опускаються.
Йому здавалось, що всi уже знають про його ганьбу, про його падiння.
А може... не дай боже... невже?
4. На другий день був знову викликаний до П. П. Iшов - ноги не несли.
Ввiйшов. Був зустрiнутий ласкаво, з вибаченням:
- Простiть мене. Я одержую ось уже два роки скарги на вас за брутальну
поведiнку i вирiшив дати вам змогу перевiрити це на собi... Жалiйте людей.
Не ображайте.//
1954 рiк
26/11 1954
...Через тебе, негiдника, нема щастя у колгоспi. - Поживете й без
щастя, чорт вас не вiзьме. Щастя, щастя! речi бiльш важливi, нiж оте
щастя.
18/VIII [19]54 По©зд
А НАЙГОЛОВНIШЕ З ГОЛОВНОГО
Синтезувати нову комунiстичну психологiю. Виразно зобразити всi можливi
©© прояви в роботi, в спрямуваннi, в етицi i естетицi.
Мусять родитись у картинi люди ново© нашо© безпрецедентно© доби -
комунiзму.
Фiльм про Великих маленьких людей, що творять нову еру на землi - еру
комунiзму.
31/Х [19]54
ГЕРО I ЖЕРТВИ
(ДО ПИТАННЯ ПРО ПРЕКРАСНЕ)
//Для повноти картини потрiбнi в селi не тiльки геро© працi й битв, а й
мученики, тобто жертви самоуправства, беззаконня i сваволi. Це люди чеснi
i морально пристойнi, яких нi за що нi про що висилали, потiм прощали
незаподiянi злочини, i вони сьогоднi ходять серед нас, не знаходячи собi
нiяко© вже точки опори, подiбно до грiшних душ у мiкеланджелiвському
страшному судi.
Це до епiзоду питань. До речi, згадати Кравчину, де вiн запису перед
смертним бо м у партiю i де всi сповiдаються перед ним. Усе це до питання,
до великого многогранного питання про прекрасне.//
12/IХ [19]54
Сьогоднi менi шiстдесят рокiв минуло...
Учора й сьогоднi я одержав багато привiтальних телеграм. З Москви,
звичайно, не з убогого Ки ва.
Нацiональну форму i змiст я вiдчуваю завжди, й сьогоднi особливо. Гiрко
менi? Гробить мене розпач чи жаль? Нi. Небо таке ясне, i повiтря
прозоре...
Люблю народ свiй палкою любов'ю. Ущухло много бур в мо му серцi i
пристрастей ущухло багато, тiльки одна з них лишилася в менi назавжди:
пристрасть етична, i за це я благословляю свою долю i свiй час...
25/IХ [19}54
Сьогоднi я чомусь згадав про виступ Чарлi Чаплiна у пресi чи в промовi
зi слiв Андрiя Малишка.
Чаплiн заявив, що слов'янство поки що дало свiтовi в кiнематографi©
одного митця - мислителя i поета. Вiн назвав мо iм'я, вiд чого, очевидно,
укра©нська частина нашо© радянсько© делегацi© дiячiв культури нiяково
опустила очi, не знаючи, як реагувати...
//С. красуня. Струнка, з красивими руками, з великим низьким лобом,
голубоока. Чорт зна , якi дияволи таяться в нiй. Вона, звичайно, завою
його.
Сидячи на однiй партi в гiдротехнiчному iнститутi, вона не може не
завоювати його, тому що та, дружина, вдома. Вона вдома - i бiльш нiчого. I
все за С. Все говорить про те, що пара його - С. Так вiн i по©де з нею на
нове будiвництво, в нове життя. А дружина лишиться на березi нещасна. I
буде плакати вона, i проклинати долю, i кликати його, але нiчого вже не
змiниться. Судилась ©й сирiтська доля покинуто©.//
//Критики скажуть, звичайно, - вигадав автор конфлiкт. Нема такого
конфлiкту. Нашi маси давно вже переросла i виросли з цього кола нiкчемних
приватновласницьких проблем. Де вiн ©х побачив? Де вiн побачив цих уявних
матерiв, якi замiсть того, щоб з радiсною усмiшкою на устах переселятися з
тiсних мазанок у свiтлi новi будинки, раптом почали плакати i цiлувати
одвiрки,, та ще з такими слiзливими иричитаннями? Нема цього! Нема!
Тут автор зразу змушений буде поспiшити назустрiч критикам з заявою,
якщо не про свою цiлковиту з ними згоду, то в усякому разi з виявленням
радостi, що вони цього нiде в життi не помiтили. I навiть заздрощiв. А
втiм, нi. Заздрощiв до критикiв автор не вiдчува .//
У СЦЕНАРIЯХ I ФIЛЬМАХ
//Скiльки на думцi?
Що на думцi, те й на язицi.
Усе персонажi сповiщають у тiй чи iншiй нескладнiй формi один одному
про те, що вони зараз робитимуть.
У пiдтекстi майже нiчого нема. Все однопланове. I нема мислення. I
кожному вiдведено судити не вище чобота.//
//Вiдсутнiсть пiдтексту в ролях не дозволяв акторам творити образи.
Тому вони не живуть, тобто не мислять ("Я мислю, отже, я iсную"). Вони
читцi реплiи.//
1/Х 1954
//Що може людина? Могутня нечувано наша людина сьогоднi. Взагалi людина
сучасностi - якими засобами вона володi ?//
Верещака. Працю те погано. По-старому.
Тихий. Скажiть менi: коли б були ви не письменник, а хлiбороб, як ми
от, як би землю краще по-новому обробляли,?
Верещака. Я? Я про це не думав. Я взагалi кажу.
Ти. хдй. Жаль. От бачте.
Верещака. А ви? Коли б були ви не колгоспник, а письменник, про що б ви
книжку написали? Еге. Ви про це думали?
Тихий. Думав. Я написав би книжку про гарну, лагiдну людину, добру i
чесну. Про те, як призначили ©©, цю людину, на роботу, таку, для яко© у
не© ума-голови не хвата . I як оця людина поволi стала злою, нечесною,
гидкою i нещасливою. I як через не© стало нещасливими багато гарних,
розумних людей. Не перебивайте. I як потiм у це село при©хало високе
начальство i цю людину вродi неначе вигнало з посади, i як усiм нам знову
стало легко й ловко жити. I тiй людинi теж.
Верещака. Так. Може, ви назовете прiзвище цi © людини?
Тихий. Можу назвать. Можу й не назвать.
Запорожець. Не називай, Трихван! Усi вони один у одного горiлку п'ють.
Правди не доб' шся все одно.
Тихий. Доб'юсь.
Верещака. Одне можу вам сказати: напевно високе начальство до вас не
при©де...
РОМАН
11/Х [19]54
У всiх його проявах розiкласти на п'ять пар:
//Любов i радiсть. Ревнощi i страждання. Народження дiтей. Розлуку.
Злиття сердець, щастя владання. Обман i мерзотнiсть.
Прагнення до висот i допомога друга. Прагнення до висот i гальмування
мiщанки. Похибки серця. Гармонiя.
З усiх повсякденних явищ по днати один вiрний i точний роман.
Переплести всi долi пар.
НIЧ
1. Вони в степу обiйнялись (тема моря).
2. Вони потонули, море закрило ©х.
3. Друга пара па човнi на Днiпрi,
4. Човен на Днiпрi. Вони в ньому лежать.
5. Сцена пiдла.
6. Вона одна в степу. Страждання. Музика.
7. Фiвчук лягав спати.//
221/Х [19]54
Н. Каховка
Деталь.
здив з М. в Стару Каховку. Хотiв знайти невловимих водобудiвцiв. Двiчi
не заставав. I обидва рази мене вражали секретарки зава i парторга. Обидвi
досить гарнесенькi, молодi, з гарними фiгурами. Але пики в обох злi, як у
гадюк. Вони нiколи не бачили мене в життi, не знають, хто я. Але обидвi
огризалися на мо© запитання, наче перед ними стояв не сивий вiдвiдувач, а
©хнiй найлютiший ворог.
Яка дивацька вiдсутнiсть елементарного виховання! Так хотiлося сказати:
"Посмiхнись ти, дурепо паршива! Попроси мене люб'язно сiсти. Якi iдiоти
тебе виховали? Який дурень узяв тебе до себе на роботу?"
Потiм я подумав: "Нi, змовчу. I тихо пiду".
Можливо, вони копiюють сво©х начальникiв?..
23/Х [19]54
Рiзне. ...Да! Заходжу я до Петра Iвановича. Скiльки рокiв не бачилися!
