Страница:
Герасим.Ах ти ж погань! Мужва репана! Давно лизала панам руки, за верству шапку скидала, а тепер розжилася, кумпанію з панами водить і зараз морду пиндю-читі) перед своїм братом! Ах ти ж. Пузир з горохом! Та я як позичав князеві гроші, то рядом сидів… Чого ж ти там зостався? Було б круть - і додому,
Роман.Ждав Банавентури, думав свиней купить… Свині завідські, остроухі, гарні свині, я бачив.
Герасим.Та нехай їм чорт з їх завідськими свиньми, коли вони самі гірш свиней.
Роман.Бачив я й дочок Пузиревих - ходили з охвицерами на проходку. Одягнені по-панячи й ходять з вихилясами - настоящі панночки.
Герасим.Чортзна-що, покручі! Роботи з неї ніякої, знаю я: все подай, все прийми, від дзеркала вірьовкою не відтягнеш, надвір - не то зимою, а й літом - виходе тілько на шпацір! На біса нам білоручки, дармоїди… Стривай лишень, хтось, либонь, під'їхав. (Біжить до вікна.)Чи не кум Савка вернувся? І ноги затрусились. Іди по своєму ділу.
Роман вийшов.
Ой Пузирі! Глядіть, щоб ви не полопались, а замість вас Калитку розіпре грошвою… Отоді я вам покажу, як хазяйнувать! Я не буду панувать, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьохтьом, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю. Ідеш день - чия земля? Калитчина; їдеш два - чия земля? Калитчина; їдеш три - чия земля? Калитчина… Диханіє спирає… А скотини, а овець розведу - земля під товаром буде стогнать, отоді і я скажу про Пузиря: голяк масті, чирва світить!
Входе Гершко, одягнений чисто, по-городському.
Гершко і Герасим.
Гершко.Здрастуйте, Герасим Никодимович.
Герасим.Знову жид!… А ти звідкіля знаєш, що мене звуть Герасим та ще й Никодимович?
Гершко.Хто ж не знає такого хазяїна… Всі знають.
Герасим.Невже всі? (Набік.)От тобі й чирва світить. (До Гершка.)А вас як звуть?
Гершко.Грігорій Мойсєєвіч.
Герасим.Ага! Сідайте, Грігорій Мойсєєвіч. Виходить, ви вихрест?
Гершко.Боже меня сохрани, настоящій єврей…
Герасим.Грігорій Мойсєєвіч, а жид!
Гершко.Ето мода теперички… Разлі ви меня не узналі? Я тут недалечке от вас… Ми з папашею у Кукліновського землю держимо… то єсть нам теперички нельзя держать, то ми гендлі робимо: формально Суписов держить, а ми з папашею хазяїнуємо - роздаєм землю мужикам. Ви ще у папаші пару лошадей купили на середопостя.
Герасим.А-а! То це ти, Гершку? Диви, я одразу й не пізнав: ти тоді на ярмарку був замурзаний, а тепер Пузирем виглядаєш.
Гершко.Замурзаний? Зачем замурзаний? Разві можна так говорить? Звесно, на ярмарку біля скотини модного плаття не надінеш.
Герасим.А чого ж ти приїхав до мене?
Гершко.Єсть гендель - хотітє купить землю?
Герасим.Оце спитав! Та чи єсть же на світі такий чоловік, щоб не хотів землі купить? Тут під боком межа з межею Смоквинова земля: неперепахана, ставок рибний - а! Та все лини та карасі - можна грошики лупить у городі.
Гершко.Ну, і ви хочете покупать цю землю?
Герасим.Ох, хочу, голубчику, хочу! І вдень, і вночі тілько про це й думаю… Одна біда - грошей не вистача.
Гершко.Я можу вам помагать покупать землю Смоквинова.
Герасим.Як? Грошей даси?
Гершко.Зачім гроші? Ми грошей не маємо, ми із розумом живемо.
Герасим.Як грошей нема, то й розуму біг дасть.
Гершко.Помиляєтесь, Герасим Никодимович, не так: як розум є - будуть гроші! Хе-хе-хе!
Герасим.А може, так. Ну, показуй же твій розум.
Гершко.Ізвольте, з нашим удовольствієм: Смоквинов позичає на улучшеніє хазяйства п'ять тисяч! Хе-хе-хе! Яке там улучшеніє? Пхі! Между прочево, мне досконально звесно, що він уже п'ять імєнієв проїв. Ну, добре, нехай собі їсть!… Він любе смачно їсти, а ви любите землю… Давайте єму п'ять тисячов під закладну, візьміть добрі проценти - і земля буде ваша.
Герасим.Яким побитом?
Гершко.А скудова він візьме заплатить долг, га? Скудова, я вас питаю? Земля заложена і перезаложена ув банк, прийде строк платить - її будуть продавать з аукціону, тоді ви приймете на себе банк - і земля ваша.
Герасим.Це виходить, я йому не позичу, а дам завдаток на землю і ще й процент візьму?
Гершко.Зараз видко комерчеську голову, з вами легко діло мать.
Герасим (про себе).Що ж його робить? Два діла збіглось докупи… Кума ще нема… Голова тріщить! (До Герш-ка.)Треба подумать.
Гершко.Ви довго не думайте, бо до Смоквинова уже приїздив фактор купувать землю… Ну я його прогнав, бо без мене тут ні один єврей не має права гендлювать. Я фактор на цей куток, і Смоквинов до мене належить, а якби тот господин поворотілся до мєнє, я б єму купив з одного слова, а теперички на злість тому господину желаю вам устроїть діло.
Герасим.Добре робиш, спасибі тобі! А від кого ж то фактор приїздив до Смоквинова?
Гершко.Від денежного чоловіка, від Жолудя.
Герасим.Від Жолудя?! Грігорій Мойсєєвіч, будь ласка, не допустіть Жолудя. Ідіть зараз до Смоквинова, обнадежте його, що я дам грошей під закладну і процент візьму невеликий… Тілько треба день-другий підождать, поки я обернуся з своїми ділами.
Гершко.Можна. А скілько ви мені дасте факторського?
Герасим.А скілько ж ви хочете, Грігорій Мойсєєвіч?
Гершко.Дасте п'ятдесят карбованців тепер, а як поладнається діло, то ще п'ятдесят.
Герасим.Помилуйте… Господь з вами. Бога бійтесь! Де ж таки сто карбованців за такий пустяк? Візьміть тепер… десять карбованців, а як діло скінчиться, тоді ще двадцять п'ять…
Гершко.Мінє ето даже странно, как чесний человек! За кого ви меня принімаєтє? Разлі я какой пархач, я человек рускій, у мене душа на роспашку.
Герасим.Невже ж мало? За віщо ж більше?
Гершко.За такое дело тридцять п'ять рублів! Та я тілько слово скажу Жолудю, то он дасть мені сто п'ятдесят рублей, бо його земля підходить тож до Смоквинова, єму до зарізу ета земля нужна. На його землі вода далеко - аж у головах, а тут став, можна купать овець, можна… мало чого не можна! Жолудь аж труситься за тою землею.
