Іміджмейкер не зміг приховати задоволення і, потираючи руки, прокоментував:
– Очень хорошо, просто замечательно. Конечно, еще лучше было бы «политический киллер» и «демон компромата», но за это уже пришлось бы платить…
– А вот – «Вечернее место»… – продовжував асистент.
Схвильований обнадійливими новинами, Нестор Євграфович знову почав ходити кімнатою.
– «Вечірнє Місто». Вашою москальською мовою це буде «Вечерний Город». Ну и что же пишут обо мне национал-патриоты? – запитав він. Артурчик, схилившись над газетою, щось тихо бубонів собі під ніс, гарячково гортаючи російсько-український словник і марно намагаючись спершу прочитати, а тим більше – ще й зрозуміти прочитане. Осягнувши, що читання українською його асистентові наразі не під силу, іміджмейкер відібрав у помічника газету і прочитав сам:
– «Рука Москви тягнеться до українських виборів». Очень хорошо, и главное – бесплатно, – задоволено констатував він і прочитав далі:
– «За повідомленням поінформованих джерел, кремлівські спецслужби заслали на багатостраждальну неньку-Україну відомого манкурта Н. Є. Боженко з підступною яничарською місією! Люди, будьте пильні!! Зрадник Боженко готує нашому народу нове імперське ярмо!!»
Асистент роззявивши рот слухав українську вимову свого шефа. Оговтавшись, він захоплено мовив:
– Да, Нестор Евграфович, вы были правы – какой великий и певучий украинский язык! Только я не понял, что означает слово «манкурт»?
– Манкурт? – перепитав іміджмейкер. – Ну, как бы это тебе объяснить… Короче говоря, это московский интеллектуал украинского происхождения. Не отвлекайся, читай дальше.
Асистент пошелестів газетами і повідомив:
– Лучше всех о вас написала газета «Товарищ коммунист». Один заголовок чего стоит – «Продажный наемник на службе компрадорской буржуазии»!
Іміджмейкер підхопився з крісла й енергійно закрокував кімнатою, потираючи руки:
– Ну что ж, начало положено! – сказав він і підійшов до вікна, звідки відкривалася така казкова панорама: Хрещатик, Майдан Незалежності, купола храмів, будівлі…
– Интересно, почему никто не упомянул, что вы здесь собираетесь отдохнуть и дописать свою новую книгу? – метикував асистент, відкладаючи чергову газету з незрозумілими словами.
Раптом у двері постукали. Хтось за дверима голосно запитав:
– Господин Боженко здесь остановился?
Іміджмейкер перезирнувся зі своїм помічником і обидва посміхнулися – вперше за три дні – з часу погромів у Московському офісі. Нестор Євграфович швиденько прибрав газети з журнального столика і поклав їх у шухляду великого стола. Поплескуючи асистента по плечі, він неголосно, але натхненно проказав:
– Надеюсь, Артурчик, что отдыхать нам не придется.
Потім урочисто, щоб було чутно у коридорі відвідувачу, промовив:
– Артур Андреевич, пригласите, пожалуйста, клиента!
Сам Нестор Євграфович сів за стіл і прийняв глибокодумну позу. Асистент широко розчинив двері і гостинно запросив:
– Добро пожаловать в киевский офис профессора Боженко!
У номер рішуче увійшов їхній перший відвідувач в українській столиці – енергійний сухорлявий чоловік передпенсійного віку з газетою «Товарищ коммунист» у руці. Гість одразу ж, замість привітання, пильно вдивляючись іміджмейкеру у вічі, доволі агресивно запитав його своїм малоприємним скрипучим голосом:
– Так это вы – буржуазный политтехнолог Н. Е. Боженко, обманывающий на выборах трудовой народ?!
Іміджмейкер прочинив шухляду, наосліп безпомилково добув зі стосу газет свій примірник «Товарищ коммунист» і спокійним упевненим тоном приязно відповів:
– По крайней мере, именно так пишет наша с вами любимая газета.
І щоб охолодити палаючого злістю нахабного прибульця, політтехнолог за секунду сформулював закодоване послання:
– Товарищ, вы по записи?
Запала мовчанка. Відвідувач помітно знітився. А Нестор Євграфович, задоволений одночасним встановленням контакту та ієрархічних відносин, люб'язно посміхнувся і запитав:
– Так с кем имею честь?
Досить швидко оговтавшись, гість назвався:
– Я – Никита Ильич Симорозенко, единый кандидат от левых сил по Центральному избирательному округу!
Попередньої рішучості в його голосі вже не було, втім агресія, що межувала з викликом, ще бриніла. Очевидно, згідно із заздалегідь підготовленим сценарієм, а може, просто через свій нестерпний характер, відвідувач грізно нахилився над столом іміджмейкера:
– Вы догадываетесь, зачем я к вам пришел?! – намагаючись видаватися великим і значущим, суворо запитав він. Артурчик, занепокоєний експресивною поведінкою гостя, занепокоївся:
– Нестор Евграфович, может быть, вызвать милицию?
– Ну что вы, Артур Андреевич. Насколько я понимаю, товарищ Симорозенко пришел предложить мне искупить свою вину перед рабочим классом… – заспокоїв помічника шеф.
Кандидат від пролетаріату холерично підтвердив мету свого візиту:
– Да-да! Да! И вы просто обязаны…
Але Нестор Євграфович, уникаючи революційного монологу Симорозенка, легко перебрав на себе функцію генератора пропозицій:
– Да-да, Никита Ильич… Я понял – вы хотите, чтобы я взял на себя организацию избирательной кампании єдиного кандидата левых сил.
Симорозенко ствердно закивав головою.
– Тогда присаживайтесь. Чай, кофе, коньяк?
– Кофе с коньяком… – випалив єдиний кандидат.
– Артур, обеспечьте, пожалуйста, – розпорядився іміджмейкер і взявся за клієнта всерйоз:
– Но вы же понимаете, что моя вина перед трудящимися не настолько велика, чтобы искупать ее бесплатно. Тем более, что здесь я – в отпуске, а право на отдых, насколько я помню, было одним из величайших завоеваний развитого социализма.
Симорозенко ображено вигукнув:
– Вы плохо думаете о современных марксистах, господин профессор! Мы готовы профинансировать ваше раскаяние!
Іміджмейкер нишком підморгнув помічнику і показав кулак з відігнутим великим пальцем, що означало «роздрукуй тарифи для "Еліт-класу"».
– Артур Андреевич, покажите товарищу наш прайс-лист! – ввічливо поросив Нестор Євграфович. Артурчик натиснув кілька клавіш ноутбука, запустивши програму автоматичного перерахунку вартості іміджмейкерських послуг у відповідності з товщиною гаманця кожного окремого клієта-політика.
