А вранцi встав, нагрiв бiля чайника пальцi, попрохав у хазяйчино©
доньки-школярки чотири аркушики з учнiвського зошита паперу "в клiточку",
взяв олiвця, бо чорнило замерзло, сiв та й записав "Зенiтку".
Так народилася "Зенiтка"...
"Зенiтка" - це гумореска, написана не на фактичному матерiалi, це,
сказати б, чистiсiнький авторський витвiр, домисел.
Давайте спробу мо поговорити про фейлетон, чи усмiшку, як про наслiдок
певного житт вого явища, факту. сть у мене усмiшка (чи хай буде
фейлетон), що зветься: "У нiч пiд Новий рiк". Матерiалом для цi © усмiшки
прислужився той житт вий факт, що по багатьох наших колгоспах голови
колгоспiв, щоб повлаштовувати на легеньку роботу сво©х родичiв, кумiв,
сватiв i т. д., - призначають ©х сторожами.
В одному колгоспi було виявлено по штату цiлих вiсiмнадцять сторожiв.
Явище, розумi ться, ненормальне, яке межу iз злочином. Треба було
висмiяти це явище, звернути на нього громадську увагу, винести його на
людське посмiховисько. I таким чином припинити.
Як я пiдiйшов до цього матерiалу, до цього факту?
Я собi уявив, що коли в колгоспi вiсiмнадцять сторожiв i всi вони
родичi чи приятелi, - ясно, що не всi вони дiди, що це здоровi,
працездатнi люди, якi ховаються вiд роботи i мають за це ще й неабиякi
трудоднi.
Це була, так би мовити, вихiдна точка, та грубка, вiд яко© я почав
"танцювати"...
Що може робити здорова, неспрацьована, молода людина вночi, коли вона
сторож, а тому сторожевi тiльки й дiла, що в калатало калатати?
От я й почав ©м роботу знаходити, на паперi, звiсно: i вони в мене i в
пiдкидного грають, i борються, i на фермi симентальського бугая
пiднiмають. Дiйшло до того, що комсомолка Оленка на правлiннi почала
вимагати, щоб сторожам футбольного м'яча купили: хай, мовляв, не гуляють,
а тренуються та Кубок СРСР для колгоспу виграють.
А остаточно я скомпрометував сторожiв тим, що одного з них в нiч пiд
Новий рiк щось украло. - Люди читали, смiялися, а дехто, напевно, i
чухався. А якби я взяв та й написав: "У такiм-то колгоспi вiсiмнадцять
сторожiв. Розженiть ©х!" Це була б не лiтература. Справа лiтератури -
сво©ми засобами звернути увагу на певне явище, висвiтлити його, а для
"вжиття заходiв" у нас iншi вiдповiднi установи.
Якось, бувши в однiм районi, я звернув увагу, що клуби по селах
здебiльша позамикувано. Висять на клубних дверях величезнi колодки-замки.
Я не допитувався, чому позамикали тi клуби, - для мене було ясно, що на
культосвiтню роботу в тому районi увага невелика.
Написав я фейлетона "Про замки та iншi речi". Району я не називав, не
називав i певного клубу, але вийшло, що я "попав у точку"; чимало було
листiв-одгукiв на цей фейлетон, де писалося: от, мовляв, добре, що
написали про замки на клубах: у нас уже нема замка, клуб працю i т. д., i
т. iн.
Чому я iз "смiшного" саме боку пiдходжу до житт вих явищ?
Бо я намагаюся бути сатириком, а сатирики, як говорив М. . Салтиков,
"закликають на допомогу зброю смiху"...
Коли б я був романiстом, i цей факт мене б зацiкавив, я б поклав його,
може, за основу багатотомного роману.
Поет написав би, може, баладу, може, поему, може, пiсню...
А моя зброя - смiх! Я глузую, кепкую, а частенько просто собi
усмiхаюсь.
М. В. Гоголь сказав: "Смiху бо©ться навiть той, хто вже нiчого не
бо©ться".
VI
Де береться матерiал, для сатирично-гумористичних творiв?
Радянськi письменники, сатирики та гумористи, здебiльша гуртуються бiля
сатиричних та гумористичних журналiв - "Перця", "Крокодила" та iнших, що
видаються по братнiх радянських республiках. Працюють вони по редакцiях
газет та журналiв. Редакцiйна пошта завжди да такого матерiалу скiльки
завгодно.
