Страница:
снилась кам'яна фигура. Ох Боковенька, Боковенька.
ЯВА II
Герасим за коном_: "Вставайте ж, вставайте! Не мнiться. Чепiга зайшла,
пора скотину порать".
Копач._ Еге! Герасим вже по хазяйству гаса - невсипущий.
Входе Герасим._
Герасим._ О, i ви вже встали? Чого так рано? Полежали б ще.
Копач._ Не спиться. Почув, що ви встали, та й я пiднявся. А зна те, що
я придумав?
Герасим._ А що?
Копач._ Ви б зробили калакольчик у ту хату... Тут вiрьовка над лiжком.
От прокинулись, пора вставать - зараз: дзiнь, дзiнь, дзiнь, сам ще лежиш,
а там встають.
Герасим._ Та це чортзна-що! Я буду лежать, то всi будуть лежать.
(Загляда у дверi.)_ Чи не поснули знову, щось тихо у тiй хатi? От вам i
дзвiнок, i вигада ж, скажи на милость. Ану, ану!
Копач._ Оце саме добра пора копать, не душно, холодком можна бог зна
скiльки викопать. Воно ще рано, тiлько на свiт благословиться.
Герасим._ Та де воно вам рано? Вони надолужать:
то вмиваннячком, то взуваннячком, або як почнуть богу молиться, то й
сонце зiйде. Хоч би ж молилось, а то сто©ть, чуха ться та шепче собi
губами, аби простоять бiльше без роботи. Вже ж я ©м i отченаша даю, як
затоплю, то зараз i на землi. (Одчиня дверi навстяж i сто©ть на дверях.)_
Кажете - рано, вже свiт бiлий, кури пiднiмаються. Так i хазяйство проспиш!
Стара, а стара! Параско, пора до коров, чого ви там мнетесь? Ану, ану!
Хлопцi, гайда з хати! Тiлько коти в таку пору сидять у хатi на печi, а
робiтники та собаки надворi повиннi буть. Це хто вийшов? Клим? Ти що ото
несеш пiд пахвою? А йди сюди, я полапаю.
Входе Клим._
ЯВА III
Тi ж i Клим._
Клим._ Що? Хлiба взяв окра ць, - поки до обiда, то ©сти захочеться.
Герасим._ I тобi не грiх? Недiля свята, а ти нi свiт нi зоря вже й
жереш! Не пропадеш, як до обiда попостиш хоч раз у тиждень. Однеси хлiб
назад. Стара, Параско!
ЯВА IV
Тi ж i Параска._
Параска _(на дверях, з дiйницею в руках). Чого_ ти гвалту ш?
Герасим._ Що це в тебе за порядки? Диви! Хто хоче, той i бере без
спросу, мабуть, ти хлiба не запира ш?
Параска._ Оце вигадав! Де ж таки, щоб хлiб був не-запертий, нехай бог
милу , все заперто.
Герасим._ Один вiзьме, другий вiзьме - так i хлiба не настачиш! Де ти
взяв хлiб?
Клим._ Та я ще вчора за вечерею заховав окра ць.
Герасим._ Чу ш, Параско? Хлiб крадуть у тебе з-пiд носа, гарна хазяйка!
Чого ж Мотря глядить?
Параска._ Ну, а що ж я зроблю, коли хватають, як на зарванськiй вулицi?
Чи чу ш, Мотре, вже хлiб крадуть, скоро самим нiчого буде ©сти...
(Пiшла.)_
Герасим._ Це так, це так! Однеси зараз назад - грiх у недiлю снiдать.
Клим._ Якби я спав у недiлю, то й не снiдав би, а то з цi © пори до
обiда на ногах - не ©вши охлянеш.
Герасим._ Бiйся бога! Хiба ти з'©си до обiда пiв-хлiба?
Клим._ Атож! Бога треба бояться, щоб не з'©сти до обiда пiвхлiба.
Герасим._ Одрiж собi скибку, подавись ти нею, а то однеси назад.
Клим._ Поживишся скибкою, як собака мухою. (Пiшов.)_
Герасим (до Копача)._ Така з'©жа, така з'©жа, що й сказать не можна!
Повiрите: з млина привезуть пуд тридцять борошна, не вспi ш оглянуться -
вже з'©ли. Настане день, то роботи не бачиш, а тiльки чу ш,_ як губами
плямкають.
Копач._ Сарана.
Герасим._ Гiрш! Повiрите, що у них тiлько и думка - як би до снiданку;
а пiсля снiданку все погляда на сонце - коли б скорiше обiдать. Чи воно
таке ненажерливе, чи господь його зна ! По обiдi: сюди тень, туди тень -
давай полуднувать,.та ще коли б хоч ©ли скорiще, а то жу та й жу , прямо
душу з тебе вимоту : хлiб з'©да i час га©ть! Вiн собi чавка , а сонце не
сто©ть, котиться наниз; йому ж того тiлько й треба аби мерщiй до вечерi.
Копач._ Хе-хе-хе! Ви опит великий в цiм дiлi ма те.
Герасим_. Та нi, ви те вiзьмiть: ти мiзку ш, ти крутиш головою, де того
взять, де того, як обернуться, щоб земельки прикупить, та за думками i не
©сться тобi, i не спиться тобi... Мене вже цi думки зовсiм iзсушили... До
того додума шся, що iнодi зда ться, наче хто вхопив тебе за ноги i крутить
кругом себе! А вони до того байдужi, тiлько й думають: ©сти i спать - i
жеруть, i жеруть, як з немочi, а сплять як мертвi.
Копач (зiтхнувши)._ Щасливi люде... Я й сам вiд думок не сплю.
Герасим_. То ви хоч ©сте добре, - вчора я придивився.
Копач._ Та ще до якого часу ©м, а спати не можу-Засiли менi в голову
два предмети: один на Боковеньцi, другий...
Герасим._ Ха! На Боковеньцi? Чув, чув...
Копач._ Невже? Вiд кого? Що чули?
Герасим._ Та чув, як ви сьогодня уночi бормотали:
Боковенька, скала якась, копили i ще щось - не розiбрав.
Копач._ Та ну? Невже голосно отак балакав?
Герасим._ Голосно! А потiм як залопочете тим язиком, що ото вчора
лопотали...
Копач_. А, а! Пермете, коман - вiв ля патрi? Хе-хе-хе! То менi снилося,
що я вже викопав грошi i при©хав у Париж.
Герасим._ Вам i сниться чортзна-що.
Копач (зiтха )._ Не да менi спокою цей предмет. Тiлько задрiмаю, так
зараз i ввижа ться скала на Боковеньцi... Ви не вiрите, я знаю! А
вникнiть: опит i практiка... Гляну на прим ти, i чу моя душа, чу , наче
хто шепче: тут грошi, тут знайдеш!.. Якби знав, що удержите язика, то
открив би вам секрет.
Герасим._ Та я й сам знаю.
Копач_. Та ну? Що ж ви зна те?
Герасим._ Що це чортзна-що.
Копач А, боже мiй! Ви дума те, що я дурак?
Герасим._ Та хто його зна.
Копач._ То-то! У мене опит... ви тiлько вiзьмiть пример, якi предмети:
скала гостра, верх зрiзаний, як у чумацькiй шапцi... балка так i балка
так, клином сходяться до скали... Тридцять лiт опита дарма не пройшло!
Бiля скали лежить, так, на пригорку, два копили, робота чудова - оскардами
висiченi... Один копил так... на восток показу , другий на запад... Як
углядiв перший раз - мало серце не вискочило... пустив бiля них щупа, а
тут - цок! Наткнувся на камiнь. Став копать i не бiльше як на пiв-аршина
пiд землею одкрив кам'яну фигуру чоловiка, взяв i закрив його землею.
Бачите, чоловiк, висiчений теж оскардами, що ви скажете?
Герасим_. Та хто його зна, що вам сказать... Це наче щось i справдi
похоже на дiло.
Копач_. Е! В тiм сила. От тiльки грошi потрiбнi, щоб начать копать.
Герасим._ Ну, а де ж саме треба копать?
Копач._ Це задача: чи на восток, чи на запад, - ще не знаю.
Герасим._ От тобi й ма ш!
Копач._ А, боже мiй! Треба вникнуть, обслiдувать. Тут опит - я,
кажеться, не дурак.
Герасим._ А хто його зна... Почнете копать i викопа те сковороду або
ступку.
Копач._ А як грошi? Вiрте менi, що це не дурниця - скала, балка так i
балка так, два копили показують, i фигура... Це моя судьба, само
провiд нi указу путь.
Входе Роман._
ЯВА V
Тi ж i Роман._
Роман._ По©демо, чи як? Я дав коням оброку.
Герасим._ Налагодились ©хать, то ©дьте.
Копач._ Я тобi покажу окам'янiле дерево, - нам небагато вбiк прийдеться
звернуть.
