легше буде, як я умру, о, легше! Сира земля i грiх, i сором покри ; а так
щодня - публiка, глум, зневага... краще, краще умерти... Осьде мiй
рятунок! (Бере пузирьок). Тут якiсь краплi. Лiкар давав матерi
закроплювать у вiчi, то казав, що страшенна трутизна, - зразу може
покласти... I нiчого не болiтиме, жалю не буде; душа пташкою полине...
Полечу я зозулею до його, до мого милого, край вiконечка сяду:
закую-застогну, тугою обiйму його серце, нехай згада воно, як колись
любилися, як з кохання того захмелилися... Побачити б тiльки ще раз його
на прощання та й випити... (Дума). А грiх? Свою душу самiй загубити?
Проклята я, проклята! На©дуть становi, потрошитимуть мене привселюдно...
Як собаку в землю закинуть... Без хреста, без панахиди... Могили навiть не
насиплять... Ох, як менi тяжко!.. Несила ж менi i мук таких терпiти,
несила!! Ой!! (Вста i, хитаючись, знову пада). Гуде як! Чи буря надворi?
Чи у мене в головi? Хтось iде... iде!.. (Прислуха ться). Вiн, певно, вiн!
Я зараз. (Знов уста , пада на лаву, ухопившись за голову). Нiчого не
пам'ятаю! Га? Хто мене кличе?
В И Х I Д IV
Катря i Харлампiй.
Х а р л а м п i й (увiходить i сто©ть у шапцi коло дверей, оглядаючи
хату). А що? Хто тут живий?
К а т р я (пiдвiвшись трохи). Хто це? Гука щось...
Х а р л а м п i й (увiйшовши). А! Це ти, тут преподобнице? Чого ж
мовчиш? Позакладало?
К а т р я (труситься, спершись обома руками на стiл). Дядьку...
Х а р л а м п i й. Дядьку, та вже ж, розумi ться, не батьку... Де
стара?
К а т р я (не розбираючи добре). Не знаю...
Х а р л а м п i й. Не знаю! А з паничем... зна ш?
К а т р я (якось не при собi). Панич! А!!
Х а р л а м п i й. Свята та божа! Ну, ско©ла грiх там, прогрiшилась,
значить, то й крилася б уже, сидiла б, слiдственно, собi, в рот води
набравши: з паничем невелика й бiда; пани б пошти не зобiдили, дали б там
що; знайшовся б, може, й попихач, примiром, за яким би голову собi окрила,
- а то ще й приндиться! Куди маха? Що собi в думку забрала? Тьху!
Катря широко дивиться йому в вiчi, мов божевiльна.
Чого ти на мене вирячилась? Чим ви панича обкурювали та обпоювали?
Признавайсь!
К а т р я. Добре...
Х а р л а м п i й. Бач? Добре! Еге-да! Взяв би я вас, примiром, обох з
матiр'ю-чаклункою, та провчив би в волостi поштительно, щоб знали, як
господ, панiв, значиться, чарувати та зводити.
Г о р п и н а (з-за ванькира). 0-ох! 0-ох!!
Х а р л а м п i й. Стогне! Постогнала б ти у мене не так! I не знаю,
чого ще пани такi добрi, пiклуються?
К а т р я (шепоче). Добре...
Х а р л а м п i й. Добре... (Набiк). Тут якось нiяково й стояти, доложу
вам... (До Котрi). Не дивись, кажу, на мене! Пан оце послав мене тобi
сказати, що як ти схаменешся, значить, i зараз, слiдственно, без всякого
бешкету, вийдеш замiж...
К а т р я (шепоче). Добре...
Х а р л а м п i й. Не перебивай! Як вийдеш замiж зараз же за
кого-небудь там, примiром, то вони простять тобi, ще й придане добре
дадуть, - пару волiв, корову, овечат там i грошей на весiлля, щоб,
значиться, грiх твiй покрити; тiльки щоб пiсля шлюбу i не смердiли тут,
щоб i духу вашого не було!
К а т р я. Щоб духу...
Х а р л а м п i й. Еге-да! А якщо ти згедзка шся, то буде тобi i матерi
таке сумнительство, що i згинете у тюрязi або й у Сиберiю улучите! Ну?
Чого ж мовчиш?
К а т р я. Га!
Х а р л а м п i й. Що га?
К а т р я. Добре...
Х а р л а м п i й. Значить, слiдственно, безпремiнно вийдеш?
К а т р я. Добре...
Х а р л а м п i й. Ну, гляди ж! (Набiк). А ловко я обдiлав цю справу!
Триста карбованцiв, що пан дав, значиться, благодаренi богу, у кишенi
зостануться. Ловко, Харлампiю Григоровичу, спроворили: що значить,
примiром, як голова не порожня, натоптана! Я знав, що вона согласиться, а
тiльки все думав, що побрика ться, примiром, а воно вийшло - дешево; зараз
i доложу. (Зиркнув на Катрю, що вона, хитаючись, почала наближатись до
його, пильно дивлячись). Свят! Свят! Чистая вiдьма! Тут, не при хатi
згадуючи, страшно й зоставатися з ними! (Iде хутко до дверей i, зачиняючи,
гука). Дивися ж менi! Цур тобi й пек!
В И Х I Д V
Катря сама.
К а т р я (хитаючись i обпираючись рукою то об стiну, то об лаву, iде
до дверей). Стiйте!.. Чогось приходили... лають, що не йду... кличуть
кудись... мене i матiр... Не можу ж я йти! Хата крутиться... червона така!
Дайте-бо руку, голову менi пiддержте... то я й пiду... Добре... пiду!
В И Х I Д VI
Катря, Аннушка, Дзвонариха i дехто з дворнi.
