Карпенко-Карий Іван. Cто тисяч

Іван Карпенко-Карий
Cто тисяч

    Комедія в 4 діях

ДІЄВІ ЛЮДЕ

    Герасим Никодимович Калитка- багатий крестьянин.
    Параска- жінка його.
    Роман- син їх.
    Савка- кум Герасима, крестьянин.
    Банавентура- Копач.
    Невідомий- єврей.
    Гершко- фактор.
    Мотря- наймичка.
    Клим- робітник.

ДІЯ ПЕРША

ЯВА І

 
    В хаті яку хвилину нема нікого; входе Невідомий.
    Невідомий.Нікого нема… Охо-хо-х! Трудно теперечки жить на світі. А через чево і трудно? Через того, що багато розумних понаставало… Усі торгують, а покупателі только глазами купують, і торговлі нема - один убиток. Так я сібє видумал новую комерцію: хорошій будет гендель, єжелі удастся… Попробуєм!…
 

ЯВА II

 
    Роман і Невідомий.
    Невідомий.Здрастуйте вам.
    Роман.Здоров.
    Невідомий.Це хата Герасима Никодимовича Калитки?
    Роман.Це.
    Невідомий.А де ж сам хазяїн?
    Роман.Вони в город поїхали, сьогодня повинні буть назад.
    Невідомий.Я з ним відался, і он сказал, щоб я приїхав.
    Роман.Може, й вони через годину будуть.
 

ЯВА III

 
    Ті ж і Копач.
    Копач.Ура! Тепер суд гласний, накриває жидків часний! Хе-хе-хе!
    Невідомий.А ви разлі часний? Не похоже.
    Копач.Не та рожа? Ха-ха-ха!
    Невідомий.Прощайте! Я навідаюся опісля, бо у мене є діло до Смоквинова. (Пішов.)
 

ЯВА IV

 
    Копач і Роман.
    Копач.Ха-ха-ха! Заметь-це пройдисвіт! Я їх багато бачив, у мене опит і практіка. Я на них насмотрелся… Командовал зводом, так пров'янт і фураж часто получав, знаю їх, да і они меня знають! Тепер літ трідцать в одставкє, по світу вольно я хожу і в очі сміливо усім гляжу… Стихи… Ха-ха-ха! А батько купчу й досі ще не совершив?
    Роман.Ще в городі.
    Копач.Хотів поздравити його з пріобрєтєніем зємєль-кі… А Прасковєя Івановна?…
    Роман.У попа.
    Копач.Так! Торічелієва пустота… Хе-хе-хе! Ти цього не знаєш - це з фізікі. В такім разі - адіо! К обіду я прийду. (Пішов.)
 

ЯВА V

 
    Роман, потім Мотря.
    Роман.Наче і розумний, а дурний. Тридцять літ шукає кладів і голий став як бубон, бо все на кладах, кажуть, прокопав… І все він зна - тілько нічого не робе. (Іде до дверей і гука.)Мотре, та йди-бо сюди!
    Мотря за дверима.«Чого там? Нема мені часу».
    Роман.Та нам, мабуть, не буде часу і вмерти. Іди-бо! Зашиєш мені сорочку, геть розпанахав рукав, а мати десь пішли. Хочеться мені з Мотрею побалакать, то нема за чим у хату йти, так я нарошне розірвав рукав.
    Входе Мотря.
   Заший. (Показує.)
    Мотря.Де це ти так розпанахав?
    Роман. Зачепився за вила.
    Мотря зашива, Роман її цілує.
    Мотря (б'є його кулаком).А це що? А тпруськи!
    Роман.Хіба не можна? Ми ж восени поженимось, чула? Що батько казав?
    Мотря.То тоді і цілуваться будемо, а тепер зась! Може, ще батько шуткував, а ти вже н губи розпустив.
    Роман.Ні, це не шутки. І мати казала, і батько казав, що кращої невістки не треба.
    Мотря.Уже зашила. Іди собі, я не маю часу теревені править, та он вже батько приїхали.
    Роман.Батько? Справді.
    Мотря вибіга.
 