Але, розумi ться, найкраще бачити життя на власнi очi, вивчати його,
бути серед народу, отож найкориснiшими завжди бувають по©здки в колгоспи,
радгоспи, на фабрики, заводи, шахти i т. д., i т. iн. Сатирикам та
гумористам це ще потрiбнiше, нiж комусь iншому.
Письменникова зброя - мова, слово. Веселу гумореску, фейлетона, гостру
сатиру не можна написати спокiйною, холодною, хай навiть i
найлiтературнiшою мовою.
У сатирика та гумориста мова ма бути жива, гостра, дотепна, наближена
до мови, якою розмовля народ.
Отож i доводиться прислухатися, записувати, знайомитися з фольклорними
матерiалами i т. д., i т. iн.
Це для нас i необхiдне, i обов'язкове, без цього весело© усмiшки не
напишеш.
Менi довелося повоювати збро ю смiху з ворогами радянського народу,
панськими лакузами, продажними укра©нсько-нiмецькими нацiоналiстами.
Вся ця наволоч пiсля вiйни кублилася по всiляких схронах у захiдних
областях Радянсько© Укра©ни. Все це вихованцi всiляких гестапо та iнших
гадючих гнiзд iз сво ю розбiйницькою специфiкою, жаргоном, побутом,
вчинками i т. д.
Розумi ться, що, сидiвши в Ки вi, не вивчивши цього всього матерiалу на
мiсцi, менi трудно було б щось про них у©дливе написати. Треба, значить,
було ©здити в захiднi областi, знайомитися з обстановкою ка©ново© роботи
ворогiв, говорити з мiсцевими людьми, що докладнiше знали роботу цих
запроданцiв, доводилося говорити i з самими "героями" темно© ночi та
густо© хащi.
Наслiдком тiльки цього й могла вийти моя книжечка "Самостiйна дiрка".
Не було б мо©х "Ленiнград i ленiнградцi", якби я не побував у
Ленiнградi, наслiдком по©здки в Запорiжжя з'явилися мо© "Запорожцi"; всi
мо© "мисливськi усмiшки" - результат багатолiтнiх мандрiвок з рушницею...
Треба вам сказати, що i в "мисливських усмiшках" нiчого вигаданого
нема: це все власнi спостереження, все це було побачено, почуто, пережито.
Розумi ться, все оброблено з мого погляду.
В кабiнетi наш брат багато не висидить.
VII
Ми, на превеликий жаль, дуже бiднi ще на теоретичнi роботи в галузi
сатирико-гумористично© лiтератури. Та появиться ж колись i теорiя.
Що ж iще вам сказати?
Знайте найголовнiше: "Не святi горшки лiплять!"
Захочете навчитися писати фейлетони, навчитеся, бо, ще раз пiдкреслюю,
навчитися можна!
А нам, що вже чимало лiт працю мо на нивi сатирично-гумористично©
лiтератури, чекаючи молодо©, гарячо©, дотепно©, весело© змiни, залиша ться
тiльки одне:
учитися, учитися та ще раз учитися!
Чека мо до наших лав: будемо вчитися разом!
1954
[1] Н. Щедрин (М. Е. Салтыков), О литературе, М., Гослитиздат, 1952,
стор. 591. (Авт.).
У НIЧ ПIД НОВИЙ РIК
I
В одному колгоспi, одного району, одно© областi трапилася страшна
пригода...
У нiч пiд Новий рiк щось украло в тому колгоспi сторожа!
Був сторож, i як язиком його злизало.
У тому колгоспi по штату всього тiльки 18 сторожiв...
Не вiсiмдесят, а всього тiльки вiсiмнадцять.
Сторожi мiж собою живуть тихо, мирно, у згодi та злагодi.
Вони собi сторожують, сонце собi крутиться, трудоднi собi йдуть...
Щоб коли-небудь виникла серед них, серед сторожiв, якась там сварка, -
то боже борони!
Хiба як у пiдкидного грають, та хтось не ту масть пiдкине. Але це бува
дуже рiдко, бо грають вони у пiдкидного так, що й у карти вже не
дивляться, - такi спецiалiсти: дiйшли вже до того, що без карт грають, а
так - на мигах.
Отже, й сваритися нема причин.
Бува iнодi, що стерегти нема чого, - так i з цього становища виходять:
стережуть тодi один одного, щоб прогулiв не було.