Герасим._ Та не видумуйте чортзна-чого.
Копач._ От чоловiк, от чоловiк! Та ви ж зроду такого дерева не бачили.
Герасим._ А на бiса воно менi здалося, що то, грошей
у мене прибавиться, як я його побачу, чи що? Завтра робота,
то йому треба сьогодня вернуться, нiчого гаяться.
Копач_. 3 вами кашi не навариш! Пiду краще до криницi умиюсь.
(Вийшов.)_
Роман._ Ну та й не хочеться менi ©хать до тих Пузирiв, коли б ви знали,
та ще з Банавентурою.
Герасим._ Не вигадуй, не вигадуй.
Роман._ Та, й-богу, хоч би щупа цього не брав, покинув би його тут, бо
хто побаче мене з ним, то засмiють.
Герасим._ З посмiху люде бувають, от як викопа грошi, тодi нехай
смiються, так-то. Iди, нехай при тобi пiдмазують фургона, запрягають, та й
з богом!
Роман _пiшов.
Що це кума i досi нема за грiшми? Цiлу нiч не спав, все мiркував i таки
став на однiй думцi: побалакать з кумом i, коли згодиться, послать його в
город розмiнять грошi. (Запира дверi, вийма грошi i розгляда .)_ Прямо
як настоящi, i не пiзнав би, коли б не понадривав сам кра©, а все-таки
береженого бог береже - треба розмiнять у казначействi.
Стук.
Чи не кум?
За дверима голос Параски: "Та вiдчини-бо!"
Жiнка_. I чого ©© чортяка несе? (Одмика дверi.)_
ЯВА VI
Герасим _i Параска._
Параска._ Що ти затiва ш, скажи на милость божу?
Герасим (злякано)._ А ти почiм зна ш?.. А тобi яке дiло?
Параска._ Хоч би ж сказав, пораявся...
Герасим._ Звiдкiля вона довiдалась?! Знай свою дiжу, а у мо© дiла носа
не тикай!.. Iди собi, iди, не заважай менi думать.
Параска_. Та ти на старiсть щодня дурнiщий робишся.
Герасим._ Ей, Параско!
Параска._ Чого там Параско?
Герасим_. Не чiпляйся! У мене в шапцi бiльше розуму, нiж у тебе в
головi.
Параска._ Та з великого розуму в дурний заходиш! Що це ти затiяв -
женить Романа на Пузирiвнi?
Герасим._ А-а! То ти про це? (Набiк.)_ Думав, що довiдалась за грошi,
аж всерединi похолонуло. Ну, так що ж? Тобi яке дiло?
Параска_. Не хочу я нiкого за невiстку, опрiч Мотрi. Сам казав, що
будеш ©© сватать; дiти полюбились, я до не© привикла, вона - до мене;
дiвка красива, здорова, зна всi порядки: коло птицi, коло свиней, коло
корiв - одно слово, хазяйка бiля всього; в хатi, як у кiмнатi; я вже
нездужаю, а против не©, скiлько ©х у нас не було, нiхто хлiба не спече,
нiхто борщу не наваре, хоч i без олi© iнодi, а всi ©дять, не нахваляться.
Герасим._ Не треба менi нi доброго хлiба, нi доброго борщу, бо чим
краще спече, а смачнiше зваре, тим бiльше робiтники з'©дять... Менi треба
невiстку з приданим, з грiшми.
Параска._ Вiзьмеш в обидвi жменi.
Герасим._ Iди собi, не заважай менi думать.
Параска._ Нехай же тiлько Роман жениться на Пузирiвнi - не буде ©й
пресвiтло© години, я ©© за©м.
Герасим._ Про мене, хоч цiлком з начинням ковтни ©©, менi аби грошi.
Iди собi, Параско, вiд мене. Тут думок, як пiску в морi, а ти з
чортзна-чим причепилась.
Параска._ Якi там думки, чом же ти не пора шся зо мною?
Герасим._ Не з тво ю головою мене вчить... Iди собi.
Параска._ Тьфу! На твою дурну голову.
Герасим._ Я тебе як плюну!.. (Замiря ться ©© вдарить.)_
Входе Савка_.
ЯВА VII
Тi ж i Савка_.
Савка_. Здрастуйте, з недiльою будьте здоровi.
Герасим._ Спасибi, будьте i ви здоровi.
Савка_. А ви з старою, як сизi голуби, i досi буркочете?
Герасим._ Еге!.. Нема нiкого, то ми собi удвох...
Савка_. Нагадали молодощi i буркотали?
Герасим._ Iди, Парасю, по сво му дiлу, а у нас сво .
Параска._ Бодай ти пропав! (Вийшла.) _
Савка_. Бач - "Парасю". Любо й слухать, то все достатки роблять. А ми з
старою тiлько ла мось i все через грошi: того нема, другого нема - i раз у
раз гир-гир-гир, гар-гар-гар! Оце й зараз посварились: виряджав ©© до
церкви, а вона й напосiла: у других, каже, фургони любо глянуть, а я на
возi, який ти хазя©н, каже. Така мене злiсть взяла, що мало-мало не потяг
вiжками, - а все грошi...
Герасим._ Я, слава богу, i фургони маю, та моя стара не хоче ©здить.
Каже, потрудюсь пiшечком для божого храму, а скотинка нехай одпочине.
Савка_. От через те вам i бог дае! Охо-хи-х! Принiс же я запродажню...
А Роман куди збира ться ©хать?
Герасим (лiчить грошi)._ Хочу свинку i кнурця купить у Пузиря, -
хвалять завод... (Перелiчивши, лiче другий раз.)_ Що то грошi, куме! Свинi
завiдськi, конi завiдськi, вiвцi завiдськi... (Да грошi.)_
Савка_. I де вони набрали таку силу грошви? Вже, куме, хоч ви менi що
хочете кажiть, а я знаю, що бiльше нiгде було достать грошей, тiлько од
нечистого. х дiд, кажуть, знався з нечистим, вiн як умирав, то доти не
вмер, поки стелю не розiбрали. (Хова грошi.)_
Герасим._ То було колись. А тепер, куме, такi люде понаставали, що
чорт, не при хатi згадуючи, бо©ться i носа показать меж них. Так, хiба
зведе дурну дiвку з чужим чоловiком, поскоромить яку непутящу молодицю з
недолiтком, посварить батька з сином, зведе на бiйку приятелiв, а щоб вiн
узяв у розумного чоловiка душу i за це дав йому грошей? Шкода: i душi не
вiзьме, i грошей не дасть, бо чоловiк його обмане... Тiлько вдариться до
доброго аблаката, то той таку машину пiдведе, що у чорта очi на роги
повилазять. Нi, куме, тепер не тi часи... (Та©нствено.)_ Люде самi умiють
робить грошi краще вiд чорта.
Савка_. Тобто фальшивi?
Герасим (озира ться, запира дверi.)_ Еге. Та ще й якi грошi. В вiк
вiчний не розбереш, чи вони фальшивi, чи вони настоящi.
Савка_. Не вiриться менi, щоб такi грошi були. Я пам'ятаю, як один
панок наробив фальшивих грошей, аж з Варшави привозив майстрiв, а тiлько
випустив, зараз i пiймався.
Герасим._ Ну, а якби були такi грошi, що всяке прийме, то ви б
згодились достать таких грошей.
Савка_. Я? З охотою. Коли люде багатiють, то чом же нам не попробувать
щастя... Надокучили проклятi злиднi!.. Тiлько горе мо - грошей нема; а
без грошей же не достанеш i фальшивих бумажок. Та й де вони отакi, як це
ви кажете?
Герасим._ ... ... куме... Та ви зараз вiд мене прийняли на десять
рублiв фальшивих бумажок.
Савка_ (витяга грошi з кишенi)._ Що це ви, куме... Господь з вами! Менi
так страшно стало, як тодi, коли ходив викликать безп'ятого...
(Розгляда.)_ Де ж вони тут? Це ви на глум мене пiднiма те?.. Грошi всi
натуральнi, як !
Герасим._ Отже, побий мене бог, меж ними фальшивi, i таких грошей
можна купить скiлько хочеш... Пристанете у компанiю? Купимо сто тисяч.
Савка._ Стривайте, куме, помовчiть, нехай я опам'ятаюсь, бо з мене мало
дух не випре... Сто тисяч! (Тре голову, потiм тяжко зiтха .)_ Нi... Куме,
може, ви жарту те зо мною?
Герасим._ Не до жартiв менi, куме, самому. Бодай я завтра сонця не
побачив, коли жартую.
Савка_. Покажiть же менi, котра настояща, а котрi фальшивi.
Герасим._ Угадайте самi.
Савка_ (розгляда )._ Не вгадаю.