ЯВА VI

 
    Герасим і Роман.
    Герасим.А ви чого тут збіглись, роботи нема, чи що?
    Роман.Та я розірвав рукав… Мотря зашила.
    Герасим.А мати ж де?
    Роман.Пішли до попа…
    Герасим.Знайшла празник. Іди ж до роботи, бо там роти пороззявляють та й стоятимуть. Нехай коней розпряжуть, а збрую зараз однеси в комору, щоб якої реміняки не порізали на батоги.
    Роман.Добре. Тут жид якийсь питав вас і Копач .(Вийшов.)
    Герасим (один).Жид-то діло, а Копач-морока. Ху! Слава богу, справився з ділами: совершив купчу, і земельки прибавилось. І бумага зелена, мов земля, укритая рястом!… Ох земелько, свята земелько, божа ти дочечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо - усе твоє: там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колосується жито; і все то гроші, гроші, гроші… Кусочками, шматочками купував, а вже і у мене набралося: тепер маю двісті десятин - шматочок кругленький! Але що ж це за шматочок! Он у Жолудя шматочок - так-так, - однієї шпанки ходить дванадцять тисяч, чотири чи п'ять гуртів випасається скоту. Та що? Свиней одних, мабуть, з тисяча, бо то ж зимою тілько біля свиней шість чоловіка день при дні працює!… І яким побитом Жолудь достав таку силу грошей - не зрозумію… Я сам пам'ятаю, як Жолудь купував баранців, сам їх різав, торгував мнясом у різницях, а тепер - багатир. Де ж воно набралося? Не іначе, як нечистим путьом! Тут недоїдаєш, недопиваєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає - і тілько ж всього-на-всього двісті десятин, а то ж, мабуть, і в десять тисяч не вбереш. Не спиться мені, не їсться мені… Під боком живе панок Смоквинов, мотається і туди й сюди, заложив і перезаложив, - видко, що замотався: от-от продасть або й продадуть землю… Ай, кусочок же, двісті п'ятдесят десятин, земля не перепахана, ставок рибний, і поруч з моєю, межа з межею. Що ж, копиталу не хватає… Маю п'ять тисяч, а ще треба не багато, не мало - п'ятнадцять тисяч! Де ти їх візьмеш? Прямо, як іржа, точить мене ця думка! Де їх взять?… Де?… Хіба послухать жидка, піти на одчай, купить за п'ять тисяч сто тисяч фальшивих і розпускать їх помаленьку: то робітникам, то воли купувать на ярмарках… Мужик не дуже-то шурупає в грошах, йому як розмальована бумажка, то й гроші. Страшно тілько, щоб не влопатись… Обіщав жид сьогодня привезти напоказ. Може, це він уже й заходив. Цікаво дуже бачити фальшиві гроші.
 

