Страница:
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
, - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
Комедiя в 5 дiях
ДI ВI ЛЮДЕ
_Мартин Боруля _- багатий шляхтич, чиншовик.
_Палажка _- його жiнка.
_Марися _- ©х дочка.
_Степан _- син ©х, канцелярист земського суду.
_Гервасiй _Гуляницький-багатий шляхтич,
чиншовик.
_Микола _- його син, парубок.
Нацi вський - регiстратор з ратушi.
_Трандал в _- повiрений.
_Протасiй Пеньонжка_, _Матвiй Дульський _чиншовики.
_Омелько, Трохим_ наймити Борулi.
_Гостi_.
ДIЯ ПЕРША
Кiмната в хатi Мартина Борулi. Дверi прямо i другi з правого боку.
Грубка з лежанкою. Дерев'янi стiльцi, канапка i стiл, покритий бiлою
скатеркою.
ЯВА I
За столом сидять _Трандал в_, а з бокових дверей виходить _Боруля_ з
бумагою в руках.
_Боруля_. Нате, читайте! _(Да бумагу)._ Читайте вiдцiля.
_Трандал в (чита)._ По выслушании всех вышеизложенных обстоятельств и
на основании представленных документов Дворянское депутатское собрание
определяет: Мартына, Геннадиева сына, внука Матвея Карлова, правнука
Гервасия Протасьева, Борулю з сыном Степаном, согласно 61 ст[атьи] IX тома
Свода законов о состояниях, издания 1857 года сопричислить к дворянскому
его роду, признанно йому в дворянском достоинстве, по определению сего
собрания, состоявшемуся 14 декабря 1801 года, со внесением во 2-ю часть
дворянской родословной книги и дело сие с копиями, как настоящего
определения, так равно и определения от 14-го декабря 1801 года
представить на утверждение в Правительствующий Сенат, по Департаменту
Герольдии.
_Мартин._ О!.. Виходить, я - не бидло i .син мiй - не теля!.. I щоб
пiсля цього Мартин Боруля, уродзоний шляхтич, записаний во 2-ю часть
дворянсько© родословно© книги, подарував якому-небудь приймаку
Красовському свою обiду? Та скорiще у мене на лисинi виросте таке волосся,
як у ©жака, нiж я йому подарую.
_Трандал в._ Так, виходить, вiзьмемо на апеляцiю?
_Мартин (б' кулаком по столу)._ На апеляцiю! Безпремiнно на апеляцiю!
Що то за суд такий, що признав обiду обоюдною?.. Я вас питаю: яка тут
обоюдна обiда? Вiн каже на мене - бидло, а я мовчи? Вiн кричить на сина,
на чиновника земського суда - теля, а я мовчи? Мовчи, коли дворянина так
лають? То що ж би я був тодi за дворянин? Ну, i я сказав йому: свиня,
безштанько, приймак!.. Але яка ж це обоюдна обiда?
_Трандал в._ Стривайте, не гарячiться! Будем апелювать.
_Мартин._ Апелювать!
_Трандал в._ А за вивод подамо встр чний iск.
_Мартин._ А коли треба, то й поперечний! _Трандал в._ Поперечних не
полага ться. Ви заспокойтесь, уголовна палата одмiнить рiшенi - ми
вигра мо дiло. Когда я був ще фотографом, то для практики вiв дiло
Горбенка з Щербиною, таке саме дiло, як ваше, тiлько там не словесная була
мiж ними обiда, а кулачная. Щербина, зна те, схопив Горбенка за чуба i так
ним мотнув кругом себе, що i сам не вдержався на ногах - упав! А магiстрат
признав, що драка була обоюдна. В рiшенi© сказано було: "Хотя Щербина,
взяв Горбенка за волоса, обвел его вокруг себя, причем в руках остался
значительный пучок волос, имеющийся при деле как вещественное
доказательство; но, принимая во внимание, что при этом действии, тяжестью
тела Горбенка и сам Щербина был повергнут на землю, то признать обiду
обоюдною"!.. Це було перве мо дiло, я апелював, i уголовна палата
одмшила... I по вашему дiлу одмiнить - не журiться... Iтак, виходить, по
дiлу об обiдi апеляцiя?
_Мартин._ Апеляцiя! Та таку апеляцiю напишiть, щоб у Красовського у
носi закрутило, щоб йому свербiло!.. Я грошей не пожалiю, аби менi
Красовського у острог посадить.
_Трандал в._ О, не я буду, - ми йому докажемо! Всi ходи знаю, вже менi
прошенiй не вернуть за нехворменно написанi , нi! Як напишу, то прямо
точная копiя з форми - усе по пунктах.
_Мартин._ I скажiть, що буде коштувать?
_Трандал в._ Стрiчний iск... i апеляцiя... _(Набiк.)_ Як би не
продешевить! _(До Мартина.)_ Щоб i для вас не було обiдно... з бумагою...
Сто рублiв, а непредвiд нни расходи на ваш кошт.
_Мартин._ Дам сто двадцять! Тiлько ж i накрутiть йому;
щоб нюхав, чхав, щоб... Усi закони виставте!
Входе _Омелько_.
_Омелько_. .Конi ©х готовi, фурман послав мене сказать, що той...
_Мартин._ Скажи там, щоб дали на дорогу двi мiрки вiвса, - ну, чого очi
вивалив?
_Омелько_ _(iде)._ Нiколи вiн тобi не дасть договорить. _(Пiшов.)_
_Трандал в._ Я б вам i не казав... знаю, що вiд вас будлi-коли
получиш... та... здержався...
_Мартин._ Грошi? За цим дiло не стане - я зараз! _(Пiшов у боковi
дверi.)_
ЯВА II
_Трандал в (сам)._ Добре дiло це повiренничество, й-богу! Другого
такого прибильного не знайдеш. А поки-то я на цей шлях вибрався, то чим не
був? Був i писарем в пiтейнiй конторi, був обер-об'©ждчиком, був
прикащиком по економiях, держав биржу в городi, служив у маклера, - скрiзь
важко! I роботи до бiса, i користi мало, а тiлько схибив дерощот, i бiгай,
шукай мiсця... Зробився я сам хазя©ном: купив машину, одкрив фотографiю...
Хлiб не важкий, i на первих порах копiйчина гарна стала перепадать; коли ж
i тут бiда: усi патрети виходили без очей! Приняв я у компанiю лабаранта
Плащинського, i як ми не билися - не виходять очi. Усе як слiд, а очей
нема... Плащинський i очi добре од руки навчився робить, а дiло не пiшло.
Скасував я свою фотографiю i взявся за повiренничество - пiшло як по
маслу. От i тепер: дiло Борулi веду протiй Красовського, а дiло
Красовського протiв Борулi. ©здю на сво©х конях по просителях, - i коней
годують, i мене годують, i фурмана годують, i платять!.. Наберу дiл
доволi, при©ду в город, пiду до столоначальника, до того-таки самого, щ,о
й дiла послi буде рiшать, i вiн менi напише, що треба, а я тiлько пiдпишу,
якщо маю довiренность, а нi, то однесу пiдписать просителю. Апеляцiю треба
- так саме: той же, що рiшав дiло, i апеляцiю напише, а коли дiло
замисловате - вдаришся до секретаря. Мало чим дорожче заплатиш. Нарештi:
чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи - не тужи! Все одно що лiкар:
чи вилiчив, чи залiчив - плати!
Входе _Мартин._
Мартин _(да грошi)._ Я вже на вас покладаю всi сво© надi©.
_Трандал в._ Не турбуйтесь - докажемо! Ну, прощайте.
Чоломкаються i цiлуються.
Якщо буде нове дiло, то дайте звiстку, я при©ду; а може, и сам заверну.
_(Пiшов.)_
ЯВА III
_Мартин_, а потiм _Степан._
_Мартин._ Дiловий чоловiк! Нема розумнiшо© служби, як гражданська!
Зда ться, якби мене опредiлив був покiйний папiнька на гражданську, то
вийшов би первий чиновник! Коли ж покiйний i не думав про це - все дбав
про хазяйство. Пасiка, чумачка голову йому заморочили, а тепер другий свiт
настав: треба чина, дворянства; а поки-то вилiзеш в люде, станеш на
дворянську ногу, то багато клопоту! От сина опредiлив у земський суд, та
ще мало зна , не натерся, а, бог дасть, натреться, тодi повiреного не
треба - самi всi iски поведем! Коли б ще дочку пристро©ть за благородного
чоловiка. Щось Степан менi казав про одного чиновника... Треба з ним
побалакать.
