Карпенко-Карий I. Сто тисяч

прочево, мне досконально звесно, що вiн уже п'ять iм нi в про©в. Ну,
добре, нехай собi ©сть!.. Вiн любе смачно ©сти, а ви любите землю...
Давайте му п'ять тисячов пiд закладну, вiзьмiть добрi проценти - i земля
буде ваша.
Герасим._ Яким побитом?
Гершко._ А скудова вiн вiзьме заплатить долг, га? Скудова, я вас питаю?
Земля заложена i перезаложена ув банк, прийде строк платить - ©© будуть
продавать з аукцiону, тодi ви приймете на себе банк - i земля ваша.
Герасим._ Це виходить, я йому не позичу, а дам завдаток на землю i ще й
процент вiзьму?
Гершко._ Зараз видко комерчеську голову, з вами легко дiло мать.
Герасим (про себе)._ Що ж його робить? Два дiла збiглось докупи... Кума
ще нема... Голова трiщить! (До Герш-ка.)_ Треба подумать.
Гершко._ Ви довго не думайте, бо до Смоквинова уже при©здив фактор
купувать землю... Ну я його прогнав, бо без мене тут нi один врей не ма
права гендлювать. Я фактор на цей куток, i Смоквинов до мене належить, а
якби тот господин поворотiлся до м н , я б му купив з одного слова, а
теперички на злiсть тому господину желаю вам устро©ть дiло.
Герасим._ Добре робиш, спасибi тобi! А вiд кого ж то фактор при©здив до
Смоквинова?
Гершко._ Вiд денежного чоловiка, вiд Жолудя.
Герасим._ Вiд Жолудя?! Грiгорiй Мойс вiч, будь ласка, не допустiть
Жолудя. Iдiть зараз до Смоквинова, обнадежте його, що я дам грошей пiд
закладну i процент вiзьму невеликий... Тiлько треба день-другий пiдождать,
поки я обернуся з сво©ми дiлами.
Гершко._ Можна. А скiлько ви менi дасте факторського?
Герасим._ А скiлько ж ви хочете, Грiгорiй Мойс вiч?
Гершко._ Дасте п'ятдесят карбованцiв тепер, а як поладна ться дiло, то
ще п'ятдесят.
Герасим._ Помилуйте... Господь з вами. Бога бiйтесь! Де ж таки сто
карбованцiв за такий пустяк? Вiзьмiть тепер... десять карбованцiв, а як
дiло скiнчиться, тодi ще двадцять п'ять...
Гершко._ Мiн ето даже странно, как чесний человек! За кого ви меня
принiма т ? Разлi я какой пархач, я человек рускiй, у мене душа на
роспашку.
Герасим._ Невже ж мало? За вiщо ж бiльше?
Гершко._ За такое дело тридцять п'ять рублiв! Та я тiлько слово скажу
Жолудю, то он дасть менi сто п'ятдесят рублей, бо його земля пiдходить тож
до Смоквинова, му до зарiзу ета земля нужна. На його землi вода далеко -
аж у головах, а тут став, можна купать овець, можна... мало чого не можна!
Жолудь аж труситься за тою землею.
Герасим._ Ви хочете мене живцем облупить. I не грiх вам, Грiгорiй
Мойс вiч. Я з вашим батьком давнiй приятель, i коней у нього купив.
Гершко._ Наш заробiток у год раз, треба пользоваться. (Вста .)_ Не
дасте ви, дасть Жолудь. Разлi мiн не всьо равно, аби грошi.
Герасим._ Аби грошi... Правда. Вiзьмiть же тепер двадцять п'ять, а
решту - як дiло скiнчиться, бо, й, нема при собi! Хоч гарячим залiзом
печiть, не можу зараз бiльше дать.
Гершко._ Ну, край. Давайте грошi, зараз по©ду.
Герасим (шука)._ Отак! Тiлько двадцять i знайшов... Здiлайте милость,
вiзьмiть двадцять, а решту потiм, за мною не пропаде.
Гершко._ Ну, що робить?.. Нiчого з вами робить, давайте. (Бере грошi.)_
Теперички по©ду прямо до Смоквинова. Ну, прощайте. Так через день-два?
Герасим._ Найбiльше, як через три.
Жид вийшов.