Одне слово, - хорошi сторожi, квалiфiкованi i з чималим стажем.
Тро з них уже в похилiм вiцi, старенькi, а решта - нiчого, у доброму
ще здоров'©, i як не грають пiд коморою у пiдкидного, тодi
борються-"навхрест" або "пiд силки", а як боротись не хочеться, тодi йдуть
на товарно-молочну ферму:
- Ану, хто бугая пiднiме?
Бугай у тому колгоспi-симентал, красунь-бугай, Цезар назива ться, 918
кiлограмiв на вагу, але характером плохий, сумирний, да ться пiднiмати,
тiльки стогне.
Одному не вдалося ще пiдняти, а вдвох уже пiднiмають.
Тiльки крекчуть, як пiднiмають.
Оленка Кленова, найкраща в колгоспi ланкова i найгострiша на язик
комсомолка, кинула якось на засiданнi правлiння:
- Та ви б нашим сторожам футбольного м'яча купили! Вони потренуються та
"Кубка СРСР" нам виграють! Досить уже ©м бугая пiднiмати!
Сторожi образились та на Оленку:
- Ти не дуже базiкай! Що ми сторожi, то нiчого, та не забувай, що я
тесть, а я свекор, а я дядько, а я кум! Прикуси язика!
I так за дiвчину взялися, що якби не парторг iз комсоргом, то, дивись
би, й той... i ланку б одiбрали!
А так, взагалi, що раз кажемо, сторожi дуже добрi й дуже квалiфiкованi,
просто таки незамiнимi.
I от одного з них пiд Новий рiк щось узяло й ухопило.
Дiло було, - розповiдають, - так.
Пiд Новий рiк сторожi вийшли на роботу вже пiсля зустрiчi Нового року,
бо нiхто до 12-о© години в колгоспi не спав, отже боятися не було чого, та
й злодi© у цю нiч теж Новий рiк зустрiчають, так що можна не хвилюватися.
Зустрiли Новий рiк i вийшли сторожувати.
Цю нiч не грали в пiдкидного, не боролися та й бугая не пiднiмали, бо
було важкувато. Походили, покалатали в калаталки, поприходили додому та й
полягали спати.
I от другого дня дружина одного з сторожiв зчинила гвалт:
- Нема чоловiка!
Сюди-туди - нема! Уже й вечiр - нема! Подзвонили до району, викликали з
мiлiцi© собаку-шукача Трефа, а воно то© ночi йшов снiг, слiди поприкидало.
Треф побiгав по дворах, пiдбiг до колгоспно© комори, нюхнув i прянув до
стогу колгоспного сiна, пiдбiг до стогу i почав одгрiбати сiно. Грiб, грiб
i вигрiб свинячий окiст. Всi тiльки:
- Тю!
А комiрник потихеньку:
- Здох би ти йому! Де ти на мою голову взявся? Оленка, що тут була,
приснула:
- Дивись! I колоте, а в сiно зарива ться! Сказано, свиня!
- То воно з морозу, - посмiхнувся мiлiцiонер.
II
Крадiжка в колгоспi сторожа справила на всiх гнiтюче враження.
Дружина весь час плаче, родичi й сусiди сумують.
Сторожi ходять хмарою:
- Не вберегли!
Скликали екстрене засiдання правлiння, де ухвалили подво©ти штат
колгоспних сторожiв, щоб один штат сторожував колгоспне добро, а другий
штат, щоб сторожував перший штат.
- Чи могло таке трапитись? - запитали ми в свого знайомого мудрого
колгоспника.
- Скiльки в колгоспi сторожiв? - вiн запитав.
- Вiсiмнадцять!
- Могло бути! - подумавши трохи, сказав мудрий колгоспник. - Могло
вкрасти: кого красти!
- А що робити, щоб у колгоспi сторожiв не крали?
- дний спосiб - вибрати на колгосп одного доброго сторожа! -
посовiтував мудрий колгоспник. - Голову колгоспу!
- Що ж йому сторожувати? - ми до нього.
- Колгоспнi трудоднi! - твердо заявив мудрий колгоспник. - Нiхто тодi в
нього сторожа не вкраде!
1950
ЦЕП НА МУССОЛIНI
"Новое время" повiдомля , що Муссолiнi дiстав перед шлюбом принцеси
Iоланди нагороду - цеп Анонцiади, що да право на ранг "королевого
кузена". Нагорода ця да ться тiльки за дуже важливу нацiональну заслугу.
