– Да шучу я, шучу! – сказав він, масно хихикаючи, і встав з-за столу. Але на прощання додав цілком серйозно: – Сколько там того кладбища – я только дважды выборы проигрывал…
Бабай повернувся і пішов зі своїми охоронцями геть. Нестор Євграфович і Артур-чик збентежено дивилися їм услід, відчайдушно намагаючись відшукати в останній фразі крихту гумору.
– И стоило ради этого уезжать из Москвы? – риторично запитав іміджмейкер, наповнюючи чарки і відновлюючи їхнє з Артурчиком невеличке політологічне «Віче».
Частина 3
Нестор Євграфович у домашньому халаті лежав на дивані у великій кімнаті свого люксового трикімнатника. Іміджмейкер, дитинство якого минуло в однокімнатній квартирі, ненавидів маленькі приміщення і тому завжди орендував собі офіси, знімав готельні номери та купував квартири неймовірно великого метражу. Навіть із двох майже однакових просторих спалень Нестор Євграфович після ретельних вимірів зайняв ту, що виявилася на півметра ширшою. Зелені портьєри, розсунуті лише наполовину, створювали в номері приємний затишок, кондиціонери забезпечували оптимальну температуру та вологість. Іміджмейкер ліниво посьорбував «Боржомі» і дивився по телевізору аеробіку.
Милуючись красунями на телеекрані, він ліниво імітував ступнями заняття гімнастикою, не змінюючи при цьому свого горизонтального положення.
Артурчик вкотив із коридору візок із кавою, сніданком і газетами.
– Спасибо, Артурчик, – підіймаючись із дивана, сказав іміджмейкер. По телевізору починалася програма новин. Ведучий радісно розпочав із повідомлення про вибори:
– Учора завершилося висунення кандидатів у народні депутати. Аналітики вважають, що найзапекліша боротьба розгорнеться у Центральному виборчому окрузі нашого міста. Тут зареєстровано понад тридцять претендентів на один депутатський мандат. Як повідомили поінформовані джерела, виборчу кампанію одного з кандидатів на цьому окрузі веде відомий російський політтехнолог Не-стор Боженко.
Артурчик схвильовано проковтнув слину:
– Нестор Евграфович, я уже почти все понял, но что означает «паинфармовани джэ-рэла»?
Іміджмейкер посміхнувся, однак, охоче розтлумачив:
– Поінформовані джерела? – это информированные источники. Кто проплатил «слив» информации – тот и есть «информированный источник».
Асистент щиро здивувався:
– Так это, значит, мы и есть?
– Артур Андреевич! – вдавано суворим тоном промовив Нестор Євграфович, – Не МЫ, а именно ВЫ! Ибо деньги на студию кто отвозил?!. То-то же.
Тим часом на екрані знову виникла радісна голова ведучого «Новин» – вона поступово зменшувалася, доки веселий ведучий не опинився в товаристві гостей студії. Гостей було троє: Сливка, Симорозенко і Бабай. Максимально розтягнувши губи у посмішку, «радісна голова» запитав у глядацької аудиторії:
– А якої думки самі кандидати з приводу участі російських іміджмейкерів у наших виборах?
Ведучий повернув голову праворуч – в бік пана Сливки, очікуючи відповіді. Осягнувши, що настав час виголосити в камеру щось рідне, вічне і патріотичне, Сливка почав втягувати в легені вже й без того розріджене студійне повітря. Шнурівка на його вишиванці напнулася… Він навіть уже відкрив рот для виголошення своєї вступної тези, але раптом у студії замість нього хтось неприємним риплячим голосом вигукнув:
– Мы, представители рабо!…
Повітря зі свистом вилетіло зі Сливкових легенів, не зачепивши жодної голосової зв'язки. Шнурівка на вишиванці обвисла. Сливкові руки потягнулися кудись поза спиною ведучого… Екраном поповзли стіни, декорації, а потім і стеля студійного приміщення – немов зі студійним оператором щось сталося. Кільканадцять секунд десь поза камерою хтось вовтузився і пошепки лаявся. До вух політтехнологів навіть долетіло кілька нецензурних словесних конструкцій, знайомих з дитинства і рідних кожному росіянину, а також надійно імплантованих в лексику всіх країн пострадянського табору. Нарешті камера – ковзнувши кілька разів по ведучому – зупинилася біля його лівого плеча – на товаришеві Симорозенку, якому, власне, й належала остання репліка. Лівий кандидат поправив на лацкані свого ненового піджака великий червоний бант, нервово відшукав очима камеру і насупивши брови, розпочав свій другий – цього разу, вже відносно контрольований – дубль у прямому ефірі:
– Мы, представители рабочего класса, вооруженные до зубов передовой марксистской наукой, не нуждаемся ни в каких имиджмейкерах, а также менеджерах, дизайнерах и прочих буржуазных штрейкбрехерах! А мои конкуренты пускай вспомнят, – сильно ли помогли имиджмейкеры Керенскому и Троцкому?!
«Радісна голова» поспішно подякував гостю ліворуч – доки той геть не розійшовся – і знову повернув слово Сливці, який вже очікував своєї черги з повними легенями повітря. Пан Сливка «відкрив клапан», і студію наповнив його вивчений до безпам'яті монолог:
– Ми йдемо до виборців, натхненні віршами Шевченка і Драча, Франка і Павличка! Справжні патріоти чужих іміджмейкерів не потребують! І ми ще суворо спитаємо з тих комуно-олігархів, які оплачують послуги московських яничарів!…
Цілком задоволений власним вступним словом, Сливка вдихав залишки повітря для оприлюднення своєї наступної думки. Але несподівано, скориставшись цією невеличкою паузою, перед обличчям Сливки в екран телевізора визирнула кругла фізіономія Бабая. Намагаючись видатися якомога інтелігентнішим, Бабай, тяжко «фільтруючи» лексику і приязно оскалившись, повільно прохрипів:
– Свой имидж я неоднократно отстаивал на стрел… то есть в судах, и потому конкре… компетентно заявляю…
Сливка відчайдушно та марно пробував підвестися та заперечити проти небаченого нахабства кандидата-бізнесмена, що так брутально перервав його виступ, однак важка рука Бабая лежала на його плечі і зводила нанівець всі його холеричні потуги. Після чергової приреченої спроби націоналіста повернути справедливість, Бабай без помітних зусиль переставив крісло з набридливим Сливкою вбік і звично «пальцюючи» та зайнявши собою весь екран, продовжив:
– К имиджмейкерам идут те, у кого не хватает бабл… денег на хорошего адвоката! Если каждое чмо…
Іміджмейкер, глипнувши на помічника, що зосереджено шарудів аркушами з текстами виступів клієнтів, вимкнув телевізор і поцікавився його думкою щодо дебютного ефіру їхніх українських клієнтів:
– Ну, и как тебе наши подопытные?