ЯВА IV
Герасим (сам)._ От збiглися дiла докупи... Упустить землю Смоквинова,
та ще у такi лапи, як у Жолудя, - грiх смертельний, все одно, що
посиротить свою землю на вiки вiчнi, бо вiд Жолудя вже не поживишся. А тут
знову, як його упустить случай: дать п'ять, а взять сто тисяч! Серце
переста биться, як подумаю: за п'ять - сто тисяч! Господи! Коли б тiлько
кум благополучно розмiняв, а тодi я й Гершка обманю, на бiса менi його
факторство здалося? Сам куплю у Смоквинова землю. Аби тiлько грошi. А кума
нема. А господи, чого вiн бариться? Ну що, як кума арештували? От тобi й
сто тисяч.
Входе Савка_. Кум! Слава богу, дiждався, думав-умру. Що?..
ЯВА V
Савка _i Герасим._
Савка (трохи випивши)._ Стривайте! (Вийма з-за пазухи пляшку з
горiлкою, другу з ромом, булку, рибу i кладе на стiл.)_ Iдiть сюди, куме!
Герасим _пiдходить. Савка обнiма його i цiлу , а поцiлувавши, держить
за шию i дивиться йому в вiчi.
Герасим._ Не мучте, куме! Кажiть...
Савка._ Годяться, куме. (Випуска шию Герасимову з рук.)_
Герасим._ Годяться. (Обнiма Савку так само, як його обнiмав Савка, i,
держачи за шию, балака крiзь сльози.) _Куме, соколе мiй... Куме, вашими
устами бог говоре... (Цiлу його.)_ Я кращого слова вiд роду не чув; як
пташка защебетала перший раз весною, так радiсно зробилось на серцi вiд
цього слова. Скажiть ще раз це слово, скажiть, куме.
Савка._ Годяться!
Герасим (цiлу його, говоре крiзь сльози)._ Годяться?
Савка._ Чого ж ви не радi те, та плачете?..
Герасим._ Це я так радiю... Як же, як, розкажiть? Я мало не заслаб,
ждучи вас.
Савка._ Пустiть, сiдайте. Вип' мо, я вам розкажу.
П'ють.
Ви дума те, я мало трусився в городi? Танцював так, що i зуб на зуб не
попадав. Вчора хотiв спробувать, чи приймуть у лавках, бо казначейство
було заперте. Оце пiдiйду до лавки та й думаю: а що, як пiзнають, що
фальшивi? Та й назад. Заспокоюсь трохи, знов iду i знов вертаюсь. Нема
смiлости. Зайшов у трахтир до Кукленчихи, випив одну восьмушку, другу
випив, попо©в добре холодцю - i смiли-вость найшла на мене: вийняв
фальшиву бумажку, даю Кукленчисi, а у самого серце затьопалось i волосся,
чую, пiднiма ться на головi, та вже й не знаю, як я здачу взяв! А як
вийшов на улицю, то вже й землi пiд собою не чув. Мерщiй до Лошкаря, купив
пачку канату, даю знову бумажку; глянув на не© прикащик, прищурив око, у
мене в душi захолонуло, а далi поклав у ящик, а менi дав здачу. Тодi я у
казначейство, купив гербову марку у присяжного, приняв i присяжний, i дав
здачi.
Герасим (радiсно)._ Дав?! (Налива горiлку й п' .) _
Савка._ На другий день бiжу у казначейство. Рано. Сидiв довго i знов
почав тривожиться. Кругом люде, щось балакають, не розберу... Пропасниця
мене б' ... Аж прийшов казначей. Я увесь затрусився. Iти чи не йти? Зцiпив
зуби, пiдiйшов до вiконця... Казать чи не казать, думаю, а тут казначей.
"Тобi чого?" - пита ... А воно - не знаю як - само зiрвалось з язика:
"Розмiняйте грошi!" - "Давай, - каже, - чого сто©ш?" Я дав, а в самого
думка: "Тiкать чи ждать?" I стою, як окам'янiв. Коли це мене штовхають:
"Чи ти, земляк, заснув, чи що? Тобi казначей дають грошi, а ти мов не
бачиш i не чу ш?" Тодi я очумався, дивлюсь: срiбнi грошi да менi в пачцi.