Герасим._ Оце вони! Ну як таких грошей не купить? (Вийма з пачки три
бумажки по три i одну рубльову.)_
Савка_. Нiколи в свiтi б не подумав, що це фальшивi.
Герасим._ Отже, невважаючи на те, що грошi зробленi дуже добре,
все-таки перше, нiж купить таку суму, ©дьте ви, куме, хоч зараз в
казначейство i розмiняйте цi грошi; як казначей прийме, то всяке прийме...
Савка_. А як казначей не прийме та протокола зроблять, га?
Герасим._ Е, куме, ви чорта не боялись, а протокола бо©тесь.
Савка_. То-то бо й , що чорт не такий страшний, як його малюють, а
протокол...
Герасим._ Дурниця! Скажете, що ви продали незнакомому чоловiковi воли i
мiж iншими грiшми взяли й цi, а я посвiдчу, що iменно так, то й край.
Савка_. Добре, ©ду! Тiлько договiр краще грошей! Скiлько ви менi дасте,
як купите?
Герасим._ А скiлько хочете?
Савка_. Скiлько? Вiд кожно© тисячi, що купите, менi сто карбованцiв.
Герасим._ Багато буде. Я ж таки буду грошi сво© крiвнi терять, а ви
тiлько помiч менi дасте. Вiзьмiть п'ятдесят вiд тисячi.
Савка_. Нi, куме! Коли вже труситься, то хоч знать за вiщо.
Герасим._ А, нехай буде по-вашому. Отодi, куме, заживем, га?
Савка_. Заживем! Об землю злиднi, а, розторгувавшись, ще прикупимо... А
тим часом гаяться нiчого: давайте менi цих безбiлетних окрiмно, а замiсть
©х дайте настоящих десять.
Обмiнюють грошi.
Може, й це такi? Хе-хе-хе!
Герасим._ Нi, бiльше десятки нема.
Савка._ Прощайте, зараз ©ду до Жолудя, а звiдтiля у город. (Пiшов.)_
Герасим._ Нехай вам бог помога i щастить на добре дiло... Якась
полегкiсть на серцi, i наче душа моя почува удачу. Коли б господь помiг,
тодi земелька Смоквинова наша!
ЯВА VIII
Герасим _i Роман._
Роман._ Запрягають.
Герасим._ На ж тобi двадцять п'ять карбованцiв на свиней, та хоч i
©хать. Тiлько ти давай за поросят Пузиревi так, щоб вiн не продав, -
дешево давай, на бiса терять грошi:
женишся на Пузирiвнi - сам наплодиш завiдських свиней. (Виходить.)_
Роман (сам)._ Не хочеться менi суперечить батьковi, бо вiн тодi ще
гiрше вiзьметься за це сватання; а тут ще з Мотрею бiда; зда ться,
пiдслухала чи догаду ться, що я ©ду на оглядини, сопе й сопе, звечора й не
вийшла. Вже я ©й разiв три пiдморгнув, а вона i не дивиться.
Входе Мотря_, перекида одежу, шука .
ЯВА IX
Роман _i Мотря._
Роман._ От i добре, тепер нiкого нема, - побалакаю. Чого ти шука ш,
Мотре?
Мотря._ Iди пiд три чорти.
Роман._ Гедзь напав?
Мотря (взяла рядно, iде)._ Гедзь.
Роман (сто©ть на дверях)._ Скажи-бо менi, на кого ти сердишся - на мене
чи на себе?
Мотря._ На себе... Пусти.
Роман._ На себе! За вiщо?
Мотря._ За те, що дурна.
Роман._ Ха-ха-ха! Я бачу, що дурна, тiльки вiд чого ж ти здурiла?
Мотря._ Тiкай з дверей, бо як стусону, то й ноги задереш.
Роман._ Та ти божевiльна.
Мотря._ Сам ти божевiльний! Що ти менi очi замазу ш? Я не слiпа i не
глуха, чула, що ©деш на оглядини, бач, як вирядився.
Роман._ Тю! Та я ©ду свиней купувать, ну, а як за одним заходом
подивлюся на свиней i на Пузиревих дiвчат...
Мотря (крiзь сльози)._ Дивись, дивись, хоч нехай тобi i повилазить...
(Штовха його од дверей i виходить.)_
Роман (сам)._ Оце дiвка! I я ж, зда ться, не з послiднiх, а мало не
впав. Оце робiтниця, оце жiнка - сама за косарем зв'яже! Та хоч би батько
цапа скакав, а я таки женюсь на Мотрi.
Входять Копач _i Калитка_.
ЯВА Х
Роман_, Копач _i Герасим._
Копач._ А садочок би отут у вас гарний був. Низинка, так i проситься,
щоб засадить. Грушовку, слив'янку i вишнiвку свою б мали. Ви достаньте
дерева, а я вам пришлю садовника, - вiн пустяк вiзьме... Побачите, який
садок буде годiв через три-чотири...
Герасим._ Я ж кажу, що так. У вас на все порада готова.
Копач._ А як же? Опит - велике дiло! Садок улiтку, як кожух зимою. Як
ви полагаете: в саму спеку пiд яблуньою полежать, хе-хе-хе! А пасiка,
бджоли гудуть, медом пахне... I господар старий тут походжа ... Опит,
опит! Зараз бачу, чого де треба.
Герасим_. Ви все на витребеньках! На бiса нам той садок? Нам земля
потрiбна, нам нема часу по садку ходить на проходку... А це що у вас?
Копач._ Запас! Без запасу в дорозi не можна. Оце взяв у Iвановни шматок
сала i хлiба в дорогу.
Герасим._ Це вже й ви, як Клим! Сьогодня ж недiля, де ж таки снiдать.
Копач._ Опит говоре: запас бiди не чинить.
Герасим._ Ви ж поспi те на раннiй обiд, то невже ж таки Пузирi не
дадуть вам попо©сти?
Копач._ А як, бува , не застанеш дома?
Герасим._ То навiщо ж так багато взяли?
Копач._ Не журiться, я маю опит: це порцiя якраз.
Герасим._ Отакого робiтника вiзьми, за рiк i вуха об'©сть.
Копач._ А тепер, ле-козак, пур ашеве, сон е дюкась н, альом.
Вийшли.
Герасим (сам)._ От i вчений на язики, а дурний! Таки що не кажи, а у
нього зайцi в головi! По©хали. Слава богу. Не так менi тi оглядини, як
те, що здихався. Тут такi дiла, що треба думать та ще думать, а вiн
слiдком ходе за мною, i що не ступiнь, то й порада...
ЯВА XI
Герасим _i Параска._
Параска._ Звели i нам коней запрягти.
Герасим._ Навiщо?
Параска._ У церкву по©ду з Мотрею.
Герасим._ Ще що вигадай! До церкви можна й пiшки пiти, тут недалеко -
три верстви.
Параска._ Туди три та назад три, то вже шiсть.
Герасим._ Люде в Ки©в ходять за чотириста верстов, а ти не хочеш
потрудиться для божого дому й шiсть верстов, - ай-ай-ай, а ще й
богомольна! Важко вже тобi пiшки пiти до божого дому шiсть верстов...
Худобу ганять в праз-ник грiх. Блажен чоловiк, iже скоти милу .
Параска._ Що ж, тобi бiльше коней жаль, нiж жiнки?
Герасим._ Скотина грошi кошту , вона цiлий тиждень робить на нас, а в
недiлю, що мала б вiдпочить, - гони в церкву. Це не по-божому i не
по-хазяйськи.
Параска._ Та й я ж цiлiсiнький тиждень на ногах i роблю не покладаючи
рук.
Герасим._ То ти, а то коняка... Ти собi робиш, а коняка тобi. Та й
знову - робота до роботи не приходиться. Хiба ти борону або плуга тяга ш?
От якби ви вдвох з Мотрею крумера попотягали, то iнча рiч... Не дам коней.
Пожалiй скотину раз, вона тобi послуже десять раз... Iди пiшки, господь
прийме тво© труди i дасть тобi здоров'я.
Параска._ Та чи ти ж з розумом? Всяке зна , що ми хазя©ни неабиякi, а я
буду тьопаться стiльки свiту пiшки до церкви.
Герасим._ Ото-то бо й , що хазя©ни, i кожний скаже, що це
по-хазяйськи: скотинка одпочива, а хазяйка пiшки. Iди, iди, Параско,
пiшки. Бог прийме тво© труди... а конi одпочинуть - завтра робота...
Параска._ Сором людям в очi дивиться!! Та ми ж пiшки поспi мо на
шапкобрання. Так буде, як у ту недiлю: люде з церкви, а ми в церкву.
Герасим._ Не мнiться, то поспi те i на херувими... а коней грiх ганять
у недiлю.
Параска._ А бодай ти пропав з сво©ми кiньми разом.
Герасим._ Параско! Не лайся, щоб я часом ради недiлi не дав тобi по
потилицi.