– Стопроцентного запоминания еще нет, – поділився враженнями асистент, звіряючись із написами в аркушах, – но ваши тезисы они изложили весьма близко к тексту.
– Очень хорошо, – задоволено констатував Нестор Євграфович, – так и запиши, Артурчик, в наш лабораторный журнал.
Нестор Євграфович і Артурчик сиділи у м'яких кріслах у своєму готельному номері і вже майже дві години репетирували із Симо-розенком його наступний виступ перед співгромадянами. Політтехнологи були вражені стійкістю і натхненням лівого кандидата, який вже мабуть всоте завзято і полум'яно виголошував написаний іміджмейкером текст.
– Соотечественники! Братья и сестры! – розмахуючи розцяцькованим помітками аркушем, театрально вигукнув він. – К вам обращаюсь я, друзья мои! Знайте – уже последние капли страданий падают в переполненную чашу народного терпения! Настанет час выборов, и эта чаша прольется очищающим огнем на голову компрадорской буржуазии, спекулянтов-кровопийц и прочих национал-реформаторов! Поднимется мускулистая рука рабочего класса, опустит в урну избирательный бюллетень, и верный сын трудового народа Никита Симорозенко исполнит над антинародным режимом справедливый, но скорый приговор пролетарского трибунала! Імітуючи овації натовпу вдячного електорату, Нестор Євграфович з Артурчиком ліниво поплескали в долоні. Втомлено витираючи лоба, іміджмейкер підбив підсумки їхньої достатньо тривалої і виснажливої сесії:
– Замечательно, батенька, хотя, конечно вам еще надо…
Натхненний Симорозенко залюбки продовжив думку свого інструктора:
– Учиться, учиться и еще раз учиться?!
– Вот именно! – повчально похитав головою іміджмейкер. – Побольше огня. Именно ваша партийная страстность в сочетании с моими текстами, написанными по последним канонам социального инжиниринга, обеспечат ваш высокий рейтинг в рабочих кварталах Центрального округа.
Симорозенко тяжко зітхнув, дістав з кишені і розкурив люльку, подаровану одно-партійцями на його день народження 10 ро-ківі тому. З несподіваним грузинським акцентом він продовжив:
– К сожалению, рабочие кварталы – это далёко не весь округ…
– Вот именно, – погодився іміджмейкер, – поэтому вы должны серьезно подготовиться ко встрече с творческой интеллигенцией округа в Доме писателей.
Симорозенко затягнувся димом і бридливо зморщився:
– Эта наша творческая интеллигенция как впала десять лет назад в свой мелкобуржуазный национализм, так и осталась на обочине исторического материализма…
Нестор Євграфович підвівся з крісла і, звично міряючи кроками кімнату, інтелігентно переконував клієнта у зворотному:
– Батенька, бороться надо за чужие голоса – свои за вас и так проголосуют! Вы должны бросаться в самую гущу врагов и агитировать, не взирая на лица, как матрос Железняков – женский батальон смерти!
– Но они же обязательно спросят про Славянский союз, СНГ, отношения с Россией… – дещо експансивно опонував Симорозенко, розмахуючи люлькою.
– А вы сошлетесь на авторитет нынешних духовных лидеров этой самой мелкобуржуазной националистичной интеллигенции. Я подыскал для вас архиактуальные стихи самого Дмытра Павлычка.
Іміджмейкер взяв зі столу аркуш паперу і, читаючи з нього, продекламував:
«Вкраїна вільна – трудова, Навік возз'єднана – щаслива. Така лиш з руськими можлива, Правдиві Леніна слова.»
Симорозенка обліпили спогади… Він згадав святкові події двадцятирічної давнини – творчий вечір Дмитра Павличка на заводі імені Клари Цеткін, сльози вдячності на очах робітниць, обійми активісток… і тужливо зітхнув. Марно намагаючись затягтись згаслою люлькою, він сумно зауважив:
– Да-а, при советской власти даже Пав-лычко неплохие стихи писал…
Остерігаючись зливи спогадів лівого кандидата, Нестор Євграфович зважував, як краще завершити свій «сеанс» із клієнтом. Він поглянув на Артурчика – той, відчайдушно жестикулюючи, показував на годинник. Іміджмейкер скочив на ноги і, несподівано ляпнувши себе по лобі, вигукнув:
– Чуть не забыл!!! Через пару минут у меня срочный разговор с товарищем Зюгановым!
Офіційним жестом він вручив Симорозенкові аркуш з Павличковим віршем і коротко підсумував результати їхніх зусиль:
– В общем – будем считать, что мы готовы сделать следующий победоносный шаг! И мы его сделаем!… Вы его сделаете! – багатозначно поправив себе іміджмейкер і делікатно, але твердо взявши Микиту Ілліча під лікоть, випровадив його за двері.
Спровадивши Симорозенка, політтехнологи кинулися збирати чорнетки його текстів та знімати зі стіни портрети Маркса, Енгельса, Леніна, подаровані лівим кандидатом. Нестор Євграфович відчинив кватирку, провітрюючи задимлений Симорозенком номер, а Артурчик повісив на стіну принесені напередодні Сливкою портрети Шевченка, Франка та Лесі Українки. Богдан Степанович прийшов вчасно – рівно за п'ять хвилин по тому, як люкс політтехнологів звільнив Симорозенко. Приязно привітавшись, політтехнологи одразу ж злагоджено почали готувати свого наступного клієнта. Артурчик видав кандидату аркуші з потрібними текстами, Нестор Євграфович поправив Сливкову поставу та проінструктував його стосовно особливостей емоційного та мімічного аспекту майбутнього виступу перед співгромадянами.
Сливка кілька разів про себе прочитав текст, набрав у легені повітря – іміджмейкер з асистентом мимоволі пригнулися – і, розмахуючи «шпаргалкою», театрально виголосив:
– Як це не дивно, але збанкрутілі комуно-імперські політикани знову і знову підкидають нам провокаційні питання щодо – Сливка скорчив презирливу гримасу – Слов'янського союзу, СНД, відносин з Росією! Про імперську політику Росії я скажу словами нашого славетного поета Дмитра Пав-личка:
– Гарно! Дуже гарно, пане Сливка! Можете вважати, що голоси дев'яноста відсотків національно-свідомих виборців округа вам забезпечені!