Входе _Степан._
_Степан. _Я вже зiбрався, папiнька, в дорогу.
_Мартин._ От зараз конi запряжуть, та й з богом! (У _дверi.)_ Омелько!
Запрягай коней, та натачанку пiдмазать не забудь! Я хотiв з тобою ще
побалакать про того... як його? От що був у нас з тобою на масницi...5 А,
дай бог пам'ять... чиновник. На гитарi добре гра .
_Степан. Нацi вський._
_Мартин._ Еге-ге! Нацi вський! Ти, зда ться, казав, що йому Марися
уподобалась?
_Степан. _Вiн питав мене, чи багато за нею приданого дасте, то, певно,
уподобалась.
_Мартин._ А вiн же сам ма який чин чи так ще - канцелярист?
_Степан. _Нi, вiн уже губернський секретар6.
_Мартин._ О, чин ма немалий!
_Степан._ Давно веде iсходящу.
_Мартин._ Iсходящу? А що то за штука та iсходяща?
_Степан._ Така книга. Через його руки всi бумаги iсхо-дять: вiн ©х i в
розноснi запису i печата пакети. Без нього нi одна бумага не вийде з
ратушi.
_Мартин._ Виходить, важна птиця.
_Степан._ Скоро i вступающi йому поручать.
_Мартин._ Вступающi?!
_Степан._ Тодi вже всi бумаги i в ратушу, i з ратушi будуть iти через
його руки.
_Мартин._ Яка ж це должность?
_Степан._ Регiстратор.
_Мартин._ Губерський секретар, ще й регiстратор7!.. Якраз для нашо©
Марисi жених, а за придане нехай не турбу ться. Скажи, щоб при©здив. Коли
хоче, то нехай на наших же конях i при©де, я його i звiдцiля одвезу в
город на сво©х. Побалакай з ним... так, зна ш, полiтичне, i, коли тепер не
при©де, то напиши менi, що скаже.
Входе _Марися_.
_Марися. _Тату, Степане, iдiть: мати кличуть!
_Мартин._ Марисю, скiлько раз я вже тобi приказував, не кажи так
по-мужичи: мамо, тато. А ти все по-свойому... Ти цими словами, мов
батогом, по уху мене хльоска ш.
_Марися._ Ну, а як же? Я забуваю.
_Мартин._ Он як Степан каже: папiнька, мамiнька...
_Степан._ Або: папаша, мамаша.
_Мартин._ Чiлi: папаша,, мамаша... треба так казать, як дворянськi дiти
кажуть.
_Марися._ Я так i не вимовлю.
_Мартин._ Привчайся: ти на такiй линi©. _(До Степана.) _Ходiм! _(Обнiма
його за стан.)_ Канцелярист!
Пiшли.
ЯВА IV
_Марися_, а потiм _Микола._
_Марися (одна)._ I що це з батьком сталось, все пере-начують!
Папiнька... Мамiнька... Аж чудно! Папаша... Мамаша... ще чуднiще!
Ха-ха-ха! Не можу я так балакать. _Входе Микола._
А ти чого притисся?
_Микола._ Хiба не можна?
_Марися._ Та нема часу й побалакать з тобою: Степана виряджа мо в
город. А я люблю з тобою сидiть i розмовлять так, щоб нам нiхто не заважав
i нiхто нас не бачив.
_Микола._ А менi вже обридло ждать i ховаться од людей. Сьогодня скажу
сво му батьковi, щоб побалакав з тво©м, а пiсля провiд i поженимся. Чи
так, Марисю?
_Марися._ Авжеж так, чого ще ждать?
_Микола._ Поклич менi Степана, я хотiв з ним побалакать.
_Марися._ Зараз.
_Микола._ А йому сказать?
_Марися._ З яко© речi?
_Микола._ А щоб на весiлля при©хав.
_Марися._ Поспi мо ще. _(Iде.)_
Микола _(огляда ться)._ Марисю!
_Марися._. Чого?
Микола _(пiдходе)._ Не будеш сердиться, я тебе поцiлую?
_Марися._ Ну, мерщiй!
_Микола _цiлу ©© раз, хоче ще, _Марися_ одводить його.
Годi! _(На вiдходi.)_ А то ти до весiлля нацiлу шся, а послi обридну.
_(Пiшла.)_
ЯBAV
_Микола_, а потiм _Степан._
_Микола (один)._ I нiколи бiльше разу не хоче, тiлько оскому наб' !..
Стривай же, я женюсь. Завтра батько побалакають з дядьком Мартином, а
через два тижнi Марися буде моя жiнка! Жiнка моя!.. Тiлько подумать - та й
гарно, а як оженюсь? О Мариночко моя кохана, ти, мо сонечко, i свiтиш
менi, i грi ш мене.
Входе _Степан._ Здрастуй, Степане!
Чоломкаються.
Сьогодня вже й ©деш? Т до нас не зайшов. Може, горду ш?
_Степан._ Та зна ш, не через те, щоб там що... а вiд того, що... той...
якось часу не було - короткий отпуск. Непремений засiдатель одпустив мене
на малий срок з родителями повидаться... А тут бумаги про дворянство... то
все з папiнькою читали... А ти ж як пожива ш?
_Микола._ Нам що? Вдень наробишся, а ввечерi, разом з соловейком,
щебечемо по садках!.. От у вас, мабуть, скучно там у городi?
_Степан._ Чого нам скучать? У нас бiлiярд, бульвар чудесний, панночок
скiлько хочеш: у недiлю бульвар ними цвiте, мов маком всiяний... А то
збереться компанiя, та по©демо на Сугаклей, варимо кашу, ловимо рибу,
печеру -мо раки iлi запива мо трехпробною i спiва мо крам-бамбулi!
_Микола._ Що ж то: трехпробная i крамбамбулi? _Степан._ Ха-ха-ха!
Трехпробная-водка, а крамбамбулi - романс! I скучать нема часу: у нас
щодня бумаг приносять з пошти по мiшку...
Микол а. Що ж ви з ними робите? _Степан._ Запису мо у дiжурну, а потiм
у вступающу, спису мо копi©.
_Микола._ Навiщо ж то?
_Степан._ А якi бумаги? Ай-ай-ай! Особливо як заведеться пререканi :
кому дiло треба зробить. Тут один другого бри так... що аж пальцi
знать!.. Наш секретар пише:
"Прошу не вдаваться в излишнюю, обременительную, безпо-лезную и для
времени разорительную переписку, ибо 215, 216 и 217 ст[атьи] XV тома II
части издания 1857 года поучают, как следует сие дело направить..." А нам
знову отви-чають: "Если категорически вныкнуть в указанные статьи, то оные
к делу не относятся, ибо..." Чудесно!
_Микола._ Ти ©х, як молитви, зна ш...
_Степан._ Напам'ять заучую. Менi Антон Спиридоновнч совiтують виучувать
бумаги напам'ять. Вiн тоже виучував, а тепер столоначальником по уголовнiй
частi.
_Микола._ Ну, як собi хочеш, а я б скорiй рови копав, нiж таку роботу
робить.
_Степан._ Да, ето правда-важко... Умственная робота - висшого порядка
предмет! Я, брат, зразу аж плакав, як определили мене в казначейство. Дали
менi, зна ш, якусь вiдомость: однi графки та цифри. Очi розбiглися - не
знаю, котру поставив, котру ставить: проминув одну графiку, всунув цифру -
не туди, нагородив харкiв-макогоникiв i заморочився так, що замiсть
пiсошницi взяв чорнильницю i покропив вiдомость. Злякався, щоб не
прив'язали до столу, та й утiк... А.потiм определили мене у земський суд.
Тут зовсiм другi дiла... Два годи писав присяжнi листи та всякi копi©, а
тепер i сочиняемо...
_Микола._ До чого ж ти там дослужишся?
_Степан._ Столоначальником буду, а потiм, може, й секретарем, чин
дадуть, женюся на багатiй...
_Микола._ Так. А менi скучно за тобою: умiстi вчились у отця
Ксенофонта,,умiстi й науку скiнчили, та й розiйшлися! Пам'ята ш, як на
гречку отець Ксенофонт нас становив за те, що не вивчили дев'ятого псалма?
А ми повтiкали додому й поховалися у бур'янах, а Марися нам ©сти носила...
Смiха!