Параска_. Бий, бодай тобi руки посохли! I ззамолоду з синякiв не
виходила, бий i на старiсть! У! Харциз - коняку жалi , а жiнку бити
збира ться. Тьфу!
Герасим._ От же вдарю!
Параска._ Бий, бий, я не тiкаю!
Герасим._ Ах ти ж, вiдьма чортова, то ти оце мене дратувать заходилась,
та я... (Кида ться на Параску, хвата за очiпок.)_
Входе Копач_. Калитка _цiлу Параску._
ЯВА XII
Копач_, Калитка _i Параска._
Копач (замiча поцiлунок)._ Старики - емпе-амуре _! Ха-ха-ха! За щупом я
сюда вернулся. (Бере щуп.)_ I на амури здесь наткнулся! Собственний
експромт! Адь ! Оставляю вас в прiятном тет-а-тет. Ха-ха-ха!
Завiса_.
ДIЯ ТРЕТЯ
Декорацiя та ж.
ЯВА I
Герасим одягнутий лежить на лавi, спить; а потiм Роман._
Герасим (сонний, бормоче)._ Став рибний! Риба все линина... лини,
карасi... (Стогне.)_
Входить Роман_.
Роман._ Ого, батько сплять i досi. Що за знак? Чи не випили, бува ,
вчора? Тiльки вони не охочi гулять, хiба хто могорича поставив, а на сво©
не будуть пить. Вiд сво ©, кажуть, у грудях пухне. Навiдаюсь потiм, вчора
при©хав пiзно i не бачився ще з батьком. (Виходе.)_
Герасим (сонний, бормоче, так бува в кошмарi)._ Ва-ва-ва! 0-о-о-шi!
Го-ом, го-ом! (Балака яснiше.)_ Кругом, кругом все мо . (Спить тихо, потiм
знову так саме.)_ Е-е-а-ам, а-а-ам. (Говоре хутко.)_ Не дам, не дам, не
дам! (Стогне.) _У-у-у! (Схоплю ться.)_ Господи помилуй! (Огляда ться
кругом.)_ Спав... Тьфу, снилось що кум грошi однiмав. (Ви-тира пiт.)_ Аж
упрiв, так боровся, не давав. А робiтники, мабуть, сплять. (Бiжить до
дверей, одчиня i кричить.) _Хлопцi, вставайте, Чепiга зайшла.
ЯВА II
Входе Роман._
Роман._ Де там Чепiга, вже сонце зiйшло, давно всi на роботi.
Герасим._ Ото диви, як заснув! Побудив усiх, а сам тiлько прикурнув - i
до цi © пори проспав. А ти ж чого це дома?
Роман._ Пiдстовба зламалась, та я занiс до коваля, а поки зварить -
зайшов додому.
Герасим._ Чорт на вас настачить, - катюги, залiзо ламають! Чого ти так
запiзнився, мабуть, упiвночi при©хав вiд Пузирiв?
Роман._ Та задержали.
Герасим._ Ну, ну, розказуй: як приймали, чим частували? Чи уподобались
дiвчата? Га?
Роман._ У них були гостi: пани якiсь, офицери.
Герасим._ Хе-хе-хе! I ти рядом з панами, з офицерами? Он куди Калитка
залiз, що то грошi!
Роман._ Та мене, тату, у горницi i не кликали, я на кухнi й обiдав.
Герасим._ Оце гарно... А сто чортiв ©х матерi - хазяйського сина i в
хату не закликали! Ну, а Банавен-тура ж що?
Роман._ Бодай той Банавентура сказився! Тiлько пiд'©хав пiд крильце, а
вiн зараз зскочив з фургона i почав кумедiю приставлять: вiршi чита ,
по-турецькому, чи що, балака. Люде аж за животи беруться та регочуть, а
вiн рад, що на посмiх здався, та ще гiрше! Тут вийшов i Пузир. Тож регоче
i заклика його у хату. Банавентура, показуючи на мене, каже: кличте ж i
його, це Калитчин син - хазя©н гарний... А Пузир одказу : голяк мастi,
чирва свiтить! Нехай, каже, розпряга конi та йде у застольну, там i
пообiда , у мене гостi не такi, щоб рядом його посадить.
Герасим._ Ах ти ж погань! Мужва репана! Давно лизала панам руки, за
верству шапку скидала, а тепер розжилася, кумпанiю з панами водить i зараз
морду пиндю-читi) перед сво©м братом! Ах ти ж. Пузир з горохом! Та я як
позичав князевi грошi, то рядом сидiв... Чого ж ти там зостався? Було б
круть - i додому,
Роман._ Ждав Банавентури, думав свиней купить... Свинi завiдськi,
остроухi, гарнi свинi, я бачив.
Герасим._ Та нехай ©м чорт з ©х завiдськими свиньми, коли вони самi
гiрш свиней.
Роман._ Бачив я й дочок Пузиревих - ходили з охвицерами на проходку.
Одягненi по-панячи й ходять з вихилясами - настоящi панночки.
Герасим._ Чортзна-що, покручi! Роботи з не© нiяко©, знаю я: все подай,
все прийми, вiд дзеркала вiрьовкою не вiдтягнеш, надвiр - не то зимою, а й
лiтом - виходе тiлько на шпацiр! На бiса нам бiлоручки, дармо©ди...
Стривай лишень, хтось, либонь, пiд'©хав. (Бiжить до вiкна.)_ Чи не кум
Савка вернувся? I ноги затрусились. Iди по сво му дiлу.
Роман_ вийшов.
Ой Пузирi! Глядiть, щоб ви не полопались, а замiсть вас Калитку розiпре
грошвою... Отодi я вам покажу, як хазяйнувать! Я не буду панувать, нi! Як
©в борщ та кашу, так i ©стиму, як мазав чоботи дьохтьом, так i мазатиму, а
зате всю землю навкруги скуплю. Iдеш день - чия земля? Калитчина; ©деш два
- чия земля? Калитчина; ©деш три - чия земля? Калитчина... Диханi
спира ... А скотини, а овець розведу - земля пiд товаром буде стогнать,
отодi i я скажу про Пузиря: голяк мастi, чирва свiтить!
Входе Гершко_, одягнений чисто, по-городському.
ЯВА III
Гершко _i Герасим._
Гершко._ Здрастуйте, Герасим Никодимович.
Герасим._ Знову жид!.. А ти звiдкiля зна ш, що мене звуть Герасим та ще
й Никодимович?
Гершко._ Хто ж не зна такого хазя©на... Всi знають.
Герасим._ Невже всi? (Набiк.)_ От тобi й чирва свiтить. (До Гершка.)_ А
вас як звуть?
Гершко._ Грiгорiй Мойс вiч.
Герасим._ Ага! Сiдайте, Грiгорiй Мойс вiч. Виходить, ви вихрест?
Гершко._ Боже меня сохрани, настоящiй врей...
Герасим._ Грiгорiй Мойс вiч, а жид!
Гершко._ Ето мода теперички... Разлi ви меня не узналi? Я тут недалечке
от вас... Ми з папашею у Куклiновського землю держимо... то сть нам
теперички нельзя держать, то ми гендлi робимо: формально Суписов держить,
а ми з папашею хазя©ну мо - розда м землю мужикам. Ви ще у папашi пару
лошадей купили на середопостя.
Герасим._ А-а! То це ти, Гершку? Диви, я одразу й не пiзнав: ти тодi на
ярмарку був замурзаний, а тепер Пузирем вигляда ш.
Гершко._ Замурзаний? Зачем замурзаний? Развi можна так говорить?
Звесно, на ярмарку бiля скотини модного плаття не надiнеш.
Герасим._ А чого ж ти при©хав до мене?
Гершко._ сть гендель - хотiт купить землю?
Герасим._ Оце спитав! Та чи сть же на свiтi такий чоловiк, щоб не
хотiв землi купить? Тут пiд боком межа з межею Смоквинова земля:
неперепахана, ставок рибний - а! Та все лини та карасi - можна грошики
лупить у городi.
Гершко._ Ну, i ви хочете покупать цю землю?
Герасим._ Ох, хочу, голубчику, хочу! I вдень, i вночi тiлько про це й
думаю... Одна бiда - грошей не вистача.
Гершко._ Я можу вам помагать покупать землю Смоквинова.
Герасим._ Як? Грошей даси?
Гершко._ Зачiм грошi? Ми грошей не ма мо, ми iз розумом живемо.
Герасим._ Як грошей нема, то й розуму бiг дасть.
Гершко._ Помиля тесь, Герасим Никодимович, не так:
як розум - будуть грошi! Хе-хе-хе!
Герасим._ А може, так. Ну, показуй же твiй розум.
