдос сам пробував послушником в усяких монастирях у Грецi© та
Болгарi© i добре дiзнався за норови й звички монастирських осятрiв.
- Чи не крикливий та не лайливий отой отець Тарасiй? - сказав нiби сам
до себе стиха Копронiдос.
- Ого-го! Не крикливий! - обiзвався послушник. - Як не встигнемо
наставити самовар, то вхопить тебе за коси та як сiпне, то трохи голови не
одiрве з волоссям. А ла ться гидко, як москаль, та палкий, та битливий!
Часом i приступити до його страшно. Та такий товкущий, непосидящй, що все
тотвчеться то по келi©, то по садку.
"Ну, з цього страшно починать: не пiде в мо© мережi; треба почитати з
святих та побожних... хоч би з грошовитого лапiги, що не любить вештаться
та ходить, мов качка... з отця Палладiя: тут менi буде менше притичин", -
подумав Копронiдос i встав з лавки та й розпрощався з келiйниками.
II_
Другого дня, тiльки що вдарили в дзвiн на ранню службу божу, Копронiдос
прийшов до церкви. Отець Палладiй сидiв коло низького аналоя. Кругом його
стовпились сiльськi бабки, прочанки. Отець Палладiй записував у книгу
"жертви" бабок: бабки та й молодицi наймали акафiсти, молебнi та панахиди.
Копронiдос держав у руцi здоровий пучок пiвонiй, нарцисiв та тюльпанiв, а
пiд пахвою щось завернуте в червону хустину. Баби й молодицi товпились
кругом отця Палладiя, неначе овечки кругом ясел з сiном. Копронiдос поклав
на вiкнi сво© приносини, вдарив три поклони перед чудовним образом,
приложився, а потiм став навколiшки височенько на сходах i молився, доки
баби одiйшли од отця Палладiя. Тодi вiн узяв з вiкна букет та те, що було
загорнуте в хустинi, i якось по-лисичому, навшпиньки пiдступив до отця
Палладiя й поклонився йому до пояса.
- Прошу прийняти од мене вбогу лепту во славу божiю i поставить перед
чудовним образом богородицi, - сказав солодким, благочестивим голосом
Копронiдос i подав отцевi Палладi вi здоровий пучок квiток.
Отець Палладiй пiдвiв толову й хотiв покласти перо на столик, але
глянув на поетичну жертву i тiльки тикнув рукою з пером на чудовний образ
i на букети квiток, що стояли в вазках перед образом на столику,
застеленому шовковим червоним покрiвцем.
- А це прошу прийняти й записать на монастир мою малу лепту: ладан,
смирну i лей, - промовив нишком, якось смирно Копронiдос i почав
розв'язувать червону хустку. - Приймiть, отче Палладiю, i пом'янiть мене в
ваших святих молитвах, - сказав Копронiдос.
- Яке ж ваше святе ймення? - спитав отець Палладiй, вже ласкавiше
дивлячись на грека.
- Раб божий Христофор, - сказав тихо Копронiдос.
- Ви ревнi до божого храму: щодня ходите до нашо© церкви. Я вас
запримiтив, - обiзвався отець Палладiй. - А з яких ви будете?
- Я купець: держу магазин з тютюном на Хрещатику. а на Подолi маю дiла
торговельнi: скуповую та перепродую пшеницю, - сказав Копронiдос.
Отець Палладiй несподiвано схопився з мiсця.
- Як же вас звати? - спитався Палладiй.
- Христофор Хрисанфович Копронiдос. Прошу вашого благословення i
знайомостi.
Отець Палладiй поблагословив його великим хрестом i подав йому
по-панiбратськi руку. Копронiдос, одначе, поцiлував ченця в руку.
- Спасибi за жертву, спасибi!.. Бог вас не зоставить! Богу прийому! Бог
прi м вашу жертву! Дякую господовi милосердному за те, що вас напутив,
навiв на добру путь.
- А це прошу записати лепту на молебень за здоров'я мо . Маю ще дещо
пожертвувать на монастир... та говорити в церквi... якось грiх... Ви
зага те для мене багацько часу... - сказав Копронiдос, запикуючись.