А н н у ш к а (скажено вбiга). А де тут та бариня, судариня? Осьдечки
вони прогулюються! Що! Думала пом щицею бути? В чепчику ходить? А не
дiждеш! На смiтнику повiнчають!
К а т р я (трохи опам'ятавшись). Хто прийшов по мою душу? Аннушка! Ай!!
Одступись!
А н н у ш к а. Думала - любить? Йому тiльки одного треба було... А вiн
смi ться, зi мною смi ться над тобою, потаскухою!
К а т р я (спалахнувши, кида ться). Брешеш! Брешеш!.. Ти кров мою
прийшла пить!.. Одступись!
А н н у ш к а. Не одступлюсь! Натiшуся над ворогом! Ей, хлопцi, сюди!
Давайте мазницю, - дверi i вiкна дьогтем вимазати!
Х л о п ц i (з реготом вриваються в хату; у одного мазниця i квач).
Давай, давай! Та разом ©й i голову квачем.
К а т р я (несамовито кида ться то до одного, то до другого). Ой!..
Змилуйтесь!.. Хто в бога вiру ! Не надi мною, над матiр'ю: вона
неповинна... умре... Ой простiть мене!
А н н у ш к а (хапа Катрю за руки; та пруча ться несамовито). Не
слухайте ©©! Мажте зараз дьогтем!
Дзвонариха вибiга, хитаючись, з ванькира; скаженi очi, блiда,
простоволоса. Хлопцi i Аннушка з жаху одступаються до дверей.
Д з в о н а р и х а (до Катрi). А! До чого довела! Будь же ти проклята!
проклята! проклята!
К а т р я (кида ться матерi в ноги). Мамо! Не проклинайте мене!
Д з в о н а р и х а (одпиха). Щоб ти сво©х дiтей не дiждала бачити! Щоб
вони насмiялися над тобою, заплювали тебе! Щоб ти не знала нi щастя, нi
радостi! Щоб моя смерть на твою голову впала!
А н н у ш к а. Так ©©! Так ©©!
К а т р я (плазу за матiр'ю, хапа за ноги). Мамо! Мамо! Не
проклинайте!
Д з в о н а р и х а (скажено). Щоб ти умерла без покаянiя! Щоб тебе, як
собаку, закинули!! (Пха Катрю ногою).
Та з криком "Ай!" пада на спину, зомлiла.
В И Х I Д VII
Тi ж i Дмитро.
Д м и т р о (трохи п'яненький, влiта в хату на те саме, коли матiр,
проклинаючи, пхнула Катрю). Геть звiдцiль! Iроди! Дияволи! (Кида ться до
Катрi i пiднiма ©©). Убили-таки! (Кладе на лаву). Ти матiр'ю зовешся? Над
тво ю дитиною безневинно знущаються iдоли, а ти ще проклинати ©©! Будь ти
сама проклята, каторжна!
Д з в о н а р и х а (навiжено). Ха-ха-ха! Весiлля!! Ха-ха-ха-ха!! Мати
в шапцi! Пiду приданок скликать... Ха-ха-ха-ха!! (Вибiга).
Д м и т р о (до Аннушки). Це ти, гадюко, привела? Пропадай же!
А н н у ш к а. Ой! Рятуйте! В'яжiть його!
Дмитро кида ться на Аннушку, давить за горло; та критхить: "Калавур!"
Кiлька хлопцiв сунулись оборонять; беруть ззаду Дмитра за руки. Той як
струснувся - хлопцi одскочили.
Д м и т р о (кида ться на того, що з мазницею). Тебе менi треба було,
щеня! (Кида об землю).
А н н у ш к а. Калавур! (Вибiга).
Х л о п ц i (разом кидаються на Дмитра, щоб зв'язать). Крутiть його!
Д м и т р о (борюка ться). Роздавлю, пси смердючi! (Далi, вислобонивши
праву руку, вийма з-за халяви ножа). Ей! Зараз падлом запахне!
Х л о п ц i (побачивши нiж - врозтiч). Не руште його! Нiж! (Вибiгають).
В И Х I Д VII
Дмитро i Катря.
Д м и т р о (озира ться). Втекли, дияволи! Щастя ваше! Попадетесь ще!
(Пiдходить хутко , до Катрi). Боже мiй! Нежива? Катрусю, Катрусю! (Хова за
халяву ножа; сiпа за руку, ворушить голову). Не ворушиться... блiда, як з
воску бiлого вилита! Катрусю! (Нахиля ться). Диха ще... (Бiльше сiпа;
рукою трима за чоло). Диха... блiда, а тiло, як вогонь... Господи! Чим би
рятувать ©©! (Кида ться по хатi, бере кухоль води i приска або примочу
голову; сливе кричить). Катре! Катре! Прочунься, прокинься, на бога!
К а т р я (тихо одкрива очi, пiдвiвши голову, непритомно обводить ними
хату, а далi стиха.) Не безчестьте мене!! Не проклинайте!!
Змилосердуйтесь!! (Хоче на колiна падати. Далi всю сцену веде безсилим
шепотом).
Д м и т р о (придержу ©©). Господь з тобою, Катре! Опам'ятайся! Нiхто
тебе не проклина, нiкого i в хатi нема!
К а т р я. Нема?
Д м и т р о. Нiкогiсiнько; тiльки я.
К а т р я (кладе йому безсило руки на плечi i пильно дивиться в вiчi).
Хто ти?
Д м и т р о. Дмитро.
К а т р я. Дмитро? Який Дмитро?
Д м и т р о. Дмитро, Катруню! Невже не пiзна ш мене?
К а т р я (проводить рукою по чолi). А!! Дмитро? Дмитро... згадала!
Д м и т р о. Що з тобою, зоре моя?
К а т р я (очуню ться). Дмитре, ти?.. Ох, як менi тяжко! Пече мене...