Гершко._ Iзвольте, з нашим удовольствi м: Смоквинов позича на
улучшенi хазяйства п'ять тисяч! Хе-хе-хе! Яке там улучшенi ? Пхi! Между
ЯВА II
Герасим за коном_: "Вставайте ж, вставайте! Не мнiться. Чепiга зайшла,
пора скотину порать".
Копач._ Еге! Герасим вже по хазяйству гаса - невсипущий.
Входе Герасим._
Герасим._ О, i ви вже встали? Чого так рано? Полежали б ще.
Копач._ Не спиться. Почув, що ви встали, та й я пiднявся. А зна те, що
я придумав?
Герасим._ А що?
Копач._ Ви б зробили калакольчик у ту хату... Тут вiрьовка над лiжком.
От прокинулись, пора вставать - зараз: дзiнь, дзiнь, дзiнь, сам ще лежиш,
а там встають.
Герасим._ Та це чортзна-що! Я буду лежать, то всi будуть лежать.
(Загляда у дверi.)_ Чи не поснули знову, щось тихо у тiй хатi? От вам i
дзвiнок, i вигада ж, скажи на милость. Ану, ану!
Копач._ Оце саме добра пора копать, не душно, холодком можна бог зна
скiльки викопать. Воно ще рано, тiлько на свiт благословиться.
Герасим._ Та де воно вам рано? Вони надолужать:
то вмиваннячком, то взуваннячком, або як почнуть богу молиться, то й
сонце зiйде. Хоч би ж молилось, а то сто©ть, чуха ться та шепче собi
губами, аби простоять бiльше без роботи. Вже ж я ©м i отченаша даю, як
затоплю, то зараз i на землi. (Одчиня дверi навстяж i сто©ть на дверях.)_
Кажете - рано, вже свiт бiлий, кури пiднiмаються. Так i хазяйство проспиш!
Стара, а стара! Параско, пора до коров, чого ви там мнетесь? Ану, ану!
Хлопцi, гайда з хати! Тiлько коти в таку пору сидять у хатi на печi, а
робiтники та собаки надворi повиннi буть. Це хто вийшов? Клим? Ти що ото
несеш пiд пахвою? А йди сюди, я полапаю.
Входе Клим._
ЯВА III
Тi ж i Клим._
Клим._ Що? Хлiба взяв окра ць, - поки до обiда, то ©сти захочеться.
Герасим._ I тобi не грiх? Недiля свята, а ти нi свiт нi зоря вже й
жереш! Не пропадеш, як до обiда попостиш хоч раз у тиждень. Однеси хлiб
назад. Стара, Параско!
ЯВА IV
Тi ж i Параска._
Параска _(на дверях, з дiйницею в руках). Чого_ ти гвалту ш?
Герасим._ Що це в тебе за порядки? Диви! Хто хоче, той i бере без
спросу, мабуть, ти хлiба не запира ш?
Параска._ Оце вигадав! Де ж таки, щоб хлiб був не-запертий, нехай бог
милу , все заперто.
Герасим._ Один вiзьме, другий вiзьме - так i хлiба не настачиш! Де ти
взяв хлiб?
Клим._ Та я ще вчора за вечерею заховав окра ць.
Герасим._ Чу ш, Параско? Хлiб крадуть у тебе з-пiд носа, гарна хазяйка!
Чого ж Мотря глядить?
Параска._ Ну, а що ж я зроблю, коли хватають, як на зарванськiй вулицi?
Чи чу ш, Мотре, вже хлiб крадуть, скоро самим нiчого буде ©сти...
(Пiшла.)_
Герасим._ Це так, це так! Однеси зараз назад - грiх у недiлю снiдать.
Клим._ Якби я спав у недiлю, то й не снiдав би, а то з цi © пори до
обiда на ногах - не ©вши охлянеш.
Герасим._ Бiйся бога! Хiба ти з'©си до обiда пiв-хлiба?
Клим._ Атож! Бога треба бояться, щоб не з'©сти до обiда пiвхлiба.
Герасим._ Одрiж собi скибку, подавись ти нею, а то однеси назад.
Клим._ Поживишся скибкою, як собака мухою. (Пiшов.)_
Герасим (до Копача)._ Така з'©жа, така з'©жа, що й сказать не можна!
Повiрите: з млина привезуть пуд тридцять борошна, не вспi ш оглянуться -
вже з'©ли. Настане день, то роботи не бачиш, а тiльки чу ш,_ як губами
плямкають.
Копач._ Сарана.
Герасим._ Гiрш! Повiрите, що у них тiлько и думка - як би до снiданку;
а пiсля снiданку все погляда на сонце - коли б скорiше обiдать. Чи воно
таке ненажерливе, чи господь його зна ! По обiдi: сюди тень, туди тень -
давай полуднувать,.та ще коли б хоч ©ли скорiще, а то жу та й жу , прямо
душу з тебе вимоту : хлiб з'©да i час га©ть! Вiн собi чавка , а сонце не
сто©ть, котиться наниз; йому ж того тiлько й треба аби мерщiй до вечерi.
Копач._ Хе-хе-хе! Ви опит великий в цiм дiлi ма те.
Герасим_. Та нi, ви те вiзьмiть: ти мiзку ш, ти крутиш головою, де того
взять, де того, як обернуться, щоб земельки прикупить, та за думками i не
©сться тобi, i не спиться тобi... Мене вже цi думки зовсiм iзсушили... До
того додума шся, що iнодi зда ться, наче хто вхопив тебе за ноги i крутить
кругом себе! А вони до того байдужi, тiлько й думають: ©сти i спать - i
жеруть, i жеруть, як з немочi, а сплять як мертвi.
Копач (зiтхнувши)._ Щасливi люде... Я й сам вiд думок не сплю.
Герасим_. То ви хоч ©сте добре, - вчора я придивився.
Копач._ Та ще до якого часу ©м, а спати не можу-Засiли менi в голову
два предмети: один на Боковеньцi, другий...
Герасим._ Ха! На Боковеньцi? Чув, чув...
Копач._ Невже? Вiд кого? Що чули?
Герасим._ Та чув, як ви сьогодня уночi бормотали:
Боковенька, скала якась, копили i ще щось - не розiбрав.
Копач._ Та ну? Невже голосно отак балакав?
Герасим._ Голосно! А потiм як залопочете тим язиком, що ото вчора
лопотали...
Копач_. А, а! Пермете, коман - вiв ля патрi? Хе-хе-хе! То менi снилося,
що я вже викопав грошi i при©хав у Париж.
Герасим._ Вам i сниться чортзна-що.
Копач (зiтха )._ Не да менi спокою цей предмет. Тiлько задрiмаю, так
зараз i ввижа ться скала на Боковеньцi... Ви не вiрите, я знаю! А
вникнiть: опит i практiка... Гляну на прим ти, i чу моя душа, чу , наче
хто шепче: тут грошi, тут знайдеш!.. Якби знав, що удержите язика, то
открив би вам секрет.
Герасим._ Та я й сам знаю.
Копач_. Та ну? Що ж ви зна те?
Герасим._ Що це чортзна-що.
Копач А, боже мiй! Ви дума те, що я дурак?
Герасим._ Та хто його зна.
Копач._ То-то! У мене опит... ви тiлько вiзьмiть пример, якi предмети:
скала гостра, верх зрiзаний, як у чумацькiй шапцi... балка так i балка
так, клином сходяться до скали... Тридцять лiт опита дарма не пройшло!
Бiля скали лежить, так, на пригорку, два копили, робота чудова - оскардами
висiченi... Один копил так... на восток показу , другий на запад... Як
углядiв перший раз - мало серце не вискочило... пустив бiля них щупа, а
тут - цок! Наткнувся на камiнь. Став копать i не бiльше як на пiв-аршина
пiд землею одкрив кам'яну фигуру чоловiка, взяв i закрив його землею.
Бачите, чоловiк, висiчений теж оскардами, що ви скажете?
Герасим_. Та хто його зна, що вам сказать... Це наче щось i справдi
похоже на дiло.
Копач_. Е! В тiм сила. От тiльки грошi потрiбнi, щоб начать копать.
Герасим._ Ну, а де ж саме треба копать?
Копач._ Це задача: чи на восток, чи на запад, - ще не знаю.
Герасим._ От тобi й ма ш!
Копач._ А, боже мiй! Треба вникнуть, обслiдувать. Тут опит - я,
кажеться, не дурак.
Герасим._ А хто його зна... Почнете копать i викопа те сковороду або
ступку.
Копач._ А як грошi? Вiрте менi, що це не дурниця - скала, балка так i
балка так, два копили показують, i фигура... Це моя судьба, само
провiд нi указу путь.
Входе Роман._
ЯВА V
Тi ж i Роман._
Роман._ По©демо, чи як? Я дав коням оброку.
Герасим._ Налагодились ©хать, то ©дьте.
Копач._ Я тобi покажу окам'янiле дерево, - нам небагато вбiк прийдеться
звернуть.