Я взяв i як одiйшов вiд того вiкна - як п'яний, хитаюсь. Помалу, помалу
вилiз надвiр, аж Тут разом наче проснувся i все зрозумiв, тут радiсть мене
напосiла така, що й сказать не можу. Iду та всiм усмiхаюсь... А якийсь пан
пита : "Чого смi шся? Раденький, що дурненький?" А я кажу: "Ходiм, пане,
вип' мо, я вас почастую". - "Пiшов вон, - каже, - дурак!" Кажу: "Може, й
так, та грошi !" Зайшов у трахтир, випив трохи, купив пляшку рому i
пляшку горiлки та й додому, ©хав прудко - всiх попереджав. Тим
часом-Герасим випив i налив чарку.
А! Куме, пиймо: це на тi грошi куплено.
Герасим (цiлу )._ Сьогодня увечерi у нас буде сто тисяч!
Савка. А у мене тiлько десять!
Герасим. Куме! Я подарую вам тi сто рублiв! (Вийма запродажню i рве.)_
От вам запродажня! Погуляймо ж трохи, а увечерi, куме, як смеркне, - на
вокзал... А зна те, треба щось видумать, яку-небудь причину нашiй гульнi -
щоб не догадались, бува. Я нiколи не гуляю, щоб не було подозрiння. А от
що: засватаю я Романа на Мотрi - от i буде причина нашiй гульнi. (Гука)._
Параско! Мотря! Роман! А iдiть сюди!
ЯВА VI
Тi ж, Мотря, Параска й Роман.
Герасим._ Випий, стара.
Параска._ Що це з ним? (П' .)_ Будьте здоровi.
Герасим._ Обiдив Пузир Романа! Не закликав у хату, так я женю Романа на
Мотрi. Мотре, пiдеш за Романа?
Мотря._ Атож!
Герасим._ Стара, що ти скажеш?
Параска._ Я рада, що ти мене послухав! Тако© невiстки пошукать.
Герасим._ А ти, Романе?
Роман._ Спасибi вам, тату, що ви уважили мою просьбу.
Герасим._ А ви, куме?
Савка_. Я? (Спiва .)_
Ой куме, куме, добра горiлка - Вип' мо, куме, ще й з понедiлка!
Герасим._ Пiдтягуйте!
Савка_. Складемось, куме, грошей по сорок - Вип' мо, куме, ще й у
вiвторок.
Герасим _часту .
Добра горiлка, краща вiд меду, -
Вип' мо, куме, ще й у середу.
Продаймо, куме, миски та ложки -
Вип' мо, куме, ще й в четвер трошки.
Продаймо, куме, рябу телицю -
Вип' мо, куме, ще й у п'ятницю.
Покиньмо, куме, всяку роботу,
Вип' мо, куме, ще й у суботу.
Покиньмо, куме, всяке дiло,
Вип' мо, .куме, ще й у недiлю.
Од понедiлка до понедiлка
Вип' мо, куме, добра горiлка!
Гуляй, душа, без кунтуша!
Завiса_.
ДIЯ ЧЕТВЕРТА
Декорацiя та ж.

ЯВА I
Роман (один)._ Батько кудись по©хали з кумом, мати пiшли до сусiди, а я
оце випровадив робiтникiв пасти воли i забiг на часинку, щоб на самотi
пожартувать з Мотрею, а ©© нема, певно, на огородi або з матiр'ю пiшла...
Ну, вже це хазяйство допiка, нема тобi пресвiтло© години, раз у раз як у
горшку кипить. От любимось з Мотрею, а через хазяйство нема часу i
побалакать, поспiвать любенько вкупцi. Тепер ми вже й зарученi, а волi
нема. Де ж вона? Дать би ©й звiстку, що я тут, а то мати надiйдуть, то так
замiр i пропаде, не пожениха мося i сьогодня! (Спiва .)_
Поламалась поличка у плузi,
Та чогось мо та серденько в тузi.
(Спiваючи, виходить в сiни i спiва дужче.)_
А чи менi поличку латати,

А чи до дiвчини на всю нiч чухрати.
(Верта ться хутко в хату i присiда за дверима.)_ Iде! В хатi темно,
схватю, обнiму i поцiлую, що вона скаже.
Входить Гершко._ Роман кида ться на нього, обнiма i цiлу .
ЯВА II
Гершко _i Роман._
Гершко._ Гвулт! Рятуйте! Розбiйник!..