ЯВА VI
Тi ж i _Мартин._
_Мартин._ Ну, сину, поснiда ш, та й з богом в путь! Уже конi готовi,
щоб сьогодня за сонця в город поспiв, бо завтра i на службу треба, - це не
то, що воза пiдмазувать або воли на пашу гнать, там дiла поважнiй. _(До
Миколи.) _А ти, хлопче, все батьковi воли пасеш?
_Микола._ Пасу. Не всiм же, дядюшка Мартин, i в чиновники йти...
_Мартин._ Правда, правда! Не всякий може дiло розумiть... Кому до
волiв, кому до бумаг - така жеч...
_Микола (пода Степановi руку)._ Ну, прощай, брат, благополучно© тобi
дороги.
_Степан._ Спасибi.
_Микола._ Прощайте, дядюшка _Мартин._
_Мартин._ Iди здоров! Микола пiшов. Чого вiн до тебе в'язне, якi ви
товаришi? Мало чого, що з одного села, що однолiтки, та у кожного з вас
iнша дорога! Ти, сину, не дружи з нерiвнею, краще з вищими, нiж з нижчими.
Яка тобi компанiя Микола? Мужик - одно слово, а ти на такiй линi©, трешся
мiж людьми iнчого колiна... Може, бог дасть, i столоначальником будеш або
й письмоводителем у станового - це не то, що "цоб, половий!..", "цабе,
перiстий!", а пiт йому лл , а пил принада на лице, i смуги по всiй тварi,
та дьогтьом смердить вiд нього, як вiд мазницi, а у тебе друга линiя! Одно
те, що не сьогодня-завтра утвердять в дворянствi, та от тобi й чин на той
рiк дадуть; атестат з уездного училища нужен, казав менi секретар, то ми
достанемо; а друге, хоч би й зараз: глянь на себе i глянь на Миколу. То
таки мужик репаний, а ти канцелярист!.. Так-то!.. Ну, а як будеш
колежеський регiстратор, то тобi й мундир який полага ться, i кокарда?
_Степан._ Аякже. Воротник, вишитий по чорному бархату золотом,
застiба ться в один борт на дев'ять пугвиць!
_Мартин._ От бач! Де ж йому рiвняться? Коли б, господи, тiлько
утвердили у дворянствi мерщiй. Ти кажеш, що Ка тан Iванович завiря, що
коли вже депутатське собранi признало, то й сенат призна .
_Степан._ Ка тан Iванович казав менi: поклонись батьковi i скажи, що
от-от буде не доказующий, а настоящий дворянин, тепер безпремiнно
утвердять, бо дiло в сенатi вже шостий мiсяць!..
_Мартин._ Треба йому четвертей п'ять вiвса послать. Там як побачиш
Ка тана Iвановича, нагадай йому про мен-даль, вiн вже зна . Скажи:
папiнька просили за мендаль. Не забудь.
_Степан._ Добре, не забуду.
_Мартин._ Iди ж снiдай, а я дещо звелю Омельковi.
Степан пiшов.
ЯВА VII
_Мартин_, а потiм _Омелько_.
_Мартин (один)._ Ну, тепер вже все одно що й дворянин! Треба тiлько
дворянськi порядки позаводить... Вирядю Степана i приймусь за дворянськi
порядки. _(У дверi.)_ Омель-ко, Омелько!.. _(До себе.)_ Хоч i кошту
багато, та зате ж порiвняюся з Красовським.
Входе _Омелько_.
Ти б надiв чоботи.
_Омелько_. На бiса я ©х буду таскать у дорогу та ще й у будень, добре i
в постолах.
_Мартин._ Що ти тямиш, гаво! Повезеш у город канцелярського - i в
постолах!
_Омелько_. Хiба я його буду везти? Конi повезуть. А я сяду на повозку,
ноги в сiно засуну, те менi й байдуже.
_Мартин._ Не базiкай! Надiнь, кажу тобi, чоботи!
_Омелько_. Та що ж мене там танцювать заставлятимуть, чи що?
_Мартин._ Роби, що велять! Вiзьми рядно велике квiтчасте та гарненько
закрий сiно, щоб панич у реп'яхи не вбрався.
_Омелько_. Який панич?.. Хiба Красовського панич по©де з нами?
_Мартин._ Сто чортiв тобi в потилицю! Наш панич, Степан Мартинович!
Подавись ти сво©м Красовським... Степан Мартинович - такий самий панич!
_Омелько_. Степан?! Давно ж його призвели, хазя©н?
_Мартин._ От я як трiсну тебе в пику твою репану, то ти не тiлько
Степана Мартиновича будеш паничем величать, та й мене не хазя©ном, а паном
зватимеш.
_Омелько_. Та за що ж биться? Панич-то и панич,
пан - то й пан! Хiба менi язик одпаде, коли я вас буду
паном величать? Про мене, менi однаково. Звелите, то й юнкером вас
зватиму.
_Мартин._ Та одшукай ще, там, у коморi, був вандальський дзвiнок, i
причепи пiд дугу.
_Омелько_. Добре, пане.
_Мартин._ Ти яких коней запрiг?
_Омелько_. Лиску, Красавку i Блоху.
_Мартин._ Ну й не iрод ти? Всi три з лошатами, а у Блохи аж дво ...
Панича везе в город тройкою з дзвiнком, i ззаду табун лошат буде бiгти?
Зараз менi перепряжи!
_Омелько_. Та хiба я знав, що його призвели! Яких же запрягти, бо знову
не вгодю, то до вечера буду запрягать та випрягать...
_Мартин._ Кулката в корiнь. Зозулю i Карякошку на пристяжку. Iди
мерщiй!
_Омелько_ _(про себе)._ Поки був чоловiком - i не вередував, а паном
зробили - чорт тепер на нього й потрапе. _(Пiшов.)_
ЯВА VIII
_Мартин,_ а потiм _Степан_ i _Палажка._
_Мартин (один)._ Поки-то ще люде навикнуть, як величать! Воно й самому
наче трохи чудно: то було "Мартин, дядьку Мартине", а тепер - пан!..
Нiчого, призвичаяться!
Входять _Степан _i _Палажка._
_Палажка._ Гляди ж менi сорочок, платкiв, щоб не порозкрадали. Там я
тобi вирiзала три пари нових онучок i все поскладала як слiд.
_Мартин._ Яка це в тебе шинеля? Я ж тобi казав: зроби таку, як у
столоначальника.
_Степан._ Сукна не стало на дармовiса.
_Мартин._ На ж тобi грошей i безпремiнно зроби дармовiса _(да ),_ та
купи самуваря, чаю, сахарю i... кофiю i пришлеш з Омельком. А там, що
останеться, вiзьмеш собi:
може, рукавички купиш... Дивись, як люде, так i ти. Та чоботи чисть раз
у раз, щоб блищали, як у засiдателя; одежа - перве дiло. Та ще не забудь
про те, що я тобi казав: нехай при©здить хоч i на наших конях - я його i
назад одiшлю.
_Палажка._ Хто?
_Мартин._ А, послi! Як при©де, тодi побачиш. Присядьмо ж на дорогу, так
годиться. Я на недiлю пришлю Ка та-ну Iвановичу вiвса i сiна, а ти,
Стьопа, нагадай йому про мендаль...
Входе _Омелько_, в чоботях i в дранiм кобеняку.
_Омелько_. Та йдiть, бо Кулкат не сто©ть, аж ляга.
_Мартин._ Ти б ще мiшок драний надiв на голову. Вiн там осоромить
панича! Надiнь менi добрий кобеняк!
_Омелько_. Та ви ж за кобеняк нiчого не казали, а тiлько за чоботи!
_(Набiк.)_ От наказанi господн з таким паном:
звелiв надiть чоботи, а чiпля ться за кобеняка. _(Пiшов.)_
_Мартин._ Ну, тепер з богом! _(Вста .)_ Прощай. _(Цiлу Степана.)_
Слухай старших, виписуй почерка, завчай бумаги напам'ять... трись, трись
меж людьми - i з тебе будуть люде!
_Палажка._ Здоров'я бережи, шануйся, сину. _(Цiлу його.)_ Молися богу
по книжцi.
_Степан._ Прощайте, папiнька! Прощайте, мамiнька!!
_Мартин._ Кланяйся ж там Ка тану Iвановичу, Свириду Петровичу...
Виходять.
Завiса.
ДIЯ ДРУГА
Кiмната у _Борулi_.