- То прошу до мене в келiю пiсля служби божо©! Там ми за чайком i
побалака мо, - сказав отець Палладiй.
Вiн подав Копронiдосовi руку на прощання, здоровою кремезною ходою
пiшов до олтаря й так швидко шугнув у дверi, що намiтка од клобука
заколивалась, майнула i вкрила вирiзанi й позолоченi квiти та виноградне
листя на колонах iконостаса.
"Осятрина йде в мою мережу. Непогано!" - подумав Копронiдос i цiлу
службу молився та бив поклони перед чудовним образом богородицi, благаючи
поспiху собi.
Пiсля служби божо© Копронiдос пождав отця Палладiя, поки вiн вийде з
олтаря, i разом з ним пiшов до його в келiю, де послушник вже ставив на
стiл самовар, що парував пiд саму стелю та клекотiв, мов скажений. Келiя
отця Палладiя була просторна й чиста. Дво вiкон виходило в старий овочний
садок. На вiйнах стояли вазони. Один куток був обчеплений i прйкрашеий
образами в позолочених рамках. Перед образами телiпалися лампадки. Через
келiю був простелений дорогий килим. В келi© було чистенько прибрано; було
знать, що тут живе чоловiк заможний, котрий колись жив сiм' ю й
господарював.
Отець Палладiй в мирi звався отець Павел Андрi вський. Вiн був з тих
священикiв-аристократiв, якi почали вже подекуди заводитись в Ки©вщинi.
Вiн був священиком на багатiй парафi©. Село було велике; окрiм церковно©
землi, до церкви були приписанi ще й ерекцiоннi поля, надарованi давнiми,
ще не споляченими православними дiдичами. Отець Павел вiв велике
хазяйство, брав з селян-багатирiв чималу плату за церковнi треби й
забагатiв. Дочки його грали на дорогому фортеп'янi. В його домi була
багата панська обстава: м'яка мебiль, дорогi килими, на дверях важкi
порть ри... Отець Павел ©здив фаетоном, держав баскi конi, вбирався в
дорогi ряси та шовковi яснокольоровi кафтани... З селянами вiн поводився
гордо, по-панськiй, говорив до них великоруською мовою для
аристократичного шику, а ще бiльше задля того, щоб його парафiяни боялися
й лучче послухали в роботi. Пишний, гордий, розумний та честолюбний, вiн
домагався ролi мiж сiльським духовенством, i його таки обiбрали за
благочинного.
Отець Павел любив говорити проповiдi, що рiдко трапля ться мiж
сiльськими батюшками. Говорив вiн ©х, зда ться, бiльше для себе, нiж для
селян, бо говорив великоруською мовою та ще й по-вченому. Чесна громада
слухала тi проповiдi й нудилась, аж позiхала голосно на всю церкву.
Чоловiки без сорому позiхали, а баби таки просто куняли та клювали в спину
одна одну носами. Чи постерiгав батюшка це, чи нi, але вiн часто при людях
нарiкав на селян, що на селi завелися злодi©, завелася розпуста. Вiн
забув, що його парафiя не чула од його десятки год живо© морально©
проповiдi на зрозумiливiй для селян народнiй мовi. Але ж за тi проповiдi
йому почепили на шию золотий хрест. Народ гомонiв на отця Павла... Отець
Павел i не примiтив, що його житло, через його ненависнiсть до народу,
через пиху, через панський шик та через полiцейську мову, засяло для
народу не ореолом пастирським, а ореолом квартири станового пристава...
запахло панським двором. Вiн i незчувся, як у фалдах дорогих завiс та
порть р заховалась i прита©лася штунда. Штунда й справдi з'явилась на
селi...
Отець Павел вже видав двi дочки замiж, вже наскладав кiлька тисяч
карбованцiв, як несподiвано вмерла його жiнка. Засмутився отць Павел,
сидячи сам в сво©х покоях, став понурий, смутний, впав у тугу й навiть
потроху почав запивати з горя та нудьги. А честолюбство та гординя гризли
йому серце, як iржа залiзо. Вiн пiшов у монастир, щоб протоптать собi
стежку до iгуменства й митри.