З газет
Поволеньки-поволеньки, а вибива ться-таки Муссолiнi в люди. Був собi
простим фашистом.
Бився навкулачках, зав'язував тугими вузлами сорочки в купальщикiв на
березi Тiбру й реготався потiм, за кущем сидячи, як який-небудь Пузiнi чи
яка-небудь Пуповiнi нiяк не могли в сорочку влiзти.
Зробили за це десяцьким чи соцьким у фашистiв.
Потiм уже на полiтичну арену випустили.
Почав вiкна бити в редакцiях соцiалiстичних газет, в кишенi
соцiалiстичних дiячiв кiзякiв накидати, калошi ©хнi гвiздками до долiвки
прибивати.
Лiдером фашистським зробили.
Тут уже почалася справжня державна робота.
Уже не вiкна в редакцiях бив, а громити почав цiлi редакцi©, бити почав
соцiалiстiв та комунiстiв i рiзних парламентських депутатiв. Уже цегла не
в модi, гатить Муссолiнi з наганiв та з браунiнгiв, а то й з кулеметiв.
Цiлi мiста почав за кiлька часу наскоками брати.
Дивляться - генiй державний, та миттю в прем' р-мiнiстри.
Та де в прем' р-мiнiстри?! Просто в диктатори смальнув.
Уже, можна сказати, не проста державна робота, а генiальна почалася.
Робiтникiв в баранячий рiжок, соцiалiстiв по в'язницях, парламент по
шапцi, комунiстiв до стiнки.
Дивись, миттю i цеп Анонцiади, найвища нагорода.
Разом з тим i двоюрiдний королiв брат.
А там ще яку сотню комунiстiв розстрiля - рiдним королевим братом
буде.
I далi, й далi, й далi...
Соцiалiсти й комунiсти не переводяться, значить, нагороди, як iз мiшка,
сипатимуться.
Так i дойде до королевого пращура, чи що.
Але все оте родичання не дуже показна, по-мо му, штука.
От цеп - це штука хороша.
Може-таки, хоч на цьому, почесному, цепi та повiситься...
доньки-школярки чотири аркушики з учнiвського зошита паперу "в клiточку",
взяв олiвця, бо чорнило замерзло, сiв та й записав "Зенiтку".
Так народилася "Зенiтка"...
"Зенiтка" - це гумореска, написана не на фактичному матерiалi, це,
сказати б, чистiсiнький авторський витвiр, домисел.
Давайте спробу мо поговорити про фейлетон, чи усмiшку, як про наслiдок
певного житт вого явища, факту. сть у мене усмiшка (чи хай буде
фейлетон), що зветься: "У нiч пiд Новий рiк". Матерiалом для цi © усмiшки
прислужився той житт вий факт, що по багатьох наших колгоспах голови
колгоспiв, щоб повлаштовувати на легеньку роботу сво©х родичiв, кумiв,
сватiв i т. д., - призначають ©х сторожами.
В одному колгоспi було виявлено по штату цiлих вiсiмнадцять сторожiв.
Явище, розумi ться, ненормальне, яке межу iз злочином. Треба було
висмiяти це явище, звернути на нього громадську увагу, винести його на
людське посмiховисько. I таким чином припинити.
Як я пiдiйшов до цього матерiалу, до цього факту?
Я собi уявив, що коли в колгоспi вiсiмнадцять сторожiв i всi вони
родичi чи приятелi, - ясно, що не всi вони дiди, що це здоровi,
працездатнi люди, якi ховаються вiд роботи i мають за це ще й неабиякi
трудоднi.
Це була, так би мовити, вихiдна точка, та грубка, вiд яко© я почав
"танцювати"...
Що може робити здорова, неспрацьована, молода людина вночi, коли вона
сторож, а тому сторожевi тiльки й дiла, що в калатало калатати?
От я й почав ©м роботу знаходити, на паперi, звiсно: i вони в мене i в
пiдкидного грають, i борються, i на фермi симентальського бугая
пiднiмають. Дiйшло до того, що комсомолка Оленка на правлiннi почала
вимагати, щоб сторожам футбольного м'яча купили: хай, мовляв, не гуляють,
а тренуються та Кубок СРСР для колгоспу виграють.