дай хоч краплину води!
Дмитро пiддержу Катрю i напува водою.
Не можу думок зiбрати... тут страшне щось ско©лось... банiтували*
(*Банiтувати - лаяти останнiми словами, мучити.), проклинали мене?!
Д м и т р о. Заспокойся! Не згадуй!! Не варт вони всi i мiзинця твого!
К а т р я (ламаючи руки). Дмитре! Брате мiй! Що вони зi мною зробили?..
Д м и т р о. Тебе ж окривдили та ще й банiтують!! Дитино моя, нещасная
моя!
К а т р я. Де ж правда?
Д м и т р о. Де хотiла ти правди, моя безталаннице? У кого ти шукала
©©? Споконвiку неправдою живуть! Насмiятись, натiшити свою пельку неситу -
то так! А жалощiв - у ©х печiнках не було звiку!
К а т р я. Що вони зi мною зробили? Оплювали, як послiдню!
Д м и т р о. Горлице моя пiдбита! Нащо так сталося? (Обнiма Катрю i
страшно рида).
К а т р я. Прости мене, Дмитре! Занапастила я тебе! Бачиш, як
караюся...
Д м и т р о (палко). Забудь його! Забудь оте все!! Вийди за мене! Хай
менi мозок усохне, коли я згадаю що! Хай менi рот зацiпить, коли я й
словом одним попрiкну! А всякому, хто тiльки писне про тебе, - я вирву
падлючого язика!
К а т р я. Ох! Тобi треба дiвки чесно©.
Д м и т р о. Хто каже, що ти нечесна? Хто смi ? Ти нещасна, мучениця!
К а т р я. Так, мучениця... уже все перемучене...
Д м и т р о. Ти молодесенька, - ще все перемелеться... Коли несила, то
й не люби мене; я тiльки доглядатиму тебе, як свою рiдну дитину,
дивитимусь на тебе, горе дiлитиму!
К а т р я. Як менi тебе шкода, Дмитре! Не судилось!! Глянь на мене - я
труп... менi... о-ох! (Хапаючись, звиса на стiл, а потiм на лаву).
Д м и т р о. Порвалася... остатня порвалася! Де ж ворог мiй? Де катюга
неситий той, проклятий? Ще досi його носить земля! Iще не шматують чортяки
його смердючого серця? Нi, годi! Досить тобi жирувати! Знайду тебе! Зубами
перерву тво горло... ногами розтопчу, як гадину! (Скажено вибiга).
К а т р я. Не бий... Не бий!! (Сунулась бiгти i упала на лаву). Ой!!
Оборонiть! Обо-о-ро-нiть!.. Про-бi!..
За вiкном чути гомiн. Катря не може крикнути, а тiльки стука в вiкно.
Г о л о с М и х а й л а. Та чого ж ©й?
К а т р я. Вiн... вiн... прийшов! (Пiдводиться).
Г о л о с М и х а й л а (пiд вiкном). Адже замiж iде!
К а т р я (дочувши). А! Й ти знуща шся? Годi ж! (Хапа несамовито
пляшечку i всю випива).,
В И Х I Д IX
Михайло i Катря.
Катря, спотикаючись, кида ться до Михайла. Спочатку веде розмову, рвучи
слова, а далi, пiд впливом атропiну, розпалю ться i навiть пiдживля ться
на силах, поки трутизна не пiдрiзу ©х в коренi. Михайло, увiйшовши,
сто©ть яку хвилину коло дверей.
К а т р я. Михайло!.. Свiте мiй!.. Доле моя!.. Ой пiддерж, бо впаду...
М и х а й л о. Що з тобою? (Трошки чуло бере ©© за руку).
К а т р я. Прийшов-таки... пожалував...
М и х а й л о. Ти слаба? На тобi лиця нема!
К а т р я. Нi, нi! У мене уже нiчого не болить... я така рада, така
рада, що тебе бачу... Господи, яка я щаслива, як серце мало з грудей не
вискочить!
М и х а й л о. Та як же? А Харлампiю що ти казала?.
К а т р я. Харлампiю? Зараз, зараз... тiльки постой... я Харлампiя не
бачила...
М и х а й л о. Як не бачила? Так це вiн брехав, - що ти замiж iдеш i за
мною не жалi ш нi крапельки?
К а т р я (пригаду ). Не бачила... не бачила... Мене щось лаяло...
Господи, усе забула!.. Тебе? Нi, нi!.. Тебе не забула... не забуду, - мiй
ти, мiй! (Хоче обняти i, похитнувшись, трохи не впала).
М и х а й л о. Що з тобою, Катре?
К а т р я. Нiчого, нiчого... то у мене щось у очах потемрiло. Доведи
мене до скамейки... Менi так весело, що ти зi мною!
М и х а й л о. Так ти мене любиш, Катрусю?.. Так то набрехав iрод той?
(Веде ©©, обнявши, до скамейки, що коло столу).
К а т р я. Чи люблю тебе?.. Аж зотлiла!.. Не бiйся, не бiйся! Плакати
бiльше не буду... не засмучу тебе сльозою! Я така щаслива, така щаслива,
що ти коло мене... у мене все аж кипить у грудях од... щастя... Сiдай тут,
до мене ближче, близесенько!
М и х а й л о (зрушений, обнiма). Голубко моя, серденько! Ти вся
тремтиш! Рученятка у тебе холоднi як лiд, а з лиця аж пашить...
К а т р я. Нi, нi! Я здорова... (Дивиться ни його пильно). Який ти
гарний, соколе мiй! Свiте мiй, який гарний!
М и х а й л о. Зiронько моя! (Хоче обняти).