Роман (випуска Гершка)._ Тю! Бий його сила божа! Жида поцiлував
замiсть Мотрi...
Гершко (одмаху ться шапкою)._ Не подходi, уб'ю! Гвулт! Рятуйте!
Роман._ Та цитьте, ради бога, який тут розбiйник? Це я, хазяйський син!
Гершко._ Не подход!! У меня рiвiльвер... вот, слiшиш, звьол курок
(щовка язиком),_ буду стрiлять.
Входе Мотря з свiчкою.
ЯВА III
Тi ж i Мотря._
Мотря._ Що тут за гвалт?
Гершко._ Хотiв мене задавить... у мене п'ятсот рублей чужiх д н г,
протестуюсь...
Роман._ Та чи ви не сказились, господин врей, чи з переляку не зна те,
що язик плеще! Я... я... чорт ного зна , що йому сказать... Я пошуткував,
,я тутешнiй, я син Герасимiв.
Гершко._ Ви син?
Роман._ й-богу, син!
Мотря._ Авжеж, син! Чого ви репетували не сво©м голосом?
Роман (тихо)._ Та я думав, що ти увiйшла, кинувся на нього i обняв.
Мотря, посварившись на нього пальцем, вийшла.
Гершко._ Ой боже мiй! Як ви мене перелякали, дайте води напиться.
Роман (да кружку)._ Вибачайте, я думав, що то Клим, наш робiтник,
увiйшов, я не хотiв вас лякать..
Гершко_ (напившись води)._ Дай господи, щоб ето минулось благополучно,
а слi ви менi растро©лi нерви, то будiте меня возiть на свой счот на
лiман .
Роман._ Оце лихо! Якби ж'я вас ударив, а то поцiлував.
Гершко._ Я думав, що .ви мене куса те i хотiт м н перекусивать
горло... Ох! Где от ц?
Роман._ По©хали кудись.
Гершко._ Це погане дiло.
Роман._ А що там трапилось? Скажiть менi.
Гершко._ Менi нужно бачиться з батьком... Одначе не забудьте сказать
йому, що бил Гершко Маюфес, нащот землi, пусть завтра батько будет у
Смоквипова з грiшми, в обiдню пору, i я там буду, - бо ми потеряем землю.
Жолудь з рук вирве.
Роман._ Добре, скажу.
Входе Копач._
ЯВА IV
Тi ж i Копач._
Копач._ Здоровенькi були! (Побачивши жида.)_ А-а!
Перед паном Хведором
Ходить жид ходором,
I задком-передком
Перед паном Хведорком.
Хе-хе-хе!
Гершко._ Господiн, што вам от мiн завгодно, я нiкакого Хведора не
знаю.
Копач (грiзно)._ Де цимбали? Грай, псявiро!
Гершко._ Какi там цимбали? Чого ви чiпля тесь? Iграйт с б , желi ви
музикант.
Копач (до Романа)._
Аж корчма трясеться,
Вальса ляхи оддирають та мазура.
(До жида.)_
А жид пляше та нищечком:
"Шляхетська натура!"
Гершко._ Я вас не понiмаю, говорiт сiбе, сколько угодно.
Копач._ Хе-хе-хе! Де тобi понiмать? Це стихи Шевченка. Хочеш, прочитаю
всi напам'ять.
Гершко._ Не нужно мiнi нiяких ваших стiхей. (До Романа.)_ Скажiть же
отцу, щоб завтра був у Смоквинова непременно, бо програ дiло, с тем до
свiданья. (Iде.)_
Копач._ Слухай, як тебе?
Гершко._ Я до вас нi маю нiкакого прiкоснов нiя, i нам нечего
рекомендоваться. (Виходить.)_
Копач (вслiд)._
Жид мудру , як би кого надуть,
А як наду , зараз просту на другий путь.
Тим вiн живе, тим вiн i дише,
Що повсякчас векселя пише.
Чув? Це мо© стихи. У мене, брат, цього матерiялу на воза не забереш.
Тридцять лiт меж людьми живу - знаю, хто чим дише... Опит - велiко дiло.
От засяду зимою i напишу комедiю малоросiйську:
Еней був парубок моторний
I хлопець хоч куди козак...