ЯВА I
За столом сидять _Мартин_, _Гервасiй_ i _Матвiй._
_Гервасiй_. Так от яке дiло, пане Мартине: ти зна ш, що я чоловiк не
бiдний, Микола у мене один, то. й вiн не буде бiдувать; а в тебе одна
дочка... Мiй Микола i твоя Марися умiстi виросли i полюбили одно другого,
а ми з тобою давнi приятелi... То як ти скажеш: чи не поженимо ми сво©х
дiтей? Нехай давня наша приязнь закiнчиться весiллям наших дiток!..
_Матвiй._ I яз охотою потанцюю на весiллi свого хрещеника! Ану,
Мартине, рiшайте, бо менi вже й танцювать схотiлось!
_Мартин._ Так-то так, приятелю мiй, я знаю, що ти не бiдний, i, може,
справдi дiти нашi любляться, та не випада тепер вiддать менi Марисю за
твого Миколу.
159
_Гервасiй._ Чого так?!
_Мартин._ Дочка моя дворянка, а твiй син... нi дворянин, нi чиновник...
так не приходиться дворянцi йти за простого хлiбороба, я тепер на такiй
линi©...
_Гервасiй._ Он що! Я тебе, Мартине, не пiзнаю: поки ти не ганявся за
дворянством, був чоловiк, як i всi люде;
тепер же десь тебе вкусила шляхетська муха i так дворянство у тебе
засвербiло, що ти рiвня ш себе з Красовським...
_Мартин._ Що менi Красовський! Я сам уродзоний шляхтич! Красовський був
безштанько, i батько його так само сидiв у Шадурського на чиншi, як i ми;
а що вiн женився на дочцi Шадурського i через те зробився державцем, то це
ще не велика жеч! I мiй Степан, бог дасть, дослужиться до чина та жениться
на Тридурськiй, i ми зовсiм тодi порiвня мся з Красовським!
_Гервасiй._ Далеко ходить! Красовський вчений, лiкар, Красовський
державець, а ти надима шся через силу, щоб з ним порiвняться, бундючишся
дутим дворянством, з добра-дива посварився з ним, - вiр менi, що як будеш
отак роздувать свiй гонор, то Красовський з'©сть тебе!..
_Мартин._ Подавиться, пане Гервасiю, подавиться - я глевкий!
_Матвiй._ Глядiть, щоб вiн вас не пiдпiк, ха-ха-ха!
_Гервасiй._ Що ж ти тепер зробиш? От вiн не хоче, щоб ти сидiв на його
власностi, - i вибирайся! А сам не пiдеш - пiд руки виведуть, за ноги
витягнуть, викинуться за межу зо всiм збiжжям! Що. там рiвняться!..
_Мартин._ Мене викинуть? Мене за ноги витягнуть з прапрадiдiвського
грунту?! О-о!.. Та хто посмi ? А стрiчний iск, а апеляцiя? Я його ще в
острог посадю за обiду, я правду судом одшукаю, я йому покажу, яке я бидло
i яке теля мiй син!
_Гервасiй_. Ти ослiп од дворянства! I поки ту правду знайдеш, то все
хазяйство профиська ш i все-таки нiчого не доб' шся, i Красовський тебе
випре звiдцiля!
_Мартин._ Не дiжде! Не будь я Мартин Боруля! Мав би все хазяйство
сплюндрувать, а докажу Красовському, докажу, що я такий самий дворянин, як
i вiн. _(Б' себе в груди.)_ Уродзоний шляхтич Мартин, Генадi в син, внук
Матвiя Кардова, правнук Протасiя Гервасi ва, Боруля з сином Степаном,
герба Тшiвдар!.. О, стокроць дяблiв * його мамцi i його татковi!
_Гервасiй._ Гай-гай! Та ще й зелененький! Герб?.. А звiдкiля, що означа
те слово Тшiвдар, ти сам не зна ш.
_Мартин_. А нащо менi знать? Герб - то сть знак шляхетського
досто©нства!
_Гервасiй._ Де вже нам носиться з гербами! Правда, що ми всi шляхтичi i
всi дворяни, тiльки щабльовi.
_Матвiй._ Ха-ха-ха! Щабльовi? Як-то, пане Гервасiю, щабльовi?
_Гервасiй._ Такi, виходить, маленькi, що повипадали крiзь щаблi сво©х
не вшитих лубками возiв i розгубились... Одно слово, голопуза шляхта!
_Матвiй_. Ха-ха-ха!
_Мартин_.-Може, ти й щабльовий, i голопузий шляхтич, а я уродзоний! Не
вiриш? У мене е копiя з протоколу депутатського собранiя, коли хочеш-
покажу; Я i сам не знав, а тепер довiдався, що прапрадiд мiй був
стражником та-моженог-о скарбу i на його бумагах пiдписаний сам
суперетендент Севастян Подлевський... от що! I у Красовського не кращi
бумаги.:
_Гервасiй._ Що там бумаги! Краеовський на лiкаря вивчився, то йому i
шляхетство пристало. Тепер вiн ©здить у калясi, його вже крiзь щаблi не
протягнеш, а бумаги - тьфу! I в мене було ©х доволi, а тiлько я
переконався, що нам дворянство так личить, як коровi сiдло.
_Мартин._ Може, ти й корова; а мiй прапрадiд...
_Гервасiй_. .Був,стражник? Чув! А мiй був пiдкоморий!
_Мартин_. Твiй пiд коморою тiлько сидiв, то iнша жеч...
_Гервасiй._ А твiй стерiг тi © само©, комори, де. мiй сидiв?.
_Матвiй._ Ха-ха-ха! Та буде, панове, а то ще пола тесь:! Цо там по
титулi - коли нема нiц в шкатулi!.. Краще,пане Мартине, вiддайте Марисю за
Миколу та зап' мо могорич!
_Мартин._ Нi, пане Дульський... У мене, слава богу, i в шкатулi... Я
на другiй линi©...
_Гервасiй._ Вiн дворянин!
_Мартин._ Щоб ти знав!
_Гервасiй._ Горе з такими дворянами! А по-мо му, хто вчену голову; ма ,
то дворянин, а вже як неграмотнi дворяне, то...
_Мартин._ Я неграмотний? Вибачай! То ти неграмотний, бо умi ш тiлько
молитви читать, та й то по батькiвському молитвенику, а по чужому не
втнеш!.. А я й скоропись розбираю. _Гервасiй._ По батькiвському
молитвенику теплiше молиться.
_Матвiй._ Ну, годi, панове, бо я бачу, що посваритесь! Що там до
титулу, якщо нема нiчого в гаманцi!..
_Гервасiй._ I справдi! Як наше не в лад, то ми з сво©м назад!..
Прощайте, пане уродзоний! Тiлько глядiть, щоб не чухалися, як дворянство
крiзь щаблi випаде. _(Iде.)_
_Мартин._ Не журись, у нас вози лубками вшитi!
_Матвiй._ От i не вгадав: думав могорич пить, а пiднесли дулю, - i нiс,
зда ться, не свербiв.
_Мартин._ Чого ж, милостi просю: сiдайте, я зараз почастую, то одна
жеч, а це друга.
_Гервасiй._ Де вже нам з дворянами за одним столом сидiть. _(Пiшов.)_
_Матвiй._ Прощайте, пане Мартине! Жаль, що так розходимось.
_Мартин._ Оставайся, закусимо.
_Матвiй._ Нехай другим разом, а тепер не приходиться:
умiстi прийшли, умiстi й вийдем... Iще раз скажу: жаль, що ви не
вiдда те Марисю за мого хрещеника, славний парубiяка...
_Мартин._ Я й сам знаю... так не рiвня по званiю.
_Матвiй._ До зобачення! _(На вiдходi.)_ Може, ще роздума те i на тройцю
потанцю мо! _(Пiшов.)_
ЯВА II
Мартин, а потiм _Палажка._
Мартин _(один)._ Може, й на тройцю потанцю мо, тiлько не на Миколинiм
весiллi. Бач, хлоп, пiднiжок пана Кра-совського! Туди ж, у рiдню лiзе, -
умийся попереду!.. Якби не в мо©й хатi, й, наплював би Гервасi вi у
самiсiньку пику за його хлопськi речi... I вiн зо мною рiвня ться!..
Далеко!.. От як при©де сьогодня з города наш жених - губернський
секретар-регiстратор, - тодi милостi просю подивиться, за кого Боруля
вiдда свою дочку!.. Ха!
Входе _Палажка._
_Палажка._ Чого це Гервасiй i Матвiй заходили?
_Мартин._ Гервасiй свата нашу Марисю за свого Миколу.
_Палажка._ От i слава богу! Я рада, що такого зятя мати буду: поштивий,
добрий i хазяйський син.