За мить із портативного принтера виповзла роздруківка з цифрами. Асистент простягнув її Симорозенкові і поставив на стіл тацю з чашкою кави і чаркою коньяку. Потенційний клієнт уважно вчитувався в «елітний» прайс – його очі повільно повзли на лоба. Нервово ковтнувши коньяк, а потім гарячу каву, Симорозенко закашлявся:
– Кхе-кхе-кхе! Ну, Нестор Евграфович, мы же не требуем от вас полного раскаяния! Для нас достаточно, чтобы человек ступил на путь исправления и прошел хотя бы…
Симорозенко щось кілька секунд зважував і про себе підраховував, а потім, дещо вагаючись, запропонував:
– …четверть?…
– Артур Андреевич, подсчитайте, пожалуйста, сколько стоит четверть пути, – люб'язно попросив помічника Нестор Євграфович, показуючи Артурчику кулак з відставленим середнім пальцем – на кшталт американського «fuck you», що означало «економ-клас». Асистент вправно вибрав та активізував опції програми, за кілька секунд вийняв із принтера новий прайс і подав його клієнтові. Симорозенко бігцем проглянув нову вартість послуг фахівця міжнародного класу:
– Вот это совсем другое дело! – імпульсивно вигукнув він, помітно пожвавлюючись, і поцікавився:
– Нестор Евграфович, признайтесь, вы же были членом КПСС?
– Гм-гм, Никита Ильич, не будем отвлекаться на приятные воспоминания… В качестве аванса я обычно беру две тысячи… – незворушно остудив Симорозенка іміджмей-кер.
– Две тысячи чего? – засовав густими бровами кандидат у клієнти.
– Долларов, извините за пролетарскую прямоту! – по-дружньому поклавши руку на плече гостя, сповістив Нестор Євграфович. Симорозенко тяжко зітхнув, дістав із внутрішньої кишені портмоне зі старим потертим партквитком та двосантиметровою колодою новеньких стодоларових купюр. Зітхнувши, він мовчки відрахував потрібну суму і простягнув іміджмейкеру. Нестор Євграфович, не перераховуючи, недбалим жестом жбурнув валюту у шухляду стола.
– Ну, а остальное – по ходу кампании, – заспокійливо промовив професор іміджмейкерства.
Симорозенко зиркнув на годинник і рвучко підвівся з крісла:
– Виноват, спешу на заседание районной партячейки!
Іміджмейкер провів гостя до дверей. Вже на порозі Симорозенко спробував бадьоро попрощатися:
_Ну что, наши цели ясны, задачи определены, с завтрашнего дня – за работу, господин профессор!
Нестор Євграфович міцно потиснув правицю лівого кандидата і довірливо попросив:
– Дорогой Никита Ильич, в дальнейшем называйте меня, пожалуйста, «товарищ профессор». Именно так обращался ко мне товарищ Зюганов…
Глибоко вражений, Симорозенко пошепки перепитав:
– Геннадий Андреевич?! Іміджмейкер недбало кивнув:
– Да, когда в 2000-м направлял меня помогать коммунистам Молдавии. Ну, результат, я думаю, вам известен… Вот следы бессильной злобы великорумынских шовинистов… – жестом показуючи на табличку з мітками від куль, сказав він.
Симорозенко одразу ж просяяв і підняв у вітанні кулак:
– Рот фронт, товарищ профессор!
– Рот фронт, товарищ Симорозенко! – піднявши стиснутий кулак, відповів іміджмейкер і зачинив за клієнтом двері.
Нестор Євграфович, сидячи за столом, повільно перераховував гроші і наспівував, весело імпровізуючи:
– И Ленин такой молодой, и выборов срок впереди!
Асистент, не відриваючи очей від двох купок зеленої валюти, поцікавився:
– Нестор Евграфович, а мы, случайно, не продешевили?
Іміджмейкер закінчив рахувати, заховав гроші назад у шухляду і поділився з помічником власним баченням їхньої ситуації:
– Артурчик, мы вынуждены в предельно сжатые сроки решить две задачи. Стратегическую – плавно войти на местный рынок имиджмейкерских услуг, и еще более стратегическую – заплатить за гостиницу. Я уж не говорю про суперстратегическую задачу – нормально пообедать в ресторане… У двері знову постукали. Хтось за дверима запитав:
– Тут мешкає професор Н. Є. Боженко? Іміджмейкер зреагував миттєво – одразу
ж розкрив першу-ліпшу папку і без жодних емоцій голосно попросив асистента:
– Артуре Андрійовичу, запросіть, будь ласка, шановного відвідувача!
Артур розгублено перепитав:
– Не понял?…
Шеф подивився у спантеличені очі помічника, насупився і пошепки суворо скомандував:
– Быстро открывай дверь и веди его сюда…
І вже знову голосно додав:
– Швидше, Артуре!
До кімнати увійшов другий відвідувач – міцно збитий чолов'яга з розкішними вусами, одягнений у вишиванку та чорний костюм. В руках він тримав газету «Вечірнє Місто». Нестор Євграфович гостинно посміхнувся і підвівся з крісла назустріч гостю:
– Друже мій, бачу, ми з вами читаємо одні й ті самі видання! – приязно промовив він і, щоб не дати відвідувачу опам'ятатися, жестом ілюзіоніста вихопив із шухляди свій примірник «ВМ».
– Сідайте, шановний! – запросив іміджмейкер, вказуючи на світле шкіряне крісло.
Відвідувач обережно, з недовірою опустився на запропоноване місце. Якийсь час він розглядав інтер'єр люксового номера, потім обпершись руками на м'які бильця, насупився, намагаючись надати обличчю якомога суворішого вигляду, і промовив:
– Я так розумію, що української мови вас навчили в московських спецслужбах, пане професоре, чи, може, точніше було б – «таваріщ майор»?
Іміджмейкер знову дружелюбно засміявся і, присівши на бильце свого крісла, легко нейтралізував агресивний випад гостя:
– По-перше – полковник, а по-друге, – з ким маю за честь?
Відвідувача дещо спантеличила непідробна миролюбність політтехнолога. Але, мабуть згадавши про мету свого візиту, він повернувся до звичного стилю спілкування: розгладивши вуса, гість скорчив гордий вираз обличчя і почав набирати в легені якомога більше повітря. Здавалося, він хоче вдихнути все повітря в кімнаті. Шнурівка на його вишиванці напнулася… і відвідувач патетично виголосив:
– Я – Богдан Степанович Сливка, координатор районного об'єднання націонал-демократичних сил!!
Іміджмейкер нахилився у бік співрозмовника і довірливо та проникливо зізнався:
– Пане Сливко! Зізнаюся відверто – я повернувся на неньку-Україну, щоб спокутувати свої старі гріхи…
Артурчик зауважив, що шнурівка на вишиванці пана Сливки суттєво попустилася; асистент захоплено спостерігав за віртуозною розмовою шефа і водночас пильно стежив за реакцією співрозмовника.