Ха-ха-ха! Чув? Тепер всi пишуть: крадуть у других i видають за сво , а
як я напишу, то буде сама правда, потому бачу все, як на долонi. От тiлько
нема часу тепер, треба деякi дiла покiнчить. Особливо тут один предмет
на Боковеньцi... не тим голова забита. Слухай, Роман! Цеп предмет не да
менi спокою нi вдень, нi вночi; я хочу побалакать з тобою. Не думай собi,
що я так дурно по свiту ходжу... нi... Та якби я хотiв, то й зараз би
доказав. Менi тiлько засiсти, то змаху напишу - що завгодно... Тiлько не
до того менi. Хочеш пристать до мене в компанiю?
Роман._ Писать що, чи як? Я до цього не зроден.
Копач._ Нi! Що там писать, чортзна-що, писать! Я й сам напишу змаху що
завгодно. Хочеш - комедiю, а хочеш - прошенi , яке завгодно прошенi i
куди завгодно? Це пустяк, одно баловство. Хочеш грошi мать?
Роман._ Та де ж ми ©х достанемо? Украдемо, чи як?
Копач._ Оце! Яке ти сказав слово - украдемо! Боже борони! Ти собi цього
не думай... Я, слава богу, вiк прожив, а i трiски чужо© не взяв! Спитай
сво©х, мене всi знають.
Роман._ То яка-небудь комерцiя, чи що?
Копач._ Тут пустяшная комерцiя: позич де-небудь рублiв п'ятдесят, -
тобi повiрять, - i ми достанем силу грошей. Вiр, це моя судьба, само
провiд нi менi цей путь указу .
Роман._ Може, фальшивих?
Копач._ А-а! Який-бо ти! Ти все на лихе вернеш: викопа м.
Роман._ Щось ви давно ©х копа те, а ще нiчого не викопали.
Копач._ То все нiчого не доказу . Iщiте - i обрящете! Сьогодня нема,
завтра нема, пiслязавтра - мiлiон! Е! У мене опит. Оцей раз як не найду
грошi - годi, кiнець, амiнь. Засяду десь i буду писать, все одно грошi, я
за год напишу стiлько, що й на воза не забереш. А тiлько цей раз треба
открить, треба, хоч кров з носа. Вiк шукаю, а такого предмета не находив.
Викопа мо - все пополам. Станеть i тобi, i менi, i нашим дiтям, i внукам
на весь вiк... Правда, ми ще не жонатi, хе-хе-хе! Ну, та це не штука, ще
поспi мо. Ти тiлько те в©зьми - якi предмети: скала... та яка скала? Прямо
шапка;
балка так i балка так; клином сходяться до скали; на пригорку два
копили, висiченi оскардами; один показу на восток, другий - на запад; i
посерединi в землi одкопав кам'яну фигуру чоловiка, робота чудова, тож
оскардами висiчена. Як ти дума ш, хто б дурно наставив таких прикмет, га?
Ото-то бо й ! От по©демо, сам побачиш i тодi зразу згодишся. Я тебе люблю
i хочу з тобою попробовать щастя.
Роман._ Це ви мене дуже заохотили... Що ж, по©демо, тiлько щоб батько
не знав.
Копач._ Секрет, секрет! Отодi, як вивернемо червонцiв бочонкiв п'ять,
тодi тiлько скажемо. А !.. !.. Душа моя чу , опит - велике дiло!
Входять Параска _i Мотря._
Поговоримо потiм. Здравствуйте, Iвановна!
ЯВА V
Тi ж.Параска_ i Мотря._
Параска._ Здрастуйте! А чом же ти, сину, не йдеш до волiв?
Роман._ Та забалакався, я зараз повечеряю та й пiду.
Копач._ А ви ще не вечеряли? Це добре дiло, бо й я не вечеряв.
Параска._ То iдiть же у ту хату, там вечеря сто©ть на столi.
Копач._ Альом, ле-козак! Та попо©мо, а потiм ти до волiв, а я в клуню
на солому, можна?
Параска._ А чому нi - спочивайте з богом.
Копач._ Я не люблю, зна те, там всяких нежностей: перин, подушек.