К а т р я (бере за руку). Постой, постой! Дай я на тебе надивлюсь, дай
надивлюсь... щоб нiколи не забути... Брiвоньки мо© шовковi©! Очi мо© яснi
та прекраснi! Вустоньки мо© любi та милi! (Цiлу i в очi i в уста i
припада до Михайла). Не забуду вас!
М и х а й л о (палко пригорта ©). Доле моя! Щастя мо ! Я тебе кохаю
так, як нiколи в свiтi! Всi вони брешуть! Не хочу я знати - нi батька, нi
матерi! З тво © хати не вийду! Нiхто не розлучить уже нас!
Вiкна у хатi починають з цi© години свiтитись червоним вогнем, котрий
iк кiнцю дi© розжеврю ться бiльше.
К а т р я (якось непевно). Любиш? Ой!.. Кольнуло щось пiд серце!.. Дай
менi до тво © щоки притулитись...
М и х а й л о (з страшною тривогою). Катре! Ти слаба! У тебе гарячка?
(Цiлу ©© руки i грi ©х духом).
К а т р я. Нi, нi! Не рушся... менi одлягло. Господи, як хороше, яке
щастя!! Я не переживу його... (Важко диха). Тепер уже не... одiрве...
нiхто мене... до само© смертi. Дiждалась-таки й я долi!
М и х а й л о (з жахом). Ти слаба! У тебе губи посинiли... Я побiжу за
лiкарем...
К а т р я. Нi, нi! Не пущу тебе! (Пригорта ться). Раю мiй! Осьде ти!..
(Яку хвилину сидить у щасливiм забуттi, а далi раптом зрива ться з мiсця).
Ой смерть моя! Да-вить мене пiд серце!
М и х а й л о (пiддержу ©©). Господи! Що з нею?
К а т р я (ламаючи руки). Ой!.. Давить, давить!.. Дух забива... Рятуйте
мене!!
М и х а й л о (хапа кухоль води). Напийся води... Тiтко Горпино! Хто
там?!
К а т р я (упуска кухоль; вирива ться, кида ться на авансцену).
Рятуйте!!! Михайло... я випила трутизну оту в шкляночцi... серце... ох!..
М и х а й л о. Атропiн? Пропав я!!. (Рве на собi волосся i кричить
несамовито). Хто там? Гей! Сюди!! Рятуйте!! Отру©лась!!
К а т р я (учепилась за Михайла, не пуска його). Не тiкай! Не тiкай!
Христа ради!! (З криком). Я не хочу вмирати!.. не хочу! (Непритомно рида).
Таке щастя!.. Не однiмайте од мене!! Я жити хочу! Михайло, рятуй мене!
М и х а й л о (примочу ©й водою голову, приска). Катре моя! Що ти
наробила?! Через мене, проклятого!.. Гей!! Сюди!! (Держить Катрю, що
б' ться в його руках, i стука в вiкно, аж вибива шибку). Хто в бога вiру !
В И Х I Д Х
Тi ж iПашка.
П а ш к а (вбiга). Що тут таке?
М и х а й л о. Катря отру©лась..
П а ш к а (сплеснувши руками). Лишенько мо ! Там Дмитра ловлять...
Панський двiр горить... Мати ©© божевiльна бiга!
М и х а й л о. Бiжи зараз! Клич лiкаря, фельдшера..., Кожна хвилина
дорога... Рятуйте!
П а ш к а. Я за Павлом... вiн тут.
М и х а й л о. Клич його, Христа ради, зараз!
Пашка вибiга.
К а т р я. О!! Дай менi чим дихати... вогнем пече мене... каменюкою
давить... Смерть? Уже смерть? (Тиснеться до Михайла i божеволi ). Гуде!
Ух, гуде як!!. То виють уже... по мою душу летять... Не дай мене, Михайло!
Нiчого не бачу!! Де ти? Де ти? Ой страшно!
М и х а й л о (рида). Я тут, Катрусю! Боже мiй, зглянься!!
К а т р я (опускаючись на руках), 0-ох! Як же тяжко!! Ой!! Несила... не
можу вже бiльше... одпустiть мене!.. Смерть... смерть... (Несамовито
кида ться на колiна). Мати божа!.. Прости менi... не дай мо © душi!
(Хита ться).
М и х а й л о (кида ться, пiддержу ). Катрусю! Життя мо !!
Опам'ятайсь!.. Павло прибiжить зараз! Виряту !!
К а т р я (б' ться на руках у Михайла). Холод пiд серце пiдступа...
туман застила очi... Михайло! Де ти? Не зникай! Ой!! (Витягу ться на руках
у Михайла)..
Тим часом чути за вiкном голоси i тупотню.
М и х а й л о (спуска ©© на долiвку). Катре! Катре! (Припада до серця).
Не б' ться? Умерла!! (Одскаку в непритомнiм жаху на авансцену направо i
сто©ть каменем).
В И Х I Д XI
Тi ж, Дмитро, соцькi i люде.
Д м и т р о (вбiга на остатнiм словi). Умерла? Добив-таки! (На хвилину
остовпiв над трупом).
Тим часом соцькi i люде вриваються в хату.
Д м и т р о (вихоплю ножа й кида ться на Михайла). Здихай же, кате!!
С о ц ь к i i л ю д е (кидаються на Дмитра i крутять йому руки).
В'яжiть його!!
Д м и т р о (борсаючись). А! Iроди! Не дiждете! (Б' себе ножем; але як
руки йому не вiльнi, то тiльки ранить).
С о ц ь к i. Однiмайте ножа!
Сцена така: направо - Михайло, скам'янiлий; налiво - група з
окровавленим Дмитром; посерединi - труп Катрi.
В И Х I Д XII
Тi ж i Павло.
П а в л о (одчиня раптом дверi, з жахом зиркнувши округ). Так така,
паничу, ваша поезiя?!