– Я прекрасно знаю, з якими складнощами зіткнулась моя рідна Батьківщина, чию співочу мову я увібрав з молоком матері! Ви, як я бачу, справжній патріот, то ж підкажіть мені – чим я можу допомогти розбудові нашої молодої, а тому не завжди досвідченої державності? – остаточно опанував ситуацією Нестор Євграфович.
Дихання пана Сливки почастішало. Артурчик упіймав себе на думці, що навіть сам голос його шефа міг переконати кого завгодно, в чому завгодно і де завгодно. Бо говорив він щиро, впевнено і тільки те, що найбільше цікавило і боліло його співрозмовнику, чого той прагнув і очікував підсвідомо. І люди йому вірили. І довіряли. Завжди. Не вірити йому було неможливо. Сама природа єства іміджмейкера породжувала до нього симпатію. Інколи в Артурчика складалося враження, що, переконуючи чергового клієнта, Не-стор Євграфович і сам щиро вірить кожному своєму слову, навіть коли стверджує заздалегідь приречені і відверто неможливі речі. Збуджений координатор націонал-демократів розчулено мовив:
– Ви знаєте, як мало справжніх патріотів у нашій Верховній Раді… От якби ваш великий, але порочний досвід поставити на службу національній ідеї!
Іміджмейкер встав із бильця і сів за свій робочий стіл:
– Я прийняв рішення! – рішуче виголосив він. – Ви повинні висунути свою кандидатуру по Центральному виборчому округу, а моя підтримка вам гарантована!
Не дозволяючи Сливці отямитись, іміджмейкер, рухаючи великим – «елітним» – пальцем, дав знак асистентові, і ввічливо розпорядився:
– Артуре Андрійовичу, прайс і каву з коньяком панові Богдану!
Артурчик простягнув гостю роздрукований для Симорозенка аркуш з «елітними» розцінками і поставив на стіл тацю з чашкою кави і чаркою коньяку. Гість повільно вчитувався в аркуш, і його очі дедалі більше округлювалися. Він нервово ковтнув коньяк, запив гарячою кавою і закашлявся. Іміджмейкер нагнувся і зазирнув у прайс:
– Ой, пробачте, Богдане Степановичу, що москальською мовою! Але цифри я можу вам перекласти… – запопадливо запропонував Нестор Євграфович.
Сливка замахав руками:
– Нє нада! В смисле – не треба! Трохи отямившись, він продовжив:
– Хоча… Якщо при перекладі сума зменшиться принаймні… – Сливка почав розглядати стелю, ніби шукав потрібну цифру, але, мабуть, не знайшов, бо нерішуче припустив:
– Удвічі?
Іміджмейкер охоче і приязно сприйняв припущення клієнта за пропозицію, непомітно для гостя підморгнув Артурчикові і люб'язно попросив:
– Артуре Андрійовичу, будь-ласка, прайс…
За секунду асистент вже виймав із принтера роздруківку для бізнес-класу. Нестор Євграфович, навіть не глянувши на цифри, поклав аркуш перед Сливкою і підкреслено спокійно продовжував:
– Звичайно, пане Богдане! Ми ж з вами обидва – патріоти, тому половину платите ви, а половину будемо вважати моїм особистим внеском у розвиток національно-демократичного руху! До того ж, свою частку я вношу одразу, а з вашої на перший раз вистачить… ну, скажімо, чотири тисячі авансу.
– Чотири тисячі чого? – обережно перепитав Сливка.
– Доларів, вибачайте за цю маленьку і останню зраду національній ідеї… – подружньому посміхаючись, уточнив Нестор Євграфович. Націонал-демократ тяжко і протяжно зітхнув.
Трохи пововтузившись, він нерішуче дістав із внутрішньої кишені малоформатне видання «Кобзаря», розкрив книгу, добув із вирізаного в ній сховку пачку доларів і, ще раз зітхнувши, мовчки відрахував названу суму. Іміджмейкер, не перераховуючи, недбалим жестом жбурнув гроші у шухляду стола, і зі словами:
– А решту – по ходу втілення національної ідеї у свідомість виборців Центрального округу, – провів клієнта до виходу. Сливка зупинився у дверях і, знову тяжко зітхнувши, промовив:
– Ну, як казав класик – «лупайте цю скалу». Почнемо лупати прямо завтра, пане професоре!
Іміджмейкер по-братському поклав руку на плече націонал-демократа:
– Можете звати мене просто – «пан Нестор». Так мене називав пан Бжезінський… – приязно посміхаючись, сказав він Сливці.
Брови клієнта здивовано полізли на лоба:
– Як?! Сам Збігнєв Бжезінський?! – захоплено вигукнув координатор районних націонал-демократів.
– Авжеж, коли на початку дев'яностих відряджав мене на допомогу прибалтійським патріотам. Мій офіс був розташований на третьому поверсі Вільнюського телецентру, – продовжував Нестор Євграфович, багатозначно мацаючи кульові мітки на табличці.
– Я залишив це на спомин про жахливий спецназівський штурм!! – завершив свою коротку розповідь іміджмейкер.
Розчулений Сливка підняв три пальці у вітанні і вигукнув:
– Слава Україні!
Нестор Євграфович також підняв угору руку і, відрахувавши три пальці, вигукнув у відповідь:
– Героям слава!
Зачинивши за клієнтом двері, іміджмейкер впав на диван і задоволено підсумував:
– Ну что ж, Артурчик, сегодняшний обед мы честно заработали. Как, впрочем, и все обеды до конца избирательной кампании. Кстати…
Нестор Євграфович підхопився і дістав із шухляди кілька купюр. Потім взяв помічника за лікоть і, прямуючи з ним до виходу заспівав, звісно ж, імпровізуючи: «Запрягайте, хлопці, коней – і на вибори гуртом!»
У готельному ресторані було малолюдно. Політтехнологи вибрали стіл біля вікна і після докладного вивчення вишуканого меню замовили пляшку горілки «Віче» і близько десяти різноманітних страв суто національної кухні.
– Віче – справа чоловіча, – прочитав іміджмейкер, повільно повертаючи в руках високу добре охолоджену пляшку з крапельками роси. Вражений досконалістю бренду, він посміхнувся і звичними рухами почав накладати на бутерброд ікру, уявляючи собі прадавній парламент. Нестор Євграфович спробував уявити себе іміджмейкером князя Володимира Великого і… несподівано відчув себе щасливим, що живе в часи демократичного суспільства та високих прогресивних технологій, де є місце для застосування його рідкісного таланту, численних непересічних здібностей та великого інтелекту. Іміджмей-кера переповнював оптимізм:
– Ну что, Артурчик, за наши первые профессиональные успехи на благословенной украинской земле не грех и выпить грамм по пятьдесят этой мужской водки! – святково промовив він.