Герасим._ Та не видумуйте чортзна-чого.
Копач._ От чоловiк, от чоловiк! Та ви ж зроду такого дерева не бачили.
Герасим._ А на бiса воно менi здалося, що то, грошей
у мене прибавиться, як я його побачу, чи що? Завтра робота,
то йому треба сьогодня вернуться, нiчого гаяться.
Копач_. 3 вами кашi не навариш! Пiду краще до криницi умиюсь.
(Вийшов.)_
Роман._ Ну та й не хочеться менi ©хать до тих Пузирiв, коли б ви знали,
та ще з Банавентурою.
Герасим._ Не вигадуй, не вигадуй.
Роман._ Та, й-богу, хоч би щупа цього не брав, покинув би його тут, бо
хто побаче мене з ним, то засмiють.
Герасим._ З посмiху люде бувають, от як викопа грошi, тодi нехай
смiються, так-то. Iди, нехай при тобi пiдмазують фургона, запрягають, та й
з богом!
Роман _пiшов.
Що це кума i досi нема за грiшми? Цiлу нiч не спав, все мiркував i таки
став на однiй думцi: побалакать з кумом i, коли згодиться, послать його в
город розмiнять грошi. (Запира дверi, вийма грошi i розгляда .)_ Прямо
як настоящi, i не пiзнав би, коли б не понадривав сам кра©, а все-таки
береженого бог береже - треба розмiнять у казначействi.
Стук.
Чи не кум?
За дверима голос Параски: "Та вiдчини-бо!"
Жiнка_. I чого ©© чортяка несе? (Одмика дверi.)_
ЯВА VI
Герасим _i Параска._
Параска._ Що ти затiва ш, скажи на милость божу?
Герасим (злякано)._ А ти почiм зна ш?.. А тобi яке дiло?
Параска._ Хоч би ж сказав, пораявся...
Герасим._ Звiдкiля вона довiдалась?! Знай свою дiжу, а у мо© дiла носа
не тикай!.. Iди собi, iди, не заважай менi думать.
Параска_. Та ти на старiсть щодня дурнiщий робишся.
Герасим._ Ей, Параско!
Параска._ Чого там Параско?
Герасим_. Не чiпляйся! У мене в шапцi бiльше розуму, нiж у тебе в
головi.
Параска._ Та з великого розуму в дурний заходиш! Що це ти затiяв -
женить Романа на Пузирiвнi?
Герасим._ А-а! То ти про це? (Набiк.)_ Думав, що довiдалась за грошi,
аж всерединi похолонуло. Ну, так що ж? Тобi яке дiло?
Параска_. Не хочу я нiкого за невiстку, опрiч Мотрi. Сам казав, що
будеш ©© сватать; дiти полюбились, я до не© привикла, вона - до мене;
дiвка красива, здорова, зна всi порядки: коло птицi, коло свиней, коло
корiв - одно слово, хазяйка бiля всього; в хатi, як у кiмнатi; я вже
нездужаю, а против не©, скiлько ©х у нас не було, нiхто хлiба не спече,
нiхто борщу не наваре, хоч i без олi© iнодi, а всi ©дять, не нахваляться.
Герасим._ Не треба менi нi доброго хлiба, нi доброго борщу, бо чим
краще спече, а смачнiше зваре, тим бiльше робiтники з'©дять... Менi треба
невiстку з приданим, з грiшми.
Параска._ Вiзьмеш в обидвi жменi.
Герасим._ Iди собi, не заважай менi думать.
Параска._ Нехай же тiлько Роман жениться на Пузирiвнi - не буде ©й
пресвiтло© години, я ©© за©м.
Герасим._ Про мене, хоч цiлком з начинням ковтни ©©, менi аби грошi.
Iди собi, Параско, вiд мене. Тут думок, як пiску в морi, а ти з
чортзна-чим причепилась.
Параска._ Якi там думки, чом же ти не пора шся зо мною?
Герасим._ Не з тво ю головою мене вчить... Iди собi.
Параска._ Тьфу! На твою дурну голову.
Герасим._ Я тебе як плюну!.. (Замiря ться ©© вдарить.)_
Входе Савка_.
ЯВА VII
Тi ж i Савка_.
Савка_. Здрастуйте, з недiльою будьте здоровi.
Герасим._ Спасибi, будьте i ви здоровi.
Савка_. А ви з старою, як сизi голуби, i досi буркочете?
Герасим._ Еге!.. Нема нiкого, то ми собi удвох...
Савка_. Нагадали молодощi i буркотали?
Герасим._ Iди, Парасю, по сво му дiлу, а у нас сво .
Параска._ Бодай ти пропав! (Вийшла.) _
Савка_. Бач - "Парасю". Любо й слухать, то все достатки роблять. А ми з
старою тiлько ла мось i все через грошi: того нема, другого нема - i раз у
раз гир-гир-гир, гар-гар-гар! Оце й зараз посварились: виряджав ©© до
церкви, а вона й напосiла: у других, каже, фургони любо глянуть, а я на
возi, який ти хазя©н, каже. Така мене злiсть взяла, що мало-мало не потяг
вiжками, - а все грошi...
Герасим._ Я, слава богу, i фургони маю, та моя стара не хоче ©здить.
Каже, потрудюсь пiшечком для божого храму, а скотинка нехай одпочине.
Савка_. От через те вам i бог дае! Охо-хи-х! Принiс же я запродажню...
А Роман куди збира ться ©хать?
Герасим (лiчить грошi)._ Хочу свинку i кнурця купить у Пузиря, -
хвалять завод... (Перелiчивши, лiче другий раз.)_ Що то грошi, куме! Свинi
завiдськi, конi завiдськi, вiвцi завiдськi... (Да грошi.)_
Савка_. I де вони набрали таку силу грошви? Вже, куме, хоч ви менi що
хочете кажiть, а я знаю, що бiльше нiгде було достать грошей, тiлько од
нечистого. х дiд, кажуть, знався з нечистим, вiн як умирав, то доти не
вмер, поки стелю не розiбрали. (Хова грошi.)_
Герасим._ То було колись. А тепер, куме, такi люде понаставали, що
чорт, не при хатi згадуючи, бо©ться i носа показать меж них. Так, хiба
зведе дурну дiвку з чужим чоловiком, поскоромить яку непутящу молодицю з
недолiтком, посварить батька з сином, зведе на бiйку приятелiв, а щоб вiн
узяв у розумного чоловiка душу i за це дав йому грошей? Шкода: i душi не
вiзьме, i грошей не дасть, бо чоловiк його обмане... Тiлько вдариться до
доброго аблаката, то той таку машину пiдведе, що у чорта очi на роги
повилазять. Нi, куме, тепер не тi часи... (Та©нствено.)_ Люде самi умiють
робить грошi краще вiд чорта.
Савка_. Тобто фальшивi?
Герасим (озира ться, запира дверi.)_ Еге. Та ще й якi грошi. В вiк
вiчний не розбереш, чи вони фальшивi, чи вони настоящi.
Савка_. Не вiриться менi, щоб такi грошi були. Я пам'ятаю, як один
панок наробив фальшивих грошей, аж з Варшави привозив майстрiв, а тiлько
випустив, зараз i пiймався.
Герасим._ Ну, а якби були такi грошi, що всяке прийме, то ви б
згодились достать таких грошей.
Савка_. Я? З охотою. Коли люде багатiють, то чом же нам не попробувать
щастя... Надокучили проклятi злиднi!.. Тiлько горе мо - грошей нема; а
без грошей же не достанеш i фальшивих бумажок. Та й де вони отакi, як це
ви кажете?
Герасим._ ... ... куме... Та ви зараз вiд мене прийняли на десять
рублiв фальшивих бумажок.
Савка_ (витяга грошi з кишенi)._ Що це ви, куме... Господь з вами! Менi
так страшно стало, як тодi, коли ходив викликать безп'ятого...
(Розгляда.)_ Де ж вони тут? Це ви на глум мене пiднiма те?.. Грошi всi
натуральнi, як !
Герасим._ Отже, побий мене бог, меж ними фальшивi, i таких грошей
можна купить скiлько хочеш... Пристанете у компанiю? Купимо сто тисяч.
Савка._ Стривайте, куме, помовчiть, нехай я опам'ятаюсь, бо з мене мало
дух не випре... Сто тисяч! (Тре голову, потiм тяжко зiтха .)_ Нi... Куме,
може, ви жарту те зо мною?
Герасим._ Не до жартiв менi, куме, самому. Бодай я завтра сонця не
побачив, коли жартую.
Савка_. Покажiть же менi, котра настояща, а котрi фальшивi.
Герасим._ Угадайте самi.
Савка_ (розгляда )._ Не вгадаю.
Герасим._ Оце вони! Ну як таких грошей не купить? (Вийма з пачки три
бумажки по три i одну рубльову.)_
Савка_. Нiколи в свiтi б не подумав, що це фальшивi.