А остаточно я скомпрометував сторожiв тим, що одного з них в нiч пiд
Новий рiк щось украло. - Люди читали, смiялися, а дехто, напевно, i
чухався. А якби я взяв та й написав: "У такiм-то колгоспi вiсiмнадцять
сторожiв. Розженiть ©х!" Це була б не лiтература. Справа лiтератури -
сво©ми засобами звернути увагу на певне явище, висвiтлити його, а для
"вжиття заходiв" у нас iншi вiдповiднi установи.
Якось, бувши в однiм районi, я звернув увагу, що клуби по селах
здебiльша позамикувано. Висять на клубних дверях величезнi колодки-замки.
Я не допитувався, чому позамикали тi клуби, - для мене було ясно, що на
культосвiтню роботу в тому районi увага невелика.
Написав я фейлетона "Про замки та iншi речi". Району я не називав, не
називав i певного клубу, але вийшло, що я "попав у точку"; чимало було
листiв-одгукiв на цей фейлетон, де писалося: от, мовляв, добре, що
написали про замки на клубах: у нас уже нема замка, клуб працю i т. д., i
т. iн.
Чому я iз "смiшного" саме боку пiдходжу до житт вих явищ?
Бо я намагаюся бути сатириком, а сатирики, як говорив М. . Салтиков,
"закликають на допомогу зброю смiху"...
Коли б я був романiстом, i цей факт мене б зацiкавив, я б поклав його,
може, за основу багатотомного роману.
Поет написав би, може, баладу, може, поему, може, пiсню...
А моя зброя - смiх! Я глузую, кепкую, а частенько просто собi
усмiхаюсь.
М. В. Гоголь сказав: "Смiху бо©ться навiть той, хто вже нiчого не
бо©ться".
VI
Де береться матерiал, для сатирично-гумористичних творiв?
Радянськi письменники, сатирики та гумористи, здебiльша гуртуються бiля
сатиричних та гумористичних журналiв - "Перця", "Крокодила" та iнших, що
видаються по братнiх радянських республiках. Працюють вони по редакцiях
газет та журналiв. Редакцiйна пошта завжди да такого матерiалу скiльки
завгодно.
Але, розумi ться, найкраще бачити життя на власнi очi, вивчати його,
бути серед народу, отож найкориснiшими завжди бувають по©здки в колгоспи,
радгоспи, на фабрики, заводи, шахти i т. д., i т. iн. Сатирикам та
гумористам це ще потрiбнiше, нiж комусь iншому.
Письменникова зброя - мова, слово. Веселу гумореску, фейлетона, гостру
сатиру не можна написати спокiйною, холодною, хай навiть i
найлiтературнiшою мовою.
У сатирика та гумориста мова ма бути жива, гостра, дотепна, наближена
до мови, якою розмовля народ.
Отож i доводиться прислухатися, записувати, знайомитися з фольклорними
матерiалами i т. д., i т. iн.
Це для нас i необхiдне, i обов'язкове, без цього весело© усмiшки не
напишеш.
Менi довелося повоювати збро ю смiху з ворогами радянського народу,
панськими лакузами, продажними укра©нсько-нiмецькими нацiоналiстами.
Вся ця наволоч пiсля вiйни кублилася по всiляких схронах у захiдних
областях Радянсько© Укра©ни. Все це вихованцi всiляких гестапо та iнших
гадючих гнiзд iз сво ю розбiйницькою специфiкою, жаргоном, побутом,
вчинками i т. д.
Розумi ться, що, сидiвши в Ки вi, не вивчивши цього всього матерiалу на
мiсцi, менi трудно було б щось про них у©дливе написати. Треба, значить,
було ©здити в захiднi областi, знайомитися з обстановкою ка©ново© роботи
ворогiв, говорити з мiсцевими людьми, що докладнiше знали роботу цих
запроданцiв, доводилося говорити i з самими "героями" темно© ночi та
густо© хащi.
Наслiдком тiльки цього й могла вийти моя книжечка "Самостiйна дiрка".
Не було б мо©х "Ленiнград i ленiнградцi", якби я не побував у
Ленiнградi, наслiдком по©здки в Запорiжжя з'явилися мо© "Запорожцi"; всi
мо© "мисливськi усмiшки" - результат багатолiтнiх мандрiвок з рушницею...