Людина культурна, море чарiвностi. нам що згадати. Одне слово - зустрiч
майже близьких друзiв. Розмови високi, полiтичне спрямованi до самих
вершин комунiзму. Просунувся Петро Iванович, просунувся здорово! Ось як
злетiв! Ну i досвiд, звичайно, керiвно© роботи, i зовнiшнiсть, i голос, i
посмiшка, i щось таке, зна те, високе i принадне, керiвне на обличчi...
Але ось дзвоник секретарки. Коротка розмова. Петровi Iвановичу треба
когось прийняти. Хтось зараз повинен до нього ввiйти з пiдлеглих. Чому я
це знаю? Я бачу: Петро Iванович непомiтно для себе i для мене, через
звичку, вже iнша людина... Вiдвiдувач заходить... Розмова вiдвiдувача з
строгим, жорстким керiвництвом коротка. Похмуре керiвництво, важка
бездушнiсть i нечутливiсть цього наймилiшого Петра Iвановича. "Вправляв
мозги" прибулому, очевидно, розумнiй i нещаснiй людинi.
Вiн виходить пригнiчений, супроводжуваний важким поглядом.
Крiсло поверта ться в мiй бiк, i передi мною знову лiричний шанувальник
вiльного жарту, трохи скептик i прочая, i прочан, i прочан.
Милий Петро Iванович:
- Да! I ось, значить, це саме, приходжу я додому...
Я думаю: господи, звiдки ся артистичнiсть? О, порожня посудино... Ти
вже недосяжний, непроникний, обтiчний. Ти всемогутнiй. Скiльки ж тобi
рокiв? Нiкому не вирахувати. Ти старий як свiт... Чи ти плямою
капiталiзму? Чи ти ще при феодалiзмi був таким сучим сином? I будеш при
комунiзмi? Ба, мабуть, будеш, бестi !
26/Х 1954
Сьогоднi у мене при мний ранок. Наче менше стала болiти голова. Отримав
велетенське душевне полегшення вiд телефонно© розмови з Юлею. N. надiслав
менi дружнього листа з вкладеним у нього рецептом i двома пакетиками
дидретину. Сповнений до нього почуття глибоко© вдячностi, до цi © добро©,
розумно© людини. Спасибi йому.
I ще одна хвилююча зустрiч буквально збудоражила всього мене, як то
кажуть, до краю. Сьогоднi я отримав деяке ствердження однi © сво © старо©
та мно© здогадки.
Я думав влiтку ще в Москвi, i особливо тут, в Каховцi, i головним чином
у Грушiвському Кутi, а також пропливаючи пароплавом по Днiпру:
Чи ее все так? Ну, добре, Каховську станцiю i водоймище - море - я
розумiю, визнаю повнiстю i люблю. Ся споруда варта всiх жертв - i
зруйнування сiл, i затоплення плавнiв, i всiх найдорожчих трудiв нашого
народу. Чому? Тому, що воно породжу Пiвденний житт дайний канал. Се
зрошення, обводнення, се життя i благополуччя наших степiв. Воно абсолютно
прогресивне.
Iншi греблi? Зокрема, Кременчуцька? Та сама, яка повинна затопити 45
000 домiв серця Укра©ни? Чи потрiбна вона? Чи така вже вона необхiдна? Для
чого вона? Для постачання запорiзьких турбiн? А може, плюнути нам на цi
турбiни, на сi© вiсiм тощих фараонових корiв? Чи не надто дорого
обiйдуться сi© запорiзькi ©хнi кiловати? Можливо, ми далi обiйдемося
невеличкими греблями для пiдтримання нормального судноплавства i в
невеликiй мiрi для енергi©?
Адже людство вступило в нову енергiйну еру! I яку! Оволодiвання
термоядерною енергi ю робить нас всемогутнiми володарями всi © Сонячно©
системж, а не дише Землi?
Навiщо ж сi складнi арха©чнi, божевiльне" дорогi гiдроелектрогiганти на
прекрасних рiках? Цi затоплення мiст i сiл?
Я задавав отсi питання А-ву, але переконливо© вiдповiдi вiд нього не
отримав. Очевидно, вiн не до кiнця розумi все, будучи поспiль захоплений
своею прекрасною i благородною справою.
I ось сьогоднi один професор Одеського гiдротехнiчного iнституту пiдняв
раптом передi мною завiсу.
Очевидно, саме у зв'язку з атомною ерою вже почали переглядати всю
проблематику гiдробудiвництва. I той факт, що зараз закрили всi новi
гiдротехнiчнi в у а й, залишивши лише один старий, Одеський, свiдчить про
дещо.
...Ми будемо робити новий стрибок у розвитку енергетики. Атомний.
Греблi ва основних великих наших рiках, очевидно, будуть невеликi, з
скромними вiдмiтками для полегшення судиоилавства i зрошення, беа ломки
сiл i мiст, без знищення прибережних лiсiв i затоплення гiгантських
[просторiв] дорогих земель.
Не кажiть - нема конфлiкту. конфлiкт. Вчора увечерi я довго сидiв у
А. Ми перебрали багато тем i не помiтили, як промайнуло двi години. Як i
завжди, ся людина подобалася менi. Тому я мав задоволення вiд спiлкування
з нею.
- Скажiть менi, чого ви могли вiльно i, так би мовити, безкарно не
робити в Каховцi всi о/гсi чотири роки?
- Тобто? - А. пiдвiв свою могутню голову i ледь-ледь примружив очi.
Вiн, очевидно, трохи втомився.
- Ну, могли ви не асфальтувати вулиць, не саджати дере", не будувати
Будинку культури?..
- Боже мiн! - в голосi А. забринiли складнi iнтонацi© здивовання
[через] на©внiсть питання, смiх, гiркота.
- Та я нiчого не повинен цього робити. Це все мо© злочини? Будинки,
театр, асфальт, озеленення, архiтектура, все-, що вас тут приваблю , що
раду людський погляд, що надало будовi вiдчуття благоустро ного нового
мiста, - все ж це суцiльний докiр менi. Все менi поставлено на вид: "Що ви
тут нако©ли? Хто ви? Гiдробудiвник чи градобудiвнин?"
А. почав оповiдати менi всю iсторiю створення мiста - се разюче.
Ось на чому можна створити п' су, роман про народження мiста, яке
люблять уже городяни i вже пишаються ним i за яке будiвник отриму докори
вiд високопоставлених свинтусiв.
- Ви що тут набудували? Хто вам дозволяв? Ви бачили в К...? Як там
Iванов - Петров - Баранов працю ? Збудував простенькi бараки, койки в три
яруси, по сто, сто двадцять чоловiк на барак - i все! I працюють! А ви що
думали? Не працюють? Працюють! Ось як. А ти, так-перетак, двоповерховi
лазнi тут, та кам'янi двоповерховi квартири, та асфальти... ти на це
розбазарю ш?.. I так далi i тому подiбне, неуявно дике. © хто це, ви
гада те? Заступник мiнiстра.
Я сидiв вражений.
- А на чому втримався? - А. замислився.- Мене пiдтримав укра©нський
уряд. Так, так, вони всi мене пiдтримали, i укра©нський ЦК. Тут зовсiм
iнше розумiння речей...
Ось, власне, i все.
- А якi тут iнженери, майстри, робiтники! Се - гвардiя. Се -
аристократи духу. Дивовижно благородний, щасливий якийсь колектив!..
26/Х [19]54
Диво зi мною. Менi стало легше. I настрiй змiнився. Трохи впало
тиснення. Почав писати, ходив до глазно© лiкарнi, аптеки. I хоч ходити
важко, болить за грудиною, я став веселий i бадьорий. Мабуть, тому, що Юля
подзвонила. А день знову казковий. Днiпро, i небо, i сокорини, i Козацький
острiв - все мене чару . Тепло i тихо. Благословенна осiнь...
28/X [19]54
Вчора закiнчив свою доповiдь про сiльське будiвництво для подачi в Раду
Мiнiстрiв i вiддав передруковувать. Увечерi перед сиом розповiв сво му
новому сусiду Г. Д. iдею створення в Ки вi пiд безпосереднiм шефством
уряду невеличко© групи художпикiв-мопумоiгталiстiв, архiтекторiв, рiзчикiв
по дереву i керамiстiв для того, щоб, вибравши село, скажiмо Опiшию, i
завчасно домовившись з колгоспниками, перебудувати його за кiлька рокiв
так, щоб воно стало зразковим центром уваги всiх будiвникiв, колгоспникiв,
туристiв, мистецтвознавцiв. Ще краще створить би двi чи навiть три такi
групи, щоб вони працювали в рiзних селах. Треба створювати новi зразковi
вогнища культурного будiвництва на селi. Я згадав Пiкассо i Леже. Що
зробив Пiкассо в одному глухому керамiчному мiстечку! Се я запропоную
урядовi i президентовi Академi© архiтектури N. Тiльки не пiднiме сього N.