Артурчик мовчки розлив горілку по чарках, чокнувся з шефом, перехилив, і тільки після того наважився задати питання, що не давало йому спокою:
– Нестор Евграфович, вы знаєте, как я вами восхищаюсь, но иногда ваши гениальные прозрения ставят меня в тупик. Скажите, почему второго клиента вы отправили на тот же Центральный округ?
Іміджмейкер повільно з насолодою почергово дегустував страви української кухні. Накладаючи ікру на другий бутерброд, з великими паузами та неприхованим задоволенням, він взявся за тлумачення:
– Ну, во-первых, было бы нерационально распылять наши немногочисленные силы, а во-вторых, грех не воспользоваться ситуацией, при которой для каждого из наших клиентов мы знаем все про его основного конкурента. Кстати, Артур, кто из двоих тебе понравился больше?
Асистент знизав плечима:
– Честно говоря, Нестор Евграфович, один другого стоит.
Іміджмейкер ствердно кивнув і задумливо продовжив:
– Ну и славненько, значит, решение за избирателями. И пускай победит сильнейший!… Или достойнейший… Или не победит…
Артурчик розлив по другій чарці і спробував народити афоризм:
– Да, Нестор Евграфович, душа избирателя – потемки.
Шеф, мабуть, не зауважив дотепності у репліці помічника, бо завершив його думку цілком серйозно:
– Вот именно поэтому, Артур, мы и работаем не с избирателями, а с кандидатами…
– Ну, – за здоровье наших кандидатов – щедрых и разных! – відірвавшись від роздумів, підняв чарку Нестор Євграфович. Не встигли спорожнені чарки повернутися на стіл, як увагу асистента привернула колоритна компанія, що увійшла до зали ресторану – невисокий, але дуже кремезний чолов'яга у супроводі двох шафоподібних охоронців. Чоловіки поспілкувалися з метрдотелем, той вказав рукою на столик іміджмейке-ра та асистента, і прибулі рушили в їхній бік.
Артурчик, показуючи очима на незнайомців, пошепки запитав у шефа:
– Нестор Евграфович, это, случайно, не один из наших московских клиентов?
Скоса глипнувши на компанію, іміджмей-кер втиснувся у крісло:
– Н-не уверен. Разве их всех упомнишь… Чолов'яга з колючим поглядом, двома
охоронцями та газетою «Городские Ведомости» в руці підійшов до столика і виразно «пальцюючи» задав доволі просте запитання:
– Вы – господин H. E. Боженко?
Іміджмейкер замислився. Пауза затягнулася. Зрештою, невпевнено киваючи, він відповів:
– Ну, в целом, – я… Незнайомець розгорнув газету і зачитав:
– Главный российский специалист по грязным политическим технологиям и черному пиару?…
Чолов'яга запитально подивився на імідж-мейкера, але Нестор Євграфович вже повеселішав. Полегшено зітхнувши, він бадьоро під-корегував свою газетну характеристику, недо-опрацьовану папараці:
– По ОЧЕНЬ грязным технологиям и САМОМУ черному пиару…
Він би сказав ще чимало на свою користь, але кремезний прибулець, котрий без жодного запрошення сів за стіл, нахабно його перебив – простягаючи візитку, чолов'яга промовив:
– Тогда я по адресу. Разрешите представиться – Владимир Михайлович Бабай, председатель правления «Бабай-банка», президент корпорации «Бабай-ойл» и владелец сети магазинов детского питания «Бабай-бэби».
Іміджмейкер поправив краватку, потім – показавши помічникові великий палець – нахилився до його вуха і пошепки скомандував:
– Артурчик, быстро за прайсом! Асистент підхопився і зник із зали.
Бабай, жестикулюючи розчепіреними пальцями, продовжив розповідь про мету свого візиту:
– Мои зарубежные инвесторы считают, что делать бизнес с надежной крышей и депутатской неприкосновенностью можно намного спокойнее, чем с одной только надежной крышей…
Нестор Євграфович, киваючи головою, з розумінням підтримував міркування бізнесмена:
– Вы, безусловно, правы, господин Бабай. Я всесторонне изучил электоральные настроения здешних избирателей и могу рекомендовать вам… – іміджмейкер буцімто замислився і, витримавши паузу, завершив думку:
– …Центральный избирательный округ. Здоровило здивовано подивився на іміджмейкера:
– А мне докладывали, что по Центральному уже идут эти… ну, в общем – объеденный левый и единый правый… – з неймовірним зусиллям згадував бізнесмен політичні ярлики своїх потенційних конкурентів.
Іміджмейкер задоволено посміхнувся і, натхненно жестикулюючи, вигукнув:
– Вот именно! В условиях крайней поляризации маргинальных групп…
Бабай розпрямив свої добряче перекачані плечі:
– Чего-чего? Давай попроще.
Нестор Євграфович вже бачив, що цей – третій – кандидат у клієнти мислить не політичними категоріями, а «чіста канкрєт-нимі панятіямі», втім одразу зупинити потік натхнення не зміг:
– Вы станете в этом округе «третьей силой», ведущей избирателей между Сциллой коммунизма и Харибдой национализма! – пафосно продекламував іміджмейкер. Бабай несподівано зареготав і перезирнувся з охоронцями:
– Вот это уже деловой разговор. Ну а с Сициллами и Харбидами как-нибудь разберемся, мы тут даже с чеченами и осетинами разбирались…
Тим часом асистент повернувся із прайсом і вручив його Бабаю для ознайомлення. Той бігцем продивився аркуші з розцінками для бізнес-класу і зверхньо поцікавився:
– И это – все?
Осмілілий Нестор Євграфович випалив:
– И двадцать тысяч аванса!
– Нет проблем! – бізнесмен витяг із внутрішньої кишені дві банківські пачки і поклавши їх на стіл перед іміджмейкером, запитав: – Кстати, господин Боженко, а неудачи на выборах у вас бывали?
Нестор Євграфович, ховаючи гроші у внутрішню кишеню піджака, спробував розв'язно по-приятельськи пожартувати:
– Ну, как говорится, у хорошего хирурга должно быть свое кладбище пациентов… Ваше здоровье! – іміджмейкер підняв третю чарку.
Клієнт суворо глипнув на політтехнолога, забарабанив пальцями по столі й вирішив продемонструвати власне почуття гумору:
– Да-да, понимаю. У некоторых моих знакомых банкиров есть собственные кладбища имиджмейкеров…
Нестор Євграфович, який саме перехиляв чарку, закашлявся. Бізнесмен, задоволений справленим враженням, голосно зареготав.