"Тепер студенти з духовних академiй чомусь вже не йдуть у ченцi.
Архi реями ставляють ченцiв з протоi ре©в удiвцiв. Може... може, й моя
вигра ", - думав отец Павел i постригся в ченцi.
Увiйшовши в келiю, отець Палладiй перехрестився тричi до образiв,
поклав на столик проскуру з вийнятими часточками, потiм зняв клобук,
пригладив довгi коси, зiбрав у жменю намiтку клобука й, уткнувши ©© в
клобук, поставив його на косому столику, що стояв в куточку пiд образами.
Копронiдос перехрестився й собi тричi, низько поклонився отцевi Палладi вi
й привiтався з ним.
Отець Палладiй попросив гостя сiсти за стiл, застелений бiлою
скатертиною. Увiйшов келiйник, налив два здоровецькi стакани чаю й
поставив ©х перед отцем Палладi м та перед гостем.
- Спасiння буде вам од бога за вашi жертви на наш монастир, - почав
отець Палладiй розмову, колотячи чай ложечкою й пригладжуючи долонею
широку сивувату бороду.
- Приношу жертви, скiльки можу, - обiзвався Копронiдос i почав i собi
нiби розчiсувать довгими сухими пальцями чорну, як смола, бороду.
- Ви, мабуть, здалека зайшли до нашого краю? - спитав отець Палладiй.
- Здалека, отче Палладiю. Я родом з острова Пароса i вже давненько
торгую в Росi©. Переднiше колись я торгував в Одесi, а тепер завiв магазин
у Ки вi, - сказав Копронiдос.
- Слава богу! Слава богу! I добре йдуть вашi дiла в Ки вi? - спитав
отець Палладiй.
- Хвалить бога, добренько, непогано.
- Чи були ж на Афонi в святих монастирях? Петре, подай лиш нам до чаю
проскур! - гукнув отець Палладiй.
Келiйник побiг в опрiчну вузеньку келiю, одчинив дверцi в пiчурку,
вхопив три черствi проскури, поклав на тарiлку й поставив ©© на стiл.
- Молився i на святому Афонi; сподобив господь молитись i в русалимi,
коло гробу господа бога, - сказав Копронiдос.
- Скажiть! Були i в русалимi! - сказав з дивуванням отець Палладiй.
- Я люблю монастирi, люблю монастирське життя, та не сподобив мене
господь жити в монастирi, бо батько мене оженив i приставив до
торговельного дiла, - сказав Копронiдос смиренним голосом.
Вiн вiв розмову тоном смиренного, покiрливого й тихого послушника, що
розмовля з сво©м iгуменом.
- А от я овдовiв та й пiшов у монастир; був священиком на селi...
- В якому селi? - спитав Копронiдос.
- В Мар'янiвцi, - одповiв отець Палладiй. Копронiдос замовк i неначе
трохи заметушився. Вiн знав ту Мар'янiвку. Покинувши торг чотками,
хрестиками та камiнцями з русалима, вiн надiв кафтан та рясу, назвав себе
священиком з Персi© й ©здив по селах за поданням, буцiмто на убогi
християнськi храми, ограбованi й обдертi нiбито персами, випрошував навiть
у батюшок старi ряси та кафтани й перепродував вреям-кравцям ту
старовизну. Блукаючи по селах, вiн колись за©здив i в Мар'янiвку до самого
таки отця Палладiя.
Копронiдос пильно придивлявся до отця Палладiя, але примiтив, що
чернець його не впiзнав, бо дiя дiялась таки давненько.
- Яку ж жертву дума те принести на наш монастир? - спитав отець
Палладiй.
- У вас вже дуже старi покрiвцi на аналоях, котрi стоять перед чудовним
образом богородицi. Бог напутював мене й оце навiв на думку справить новi
покрiвцi ради прочан, бо вони на виднотi, та не знаю, якого кольору
набирати в крамницях парчу, - сказав Копронiдос.
- В честь богородицi треба брати бiлу парчу з золотими або срiбними
квiтками; а в честь преподобних - синю, - сказав отець Палладiй.
- От тепер я й знатиму! А то ми не духовнi люди, нiчого того не зна мо,
- сказав Копронiдос.