Побо©ться i поледачиться. Вiн уже вiдступив за стiни свого Софi©вського
монастиря i далi золотих бань навряд чи рушить.
30/Х [19]54
...Зустрiч з президентом Академi© архiтектури була трохи комедiйною.
Вiн через годину заявив, що вiн стомився "вiд напору мо©х думок"...
41Х1 [19]54 Ки©в
Сьогоднi лечу, себто не лечу, а ©ду до Москви. Речi складенi. Надворi
глибока похмура осiнь...
Що я зробив тут хороше?
В колах архiтектурних.
Я розпочав тут справу справжнього державного плану, якщо архiтектори ©©
пiдiймуть. Дев'ятнадцятого листопада виступатиму на пленумi Академi©
архiтектури з питань будiвництва нового села. Доповiдь я вже написав i,
прочитавши ©© особисто т. Н., вручив йому. На другий день вiн на зустрiчi
в Академi© архiтектури запропонував менi прочитати ©© па цьому пленумi.
6/ХI [19]54
Москва. Похмуре сiре небо. Гримлять важкi машини за вiкном.
За двi години я вже почув тут про свiй стан так багато прикрих речей,
що вже не рад поверненню. Вже не з мо©ми нервами боротися з недолею. А до
того ще й грошей у домi нема, i дiстати нiде, i вже навiть за©катись про
них не можна, бо й тут уже оббрехано мене. Вже К. дiстав фальшивку, нiби я
за рiк минулий заробив якусь шалену суму.
З О-вим зустрiвся хороше. Се дина людина, що ставиться до мене добре.
Тiльки що вiн може?
Перед вiд'©здом з Ки ва мав велику розмову з N., який хоче, аби я
пере©хав працювати на Ки©вську студiю.
- Олександр Петрович, студiя загиба . Вона зайшла вже так далеко, так
тяжко пала, що далi iснувати так не може. Потрiбнi ви тут як повiтря.
Тiльки ви один можете ще врятувати укра©нську кiнематографiю. Ви ж бачите
самi, що кругом робиться, i т. д. i т. п.
А далi рiч пiшла про кiномистецькi керiвнi верхи, про ©х рiвень,
байдужiсть, обскурантизм. Картини дiйсно жахливi. Нiколи ще укра©нська
кiнематографiя не падала так низько, не обезлюднювалася так укра©нськими
кадрами.
- А чому ж ви не пропонували менi пере©хать додому хоч би п'ять рокiв
тому?..
7/ХI [19]54
Дуже радий, що на засiданнi президi© Академi© архiтектури в присутностi
тт. Н., С. i К. прийнятi мо© запорозькi чайки на ввiдних воротях шлюзу
Каховсько© ГЕС. Тепер, якщо вистачить у скульпторiв пороху i культури,
буде хоч один пам'ятник нашим збройним предкам. Адже нiде нiчого за триста
рокiв! Наче ©х i не було на свiтi...
I доповiдь моя в Радi Мiнiстрiв про художн оформлення Каховського
моря, очевидно, вiдiгра свою роль.
21/ХI [19]54
Доповiдь моя на пленумi Академi© архiтектури вiдбулася досить влучно.
Народ прийняв мене гарно.
Тiльки я захворiв. Тиснення пiшло знову вгору. Перебуваю в гнiтючому
моральному станi.
21/ХI [19]54 Москва
Холодно. Гудуть машини за вiкном день i нiч', не вгаваючи. Просидiв
цiлий день над сценарi м...
23/ХII [19]54
Художнiй твiр завжди до певно© мiри протестом на користь чи проти
когось чи чогось.
Не слiд хитрити з читачем. Коли ви пишете, уявляйте собi, що ви завтра
помрете i що ви пишете заповiт для любих сво©х дiтей.
Не бiйтесь захоплення. Бiйтесь лжi i утрировки.
Нiщо, нiякий ряд живих i ловких сцен, не затулить вiдсутностi основно©
iде©.
А iдея явля ться сама, якщо в романi двi живi неоднаковi, рiжнi
особи.
По аакону природи: досить дотику двох пластинок металу - холодно© i
гарячо©, щоб уже потекла електрика.
26/ХI/ [19]54
ДО ПИТАНЬ ФОРМИ
Зробити у фiльмi один-два великих епiзоди, цiлком побудованих на
стрiмкому руховi. Беэ жодного слова. На якiйсь однiй стрiмкiй нотi.
Один з цих епiзодiв - звичайно, наступ моря, розлив чарiвний, веселий,
величний. Вiд Ки ва до Каховки. Се незвичайна весна.
Другий, можливо, епiзод Сiрка. Се лiт запорозько© кiнноти в степах. Се
битва, погонi, угон людей, худоби. I анову битви. I знову рух у степу.
I потiм уже слово кошового.
ПРОСТIР
Лiтаки, радiотелефонування.
Треба зробити так, щоб у картинi не було тiсно. I щоб вона була не
рвана, не фрагментарна. Треба дiю, що вiдбува ться на великому просторi
будiвництва, правильно розташувати i об' днати на загальному тлi.
Один з персонажiв - молодий хлопець. Очi талановитi, широко розкритi в
життя. Всьому диву ться радо. Одкривав сам у собi щоразу все новi й новi
таланти.
- У мене, дядьку, учора ввечерi одкрився новий талант.
Писанка. Дивуючись, ставить найнеможливiшi несподiванi запитання, на
зразок:
- Нащо оцi верби?
- Чого так стало некрасиво?
Вiн щасливий. Все, чого хоче, здiйсню ться. Бажаю - те-то (спогади в
Щорсi). Дiалог про красоту i соцiалiзм. Не хочу я верб.
СКОРИСТАТИСЯ НЕОДМIННО
//Н.Н. знав, що вiн нiколи не любив людей. Зовсiм яв любив нi народу,
тобто нi робiтникiв, нi селян, нi буржуазi©.
Це презирство до всього на свiтi рятувало його, як йому вдавалось, вiд
усвiдомлення власно© нiкчемностi i пустоти, було диним вiдкритим девiзом
його життя. Вiйна, мир, - чи не все одно? "Важливо бути на хвилi", - ось
який це був письменник Яковець-Яковченко.
У нього нема друзiв.
- Не треба менi друзiв. Досить з мене дружби народiв.
Коротше кажучи, вiн хам.//
- Я людина. Менi властиве все людське. Не можу я складатися з самих
молекул ентузiазму.
Я мушу ©сти, пити. I щоб на мене дощ не йшов у хатi.
I хочу я не бути похожим зовнi на страхiття...
Я не хочу сво©м зовнiшнiм видом принижувати мою прекрасну Радянську
державу.
- керiвники, й письменники, що з-за високих iдей не бачать людей.
- Коли це так, вiн просто ©х не бачить, без всяких iдей. Нiкого, крiм
себе, не любить.
27/ХII [19]54
Закiнчився з'©зд письменникiв Радянського Союзу27. Дванадцять днiв.
Урочисте вiдкриття в Кремлi. Багато виступiв. Промови писанi. Всi
говорили, уткнувшись носом у написанi сво© слова. Промовець окремо,
аудиторiя окремо.
Мiй виступ народ сприйняв прекрасно. Не вподобався я тiльки мо му другу
Н. i його родичу i двiйнику Н.Н.
Був цiкавий чесний виступ Шолохова...
30/ХII [19]54
ПРО КОЛIР, ПРО КРАСУ
Записати в сценарi© кiлька разiв. Розкидати сi думки по всьому полю
сценарiю.
Описати детально крижини, розливи, сади в цвiту. Всю душу природи в
цвiту. Весь порух сил.
Прикласти вухо до землi.
Лiтати з бджолами в кожну квiтку. Навiщо?
Адже се буде знято, а може, й нi, дивлячись за обставинами. Все рiвно,
записати так, наче буде зняте точнiсiнько саме так, i люди будуть дивитись
зазняте через сто рокiв як лiтопис, як живопис.
ВНЕСТИ В ТЕКСТ СЦЕНАРIЮ
Такий герой мiй чи не такий? Розпитаю людей, - хто скаже правду? Адже
всяк уже носить його, створивши по образу й подобiю свому.