Герасим._ Отже, невважаючи на те, що грошi зробленi дуже добре,
все-таки перше, нiж купить таку суму, ©дьте ви, куме, хоч зараз в
казначейство i розмiняйте цi грошi; як казначей прийме, то всяке прийме...
Савка_. А як казначей не прийме та протокола зроблять, га?
Герасим._ Е, куме, ви чорта не боялись, а протокола бо©тесь.
Савка_. То-то бо й , що чорт не такий страшний, як його малюють, а
протокол...
Герасим._ Дурниця! Скажете, що ви продали незнакомому чоловiковi воли i
мiж iншими грiшми взяли й цi, а я посвiдчу, що iменно так, то й край.
Савка_. Добре, ©ду! Тiлько договiр краще грошей! Скiлько ви менi дасте,
як купите?
Герасим._ А скiлько хочете?
Савка_. Скiлько? Вiд кожно© тисячi, що купите, менi сто карбованцiв.
Герасим._ Багато буде. Я ж таки буду грошi сво© крiвнi терять, а ви
тiлько помiч менi дасте. Вiзьмiть п'ятдесят вiд тисячi.
Савка_. Нi, куме! Коли вже труситься, то хоч знать за вiщо.
Герасим._ А, нехай буде по-вашому. Отодi, куме, заживем, га?
Савка_. Заживем! Об землю злиднi, а, розторгувавшись, ще прикупимо... А
тим часом гаяться нiчого: давайте менi цих безбiлетних окрiмно, а замiсть
©х дайте настоящих десять.
Обмiнюють грошi.
Може, й це такi? Хе-хе-хе!
Герасим._ Нi, бiльше десятки нема.
Савка._ Прощайте, зараз ©ду до Жолудя, а звiдтiля у город. (Пiшов.)_
Герасим._ Нехай вам бог помога i щастить на добре дiло... Якась
полегкiсть на серцi, i наче душа моя почува удачу. Коли б господь помiг,
тодi земелька Смоквинова наша!
ЯВА VIII
Герасим _i Роман._
Роман._ Запрягають.
Герасим._ На ж тобi двадцять п'ять карбованцiв на свиней, та хоч i
©хать. Тiлько ти давай за поросят Пузиревi так, щоб вiн не продав, -
дешево давай, на бiса терять грошi:
женишся на Пузирiвнi - сам наплодиш завiдських свиней. (Виходить.)_
Роман (сам)._ Не хочеться менi суперечить батьковi, бо вiн тодi ще
гiрше вiзьметься за це сватання; а тут ще з Мотрею бiда; зда ться,
пiдслухала чи догаду ться, що я ©ду на оглядини, сопе й сопе, звечора й не
вийшла. Вже я ©й разiв три пiдморгнув, а вона i не дивиться.
Входе Мотря_, перекида одежу, шука .
ЯВА IX
Роман _i Мотря._
Роман._ От i добре, тепер нiкого нема, - побалакаю. Чого ти шука ш,
Мотре?
Мотря._ Iди пiд три чорти.
Роман._ Гедзь напав?
Мотря (взяла рядно, iде)._ Гедзь.
Роман (сто©ть на дверях)._ Скажи-бо менi, на кого ти сердишся - на мене
чи на себе?
Мотря._ На себе... Пусти.
Роман._ На себе! За вiщо?
Мотря._ За те, що дурна.
Роман._ Ха-ха-ха! Я бачу, що дурна, тiльки вiд чого ж ти здурiла?
Мотря._ Тiкай з дверей, бо як стусону, то й ноги задереш.
Роман._ Та ти божевiльна.
Мотря._ Сам ти божевiльний! Що ти менi очi замазу ш? Я не слiпа i не
глуха, чула, що ©деш на оглядини, бач, як вирядився.
Роман._ Тю! Та я ©ду свиней купувать, ну, а як за одним заходом
подивлюся на свиней i на Пузиревих дiвчат...
Мотря (крiзь сльози)._ Дивись, дивись, хоч нехай тобi i повилазить...
(Штовха його од дверей i виходить.)_
Роман (сам)._ Оце дiвка! I я ж, зда ться, не з послiднiх, а мало не
впав. Оце робiтниця, оце жiнка - сама за косарем зв'яже! Та хоч би батько
цапа скакав, а я таки женюсь на Мотрi.
Входять Копач _i Калитка_.
ЯВА Х
Роман_, Копач _i Герасим._
Копач._ А садочок би отут у вас гарний був. Низинка, так i проситься,
щоб засадить. Грушовку, слив'янку i вишнiвку свою б мали. Ви достаньте
дерева, а я вам пришлю садовника, - вiн пустяк вiзьме... Побачите, який
садок буде годiв через три-чотири...
Герасим._ Я ж кажу, що так. У вас на все порада готова.
Копач._ А як же? Опит - велике дiло! Садок улiтку, як кожух зимою. Як
ви полагаете: в саму спеку пiд яблуньою полежать, хе-хе-хе! А пасiка,
бджоли гудуть, медом пахне... I господар старий тут походжа ... Опит,
опит! Зараз бачу, чого де треба.
Герасим_. Ви все на витребеньках! На бiса нам той садок? Нам земля
потрiбна, нам нема часу по садку ходить на проходку... А це що у вас?
Копач._ Запас! Без запасу в дорозi не можна. Оце взяв у Iвановни шматок
сала i хлiба в дорогу.
Герасим._ Це вже й ви, як Клим! Сьогодня ж недiля, де ж таки снiдать.
Копач._ Опит говоре: запас бiди не чинить.
Герасим._ Ви ж поспi те на раннiй обiд, то невже ж таки Пузирi не
дадуть вам попо©сти?
Копач._ А як, бува , не застанеш дома?
Герасим._ То навiщо ж так багато взяли?
Копач._ Не журiться, я маю опит: це порцiя якраз.
Герасим._ Отакого робiтника вiзьми, за рiк i вуха об'©сть.
Копач._ А тепер, ле-козак, пур ашеве, сон е дюкась н, альом.
Вийшли.
Герасим (сам)._ От i вчений на язики, а дурний! Таки що не кажи, а у
нього зайцi в головi! По©хали. Слава богу. Не так менi тi оглядини, як
те, що здихався. Тут такi дiла, що треба думать та ще думать, а вiн
слiдком ходе за мною, i що не ступiнь, то й порада...
ЯВА XI
Герасим _i Параска._
Параска._ Звели i нам коней запрягти.
Герасим._ Навiщо?
Параска._ У церкву по©ду з Мотрею.
Герасим._ Ще що вигадай! До церкви можна й пiшки пiти, тут недалеко -
три верстви.
Параска._ Туди три та назад три, то вже шiсть.
Герасим._ Люде в Ки©в ходять за чотириста верстов, а ти не хочеш
потрудиться для божого дому й шiсть верстов, - ай-ай-ай, а ще й
богомольна! Важко вже тобi пiшки пiти до божого дому шiсть верстов...
Худобу ганять в праз-ник грiх. Блажен чоловiк, iже скоти милу .
Параска._ Що ж, тобi бiльше коней жаль, нiж жiнки?
Герасим._ Скотина грошi кошту , вона цiлий тиждень робить на нас, а в
недiлю, що мала б вiдпочить, - гони в церкву. Це не по-божому i не
по-хазяйськи.
Параска._ Та й я ж цiлiсiнький тиждень на ногах i роблю не покладаючи
рук.
Герасим._ То ти, а то коняка... Ти собi робиш, а коняка тобi. Та й
знову - робота до роботи не приходиться. Хiба ти борону або плуга тяга ш?
От якби ви вдвох з Мотрею крумера попотягали, то iнча рiч... Не дам коней.
Пожалiй скотину раз, вона тобi послуже десять раз... Iди пiшки, господь
прийме тво© труди i дасть тобi здоров'я.
Параска._ Та чи ти ж з розумом? Всяке зна , що ми хазя©ни неабиякi, а я
буду тьопаться стiльки свiту пiшки до церкви.
Герасим._ Ото-то бо й , що хазя©ни, i кожний скаже, що це
по-хазяйськи: скотинка одпочива, а хазяйка пiшки. Iди, iди, Параско,
пiшки. Бог прийме тво© труди... а конi одпочинуть - завтра робота...
Параска._ Сором людям в очi дивиться!! Та ми ж пiшки поспi мо на
шапкобрання. Так буде, як у ту недiлю: люде з церкви, а ми в церкву.
Герасим._ Не мнiться, то поспi те i на херувими... а коней грiх ганять
у недiлю.
Параска._ А бодай ти пропав з сво©ми кiньми разом.
Герасим._ Параско! Не лайся, щоб я часом ради недiлi не дав тобi по
потилицi.