– Очень хорошо, просто замечательно. Конечно, еще лучше было бы «политический киллер» и «демон компромата», но за это уже пришлось бы платить…
– А вот – «Вечернее место»… – продовжував асистент.
Схвильований обнадійливими новинами, Нестор Євграфович знову почав ходити кімнатою.
– «Вечірнє Місто». Вашою москальською мовою це буде «Вечерний Город». Ну и что же пишут обо мне национал-патриоты? – запитав він. Артурчик, схилившись над газетою, щось тихо бубонів собі під ніс, гарячково гортаючи російсько-український словник і марно намагаючись спершу прочитати, а тим більше – ще й зрозуміти прочитане. Осягнувши, що читання українською його асистентові наразі не під силу, іміджмейкер відібрав у помічника газету і прочитав сам:
– «Рука Москви тягнеться до українських виборів». Очень хорошо, и главное – бесплатно, – задоволено констатував він і прочитав далі:
– «За повідомленням поінформованих джерел, кремлівські спецслужби заслали на багатостраждальну неньку-Україну відомого манкурта Н. Є. Боженко з підступною яничарською місією! Люди, будьте пильні!! Зрадник Боженко готує нашому народу нове імперське ярмо!!»
Асистент роззявивши рот слухав українську вимову свого шефа. Оговтавшись, він захоплено мовив:
– Да, Нестор Евграфович, вы были правы – какой великий и певучий украинский язык! Только я не понял, что означает слово «манкурт»?
– Манкурт? – перепитав іміджмейкер. – Ну, как бы это тебе объяснить… Короче говоря, это московский интеллектуал украинского происхождения. Не отвлекайся, читай дальше.
Асистент пошелестів газетами і повідомив:
– Лучше всех о вас написала газета «Товарищ коммунист». Один заголовок чего стоит – «Продажный наемник на службе компрадорской буржуазии»!
Іміджмейкер підхопився з крісла й енергійно закрокував кімнатою, потираючи руки:
– Ну что ж, начало положено! – сказав він і підійшов до вікна, звідки відкривалася така казкова панорама: Хрещатик, Майдан Незалежності, купола храмів, будівлі…
– Интересно, почему никто не упомянул, что вы здесь собираетесь отдохнуть и дописать свою новую книгу? – метикував асистент, відкладаючи чергову газету з незрозумілими словами.
Раптом у двері постукали. Хтось за дверима голосно запитав:
– Господин Боженко здесь остановился?
Іміджмейкер перезирнувся зі своїм помічником і обидва посміхнулися – вперше за три дні – з часу погромів у Московському офісі. Нестор Євграфович швиденько прибрав газети з журнального столика і поклав їх у шухляду великого стола. Поплескуючи асистента по плечі, він неголосно, але натхненно проказав:
– Надеюсь, Артурчик, что отдыхать нам не придется.
Потім урочисто, щоб було чутно у коридорі відвідувачу, промовив:
– Артур Андреевич, пригласите, пожалуйста, клиента!
Сам Нестор Євграфович сів за стіл і прийняв глибокодумну позу. Асистент широко розчинив двері і гостинно запросив:
– Добро пожаловать в киевский офис профессора Боженко!
2
У номер рішуче увійшов їхній перший відвідувач в українській столиці – енергійний сухорлявий чоловік передпенсійного віку з газетою «Товарищ коммунист» у руці. Гість одразу ж, замість привітання, пильно вдивляючись іміджмейкеру у вічі, доволі агресивно запитав його своїм малоприємним скрипучим голосом:
– Так это вы – буржуазный политтехнолог Н. Е. Боженко, обманывающий на выборах трудовой народ?!
Іміджмейкер прочинив шухляду, наосліп безпомилково добув зі стосу газет свій примірник «Товарищ коммунист» і спокійним упевненим тоном приязно відповів:
– По крайней мере, именно так пишет наша с вами любимая газета.
І щоб охолодити палаючого злістю нахабного прибульця, політтехнолог за секунду сформулював закодоване послання:
– Товарищ, вы по записи?
Запала мовчанка. Відвідувач помітно знітився. А Нестор Євграфович, задоволений одночасним встановленням контакту та ієрархічних відносин, люб'язно посміхнувся і запитав:
– Так с кем имею честь?
Досить швидко оговтавшись, гість назвався:
– Я – Никита Ильич Симорозенко, единый кандидат от левых сил по Центральному избирательному округу!
Попередньої рішучості в його голосі вже не було, втім агресія, що межувала з викликом, ще бриніла. Очевидно, згідно із заздалегідь підготовленим сценарієм, а може, просто через свій нестерпний характер, відвідувач грізно нахилився над столом іміджмейкера:
– Вы догадываетесь, зачем я к вам пришел?! – намагаючись видаватися великим і значущим, суворо запитав він. Артурчик, занепокоєний експресивною поведінкою гостя, занепокоївся:
– Нестор Евграфович, может быть, вызвать милицию?
– Ну что вы, Артур Андреевич. Насколько я понимаю, товарищ Симорозенко пришел предложить мне искупить свою вину перед рабочим классом… – заспокоїв помічника шеф.
Кандидат від пролетаріату холерично підтвердив мету свого візиту:
– Да-да! Да! И вы просто обязаны…
Але Нестор Євграфович, уникаючи революційного монологу Симорозенка, легко перебрав на себе функцію генератора пропозицій:
– Да-да, Никита Ильич… Я понял – вы хотите, чтобы я взял на себя организацию избирательной кампании єдиного кандидата левых сил.
Симорозенко ствердно закивав головою.
– Тогда присаживайтесь. Чай, кофе, коньяк?
– Кофе с коньяком… – випалив єдиний кандидат.
– Артур, обеспечьте, пожалуйста, – розпорядився іміджмейкер і взявся за клієнта всерйоз:
– Но вы же понимаете, что моя вина перед трудящимися не настолько велика, чтобы искупать ее бесплатно. Тем более, что здесь я – в отпуске, а право на отдых, насколько я помню, было одним из величайших завоеваний развитого социализма.
Симорозенко ображено вигукнув:
– Вы плохо думаете о современных марксистах, господин профессор! Мы готовы профинансировать ваше раскаяние!
Іміджмейкер нишком підморгнув помічнику і показав кулак з відігнутим великим пальцем, що означало «роздрукуй тарифи для "Еліт-класу"».
– Артур Андреевич, покажите товарищу наш прайс-лист! – ввічливо поросив Нестор Євграфович. Артурчик натиснув кілька клавіш ноутбука, запустивши програму автоматичного перерахунку вартості іміджмейкерських послуг у відповідності з товщиною гаманця кожного окремого клієта-політика.