Завiса тихо спада
[1881]
щодня - публiка, глум, зневага... краще, краще умерти... Осьде мiй
рятунок! (Бере пузирьок). Тут якiсь краплi. Лiкар давав матерi
закроплювать у вiчi, то казав, що страшенна трутизна, - зразу може
покласти... I нiчого не болiтиме, жалю не буде; душа пташкою полине...
Полечу я зозулею до його, до мого милого, край вiконечка сяду:
закую-застогну, тугою обiйму його серце, нехай згада воно, як колись
любилися, як з кохання того захмелилися... Побачити б тiльки ще раз його
на прощання та й випити... (Дума). А грiх? Свою душу самiй загубити?
Проклята я, проклята! На©дуть становi, потрошитимуть мене привселюдно...
Як собаку в землю закинуть... Без хреста, без панахиди... Могили навiть не
насиплять... Ох, як менi тяжко!.. Несила ж менi i мук таких терпiти,
несила!! Ой!! (Вста i, хитаючись, знову пада). Гуде як! Чи буря надворi?
Чи у мене в головi? Хтось iде... iде!.. (Прислуха ться). Вiн, певно, вiн!
Я зараз. (Знов уста , пада на лаву, ухопившись за голову). Нiчого не
пам'ятаю! Га? Хто мене кличе?
В И Х I Д IV
Катря i Харлампiй.
Х а р л а м п i й (увiходить i сто©ть у шапцi коло дверей, оглядаючи
хату). А що? Хто тут живий?
К а т р я (пiдвiвшись трохи). Хто це? Гука щось...
Х а р л а м п i й (увiйшовши). А! Це ти, тут преподобнице? Чого ж
мовчиш? Позакладало?
К а т р я (труситься, спершись обома руками на стiл). Дядьку...
Х а р л а м п i й. Дядьку, та вже ж, розумi ться, не батьку... Де
стара?
К а т р я (не розбираючи добре). Не знаю...
Х а р л а м п i й. Не знаю! А з паничем... зна ш?
К а т р я (якось не при собi). Панич! А!!
Х а р л а м п i й. Свята та божа! Ну, ско©ла грiх там, прогрiшилась,
значить, то й крилася б уже, сидiла б, слiдственно, собi, в рот води
набравши: з паничем невелика й бiда; пани б пошти не зобiдили, дали б там
що; знайшовся б, може, й попихач, примiром, за яким би голову собi окрила,
- а то ще й приндиться! Куди маха? Що собi в думку забрала? Тьху!
Катря широко дивиться йому в вiчi, мов божевiльна.
Чого ти на мене вирячилась? Чим ви панича обкурювали та обпоювали?
Признавайсь!
К а т р я. Добре...
Х а р л а м п i й. Бач? Добре! Еге-да! Взяв би я вас, примiром, обох з
матiр'ю-чаклункою, та провчив би в волостi поштительно, щоб знали, як
господ, панiв, значиться, чарувати та зводити.
Г о р п и н а (з-за ванькира). 0-ох! 0-ох!!
Х а р л а м п i й. Стогне! Постогнала б ти у мене не так! I не знаю,
чого ще пани такi добрi, пiклуються?
К а т р я (шепоче). Добре...
Х а р л а м п i й. Добре... (Набiк). Тут якось нiяково й стояти, доложу
вам... (До Котрi). Не дивись, кажу, на мене! Пан оце послав мене тобi
сказати, що як ти схаменешся, значить, i зараз, слiдственно, без всякого
бешкету, вийдеш замiж...
К а т р я (шепоче). Добре...
Х а р л а м п i й. Не перебивай! Як вийдеш замiж зараз же за
кого-небудь там, примiром, то вони простять тобi, ще й придане добре
дадуть, - пару волiв, корову, овечат там i грошей на весiлля, щоб,
значиться, грiх твiй покрити; тiльки щоб пiсля шлюбу i не смердiли тут,
щоб i духу вашого не було!
К а т р я. Щоб духу...
Х а р л а м п i й. Еге-да! А якщо ти згедзка шся, то буде тобi i матерi
таке сумнительство, що i згинете у тюрязi або й у Сиберiю улучите! Ну?
Чого ж мовчиш?
К а т р я. Га!
Х а р л а м п i й. Що га?
К а т р я. Добре...
Х а р л а м п i й. Значить, слiдственно, безпремiнно вийдеш?
К а т р я. Добре...
Х а р л а м п i й. Ну, гляди ж! (Набiк). А ловко я обдiлав цю справу!
Триста карбованцiв, що пан дав, значиться, благодаренi богу, у кишенi
зостануться. Ловко, Харлампiю Григоровичу, спроворили: що значить,
примiром, як голова не порожня, натоптана! Я знав, що вона согласиться, а
тiльки все думав, що побрика ться, примiром, а воно вийшло - дешево; зараз
i доложу. (Зиркнув на Катрю, що вона, хитаючись, почала наближатись до
його, пильно дивлячись). Свят! Свят! Чистая вiдьма! Тут, не при хатi
згадуючи, страшно й зоставатися з ними! (Iде хутко до дверей i, зачиняючи,
гука). Дивися ж менi! Цур тобi й пек!
В И Х I Д V
Катря сама.
К а т р я (хитаючись i обпираючись рукою то об стiну, то об лаву, iде
до дверей). Стiйте!.. Чогось приходили... лають, що не йду... кличуть
кудись... мене i матiр... Не можу ж я йти! Хата крутиться... червона така!
Дайте-бо руку, голову менi пiддержте... то я й пiду... Добре... пiду!
В И Х I Д VI
Катря, Аннушка, Дзвонариха i дехто з дворнi.