ЯВА VII

 
    Савка і Герасим.
    Савка.Здрастуйте, куме! Добре, що я вас дома застав.
    Герасим.А навіщо ж то я вам так пильно потрібен?
    Савка.Відгадайте! Шкода, не відгадаєте… Грошей позичте, куме! Карбованців з сотню, до Семена.
    Герасим.Яж кажу, що так!… Виходить: недовго думавши - давай! Хіба у мене банк, чи що?
    Савка.Та до кого ж ти і вдаришся? Жид злупе такого проценту, що ніяк не викрутишся потім.
    Герасим.Хто ж тепер, куме, не лупить? Лупи та дай.
    Савка.То вже лупіть краще ви, куме, та дайте.
    Герасим.Нема! Хоч носа відкрути, то й десятки зайвої не витрусиш - всі віддав за землю.
    Савка.Де ж ті гроші, куме? Я сам не раз, не два
    Герасим.Та господь їх знає. Я над цим думав.
    Савка.Чув я, що Жолудь нечисті гроші має, від самого, не при хаті згадуючи, сатани, то, може, й другі так саме достали… Тілько де ж вони з ним познайомились і як? От що цікаво! Вже ж і я не полохливого десятка, пішов би до нього в гості у саме пекло: надокучило отак раз у раз позичати, нехай би дав, іродів син! Чи душу йому, луципірові, треба, то нехай би брав, бо без душі, мабуть, легше, як без грошей. Я вам, куме, признаюсь, що сам ходив під Івана Купайла, як мені казано, на роздоріжжя… Повірите, звав, нехай бог простить, Гната безп'ятого! Так що ж - не вийшов, тілько налякав.
    Герасим.Цікаво! Розкажіть, будь ласка…
    Савка.Знаєте, за третім разом, як я гукнув: вийди до мене, безп'ятий, я тобі в ніжки уклонюся, до смерті слугою твоїм буду!… А він - і тепер моторошно - зайцем мимо мене - тілько фа! аж свиснув, та хо-хо-хо! То я тікав з того місця, мало дух з мене не виперло… Прости господи! Дві неділі слабів: бувало, тілько що шерхне, так увесь і затремтю, і волосся на голові підніметься. На превелику силу одшептала Гаврилиха.
    Герасим.Не надіявся, куме, щоб ви такі сміливі були…
    Савка.Ну, а що ж його робить, коли грошей треба день у день! От і тепер: післязавтрього строк платить Жолудю за землю, держу там у нього шматочок, а тут не вистача. Договір же такий: як грошей в строк не віддам - хліб зостанеться за Жолудьом без суда. Та що там балакать! От, єй, правду вам кажу, куме: якби знав, що за цим разом дасть, - знову пішов би кликать, так грошей треба.
    Герасим.Сміливі, сміливі ви, куме, з вами і не такі діла можна робить.
    Савка.Ха! Чого там бояться? Страшно тілько без грошей, а з грішми, сказано ж, і чорт не брат.
    Герасим (набік).Треба це на ус закрутить.
    Савка.Куме! Та, може ж, таки найшлася б у вас там яка сотняга? Позичте! Батьком буду величать.
    Герасим.Що його робить? Хіба от що: я, знаєте, сам позичив оце у Хаскеля для домашнього обіходу; тілько платю п'ять процентів у місяць. Коли дасте п'ять процентів, то я поділюся з вами, так уже, для кума.
    Савка.П'ять?… Та що маєш робить… І за це велике спасибі, давайте.
    Герасим.Принесіть же мені запродажню запись на воли.
    Савка.Як? Хіба ж я вам воли продав?
    Герасим.Вийде так, ніби продали… Ніби! Розумієте? А я ті самі воли віддам вам до Семена, а на Семена ви віддасте мені сто карбованців і запродажню я розірву, а як не віддасте, то я візьму воли… Так коротча справа.
    Савка.Це добра справа!… То й воли до вас вести, чи як?
    Герасим.Ні. Ви підіть у волость, то писар знає і напише таку запродажню як слід, а ви запродажню принесете мені, то я вам гроші дам.
    Савка.Та візьміть, куме, векселя, навіщо вам ця плутанина?
    Герасим.Ні, куме, я переконався, що запродажня на-дежніще векселя…
    Савка.Так… Ну, добре. То вже ж, мабуть, завтра принесу. А ви дома будете завтра?
    Герасим.Дома.
    Савка.Так… Прощайте. (Набік.)Е, куме, мабуть, і в тебе нечисті гроші, і в тебе душа вже не своя. (Зітхає, виходить.)
    Герасим (сам).Одважний чоловік! До чорта ходив і на все піде за гроші, а я візьму з нього вексель. Найшов дурня! Продай воли - бери гроші… не віддаси грошей - давай воли, бо то ж мої, я вже їх купив, я вже не буду править грошей, а воли давай. Так надежніще.
 