солома - добре, а нема - кулак в голови, свиту послав, свитою укрився,
заснув - мало журився, проснувся, встав - встрепенувся, шапку насунув та й
далi посунув... Хе-хе-хе! (Вийшов.)_
Роман._ Скажете, мамо, батьковi, що тут при©здив жид i сказав, щоб вони
завтра були у Смоквинова в обiдню пору з грiшми, бо Жолудь землю
перекупову . (Вийшов.)_
ЯВА VI
Параска _i Мотря._
Параска._ Добре. Iди ж, дочко, внось сюди з комори вечерю, а я трохи
поприбираю.
Мотря _пiшла.
I що це старий задумав? Щось тут , а що - не розберу. То не хотiв у
церкву коней давать, а то i сам по©хав, i цiлу обiдню стояв навколiшках;
то не хотiв Мотрю сватать за Романа, то посватав; нiколи не гуляв, а то
так добре випили з кумом; та все радi чогось, веселий такий. I куди вони
оце по©хали? Чи вiн кого привезе з собою, чи господь його зна ? Звелiв,
щоб вечеря була готова, щоб ставнi були зачиненi, свiчка поставлена на
столi i щоб i ляльки тут не було. Аж страшно менi робиться од цих
приборiв, i слова тобi не скаже, що задума робить...
Мотря вносе вечерю i ставить на столi, мiж iншими пляшками з горiлкою,
пироги i сметана.
Мотря._ Хто це до нас сьогодня при©де?
Параска_. Не знаю, я вже боялась старого розпитувать;
доволi того, що вiн був веселий i згодився на ваше весiлля. А сiрники
?
Мотря._ !
Параска._ Ходiм же.
Одчиняють дверi, з друго© хати виходять Копач_ i Роман._
Копач._ Спасибi за вечерю! Тепер залiзу на солому, як у пуховики.
Виходять; на кону яке врем'я пусто.
ЯВА VII
Входе тихо Герасим_, а за ним Савка_, несе на плечах здоровий мiшок з
кожi.
Герасим._ Iдiть же ви, куме, розпряжiть коней i поставте ©х бiля
фургона.
Савка_. Ходiм удвох.
Герасим._ От тобi й ма ш!.. А хто ж буде бiля грошей?
Савка_. Хiба ж ©х хто вiзьме тут?
Герасим._ Е, куме, на грiх майстера нема! Краще я тут посидю -
береженого i бог береже.
Савка_. I одходить од грошей не хочеться, так би й держався за мiшок.
(Вийшов.)_
ЯВА VIII_
Герасим _сам. Свiтить свiчку, засвiтив, поставив, глянув на мiшок,
поцiлував його.
Герасим._ Отепер Пузир нехай скаже: голяк мастi, чирва свiтить! Ще
помiря мось - хто голяк. Вiн дума , що дуже розумний. Нi, братiку, -
потягайся ще зо мною. Хе-хе-хе! Я не то що, я й жида сьогодня обманив;
поки мiшок розшили - дзвiнок, вiн вийняв пачку, глянув я на не© - грошi...
всерединi колотиться, а сам думаю, як би його обманить; другий дзвiнок -
жид зашамотався, бере мiшок, не да ...
"Давай грошi", - каже. Слово за слово, а тут - третiй;
я тодi йому тиць замiсть п'ятьох та тiлько три тисячi. Ха-ха-ха! Отак
ушквар! А вiн, не лiчивши, прямо в вагон.
Входе Параска._
ЯВА IX
Герасим _i Параска._
Параска (тихо)._ Старий!
Герасим._ Ой! (Кида свиту на мiшок i заступа мiшок спиною.)_ Ти чого,
навiжена, сновига ш? Хiба не я тобi велiв, щоб тут i ляльки не було? Геть
пiшла!
Параска._ Та не гвалтуй, божевiльний! Я зараз пiду. Тут дiло дуже
важне, таке, що треба тобi зараз сказать, бо щоб пiсля гiрше не вийшло.
Герасим._ Яке там дiло?
Параска._ Жид прибiгав до тебе...
Герасим._ Який? Коли? Чи не скочив з по©зда?
Параска._ Та з якого по©зда? Опам'ятайся, чого ти такий збентежений?
Жид Гершко, що за землю Смоквинова з тобою балакав.
Герасим._ Тьфу!! Ну?
Параска._ Казав, щоб ти був в обiдню пору у Смоквинова з грiшми, бо
Жолудь землю перекупову .
Герасим (ненароком глянув на мiшок)._ Ха-ха! Чорта лисого перекупе.