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
, - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
Комедiя в 5 дiях
ДI ВI ЛЮДЕ
_Мартин Боруля _- багатий шляхтич, чиншовик.
_Палажка _- його жiнка.
_Марися _- ©х дочка.
_Степан _- син ©х, канцелярист земського суду.
_Гервасiй _Гуляницький-багатий шляхтич,
чиншовик.
_Микола _- його син, парубок.
Нацi вський - регiстратор з ратушi.
_Трандал в _- повiрений.
_Протасiй Пеньонжка_, _Матвiй Дульський _чиншовики.
_Омелько, Трохим_ наймити Борулi.
_Гостi_.
ДIЯ ПЕРША
Кiмната в хатi Мартина Борулi. Дверi прямо i другi з правого боку.
Грубка з лежанкою. Дерев'янi стiльцi, канапка i стiл, покритий бiлою
скатеркою.
ЯВА I
За столом сидять _Трандал в_, а з бокових дверей виходить _Боруля_ з
бумагою в руках.
_Боруля_. Нате, читайте! _(Да бумагу)._ Читайте вiдцiля.
_Трандал в (чита)._ По выслушании всех вышеизложенных обстоятельств и
на основании представленных документов Дворянское депутатское собрание
определяет: Мартына, Геннадиева сына, внука Матвея Карлова, правнука
Гервасия Протасьева, Борулю з сыном Степаном, согласно 61 ст[атьи] IX тома
Свода законов о состояниях, издания 1857 года сопричислить к дворянскому
его роду, признанно йому в дворянском достоинстве, по определению сего
собрания, состоявшемуся 14 декабря 1801 года, со внесением во 2-ю часть
дворянской родословной книги и дело сие с копиями, как настоящего
определения, так равно и определения от 14-го декабря 1801 года
представить на утверждение в Правительствующий Сенат, по Департаменту
Герольдии.
_Мартин._ О!.. Виходить, я - не бидло i .син мiй - не теля!.. I щоб
пiсля цього Мартин Боруля, уродзоний шляхтич, записаний во 2-ю часть
дворянсько© родословно© книги, подарував якому-небудь приймаку
Красовському свою обiду? Та скорiще у мене на лисинi виросте таке волосся,
як у ©жака, нiж я йому подарую.
_Трандал в._ Так, виходить, вiзьмемо на апеляцiю?
_Мартин (б' кулаком по столу)._ На апеляцiю! Безпремiнно на апеляцiю!
Що то за суд такий, що признав обiду обоюдною?.. Я вас питаю: яка тут
обоюдна обiда? Вiн каже на мене - бидло, а я мовчи? Вiн кричить на сина,
на чиновника земського суда - теля, а я мовчи? Мовчи, коли дворянина так
лають? То що ж би я був тодi за дворянин? Ну, i я сказав йому: свиня,
безштанько, приймак!.. Але яка ж це обоюдна обiда?
_Трандал в._ Стривайте, не гарячiться! Будем апелювать.
_Мартин._ Апелювать!
_Трандал в._ А за вивод подамо встр чний iск.
_Мартин._ А коли треба, то й поперечний! _Трандал в._ Поперечних не
полага ться. Ви заспокойтесь, уголовна палата одмiнить рiшенi - ми
вигра мо дiло. Когда я був ще фотографом, то для практики вiв дiло
Горбенка з Щербиною, таке саме дiло, як ваше, тiлько там не словесная була
мiж ними обiда, а кулачная. Щербина, зна те, схопив Горбенка за чуба i так
ним мотнув кругом себе, що i сам не вдержався на ногах - упав! А магiстрат
признав, що драка була обоюдна. В рiшенi© сказано було: "Хотя Щербина,
взяв Горбенка за волоса, обвел его вокруг себя, причем в руках остался
значительный пучок волос, имеющийся при деле как вещественное
доказательство; но, принимая во внимание, что при этом действии, тяжестью
тела Горбенка и сам Щербина был повергнут на землю, то признать обiду
обоюдною"!.. Це було перве мо дiло, я апелював, i уголовна палата
одмшила... I по вашему дiлу одмiнить - не журiться... Iтак, виходить, по
дiлу об обiдi апеляцiя?
_Мартин._ Апеляцiя! Та таку апеляцiю напишiть, щоб у Красовського у
носi закрутило, щоб йому свербiло!.. Я грошей не пожалiю, аби менi
Красовського у острог посадить.
_Трандал в._ О, не я буду, - ми йому докажемо! Всi ходи знаю, вже менi
прошенiй не вернуть за нехворменно написанi , нi! Як напишу, то прямо
точная копiя з форми - усе по пунктах.
_Мартин._ I скажiть, що буде коштувать?
_Трандал в._ Стрiчний iск... i апеляцiя... _(Набiк.)_ Як би не
продешевить! _(До Мартина.)_ Щоб i для вас не було обiдно... з бумагою...
Сто рублiв, а непредвiд нни расходи на ваш кошт.
_Мартин._ Дам сто двадцять! Тiлько ж i накрутiть йому;
щоб нюхав, чхав, щоб... Усi закони виставте!
Входе _Омелько_.
_Омелько_. .Конi ©х готовi, фурман послав мене сказать, що той...
_Мартин._ Скажи там, щоб дали на дорогу двi мiрки вiвса, - ну, чого очi
вивалив?
_Омелько_ _(iде)._ Нiколи вiн тобi не дасть договорить. _(Пiшов.)_
_Трандал в._ Я б вам i не казав... знаю, що вiд вас будлi-коли
получиш... та... здержався...
_Мартин._ Грошi? За цим дiло не стане - я зараз! _(Пiшов у боковi
дверi.)_
ЯВА II
_Трандал в (сам)._ Добре дiло це повiренничество, й-богу! Другого
такого прибильного не знайдеш. А поки-то я на цей шлях вибрався, то чим не
був? Був i писарем в пiтейнiй конторi, був обер-об'©ждчиком, був
прикащиком по економiях, держав биржу в городi, служив у маклера, - скрiзь
важко! I роботи до бiса, i користi мало, а тiлько схибив дерощот, i бiгай,
шукай мiсця... Зробився я сам хазя©ном: купив машину, одкрив фотографiю...
Хлiб не важкий, i на первих порах копiйчина гарна стала перепадать; коли ж
i тут бiда: усi патрети виходили без очей! Приняв я у компанiю лабаранта
Плащинського, i як ми не билися - не виходять очi. Усе як слiд, а очей
нема... Плащинський i очi добре од руки навчився робить, а дiло не пiшло.
Скасував я свою фотографiю i взявся за повiренничество - пiшло як по
маслу. От i тепер: дiло Борулi веду протiй Красовського, а дiло
Красовського протiв Борулi. ©здю на сво©х конях по просителях, - i коней
годують, i мене годують, i фурмана годують, i платять!.. Наберу дiл
доволi, при©ду в город, пiду до столоначальника, до того-таки самого, щ,о
й дiла послi буде рiшать, i вiн менi напише, що треба, а я тiлько пiдпишу,
якщо маю довiренность, а нi, то однесу пiдписать просителю. Апеляцiю треба
- так саме: той же, що рiшав дiло, i апеляцiю напише, а коли дiло
замисловате - вдаришся до секретаря. Мало чим дорожче заплатиш. Нарештi:
чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи - не тужи! Все одно що лiкар:
чи вилiчив, чи залiчив - плати!
Входе _Мартин._
Мартин _(да грошi)._ Я вже на вас покладаю всi сво© надi©.
_Трандал в._ Не турбуйтесь - докажемо! Ну, прощайте.
Чоломкаються i цiлуються.
Якщо буде нове дiло, то дайте звiстку, я при©ду; а може, и сам заверну.
_(Пiшов.)_
ЯВА III
_Мартин_, а потiм _Степан._
_Мартин._ Дiловий чоловiк! Нема розумнiшо© служби, як гражданська!
Зда ться, якби мене опредiлив був покiйний папiнька на гражданську, то
вийшов би первий чиновник! Коли ж покiйний i не думав про це - все дбав
про хазяйство. Пасiка, чумачка голову йому заморочили, а тепер другий свiт
настав: треба чина, дворянства; а поки-то вилiзеш в люде, станеш на
дворянську ногу, то багато клопоту! От сина опредiлив у земський суд, та
ще мало зна , не натерся, а, бог дасть, натреться, тодi повiреного не
треба - самi всi iски поведем! Коли б ще дочку пристро©ть за благородного
чоловiка. Щось Степан менi казав про одного чиновника... Треба з ним
побалакать.