ЯВА VIII

 
    Герасим і Невідомий.
    Невідомий.Здрастуйте вам!
    Герасим.Здрастуй. (Набік.)Той самий жид… аж мороз поза шкурою пішов. Ну що?
    Невідомий (озирається).А нічого…
    Герасим.Приніс?
    Невідомий.Є.
    Герасим (зітхнув).Показуй.
    Невідомий (оглядається кругом, загляда у вікно, потім виймає гроші, все нові, несе до столу, розклада на столі).Теперечки пізнавайте, почтенний, де тут фальшиві, а де на-стоящі?
    Герасим (довго розгляда, придивляється на світ).От так штука! От так штука! Не вгадаю! (Розгляда.)Не вгадаю!
    Невідомий (знову зазира у вікно). Ініхто не вгадає. Я присягну на Біблію, що всякий прийме! Ето робота первий сорт. Ми не робимо такой дряні, як другі… їх роблять у англичан, і англичанин їх возить, а я у нього агентом.
    Герасим.Ну й зроблені, ну й зроблені - прямо насто-ящі, і не кажи… Як дві каплі води, всі однакові… руб - руб, три - три - однаковісінькі! Покажи ж, будь ласка, котра фальшива?
    Невідомий.Оце одна - руб, а це друга - три.
    Герасим.Оці-о? Оці? Та ти давай мені таких грошей хоч лантух - прийму. Як же ти їх розбираєш?
    Невідомий.Ми?… Ето секрет. Нащо вам усе знать? Товар нравиться - візьміть, не нравиться - не беріть. Ми не йуждаємся в покупателях; ми їх розпустили і розпускаємо, може, міліон, і всі благодарять… Ви знаєте, теперечки етіх дєнєг скрізь доволі, може, і у вас у кишені єсть такі самі.
    Герасим.Ну, так! Звідкіля вони у мене візьмуться? Хіба дав хто, справді? Ану, глянь. (Показує свої гроші.)
    Невідомий (розгляди).Как нема, коли є!… От одна трьохрубльовая, от друга… Хе-хе-хе! Ето усе нашгей фабрикі.
    Герасим.Свят, свят, свят! Та ти брешеш?
    Невідомий.Побей меня бог.
    Герасим.Диво! От так штука! Оце, кажеш, фальшиві? Це я взяв від Жолудьова приказчика. Виходить, їх і у Жолудя доволі є… Он як люде багатіють. Я їх помітю: надірву краї… От тілько одно мені дивно: чом же ти сам не торгуєш на ці гроші, а тілько другим наділяєш?
    Невідомий.Ви все любопитнічаєте. Ну, а отчего ви не продайоте фальшівих дєнєг? Відітє, у всякого своя комерція. У нас фабріка на весь свет, другой такой фабрікі нема; ми продайом тисячу за п'ятдесят рублей… Разлі ето не торговля, по-вашему? Ми заробляємо міліони, а люде в двадцять раз больше… Ну, а якби ми самі на еті дєньгі товари купували? Хто б тоді так дешево робив гроші?
    Герасим.І то правда. (Розгляди, гроші.)Не надивуюсь! Настоящі, натуральні! Помітю й ці. (Надрива краї.)
    Невідомий.У нас порядок; фірма почтенная, товар з Лондона прямо ідьот в кожаних мішках; єжелі возьмете, то скажіть, скілько вам нужно, - я буду телеграму пускать у Адессу, і англичанин сам вивезеть їх на нашу станцію.
    Герасим.Розпалилась до них моя душа… Сто тисяч візьму!
    Невідомий.Нехай вам бог помогає! А коли вивезти?
    Герасим.Сьогодня у нас субота… У понеділок можна?
    Невідомий.Можна, зачем не можна - усе можна!
    Герасим.А ці дві бумажки ти дай мені, - може, я пробу зроблю: куплю на них що-небудь.
    Невідомий.Навіщо, коли у вас свої є… А между прочім, візьміть. Так у понєдєльнік увечері ви будете на вокзалі у тому місці, де для мужчін і для дам, - розумієте?
    Герасим.Розумію.
    Невідомий.Прощайте. (Іде.)Дай вам бог з моєї легкої руки зробиться міліонером!
    Герасим.Спасибі!…
    Невідомий виходить.
    (Сам).Тепер коли б розмінять фальшиві гроші в казначействі… Самому страшно, щоб не влопаться… Хіба кума взять у компаньйони? Що ж, коли він чорта не боявся, то не побоїться казначея, щоб розмінять гроші. Кращого компаньйона, як кум, не знайти!
    Входе Копач.
 