Герасим.Ви хочете мене живцем облупить. І не гріх вам, Грігорій Мойсєєвіч. Я з вашим батьком давній приятель, і коней у нього купив.
Гершко.Наш заробіток у год раз, треба пользоваться. (Встає.)Не дасте ви, дасть Жолудь. Разлі мінє не всьо равно, аби гроші.
Герасим.Аби гроші… Правда. Візьміть же тепер двадцять п'ять, а решту - як діло скінчиться, бо, єй, нема при собі! Хоч гарячим залізом печіть, не можу зараз більше дать.
Гершко.Ну, край. Давайте гроші, зараз поїду.
Герасим (шука).Отак! Тілько двадцять і знайшов… Зділайте милость, візьміть двадцять, а решту потім, за мною не пропаде.
Гершко.Ну, що робить?… Нічого з вами робить, давайте. (Бере гроші.)Теперички поїду прямо до Смоквинова. Ну, прощайте. Так через день-два?
Герасим.Найбільше, як через три.
Жид вийшов.
Герасим (сам).От збіглися діла докупи… Упустить землю Смоквинова, та ще у такі лапи, як у Жолудя, - гріх смертельний, все одно, що посиротить свою землю на віки вічні, бо від Жолудя вже не поживишся. А тут знову, як його упустить случай: дать п'ять, а взять сто тисяч! Серце перестає биться, як подумаю: за п'ять - сто тисяч! Господи! Коли б тілько кум благополучно розміняв, а тоді я й Гершка обманю, на біса мені його факторство здалося? Сам куплю у Смоквинова землю. Аби тілько гроші. А кума нема. А господи, чого він бариться? Ну що, як кума арештували? От тобі й сто тисяч.
Входе Савка. Кум! Слава богу, діждався, думав-умру. Що?…
Савка і Герасим.
Савка (трохи випивши).Стривайте! (Виймає з-за пазухи пляшку з горілкою, другу з ромом, булку, рибу і кладе на стіл.)Ідіть сюди, куме!
Герасим підходить. Савка обнімає його і цілує, а поцілувавши, держить за шию і дивиться йому в вічі.
Герасим.Не мучте, куме! Кажіть…
Савка.Годяться, куме. (Випускає шию Герасимову з рук.)
Герасим.Годяться. (Обніма Савку так само, як його обнімав Савка, і, держачи за шию, балака крізь сльози.)Куме, соколе мій… Куме, вашими устами бог говоре… (Цілує його.)Я кращого слова від роду не чув; як пташка защебетала перший раз весною, так радісно зробилось на серці від цього слова. Скажіть ще раз це слово, скажіть, куме.
Савка.Годяться!
Герасим (цілує його, говоре крізь сльози).Годяться?
Савка.Чого ж ви не радієте, та плачете?…
Герасим.Це я так радію… Як же, як, розкажіть? Я мало не заслаб, ждучи вас.
Савка.Пустіть, сідайте. Вип'ємо, я вам розкажу.
П'ють.
Ви думаєте, я мало трусився в городі? Танцював так, що і зуб на зуб не попадав. Вчора хотів спробувать, чи приймуть у лавках, бо казначейство було заперте. Оце підійду до лавки та й думаю: а що, як пізнають, що фальшиві? Та й назад. Заспокоюсь трохи, знов іду і знов вертаюсь. Нема смілости. Зайшов у трахтир до Кукленчихи, випив одну восьмушку, другу випив, попоїв добре холодцю - і сміли-вость найшла на мене: вийняв фальшиву бумажку, даю Кукленчисі, а у самого серце затьопалось і волосся, чую, піднімається на голові, та вже й не знаю, як я здачу взяв! А як вийшов на улицю, то вже й землі під собою не чув. Мерщій до Лошкаря, купив пачку канату, даю знову бумажку; глянув на неї прикащик, прищурив око, у мене в душі захолонуло, а далі поклав у ящик, а мені дав здачу. Тоді я у казначейство, купив гербову марку у присяжного, приняв і присяжний, і дав здачі.
Герасим (радісно).Дав?! (Налива горілку й п'є.)
Савка.На другий день біжу у казначейство. Рано. Сидів довго і знов почав тривожиться. Кругом люде, щось балакають, не розберу… Пропасниця мене б'є… Аж прийшов казначей. Я увесь затрусився. Іти чи не йти? Зціпив зуби, підійшов до віконця… Казать чи не казать, думаю, а тут казначей. «Тобі чого?» - питає… А воно - не знаю як - само зірвалось з язика: «Розміняйте гроші!» - «Давай, - каже, - чого стоїш?» Я дав, а в самого думка: «Тікать чи ждать?» І стою, як окам'янів. Коли це мене штовхають: «Чи ти, земляк, заснув, чи що? Тобі казначей дають гроші, а ти мов не бачиш і не чуєш?» Тоді я очумався, дивлюсь: срібні гроші дає мені в пачці. Я взяв і як одійшов від того вікна - як п'яний, хитаюсь. Помалу, помалу виліз надвір, аж Тут разом наче проснувся і все зрозумів, тут радість мене напосіла така, що й сказать не можу. Іду та всім усміхаюсь… А якийсь пан питає: «Чого смієшся? Раденький, що дурненький?» А я кажу: «Ходім, пане, вип'ємо, я вас почастую». - «Пішов вон, - каже, - дурак!» Кажу: «Може, й так, та гроші є!» Зайшов у трахтир, випив трохи, купив пляшку рому і пляшку горілки та й додому, їхав прудко - всіх попереджав.
Тим часом - Герасим випив і налив чарку.
А! Куме, пиймо: це на ті гроші куплено.
Герасим (цілує).Сьогодня увечері у нас буде сто тисяч!
Савка.А у мене тілько десять!
Герасим.Куме! Я подарую вам ті сто рублів! (Виймає запродажню і рве.)От вам запродажня! Погуляймо ж трохи, а увечері, куме, як смеркне, - на вокзал… А знаєте, треба щось видумать, яку-небудь причину нашій гульні - щоб не догадались, бува. Я ніколи не гуляю, щоб не було подозріння. А от що: засватаю я Романа на Мотрі - от і буде причина нашій гульні. (Гука).Параско! Мотря! Роман! А ідіть сюди!
Ті ж, Мотря, Параска й Роман.
Герасим.Випий, стара.
Параска.Що це з ним? (П'є.)Будьте здорові.
Герасим.Обідив Пузир Романа! Не закликав у хату, так я женю Романа на Мотрі. Мотре, підеш за Романа?
Мотря.Атож!
Герасим.Стара, що ти скажеш?
Параска.Я рада, що ти мене послухав! Такої невістки пошукать.
Герасим.А ти, Романе?
Роман.Спасибі вам, тату, що ви уважили мою просьбу.
Герасим.А ви, куме?
Савка.Я? (Співає.)