Параска._ Що там ти привiз, чого хова шся вiд жiнки? Покажи!
Герасим (несамовито пiдступи до не©)._ Я тебе попитаю! Я тобi покажу...
я... я... тебе уб'ю... Я тебе задавлю, коли будеш лiзти у вiчi! Геть
пiшла!
Параска одступа за дверi.
Параска._ Тю, тю! Одсахнись... й-богу, з ним якась причина, - треба
бути насторожi. (Вийшла.)_
ЯВА Х
Герасим_, а потiм Савка_.
Герасим._ От цiкаве бiсове насiння, так i .загляда, а жидом перелякала
на смерть... Жолудь землю перекупову !.. Ха-ха-ха! Завтра чуть свiт отнесу
йому грошi, переплатю по десять рублiв на десятинi, а не попустю, щоб
Жолудь купив.
Входе Савка._
Савка._ Ну, куме, нiгде нiчичирк! Давайте менi мо , та, поки глуха
пiвнiч, я собi пiду.
Герасим._ Куме, де ви дiнете таку силу грошей? Нехай у мене будуть на
сховi.
Савка_. Нi, так не буде, я знайду, де сво сховать, а ви ховайте сво .
Герасим._ Вiзьмiть собi яку тисячу, бо зараз попадемось, а решту через
год.
Савка._ Куме!.. Давайте мо менi... З мене печiнка мало не витрусилась,
поки це дiло скiнчилось, та щоб я не мав в руках свого заробiтку, а
заглядав вам у вiчi, як цуцик? Вам цього хочеться, я знаю вас добре, бачу,
куди ви гнете, але гляньте сюди. (Виймо, нiж з-за халяви.)_ Бачите? Не
розпалюйте ж мене, бо тут вам i амiнь, коли почнете крутить.
Герасим (виймо, з-за халяви нiж)._ А ви дума те, що я без запасу?
Ха-ха-ха! Тiлько, зна те, це все чортзна-що! (Хова ножа.)_ Це я для дороги
мав... здiймайте лиш свиту, закривайте вiкно, та будемо дiлиться...
Закривають вiкна свитами.
Я хотiв як краще, бо у вас нiколи грошей не було, то зараз що-небудь i
виявиться.... а коли ви так бо©тесь, то берiть собi, бог з вами.
Савка_. Не журiться, я зумiю заховать, аби було що. (Пiдходить до
мiшка.)_
Герасим._ То вам п'ять тисяч?
Савка._ Десять... десять... кажу вам, десять... не розпалюйте мене!
Герасим._ Та не кричiть-бо! Берiть, берiть десять... (Набiк.)_ Щоб тебе
за печiнку взяло. (Вийма з мiшка пачки по тисячi, навхрест оперезанi
бумагою, а кум розгляди.) _Оце одна, а це друга, а це третя...
Савка._ Стривайте... куме, гляньте...
Герасим._А що?
Савка._ Та це не грошi, це чистiсенька бумага.
Герасим._ Як?!
Савка._ Чиста бумага! От так машину пiдвела жидiвська голова, тiлько на
трьох пачках спереду i ззаду накле нi грошi, а то все чиста бумага.
Герасим (хвата пачки одну за другою, перегляда). _Бумага!.. Обманив!..
Куме, вiн же грошi давав, я сам бачив! (Хвата знов бумажки, розрива i
кида.)_ Сама бумага... чистiсенька бумага!.. (Несамовито.)_ Ха-ха-ха!..
Сто тисяч!! Ха-ха-ха!
Савка._ Отже збожеволi ! Куме, заспокойтесь; що з воза впало, те
пропало.
Герасим _озира ться, хвата пояс на лавi i бiжить з хати.
Куме, куме! Куди ви? Господь з вами! Схаменiться, що з воза впало, те
пропало.
Входе Параска._
ЯВА XI
Савка _i Параска._
Параска._ Що тут таке? Боже мiй милостивий, кажiть, куме, куди вiн
побiг, чого вiн так галаснув?
Савка_. Сором признаться. Гляньте: оце добро ми купили за п'ять тисяч.
Параска._Як?
Савка._ Так. Обманив жид: дав чистих бумажок замiсть грошей. А може, то
й не жид був, може, нечиста сила перекинулась в жида i отуманила нас так,
що ми не роздивились i прийняли бумагу чисту за грошi.