ЯВА IX

 
    Герасим і Копач.
    Герасим.От чортяка принесла цього бродягу! Пів-обіда сам злопає і на перешкоді ділові стане, треба його як-небудь вирядить.
    Копач.Здоровенькі були! Як поживаєте, що поробляєте, кого виглядаєте? Хе-хе!
    Герасим.Хоч голий, так веселий! Здрастуйте.
    Копач.Поздравляю з пріобрєтєнієм земелькі, дай бог еще столько прикупить… Безподобная у вас вода, зараз пив, і містечко у леваді біля верби гарне. Отам би каші наварить з таранькою та попоїсти по-чумацьки… Хе-хе-хе!
    Герасим.Мабуть, голодний, бо змаху про кашу забалакав.
    Копач.Хе! Я зразу все обняв оком! У вас новий забор і добре зроблений, - тілько б ще треба по одній дошці дать, а то скотина буде закладать під лату голову, то позриває. Опит… Хе-хе-хе! Тілько гляну, зараз бачу.
    Герасим.Я й сам бачу, та грошей нема.
    Копач.Так-так. Хе-хе-хе! Грошей нема, а земелька росте й росте! Люблю за предприїмчивость! Так, так, Никодимович! Скуповуйте помаленьку, скуповуйте! Єй-богу! Чого ви? Думаєте - шуткую? Які тут шутки? Хазяйственний мужик - велике діло! Ворушіться, ворушіться! Крутіть головою: купили у Борща, купуйте у Смоквинова, а там у Щербини. Пани горять, а мужички з пожару таскають… Це не пустяк! Ви як полагаете? Вони привикли омари там, шампанське - от грошики й ухнули, а там і імєнія ахнули! А ви - галушечки, картопельку, кулешик, чухоньку, та й то не щодня, а воно жирок і наростає… Гляньте навколо: Жолудь - десять тисяч десятин. Чобіт - п'ять тисяч десятин, Пузир - три тисячі; а тут і ви помаленьку та помаленьку прикуповуйте та прикуповуйте.
    Герасим.Що там я купив, і балакать не варт.
    Копач.Одразу ж не можна! Ви візьміть прімєр з свині: от вона ходить на подвір'ї худа, обдрипана, а закинули ви її в саж, стали харчі кращі давать - то вона помалу й отягнеться, а там і сало наростає, - так і ви… Опит - велікоє діло!
    Герасим.Спасибі! То це ви мене з свинею рівняєте?
    Копач.Не в тім річ! Ви не обіжайтесь-це прімєр. Ви не взирайте! Помалу, помалу і у вас сала набереться доволі, тоді порівняєтесь з Чоботом, а може, і з Жолудьом… На все свій час, своє врем'я. Не можна ж зразу, в тім і прімєр. Практіка, опитность - велікоє дело. Вас вже не обманеш, ви всякого обманете, а це велікоє дєло, коли не тебе за чуба держать, а ти других за чуба держиш. А ви як полагаете? Хе-хе-хе! Ви глянули кобилі в зуби і наскрізь її бачите, - опит! Від того у вас лошата он які. Ви не купите чорт батька зна чого? А воно і виходить, що скрізь іде на користь. А то повидумували: ячмінь-голак, а він родить не так; озимий - ріпак, а сівач - дурак; пшениця - кримка, а в штанях дірка; жито шампанське - баловство панське… Хе-хе-хе!
    Герасим.Ох, Банавентура Бовтурович, все то добре, що ви кажете, тілько речі ваші не гроші, за них земельки не купиш, а тут грошей, грошей, грошей треба. Ось під боком лежить земелька, а я слину ковтаю. Та яка земля? Неперепахана, ставок рибний, і з моєю межа з межею.
    Копач.Потрошку, потрошку - пам'ятайте мій прімєр; От ви б самі ставочок тут унизу викопали, рибу завели: лини, карасі… Нема краще, як м'ясо свинина, а риба линина. Хе-хе-хе!
    Герасим.Викопаєм. Може, ви вже грошей знайшли, то позичили б на хазяйство?
    Копач.І це діло таке, що одразу не можна, - ще не наскочив! Я вам по секрету скажу: тут єсть один предмет… Ні, не буду говорить - я вас повезу, самі побачите. Це не пустяк, діло важне; прімєти такі, що не можна сумніваться, - верьте!
    Герасим.Ет! Ви тілько хвалитесь… Тридцять літ шукаєте грошей, а нічогісенько не знайшли.
    Копач.Як не знайшов! А дерево окам'яніле ви не бачили? От поїдемо, я вам покажу, стоїть подивиться: пудів, п'ять важить, всі листочки, всі віти, так як напечатано! А ступку мідну, червоної міді, тілько товкач перебитий… А сковороду - отака сковорода… Запорозька, видко, жидків на ній припікали! Випитували, де гроші, а може, ковбаси піджарювали… Предмети інтересні для науки; я їх оді-слав одному професорові, забув, як фамілія, він кургани розкопує…