Савка.Складемось, куме, грошей по сорок - Вип'ємо, куме, ще й у вівторок.
Герасим частує.
Завіса.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Роман.Ждав Банавентури, думав свиней купить… Свині завідські, остроухі, гарні свині, я бачив.
Герасим.Та нехай їм чорт з їх завідськими свиньми, коли вони самі гірш свиней.
Роман.Бачив я й дочок Пузиревих - ходили з охвицерами на проходку. Одягнені по-панячи й ходять з вихилясами - настоящі панночки.
Герасим.Чортзна-що, покручі! Роботи з неї ніякої, знаю я: все подай, все прийми, від дзеркала вірьовкою не відтягнеш, надвір - не то зимою, а й літом - виходе тілько на шпацір! На біса нам білоручки, дармоїди… Стривай лишень, хтось, либонь, під'їхав. (Біжить до вікна.)Чи не кум Савка вернувся? І ноги затрусились. Іди по своєму ділу.
Роман вийшов.
Ой Пузирі! Глядіть, щоб ви не полопались, а замість вас Калитку розіпре грошвою… Отоді я вам покажу, як хазяйнувать! Я не буду панувать, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьохтьом, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю. Ідеш день - чия земля? Калитчина; їдеш два - чия земля? Калитчина; їдеш три - чия земля? Калитчина… Диханіє спирає… А скотини, а овець розведу - земля під товаром буде стогнать, отоді і я скажу про Пузиря: голяк масті, чирва світить!
Входе Гершко, одягнений чисто, по-городському.
ЯВА III
Гершко і Герасим.
Гершко.Здрастуйте, Герасим Никодимович.
Герасим.Знову жид!… А ти звідкіля знаєш, що мене звуть Герасим та ще й Никодимович?
Гершко.Хто ж не знає такого хазяїна… Всі знають.
Герасим.Невже всі? (Набік.)От тобі й чирва світить. (До Гершка.)А вас як звуть?
Гершко.Грігорій Мойсєєвіч.
Герасим.Ага! Сідайте, Грігорій Мойсєєвіч. Виходить, ви вихрест?
Гершко.Боже меня сохрани, настоящій єврей…
Герасим.Грігорій Мойсєєвіч, а жид!
Гершко.Ето мода теперички… Разлі ви меня не узналі? Я тут недалечке от вас… Ми з папашею у Кукліновського землю держимо… то єсть нам теперички нельзя держать, то ми гендлі робимо: формально Суписов держить, а ми з папашею хазяїнуємо - роздаєм землю мужикам. Ви ще у папаші пару лошадей купили на середопостя.
Герасим.А-а! То це ти, Гершку? Диви, я одразу й не пізнав: ти тоді на ярмарку був замурзаний, а тепер Пузирем виглядаєш.
Гершко.Замурзаний? Зачем замурзаний? Разві можна так говорить? Звесно, на ярмарку біля скотини модного плаття не надінеш.
Герасим.А чого ж ти приїхав до мене?
Гершко.Єсть гендель - хотітє купить землю?
Герасим.Оце спитав! Та чи єсть же на світі такий чоловік, щоб не хотів землі купить? Тут під боком межа з межею Смоквинова земля: неперепахана, ставок рибний - а! Та все лини та карасі - можна грошики лупить у городі.
Гершко.Ну, і ви хочете покупать цю землю?
Герасим.Ох, хочу, голубчику, хочу! І вдень, і вночі тілько про це й думаю… Одна біда - грошей не вистача.
Гершко.Я можу вам помагать покупать землю Смоквинова.
Герасим.Як? Грошей даси?
Гершко.Зачім гроші? Ми грошей не маємо, ми із розумом живемо.
Герасим.Як грошей нема, то й розуму біг дасть.
Гершко.Помиляєтесь, Герасим Никодимович, не так: як розум є - будуть гроші! Хе-хе-хе!
Герасим.А може, так. Ну, показуй же твій розум.
Гершко.Ізвольте, з нашим удовольствієм: Смоквинов позичає на улучшеніє хазяйства п'ять тисяч! Хе-хе-хе! Яке там улучшеніє? Пхі! Между прочево, мне досконально звесно, що він уже п'ять імєнієв проїв. Ну, добре, нехай собі їсть!… Він любе смачно їсти, а ви любите землю… Давайте єму п'ять тисячов під закладну, візьміть добрі проценти - і земля буде ваша.
Герасим.Яким побитом?
Гершко.А скудова він візьме заплатить долг, га? Скудова, я вас питаю? Земля заложена і перезаложена ув банк, прийде строк платить - її будуть продавать з аукціону, тоді ви приймете на себе банк - і земля ваша.
Герасим.Це виходить, я йому не позичу, а дам завдаток на землю і ще й процент візьму?
Гершко.Зараз видко комерчеську голову, з вами легко діло мать.
Герасим (про себе).Що ж його робить? Два діла збіглось докупи… Кума ще нема… Голова тріщить! (До Герш-ка.)Треба подумать.
Гершко.Ви довго не думайте, бо до Смоквинова уже приїздив фактор купувать землю… Ну я його прогнав, бо без мене тут ні один єврей не має права гендлювать. Я фактор на цей куток, і Смоквинов до мене належить, а якби тот господин поворотілся до мєнє, я б єму купив з одного слова, а теперички на злість тому господину желаю вам устроїть діло.
Герасим.Добре робиш, спасибі тобі! А від кого ж то фактор приїздив до Смоквинова?
Гершко.Від денежного чоловіка, від Жолудя.
Герасим.Від Жолудя?! Грігорій Мойсєєвіч, будь ласка, не допустіть Жолудя. Ідіть зараз до Смоквинова, обнадежте його, що я дам грошей під закладну і процент візьму невеликий… Тілько треба день-другий підождать, поки я обернуся з своїми ділами.
Гершко.Можна. А скілько ви мені дасте факторського?
Герасим.А скілько ж ви хочете, Грігорій Мойсєєвіч?
Гершко.Дасте п'ятдесят карбованців тепер, а як поладнається діло, то ще п'ятдесят.
Герасим.Помилуйте… Господь з вами. Бога бійтесь! Де ж таки сто карбованців за такий пустяк? Візьміть тепер… десять карбованців, а як діло скінчиться, тоді ще двадцять п'ять…
Гершко.Мінє ето даже странно, как чесний человек! За кого ви меня принімаєтє? Разлі я какой пархач, я человек рускій, у мене душа на роспашку.
Герасим.Невже ж мало? За віщо ж більше?
Гершко.За такое дело тридцять п'ять рублів! Та я тілько слово скажу Жолудю, то он дасть мені сто п'ятдесят рублей, бо його земля підходить тож до Смоквинова, єму до зарізу ета земля нужна. На його землі вода далеко - аж у головах, а тут став, можна купать овець, можна… мало чого не можна! Жолудь аж труситься за тою землею.
Герасим.Ви хочете мене живцем облупить. І не гріх вам, Грігорій Мойсєєвіч. Я з вашим батьком давній приятель, і коней у нього купив.