За мить із портативного принтера виповзла роздруківка з цифрами. Асистент простягнув її Симорозенкові і поставив на стіл тацю з чашкою кави і чаркою коньяку. Потенційний клієнт уважно вчитувався в «елітний» прайс – його очі повільно повзли на лоба. Нервово ковтнувши коньяк, а потім гарячу каву, Симорозенко закашлявся:
– Кхе-кхе-кхе! Ну, Нестор Евграфович, мы же не требуем от вас полного раскаяния! Для нас достаточно, чтобы человек ступил на путь исправления и прошел хотя бы…
Симорозенко щось кілька секунд зважував і про себе підраховував, а потім, дещо вагаючись, запропонував:
– …четверть?…
– Артур Андреевич, подсчитайте, пожалуйста, сколько стоит четверть пути, – люб'язно попросив помічника Нестор Євграфович, показуючи Артурчику кулак з відставленим середнім пальцем – на кшталт американського «fuck you», що означало «економ-клас». Асистент вправно вибрав та активізував опції програми, за кілька секунд вийняв із принтера новий прайс і подав його клієнтові. Симорозенко бігцем проглянув нову вартість послуг фахівця міжнародного класу:
– Вот это совсем другое дело! – імпульсивно вигукнув він, помітно пожвавлюючись, і поцікавився:
– Нестор Евграфович, признайтесь, вы же были членом КПСС?
– Гм-гм, Никита Ильич, не будем отвлекаться на приятные воспоминания… В качестве аванса я обычно беру две тысячи… – незворушно остудив Симорозенка іміджмей-кер.
– Две тысячи чего? – засовав густими бровами кандидат у клієнти.
– Долларов, извините за пролетарскую прямоту! – по-дружньому поклавши руку на плече гостя, сповістив Нестор Євграфович. Симорозенко тяжко зітхнув, дістав із внутрішньої кишені портмоне зі старим потертим партквитком та двосантиметровою колодою новеньких стодоларових купюр. Зітхнувши, він мовчки відрахував потрібну суму і простягнув іміджмейкеру. Нестор Євграфович, не перераховуючи, недбалим жестом жбурнув валюту у шухляду стола.
– Ну, а остальное – по ходу кампании, – заспокійливо промовив професор іміджмейкерства.
Симорозенко зиркнув на годинник і рвучко підвівся з крісла:
– Виноват, спешу на заседание районной партячейки!
Іміджмейкер провів гостя до дверей. Вже на порозі Симорозенко спробував бадьоро попрощатися:
_Ну что, наши цели ясны, задачи определены, с завтрашнего дня – за работу, господин профессор!
Нестор Євграфович міцно потиснув правицю лівого кандидата і довірливо попросив:
– Дорогой Никита Ильич, в дальнейшем называйте меня, пожалуйста, «товарищ профессор». Именно так обращался ко мне товарищ Зюганов…
Глибоко вражений, Симорозенко пошепки перепитав:
– Геннадий Андреевич?! Іміджмейкер недбало кивнув:
– Да, когда в 2000-м направлял меня помогать коммунистам Молдавии. Ну, результат, я думаю, вам известен… Вот следы бессильной злобы великорумынских шовинистов… – жестом показуючи на табличку з мітками від куль, сказав він.
Симорозенко одразу ж просяяв і підняв у вітанні кулак:
– Рот фронт, товарищ профессор!
– Рот фронт, товарищ Симорозенко! – піднявши стиснутий кулак, відповів іміджмейкер і зачинив за клієнтом двері.
3
Нестор Євграфович, сидячи за столом, повільно перераховував гроші і наспівував, весело імпровізуючи:
– И Ленин такой молодой, и выборов срок впереди!
Асистент, не відриваючи очей від двох купок зеленої валюти, поцікавився:
– Нестор Евграфович, а мы, случайно, не продешевили?
Іміджмейкер закінчив рахувати, заховав гроші назад у шухляду і поділився з помічником власним баченням їхньої ситуації:
– Артурчик, мы вынуждены в предельно сжатые сроки решить две задачи. Стратегическую – плавно войти на местный рынок имиджмейкерских услуг, и еще более стратегическую – заплатить за гостиницу. Я уж не говорю про суперстратегическую задачу – нормально пообедать в ресторане… У двері знову постукали. Хтось за дверима запитав:
– Тут мешкає професор Н. Є. Боженко? Іміджмейкер зреагував миттєво – одразу
ж розкрив першу-ліпшу папку і без жодних емоцій голосно попросив асистента:
– Артуре Андрійовичу, запросіть, будь ласка, шановного відвідувача!
Артур розгублено перепитав:
– Не понял?…
Шеф подивився у спантеличені очі помічника, насупився і пошепки суворо скомандував:
– Быстро открывай дверь и веди его сюда…
І вже знову голосно додав:
– Швидше, Артуре!
До кімнати увійшов другий відвідувач – міцно збитий чолов'яга з розкішними вусами, одягнений у вишиванку та чорний костюм. В руках він тримав газету «Вечірнє Місто». Нестор Євграфович гостинно посміхнувся і підвівся з крісла назустріч гостю:
– Друже мій, бачу, ми з вами читаємо одні й ті самі видання! – приязно промовив він і, щоб не дати відвідувачу опам'ятатися, жестом ілюзіоніста вихопив із шухляди свій примірник «ВМ».
– Сідайте, шановний! – запросив іміджмейкер, вказуючи на світле шкіряне крісло.
Відвідувач обережно, з недовірою опустився на запропоноване місце. Якийсь час він розглядав інтер'єр люксового номера, потім обпершись руками на м'які бильця, насупився, намагаючись надати обличчю якомога суворішого вигляду, і промовив:
– Я так розумію, що української мови вас навчили в московських спецслужбах, пане професоре, чи, може, точніше було б – «таваріщ майор»?
Іміджмейкер знову дружелюбно засміявся і, присівши на бильце свого крісла, легко нейтралізував агресивний випад гостя:
– По-перше – полковник, а по-друге, – з ким маю за честь?
Відвідувача дещо спантеличила непідробна миролюбність політтехнолога. Але, мабуть згадавши про мету свого візиту, він повернувся до звичного стилю спілкування: розгладивши вуса, гість скорчив гордий вираз обличчя і почав набирати в легені якомога більше повітря. Здавалося, він хоче вдихнути все повітря в кімнаті. Шнурівка на його вишиванці напнулася… і відвідувач патетично виголосив:
– Я – Богдан Степанович Сливка, координатор районного об'єднання націонал-демократичних сил!!
Іміджмейкер нахилився у бік співрозмовника і довірливо та проникливо зізнався:
– Пане Сливко! Зізнаюся відверто – я повернувся на неньку-Україну, щоб спокутувати свої старі гріхи…
Артурчик зауважив, що шнурівка на вишиванці пана Сливки суттєво попустилася; асистент захоплено спостерігав за віртуозною розмовою шефа і водночас пильно стежив за реакцією співрозмовника.