Входе _Степан._
_Степан. _Я вже зiбрався, папiнька, в дорогу.
_Мартин._ От зараз конi запряжуть, та й з богом! (У _дверi.)_ Омелько!
Запрягай коней, та натачанку пiдмазать не забудь! Я хотiв з тобою ще
побалакать про того... як його? От що був у нас з тобою на масницi...5 А,
дай бог пам'ять... чиновник. На гитарi добре гра .
_Степан. Нацi вський._
_Мартин._ Еге-ге! Нацi вський! Ти, зда ться, казав, що йому Марися
уподобалась?
_Степан. _Вiн питав мене, чи багато за нею приданого дасте, то, певно,
уподобалась.
_Мартин._ А вiн же сам ма який чин чи так ще - канцелярист?
_Степан. _Нi, вiн уже губернський секретар6.
_Мартин._ О, чин ма немалий!
_Степан._ Давно веде iсходящу.
_Мартин._ Iсходящу? А що то за штука та iсходяща?
_Степан._ Така книга. Через його руки всi бумаги iсхо-дять: вiн ©х i в
розноснi запису i печата пакети. Без нього нi одна бумага не вийде з
ратушi.
_Мартин._ Виходить, важна птиця.
_Степан._ Скоро i вступающi йому поручать.
_Мартин._ Вступающi?!
_Степан._ Тодi вже всi бумаги i в ратушу, i з ратушi будуть iти через
його руки.
_Мартин._ Яка ж це должность?
_Степан._ Регiстратор.
_Мартин._ Губерський секретар, ще й регiстратор7!.. Якраз для нашо©
Марисi жених, а за придане нехай не турбу ться. Скажи, щоб при©здив. Коли
хоче, то нехай на наших же конях i при©де, я його i звiдцiля одвезу в
город на сво©х. Побалакай з ним... так, зна ш, полiтичне, i, коли тепер не
при©де, то напиши менi, що скаже.
Входе _Марися_.
_Марися. _Тату, Степане, iдiть: мати кличуть!
_Мартин._ Марисю, скiлько раз я вже тобi приказував, не кажи так
по-мужичи: мамо, тато. А ти все по-свойому... Ти цими словами, мов
батогом, по уху мене хльоска ш.
_Марися._ Ну, а як же? Я забуваю.
_Мартин._ Он як Степан каже: папiнька, мамiнька...
_Степан._ Або: папаша, мамаша.
_Мартин._ Чiлi: папаша,, мамаша... треба так казать, як дворянськi дiти
кажуть.
_Марися._ Я так i не вимовлю.
_Мартин._ Привчайся: ти на такiй линi©. _(До Степана.) _Ходiм! _(Обнiма
його за стан.)_ Канцелярист!
Пiшли.
ЯВА IV
_Марися_, а потiм _Микола._
_Марися (одна)._ I що це з батьком сталось, все пере-начують!
Папiнька... Мамiнька... Аж чудно! Папаша... Мамаша... ще чуднiще!
Ха-ха-ха! Не можу я так балакать. _Входе Микола._
А ти чого притисся?
_Микола._ Хiба не можна?
_Марися._ Та нема часу й побалакать з тобою: Степана виряджа мо в
город. А я люблю з тобою сидiть i розмовлять так, щоб нам нiхто не заважав
i нiхто нас не бачив.
_Микола._ А менi вже обридло ждать i ховаться од людей. Сьогодня скажу
сво му батьковi, щоб побалакав з тво©м, а пiсля провiд i поженимся. Чи
так, Марисю?
_Марися._ Авжеж так, чого ще ждать?
_Микола._ Поклич менi Степана, я хотiв з ним побалакать.
_Марися._ Зараз.
_Микола._ А йому сказать?
_Марися._ З яко© речi?
_Микола._ А щоб на весiлля при©хав.
_Марися._ Поспi мо ще. _(Iде.)_
Микола _(огляда ться)._ Марисю!
_Марися._. Чого?
Микола _(пiдходе)._ Не будеш сердиться, я тебе поцiлую?
_Марися._ Ну, мерщiй!
_Микола _цiлу ©© раз, хоче ще, _Марися_ одводить його.
Годi! _(На вiдходi.)_ А то ти до весiлля нацiлу шся, а послi обридну.
_(Пiшла.)_
ЯBAV
_Микола_, а потiм _Степан._
_Микола (один)._ I нiколи бiльше разу не хоче, тiлько оскому наб' !..
Стривай же, я женюсь. Завтра батько побалакають з дядьком Мартином, а
через два тижнi Марися буде моя жiнка! Жiнка моя!.. Тiлько подумать - та й
гарно, а як оженюсь? О Мариночко моя кохана, ти, мо сонечко, i свiтиш
менi, i грi ш мене.
Входе _Степан._ Здрастуй, Степане!
Чоломкаються.
Сьогодня вже й ©деш? Т до нас не зайшов. Може, горду ш?
_Степан._ Та зна ш, не через те, щоб там що... а вiд того, що... той...
якось часу не було - короткий отпуск. Непремений засiдатель одпустив мене
на малий срок з родителями повидаться... А тут бумаги про дворянство... то
все з папiнькою читали... А ти ж як пожива ш?
_Микола._ Нам що? Вдень наробишся, а ввечерi, разом з соловейком,
щебечемо по садках!.. От у вас, мабуть, скучно там у городi?
_Степан._ Чого нам скучать? У нас бiлiярд, бульвар чудесний, панночок
скiлько хочеш: у недiлю бульвар ними цвiте, мов маком всiяний... А то
збереться компанiя, та по©демо на Сугаклей, варимо кашу, ловимо рибу,
печеру -мо раки iлi запива мо трехпробною i спiва мо крам-бамбулi!
_Микола._ Що ж то: трехпробная i крамбамбулi? _Степан._ Ха-ха-ха!
Трехпробная-водка, а крамбамбулi - романс! I скучать нема часу: у нас
щодня бумаг приносять з пошти по мiшку...
Микол а. Що ж ви з ними робите? _Степан._ Запису мо у дiжурну, а потiм
у вступающу, спису мо копi©.
_Микола._ Навiщо ж то?
_Степан._ А якi бумаги? Ай-ай-ай! Особливо як заведеться пререканi :
кому дiло треба зробить. Тут один другого бри так... що аж пальцi
знать!.. Наш секретар пише:
"Прошу не вдаваться в излишнюю, обременительную, безпо-лезную и для
времени разорительную переписку, ибо 215, 216 и 217 ст[атьи] XV тома II
части издания 1857 года поучают, как следует сие дело направить..." А нам
знову отви-чають: "Если категорически вныкнуть в указанные статьи, то оные
к делу не относятся, ибо..." Чудесно!
_Микола._ Ти ©х, як молитви, зна ш...
_Степан._ Напам'ять заучую. Менi Антон Спиридоновнч совiтують виучувать
бумаги напам'ять. Вiн тоже виучував, а тепер столоначальником по уголовнiй
частi.
_Микола._ Ну, як собi хочеш, а я б скорiй рови копав, нiж таку роботу
робить.
_Степан._ Да, ето правда-важко... Умственная робота - висшого порядка
предмет! Я, брат, зразу аж плакав, як определили мене в казначейство. Дали
менi, зна ш, якусь вiдомость: однi графки та цифри. Очi розбiглися - не
знаю, котру поставив, котру ставить: проминув одну графiку, всунув цифру -
не туди, нагородив харкiв-макогоникiв i заморочився так, що замiсть
пiсошницi взяв чорнильницю i покропив вiдомость. Злякався, щоб не
прив'язали до столу, та й утiк... А.потiм определили мене у земський суд.
Тут зовсiм другi дiла... Два годи писав присяжнi листи та всякi копi©, а
тепер i сочиняемо...
_Микола._ До чого ж ти там дослужишся?
_Степан._ Столоначальником буду, а потiм, може, й секретарем, чин
дадуть, женюся на багатiй...
_Микола._ Так. А менi скучно за тобою: умiстi вчились у отця
Ксенофонта,,умiстi й науку скiнчили, та й розiйшлися! Пам'ята ш, як на
гречку отець Ксенофонт нас становив за те, що не вивчили дев'ятого псалма?
А ми повтiкали додому й поховалися у бур'янах, а Марися нам ©сти носила...
Смiха!