На що пан Сливка, мрійливо мружачи очі, відповів:
– От якби позбавити права голосу усіх несвідомих…
– Не відволікайтеся, Богдане Степановичу! – посуворішав іміджмейкер. – Станете депутатом – розробите відповідний законопроект… А поки що вам треба готуватися до зустрічі з працівниками заводу «Червоний Арсенал». Артуре, яка там соціологія по робітничих кварталах? – звернувся він до асистента.
Той простягнув шефу роздруківку.
– Так-так… Тяжкий випадок – співвідношення п'ятдесят на п'ятдесят, – стурбовано розмірковував вголос іміджмейкер. Сливка здивовано, але з неприхованою надією, вигукнув:
– Тобто?! Як це!?
– П'ятдесят відсотків – готові голосувати за лівих… – спокійно відповів Нестор Євграфович.
– А інші п'ятдесят – за мене? Чи ще не визначились? – запитав Сливка, ніби переконуючи присутніх, що надія помирає таки останньою.
– Чому не визначились? Визначились. Вони готові йти і без всяких там виборів палити заводоуправління.
– То що ж я повинен їм сказати? – запитав розгублений Сливка.
Нестор Євграфович витримав паузу і, подружньому поклавши патріотові на плече руку, повчально промовив:
– Друже мій! Ви мусите їм сказати, що в усьому винні червоні директори, які засіли в заводоуправлінні!
– Геніально! – захоплено вигукнув Сливка.
– Я бачу вас на чолі колони червоноарсенальців, з державним прапором у правій руці й «Кобзарем» – у лівій! – у тон йому захоплено підхопив іміджмейкер і несподівано поцікавився:
– «Інтернаціонал» державною мовою пам'ятаєте?
– Авжеж! – обурився натхненний намальованою картиною Сливка.
Нестор Євграфович продовжував підливати у вогонь олію:
– Уявіть – ви ведете народ від палаючого заводоуправління прямо до виборчої дільниці і співаєте:
…Нестор Євграфович зиркнув на асистента, який відчайдушними гримасами і тицянням пальцем у свій годинник сигналив, що ліміт часу клієнта вже вичерпаний.
– Да-а, Артурчик, все ж таки, ответственный стрелочник… – подумав іміджмейкер і вже вголос промовив:
– Гаразд! Мало не забув! За кілька хвилин у мене термінова розмова із Бжезинським. Пане Сливко, прошу…
Іміджмейкер подав знак Артурчикові, й політтехнологи взяли окриленого новими перспективами та вірою в перемогу пана Сливку попід руки і вивели гостя з палаючими очима за двері. Адже рівно за п'ять хвилин мав з'явитися їхній третій підшефний.
Вечоріло. Бабай замалим не спізнився. Він увійшов у номер Нестора Євграфовича вже тоді, коли телевізійна програма, задля перегляду якої і збиралися, вже почалася.
– Профессор!… – вигукнув просто з порогу гість.
– А-а, господин Бабай. Здравствуйте. Тише. Садитесь… – запросив іміджмейкер, вказуючи на м'яке крісло поряд з Артурчиком, який з нотатником та олівцем у руці уважно стежив за початком програми. Бабай плюхнувся у крісло, трохи пововтузився в пошуках зручної пози і, нарешті, закинувши ногу на ногу, заспокоївся. І тоді його очі натрапили на екран телевізора. Він побачив величезну телевізійну студію; на трибунах – сотня глядачів, на подіумі – ведучий. Оркестр грав бравурний марш.
– «Михайло Підвальський», – прочитав з рухомої стрічки Бабай уголос.
Обличчя ведучого видавалося Бабаю нібито знайомим із якихось програм. З яких саме – він не міг згадати. Це був чоловік середніх років у світлому, доволі авангардному фракові з коштовною брошкою замість метелика. Манери, експериментальна зачіска ведучого, кульчик у вусі, пірсінг у брові, неймовірна кількість каблучок, ланцюжків та інших прикрас красномовно натякали на нестандартну сексуальну орієнтацію телезірки. Раптом Бабай пригадав – це був кумир столичних меншин Міша Підвальський, відомий своїми неймовірно талановитими експромтами та іншими розмаїтими талантами.
– Не понял… – сказав Бабай і скоса глипнув на політтехнологів, зважуючи ймовірність їхньої приналежності до цієї ж мало-поважної касти.
Втім, увага Нестора Євграфовича та його помічника була прикута до телевізора зовсім з інших мотивів – винятково політичних. Іміджмейкер з нетерпінням очікував власне самого дійства, оскільки був людиною дії. Нарешті оркестр стих, і ведучий, театрально жестикулюючи, співучим оксамитовим голосом промовив:
– Шановні телеглядачі! В ефірі – передвиборне рейтинг-шоу Михайла Підвальского!
Зал вибухнув оплесками та вигуками. Оркестр зіграв туш, і на сцену вийшли грайливі дівиці в бікіні. Підвальський з мікрофоном в руках, кокетливо ступаючи по студії на тлі недороздягнутих дівуль, взявся одразу до суті програми. Викаблучуючись, він почав свій черговий експромт:
– Ви, напевно, знаете, що минулого тижня завершилася реєстрація кандидатів у депутати. Мої юні помічниці провели опитування суспільної думки в Центральному виборчому окрузі нашого міста, де конкурс складає тридцять п'ять претендентів на, вибачите за вислів, одне місце. Як і припускав Центр політичних досліджень нашого шоу, на старті вперед вирвалися два яскравих виразники радикальних поглядів. Словами одного закордонного поета – «хвиля і камінь, вірші і проза, лід і пломінь», чи, словами вже іншого закордонного поета – Монтеккі і Капулетті нашої політичної сцени… Отже – у лівому кутку – єдиний кандидат від лівих сил Микита Ілліч Симорозенко, який полонив своєю ідейністю тридцять відсотків жителів округу!
Під «Прощання слов'янки» дві моделі у червоних купальниках із серпом і молотом вивели у світлі прожекторів Симорозенка, тримаючи над його головою табличку з цифрою «30». Підвальський зробив театральний жест, вказуючи на табличку з тридцяткою, і продовжив:
– A y правому кутку нашої сцени – кандидат від районного об'єднання націонал-демократичних сил Богдан Степанович Сливка, який спокусив своєю безкомпромісністю двадцять п'ять відсотків виборців!