А н н у ш к а (скажено вбiга). А де тут та бариня, судариня? Осьдечки
вони прогулюються! Що! Думала пом щицею бути? В чепчику ходить? А не
дiждеш! На смiтнику повiнчають!
К а т р я (трохи опам'ятавшись). Хто прийшов по мою душу? Аннушка! Ай!!
Одступись!
А н н у ш к а. Думала - любить? Йому тiльки одного треба було... А вiн
смi ться, зi мною смi ться над тобою, потаскухою!
К а т р я (спалахнувши, кида ться). Брешеш! Брешеш!.. Ти кров мою
прийшла пить!.. Одступись!
А н н у ш к а. Не одступлюсь! Натiшуся над ворогом! Ей, хлопцi, сюди!
Давайте мазницю, - дверi i вiкна дьогтем вимазати!
Х л о п ц i (з реготом вриваються в хату; у одного мазниця i квач).
Давай, давай! Та разом ©й i голову квачем.
К а т р я (несамовито кида ться то до одного, то до другого). Ой!..
Змилуйтесь!.. Хто в бога вiру ! Не надi мною, над матiр'ю: вона
неповинна... умре... Ой простiть мене!
А н н у ш к а (хапа Катрю за руки; та пруча ться несамовито). Не
слухайте ©©! Мажте зараз дьогтем!
Дзвонариха вибiга, хитаючись, з ванькира; скаженi очi, блiда,
простоволоса. Хлопцi i Аннушка з жаху одступаються до дверей.
Д з в о н а р и х а (до Катрi). А! До чого довела! Будь же ти проклята!
проклята! проклята!
К а т р я (кида ться матерi в ноги). Мамо! Не проклинайте мене!
Д з в о н а р и х а (одпиха). Щоб ти сво©х дiтей не дiждала бачити! Щоб
вони насмiялися над тобою, заплювали тебе! Щоб ти не знала нi щастя, нi
радостi! Щоб моя смерть на твою голову впала!
А н н у ш к а. Так ©©! Так ©©!
К а т р я (плазу за матiр'ю, хапа за ноги). Мамо! Мамо! Не
проклинайте!
Д з в о н а р и х а (скажено). Щоб ти умерла без покаянiя! Щоб тебе, як
собаку, закинули!! (Пха Катрю ногою).
Та з криком "Ай!" пада на спину, зомлiла.
В И Х I Д VII
Тi ж i Дмитро.
Д м и т р о (трохи п'яненький, влiта в хату на те саме, коли матiр,
проклинаючи, пхнула Катрю). Геть звiдцiль! Iроди! Дияволи! (Кида ться до
Катрi i пiднiма ©©). Убили-таки! (Кладе на лаву). Ти матiр'ю зовешся? Над
тво ю дитиною безневинно знущаються iдоли, а ти ще проклинати ©©! Будь ти
сама проклята, каторжна!
Д з в о н а р и х а (навiжено). Ха-ха-ха! Весiлля!! Ха-ха-ха-ха!! Мати
в шапцi! Пiду приданок скликать... Ха-ха-ха-ха!! (Вибiга).
Д м и т р о (до Аннушки). Це ти, гадюко, привела? Пропадай же!
А н н у ш к а. Ой! Рятуйте! В'яжiть його!
Дмитро кида ться на Аннушку, давить за горло; та критхить: "Калавур!"
Кiлька хлопцiв сунулись оборонять; беруть ззаду Дмитра за руки. Той як
струснувся - хлопцi одскочили.
Д м и т р о (кида ться на того, що з мазницею). Тебе менi треба було,
щеня! (Кида об землю).
А н н у ш к а. Калавур! (Вибiга).
Х л о п ц i (разом кидаються на Дмитра, щоб зв'язать). Крутiть його!
Д м и т р о (борюка ться). Роздавлю, пси смердючi! (Далi, вислобонивши
праву руку, вийма з-за халяви ножа). Ей! Зараз падлом запахне!
Х л о п ц i (побачивши нiж - врозтiч). Не руште його! Нiж! (Вибiгають).
В И Х I Д VII
Дмитро i Катря.
Д м и т р о (озира ться). Втекли, дияволи! Щастя ваше! Попадетесь ще!
(Пiдходить хутко , до Катрi). Боже мiй! Нежива? Катрусю, Катрусю! (Хова за
халяву ножа; сiпа за руку, ворушить голову). Не ворушиться... блiда, як з
воску бiлого вилита! Катрусю! (Нахиля ться). Диха ще... (Бiльше сiпа;
рукою трима за чоло). Диха... блiда, а тiло, як вогонь... Господи! Чим би
рятувать ©©! (Кида ться по хатi, бере кухоль води i приска або примочу
голову; сливе кричить). Катре! Катре! Прочунься, прокинься, на бога!
К а т р я (тихо одкрива очi, пiдвiвши голову, непритомно обводить ними
хату, а далi стиха.) Не безчестьте мене!! Не проклинайте!!
Змилосердуйтесь!! (Хоче на колiна падати. Далi всю сцену веде безсилим
шепотом).
Д м и т р о (придержу ©©). Господь з тобою, Катре! Опам'ятайся! Нiхто
тебе не проклина, нiкого i в хатi нема!
К а т р я. Нема?
Д м и т р о. Нiкогiсiнько; тiльки я.
К а т р я (кладе йому безсило руки на плечi i пильно дивиться в вiчi).
Хто ти?
Д м и т р о. Дмитро.
К а т р я. Дмитро? Який Дмитро?
Д м и т р о. Дмитро, Катруню! Невже не пiзна ш мене?
К а т р я (проводить рукою по чолi). А!! Дмитро? Дмитро... згадала!
Д м и т р о. Що з тобою, зоре моя?
К а т р я (очуню ться). Дмитре, ти?.. Ох, як менi тяжко! Пече мене...