Копронiдос брехав: вiн добре знав за це й без отця Палладiя.
Отець Палладiй строщив за ча м черствi проскури, що лежали на тарiлцi.
Biн устав, вийшов в спочивальню й одчинив дверi в сiни. В пiчурках майнули
пляшки, бутлi й повнi усяких на©дкiв тарiлки, прикритi рушником.
Копронiдос кинув гострим оком на ту пiчурку. Пробуваючи послушником у
грецьких монастирях, вiн добре знав, що хова ться в тих пiчурках. Отець
Палладiй взяв там ще одну черству проскуру й поклав перед Копронiдосом.
Перегодя прийшов отець Iсакiй, сухий, тонкий та високий на зрiст, з
довгою сивою бородою. Короткi посiченi коси настовбурчились на його
головi, неначе колючки на ©жаковi. Вiн прiвiтався до отця Палладiя. Отець
Палладiй заповiстив йому купця Копронiдоса. Не встиг отець Iсакiй сiсти,
як дверi знов рипнули i в келiю увiйшов отець ремiя, сухий, як опеньок,
низькоокий, ще й видроокий, з скалкою на одному оцi. Отець Палладiй
порекомендував i йому Копронiдоса. Копронiдос обвiв ченцiв гострими,
вивiдуючими та допитливими очима. На обох ченцях були дуже старi,
обстрьопанi вовнянi ряси, що вже зблякли, полиняли, а на спинi зовсiм
порудiли. На ногах телiпались старi, давно не чищенi зашкарублi шкарбани.
На шкарбанах було рясненько латок.
"Скупi й смиреннi оцi скнарi... Певно, в скринях у цих ченцiв безлiч
грошей. Коли б натрапить на якесь дурне м'яло!" - подумав Копронiдос.
Ченцi несмiливо посiдали й дивились у землю. Вони неначе соромились
свiтського чоловiка i таки добре смирялись перед отцем Палладi м. Отець
Палладiй був з вчених i мiг несподiвано стати iгуменом або й
apxiмандрнтом... Хитрi й смиреннi на взiр, цi ченцi були з простих селян.
Вони сидiли перед Палладi м, неначе тi чоловiки, що прийшли до батюшки
годити вiнчання або похорон. Але горiлочку в отця Палладiя хилили таки
добре.
- От шановний купець, либонь, дуже любить наше монастирське життя й
ладен давати жертви на наш монастир, - промовив отець Палладiй до отця
Iсакiя.
- Спасенне дiло! Добре дiло! Тепер такий час... Час грiшний, бо люди
стали якiсь скупi на жертви, - обiзвався некрасномовно отець Iсакiй.
- Стали скупi... Ой, якi скупi! А колись було не те... Благодарнi
боляри й боляринi давали жертви на монастирi, - промовив отець ремiя
тоненьким тенорцем, дивлячись одним оком на Копронiдоса, а другим косим на
отця Палладiя.
- Перевелись тепер благочестивi та щедрi до монастирiв боляри та
боляринi, - обiзвався отець Палладiй. - Тепер боляри шугнули за границю до
Парижа, а боляринi все в театрi, та в оперi, та на балах, а не в церквах.
- Грiх плодиться на свiтi, як бур'ян на городi: поли, поли, а вiн росте
та розкорiню ться, - сказав отець Iсакiй, очевидячки, на практицi дуже
знайомий з цi ю спецiальнiстю.
- Слава вам i спасiння на небi, що ви не такi, - сказав отець ремiя,
неначе кiт пронявкав, i знов опустив очi додолу, неначе засоромився, що
вчинив грiх, бо став хвалеником свiтського незнайомого гостя.
Дверi в келiю неначе рвонулись i одскочили, неначе в дверi бурхнула
буря... На порозi, нiби з землi вирiс, з'явився отець Тарасiй, високий,
поставний, рум'яний, з широкими, повними, червоними устами, в новiй рясi,
що прилипла до стану, неначе модна сукня в яко©сь гладко© боляринi.
- А отець пастернак вже тут! О! Та й отець карлючка тут! - крикнув
голосно отець Тарасiй i не зареготався, а нiби весело заржав, мов молодий
баский кiнь.