Під «Марш січових стрільців» дві інші моделі в жовто-блакитних купальниках із тризубами вивели Сливку, тримаючи над ним табличку «25». Підвальський став посередині між двома учасниками і розвівши руки вів далі:
– Позиції цих двох лідерів на старті виборчої гонки доволі переконливі. І поки що абсолютно невідомо – чи зможе хто-небудь з інших кандидатів втрутитись у цю споконвічну ідеологічну суперечку між лівими і правими?!
Нестор Євграфович відзначив про себе, що наразі все проходить за його сценарієм.
– Втім, реальний сценарій ще попереду, – подумав іміджмейкер – і справді – до мікрофона раптом нахабно потягнувся Симорозенко. Навіть Підвальський – майстер експромту – не очікував такого випаду і від несподіванки перейшов на звичну російську:
– Никита Ильич, вы, кажется, хотите что-то сказать?!
– Да! – Симорозенко безцеремонно відібрав у Підвальського мікрофон і прокричав наче був на трибуні:
– Пользуясь случаем, я хочу передать приветы своей семье, блоку левых сил Центрального округа, всем своим избирателям, братским коммунистическим и рабочим партиям всего мира, прогрессивному человечеству…
Симорозенко дедалі більше розпалювався. Підвальський з його багаторічним досвідом ток-шоу марно намагався відібрати в нього мікрофон. Полум'яний виступ кандидата від лівих сил обіцяв бути довгим…
Іміджмейкер клацнув пультом дистанційки. Екран згас.
Нестор Євграфович з Бабаєм мовчки сиділи біля щойно вимкнутого телевізора. Іміджмейкер чекав, коли заговорить його «піддослідний», але той, вражений побаченим, збирався з думками. І, мабуть, з дуже тяжкими думками. Не очікуючи розв'язки, Артурчик завбачливо сів за ноутбук і почав кромсати важку тишу клацанням клавіатури. Нарешті Бабай несподівано практично цивілізовано і дещо задумливо озвався:
– Всегда, бляха-муха, ненавидел политиков. Ни хрена за базар не отвечают, а сколько народу разводят на доверии! Да я во времена трастов столько не кинул!… Ну, и как мы этих двоих фраеров паковать будем? – дивовижно спокійно запитав він іміджмейкера. Нестор Євграфович, зрозуміло, був готовий до будь-яких запитань, навіть до цього, – недарма ж він запросив Бабая саме під рейтинг-шоу. Начепивши щойно забрані з ремонту золоті окуляри, він з поважним виглядом відповів:
– Не волнуйтесь, господин Бабай, ситуация под контролем. Вести кандидата-центриста между левыми и правыми – это мое политологическое ноу-хау! Предмет моей особой гордости – избрание Шредера в Германии, Путина в России и – что должно быть Вам особо близко и понятно – Берлускони в Италии! Рецепт победы прост, как и все гениальное, – предельная концентрация долларового давления на избирателя.
– Не въехал, профессор, объясните по-простому! – затрусив своею великою головою Бабай. Нестор Євграфович знову набув поважного вигляду:
– Выражаясь по-ненаучному, оптимальные расходы по политической переориентации одного избирателя составляют примерно десять долларов, вложенных в предвыборную рекламу.
– А не дешевле будет выдать каждому на руки по пятерке? – задав цілком логічне питання банкір. Нестор Євграфович вкотре за свою кар'єру відповів:
– Ни в коем случае, дорогой Владимир Михайлович! Вы что, людей не знаєте? Они возьмут деньги у вас, а проголосуют за какого-нибудь другого жулика-бандита! Нет! Мы разработали стратегический план избирательной кампании под условным названием «Бабай – в каждый дом!»… Артур, покажите нам, пожалуйста, бизнес-план! – попросив іміджмейкер асистента, показавши великий «елітний» палець.
Артурчик миттєво знайшов і подав шефу «простирадло» найдорожчого проекту. Політ-технолог розклав його на столі і, взявши олівець, схилився над своєю черговою геніальною розробкою:
– Ну вот. Есть стандартный набор – встречи с избирателями, интервью в газетах, выступления по радио… А вот ударный проект на городском телевидении – Бабай в программе «С добрым утром!», Бабай в «Рабочем полдне», Бабай в «Вечерних вестях», и, наконец, Бабай в «Спокойной ночи, малыши»!
Бабай задоволено вигукнув:
– Круто! И сколько там, в итоге, набегает?
Він узяв у іміджмейкера «простирадло» кошторису, довго роздивлявся і, здивований чималою навіть для нього сумою, присвиснув.
– Ну, ни фига себе! Скажите, профессор, а нам обязательно давить моими долларами каждого избирателя?
– Совсем не обязательно, – спокійно, з професійною діловитістю, відповів іміджмейкер. – Мы можем провести вашу кампанию в два, в три, в десять раз дешевле – если вас интересует сам политический процесе, а не конечный результат…
– Нет-нет, что вы, профессор, результат очень даже интересует, – вигукнув квапливо Бабай і, дуже сумно «пальцюючи», додав:
– Налоговая мой банк уже третий день шмонает, а вчера самому повестку из прокуратуры принесли. Ладно, запускайте ваш стратегический проект…
Він вийняв із внутрішньої кишені конверт і зі словами:
– А это – на текущие расходы, – простягнув його Несторові Євграфовичу. Іміджмейкер, не розкриваючи конверта і не перераховуючи вмісту, кинув його у шухляду стола.
Бабай опустився в крісло і клацнув дистанційкою. На екрані розшарілий, спітнілий і розхристаний Підвальський волав у студійний мікрофон:
Дуже шкода, що ефірний час нашого рейтинг-шоу добігає кінця! Гаряча дискусія наших гостей – у самому розпалі!
Бабай захоплено спостерігав, як Симорозенко і Сливка тягали один одного за лацкани піджаків. Політичні опоненти обмінювалися взаємними на рівних:
– «Бандеровец!» – «Комуняка!», «Американская лахудра!» – «Московський покидьок!»
Позаду дискутуючих кандидатів дівиці з їхніх ескортів тягали одна одну за волосся. На трибунах божеволіли глядачі – вони гамселили один одного червоними та жовто-блакитними прапорами, плакатами підтримки та різноманітними агітматеріалами. Бабай мало не підскакував від захоплення:
– Вот это крутизна! Профессор, я тоже хочу в это шоу!!
Бабай повернувся і пішов зі своїми охоронцями геть. Нестор Євграфович і Артур-чик збентежено дивилися їм услід, відчайдушно намагаючись відшукати в останній фразі крихту гумору.
– И стоило ради этого уезжать из Москвы? – риторично запитав іміджмейкер, наповнюючи чарки і відновлюючи їхнє з Артурчиком невеличке політологічне «Віче».