    Герасим.Чортзна-що, аж нудно слухать!… Ви грошей давайте?…
    Копач.Я чувствую, що аж тут моя судьба розрішиться… Всякому своє - вірте, що провідєніє недурно указало мені цей путь - будуть і гроші. Отоді зашумить Банавентура-копач!
    Герасим.Що ж би ви зробили, якби гроші викопали?
    Копач.Зараз би поїхав в Париж.
    Герасим.Чого? Щуп оцей показувать… Та ви ж і балакать по-їхньому не вмієте.
    Копач.О, я їм скажу… Та все одно ви не зрозумієте!
    Герасим.Е, бачите, ви не вмієте, та вже й круть-верть.
    Копач.Не вмію? Вів ля Буланже, вів ля Ельзас, аб-а Ельман! Оле куто ля фуршет!… Оле кашон, ля помдетер, вів ля патрі!… А що?
    Герасим.Та хто його знає що! Чую тілько, що не по-нашому лопочете.
    Копач.В тім сила! Ви собі думаєте, що це дурак який ходить?
    Герасим.Та хто його знає.
    Копач.То-то бо й є! А я мовчу і таки свого доб'юсь… а тоді і будете руками об поли бить… Хе-хе-хе! Наука, Нико-димович, наука! Можна пожаліть, що ви сина не вчили, а я б коло нього був позанявся, і він би знав французького язика не хуже мене, для того є самоучитель. Марго й другі книги.:
    Герасим.Що там наука? Забавка дитяча! На біса йому здалося отак лопотать язиком, як ви оце лопочете, хіба гиндиків дражнить? Я придивився: як тілько вчений, так і голодрабець: ні землі, ні грошей, і таки дурень дурнем - застав його коняку запрягать, то й не запряже, він зараз полізе по книжках, по тих ріхметиках шукать, як це робиться.
    Копач.Практики нема. А от я запряжу вам в яку хочете збрую: хоч в затяжний хомут, хоч у шори… Хе-хе-хе! А от втиори ви і не запряжете!
    Герасим.Що ні, то ні. Я їх і не бачив, які вони.
    Копач.Хе-хе-хе! От бачите… і тут наука… Ні, ви протів науки не ідіть! Без науки, без струменту, без опиту, куди не повернися, нічого не зробиш. От і в службі: я був первин в цілій дивізії! Хто найкращий їздок? Копач! Хто хрунтовик? Копач! Хто службу зна, як своїх п'ять пальців? Копач! Хе-хе-хе! Мамінькіни синки в картишки грають, на тройках роз'їжджають, а копач в караулі, за уставом сидить, всяку службу за них справляє; від того не то що, а й сама норовиста коняка, коли на неї сідав копач, чула - в шенкелях чула - опит і науку і, як дитина, покірно ходила перед фрунтом!… Ні, ви, Никодимович, проти науки не йдіть.
    Герасим.Вчений поки бога змалює, то чорта з'їсть. Та це все чортзна-що ми балакаєм; краще ви скажіть мені, чи не знаєте багатої дівчини для мого Романа! Ви по світу ходите, то повинні знать, де є багаті дівчата.
    Копач.Знаю. Як не знать - знаю… От хоч би й у старшого Пузиря - дві дочки на возрасті. Я у них як дома.
    Герасим.А скільки Пузир дасть приданого за дочкою, грішми? Як думаєте?
    Копач.Не скажу. А тим часом спрос не біда. А знаєте що? А ви кажіть: що? А от що! Поїдемо ми завтра з Романом до Пузирів… Так, ніби поросят купувати, - у них завод добрий. Там кабани, прямо хоч лягай на спині. Круп отакий… ребра круті, ніжки коротенькі, як добре угодуєш, пудів вісім сала! Вам таки треба парочку поросят таких купить. Свині- грунт у хазяйстві: і сало, і ковбаси, і окороки - та й продать можна. Пузир продав двадцять годованих кабанів і згріб тисячу карбованців.
    Герасим.Тисячу? Оце грунт, що гроші можна загрібать, а окороки - то німецька вигадка.
    Копач.Ой, не кажіть! Якби оце окорок, та горчиця, та горілки чарку - як би ви смакували!
    Герасим.Ви таки, мабуть, любите по-панськи: хоч не їсти, то побалакать про смачну їжу.
    Копач.Не в тім річ! Заговорили за дівчат, а звели на свиней. Що ви скажете на моє предложеніє їхать до Пузиря на оглядини?
    Герасим.А що ж, з богом! Хіба коней наймать, чи що?
    Копач.Жаль тілько, що Роман французького язика не знає, а то ми б там з ним жуків пускали - жеркотали б по-французькому. Хе-хе-хе! Це важний предмет.
    Герасим.Та це чортзна-що! Ви ударяйте на гроші - гроші всьому голова.
    Входе Роман.
 