дай хоч краплину води!
Дмитро пiддержу Катрю i напува водою.
Не можу думок зiбрати... тут страшне щось ско©лось... банiтували*
(*Банiтувати - лаяти останнiми словами, мучити.), проклинали мене?!
Д м и т р о. Заспокойся! Не згадуй!! Не варт вони всi i мiзинця твого!
К а т р я (ламаючи руки). Дмитре! Брате мiй! Що вони зi мною зробили?..
Д м и т р о. Тебе ж окривдили та ще й банiтують!! Дитино моя, нещасная
моя!
К а т р я. Де ж правда?
Д м и т р о. Де хотiла ти правди, моя безталаннице? У кого ти шукала
©©? Споконвiку неправдою живуть! Насмiятись, натiшити свою пельку неситу -
то так! А жалощiв - у ©х печiнках не було звiку!
К а т р я. Що вони зi мною зробили? Оплювали, як послiдню!
Д м и т р о. Горлице моя пiдбита! Нащо так сталося? (Обнiма Катрю i
страшно рида).
К а т р я. Прости мене, Дмитре! Занапастила я тебе! Бачиш, як
караюся...
Д м и т р о (палко). Забудь його! Забудь оте все!! Вийди за мене! Хай
менi мозок усохне, коли я згадаю що! Хай менi рот зацiпить, коли я й
словом одним попрiкну! А всякому, хто тiльки писне про тебе, - я вирву
падлючого язика!
К а т р я. Ох! Тобi треба дiвки чесно©.
Д м и т р о. Хто каже, що ти нечесна? Хто смi ? Ти нещасна, мучениця!
К а т р я. Так, мучениця... уже все перемучене...
Д м и т р о. Ти молодесенька, - ще все перемелеться... Коли несила, то
й не люби мене; я тiльки доглядатиму тебе, як свою рiдну дитину,
дивитимусь на тебе, горе дiлитиму!
К а т р я. Як менi тебе шкода, Дмитре! Не судилось!! Глянь на мене - я
труп... менi... о-ох! (Хапаючись, звиса на стiл, а потiм на лаву).
Д м и т р о. Порвалася... остатня порвалася! Де ж ворог мiй? Де катюга
неситий той, проклятий? Ще досi його носить земля! Iще не шматують чортяки
його смердючого серця? Нi, годi! Досить тобi жирувати! Знайду тебе! Зубами
перерву тво горло... ногами розтопчу, як гадину! (Скажено вибiга).
К а т р я. Не бий... Не бий!! (Сунулась бiгти i упала на лаву). Ой!!
Оборонiть! Обо-о-ро-нiть!.. Про-бi!..
За вiкном чути гомiн. Катря не може крикнути, а тiльки стука в вiкно.
Г о л о с М и х а й л а. Та чого ж ©й?
К а т р я. Вiн... вiн... прийшов! (Пiдводиться).
Г о л о с М и х а й л а (пiд вiкном). Адже замiж iде!
К а т р я (дочувши). А! Й ти знуща шся? Годi ж! (Хапа несамовито
пляшечку i всю випива).,
В И Х I Д IX
Михайло i Катря.
Катря, спотикаючись, кида ться до Михайла. Спочатку веде розмову, рвучи
слова, а далi, пiд впливом атропiну, розпалю ться i навiть пiдживля ться
на силах, поки трутизна не пiдрiзу ©х в коренi. Михайло, увiйшовши,
сто©ть яку хвилину коло дверей.
К а т р я. Михайло!.. Свiте мiй!.. Доле моя!.. Ой пiддерж, бо впаду...
М и х а й л о. Що з тобою? (Трошки чуло бере ©© за руку).
К а т р я. Прийшов-таки... пожалував...
М и х а й л о. Ти слаба? На тобi лиця нема!
К а т р я. Нi, нi! У мене уже нiчого не болить... я така рада, така
рада, що тебе бачу... Господи, яка я щаслива, як серце мало з грудей не
вискочить!
М и х а й л о. Та як же? А Харлампiю що ти казала?.
К а т р я. Харлампiю? Зараз, зараз... тiльки постой... я Харлампiя не
бачила...
М и х а й л о. Як не бачила? Так це вiн брехав, - що ти замiж iдеш i за
мною не жалi ш нi крапельки?
К а т р я (пригаду ). Не бачила... не бачила... Мене щось лаяло...
Господи, усе забула!.. Тебе? Нi, нi!.. Тебе не забула... не забуду, - мiй
ти, мiй! (Хоче обняти i, похитнувшись, трохи не впала).
М и х а й л о. Що з тобою, Катре?
К а т р я. Нiчого, нiчого... то у мене щось у очах потемрiло. Доведи
мене до скамейки... Менi так весело, що ти зi мною!
М и х а й л о. Так ти мене любиш, Катрусю?.. Так то набрехав iрод той?
(Веде ©©, обнявши, до скамейки, що коло столу).
К а т р я. Чи люблю тебе?.. Аж зотлiла!.. Не бiйся, не бiйся! Плакати
бiльше не буду... не засмучу тебе сльозою! Я така щаслива, така щаслива,
що ти коло мене... у мене все аж кипить у грудях од... щастя... Сiдай тут,
до мене ближче, близесенько!
М и х а й л о (зрушений, обнiма). Голубко моя, серденько! Ти вся
тремтиш! Рученятка у тебе холоднi як лiд, а з лиця аж пашить...
К а т р я. Нi, нi! Я здорова... (Дивиться ни його пильно). Який ти
гарний, соколе мiй! Свiте мiй, який гарний!
М и х а й л о. Зiронько моя! (Хоче обняти).