– Я прекрасно знаю, з якими складнощами зіткнулась моя рідна Батьківщина, чию співочу мову я увібрав з молоком матері! Ви, як я бачу, справжній патріот, то ж підкажіть мені – чим я можу допомогти розбудові нашої молодої, а тому не завжди досвідченої державності? – остаточно опанував ситуацією Нестор Євграфович.
Дихання пана Сливки почастішало. Артурчик упіймав себе на думці, що навіть сам голос його шефа міг переконати кого завгодно, в чому завгодно і де завгодно. Бо говорив він щиро, впевнено і тільки те, що найбільше цікавило і боліло його співрозмовнику, чого той прагнув і очікував підсвідомо. І люди йому вірили. І довіряли. Завжди. Не вірити йому було неможливо. Сама природа єства іміджмейкера породжувала до нього симпатію. Інколи в Артурчика складалося враження, що, переконуючи чергового клієнта, Не-стор Євграфович і сам щиро вірить кожному своєму слову, навіть коли стверджує заздалегідь приречені і відверто неможливі речі. Збуджений координатор націонал-демократів розчулено мовив:
– Ви знаєте, як мало справжніх патріотів у нашій Верховній Раді… От якби ваш великий, але порочний досвід поставити на службу національній ідеї!
Іміджмейкер встав із бильця і сів за свій робочий стіл:
– Я прийняв рішення! – рішуче виголосив він. – Ви повинні висунути свою кандидатуру по Центральному виборчому округу, а моя підтримка вам гарантована!
Не дозволяючи Сливці отямитись, іміджмейкер, рухаючи великим – «елітним» – пальцем, дав знак асистентові, і ввічливо розпорядився:
– Артуре Андрійовичу, прайс і каву з коньяком панові Богдану!
Артурчик простягнув гостю роздрукований для Симорозенка аркуш з «елітними» розцінками і поставив на стіл тацю з чашкою кави і чаркою коньяку. Гість повільно вчитувався в аркуш, і його очі дедалі більше округлювалися. Він нервово ковтнув коньяк, запив гарячою кавою і закашлявся. Іміджмейкер нагнувся і зазирнув у прайс:
– Ой, пробачте, Богдане Степановичу, що москальською мовою! Але цифри я можу вам перекласти… – запопадливо запропонував Нестор Євграфович.
Сливка замахав руками:
– Нє нада! В смисле – не треба! Трохи отямившись, він продовжив:
– Хоча… Якщо при перекладі сума зменшиться принаймні… – Сливка почав розглядати стелю, ніби шукав потрібну цифру, але, мабуть, не знайшов, бо нерішуче припустив:
– Удвічі?
Іміджмейкер охоче і приязно сприйняв припущення клієнта за пропозицію, непомітно для гостя підморгнув Артурчикові і люб'язно попросив:
– Артуре Андрійовичу, будь-ласка, прайс…
За секунду асистент вже виймав із принтера роздруківку для бізнес-класу. Нестор Євграфович, навіть не глянувши на цифри, поклав аркуш перед Сливкою і підкреслено спокійно продовжував:
– Звичайно, пане Богдане! Ми ж з вами обидва – патріоти, тому половину платите ви, а половину будемо вважати моїм особистим внеском у розвиток національно-демократичного руху! До того ж, свою частку я вношу одразу, а з вашої на перший раз вистачить… ну, скажімо, чотири тисячі авансу.
– Чотири тисячі чого? – обережно перепитав Сливка.
– Доларів, вибачайте за цю маленьку і останню зраду національній ідеї… – подружньому посміхаючись, уточнив Нестор Євграфович. Націонал-демократ тяжко і протяжно зітхнув.
Трохи пововтузившись, він нерішуче дістав із внутрішньої кишені малоформатне видання «Кобзаря», розкрив книгу, добув із вирізаного в ній сховку пачку доларів і, ще раз зітхнувши, мовчки відрахував названу суму. Іміджмейкер, не перераховуючи, недбалим жестом жбурнув гроші у шухляду стола, і зі словами:
– А решту – по ходу втілення національної ідеї у свідомість виборців Центрального округу, – провів клієнта до виходу. Сливка зупинився у дверях і, знову тяжко зітхнувши, промовив:
– Ну, як казав класик – «лупайте цю скалу». Почнемо лупати прямо завтра, пане професоре!
Іміджмейкер по-братському поклав руку на плече націонал-демократа:
– Можете звати мене просто – «пан Нестор». Так мене називав пан Бжезінський… – приязно посміхаючись, сказав він Сливці.
Брови клієнта здивовано полізли на лоба:
– Як?! Сам Збігнєв Бжезінський?! – захоплено вигукнув координатор районних націонал-демократів.
– Авжеж, коли на початку дев'яностих відряджав мене на допомогу прибалтійським патріотам. Мій офіс був розташований на третьому поверсі Вільнюського телецентру, – продовжував Нестор Євграфович, багатозначно мацаючи кульові мітки на табличці.
– Я залишив це на спомин про жахливий спецназівський штурм!! – завершив свою коротку розповідь іміджмейкер.
Розчулений Сливка підняв три пальці у вітанні і вигукнув:
– Слава Україні!
Нестор Євграфович також підняв угору руку і, відрахувавши три пальці, вигукнув у відповідь:
– Героям слава!
Зачинивши за клієнтом двері, іміджмейкер впав на диван і задоволено підсумував:
– Ну что ж, Артурчик, сегодняшний обед мы честно заработали. Как, впрочем, и все обеды до конца избирательной кампании. Кстати…
Нестор Євграфович підхопився і дістав із шухляди кілька купюр. Потім взяв помічника за лікоть і, прямуючи з ним до виходу заспівав, звісно ж, імпровізуючи: «Запрягайте, хлопці, коней – і на вибори гуртом!»
4
У готельному ресторані було малолюдно. Політтехнологи вибрали стіл біля вікна і після докладного вивчення вишуканого меню замовили пляшку горілки «Віче» і близько десяти різноманітних страв суто національної кухні.
– Віче – справа чоловіча, – прочитав іміджмейкер, повільно повертаючи в руках високу добре охолоджену пляшку з крапельками роси. Вражений досконалістю бренду, він посміхнувся і звичними рухами почав накладати на бутерброд ікру, уявляючи собі прадавній парламент. Нестор Євграфович спробував уявити себе іміджмейкером князя Володимира Великого і… несподівано відчув себе щасливим, що живе в часи демократичного суспільства та високих прогресивних технологій, де є місце для застосування його рідкісного таланту, численних непересічних здібностей та великого інтелекту. Іміджмей-кера переповнював оптимізм:
– Ну что, Артурчик, за наши первые профессиональные успехи на благословенной украинской земле не грех и выпить грамм по пятьдесят этой мужской водки! – святково промовив він.