Один скаже - вiн був скажений, другий - дурний. Маленькi душi зменшать
його до сво©х пiгмейських розмiрiв i скажуть про його свою пiгмейську
правду: вiн матюкавсь, був мовчазний, багато ©в, i пив, i ©здив у ЗIМi -
саме те дрiбничкове, що, зменшуючись до пiгмейських розмiрiв (нрзб). Не то
що мiй герой, а навiть велика людина робилась близькою i зрозумiлою
пiгмеям.
Горобцiв спитати - скажуть, напевно, що орел погано лiтав у кущах i
коноплях. А як орел за хмарами лiта , спитати треба орлину зграю.
В селi Любимiв ка
ЧОМУ?..
На зборах серед людей, дуже стриманих i м'яких, один п'яний. Се блондин
середнiх лiт з вицвiлими на сонцi вусами, порiвняно пристойно зодягнений.
Сидить серед жiнок. Вiн п'яний.
Але, бачачи перед собою в президi© при©ждже начальство, тобто секретаря
райкому i мене, вiн з усiх сил намага ться бути коректним. Йому безтямно
хочеться виголосити щось невисказане, гiрке. Його обличчя сповнено
страждання. Голос гихии i сумний. Вiн бо©ться порушити порядок. Вiн
несмiливо пiдiйма руку. I коли йому дають слово, вiн скрушно, вкладаючи
найскладнiший пiдтекст, вимовля одне лише слово:
- Чому? Ну... ну, ч-чому-у? Ах!
I притиску до серця кулак. Що "чому" - я так i не зрозумiв. Але всi
iншi, зда ться, всi зрозумiли його i мовчки згодилися.
Вiн був вкрай сумний...
Потiм пiсля зборiв вiн пiдiйшов до голови i з таким же сумом i скрухою:
- Ах, я ж зовсiм не те хотiв сказати... I ось, розумi те, вiдчуваю:
п'ятдесят грам перебрав, ех!..
Дивовижно симпатичний чоловiк.
1955 рiк
ТЛО
5/1 [19]55
Для всього фiльму пам'ятати: тло нiколи не повинно бути порожнiм. На
другому, третьому i навiть на четвертому планi завжди повинно вiдбуватись
щось побутове, гранично правдиве.
Тодi образи будуть плавати в живому середовищi, а не в безповiтряному
вибiрковому просторi.
Iнодi те, що вiдбува ться на тлi, може виходити на перший план. Се
деталi крупноплановi, почерпнутi з середовища. Вони короткi, йдуть пiд
фонограму головно© дi©.
Примiтка. Дiти, що грають бiля президi©, жiнки з дiтьми на руках, яким
геро© дають дорогу, i т. д.
З година ночi, субота 12 листопада (1955)
//Писати тiльки правду. Не зраджувати ©© нi за яких обставин. Пам'ятати
про час, про народ, про сво© лiта.
Пiднести ©© високо i нести бiля самого серця.
Катерину i Голика трактувати однаково, без подiлу на позитивних i
негативних. Не боятися нiяких пристрастей, нiяких узагальнень.
Боятися тiльки брехнi i утрировки.
Думай неухильно тiльки про велике. Пiдпсси природу до самого себе, i
хай всесвiт буде вiдображенням тво © душi. Борись во iм'я честi. Якщо
доведеться ще раз бути пораненим, проливай свою кров, як благотворну росу,
i усмiхайся.
- Щастя, щастя... Обiйдемось i так. речi важливiшi, нiж щастя.
- Якi?
- Якi? Повиннiсть. Обов'язок.//
ПЕЧАЛЬ
//Гпiв може бути дуже сильним. Але печаль не доводить до вiдчаю,
iстерi©. Це загалом не драма. Це життя наше. А життя прекрасне. I люди, що
творять його, загалом прекраснi.
Сцени печалi повиннi бути легкими, як бiлi хмарки. Нерозтрачена
нiжнiсть повинна бути знайдена i виражена, фiлософiчна мудрiсть i щедрiсть
народу - творця, во©на, художника.
Звiдси: сцена жалю з приводу затоплення, прощання з хатою, або коли
рубають грушу, прощання з синами i т. д. i навiть розлуки в драматичному
романi, якщо треба, - хай будуть... хай зворушують i викликають навiть
усмiшку, але не страх i страждання. В усьому повинне бути
житт утвердження, душевна краса народу.//
30/ХII 1955
КРАВЧИНА
IIМи ж були з тобою хто? Найзвичайнiшi люде.
- Ну, а тепер? Ми хто?
- Як хто? Тепер ми незвичайнi люде. Я подивився сьогоднi на
будiвництво, послухав, що говорять, - це зовсiм iнший свiт. Саме
незвичайний. До сього дня я, признаюсь тобi, ось навiть вiйну пройшов. Три
ордени не добрав - не розумiю життя - сьогоднi зрозумiв.//
1956 рiк
(1956)
щось глибоке в цьому твореннi моря, щось схоже на iсторичну долю
нашого народу. Розширюються береги, новi морськi обрi© хвилюють серця
будiвникiв.
По закiнченню цього фiльму я, очевидно, вiдiйду вiд сво©х старих
принципiв i зроблю "Тараса Бульбу" за Гоголем. Це давн бажаиня мо©х
друзiв.
7/Х/ [19]56
Оповiдав полковник К. таку бувальщину про свого друга. Сюжет, достойний
Шекспiра. Пiд час його [вильоту] аагабав кращий командир ланки. На очах у
бойового товариства вiв вбивав одну за одною три бойовi машини ворога, iде
на таран, збива четверту i сам пiдпалений, в ту мить пада вогневою кулею
на ворожу територiю. Пам'ять його вшанували урочистими словами. I иагоро-'
дили посмертно званням Героя Радянського Союзу...
Минула свiтова вiйна. Виявилось, що вiн упав на терен ворога живий,
нанiвзгорiдий, поламаний. Його вилiкували. I от... дома дiзна ться:
позбавили його звання Героя i т. iн. i т. п.
- Товаришi, за вiщо?
- Як за вiщо? Адже вд буди приказом нагороджеш званням Героя...
- Да!
- Посмертно. А ви живий.
- Ну й що? Хiба мiй нодвиг зменшився вiд того?
- Дiло не в подвигу. Був наказ - посмертно. А раз вж живий, ви тим
самим вже не вiдповiда те формi наказу. I тому...
- Що - тому?
- Тому ви нiякий не Герой. Для звання Героя ми мусимо представити все
заново, а де пiдстави? Хто може засвiдчити вашi подвиги?
- Такi-то й такi-то.
- Але ж вони загинули всi...
- Так що це воно виходить, як же ее так?
- А так, що ви живi. Могли б же ви, попавши до полону, застрелити себе?
- Постiйте... Що ви сказали?
- Якщо ви герой, як же ви могли здатися в полон?
- Я не здавався. Я впав разом з лiтаком i чудом залишився живий в огнi.
- Так. А де дiстанете ви докази, що саме ви були в огнi i руки вашi не
могли тримати пiстолета?..
...Довго оповiдав менi полковник К., а я слухав його i жахався. Се було
одне з пайжахливiших оповiдань мо © доби...
7/ХI/1956
Запишу на сон грядущий: "Поему про море" я хотiв знiмати спiльно з
Ки©вською студi ю. Домовився про се з заступником мiнiстра. Сказав йому:
"Я син укра©нського народу, i менi немало вже лiт. Сценарiй мiй
присвячений життю укра©нського народу, на Вкра©нi вiдбува ться дiя. Цiлком
ясно, що й знiмати фiльм треба на Вкра©нi, в основному а укра©нськими
акторами. Iнакше я не мислю собi. Iнакше се буде щось аморальне i, по сутi
кажучи, глибоко неприродне й дикуиське".
Вiн погодився зi мною.
Не погодився лише один дiяч укра©нсько© некультурностi. Нi мо
прохання, нi посилання на думку заст. мiнiстра культури СРСР не вплинули
на N...
24/XI 1956:
Причини сiростi, безкрилостi, нудно© буденностi того мистецтва
полягають головним чином у тому, автори творiв стоять холоднi i байдужi
в однiй площи, з фактами, з предметами сво©х творiв.
Високе "умственное плоскогорье", висота i яснiст©; точки зору
художника-митця i глибина його свiтогляду пiд впливом тридцятилiтньо©
енергi© уступили сво мiсце дiлячеству, байдужостi i спекуляцi© на
реалiзмi плазунiв безiдейних i дрiбних.
Нема нi любовi, нi пристрастi нема .