Гершко.Наш заробіток у год раз, треба пользоваться. (Встає.)Не дасте ви, дасть Жолудь. Разлі мінє не всьо равно, аби гроші.
Герасим.Аби гроші… Правда. Візьміть же тепер двадцять п'ять, а решту - як діло скінчиться, бо, єй, нема при собі! Хоч гарячим залізом печіть, не можу зараз більше дать.
Гершко.Ну, край. Давайте гроші, зараз поїду.
Герасим (шука).Отак! Тілько двадцять і знайшов… Зділайте милость, візьміть двадцять, а решту потім, за мною не пропаде.
Гершко.Ну, що робить?… Нічого з вами робить, давайте. (Бере гроші.)Теперички поїду прямо до Смоквинова. Ну, прощайте. Так через день-два?
Герасим.Найбільше, як через три.
Жид вийшов.
ЯВА IV
Герасим (сам).От збіглися діла докупи… Упустить землю Смоквинова, та ще у такі лапи, як у Жолудя, - гріх смертельний, все одно, що посиротить свою землю на віки вічні, бо від Жолудя вже не поживишся. А тут знову, як його упустить случай: дать п'ять, а взять сто тисяч! Серце перестає биться, як подумаю: за п'ять - сто тисяч! Господи! Коли б тілько кум благополучно розміняв, а тоді я й Гершка обманю, на біса мені його факторство здалося? Сам куплю у Смоквинова землю. Аби тілько гроші. А кума нема. А господи, чого він бариться? Ну що, як кума арештували? От тобі й сто тисяч.
Входе Савка. Кум! Слава богу, діждався, думав-умру. Що?…
ЯВА V
Савка і Герасим.
Савка (трохи випивши).Стривайте! (Виймає з-за пазухи пляшку з горілкою, другу з ромом, булку, рибу і кладе на стіл.)Ідіть сюди, куме!
Герасим підходить. Савка обнімає його і цілує, а поцілувавши, держить за шию і дивиться йому в вічі.
Герасим.Не мучте, куме! Кажіть…
Савка.Годяться, куме. (Випускає шию Герасимову з рук.)
Герасим.Годяться. (Обніма Савку так само, як його обнімав Савка, і, держачи за шию, балака крізь сльози.)Куме, соколе мій… Куме, вашими устами бог говоре… (Цілує його.)Я кращого слова від роду не чув; як пташка защебетала перший раз весною, так радісно зробилось на серці від цього слова. Скажіть ще раз це слово, скажіть, куме.
Савка.Годяться!
Герасим (цілує його, говоре крізь сльози).Годяться?
Савка.Чого ж ви не радієте, та плачете?…
Герасим.Це я так радію… Як же, як, розкажіть? Я мало не заслаб, ждучи вас.
Савка.Пустіть, сідайте. Вип'ємо, я вам розкажу.
П'ють.
Ви думаєте, я мало трусився в городі? Танцював так, що і зуб на зуб не попадав. Вчора хотів спробувать, чи приймуть у лавках, бо казначейство було заперте. Оце підійду до лавки та й думаю: а що, як пізнають, що фальшиві? Та й назад. Заспокоюсь трохи, знов іду і знов вертаюсь. Нема смілости. Зайшов у трахтир до Кукленчихи, випив одну восьмушку, другу випив, попоїв добре холодцю - і сміли-вость найшла на мене: вийняв фальшиву бумажку, даю Кукленчисі, а у самого серце затьопалось і волосся, чую, піднімається на голові, та вже й не знаю, як я здачу взяв! А як вийшов на улицю, то вже й землі під собою не чув. Мерщій до Лошкаря, купив пачку канату, даю знову бумажку; глянув на неї прикащик, прищурив око, у мене в душі захолонуло, а далі поклав у ящик, а мені дав здачу. Тоді я у казначейство, купив гербову марку у присяжного, приняв і присяжний, і дав здачі.
Герасим (радісно).Дав?! (Налива горілку й п'є.)
Савка.На другий день біжу у казначейство. Рано. Сидів довго і знов почав тривожиться. Кругом люде, щось балакають, не розберу… Пропасниця мене б'є… Аж прийшов казначей. Я увесь затрусився. Іти чи не йти? Зціпив зуби, підійшов до віконця… Казать чи не казать, думаю, а тут казначей. «Тобі чого?» - питає… А воно - не знаю як - само зірвалось з язика: «Розміняйте гроші!» - «Давай, - каже, - чого стоїш?» Я дав, а в самого думка: «Тікать чи ждать?» І стою, як окам'янів. Коли це мене штовхають: «Чи ти, земляк, заснув, чи що? Тобі казначей дають гроші, а ти мов не бачиш і не чуєш?» Тоді я очумався, дивлюсь: срібні гроші дає мені в пачці. Я взяв і як одійшов від того вікна - як п'яний, хитаюсь. Помалу, помалу виліз надвір, аж Тут разом наче проснувся і все зрозумів, тут радість мене напосіла така, що й сказать не можу. Іду та всім усміхаюсь… А якийсь пан питає: «Чого смієшся? Раденький, що дурненький?» А я кажу: «Ходім, пане, вип'ємо, я вас почастую». - «Пішов вон, - каже, - дурак!» Кажу: «Може, й так, та гроші є!» Зайшов у трахтир, випив трохи, купив пляшку рому і пляшку горілки та й додому, їхав прудко - всіх попереджав.
Тим часом - Герасим випив і налив чарку.
А! Куме, пиймо: це на ті гроші куплено.
Герасим (цілує).Сьогодня увечері у нас буде сто тисяч!
Савка.А у мене тілько десять!
Герасим.Куме! Я подарую вам ті сто рублів! (Виймає запродажню і рве.)От вам запродажня! Погуляймо ж трохи, а увечері, куме, як смеркне, - на вокзал… А знаєте, треба щось видумать, яку-небудь причину нашій гульні - щоб не догадались, бува. Я ніколи не гуляю, щоб не було подозріння. А от що: засватаю я Романа на Мотрі - от і буде причина нашій гульні. (Гука).Параско! Мотря! Роман! А ідіть сюди!
ЯВА VI
Ті ж, Мотря, Параска й Роман.
Герасим.Випий, стара.
Параска.Що це з ним? (П'є.)Будьте здорові.
Герасим.Обідив Пузир Романа! Не закликав у хату, так я женю Романа на Мотрі. Мотре, підеш за Романа?
Мотря.Атож!
Герасим.Стара, що ти скажеш?
Параска.Я рада, що ти мене послухав! Такої невістки пошукать.
Герасим.А ти, Романе?
Роман.Спасибі вам, тату, що ви уважили мою просьбу.
Герасим.А ви, куме?
Савка.Я? (Співає.)
Герасим.Підтягуйте!
Ой куме, куме, добра горілка -
Вип'ємо, куме, ще й з понеділка!
Савка.Складемось, куме, грошей по сорок - Вип'ємо, куме, ще й у вівторок.