Частина 3
Пролог
Нестор Євграфович у домашньому халаті лежав на дивані у великій кімнаті свого люксового трикімнатника. Іміджмейкер, дитинство якого минуло в однокімнатній квартирі, ненавидів маленькі приміщення і тому завжди орендував собі офіси, знімав готельні номери та купував квартири неймовірно великого метражу. Навіть із двох майже однакових просторих спалень Нестор Євграфович після ретельних вимірів зайняв ту, що виявилася на півметра ширшою. Зелені портьєри, розсунуті лише наполовину, створювали в номері приємний затишок, кондиціонери забезпечували оптимальну температуру та вологість. Іміджмейкер ліниво посьорбував «Боржомі» і дивився по телевізору аеробіку.
Милуючись красунями на телеекрані, він ліниво імітував ступнями заняття гімнастикою, не змінюючи при цьому свого горизонтального положення.
Артурчик вкотив із коридору візок із кавою, сніданком і газетами.
– Спасибо, Артурчик, – підіймаючись із дивана, сказав іміджмейкер. По телевізору починалася програма новин. Ведучий радісно розпочав із повідомлення про вибори:
– Учора завершилося висунення кандидатів у народні депутати. Аналітики вважають, що найзапекліша боротьба розгорнеться у Центральному виборчому окрузі нашого міста. Тут зареєстровано понад тридцять претендентів на один депутатський мандат. Як повідомили поінформовані джерела, виборчу кампанію одного з кандидатів на цьому окрузі веде відомий російський політтехнолог Не-стор Боженко.
Артурчик схвильовано проковтнув слину:
– Нестор Евграфович, я уже почти все понял, но что означает «паинфармовани джэ-рэла»?
Іміджмейкер посміхнувся, однак, охоче розтлумачив:
– Поінформовані джерела? – это информированные источники. Кто проплатил «слив» информации – тот и есть «информированный источник».
Асистент щиро здивувався:
– Так это, значит, мы и есть?
– Артур Андреевич! – вдавано суворим тоном промовив Нестор Євграфович, – Не МЫ, а именно ВЫ! Ибо деньги на студию кто отвозил?!. То-то же.
Тим часом на екрані знову виникла радісна голова ведучого «Новин» – вона поступово зменшувалася, доки веселий ведучий не опинився в товаристві гостей студії. Гостей було троє: Сливка, Симорозенко і Бабай. Максимально розтягнувши губи у посмішку, «радісна голова» запитав у глядацької аудиторії:
– А якої думки самі кандидати з приводу участі російських іміджмейкерів у наших виборах?
Ведучий повернув голову праворуч – в бік пана Сливки, очікуючи відповіді. Осягнувши, що настав час виголосити в камеру щось рідне, вічне і патріотичне, Сливка почав втягувати в легені вже й без того розріджене студійне повітря. Шнурівка на його вишиванці напнулася… Він навіть уже відкрив рот для виголошення своєї вступної тези, але раптом у студії замість нього хтось неприємним риплячим голосом вигукнув:
– Мы, представители рабо!…
Повітря зі свистом вилетіло зі Сливкових легенів, не зачепивши жодної голосової зв'язки. Шнурівка на вишиванці обвисла. Сливкові руки потягнулися кудись поза спиною ведучого… Екраном поповзли стіни, декорації, а потім і стеля студійного приміщення – немов зі студійним оператором щось сталося. Кільканадцять секунд десь поза камерою хтось вовтузився і пошепки лаявся. До вух політтехнологів навіть долетіло кілька нецензурних словесних конструкцій, знайомих з дитинства і рідних кожному росіянину, а також надійно імплантованих в лексику всіх країн пострадянського табору. Нарешті камера – ковзнувши кілька разів по ведучому – зупинилася біля його лівого плеча – на товаришеві Симорозенку, якому, власне, й належала остання репліка. Лівий кандидат поправив на лацкані свого ненового піджака великий червоний бант, нервово відшукав очима камеру і насупивши брови, розпочав свій другий – цього разу, вже відносно контрольований – дубль у прямому ефірі:
– Мы, представители рабочего класса, вооруженные до зубов передовой марксистской наукой, не нуждаемся ни в каких имиджмейкерах, а также менеджерах, дизайнерах и прочих буржуазных штрейкбрехерах! А мои конкуренты пускай вспомнят, – сильно ли помогли имиджмейкеры Керенскому и Троцкому?!
«Радісна голова» поспішно подякував гостю ліворуч – доки той геть не розійшовся – і знову повернув слово Сливці, який вже очікував своєї черги з повними легенями повітря. Пан Сливка «відкрив клапан», і студію наповнив його вивчений до безпам'яті монолог:
– Ми йдемо до виборців, натхненні віршами Шевченка і Драча, Франка і Павличка! Справжні патріоти чужих іміджмейкерів не потребують! І ми ще суворо спитаємо з тих комуно-олігархів, які оплачують послуги московських яничарів!…
Цілком задоволений власним вступним словом, Сливка вдихав залишки повітря для оприлюднення своєї наступної думки. Але несподівано, скориставшись цією невеличкою паузою, перед обличчям Сливки в екран телевізора визирнула кругла фізіономія Бабая. Намагаючись видатися якомога інтелігентнішим, Бабай, тяжко «фільтруючи» лексику і приязно оскалившись, повільно прохрипів:
– Свой имидж я неоднократно отстаивал на стрел… то есть в судах, и потому конкре… компетентно заявляю…
Сливка відчайдушно та марно пробував підвестися та заперечити проти небаченого нахабства кандидата-бізнесмена, що так брутально перервав його виступ, однак важка рука Бабая лежала на його плечі і зводила нанівець всі його холеричні потуги. Після чергової приреченої спроби націоналіста повернути справедливість, Бабай без помітних зусиль переставив крісло з набридливим Сливкою вбік і звично «пальцюючи» та зайнявши собою весь екран, продовжив:
– К имиджмейкерам идут те, у кого не хватает бабл… денег на хорошего адвоката! Если каждое чмо…
Іміджмейкер, глипнувши на помічника, що зосереджено шарудів аркушами з текстами виступів клієнтів, вимкнув телевізор і поцікавився його думкою щодо дебютного ефіру їхніх українських клієнтів:
– Ну, и как тебе наши подопытные?
– Стопроцентного запоминания еще нет, – поділився враженнями асистент, звіряючись із написами в аркушах, – но ваши тезисы они изложили весьма близко к тексту.
– Очень хорошо, – задоволено констатував Нестор Євграфович, – так и запиши, Артурчик, в наш лабораторный журнал.