Треба вам сказати, що i в "мисливських усмiшках" нiчого вигаданого
нема: це все власнi спостереження, все це було побачено, почуто, пережито.
Розумi ться, все оброблено з мого погляду.
В кабiнетi наш брат багато не висидить.
VII
Ми, на превеликий жаль, дуже бiднi ще на теоретичнi роботи в галузi
сатирико-гумористично© лiтератури. Та появиться ж колись i теорiя.
Що ж iще вам сказати?
Знайте найголовнiше: "Не святi горшки лiплять!"
Захочете навчитися писати фейлетони, навчитеся, бо, ще раз пiдкреслюю,
навчитися можна!
А нам, що вже чимало лiт працю мо на нивi сатирично-гумористично©
лiтератури, чекаючи молодо©, гарячо©, дотепно©, весело© змiни, залиша ться
тiльки одне:
учитися, учитися та ще раз учитися!
Чека мо до наших лав: будемо вчитися разом!
1954
[1] Н. Щедрин (М. Е. Салтыков), О литературе, М., Гослитиздат, 1952,
стор. 591. (Авт.).
У НIЧ ПIД НОВИЙ РIК
I
В одному колгоспi, одного району, одно© областi трапилася страшна
пригода...
У нiч пiд Новий рiк щось украло в тому колгоспi сторожа!
Був сторож, i як язиком його злизало.
У тому колгоспi по штату всього тiльки 18 сторожiв...
Не вiсiмдесят, а всього тiльки вiсiмнадцять.
Сторожi мiж собою живуть тихо, мирно, у згодi та злагодi.
Вони собi сторожують, сонце собi крутиться, трудоднi собi йдуть...
Щоб коли-небудь виникла серед них, серед сторожiв, якась там сварка, -
то боже борони!
Хiба як у пiдкидного грають, та хтось не ту масть пiдкине. Але це бува
дуже рiдко, бо грають вони у пiдкидного так, що й у карти вже не
дивляться, - такi спецiалiсти: дiйшли вже до того, що без карт грають, а
так - на мигах.
Отже, й сваритися нема причин.
Бува iнодi, що стерегти нема чого, - так i з цього становища виходять:
стережуть тодi один одного, щоб прогулiв не було.
Одне слово, - хорошi сторожi, квалiфiкованi i з чималим стажем.
Тро з них уже в похилiм вiцi, старенькi, а решта - нiчого, у доброму
ще здоров'©, i як не грають пiд коморою у пiдкидного, тодi
борються-"навхрест" або "пiд силки", а як боротись не хочеться, тодi йдуть
на товарно-молочну ферму:
- Ану, хто бугая пiднiме?
Бугай у тому колгоспi-симентал, красунь-бугай, Цезар назива ться, 918
кiлограмiв на вагу, але характером плохий, сумирний, да ться пiднiмати,
тiльки стогне.
Одному не вдалося ще пiдняти, а вдвох уже пiднiмають.
Тiльки крекчуть, як пiднiмають.
Оленка Кленова, найкраща в колгоспi ланкова i найгострiша на язик
комсомолка, кинула якось на засiданнi правлiння:
- Та ви б нашим сторожам футбольного м'яча купили! Вони потренуються та
"Кубка СРСР" нам виграють! Досить уже ©м бугая пiднiмати!
Сторожi образились та на Оленку:
- Ти не дуже базiкай! Що ми сторожi, то нiчого, та не забувай, що я
тесть, а я свекор, а я дядько, а я кум! Прикуси язика!
I так за дiвчину взялися, що якби не парторг iз комсоргом, то, дивись
би, й той... i ланку б одiбрали!
А так, взагалi, що раз кажемо, сторожi дуже добрi й дуже квалiфiкованi,
просто таки незамiнимi.
I от одного з них пiд Новий рiк щось узяло й ухопило.
Дiло було, - розповiдають, - так.
Пiд Новий рiк сторожi вийшли на роботу вже пiсля зустрiчi Нового року,
бо нiхто до 12-о© години в колгоспi не спав, отже боятися не було чого, та
й злодi© у цю нiч теж Новий рiк зустрiчають, так що можна не хвилюватися.
Зустрiли Новий рiк i вийшли сторожувати.
Цю нiч не грали в пiдкидного, не боролися та й бугая не пiднiмали, бо
було важкувато. Походили, покалатали в калаталки, поприходили додому та й
полягали спати.