Герасим частує.
Добра горілка, краща від меду, -
Вип'ємо, куме, ще й у середу.
Продаймо, куме, миски та ложки -
Вип'ємо, куме, ще й в четвер трошки.
Продаймо, куме, рябу телицю -
Вип'ємо, куме, ще й у п'ятницю.
Покиньмо, куме, всяку роботу,
Вип'ємо, куме, ще й у суботу.
Покиньмо, куме, всякеє діло,
Вип'ємо,.куме, ще й у неділю.
Од понеділка до понеділка
Вип'ємо, куме, добра горілка!
Гуляй, душа, без кунтуша!
Завіса.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Декорація та ж.
Роман (один).Батько кудись поїхали з кумом, мати пішли до сусіди, а я оце випровадив робітників пасти воли і забіг на часинку, щоб на самоті пожартувать з Мотрею, а її нема, певно, на огороді або з матір'ю пішла… Ну, вже це хазяйство допіка, нема тобі пресвітлої години, раз у раз як у горшку кипить. От любимось з Мотрею, а через хазяйство нема часу і побалакать, поспівать любенько вкупці. Тепер ми вже й заручені, а волі нема. Де ж вона? Дать би їй звістку, що я тут, а то мати надійдуть, то так замір і пропаде, не поженихаємося і сьогодня! (Співає.)
Входить Гершко. Роман кидається на нього, обнімає і цілує.
Гершко і Роман.
Гершко.Гвулт! Рятуйте! Розбійник!…
Роман (випускає Гершка).Тю! Бий його сила божа! Жида поцілував замість Мотрі…
Гершко (одмахується шапкою).Не подході, уб'ю! Гвулт! Рятуйте!
Роман.Та цитьте, ради бога, який тут розбійник? Це я, хазяйський син!
Гершко.Не подход!! У меня рівільвер… вот, слішиш, звьол курок (щовкає язиком),буду стрілять.
Входе Мотря з свічкою.
Ті ж і Мотря.
Мотря.Що тут за гвалт?
Гершко.Хотів мене задавить… у мене п'ятсот рублей чужіх дєнєг, протестуюсь…
Роман.Та чи ви не сказились, господин єврей, чи з переляку не знаєте, що язик плеще! Я… я… чорт ного знає, що йому сказать… Я пошуткував,,я тутешній, я син Герасимів.
Гершко.Ви син?
Роман.Єй-богу, син!
Мотря.Авжеж, син! Чого ви репетували не своїм голосом?
Роман (тихо).Та я думав, що ти увійшла, кинувся на нього і обняв.
Мотря, посварившись на нього пальцем, вийшла.
Гершко.Ой боже мій! Як ви мене перелякали, дайте води напиться.
Роман (дає кружку).Вибачайте, я думав, що то Клим, наш робітник, увійшов, я не хотів вас лякать…
Гершко (напившись води).Дай господи, щоб ето минулось благополучно, а єслі ви мені растроїлі нерви, то будіте меня возіть на свой счот на ліманє.
Роман.Оце лихо! Якби ж'я вас ударив, а то поцілував.
Гершко.Я думав, що.ви мене кусаєте і хотітє мєнє перекусивать горло… Ох! Где отєц?
Роман.Поїхали кудись.
Гершко.Це погане діло.
Роман.А що там трапилось? Скажіть мені.
Гершко.Мені нужно бачиться з батьком… Одначе не забудьте сказать йому, що бил Гершко Маюфес, нащот землі, пусть завтра батько будет у Смоквипова з грішми, в обідню пору, і я там буду, - бо ми потеряем землю. Жолудь з рук вирве.
Роман.Добре, скажу.
Входе Копач.
Ті ж і Копач.
Копач.Здоровенькі були! (Побачивши жида.)А-а!
Гершко.Господін, што вам от мінє завгодно, я нікакого Хведора не знаю.
Копач (грізно).Де цимбали? Грай, псявіро!
Гершко.Какіє там цимбали? Чого ви чіпляєтесь? Іграйтє сєбє, єжелі ви музикант.
Копач (до Романа).
Копач.Хе-хе-хе! Де тобі понімать? Це стихи Шевченка. Хочеш, прочитаю всі напам'ять.
Гершко.Не нужно міні ніяких ваших стіхей. (До Романа.)Скажіть же отцу, щоб завтра був у Смоквинова непременно, бо програє діло, с тем до свіданья. (Іде.)
Копач.Слухай, як тебе?
Гершко.Я до вас ні маю нікакого прікосновєнія, і нам нечего рекомендоваться. (Виходить.)
Копач (вслід).
Роман.Писать що, чи як? Я до цього не зроден.
Копач.Ні! Що там писать, чортзна-що, писать! Я й сам напишу змаху що завгодно. Хочеш - комедію, а хочеш - прошеніє, яке завгодно прошеніє і куди завгодно? Це пустяк, одно баловство. Хочеш гроші мать?
Роман.Та де ж ми їх достанемо? Украдемо, чи як?
Копач.Оце! Яке ти сказав слово - украдемо! Боже борони! Ти собі цього не думай… Я, слава богу, вік прожив, а і тріски чужої не взяв! Спитай своїх, мене всі знають.
Роман.То яка-небудь комерція, чи що?
Копач.Тут пустяшная комерція: позич де-небудь рублів п'ятдесят, - тобі повірять, - і ми достанем силу грошей. Вір, це моя судьба, само провідєніє мені цей путь указує.
Роман.Може, фальшивих?
Копач.А-а! Який-бо ти! Ти все на лихе вернеш: викопаєм.
Роман.Щось ви давно їх копаєте, а ще нічого не викопали.
Копач.То все нічого не доказує. Іщіте - і обрящете! Сьогодня нема, завтра нема, післязавтра - міліон! Е! У мене опит. Оцей раз як не найду гроші - годі, кінець, амінь. Засяду десь і буду писать, все одно гроші, я за год напишу стілько, що й на воза не забереш. А тілько цей раз треба открить, треба, хоч кров з носа. Вік шукаю, а такого предмета не находив. Викопаємо - все пополам. Станеть і тобі, і мені, і нашим дітям, і внукам на весь вік… Правда, ми ще не жонаті, хе-хе-хе! Ну, та це не штука, ще поспіємо. Ти тілько те вїзьми - які предмети: скала… та яка скала? Прямо шапка; балка так і балка так; клином сходяться до скали; на пригорку два копили, висічені оскардами; один показує на восток, другий - на запад; і посередині в землі одкопав кам'яну фигуру чоловіка, робота чудова, тож оскардами висічена. Як ти думаєш, хто б дурно наставив таких прикмет, га? Ото-то бо й є! От поїдемо, сам побачиш і тоді зразу згодишся. Я тебе люблю і хочу з тобою попробовать щастя.
Роман.Це ви мене дуже заохотили… Що ж, поїдемо, тілько щоб батько не знав.