1
Нестор Євграфович і Артурчик сиділи у м'яких кріслах у своєму готельному номері і вже майже дві години репетирували із Симо-розенком його наступний виступ перед співгромадянами. Політтехнологи були вражені стійкістю і натхненням лівого кандидата, який вже мабуть всоте завзято і полум'яно виголошував написаний іміджмейкером текст.
– Соотечественники! Братья и сестры! – розмахуючи розцяцькованим помітками аркушем, театрально вигукнув він. – К вам обращаюсь я, друзья мои! Знайте – уже последние капли страданий падают в переполненную чашу народного терпения! Настанет час выборов, и эта чаша прольется очищающим огнем на голову компрадорской буржуазии, спекулянтов-кровопийц и прочих национал-реформаторов! Поднимется мускулистая рука рабочего класса, опустит в урну избирательный бюллетень, и верный сын трудового народа Никита Симорозенко исполнит над антинародным режимом справедливый, но скорый приговор пролетарского трибунала! Імітуючи овації натовпу вдячного електорату, Нестор Євграфович з Артурчиком ліниво поплескали в долоні. Втомлено витираючи лоба, іміджмейкер підбив підсумки їхньої достатньо тривалої і виснажливої сесії:
– Замечательно, батенька, хотя, конечно вам еще надо…
Натхненний Симорозенко залюбки продовжив думку свого інструктора:
– Учиться, учиться и еще раз учиться?!
– Вот именно! – повчально похитав головою іміджмейкер. – Побольше огня. Именно ваша партийная страстность в сочетании с моими текстами, написанными по последним канонам социального инжиниринга, обеспечат ваш высокий рейтинг в рабочих кварталах Центрального округа.
Симорозенко тяжко зітхнув, дістав з кишені і розкурив люльку, подаровану одно-партійцями на його день народження 10 ро-ківі тому. З несподіваним грузинським акцентом він продовжив:
– К сожалению, рабочие кварталы – это далёко не весь округ…
– Вот именно, – погодився іміджмейкер, – поэтому вы должны серьезно подготовиться ко встрече с творческой интеллигенцией округа в Доме писателей.
Симорозенко затягнувся димом і бридливо зморщився:
– Эта наша творческая интеллигенция как впала десять лет назад в свой мелкобуржуазный национализм, так и осталась на обочине исторического материализма…
Нестор Євграфович підвівся з крісла і, звично міряючи кроками кімнату, інтелігентно переконував клієнта у зворотному:
– Батенька, бороться надо за чужие голоса – свои за вас и так проголосуют! Вы должны бросаться в самую гущу врагов и агитировать, не взирая на лица, как матрос Железняков – женский батальон смерти!
– Но они же обязательно спросят про Славянский союз, СНГ, отношения с Россией… – дещо експансивно опонував Симорозенко, розмахуючи люлькою.
– А вы сошлетесь на авторитет нынешних духовных лидеров этой самой мелкобуржуазной националистичной интеллигенции. Я подыскал для вас архиактуальные стихи самого Дмытра Павлычка.
Іміджмейкер взяв зі столу аркуш паперу і, читаючи з нього, продекламував:
«Вкраїна вільна – трудова, Навік возз'єднана – щаслива. Така лиш з руськими можлива, Правдиві Леніна слова.»
Симорозенка обліпили спогади… Він згадав святкові події двадцятирічної давнини – творчий вечір Дмитра Павличка на заводі імені Клари Цеткін, сльози вдячності на очах робітниць, обійми активісток… і тужливо зітхнув. Марно намагаючись затягтись згаслою люлькою, він сумно зауважив:
– Да-а, при советской власти даже Пав-лычко неплохие стихи писал…
Остерігаючись зливи спогадів лівого кандидата, Нестор Євграфович зважував, як краще завершити свій «сеанс» із клієнтом. Він поглянув на Артурчика – той, відчайдушно жестикулюючи, показував на годинник. Іміджмейкер скочив на ноги і, несподівано ляпнувши себе по лобі, вигукнув:
– Чуть не забыл!!! Через пару минут у меня срочный разговор с товарищем Зюгановым!
Офіційним жестом він вручив Симорозенкові аркуш з Павличковим віршем і коротко підсумував результати їхніх зусиль:
– В общем – будем считать, что мы готовы сделать следующий победоносный шаг! И мы его сделаем!… Вы его сделаете! – багатозначно поправив себе іміджмейкер і делікатно, але твердо взявши Микиту Ілліча під лікоть, випровадив його за двері.
2
Спровадивши Симорозенка, політтехнологи кинулися збирати чорнетки його текстів та знімати зі стіни портрети Маркса, Енгельса, Леніна, подаровані лівим кандидатом. Нестор Євграфович відчинив кватирку, провітрюючи задимлений Симорозенком номер, а Артурчик повісив на стіну принесені напередодні Сливкою портрети Шевченка, Франка та Лесі Українки. Богдан Степанович прийшов вчасно – рівно за п'ять хвилин по тому, як люкс політтехнологів звільнив Симорозенко. Приязно привітавшись, політтехнологи одразу ж злагоджено почали готувати свого наступного клієнта. Артурчик видав кандидату аркуші з потрібними текстами, Нестор Євграфович поправив Сливкову поставу та проінструктував його стосовно особливостей емоційного та мімічного аспекту майбутнього виступу перед співгромадянами.
Сливка кілька разів про себе прочитав текст, набрав у легені повітря – іміджмейкер з асистентом мимоволі пригнулися – і, розмахуючи «шпаргалкою», театрально виголосив:
– Як це не дивно, але збанкрутілі комуно-імперські політикани знову і знову підкидають нам провокаційні питання щодо – Сливка скорчив презирливу гримасу – Слов'янського союзу, СНД, відносин з Росією! Про імперську політику Росії я скажу словами нашого славетного поета Дмитра Пав-личка:
…Дубль за дублем – щоразу краще і краще – Сливка невтомно і натхненно повторював свій історичний виступ. Імітуючи овації натовпу вдячного електорату, іміджмейкер з помічником втомлено поплескували в долоні. Нарешті, Нестор Євграфович, підсумовуючи виснажливе тренування, промовив:
«Знов Москва розпинає народ
Що постав за державу свою…»
– Гарно! Дуже гарно, пане Сливка! Можете вважати, що голоси дев'яноста відсотків національно-свідомих виборців округа вам забезпечені!