ЯВА Х

 
    Ті ж і Роман.
    Роман.Здрастуйте вам ще раз.
    Копач.Здоров, здоров, ле-козак.
    Роман.Ідіть, тату, обідать, ми вже пообідали.
    Копач.Ходім, ходім, а то я нагадав окороки та так розтривожив апетита, що аж слина котиться.
    Герасим.Ну, ходім, замість окорока - борщу та каші попоїмо, а ти, сину, сходи до Московчука, нехай він тебе підстриже під польку.
    Роман.Для чого?
    Герасим.Тут таке діло, сину: завтра неділя, то зберешся раненько, поїдеш з паном копачем до Пузирів. Запряжеш пару сірих жеребців у нового хвургона і сам одягнешся по-празниковому.
    Роман.А чого ж я, тату, туди поїду?
    Герасим.А ось чого: там є дівчата, а вони люде багаті, то ми зашлем до них старостів, так попереду треба, щоб Пузирі побачили тебе, а ти щоб побачив дівчат. А щоб було тобі зручніще поводиться, то ти удаси, ніби приїхав на завод купувать свинку і кнурця…
    Роман.Та ви ж самі хотіли, щоб я женився на Мотрі.
    Герасим.Тьфу на твої речі, дурноверхий! То я жартував, щоб вона старалась у роботі.
    Роман.Гарні жарти: ви жартували, а ми з Мотрею покохались.
    Герасим.Чортзна-що балакаєш! Хазяйський син повинен шукать хазяйську дочку з приданим, а не наймичку.
    Роман.Мотря така дівка…
    Герасим.Мотря не Пузирівна, а Пузирівна не Мотря.
    Роман.Та нехай вона вам сказиться, та Пузирівна, я її не знаю.
    Герасим.Ой гляди! Може, чого накоїв з Мотрею? Тілько прийдеться платить, то я тебе живого облуплю. Тепер такий світ: сама в'язне, а потім плати.
    Роман.Нічого я не зробив худого. І Мотря не з таких - вона дівчина чесна.
    Герасим.А грошей у неї багато є?
    Роман.Де ж вони у неї візьмуться? Вона і без грошей до душі мені.
    Герасим.До душі, та не до кишені.
    Роман.А ви думаєте, що у Пузирів поживитесь грішми? Якраз! Так візьмемо, як наш зять взяв у нас: обіщали п'ять тисяч, а після весілля дали дві пари волів, десяток овець, пару коней, фургона і дві корови.
    Герасим.Обіцянка - цяцянка, а дурневі радість.
    Роман.Та ще на придачу всі гуртом попобили зятя та й вирядили.
    Герасим.А нас хіба не били? Били й нас.
    Копач.Цікаво. І зятя били? Я дещо чув, але мало чого люде не набрешуть. Ану, розкажи, будь ласка.
    Герасим.Та що його слухать!
 

ЯВА XI

 
    Ті ж і Клим.
    Клим.А йдіть, хазяїн, дайте коням оброку.
    Герасим.Зараз. Іди лиш вимаж збрую гарненько, то краще буде. (Виходе, за ним Клим.)
    Копач.Поспієш ще збрую вимазать, я тобі поможу, а ти розкажи тим часом, як тут було діло на весіллі.
    Роман.А як було? Так було: зараз сват Іван зчепився з батьком, щоб давали обіщане придане, а батько одмовили своєю поговоркою: обіцянка - цяцянка… Сват назвав батька мошенником, батько свата за бороду, а він батька; я кинувся оборонять батька, а сват Панас вчепився мені в чуба - саме отут на виску, я почав викручуваться, отак шкура з волоссям витягнулась, а я крутюсь, та до того крутився, поки добрий жмут чуба не зостався у свата Панаса в руках, а таки викрутився.
    Копач.Викрутився?
    Роман.Викрутився.
    Копач.Молодець запорожець! Ну, і що ж потім?
    Роман.Тим часом у другім кутку наші мати зчепилися з свахою Горпиною і розчіпчилися; тут підступив зять наш, щоб розборонить, виходить, матір і тещу, а дядько Олекса, не розбираючи діла, по уху його, а він дядька… Ну, й пішло, й пішло…
    Входе Герасим.
 

ЯВА XII

 
    Ті ж і Герасим.
    Герасим.Чортзна-що слухаєте, хіба ви не бачили, як б'ються?
    Копач.Та не в тім сила. Тут опит получається. От я не знав, як викручуваться, коли тебе схоплять за висок, а тепер знаю… Вік живи, вік учись… Ну… ну?
    Роман.Вмішались всі родичі і півдня бились; оце наче й вгамуються, дивись: слово по слову - знов зчепились.. Отаке-то придане; нарешті, батькові два зуби вибили…