Параска_. Бий, бодай тобi руки посохли! I ззамолоду з синякiв не
виходила, бий i на старiсть! У! Харциз - коняку жалi , а жiнку бити
збира ться. Тьфу!
Герасим._ От же вдарю!
Параска._ Бий, бий, я не тiкаю!
Герасим._ Ах ти ж, вiдьма чортова, то ти оце мене дратувать заходилась,
та я... (Кида ться на Параску, хвата за очiпок.)_
Входе Копач_. Калитка _цiлу Параску._
ЯВА XII
Копач_, Калитка _i Параска._
Копач (замiча поцiлунок)._ Старики - емпе-амуре _! Ха-ха-ха! За щупом я
сюда вернулся. (Бере щуп.)_ I на амури здесь наткнулся! Собственний
експромт! Адь ! Оставляю вас в прiятном тет-а-тет. Ха-ха-ха!
Завiса_.
ДIЯ ТРЕТЯ
Декорацiя та ж.
ЯВА I
Герасим одягнутий лежить на лавi, спить; а потiм Роман._
Герасим (сонний, бормоче)._ Став рибний! Риба все линина... лини,
карасi... (Стогне.)_
Входить Роман_.
Роман._ Ого, батько сплять i досi. Що за знак? Чи не випили, бува ,
вчора? Тiльки вони не охочi гулять, хiба хто могорича поставив, а на сво©
не будуть пить. Вiд сво ©, кажуть, у грудях пухне. Навiдаюсь потiм, вчора
при©хав пiзно i не бачився ще з батьком. (Виходе.)_
Герасим (сонний, бормоче, так бува в кошмарi)._ Ва-ва-ва! 0-о-о-шi!
Го-ом, го-ом! (Балака яснiше.)_ Кругом, кругом все мо . (Спить тихо, потiм
знову так саме.)_ Е-е-а-ам, а-а-ам. (Говоре хутко.)_ Не дам, не дам, не
дам! (Стогне.) _У-у-у! (Схоплю ться.)_ Господи помилуй! (Огляда ться
кругом.)_ Спав... Тьфу, снилось що кум грошi однiмав. (Ви-тира пiт.)_ Аж
упрiв, так боровся, не давав. А робiтники, мабуть, сплять. (Бiжить до
дверей, одчиня i кричить.) _Хлопцi, вставайте, Чепiга зайшла.
ЯВА II
Входе Роман._
Роман._ Де там Чепiга, вже сонце зiйшло, давно всi на роботi.
Герасим._ Ото диви, як заснув! Побудив усiх, а сам тiлько прикурнув - i
до цi © пори проспав. А ти ж чого це дома?
Роман._ Пiдстовба зламалась, та я занiс до коваля, а поки зварить -
зайшов додому.
Герасим._ Чорт на вас настачить, - катюги, залiзо ламають! Чого ти так
запiзнився, мабуть, упiвночi при©хав вiд Пузирiв?
Роман._ Та задержали.
Герасим._ Ну, ну, розказуй: як приймали, чим частували? Чи уподобались
дiвчата? Га?
Роман._ У них були гостi: пани якiсь, офицери.
Герасим._ Хе-хе-хе! I ти рядом з панами, з офицерами? Он куди Калитка
залiз, що то грошi!
Роман._ Та мене, тату, у горницi i не кликали, я на кухнi й обiдав.
Герасим._ Оце гарно... А сто чортiв ©х матерi - хазяйського сина i в
хату не закликали! Ну, а Банавен-тура ж що?
Роман._ Бодай той Банавентура сказився! Тiлько пiд'©хав пiд крильце, а
вiн зараз зскочив з фургона i почав кумедiю приставлять: вiршi чита ,
по-турецькому, чи що, балака. Люде аж за животи беруться та регочуть, а
вiн рад, що на посмiх здався, та ще гiрше! Тут вийшов i Пузир. Тож регоче
i заклика його у хату. Банавентура, показуючи на мене, каже: кличте ж i
його, це Калитчин син - хазя©н гарний... А Пузир одказу : голяк мастi,
чирва свiтить! Нехай, каже, розпряга конi та йде у застольну, там i
пообiда , у мене гостi не такi, щоб рядом його посадить.
Герасим._ Ах ти ж погань! Мужва репана! Давно лизала панам руки, за
верству шапку скидала, а тепер розжилася, кумпанiю з панами водить i зараз
морду пиндю-читi) перед сво©м братом! Ах ти ж. Пузир з горохом! Та я як
позичав князевi грошi, то рядом сидiв... Чого ж ти там зостався? Було б
круть - i додому,
Роман._ Ждав Банавентури, думав свиней купить... Свинi завiдськi,
остроухi, гарнi свинi, я бачив.
Герасим._ Та нехай ©м чорт з ©х завiдськими свиньми, коли вони самi
гiрш свиней.
Роман._ Бачив я й дочок Пузиревих - ходили з охвицерами на проходку.
Одягненi по-панячи й ходять з вихилясами - настоящi панночки.
Герасим._ Чортзна-що, покручi! Роботи з не© нiяко©, знаю я: все подай,
все прийми, вiд дзеркала вiрьовкою не вiдтягнеш, надвiр - не то зимою, а й
лiтом - виходе тiлько на шпацiр! На бiса нам бiлоручки, дармо©ди...
Стривай лишень, хтось, либонь, пiд'©хав. (Бiжить до вiкна.)_ Чи не кум
Савка вернувся? I ноги затрусились. Iди по сво му дiлу.
Роман_ вийшов.
Ой Пузирi! Глядiть, щоб ви не полопались, а замiсть вас Калитку розiпре
грошвою... Отодi я вам покажу, як хазяйнувать! Я не буду панувать, нi! Як
©в борщ та кашу, так i ©стиму, як мазав чоботи дьохтьом, так i мазатиму, а
зате всю землю навкруги скуплю. Iдеш день - чия земля? Калитчина; ©деш два
- чия земля? Калитчина; ©деш три - чия земля? Калитчина... Диханi
спира ... А скотини, а овець розведу - земля пiд товаром буде стогнать,
отодi i я скажу про Пузиря: голяк мастi, чирва свiтить!
Входе Гершко_, одягнений чисто, по-городському.
ЯВА III
Гершко _i Герасим._
Гершко._ Здрастуйте, Герасим Никодимович.
Герасим._ Знову жид!.. А ти звiдкiля зна ш, що мене звуть Герасим та ще
й Никодимович?
Гершко._ Хто ж не зна такого хазя©на... Всi знають.
Герасим._ Невже всi? (Набiк.)_ От тобi й чирва свiтить. (До Гершка.)_ А
вас як звуть?
Гершко._ Грiгорiй Мойс вiч.
Герасим._ Ага! Сiдайте, Грiгорiй Мойс вiч. Виходить, ви вихрест?
Гершко._ Боже меня сохрани, настоящiй врей...
Герасим._ Грiгорiй Мойс вiч, а жид!
Гершко._ Ето мода теперички... Разлi ви меня не узналi? Я тут недалечке
от вас... Ми з папашею у Куклiновського землю держимо... то сть нам
теперички нельзя держать, то ми гендлi робимо: формально Суписов держить,
а ми з папашею хазя©ну мо - розда м землю мужикам. Ви ще у папашi пару
лошадей купили на середопостя.
Герасим._ А-а! То це ти, Гершку? Диви, я одразу й не пiзнав: ти тодi на
ярмарку був замурзаний, а тепер Пузирем вигляда ш.
Гершко._ Замурзаний? Зачем замурзаний? Развi можна так говорить?
Звесно, на ярмарку бiля скотини модного плаття не надiнеш.
Герасим._ А чого ж ти при©хав до мене?
Гершко._ сть гендель - хотiт купить землю?
Герасим._ Оце спитав! Та чи сть же на свiтi такий чоловiк, щоб не
хотiв землi купить? Тут пiд боком межа з межею Смоквинова земля:
неперепахана, ставок рибний - а! Та все лини та карасi - можна грошики
лупить у городi.
Гершко._ Ну, i ви хочете покупать цю землю?
Герасим._ Ох, хочу, голубчику, хочу! I вдень, i вночi тiлько про це й
думаю... Одна бiда - грошей не вистача.
Гершко._ Я можу вам помагать покупать землю Смоквинова.
Герасим._ Як? Грошей даси?
Гершко._ Зачiм грошi? Ми грошей не ма мо, ми iз розумом живемо.
Герасим._ Як грошей нема, то й розуму бiг дасть.
Гершко._ Помиля тесь, Герасим Никодимович, не так:
як розум - будуть грошi! Хе-хе-хе!
Герасим._ А може, так. Ну, показуй же твiй розум.
Гершко._ Iзвольте, з нашим удовольствi м: Смоквинов позича на
улучшенi хазяйства п'ять тисяч! Хе-хе-хе! Яке там улучшенi ? Пхi! Между