На що пан Сливка, мрійливо мружачи очі, відповів:
– От якби позбавити права голосу усіх несвідомих…
– Не відволікайтеся, Богдане Степановичу! – посуворішав іміджмейкер. – Станете депутатом – розробите відповідний законопроект… А поки що вам треба готуватися до зустрічі з працівниками заводу «Червоний Арсенал». Артуре, яка там соціологія по робітничих кварталах? – звернувся він до асистента.
Той простягнув шефу роздруківку.
– Так-так… Тяжкий випадок – співвідношення п'ятдесят на п'ятдесят, – стурбовано розмірковував вголос іміджмейкер. Сливка здивовано, але з неприхованою надією, вигукнув:
– Тобто?! Як це!?
– П'ятдесят відсотків – готові голосувати за лівих… – спокійно відповів Нестор Євграфович.
– А інші п'ятдесят – за мене? Чи ще не визначились? – запитав Сливка, ніби переконуючи присутніх, що надія помирає таки останньою.
– Чому не визначились? Визначились. Вони готові йти і без всяких там виборів палити заводоуправління.
– То що ж я повинен їм сказати? – запитав розгублений Сливка.
Нестор Євграфович витримав паузу і, подружньому поклавши патріотові на плече руку, повчально промовив:
– Друже мій! Ви мусите їм сказати, що в усьому винні червоні директори, які засіли в заводоуправлінні!
– Геніально! – захоплено вигукнув Сливка.
– Я бачу вас на чолі колони червоноарсенальців, з державним прапором у правій руці й «Кобзарем» – у лівій! – у тон йому захоплено підхопив іміджмейкер і несподівано поцікавився:
– «Інтернаціонал» державною мовою пам'ятаєте?
– Авжеж! – обурився натхненний намальованою картиною Сливка.
Нестор Євграфович продовжував підливати у вогонь олію:
– Уявіть – ви ведете народ від палаючого заводоуправління прямо до виборчої дільниці і співаєте:
Сливка набрав у легені повітря і підхопив спів політтехнолога. Артурчик, захлинаючись сміхом, також не втримався і, зчитуючи з ше-фового рота український текст «Інтернаціоналу», почав підспівувати, ковтаючи закінчення слів:
«Ми всіх катів зітрем на порох,
Повстань же, військо злидарів!»
…Розбурхана хоровим співом Сливкова уява малювала йому у легкому серпанку, як він крокує попереду електорального війська від виборчої дільниці до Верховної Ради…
«Всьо, щьо забрал наш люти вор…
Щьо поверну… ча… наспі!…»
…Нестор Євграфович зиркнув на асистента, який відчайдушними гримасами і тицянням пальцем у свій годинник сигналив, що ліміт часу клієнта вже вичерпаний.
– Да-а, Артурчик, все ж таки, ответственный стрелочник… – подумав іміджмейкер і вже вголос промовив:
– Гаразд! Мало не забув! За кілька хвилин у мене термінова розмова із Бжезинським. Пане Сливко, прошу…
Іміджмейкер подав знак Артурчикові, й політтехнологи взяли окриленого новими перспективами та вірою в перемогу пана Сливку попід руки і вивели гостя з палаючими очима за двері. Адже рівно за п'ять хвилин мав з'явитися їхній третій підшефний.
3
Вечоріло. Бабай замалим не спізнився. Він увійшов у номер Нестора Євграфовича вже тоді, коли телевізійна програма, задля перегляду якої і збиралися, вже почалася.
– Профессор!… – вигукнув просто з порогу гість.
– А-а, господин Бабай. Здравствуйте. Тише. Садитесь… – запросив іміджмейкер, вказуючи на м'яке крісло поряд з Артурчиком, який з нотатником та олівцем у руці уважно стежив за початком програми. Бабай плюхнувся у крісло, трохи пововтузився в пошуках зручної пози і, нарешті, закинувши ногу на ногу, заспокоївся. І тоді його очі натрапили на екран телевізора. Він побачив величезну телевізійну студію; на трибунах – сотня глядачів, на подіумі – ведучий. Оркестр грав бравурний марш.
– «Михайло Підвальський», – прочитав з рухомої стрічки Бабай уголос.
Обличчя ведучого видавалося Бабаю нібито знайомим із якихось програм. З яких саме – він не міг згадати. Це був чоловік середніх років у світлому, доволі авангардному фракові з коштовною брошкою замість метелика. Манери, експериментальна зачіска ведучого, кульчик у вусі, пірсінг у брові, неймовірна кількість каблучок, ланцюжків та інших прикрас красномовно натякали на нестандартну сексуальну орієнтацію телезірки. Раптом Бабай пригадав – це був кумир столичних меншин Міша Підвальський, відомий своїми неймовірно талановитими експромтами та іншими розмаїтими талантами.
– Не понял… – сказав Бабай і скоса глипнув на політтехнологів, зважуючи ймовірність їхньої приналежності до цієї ж мало-поважної касти.
Втім, увага Нестора Євграфовича та його помічника була прикута до телевізора зовсім з інших мотивів – винятково політичних. Іміджмейкер з нетерпінням очікував власне самого дійства, оскільки був людиною дії. Нарешті оркестр стих, і ведучий, театрально жестикулюючи, співучим оксамитовим голосом промовив:
– Шановні телеглядачі! В ефірі – передвиборне рейтинг-шоу Михайла Підвальского!
Зал вибухнув оплесками та вигуками. Оркестр зіграв туш, і на сцену вийшли грайливі дівиці в бікіні. Підвальський з мікрофоном в руках, кокетливо ступаючи по студії на тлі недороздягнутих дівуль, взявся одразу до суті програми. Викаблучуючись, він почав свій черговий експромт:
– Ви, напевно, знаете, що минулого тижня завершилася реєстрація кандидатів у депутати. Мої юні помічниці провели опитування суспільної думки в Центральному виборчому окрузі нашого міста, де конкурс складає тридцять п'ять претендентів на, вибачите за вислів, одне місце. Як і припускав Центр політичних досліджень нашого шоу, на старті вперед вирвалися два яскравих виразники радикальних поглядів. Словами одного закордонного поета – «хвиля і камінь, вірші і проза, лід і пломінь», чи, словами вже іншого закордонного поета – Монтеккі і Капулетті нашої політичної сцени… Отже – у лівому кутку – єдиний кандидат від лівих сил Микита Ілліч Симорозенко, який полонив своєю ідейністю тридцять відсотків жителів округу!
Під «Прощання слов'янки» дві моделі у червоних купальниках із серпом і молотом вивели у світлі прожекторів Симорозенка, тримаючи над його головою табличку з цифрою «30». Підвальський зробив театральний жест, вказуючи на табличку з тридцяткою, і продовжив:
– A y правому кутку нашої сцени – кандидат від районного об'єднання націонал-демократичних сил Богдан Степанович Сливка, який спокусив своєю безкомпромісністю двадцять п'ять відсотків виборців!