Вiн продражнив отця Iсакiя пастернаком, а отця ремiю карлюкою-небогою,
що була у бога, як спiвають в пiснi. Iсакiй i справдi був схожий на
пастернака, на цю довгу та трохи кострубату огородню овоч. Побачивши
стороннього та ще й свiтського чоловiка, отець Тарасiй раптом стулив
широкого рота з якоюсь гримасою, котра нiби казала: "От туди к чорту!
Удрав штуку, та невлад!"
Отець Палладiй заповiстив i йому Копронiдоса.
"Спливаються осятри до купи! - подумав Копронiдос. - Сам бог неначе
жене ©х бовтом в мою мережу; випала добра година познайомиться з багатшими
ченцями".
Ченцi збиралися до отця Палладiя, щоб побалакать до обiду та й по чарцi
в компанi© випити перед ©жею, бо вiльного часу в ©х було так багацько, що
вони не знали, де дiтись з нудьги. Отець Тарасiй, бадьористий та жвавий,
як москаль, перейшов через келiю, задравши голову вгору. Клобук стримiв на
його головi, неначе великий кiвер на солдатовi за часiв Миколи I. Три
кiнцi чорно© намiтки клобука метлялись на спинi, як метляються на вiтpi
стрiчки в дiвчат. Tapaciй аж вiтер погнав по хатi сво ю широкою рясою.
Тоненькi, позлiплюванi, неначе котами позасмоктуванi кiски отця ремi©
трохи заколивались, мов пейси.
- Наш знайомий добродiй, Христофор Хрисанфович, жертву новi покрiвцi
на анало© перед чудовним образом, - почав отець Палладiй, обертаючись до
нового гостя.
- Спасибi, спасибi! Спаси вас, господи! Пiде за душу й за cпaciння. Ви
купець чи прикажчик? - спитав у Копронiдоса отець Тарасiй.
- Купець. Держу магазин на Хрещатику, - одповiв Копронiдос.
- 3 бакалiями чи з винами? - спитав отець Тарасiй, бо найбiльше любив
такi магазини.
- 3 тютюном, - промовив Копронiдос.
- I то добра рiч; але якби з винами, то було б краще. Це смачний крам,
а ченцям не можна вживать курива, - сказав отець Тарасiй i навiщось
облизав свою широку спiдню губу, висолопивши широкого червоного язика.
Отець Iсакiй спустив очi додолу. Отець ремiя почав швидко перебирати
пальцями зерна чоток.
- Думаю завести магазин i з винами; маю агентiв од значних виноградарiв
в Грецi©. Менi зда ться, що торг винами тутечки пiшов би непогано, -
сказав Копронiдос.
- Як будете заводити магазин з винами; то заводьте недалечко од нашого
монастиря, - сказав отець Тарасiй, - бо, зна те, часом при©дуть з сiл
гостi, то буде недалеко посилать.
- Для братi© ж по чину монастирському положено в великi свята по
красовулi вина, - сказав Копронiдос.
- В нашому монacтиpi й красовулi дають не знають якi, нема чим горла
помочити, - сказав отець Тарасiй, - ковтнеш, як муху, i незчу шся. От
красовулi од добродiйних приносин - то зовсiм iнша рiч.
- Були приносини колись - то од боляр та од боляринь, - несмiливо почав
отець Iсакiй, - а тепер...
- Та боляри тепер щось скапцанiли! - перебив його отець Тарасiй.
- А боляринi кинулись на су ту; тiльки й знають тi золотi зап'ястя та
ожерелiя... а до монастирiв... - знов почав отець Iсакiй, очевидячки, дуже
сердитий на скупих боляринь.
- Боляринi тепер тiльки й знають, що натирати ланiти червоними
рум'янами та замiтать тротуари шовковими хвостами од спiдниць. А вже тi
вихання головою та станом... - почав отець Тарасiй.
- Та моргання бровами, та покивання вiями й очима навiть у церквi, -
сказав отець Палладiй.
- Спокуса тiльки од нечистого чорноризцям, - обiзвався отець Iсакiй.