Параска._ А господи, господи! Бач, яке нещастя ско©лось; чула моя душа,
що з ним щось недобре дi ться. Та чого ж вiн побiг?
Савка_. Я й сам до пам'ятi нiяк не прийду, всерединi все колотиться.
Голос Копача_: "Поможiть, рятуйте!"
Чу те? Хтось кричить!..
Параска._ Ох куме, голубчику, у мене й руки, i ноги тремтять, - ходiм.
ЯВА XII
Тi ж. Копач _i Герасим._
Копач (несе Герасима на плечах)._ Та поможiть-бо!
Помагають i кладуть Герасима на лiжко.
Параска._ Що з ним, що з ним, скажiть на милость божу?
Копач._ Це, я вам скажу, реприманд! Качайте його, отак, отак! (К.ача
Герасима.)_ Ну, реприманд!
Параска._ Та що воно? Що? Ради бога, скажiть, що то за болiсть така?
Копач._ Та яка там болiсть! Стривайте, я розкажу, а ви тим часом трiть
груди, добре трiть. Так, так... Ви мене слухайте... стоп! (Прислуха ться
до серця.)_ Трiть, трiть, трiть... Опит - велiко дiло... Серце наче
ворушиться... А-а. Та й перелякав же ти мене, Никодимович, мало не вмер
вiд страху, ну, й йому б не жить на свiтi, якби не мiй опит.
Савка_. Кажiть, що трапилось?
Копач._ Все по порядку-коло одного центра. Ножа!
Дають ножа.
Iвановна, лийте йому води ложкою в рот. Наливають води.
Ковтнув, й-богу, ковтнув. Не журiться! Щастя ма те, що я лiг в клунi
спать... Лiг, зна те, я в клунi спать, i так мене один предмет заняв, що я
й задрiмав з думкою про нього;
коли це сниться менi, що Роман позабирав копили кам'янi, - пам'ята те?
Я вам розказував? Що на Боковеньцi? Позабирав тi копили та й повiсив надо
мною ©х. Тiлько що оце сниться, аж щось мене по носi чирк, чирк... я рукою
лапнув вгору, пiймав за ногу, нога гойднулась, задригала i вирвалась, та
як захарчить. Я схопився мов несамовитий, але зараз опам'ятався, запалив
сiрничок, дивлюся - i в очах потемнiло! На перекладинi висить Никодимович.
Параска_. .Боже мiй, боже, яке тяжке нещастя!
Копач._ Но! Опит - велiко дiло! Я зараз вийняв перочинний нiж i
перерiзав пояса... i Никодимович упав на землю. Гляньте - дише.
Герасим поворушився i спазматичне в себе потягнув воздух.
Пiдводьте, пiдводьте. Нiби позiха , дрижить
Пiдводять Герасима, вiн ще потягнув у себе воздух i i витира пiт.
Параска (плаче)._ Старий, старий!

Герасим._ Де я? (Спазми.) _
Копач._ Пийте воду. (Пода .)_
Герасим п' .
Що з вами? Що це ви вигадали?
Савка_. Та годi, куме! Буде здоров'я - будуть i грошi, а я навiки вiд
них одрiкаюсь, нiколи в свiтi не буду хотiть бiльше, нiж бог да . Тако©
пригоди нiколи не ждав.
Копач._ Якi грошi?
Савка_. Он гляньте, як нас обманили.
Копач._ А-а! Зразу догадався! Опит - велiко дiло! На тiм тижнi в
городi була така сама оказiя! I багато видурили?
Савка._ П'ять тисяч...
Герасим (закльову ться воздухом)._ Ой... ой!..
Копач._ Бризкайте водою.
Бризкають. Герасим _пiднiма ться.
Та годi вам, Никодимович, убиваться. Заспокойтесь нащот грошей! От
по©демо на Боковеньку, там грошi, там сила грошей, вiрте, що достанем.
Менi само провiд нi указу цей путь... Примети якi: скала, копил так i
копил так, а посерединi кам'яна фигура... не я буду...
Герасим._ Обiкрали... ограбили... Пропала земля Смоквинова! Нащо ви
мене зняли з вiрьовки? Краще смерть, нiж така потеря! (Рида .)_
Завiса._

1890. Хутiр Надеждовка