Під «Марш січових стрільців» дві інші моделі в жовто-блакитних купальниках із тризубами вивели Сливку, тримаючи над ним табличку «25». Підвальський став посередині між двома учасниками і розвівши руки вів далі:
– Позиції цих двох лідерів на старті виборчої гонки доволі переконливі. І поки що абсолютно невідомо – чи зможе хто-небудь з інших кандидатів втрутитись у цю споконвічну ідеологічну суперечку між лівими і правими?!
Нестор Євграфович відзначив про себе, що наразі все проходить за його сценарієм.
– Втім, реальний сценарій ще попереду, – подумав іміджмейкер – і справді – до мікрофона раптом нахабно потягнувся Симорозенко. Навіть Підвальський – майстер експромту – не очікував такого випаду і від несподіванки перейшов на звичну російську:
– Никита Ильич, вы, кажется, хотите что-то сказать?!
– Да! – Симорозенко безцеремонно відібрав у Підвальського мікрофон і прокричав наче був на трибуні:
– Пользуясь случаем, я хочу передать приветы своей семье, блоку левых сил Центрального округа, всем своим избирателям, братским коммунистическим и рабочим партиям всего мира, прогрессивному человечеству…
Симорозенко дедалі більше розпалювався. Підвальський з його багаторічним досвідом ток-шоу марно намагався відібрати в нього мікрофон. Полум'яний виступ кандидата від лівих сил обіцяв бути довгим…
Іміджмейкер клацнув пультом дистанційки. Екран згас.
4
Нестор Євграфович з Бабаєм мовчки сиділи біля щойно вимкнутого телевізора. Іміджмейкер чекав, коли заговорить його «піддослідний», але той, вражений побаченим, збирався з думками. І, мабуть, з дуже тяжкими думками. Не очікуючи розв'язки, Артурчик завбачливо сів за ноутбук і почав кромсати важку тишу клацанням клавіатури. Нарешті Бабай несподівано практично цивілізовано і дещо задумливо озвався:
– Всегда, бляха-муха, ненавидел политиков. Ни хрена за базар не отвечают, а сколько народу разводят на доверии! Да я во времена трастов столько не кинул!… Ну, и как мы этих двоих фраеров паковать будем? – дивовижно спокійно запитав він іміджмейкера. Нестор Євграфович, зрозуміло, був готовий до будь-яких запитань, навіть до цього, – недарма ж він запросив Бабая саме під рейтинг-шоу. Начепивши щойно забрані з ремонту золоті окуляри, він з поважним виглядом відповів:
– Не волнуйтесь, господин Бабай, ситуация под контролем. Вести кандидата-центриста между левыми и правыми – это мое политологическое ноу-хау! Предмет моей особой гордости – избрание Шредера в Германии, Путина в России и – что должно быть Вам особо близко и понятно – Берлускони в Италии! Рецепт победы прост, как и все гениальное, – предельная концентрация долларового давления на избирателя.
– Не въехал, профессор, объясните по-простому! – затрусив своею великою головою Бабай. Нестор Євграфович знову набув поважного вигляду:
– Выражаясь по-ненаучному, оптимальные расходы по политической переориентации одного избирателя составляют примерно десять долларов, вложенных в предвыборную рекламу.
– А не дешевле будет выдать каждому на руки по пятерке? – задав цілком логічне питання банкір. Нестор Євграфович вкотре за свою кар'єру відповів:
– Ни в коем случае, дорогой Владимир Михайлович! Вы что, людей не знаєте? Они возьмут деньги у вас, а проголосуют за какого-нибудь другого жулика-бандита! Нет! Мы разработали стратегический план избирательной кампании под условным названием «Бабай – в каждый дом!»… Артур, покажите нам, пожалуйста, бизнес-план! – попросив іміджмейкер асистента, показавши великий «елітний» палець.
Артурчик миттєво знайшов і подав шефу «простирадло» найдорожчого проекту. Політ-технолог розклав його на столі і, взявши олівець, схилився над своєю черговою геніальною розробкою:
– Ну вот. Есть стандартный набор – встречи с избирателями, интервью в газетах, выступления по радио… А вот ударный проект на городском телевидении – Бабай в программе «С добрым утром!», Бабай в «Рабочем полдне», Бабай в «Вечерних вестях», и, наконец, Бабай в «Спокойной ночи, малыши»!
Бабай задоволено вигукнув:
– Круто! И сколько там, в итоге, набегает?
Він узяв у іміджмейкера «простирадло» кошторису, довго роздивлявся і, здивований чималою навіть для нього сумою, присвиснув.
– Ну, ни фига себе! Скажите, профессор, а нам обязательно давить моими долларами каждого избирателя?
– Совсем не обязательно, – спокійно, з професійною діловитістю, відповів іміджмейкер. – Мы можем провести вашу кампанию в два, в три, в десять раз дешевле – если вас интересует сам политический процесе, а не конечный результат…
– Нет-нет, что вы, профессор, результат очень даже интересует, – вигукнув квапливо Бабай і, дуже сумно «пальцюючи», додав:
– Налоговая мой банк уже третий день шмонает, а вчера самому повестку из прокуратуры принесли. Ладно, запускайте ваш стратегический проект…
Він вийняв із внутрішньої кишені конверт і зі словами:
– А это – на текущие расходы, – простягнув його Несторові Євграфовичу. Іміджмейкер, не розкриваючи конверта і не перераховуючи вмісту, кинув його у шухляду стола.
Бабай опустився в крісло і клацнув дистанційкою. На екрані розшарілий, спітнілий і розхристаний Підвальський волав у студійний мікрофон:
Дуже шкода, що ефірний час нашого рейтинг-шоу добігає кінця! Гаряча дискусія наших гостей – у самому розпалі!
Бабай захоплено спостерігав, як Симорозенко і Сливка тягали один одного за лацкани піджаків. Політичні опоненти обмінювалися взаємними на рівних:
– «Бандеровец!» – «Комуняка!», «Американская лахудра!» – «Московський покидьок!»
Позаду дискутуючих кандидатів дівиці з їхніх ескортів тягали одна одну за волосся. На трибунах божеволіли глядачі – вони гамселили один одного червоними та жовто-блакитними прапорами, плакатами підтримки та різноманітними агітматеріалами. Бабай мало не підскакував від захоплення:
– Вот это крутизна! Профессор, я тоже хочу в это шоу!!