Копач.Секрет, секрет! Отоді, як вивернемо червонців бочонків п'ять, тоді тілько скажемо. А є!… Є!… Душа моя чує, опит - велике діло!
Входять Параска і Мотря.
Поговоримо потім. Здравствуйте, Івановна!
Ті ж. Параска і Мотря.
Параска.Здрастуйте! А чом же ти, сину, не йдеш до волів?
Роман.Та забалакався, я зараз повечеряю та й піду.
Копач.А ви ще не вечеряли? Це добре діло, бо й я не вечеряв.
Параска.То ідіть же у ту хату, там вечеря стоїть на столі.
Копач.Альом, ле-козак! Та попоїмо, а потім ти до волів, а я в клуню на солому, можна?
Параска.А чому ні - спочивайте з богом.
Копач.Я не люблю, знаєте, там всяких нежностей: перин, подушек. Є солома - добре, а нема - кулак в голови, свиту послав, свитою укрився, заснув - мало журився, проснувся, встав - встрепенувся, шапку насунув та й далі посунув… Хе-хе-хе! (Вийшов.)
Роман.Скажете, мамо, батькові, що тут приїздив жид і сказав, щоб вони завтра були у Смоквинова в обідню пору з грішми, бо Жолудь землю перекуповує. (Вийшов.)
Параска і Мотря.
Параска.Добре. Іди ж, дочко, внось сюди з комори вечерю, а я трохи поприбираю.
Мотря пішла.
І що це старий задумав? Щось тут є, а що - не розберу. То не хотів у церкву коней давать, а то і сам поїхав, і цілу обідню стояв навколішках; то не хотів Мотрю сватать за Романа, то посватав; ніколи не гуляв, а то так добре випили з кумом; та все радіє чогось, веселий такий. І куди вони оце поїхали? Чи він кого привезе з собою, чи господь його знає? Звелів, щоб вечеря була готова, щоб ставні були зачинені, свічка поставлена на столі і щоб і ляльки тут не було. Аж страшно мені робиться од цих приборів, і слова тобі не скаже, що задумає робить…
Мотря вносе вечерю і ставить на столі, між іншими пляшками з горілкою, пироги і сметана.
Мотря.Хто це до нас сьогодня приїде?
Параска.Не знаю, я вже боялась старого розпитувать; доволі того, що він був веселий і згодився на ваше весілля. А сірники є?
Мотря.Є!
Параска.Ходім же.
Одчиняють двері, з другої хати виходять Копач і Роман.
Копач.Спасибі за вечерю! Тепер залізу на солому, як у пуховики.
Виходять; на кону яке врем'я пусто.
Входе тихо Герасим, а за ним Савка, несе на плечах здоровий мішок з кожі.
Герасим.Ідіть же ви, куме, розпряжіть коней і поставте їх біля фургона.
Савка.Ходім удвох.
Герасим.От тобі й маєш!… А хто ж буде біля грошей?
Савка.Хіба ж їх хто візьме тут?
Герасим.Е, куме, на гріх майстера нема! Краще я тут посидю - береженого і бог береже.
Савка.І одходить од грошей не хочеться, так би й держався за мішок. (Вийшов.)
Герасим сам. Світить свічку, засвітив, поставив, глянув на мішок, поцілував його.
Герасим.Отепер Пузир нехай скаже: голяк масті, чирва світить! Ще поміряємось - хто голяк. Він думає, що дуже розумний. Ні, братіку, - потягайся ще зо мною. Хе-хе-хе! Я не то що, я й жида сьогодня обманив; поки мішок розшили - дзвінок, він вийняв пачку, глянув я на неї - гроші… всередині колотиться, а сам думаю, як би його обманить; другий дзвінок - жид зашамотався, бере мішок, не дає… «Давай гроші», - каже. Слово за слово, а тут - третій; я тоді йому тиць замість п'ятьох та тілько три тисячі. Ха-ха-ха! Отак ушквар! А він, не лічивши, прямо в вагон.
Входе Параска.
Герасим і Параска.
Параска (тихо).Старий!
Герасим.Ой! (Кида свиту на мішок і заступа мішок спиною.)Ти чого, навіжена, сновигаєш? Хіба не я тобі велів, щоб тут і ляльки не було? Геть пішла!
Параска.Та не гвалтуй, божевільний! Я зараз піду. Тут діло дуже важне, таке, що треба тобі зараз сказать, бо щоб після гірше не вийшло.
Герасим.Яке там діло?
Параска.Жид прибігав до тебе…
Герасим.Який? Коли? Чи не скочив з поїзда?
Параска.Та з якого поїзда? Опам'ятайся, чого ти такий збентежений? Жид Гершко, що за землю Смоквинова з тобою балакав.
Герасим.Тьфу!! Ну?
Параска.Казав, щоб ти був в обідню пору у Смоквинова з грішми, бо Жолудь землю перекуповує.
Герасим (ненароком глянув на мішок).Ха-ха! Чорта лисого перекупе.
Параска.Що там ти привіз, чого ховаєшся від жінки? Покажи!
Герасим (несамовито підступи до неї).Я тебе попитаю! Я тобі покажу… я… я… тебе уб'ю… Я тебе задавлю, коли будеш лізти у вічі! Геть пішла!
Параска одступає за двері.
Параска.Тю, тю! Одсахнись… Єй-богу, з ним якась причина, - треба бути насторожі. (Вийшла.)
Герасим, а потім Савка.
Герасим.От цікаве бісове насіння, так і.загляда, а жидом перелякала на смерть… Жолудь землю перекуповує!… Ха-ха-ха! Завтра чуть світ отнесу йому гроші, переплатю по десять рублів на десятині, а не попустю, щоб Жолудь купив.
Входе Савка.
Савка.Ну, куме, нігде нічичирк! Давайте мені моє, та, поки глуха північ, я собі піду.
Герасим.Куме, де ви дінете таку силу грошей? Нехай у мене будуть на схові.
Савка.Ні, так не буде, я знайду, де своє сховать, а ви ховайте своє.
Герасим.Візьміть собі яку тисячу, бо зараз попадемось, а решту через год.
Савка.Куме!… Давайте моє мені… З мене печінка мало не витрусилась, поки це діло скінчилось, та щоб я не мав в руках свого заробітку, а заглядав вам у вічі, як цуцик? Вам цього хочеться, я знаю вас добре, бачу, куди ви гнете, але гляньте сюди.
ЯВА І
Роман (один).Батько кудись поїхали з кумом, мати пішли до сусіди, а я оце випровадив робітників пасти воли і забіг на часинку, щоб на самоті пожартувать з Мотрею, а її нема, певно, на огороді або з матір'ю пішла… Ну, вже це хазяйство допіка, нема тобі пресвітлої години, раз у раз як у горшку кипить. От любимось з Мотрею, а через хазяйство нема часу і побалакать, поспівать любенько вкупці. Тепер ми вже й заручені, а волі нема. Де ж вона? Дать би їй звістку, що я тут, а то мати надійдуть, то так замір і пропаде, не поженихаємося і сьогодня! (Співає.)