Йому здавалось, що всi уже знають про його ганьбу, про його падiння.
А може... не дай боже... невже?
4. На другий день був знову викликаний до П. П. Iшов - ноги не несли.
Ввiйшов. Був зустрiнутий ласкаво, з вибаченням:
- Простiть мене. Я одержую ось уже два роки скарги на вас за брутальну
поведiнку i вирiшив дати вам змогу перевiрити це на собi... Жалiйте людей.
Не ображайте.//
1954 рiк
26/11 1954
...Через тебе, негiдника, нема щастя у колгоспi. - Поживете й без
щастя, чорт вас не вiзьме. Щастя, щастя! речi бiльш важливi, нiж оте
щастя.
18/VIII [19]54 По©зд
А НАЙГОЛОВНIШЕ З ГОЛОВНОГО
Синтезувати нову комунiстичну психологiю. Виразно зобразити всi можливi
©© прояви в роботi, в спрямуваннi, в етицi i естетицi.
Мусять родитись у картинi люди ново© нашо© безпрецедентно© доби -
комунiзму.
Фiльм про Великих маленьких людей, що творять нову еру на землi - еру
комунiзму.
31/Х [19]54
ГЕРО I ЖЕРТВИ
(ДО ПИТАННЯ ПРО ПРЕКРАСНЕ)
//Для повноти картини потрiбнi в селi не тiльки геро© працi й битв, а й
мученики, тобто жертви самоуправства, беззаконня i сваволi. Це люди чеснi
i морально пристойнi, яких нi за що нi про що висилали, потiм прощали
незаподiянi злочини, i вони сьогоднi ходять серед нас, не знаходячи собi
нiяко© вже точки опори, подiбно до грiшних душ у мiкеланджелiвському
страшному судi.
Це до епiзоду питань. До речi, згадати Кравчину, де вiн запису перед
смертним бо м у партiю i де всi сповiдаються перед ним. Усе це до питання,
до великого многогранного питання про прекрасне.//
12/IХ [19]54
Сьогоднi менi шiстдесят рокiв минуло...
Учора й сьогоднi я одержав багато привiтальних телеграм. З Москви,
звичайно, не з убогого Ки ва.
Нацiональну форму i змiст я вiдчуваю завжди, й сьогоднi особливо. Гiрко
менi? Гробить мене розпач чи жаль? Нi. Небо таке ясне, i повiтря
прозоре...
Люблю народ свiй палкою любов'ю. Ущухло много бур в мо му серцi i
пристрастей ущухло багато, тiльки одна з них лишилася в менi назавжди:
пристрасть етична, i за це я благословляю свою долю i свiй час...
25/IХ [19}54
Сьогоднi я чомусь згадав про виступ Чарлi Чаплiна у пресi чи в промовi
зi слiв Андрiя Малишка.
Чаплiн заявив, що слов'янство поки що дало свiтовi в кiнематографi©
одного митця - мислителя i поета. Вiн назвав мо iм'я, вiд чого, очевидно,
укра©нська частина нашо© радянсько© делегацi© дiячiв культури нiяково
опустила очi, не знаючи, як реагувати...
//С. красуня. Струнка, з красивими руками, з великим низьким лобом,
голубоока. Чорт зна , якi дияволи таяться в нiй. Вона, звичайно, завою
його.
Сидячи на однiй партi в гiдротехнiчному iнститутi, вона не може не
завоювати його, тому що та, дружина, вдома. Вона вдома - i бiльш нiчого. I
все за С. Все говорить про те, що пара його - С. Так вiн i по©де з нею на
нове будiвництво, в нове життя. А дружина лишиться на березi нещасна. I
буде плакати вона, i проклинати долю, i кликати його, але нiчого вже не
змiниться. Судилась ©й сирiтська доля покинуто©.//
//Критики скажуть, звичайно, - вигадав автор конфлiкт. Нема такого
конфлiкту. Нашi маси давно вже переросла i виросли з цього кола нiкчемних
приватновласницьких проблем. Де вiн ©х побачив? Де вiн побачив цих уявних
матерiв, якi замiсть того, щоб з радiсною усмiшкою на устах переселятися з
тiсних мазанок у свiтлi новi будинки, раптом почали плакати i цiлувати
одвiрки,, та ще з такими слiзливими иричитаннями? Нема цього! Нема!
Тут автор зразу змушений буде поспiшити назустрiч критикам з заявою,
якщо не про свою цiлковиту з ними згоду, то в усякому разi з виявленням
радостi, що вони цього нiде в життi не помiтили. I навiть заздрощiв. А
втiм, нi. Заздрощiв до критикiв автор не вiдчува .//
У СЦЕНАРIЯХ I ФIЛЬМАХ
//Скiльки на думцi?
Що на думцi, те й на язицi.
Усе персонажi сповiщають у тiй чи iншiй нескладнiй формi один одному
про те, що вони зараз робитимуть.
У пiдтекстi майже нiчого нема. Все однопланове. I нема мислення. I
кожному вiдведено судити не вище чобота.//
//Вiдсутнiсть пiдтексту в ролях не дозволяв акторам творити образи.
Тому вони не живуть, тобто не мислять ("Я мислю, отже, я iсную"). Вони
читцi реплiи.//
1/Х 1954
//Що може людина? Могутня нечувано наша людина сьогоднi. Взагалi людина
сучасностi - якими засобами вона володi ?//
Верещака. Працю те погано. По-старому.
Тихий. Скажiть менi: коли б були ви не письменник, а хлiбороб, як ми
от, як би землю краще по-новому обробляли,?
Верещака. Я? Я про це не думав. Я взагалi кажу.
Ти. хдй. Жаль. От бачте.
Верещака. А ви? Коли б були ви не колгоспник, а письменник, про що б ви
книжку написали? Еге. Ви про це думали?
Тихий. Думав. Я написав би книжку про гарну, лагiдну людину, добру i
чесну. Про те, як призначили ©©, цю людину, на роботу, таку, для яко© у
не© ума-голови не хвата . I як оця людина поволi стала злою, нечесною,
гидкою i нещасливою. I як через не© стало нещасливими багато гарних,
розумних людей. Не перебивайте. I як потiм у це село при©хало високе
начальство i цю людину вродi неначе вигнало з посади, i як усiм нам знову
стало легко й ловко жити. I тiй людинi теж.
Верещака. Так. Може, ви назовете прiзвище цi © людини?
Тихий. Можу назвать. Можу й не назвать.
Запорожець. Не називай, Трихван! Усi вони один у одного горiлку п'ють.
Правди не доб' шся все одно.
Тихий. Доб'юсь.
Верещака. Одне можу вам сказати: напевно високе начальство до вас не
при©де...
РОМАН
11/Х [19]54
У всiх його проявах розiкласти на п'ять пар:
//Любов i радiсть. Ревнощi i страждання. Народження дiтей. Розлуку.
Злиття сердець, щастя владання. Обман i мерзотнiсть.
Прагнення до висот i допомога друга. Прагнення до висот i гальмування
мiщанки. Похибки серця. Гармонiя.
З усiх повсякденних явищ по днати один вiрний i точний роман.
Переплести всi долi пар.
НIЧ
1. Вони в степу обiйнялись (тема моря).
2. Вони потонули, море закрило ©х.
3. Друга пара па човнi на Днiпрi,
4. Човен на Днiпрi. Вони в ньому лежать.
5. Сцена пiдла.
6. Вона одна в степу. Страждання. Музика.
7. Фiвчук лягав спати.//
221/Х [19]54
Н. Каховка
Деталь.
здив з М. в Стару Каховку. Хотiв знайти невловимих водобудiвцiв. Двiчi
не заставав. I обидва рази мене вражали секретарки зава i парторга. Обидвi
досить гарнесенькi, молодi, з гарними фiгурами. Але пики в обох злi, як у
гадюк. Вони нiколи не бачили мене в життi, не знають, хто я. Але обидвi
огризалися на мо© запитання, наче перед ними стояв не сивий вiдвiдувач, а
©хнiй найлютiший ворог.
Яка дивацька вiдсутнiсть елементарного виховання! Так хотiлося сказати:
"Посмiхнись ти, дурепо паршива! Попроси мене люб'язно сiсти. Якi iдiоти
тебе виховали? Який дурень узяв тебе до себе на роботу?"
Потiм я подумав: "Нi, змовчу. I тихо пiду".
Можливо, вони копiюють сво©х начальникiв?..
23/Х [19]54
Рiзне. ...Да! Заходжу я до Петра Iвановича. Скiльки рокiв не бачилися!