Артурчик мовчки розлив горілку по чарках, чокнувся з шефом, перехилив, і тільки після того наважився задати питання, що не давало йому спокою:
– Нестор Евграфович, вы знаєте, как я вами восхищаюсь, но иногда ваши гениальные прозрения ставят меня в тупик. Скажите, почему второго клиента вы отправили на тот же Центральный округ?
Іміджмейкер повільно з насолодою почергово дегустував страви української кухні. Накладаючи ікру на другий бутерброд, з великими паузами та неприхованим задоволенням, він взявся за тлумачення:
– Ну, во-первых, было бы нерационально распылять наши немногочисленные силы, а во-вторых, грех не воспользоваться ситуацией, при которой для каждого из наших клиентов мы знаем все про его основного конкурента. Кстати, Артур, кто из двоих тебе понравился больше?
Асистент знизав плечима:
– Честно говоря, Нестор Евграфович, один другого стоит.
Іміджмейкер ствердно кивнув і задумливо продовжив:
– Ну и славненько, значит, решение за избирателями. И пускай победит сильнейший!… Или достойнейший… Или не победит…
Артурчик розлив по другій чарці і спробував народити афоризм:
– Да, Нестор Евграфович, душа избирателя – потемки.
Шеф, мабуть, не зауважив дотепності у репліці помічника, бо завершив його думку цілком серйозно:
– Вот именно поэтому, Артур, мы и работаем не с избирателями, а с кандидатами…
– Ну, – за здоровье наших кандидатов – щедрых и разных! – відірвавшись від роздумів, підняв чарку Нестор Євграфович. Не встигли спорожнені чарки повернутися на стіл, як увагу асистента привернула колоритна компанія, що увійшла до зали ресторану – невисокий, але дуже кремезний чолов'яга у супроводі двох шафоподібних охоронців. Чоловіки поспілкувалися з метрдотелем, той вказав рукою на столик іміджмейке-ра та асистента, і прибулі рушили в їхній бік.
Артурчик, показуючи очима на незнайомців, пошепки запитав у шефа:
– Нестор Евграфович, это, случайно, не один из наших московских клиентов?
Скоса глипнувши на компанію, іміджмей-кер втиснувся у крісло:
– Н-не уверен. Разве их всех упомнишь… Чолов'яга з колючим поглядом, двома
охоронцями та газетою «Городские Ведомости» в руці підійшов до столика і виразно «пальцюючи» задав доволі просте запитання:
– Вы – господин H. E. Боженко?
Іміджмейкер замислився. Пауза затягнулася. Зрештою, невпевнено киваючи, він відповів:
– Ну, в целом, – я… Незнайомець розгорнув газету і зачитав:
– Главный российский специалист по грязным политическим технологиям и черному пиару?…
Чолов'яга запитально подивився на імідж-мейкера, але Нестор Євграфович вже повеселішав. Полегшено зітхнувши, він бадьоро під-корегував свою газетну характеристику, недо-опрацьовану папараці:
– По ОЧЕНЬ грязным технологиям и САМОМУ черному пиару…
Він би сказав ще чимало на свою користь, але кремезний прибулець, котрий без жодного запрошення сів за стіл, нахабно його перебив – простягаючи візитку, чолов'яга промовив:
– Тогда я по адресу. Разрешите представиться – Владимир Михайлович Бабай, председатель правления «Бабай-банка», президент корпорации «Бабай-ойл» и владелец сети магазинов детского питания «Бабай-бэби».
Іміджмейкер поправив краватку, потім – показавши помічникові великий палець – нахилився до його вуха і пошепки скомандував:
– Артурчик, быстро за прайсом! Асистент підхопився і зник із зали.
Бабай, жестикулюючи розчепіреними пальцями, продовжив розповідь про мету свого візиту:
– Мои зарубежные инвесторы считают, что делать бизнес с надежной крышей и депутатской неприкосновенностью можно намного спокойнее, чем с одной только надежной крышей…
Нестор Євграфович, киваючи головою, з розумінням підтримував міркування бізнесмена:
– Вы, безусловно, правы, господин Бабай. Я всесторонне изучил электоральные настроения здешних избирателей и могу рекомендовать вам… – іміджмейкер буцімто замислився і, витримавши паузу, завершив думку:
– …Центральный избирательный округ. Здоровило здивовано подивився на іміджмейкера:
– А мне докладывали, что по Центральному уже идут эти… ну, в общем – объеденный левый и единый правый… – з неймовірним зусиллям згадував бізнесмен політичні ярлики своїх потенційних конкурентів.
Іміджмейкер задоволено посміхнувся і, натхненно жестикулюючи, вигукнув:
– Вот именно! В условиях крайней поляризации маргинальных групп…
Бабай розпрямив свої добряче перекачані плечі:
– Чего-чего? Давай попроще.
Нестор Євграфович вже бачив, що цей – третій – кандидат у клієнти мислить не політичними категоріями, а «чіста канкрєт-нимі панятіямі», втім одразу зупинити потік натхнення не зміг:
– Вы станете в этом округе «третьей силой», ведущей избирателей между Сциллой коммунизма и Харибдой национализма! – пафосно продекламував іміджмейкер. Бабай несподівано зареготав і перезирнувся з охоронцями:
– Вот это уже деловой разговор. Ну а с Сициллами и Харбидами как-нибудь разберемся, мы тут даже с чеченами и осетинами разбирались…
Тим часом асистент повернувся із прайсом і вручив його Бабаю для ознайомлення. Той бігцем продивився аркуші з розцінками для бізнес-класу і зверхньо поцікавився:
– И это – все?
Осмілілий Нестор Євграфович випалив:
– И двадцать тысяч аванса!
– Нет проблем! – бізнесмен витяг із внутрішньої кишені дві банківські пачки і поклавши їх на стіл перед іміджмейкером, запитав: – Кстати, господин Боженко, а неудачи на выборах у вас бывали?
Нестор Євграфович, ховаючи гроші у внутрішню кишеню піджака, спробував розв'язно по-приятельськи пожартувати:
– Ну, как говорится, у хорошего хирурга должно быть свое кладбище пациентов… Ваше здоровье! – іміджмейкер підняв третю чарку.
Клієнт суворо глипнув на політтехнолога, забарабанив пальцями по столі й вирішив продемонструвати власне почуття гумору:
– Да-да, понимаю. У некоторых моих знакомых банкиров есть собственные кладбища имиджмейкеров…
Нестор Євграфович, який саме перехиляв чарку, закашлявся. Бізнесмен, задоволений справленим враженням, голосно зареготав.