(Співаючи, виходить в сіни і співа дужче.)
Поламалась поличка у плузі,
Та чогось моє та серденько в тузі.
(Вертається хутко в хату і присіда за дверима.)Іде! В хаті темно, схватю, обніму і поцілую, що вона скаже.
А чи мені поличку латати,
А чи до дівчини на всю ніч чухрати.
Входить Гершко. Роман кидається на нього, обнімає і цілує.
ЯВА II
Гершко і Роман.
Гершко.Гвулт! Рятуйте! Розбійник!…
Роман (випускає Гершка).Тю! Бий його сила божа! Жида поцілував замість Мотрі…
Гершко (одмахується шапкою).Не подході, уб'ю! Гвулт! Рятуйте!
Роман.Та цитьте, ради бога, який тут розбійник? Це я, хазяйський син!
Гершко.Не подход!! У меня рівільвер… вот, слішиш, звьол курок (щовкає язиком),буду стрілять.
Входе Мотря з свічкою.
ЯВА III
Ті ж і Мотря.
Мотря.Що тут за гвалт?
Гершко.Хотів мене задавить… у мене п'ятсот рублей чужіх дєнєг, протестуюсь…
Роман.Та чи ви не сказились, господин єврей, чи з переляку не знаєте, що язик плеще! Я… я… чорт ного знає, що йому сказать… Я пошуткував,,я тутешній, я син Герасимів.
Гершко.Ви син?
Роман.Єй-богу, син!
Мотря.Авжеж, син! Чого ви репетували не своїм голосом?
Роман (тихо).Та я думав, що ти увійшла, кинувся на нього і обняв.
Мотря, посварившись на нього пальцем, вийшла.
Гершко.Ой боже мій! Як ви мене перелякали, дайте води напиться.
Роман (дає кружку).Вибачайте, я думав, що то Клим, наш робітник, увійшов, я не хотів вас лякать…
Гершко (напившись води).Дай господи, щоб ето минулось благополучно, а єслі ви мені растроїлі нерви, то будіте меня возіть на свой счот на ліманє.
Роман.Оце лихо! Якби ж'я вас ударив, а то поцілував.
Гершко.Я думав, що.ви мене кусаєте і хотітє мєнє перекусивать горло… Ох! Где отєц?
Роман.Поїхали кудись.
Гершко.Це погане діло.
Роман.А що там трапилось? Скажіть мені.
Гершко.Мені нужно бачиться з батьком… Одначе не забудьте сказать йому, що бил Гершко Маюфес, нащот землі, пусть завтра батько будет у Смоквипова з грішми, в обідню пору, і я там буду, - бо ми потеряем землю. Жолудь з рук вирве.
Роман.Добре, скажу.
Входе Копач.
ЯВА IV
Ті ж і Копач.
Копач.Здоровенькі були! (Побачивши жида.)А-а!
Хе-хе-хе!
Перед паном Хведором
Ходить жид ходором,
І задком-передком
Перед паном Хведорком.
Гершко.Господін, што вам от мінє завгодно, я нікакого Хведора не знаю.
Копач (грізно).Де цимбали? Грай, псявіро!
Гершко.Какіє там цимбали? Чого ви чіпляєтесь? Іграйтє сєбє, єжелі ви музикант.
Копач (до Романа).
(До жида.)
Аж корчма трясеться,
Вальса ляхи оддирають та мазура.
Гершко.Я вас не понімаю, говорітє сібе, сколько угодно.
А жид пляше та нищечком:
«Шляхетська натура!»
Копач.Хе-хе-хе! Де тобі понімать? Це стихи Шевченка. Хочеш, прочитаю всі напам'ять.
Гершко.Не нужно міні ніяких ваших стіхей. (До Романа.)Скажіть же отцу, щоб завтра був у Смоквинова непременно, бо програє діло, с тем до свіданья. (Іде.)
Копач.Слухай, як тебе?
Гершко.Я до вас ні маю нікакого прікосновєнія, і нам нечего рекомендоваться. (Виходить.)
Копач (вслід).
Чув? Це мої стихи. У мене, брат, цього матеріялу на воза не забереш. Тридцять літ меж людьми живу - знаю, хто чим дише… Опит - велікоє діло. От засяду зимою і напишу комедію малоросійську:
Жид мудрує, як би кого надуть,
А як надує, зараз простує на другий путь.
Тим він живе, тим він і дише,
Що повсякчас векселя пише.
Ха-ха-ха! Чув? Тепер всі пишуть: крадуть у других і видають за своє, а як я напишу, то буде сама правда, потому бачу все, як на долоні. От тілько немає часу тепер, треба деякі діла покінчить. Особливо тут є один предмет на Боковеньці… не тим голова забита. Слухай, Роман! Цеп предмет не дає мені спокою ні вдень, ні вночі; я хочу побалакать з тобою. Не думай собі, що я так дурно по світу ходжу… ні… Та якби я хотів, то й зараз би доказав. Мені тілько засісти, то змаху напишу - що завгодно… Тілько не до того мені. Хочеш пристать до мене в компанію?
Еней був парубок моторний
І хлопець хоч куди козак…
Роман.Писать що, чи як? Я до цього не зроден.
Копач.Ні! Що там писать, чортзна-що, писать! Я й сам напишу змаху що завгодно. Хочеш - комедію, а хочеш - прошеніє, яке завгодно прошеніє і куди завгодно? Це пустяк, одно баловство. Хочеш гроші мать?
Роман.Та де ж ми їх достанемо? Украдемо, чи як?
Копач.Оце! Яке ти сказав слово - украдемо! Боже борони! Ти собі цього не думай… Я, слава богу, вік прожив, а і тріски чужої не взяв! Спитай своїх, мене всі знають.
Роман.То яка-небудь комерція, чи що?
Копач.Тут пустяшная комерція: позич де-небудь рублів п'ятдесят, - тобі повірять, - і ми достанем силу грошей. Вір, це моя судьба, само провідєніє мені цей путь указує.
Роман.Може, фальшивих?
Копач.А-а! Який-бо ти! Ти все на лихе вернеш: викопаєм.
Роман.Щось ви давно їх копаєте, а ще нічого не викопали.
Копач.То все нічого не доказує. Іщіте - і обрящете! Сьогодня нема, завтра нема, післязавтра - міліон! Е! У мене опит. Оцей раз як не найду гроші - годі, кінець, амінь. Засяду десь і буду писать, все одно гроші, я за год напишу стілько, що й на воза не забереш. А тілько цей раз треба открить, треба, хоч кров з носа. Вік шукаю, а такого предмета не находив. Викопаємо - все пополам. Станеть і тобі, і мені, і нашим дітям, і внукам на весь вік… Правда, ми ще не жонаті, хе-хе-хе! Ну, та це не штука, ще поспіємо. Ти тілько те вїзьми - які предмети: скала… та яка скала? Прямо шапка; балка так і балка так; клином сходяться до скали; на пригорку два копили, висічені оскардами; один показує на восток, другий - на запад; і посередині в землі одкопав кам'яну фигуру чоловіка, робота чудова, тож оскардами висічена. Як ти думаєш, хто б дурно наставив таких прикмет, га? Ото-то бо й є! От поїдемо, сам побачиш і тоді зразу згодишся. Я тебе люблю і хочу з тобою попробовать щастя.