ЯВА VI
Тi ж i _Мартин._
_Мартин._ Ну, сину, поснiда ш, та й з богом в путь! Уже конi готовi,
щоб сьогодня за сонця в город поспiв, бо завтра i на службу треба, - це не
то, що воза пiдмазувать або воли на пашу гнать, там дiла поважнiй. _(До
Миколи.) _А ти, хлопче, все батьковi воли пасеш?
_Микола._ Пасу. Не всiм же, дядюшка Мартин, i в чиновники йти...
_Мартин._ Правда, правда! Не всякий може дiло розумiть... Кому до
волiв, кому до бумаг - така жеч...
_Микола (пода Степановi руку)._ Ну, прощай, брат, благополучно© тобi
дороги.
_Степан._ Спасибi.
_Микола._ Прощайте, дядюшка _Мартин._
_Мартин._ Iди здоров! Микола пiшов. Чого вiн до тебе в'язне, якi ви
товаришi? Мало чого, що з одного села, що однолiтки, та у кожного з вас
iнша дорога! Ти, сину, не дружи з нерiвнею, краще з вищими, нiж з нижчими.
Яка тобi компанiя Микола? Мужик - одно слово, а ти на такiй линi©, трешся
мiж людьми iнчого колiна... Може, бог дасть, i столоначальником будеш або
й письмоводителем у станового - це не то, що "цоб, половий!..", "цабе,
перiстий!", а пiт йому лл , а пил принада на лице, i смуги по всiй тварi,
та дьогтьом смердить вiд нього, як вiд мазницi, а у тебе друга линiя! Одно
те, що не сьогодня-завтра утвердять в дворянствi, та от тобi й чин на той
рiк дадуть; атестат з уездного училища нужен, казав менi секретар, то ми
достанемо; а друге, хоч би й зараз: глянь на себе i глянь на Миколу. То
таки мужик репаний, а ти канцелярист!.. Так-то!.. Ну, а як будеш
колежеський регiстратор, то тобi й мундир який полага ться, i кокарда?
_Степан._ Аякже. Воротник, вишитий по чорному бархату золотом,
застiба ться в один борт на дев'ять пугвиць!
_Мартин._ От бач! Де ж йому рiвняться? Коли б, господи, тiлько
утвердили у дворянствi мерщiй. Ти кажеш, що Ка тан Iванович завiря, що
коли вже депутатське собранi признало, то й сенат призна .
_Степан._ Ка тан Iванович казав менi: поклонись батьковi i скажи, що
от-от буде не доказующий, а настоящий дворянин, тепер безпремiнно
утвердять, бо дiло в сенатi вже шостий мiсяць!..
_Мартин._ Треба йому четвертей п'ять вiвса послать. Там як побачиш
Ка тана Iвановича, нагадай йому про мен-даль, вiн вже зна . Скажи:
папiнька просили за мендаль. Не забудь.
_Степан._ Добре, не забуду.
_Мартин._ Iди ж снiдай, а я дещо звелю Омельковi.
Степан пiшов.
ЯВА VII
_Мартин_, а потiм _Омелько_.
_Мартин (один)._ Ну, тепер вже все одно що й дворянин! Треба тiлько
дворянськi порядки позаводить... Вирядю Степана i приймусь за дворянськi
порядки. _(У дверi.)_ Омель-ко, Омелько!.. _(До себе.)_ Хоч i кошту
багато, та зате ж порiвняюся з Красовським.
Входе _Омелько_.
Ти б надiв чоботи.
_Омелько_. На бiса я ©х буду таскать у дорогу та ще й у будень, добре i
в постолах.
_Мартин._ Що ти тямиш, гаво! Повезеш у город канцелярського - i в
постолах!
_Омелько_. Хiба я його буду везти? Конi повезуть. А я сяду на повозку,
ноги в сiно засуну, те менi й байдуже.
_Мартин._ Не базiкай! Надiнь, кажу тобi, чоботи!
_Омелько_. Та що ж мене там танцювать заставлятимуть, чи що?
_Мартин._ Роби, що велять! Вiзьми рядно велике квiтчасте та гарненько
закрий сiно, щоб панич у реп'яхи не вбрався.
_Омелько_. Який панич?.. Хiба Красовського панич по©де з нами?
_Мартин._ Сто чортiв тобi в потилицю! Наш панич, Степан Мартинович!
Подавись ти сво©м Красовським... Степан Мартинович - такий самий панич!
_Омелько_. Степан?! Давно ж його призвели, хазя©н?
_Мартин._ От я як трiсну тебе в пику твою репану, то ти не тiлько
Степана Мартиновича будеш паничем величать, та й мене не хазя©ном, а паном
зватимеш.
_Омелько_. Та за що ж биться? Панич-то и панич,
пан - то й пан! Хiба менi язик одпаде, коли я вас буду
паном величать? Про мене, менi однаково. Звелите, то й юнкером вас
зватиму.
_Мартин._ Та одшукай ще, там, у коморi, був вандальський дзвiнок, i
причепи пiд дугу.
_Омелько_. Добре, пане.
_Мартин._ Ти яких коней запрiг?
_Омелько_. Лиску, Красавку i Блоху.
_Мартин._ Ну й не iрод ти? Всi три з лошатами, а у Блохи аж дво ...
Панича везе в город тройкою з дзвiнком, i ззаду табун лошат буде бiгти?
Зараз менi перепряжи!
_Омелько_. Та хiба я знав, що його призвели! Яких же запрягти, бо знову
не вгодю, то до вечера буду запрягать та випрягать...
_Мартин._ Кулката в корiнь. Зозулю i Карякошку на пристяжку. Iди
мерщiй!
_Омелько_ _(про себе)._ Поки був чоловiком - i не вередував, а паном
зробили - чорт тепер на нього й потрапе. _(Пiшов.)_
ЯВА VIII
_Мартин,_ а потiм _Степан_ i _Палажка._
_Мартин (один)._ Поки-то ще люде навикнуть, як величать! Воно й самому
наче трохи чудно: то було "Мартин, дядьку Мартине", а тепер - пан!..
Нiчого, призвичаяться!
Входять _Степан _i _Палажка._
_Палажка._ Гляди ж менi сорочок, платкiв, щоб не порозкрадали. Там я
тобi вирiзала три пари нових онучок i все поскладала як слiд.
_Мартин._ Яка це в тебе шинеля? Я ж тобi казав: зроби таку, як у
столоначальника.
_Степан._ Сукна не стало на дармовiса.
_Мартин._ На ж тобi грошей i безпремiнно зроби дармовiса _(да ),_ та
купи самуваря, чаю, сахарю i... кофiю i пришлеш з Омельком. А там, що
останеться, вiзьмеш собi:
може, рукавички купиш... Дивись, як люде, так i ти. Та чоботи чисть раз
у раз, щоб блищали, як у засiдателя; одежа - перве дiло. Та ще не забудь
про те, що я тобi казав: нехай при©здить хоч i на наших конях - я його i
назад одiшлю.
_Палажка._ Хто?
_Мартин._ А, послi! Як при©де, тодi побачиш. Присядьмо ж на дорогу, так
годиться. Я на недiлю пришлю Ка та-ну Iвановичу вiвса i сiна, а ти,
Стьопа, нагадай йому про мендаль...
Входе _Омелько_, в чоботях i в дранiм кобеняку.
_Омелько_. Та йдiть, бо Кулкат не сто©ть, аж ляга.
_Мартин._ Ти б ще мiшок драний надiв на голову. Вiн там осоромить
панича! Надiнь менi добрий кобеняк!
_Омелько_. Та ви ж за кобеняк нiчого не казали, а тiлько за чоботи!
_(Набiк.)_ От наказанi господн з таким паном:
звелiв надiть чоботи, а чiпля ться за кобеняка. _(Пiшов.)_
_Мартин._ Ну, тепер з богом! _(Вста .)_ Прощай. _(Цiлу Степана.)_
Слухай старших, виписуй почерка, завчай бумаги напам'ять... трись, трись
меж людьми - i з тебе будуть люде!
_Палажка._ Здоров'я бережи, шануйся, сину. _(Цiлу його.)_ Молися богу
по книжцi.
_Степан._ Прощайте, папiнька! Прощайте, мамiнька!!
_Мартин._ Кланяйся ж там Ка тану Iвановичу, Свириду Петровичу...
Виходять.
Завiса.
ДIЯ ДРУГА
Кiмната у _Борулi_.