Людина культурна, море чарiвностi. нам що згадати. Одне слово - зустрiч
майже близьких друзiв. Розмови високi, полiтичне спрямованi до самих
вершин комунiзму. Просунувся Петро Iванович, просунувся здорово! Ось як
злетiв! Ну i досвiд, звичайно, керiвно© роботи, i зовнiшнiсть, i голос, i
посмiшка, i щось таке, зна те, високе i принадне, керiвне на обличчi...
Але ось дзвоник секретарки. Коротка розмова. Петровi Iвановичу треба
когось прийняти. Хтось зараз повинен до нього ввiйти з пiдлеглих. Чому я
це знаю? Я бачу: Петро Iванович непомiтно для себе i для мене, через
звичку, вже iнша людина... Вiдвiдувач заходить... Розмова вiдвiдувача з
строгим, жорстким керiвництвом коротка. Похмуре керiвництво, важка
бездушнiсть i нечутливiсть цього наймилiшого Петра Iвановича. "Вправляв
мозги" прибулому, очевидно, розумнiй i нещаснiй людинi.
Вiн виходить пригнiчений, супроводжуваний важким поглядом.
Крiсло поверта ться в мiй бiк, i передi мною знову лiричний шанувальник
вiльного жарту, трохи скептик i прочая, i прочан, i прочан.
Милий Петро Iванович:
- Да! I ось, значить, це саме, приходжу я додому...
Я думаю: господи, звiдки ся артистичнiсть? О, порожня посудино... Ти
вже недосяжний, непроникний, обтiчний. Ти всемогутнiй. Скiльки ж тобi
рокiв? Нiкому не вирахувати. Ти старий як свiт... Чи ти плямою
капiталiзму? Чи ти ще при феодалiзмi був таким сучим сином? I будеш при
комунiзмi? Ба, мабуть, будеш, бестi !
26/Х 1954
Сьогоднi у мене при мний ранок. Наче менше стала болiти голова. Отримав
велетенське душевне полегшення вiд телефонно© розмови з Юлею. N. надiслав
менi дружнього листа з вкладеним у нього рецептом i двома пакетиками
дидретину. Сповнений до нього почуття глибоко© вдячностi, до цi © добро©,
розумно© людини. Спасибi йому.
I ще одна хвилююча зустрiч буквально збудоражила всього мене, як то
кажуть, до краю. Сьогоднi я отримав деяке ствердження однi © сво © старо©
та мно© здогадки.
Я думав влiтку ще в Москвi, i особливо тут, в Каховцi, i головним чином
у Грушiвському Кутi, а також пропливаючи пароплавом по Днiпру:
Чи ее все так? Ну, добре, Каховську станцiю i водоймище - море - я
розумiю, визнаю повнiстю i люблю. Ся споруда варта всiх жертв - i
зруйнування сiл, i затоплення плавнiв, i всiх найдорожчих трудiв нашого
народу. Чому? Тому, що воно породжу Пiвденний житт дайний канал. Се
зрошення, обводнення, се життя i благополуччя наших степiв. Воно абсолютно
прогресивне.
Iншi греблi? Зокрема, Кременчуцька? Та сама, яка повинна затопити 45
000 домiв серця Укра©ни? Чи потрiбна вона? Чи така вже вона необхiдна? Для
чого вона? Для постачання запорiзьких турбiн? А може, плюнути нам на цi
турбiни, на сi© вiсiм тощих фараонових корiв? Чи не надто дорого
обiйдуться сi© запорiзькi ©хнi кiловати? Можливо, ми далi обiйдемося
невеличкими греблями для пiдтримання нормального судноплавства i в
невеликiй мiрi для енергi©?
Адже людство вступило в нову енергiйну еру! I яку! Оволодiвання
термоядерною енергi ю робить нас всемогутнiми володарями всi © Сонячно©
системж, а не дише Землi?
Навiщо ж сi складнi арха©чнi, божевiльне" дорогi гiдроелектрогiганти на
прекрасних рiках? Цi затоплення мiст i сiл?
Я задавав отсi питання А-ву, але переконливо© вiдповiдi вiд нього не
отримав. Очевидно, вiн не до кiнця розумi все, будучи поспiль захоплений
своею прекрасною i благородною справою.
I ось сьогоднi один професор Одеського гiдротехнiчного iнституту пiдняв
раптом передi мною завiсу.
Очевидно, саме у зв'язку з атомною ерою вже почали переглядати всю
проблематику гiдробудiвництва. I той факт, що зараз закрили всi новi
гiдротехнiчнi в у а й, залишивши лише один старий, Одеський, свiдчить про
дещо.
...Ми будемо робити новий стрибок у розвитку енергетики. Атомний.
Греблi ва основних великих наших рiках, очевидно, будуть невеликi, з
скромними вiдмiтками для полегшення судиоилавства i зрошення, беа ломки
сiл i мiст, без знищення прибережних лiсiв i затоплення гiгантських
[просторiв] дорогих земель.
Не кажiть - нема конфлiкту. конфлiкт. Вчора увечерi я довго сидiв у
А. Ми перебрали багато тем i не помiтили, як промайнуло двi години. Як i
завжди, ся людина подобалася менi. Тому я мав задоволення вiд спiлкування
з нею.
- Скажiть менi, чого ви могли вiльно i, так би мовити, безкарно не
робити в Каховцi всi о/гсi чотири роки?
- Тобто? - А. пiдвiв свою могутню голову i ледь-ледь примружив очi.
Вiн, очевидно, трохи втомився.
- Ну, могли ви не асфальтувати вулиць, не саджати дере", не будувати
Будинку культури?..
- Боже мiн! - в голосi А. забринiли складнi iнтонацi© здивовання
[через] на©внiсть питання, смiх, гiркота.
- Та я нiчого не повинен цього робити. Це все мо© злочини? Будинки,
театр, асфальт, озеленення, архiтектура, все-, що вас тут приваблю , що
раду людський погляд, що надало будовi вiдчуття благоустро ного нового
мiста, - все ж це суцiльний докiр менi. Все менi поставлено на вид: "Що ви
тут нако©ли? Хто ви? Гiдробудiвник чи градобудiвнин?"
А. почав оповiдати менi всю iсторiю створення мiста - се разюче.
Ось на чому можна створити п' су, роман про народження мiста, яке
люблять уже городяни i вже пишаються ним i за яке будiвник отриму докори
вiд високопоставлених свинтусiв.
- Ви що тут набудували? Хто вам дозволяв? Ви бачили в К...? Як там
Iванов - Петров - Баранов працю ? Збудував простенькi бараки, койки в три
яруси, по сто, сто двадцять чоловiк на барак - i все! I працюють! А ви що
думали? Не працюють? Працюють! Ось як. А ти, так-перетак, двоповерховi
лазнi тут, та кам'янi двоповерховi квартири, та асфальти... ти на це
розбазарю ш?.. I так далi i тому подiбне, неуявно дике. © хто це, ви
гада те? Заступник мiнiстра.
Я сидiв вражений.
- А на чому втримався? - А. замислився.- Мене пiдтримав укра©нський
уряд. Так, так, вони всi мене пiдтримали, i укра©нський ЦК. Тут зовсiм
iнше розумiння речей...
Ось, власне, i все.
- А якi тут iнженери, майстри, робiтники! Се - гвардiя. Се -
аристократи духу. Дивовижно благородний, щасливий якийсь колектив!..
26/Х [19]54
Диво зi мною. Менi стало легше. I настрiй змiнився. Трохи впало
тиснення. Почав писати, ходив до глазно© лiкарнi, аптеки. I хоч ходити
важко, болить за грудиною, я став веселий i бадьорий. Мабуть, тому, що Юля
подзвонила. А день знову казковий. Днiпро, i небо, i сокорини, i Козацький
острiв - все мене чару . Тепло i тихо. Благословенна осiнь...
28/X [19]54
Вчора закiнчив свою доповiдь про сiльське будiвництво для подачi в Раду
Мiнiстрiв i вiддав передруковувать. Увечерi перед сиом розповiв сво му
новому сусiду Г. Д. iдею створення в Ки вi пiд безпосереднiм шефством
уряду невеличко© групи художпикiв-мопумоiгталiстiв, архiтекторiв, рiзчикiв
по дереву i керамiстiв для того, щоб, вибравши село, скажiмо Опiшию, i
завчасно домовившись з колгоспниками, перебудувати його за кiлька рокiв
так, щоб воно стало зразковим центром уваги всiх будiвникiв, колгоспникiв,
туристiв, мистецтвознавцiв. Ще краще створить би двi чи навiть три такi
групи, щоб вони працювали в рiзних селах. Треба створювати новi зразковi
вогнища культурного будiвництва на селi. Я згадав Пiкассо i Леже. Що
зробив Пiкассо в одному глухому керамiчному мiстечку! Се я запропоную
урядовi i президентовi Академi© архiтектури N. Тiльки не пiднiме сього N.