I от другого дня дружина одного з сторожiв зчинила гвалт:
- Нема чоловiка!
Сюди-туди - нема! Уже й вечiр - нема! Подзвонили до району, викликали з
мiлiцi© собаку-шукача Трефа, а воно то© ночi йшов снiг, слiди поприкидало.
Треф побiгав по дворах, пiдбiг до колгоспно© комори, нюхнув i прянув до
стогу колгоспного сiна, пiдбiг до стогу i почав одгрiбати сiно. Грiб, грiб
i вигрiб свинячий окiст. Всi тiльки:
- Тю!
А комiрник потихеньку:
- Здох би ти йому! Де ти на мою голову взявся? Оленка, що тут була,
приснула:
- Дивись! I колоте, а в сiно зарива ться! Сказано, свиня!
- То воно з морозу, - посмiхнувся мiлiцiонер.
II
Крадiжка в колгоспi сторожа справила на всiх гнiтюче враження.
Дружина весь час плаче, родичi й сусiди сумують.
Сторожi ходять хмарою:
- Не вберегли!
Скликали екстрене засiдання правлiння, де ухвалили подво©ти штат
колгоспних сторожiв, щоб один штат сторожував колгоспне добро, а другий
штат, щоб сторожував перший штат.
- Чи могло таке трапитись? - запитали ми в свого знайомого мудрого
колгоспника.
- Скiльки в колгоспi сторожiв? - вiн запитав.
- Вiсiмнадцять!
- Могло бути! - подумавши трохи, сказав мудрий колгоспник. - Могло
вкрасти: кого красти!
- А що робити, щоб у колгоспi сторожiв не крали?
- дний спосiб - вибрати на колгосп одного доброго сторожа! -
посовiтував мудрий колгоспник. - Голову колгоспу!
- Що ж йому сторожувати? - ми до нього.
- Колгоспнi трудоднi! - твердо заявив мудрий колгоспник. - Нiхто тодi в
нього сторожа не вкраде!
1950
ЦЕП НА МУССОЛIНI
"Новое время" повiдомля , що Муссолiнi дiстав перед шлюбом принцеси
Iоланди нагороду - цеп Анонцiади, що да право на ранг "королевого
кузена". Нагорода ця да ться тiльки за дуже важливу нацiональну заслугу.
З газет
Поволеньки-поволеньки, а вибива ться-таки Муссолiнi в люди. Був собi
простим фашистом.
Бився навкулачках, зав'язував тугими вузлами сорочки в купальщикiв на
березi Тiбру й реготався потiм, за кущем сидячи, як який-небудь Пузiнi чи
яка-небудь Пуповiнi нiяк не могли в сорочку влiзти.
Зробили за це десяцьким чи соцьким у фашистiв.
Потiм уже на полiтичну арену випустили.
Почав вiкна бити в редакцiях соцiалiстичних газет, в кишенi
соцiалiстичних дiячiв кiзякiв накидати, калошi ©хнi гвiздками до долiвки
прибивати.
Лiдером фашистським зробили.
Тут уже почалася справжня державна робота.
Уже не вiкна в редакцiях бив, а громити почав цiлi редакцi©, бити почав
соцiалiстiв та комунiстiв i рiзних парламентських депутатiв. Уже цегла не
в модi, гатить Муссолiнi з наганiв та з браунiнгiв, а то й з кулеметiв.
Цiлi мiста почав за кiлька часу наскоками брати.
Дивляться - генiй державний, та миттю в прем' р-мiнiстри.
Та де в прем' р-мiнiстри?! Просто в диктатори смальнув.
Уже, можна сказати, не проста державна робота, а генiальна почалася.
Робiтникiв в баранячий рiжок, соцiалiстiв по в'язницях, парламент по
шапцi, комунiстiв до стiнки.
Дивись, миттю i цеп Анонцiади, найвища нагорода.
Разом з тим i двоюрiдний королiв брат.
А там ще яку сотню комунiстiв розстрiля - рiдним королевим братом
буде.
I далi, й далi, й далi...
Соцiалiсти й комунiсти не переводяться, значить, нагороди, як iз мiшка,
сипатимуться.
Так i дойде до королевого пращура, чи що.
Але все оте родичання не дуже показна, по-мо му, штука.
От цеп - це штука хороша.
Може-таки, хоч на цьому, почесному, цепi та повiситься...