К а т р я (бере за руку). Постой, постой! Дай я на тебе надивлюсь, дай
надивлюсь... щоб нiколи не забути... Брiвоньки мо© шовковi©! Очi мо© яснi
та прекраснi! Вустоньки мо© любi та милi! (Цiлу i в очi i в уста i
припада до Михайла). Не забуду вас!
М и х а й л о (палко пригорта ©). Доле моя! Щастя мо ! Я тебе кохаю
так, як нiколи в свiтi! Всi вони брешуть! Не хочу я знати - нi батька, нi
матерi! З тво © хати не вийду! Нiхто не розлучить уже нас!
Вiкна у хатi починають з цi© години свiтитись червоним вогнем, котрий
iк кiнцю дi© розжеврю ться бiльше.
К а т р я (якось непевно). Любиш? Ой!.. Кольнуло щось пiд серце!.. Дай
менi до тво © щоки притулитись...
М и х а й л о (з страшною тривогою). Катре! Ти слаба! У тебе гарячка?
(Цiлу ©© руки i грi ©х духом).
К а т р я. Нi, нi! Не рушся... менi одлягло. Господи, як хороше, яке
щастя!! Я не переживу його... (Важко диха). Тепер уже не... одiрве...
нiхто мене... до само© смертi. Дiждалась-таки й я долi!
М и х а й л о (з жахом). Ти слаба! У тебе губи посинiли... Я побiжу за
лiкарем...
К а т р я. Нi, нi! Не пущу тебе! (Пригорта ться). Раю мiй! Осьде ти!..
(Яку хвилину сидить у щасливiм забуттi, а далi раптом зрива ться з мiсця).
Ой смерть моя! Да-вить мене пiд серце!
М и х а й л о (пiддержу ©©). Господи! Що з нею?
К а т р я (ламаючи руки). Ой!.. Давить, давить!.. Дух забива... Рятуйте
мене!!
М и х а й л о (хапа кухоль води). Напийся води... Тiтко Горпино! Хто
там?!
К а т р я (упуска кухоль; вирива ться, кида ться на авансцену).
Рятуйте!!! Михайло... я випила трутизну оту в шкляночцi... серце... ох!..
М и х а й л о. Атропiн? Пропав я!!. (Рве на собi волосся i кричить
несамовито). Хто там? Гей! Сюди!! Рятуйте!! Отру©лась!!
К а т р я (учепилась за Михайла, не пуска його). Не тiкай! Не тiкай!
Христа ради!! (З криком). Я не хочу вмирати!.. не хочу! (Непритомно рида).
Таке щастя!.. Не однiмайте од мене!! Я жити хочу! Михайло, рятуй мене!
М и х а й л о (примочу ©й водою голову, приска). Катре моя! Що ти
наробила?! Через мене, проклятого!.. Гей!! Сюди!! (Держить Катрю, що
б' ться в його руках, i стука в вiкно, аж вибива шибку). Хто в бога вiру !
В И Х I Д Х
Тi ж iПашка.
П а ш к а (вбiга). Що тут таке?
М и х а й л о. Катря отру©лась..
П а ш к а (сплеснувши руками). Лишенько мо ! Там Дмитра ловлять...
Панський двiр горить... Мати ©© божевiльна бiга!
М и х а й л о. Бiжи зараз! Клич лiкаря, фельдшера..., Кожна хвилина
дорога... Рятуйте!
П а ш к а. Я за Павлом... вiн тут.
М и х а й л о. Клич його, Христа ради, зараз!
Пашка вибiга.
К а т р я. О!! Дай менi чим дихати... вогнем пече мене... каменюкою
давить... Смерть? Уже смерть? (Тиснеться до Михайла i божеволi ). Гуде!
Ух, гуде як!!. То виють уже... по мою душу летять... Не дай мене, Михайло!
Нiчого не бачу!! Де ти? Де ти? Ой страшно!
М и х а й л о (рида). Я тут, Катрусю! Боже мiй, зглянься!!
К а т р я (опускаючись на руках), 0-ох! Як же тяжко!! Ой!! Несила... не
можу вже бiльше... одпустiть мене!.. Смерть... смерть... (Несамовито
кида ться на колiна). Мати божа!.. Прости менi... не дай мо © душi!
(Хита ться).
М и х а й л о (кида ться, пiддержу ). Катрусю! Життя мо !!
Опам'ятайсь!.. Павло прибiжить зараз! Виряту !!
К а т р я (б' ться на руках у Михайла). Холод пiд серце пiдступа...
туман застила очi... Михайло! Де ти? Не зникай! Ой!! (Витягу ться на руках
у Михайла)..
Тим часом чути за вiкном голоси i тупотню.
М и х а й л о (спуска ©© на долiвку). Катре! Катре! (Припада до серця).
Не б' ться? Умерла!! (Одскаку в непритомнiм жаху на авансцену направо i
сто©ть каменем).
В И Х I Д XI
Тi ж, Дмитро, соцькi i люде.
Д м и т р о (вбiга на остатнiм словi). Умерла? Добив-таки! (На хвилину
остовпiв над трупом).
Тим часом соцькi i люде вриваються в хату.
Д м и т р о (вихоплю ножа й кида ться на Михайла). Здихай же, кате!!
С о ц ь к i i л ю д е (кидаються на Дмитра i крутять йому руки).
В'яжiть його!!
Д м и т р о (борсаючись). А! Iроди! Не дiждете! (Б' себе ножем; але як
руки йому не вiльнi, то тiльки ранить).
С о ц ь к i. Однiмайте ножа!
Сцена така: направо - Михайло, скам'янiлий; налiво - група з
окровавленим Дмитром; посерединi - труп Катрi.
В И Х I Д XII
Тi ж i Павло.
П а в л о (одчиня раптом дверi, з жахом зиркнувши округ). Так така,
паничу, ваша поезiя?!
Завiса тихо спада
[1881]