Побо©ться i поледачиться. Вiн уже вiдступив за стiни свого Софi©вського
монастиря i далi золотих бань навряд чи рушить.
30/Х [19]54
...Зустрiч з президентом Академi© архiтектури була трохи комедiйною.
Вiн через годину заявив, що вiн стомився "вiд напору мо©х думок"...
41Х1 [19]54 Ки©в
Сьогоднi лечу, себто не лечу, а ©ду до Москви. Речi складенi. Надворi
глибока похмура осiнь...
Що я зробив тут хороше?
В колах архiтектурних.
Я розпочав тут справу справжнього державного плану, якщо архiтектори ©©
пiдiймуть. Дев'ятнадцятого листопада виступатиму на пленумi Академi©
архiтектури з питань будiвництва нового села. Доповiдь я вже написав i,
прочитавши ©© особисто т. Н., вручив йому. На другий день вiн на зустрiчi
в Академi© архiтектури запропонував менi прочитати ©© па цьому пленумi.
6/ХI [19]54
Москва. Похмуре сiре небо. Гримлять важкi машини за вiкном.
За двi години я вже почув тут про свiй стан так багато прикрих речей,
що вже не рад поверненню. Вже не з мо©ми нервами боротися з недолею. А до
того ще й грошей у домi нема, i дiстати нiде, i вже навiть за©катись про
них не можна, бо й тут уже оббрехано мене. Вже К. дiстав фальшивку, нiби я
за рiк минулий заробив якусь шалену суму.
З О-вим зустрiвся хороше. Се дина людина, що ставиться до мене добре.
Тiльки що вiн може?
Перед вiд'©здом з Ки ва мав велику розмову з N., який хоче, аби я
пере©хав працювати на Ки©вську студiю.
- Олександр Петрович, студiя загиба . Вона зайшла вже так далеко, так
тяжко пала, що далi iснувати так не може. Потрiбнi ви тут як повiтря.
Тiльки ви один можете ще врятувати укра©нську кiнематографiю. Ви ж бачите
самi, що кругом робиться, i т. д. i т. п.
А далi рiч пiшла про кiномистецькi керiвнi верхи, про ©х рiвень,
байдужiсть, обскурантизм. Картини дiйсно жахливi. Нiколи ще укра©нська
кiнематографiя не падала так низько, не обезлюднювалася так укра©нськими
кадрами.
- А чому ж ви не пропонували менi пере©хать додому хоч би п'ять рокiв
тому?..
7/ХI [19]54
Дуже радий, що на засiданнi президi© Академi© архiтектури в присутностi
тт. Н., С. i К. прийнятi мо© запорозькi чайки на ввiдних воротях шлюзу
Каховсько© ГЕС. Тепер, якщо вистачить у скульпторiв пороху i культури,
буде хоч один пам'ятник нашим збройним предкам. Адже нiде нiчого за триста
рокiв! Наче ©х i не було на свiтi...
I доповiдь моя в Радi Мiнiстрiв про художн оформлення Каховського
моря, очевидно, вiдiгра свою роль.
21/ХI [19]54
Доповiдь моя на пленумi Академi© архiтектури вiдбулася досить влучно.
Народ прийняв мене гарно.
Тiльки я захворiв. Тиснення пiшло знову вгору. Перебуваю в гнiтючому
моральному станi.
21/ХI [19]54 Москва
Холодно. Гудуть машини за вiкном день i нiч', не вгаваючи. Просидiв
цiлий день над сценарi м...
23/ХII [19]54
Художнiй твiр завжди до певно© мiри протестом на користь чи проти
когось чи чогось.
Не слiд хитрити з читачем. Коли ви пишете, уявляйте собi, що ви завтра
помрете i що ви пишете заповiт для любих сво©х дiтей.
Не бiйтесь захоплення. Бiйтесь лжi i утрировки.
Нiщо, нiякий ряд живих i ловких сцен, не затулить вiдсутностi основно©
iде©.
А iдея явля ться сама, якщо в романi двi живi неоднаковi, рiжнi
особи.
По аакону природи: досить дотику двох пластинок металу - холодно© i
гарячо©, щоб уже потекла електрика.
26/ХI/ [19]54
ДО ПИТАНЬ ФОРМИ
Зробити у фiльмi один-два великих епiзоди, цiлком побудованих на
стрiмкому руховi. Беэ жодного слова. На якiйсь однiй стрiмкiй нотi.
Один з цих епiзодiв - звичайно, наступ моря, розлив чарiвний, веселий,
величний. Вiд Ки ва до Каховки. Се незвичайна весна.
Другий, можливо, епiзод Сiрка. Се лiт запорозько© кiнноти в степах. Се
битва, погонi, угон людей, худоби. I анову битви. I знову рух у степу.
I потiм уже слово кошового.
ПРОСТIР
Лiтаки, радiотелефонування.
Треба зробити так, щоб у картинi не було тiсно. I щоб вона була не
рвана, не фрагментарна. Треба дiю, що вiдбува ться на великому просторi
будiвництва, правильно розташувати i об' днати на загальному тлi.
Один з персонажiв - молодий хлопець. Очi талановитi, широко розкритi в
життя. Всьому диву ться радо. Одкривав сам у собi щоразу все новi й новi
таланти.
- У мене, дядьку, учора ввечерi одкрився новий талант.
Писанка. Дивуючись, ставить найнеможливiшi несподiванi запитання, на
зразок:
- Нащо оцi верби?
- Чого так стало некрасиво?
Вiн щасливий. Все, чого хоче, здiйсню ться. Бажаю - те-то (спогади в
Щорсi). Дiалог про красоту i соцiалiзм. Не хочу я верб.
СКОРИСТАТИСЯ НЕОДМIННО
//Н.Н. знав, що вiн нiколи не любив людей. Зовсiм яв любив нi народу,
тобто нi робiтникiв, нi селян, нi буржуазi©.
Це презирство до всього на свiтi рятувало його, як йому вдавалось, вiд
усвiдомлення власно© нiкчемностi i пустоти, було диним вiдкритим девiзом
його життя. Вiйна, мир, - чи не все одно? "Важливо бути на хвилi", - ось
який це був письменник Яковець-Яковченко.
У нього нема друзiв.
- Не треба менi друзiв. Досить з мене дружби народiв.
Коротше кажучи, вiн хам.//
- Я людина. Менi властиве все людське. Не можу я складатися з самих
молекул ентузiазму.
Я мушу ©сти, пити. I щоб на мене дощ не йшов у хатi.
I хочу я не бути похожим зовнi на страхiття...
Я не хочу сво©м зовнiшнiм видом принижувати мою прекрасну Радянську
державу.
- керiвники, й письменники, що з-за високих iдей не бачать людей.
- Коли це так, вiн просто ©х не бачить, без всяких iдей. Нiкого, крiм
себе, не любить.
27/ХII [19]54
Закiнчився з'©зд письменникiв Радянського Союзу27. Дванадцять днiв.
Урочисте вiдкриття в Кремлi. Багато виступiв. Промови писанi. Всi
говорили, уткнувшись носом у написанi сво© слова. Промовець окремо,
аудиторiя окремо.
Мiй виступ народ сприйняв прекрасно. Не вподобався я тiльки мо му другу
Н. i його родичу i двiйнику Н.Н.
Був цiкавий чесний виступ Шолохова...
30/ХII [19]54
ПРО КОЛIР, ПРО КРАСУ
Записати в сценарi© кiлька разiв. Розкидати сi думки по всьому полю
сценарiю.
Описати детально крижини, розливи, сади в цвiту. Всю душу природи в
цвiту. Весь порух сил.
Прикласти вухо до землi.
Лiтати з бджолами в кожну квiтку. Навiщо?
Адже се буде знято, а може, й нi, дивлячись за обставинами. Все рiвно,
записати так, наче буде зняте точнiсiнько саме так, i люди будуть дивитись
зазняте через сто рокiв як лiтопис, як живопис.
ВНЕСТИ В ТЕКСТ СЦЕНАРIЮ
Такий герой мiй чи не такий? Розпитаю людей, - хто скаже правду? Адже
всяк уже носить його, створивши по образу й подобiю свому.