Роман.Це ви мене дуже заохотили… Що ж, поїдемо, тілько щоб батько не знав.
Копач.Секрет, секрет! Отоді, як вивернемо червонців бочонків п'ять, тоді тілько скажемо. А є!… Є!… Душа моя чує, опит - велике діло!
Входять Параска і Мотря.
Поговоримо потім. Здравствуйте, Івановна!
ЯВА V
Ті ж. Параска і Мотря.
Параска.Здрастуйте! А чом же ти, сину, не йдеш до волів?
Роман.Та забалакався, я зараз повечеряю та й піду.
Копач.А ви ще не вечеряли? Це добре діло, бо й я не вечеряв.
Параска.То ідіть же у ту хату, там вечеря стоїть на столі.
Копач.Альом, ле-козак! Та попоїмо, а потім ти до волів, а я в клуню на солому, можна?
Параска.А чому ні - спочивайте з богом.
Копач.Я не люблю, знаєте, там всяких нежностей: перин, подушек. Є солома - добре, а нема - кулак в голови, свиту послав, свитою укрився, заснув - мало журився, проснувся, встав - встрепенувся, шапку насунув та й далі посунув… Хе-хе-хе! (Вийшов.)
Роман.Скажете, мамо, батькові, що тут приїздив жид і сказав, щоб вони завтра були у Смоквинова в обідню пору з грішми, бо Жолудь землю перекуповує. (Вийшов.)
ЯВА VI
Параска і Мотря.
Параска.Добре. Іди ж, дочко, внось сюди з комори вечерю, а я трохи поприбираю.
Мотря пішла.
І що це старий задумав? Щось тут є, а що - не розберу. То не хотів у церкву коней давать, а то і сам поїхав, і цілу обідню стояв навколішках; то не хотів Мотрю сватать за Романа, то посватав; ніколи не гуляв, а то так добре випили з кумом; та все радіє чогось, веселий такий. І куди вони оце поїхали? Чи він кого привезе з собою, чи господь його знає? Звелів, щоб вечеря була готова, щоб ставні були зачинені, свічка поставлена на столі і щоб і ляльки тут не було. Аж страшно мені робиться од цих приборів, і слова тобі не скаже, що задумає робить…
Мотря вносе вечерю і ставить на столі, між іншими пляшками з горілкою, пироги і сметана.
Мотря.Хто це до нас сьогодня приїде?
Параска.Не знаю, я вже боялась старого розпитувать; доволі того, що він був веселий і згодився на ваше весілля. А сірники є?
Мотря.Є!
Параска.Ходім же.
Одчиняють двері, з другої хати виходять Копач і Роман.
Копач.Спасибі за вечерю! Тепер залізу на солому, як у пуховики.
Виходять; на кону яке врем'я пусто.
ЯВА VII
Входе тихо Герасим, а за ним Савка, несе на плечах здоровий мішок з кожі.
Герасим.Ідіть же ви, куме, розпряжіть коней і поставте їх біля фургона.
Савка.Ходім удвох.
Герасим.От тобі й маєш!… А хто ж буде біля грошей?
Савка.Хіба ж їх хто візьме тут?
Герасим.Е, куме, на гріх майстера нема! Краще я тут посидю - береженого і бог береже.
Савка.І одходить од грошей не хочеться, так би й держався за мішок. (Вийшов.)
ЯВА VIII
Герасим сам. Світить свічку, засвітив, поставив, глянув на мішок, поцілував його.
Герасим.Отепер Пузир нехай скаже: голяк масті, чирва світить! Ще поміряємось - хто голяк. Він думає, що дуже розумний. Ні, братіку, - потягайся ще зо мною. Хе-хе-хе! Я не то що, я й жида сьогодня обманив; поки мішок розшили - дзвінок, він вийняв пачку, глянув я на неї - гроші… всередині колотиться, а сам думаю, як би його обманить; другий дзвінок - жид зашамотався, бере мішок, не дає… «Давай гроші», - каже. Слово за слово, а тут - третій; я тоді йому тиць замість п'ятьох та тілько три тисячі. Ха-ха-ха! Отак ушквар! А він, не лічивши, прямо в вагон.
Входе Параска.
ЯВА IX
Герасим і Параска.
Параска (тихо).Старий!
Герасим.Ой! (Кида свиту на мішок і заступа мішок спиною.)Ти чого, навіжена, сновигаєш? Хіба не я тобі велів, щоб тут і ляльки не було? Геть пішла!
Параска.Та не гвалтуй, божевільний! Я зараз піду. Тут діло дуже важне, таке, що треба тобі зараз сказать, бо щоб після гірше не вийшло.
Герасим.Яке там діло?
Параска.Жид прибігав до тебе…
Герасим.Який? Коли? Чи не скочив з поїзда?
Параска.Та з якого поїзда? Опам'ятайся, чого ти такий збентежений? Жид Гершко, що за землю Смоквинова з тобою балакав.
Герасим.Тьфу!! Ну?
Параска.Казав, щоб ти був в обідню пору у Смоквинова з грішми, бо Жолудь землю перекуповує.
Герасим (ненароком глянув на мішок).Ха-ха! Чорта лисого перекупе.
Параска.Що там ти привіз, чого ховаєшся від жінки? Покажи!
Герасим (несамовито підступи до неї).Я тебе попитаю! Я тобі покажу… я… я… тебе уб'ю… Я тебе задавлю, коли будеш лізти у вічі! Геть пішла!
Параска одступає за двері.
Параска.Тю, тю! Одсахнись… Єй-богу, з ним якась причина, - треба бути насторожі. (Вийшла.)
ЯВА Х
Герасим, а потім Савка.
Герасим.От цікаве бісове насіння, так і.загляда, а жидом перелякала на смерть… Жолудь землю перекуповує!… Ха-ха-ха! Завтра чуть світ отнесу йому гроші, переплатю по десять рублів на десятині, а не попустю, щоб Жолудь купив.
Входе Савка.
Савка.Ну, куме, нігде нічичирк! Давайте мені моє, та, поки глуха північ, я собі піду.
Герасим.Куме, де ви дінете таку силу грошей? Нехай у мене будуть на схові.
Савка.Ні, так не буде, я знайду, де своє сховать, а ви ховайте своє.
Герасим.Візьміть собі яку тисячу, бо зараз попадемось, а решту через год.
Савка.Куме!… Давайте моє мені… З мене печінка мало не витрусилась, поки це діло скінчилось, та щоб я не мав в руках свого заробітку, а заглядав вам у вічі, як цуцик? Вам цього хочеться, я знаю вас добре, бачу, куди ви гнете, але гляньте сюди.