ЯВА I
За столом сидять _Мартин_, _Гервасiй_ i _Матвiй._
_Гервасiй_. Так от яке дiло, пане Мартине: ти зна ш, що я чоловiк не
бiдний, Микола у мене один, то. й вiн не буде бiдувать; а в тебе одна
дочка... Мiй Микола i твоя Марися умiстi виросли i полюбили одно другого,
а ми з тобою давнi приятелi... То як ти скажеш: чи не поженимо ми сво©х
дiтей? Нехай давня наша приязнь закiнчиться весiллям наших дiток!..
_Матвiй._ I яз охотою потанцюю на весiллi свого хрещеника! Ану,
Мартине, рiшайте, бо менi вже й танцювать схотiлось!
_Мартин._ Так-то так, приятелю мiй, я знаю, що ти не бiдний, i, може,
справдi дiти нашi любляться, та не випада тепер вiддать менi Марисю за
твого Миколу.
159
_Гервасiй._ Чого так?!
_Мартин._ Дочка моя дворянка, а твiй син... нi дворянин, нi чиновник...
так не приходиться дворянцi йти за простого хлiбороба, я тепер на такiй
линi©...
_Гервасiй._ Он що! Я тебе, Мартине, не пiзнаю: поки ти не ганявся за
дворянством, був чоловiк, як i всi люде;
тепер же десь тебе вкусила шляхетська муха i так дворянство у тебе
засвербiло, що ти рiвня ш себе з Красовським...
_Мартин._ Що менi Красовський! Я сам уродзоний шляхтич! Красовський був
безштанько, i батько його так само сидiв у Шадурського на чиншi, як i ми;
а що вiн женився на дочцi Шадурського i через те зробився державцем, то це
ще не велика жеч! I мiй Степан, бог дасть, дослужиться до чина та жениться
на Тридурськiй, i ми зовсiм тодi порiвня мся з Красовським!
_Гервасiй._ Далеко ходить! Красовський вчений, лiкар, Красовський
державець, а ти надима шся через силу, щоб з ним порiвняться, бундючишся
дутим дворянством, з добра-дива посварився з ним, - вiр менi, що як будеш
отак роздувать свiй гонор, то Красовський з'©сть тебе!..
_Мартин._ Подавиться, пане Гервасiю, подавиться - я глевкий!
_Матвiй._ Глядiть, щоб вiн вас не пiдпiк, ха-ха-ха!
_Гервасiй._ Що ж ти тепер зробиш? От вiн не хоче, щоб ти сидiв на його
власностi, - i вибирайся! А сам не пiдеш - пiд руки виведуть, за ноги
витягнуть, викинуться за межу зо всiм збiжжям! Що. там рiвняться!..
_Мартин._ Мене викинуть? Мене за ноги витягнуть з прапрадiдiвського
грунту?! О-о!.. Та хто посмi ? А стрiчний iск, а апеляцiя? Я його ще в
острог посадю за обiду, я правду судом одшукаю, я йому покажу, яке я бидло
i яке теля мiй син!
_Гервасiй_. Ти ослiп од дворянства! I поки ту правду знайдеш, то все
хазяйство профиська ш i все-таки нiчого не доб' шся, i Красовський тебе
випре звiдцiля!
_Мартин._ Не дiжде! Не будь я Мартин Боруля! Мав би все хазяйство
сплюндрувать, а докажу Красовському, докажу, що я такий самий дворянин, як
i вiн. _(Б' себе в груди.)_ Уродзоний шляхтич Мартин, Генадi в син, внук
Матвiя Кардова, правнук Протасiя Гервасi ва, Боруля з сином Степаном,
герба Тшiвдар!.. О, стокроць дяблiв * його мамцi i його татковi!
_Гервасiй._ Гай-гай! Та ще й зелененький! Герб?.. А звiдкiля, що означа
те слово Тшiвдар, ти сам не зна ш.
_Мартин_. А нащо менi знать? Герб - то сть знак шляхетського
досто©нства!
_Гервасiй._ Де вже нам носиться з гербами! Правда, що ми всi шляхтичi i
всi дворяни, тiльки щабльовi.
_Матвiй._ Ха-ха-ха! Щабльовi? Як-то, пане Гервасiю, щабльовi?
_Гервасiй._ Такi, виходить, маленькi, що повипадали крiзь щаблi сво©х
не вшитих лубками возiв i розгубились... Одно слово, голопуза шляхта!
_Матвiй_. Ха-ха-ха!
_Мартин_.-Може, ти й щабльовий, i голопузий шляхтич, а я уродзоний! Не
вiриш? У мене е копiя з протоколу депутатського собранiя, коли хочеш-
покажу; Я i сам не знав, а тепер довiдався, що прапрадiд мiй був
стражником та-моженог-о скарбу i на його бумагах пiдписаний сам
суперетендент Севастян Подлевський... от що! I у Красовського не кращi
бумаги.:
_Гервасiй._ Що там бумаги! Краеовський на лiкаря вивчився, то йому i
шляхетство пристало. Тепер вiн ©здить у калясi, його вже крiзь щаблi не
протягнеш, а бумаги - тьфу! I в мене було ©х доволi, а тiлько я
переконався, що нам дворянство так личить, як коровi сiдло.
_Мартин._ Може, ти й корова; а мiй прапрадiд...
_Гервасiй_. .Був,стражник? Чув! А мiй був пiдкоморий!
_Мартин_. Твiй пiд коморою тiлько сидiв, то iнша жеч...
_Гервасiй._ А твiй стерiг тi © само©, комори, де. мiй сидiв?.
_Матвiй._ Ха-ха-ха! Та буде, панове, а то ще пола тесь:! Цо там по
титулi - коли нема нiц в шкатулi!.. Краще,пане Мартине, вiддайте Марисю за
Миколу та зап' мо могорич!
_Мартин._ Нi, пане Дульський... У мене, слава богу, i в шкатулi... Я
на другiй линi©...
_Гервасiй._ Вiн дворянин!
_Мартин._ Щоб ти знав!
_Гервасiй._ Горе з такими дворянами! А по-мо му, хто вчену голову; ма ,
то дворянин, а вже як неграмотнi дворяне, то...
_Мартин._ Я неграмотний? Вибачай! То ти неграмотний, бо умi ш тiлько
молитви читать, та й то по батькiвському молитвенику, а по чужому не
втнеш!.. А я й скоропись розбираю. _Гервасiй._ По батькiвському
молитвенику теплiше молиться.
_Матвiй._ Ну, годi, панове, бо я бачу, що посваритесь! Що там до
титулу, якщо нема нiчого в гаманцi!..
_Гервасiй._ I справдi! Як наше не в лад, то ми з сво©м назад!..
Прощайте, пане уродзоний! Тiлько глядiть, щоб не чухалися, як дворянство
крiзь щаблi випаде. _(Iде.)_
_Мартин._ Не журись, у нас вози лубками вшитi!
_Матвiй._ От i не вгадав: думав могорич пить, а пiднесли дулю, - i нiс,
зда ться, не свербiв.
_Мартин._ Чого ж, милостi просю: сiдайте, я зараз почастую, то одна
жеч, а це друга.
_Гервасiй._ Де вже нам з дворянами за одним столом сидiть. _(Пiшов.)_
_Матвiй._ Прощайте, пане Мартине! Жаль, що так розходимось.
_Мартин._ Оставайся, закусимо.
_Матвiй._ Нехай другим разом, а тепер не приходиться:
умiстi прийшли, умiстi й вийдем... Iще раз скажу: жаль, що ви не
вiдда те Марисю за мого хрещеника, славний парубiяка...
_Мартин._ Я й сам знаю... так не рiвня по званiю.
_Матвiй._ До зобачення! _(На вiдходi.)_ Може, ще роздума те i на тройцю
потанцю мо! _(Пiшов.)_
ЯВА II
Мартин, а потiм _Палажка._
Мартин _(один)._ Може, й на тройцю потанцю мо, тiлько не на Миколинiм
весiллi. Бач, хлоп, пiднiжок пана Кра-совського! Туди ж, у рiдню лiзе, -
умийся попереду!.. Якби не в мо©й хатi, й, наплював би Гервасi вi у
самiсiньку пику за його хлопськi речi... I вiн зо мною рiвня ться!..
Далеко!.. От як при©де сьогодня з города наш жених - губернський
секретар-регiстратор, - тодi милостi просю подивиться, за кого Боруля
вiдда свою дочку!.. Ха!
Входе _Палажка._
_Палажка._ Чого це Гервасiй i Матвiй заходили?
_Мартин._ Гервасiй свата нашу Марисю за свого Миколу.
_Палажка._ От i слава богу! Я рада, що такого зятя мати буду: поштивий,
добрий i хазяйський син.