Один скаже - вiн був скажений, другий - дурний. Маленькi душi зменшать
його до сво©х пiгмейських розмiрiв i скажуть про його свою пiгмейську
правду: вiн матюкавсь, був мовчазний, багато ©в, i пив, i ©здив у ЗIМi -
саме те дрiбничкове, що, зменшуючись до пiгмейських розмiрiв (нрзб). Не то
що мiй герой, а навiть велика людина робилась близькою i зрозумiлою
пiгмеям.
Горобцiв спитати - скажуть, напевно, що орел погано лiтав у кущах i
коноплях. А як орел за хмарами лiта , спитати треба орлину зграю.
В селi Любимiв ка
ЧОМУ?..
На зборах серед людей, дуже стриманих i м'яких, один п'яний. Се блондин
середнiх лiт з вицвiлими на сонцi вусами, порiвняно пристойно зодягнений.
Сидить серед жiнок. Вiн п'яний.
Але, бачачи перед собою в президi© при©ждже начальство, тобто секретаря
райкому i мене, вiн з усiх сил намага ться бути коректним. Йому безтямно
хочеться виголосити щось невисказане, гiрке. Його обличчя сповнено
страждання. Голос гихии i сумний. Вiн бо©ться порушити порядок. Вiн
несмiливо пiдiйма руку. I коли йому дають слово, вiн скрушно, вкладаючи
найскладнiший пiдтекст, вимовля одне лише слово:
- Чому? Ну... ну, ч-чому-у? Ах!
I притиску до серця кулак. Що "чому" - я так i не зрозумiв. Але всi
iншi, зда ться, всi зрозумiли його i мовчки згодилися.
Вiн був вкрай сумний...
Потiм пiсля зборiв вiн пiдiйшов до голови i з таким же сумом i скрухою:
- Ах, я ж зовсiм не те хотiв сказати... I ось, розумi те, вiдчуваю:
п'ятдесят грам перебрав, ех!..
Дивовижно симпатичний чоловiк.
1955 рiк
ТЛО
5/1 [19]55
Для всього фiльму пам'ятати: тло нiколи не повинно бути порожнiм. На
другому, третьому i навiть на четвертому планi завжди повинно вiдбуватись
щось побутове, гранично правдиве.
Тодi образи будуть плавати в живому середовищi, а не в безповiтряному
вибiрковому просторi.
Iнодi те, що вiдбува ться на тлi, може виходити на перший план. Се
деталi крупноплановi, почерпнутi з середовища. Вони короткi, йдуть пiд
фонограму головно© дi©.
Примiтка. Дiти, що грають бiля президi©, жiнки з дiтьми на руках, яким
геро© дають дорогу, i т. д.
З година ночi, субота 12 листопада (1955)
//Писати тiльки правду. Не зраджувати ©© нi за яких обставин. Пам'ятати
про час, про народ, про сво© лiта.
Пiднести ©© високо i нести бiля самого серця.
Катерину i Голика трактувати однаково, без подiлу на позитивних i
негативних. Не боятися нiяких пристрастей, нiяких узагальнень.
Боятися тiльки брехнi i утрировки.
Думай неухильно тiльки про велике. Пiдпсси природу до самого себе, i
хай всесвiт буде вiдображенням тво © душi. Борись во iм'я честi. Якщо
доведеться ще раз бути пораненим, проливай свою кров, як благотворну росу,
i усмiхайся.
- Щастя, щастя... Обiйдемось i так. речi важливiшi, нiж щастя.
- Якi?
- Якi? Повиннiсть. Обов'язок.//
ПЕЧАЛЬ
//Гпiв може бути дуже сильним. Але печаль не доводить до вiдчаю,
iстерi©. Це загалом не драма. Це життя наше. А життя прекрасне. I люди, що
творять його, загалом прекраснi.
Сцени печалi повиннi бути легкими, як бiлi хмарки. Нерозтрачена
нiжнiсть повинна бути знайдена i виражена, фiлософiчна мудрiсть i щедрiсть
народу - творця, во©на, художника.
Звiдси: сцена жалю з приводу затоплення, прощання з хатою, або коли
рубають грушу, прощання з синами i т. д. i навiть розлуки в драматичному
романi, якщо треба, - хай будуть... хай зворушують i викликають навiть
усмiшку, але не страх i страждання. В усьому повинне бути
житт утвердження, душевна краса народу.//
30/ХII 1955
КРАВЧИНА
IIМи ж були з тобою хто? Найзвичайнiшi люде.
- Ну, а тепер? Ми хто?
- Як хто? Тепер ми незвичайнi люде. Я подивився сьогоднi на
будiвництво, послухав, що говорять, - це зовсiм iнший свiт. Саме
незвичайний. До сього дня я, признаюсь тобi, ось навiть вiйну пройшов. Три
ордени не добрав - не розумiю життя - сьогоднi зрозумiв.//
1956 рiк
(1956)
щось глибоке в цьому твореннi моря, щось схоже на iсторичну долю
нашого народу. Розширюються береги, новi морськi обрi© хвилюють серця
будiвникiв.
По закiнченню цього фiльму я, очевидно, вiдiйду вiд сво©х старих
принципiв i зроблю "Тараса Бульбу" за Гоголем. Це давн бажаиня мо©х
друзiв.
7/Х/ [19]56
Оповiдав полковник К. таку бувальщину про свого друга. Сюжет, достойний
Шекспiра. Пiд час його [вильоту] аагабав кращий командир ланки. На очах у
бойового товариства вiв вбивав одну за одною три бойовi машини ворога, iде
на таран, збива четверту i сам пiдпалений, в ту мить пада вогневою кулею
на ворожу територiю. Пам'ять його вшанували урочистими словами. I иагоро-'
дили посмертно званням Героя Радянського Союзу...
Минула свiтова вiйна. Виявилось, що вiн упав на терен ворога живий,
нанiвзгорiдий, поламаний. Його вилiкували. I от... дома дiзна ться:
позбавили його звання Героя i т. iн. i т. п.
- Товаришi, за вiщо?
- Як за вiщо? Адже вд буди приказом нагороджеш званням Героя...
- Да!
- Посмертно. А ви живий.
- Ну й що? Хiба мiй нодвиг зменшився вiд того?
- Дiло не в подвигу. Був наказ - посмертно. А раз вж живий, ви тим
самим вже не вiдповiда те формi наказу. I тому...
- Що - тому?
- Тому ви нiякий не Герой. Для звання Героя ми мусимо представити все
заново, а де пiдстави? Хто може засвiдчити вашi подвиги?
- Такi-то й такi-то.
- Але ж вони загинули всi...
- Так що це воно виходить, як же ее так?
- А так, що ви живi. Могли б же ви, попавши до полону, застрелити себе?
- Постiйте... Що ви сказали?
- Якщо ви герой, як же ви могли здатися в полон?
- Я не здавався. Я впав разом з лiтаком i чудом залишився живий в огнi.
- Так. А де дiстанете ви докази, що саме ви були в огнi i руки вашi не
могли тримати пiстолета?..
...Довго оповiдав менi полковник К., а я слухав його i жахався. Се було
одне з пайжахливiших оповiдань мо © доби...
7/ХI/1956
Запишу на сон грядущий: "Поему про море" я хотiв знiмати спiльно з
Ки©вською студi ю. Домовився про се з заступником мiнiстра. Сказав йому:
"Я син укра©нського народу, i менi немало вже лiт. Сценарiй мiй
присвячений життю укра©нського народу, на Вкра©нi вiдбува ться дiя. Цiлком
ясно, що й знiмати фiльм треба на Вкра©нi, в основному а укра©нськими
акторами. Iнакше я не мислю собi. Iнакше се буде щось аморальне i, по сутi
кажучи, глибоко неприродне й дикуиське".
Вiн погодився зi мною.
Не погодився лише один дiяч укра©нсько© некультурностi. Нi мо
прохання, нi посилання на думку заст. мiнiстра культури СРСР не вплинули
на N...
24/XI 1956:
Причини сiростi, безкрилостi, нудно© буденностi того мистецтва
полягають головним чином у тому, автори творiв стоять холоднi i байдужi
в однiй площи, з фактами, з предметами сво©х творiв.
Високе "умственное плоскогорье", висота i яснiст©; точки зору
художника-митця i глибина його свiтогляду пiд впливом тридцятилiтньо©
енергi© уступили сво мiсце дiлячеству, байдужостi i спекуляцi© на
реалiзмi плазунiв безiдейних i дрiбних.
Нема нi любовi, нi пристрастi нема .