- Нашi купцi не такi. Ми ще не впали в грiховну су ту, - обiзвався
Копронiдос. - Треба менi, отче Палладiю, зняти мiрку з анало©в. А потiм
пiду в магазин i виберу покрiвцi.
- Зайдiть на вечерню. А пiсля вечернi й мiрку вiзьмете, - сказав отець
Палладiй.
- Добре! А завтра прошу вас, чеснi отцi, до себе на вечiрнiй чай та на
трапезу. Я люблю духовний чин, а найпаче чорноризцiв. Моя квартира проти
само© монастирсько© брами, - сказав Копронiдос i встав, щоб попрощатись з
ченцями.
- Прошу вас усiх... Моя супружниця богобояща. Вона зросла недалечке од
свято© Афонсько© гори й буде рада привiтати вас у сво©й господi, - додав
Копронiдос, цiлуючи в руки ченцiв.
Вiн поклонився низенько аж у пояс ченцям, вийшов якось по-котячому,
тихо, навшпиньки й тихесенько причинив за собою дверi.
- Бог посила нам жертвователя, - сказав отець Iсакiй.
- Бог посила нам дурня, та, зда ться, ще й грошовитого, багатенького,
- додав отець Тарасiй i зареготався на всю келiю. - Ходiм лиш до його,
панотцi! Хоч по добрiй красовулi смикнемо. Греки знають смак у винi. Та й
м'ясця печеного попо©мо, бо вже тi холоднi шинки та ковбаси чомусь в
пельку не лiзуть. Пастерначе! Нагодую-таки я вас м'ясцем! Еге, так?
- О, борони й заступи мене, мати божа! - обiзвався отець Iсакiй. - У
вас усе жарти. Не подоба чорноризцевi так жартувати. Ви все гнiвите бога
та сатану звеселя те, а вiн, мабуть, од радощiв аж танцю .
Пiсля вечернi Копронiдос зостався в церквi й ждав отця Палладiя. Вийшов
з олтаря отець Палладiй, зняв мiрку з попокpiвцiв i оддав ©©
Копронiдосовi.
- Заходьте ж до мене завтра пiсля вечернi на вечiрню трапезу! - знов
просив Копронiдос отця Палладiя. - Та попросiть од мене ромонахiв, що я
бачив у вас в келi©.
III _
Другого дня пiсля вечернi отець Палладiй з отцями Iсакi м, ремi ю та
Tapaci м прямували до брами по гycтiй але© монастиря. Тiльки що вони
вийшли по сходах в дзвiницю, через котру був головний вихiд з монастиря,
назустрiч ©м iшов Копронiдос.
- Зустрiчаю вас, чеснi отцi, як колись у давню давнину Авраам стрiчав
трьох странникiв, - сказав Копронiдос, знявши бриля й низенько кланяючись.
Копронiдос пiшов поруч з ченцями й привiв ©x до свого житла. Ченцi
увiйшли в кiмнату Копронiдоса, перехрестились по тричi до образiв, а потiм
привiтались з Копронiдосом.
Копронiдос попросив ©x сiдати. Ченцi посiдали на стiльцях, але
Копронiдос попросив отця Палладiя пе-pecicти на турецьку канапу.
Копронiдосова кiмната зовсiм була схожа на чернечу келiю. Два кутки були
обвiшанi образами, i в кутках горiли двi лампадки. В одному кутку на
косому столику були наставленi святощi, принесенi нiбито з Афона та з
русалима: пляшечки з свяченою водою, якiсь камiнцi, кипарисовi хрестики
та образки; в самому куточку стояли двi пальмовi cyxi гiлки. Через кiмнату
був простелений узький килимок, виплетений з чорних та бiлих крайок. В
кiмнатi пахло смирною та кипарисом, тхнуло монастирським духом далекого
Сходу.
Незабаром у дверях з'явилась не дуже молода, але гарна з лиця така
добра товстуля, низька, кругленька, i, неначе клубок, помаленьку
покотилась з дверей по килимку. Голова в не© була напнута чорною шовковою
хусткою; кiнцi хустки телiпались на повних грудях; шия була обгорнута
бiлою хусточкою. На чорнiй сукнi ясно вирiзувались жовтi зернистi чотки,